* * *
Яблука із Лесиного саду
лагідно погойдує вітрець.
Бавиться у гронах винограду,
в далеч утікає навпростець.
Квітів море в Лесиній садибі.
Книги, піаніно, клич картин…
Муза оселилась тут магічна.
Знову зачаровуюся тут.
Слово непокірне, будівниче
знову привело в поліський край.
Кличе так гостинно й таємниче.
На садиба, а мистецький рай.
Яблука бринять натхненним соком,
падають в густу траву плоди.
Аура врочиста і висока!
От якби ще був я молодим!
От якби… а втім – тут молодію.
Ці стежки мене у світ ведуть.
Я не плачуся, а плідно дію.
Дихаю Вкраїною отут.
Радо приїздять сюди поети.
Жадібно вдихають Слова суть.
Лесин український дух шляхетний
в світ буремний бережно несуть.
Знову тут на лавочці присяду…
Думкою увесь запломенів.
Яблуко із Лесиного саду
в душу закотилося мені.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721965
дата надходження 06.03.2017
дата закладки 03.04.2017
І не зчується літо веселе,
Як плоди золоті опадуть,
Як розтане маленький метелик -
Першочасу невтишена суть.
Як між віт уплететься зажура -
Неповернення в липень хмільний...
Захурделить по вікна, замурить
Теплі спогади в яві зими.
Небо вкриється сіровуаллю
Неозоро-безкраїх мовчань.
Розговіється свічкою жалю
Наостанок душі дитинча.
І загасне усе надовколо...
Тільки сонце зійде в далині,
Щоб зачати нове життєколо
Першопроменем у новодні.
(15.04.14)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492660
дата надходження 15.04.2014
дата закладки 15.04.2014
В ту мить, коли зустрінемось з тобою,
Весняна буде бити громовиця,
В повітрі враз запахне ворожбою
Від погляду твого, мов блискавиця...
І зазвучить мелодія дощу,
Від перших поцілунків трепетливих...
"Чекала так тебе..." - прошепочу...
Під божевілля пестощів чутливих...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492638
дата надходження 15.04.2014
дата закладки 15.04.2014
малює старість
свій портрет величний
на домотка́нім полотні
мого́ обличчя:
густими грубуватими мазками,
контра́стами
землисто-попеля́стими,
працює нерозба́вленими кра́сками
на перкаля́х мого́ простенького лиця́ –
хай ба́виться…
знічев`я розважається
...надто різкі малює тіні
на кожнім ви́гині
м`яких округлих ліній,
у кожній плавній улого́вині –
густі і темні прокладає тіні
од свого імені
але!
від перепи́сування то́го,
контрастного і руйнівно́го
нічого
по суті не міняється в мені…
всере́дині, у серцеви́ні,
у самосприйнятті́,
у самовідчутті́ і само-розумінні
…у затушованих туманами очах
живий огонь не вичах, і не зчах –
і поглядом прозорим
шукають очі – де квітки і зорі
ми
із квітками й зо́ря-ми –
взаємо-розуміючись говоримо…
23.03.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=487701
дата надходження 23.03.2014
дата закладки 03.04.2014
Нежданий вітер в долю зачастив.
Волосся рве
і б`є відчАйно в груди,
обпалюючи холодом. А все ж
я не зверну.
І хай мене остудить
безжальна смерть,
що пАлить всі мости
і надає притулок безпритульним.
Я не зверну.
А ти, кохана, ти?
Чи ти зумієш берег віднайти
І в темряві,
не знаючи дороги,
пустелю цю безлюдну перейти,
кохаючи і віруючи в Бога?
Чи зможеш ти у пеклі самоти
очиститись, і, не проклявши долю,
немов вербова брунька, - прорости,
усім назло - розквітнути весною?
Шалений вітер,
а навколо – ніч…
І лише ми у темряві з тобою:
сліпі.
Ідем навпомацки.
Дурні.
Ми хочем обдурити власні долі...
Моя – ця ніч, без крихітки тепла.
У ній лише самотність і безвихідь.
Твоя дорога поруч пролягла.
Хоча вона - і сонячна, і тиха,
Однаково, кричу тобі ПРИВІТ,
Надірвано вітаюся із ночі.
Нікого навкруги.
Холодний світ.
І лиш безжальний вітер – пилом в очі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=211044
дата надходження 15.09.2010
дата закладки 17.10.2013
Дощить... а ми з тобою в затишній кав"ярні...
Так небезпечно близько... дотик... порух вій...
Кориці пахощі... і зволікання марні...
Кавовим поцілунком... "лише мій..."
Імбирна терпкість губ... спокушує уяву...
Твоє волосся... стриматись дарма...
-------------------------------------
Дзелень... відбув трамвай у порожняву...
Примарилось... в кав"ярні я... сама...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=427143
дата надходження 24.05.2013
дата закладки 08.10.2013
«Не сумуйте, мамо!»
Перебігло літо,
наче дитинчата
через той поріг.
Знову сонце дітям
у дорогу світить,
І ховати сльози
стало на порі...
…Перекотять Спасом
яблука на осінь,
Стихне у зажурі
спорожнілий сад,
Тільки зрідка зранку
птах дзвінкоголосий
Стрепене у гіллі
згадку про внучат...
«Дай же, Боже, дітям,
небо за покрову!»
Мамина молитва –
світу оберіг.
«Ви чекайте, нене,
нас у гості знову!»…
…Сивіють в чеканні
волоски доріг…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=444216
дата надходження 19.08.2013
дата закладки 20.08.2013
Холодний дощ
так неспокійно дихав
і цілу ніч вистукував листи,
аби на ранок
відігнати лихо,
поцілувати щічку
тихо-тихо
і сонечком серці зацвісти...
Поглянь на нього!
Усміхнися й ти!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=440102
дата надходження 28.07.2013
дата закладки 01.08.2013
Мені учора нічка ворожила
На зорях полум'яно-золотих,
Тлумачила, гадала по світилах,
Змагала долю визріти у них.
І щось без перестанку шепотіла,
Допоки не вгавали цвіркуни...
А я стояла тиха і несміла
В обіймах неосяжної луни.
Вдивляючись у засвіти незримі,
Вигойдувала сонми сподівань
На те, що у небесній віще-скрині
Нема жалів, нема розчарувань.
І згірклого, сумного темнослів'я
Мольфарка-ніч не вирве із глибин
Бездоння таємничого сузір'я,
Де вічності незмежний часоплин...
Стояла і в далекі переливи
Вслухалася-чекала дивини,
Усе навкруг до сну горнуло крила
І тільки не вгавали цвіркуни...
(1.08.13)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=440951
дата надходження 01.08.2013
дата закладки 01.08.2013
Найперший промінь сонця кольоровий
Упав на легіт хвиль, зігрівши світ...
Тим променем я зичу Вам любові,
Передаю цілунок і привіт.
Нехай же світло серце Вам зігріє,
і посміхнуться радісно вуста!
В любові щирій, вірі і надії
Хай з’явиться в житті у Вас мета!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=434656
дата надходження 01.07.2013
дата закладки 05.07.2013
Уходя - уходи...я не ставлю преград или сроков...(insolito)
Якщо хочеш іти – іди,
Як тоді, по осінньому листі.
Та весна засніжила сліди
Назавжди, а чи років на двісті…
Ти ще хочеш іти – скажи.
Ну, принаймні, хоча б буде чесно.
Не лишай по собі міражі,
Вже любов у серцях не воскресне!
Таки хочеш іти – іди,
Зберегти, що розбилось - не варто.
Повертатись в минуле, зажди…
Навіть так, з учорашнім азартом.
Знову хочеш іти – пройди
Повз калину, що рвали торішню.
В пелюстковій завії сади
Не прикрасять любов нашу грішну.
Якщо хочеш іти – не муч,
Побажаю попутного вітру.
І востаннє, мабуть, власноруч…
Я без суму сльозу свою витру.
Все ще хочеш іти - прощай.
В нікуди адресую листами.
Ти без мене назавжди звикай.
Твої кроки… й три крапки ... між нами.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409597
дата надходження 16.03.2013
дата закладки 16.03.2013
Маніпулюють нами і б’ються з роками...
У вухо волають - часу немає...!
Зустріч напоспіх, кохання уроздріб,
Серце стрибає – часу немає...
Часу немає – стрілки мов голки,
Зашиють вчорашнє – уже не одягнеш.
Одяг, мов спогад, зітреться на шмаття.
Струмом ударить кави розряд...
Пульсує життя таємне в судинах,
Звірене з ритмом пісень і доріг
Під панцером звичним ховає людину
В якої не вроздріб, яка не напоспіх,
Без допінгу кави, подивиться в очі...
Та часу немає – бо той , хто встигає
Часу не має.
Впускають судини кавовий постріл.
Пульсує, вирує, звивається, мчить...
Годинник волає – часу немає!
Стискається простір, а відстань зростає
Між нами, мов тіні о пізній годині...
Телефонні вітання на відстані кроку,
Бо часу немає заходить у гості,
Дивитися в очі,
Читати віршовані пристрасні твори,
Зрізати троянди,
Заварювать чай,
І пити хвилини моїх поцілунків,
Щоб часу не було тікати від мене!
КАРТИНКА: ІНТЕРНЕТ
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=408605
дата надходження 13.03.2013
дата закладки 14.03.2013
* * *
Як важко не писати вірші –
ховатись болісно в собі.
Коли вже й сни провісновіщі,
вже годі праведно говіть.
О доле, феє безталанна,
в мені ще й досі жар щемить.
Жаль, не підвладна вічність-панна,
як неповторна кожна мить.
Та все ж коли жагуче слово
на волю вирветься з оков,
нехай вбирає праоснову –
надію, віру і любов.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=408726
дата надходження 13.03.2013
дата закладки 14.03.2013
Незряча дівчинка
стояла біля Храму
холодний дощ...
закуталась в кофтину
а люди йшли...її минаючи...
крізь браму...
і кожен вів до сповіді дитину
Незряча дівчинка...
просила копійчину,
молитву промовляючи губами...
по щічках сорому котилися сльозини...
побожні йшли повз неї тьоті...мами...
вони проходили...
глухі...сліпі серцями
вели дітей молитися до Бога...
не розуміючи, що поруч, біля брами
стояла Совість...
чиста і убога
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405375
дата надходження 01.03.2013
дата закладки 02.03.2013
Сонечко нині
всміхнулось зимі:
Сонячний зайчик
присів на стіні.
Сумно і біло
було так навколо, –
Раптом зробилось
усе веселкове!
Сніг заіскрився,
мороз потеплішав!..
Вибігла з нірки
здивована миша:
Настрій весняний, –
у чому ж причина?!
Зайчик лиш очками
кліпа невинно...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405211
дата надходження 01.03.2013
дата закладки 01.03.2013
Чистими звуками справжнього серця
Білому світові плакать дано.
Розумом варто збагнути усе це,
А не дивитись зніміле кіно.
Голодом вірності мліє Природа –
Вірності Небу, Траві і Воді.
Крайчиком совісті ходить Нагода
Бути природними в душ наготі.
Спрагою здавлює горло до болю –
Згадкою мучить дзвінке джерело.
Розум епохи зацьковує волю.
Б’ється у клітці останнє крило.
Біле крило животворного світу
Шансом останнім нагадує всім:
Крилам сталевим не хочеться жити –
Жити захочеться тільки живим!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403319
дата надходження 22.02.2013
дата закладки 22.02.2013
Я зграйку слів
зігрію у долонях,
до них
гарячим серцем притулюсь –
летіть
і поцілуйте ніжно скроні
тій жінці,
за котру давно молюсь...
Хай Миколай святий
дарує радість,
упевненим і світлим
буде крок,
усе тепло,
яке іще зосталось,
підносить її в небо,
до зірок...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229658
дата надходження 18.12.2010
дата закладки 19.02.2013
Все дуже просто: слова облуди –
Мов дим.
Брехати можна і торгувати
Святим.
Холодні губи. Слова любові –
Лиш звук.
Німіє мова очей коханих
І рук.
Все дуже легко у світі фальшу,
Та ти
Мене не зможеш на тому рівні
Знайти.
Зриває вітер холодну маску
Брехні.
Страхи згорають, усі вагання -
В огні.
Вже не боюся чужого болю –
Він мій.
Вже не збираю скалки розбитих
Надій.
Тепер у мене одне спасіння –
Люблю.
Лише ночами усе частіше
Не сплю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=230348
дата надходження 21.12.2010
дата закладки 19.02.2013
Це не вітер, а лише твій подих
Зірвав мене з місця й поніс...
А я, дурна, чекала свободи,
А я плекала в душі дикий ліс.
Медом мастила оладки.
На травах ранок - ну аж дзвенить.
Ти носив мене вище парканів,
Біля серця, мов біля дзвіниць...
В собі карбувала твої поцілунки,
Нотувала твої словечки...
А ти сміявся в мені безпробудно,
А я слухала, поводилась гречно.
Мої губи хапав, мов цукерки,
Вигинав мов лозу в Божоле,
Я сп"яніла, смішна і відверта
Компліментів ловила драже...
Світ мереженим вкрив мене листом.
День кружляв і сміявся й співав...
А я вдягнута лиш у бурштину намисто,
Брала все, що мені без кінця дарував.
Закотився геть місяць в провалля,
Додивлятися в сутінках марення марні.
А ми снули, зростались і линули в парі,
Мов у вирій птахи, у кохання....
малюнок з інтернету
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=402535
дата надходження 19.02.2013
дата закладки 19.02.2013
Не забувай мене, не забувай
Ані солодку, ні, бува, полинну...
Летить у ніч останній наш трамвай,
Не відаючи на путі зупину.
