Чи змогли б Ви мене покохати?
Не на показ... а тихо... в думках...
Наче квітку весняну плекати...
Розтопити... як сніг у струмках...
Чи змогли б Ви зі мною ділити
Ні... не ліжко... а небо одне....
І словами кохання п"янити...
Лиш одну... лиш навік... лиш мене...
ж."Дніпро" №4 2012р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409703
дата надходження 17.03.2013
дата закладки 17.03.2013
І сміх, і гріх товктися в перехрестях -
Шукати винних у своїх табу,
Святе вбачати тільки у захрестях
І власний бруд викидувать в юрбу.
І сміх крізь сльози годувати брата
Останніми монетами з кишень,
Молитись не до Бога, а до ката,
Ліпити з душ приборкану мішень.
________________________________
Не треба сліз і посмішок лукавих,
В руках, думках – невидима руїна,
Лиш дотиків сумління досконалих,
Щоб перед Богом впасти на коліна…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409685
дата надходження 16.03.2013
дата закладки 17.03.2013
Вперше вони зустрілись випадково. І розійшлись, бо їй було 15, а йому в два рази більше.
Вдруге ж вони зустрінуться через півроку після його смерті, 17 січня 2011 року, коли вона абсолютно випадково передозує ліки...
Засне, щоб прокинутись з ним.
Їх роман налічував сотні мегабайт переписки і дві зустрічі. До і Після.
Вона:
«Твої листи пахнуть зів’ялими трояндами?»
Знаєш?
Я сумувала. Їхала в маршрутці і сумувала. Ти ж знаєш, які у нас маршрутки... Там й існувати важко (їдеш собі, а тобою трясе, здригує, підкидає). А я сумувала...
Сумувала на парах...
Знаєш про що я подумала на лекції. Я не пам’ятаю твоїх рук. Які вони? Твої пальці... Чи шершаві у тебе долоні? Яка на дотик твоя рука..?
Я сумую. За твоїми руками. За ніжними і сильними руками. За тобою.
P.S. на півгодини відключили інтернет. Я думала – помру...
Він:
Тепер знаю.
Я теж сумую за тобою. І, ти знаєш, я приїду. Тоді буде по-іншому. Більше не буде листів, що пахнуть трояндами. Більше не буде запилених томиків поетів і їхніх віршів.Будемо лиш ти і я. Та й так не буде. Будемо лише ми...
Сьогодні вихідний, то ж я провів його з тобою. З думками про тебе. Уявив нашу наступну зустріч. До деталей. Уявивив як ти будеш виглядати. Краще ніж в моїх трьохрічних спогадах. Краще. Старше. Коханіше.
На наступний раз я тебе не відпущу. Нікуди!
P.S. мої руки? В них нічого надзвичайного. Поки. А отколи в них будеш ти... в них буде рай.
За цими листами нічого святого не залишалось. Нічого таємного. Нічого геть інтимного. Ці листи були як одне суцільне запрошення в рай. Їхній персональний рай... А задля того, щоб туди потрапити варто було вицокати сотні повідомлення. І дві зустрічі. До і Після.
Вона:
Ми..? Як же я хочу нас. Хочу прокидатись і бачити тебе поруч. Всякого. Сонного. Сплячого. П’яного. Однаково коханого...
Коли вже...?
Сьогодні настільки сірий день, що й писати не хочеться. Проснулась. Повчилась. Почитала книжку. Пишу тобі...
P.S. ти романтик?!
Він:
Я не романтик. Я просто живу в Римі.
Знаєш, а я хочу трошки більше ніж ми.
Коли ти написала про руки, я (отут не смійся) подумав про твій живіт. Який він? Ні. Не пиши. Я хочу побачити сам.
Більш за все мені хотілось би бути поруч і торкатись твого живота. Уявляти, що саме звідти почне свій шлях моя донечка.
Мені занадто багато років, щоб вірити в лелек. Але я занадто старий, щоб розуміти звідки беруться діти. Так-так, осуди мене, коли я неправий, але наука потроху вбиває чарівність цього моменту – зачаття дитини. «Сперматозоїд потрапляє в яйцеклітину», будь-яким шляхом, значить?
До чого це я? Якщо я напишу, все що зараз в мене в голові, то це буде останнє повідомлення в нашій історії. Най ти взнаєш, який я збоченець згодом...
Нас коли-небудь стане троє і справа тут абсолютно не в генетиці, не в сперматозоїдах і не в плаценті. Справа в тому, що я люблю тебе.
