Мучивсь дядько в автобусі.
Жах – їзда тутешня.
Весь обвішаний торбами.
Вже в одній яєчня.
Ні обпертись, ні присісти.
Загнуздані руки.
В ногах лантух, зверху сітка.
Знизу тітка щупа.
Не втрималась.
– Ей, мужчина. Не мажте одежу!
А давайте ваші яйця
трішечки подержу.
Хто правий тут, а хто вредний –
сказать не беруся.
– Та я, мовив дядько твердо, –
лоскоту боюся!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=377775
дата надходження 14.11.2012
дата закладки 16.11.2012
Ти не приходь, бо осінь стала ближча,-
Вона ж мене найкраще розуміє:
Розмай збирає з горстки попелища,
Із мрій шукає часточку надії.
І так далеко - близько, наче ве ́сни,
Тремтіння кине вдаль, а Ти зустрінеш.
На відстань в мрію був зі мною чесним,
На крок від щастя бачив лише тіні.
І не кажи, що небо просто плаче,
Що ми не ті, "сьогодні" не судилось.
Я не шукаю жодних в світі значень.
Твоє "люблю" в мені відговорило... ́
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=377565
дата надходження 13.11.2012
дата закладки 16.11.2012
Під ніч, зникає річка, в сон верби,
і манить жовтим золотом-водою.
Розсипле осінь зорі із торбин
на стежку, по якій ішли з тобою…
В обіймах вітру мліла осока,
із рук пручалась, трохи важкуватих,
і марно шелестіла: «Не така…
Не дам себе я вітру цілувати.»
Під берег місяць кидався уплав,
трава тремтіла, зіркою прим’ята.
Тебе я під вербою цілував,
і знав, що буду все життя кохати…
Та швидко осінь запрягла гарбу
в твої дороги, крізь мої вокзали,
і ми забули схилену вербу,
напевне, розлюбили-розкохали.
Літа ж як хвилі – гаснуть на воді,
по стежці – сам, не як колись – з тобою.
Цілуються вже інші молоді
під нашою плакучою вербою…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=377526
дата надходження 13.11.2012
дата закладки 16.11.2012
Снуються дні.
Напитися досхОчу
і кольором, і світлом -
бракне снів...
Ліхтарики фізалісу
тріпочуть
і шурхотом бентежаться
в мені.
У листі жолудь -
ковдрою накрився,
щільніше напинаючи
каптур -
од вітровію втік
і причаївся,
як нотка в лабіринті
партитур.
Ще гріє погляд
вервиця вербова -
у златі із тонкОго
перкалю...
Поволі тане
туга вечорова -
теплішає від спогадів....
...л-ю-б-л-ю...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=377513
дата надходження 13.11.2012
дата закладки 16.11.2012
Загорнулося сонце туманом,
Лиш промінчик звисає з небес.
А осіння пора, наче панна,
В позолоту вбирає принцес.
Ось тополя присипана листям,
Наче клаптики сонця - крильми.
І осіннім букетом в обійстя,
Зазирнули із саду гістьми.
А береза стоїть золотава,
Бо найпершою серед усіх
Листя жовтим своє фарбувала
І вмивала в краплинах зі стріх.
Тільки верби іще бунтували
І зелені, ошатні - в рядах
Серед осені гідно стояли,
Ніби літо тримали в руках.
В хризантемах ще барвилось небо,
Пломеніючи в присмерку дня.
Ніжно проситься в душу до тебе
Моя осінь пейзажем щодня.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=365436
дата надходження 20.09.2012
дата закладки 23.10.2012
Непрочитана тиша листів...( Ninel)
- Не пиши, все рівно не пробачу, -
Стугонять слова в моїх думках.
Від образи лише усміх бачу
Твій гіркий на стиснутих вустах.
В споминах отак, коли тримала
Новий лист з далекої землі.
Знову вперто звістку не читала
І складала в купку на столі.
А у сні ходила між рядками,
Все шукала вибачень в словах.
Так межа все глибшала між нами
Й тиша непрочитана в листах.
А тепер тобі пишу щоденно,
Як давно твоїх уже нема!
Знаю, що даремно, все даремно,
Бо чи ж квітне цвіт , коли зима...
Завертає літо із господи,
Ключ у небо злине журавлів.
Перегорне осінь в час негоди
Тишу непрочитаних листів...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=353087
дата надходження 26.07.2012
дата закладки 23.10.2012
Не проклинай, бо все одно забуду,
Із пам'яті прогоню, наче буревій.
Не зрозуміють нас з Тобою люди
І сльози не успіють висохнуть із вій.
І так безжально стане ком у горлі,
І серце затріпоче, болем защемить.
А ми з Тобою- в розпачі, но горді
Не поєднали разом мрії в одну мить.
Я так тривожно світ Твій забуваю,
І більше не торкнуся я Твоїх грудей.
У серці нелюбов Тобі прощаю,
Не проклени, а світлом будь поміж людей...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372881
дата надходження 23.10.2012
дата закладки 23.10.2012
Чому так серце, осене, щемить?
Грайливо й щедро розсипаєш листом.
Така прекрасна, дивовижна мить!
А я сльозу нанизую в намисто.
Ця щира й чиста зблиснула тоді,
Коли уранці задивилась в небо.
Хвилюють спомин роки молоді.
Й нестямно я закохана у тебе…
А ось важка, прихована для всіх,
У пригорщах, запалена душею.
Коханням знехтував, шукаючи утіх,
Тому й не стала парою твоєю.
Тамую я розгублено в думках,
Чия ж тепер вже буду наречена?
Сушила довго сльози на вітрах,
Обнявши стовбур молодого клена.
Гірка краплини зболена сльоза…
Таких найбільше у разках намиста.
Пекла образа, кинута в слова
Й моя дорога довга і гориста…
А цю сльозу, як росяну іскру,
Я пригорну у промені серпанку.
Осіннім листом ніжно обітру.
Вона зі сну щасливого світанку.
Ти вибач, осене, таку мою журу.
Нехай твої золотяться принади.
Я ж сльози всі в букет дощу зберу,
А ти розсип в осінні зорепади.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366929
дата надходження 26.09.2012
дата закладки 23.10.2012
Такий невчасний в душу падолист-
Роздмухала багрянець світла осінь,
Грон виноградних теплий аметист
Вже дотліва в русявому волоссі...
Уздовж крихкого дзеркала води
Струнких берізок тануть хороводи.
Немов фольга розірвана, листки
Встелили рясно вищерблені сходи.
Змиває сонце променем ясним
З мойого серця інею мережку.
Мені б ще раз потрапити у сни-
Осіння мідь розсипалась на стежку.
Таким невчасним нападом зима-
Холодний подих віями ворушу...
Це я тебе намріяла сама,
Окриливши твою безкрилу душу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371848
дата надходження 19.10.2012
дата закладки 23.10.2012
Не поспішай прощатися, пожди!..
Даруй надії сонячну краплинку.
Вже на мої заплакані сади
Впустило небо срібну павутинку.
Вже зайнялось мереживом крихким
Моє вікно прозоре на світанку,
Немов фольги зіжмакані пластки,
Кленове листя всіяло альтанку.
Старий горіх вже майже облетів,
В зажуру впала яблуня крислата...
Не поспішай прощатися!..А, втім...
Для тебе, певно,-це буденна втрата.
Тобі так сильно, може, й не пече,
Так не ятрять розсипані надії...
Схиляюсь тихо на твоє плече,
Погоже небо хмарами сивіє.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372513
дата надходження 22.10.2012
дата закладки 23.10.2012
Ще сотні чекань і пів світу натомлених ві ́ршів,
Клаптик неба, що чахне грозою у Тво ́їх очах...
А мені б тільки мить, в якій був би Ти щасливішим,
А все інше - це, Богом даровані, відстань і час.
Ще півмилі тремтінь, так мало зосталось зупинок,
Крихта болю під серцем і терни в мінливій душі...