І не вернеш ні миті... За вікном -
Жалі холодні у люстерку долі,
Де не судилось ніжитися двом,
Де небо віще знов у сірій льолі.
На завтра дощ. У ритмі парасоль
Закружеляє на останок літо.
Прощальні па... Та тільки не дозволь
В душі до тла веселці догоріти,
Зорі ясній скотитися за край,
Де кожна мить, як вицвіле галуння.
Летить у ніч останній наш трамвай,
Лишаючи розхристане відлуння...
(15.12.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=402403
дата надходження 19.02.2013
дата закладки 19.02.2013
***
Є щось рідне в миті сій північній,
Коли думка, наче шовкопряд,
В серці пеленає тепло-ніжне
Почуття з означеннями «над».
Є щось незбагненне у безсонні,
Коли вікна, мовби зір увись,
Де ріка незримої безодні
І медовий місяць розчинивсь…
Є щось магнетичне в сизій тиші,
В зладженім погойдуванні хвиль
Зоряного озера в узвишші,
Схожого на велетенський бриль...
У долині горній ніби вічні
Роси щедровсіяних надій...
Є щось благодатне в опівнічній,
Мрійно-сонно-тихій миті сій...
(26.01.13)
́́
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395958
дата надходження 27.01.2013
дата закладки 17.02.2013
Доля великих часто нелегка.
В родині їх не завжди розуміють.
Суспільство їм, як з намулом ріка.
Знайомі на їх спинах завид сіють.
Штовхнемо Франца Шуберта під ибік,
Музичного митця з Гіммельпфортгрунду.
Не зважиш його болі і за рік,
А щастя – перечислиш за секунду.
Здається, батько б віру силить мав
Дитині в те, до чого Бог покликав.
Та волю сина він всякчас топтав,
Життя ж бо міряв власним черевиком:
- Будь вчителем!
А він хотів творить.
Він з музикою обвінчався в церкві.
Благав:
- Спинися, доленько, на мить
Й тебе зафортеп’яню у концерті.
І фортеп’янив. День і ніч творив
Симфонії, пісні, квінти, квартети.
Хоч тіло часто голодом морив,
Але душа пускалася у злети.
Та дій його ніхто не помічав.
І фарт свого йому не слав привіту.
Він вигорів у праці, мов свіча.
В тридцять один пішов за межі світу.
Прощались друзі, коли час настав,
І не один із них сльозою вмився.
А батько знову спину показав.
І в час відходу сину не вклонився.
В акті про спадок вписано було:
- Лиш інструмент лишив.
О, милий Боже!
Невже лиш це? А музика Його???
Весь світ красою збагатити може!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401858
дата надходження 17.02.2013
дата закладки 17.02.2013
Почубились:старенька і дівчисько.
Яка ж бо вперта зимонька - ну, страх!
Впрягла у сани дужого вітриська
І ну гасати прудко по снігах!
А що мала́?Похнюпила свій носик,
З очей блакитних ринули струмки...
Та вже до ніжок лагідних і босих
Ще не розкриті лестяться квітки.
От набереться сили ця дрібнота
З вогких проталин вирветься на світ,
По всіх полянах, клумбах і висотах
Духмяно-ніжний рознесе привіт!
Дарма зима насупилась і злиться,
Квітучу юнь старій не замогти!
Здіймає крила біла сніговиця,
Пухкого снігу кидає пласти...
Услід весні жбурляє подушками
З очей злітають докори німі,
А юна панна хлюпає струмками
На черевички замшеві зимі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=399238
дата надходження 08.02.2013
дата закладки 17.02.2013
Окунись в дивный миг с головою,
Счастья миг - светлым днем иль в ночи -
Пусть за ставнем метелица воет,
На столе у тебя три свечи:
Загадай поскорей три желанья,
Что заветнее всех на Земле,
Задувай потихоньку их пламя
И не бойся остаться во мгле:
В этот час, в этой неге вечерней,
Из дымка, что вспорхнет над свечой,
Дух Святой из ошибок и терний
Сотворит то, что было МЕЧТОЙ!
Та Мечта - чище снега и ветра,
Горячей, чем огонь золотой,
Разнесет ТВОЕ ИМЯ по свету,
Чтобы мир восхищался тобой!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394820
дата надходження 23.01.2013
дата закладки 23.01.2013
Мій любий фантоме,
Присядьмо на каву.
Не скаже нікому
Зима завіконна,
Що Вас я зіткала
З найтоншої ниті
Замрії і суму.
Душею сповиті
Ці марення миттю
Хай тиша відлунить.
Мовчання між нами
Ніхто не порушить.
Хіба лише панна
З картини у рамі
Загляне у душу.
Та час осоружний
Свічу мерехтливу
Лукаво примружить.
А ми з Вами, друже,
Полинемо дивом
В думках невагомо
У сутінки зали.
І геть заборони,
Мій любий фантоме.
Присядьмо на каву…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=388171
дата надходження 27.12.2012
дата закладки 22.01.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 21.01.2013
уламком зірки білим
обледені́лим
упала в наше озеро зима:
завчасна схима –
нага́льна і
самозаглиблено
німа
…приблудна тиша
зази́вно
лащиться до ніг,
безмовним ху́тром
стелиться догі́дно,
в глибинній пам`яті води –
сліди:
чийсь безтурботний сміх
бринить
підлідно…
снить рогозо́вий
зламаний
смичок
органну
ре-мінорну фугу…
з блідого перламутру
ґудзи-чок
скотивсь за виднокрай –
у невиразну тугу
з-за виднопру́гу
відкрила скойку
перламутрову на мить
поза́хідна
перлі́вниця…
від літніх радощів-дощів
холодним гребінцем
вичісують вітри
сіді
вербові ко́си
розвінчано-
простоволо́са
прозора схимниця
сидить – схилилася
блідим лицем
до стежки,
де ступала боса,
веселим стиглим промінцем
збивала роси...
…проворна
чорна
шмигнула
межи вербами ангора:
вечірню штору
з густого плюшу
спустила
обважніло без шнура
і молитовна
фуга ре-мінору
твоїм
органним голосом
проникла
у озера
заледені́лу душу …
…дрібне –
мине…
*літа́вця
космічна криця –
забудеться…
на швидкоплинних
пажитях земних –
все
повтори́ться…
(*літа́вець – метеорит)
21.01.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394251
дата надходження 21.01.2013
дата закладки 21.01.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 20.01.2013
Просилася до хати заметіль,
А я її до себе не впускала...
Мело снігами щедро звідусіль,
Зима стелила білі покривала.
Просилася у душу самота,
Плющем отруйним потайки душила,
А я густі засіяла жита
І над проваллям випростала крила.
Перехитривши пастку гіркоти,
Сховала смутку крапельки солоні,
Допоки в серце не постукав ти,
Насипавши весни мені в долоні!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393984
дата надходження 20.01.2013
дата закладки 20.01.2013
Наперекір сумному падолисту
В твоє життя ввірватись хоч на мить!..
Скажи, що все для нас обох не пізно,
Скажи, що все тобі також болить.
Або мовчи… Хай буде непорушна
Оця хитка манірність гри без слів.
Ти ж знаєш сам: життя без тебе – суша,
І листопад лиш зборище вітрів.
А поруч – все свого набуло змісту:
Бодай в осінні сни мої прийди…
Наперекір сумному падолисту
В твоє життя ввірватись назавжди.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393397
дата надходження 17.01.2013
дата закладки 20.01.2013
Цукрове плесо хмар у небесах,
А в ньому павутинчасте проміння -
Світанно-зодчі, сливе чудеса,
Де сонце озолочує склепіння
Величного прахраму угорі...
І перший зов од сонної пташини
Між пахкотливі сиві димарі,
Що забрели у тиняві долини,
Де ранку жайвір, наче пастораль,
Звивається над вербами спросоння...
На пальцях-вітті росяна вуаль
І росяні краплинки з підвіконня
В горнятку чаю - день уже новий
Зове у світлу далеч за порогом
І, потягнувшись дужими крильми,
Рушає серце в путь незнану з Богом...
(14.01.13)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=392328
дата надходження 14.01.2013
дата закладки 14.01.2013
снігу душа –
біла…
цьогоріч
у особливо натхненну силу
вступила:
долину –
песцями срібними,
накликала-заселила…
кру́пнозерни́стим ся́євом
запорошила…
гостро-ламані риси
світу людського – ізгладила,
заокругло-пом`якшила,
злагідни́ла…
на усе – ризу
парчевоткану святу
біло-з-відливами-золоту
опустила –
прагнення… свідчення про Чистоту…
істинну Красоту…
...іссопом обіцяним окропила
…мій горо́д, уся долина і схили –
як Чаша Грааля – через вінця – біло…
біло-біло -
пухнасто…
як безтілесний дух,
пливу, загрібаючи пух,
невидимим настом…
хочеться впасти
у необмежену
білість пухку…
падаю…
зорі так падають
у душі філіжан-ку,
переповнену щастям…
лежу…
атла́с і оксамит
білі –
невагомо погойдують
плавно-обтічні лінії
і краї
фізичного мого тіла…
повнота життя!
радість снігобуття! –
у плоть земну проникають:
мене
на сніжинки окремі
живі
довершені –
розсипають…
теп-ло…
як у тиглі,
плавиться у мені
невидиме срібло…
спостерігаю…
вся –
на окремі сніжинки розсипана –
сяю…
у пелюстках
білого блиску-вогню –
тихо бриню…
ніби псалми співаю…
ефіром витаю…
снігобуття
у людино-життя-сприйняття –
вплітаю…
наразі
радісно відчуваю:
жито моє
озимо-городнє
мною-ковдрою-білою
вкрите,
мною –
пухово-теплою
обігріте
повільно вві сні підростає…
росте!
і сниться йому,
несвідомому,
сниться щось –
поза формами і умовами,
понятійно щось – золоте!..
до урожаю...
…лежу
на шматинці моєї землі,
занурена в пух лебединий:
жива,
щастям наскрізь пронизана
невагома сніжино-людина…
серед атла́су білого,
безтурботно лежу:
атла́с білий –
ані бганочкою
під собою не бри́жу…
вольготно лежу –
хрестом…
розкинувши руки…
звуки…
сторонні якісь… чужі –
утробно-ущільнені звуки…
розсуваючи
небо кри́лами –
напружено-м`язо-си́лими –
важко несуть себе
понад нами –
людино-біло-снігами –
класичних два чорних круки…
(…скільки марних зусиль
у порівнянні з нами –
невагомо-людино-снігами…)))
перший минув
і нічого примітного не побачив…
але другий – услід йому,
чую,
двічі коротко кряче…
і перший, ведучий, крук
зійшовши із курсу сво́го
прямого,
рішуче зайшов на круг…
на круг – наді мною,
живо-ю…
хрестом на снігу
розпласта-но-ю…
ворухнулася –
тої ж миті крук
обірвав
чорно-спіральний свій
недовершений круг,
вернувсь
на прямий маршрут
мова кру́ча –
не наші слова,
але –
я почула,
як перший
кинув товаришеві,
зневажливо-односкладно: «Жива…»
і наліг на крило…
ніби й нічого між нас не було…
я
все зрозуміла…
але…
такій
«взаємопроникності»
зовсім чомусь не зраділа…
…може, дещо поспівчувала…
круків
поглядом провела,
встала,
не обтрусившись,
до хати борзенько пішла…
14.01.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=392457
дата надходження 14.01.2013
дата закладки 14.01.2013
Спочатку – дощ,
а далі - піде сніг –
густий і безконечний...
Все накриє.
Дерева змовкнуть.
У холоднім сні
впаде останнє листя -
і зімліє.
Настане нескінчено довга ніч.
Безсонна ніч,
проведена без тебе...
Загублю погляд
в мерехтінні свіч,
пошлю молитву
у холодне небо,
бо відчуваю:
завтра – вже зима...
Нехай тобі щастить
в морознім світі!
У ньому ти для мене –
лиш одна -
єдина згадка
про гаряче літо.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382866
дата надходження 06.12.2012
дата закладки 06.12.2012
Заснуло все. І біль заснув.
А на душі так тихо стало.
Лиш тільки вітер шугонув
і тихим смутком повівало
з усіх кутків. Я знову сам.
- Мабуть, ніколи не віддам
усе, що я заборгувало, -
шепнуло серце. А душа
десь у дитинстві спочивала,
рядочків першого вірша
мережку знов благословляла.
І снилось їй, що вже нема
нещирих друзів і облуди,
що знову пісня – не німа,
і знову люди – справжні люди.
Наснилось їй, що вже вогнем
спалили підлість і жорстокість
і спопелили правди днем
тупу, бездушну однобокість
і зраду - ту , що біль несе.
…Мені так вірити хотілось,
що то не сон, що правда все.
І що нічого не наснилось.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=227633
дата надходження 09.12.2010
дата закладки 18.11.2012
«…а буде Син, і буде Мати…»
Тарас Шевченко
мій син
управляється вміло,
сміло,
із сімома
кінь-ми –
висо́ко-окта́но-годовани-ми
земельку сонну ворушить –
пу́шить…
на рідній землі
зо своїми сьома кінь-ми,
напито-бензинови-ми,
творчо
трудимось ми…
іду за сином
і сьома кінь-ми
умовними -
слі́дом:
рухами –
певними
і широкими –
має син мій багато
спільного
з дідом його,
моїм татом…
засіваю житом
вира́зно окреслені,
чітко відбиті
вервечкою
на свіжій ріллі,
сину, твої сліди –
будь
щасливим завжди...
...скоро весна,
а там - літо:
будемо пу́шити
по стерні
...пахне хлібом
землиця волога...
чого б іще у Бога
і просити мені?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378577
дата надходження 18.11.2012
дата закладки 18.11.2012
Вже не чекаю... Осені печаль
Вповила серце в неозору сутінь.
