Руки чужі на тілі таврують рани,
кроки чужі стирають до дір паркет.
Хтось невідомий готує тобі сніданки
з ким ти тепер?
З ким ти шукаєш притулок душевно-хворий,
хто тобі ліки для щастя у вени вводить?
Знаю, у сни мимовільно мої приходиш
і стереж вічну втому, як тлінний вогонь.
Сонячно завтра буде на березі моря,
чайки черкатимуть небо, стоятиме тиша.
Хтось невідомий вгорне мене тепліше,
купить квиток на найближчий, додому...
Між тим
руки чужі вивчатимуть твоє тіло,
кроки чужі мотатимуть кілометраж.
Як не кортіло бути сьогодні вільною,
наздоганяєш подумки в інших містах.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471885
дата надходження 11.01.2014
дата закладки 09.02.2014
Иногда он приходит ко мне домой,
Ни звонка ни стука - ему открыто
Как обычно приносит коньяк с собой...
Раздраженный. Потерянный. Злой. Небритый.
Мы молчим об этом, молчим о том
Говорить не надо - и так понятно.
Он посмотрит - помнишь я был котом?
- я хочу обратно.
Я налью - он выпьет, ему нужней
Сигарету одну на двоих закурим
Он посмотрит - давай, братан, не болей,
мне пора в натуре.
У него как обычно - одна беда,
соль да дыры в трюме...
Он приходит ко мне - а еще - куда?
Я - который умер.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393288
дата надходження 17.01.2013
дата закладки 03.02.2014
Сгореть дотла.
Стать мягкой сталью, раскалиться добела.
Жечь до кости.
Того кто рядом. Тебе больно? Ну прости.
Нажить врага.
Но только честного, чтоб зубы и рога.
И за порог,
Не чуя ног, от тех, кто скажет что ты бог.
Умерить прыть.
Остановиться, умереть, и дальше жить.
Гореть. Дотла.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396694
дата надходження 30.01.2013
дата закладки 03.02.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 02.02.2014
Привіт,
нарешті,
зустрілись.
Ти сумувала чи ні?
Я затамувавши погляд,
малював тебе на вікні...
З ким зустрічаєш ранок?
хто сниться вночі?
ти будеш моїм першим світанком,
який збережу,
далеко
в душі...
Привіт,
ти пробач,
(всі мої гріхи.)
Я затамувавши погляд,
малював тебе,
на вікні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=476575
дата надходження 02.02.2014
дата закладки 02.02.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 26.01.2014
Ти стала далі,
Ніж Пітер,
Але ближче,
Ніж рідний
Київ,
Усе, що сказано -
Вітер,
Пробирає-
Холодить
Шию,
Вивертає
Пусті
Кишені,
І шукає
Чогось
В волоссі,
Париж -
Той віддався
Сені,
А у Бостон
Вернулась
Осінь.
І знімає
Вона
Квартири,
І пише
В холодний
Відень:
"У мене
Поламані
Крила,
А я так
Хотіла
На південь..."
І я жалію
Цю жовту
Осінь,
Бо усі ми
Насправді
Діти:
"Повертайся
До мене
Назовсім,
Чи хоча б
На найближче
Літо..."
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=469674
дата надходження 01.01.2014
дата закладки 26.01.2014
Якісь невідомі речі
Повертають за обрію.
Напевно, це спогади,
Дівчинко,
Напевно, це спогади
Про колишніх моїх,
Що довічно
Зі мною.
Небо це пахне
Грозами.
Повітря це
Пахне листям.
Зима ця насправді
Інша.
Залишся зі мною,
Залишся.
Я почитаю
Тобі на ніч
Вірші.
Ми заснемо
З тобою
Разом
Дітлахами
Попід
Ковдрами
І подушками,
Це – найбільше,
Що було між
Нами,
Засинати отак.
Каремати
Самотності
Тліють
На кахелі
І паркеті,
Кружки
Матово білі
Вже нічого
Не означають,
Тепер я повертаюсь
Додому
Рівно о третій
Ночі, темній
Як чашка
Чорного
Чаю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=473281
дата надходження 18.01.2014
дата закладки 26.01.2014
«…А поки спав, то ангел смерті вигубив
Овець і пастирів по жалібних вівчарнях…»
(Гійом Аполлінер)
А світанок – це марево острова Ман,*
Тінь зими, що сховалась неквапно
У затінку крихітних слів Ельдорадо.
Мерзнуть навіть абстрактні поняття Декарта.
Ти чому босоногим блукав по ґреготам?
Чому? І для чого цю свиту тартанну,
Тарпанну і геть караванну
На душу вдягнув? А душа…
Розірвана вітром –
Там дірок від куль забагато.
А душа… Невже вони думали, що
Її вбити можливо?
Я майструю весло.
Витесую з дерева ночі.
І як Одіссей
Понесу крізь поля і пустелі.
