[img]http://cs621631.vk.me/v621631433/43d5b/NEynCHKBTwg.jpg[/img] [img]http://cs540107.vk.me/c7003/v7003382/d813/_CfcgyQ8LEo.jpg[/img] [img]http://cs540105.vk.me/c7002/v7002312/41ea/P_2i2DasZ5M.jpg[/img]
Озеро зранку,
неначе
під плівкою скла –
анішелесть!
Навіть верби
застигли замріяно…
Бійся тієї,
в котрої
бурштинна смола
переливається
під шовковистими
віями.
Бійся данайки,
що тихо приносить
дари
і зазирає у вічі
невинно, з довірою…
Попелом вітер
розвіє
палкі кольори,
пригорщі золота
ляжуть під ноги
офірою.
Закружеляє,
завихрить думки
листовій,
потім
усе позбирає
і викладе стосами…
Бійся тієї,
в котрої сміються
з-під вій
теплі зіниці
і жалять
пекучими осами.
Знаєш,
вона обережна,
як мудра змія,
порухом жодним
сум’яття свого
не виказує…
Бійся тієї,
що знає тебе
на ім’я,
входить
улесливо в дім
і виходить з образою.
Бійся князівни
в розшитій листками
парчі,
сонця,
що в косах її
мерехтить діадемою –
так,
як боїшся любові
у власній душі,
світлої,
справжньої,
та, попри все, –
невзаємної.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=606542
дата надходження 14.09.2015
дата закладки 28.09.2015
Чи то я вже якась старомодна,
Не встигаю ловити тенденції,
Чи я стала до світу холодна
І такою зал́ишусь до пенсії?
Бо інакше, як можна дивитися,
Як ще діти - міняються статями? -
Вже дівчатам у моді битися,
Юнакам же - хвалитись платтями.
Вже й душі у них всіх не розгледіти
За мейкапом й прозорими вбр́аннями,
Чомусь так вже у світі заведено,
Що душа має місце останнє вже.
Замість того, щоб в храм помолитися
І піти, щоб звільнитись від нечисті,
Нашій молоді легше напитися
І втопитись у п'яному еросі.
А на завтра, вдивившись у дзеркало
Й не згадаєш вчорашнього сорому,
Ти підеш і віддашся упевнено
Вже не першому, а двадцять сьомому.
Ось, уже і під серцем прижилося
Твого роду суспільне продовження.
Ти вбиваєш його - бач, звалилося,
Наче з неба, тобі це на голову!!!
Та тобі ще замало фломастером
Замальовують душу дияволи,
Ти біжиш на штеблетах на кастинги
На відбір, де тебе ще не зрадили.
І що далі? - система запущена -
Ти в сльозах прибігаєш до матері...
А її вже нема...Ти засмучена,
Бо не всигла її поховати.
І цей біль ти розвіюєш з друзями,
Де всі п'яні до втрати свідомості,
Ловиш кайф - наркоту, мов ілюзію,
Що вбиває в тобі каплю совісті....
_______________________________
Я не знаю, як далі боротися,
Я не можу на все це дивитися...
Краще бути між всіх старомодною,
Але з Богом в душі залишитися.
//21.05.13//
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=426301
дата надходження 21.05.2013
дата закладки 28.07.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 28.07.2013
А ти пішов-без дотиків, без слів,
Сховав в кишені теплу жменю світла...
Холодний ранок сріблом продзвенів
І в серці в мене паморозь розквітла.
Та перетруться зерна гіркоти
Пекучі сльози висохнуть на віях.
Не дозволяй коханню зацвісти
Там, де немає проблиску надії.
І серед снігу не буди розмай,
Хай слів зрадливих не шепочуть губи!..
Не приручай, молю, не приручай
Допоки сам безтямно не полюбиш.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310572
дата надходження 01.02.2012
дата закладки 27.02.2013
(Валі Савелюк)
Зісковзнула, гнучка, мов пантера,
Жовтоока спокусниця-ніч,
Прошмигнула по стишених скверах
Ліхтарям кругловидим навстріч.
Милувалася цвітом жасмину
І стрибала за пухом тополь,
Вигинаючи сяючу спину
Між вербових густих парасоль.
Пила з озера зоряні зливи,
Що тремтіли в люстерку води...
Тільки місяць блідий, мовчазливий,
Вслід за нею очима водив.
І не зчувся, як випустив дзбанок,
Розіллявши парне молоко-
І потік білощокий світанок
По небесних рівнинах струмком.
В небо канули зорі-кристали,
Наче в каву гірку рафінад.
І стрибнула пантера зухвала
Під патлатий густий виноград.
Позіхнувши, накрилася листом
І пірнула в нефритові сни.
І посипалось щедре намисто
Сонцесвітла у жменьки весни.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341210
дата надходження 01.06.2012
дата закладки 03.06.2012
У нас, ще з давніх літ всі кажуть недарма,
Півсвіту скаче, а півсвіту плаче.