Дрижить на склі сполохано кришталь,
Мов за́вода моєї каламуті... (Леся Геник)
Іще чекаю...
Дива з-поміж див...
Ось-ось торкнеться і стече сльозою
пухка сніжина, що Господь творив
і філігранно вибавив Рукою
у крихті досконалу чистоту,
красу і міру миті в піднебессі...
Іще чекаю...
Вірою росту
в дитячу казку…
Ось уже воскресне,
як тільки Янгол зі свого крила
розсипле зимно-кришталеву тишу
під сяйвом срібла місячного тла,
і давній трепет серця розколише…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378049
дата надходження 15.11.2012
дата закладки 18.11.2012
Ти просто йди і більше не приходь,
І не тривож свою намарне душу.
Бо осінь вже змінила позолоть
І скоро сніг засипле чорну сушу.
Ти не шукай тепер в моїх очах,
На милість Бога, іскорку любові…
Не збіглась ліній стежка на руках,
Від болю губи скусані до крові…
Якщо простіше, хочеш, - прокляни,
І вже не клич: вертатися не хочу.
Не нам з тобою снились віщі сни
Щасливих днів, хмільних солодких ночей.
…Та і не нам змінити хід життя,
А ми у нім така коротка казка…
Ти просто йди, без слів і співчуття,
Не повертайся, не боли, будь ласка…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376909
дата надходження 10.11.2012
дата закладки 11.11.2012
***
Ти в осені мене цій віднайди
Допоки ще палають буйно липи,
Допоки з неба чистої води
Яскраве сонце злата щедро сипле...
Ти відшукай мене на стежах тих,
Де шелестить незримою сльозою
І так знеможно без кохання йти
Душі у далеч вічно самотою...
Ти розгледи́ ув осені той слід,
Що дріботить до капища святого
Допоки ще буяє листоліт
І снігом не занесено дорогу...
(9.11.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376788
дата надходження 10.11.2012
дата закладки 10.11.2012
(за адресою) http://youtu.be/s-hbT6SvJ24
На нашу лавку осінь підсідає…
У бесіду осінню з листопадом.
На жаль… уже нас тут немає.
І лише смуток бродить садом.
Туманом щільно листя обгортає,
І не знайти минулого кохання.
Іду до осені, вона лиш знає ,
Що саме зустріч тут була остання.
Тихо злітає золоте листів'я…
В долоні щедро ми його ловили.
В букет складали… та чужим міжгір'ям
Любов надвоє нашу розділили.
Сумую я в осінньому барвисті,
І спомини щораз перегортаю.
ОсІнь моя стоїть в букеті…лИстом.
Твоя ж … у другу долю завертає.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375027
дата надходження 02.11.2012
дата закладки 10.11.2012
Хай розквітнуть в саду ромашки,
у волоссі затихне день.
Заспіваєш мені, мов пташка
свій віночок сумних пісень...
Нам засяє колись веселка
і засипле вишневий цвіт.
Як захочеш відчути серцем-
пригорнися до мрій моїх...
12. 05. 2011р. (вірш написаний у співавторстві)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375953
дата надходження 06.11.2012
дата закладки 08.11.2012
Старі образи, спогади старі,
Лоскоче ніздрі запах кардамону,
В осінню ніч сльозяться ліхтарі
Зеленим чаєм з долькою лимону.
Спиває місяць паморозь крихку
З колючих віт посрібленої туї.
В туманну шаль закутавшись тонку,
Самотньо сквером стишеним крокую.
Крізь голі віти дихає зима,
Такий туман-що зашпори у душу!
Пощо сную в цій темряві сама?
Гірких думок пергаменти ворушу.
Шепоче станси пряний листовій,
Просочуються звуки в ніч негожу.
Ці спогади-страшніші всіх завій!..
Розсипати б на порох...Та не можу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376057
дата надходження 07.11.2012
дата закладки 07.11.2012
Закутаюсь у білу заметіль -
вона мені сьогодні –
майже рідна.
Погідно на душі.
Стихає біль.
Звідкіль серед зими -
самотня, бідна?
О, не сумуй,
коли з небес лапатий
завзято,
просто в душу, пада сніг.
Княгиням треба вірити.
Прощати.
Прощатися.
З усіх земних доріг
чекати і пускати на поріг.
Не рахувати радощі і втрати…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=243343
дата надходження 25.02.2011
дата закладки 31.10.2012
***
Так пізно-пізно айстри розцвіли,
А пригорнути любляче несила...
О де, в яких світах блукали ми,
Що вже голівонька безрадно сива?
Лиш очі... Очі пломенно горять,
Тремкі уста - в жаданні поцілунку!
У небі хмари сіро лопотять,
Шукаючи од болю порятунку.
Але нема... В квітастих пелюстках
Ховає долю осінь русогрива.
Так пізно-пізно стрілись у світах,
Що й пригорнути любляче несила...
(20.09.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366423
дата надходження 24.09.2012
дата закладки 24.09.2012
Вдихати озон.
Є резон
Жити -
Проїхатись колесом
по калюжі теплій,
минуле стерти,
наче його й не булО.
Вмирати не страшно.
Кожен день -
народження й смерть,
Заповнений вщерть
Життям і Сонцем,
Людьми і дорогами,
чужими вимогами
Й свободами мрій.
Сьогодні ти - мій
Резон,
аби
ЖИТИ...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=365214
дата надходження 19.09.2012
дата закладки 20.09.2012
А я б летіла, я б летіла в даль
І крилами до неба доторкала,
Де первозданні янголи-лекала
Серед проміння, як святочних саль,
Голосять істини живої віри...
Я б оголила душу до країв
Над неозорим аркушем полів
Насіяла би слів в опал офіри...
І вознеслась, до сонця вознеслась,
Де болю - зась, де всім печалям - зась!
Я б синню теплочистою укрила
Своє єство - тремку самотню лань,
Аби лиш хтось подав нехижу длань,
Аби лиш відросли в надії крила...
(16.09.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=364580
дата надходження 16.09.2012
дата закладки 17.09.2012
Покинутим листочком на осонні
Чужинних незвіталених ідей
Сльоза вмостилася на підвіконні -
Далеко від несонячних людей.
Самотньою росинкою зо серця,
Що, наче доморозяна гладінь,
Допоки в шибку сизокрило б’ється
Заблудла в смуті листопадна тінь,
І багне хтось урвати веселкову
Надію у заломленні думок...
Сльозинка зачіпає душу знову,
Як той листок, покинутий листок...
(5.09.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=363607
дата надходження 11.09.2012
дата закладки 13.09.2012
Вслухалась я у тишину,
В ніч відчиняла тихо двері,
І душу стомлену мою
Понесло, наче кульку з гелем,
Кудись угору, в небеса,
До віко-мудрого простору,
Де душу розгорнула я,
Мов книгу, що зі щастям, з горем,
Зі сміхом щирим і слізьми,
Всього в житті було доволі,
Де я безкрила і з крильми,
З вином хмільним і з сіллю в крові.
Лиш на сторінках при кінці
Чистенькі аркуші тріпочуть...
І небо промовля мені:
«Ці напиши собі, як хочеш.
Та, чуєш?! Віри не стопчи.
На крилах щастя і любові
З очима правди й доброти,
З теплом і мудрістю у слові,
З надією в душі злети!
Наказ це мій. Не підведи!!!»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=362076
дата надходження 04.09.2012
дата закладки 09.09.2012
Клаптики пошерхлого паперу -
Безнадійно-хламно на столі.
І душа - у вицвілість етеру,
І свідоме - згубою в імлі...
Ніби ранок розчинився в стінах,
Необтяжених тавром надій.
То ж яке важке від долі віно -
Мій ти зусебІчно і... не мій.
Наче камінь, роздражне́не слово -
В раму темну (шибки вже нема)!
Ножиці в роботі: шерх на мову
Знов пересипають крадькома...
І брову насупила утома -
Скільки за дверима ще жалів?!
Лускає захмарена оскома,
В пригорщі нахлюпавши дощів.
Розриває аркуш біль сердечний -
Те знесилля, та печаль між вій...
У дари́ пошлюбні з неба гречно -
Мій ти усеціло і... не мій.
(8.09.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=363069
дата надходження 09.09.2012
дата закладки 09.09.2012
Піднебесними передзвонами,
Сонцепроменем, птаства гомоном,
Позолочене серпнем літепло
З ночі-глечика в ранок витекло.
Розлилось в поля піснеспівами,
Впало росами скороспілими,
Перебіглося раєм ягідним
І всміхнулося айстро-лагідно.
Згусло, зрештою, диво-гронами
І туманами невагомими
Й розгубилося сіро-зливами,
Що здавалися неможливими.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=361794
дата надходження 03.09.2012
дата закладки 03.09.2012
Осіння тінь.Осикова зажура
Тріпоче листом ніжним у вікні.
Тремтить на вітрі сонна партитура,
В повітря ноти скапують дрібні.
Осіння тінь гойдається на вітах
Між павутинок, трепетно-крихких.
Рожева айстра, серпнем обігріта,
В долонях сонця ніжить пелюстки.
Вже зажеврів червоний гладіолус,
Хмільна отава стелиться рядном,
Дзвінкого літа обважнілий колос
На жорна часу висипав зерно.
Тонких гілок вибагливе сплетіння
Мережить сонцем зведені мости.
Яка ж вона чудна-ця тінь осіння,
Така вразлива й стримана, як ти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359381
дата надходження 23.08.2012
дата закладки 23.08.2012
У ситцевій сукні на голому тілі
Вона рвала вишні, уже переспілі.
А літо, спокушене, просто хмеліло
І пестило сонцем опуклості сміло.
Вона ж усміхалась невинно-лукаво -
По пальчиках кров соковита стікала.
А літо, в дурмані солодкого шалу
В думки проникало медово-помалу.
У хвилю бажання чи, може, безумства
Вони раптом кров’ю вишневою згусли…
А літо, вловивши миттєвість пориву,
Зробилося леготом лагідно-хтивим.
Від свіжої ласки – мурашки по тілу.
Сукенка з плечей переспіло-злетіла…
А літо, розпечене пристрастю, вміло
Дощем напоїло жагу розімлілу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359382
дата надходження 23.08.2012
дата закладки 23.08.2012
Хіба ж я трішечки не Ваша,
Нічний самотній пілігриме?
На стежці місячній, як завше -
Така відчутна і… незрима.
Даремно не ховайте сумнів
У складках чорної сутани.
В пориві (о простіть, бездумнім)
Я пригорнусь до Вас неждано
Вологим шепотінням вітру.
Тремтіння не від прохолоди:
Нічний метелик непомітно
Змахне крилом всі перешкоди…
Хай мрія вже на розум старша
І дні на усмішку коротші,
Але я досі трішки Ваша,
Самотній пілігриме ночі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=273225
дата надходження 02.08.2011
дата закладки 21.08.2012
Не запечалю небеса журбою,
Не запечалю сумом день,
Піду, любове, за тобою, -
Ти руку простягни лишень.
Вхоплюся крайчиком надії,
З тобою за крайсвіт майну.
Не зломлять жодні буревії
Цю соломинку рятівну.
Бо що без тебе я, любове?
Розвітрені світами сни...
Зотлілих спогадів полова...
Ти руку, прошу, простягни.
2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=354719
дата надходження 02.08.2012
дата закладки 21.08.2012
Львів.
Львів це особлива любов. Він, поет, воїн, натхненник ...
Львів - коханець. Він щоразу змушує мене співати і тремтіти від пристрасті ...
Львів треба не відвідувати, його потрібно запросити до себе в душу. І тоді за чашкою гарячого шоколаду він розповість тобі все! Тоді ти розчинишся в його вуличках, хитромудрих вигинах трамвайних колій, зависнеш ароматною хмаринкою над шпилями храмів, соборів ... І таємно прокрадешся в дім до кожного з мешканців міста крізь відчинені вікна та щирі очі. Так трапляється дифузія душ, нагріваючись від присутності азарту, передчуття інтриги, від тотальної любові ...
Ти і Місто.
Тут немає мене. Але, ось вона, я - в граційних пружних вигинах гривастої мармурової кішки, в цьому камені бруківки , в піні «Старого міста», в дерев'яній балці на стелі «Криївки», у філіжаночці чаю з чарівного кафе «Дзиґа», в неповторному ароматі кави з «Цукерні» ...
Львів дійсно пахне кавою ...
Вдихаю. Вдихаю жадібно, щоб не тільки очима а й усім тілом запам'ятати тебе. А ти так і вихитрюєшся причаїтися під аркою, забігти в прохідній дворик, що так несподівано виводить на площу ... Поцілунок, поцілунок так і просить левова морда! І тут, перед входом в чужий під'їзд ти мене обігнав, схопив за руку і бігом по зітхаючих сходах угору, а перила слизькі, - полірований часом дуб піддався руху без зусиль. І жодної подряпини на долонях, тільки пам'ять сповнена тобою, запахом старовини і неминучості побуту…але такий романтичний вечір ...
Ось так, від кафешки до арт галереї, від одного музею до іншого, ти ніс мене на руках, а подих збивав з пантелику, вабив, а вуста так близько до вушка ...
- Гайнемо на дах там і до неба близесенько! - Не вірю, і до того ж я боюся висоти і абсолютно не вмію літати. Але у левів є звичка наполягати на своєму - на ратушу! Ось де море задоволення! Так, я птах! Я бачу за багато кілометрів, я бачу далі ніж думала, а дивлюся, як горизонт з насолодою обіймає різнокольорові печінюшки будиночків, немов, жаднюга ховає від мене ласі шматочки міста. Краса - подумки лечу! Так, де там той страх?! А немає його, як і не було ... смішно і лоскітно - це вітер підхопив мою спідничку, заліз під блузку, ах! І волоссю моєму немає спокою - безперестанку липне до солодких пальчиків ... Львів, що ти зі мною робиш?!