Може справді якийсь
Сивочолий дивак
Запитає мене про «навіщо».
І отам – я збудую свій храм.
Я – ірландець побачив цю тінь
Тінь засмучену – постать жіночу,
Що блукає вдовою полями імли.
Примітки:
* - Острів Ман – це насправді не остів, а трон Мананнана, що винирнув з глибин. Цікаво – чого б це? Адже трон (переважно) не плаває… Тоне наче якір. Разом з тим, хто хоче на ньому посидіти… Цей острів неправильно наливають Мен, але насправді давні ірландці називали його Мананнан Мак Лір або просто Ман. Можете називати його Еллан Ваннін.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474912
дата надходження 25.01.2014
дата закладки 25.01.2014
Сутеніє.
Сліпнуть небесні очі.
Поштова скринька мовчить.
Телефону пересохло в горлі.
В серці чекання щемить .
Осінь!…
Рву на шмаття останню перепону,
Холодних кінцівок кленів й бузини
Відштовхую благання…
Швидше!
Місто скажене диха.
Місто не спить, випускає пару,
Світить межи очі фарами, вітринами, ліхтарями.
Швидше скидаю облуду , сіру липку самоту
І вмощуюсь у тебе на грудях..
Щойно курив, дай трохи вдихну.
Цілуючи майже поголені вилиці,
Всотую кожну шерстинку.
Липне очима вулиця,
Цікавість блимає крізь вікна автівки…
Цілуємось…
Шовком котяться на обличчя
Неслухняні шкодливі пасма волосся.
Лоскотно, я сміюсь…
Ні, хіхікаю…
Ніжно тулиться осінь
Дуже теплим дощем,
Дихають спокоєм вулиці - я за твоїм плечем.
Сплять океани,
Місто крізь шибку тремтить…
Перекличку ведуть паркани,
Натягуються і щезають дроти,
Зводяться і трухнуть замки,
Всмоктує час дороги…
Замовкаю.
Цілуємось.
Спокій...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453045
дата надходження 06.10.2013
дата закладки 06.01.2014
Дощ.
Коротке слово…
І вже крізь сльози
Долаю дорогу
Від хмари до тебе…
Дощ…
Краплі
Шукають прихистку,
Ковзають, блискають,
Стікають повз пальці
Ховатись…
Під майку, під мокру спідницю,
Під кишеньками джинсів
На теплу сідницю…
Хапаю повітря
Здивованим ротом.
Блискавка залпом
Роздвоює подих
Грім!
Подих жагучий…
Валькірії рвучко
Гальмують над дахом,
Збиваючи гілля, мов пальці
І пічворк небесний на лахи.
З балкону шкарпетки якогось невдахи
Смішно злітають…
І там під дротами
Падають мовчки
Стрічки й оторочки
Зірвані списом
З небесного торсу
І шморгає носом голий і босий дощ…
Дощ!
Коротке слово.
Запнусь на пів слові, задихнусь від любові…
І тішусь, тішусь…
Підстрибую вище…
Свище в долонях пихато вітрище,
Збиваючи вишні.
Ті стукають в днище
Порожнього серця…
Покотяться глибше,
Скинуться рибою
Скотяться ринвою
Слова пісні любовної…
Дощ!!!
Дощ…
15.06.2012р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=344117
дата надходження 15.06.2012
дата закладки 21.06.2012
В ночи этой безветренной
Чья-то слеза затеряна.
Разделены километрами
Крупинки живой материи.
По сломанной этой лестнице
Бегу я не глядя в стороны.
Ведь солнце не станет месяцем,
А лебедь не станет вороном…
Бегу я по крыше города,
Не веря в святую Истину,
Ловить меня слишком дорого.
Меня остановят выстрелом…
2007.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321680
дата надходження 14.03.2012
дата закладки 28.03.2012
Ми свій тернистий шлях життя
Долали просто, без розбору:
Тягли Сізіфів камінь вгору
Без сумнівів і каяття.
Коли ж той, сонмищем проблем
Зривався, мчалися до низу,
Щоб перевдягши мокру ризу,
Знов штурмувати свій Едем.
Як послизався поруч хтось,
Негайно подавали руку.
Йому на краще – нам, на муку…
Бо так у нас воно велось.
Разом з своїм, тягар чужий
Штовхали розкришивши зуби,
Не за п’ятак, чи мідні труби –
Моралі кодекс був такий.
«Спасенний», з вдячністю лишав
На нас свою гранітну брилу.
Й сорочку вдягши білокрилу,
Легенько догори злітав.
З нудотним присмаком образ,
Шукали виправдань злодюзі
Й божилися з хрестом на пузі,
Що це було в останній раз!
Та тільки-но зачувши крик
І грюкіт дужий каменепаду,
Кидались враз на поміч «гаду»…
Й приблудне знов штовхав візник.
О Ви, прийдешні покоління!
