Ти не приходь, бо осінь стала ближча,-
Вона ж мене найкраще розуміє:
Розмай збирає з горстки попелища,
Із мрій шукає часточку надії.
І так далеко - близько, наче ве ́сни,
Тремтіння кине вдаль, а Ти зустрінеш.
На відстань в мрію був зі мною чесним,
На крок від щастя бачив лише тіні.
І не кажи, що небо просто плаче,
Що ми не ті, "сьогодні" не судилось.
Я не шукаю жодних в світі значень.
Твоє "люблю" в мені відговорило... ́
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=377565
дата надходження 13.11.2012
дата закладки 13.11.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 13.11.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 13.11.2012
І плакали сльози,змішавшись з дощем,
І плакало небо,чи осінь,чи листя?
На серці,в душі проростаючий щем.
На шиі в п'яниці-червоне намисто.
На вулиці дощ,і гримить пустота,
І серце щемить від такоі картини:
П'яницю за руку дитинка мала
Вела.Піднімала іі щохвилини.
Та падала знов.А дитятко веде.
На вигляд-ну рочків чотири,не більше.
Невже це дитятко із нею живе?
Невже воно бачить в житті лиш найгірше?
Колись ця п'яниця красуня була,
Та сили покинули,дух послабішав.
І жінка беззуба всміхатись могла.
Напевно подумавши:буде ще гірше.
Навіщо намисто?Одежа стара.
Підбори стоптались.І старі,престарі.
Невже полюбити дитя не змогла?
О Боже всевишній!А щож буде далі?
Дивлюся-паде.А дитя підніма.
Спитала:
-Це донька?
-Це донечка рідна.
Дитя посміхнулось:
-Я маму люблю.
Бо мама найкраща моя в цілім світі.
Ось тільки додому іі доведу.
Хотілось дитя це мале пожаліти.
Та усмішку бачу я щиру таку,
Неначе ця мама зірки ій зриває.
-Я мамочку в світі найбільше люблю,
Бо мама голубить мене,обнімає.
І падає знову.Намисто летить,
І кульки червоні дощем омивались.
Зібрала дитина ці кульки за мить.
А люди ім вслід довго ще озирались.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375860
дата надходження 06.11.2012
дата закладки 06.11.2012
І знову чекати у сірій вітальні
Допоки запалять свічу...
У вікна - зачахлі надії останні,
Міжноття сумного дощу.
Старенький маестро в тінІ за роялем
Ще багне утримати такт,
Та серце незримо вкриває вуаллю:
Не так, все не так, все не так...
А праглося світла, у сонячну купель
Жадало пірнути єство!
Тепер лиш чекання - єдине і глупе,
Де мріями вже одцвіло.
Тепер лише мука впокорена тиші
У сірій вітальні плачу.
Душа розтривожена ниє у вірші
Допоки запалять свічу...
(10.10.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=370047
дата надходження 10.10.2012
дата закладки 10.10.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 10.10.2012
В один з осінніх гарних днів,
Як сонце золотом текло,
В двері житла мого сумні
Щастя «тук-тук» постукало.
Двері відкрила. Вся тремчу.
У п’яти серце звіяло.
Воно ж хатину всю мою
Наповнило надією.
Заграла кров, немов вино,
Душа у небо ринула.
Чекала так його давно,
Що мріять вже й покинула.
Та десь на кінчику ножа
Віра таки теплилася.
І ось прийшла моя пора,
Ніде вона не ділася.
Бліда, не білена стіна
Усіялась враз зорями.
Встелилась стежечка життя
Вишитими узорами.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369827
дата надходження 09.10.2012
дата закладки 10.10.2012
Коли прогрес керує світом
Коли прогрес керує світом,
Зв’язок мобільний, інтернет,
Чомусь не пахне для нас цвітом,
Кудись пропав наш етикет.
Сади цвітуть, та не для нас,
Бо ми не помічаєм цього,
І зустрічі, тепер, в наш час,
На жаль вже стали ні до чого,
В епоху нових технологій,
Мобільності і складноти,
І в час повчальності теорій,
Нам так бракує простоти.