Відчуваєш захоплення? .. спускаємося нижче ...
Це «Равлик». Такий хитромудрий підземний лабіринт - музей. У-у…У-у-у … - це тут у вечері відвідувачів лякає привид ... Ні, мені нестрашно, але ... давай нагору!
Львів, ти пам'ятаєш, минулого разу ти водив мене в кафешку «Під Клепсидрою», ходімо туди, я хочу отримати цукерку з пророцтвом! Там час просто зупиняється, там живе твоя творча душа ...
Там таке зі мною відбувається! Чур, ти ведеш, а я буду обнюхувати хмари, мої ступні будуть боліти за лапи твої, очі набудуть здатність бачити в темряві. Дай мені доторкнутися до історії, вклади в мої руки священний сувій ... ух, куди мене занесло, тут все пахне інакше, тут цілий арсенал зброї ... метал ... холод ... Сила!
Велич!
Ось, що мене приводить в стан благоговіння - міць півтораметрової товщини стін, що просто дихають історією, пульсують якоюсь особливою енергією ... і все це наді мною, піді мною, поруч ... в первозданному вигляді.
Чуєш, цей звук, як і минулого разу трамвайчик подає нам сигнал. Поїхали, це маршрут з минулого в сьогодення ... Підстав мені свої груди, я посиджу тихенько. Дай мені відчути твоє серцебиття.
Дивись, карамельні ліхтарі миють свої голови у твоїх водограях ...
А там, відчуваєш запах шоколаду?... так ...
Які зворушливі петунія, герань ...
І ще, ця незвичайна ніжність балкончиків ...
А вікна, Боже мій, які тут вікна! Різні, як очі, як душі, це метафізичні портали, дзеркала - свідки мого перевтілення ...
Так, тут немає шику та лиску, але він мені і не потрібен ... Місто відкрите. Але воно і непросте...
Тут вени наповнюються отрутою любові до себе. До свого забутого «Я»: долюбленого, самодостатнього , урівноваженого, щасливого. І ось вже ти наповнюєшся цим, абсолютно іншим «Я» і серце душі твоєї отримує такий розряд, за силою подібний з силою вивільнення енергії при оргазмі.
Львів, ти, як завжди, готовий мене прийняти, готовий на ніжність, готовий на делікатність.
Готовий на любов!
... І він наповнює мене всю і відразу ...
А в вечорі , коли вулички просто тануть кубиками шоколаду, стікаються золотом вогнів в мої долоні, я жадібно наповнюю Львовом все кишеньки своєї пам'яті ...
Потім я буду стояти на слизькій підніжці свого вагона, і дивитися протяжно в твої очі, Львів. А ти, ти будеш вальяжно сидіти у підніжжя своєї Ратуші, «Ельжбети», «Високого Замку» в обнімку зі своїми левами і промені сонця грайливо блукатимуть твоєю загадковою посмішкою.
…Моя щока торкнулася подушки, тіло огорнула млість, в блаженстві ледь розтулились вуста - я повертаюся, коханий ...
12 серпня 2012 року.
ілюстрація:"я чекаю тебе"автор: gala.vita
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=356815
дата надходження 12.08.2012
дата закладки 12.08.2012
Привіт тобі, моя далека Мавко
чарівна феє з білими крильми
було мені вночі сьогодні жарко
та снилися солодкі, добрі сни
там лопотіли ніжно-білі крила
під ними було затишно мені
У сні до мене білка приходила
співала дивні
неземні пісні
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=333920
дата надходження 29.04.2012
дата закладки 09.08.2012
Я тебе не чекаю сьогодні у себе у гОстях
Не малюю яскраві ніким не прочитані знімки
Я з тобою не граю ні в карти, ні навіть у кості
Бо з руками у мене проблема, немовби в каліки
Я все мрію тебе пригорнути до себе безбожно
І заглянути в очі, немовби німе цуценя
Від твоєї байдужості зовсім мені не тривожно
Бо розгорнуті руки шукають тебе навмання
Я тебе не благаю шукати мене серед інших
Пробиратись до мене крізь стіни, чи може крізь терни,
Відчайдушно мені призначати усі твої вІрші…
… я тебе не благаю… та хочу все ж цьОго нестерпно…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=356160
дата надходження 09.08.2012
дата закладки 09.08.2012
Ви, боронь Боже, лиш не зачепіть
Плеча зненацька, а чи навіть пальця,
Бо гра пристойна обернеться вмить
На те, чого так прагнуть і бояться…
(Людмила Гнатюк)
Сонце зігріти ось так, наче ти, не зуміє,
Може, до мене йому невимовно далеко.
Ти – в моїм серці, нехай там немає надії,
Я не синиця в руках, я у небі лелека!..
Дощ цілувати ось так, наче ти, не спроможний,
Може, й дотла він пронизує руки і губи.
Так тільки ти мою душу хмільну розтривожиш,
А через мить вже свій слід у тумані загубиш.
Небо ціле мене так обгорнути не здатне:
То тільки ти обіймаєш до хрускоту в пальцях.
Що це було?.. Мабуть, варто нам просто змовчати -
Те, чого прагнуть, і те, чого дуже бояться.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=354512
дата надходження 01.08.2012
дата закладки 02.08.2012
Липень либонь не вперше пройшов не так. Певно не вперше липень пройшов не з тими. Просто чекав на риску останній такт, а опинився в пастці моєї рими. Липень скінчився пляшкою і дощем,добре вмирати в колі найближчих друзів. Душу ж бо скорчив несамовитий щем- ти не наснився знову. І я боюся
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=354339
дата надходження 01.08.2012
дата закладки 01.08.2012
Я подумки -
з тобою у грозі
і зараз ти –
у лагідних обіймах...
Громами небо рикає, як звір.
Горнись до мене, -
нині будеш вільна...
У мить, коли у тебе я ввійду,
нагряне дощ,
шалена літня злива,
що змиє хвилювання і біду!
Молюся,
аби ти була щаслива.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=208219
дата надходження 28.08.2010
дата закладки 01.08.2012
- Йой, Павлусю, не бий! Не бий, Павлусику, за що ня так б'єш?! Ади дитинку свою заб'єш, що в собі ношу!
- Мовчи, суко! Мовчи, бо зарубаю! Настане кінець і тобі, і твоєму паскудному виплодкови!
Червоні налиті дикою ненавистю п'яні очі Павла палили лютою злобою розпростерте на підлозі тіло побитої Ганни. Всадивши ще кілька ударів брудними чоботами в обхоплений руками живіт жінки, Павло зневажливо сплюнув і розхитуючись з боку на бік на нетвердих ногах висунувся з хати, гримнувши дверима, аж задзеленчали віконні шиби.
- Порубаю!.. – Гарчав знавіснілий накоренок злоби у людській подобі.
Ганна, зачувши, що лишилася сама в хаті, гнана страхом підхопилася з долівки і підбігла до ліжка, де під ковдрою, межи подушками дрібно тремтіла, як у пропасниці чорнява п'ятирічна дівчинка.
- Оксанцю, ходи до мене, рибочко, ходи моя маленька, треба тікати дитино… Давай мама загорне тебе в ковдрочку, бо надворі нічка, аби ти не змерзла.
Похапцем накинувши на плечі хустину, вхопила ковдру і потягнула дитину до вікна:
- Постій тут, донечко, мама перелізе через вікно і тебе візьме, добре моя малесенька?..
Дитина мовчки кивнула. І лише безперестанне тремтіння і величезні настрашені очі видавали її переляканий до заніміння стан.
Щось голосно луснуло і знадвору почувся п'яний крик Павла.
- Суки, порубаю всіх! Всіх до лаби порубаю на кавалки!
Дитина здригнулася, мов від удару батога і жалісно протягнула:
- Ма-ам…
Губенята її затремтіли, а налиті страхом оченята миттю набралися слізьми, що як величезні прозорі горохи закрапали на землю рясним дощем.
Ганна, що вже стояла з того боку хати за вікном простягнула до малої руки:
- Ходи скоренько, донечко! Ходи, серце моє…
Дівчинка стрімголов кинулася до матері, а та вхопивши дитину, плачучи бігцем кинулася навтьоки від рідної хати, уздовж городів, перечіпаючись за картоплиння переплетене густим бур'яном, що заважало їй бігти, подалі від озвірілого п'яного чоловіка. Чула за плечима його крики і як брязнули розлітаючись навсебіч шибки вікна, коли шпурнув навздогін втікачам сокиру. Серце вискакувало з грудей, тіло боліло, та вона все бігла з дитиною, боса, в самій лише сорочці та накинутою наспіх на плечі шалиною, аж поки спинилася поміж кукурудзами в чужому городі, коло межі. Тулячи до себе малу Оксанку, присіла тихенько наслухаючи, чи не наздоганяє, бува, її Павло.
Було тихо. Опустилася тоді на траву, закутала дитину в ковдру і, схлипуючи стала гойдати її і себе, намагаючись заспокоїтись. Так і сиділа на сирій землі, дослухаючись до кожного шурхоту. Боліла, здавалося, кожна клітинка її побитого тіла. У голові пекло і шуміло, а у животі неспокійно ворушилося нове життя. Раз-по-раз силуючи її здригатись від тих різких порухів, а ще розпуки, що мучила і допікала їй сильніше ніж відгомін тілесного болю. Оксанка засопіла носиком. А Ганна ковтала гіркі сльози у спогадах.
- Ганнусю , не треба тобі його, дитино. Бідувати будеш, небого, бо не мудрий він, як і ціла родина його немудра.
- Мамо!.. І нащо таке кажете? Він любить мене, і я його люблю… Він такий красний парубок…
А я хочу мати файного чоловіка, то й діти у мене будуть файні, мамо.
- Ая-я… Коби то лиш тілько світу, як у вікні... Ади Іван Палагнишин, чи не файний? І голову за тобов ломить, а ти ніц не видиш, лиш Павла.
- Не хочу я Івана Палагнишиного! А як вам він такий милий, то самі за него йдіть, а я не піду. Чи може хочете аби я з нелюбом вік коротала, а ви на мою муку дивилися?
- Ні, дитино… Най Бог боронить, я не хочу аби-с на мене потім нарікала… Йди собі за кого хочеш. Але спімнеш моє слово - за Павлом добра не буде…
- Буде, мамо, буде. Чого би не було? Хіба є ще такий парубок в селі, як мій Павло?..
Займалося на новий день. Ганна навшпиньки підкралася до розбитого вікна, коло ніг її з землі стирчала сокира, а з хати долинало голосне Павлове хропіння.
Полегшено зітхнувши, поволі рушила городами назад , де коло межі у кукурудзах закутана в ковдру спала її чорноока крихітка Оксанка, як дві краплі води схожа на свого вродливого батька.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=354080
дата надходження 30.07.2012
дата закладки 30.07.2012
Не сумуй.
Все одно ти - зі мною.
Кожну мить
нас єднають чуття.
Дощ цілує листочки і хвою,
Їм дарує любов і життя..
Придивись –
я у кожній краплинці -
у долоні їх ніжно візьми.
Гасне день...
То ж давай наодинці
посміхнемось,
помріємо ми...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269581
дата надходження 10.07.2011
дата закладки 26.07.2012
Прийми від мене
сонце у дарунок
і глибоко у серці заховай.
Мольфарових чуттів
прадавній трунок
запалює для тебе небокрай:
душа світає.
Сонячний цілунок
залишиться назавжди -
так і знай.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269320
дата надходження 09.07.2011
дата закладки 25.07.2012
Наснилося, що знов куйовдиш душу!
Що стиглі губи п"ють солодкий сік...
Сама собі надій зо хмар натрушу,
Зернин кохання на пожухлий тік.
В долоні сонця краплю - і до серця!
На мить тобою, любий, оживу...
У грудях пісня спомином озветься,
Покотиться перлинами в траву..
Нехай то - сон, лиш марево лякливе...
Та вікна ранку світяться щораз,
Коли в мої думки приходиш, милий,
Кладеш троянди до забутих ваз...
(25.07.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352802
дата надходження 25.07.2012
дата закладки 25.07.2012
* * *
Як розрізнити істину святу?
Від кривди – правду.
Ген – зневір’я поле!..
Чужим на переймаючися болем,
приймаємо за черствість гіркоту.
Як не сягти далеко за межу?
О, як же варто відчувати міру!
Не втратити безповоротно віру.
І душу не поранити чужу.
Ще буде все, бо це ще не кінець.
Ще деревце простерло в небо віти…
В кінці тунелю певно ж буде світло.
До серця доторкнеться промінець.
Спинився, загубив святу мету?
Із вірою ступай мерщій, небого.
Поміж людьми зустрінеш доброту.
Іди в світи, та вір собі, як Богу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352867
дата надходження 25.07.2012
дата закладки 25.07.2012
Мирославі
Я випускаю білих голубІв
У темну ніч – нехай летять до тебе!
Вони зігріють серденько тобі,
Візьмуть тебе до зоряного неба!
Я там один – загублений в Світах.
У Безмірі, напоєнім Любов’ю,
Літаю між зірками, наче птах,
Для тебе в Бога просячи здоров’я.
Я випускаю білих голубів –
У твому світі буде більше Світла!
Хай буде більше Богом даних слів, -
Аби твоя душа від них
Розквітла!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206659
дата надходження 18.08.2010
дата закладки 25.07.2012
Дві насінини
Проростуть одночасно
Якась виживе
***
Вітер напився
.роси і води з джерел
П"яний літає
***
Туман спадає
Прокидається осінь
в дзеркалах літа
***
Самотня птаха
Вітер застряг між пір"я
Крапка у небі
***
Намисто впало
Кольорове на землю
Як позбирати?