Що вгору мчаться повсякчас –
Не варто рятувати нас…
І Ваше дремле хай сумління!
Спасенні будуть тільки ті,
Хто сам допхається до Раю!
Тепер це точно я вже знаю…
Хоча й підсобник по житті.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323452
дата надходження 20.03.2012
дата закладки 27.03.2012
Коротке «прощай» на «привіт», переплетений в тугу.
Безладдя думок розсипається білим бузком.
Вагалась… просила мене залишитися другом,
бо звала уже не романтиком, а диваком.
Не варто було говорити про лілії білі,
пісні під гітару, розмови за спільним столом…
Сказала: в нас погляди пізні і різні в нас цілі -
і весну зламала незайманим білим бузком.
В душі не тримала… та й нащо, якщо не зрослося.
Дорога вінчала мене між проваллям світлин,
а цвітом бузок закипав, засинав у волоссі.
Романтик-дивак залишався назавжди…один.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=255106
дата надходження 20.04.2011
дата закладки 16.03.2012
пахне осінь твоїми вустами
медом з гречки димком чебрецю
синім небом пахне лісами -
аж на всю мою вулицю
дивна осінь нишком присяде
пустить бісики із очей
і з-під вишні чужого саду
із обіймів палких втече
я за нею чимдуж полину
спотикнуся … не дожену
тьохне серце у ту хвилину
й ще раз - в зиму засніжену
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285552
дата надходження 11.10.2011
дата закладки 16.03.2012
Я хотів би кохатися з Вами
у цю хуртовину.
Все забувши на світі,
притулитись до юних грудей...
Заховавшись дитинно
під широку і теплу перину,
жити виключно Вами,
забувши про Світ і людей...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311395
дата надходження 04.02.2012
дата закладки 13.03.2012
О, не сумуйте –
сніг таки розтане.
Жадане сонце
вигулькне з-за хмар,
Мольфар відкриє в небі
теплі крани –
настане час ірисів.
Календар
перегорнЕ сторінку
жовто – синю:
Богинею
зостанетесь.
Мені.
Ясні пісні
нестиму, як Святині:
дитинне серце,
очі –
неземні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321318
дата надходження 12.03.2012
дата закладки 13.03.2012
- Весна! Весна! – шпаки співали
В зеленій парості гілок.
Від галасу проснувсь бузок,
Блакитним цвітом й розпускали
Сережки крони берізок.
Акації в біленькім платті
Повибігали в шир полів.
Квітучим полум’ям горів
Таврійський степ мов у багатті.
Й курган, в палітрі, майорів.
Весна – дівчисько, наче стрічку,
Веселку в коси заплела,
У хмарках небом поплила,
І звідти дивлячись у річку
Сміялась щиро, як маля.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320485
дата надходження 09.03.2012
дата закладки 13.03.2012
Кавовий присмак ночі,
Або кава з присмаком …
Вир!!!
Я зустрічаюсь з твоїми очима,
Вони мій поводир
В коридорах спогадів,
На вокзалах минулого.
В залі очікувань
В тісних валізах,
Під кучугурами дратуючого пилу
Тиснуть один на одного
забутого стоси.
Немов гербарію збірка,
Серед сторінок звичних і буденних дій
Зринає з квіту незабудок
Тендітний світлячковий рій…
Вир!
Б’ють по очах,
Стьобають жмутом світла
Спогади.
Болючі
Ці батоги середньовічного, сп’янілого від крові
Ката,
Витягують із мізків соковиту згадку.
Чіпка і наполеглива рука зриває ковдру спокою і сну.
Штовхає в спину, в кімнату лагідних тортур.
Втекти!
Дайте мені адресу притулку, де не буде твоїх очей!
Припніть мою пам’ять на чужому горищі,
Занесіть на смітник…
Мов шкодливих котів замкніть у чулані…
Щоб пальці твої не тягнулись із мене,
Щоб просом густим не проростали стебла ніжності
крізь мене.
Щоб не сходили зорі очей твоїх, у сонній лощині
Моїх думок.
І щоб примари лагідних розмов не лізли в вуха,
мов джмелі у вікна спальні.
Щоб не тягнулося по п’ятах за мною
Ганчір’я зношене, яке під впливом дивовижних заклинань
Спліталось у міцні канати…
Рубайте пам’яті страшні вузлища,
Які так безтурботно зав’язала я на згадку
На всіх куточках ситцевого серця.
Звільніть мене від … тебе!
Звільнюсь чи я від себе?..
Кава на ніч.
На ніч схожа…
Тривожить…
Гріє душу, п’янить ароматом…
І постійно спогадів хоче
Під голос сльози, що стікає…
Думки обпікають...
10.03.2012р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320611
дата надходження 10.03.2012
дата закладки 13.03.2012
Ти думаєш про мене – і раптово
Стихає вітер і зника сльотА…
У неті сидимо: за словом слово -
похмуре небо сонцем розцвіта!
