[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=iNOQbLMNO5g[/youtube]
Світлі і чарівні акварелі
вміють передати півтони,
настрої сумні або веселі,
барви осені і настрої весни.
Є якась медитативна сила
в плетиві барвистих плям і смуг.
Таємнича це, незрозуміла
здатність помічати все навкруг.
І народжує тоді художник
зміст і форму, правду і красу.
В речі кожній, у істоті кожній
він і сміх побачить, і сльозу.
------------------------
В кліпі використано картини Ігоря Сави (Igor Sava) - італійського художника-аквареліста
[img]http://cityclass.ru/pub/files/infuso_masterclass/01/1195/igor_sava.jpg[/img]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663940
дата надходження 05.05.2016
дата закладки 05.05.2016
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=eyX4bh7lgqw[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660650
дата надходження 19.04.2016
дата закладки 22.04.2016
Ти з дитинства старалась доброю,
Ти з пелюшки старалась чемною,
Щоб за Божою за подобою,
Щоб і гарною, щоб і вченою,
Щоб і віршики з табуреточки,
І у зошитах – лиш п’ятірки,
Щоб завжди – під взірцеву мірку…
Ти з дитинства старалась тихою,
Щоб нікому не скласти клопоту,
Щоб від тебе не знали лиха,
І тобі додавалось попиту:
Щоби вміла ліпить вареники,
Випікати любе і різне…
Бути скромною, бути чемною,
Бо ще заміж ніхто не візьме.
Ти з дитинства навчилась слухатись,
Тобі вказували, як жити,
Як сміятись, дивитись, рухатись,
Як любити, і як дружити,
Як справляти хороше враження,
Щоб казали лише приємне,
Як ховати себе ображену,
і замовчувати таємне….
Слухать старших, просить пораду,
І боятись своїх бажань…
А чи хтось коли запитав тебе,
Що бажає твоя душа?
***
Бути чемною, бути чесною,
Не ходити самій до лісу.
Ну останнє хай буде, зрештою,
Ну а решта.. а може, к бісу?
Чи в житті ти хоч раз сміялася
Гучно, голосно, непристойно?
Щоб багато і світла, й галасу,
Скільки б ран в тобі незагоєно.
Щоб дивилися, пальцем тицяли,
Обговорювали у спину,
Поки сонце в тобі не вицвіло,
Поки світ тебе не поглинув,
Щоб казали, що ти розпещена,
Хай ця правда як гірка.
Що в моралі бракує дечого,
Найзручніше із дорікань.
Хай шукають підходи, способи…
Розумієш, куди веду?
Ти дозволь собі, лиш дозволь собі
Говорити не до ладу.
Ображатися, помилятися,
Бути іншою між людьми,
Недостойним давати ляпаса,
І лишати їх за дверми,
Залишати немитим посуд,
Розкидати навколо речі,
Не боятись людського осуду,
Врешті, як і своєї втечі.
Мати зморшки, вагу нестатусну,
Одягатись, як забагнеш,
Всім життям своїм користатися
Так, неначе немає меж.
* * *
Кожна думка у формі істини,
Кожне слово в форматі вироку.
Ти не мусиш здаватись іншою,
Щоб тебе полюбили щиро.
Ти не мусиш шукати виправдань,
І свої рихтувати вади…
Ти ні в чому не винувата.
Не втискай себе в їх стандарти -
Похвалою, чи недохвалою.
І картати себе – не варто!
Ти прекрасна недосконалою!
Ти не мусиш, і не повинна,
А що кажуть – яка різниця?
Взагалі, ти ж іще дитина.
Ну, подумаєш, майже тридцять…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657570
дата надходження 06.04.2016
дата закладки 10.04.2016
Поведи мене у казку,
Чарівнице синіх гір,
Пробуди жагучу ласку
І кохання перевір.
Заспівай свою веснянку,
Хай почують ген в кутку.
І прийди на зустріч зранку
На провислому містку.
Я чекати буду довго,
Пробуди надій чуття.
Припади до серця мого,
Й вже не буде вороття.
Най любов чарує всюди,
Б"є ключем, як та вода!
І наповнить щастям груди,
Верховинко молода.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=438085
дата надходження 18.07.2013
дата закладки 09.04.2016
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=uqI1nrQuURc[/youtube]
-------------------------------
З дерев злітає лист пожовклих мрій.
Оголюється суєтність ілюзій.
Своя поезія в беззахисності цій.
Багато так краси у світлій тузі.
Вона не роздає надій тепло.
Покаже як любить останні квіти.
Навчить про те, що назавжди пішло,
не скімлити, не нити, не жаліти.
Бреди неспішно шурхотом надій
у кришталевій і легкій скорботі.
Залиш її у пам’яті своїй,
На полотні, у музиці, в блокноті.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646385
дата надходження 23.02.2016
дата закладки 25.02.2016
Багато бачив зустрічей-прощань
Старий ліхтар в чавуннім обладунку.
В його блідих, примружених очах
Відбилося чекання.
Звично, лунко
Прокотиться пероном:" Прощав-а-а-й!"
Заглушиться динаміком вокзальним.
І хтось у натовпі не стримає ридань,
Хтось радісно зітхне: "Усе позаду..."
Юрба зміняється у вічній суєті,
А він нестиме далі службу ревно,
Щоб людям дати світло в темноті,
Хоч душі у людей бувають темні.
2014-04.02.2016 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641075
дата надходження 04.02.2016
дата закладки 04.02.2016
[img]https://pp.vk.me/c543106/v543106326/11593/N6fsX-xzfjo.jpg[/img]
Небові – птах, душі – життєдайне слово,
Сонцю рудому – сонях, свободі – вдих.
Просто повір: в житті все невипадково,
Просто накресли істинну путь і йди.
Струнам – умілі пальці, деревам – квітень,
Спраглому серцю – поряд ритмічний такт.
Кожному з нас однаково сонце світить,
Те, що комусь там більше – це ще не факт.
Квітці – бджола, молитві – вуста правдиві,
Пісні – величний голос, раме́ну* – друг.
Знай, що бувають в кожного сильні зливи,
Та після них веселкою грає пруг.
Кожному щастю мати би з ким ділитись,
Кожній любові – славень, очам – красу.
Радість – вона простенька, неначе ситець,
Тільки б її розгледіти завчасу́.
[i]*Рамено (заст.) – плече.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639539
дата надходження 29.01.2016
дата закладки 31.01.2016
[i]
"Так часто стала звучать фраза "Люди устали от войны"... Дорогие люди, отдохните. Мы не устали и защитим ваш отдых. Мы не умеем уставать. И не нужно париться о пацанах, которые здесь! Вы ведь не просили Вас защищать. Вы вообще не понимаете, за кого мы здесь воюем. Но это не важно. Вы ведь устали. Отдыхайте"
02.12.2015 Олексій Болдарєв («Малюк»)[/i]
[b]Ви кажете, що стомлені війною.
А де вона?
Ви бачили її?!!!
Які у неї очі після бою?
Афектно-ейфорійні
Чи сумні?
Вам важко в білосніжних покривалах
Дивитись в телевізорі про смерть.
А ви колись своїх братів ховали?
Щодня.
Навік.
Летіли шкереберть
Від хвиль ударних?
Била кров джерельцем?
Чи відчували, люди, ви хоч раз
Як небо сипле не дощем, а перцем —
А ти стоїш, бо в тебе є наказ.
Було вам важко відкупити сина?
Проте тепер спокійний у вас сон.
А в мене рік ні мама, ні дружина
На крок не відступають від ікон.
Ви — потомились…
Що ж, ховайтесь в тіні.
Бо хоч війна, то чилі, то полин—
Стерплю усе, щоб в мирній Україні
Зростав ще ненароджений мій син.[/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639956
дата надходження 30.01.2016
дата закладки 31.01.2016
О як тебе люблю, Різдвяний ранку!
Коли ти входиш тихо до оселі,
Коли ти заглядаєш крізь фіранку!
Сідаєш на білесенькій постелі!
Ти пахнеш святом,хвоєю та дивом,
Солодкими смачними пампушками,
Узваром з яблучно-сливовим переливом,
Кутею, що єднає з прабатьками…
Гаптована морозом шибка срібна,
Зима казковим снігом засіває…
Церковні дзвони дзвонять так велично!
І коляда по всій Землі лунає!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636383
дата надходження 17.01.2016
дата закладки 23.01.2016
Це іще не дорослість, це тільки уявна межа,
Це коли ти ще граєшся в хованки з тим, що у серці,
Це коли балансуєш усе ще на вістрі ножа,
І нічні діалоги з собою - улюблений жанр,
Як і подорожі по собою ж відкритій Америці...
Це ще кава і дещо до кави – ну, знаєш сама,
Ти вже можеш цілком передбачити деякі речі,
Ти вже знаєш людей, ти пізнала любов і обман,
Тільки це ще не вечір, ще навіть приблизно не вечір…
Виростай, бо нічого не буде, допоки ти тут,
Проростай, бо інакше усе це поглинеться віком,
Бо себе не почути, як чуєш лише суєту,
І однакові сварки з чужих незачинених вікон,
Бо це завжди здається, що в тебе все буде не так.
А насправді практично щоразу виходить так само…
Виринай, бо буденність затягне тебе в болота,
Проростай - молодими віршами, новими містами,
Дорогими людьми, безкінечно своїми людьми,
І буденністю, повною світла, свободи і свята,
Вибирайся з цієї недуги, з цієї пітьми,
Вилітай, поки все ще крилата…
Проростай, поки паросток рветься у сонячний світ.
Бо це ще не дорослість. Це смуга, готова на зліт…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636542
дата надходження 17.01.2016
дата закладки 19.01.2016
Зривається хвіртка злетіти з воріт -
псуються з подвір’ям відносини.