***
Очі зелені
Всесвіт у них потонув
Тебе не видно
***
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352657
дата надходження 24.07.2012
дата закладки 24.07.2012
***
На плечі твоїми руками
вечір.
Уквітчані зорі в обіймах небес.
До речі... чи знаєш
до речі?
Життя половину чекала тебе...
В отавах розсіяна місячна
лава.
Парує росою закутаний сон.
Заграва у серці моєму
заграла!
Ти щастя моє! Семицвіт! Семитон!
О, Боже! Мій лагідний Боже...
Не можу...
Спокусливо зирять у душу слова.
Так гоже всміхаються заспані
рожі
і тулять голівки до мого чола...
(13.07.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350110
дата надходження 13.07.2012
дата закладки 13.07.2012
* * *
Знов наснилася.
Мов наврочено:
ніжні очі – не видно дна.
А побачитись не пророчено,
не провіщено.
Далина...
Та довіку гіркою втіхою,
світлим образом угорі,
будеш лагідно диво-зіркою
у безмежжі душі горіть.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=349932
дата надходження 12.07.2012
дата закладки 13.07.2012
приблуда – дощ
всю ніч моє вікно
тихенько шкрябав
терся мокрим носом об шибки
муркотів
просився в руки
і кутався
у вранішній туман
так ніби намагаючись
зігрітись
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=265240
дата надходження 15.06.2011
дата закладки 11.07.2012
Водоворот. И я тону.
С какой-то непонятной прытью,
Как никогда, уверенно, глотаю свет.
Глотаю, как наживку, голос страсти
И упиваюсь сим пареньем в глубину…
И все «вот- вот» и все «еще чуть-чуть»
Уже не властны над процессом погруженья.
Я не взойду, как солнце поутру,
И всплеском алым не коснусь заката,
Я лишь прошу продлить момент
Скольженья на поверхности любви,
На той тугой мембране между жизнью без тебя
И электрическим разрядом глаз при встрече.
Я на краю. И я могу!
Могу взорвать нелепое молчанье
Вдруг накатившею волной
Почти бессмысленных словестных излияний…
Или просто песней…или вздохом моря…
Но только не уйди в свое печальное жилище
Без пахнущих моими волосами твоих застенчивых ладоней,
Без шороха в моих карманах гальки с побережья,
Где несколько тобой подаренных ракушек
Смешались в спешке с мелочью, ключами…
Не уходи, забрав с собою сердце,
Которое торжественно ложится на самую верхушку дна,
На горсть орешков с барной стойки…
Водоворот влечет. Играю.
На струнах нервно растопыренных ветвей,
На клавишах заплесневелой кладки стен,
На перекладинах скамеек и заборов…
Чтоб не уйти тебе без легкой дрожи
На кончиках ресниц и пальцев,
В которых приютится голос лютни…
Водоворот. И в этом ожидании тепла,
И в этом трепете вечерних голосов и ритмов
Я утону!
Я утону
В тебе,
Любовь!
29.06.12.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=347043
дата надходження 29.06.2012
дата закладки 11.07.2012
Коли мені забракне дужих крил,
Тримай мене у піднебеснім леті,
У мерехтінні зоряних світил-
Не відпускай у пащу круговерті!
Коли надій потонуть кораблі
І голос серця раптом заніміє,
Подай струну, бо може на землі
Одна-єдина в мене ти надія!
Коли піддамся смутку й гіркоті
І відчай вдарить блискавкою в груди,
Не залишай мене на самоті,
Хай погляд твій мені зоріє всюди.
І хай підтримка теплих твоїх рук
Мені дарує переможні крила!..
Яке ж воно вагоме-слово "друг",
Моя розрада, впевненість і сила!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=349134
дата надходження 09.07.2012
дата закладки 10.07.2012
Якщо ти віриш –
день твій буде кращим
і ти в собі
відкриєш цілий світ, -
зрадіє серце,
в небеса піднявшись...
Благословен хай буде твій політ!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=259876
дата надходження 16.05.2011
дата закладки 09.07.2012
Вертався якось я в Лубни
з Гребінки через Яготин.
Ви скажете: «Та не гони!
У різних сторонах вони».
Авжеж, довіку буде так.
Та я оказію впоров,
коли гуторив-реготав,
переміряючи перон.
Із молодицею, як грім,
раптово стрілися тоді.
Вона раділа, я радів.
Обоє ж ми – торохтії.
Тинялися сюди-туди.
Чекали потяга свого.
Я, не вмовкаючи, чудив.
А молодиця ж, як вогонь!
Весела, жвава, хоч куди!
У неї гумору – вагон!
Ще й ромоданівський жаргон.
Від сміху сказишся, гляди.
Нас ще й питали:
– Вам куди?
Квиточки маєте?
– Авжеж!
Спішу додомоньку!
– Я теж!
Отак собі гомонимо,
не чулися сто літ немов.
Верещимо, немов коти!
Землячка – класний прототип!
Дружненько сидимо рядком.
Балакаємо все про все.
Так зачепились язиком…
Від сміху вже й вагон трясе!
Чи дурносміхи, чи чудні –
регочемо, немов дурні!
Ну а вона ж така смішна!
Вже й іскри крешуться від нас!
Розповідав про що пишу,
подарував свою «Межу».
Новенькі вірші почитав,
про житіє її питав…
– Що то за вогники? Зиркни.
Чи не проїхали Лубни?
Мені пора вже випадать.
По часу – скоро й Ромодан.
– Та ні, не схоже. А пора ж.
А в нас розмовонька – кураж!
– А вогники ж незвичні. Блин!
Чи це від хіхоньок міраж?
Почув те дядечко один,
та й каже: «Скоро Яготин!»
А реготали ж як баби!
А ми – виносили торби!
Як ми зійшли в Яготині, –
вагон від сміху шаленів!
Приїхали! Як той казав.
Пора вертатися назад.
Придбали ми нові квитки
й таки добрались залюбки!
Вже хто куди, – не в тому річ.
Нас зустрічала глупа ніч.
Я сувенір землячці дав.
Автограф з написом одним:
Квиток Гребінка-Ромодан
Й примітка – «Через Яготин!»
Олександр Печора
(Ромоданець)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=349211
дата надходження 09.07.2012
дата закладки 09.07.2012
В глухому хуторі жила
стара-старісінька бабуся.
В світах історія гула...
Про неї білий світ забувся.
У пам’яті бабуся та –
минулого століття спогад.
Природа дика, мов свята.
Отут зустріти можна Бога.
Частенько згадую той рай.
Тут довелося опинитись.
Прямцем до рідних добиравсь.
Зайшов у двір води напитись.
Тут огорожа – зайва річ.
Як буйно квітли-пахли вишні!
З хатини білої навстріч
усміхнена бабуся вийшла.
– Гостей давненько не було.
Мо’, молочка? Он, бачиш, мека...
Там за городом – джерело.
Он там, де кружеля лелека...
Вода пречиста, дивний смак.
Яка тоді була природа!
А як привільно квітнув мак...
Блага яка була погода...
Бабуся цюкала хмизок,
в плиті надвірній щось варила.
– То, кажеш, навпростець зайшов?
І говорила, говорила...
– Я зроду в місті не була.
Тепер і зовсім не годжуся.
Отут від роду прожила.
– Бабу, як звати вас?
– Маруся.
Немов на Марсі космонавт,
пісень співаю та журюся.
Посеред світу тут одна
тихенько Господу молюся.
– А скільки літ вам?
– Та мені
ніколи не жилося ловко.
Неначе галка на ріллі.
А посивіла – в голодовку.
Повимирало півсела.
З моїх нікого не зосталось.
То небо кару посила.
І у війну "нареготалась".
– Набідувались?
– Що казать?
У тридцять третім надивилась,
як заставляли помирать.
А німці в хутір не з’явились.
Стояли поруч. Ну то й шо?
Хати не стали руйнувати.
А от коли москаль прийшов,
то заходився грабувати.
Той визволитель-окупант
забрав курей, корів – тим паче.
Страшніше не траплялось банд.
Та що казать, Господь те бачив...
– А чоловіка й не було?
– Ото якраз перед війною
побралися. Пішов на фронт.
Вернувся сивим старшиною.
І вдома враз помер від ран.
Он за садком його могила.
Лише її я вберегла,
а інші всі – ріллею вкрили.
Карнач – пихатий зубоскал,
трофейну, гад, гвинтівку зцапав...
То теж був капосний москаль,
триповерховими кацапивсь.
Коли теплилось кілька хат,
всі разом якось доживали.
Судилось – по обох світах.
Тепер одна. Всього буває...
Оце подужала сарай,
держу таку-сяку худобу.
І пекло тут, і рідний рай.
А кажуть, вже перебудова...
І що коли кому гряде...
Не всім однаково живеться.
А радість – бачити людей.
Буває, й радіо озветься.
Щось чую про нове життя.
І відчуваю, й трішки бачу.
Хоч помагає каяття,
та в самоті частенько плачу.
– Чи ж хтось таки вам помага?
– Найбільше – Бог, за віру в нього.
Спасибі, що дровець врубав,
і дякую за добре слово.
Чекає кожного вінець.
На долю сердитись не треба.
Йти шляхом, а чи навпростець, –
підкаже і розсудить небо.
Буває, що нема й гроша,
і дуже вже на серці млосно...
Але на місці ще душа.
І носять пенсію колгоспну.
Якось ходила до села
казенного купити хліба.
Ще з осені як залягла,
то й зиму ледь не всю хворіла.
Найбільше дошкуля зима.
Радію, коли сніг розтане...
Вже й назви хутора нема,
та хуторянку пам’ятаю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336579
дата надходження 11.05.2012
дата закладки 11.05.2012
Я не хотіла в Тебе закохатись,
Кажу ж Тобі, я зовсім не хотіла.
Хіба світанків спраглих дочекатись
І губ Твоїх торкатися несміло.
Я просто була другом найдорожчим
І на віки ставала незамінна.
В той час, як щастя ось таке жіночне
В руках Твоїх творилось неодмінним.
Я так боролась, падала, втікала,
А Ти мене відроджував спочатку.
Чомусь душа у Тебе закохалась,
Чомусь тремчу, Тебе боюсь втрачати...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336020
дата надходження 08.05.2012
дата закладки 08.05.2012
Мережа усіх поневолить!
Погляньте - сидять молоді
І сиплять у каву собі
Замінник реальної долі...
Занадто багато ілюзій,
вростаючи в серце, кишить.
Породжена хтива байдужість -
В байдужості родиться хіть!
Залежність в липке павутиння
Щоденно затягує нас,
Та пізно приходить прозріння...
Загублено вартісний час!
Примітка:
ХІТЬ - бажання, жм. кортячка, с. прагнення,(до чого) нахил,(до кого) жага, п!ЖАДОБА
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336007
дата надходження 08.05.2012
дата закладки 08.05.2012
Збивала ніжками я вранішню росу.
Всміхалась сонечку, промінчиком обнявшись.
І возвишалось серце гордо за красу,
і мирність неба, - щоб в колисці тихо спати.
Моє дитинство - запах меду й молока!
Едемський сад в селі з черешнями навпроти!
І десь у небі дикий голуб з висока
мені нагадує про безтурботний "дотик"...
Мого дитинства за плечима тільки шлейфик:
я посміхаюсь людям, хоч вони і злі!
А часом... Часом хочу знов відкрити двері
туди, де знали все про щастя ми малі...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329958
дата надходження 13.04.2012
дата закладки 13.04.2012
О, дивна панно!
Ніжна, мила панно!
Як Ваші очі
сяють неустанно
і зігрівають
серденько теплом!
Із ними я встаю
уранці – рано
і засинаю...
О, яка Ви гарна,
коли вночі
торкаєтесь крилом!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329808
дата надходження 12.04.2012
дата закладки 12.04.2012
Потрібних слів
ми стільки загубили,
що обікрали
душі і серця!
А чи тоді
по-справжньому любили,
і чи такого прагнули кінця?
Самотній нині
голуб сизокрилий,
а спогади -
волошки у житах...
Прости мені,
що ми з тобою, милий
небавом
загубились у Світах.
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=196225
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327694
дата надходження 04.04.2012
дата закладки 04.04.2012
А, кажуть - геніальне все - просте,
Воно росте десь глибоко із серця...
В житті, як і на сцені, все не те?
Любов`ю не цвіте душі озерце?
Хто Вам сказав, що у саду завжди
сліди багряним листом замітає?
Розквітне в серці травень молодий
І скрипки голос врешті пролунає!
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=196415
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326007
дата надходження 29.03.2012
дата закладки 29.03.2012
Прости,
що до сих пір іще мовчу,
Плекаю слово,
доки не дозріє.
Я подумки
- "привіт" - тобі кричу.
Щоночі
я запалюю свічу
незгасної молитви
і надії
і примовляю:
- СОНЦЕМ ЇЙ СВІТИ…
Прости мене за це.
Прости.
Прости.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=257645
дата надходження 04.05.2011
дата закладки 25.03.2012
Чомусь сивіє все навколо,
Фарби линялі… Де ти, синь?!
Сивочола земля небо торсає,
- Прокидай ся, себе прокинь!
Сонце! Сонце! Де те сонечко,
Випий з мене мою глибочинь!
Крізь шпариночки, малі отвори
Промінцем бурштиновим зринь!!!
Краплі розпачу швидко визріли.