Ростеш, маленька!
Набираєш Сили,
тобі доступна магія стихій!
А я радію, що - дитинна, мила,
у серці припинився сніговій:
тихенько розправляєш дивні крила,
лише мовчиш частіше.
Вір і мрій....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269902
дата надходження 12.07.2011
дата закладки 10.03.2012
Де ти і я –
нестримна течія:
то тягне нас докупи,
то розводить.
Ім’я твоє
корали хороводять,
виводячи старанно:
«не моя».
Крізь серце
пролітають мудрі сови
на крилах
забираючи у ніч,
та жайвір світанковий –
голос крові,
мені дарує
магію Любові –
крізь буруни
вертаюся
навстріч…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320562
дата надходження 10.03.2012
дата закладки 10.03.2012
На павутиці бабиного літа,
Тепло нам шле останній свій привіт
І комашня зненацька обігріта,
Хмаринками зібралася в політ.
Метелики майнули білокрило,
А горобці розбили синь калюж.
Немов улітку розходивсь Ярило,
Сіяє цвітом полум’яних руж.
Від подиву принишкла Осінь в гаї,
Устиджена, що розвела вогонь…
Неслушно марив степ на виднокраї
Бур’яну, поруділим згарком скронь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=314247
дата надходження 15.02.2012
дата закладки 05.03.2012
Завмерло жало морозу
Злякане скрипом драбини,
Шепітком у старих верболозах,
Волохатою тінню під тином...
Чмокає сива хмарина
Своє відображення в склі.
Ліс поправляє чуприну,
Перед люстром з фольги…
Чмихнув зухвало і гордо
Чайник, глипнувши оком
На мене. І довго-довго
Пірнають чаїнки в глибоке
Й смішне потойчаййя…
Кружляють над кріслом
Пухкі аромати. Гречані
Меди гукають іскристо…
Хурделяться вулиці люто
Десь за мурами древнього міста…
Мружиться місячний бублик,
В чашку ввіткнувши писок…
Скрипнули щаблі драбини,
Злякане жало морозу
Тінню скрутилось під тином,
Заснуло у сніжній облозі…
13.02.2012р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=313566
дата надходження 13.02.2012
дата закладки 24.02.2012
Зустрічаєш дороги вогнями зірок,
Розкриваєш тенета, що стримують сонце.
Ти - людина, що робить незвіданий крок
Бути ближче до серця, що б'ється в долоньці.
Ти - людина з розпатланим серцем навік,
Із рубцями, що кров'ю наповнюють груди,
Але солод добра ще в тобі не поник -
Ти приречений світлом писати етюди.
Ти розп'яв небеса добротою думок,
Підкорив Еверест пересічністю щастя,
Розв'язав язика доброті із казок,
Змалював у душі чорно-білі контрасти.
Розпростерся над полем добротністю хмар,
Переміг вогняні пересуди рептилій,
Ти прийшов із туманності щирих примар,
Розплітаючи гребні злостивих ідилій.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=301131
дата надходження 20.12.2011
дата закладки 21.02.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 20.02.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 06.02.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 06.02.2012
Заколисує ніч перевтомлені ноги
І розмотує біль вкрай наморених рук.
А мені цілу ніч сняться дальні дороги
І вагонних коліс ледь приглушений стук.
А мені цілу ніч сняться лагідні руки,
Любі очі сумні, вуст омріяний рай.
Сниться серця її розтривожений стукіт,
неймовірні вірші і мелісовий чай...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=263812
дата надходження 07.06.2011
дата закладки 04.02.2012
Бруківка.
Видзвонює дощ монотонний -
по-літньому теплий,
мрійливо-бездонний.
Я - сонним провулком -
убрід...
У вулички-річки –
бордюри бетонні...
Незаймана злива –
на кригу безсоння:
у серці розтопиться лід.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269735
дата надходження 11.07.2011
дата закладки 04.02.2012
Знов дощ… Вона його любила. Вона стрибала по калюжам, наскрізь мокра в своїй маленькій чорній сукні (little black dress, так вона її зазвичай називала), і аж заходилася з реготу, коли він, посковзнувшись, не втримав рівновагу і впав на паркову доріжку. Він, звичайно, не образився. Ніколи не ображався на Неї.
Вона любила сміятися...
Боже, Вона померла з посмішкою на вустах!
Знов дощ… Як і тоді, під час їхньої останньої прогулянки.
Вони йшли, тримаючись за руки. Біля деревця магнолії вони зупинилися. Було холодно. Холодно, бо дув шалений вітер. Дивно – така погода в кінці весни.
Зараз він думає: "Світ плакав, бо вже знав – незабаром Її не стане".
Вона така маленька і тендітна в своєму мокрому платтячку… Він тримає її руки в своїх долонях. Він пригортає Її до свого серця. Цілує Її, вкладаючи в той поцілунок все те, про що знають тільки двоє, про що ніколи не змогли б сказати в слух. Цілує як в останній раз.