Свистить, мов скажений, на весь білий світ,
розхитує нерви у осені
вітрисько шалений – довічний гультяй
ламає цурпалки, як локшину,
нещасній пташині дає наганяй,
витрушує душу спустошену.
Жене листопадові дні до зими,
до гульбищ з новою коханкою,
розносить розмови сумні між людьми
і стріхи трясе лихоманкою.
Шугає всесильний, гуде в димарях,
накачує мускули протягам,
ганяє порожні пляшки в пустирях
і швидкість прискорює потягам.
Шибкам дошкуляє, стійкі ліхтарі
примусив додолу хилитися,
вже й дзвін-калатало – бунтар з бунтарів
воліє йому підкоритися.
21.11.2015
(на фото - живопис Галини Ельдман)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622815
дата надходження 21.11.2015
дата закладки 23.11.2015
Проходить через мене занепалого
буденність, як вода через пісок.
Але трапляються буває спалахи
яскравих вражень, настроїв, думок.
Буває дуже хочеться освідчитись
в любові «на живу» чи у думках
бригаді муз лякливих, недосвідчених
із табуном пегасів у лісах.
Життя розмотується плівкою магнітною
з котушки сподівань, палких надій,
прожектами і планами вагітної
в бобіну втрачених можливостей і мрій.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622382
дата надходження 19.11.2015
дата закладки 21.11.2015
Небо вугільне над нами темнішало,
В душі вдиралось словами пітьми -
Поле, засіяне зорями іншими.
Небо - не небо. І ми - вже не ми.
В серці згорнулася низкою спогадів
Кожна із пройдених сірих доріг.
Хто у душі, де печалі заховані,
Краплю останнього світла зберіг?
Спалені в попіл багряні гущавини,
Синім чорнилом - несправжні слова.
Хай би як сильно душили обставини -
Тільки душа - відчайдушно жива.
Скільки разів виринали із відчаю,
Сутність збираючи з сонячних крихт -
Так намагалися стати не гіршими,
Ніж цей шалений вимогливий світ.
Скільки б крислатого лиха не сталося,
Зуби зчепивши, по лезу ножа -
Ми так боролись... А що залишалося?..
Небо - не небо. Душа - не душа.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=530835
дата надходження 18.10.2014
дата закладки 12.11.2015
И снова в путь, и снова дом,
Мы ищем вновь ночлег,
Где жил недавно только гном,
Живёт и человек.
Припев:
Хоть нет истории грустней,
Но нет и слаще мук,
Чем биться за народ, друзей,
За дом и славный лук.
И вот опять свистит стрела,
За миг врезаясь в плоть.
Но чем упруже тетива,
Тем ближе к нам Господь.
Припев
Течёт рекой родная кровь,
И нас бросает в дрожь.
Но мы возьмём- и встанем вновь!
Ведь каждый чем-то гож.
Припев
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604588
дата надходження 06.09.2015
дата закладки 11.09.2015
Щербата гора викашлює дим
Крізь густу смерекову бороду…
Як добре прокинутися молодим
В обіймах ранкового холоду!
В поношених кедах ступити на мох,
Думками торкнутися вічності…
У цих володіннях безмежних ти – бог,
Який не бажає публічності.
Напнувши вітрило, палатку свою
Відпускаєш в зелені повені:
Щасливого плавання кораблю!
І трюми травою наповнені.
Як тільки нависне туман густий
Із люльки гори щербатої,
Тобі залишається тільки йти
І мох лоскотати п’ятами.
В наплічнику в тебе лиш попіл пожеж,
Бо світу скарби вже розтрачено…
Дорога триває, допоки ти йдеш,
А відстань? Не має вже значення.
І в час, коли обраний вірний шлях
Приведе до межі над прірвою,
Згадай, що тобі невідомий страх,
Допоки у серці віра є.
По хмарах іди, як Петро по воді,
Розвій свої сумніви повністю,
Бо вільним по-справжньому станеш тоді,
Коли відречешся умовностей.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592797
дата надходження 10.07.2015
дата закладки 11.07.2015
Ви знаєте, яка на смак війна?—
Вона гірка, немов дитячі сльози.
Коли дзвінка чекаєш допізна
І засинаєщ з донею в знемозі.
Війна—гірка!
Вона солодка: Боже, подзвонив!
О п’ятій ранку на одну хвилину!
Немов знайшла у попелі війни
Життя ванільно-приторну зернину.
Війна—солодка!
Вона пекуча. То ужалить «Град»,
То вибух обпече червоним перцем.
Тут кожен день гірчичний зорепад
Все спалює в імбирнім ритмі скерцо.
Війна—пекуча!
Вона солона. Від смертей і ран.
До діатезу, до каміння в серці.
Коли ідуть—кому ще не пора…
Так солоно!
Пекучо так!
…Хто б стер це!
Війна—солона!
Ви знаєте, яка на смак війна?!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591850
дата надходження 05.07.2015
дата закладки 05.07.2015
По діброві річка,
Тече невеличка.
Біля річки хата,
Вербова загата.
У ній потерчата,
Малі небожата.
Ген полощуть ряску,
Пишуть нашу казку.
Не свари матусю,
Я люблю Марусю.
Прокладу їй кладку,
Запалю лампадку.
Щоби любуватись
З нею повінчатись.
Тут біля потічка
Вже чека Марічка.
Лісовик – Чугайстер
У діброві майстер
Воду з дна черпає,
Нас благословляє.
Світиться, як ласка,
Дорога любаска.
Не свари матусю,
Що люблю Марусю.
Запалю лампадку.
Й прокладу їй кладку,
Щоби зустрічатись
З нею повінчатись.
Вже веду до хати,
Пора зустрічати.
Поцілуйте чічку,
Буде за невістку.
Вже стоїть чорнявка
На пророзі Мавка.
Вишита спідничка
З гаю чарівничка.
Не свари матусю,
Що люблю Марусю.
Запалю лампадку.
Й прокладу їй кладку,
Щоби зустрічатись
З нею повінчатись.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=545526
дата надходження 22.12.2014
дата закладки 25.12.2014
Валентин Бут
Ми так сподівались, що літо зігріє нас,
На щастя надії плекали, та все дарма.
Як вогник кохання у наших серцях погас,
Прийти за весною могла там лише зима.
- Віхола засипає снігом світ.
Не пройти - всі шляхи замела.
І чекай - ти чекай хоч сотні літ -
Марно все, як нема тепла…
Тож випусти серце моє із своїх долонь,
Ми підемо далі блукати в пусті світи,
Лише подаруй наостанок очей вогонь,
Лише поцілуй на прощання і вільна ти.
- Не сумуй все минає й це мине.
Вірю я, що зимі буде край.
Посміхнись, зачаруй ще раз мене.
І весни повернім розмай.
Віхола замітає цілий світ,
Білий сніг сипле все, навісна.
Пригорнись , хай минуло стільки літ,
Але нас знов знайшла весна.
===================
Наталя Кривун
1. А ти пригадай, як ми з тобою зустрілися,
В вечірньому небі нам зорі світилися.
Ти щось говорила так ніжно і трепетно..
Згадай, моя люба, згадай, як було тоді нам…
Приспів:
Я прийду, ти чекай, чекай мене..
Я прийду, тільки вірно кохай..
Хоч життя для обох нас пройдене,
Та прошу, - ти не забувай..
2. Ти пригадай весняні ночі бузковії,
Коли ми купались у них, як у повені.
Вмивало нас цвітом ,ранковими росами..
Згадай, мій коханий, згадай, як було тоді нам…
Приспів.
3. А ти пригадай… Ми з тобою зустрілися,
В вечірньому небі нам зорі світилися.
Вмивало нас цвітом ,ранковими росами..
Згадай, все минуле, згадай, як було тоді нам…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543754
дата надходження 14.12.2014
дата закладки 21.12.2014
Історію про маленьких пташенят, яких захищали
на Луганському аеродромі,
розповідав учора 19 - річний Артем.
Зараз Артем лікується у Чернівецькому госпіталі
після поранень та контузії.
Так, герої вони! Захищають тебе і мене,
Рідну землю і мову, і сизу маленьку пташину.
А колись ця страшна, ця триклята війна промине,
І зберуться вони, і згадають усіх, хто загинув.
Вип"ють чарку хмільну, заспівають солдатські пісні,
Про десант що летить над землею кульбабковим пухом.
Хтось цигаркою пихне, сховає хтось очі сумні,
І сльозину зітре зі щоки непоміченим рухом.
Пригадають вони і маленьких пташат у гнізді,
Що чекали весь день, зголоднілі, на маму і тата.
І як вправно батьки добували комах в резеді,
І як вчили дітей, після обстрілів зранку, літати.
Ті маленькі птахи викликали у них співчуття
За бажання одне – в українському небі співати.
Поклялися тоді зберігати невинні життя,
І ні кроку назад із позиції не відступати.
Пригадають і час, як ставали птахи на крило,
Щоб летіти у вирій, аби повернутись весною.
Як прощалися з ними, і зморшки орали чоло,
Бо не кожен дожив, щоб махнути услід їм рукою.
Неодмінно птахи прилетять у вітчизну свою,
І коли в небесах зарум"яниться сонячний промінь,
Заспівають пісні, прославляючи мир і весну,
І попадають зорі героям загиблим у спомин.
04.11.2014р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=534553
дата надходження 04.11.2014
дата закладки 13.11.2014
Дияволи носять «Прада»,
Бо ж можуть – тому і носять.
У кожного своя правда,
У них її також досить.
Вони би носили душі
(Бо в них вони більше в моді) -
Та в душах доволі душно,
А в холод ще більш холодять.