На тендітних нервових бузках
Набубнявіли бруньки зрілістю,
Ледь тримають себе в руках…
Кинь мені, небо, паросток
Золотаво-зелений, гнучкий…
Поцілунками вкрию пряними
Його сонячні обручі…
Липне небо до піднебіння,
В’язнуть в горлі слова й почуття…
Розірву, розшматую сіре лахміття,
Не без болю вертаю життя до життя!
Серце навпіл, серце вицвіле
Розітну собі спраглим мечем
Труху тлінну з нього витрушу,
Переливчастим вистелю кумачем,
Небо, Небо ! Де те сонечко?!
Хлюпни в чашу мені тепла,
Заніміла душа, серце зтерпнуло…
Над безоднею я зійшла…
Сонце, Сонечко, вимости мені шлях,
Звий гніздечко моїй любові
На парчевих своїх подушках,
Аби серцю співалося знову!
Проросте гострий паросток
Ніжно-лагіднийі радісний світ,
Серце звільниться від лещат старих,
І веселкою розгойдається сміх…
21.03.2012р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323808
дата надходження 21.03.2012
дата закладки 25.03.2012
Усі знання -
не варті краплі Віри.
Лише вона -
основою основ,
а ще - Любов,
яку в життєвім вирі
ніколи і ніхто
не поборов!
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=183418
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324711
дата надходження 24.03.2012
дата закладки 24.03.2012
Можливо,
надто зблизилися ми,
а чемне ВИ -
передбачає зИми...
Мені усе ще світять із пітьми,
жагучі очі -
у душі я з ними.
Життя позаганяє до тюрми
вітрами і дощами затяжними...
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=197701
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324209
дата надходження 22.03.2012
дата закладки 22.03.2012
Зали́шусь мрією твоєю назавжди́...
Блакитні весни повінчають інших...
Та не цурайся, не змітай сліди,
Міняючи на кращих чи на гірших.
Нехай живу, хай в пам’яті живу
Краплинкою невтриманої волі.
Хай лиже вітер тиху ковилу,
Стежки, що загубилися в роздоллі...
І в небесах освячені дощі
Устеляться солоною росою...
Зали́шусь мрією твоєю на межі,
Маленькою волошкою сумною...
(22.03.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324186
дата надходження 22.03.2012
дата закладки 22.03.2012
дощ розрізує пам'ять намоклу та вперто живу
із прогалин суворої тиші проростає небо
за те що я є завдячую Богу й твоєму ребру...
***
...доки ти спиш спить світ і темінь намотує кола
пильнуй своє тіло як найдорогоціннішу правду
із неба манна не впаде на наші губи ніколи
я живу допоки ти обіцяєш що завтра настане завтра...
в які кольори фарбуватимеш свої вітрила
якщо ненароком земля наша стане пустелею
а може війна?.. і небо обвалиться стелею
на душі немов на відкриті долоні посиплеться глина...
чому якщо важко то відразу падеш на коліна?..
пісок надто гарячий аж тріскають п'яти
і по швам розривається погляд
коли непізнаване прийдеться пізнати
простягну руку долі
і якщо це вона
то я не посмію
тебе не прийняти...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322339
дата надходження 16.03.2012
дата закладки 20.03.2012
Немов забуті кадри
кіноленти,
мигтять хвилини щастя,
що БУЛО...
Хоча тепер пів світу
замело
снігами забуття,-
оті моменти
усім вітрам назло
я пам`ятаю!
Скажи мені,
як жити з ними маю?!
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=196794
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323401
дата надходження 19.03.2012
дата закладки 19.03.2012
Безмежжя Сонця
Літери й звуки падУть
В поштивий уклін.
***
Народжую Мить.
А твої крила дрижать.
Падають зорі.
***
Крига скресає.
Крізь сотні космічних льє
Йде боса Весна.
***
Тремчу мовчанням.
Уста, як печаті слів.
Ридаю без сліз.
***
Слухаю тишу.
Всотую запах тебе.
Всоте прощаю...
***
Розпукла брунька
Налилася Любов"ю
Тут точно є Бог...
***
Тримаєш руку
Я засинаю в тобі
Спокоєм стану.
***
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323378
дата надходження 19.03.2012
дата закладки 19.03.2012
Червоний вечір. Перша тепла ніч.
Чиясь весна. Чиєсь останнє літо.
Чарівний погляд. Вперше цьогоріч
Чумацький Шлях заплутався у вітрі.
Чавунна тиша. Навіть не боюсь
Чомусь її, хоча вона, як повінь.
Чи цілий світ зійшовся би на прю,
Чи смуток свій сховав би в осінь знову?
Чи розтеклися б вичахлі моря,
Чортополох чи вицвів би в осонні?
Чекай мене. Десь вештаюся я...
Червоний вечір. Мокрі теплі скроні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322512
дата надходження 16.03.2012
дата закладки 19.03.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 15.03.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 15.03.2012
я дивилась на тебе
проз лугову
траву,
проз відважно направлені в небо
зелена́ві штишки́…
проз дрібнесенькі,
як на бабцінім си́тчику,
квіточки́ –
чебреці́ і рома́шки,
полино́ві з тума́нцем ка́шки,
рожеві якісь зірочки,
незабудки,
проз невагомі метелики,
і пухнасті,
на відстані дотику,
соснові голки́…
проз фейєрверки безсмертків
синювато-сиві –
ти стояв одиноко
на схилі пагорба,
як бог молодий,
досконало красивий…
такий стрункий
і високий…
сокіл!
наче псалми́,
стелились до ніг
твоїх –
наскільки сягне око
берегами, долиною –
прибережні озерні осо́ки.
а з протилежного боку,
крізь завісу
соснового лісу
в надвечірній своїй
повноті
золотій
СОН-ЦЕ!
цілувало тебе в лице,
мружило тобі очі,
у грайли́вій
лагідності жіночій
плутало сонячним вітерцем
слова молитов
у шовковисто-пружне волосся…
і полинув
долиною
гомін стишений –
ніби сотні і сотні вуст
шепотіли щось про любов…
і мені
не здалося.
серед храмової, соборної,
надвечірньої тиші
йшли до тебе
стопою незримою,
невловимою
з усіх чотирьох сторін
комиші,
як спасенні тобою душі…
з-поза обріїв,
усіх чотирьох небокраїв,
і до самих твоїх
ніг
сповнився світлом,
на міріади розсипаним,
берега оберіг…
на кожній гінкій стеблині
ореолом розпушеним сяяло
волоття́ –
очеретяної надії
вічне
поцейбічне Життя.
…
невдовзі сонечко зайшло
і ми поїхали в село.
а як вернулися додому – ти,
у тоні зверхности,
вказав мені
на крихти…
хлІбні,
такі дрібні –
що й не помітити.
правдивий сокіл!
з такої висоти
і до такої дрібноти…
і стали три
дрібненькі хлібні крихти,
як перевернуті хрести –
таку довершеність
вдалось розбити…
розсипати.
тепер до висновку:
ото жили б «як діти» -
ніхто тих крихт
нікому б не помітив…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321541
дата надходження 13.03.2012
дата закладки 13.03.2012
То вигляда з проталин цвіт -
Розвідник весняного шуму.
З полону сніжного і суму
Відважно дивиться на світ.
Радіє спрагло небесам,
Промінню сонячнім і вітру.
І долю непохитну, світлу
Вершить ростком уперто сам.
Нехай короткий має вік -
Але який яскравий спалах! -
Коли все-все довкола спало,
Він одкривав весняний лік.
7.03.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319874
дата надходження 07.03.2012
дата закладки 10.03.2012
Ламає день цукристу, сиву кригу,
і пахне сад торішнім полином.
Занила гілка, соком, на відлигу,
в розчахнутої вишні за вікном.
Гарячим срІблом капотить зі стріхи,
з калюж понапивались горобці.
Нарешті відступили завірюхи,
лишивши в тінях від зими рубці.
Синіє у проталинах між снігу
самотня квітка, мов любов чиясь…
Занило зліва, певне, на відлигу,
чи, що весна без тебе почалась…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320551
дата надходження 10.03.2012
дата закладки 10.03.2012
Слова говорять і кричать слова,
Слова співають і словами плачуть.
Слова чарівні сотворять дива
І є слова, які багато значать…
Якщо зібрати визнані слова,
До слова підібрати інше слово,
То вийде мова чиста, як сльоза -
Пісенна наша мова калинова.
Із рідних слів у сплетений вінок
Слова – перлини треба повплітати,
Тоді і мова піде у танок
І буде в наших душах проростати. .
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=297154
дата надходження 01.12.2011
дата закладки 10.03.2012
Повірити важко.
Вернуть – поготів.
Неждано-дивацька потреба:
кохана людини покинула дім –
мов грім серед ясного неба.
І ні з ким ділитись, і нікуди йти.
Лиш тьма та безсоння. О, Боже!
Вже й сонце погасло.
Якби ж помогти.
Я ж тільки словами і можу.
Утішив, розрадив, у вірі зігрів.
Розвеснились трави, дерева...
Мов блискавка – радість!
Зійшлись дві зорі.
А світла боятись не треба.
Втішаюсь, пишаюсь.
Не родич, не сват.
Буяє веселе весілля!
Не гасне кохання...
Який же то скарб –
на слові настояне зілля!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320220
дата надходження 08.03.2012
дата закладки 09.03.2012
Тихо ввійшла,
всміхнулась привітно,
Закутана в пахощі
сонця і м’яти,
Якщо в моїм домі
не стане світла,
Знатиму:
ти перестала
всміхатись.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320054
дата надходження 08.03.2012
дата закладки 08.03.2012
Коли хрестовиння старого дерев’яного вікна розіп’яло перше проміння сонця, а з ванної почали доноситись дивні звуки води, яка тільки но з’явилась у водопроводі, Світлана ще спала. Підібгавши під повні груди пласкувату подушку, розлігшись на весь диван, солодко посапувала під ковдрою, яка ледь-ледь прикривала голе тіло. Як то рідко, ой як то рідко вона може собі дозволити цю розкіш – спати голяка. То свекруха у кімнату забіжить, то чоловікова сестра прийде шукати щось у їхній шафі, дві полиці якої забиті її мотлохом (дарма Світлана його складає – все одно одяг перегарбає так, що мотлохом виглядає), то чоловік носа зморщить: «Одягнись, а то мама зайде» І так кожного разу. Ще той шлюбний обов’язок як слід не виконає, а вже буркне їй, щоб одяглась, а сам повернеться до стіни і спить.
Спочатку її це ображало, мучило, боліло, а нині – байдуже, як байдуже, де до ночі пропадає Ігор, з ким, чого часом вертається напідпитку та похапцем вкладається. Хіба краще було б, якби він ще розказував дружині, хто в хаті господар?
Вчора свекруха зі своїми двома дітьми поїхала на весілля якоїсь родички. Світлану теж кликали, проте вона, пославшись на роботу та якісь папери, з якими спокійно попрацює вдома, відмовилась. Така розкіш – поспати голяка, нічого не готувати, стоячи на кухні під пильним наглядом любої чоловікової матусі, просто полускати насіння, спостерігаючи за людьми з балкону. І змінити все це на весілля чоловікової рідні? Ні! Навіть після свекрушиних слів – ні!
- Ти дивись, бо він у мене чоловік видний – уведуть, - дорікнула Емма Едуардівна Світлані та рішучо пішла до виходу. Емма Едуардівна – жінка цілком позитивна. Педантична, правда, до крику, навіть до судом Світланчиних, та й Ігоревих також, але жити з нею можна. Тим більше, що варіантів у молодої родини інших поки що немає. Світлана – менеджер сумнівної логістичної компанії, Ігор же – юристконсул у Білому Домі. Білим Домом у їхньому селищі звуть райдержадміністрацію. Якщо врахувати, що ні вислуг, ні категорій, ні стажу Ігор ще не заробив, то живуть молодята на Світланчині зарплатню та відсотки від загрузок-вигрузок фур, яких в очі ні Світлана, ні її керівництво ніколи не бачило. Емма Едуардівна проте не раз дорікає невістці, що та ні приготувати смачно не вміє, ні квартиру у чистоті тримати не може, тільки триндить по телефону. Ігор замість заступитись за молоду дружину просто нічого не помічає. Хоча зрідка кличе Світлану прогулятись у парк та довго дивиться на дружину, коли та змиває макіяж.
Світлана не раз дивується собі та намагається достеменно пригадати, чому вийшла за цього безбарвного, безхарактерного чоловіка. Проте з усіх пояснень знаходить лише одне – любов. Вона майже тваринно відчуває, коли він хоче торкнутись, коли хоче володіти нею. Так само вона майже тваринно відчуває негаразди. Тоді Світлана згортається калачиком біля його ніг, заглядає в очі, пестить його довгі пальці. Світлана тоді намагається догодити йому, добратись варениками і пестощами до серця, до душі, ніби саме це повинно розфарбувати його безбарвність, пригорнути його відсторонене серце до її, гарячого та невилюбленого. Бо скільки не люби її тіло, а душа ніби й незаймана ще… Хіба ж чоловік, який любить справді, любить не ноги, не груди, не оксамитову молоду шкіру, а її душу, буде так цинічно докидати:
- Свєт, ти б схудла, а то он яке сало… з тобою скоро соромно буде на люди ходити…
Та нині Світлана щаслива. Щаслива, як ніколи за останні два роки. Саме стільки триває їхній шлюб з Ігорем. Вскакувати готувати сніданок не треба, ховатись під халат теж. Вона нині вільна. Вільна спати, вільна валятись у незастеленому ліжку, вільна просто мріяти, просто думати, дивлячись у стелю чи за вікно, де синички щось видзьобують у хрестовинні вікна.