Вони спеціально упускали прості фрази. Дати. Все,те що мусило бути присутнім у їхній переписці. Ці повідомлення йшли окремо.
«17. 05. – я буду в рідному.
18.00 – чекатиму на площі.
Прихопи з собою моє кохання.»
Вона:
Коли я читала цей лист, мені чомусь здалось, що там уже є ти. Тобто твоє...
Ніколи не думала про такі речі. Це здавалось мені абсолютно простим і правильним. Аксіомою, надякою не варто думати. Просто сприймати як є.
Але з тобою так важко сприймати все як є. Я почала дивитись на світ по-іншому.
Ось наприклад цей лист – набір символів, що через декілька хвилин надійдуть на якийсь там сервер і зависнуть там, аж поки той сервер не зламається, абощо (вибач, я слабка в тих інтернет відносинах).
Але невже все так просто? Тобто те, що я зараз думаю і те, що потім будеш думати ти, коли прочитаєш цей лист, випадає із системи. Ці думки сервер не передає. І те, що я тебе люблю, теж.
З тобою важко, ти змушуєш мене думати.
P.S. я хочу сина.
Він:
Я навіть розгубився. Ти перша, з ким я спорю про стать дитини.
А скільки нас ще чекає суперечок?! Таких же безглуздих і ні про що. Я чекаю їх, адже в кожному спорі найсолодше – компроміс. Розумієш?
У мене вже усе готове до відльоту, а тут начальник нагрузив роботою. Боюсь не встигну. Але ти не переживай. Плювати на роботу – я їду до тебе!
P.S. буде тобі син, я постараюсь.
Десятого травня, за тиждень до приїзду в Україну, він загинув.
Попав під колеса машини і залишився там назавжди...
Вона взнала не одразу.
Але одразу як взнала – припинила жити.
Почалось існування за межами радості:
«Він. Його руки.Листи.»
Для такої історії потрібно небагато. Всього-то сотні мегабайт переписки і дві зустрічі До і Після.
Вперше вони зустрілись випадково. І розійшлись, бо їй було 15, а йому в два рази більше.
Вдруге ж вони зустрінуться через півроку після його смерті, 17 січня 2011 року, коли вона абсолютно випадково передозує ліки...
Засне, щоб прокинутись з ним.
Annika Ly
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=256361
дата надходження 27.04.2011
дата закладки 06.06.2012
Она сидит и молча смотрит
На небо тихое вдали.
Быть может видит Angel District
А может тучи-корабли
Ведут её в тупик проблемы...
Но ей-то просто все равно!
Зачем все эти теоремы?
Судьба решит - так суждено...
Любовь? Пускай! Её душа
Вновь бьется в тихом упоеньи,
Она всего лишь ищет край,
Где слышно чувств реальных пенье.
Она - актриса от рожденья
И прирожденная жена...
Она без совести зазренья
На эту роль осуждена.
Не видно слез, не видно боли,
Лишь тихий огонек в глазах:
Да не боюсь я этой роли!
Но не хочу её играть!
Но раз уж так, что я должна,
Зачем играть с людьми в антракте?
Ведь жизнь не так уж и сложна,
Сыграть бы с ней в одном театре!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=305483
дата надходження 10.01.2012
дата закладки 25.05.2012
Пробач мене..останній раз пробач..
Не в твоїх снах мені тепер прижитись..
Ти вже не скажеш пошепки "не плач"..
Вже не попросиш просто залишитись..
Впусти мене..на відстані руки..
Ще обернись..і вже не повертайся..
Але забравши руку від щоки..
Ніколи мене більше не торкайся..
Забудь про мене думати..я сон..
Не клич..не обернуся..вже не стало..
Не обертайся повз моїх вікон..
В мені щось билось..знаєш..перестало..
Не прокляни..легенько відпусти..
Мені тобою так прекрасно снилось..
І ти мій вічний..незамінний ти..
Пробач..все так безглуздо закінчилось..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=252697
дата надходження 09.04.2011
дата закладки 04.03.2012
сигаретный дым обнимал нас за плечи,
ты же помнишь тот вечер?
на столе были свечи, а в бокалах белел малибу,
как всегда я несла чепуху и молилась о следующей встрече,
только жаль, этот вечер оказался лучшим в году.
а теперь твои вещи одиноко пылятся в шкафу,
вызывая истерику и флэшбэков тайфун,
я бы била термометры и глотала бы ртуть,
чтоб в глазах твоих карих навсегда утонуть.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318966
дата надходження 04.03.2012
дата закладки 04.03.2012