Дияволи хочуть вигод,
Бо чом би їм не хотілось -
Якщо вже в Кирила дзиґар,
Що праведним і не снилось,
Якщо патріарху «мерси»,
То їм не ходити ж пішки,
Дияволи люблять месу,
І інші церковні фішки…
І наче нічого злого,
У тім, щоб триматись моди…
Диявол – то учень Бога,
Що просто хотів свободи…
Ти можеш змінить дорогу,
Щоб то було не про тебе,
Та в кожному щось від нього,
І в кожному щось від неба.
І Богу в твоєму серці
По суті, не треба цінник,
Не треба ніяких версій,
Чим ти можеш бути цінний,
Не треба ніяких мерсів,
Годинників позахмарних,
Бо те, що зігріє серце,
Дається тобі задарма…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=527628
дата надходження 03.10.2014
дата закладки 03.11.2014
Ти дрімав у мене на руках…Я голубила тебе і не хотіла відпускати до неї. Мої руки були теплими. Твої блакитні очі, ті очі, що зводили мене з розуму, прикриті легкими повіками, бачили у снах вже не мене…Її, золотокосу красуню, яка любила вештатися десь далеко за горизонтом, цілувати ранішнє сонце, збирати у кошик маленькі промінчики, а потім сипати їх з високої гори. Тої далекої гори, що височіла наді мною і поселяла у душу тривогу… Тривога тремтіла…Я відчувала її пахощі уже на тобі… І розуміла - ти підеш…
Я так люблю тебе. Ти спокійний, приємний, такий солодкий…Я справді люблю тебе за той безмежний спокій і за твої медові вуста…Вони пахнуть літами, усіма, які були і будуть ще у моєму житті, які були у житті моїх батьків і батьків моїх батьків. Твої уста пахнуть переспілими яблуками, що лежать у траві коло сусідського тину, який перехилився на наш бік. Збираю їх у подолок і несу геть щаслива до хати. Мої ноги плутаються у розкішних травах. Вдихаю твоє останнє тепло…Тепло, що голубить не тільки руки, шию і груди. Тепло, що проникає у моє єство. Я стаю безсилою…перед тобою. Я стаю безсилою перед тими садами, полями, що колосяться золотими житами, перед останнім літнім щастям. Червонобокі яблука котяться на стіл. Вони такі соковиті і пахучі. Дух яблук наповнює всю кімнату, що дихає таємничою давниною, що причаїлась нишком у кутках.
Ти розплющуєш очі…Вони солодкі та ліниві. Розкуйовджую твоє пшеничне волосся… Ти гарний! Ти такий гарний! Мої вуста просяться до тебе! І я тягнусь до тебе… Вдихаю тебе, ще сонного і такого затишного, такого рідного! Не хочу прощатись…З кожним прощанням все більше смутку вселяється в серце людини. І під кінець життя той смуток переповнює усеньке серце. Він блокує серцебиття і людина помирає…Помирає, певно, не від старості, а від усіх болів, пережиттів, прощань, гризот, які були у її житті…Вмирає від того, що їй несила більше жити…
Побудь ще трохи, не йди…я хочу ще твого тепла, ще трохи сонця і тих затишних ранків з тобою. Ти вмієш прощатись…І робити людину в той час безмірно щасливою і спокійною…Я на диво спокійна…Я легка…Я в ту хвилину майже свята...Тільки бринчання над сонячним підвіконням, засипаного ванільними грушами, ненаситних ос приводить мене до тями.
Серпню, не йди… до осені...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515863
дата надходження 06.08.2014
дата закладки 20.08.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 30.03.2014
На все свій час – як у святім Письмі,
Та нині в мене часу забагато,
Удосталь, щоб каратись і карати
За ті плоди, що дав лукавий змій.
Я мала небо, та не мала крил,
Тепер мощу камінням шлях до раю,
Що інші розкидали – я збираю,
Мов на папері душ слова-дари…
Я мала тишу, та не знала сну,
Бо в тиші серця забагато крику,
Але свободу приручила дику,
Програла бій, та виграла війну.
Позбав мене, мій Боже, від спокус,
Які ведуть до марноти і тліну,
За фальш продати не дозволь безцінне, –
Бо нині це усе, чого боюсь.
У вічність упаде життя ріка,
Та має все ціну – добро і лихо.
Бо істина, стомовна і столика,
Не дасть себе пізнати без гріха…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472243
дата надходження 13.01.2014
дата закладки 13.01.2014
(продовження вірша " А КОРОЛЬ ЖЕ ГОЛИЙ")
І час прийшов!!! Настав таки кінець!
Терпінню з грою вигаданих ролей!
Студенство крикнуло: "Та хай же йому грець!
Дивіться ,люди, а король наш голий!"
І тут король покликав беркутню:
"Побийте тих зухвалих на Майдані,
Покажем ми їм всім Євросоюз!
Зализувати підуть свої рани!"
Крик! Гвалт! Кийками б'ють народ!
Невинна кров пролилася рікою!
"Вони ще хочуть волі та свобод?
Зламайте їх -залізною рукою!"
І задзвонили в дзвони всі церкви!
Піднялися на захист батько й мати!
Ми йдемо на Майдан тепер усі!
Дітей від влади наших рятувати!
Ми за свободу! Ми за гідність! Честь!
Проти злодійства, хамства та свавілля!
Проти таких страшних для нас нашесть!
Не хочем жити у країні божевілля!!!
Ми переможемо! За нами правда йде!
Де правда, то там завжди перемога!!!
В нас українців гасло є святе!
І віра справжня у святого Бога!!!
Це гасло вітер крізь віки несе
Від діда-прадіда!Чи, враже, зрозумієш?
Бо "Україна в нас понад усе!"
І з тим нічого і ніколи вже не вдієш!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472146
дата надходження 13.01.2014
дата закладки 13.01.2014
Пегасе мій, обпалений вітрами,
Освячений мечами блискавиць!
Мої слова – душі твоєї шрами,
Наш біль тлумачить голос громовий.
Мені тебе все важче приручати,
І між рядками сліз шукати рай.
Та воля, непокірна і крилата,
Натхненням кровоточить із пера.
Мій вірний друже, генію свободи!
Тобі блукати вічно між зірок,
Бо на душі, мов кара й нагорода,
Безсмертя і самотності тавро.
І ти летиш все швидше, мій Пегасе,
Земне тяжіння утрачає сенс…
Наш вимір – поза простором і часом,
У світі нерозгаданих чудес.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ!
БАЖАЮ УСІМ В НОВОМУ РОЦІ ПЕГАСА (КОНЯ)
ВПЕВНЕНО РУХАТИСЯ ДО СВОЇХ МРІЙ,
СМІЛИВО ПРИРУЧАТИ КРИЛАТОГО КОНЯ ПОЕЗІЇ,
ТА ДОЛАТИ ВСЕ НОВІ РУБЕЖІ УСПІХУ!
ХАЙ НАТХНЕННЯ НІКОЛИ НЕ ПОКИДАЄ ВАС!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470066
дата надходження 03.01.2014
дата закладки 04.01.2014
Зустрічаю тебе завжди сонячним настроєм, хоч і з переповненою головою, яка при зустрічі з тобою звільняється від усіх турбот, які обсіли її останнім часом. Стає пустісінькою!!! Вдивляюсь в далекий горизонт, відшукуючи безмежний спокій…Твої ніжні руки починають погладжувати мої…ноги. Холодно!!! Відчуваю м’ятну прохолоду у кінчиках пальців. Небо розгортається безмежною блакиттю. Вдивляється у мене крізь маленькі пухнасті хмаринки…
Стара каменюка вигріває, мов пічка, моє тіло… Пригортаюсь до неї! О! Відчуваю себе справжньою змією! Такою старою і мудрою! Мружусь хитро на сонце!!! Нарешті! Можна поніжитись…
Та ти тепер вже маниш до себе своїм тихим нашіптуванням на вушко про різні історії у твоєму житті, яких було багато-багато, різних-прерізних, цікавих-прецікавих. І я слухаю їх уважно, прислухаюсь до кожного твого слова, вловлюю кожен звук… Звуки твої наповнюють ціле моє тіло. Мої легені дихають в унісон з твоїми. Ти чуєш? Ти відчуваєш це? Я так…Я тепер вся в тобі, цілую тебе у солоні губи, обвітрені вітрами, що зустрічаються там – на отій далекій високій зеленій горі!
Запах! У ньому змішано все: ранкове сонце, піщаний берег, клубочки хмаринок, легкий вітерець, який несе прянощі заморських земель!
Ти! Знову погладжуєш не тільки мої ноги, а вже тепер руки, плечі, волосся! Тремтиш у мені...Цілуєш все моє тіло! І я занурююсь тепер у тебе з головою!
Пірнаю! І ще раз…пірнаю у твої сині хвилі, що котяться до мене розкішними килимами! Випливаю і махаю до сонця рукою!
О! Ця зустріч з тобою є справжнім щастям! Щастям, яке називають МОРЕМ!!!Як я сумую за тобою, МОЄ КРИМСЬКЕ МОРЕ!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441164
дата надходження 02.08.2013
дата закладки 03.01.2014
Я просто жінка… Грішна і земна.
Не ангел я, не перший витвір Бога.
Так легко мною впитись без вина,
Я ж на устах залишу тільки здогад.
Я просто жінка… Суміш сміху й сліз,
Фонтан емоцій, джерело любові.
Я загадка, незвіданість, ескіз,
Рожеві сни і мрії кольорові.
Я просто жінка… Та в усі віки
В моє ім’я творили і вмирали,
З небес зривали в пристрасті зірки,
Співали солов’ї нічні хорали.
Я просто жінка… Різна для усіх:
Для когось подруга, ну а комусь єдина.
В міцну я дружбу вірю, мов горіх,
А як любов, то тільки лебедина.