А мені би надію, в якій не знала б я спину.
А мені б тільки щастя, що серцем не знає дощів...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=356179
дата надходження 09.08.2012
дата закладки 09.08.2012
Пекучим сонцем яблука налиті
З гілок злітають в пахощі трави.
Смаглявий серпень задрімав у житі
Поміж волошок, маків польових.
Грайливий вітер різкою тонкою
Порозганяв хмаринок череду.
Повзе стежина змійкою прудкою,
Між трав похилих губиться в саду.
Зливає небо з глека на дерева
Липку й солодку сонця карамель
І хризантеми віхола рожева
Хурделить літа теплу акварель.
Затихла вітру сивого трембіта,
Обідня тиша тулиться до хмар...
З останніх днів фісташкового літа
Земля спиває яблучний нектар.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=356172
дата надходження 09.08.2012
дата закладки 09.08.2012
Приклич, приворожи крилату мрію,
бо для чуттів нема у світі меж!
Хоча від долі, кажуть, не втечеш,
Усе ж - ніколи не втрачай надії.
Ще буде сонце! Зорі у долонях
тримай міцніше і не відпускай,
бо хто сказав, що є у щастя край?!
Шукай його до сивини на скронях.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=355886
дата надходження 07.08.2012
дата закладки 09.08.2012
Я Вас люблю. Люблю щодня сильніше
І ця любов у серці небом розквітає.
Нема очей у світі найрідніших
І тільки Ваші щастям ніжно так світають.
Я Вас люблю. Тривожу часом хмари,
І часто так собою весни затуляю.
Не має в світі ближчих Богу чарів,
Як ті, в яких Любов життя благословляє...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=355615
дата надходження 06.08.2012
дата закладки 09.08.2012
* * *
Приємна мова вечорова.
Тріскоче тихо каганець.
Потішусь музикою слова.
Покличу Музу під вінець.
На вівтарі земних взаємин
скажу відверто до ладу.
Лиш їй відкрию потаємне,
довірю душу молоду.
Складу молитву Ромодану.
О Музо, душу освяти!
Світи на хатнище жадане.
З тобою підемо в світи.
Яка п’янка приємна темінь –
небесне царство зір-владик...
В довічній вірності Едему
плекає Музу молодик.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=355419
дата надходження 05.08.2012
дата закладки 09.08.2012
* * *
Як розрізнити істину святу?
Від кривди – правду.
Ген – зневір’я поле!..
Чужим на переймаючися болем,
приймаємо за черствість гіркоту.
Як не сягти далеко за межу?
О, як же варто відчувати міру!
Не втратити безповоротно віру.
І душу не поранити чужу.
Ще буде все, бо це ще не кінець.
Ще деревце простерло в небо віти…
В кінці тунелю певно ж буде світло.
До серця доторкнеться промінець.
Спинився, загубив святу мету?
Із вірою ступай мерщій, небого.
Поміж людьми зустрінеш доброту.
Іди в світи, та вір собі, як Богу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352867
дата надходження 25.07.2012
дата закладки 01.08.2012
Ну, ось... Не знаю, з чого почати... Як давно я не брала до рук звичайний аркуш паперу просто щоб писати, пережити, вилити якусь невеличку частину свого серця, запросити погостювати у свою душу, просто, щоб відчути... Я зовсім розівчилася писати... Не знаю, де шукати всі слова, як їх складати у довжелезні речення, а все основне- залишати між рядками... Я навіть не пам'ятаю, як це: говорити і мовчати водночас...
А може я просто не знаю...що там, на дні мого серця? Чи ще живе воно, чи дихає, чи ще вміє дарувати людям розраду і усмішку, чи вчиться творити світ з нуля, чи б'ється?.. Боюсь знати... Бо є сотні запитань із словом “чому” і жодної відповіді, яка б не поміщала у собі три крапки...
Ну, ось... Знову не знаю що писати... Чи то в думках, чи то в почуттях загубилася зовсім. Раптом захотілося послухати ніжну музику, відчинити вікно, запросити на чашечку чаю лютневу Хурделицю, пригорнути до серця, поцілувати у холодне чоло, втішити, розказати, що життя- прекрасне, що десь там, за одинадцять з половиною днів прийде Весна... Хоча, вона мене не зрозуміє, знову затужить, вирвиться із моїх обіймів, крізь відчинене вікно і більше не прийде... Її життя,- то холод і заметілі...
...Лунає музика, дивні мелодії, переплетені із моїм серцем... У кімнаті і досі відчинене вікно, а я знову шукаю слова... А може запросити на танець Вітер, дарма, що я зовсім не вмію танцювати, він візьме мене за руку, ледь відчутний ритм, запах зимових володінь, незрівнянна музика Шопена, кусочок неймовірності на дні серця, і щось таке невеличке, але дуже важливе... Хоча, Він не відчує мою душу, відпустить мою руку, втече і знову полетить підслуховувати вічний шепіт закоханих над нічним містом... Його життя,- то блукання у шелесті стомленого віття дерев...
І знову ця мелодія... Так, вона... Заставляє битися моє серце із швидкістю світової хвилі, замріятись, вдихнути Весну, вчить пробачати, закохуватись у життя, жити... А раптом захотілося бути щасливою... Точно! І зовсім не боятися... Так! Просто не питати Неба, що для мене готує доля завтра... Пробачати, молитись, вірити, дарувати усмішку перехожим вулиці, з нетерпінням чекати весну, плекати кожний її подих. І дарма, що я і досі не знаю, як пахне розмарин, іноді спотикаюсь із швидкістю шість разів за дві години, часто боюсь своїх бажань, ніхто мені не може заборонити залишатися собою,- наївним дівчиськом, якому для повного щастя треба так мало- просто бачити усмішки дорогих людей, і тих, кого ще не знаю...
Просто відчувати... Просто любити... Просто жити...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=354317
дата надходження 31.07.2012
дата закладки 01.08.2012
О, як чудово травами іти
І лагідно триматися за руки!
Лиш ми удвох і сонячні мости,
Й Едему дивовижні милозвуки!
Вже де-не-де зелений оксамит
Фарбує в охру Вершниці примара.
Зринають зблиски сонця з-під копит
І тихо гаснуть у молочних хмарах.
В шовкових косах срібного струмка
Листків дочасні тліють ікебани,
Гірського вітру лагідна рука
Куйовдить хмар повільні каравани.
Сидить на зрубі сивочолий бог,
Духмяна люлька куриться між сосен...
О, як чудово дихати удвох,
ОбрУчено ступивши з літа в осінь!..
Здмухнути в небо щастя кораблі
Хмеліти разом сонячним промінням-
Лиш ти і я у серпня на крилі
І наших рук веселкове сплетіння!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=353929
дата надходження 30.07.2012
дата закладки 01.08.2012
Дозвольте лиш любити Вас,
Прошу, благаю милостиво!
Кохання розцвіло, мов диво,
Зумівши вправно, без прикрас,
Вас огорнути в сонця блиск.
Життя буяє в барвах літа,
У серця келихи налито
Любові. А було колись
Там повно жалю, болю, сліз.
Хоч відстань чимала між нами,
Та з Вами поряд я думками,
Коли Ви дивитесь на Віз
Малий. В чарівнім сяйві зір
Ваш погляд бачу, Ваші очі.
Я б розчинилась в них охоче
Після нещасть, незгод, зневір.
Чому з'єднала доля нас,
Довівши до кінця, до краю?
Я ні про що Вас не благаю -
Дозвольте лиш любити Вас!
26.07.2012р. 22:00
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=353216
дата надходження 27.07.2012
дата закладки 01.08.2012
Вечірня тиша.Персикова м'якоть
Сльозиться соком в скошену траву.
Рожева хмарка, наче вовни клапоть,
На гілку настромилася криву.
Розсипав вечір мелену корицю-
Забагровіла неба акварель
І у стару покинуту криницю
Впустив відро скрипучий журавель,
Щоб начерпати зоряних дукатів.
