Вечоріє. Сірий морок розпливається ланами.
Ніби океан безбарвний хлюпає між островами,
Перелісків недозрілих.
Вітерець здіймає хвилі, сум звільнивши випадково.
Ті, слухняно звивом в’ються і шепочуть ковилово,
Між ромашок білосніжних.
Об гаїв кленові кручі, трощаться бур’янні лави,
Заспокоївшись стихають. Лиш туманять їхні глави,
У коріннях міцнопалих.
Місяць важний зріє – сходить, мов росток посеред збіжжя.
Маякує пташкам ночі - посрібляє роздоріжжя
Сяйвом зірочок опалих.
В конюшині перепілка дзвінко вихваляє нічку,
А від співу соловейка, верби розридались в річку,
Діамантом рос печальних.
З пінних хвиль серед безмежжя ніч, неначе Афродіта,
Струменить повівом меду, Шляхом Чумаків прикрита…
З подивом в очах мигдальних…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=309074
дата надходження 25.01.2012
дата закладки 25.01.2012
Гойдає вітер місяць на тополі,
Тінь гостроноса в’ється по землі.
Ніч-кобилиця ходить в соннім полі
Стриножена у росяній імлі.
Копита різнотрав’я підминають,
Здіймають хвилі пахощів п’янких,
І все довкола медом заливають,
Настояним на полинах гірких.
Сполохана куріпка в вись злітає
І перепел у житі гомонить,
А «ворона» до річки підступає,
Заходить в воду кришталю попить.
Над плесом грива стелиться туманом
І плутається в сірім комиші…
На ранок, знаю, стане все обманом,
Але чомусь так тепло на душі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=309071
дата надходження 25.01.2012
дата закладки 25.01.2012