Я просто жінка… Та лише мені
Одній дано святе наймення Мати.
Я послана на землю, щоб в вогні
Своїх діток від бід охороняти.
Я просто жінка… Ніжна і слабка.
І в слабкості моя таємна сила.
Жіноча доля, кажуть, не легка,
Та іншої я в Бога не просила.
Я просто жінка...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=468473
дата надходження 26.12.2013
дата закладки 27.12.2013
Я вашими молитвами росту,
Лечу у небо, розправляю крила…
Скажіть мені, хіба б я так творила,
Хіба б пізнала зорів висоту,
Якби не ВИ…
У темряві душі
Моєї Ви знайшли промінчик сонця.
Ви—ангел, що постукав у віконце.
Ви—той, хто не здається за гроші:
Гукнув Майдан—і там Ви до кінця
За волю, за дітей, за Україну.
Дай Бог Вам літ, щоб пісню солов’їну
Несли у світ і гріли нам серця.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=467628
дата надходження 22.12.2013
дата закладки 22.12.2013
На кінчику багряного листка
Від холоду тремтіла мокра осінь.
В калюжах лопотіли ноги босі
Дощів мінорних… Ох, яка жорстка
Долоня вітру, що куйовдить лист,
Викручує до сліз свинцеві хмари,
Не зможе погасити лиш стожари,
Розпечених калинових намист.
І кущ рожевощоких хризантем
Негоді посміхнеться сонцебризно,
Наповниться теплом осіння тризна...
Впаде додолу листя золоте…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459119
дата надходження 07.11.2013
дата закладки 09.11.2013
Куди не глянь лиш – чорноземи,
Але на них гіркий полин.
Хто знищив все добірне зе’рно?
Ні, не чужинець – рідний син.
Гуляла слава нашим полем,
Родили пишнії жита,
Народ впивався духом волі…
Чому ж тепер земля не та?
Чиє ж бо плем’я ми бездухе
Німих, безпристрасних рабів?
Чи вітер в нас вогонь роздмуха?
Чи той вогонь навік зотлів?
Змололи дух облуди жорна,
Поганський вірус вліз у кров,
Душа, спаплюжена і хвора,
Волочить хрест тісних оков.
Ми – не раби Старого Нілу,
У нас вітри дмуть степові.
Згадаймо пращурів стожильних,
Що йшли на смерть за волю в бій.
Хай життєдайні хлинуть зливи
На рідну зранену ріллю.
Збуди нас, Боже милости’вий,
Тебе за нарід весь молю!
(Наталія Крісман та Роман Лесюк)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=457717
дата надходження 31.10.2013
дата закладки 31.10.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 14.01.2013
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=F2DgNhYBRa0[/youtube]
Чому зі мною так буває
Уже ж минуло скільки літ,
У снах я часто повертаю
У той, солодкий, дивосвіт
Де залишилося далеке:
Заквітчаний весною сад,
На лісі випарені глеки,
І безкінечний спів цикад.
Де під горою наче стрічка
В квітучих, тихих берегах,
З дитинства люба й рідна річка
Між верболозом у лугах.
Де в ніжно-весняній в обнові
Барвисто-сонячний розмай,
І тихі зорі бурштинові
І за селом дубовий гай,
Двір в чорнобривцях та нагідках
І мама, в клопотах завжди
Литовчиха, наша сусідка,
І борщ, зелений, з лободи
Ще хата, наша, часто сниться,
Уросла в землю до вікон,
І спориші біля криниці,
і рушники біля ікон
Курна дорога біля хати
А за дорогою ставок
А далі голубі блавати
Заполонили моріжок.
Витають спогади роками
А я босоніж по роках
Мандрую веснами, літами
У спогадах та у думках.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=391943
дата надходження 12.01.2013
дата закладки 13.01.2013
Дрімає ліс – його зима колише,
Начитує старі-старі казки…
Яка краса! Її величність тиша
Все огорнула в ніжні пелюшки.
Шепочуть сосни - лісові знахарки,
До неба зводять очі голубі,
Забутих предків згадують мольфарки,
Що випливають у людській судьбі…
Насупились важкі сніги довкола…
Служителі країв тепер – вони.
І килимами стелять до престолу
Чарівної володарки – зими.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=391419
дата надходження 10.01.2013
дата закладки 12.01.2013
Схилилася побожно до хреста
В молитві за дітей Вкраїна-мати.
Імлисті очі, зімкнені уста,
Обвислі крила змучилась тримати.
Кричала би, та мову відняло.
Злетіла б в небо—діти не пускають.
Вчорашні мрії снігом замело,
Сьогоднішні, мов марево, зникають.
Та просить не за себе, а за тих,
Хто за гроша викручує їй руки,
Хто в закутку з надією затих,
Що вже не довгі материнські муки.
За тих, хто вже шукає заповіт…
Хто відібрав останню сорочину…
У кого стали душі пустоцвіт…
Хто ближнього продасть за копійчину…
Хто знає це, та скорено мовчить…
У кого хата завжди буде скраю…
Хто замість говорити скавучить:
Не чув. Не бачив. Хто я сам? Не знаю…
« Прости… Помилуй… Боже, об’єднай
Моїх дітей… І наверни на розум…
Своєю милістю не обминай—
Зціли їх від байдужості цирозу…»
Схилилася побожно до хреста
В німій молитві Україна-мати.
Та крила розправляти час настав.
Не розучись лиш, матінко, літати!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=390683
дата надходження 08.01.2013
дата закладки 08.01.2013
Прихили до мене кольори,
Скільки там лишилося ще жити,
Синь небес і золотаве жито
Хай зі мною будуть до пори.
Прихили на мій короткий вік
Свіжу зелень весняного степу,
Бірюзу морської хвильки теплу
І прозору прохолоду рік.
Подаруй наприкінці доріг
Пурпуровий захід сонце-світу:
Надвечір’я згадує прожите –
Хай зігріє серце до пори..
Хай зійде на край мій благодать
Ніжністю рожевого світанку,
Хай веселка із дощів серпанку
У прийдешнє міст перекида.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=389223
дата надходження 01.01.2013
дата закладки 02.01.2013
Не листопад, не падолист,
А листо-листовій
Кружля собі за вікнами,
Як сум в душі моїй.
І точить моє серденько,
Неначе сіра міль
Такий нудний, невіданий,
Такий нестерпний біль.
І звідки він навіявся,
З яких прийшов країв,
Невже з отих зосінених
Зажурених гаїв?
Де ми колись стрічалися,
Чекали солов’я…
Не склалося, не склалося –
Тепер ти не моя.
Іди собі, іди собі,
Коли бажаєш, з ним,
Мене ти не образила
Осіннім жартом злим,
Іди, немов від променя ,
Відходить чорна тінь.
Лише одне проситиму
Візьми з собою біль.
Втопи у морі синьому,
Віддай його вітрам
І, може, світ розвидниться,
Як залишуся сам…
А поки що за вікнами
Танцює листовій,
Немов безжально грається
На згарищі надій.
І дим за димом стелиться
Туманом постає…
Так тяжко забувається
Коханнячко моє
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=384233
дата надходження 11.12.2012
дата закладки 12.12.2012
Привіт, матусю. Ти тепер далеко.
Чужа країна, звичаї чужі…
А я самотня, як ота смерека,
Що виросла нізвідки на межі.
Тобі нелегко: цілий день в роботі
За мідяки й недоїдки панів.
Без тебе, неню, я щодня в скорботі
І тато.. постарів і помарнів.
Почав помалу заглядати в чарку.
( бува під вечір ноги ледь несе)
Тоді ховаюсь тихо в закамарку:
Дасть Бог-засне, і бурю пронесе.
Не докоряй, що утікала з дому,
Що з хлопцями гуляла і пила…
Тобі, моя матусю, не відомо,
Як хочеться хоч крихітку тепла!!!
Ти промовчиш, та не приїдеш…знову…
Лиш зконвертуєш в долари любов.
Відплачуся й забуду про розмову:
Чужішає від болі рідна кров…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=384006
дата надходження 11.12.2012
дата закладки 11.12.2012
Ни замков, ни дверей, ни уключин, ни вёсел -
Никого не держал уплывающий дом.
Уходя, возвратишься в законные восемь.
Я приму на щите и впущу со щитом.
Сто дорог ты пройдёшь, в ста напьешься колодцах,
Испытаешь и стужу, и дождь проливной.
Ни замков, ни дверей, но по следу крадётся
Слово, крепче которого нет под луной.
Сто ворот отопрешь, загоришься - остынешь,
Проронённое семя не станет плодом.
Уплывающий дом - колдовская святыня,
Ты продолжишься там и воскреснешь потом.
Не держу, разметав перекрёстками косы,
Отпускаю, как струи воды в решето,
Ты воротишься в дом мой ни рано, ни поздно -
Оживлю на щите, обниму со щитом.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=384079
дата надходження 11.12.2012
дата закладки 11.12.2012
Чаша терпіння і чашечка чаю,
В мене нічого нового, любий.
Я переповнена, я розливаюсь,
Зірваний голос вмерзає у грудень.
В мене нічого нового, тільки
Я все частіше дивлюсь в порожнечу,
Із циферблата зникають стрілки,
Благословляють мене на втечу.
Знаєш, позаду не так і мало -
Кілька життів і розривів серця,
Я витягаю жалі і жала,
І досі дихаю, це інерція.
Зрештою, всіх нас поглине грудень,
Схоже тепер недоречний щебет,
В мене розтерзана пташка в грудях.
Що в тебе?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383715
дата надходження 09.12.2012
дата закладки 10.12.2012
Гойдала осінь золото на вітах,
Воно ж грайливо падало в траву.