В задумі кроком стишеним бреду,
Між крон сонливих яблука бокаті
Димком солодким куряться в саду.
Тремтить роса на травах, мов на віях,
Вже й ніч вуаллю темною сповзла...
І в тиші цій легка меланхолія
Торкнулась ніжно теплого чола.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352846
дата надходження 25.07.2012
дата закладки 25.07.2012
(Мій перший прозовий твір романтично-ліричного характеру,написаний у віці 16 років, до цього були- вірші, записи у щоденник, нотатки, списані аркуші, але ще не лірична проза, (2006р))
І вкотре на письмовому столі ледь миготить настільна лампа. За вікном невблаганно світять зорі, у пошуках леткої миттєвості зимової ночі. В кімнаті пахне мандаринками, увіковічнюючи спогади і навіюючи ностальгію...
А чи знаєш Ти, що за вікном зима малює казку? Що та казка так щиро вривається в мої думки, віддзеркалює душу, даруючи клаптик незимових почуттів... І щоднини шукаю ту казку по неозорих степах, білосніжних долинах, неосяжних лісах... І жити я не можу без цієї казки, і дихати не можу без холодних поцілунків вітру...
А чи знаєш Ти, що живу отим подихом віддаленого відлуння осені, що ще недавно шемрала під ногами, а зараз заховалася за ослінням суворої зими?..
А чи знаєш Ти, які смарагдові мрії має нічний небосхил? Про що розповідають зорі на темній палітрі нічного неба?..
А чи знаєш Ти?..
Як багато хотіла б я Тобі розповісти, поділитися зимовою прохолодою темних ночей, подарувати отой запах мандаринок у моїй кімнаті, усі мрії зліпити в сніжку і поцілити у Твою таку дитячу і наївну душу...
...Ще не пише вітер засніжених освідчень у коханні, і нічний туман ще не ствоює свою, зрозумілу тільки йому, поезію. Ледь чутно підкрадається сон, а думки так і линуть, немов незакінчені мелодії нічної тиші. І чистий аркуш паперу, наче пломеніючий напій розради, дає нові сили відчайдушно писати мій незаадресований лист...
Ні! Не ревнуй мене до них! Це лише мій маленький світ в океані фантазії, що солоною сльозою зривається з моєї щоки. Ти не думай, що я плачу, просто це наївне дівоче серце шукає крихту щастя у цьому листі, таку потрібну, щоб загоїти рани.
Пробачай мені оті вірші, листи, за смуток, що не повинен прорости болем, за нестримну ніжність, яка не повинна Тобі заважати...цілувати іншу. За відвертість, наче білий сніг, що так тане від нестримного бажання. Пробачай мою силу і стриманість, бо боюсь, що колись ці почуття розіб’ються об скелю неясності та незрозумілості...
А ще... Пробачай мені, коли від хвилювання опускаю очі при нашій зустрічі. Коли червонію від ненаситного страху роздумів, а від перехопленого погляду ховаюсь у свій світ... Це душа моя скаладає свій тяжкий іспит, залишаючи на моєму обличчі бурю емоцій і шквал почуттів. Ти просто посміхнись, і я, хоч із тривогою у серці, посміхнусь Тобі у відповідь. Просто зазирни у мої темно-карі очі, і вони скажуть Тобі без слів так багато...
Знаєш, я й не помітила, як годинник пробив за північ.Так безжально поспішає час, спалюючи бездимною пожежею усі слова та вчинки... Мабуть, Ти спиш, усміхнений й щасливий... А я тихенько навшпиньках думками підійду до тебе, дотиком долонь торкнусь Твоїх повік, подихом губ поцілую Твоє чоло і...зникну. Не шукай моїх слідів чи запаху моїх парфумів,- не знайдеш. Не шукай доказів моєї любові,- їх занадто багато, щоб Ти їх усіх позбирав. Будь щасливим, а я просто буду жити серцем. Ти також живи і цінуй кожну неповторну мить твоєї юності. А коли одного дня Тобі буде сумно- згадай мою ямку на правій щоці. А коли буде холодно- зігрійся моїми посмішками, які завжди присвячені Тобі.
Знаю, тобі нелегко. Отож, я не буду набридати моїми надокучливими листами, не залишатиму непояснених запитань під Твоїм вікном. Просто ця зимова казка не про нас з Тобою.
Не вривайся вітром в мої думки, не приходь мені в снах, не залишай нерозгаданих таємниць в моїх мріях, не даруй мені жодної надії в моїх бажаннях і не запалюй своїм поглядом свічку любові в моєму серці. Відпусти мене. Я полечу сполоханою пташиною у теплі краї, про Тебе не згадуватиму, лише зрідка писатиму свої незаадресовані листи...
P.S. Так багато слів написано пером, а так мало світу, так моло вічності, щоб просто сказати Тобі три слова...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352724
дата надходження 24.07.2012
дата закладки 25.07.2012
Вже забула, як пишуться в́ірші,
Вже забула, як серце болить.
Бо немає того, що раніше
Називала я "радості мить".
Тепер кава із присмаком кави,
І життя з ароматом проблем,
І вже навіть яќось не цікаво,
Чи це б́уде таким, чи мине.
Але хочеться все ж, щоби постіль
Зберігала пекуче тепло.
Хочу бути для когось я щастям,
Хочу бути для когось я сном...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352047
дата надходження 21.07.2012
дата закладки 22.07.2012
Її Львів,- і досі закоханий у нічну безодню неба, такий щирий, ніжний, привітний, сьогодні - далекий, чужий, зболенний лютневими пристрастями Зими. Старенький трамвай нагадує про сіру занедбану буденність, перехожі вулиці, заклопотані своїми проблемами, не дають найменшого поштовху до усмішки, вуличний хаос, завірюха і жодного натяку на те, що сьогодні хоч щось увійде в Її душу, подарує кусочок романтики, запалить вогник тих дивних для усвідомлення почуттів, зачарує, приворожить, а потім... Хай зникне!
Дарма, дарма, дарма, що у серці зневіра. Тільки сьогодні, хай навіть на один вечір, на мить, на долю секунди, у якій відкривається усе життя, на подих, відчути, згадати, збагнути, закохано подивитись у даль, і просто чекати на щастя побачити знайомі очі. Як давно Вона не відчувала, не мріяла, не зупинялась просто, щоб глянути у нічне небо. А сьогодні... Не може пояснити, щось дивне ввірвалося в душу, кинуло шмат надії і прошепотіло “Досить!” А потім пішло, наробивши в серці гармидер, і не сказало, чи вернеться...
І все-таки Вона залишилась на тій зупинці вчорашніх ілюзій: вперта, горда, незмінна, так і зосталася в очікуванні незбагненного дива. Надія, яка так палко виривалася на волю, закричала, забилася сполоханою пташиною, залишаючи слід роз'ятреної рани. Але раз-у-раз її віра так вперто запалювала вогник Любові...
Ні!!! Ні!!! Не можна допустити останнє, не зараз, не в цю мить, ніколи... А чому ж так вперто б'ється серце, чому дає ще жити, чому не може впасти серед розбитих мрій, заснути і не прокинутись, чому ще здатне боротись, чому не може так просто піти?.. На ці вічні запитання Вона і досі не знає відповіді. Чи то доля дає поштовх іти далі, ступати важкою ходою по львівській бруківці, чи життя вперто кричить: “Не здавайся!”, але Вона йде. У серці крім болю не має місця ні для кого, жодних емоцій, жодної сльозинки на обличчі за останніх кілька років і навіть жодних думок.
Аж ось і зупинка. Старенька кав'ярня манить аромооксамитом львівської кави, кілька відвідувачів, байдужих до погоди надворі, її улюблений столик біля вікна,- саме тут відкривається її світ, незнаний, непідкорений, далекий. Кава, коньяк, біль. На устах спогад, що ріже, наче ножем, у серці- зовсім нічого, у душі кілька ран із запахом вчорашнього і лише крихта мрій...