Жодних «як»!...Більше НІКОЛИ НІКОЛИ НІКОЛИ він не відчує смаку її губ, аромату її волосся, не почує її лагідного голосу, не зможе глянути в ті кохані очі…
Його серце померло в той день. Воно відійшло разом з Нею.
Вони простояли отак мабуть цілу вічність. Насолоджувалися близькістю. Впивалися теплом. Вони слухали – жоден вітер а світі, жоден дощ не зміг би заглушити биття їхніх сердець у той день. Раптом Вона випала з його обіймів. Відбігла на кілька кроків.
- Злови, якщо зможеш…
Не зміг…
Вона була надто далеко. Граючись, вибігла на середину дороги. Надто далеко - він не встиг.
Зараз він іде мокрими вулицями і час зупинився для нього. Все в цьому місті нагадує про Неї. Він згадує…
Вона обертається, усмішка грає на її ще гарному обличчі. Незабаром воно перетвориться на криваве місиво. Він посміхається у відповідь. Вона відгортає мокре волосся. Легкий порух руки – Вона кличе його. Все це - одна мить. Раптом він чує дикий скрип гальм. Машина з’являється нізвідки і врізається в тоненьку фігурку, що завмерла посередині шосе. Її підкидає в повітря. Він думає: "Маленька фея..." - він думає, - "Їй одірвали крила". Зривається з місця, так і не розуміючи до кінця, що ж сталося насправді. Якась частка його свідомості вважає, що це частина їхньої забави. Вона лежить на асфальті, розкинувши руки. Усмішка – єдине, що залишилося на місці її пошматованого лиця. Дощ падає у її мертві розплющені очі… Він заридав.
Він навіть не помітив, як опинився на мосту – як Вона любила це місце! Сьогодні вже побував у всіх її улюблених місцях, ЇХНІХ улюблених місцях. Торкався кожної речі. Згадував кожну хвилину, проведену з Нею. Все тут зберегло частинку Її…
Звідси відкривався захоплюючий вид на річку. Особливо гарно тут на заході сонця. Але не зараз. Сьогодні сонця не видно – небо вкрили важкі дощові хмари. Як і в ТОЙ ДЕНЬ. Він знову заплакав. Довго стояв і дивився в мутну воду.
Як ти міг, сучий сину, як міг ти не вберегти Її!? Краще б ТИ здох тоді!
Він переліз через поручні і зупинився на самому краєчку.
- Я кохаю тебе!
Він уже майже зробив крок Їй назустріч. Знав – ще трошечки і він буде з Нею. Майже відпустив поручні. Майже стрибнув…
- Я також кохаю тебе…
Його змерзлу руку накрила маленька тепла долонька. Він повернувся і побачив Її. Не повірив своїм очам. Швидко, як міг, повернувся назад, на безпечний міст. Назад до Неї. Намагався пригорнути. Так хотів тримати Її, але Вона вже зникала.
- Я завжди поруч… Кохаю…
Вона розтанула, як вранішній туман.
Він впав на коліна. Кричав, заламував руки, знов кричав… І ридав, ридав, як ніколи в житті. Потім встав і пішов додому. Йому ж іще треба багато чого зробити. Наприклад, навчитися жити без Неї.
Він пішов. За його спиною річка заколисувала на своїх хвилях квітку магнолії...
Знов дощ… О, як Вона його любила!...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311182
дата надходження 03.02.2012
дата закладки 03.02.2012
Слишком много я тлену отдал,
слишком мало себе оставил
Не с того ль проклинаю теперь
Лицемеров в тисках морали
Вам удобно меня презирать
И смотреть свысока,небрежно
Только мне уж давно наплевать,
Не для Вас я душою нежный
Хороводят победы с потерями,
Дни за днями растают во мгле
Я покамест во что-то верю
На чужой и родной мне Земле
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311189
дата надходження 03.02.2012
дата закладки 03.02.2012
Дощ припинить писати листи
Мокрим нігтем на аркуші скла.
Повиписуй цитати , щоб краще нести
Чужу істину в спраглих руках…
…коротка ніч серпневої жаги
І довгі вулиці приємних згадок…
Лоскочуть ніздрі кавові дими
Звиваючи тенета з ароматів…
…Надпий вершкові і ванільні
Корицею притрушені лукаво хмари
Із кухлика мого, відчуй приховані на дні
Любові вічної усміхнені примари…
Хотіти бігти по орбітам долі,
Душею тулячись до диво мрії
І по спіралі входити в безсоння,
Гойдаючи думки на срібних віях…
…мокрим нігтем на аркуші скла
Дощем написані сміливі вірші.
Виводить ніч збентежено твоє ім’я,
Вуста цілує вітер полуничні…
15.08.2011р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275323
дата надходження 16.08.2011
дата закладки 03.02.2012
Ночь едва дышит…
Песню твою
Не новую
Слышит.