На різних обертаючись орбітах,
Тобою марю, дихаю, живу…
Збираю в душу осені щедроти,
А в серці розгоряється весна…
Летімо вдвох в незвідані широти,
Коли буденність стала затісна.
…Дивуються берізки жовтокосі:
В таку сльоту у нас палка любов…
Скажу тобі спасибі, люба осінь,
За те що в грудях знуртувала кров.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383706
дата надходження 09.12.2012
дата закладки 09.12.2012
Стомився день і свічкою погас,
Лиш промінець заплутався в волоссі.
Та знаю я, що створена для нас
Ця тепла і залита сонцем осінь.
Приспів:
Ти укради з буденності мене,
І закружляєм ми під листопадом.
В серці тремтить кохання неземне,
Сиплеться щастя з неба зорепадом.
Даремно кажуть : осінь, то печаль.
Коли кохання в серці все квітує.
Заграй же нам іще разок скрипаль,
Хай почуття, мов вперше зануртує.
Приспів:
Ти укради з буденності мене,
І закружляєм ми під листопадом.
В серці тремтить кохання неземне
Сиплеться щастя з неба зорепадом.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372231
дата надходження 20.10.2012
дата закладки 06.12.2012
Чорним морем пливе човен.
Весло хвилю горне.
Тільки мене молодого
Ніхто не пригорне.
По воді і суходолом
Довго так блукаю,
Та чи знайду свою долю?
Того й сам не знаю.
Я шукаю карі очі
І ласкаве серце.
Та зі мною завжди поруч
Лиш моє весельце.
Лиш весельце, синя хвиля
І самотність тиха.
Чим же, Боже, я на себе
Та й накликав лиха?
Де ти мила, де ти щира
Рідна озовися.
Ти на мене, моя доле,
Більше не гнівися.
Чорним морем пливе човен.
Весло хвилю горне.
Тільки мене молодого
Ніхто не пригорне.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382871
дата надходження 06.12.2012
дата закладки 06.12.2012
Окраєць неба в павутині саду
І сонце у засніжених тенетах
Якусь магічну мають владу,
Немов поезія в сонетах.
Це все для серця дасть розраду
В твоїх важких падіннях – злетах
І ти забудеш навіть зраду,
Що в ніч відходить по заметах.
Так в круговерті зим і літ
Віконцем дивиться у світ
Твоя загублена планета.
І мов закуто у граніт,
Твоєї мрії самоцвіт
Така вже доля у поета.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382869
дата надходження 06.12.2012
дата закладки 06.12.2012
Ой, матусе – матінко,
Біда мені, біда
Немає мого милого,
А серденько стражда.
А, серденько, а серденько,
Немов мале дитя
Все вірить, сподівається
Любові вороття.
Край вогнища погаслого
Заплакала душа:
«Минулося, забулося
І більше не втіша».
А серденько, а серденько:
В самотності пита:
«Чи віриться, чи мріється,
Чи вернуться літа?»
́
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382250
дата надходження 03.12.2012
дата закладки 05.12.2012
Не забирай руки, не відпускай долоні.
Не стане сили йти,
не стане просто сил...
Твоя любов - життя, як пульс у м́оїх скронях.
Борись за нього ще.
Не смій складати крил...
І ніч пройде, відчуй.
За ним похмурий ранок,
Мінливий, як життя, та сонце не зайде!
У світі стільки зла,
смертельні в серці рани,
А щастя шанс, мов тінь, видніє де-не-де...
Коли ж побачу знак, почую чуда гомін, -
До тебе прибіжу,
і вистачить нам сил...
Не відпускай руки, і сльози хай солоні,
Борися, ще борись,
не смій складати крил!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325617
дата надходження 27.03.2012
дата закладки 03.12.2012
Буває біль, який лікують кавою,
Чи ванною із запашними травами…
Твоя жіночність наділяє правом
Часами не дотримуватись правил,
Часами фліртувати з незнайомими,
Чи раптом ображатись на дрібниці,
Буває біль, який лікують домом,
І каблуками на високій шпильці…
Ти маєш право на останнє яблуко,
І додаткову плитку шоколаду,
Ти маєш право бавитись у зваблення,
Твоя жіночність буде тільки рада,
І квіти щоб завжди бували свіжими,
І щоб частіше випадали знижки,
І щоби ночі пристрасними й ніжними,
А після них іще сніданок в ліжко…
Буває біль, який лікують подруги
У вечори з кіном, вином і димом…
Твоя жіночність дозволяє подвиги,
Які стають і ліками, і стимулом –
Раптово взяти і змінити зачіску,
Роботу, місто, одяг, поведінку…
А уночі згорнутися калачиком,
І тішитись, що народилась Жінкою… ;)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381823
дата надходження 02.12.2012
дата закладки 03.12.2012
Віддавала діток без жалю.
Не пізнав тоді розум утрати.
Я горілкою розум заллю:
Не засуджуйте—я таки мати.
Кавалери, розваги, плітки…
Кожен день ні хвилини спочинку.
А у хаті холодній дітки
В час обідній ковтають лиш слинку.
Не осуджуйте: діток люблю,
Коли б ні, то навіщо б родила.
Я горілкою совість заллю,
Нехай спить, щоб мене не судила.
Як просплюся, поїду туди,
А то скажуть, що діток забула:
Віддавала, горіли сади,
А вже сьома весна проминула.
Вже найстаршенька заміж іде,
Кажуть люди путяща дитина,
А у мене обличчя бліде,
Рвані чоботи, цвіла хустина.
Не поїду, бо грошей нема,
Обійдуться і цей раз без мене,
Та і доня моя не німа,
Запросила б:»Приїдь, моя нене…»
Вже й найменша пішла в невістки,
Я б приїхала—сили немає.
Крутить, ломить старечі кістки,
Та і хто там мене виглядає?
Подзвонити б… Згубила слова…
Як сиріткам поглянути в очі?
На подушку лягла голова:
«Не дожити мабуть цеї ночі…»
Як же страшно в хатині самій,
Коли холод і голод доймає.
Біля серця звивається змій,
І кістлява за руку тримає.
Як не їсти, хоч кварту води
Подали б у останню хвилину…
Та розтанули діток сліди
В ту холодну осіннюю днину.
Поховали її без жалю.
Не сприйняв мабуть розум утрати.
Не дали із очей кришталю.
Хоч приїхали: все-таки мати...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381330
дата надходження 29.11.2012
дата закладки 03.12.2012
Знову вечір ліг на плечі,
Ніч - то час душі розп'ять,
Час для свіжих самозречень,
Недописаних міжрядь,
Недомовлених освідчень,
Пошматованих сердець,
Як вужем у душу відчай
Заповза в глухий кінець,
Час розвіяних ілюзій
І нав'язливих примар,
Коли друзі - вже не друзі,
Обезкрилений Ікар,
Час на пошук вічних істин
І божественних начал,
Коли думам надто тісно,
Слізно скапує свіча,
Коли Янголи іскристі
Обіймають крильми нас,
І Поет, немов провісник,
Проника крізь простір-час...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381793
дата надходження 02.12.2012
дата закладки 03.12.2012
Зазирни в мою осінь, благаю,
Це для неї з душі всі слова.
Ці признання тобі надсилаю
Від любові, повір, так бува.
Бездоглядну її залишили
В листопад і осінню сльоту.
Ми з тобою, напевно, грішили,
Попрощавшись отак, нальоту.
А любов непомітно присіла
Вже осіннім пейзажем в саду.
Попроситись назад не посміла,
Чи на щастя, а чи на біду.
Не простила, мабуть, нашу зраду.
Й слізно впала осіннім дощем,
Зачепившись в осінню принаду,
Хризантемовим жовтим кущем.
Зазирни в мою осінь
любов'ю…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378766
дата надходження 19.11.2012
дата закладки 23.11.2012
Ця холодна доба пише кров'ю у Вічності драми,
І зітхання опалого листя звучить в унісон
З кожним серцем схололим, яке без любові, мов камінь,
Із крильми наших мрій, пошматованих від заборон.
Ця холодна доба пропускає крізь хворі легені
І ранковий туман, і прогірклі печалі зневір,
Видивляється в нас, мов просвічує душі рентгеном,
І штовхає щораз до нових перевалів та прірв.
Ця холодна доба пише листям безмірні романи
Про омани, долання, про зранені душі людські,
Тільки десь у міжряддях жевріють поснулі бажання,
Сподівання на краще, окутані в морок віків.
Ця холодна доба викарбовує суть вищих істин
На скрижалях душі, де існує вже напис - "любов".
Задувають вітри в наші долі незриме щось, віще,
Щоб наблизились ми хоч на крок під Господній покров.
Догорає вже осінь, виплакує небо дощами
За теплом, що мина, за усім, що колись промине...
Лиш Душа, спрагла світла, усі кривди світу прощає,
Йде на сяйво зорі ново-дня, що ось-ось обійме!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379252
дата надходження 21.11.2012
дата закладки 22.11.2012
Ну де ж ти був, коли цвіли ще весни?
І сонце щедро сіяло добро?
Коли птахи співали в піднебессі?
Коли в руках ще мрія та тепло…
Усе неперехресними стежками
Життя водило нас урізнобіч…
Чому не стала зірка поміж нами
В якусь одну травневу світлу ніч?
Чому тепер? У замкнутому колі?
Де стіни аж до неба заввишки?
Чому всі кажуть не втечеш від долі?
А я б втекла від неї залюбки!
З тобою! В осінь! В небо! В сонце!
З тобою! Де кружляє листопад!
В хатинку, де малесеньке віконце,
Щасливо виглядає в тихий сад!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379244
дата надходження 21.11.2012
дата закладки 22.11.2012
Антологія зрадництва, фальші, облуди й зневір,
Помилок і поразок, що дух наш схиляють додолу.