Скупе ранкове проміння розщедрилось настільки, що Світлана прокинулась. Власне, вона прокинулась давно, просто відкривати очі, відривати груди від подушки та відгортати ковдру не хотілось. Сліпе ранкове світло кімнати здавалось продовженням сну…
Піднятись з дивану примусив різкий дзвінок у двері. Похапцем одягаючи халат та взуваючи незручні широкі капці, Світлана пішла до дверей. У вічко вона побачила дівчину.
- Хто?
- Ви Світлана? Я Марина, колега Ігоря.
- Ігоря немає – через двері відповіла Світлана та думала уже йти знов валятись на дивані.
- Я з вами хочу поговорити, - чітко і якось боляче відповіла дівчина за дверима.
Ще прокручуючи ключ у дверях, Світлана пошкодувала, що погодилась на розмову. Та було якось незручно не відчинити. На вигляд Марині було років двадцять п’ять. Білявка, з кучерявим волоссям. Її сірі очі здались Світлані знайомими, проте впізнати дівчину вона не могла.
- Я, пробачте, не одягнена, - тримаючи полу халату, вимовила Світлана.
- То ви мене пробачте, що я так рано. - Попростувала дівчина у кімнату без усякого на те запрошення, - Я знала, що Ігоря не буде. Так ліпше… Ви повинні знати, що ми з Ігорем любимо одне одного…
Першою думкою Світлани була, чи не жарт усе це. Чи не сам Ігор та його дивна мама вигадали подібне. Друга думка гидко залоскотала у животі. Ця Марина така тендітна, така витончена. А Світлана…
- Я розумію, що він Вам нічого не розповів. Він же м’який такий, безхарактерний, - продовжувала Марина, сівши на крісло, - Він не любить Вас. Просто звичка.
Світлані паморочилось в голові від яскравого сонячного світла у кімнаті, від сліпучо-білої білизни, яка ніжила її ще три хвилини тому, від слів, які спадали з вуст цієї гарної, тендітної жіночки важким камінням на її груди, на її серце.
- Якщо Ви його любите… А ви ж його любите?..., - напівпитально, напівцинічно чи то спитала чи зробила висновок білявка, - то залиште його назавжди. Бо він Вас не любить.
«Він вас не любить…» відгукнулась в Світлані остання фраза і зависла павутинням чогось важкого і неприроднього в її чисто виметеному до того житті. «Він вас не любить…» вас. Кого вас? Нас? Кого?
- Кого?... ледь чутно спитала чи то у Марини, чи в себе Світлана.
- Вас, Світлано. Він Вас не любить, - повторила білявка та різко вставши, пішла до виходу…
Білий день у вікні ніби розіп’яв Світланину душу на херстовинні рами. Сонячне проміння та сліпуча постіль ніби засвічували думки, не даючи побачити головного, не даючи роздивитись те єдине слово, фразу, спогад, за які б можна було зачепитись та триматись на місті. Усе, що кілька хвилин тому було реальним та звичним, раптом набуло розмитих контурів.
Вхідні двері грюкнули. Світлана заплющила очі і, здавалось, припинила дихати…
Коли сонячне проміння залишило кімнату і зависло лише на косяку вікна, Світлана востаннє обдивилась кімнату. Зіставлений диван, педантично складені простирадла та мотлох сестри чоловіка у шафі. Вимита підлога, витертий пил. Світлана витягла з рамки весільне фото та поклала до валізи між паперами з офісу та власними пожитками. Потім повагалась, повернула фото на місце та набрала номер чоловіка:
- Ігоре, золотко, як ви там?.. А молода гарна?.. І я по тобі скучила… Дуже… І я тебе люблю…
Потім Світлана розклала речі по місцях, запхала валізу на шафу та скинула одяг. Залишок дня вона провела на дивані, замотавши голе тіло у м’яку ковдру….
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319445
дата надходження 06.03.2012
дата закладки 06.03.2012
Погожий ранок –
вірний талісман:
хай береже
чутливу світлу душу
від непогоди і розчарувань,
що трусять ніжне серце,
ніби грушу…
Я променем
порадую твій зір
і свіжим вітром
вушка полоскочу.
Все буде добре!
Усміхайся!
Вір!
Бо хто сказав,
що під склепінням зір
є неможливе щось,
якщо захочеш?!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270142
дата надходження 14.07.2011
дата закладки 05.03.2012
- Знайди мене в наступному житті, -
вона мені приглушено сказала...
Лампади вогник аж замиготів,
всередині затерпло, бракло слів -
пішла шукати іншого причалу.
Її колись прийнявши, - відпустив.
Але, скажіть, чому так темно стало?!
Серед зими - розтало.
Стільки злив...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=236760
дата надходження 24.01.2011
дата закладки 05.03.2012
Полюби ти мене , полюби.
Задивися в проталену воду.
Там зимової крапля сльози,
Там краплинка моєї сльози...
До кохання відшукує броду.
Я так довго до тебе іду,
Пелюстками нанизую квіти,
А слова у букети кладу,
Ті слова у букети складу,
Які серцем зуміла зігріти.
Полюби ти мене , полюби.
Прихили моє небо душею.
І мене за любов не вини,
За безмірну любов не вини,
Я веснянкою буду твоєю.
Полюби ти мене полюби.
Ми зітремо сльозу поцілунком.
Попросила я щастя в весни,
Попросили ми б долі в весни,
А кохання було б подарунком.
Полюби!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319385
дата надходження 05.03.2012
дата закладки 05.03.2012
***
Та хоч за тисячі земель
Я не знайду таких очей,
Як в тебе, любий!
Щоб мить одна - неначе вік...
Сама собі втрачаю лік,
Весною розпирає груди!
У лестощах чужих вітрів,
В аншлажності скупих умів,
Думками го́рнуся до тебе...
Ти - острів мій, десь на краю...
Тебе люблю, люблю, люблю
Сильніше сонця, більш за небо!
І зорі - мов намисто снів,
Рахую миті спраглих днів,
Де інший хтось, не ти, голубиш...
На пальцях - павутинка мрій:
Ти мій, та все одно ти - мій!
Цілую плечі, руки, губи...
І хай простить мені Господь,
Душа і серце, грішна плоть,
Що віддаюся... Хай що буде!
Та хоч за тисячі земель,
Нема ніде таких ночей,
Як ти мені даруєш, любий...
(3.02.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318903
дата надходження 04.03.2012
дата закладки 05.03.2012
Шовкова ніч танула…
Блукали тіні, цілувались метелики,
Струшували зорі пил…
Холодні стіни мовчали свої таємниці…
Танок самоти підпалює свічці пуповину, аби вродити мить.
Пітьми згорають, осідає кіптява на скляну пастку ліхтаря.
Пальці замість пензля.
Стіна імлиста споживає мої письмена
І на ранок, сплячу мене торкатимуть чиїсь голоси,
Брутальне місто збожеволіє від човгання підошов…
Від часу.
Метеликами пальці
Торкнуться лоскотно плечей…
Добрий ранок добрих людей підніме на ноги.
Встану!
Поцілу…
Поцілунок жагучий…
Палить мене з середини близькість твоя.
Шифоном червоним сповитий мій стан, очі, вуста ..
Зволожені…
Долонями вогню огорнене єство моє,
Вогнем долонь…
Пелюстками півоній рожевих шлях мій стелиться…
Я стелюся.
Серцю ліками голос твій…
Голос тіла твого!
Патокою світ налитий,
Сном вчорашнім розморений, лінню вигнуті воску тіла…
Ледь торкаюся стопами…
Тіні губляться поміж квіт,
Метелики любляться на півоніях,
На вустах моїх зоряний пил…
Ніч танула…видихала зі стогоном…
Вітер гортав пелюстки.
Ніч танула, шовком танула ніч!
Я………..
Ніч!
муз. супровід:Peter Gabriel - The feeling begins(Passion)
03.03.2012р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318657
дата надходження 03.03.2012
дата закладки 05.03.2012
Чи вміють плакати мужчини,
Чи сльози – слабкість на очах…
Не плаче той, хто не зумів любити,
Хто біль чужий у серці не тримав.
Не дивно, що у світі злому,
Де втрачені правдиві почуття
Наймають плакальниць доповнити виставу,
Не цінять ні своє, ані чуже життя.
Івана 11:33-36 « Коли ж Ісус побачив, як вона плаче і як
плачуть юдеї, котрі були з нею, то й сам глибоко зітхнув
і схвильовано запитав: «Куди ви його поклали?» Вони
відповіли: «Ходи, Господи, і побачиш». І з очей Ісуса
покотилися сльози. Побачивши це, юдеї говорили:
«Дивіться, як сильно він любив його!»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319070
дата надходження 04.03.2012
дата закладки 04.03.2012
Урешті-решт
усе колись минає.
Стабільності немає -
навпаки:
мої роки
збираються у зграї
і відлітають.
Помахом руки
прощаюся із ними -
і СВІТАЮ:
нові епохи,
звичаї,
тіла
(минулого імла –
густа і темна)...
Через віки
у мене ти БУЛА,
жила у серці –
знаю це напевно -
лишилися два зоряні крила,
котрі донині зберігаю ревно.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267653
дата надходження 29.06.2011
дата закладки 09.02.2012
Ще й не весна, і на щоках – рум’янець,
холодний привид сковує поля,
і за плечима днів буденних ранець,
де серед цвіту – зламане гілля.
Зима столика по кленових спинах
лікує білим втрачені літа.
В тяжкі прошиті грона горобини
мороз найперший солод заплітав.
Відверто тиша тулиться до клена
під тріснуте, у заметіль, плече…
Невже це ти, подумала про мене,
Що, так рум’янець на щоках пече.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312374
дата надходження 08.02.2012
дата закладки 09.02.2012
Поэт не пишет о прошедшем -
История не для него.
Он пишет лишь о том, что вечно,
Не зная иногда того.
Как он напишет - так и будет,
Всё сбудется когда-нибудь.
О нём Земля не позабудет,
И ты о нём не позабудь!
Он жить спешит, не понимая,
Откуда к жизни вкус такой.
Но сделать всё не успевает,
Оставив тайну за собой.
Он верит в то, о чём он пишет,
Ведь этой верой он живёт.
Он ветром будущего дышит,
И никогда он не умрёт.
(11.05.1999)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311666
дата надходження 05.02.2012
дата закладки 05.02.2012
Я не умру без тебя в восемнадцать.
И буду жить хоть на зло, хоть на смех!
И будет свадьба, алтарь даже, платье...
Любимым станет иной человек.
А ты, как снег, с опазданьем, быть может,
сорвешься с неба, чтоб встретить меня!
Но я к тебе обернусь непохожой,
с каемкой гордости, верность храня...
Но лишь словам сохраню свою верность
(пускай ты первым разбил зеркала).
Я не уйду в восемнадцать бесследно, -
мне склеит счастье другая судьба!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311396
дата надходження 04.02.2012
дата закладки 04.02.2012
… Звонок…
- Алло!..
- Привет! Чем занимаешься?
- Живу…
(Свои года считаю по утратам.
Усилия остаться на плаву
Напоминают старые заплаты,
Положенные грубо на канву).
- А как на личном?
- Есть сердечная подружка…
(И слава Богу! Если б не она,
Осталась бы соленая подушка
Да старая ущербная луна
На небо завалившейся полушкой).
- Как пишется?
- Да, как погода летняя –
То льет три дня, то – сухо, ни строки…
А ты-то кто?
- Твоя Любовь. Последняя…
- Постой!
- Ты где?
- Не умолкай!
… Гудки…
1.07.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=268029
дата надходження 01.07.2011
дата закладки 04.02.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 01.02.2012
Дихай спокоєм,
Цигарку кинь на холоді,
Полиш,
Як самітні пагорби, як застрягле авто.
Полиш свої роздуми, нехай їх додумує ніч…
Я давно не бачила стільки білого.
Білі аркуші, не займані
Поетом.
Білі сувої, не розрізані
Кравчинею.
Білі простирадла, не зібгані коханцями…
Ліхтар освітлює шлях…
Кроки стьожками на канву,
Врізаються білим муліне в сходинки твого під’їзду…
Обтрушую сніг.
Ні, це не перший і не останній.
Але пухнастий і грайливий, мов песик в дитинстві,
Мов приставучий мотив знайомої пісні.
Налипає білим войлоком
Вдаване тепло зимового саду.
Я не наважусь тебе будити.
Дзвінок посеред ночі
Зненацька заскочить тебе в ванній,
Чи на кухні…
І невистачить часу, щоб висохло твоє волосся,
Щоб як слід витерти тіло,
Капці на вологу ногу і в коридор, до мене…
Але ж ти знаєш що всі сни теплі і затишні
І навіть на сходинках , на вулиці, серед міста
Не застудишся…
Тому ми цілуємось просто біля вхідних дверей,
Які ловлять гав,
І здивованих запізнілих перехожих
Лякають скрипучим «к-хе!».
Тому ми цілуємось кожен у своїй піжамі
У своєму ліжку,
У своєму сні,
Так заповзято і пристрасно притискаючись тілами.
Крізь вологу тканину відчуваємо пестощі дивних створінь,
Які теж заповзято і гаряче лащаться до ніг, спин, рук…
Сніжинки – нагадуєш, відірвавшись на мить від моїх вуст.
Ні, то нас провокують ангели сну.
Прокидайся.
Я вже виткала килим
Білий.
Прокидайся!
Я вже заговорила зошит віршами…
Прокидайся…
Глянь, це я, вбрана у місячне сяйво, у зоряний смух,
У срібну діадему …
Сніжинки – нагадуєш ти,
Відірвавшись на мить від гарячих пальців…
Сніжинки…
І ми продовжуємо ніжитьсь у віхолі кохання,
Але ж ти знаєш, що всі сни теплі і затишні
І навіть на сходинках, на вулиці, серед міста,
Посеред світу
Не застудишся…
Лише ці заповзяті білі створіння
Поналазять за пазуху,
Завовтузяться попід коміром…
Сніжинки!…Нагадуєш…
Сні-жин-ки…
24.01.2012р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=308707
дата надходження 24.01.2012
дата закладки 24.01.2012
Забракло слів.