Свет едва брызжет…
Песню свою
Не громкую
Пишет…
О том что ты летишь
В кромешной тьме,
Не видя снов, любви и красоты.
Не чувствуя боли,
Не зная нежности,
Сжигая свои дни,
Сердце с себя вынимаешь…
Рассветный клок огня
Плащом окутал лик земли.
Позолота лилась прямо в глаза,
Заполняя сквозь зрачки
Твою гулкую плоть.
Ангел-Демон тебя не поднять…
Опоенный дурманом лживых будней,
Десницей неба не доласкан.
Тебе под утро мечтается в сласть
Тебя уносит в даль
Не видимый поток,
Подальше от судьбы удобных меньших зол,
От крика потайных желаний…
Свет изнутри.
Чаша сердца давно прохудилась…
Не удержать сбивающий поток,
Не устоять!
Любовью небо дышит.
Пей как лекарство,
Как песню родниковой воды,
Слушай,
Как колыбельную.…
Слезами смывай масок
Несносные струпья
Вросшие словно корни,
Не в тело, - в душу твою…
Коснулась поверхности вен
Забытая сладость любви.
Противились глаза ум и гортань…
Впустить- не впустить…
Сердечную благодать…
Посметь-не посметь…
Ночь едва дышит…
Любовь, как счастливый жетон,
Пара монет последних
На удачный полёт.
Свет едва брызжет…
Не надежный ни один парапет.
Песню свою
Не громкую
Пишет
Рассвет.
13.09.2011г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=280346
дата надходження 13.09.2011
дата закладки 03.02.2012
Ти мій ! Ти мій !
І кожна ніч твоя мені належить,
І кожна думка і невимовлене слово.
На перехресті спалених надій
Життя мені всміхнулось веселково.
Ти мій ! Ти мій!
І кожна ніч твоя мені належить,
І кожен день й ранковий позір неба.
Тільки чому під серцем так болить
Молитва вечорова , мовлена
До тебе .
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=306775
дата надходження 15.01.2012
дата закладки 03.02.2012
Я вічність плакала на самоті,
А Бог казав: – Терпи! Терпи, терпи,
Бо ти покликана
Щоб хрест мені допомогти нести.
На попелищі спалених надій
Життя моє чомусь не оживало –
Летіло мимо, гуркотіло і пливло,
Я ж нерішуче на обочині стояла.
Сміялись з мене друзі й вороги:
– Невдаха!
До хреста гвіздками прибивали
Не уявляєте, що я пережила:
Шмагали словом і в лице плювали.
Уже котилась відчаю сльоза.
За віщо так терпіти мушу?
А Бог сказав: - То не сльоза,
Бальзам вливається у душу.
Навіть якщо ти плачеш в самоті,
На долю не посмієш нарікати,
Наділюю я кожного хрестом –
Тобі припав – уміти помирати.
І я вмирала тяжко, кожен день
Приниження й образа убивала,
Та болем розіп’ята на хресті
Вже інша до життя я воскресала!
Хоч хрест іще давив мені на груди,
Співало серце: – Я люблю вас, люди!
Вночі над старцем хворим я стояла,
А вранці милосердям розцвітала.
Зі спраги у пустині пташка умирала,
Я їй джерельце срібне дарувала.
А чи весна у подиві німіла -
Я своїм подихом підсніжник гріла.
І хоч вінком терновим мене доля віншувала,
Та чи завжди цвіте життя зелен–розмаєм?
Я за страждання і розп’яття вдячна Богу,
Бо маю те тепер, чого багато хто не має.
Бузковий кущ у закутку в саду.
Захований у скрині клаптик дощового неба,
І ту стежину, що мене веде
Веде мене, О Господи, до Тебе.
У смерті – воскресіння. В тілі – дух
То що добрішими в житті ставати
І чистими вернутись до Творця,
Не біймося частіше умирати.
Болонья, 17.07.2008
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=301307
дата надходження 20.12.2011
дата закладки 03.02.2012
На порванных струнах играл человек,
Сквозняк,продолжал его ритм,
Холодными пальцами,насытился век,
Простуженным воздухом,крик.
Из белого мела,рисуя слова,
пред собой,что бы их не забыть,
Играл человек,и рифмы бросал
в тех,кто не мог говорить.
Из хриплого горла,кричал гитарист,
Не вечен забор не смотри,
Там многое пишут,но увы через свист,
Выплевывая басни про жизнь.
Торгуя стихами,молчал переход,
Вникая в его естество,
Он пел перебором,перед толпой,
Но не видел в толпе никого.
В переходе играл,седой гитарист,
Бардовым эхом,навзрыд,
Его жизнь растерзала,как эти лады,
И продала старика в пол цены.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=212715
дата надходження 25.09.2010
дата закладки 03.02.2012
Посыпались камни, здешних развалин,
Трибуны молчат,не ищете здесь знамя,
Один после слова,другой после драки,
И снова протест,разжигается пламя.