Вже давно цей народ не підносить свій погляд до зір,
Не йде гордо вперед, а смиренно плазує по колу.
Світ глузує над нами і плаче Господь із небес,
Бо блукаємо світом наосліп, плекаючи відчай
У душі, де на денці лежить тягарем споконвічним
Для новітніх розп'ять власноручно змайстрований хрест.
Нас століття привчали до думки, що "Волі нема!",
І мовчання печаті вуста затуляли все дужче.
Час на зміни настав! Хай нарешті відступить пітьма,
Світло істин омиє Вкраїни потомлену душу!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374101
дата надходження 29.10.2012
дата закладки 30.10.2012
. Грюкнули двері. На подвір’я вийшла Стефка. Сипнула кукурудзи курям, влила в миску води псові, та й задивилась на зеленобокі груші.
Ох і груші, ох і груші! Одна краща іншої. І багато ж їх вродило цього року! Зараз вони ще тверді та зелені. Та Стефка дасть цьому раду. Вона обережно зірве кожну грушку. Щоб не побилися і не прим’ялися, поскладає їх на солому в ящик. А зверху знову ж таки соломою притрусить. Так в льоху вони до Різдва пролежать.
А взимку внесе Стефка побілілі, налиті соком груші до хати. От тоді вона і поласує запашним фруктом, з якого сік аж збігатиме по пальцях. Стефка ковтнула слину.
Загавкав собака, і аж тепер Стефка побачила коло воріт жіночу фігурку у чорному. «Хто б то міг бути», - подумала про себе, і через все подвір’я попрошкувала до воріт. Жінка, що там стояла, була не стара, але якась… замучена, чи що… Змарніла на лиці, худа, в стоптаних чоботах, що вкриті жовтим пилом. Жінка дивилася в глибину подвір’я, і ніби не помічала господарки.
- Чого вам, - звернулася до неї Стефка.
Жінка наче прокинулася, закліпала очима і видушила з себе:
- Водички б попити…
Стефка метнулася до криниці. Вправно закрутила корбою, дістала води, зачерпнула алюмінієвою квартою з відра, і подалася знову до воріт.
Жінка спрагло припала губами до кварти, та погляд її не відривався від подвір’я. Стефка прослідкувала той погляд. Жінка дивилася на її грушу…
Груша і справді була чудовою! Висока, розлога, пишна! Розкинула віття-руки на всеньке подвір’я. Велике, оксамитове листя створювало тінь та прохолоду. Не даремно Стефка так любила вечорами сидіти під грушею, спершись натрудженою спиною до теплої, гладенької кори дерева.
А який весною над подвір’ям запах стояв, коли груша зацвітала! Бувало, сидить Стефка і слухає, як хрущі гудуть. Дивиться як вони, вдарившись об гілля, сиплються додолу, а потім отямившись, знову злітають до запашних квітів.
Жінка вже й пити перестала, а поглядом так, ніби вчепилася в її грушу.
- Зелені ще, - промовила Стефка. То зимові. Їм вилежатися треба. А зараз ще тверді, як камінь.
Та жінка ніби й не чула Стефчиних слів.
- Можна… можна я підійду до дерева, - попрохала, а сама не відвертала очей від груші.
- Та що вам треба, жіночко? Йдіть собі! – Стефку почав дратувати той погляд в глиб її подвір’я, та й ця обірванка також.
- Та куди ж я піду? – запитала жінка. Та це ж моя хата. Її ще мій дід будував. І грушу оцю – серед двору, він садив. А під грушею у нас стіл стояв. І вся сім’я наша вечеряла за ним влітку. Та дід, і мама, аж поки не повмирали там, в Сибіру, все оцю грушу згадували, і плоди її запашні та соковиті. А мама, як вмирали, то просили хоча б шматочок нашої грушки скуштувати. А я їм слово дала, що скуштую. За них, і за себе… Дай мені, дай мені зірвати…
- Та що ти верзеш?! – закричала Стефка, - сама не помічаючи, що перейшла на «ти».
- Який дід? Який Сибір? Іди собі! Стала би я на своє подвір’я приблуд пускати! Іди, а то собаку спущу! Ач! Груші їй закортіло! Йди геть! - все дужче і дужче кричала Стефка.
Жінка раптом заплакала. Сльози цівкою стікали по запилених щоках, залишаючи брудні потьоки. Далі впала перед ворітьми на коліна, шльохаючи і простягаючи до Стефки руки, заголосила: « За ради Христа! Дозволь мені скуштувати грушу!»
Стефка холодно подивилась на неї, сказала ще раз «йди геть», відв’язала собаку, і грюкнувши дверима, пішла до хати.
До самого вечора заглядала Стефка через вікно, аби дізнатися, чи пішла жінка в чорному, чи ні. А та сиділа, як німий докір, на горбочку під ясенем, якраз навпроти її хати, і була схожа на кам’яну брилу.
Ранок наступного дня видався теплим та погожим. Голосно кукурікали півні. Жінки в чорному не було…
- Наче страшний сон, - промовила Стефка, та й пішла поратися по господарству…
… А за тиждень груша всохла. Спочатку вкрилося чорними плямами і обпало листя. Потім обсипалися збабчені плоди… «Може, хто наврочив», - казали люди.
А може, спокутувала людський гріх…. Хто зна…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374329
дата надходження 30.10.2012
дата закладки 30.10.2012
Не маючи учнів, не знаючи істини, йдеш
Назустріч каліці, неначе назустріч світлу.
Він буде повільно вмирати, зникати, а все ж
Нізащо тобі не дозволить себе зцілити.
А ти називаєш таємною кожну з вечерь,
Чекаючи Юду, неначе свого чоловіка,
А варто лише усвідомити сутність речей -
Ні плоті, ні крові твоєї не хоче каліка.
Твій сад вже дозрів до молитви або до пожеж,
І чаша тебе не мине — вона також із глини...
не схилиш коліна, бо раптом нарешті збагнеш -
не винна.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369866
дата надходження 09.10.2012
дата закладки 25.10.2012
Дозволь мені прийти у тво́ї сни,
Я буду в них ще теплим ранком жовтня.
Чому любов бува така самотня,
Як паде листя знову, поясни?
Так добре знати, що ти просто є.
Все інше раптом стало невагомим.
Чи є це почуття тобі відоме?
І чи ти знаєш, що воно моє?
П'янкий глінтвейн корицею запах,
Закутаємось теплим покривалом,
Поки зима своїм холодним жалом
Нам слідом не лишилась на вустах.
Дозволь мені прийти у тво́ї сни,
У них зостатися росою на троянді,
Щоби колись удвох нам на веранді
Щасливих днів згадати восени...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=367926
дата надходження 01.10.2012
дата закладки 17.10.2012
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=UtCBjpXg8VM[/youtube]
-------------------
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=3o_yPslNIKk[/youtube]
Осінь знову вдяга клени в шати із щирого золота
І прощальний свій клич відсурмили уже журавлі,
І колючі вітри, мов роки в спину дихають холодом,
І ранкові тумани, мов привиди наших жалів.
Все мина, все мина – час, надії і мрії невтілені,
Все мина, все мина і на скроні, мов сніг, сивина.
Все мина, все мина... О, лелеки-роки – як летять вони!
Все мина, все мина, але то вже не наша вина...
– Отже, осінь і що ж?
– Осінь час на примирення з холодом,
Крок назустріч зими, час на роздуми, згадки і сни.
– Час на сни? Але ж кличе ще мрія, плекана замолоду
Й сонце світить для нас в королівстві моєї весни.
Все мина, все мина – час, надії і мрії невтілені,
Все мина, все мина і на скроні, мов сніг, сивина.
Все мина, все мина... О, лелеки-роки як летять вони!
Все мина, все мина, але то вже не наша вина...
О, бентежна душе, ти ще повна жадобою вольності
І кохання п’янить наче в юності й збурює кров,
І сприймаєш життя наче дар у його неповторності
Й цю солодку стократ, бо останню, останню любов...
Все мина, все мина – час, надії і мрії невтілені,
Все мина, все мина і на скронях моїх сивина.
Все мина, все мина, та коли ми коханням окрилені,
То буяє у серці прекрасна і юна весна...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340270
дата надходження 27.05.2012
дата закладки 30.05.2012
Ти прокидаєшся, ставиш каву, сонно насвистуючи під чайник… Поки Славко про любов картавить, день починається, як звичайно…
Попід очима усе синіше – все таки вік вже міняє карти, - ясно, що нині до сну раніше… Втім, обіцяти усе ж не варто.
Ти відкриваєш щоденник, пошту – день починається, як звичайно, виписка з банку – бракує коштів, звиклий рінгтон «Піднімай – начальник!»…
Треба нарешті навідать бабцю – ліки завезти від сотні хвóрів, а по дорозі в обитель рабства, очі підвести на світлофорі…
День починається, як звичайно – кава вже третя, розмови всує: клуб, що відкрився – ну чисто стайня, тільки діджей його і рятує,
Тані (в сусідньому кабінеті) квіти кур’єром прислали нині – це вже за місяць, здається, втретє, ох і везе ж цій рудій драбині…
Потім щоденна робоча кухня, купа паперів, дрібні цейтноти, та і в обід голова аж пухне - їсти ж не можна, дієта проти.
Треба костюм завезти в хімчистку – поки під боком нема начальства, а у авто барахлить підвіска – значить, прийдеться шукати майстра.
Офіс гуде про щасливу Таню – вміє ж, зараза, вчепить мужчину… День розчиняється, як звичайно – гроші збирають комусь на сина,
гримає шеф, бо роботи маса, внутрішня пошта на сміх розлога, сутінки полум’я в небі гасять, офіс розходиться по барлогах…
Поки Славко про любов картавить, миттю додому – вдягнутись, взутись, нині запрошена на виставу – ти маєш бути «як має бути».