...Ніхто не прийшов... Все-таки Ніхто не приходить... В застиглих зелених очах якесь далеке відлуння. Кава, коньяк... Завтра Її знову можна побачити тут: те саме розхристане волосся, той самий погляд і ті самі безнадійні надії...
P. S. Не питайте хто Вона, де живе, чому не вміє більше плакати. У ній так мало життя, але таке бажання жити. Вона звичайна пересічна жителька(чи житель) вашого міста, А може у цих рядках, ви впізнали кожного з вас у хвилини найбільших розчарувань. Вона сильна і обов'язково у шибку тієї кав'ярні постукає Її щастя. Вірте, боріться, кохайте, відчувайте і ніколи не здавайтесь, бо лише Віра, Надія, Любов дають те, чого так прагне Ваше серце. Не бійтеся впустити у свою душу клаптик неба, запросити погостювати Весну, помріяти, відчути...
Життя - Богом даний привілей, воно- прекрасне! Пам'ятай про це!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352013
дата надходження 21.07.2012
дата закладки 22.07.2012
Після прочитання книги "Перлини надвечір'я" Євгенії Бучківської
Спрацьований, з поморщеним лицем,
Сидів Семен самотньо на ослоні
В садку, де пахла м'ята з чебрецем,
Червоне яблуко тримаючи в долоні.
Те яблуко блискуче, молоде...
В Семена раптом засльозились очі.
Він пригадав Марусю. Як на те
Наснилася йому цієї ночі.
Її веселий сміх, неначе птах,
Летів із вітерцем за огорожі.
А на рум'янім личку, щічки так
На яблучка маленькі були схожі.
Покликала до яблуні у двір,
(Вони її колись садили разом),
Багато літ пролинуло з тих пір,
Гілки безжально покрутило часом.
І яблук не було, крім дрібноти.
Казав онук, що буде не до сміху,
Як яблуня порве гіллям дроти,
Або понІвечить в негоду стріху.
Та дід не дав спиляти, бо вона
Дружиноньку нагадувала милу...
Тремтів у серці спогад, як струна,
Увись підносячись по небосхилу.
...Так і помер із яблуком в руці,
Немов заснувши, відійшов у вічність.
З усмішкою на зморщеній щоці...
А яблуню зрубав онук... у січні...
16.07.2012р. 22:40
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350880
дата надходження 17.07.2012
дата закладки 19.07.2012
Ти колись наслідив (пам'ятаєш?) у мо ́їй душі.
Ти колись цілий всесвіт залишив мені в подарунок.
Де тепер ці ліси і моря?.. Там сьогодні дощі...
Куди зникли уста, що у снах залишили цілунок?
Ти колись відчував (чи забув?) стукіт серця (чи ні?).
Ти колись цілу вічність на мить лиш умів зупиняти.
Що навчився кохати колись, не переч ти мені.
Бо цей дощ проливний не захоче тепер промовчати.
Ти колись (...пригадай...) дарував квітів цілі поля.
Ти колись і вінки із сузір'я вмів плести руками...
А для чого тепер ти на дощ мене знов проміняв?
Адже краплі дощу не говорять людськими словами...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351316
дата надходження 18.07.2012
дата закладки 19.07.2012
Як у душі – гармонія єднання –
Пора забути правила чужі…
Всміхнися і засяй, мов сонце раннє,
і я збагну, що ти не збайдужів.
Хай небо стане чистим і безкраїм.
Присядемо на березі надій,
де сонний вечір стигло догорає,
де так розлого для відвертих мрій…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351335
дата надходження 18.07.2012
дата закладки 19.07.2012
Яка ж вона непрохана-печаль...
Ще в шибку зазирають дні погожі
І теплий вітер із пелюсток рожі
Зриває ніжних променів вуаль.
Ще серединка літа.Дзвін пісень
Між шелесту дерев лунає садом-
Та вже війнуло в душу листопадом!..
Листком кленовим обірвався день
І дотліває мовчки під вікном.
Медами липа солодИть духмяно,
Десь волошковим ніжним океаном
Хмарин пливе скуйовджене руно.
Яка ж вона непрохана-сльоза...
У розпал літа сльози недоречні,
Та ниють рани зболені, сердечні,
І суне з гір насуплена гроза.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350761
дата надходження 16.07.2012
дата закладки 16.07.2012
Після прочитання книги "Світло... Тінь" Софії Кримовської
Чи я просила щось, окрім любові?
Ти ж у своїм минулім був уперто,
Ще й говорив мені про це одверто,
І біль був у словах... У кожнім слові...
Чи я просила щось, окрім бажання
З тобою бути під вечірнім небом?
А ти мені казав: "Облиш, не треба,"–
Й зникав мерщій, кивнувши на прощання.
Чи я просила щось, крім мати крила?
А ти мовчав і уникав побачень.
Та знаєш, можу все тобі пробачить,
Бо я люблю! Тобі ж любить несила.
14.07.2012р. 17:50
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350621
дата надходження 15.07.2012
дата закладки 16.07.2012
Я так люблю помріяти про вас
Коли надворі не вщухає злива
І тінь горіха, трепетно-грайлива,
Перебирає дрібно ніжний вальс.
Я так люблю пірнути поміж хвиль
П'янких думок, приємних, наче м'ята...
Холоне постіль, поспіхом зім'ята,
В розмиту шибку неба акварель
Стікає й гусне барвою чорнила.
Десь серед хмар заплутались зірки,
Мов поміж крон патлатих світляки,
Ніч в капелюшок їх переловила.
І дощ затих.Посріблена струна
Ще де-не-де між краплями дзвеніла.
Солодка ніжність доторкнулась тіла,
Заструменіла терпкістю вина.
Мов призабулась гіркота розлуки,
Серцебиття своє сповільнив час...
О, як люблю помріяти про нас
І потриматись подумки за руки!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350070
дата надходження 13.07.2012
дата закладки 16.07.2012
А може ми зустрінемось,- колись...
Тоді як зорі стануть серцю ближчі...
Бо мрії спільні нам не відбулись,
А наше "ми" ще тліє в попелищі...
А може варто вірити в Любов,
І кілька митей ще перечекати.
Твоїх очей торкатись між розмов,
А завтра знову в Тебе закохатись...
А може й нам зовсІм не варто так...
Хіба збудуєш на руїнах храми?..
І хай би скільки мрій було б в світах,
Та в серці мому- рани, рани, рани...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342207
дата надходження 06.06.2012
дата закладки 06.06.2012
Ти питаєш мене, чи колись трепет рук ще згадаю,
Чи торкнуся устами Твоїх найрідніших зіниць.
А мені б тільки щастя, що творить кохання між нами,
А все інше- не варте незнаних отих таємниць.
Ти не знаєш, як довго я вітром вриватимусь в серце,
І ще скільки чекань відболить, а несказаних слів...
Мої мрії весняні для Тебе із мертвих воскресли,
Щоби ра́зом сьогодні весну запросити до снів.
І ніхто так не вміє руками торкатися неба,
І крім тебе не має кому розпогодити дощ.
Мені в світі нікого крім Тебе одного не треба.
Ти у світі один, це Тебе дарував мені Бог...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341789
дата надходження 04.06.2012
дата закладки 04.06.2012
Я йду до тебе довго-крізь роки,
Самотні кроки міряю до тебе...
Вже і гніздечко звили ластівки,
Густим барвінком голубіє небо.
Порозплітали коси золоті
Плакучі верби над дзеркальним плесом.
І все мені трапляються не ті
В розмай п'янких вітроволосих весен.
І так сную самотньо між не тих
Загублена у не своєму світі...
В щербатий глек моєї гіркоти
Ховає сонце промені зігріті.
Снують довкруг метелики-думки:
А чи дійду, чи може заблукаю?
Я йду до тебе довго-крізь роки,
Немов приблуда, вигнана із раю.