Весна іде, не бачим цього,
Зима і літо теж пройдуть,
Ми не цінуєм життя свого,
Роки ж біжать, летять, пливуть.
Лиш восени в нас ностальгія,
За тим, що не зробили ми,
За тим, що не здійснилась мрія,
Що тратим ми життя своє.
Хоч двадцять перше вже століття,
І є в нас все, нема нудьги,
Зв’язок мобільний...так, це добре,
Але й в живу спілкуйся ти.
Ткач П. 08.12.2008
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=333041
дата надходження 25.04.2012
дата закладки 25.04.2012
Ти мене цілував,
не торкаючись уст,
Ти в прозорих долонях
стискав мої пальці.
То був справжній тріумф
віртуальних спокус,
То був сон, то був жах,
що примарився вранці.
Відчувала твій розпач –
не бачила сліз,
Відчувала твій біль,
навіть чула твій стогін,
По прозорому шовку
дешевих завіс
Розповзалися тіні,
бліді і убогі.
Лікарняна палата
з високим вікном, -
«Інтенсивка» - по суті,
за змістом – притулок
Для приречених тіл
під льняним полотном,
Де між смертю й життям –
тільки тихий провулок.
У своє небуття
ти пішов, як хижак –
Безнадійно самотній,
оплаканий небом.
Добігав до кінця
чи то сон, чи то жах…
Я відчула в той час,
що лишилась без тебе.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331618
дата надходження 19.04.2012
дата закладки 19.04.2012
Навколо лиш сморід, лиш бруд і багнюка
Затоптані квіти в болотах в'язких.
Тут зараз панують щури і гадюки,
Вмирають тут землі між тіл їх слизьких.
Тут в'яне трава, тут дерева всихають,
І промені сонця не граються тут.
Метелики й бджоли цей край оминають,
І, ріжучи тишу, жуки лиш гудуть.
Над землями цими туман нависає,
Вмирають в полоні істоти живі.
Тут мряка, тут дощ, тут лиш сирість буває,
Роса навіть чорна, струмки всі брудні.
Тут час не проходить, лиш тягне повільно.
Душа тут гниє, завмирає і спить.
Тут дихать не може ніхто навіть вільно
В болотах глибоких огида кипить.
Лиш бруд під ногами постійно все хлюпа
І кличе ворона сестричок своїх.
Над місцем цим вітер лиш хмари закрутить,
Й від сонця закриє, від щастя і втіх.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331040
дата надходження 17.04.2012
дата закладки 17.04.2012
Заграє пісня вільного артиста.
Безглузда, - скаже хтось, услід махне.
Та я віддам належне її змісту -
У тих словах усе-таки щось є.
Не думаю, що слухаємо краще:
Все однотонне, думкою пусте -
Здається, заспіває і ледащо.
А щирий виконавець - вже не те!
Велика є різниця поміж ними:
Одні - за гроші, інші - від душі.
Прості завжди залишаться простими,
А "штучні" не знайдуть собі межі.
(13.11.2009.№127)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331039
дата надходження 17.04.2012
дата закладки 17.04.2012
Він ритми шукав, відстукував пальцями
По грифу, акордами ля – сі-бемоль.
Акорди безбожно стояли спартанцями,
І все не здавались йому у полон.
Але він їх брав, і брав наполегливо,
Старанно псував всім сусідам життя.
Аж поки сусідці, що звалась Оленою,
Нарешті не увірвалось терпця.
Вона увірвалась в музичну майстерню
Вночі, де не спав молодий музикант,
Натхненно так граючи кварти і терції...
Одні і ті ж самі – вже тиждень підряд.
Підступно підкралась сусідка Олена
До молодого, але вже митця.
Не дуже для нього зручна мізансцена,
Не буде для хлопчика хеппі-кінця.
Я хочу закликати вас наостанок:
Не грайте на нервах у ближніх своїх.
Якщо ви не Моцарт, якщо ви не Вагнер,
Мистецтво не варте їх криків і сліз.
P.S. Музика - це те, що об'єднує людей з усього світу. Це ще один із інструментів глобалізації.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331013
дата надходження 17.04.2012
дата закладки 17.04.2012