Твій кавалер при грошах і пузі – з тих, що «пробилися в дев’яностих», тільки не треба творить ілюзій, тут усе просто, занадто просто:
тут за бугром і дружина, й діти; гроші, що може купить пів міста; тільки нема про що говорити, надто велика у часі відстань…
Зморшки легенькі мозолять око, добре, волосся хоч не сивіє, паспортний вік забирає спокій (більше у мами – про внука мріє),
може, якби не великий гонор, вийшла би заміж, вже мала б діток, тільки на небі, напевне, зговір – вічно судилось «в дівках» сидіти…
Звикле мохіто, чужий мужчина, очі по залу шукають «свóго», наче для суму й нема причини, та й веселитись тут ні до чого,
завтра так само: робота, справи – зайнято, завчено, звикло, ясно… Поки Славко про любов картавить, купа життів без любові гасне…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338850
дата надходження 21.05.2012
дата закладки 21.05.2012
Щастя множимо на два.
Маємо палкі слова,
Поцілунки, подарунки,
І серця без обладунків.
І масаж, і чай гарячий,
Слива, саджена на дачі,
Сміх веселий діточок,
На природі шашличок.
Ніжність в дотиках, турботу,
І заглянуть на роботу,
І порада, і розрада,
І нові знання й посада,
Новий рік, хороші друзі,
І прогулянки у лузі,
Книги, фільми та маршрути –
Спільних вражень не забути.
Множимо на два нещастя –
І спинити це не вдасться,
Навпіл ділена картина.
Мовчазна сидить дитина,
У повітрі іскри скачуть,
Заховавшись, тихо плачуть,
Чашка з кавою одна,
І стіна, кругом стіна…
Вдвох будують, вдвох руйнують,
Миряться або воюють,
Тож собі шукайте множник,
З яким буде жити можна
Так, щоб множилось добро,
Розросталось і цвіло,
І ділилось на розсаду –
Аби дарувати радо.
І тоді лиш взнає світ,
Як прожити 300 літ.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=334522
дата надходження 02.05.2012
дата закладки 02.05.2012
Коли приходить літо,
То пахне мені морем!
То хочеться на крилах
Летіти в сині гори!
То хочеться пірнути
У золоте колосся!
Вінок із диво-квітів
Вплітати у волосся!
То хочеться збирати
По пригорщі суниці!
І їсти соковиті
Червоні полуниці!
І цілувати сонце!
І обнімати небо!
Така у мене літня
Малесенька потреба!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=333875
дата надходження 29.04.2012
дата закладки 29.04.2012
Равлику равлику дай ручку Павлику ,
Зварю тобі борщику в поливянім горщику .
Дам тобі їстоньки , дам тобі питоньки ,
Покинь лише равлику , ти свою клітоньку .
Одіжку чистеньку тобі пошукаю ,
В водиці джерельній тебе покупаю .
Збудую хатинку з трави лугової ,
Щоб було затишно і в дощ і зимою .
Знайду я на дворі і з береста трісочку ,
Вистружу з неї маленьку колисочку .
При місяці буду тебе колихати ,
І будемо в купі ми вдвох засинати .
Равлику равлику , дай мені щавлику ,
Зварю тобі борщику в поливянім горщику .
Подам смачно їсти , встелю мягко спатоньки ,
Ну виглянь же равлику , з тісної хатоньки .
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328968
дата надходження 09.04.2012
дата закладки 18.04.2012
Розбуди мене на світанку, коли перша пташка заспіває, зустрічаючи новий день! І я вдихну у себе травень! Вдихну кожною частинкою усього мого розніженого тіла, ще сонними повіками і вловлю його запах! Той свіжий аромат, яким можна насолодитись тільки тоді, коли прокидається перша пташка і вітає весь світ!
Її голос підхоплять сотні пташиних голосів. І весну прославлятиме вже цілий хор! А я буду слухати божественний спів і на мить уявлю, що потрапила у рай. Хіба може бути щось прекрасніше за шелест зелених трав та спів птахів у квітучих садах? Коли там ледь чутно дихає вітерець і обережно торкається віток, які погойдуються, погоджуючись із ним, з кожним його рухом та тихим нашіптуванням лагідних слів про весну, про любов, про спокій.
У цьому вранішньому спокої народиться сонце. Тільки воно вміє народжуватись тихо і спокійно. При цьому, кидаючи виклик небу та землі, запаливши небосхил сотнями червоних вогнів.
Розбуди мене на світанку… Хай ці недоспані хвилини стануть для мене найбільшою і найсолодшою радістю, бо тільки пробуджуючись разом із землею, стаю легкою та сповненою життя...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330838
дата надходження 16.04.2012
дата закладки 16.04.2012
Ніч сипала зірки - цвіло небесне сито,
І тиші оксамит гойдав і огортав.
Нас виморила ніч, нестримна і несита,
В обіймах палахких поміж холодних трав.
Десь ласку схриплих слів розкочували роси,
І ніжність протекла надією у сон.
І з наших уст пили духмяність абрикоси,
І гупали серця шалено в унісон.
А жар горів, горів! Не перетлів на попіл,
Хоч вистигала ніч, зрідніла і п'янка.
Чинили сліпо ми розлукам першим опір -
Любов тримала нас, жагуча і стрімка...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267971
дата надходження 01.07.2011
дата закладки 14.04.2012
Чомусь не меншає іуд,
І фарисеїв стало більше.
Не тільки ллють на світло бруд,
А роблять все, щоб людям - гірше...
Забули Бога, честі храм,
Занапастили грішми душу.
Над усіма панує хам,
Трясе людей, неначе грушу.
Матюччя, наче бур'яни:
Полоти - не переполоти!
Таке життя. Прийшли "вони".
І будем бідаками доти,
Поки не увірвавсь терпець
І разом не сказали: доста!..
Похмуро зирка Бог-отець,
Як Україну жре короста...
2.04.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327354
дата надходження 03.04.2012
дата закладки 14.04.2012
Так тихо в хаті, тихо цілий день,
Лиш цокотить годинник на комоді…
До бабці вже давно ніхто не йде,
Гостей не дочекалась і сьогодні…
В печалі дня нового жде вона,
Погасить світло, ляже і… заплаче…
Бо звеселяла дім колись рідня.
Здається бабці, вчора ще неначе…
А зараз, коли двері зариплять,
То серце швидше б’ється у чеканні!..
Та знов нікого за вікном нема…
А бабця вже рахує дні останні…
Так гірко й важко, і болить душа
Дивитися в її вже сірі очі…
Вони у світ глухонімий кричать,
Що її серце самоти не хоче…
5 січня, 2012р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=304717
дата надходження 06.01.2012
дата закладки 14.04.2012
До потяга лишається хвилина,
А час-грабіжник смикає у даль.
Монетку-душу знов на шпали кину,
Щоб повернутися на цей вокзал.
Присипав сніг скуйовджене волосся,
Жене вагон перед собою дим.
Платформа та, чомусь мені здалося,
Найгірший ворог парам молодим.
Дві рейки - ніби паралельні долі.
Життя поклало колію як слід.
І ці хвилини радісного болю
Поділять відлік наш на «до» і «від».
Такі жорстокі відстаней закони.
Мені ти скажеш болісно: «Іди…»
Бо для розлук хтось вигадав перони,
Для зустрічей ж потрібні поїзди…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=296802
дата надходження 29.11.2011
дата закладки 11.04.2012
О! Що то буде за приємний день,
Де дві самотності зустрінуться очима,
Залишать все минуле за плечима,
І житимуть теперішнім лишень.
О! Що то буде за щаслива мить...
Твоя рука торкнеться до зап'ястя,
В моєму тілі розіллється щастя,
Та музикою в серці зазвучить.
О! Що то буде за шалена ніч!
Всі зорі, хоч досвідчені в коханні,
Лиш спрагло споглядатимуть в мовчанні
За диким полум'ям з глибин сторіч.
02.09.2011р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=278490
дата надходження 03.09.2011
дата закладки 11.04.2012
(Валі Савелюк)
В очах
життєва сила
не згоря,
Якщо ці очі
звернуті
угору.
Не йде тут мова про
німу покору –
То все у грудях та
душа-зоря!
Я, знаєте,
з цікавості горю:
Душі в очах
не видно й
при потребі,
Як днем
не видно зір
на чистім небі,
Однак…
є спосіб
бачити
зорю
Не в ніч.
Не в ніч!
Душа –
зоря з імли,
То світанкове сяйво,
як поблажка!
Пробитись на поверхню
дуже
важко,
Коли ніхто не відає коли…
Така гучна,
як срібло на росі,
Настільки тиха,
як Велика Берта…
Це саме та
субстанція
відверта,
Яку ми так приховуємо всі.
А знаєте, от що таке
душа?
То совість,
чи,
скоріше,
засторога
Від грішного,
щоби боятись Бога?..
Чи,
може,
це багатство без гроша
Єдиного?
Бо зірку у імлі
В криниці й днем
побачиш
у глибокій…
Бо тільки та душа пізнає спокій,
Яка неспокій знала на землі.
06.04.2012 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328275
дата надходження 06.04.2012
дата закладки 07.04.2012
У кожної феї бувають приємні моменти,
Коли кожен в окрузі фей робить їй компліменти,
І фея щаслива, і радістю світяться очі,
І серце, немов землетрусик маленький, тріпоче…
І хочеться феї усім дарувати обійми,
І ніжність помітно за задумами, і за діями,
І погляд спиняють на феї усі – аж тривожно,
Бо час аж забув, що йому зупинятись не можна,
І сонце запізно пішло до нічного привалу,
Бо феєчка наче і сонечко причарувала,
А в лісі взяли й розпустились фіалочки перші,
Щоб завтра поштар їх доставив до феї в депеші…
Ви знаєте, фея сьогодні зробила багато,
Щаслива і втомлена хоче до сну вже лягати,
Та наприкінці лиш подякує кожному фею
За те, що всі нинішні справи пороблені нею,
Бо вірте чи ні, а часами з’являється сили
Найбільше, коли тебе щиро за щось похвалили…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327469
дата надходження 03.04.2012
дата закладки 03.04.2012
Хотіла бути коханою,
Найкращою, дорогою!