Вновь флаги развесят и выбросят песни,
На ваших глазах,надежду повесят,
Останется после накипь,сомненья
Один после слова,уйдет в отречение.
И вновь тишина,осенней болезни,
На лестнице бродит,простуженный вестник,
С газетой в руке,и в старом отрепье,
В седом парике,с шершавою вестью.
Что мол обокрали,надежные лапы,
Что вновь раскидали,чужие плакаты,
Опять баррикады,вражда,перед жизнью,
Второй после драки,насытился тишью.
И снова добились, того же, как прежде,
народ голосит,но слово не режет,
Один только скрежет,теряется выстрел,
Кого то убил ,в лихорадочном стиле.
Простое до боли,сказать не возможно,
А хором кричать,размажутся мысли,
Доставать пистолет уже слишком поздно,
Свобода то есть,а от слов уже тошно.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=214569
дата надходження 05.10.2010
дата закладки 03.02.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 03.02.2012
Зацілований Ранок тихо плакав росою,
Багровіли на сході сірі щічки його –
Зореока кохана, щезла десь, за горою,
Залишивши в полині кавалера свого…
А вона ж, так натхненно вітерцем шепотіла!
Кучерявила чубчик, та й перстом вороним,
Безсоромно торкалась його юного тіла,
Приворотним туманом слалась в лузі під ним.
Він сп’яніло дивився волошковою синню,
Павутинням тремтіло серце-ружа в саду,
Жайворонковим співом нісся, ген, далечінню…
Й не помітив як зникла наречена його.
Сивий місяць, з-за хмари, посміхався щербато -
Бо у сутінках перший ласку Ночі пізнав.
Їй в подяку за то, дарував своє злато,
А вона пустотливо, ним усіяла став.
Зацілований Ранок гірко плакав в бур’яні,
Розчинявся легенько в ясночолій зорі.
В золочений ставок його краплі останні,
З верболозу стекли по обідній порі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=308722
дата надходження 24.01.2012
дата закладки 02.02.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 02.02.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 02.02.2012
Пітьма.
Парують магістралі кровоносні
На сивочолому пейзажі сну.
Собаки, що гризуться за останню
Чавунну теплу постіль…
Кульгаючи мандрує містом листопад.
Старим хвостом руда мете щетина
Простого пензля згризеного міллю.
Фарбує тихі гавані під’їздів
І дворів
В надмірно соковитий колір ночі
З тонкими візерунками вологих гілок
І вкрай стривожених, замріяних віконних каганців,
Які так не сміливо видають секрети
Чужих кухонних чвар
І романтичних спалень…
Пітьма закутує у ковдру сну нікому не потрібні ліхтарі,
Що тулятися поближче до вікна,
П’яніючи від всіх своїх фантазій…
Мої вовняні рукавички мокнуть,
Замріяно тручи бляшанку Аладіна,
Волаючи у порожнечу світу, мов у рупор,
Щоб ти почув, те, що я сказати хочу…
Цигарки димарів стовбичать усю ніч,
Підсмалюють малі й великі ступні Ведмедиць…
… Притули мою маківку до свого підборіддя.
Я хочу дещо тобі сказати…
Я хочу сказати…
Я хочу…
картина:А.Заварин. Ночной двор
.http://gallery.ru/watch?ph=jNT-baz4Z
13.11.2011р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=292868
дата надходження 13.11.2011
дата закладки 31.01.2012
Кроки твої
Крізь сон
Чую.
Гілки труться одна об одну,
Мерзнуть без звичних шат…
На золотому сувої
Пишуть швачки історію літ…
Дихай, на мене дихай,
Димом важких цигарок,
Вишневого згірклого листя
Та кленових самотніх зірок…
Спалимо раз і на завжди
В полум’ї жовтня серця.
Тебе не буду принаджувань
Мов кудлатого вічного пса…
Серця стук
Крізь сон
Чую.
Язики стрічок і панчішок
Дратують слабкий каганець…
В шухляді старій на горищі
Листи гомонять відверто про це…
Немов віхола жовтогаряча
Позолота вкриває ганок,
Підвіконня і вікна незрячі…
А я в тобі знову втопаю…
Кроки твої
Крізь сон
Чую.
17.11.2011р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=286731
дата надходження 17.10.2011
дата закладки 29.01.2012
Розколихує…
Хвиля вітру розколихує мідну таріль.
Відстань схлипує…
Низ.
Низько падає кожен день
На горизонт лягає парою з димарів
За горизонтом тінь…
Безпросвітний день
Безпросвітний дощ…
Падає, падає…
Білим, дрібним диханням
Починається біг.
Кроком невпевненим не зіжмакай,
Не зібгай його спокою!
Сніг…
Не розбий тонку грань
Між його поглядом
І своїм …
Секунд десять незмінна
Тонка волосінь
На гачок підчепить
Мить!