Тому, мабуть, на світ у мене зла нема,
Хоча, насправді, все скоріш інакше.
Яка то мука, бачить світ лише з вікна,
Й ловить повітря крізь вузьку щілину,
Між мною й ним з'явилась ця глуха стіна,
Що розділила все наполовину.
Півсвіту за вікном, де сміх і гріх разом
Віншують рух, святкують без упину.
Півсвіту - тут, в душі панує тільки злом,
Бо є живим лише наполовину!
Не стільки того світу, кажуть, що в вікні.
І правда ця гірка, бо кожну днину
Лише торкаюся, як трунку я стіни,
І з відчаю сплітаю павутину.
А світ ось поруч, ти лиш руку простягни,
Такий близький, водночас і далекий,
Та це для тих, хто п'є життя сповна, для них,
Для всіх, а не безтілого каліки.
Молюсь, душевний біль виплескую сповна,
Я віру, і добро у серці маю,
А чаша повниться й далеко ще до дна,
Та я проте надію не втрачаю!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=202361
дата надходження 23.07.2010
дата закладки 22.05.2012
Вже майже і не згадую тебе,
Вже майже забуваю(ох,наївна!)
Закуталась у небо голубе
П'янка весна, заквітчана царівна.
Порозсипала перлами росу
У травах буйних, квітниках духмяних.
А я ще й досі в пам'яті несу
Твоїх очей бездонні океани.
І забігаю, наче крадькома,
В далекі дні, наповнені цвітінням.
Сама себе обманюю, сама
Втікаю від правдивого прозріння,
І не збагну в цих істинах простих,
Що розум мій засліплений коханням.
Так заздрю тим, хто спалює мости
І долю відпускає без вагання...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336564
дата надходження 11.05.2012
дата закладки 15.05.2012
Про що сумує сивий піаніст
І доторкає клавіш так щемливо?
Якби літа відкликати на біс
І вилити у щедру нотну зливу...
І повернути з попелу весну,
Де на одній із людних вулиць міста
Мрійливий погляд в душу зазирнув,
Розцвів блаженно, мов лілея чиста.
Де обривались лагідні слова
Таким солодким трепетним мовчанням,
Звучала в парку музика жива
І мідні зорі канули в світання...
І так хотілось в пахощах хмільних
Творити, жити, мріяти,кохати!..
Допоки крик холодної війни
Не розірвався вибухом гранати...
Враз заніміла радості струна,
Вчаділі вишні мертво захололи...
Ще й дотепер відлунює війна
Таким пекучим невигойним болем...
О, скільки доль злетіло під укіс
Під градом куль прострелено надії...
Про що сумує сивий піаніст?
Тремтить сльоза непрохана на вії...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=335152
дата надходження 05.05.2012
дата закладки 05.05.2012
Не вір. Не бійся. Не проси
Поблажок у сліпої долі,
Упевнено свій хрест неси,
Затиснувши, як скарб, в долоні;
Не намагайся осягнуть
Уявне і навколо суще,
Долать за мить сторічну путь
І завжди виглядать тямущим;
На шепіт мову не зведи,
Прощай близькому біль і зраду,
Не згорбившись крізь терни йди
Не в перекір, а лиш заради;
Не пропадати за любов
Тобі належить ще навчитись,
Навзаєм хід робити знов,
Коли життя блага змиритись;
Уміть поєднувать в собі
Любов і правду одночасно,
Усе життя горіть в борні
Й не спопелитися дочасно!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=334754
дата надходження 03.05.2012
дата закладки 03.05.2012
Заблаговістилося!
Слава прокотилася
Силою зарвійною
Понад Україною.
Нам судилось вижити
У сорочці вишитій.
Вічне жито сіяти
І про щастя мріяти.
У коханні ніжитись
І дитятком тішитись.
Нам добра бажалося,
А воно не склалося!
Ми були розчавлені,
Під ярмо поставлені.
Вік служилии "братові",
Як підручний катові.
Ручкані з ганьбою,
Зраджені собою.
Нам таки навіялось,
Та не те, що мріялось...
Лякані сибірами -
В справедливість вірили!
Мічені ґулаґами -
Зеківськими благами.
Соловками-зонами,
Вовчими законами.
Супом-баландою,
Лихом та бідою.
Перевиті тугою,
Страхані наругою.
Працею замучені,
З нуждою заручені.
Долею обдурені
Ті, що розкуркулені.
Владою зацьковані -
Сколективізовані.
Там, під магаданами
Біломорканалами,
Тундрами, уралами
Масово вмирали ми.
Гнані і принижені,
Під "нульовку" стрижені,
Гноблені, ґвалтовані,
Ґратами гартовані.
Страчені - повішені,
Кулею потішені,
Голодом заморені -
Духом невпокорені!
Смертю закатовані -
Реабілітовані...
Баченим-небачено
Українства втрачено!