У серці моїм закоханім
Не було і миті спокою.
Хотіла стати жаданою,
Щасливою мудрою жінкою!
В твоєму житті відкриватися
Щоденно новою сторінкою…
І бути тобі найближчою,
Ділити і радість, і горе.
Я небо могла б прихилити!
Зібрати для тебе зорі!
Хотіла тобі я стати
Хоча би уже і сестрою.
Напевно, багато хотіла,
А стала лише чужою…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326739
дата надходження 31.03.2012
дата закладки 01.04.2012
Вільна – коли мені не говорять: «Підеш п’ять кроків направо, потім десять кроків наліво, і далі підеш прямо…» Бо хто знає, якої довжини мій крок? І скільки цих кроків я хочу зробити у тому чи іншому напрямку? І чи захочу я взагалі кудись іти?
Вільна – коли я не стаю полонянкою зовнішніх чинників, вони не подразнюють моє внутрішнє «я» і ніяким чином не впливають на мою думку про дану подію чи людину.
Вільна – коли я можу сміятись, якщо мені насправді смішно і плакати, коли мені зле.
Вільна – коли я можу любити тих, кого насправді люблю і не приховувати своєї нелюбові до тих, які не заслуговують чогось кращого.
Вільна – це коли я не прислухаюсь до натовпу. Бо «натовп може піднести тебе до небес, коли ти в’їжджаєш на маленькому віслюкові в місто, а поперед тебе летить маленька голубка… І який у мить зрадить, щойно хтось, у кого шати вишиті золотою ниткою, а на ногах взуття з телячої шкіри – крикне «Ату його!» .
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=281358
дата надходження 19.09.2011
дата закладки 25.03.2012
Усе життя живемо на пероні
В очікуванні поїзда свого,
Роки летять – вже посивіли скроні,
А ми все виглядаємо його…
Повз нас проходять тисячі вагонів,
Мільйони доль в щасливому купе,
Повторюємо втомлені й нервові:
«Ще трішечки-і поїзд мій прийде…»
Квиток в руках, уже й не розгледіти:
Потертий номер, станція, маршрут…
І що тепер? І де себе подіти?
Вертатись чи залишитися тут?
Дивакуваті та нещасні люди -
Вагони ЛЮКС примарилися знов...
То ж потяга прогавили, приблуди-
І він собі тихесенько пішов…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320803
дата надходження 11.03.2012
дата закладки 25.03.2012
Як важко бути Вчителем в селі.
В селі, що захлинулося боргами,
Де крім господи ще гектар землі,
А по ночах конспекти і програми.
Як важко бути Вчителем в селі,
Де у дітей немає перспективи,
Де сіють біль очата їх малі:
„Вкраїно-мати, чим ми завинили?”
Як важко бути Вчителем в селі.
Без гідної зарплати і поваги,
Де за кермом фальшиві королі,
А у людей лиш п’янії розваги.
Як важко бути Вчителем в селі…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311895
дата надходження 06.02.2012
дата закладки 25.03.2012
А я досі люблю Україну,
Сонця схід, ніжний подих весни.
Люблю мову мою солов’їну
І мені не обриднуть вони.
Вже доросла та досі блукаю,
Немов мавка в дрімучих лісах.
Вже не папороть – рими шукаю
І знаходжу в зарошених снах.
Вечорами під спів соловейка
Все шукаю завітну зорю.
Та вже спать не нагадує ненька,
Та і я уже так не горю.
Інші пориви, погляди, драми.
Не змінить лиш старенького дна:
Рідні Вербівці, тата і мами,
І Вітчизна лишилась одна…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312904
дата надходження 10.02.2012
дата закладки 25.03.2012
Опухли ноги, мов колоди,
Померкли очі вже давно.
Вона вже не пильнує моди,
Не п’є вже радощів вино.
Одне бажання ще пожити,
Тому і тягнеться рука.
Спинімось всі, нам гріх спішити,
Це ж наша совість нас гука.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=314776
дата надходження 17.02.2012
дата закладки 25.03.2012
Полетіли за обрій літа молоді,
Посріблила хурделиця скроні.
Тебе більше люблю, ніж любила тоді,
Як з’єднали серця і долоні.
Мила, єдина,
Як соколи наші сини.
Ми лебедино
Кружляємо в вальсі весни
Ми ділили навпіл нашу радість і біль,
Де б не був, мене вірно чекала.
Люди сипали в рани роз’ятрені сіль,
Та зневіру я в дім не пускала.
Милий, єдиний,
Як соколи наші сини.
Ми лебедино
Кружляємо в вальсі весни
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320745
дата надходження 10.03.2012
дата закладки 25.03.2012
Хоч сонечком заглянь в моє вікно.
Я стомлена тріскучою зимою,
Чекаю змін, мов чисте полотно,
Заглянь на мить і розцвіту весною.
Розправлю крила--миттю в небеса.
(Ах, Боже мій, як довго я проспала…)
Моя душа від сонця воскреса,
Лиш не зникай! Я так тебе чекала…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322868
дата надходження 18.03.2012
дата закладки 25.03.2012
Берізко, рідненька!
Я хочу ще літа!
Та десь воно стрімко летить!
Затримай, тоненька красуне, на хвильку,
Затримай його хоч на мить!
Берізка лиш сумно і ніжно всміхнулась
І мовила тихо вона:
Дивись,моя люба ,
В волоссі у мене
Уже золота сивина...
І я її з жалем в сльозах обійняла.
Дивилась на коси її,
Берізко-сестрице! Ми схожі з тобою,
Усі ми ідем до зими!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324778
дата надходження 24.03.2012
дата закладки 25.03.2012
Cтаренька похилена хата стояла, обпершись на високого ясена. Була осінь. Пожовкле листя тихо падало на її дах, вальсуючи в осінньому танці. А вона дивилась понуро, щось пригадуючи. Напевно, добрі часи…Веселий сміх та тупотіння дитячих ніжок. Веселі літечка, ніжні весни. А ще сніжні зими, Різдво, колядки під своїми вікнами, Різдвяну Зірку, що несла до неї радість та щастя.
Тепер сонце якось крадькома обходило її, заглядало у почорнілі очі. Інколи пробивалось несміливо до неї поміж гіллям розлогого горіха і ніяковіло. Ніяковіло від того, що навіть воно вже не могло звеселити її. Була та хата занадто сумна та неприступна.
Заскрипіла хвіртка. Я зайшла на подвір’я. Хата не зраділа мені і не привітала.
Видно, образилась ... Тільки з докором низько з-під лоба глянула на мене. Я мовчки опустила очі, а вже потім голову. Торкнулась дверей. Двері не дуже гостинно відчинились. Переступила поріг. Тіні злякались мене та швидко розбіглись по кутках. Зачаїлись тихенько, мов малі дітлахи, які ховаються від великого і страшного бабая. І тільки Святі з почорнілих образів дивились на мене мовчки, з тихим сумом в очах, бо ніхто вже давно не молився до них, не просив щастя та долі, не ділився радістю та переживаннями.
Серце моє то завмирало, то все з більшою силою стукало у грудях. Я хвилювалась, як мала дитина. Та дитина, яка весело дивилась з портрета в білому фартушку та бантиками у волоссі. Портрет висів на стіні, припадав пилюкою. Під портретом етажерка з книгами… Шевченкові твори, читані-перечитані сотні разів. Книжки читались особливо солодко, коли приходила якась осіння вірусяка, і в школу можна було не іти. Тоді тепла ковдра і книжка ставали найближчими друзями. А моя бабуся готувала гарячий чай з малиною. І такий той чай був запашним! Запах малини і теплого літа проходив через всю кімнату, нагадуючи про спекотні літні дні.
Вже нема моєї бабусі. Рідної, близької, мудрої людини, яка підтримувала та дбала про мене все своє життя. Тільки картини, вишиті нею, нагадували про неї. А ще фотографії…
Сльози котились по моєму обличчю. Я просила пробачення… Пробачення… у хати. За те, що покинула її, що живу тепер іншим життям, що навідуюсь дуже рідко, що не чути у ній веселого дитячого сміху, а панує тиша…
Прости мені! Все одно, хатинко, ти для мене найрідніша та наймиліша! Бо тут живе найкраща частинка мого життя – моє дитинство!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=289196
дата надходження 28.10.2011
дата закладки 07.03.2012
Я боюся тебе не зустріти,
Переплутати, обминути,
Десь у натовпі не розгледіти,
В твої очі не зазирнути.
Я боюся тобі не пробачити,
Не простити, не усміхнутись.
Все життя викладати невдачами,
А прекрасне усе забути...
Я боюся життя прожити,
Мов у транспорті чи на ринку.
Все питати: «А скільки коштує?"
Чи "яка наступна зупинка?»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=313813
дата надходження 14.02.2012
дата закладки 07.03.2012
́Тобі я вдячна за журливу осінь.
За те, що знов курличуть журавлі.
І за усе оте, що не збулося,
Але ж воно наснилося мені.
За те, що знову дощ я полюбила,
За хвилі, що несе Південний Буг,
Що я жива, що знову маю крила—
Я дякую тобі—мій вірний друг.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=309815
дата надходження 28.01.2012
дата закладки 01.03.2012