Непорушну,
Тонку
Лінію.
Незалюднену глибочинь.
Білого кольору нить втягнута в вушко зими
Голки вістрям сколота
Чорна пучка землі.
Вишивкою нашвидкоруч,
Замовлянням, шепотом
Спинена кровотеча часу.
Спить
Мить.
Кроком невпевненим не зіжмакай,
Не зібгай його спокою!
Сніг…
22.12.2011р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=301600
дата надходження 22.12.2011
дата закладки 29.01.2012
Темно.
Ранок не скоро.
Вже навіть миші покінчили балачки
Про соковиті смажені скоринки,
Про сала шмат у череві полив’яного глека…
Гудуть дроти.
Обперся спиною бузок
Об вицвілий паркан – чекає снігу…
Сміється небосхил
Одним сріблястим зубом.
І шкіриться грайливо й недоречно
Північ
Пунктиром розцяцькованого міста…
І хрумкає годинник,
Наминаючи нову добу,
Штрикаючи блискучим лезом стрілки
Вузеньку і благаючу долоньку одинички…
Темно…
Тихо…
Лишень пухнасті цапалки музичного капкану
Тримають у полоні мої вушка.
Зимовий штиль,
Заслухана платівка,
Моцарт…і пильний погляд білого листка
Тримає на короткому припоні…
.. і як же своєчасно повернулась муза,
Слів підкидаючи в моє безсоння,
Мов у камін березових дрівцят…
Тепло.
Тихо.
Ранок ще не скоро.
05.01.2012р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=304338
дата надходження 05.01.2012
дата закладки 29.01.2012
Дихай спокоєм,
Цигарку кинь на холоді,
Полиш,
Як самітні пагорби, як застрягле авто.
Полиш свої роздуми, нехай їх додумує ніч…
Я давно не бачила стільки білого.
Білі аркуші, не займані
Поетом.
Білі сувої, не розрізані
Кравчинею.
Білі простирадла, не зібгані коханцями…
Ліхтар освітлює шлях…
Кроки стьожками на канву,
Врізаються білим муліне в сходинки твого під’їзду…
Обтрушую сніг.
Ні, це не перший і не останній.
Але пухнастий і грайливий, мов песик в дитинстві,
Мов приставучий мотив знайомої пісні.
Налипає білим войлоком
Вдаване тепло зимового саду.
Я не наважусь тебе будити.
Дзвінок посеред ночі
Зненацька заскочить тебе в ванній,
Чи на кухні…
І невистачить часу, щоб висохло твоє волосся,
Щоб як слід витерти тіло,
Капці на вологу ногу і в коридор, до мене…
Але ж ти знаєш що всі сни теплі і затишні
І навіть на сходинках , на вулиці, серед міста
Не застудишся…
Тому ми цілуємось просто біля вхідних дверей,
Які ловлять гав,
І здивованих запізнілих перехожих
Лякають скрипучим «к-хе!».
Тому ми цілуємось кожен у своїй піжамі
У своєму ліжку,
У своєму сні,
Так заповзято і пристрасно притискаючись тілами.
Крізь вологу тканину відчуваємо пестощі дивних створінь,
Які теж заповзято і гаряче лащаться до ніг, спин, рук…
Сніжинки – нагадуєш, відірвавшись на мить від моїх вуст.
Ні, то нас провокують ангели сну.
Прокидайся.
Я вже виткала килим
Білий.
Прокидайся!
Я вже заговорила зошит віршами…
Прокидайся…
Глянь, це я, вбрана у місячне сяйво, у зоряний смух,
У срібну діадему …
Сніжинки – нагадуєш ти,
Відірвавшись на мить від гарячих пальців…
Сніжинки…
І ми продовжуємо ніжитьсь у віхолі кохання,
Але ж ти знаєш, що всі сни теплі і затишні
І навіть на сходинках, на вулиці, серед міста,
Посеред світу
Не застудишся…
Лише ці заповзяті білі створіння
Поналазять за пазуху,
Завовтузяться попід коміром…
Сніжинки!…Нагадуєш…
Сні-жин-ки…
24.01.2012р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=308707
дата надходження 24.01.2012
дата закладки 29.01.2012
Взяты виски в тиски
Серебристой тоски туманов.
На полу, из кусков оков,
Нарисую портрет осени пьяной.
Окна все отворю в зарю.
Слезы высушит ветер, хризантемами пахнущий терпко.
Ноябрю подарю танго снега с дождем,
А себе - гроздь рябины на мокрой ветке.
Протанцую не вальс, а фокстрот.
Разлетится тоска с дымом кострищ листвяных.
Кот-октябрь(рыжий кот) ноябрю-сизарю,
Мягкой лапой, залечит, дождем нанесенные, раны.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=283866
дата надходження 02.10.2011
дата закладки 29.01.2012