(25.05.2012)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341801
дата надходження 04.06.2012
дата закладки 04.06.2012
Відшуміла в саду тепла злива,
Відіграла на струнах тонких.
Обтрусила черешня мрійлива
Від сріблястих дощинок листки.
Розпромінилось сонце в любові,
Покотилось смачним калачем
По обрусі небесно-шовковім,
Свіжо випранім теплим дощем.
Розсміялись п'янкі матіоли
В діамантах краплин дощових.
Ніби ельфи, гойдаються бджоли
На тоненьких стеблинах трави.
У горнятку пелюстя жасмину,
Розполікане* чистим дощем.
Світла райдуга вигнула спину
Під хмаринно-пухОвим плащем.
*Розполікане(діалектизм)-прополоскане.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340776
дата надходження 30.05.2012
дата закладки 30.05.2012
Ти ж не навмисне... Просто так в життя моє прийшов,
Посіяв в вІршах зерна справжньої любові,
І кілька слів, в душі привітних, мов тендітний шовк
Життя мені створили в мріях кольорове.
Ти ж не нароком... Просто так до неба притулив,
На руки взяв, торкнувся теплими губами.
І горстку щастя в серці мому ніжно розстелив,
І весни всі щасливі стали разом з нами.
Ти ж випадково... Чи Бог велів ось так відбутись?
Із неба окрилено в життя моє прийшов,
Як добре в мріях до рук Твоїх щодня горнутись,
І просто знати, що Господь Тебе
мені знайшов...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340543
дата надходження 29.05.2012
дата закладки 30.05.2012
Юначий мотив
Жив-гув перон...
Стрічали, проводжали.
Хтось пер торби, кректав.
Хтось – жартував.
І пасажирів провідник бувалий
в тісні купе тактовно пакував.
Колеса в рейки гучно грюкотали.
Й не тільки звуки повнили вагон.
І рюмсали, й мовчали, й реготали.
Все той шум-гам, лиш змінювався тон.
Вже хтось хропів. Та я не міг заснути.
Бо дівчина навпроти чарівна
замріялася.
Як думки збагнути,
щоб таїну розгледіти сповна?
Відчула юнка погляд мій жагучий.
Зустрілись очі – їх не відвести.
Таке безсоння – то найліпша участь.
Кра-асива! Задля кого ж квітнеш ти?
– Далеко мовчимо? – cпитав нарешті.
– А вам цікаво? – усмішка цвіла.
– Так. Бо про вас мені шепоче вечір.
– Слух добрий маєте, – очима повела.
– Та ви ж мене красою засліпили.
У самотині згину. Так чи ні?
Світанки краще зустрічати з милим...
– Цікавитесь, чи довелось мені?
Наш діалог невдало перервали.
– Тримай міцніш, бабулю, чемодан!
От... сто чортів!
Й цього, напевно, мало.
Прощай, незнана. Здрастуй, Ромодан.
Приїхав. Жаль.
Фатальна мить – зупинка.
– Отут мені виходити пора.
Зависла пауза.
Розкраяли заминку
слова:
– Ну, що ж. Ні пуху ні пера...
Досадний промах! Не спитав адреси.
Навіть ім'я! Чи шлях її куди.
Іще не встигли перейти на "ти".
Вагон гойдавсь.
На вихід – люди пресом.
Хоч оглядався, вийшов назавжди.
За склом густим зоріли запитання
в озерцях зеленаво-голубих.
І усмішка негаснуча остання,
мов квітка, що недбало загубив.
Олександр Печора
(Ромоданець)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339423
дата надходження 23.05.2012
дата закладки 23.05.2012
Мене вже не болить, я не вмію Тобою боліти.
І цей час швидкоплинний біжить, наче світ за вікном.
І так важко в душі, бо до Тебе іду крізь століття,
А ти знову чужий, і у мрії вриваєшся з сном.
Мене більш не тривожить холодна понура байдужість,-
Заметілі торкнулись і наших з Тобою сердець.
Десь омріяний наш листопад загубив свою мужність,
А весна на асфальті малює останній сюжет...
Ти уже не болиш,- відболів,- в нас не вірить кохання.
Кілька ран заживуть, коли осінь торкнеться весни.
Я не та, яка зранку приносить в обійми страждання.
А я та, що всміхнеться Тобі, коли
Ти більше серця болиш...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339231
дата надходження 22.05.2012
дата закладки 23.05.2012
І може я насправді й недостойна
Твоїх висот небесних і глибин...
Яка брехня, що мудрий часоплин
Все залікує!Рана-невигойна.
І може я не гідна твоїх рук
І не для мене усміх твій ласкавий.
Мрійливий квітень, ніжний, золотавий,
Десь прошмигнув між тінями розлук.
І окропив мої терпкі жалі
Таким холодним росяним намистом.
Нехай в душі іще не зовсім чисто,
Та сум гіркий вже трохи перемлів.
Нехай мине іще чимало днів,
Сумних ночей бузкового відтінку,
Не забувай земну звичайну жінку,
Що недостойна теплих твоїх слів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339052
дата надходження 22.05.2012
дата закладки 23.05.2012
Тебе кохаю! Так тебе кохаю,
Як любить сонце небо у блакиті
І пестить його лагідно щомиті,
Цілунками вкриваючи до краю.
Так ще веселка літній дощ кохає,
Розповідаючи свої секрети,
Сплітає семибарвні амулети,
Розвішуючи там, де він бажає.
Кохаю безтурботно, як уперше,
Коли життя стелилось рушниками,
Ведучи в світ незнаними шляхами
Під білий вальс заквітчаних черешень.
Кохаю так, що калатає серце,
Коли в твоїх обіймах затихаю,
Зненацька потрапляючи до раю...
Коханий мій, чи знаєш ти про все це?
14.05.2012р. Сатанів
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338774
дата надходження 20.05.2012
дата закладки 23.05.2012
А в повітрі весна розсипає травневі щедроти,
І запахло нектаром нестримно-палкого бузку.
Щиро вдячна я Богу за Тво́ї щоденні турботи.
Саме Ти мене вчила безмежно любити весну.
Не забуду усмі́шки Твоєї, що сяє світанком.
Пам`ятаю, як плакали ра́зом серцями у такт.
А сьогодні весна заховалась у складках фіранки,
Щоб торкнутися рук, поклонитися Тво́їм літам.
Ти прости, що не часто для Тебе народжую ві́рші
І пробач, я не вмію шукати подячні слова.
Просто знай, Твої очі для мене в житті найрідніші.
І завжди Ти найвище звучиш у моїх молитвах...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337008
дата надходження 13.05.2012
дата закладки 13.05.2012
Пишні щічки жовтеньких квіток
Заціловує сонечко з неба.
Я сплітаю з кульбабки вінок,
Але думкою лину до тебе.
Враз забракло повітря мені...
Пригадала взаємні зізнання,
Незабудки в очах голубі,
Що зронили у серце кохання.
Як сплела пальці рук у вінок
І тебе сповила ним грайливо.
У шаленстві щасливих думок
Спраглі губи шукала квапливо...
Серед теплих кульбабкових мрій
Незабудки малі голубіють,
У віночок вплітаю їх свій,
Щоби він тобі спогад навіяв.
09.05.2012р. Сатанів
Для ілюстрації твору використана картина Ольги Воробйової.
http://www.liveinternet.ru/users/4284186/post175812026/
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336886
дата надходження 12.05.2012
дата закладки 13.05.2012
Не говорімо поки про розлуку,
Не підливаймо здогадів терпких...
В своїй руці мою тримаєш руку
І тулиш до гарячої щоки.
І доторкаєш смутком розпочатим
Моїх таємних закутків душі.
Чи знаєш ти, як буду сумувати?-
Як за дощем принишклі спориші,
Як за вітриськом молода вербиця,
Що срібні роси ронить у ставок...