Чи ж над краєм-прірвою
В себе ми повіримо?!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285850
дата надходження 12.10.2011
дата закладки 03.05.2012
Там, где небо рождает звёзды,
В самом центре твоей Вселенной,
Я оставлю на память слёзы
Самой ласковой, самой верной.
И когда ты с ней будешь рядом
Целоваться в прохладный вечер,
Я мерцающим звездопадом
Упаду на родные плечи.
Она ловит в ладошки звёзды,
Те, что градом из глаз катились,
Убиваться за прошлым – поздно,
Мы друг друга за всё простили.
Звёзды падают вам под ноги,
И вы рады им будто дети,
Я всегда на твоей дороге,
Даже если забыл навеки.
Выйдет солнце – погаснут звёзды,
Ты любимой шепнёшь: «До встречи!»,
А я снова лью в небо слёзы,
Чтобы завтра был звёздный вечер!
(с) Диана Петренко
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320760
дата надходження 10.03.2012
дата закладки 10.03.2012
Я так підсіла на терпку печаль...
Дні обтрусили дерево надії,
В моє вікно крізь димчасту вуаль
Обмерзлим цвітом сиплять сніговії.
Я так з усім змирилася без сліз
І перестригла наболілі струни...
З блідих зап'ястків висохлих беріз
Стирає вічність ледь помітні руни.
І темну тінь непроханих тривог
Я відганяю видихом незримо...
Я так відвикла дихати удвох,
Немов ніколи й не була із кимось...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316468
дата надходження 24.02.2012
дата закладки 24.02.2012
прости мене за цю весну...
прости за сльози на твоїм обличчі...
прости за те що я залишила тебе одну,
коли тобі були потрібні ніжні мої плечі.
правду говорять, що любов сліпа!
тому тебе моя кохана полюбила,
хоч знала, що любов гріховною була,
але мені було потрібне твоє тіло...
а ти була мов ангел, чистий й ніжний,
тому так легко піддалась моїй спокусі.
а я твоє життя назавжди погубила,
прошу пробач, та це було в моєму дусі.
та я не та якою ти мене хотіла бачить,
жорстоко грала я з твоїми почуттями.
не знаю я чи зможеш ти мене пробачить
після усього того, що було між нами.
ти вір, любов ще з"явиться в твоїм житті.
я щиро від душі тобі цього бажаю.
у світі цьому ми з тобою не одні
і до нестями хтось, але не я, тебе кохає...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=261207
дата надходження 23.05.2011
дата закладки 08.02.2012
їй так хотілось плакати від болю
але завжди так щиро усміхалася вона
їй так хотілось залишитися собою
але ця маска лицеміра в шкіру їй вросла
впивалися ножі в маленьке серце
і по гарячих венах потекла холодна кров
вона гадала скоро стане легше
але так несподівано закінчилась її любов
ножі - це ті плітки які пускали друзі
і помилково їх найкращими у світі називала
вони залишили її одну немов калину в лузі
так поплатитлася за те що щиро покохала
нащастя в добрім серці зла ніколи не буває
тому всіх кривдників своїх вона прощає
і того хлопця що колись в любові клявся
пліткам повірив і в її подругу закохався
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270869
дата надходження 18.07.2011
дата закладки 08.02.2012
сьогодні ти одна у свому ліжку
заснуть не можеш і крутишся із боку в бік
тобі здається наче ти бездомна кішка
усім є байдуже до тебе й твоїх сліз
просто сьогодні все лиш випадково
бо завжди в твому ліжку були кавалери
але удруге бачити не хочеш з них нікого
бо жоден з них не скаже тобі: "Королева!"
навіщо в світі народилась ти красива
якщо у рабство ти продала своє тіло
і не належиш більше ти сама собі
бо новий пан з"явився в твоєму житті
він сам вирішує що і кому ти маєш дати
на твої сльози є йому начхати
бо ти сама собі обрала таку долю
ніхто не змушував тебе іти в неволю
колись в житті твоєму були мрії
ти щиро вірила що збудуться вони
але розчарувалась й стала ти - повія
тепер вже чорно-білі тобі сняться сни
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=264348
дата надходження 10.06.2011
дата закладки 08.02.2012
ти був Лялькар - я була лялька,
ти мій творець, що дав мені життя,
крім тебе я нікого не кохала,
хоч добре знала, що у тебе не одна...
ти смикав за нитки, я чемно підкорялась,
ти бив, я думала,що заслужила це.
окрім такого іншого життя не знала
привикла я до болі, от і все!
та з часом лялька надоїла,
навіщо гратись зі старою, якщо є нова?!
ти викинув в смітник, понівечене тіло,
колись була богиня, а тепер - сміття...
нова з'явилась у житті твоєму,
вона тепер кохана Лялькаря,
і як моє, ти вилікуєш її тіло,
але погубиш душу і життя.
не можна грати почуттям людини,
синці на тілі приховає макіяж,
та в душі ран не зможе загоїти,
ніхто: ні відстань, ані простір, ані час...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=260708
дата надходження 20.05.2011
дата закладки 08.02.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.02.2012