Щемить –
а я мовчу.
Запалюю свічу
і медитую.
Щоб імені
не згадувати всує –
сумую під Вівальді
і гірчу…
Студене небо
хмуриться кошлато.
Громів розкати –
вісники грози.
Мольфари вміють
зречено чекати
на зимних скелях
пагонів лози…
дивитись тут:
http://www.youtube.com/watch?v=go7wlUOC5dg
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=268127
дата надходження 02.07.2011
дата закладки 22.01.2012
Колоколов твоих
моя душа
открыта ветру солнцу и...
молитвам.
Дождя слезам просоленным
открыта.
Звенит в твоих руках,
опять греша
своею нежностью,
нелепостью мелодий.
Ей комом в горле тишина
и строгий,
с укором взгляд,
повелевающий молчать,
когда с надрывом
хочется кричать...
http://www.youtube.com/watch?v=XiPP7fA53fM
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=307780
дата надходження 20.01.2012
дата закладки 21.01.2012
***
Доторком – зніженим поглядом,
Скраю рожевої мрії…
Панною сонячних променів
Пестить душа сніговії…
Влучними тихими звуками
Знову дрижить щедрий пломінь
І обсипає гірляндами
Щастя у змерзлі долоні…
(1.1.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=307986
дата надходження 21.01.2012
дата закладки 21.01.2012
Хурделило весь день,
а уночі,
Львів утопився -
кучугури білі...
Самотні фари –
міношукачі
у нескінченім шалі
заметілі...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=307507
дата надходження 19.01.2012
дата закладки 20.01.2012
А всього імен його було сорок і жодне з них не було справжнім, бо справжнього не знав ніхто, навіть він сам.
Ю. Андрухович "Перверзія"
Не дивуйся, це я - проїжджала потрібну зупинку,
Розмовляла вві сні. Забувала забрати решту.
Несвідомо і легко робила погані вчинки,
Дозволяла чекати. І цілувала перша.
Позичала останні. Лице підставляла вітру,
Одягала вчорашнє, молилася тричі на день.
(у моєму конспекті є дивні сполучення літер,
мабуть це анаграми твоїх сорока імен).
Тільки шкода, що ти став заручником клятого поділу
Між моїми словами і серцем, яке не почути...
Не дивуйся, це я, посипаючи голову попелом,
Промовляю: любила. І жодного слова спокути.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=212453
дата надходження 23.09.2010
дата закладки 20.01.2012
О, панно,
Ви - моє маленьке диво!
Цикадна злива
виповнила ніч,
кружляють
грона лиликів бурхливо,
а в небесах
горять мїльярди свіч...
Моїх чуттів
обійми незрадливі
лише на мить
торкнуться Ваших віч -
і сон прийдЕ –
глибокий і щасливий.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270258
дата надходження 14.07.2011
дата закладки 20.01.2012
Для того, щоб милу знайти, вчив про космос і лоції;
Розлука пройшла. Зустріч каже: «Та ти не мастак!..»
Можливо, вертаються ще час від часу емоції,
Одначе: не з тими, не всі, не для цього, не так.
Піду. Із туманами, снами, думками і зливою…
Напевне, я впав, та на щастя упав на батут;
Я хочу щоб ти була вічно і всюди щасливою,
Однак: не зі мною, не зараз, не дико, не тут.
27.09.2010 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=213121
дата надходження 27.09.2010
дата закладки 17.01.2012
(за Джоном Мільтоном)
Про той людський непослух і про плід
від забороненого Древа,
чий смак приніс на землю горе й смерть,
бо зник Едем, і до блаженних пір,
коли нам Найвеличніший з людей
вернув надію й врятував наш рід, –
співай небесна Музо! Ще на вершині
таємної гори Сінай, або ж Хорів,
ти надихнула Моісєя-пастуха,
щоб він повідав славному потомству,
як небеса й земля з Хаосу стали.
Але якщо гора Сіонська і ручай,
що Сілаамським звавсь в Єрусалимі,
тебе у більший захват приведе,
то заклинаю і молю покірно я
твою благословенну допомогу
для пісні відчайдушної моєї,
що прагне знятись над горою Гелікон
й забратися на ті стрімкі висоти,
де не витали ні поезія, ні проза.
А головне, о Дух Святий, що визнаєш
не храми у минущій позолоті,
а Храми й Дух неторканих сердець,
навчи мене, бо лиш Тобі відомо
все від початку Божого Творіння,
бо тільки Ти, єдиний вірний Свідок,
в задумі маєш над просторами безодні,
як голуб, розпростерши вільно крила,
і духом Істини її плодотворИш.
Душі моєї темінь освіти,
мізерне і убоге возвелич,
і спроможи на безперечний Доказ,
щоб міг я перед паствою Твоєю
довести праведність шляхів Господніх
і утвердити вічне Провидіння.
Повідай спершу, бо нічого в Світі
твого проникливого ока не втече:
ні Небо, ні бездонна прірва пекла,
назви ж спочатку ту сумну причину,
яка штовхнула наших Прабатьків,
що раювали в щасті і пишнОті
і небом пещені й голублені були,
зректися імені одвічного Творця,
зневажити єдину заборону
і Волю потоптать? – Володар сього світу!
Це він їх спокусив на згубний вчинок.
Пекельний Змій! Це він, чия підступність,
замішана на заздрості і помсті,
підлотно ошукала Матір Людства.
І в той же самий час його гординя
його ж нещадно скинула з Небес,
разом із сонмом ангелів повсталих,
з чиєю допомогою він прагнув
піднятися над рівними собі
і в Славі утвердитися в Раю,
наважився у замислах підступних
себе зрівняти із Найбільш Високим,
повстати з честолюбною метою,
почавши нечестиву й горду битву
проти Престолу і Всевладдя Бога.
Та намарне, бо Всемогутня Сила
його повергла із Небес Всевишніх,
та так, що він аж спалахнув, летівши
в Довічну муку, що кінця і краю
не знатиме, де він одвічно буде
в міцнім ланцюжжі і в караючім Вогні.
Дев*ятикратно Простір помінявся,
що відміряє смертним Дні і Ночі,
а він лежав з жахливою ордою,
звойований – а все ж безсмертний. Доля
не вберегла для нього навіть гніву,
лиш привид щастя, що навіки втратив,
й нещадний вічний біль його точили.
Він кидав лютим поглядом довкола,
мов хлюпав з чаш скорботи і розпуки
узваром ненависті і гордині.
В єдину мить, як тільки ангел може,
оглянув він похмуру ту місцину –
темницю дику і безплідну, піч без меж,
наповнену вогнем по самі вінця.
І хоч вогонь пекельний не світився,
та темінь зримою усе-таки була.
І зрима темінь та давала змогу
навіч узріти краєвиди Лиха,
окрУги горя і скорботи тіні.
Він знав, що у пекельній цій безодні
повік не зможе оселитись спокій,
не прийде відпочинок, а надія,
досяжна іншим, пекло обмине.
Лиш безкінечні тортури чекають
його попереду, і вогняний потоп
палаючої незнищЕнно Сірки.
Таку місцину Вічна Справедливість
приготувала для повсталих бунтарів.
Такою їм судилася в*язниця
у непроглядній темряві і муках.
О! як вони далеко опинились
від світла Неба й Божого Престолу!
Утричі далі, ніж від Центру Світу
до Полюса найдальшого його.
О, як несхожа дика ця місцевість
на ту, яку вони до того знали…
він бачить вірних спільників своїх
у смерчах й повенях бурхливого вогню.
А поруч з ним страшну приймає кару
його товариш перший у борні,
злочинністю і силою який
йому лиш поступається самому,
що в Палестині згодом заживе
гучної слави з йменням Вельзевул.
Порушивши в*язку жахливу тишу,
звернувсь до нього гордий Архиворог,
наречений відтоді Сатаною,
з зухвалими словами – і почав:
– Чи ж ти оце?.. Але який несхожий
той, хто упав так низько з Висоти,
на того, хто в щасливих Царствах Світла
ошатністю і сяянням одежі
переважав яскраві Міріади!
Якщо це ти, з ким поєднала доля
думки й поради, і надії спільні,
і небезпеку у славетній справі,
з ким спільне горе і загибель я ділю –
то подивись, в яку бездонну яму
ми рухнули з тобою – та й по тому!
Хто знав жахливу силу його грому?
Чи знали ми, стаючи до двобою,
що має Він ту лиховісну зброю?
Ніхто не знав. Але нехай гнівиться
могутній Переможець – не схилюсь!
не стану преподобником ніколи!
і не покаюсь! – хай мій блиск померк…
(переклад з англійської
Миколи Андрійовича ДМИТРЕНКА,
поетичне опрацювання –
Валентини САВЕЛЮК)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=306612
дата надходження 15.01.2012
дата закладки 15.01.2012
З’єднались наші душі у молитві.
Нехай простить мені любов цю Бог.
Я кожен день благословляю миті,
Короткі миті, коли ми удвох.
Можливо, що любов ця надто пізня
І ти для мене надто молода.
Для мене ти – Молитва.
Ти – як пісня.
Мов у пустелі – рятівна вода...
Без тебе дні – одноманітні й сірі.
Без тебе - пустка темна і сумна.
Не думаю.
Люблю тебе. І Вірю,
Що нам обом судилася весна.
Ще скільки нам відміряно – не знаю.
Зрадіє Бог,
чи роз`єднає нас...
Тому, коли з тобою розлучаюсь, –
прощаюся,
немов останній раз...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=257533
дата надходження 04.05.2011
дата закладки 08.01.2012
Я сумую за нею, вона мені сонце і світло,
Я у відчаї, в дикій зажурі цю тугу римую…
Вже і літо на фоні як вицвілі барви поблідло,
Тільки я все сумую, сумую, сумую, сумую…
Мені Бог не порадник, і навіть ця Піррова слава
(Як печалюсь, скучаю, журюсь, побиваюся, тужу)
Ні для чого, коли в її очі не світить заграва,
Ні для чого, коли я не бачу п’янку свою ружу, –
Бо сумую. О як би цей біль по житті обіграти!
Я гадав що літав, а насправді запродався граням,
Я гадав, що кохання свобода; отримав же грати..,
Ну коли вже воно перестане вбивати мовчанням…
01.07.2010 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=198947
дата надходження 02.07.2010
дата закладки 08.01.2012
Про що так страшно, Боже, Ти мовчав,
Коли Тебе про грішне я благала?
Моя душа, мов хвиля об причал,
Об те страшне мовчання розбивалась.
Про що так страшно, Боже, Ти мовчав?
Про що так гірко Ти мовчав, Господь,
Коли я у язичества шукала
І одкровень, і істин, і висот,
Бо слова Божого було мені замало?
О, як же гірко Ти мовчав, Господь!
Про що тепер так сумно Ти мовчиш,
Коли, бува, збиваюся з дороги?
Хоч я з Тобою раджусь все частіш,
З яким відлунням докору й тривоги
В моєму серці часом Ти мовчиш!
Вже й по собі частенько помічаю:
В тяжкі хвилини просто замовкаю.
Терплю без дорікань і без плачу́
Тоді Господь говорить.
Я - мовчу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=167829
дата надходження 23.01.2010
дата закладки 08.01.2012
А я скажу кого мы любим -
Да тех, кто нас умеет ждать!
Спустя года мы всех забудем,
Но их, мы будем вспоминать.
Ещё таких, кто нас встречает!
Любых:здоровых и больных...
Кто нас речами воскрешает:
Лаская трезвых и хмельных.
Кто веру в нас не убивает
И нам прощает за грехи,
Кто нас изменой не пинает.
Не режет бранью на куски.
Ещё мы любим тех - кто с нами,
Идёт куда бы мы не шли!
И тех к кому мы шли с венками
И слов прощальных не нашли...
За тех, кто дарит нам ребёнка -
Готовы жизнь свою отдать!
Сгорает жизнь как киноплёнка
В какой нас любит только мать!!!
© Copyright: Юрий Богатинский, 2010
Свидетельство о публикации №11006023927
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=190290
дата надходження 18.05.2010
дата закладки 27.12.2011
Я, возможно, когда-нибудь справлюсь и думать начну,
Что все это и так не имеет малейшего смысла…
Я хочу быть с тобой! – Долгожданную встретить весну, –
Вместо этого только зима над судьбою повисла.
В твоем сердце их не сосчитать: ни замков, – даже врат;
Я хочу быть в тебе! – а не «сбоку», тем более «между»…
Мои тихие чувства к тебе безответно горят,
Твои бурные страсти к другому питают надежду.
14.05.2011 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=259838
дата надходження 15.05.2011
дата закладки 26.12.2011
И уходя, как уходят в чужую память...
И.Бродский
____________________________________
...когда больно смотреть на чужие раны
...когда осень касается листьями волос
возникает желание убежать
перманентно оставаясь теплой
память
вырывает птиц
времени ...
а на твоих руках
умирают пророки холода ...
я за то чтобы
каждое утро просыпаться ровно
в 07.00
и тенями бродить по городу
пить коньяк а вечером снотворное ...
я греть твои пальцы буду
мысленно
ибо каждое расстояние измеряется
чувственностью слова произнесенного
в тишине ...
диагноз - потеря себя ...
отойди
я не вижу ничего кроме
этой холодной осени
что слепым
рыжим
котенком
спит на моей груди...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285823
дата надходження 12.10.2011
дата закладки 23.12.2011