І погляд твій не раз мені насниться,
Натрусить в душу ніжних пелюсток
Цього бузку, що відцвіте без тебе,
А ще ворсин кульбабових легких,
Що полетять у волошкове небо,
Осиротивши на землі квітки.
Іще сидиш, тримаєш мою руку,
Старий дзигарок відбиває час...
Не говорімо поки про розлуку,
Нехай ще смуток не торкнеться нас.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336999
дата надходження 13.05.2012
дата закладки 13.05.2012
Люблю цю лаву, з довгих хворих ребер,
(Літа її руйнують без жалЮ).
Вона в надії тулиться під верби,
похила спина в написах «Люблю…»
Байдужий дощ полоще ноги хворі,
В набряклу осінь ревматизм проб’є,
В написаних словах чужих історій
згадає лава щось своє…моє.
Згадає всіх закоханих у парах.
Зітхання. Поцілунки. Дотик рук.
Веселий сміх. Романси під гітару,
а ще…згадає гострий щем розлук.
Люблю цю лаву, спогадами вкриту,
у теплих краплях-росах з кришталЮ.
Спинюсь. Присяду в листя з оксамиту.
Не вернеш. Розумію… а люблю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276634
дата надходження 23.08.2011
дата закладки 12.05.2012
Рахунок дням. От-от іде весна,
лелеки білі прилетять із вирію,
та крига на озерах ще міцна,
і вікна вранці ще не раз відсиріють.
Ще злитиметься в присмерках зима,
жбурлятиме сніжком по снах березових,
підсніжники розбудить крадькома,
під шепіт стріх, що стали нетверезими.
Розтане сніг на пагорбах зими,
у пригорщах несу тобі підсніжники,
що розшивали білі килими
на сонячних боках лісів засніжених.
Чекатимеш мене, чи ні?.. Я б знав.
Колінця квітів у руках схололи.
Ще будуть весни, але та весна -
до нас обох не вернеться. Ніколи.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=314745
дата надходження 17.02.2012
дата закладки 12.05.2012
Безжально печуть слова
і терням стискають груди.
У вІршах я ще жива,
та в очі не дивлюсь людям.
Не прагну нових висот,
шукаю промінчик щастя.
У мріях цвіте осот
і шрам на моїм зап'ясті.
Не знаю, чи варто так
і часто гублЮся в римах.
В душі зацвіте ще мак,
і весни в холодних зимах...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336503
дата надходження 10.05.2012
дата закладки 12.05.2012
Вже майже і не згадую тебе,
Вже майже забуваю(ох,наївна!)
Закуталась у небо голубе
П'янка весна, заквітчана царівна.
Порозсипала перлами росу
У травах буйних, квітниках духмяних.
А я ще й досі в пам'яті несу
Твоїх очей бездонні океани.
І забігаю, наче крадькома,
В далекі дні, наповнені цвітінням.
Сама себе обманюю, сама
Втікаю від правдивого прозріння,
І не збагну в цих істинах простих,
Що розум мій засліплений коханням.
Так заздрю тим, хто спалює мости
І долю відпускає без вагання...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336564
дата надходження 11.05.2012
дата закладки 12.05.2012
Де соловей витьохкує чарівно –
Серед дубів кремезних, серед кленів –
Конвалія, як лісова царівна,
Росла струнка на пагінці зеленім.
Росу ввібравши чисту світанкову,
Сріблились дзвоники прозорим блиском,
Згортаючи обгорточку казкову
Над пуп'янком – пацьоркою намиста.
А запах! Ніби ангели із неба
Подарували свіжі аромати!
А знаєш, вона квітла задля тебе,
Щоби тобі себе подарувати.
А ти проходив мимо і навмисно
На ніжну квітку наступив ногою.
Поранена душа її повисла
На ниточці і витекла сльозою.
Скажи, чому, не можу я збагнути,
Приніс царівні лісовій страждання?
Та знай: якщо щасливим хочеш бути,
То не чини подібного з коханням.
08.05.2012р. Сатанів
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336829
дата надходження 12.05.2012
дата закладки 12.05.2012
(Валі Савелюк)
З ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ,ВАЛЮ!
Яке то щастя-просто знати Вас
І Ваших дум мереживо тендітне,
В яке вплелись окрилені слова,
В якому світло веселково квітне.
Яке то щастя випадком зайти
У глиб зими-кульбабову завію
І, розгубивши зерна гіркоти,
Впустити в душу світлу ностальгію.
І доторкнутись справжньої краси-
Таких тендітних граней дивосвіту,
Де перла сліз чистіші від роси,
Де сила слів міцніша від граніту.
Де почуттів вирують кольори
І в теплу душу світять так блаженно
Смарагди-люди,янголів дари...
Де тиха осінь розмовляє з кленом.
Там відпускає смутку тятива,
Стара хатуня дихає гостинно...
Яке ж то щастя-просто знати Вас-
Глибин космічних зоряна Людино...
***
Давайте я насиплю теплих слів
У Вашу душу, оповиту квітнем,
Немов дрібних коштовних камінців,
І в серці Вашім папороть розквітне!
Давайте я нарву того бузку,
Що в небесах розніжився, мов повінь!..
І зронить квітень райдугу дзвінку
У Ваші мрії, ніжно-волошкові!..
І так Вам легко стане у думках,
Така любов затЕпліє в судинах!..
Розгорне крила небо, наче птах,
Над Вами, найпрекрасніша Людино!
І, зачерпнувши жменями весну,
Вам піднесу, всміхаючись: тримайте!
Давайте я долоні простягну
І обійму Вас лагідно!..Давайте...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331679
дата надходження 20.04.2012
дата закладки 10.05.2012
І знову сколихнулася душа,
І знову мрії падають на аркуш.
До Тебе долітають у вірша́х,
Думки і сни запрошують до вальсу.
Моїм теплом народжений у снах
Звучиш мені на аркуші паперу.
Це сповідь мрій у зболених серцях,
Це та Любов, що стукає у двері.
Ще кілька фраз, не випитих до дна,
Ще кілька митей в серці найсвятіших.
Якби Ти знав, якби Ти тільки знав!..
Як боляче народжуються ві́рші...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326417
дата надходження 30.03.2012
дата закладки 10.05.2012
Тривалою щось видалась зима,
У квітні ще кидається снігами.
Дивлюся у віконце крадькома,
Чи не приїдуть діточки до мами?
З надією, що скроплена слізьми,
За вас шепочу молитви ночами,
Щоб Ангел Божий огорнув крильми!
Чому ж не приїжджаєте до мами?
Смачненькі приготую пиріжки,
Округлі, із блискучими боками.
Почастувала б діток залюбки...
Коли приїдете у гості ви до мами?
Минає час... Ідуть за днями дні,
І старість підкрадається з роками.
В якій би не були ви стороні -
Не забувайте, приїздіть до мами!
01-06.04.2012р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328585
дата надходження 08.04.2012
дата закладки 10.05.2012
Ви не любіть мене, і весен не чекайте,
Вони самі прийдуть, постукають у душу.
Якщо зумієте- то палко покохайте,
А не любіть, бо я ж терпіти осінь мушу...
Ви не відчуєте, як плачуть в віршах рани,
І рим ніколи Вам чомусь не зрозуміти.
Простіть, втечу від вас із літніми вітрами,
А Ви мене не прагніть знову полюбити.
Ви не любіть мене, не смієте й не треба.
І всі надії в снах мені не розкидайте.
Я ж Вам дорожча буду, ближчою ніж небо.
А Ви мене в обіймах сильних пригортайте...
P. S. Ви не любіть мене, Ви жийте мною, просто так... Кохайте...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336242
дата надходження 09.05.2012
дата закладки 09.05.2012
Не думаю про Вас, а Вами серце зігріваю,
Торкаюсь струн, і веснами між осінню цвіту.
Простіть, так часто мрії в віршах тихо заховаю,
Натомість Вам пришлю в конверті крапельку дощу...
Ви бережіть її, вона торкає серцем небо,
А потім на асфальті десь нагадує мене.
Мені в житті дарунку більш палкішого не треба,
Як бути краплею, що в Вас стікає по щоці...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336110
дата надходження 09.05.2012
дата закладки 09.05.2012
Про що сумує сивий піаніст
І доторкає клавіш так щемливо?
Якби літа відкликати на біс
І вилити у щедру нотну зливу...
І повернути з попелу весну,
Де на одній із людних вулиць міста
Мрійливий погляд в душу зазирнув,
Розцвів блаженно, мов лілея чиста.
Де обривались лагідні слова
Таким солодким трепетним мовчанням,
Звучала в парку музика жива
І мідні зорі канули в світання...
І так хотілось в пахощах хмільних
Творити, жити, мріяти,кохати!..
Допоки крик холодної війни
Не розірвався вибухом гранати...
Враз заніміла радості струна,
Вчаділі вишні мертво захололи...
Ще й дотепер відлунює війна
Таким пекучим невигойним болем...
О, скільки доль злетіло під укіс
Під градом куль прострелено надії...
Про що сумує сивий піаніст?
Тремтить сльоза непрохана на вії...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=335152
дата надходження 05.05.2012
дата закладки 09.05.2012
Яка відрада-дихає бузок...
Яка окраса в повені бузковій!..
Солодку мить наблизити б на крок-
І потонути в ніжності шовковій
Твоїх обіймів трепетних,палких,
Твоїх очей, мов кавові зернята!
Крізь теплу хвилю променів м'яких
Весна війнула музикою свята.
І постелила щедро, мов руно,
Із буйнотрав'я ліжники ворсаті,
Вдягнула вишні в біле кімоно,
На клумби барви вилила строкаті.
Мов літачки, в небесній далині
Шовкову гладь пронизують лелеки.
Лише б радіти разом тій весні!..
Лише б любити...Але ти-далекий...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=334197
дата надходження 30.04.2012
дата закладки 03.05.2012
Важніють роси
сонячним теплом,
кульбаба тане
в травах карамельних.
У м̕'ятну свіжість
мріється крилом
накритись...
Вашим голосом
пастельним -
збудити грОзи,
стукіт колісниць
розкроїть тишу-шовк
на покривала…
Струсити пил
небесних медуниць,
щоб мить бажана
вічністю тривала…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=334323
дата надходження 01.05.2012
дата закладки 03.05.2012
На Ви із Вами серцем говорили...
І тихо плакали думками в унісон.
Як щиро Ви мене чужу любили,
А я до Вас сама приходила крізь сон...
На Ви торкались мріями до вІршів,
І рими між рядками заплітались.
Для Вас у серці Вашому розцвівши,
Я буду осінню, що веснами
світає..
́́́́́́
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=334643
дата надходження 02.05.2012
дата закладки 03.05.2012
* * *
Цвітуть, небосяють зорі.
А ніч – осяйна журба.
А в серці така безодня...
Бо поряд тебе нема.
Без тебе зникає в безвість
і небо, і зорецвіт.
Бо ти – голуба безмежність,
мій Всесвіт – один навік.
1970
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=334612
дата надходження 02.05.2012
дата закладки 03.05.2012
Я святкую життя, яке пахне Твоїми руками,
Твоїм зболеним, змученим, щирим, привітним обличчям.
Хай би відстані всі відболіли далеко між нами,
А я кожного дня одягала б з цілунків намисто.
Я святкую життя, яке терпне Твоїми думками,
А між ними ростуть десь закохані в осінь тюльпани.
І дарма, що весною вмиваються тихо сльоза ́ми,
Я крізь грози пройду і для Тебе назвуся Кохана.
Я святкую життя, а ти знову у снах десь втікаєш.
Може іншій несеш хуртовиння із айстр білосніжних.
Скільки часу пройде́- не збагнеш і ніколи не взнаєш,
А Костенко напише ще сотні близьких мені ві ́ршів...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332825
дата надходження 24.04.2012
дата закладки 24.04.2012
Нагану - кулі, стрілам - арбалет,
буває, що й один у полі воїн.
Якщо ти за покликанням поет,
то вірші - це твоя найліпша зброя.
Хай буде просто. Без химери слів,
метафор пишних, стилів ню, бароко...
Поете, головне, щоб ти зумів
збудити словом почуття високі.
Мене, тебе піском просіє час,
нащадок з'їсть з верби солодку грушу,
Твоя мета - простим сплетінням фраз
розбурхати читацьку сонну душу.
Канцон чи рондо, ода чи сонет
(хай критики аж лускають зі шкіри),
якщо ти у душі своїй - Поет,
то хай читач словам твоїм повірить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332562
дата надходження 23.04.2012
дата закладки 24.04.2012
* * *
Бути праведним, – чи житимеш щасливо?
Істину довідатись хотів.
Жити правильно навчитись неможливо.
А когось навчити – й поготів.
Все ж кажу, потрібно віру мати.
Праведність – і є свята мета
на яку благословила мати.
Вчусь і буду вчити саме так.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331644
дата надходження 19.04.2012
дата закладки 22.04.2012
Люби мене,люби до забуття,
До подиху останнього,до крику!..
Люби мене сильніше за життя-
І грішну,і таку багатолику...
Люби мене у подиху вітрів,
У прохолоді чистого світання,
Люби в палітрі теплих кольорів,
Мов щастя мить,даровану востаннє!..
Люби мене,як мрію неземну-
Солодку мрію,що плекав роками,
Як довгожданну сонячну весну,
Чи шурхіт листя в парку під ногами!..
Як помах крил сполоханих пташок,
Як запах квітів літніми ночами!..
Люби мій жест.І подих мій.І крок-
Єдиний крок між вічністю і нами...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=280246
дата надходження 12.09.2011
дата закладки 22.04.2012
Насипав жовтень пригорщі листків
В мої долоні,сонцем обігріті...
І як це ти,скажи мені,посмів
Для мене стати найдорожчим в світі?
І не хапати жменями зірок,
Не розсипати матові перлини,
А просто бути лагідним,як шовк,
Лягти на душу пухом тополиним...
І не будити пережитих днів,
Хіба ж важливо,що було до тебе?
І як це ти,скажи мені,зумів
Раптово розпогодити це небо?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=282220
дата надходження 23.09.2011
дата закладки 22.04.2012
А ти пішов-без дотиків, без слів,
Сховав в кишені теплу жменю світла...
Холодний ранок сріблом продзвенів
І в серці в мене паморозь розквітла.
Та перетруться зерна гіркоти
Пекучі сльози висохнуть на віях.
Не дозволяй коханню зацвісти
Там, де немає проблиску надії.
І серед снігу не буди розмай,
Хай слів зрадливих не шепочуть губи!..
Не приручай, молю, не приручай
Допоки сам безтямно не полюбиш.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310572
дата надходження 01.02.2012
дата закладки 22.04.2012
Замість взаємних пробачень,
Шалені, мов змилені коні,
Летіли слова звинувачень
І жалом впивались у скроні.
Чомусь запекло, закололо,
До щему, до крику, до болю,
І раптом, весь світ, що навколо,
Пролився гіркою сльозою.
Словами скалічене тіло
На одяг старий стало схоже...
Та серце уже не боліло,
Розбите - боліти не може.
01-09.04.2012р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329115
дата надходження 09.04.2012
дата закладки 22.04.2012
. На тему "Еміграція"
Спливає час... так непомітно... Як в кіно
Мигочуть кадри чорно-білі і субтитри.
Міняються у пам'яті "давно"
На обнадійливі слова - "ще буде видно".
Та хто б заглянути зумів за горизонт,
Сказати, чи настане скоро літо?
Чи ти повернешся? Чи будемо разом?
Адже між нами відстань у пів світу.
У пів життя, де нарізно жили...
Пил пам'яті на серці осідає.
Мені б тебе спитатися "коли",
І не почути відповідь - "не знаю".
12.02.2012р. 8:30
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=313474
дата надходження 12.02.2012
дата закладки 22.04.2012
Заплакала під стріхами зима,
І небо одягнулося у просинь,
Сльозинку я змахнула крадькома,
Думками повертаючись у осінь.
Птахи на крилах принесли весну,
Дівчатам грає сонце у волоссі,
Струмок співає пісню голосну...
Та як же я забути можу осінь?
Забути зустрічі під поглядом зірок,
П'янкі цілунки пам'ятаю досі,
З минулого в майбутнє тільки крок...
Я хочу повернутися у осінь.
23.02.2012р. 11:20
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316238
дата надходження 23.02.2012
дата закладки 22.04.2012
Відчуваєш? На кінчиках пальців – еротика ран…
Безпритульністю втеч наділили степи пілігрима…
Хто ішов тим шляхом, той навчився любити туман,
Розуміти себе і надії лишати живими…
Хто втрачав імена, як розбіжність коротких доріг,
Як судинні стискання, як згубні струмки ейфорії,
Той і страх перевтілював. Тільки єдине не зміг –
Зберегти свої теплі дитячі фіалкові мрії…
Міг дивитися вслід. Відчувати, як пахне полин.
Вічна вищість землі заколисує степ безупинно….
…Будуть інші шляхи. Буде щастя. Народиться син.
Й безпритульні надії пригорнуться ніжно до тину…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266314
дата надходження 21.06.2011
дата закладки 22.04.2012
А може краще бу́ло нам з Тобою не зустрітись?..
Не бачитись, не відчувати серця днину?..
Не пам'ятала б ніжність рук, не прагнула б зігрітись
І Ти б у світі жив, не знаючи провини.
А може ще не пізно втратити для нас останнє?..
Забути мрії, у осінь кинути весну?..
Ти пам'ятай про зустрічі на Львівському вокзалі,
А цю холодну втечу крізь сни свої забудь.
А Ти прости, колись все з часом може й зрозумієш...
Не я народжена долоні зігрівати.
Бо відстані між тернами в розлуках не замрієш...
Прости мені... Тебе навчилась відпускати...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331629
дата надходження 19.04.2012
дата закладки 22.04.2012
Не докорю́ Тобі за відстані далекі,-
У них не має зим й не бу́де протиріч.
Хіба ж буває в цьому світі надто легко?
Одна любов живе на сотні із сторіч.
Не дорікну, ти чуєш, просто знову зда́мся,
І терпко так, до болю стане на душі...
Ти десь не знаєш, що журбі у снах віддамся.
Не докорю... А Ти мені не збайдужі́й...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327467
дата надходження 03.04.2012
дата закладки 22.04.2012
Я просто хочу знати, що Ви є,
Що там, на відстані із сотень кілометрів
Усмі́шка Ваша щастям виграє,
А я для Вас щодня народжую сонети...
Я просто хочу знати, що Ви є,
Що Ви щасливі, що життя у Вас прекрасне.
Хоч осінь часто болю завдає,
Ви зачекайте мить,- і завтра прийдуть ве́сни.
І хай там що життя для нас снує,
І хай би скільки мрій в душі не існувало...
"Я просто хочу знати, що Ви є",-
Моя Любов про Вас шепоче молитвами...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326843
дата надходження 01.04.2012
дата закладки 22.04.2012
я буду спати вдень, щоб скоротити відстань на темінь,
розпишу всі свої сни й надішлю в електроннім конверті.
смак бетону й розлуки, моє здичавіло-покинуте плем'я
тупцює на книгах холодних із запахом свічки і смерті.
я люблю тебе. я ковтаю краплини натхнення солоні
і листами тобі свою стелю оздоблюю з плетив.
уживаюся тут, де нікого нема крім сторонніх
і вичавлюю усмішки, віру і сни з інтернету.
загортаю в дощі всі будинки переказом стислим,
хочу, щоб відчувалось та так непомітно і мітко.
щоб гірким світ на смак...засолоджено-кислим,
щоб на шкірі вночі миготіли знайомі відбитки.
я люблю тебе. досить грубо і так філігранно,
що зізнатися в цьому собі навіть дико і дивно...
запізнились на дощ, приплелися до сонця зарано
і гуляють навкруг з попільничками в грудях царівни.
засинатиму вдень, щоб цю відстань в собі заховати
і читатиму вголос зі стелі для тих, хто крізь простір.
я люблю тебе. і на стіни кидаю портрето-плакати,
заливаюся воском і сплю... все так просто.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=268855
дата надходження 06.07.2011
дата закладки 22.04.2012
"Я больше не могла выносить насмешки соседей, они смотрели на меня, будто я сожительница самого дьявола. Я ЗНАЛА,что они думают: жена вора, жена бандита, жена социального врага № 1, будто бы мне важно, что обо мне думают эти свиньи, или то, что ты сделал, или то, что сделаешь завтра - для меня важен только ТЫ и ничего больше..."
( Мигель Отеро Сильва " Когда хочется плакать, не плачу")
------------------------------------------------------------------------------
…знову прокинулась від нудоти. Наша кімната вже сьому ніч страждає від твоєї відсутності і мого токсикозу. Ночі спотворились від плачу, а я все ніяк не повірю, що тепер тільки листи зможуть описати тобі майбутнє, про яке ми так довго мріяли. Навіть зараз намагаюсь не плакати і не проклинати долю, бо насправді маю їй дякувати. В мені зріє твоя любов, в мені зрієш ти…
Зранку доведеться зібрати речі і переїхати до мами ( останнім часом мною керує якийсь страх). Звичайно доведеться вислуховувати безкінечні «А я ж тебе попереджала…» і « Ніхто й не сумнівався, що він закінчить гратами, залишивши тебе з дитиною на руках…», але самотність страшніша. Мама переживає за мене і каже, що ненавидить тебе, хоча насправді її серце сповнене жалю. Пам'ятаєш минулу осінь, коли ти мучався від запалення легень? Пам'ятаєш, як вона цілодобово боролася з хворобою аж доти, поки ти не став на ноги? Кажу ж, що наче сина любить тебе. А втім це неважливо.
Вчора перебирала одяг, він ще досі пахне твоєю посмішкою. Одразу забігали картинки з минулого і стало якось нестерпно боляче. Потім в шухляді знайшла пістолет. Холодні щупальця пробігли по моєму тілі і питання палає «НАВІЩО?». Навіщо ж тобі це все? На затворі справа ще горить червона пляма від фарби, вона схожа на кров. Це в червні ми оздоблювали склянки і ти чомусь витягнув пістолет. Він тепер зберігає наш червень, де ми були щасливими.
А я так само на собі зберігаю січень, він теж став червоним рубцем. Пам'ятаю за вікном падав безтурботний сніг і ти прийшов додому напідпитку. Тебе дратували тарілки з бірюзовими квітами і безкінечні телефонні дзвінки моїх подруг. Чомусь ти згадав про хлопця з сусіднього під'їзду і почав дико кричати. Я плакала, а тебе це ще більше дратувало. Тоді в твоїх руках зблиснув ніж і моє плече залилось кров'ю, було страшно і гаряче. Зранку я хотіла піти НАЗАВЖДИ,але не змогла… Хотілось вірити, що так ти борешся з минулим і хочеш розпочати нове життя…зі мною. Я залишилась, бо знала, що люблю і що крім мене ти нікому насправді й не потрібен. Що ж це я згадую? Речі вбивають мене своєю пам'яттю.
Ти найгірша людина з усіх,яких я знаю і водночас найкраща з них. Ти застряг у багні злочинів, шкідливих звичок і не збирався звідти вилазити, хоча постійно обіцяв. Я вірила тобі ,але часто у снах чула, як горланить сигналізація і ти біжиш. Щось заважає і ти падаєш, голосно матюкаючись, а дебелі руки вже волочать тебе у відділок. Тоді я прокидалась в сльозах і міцно тебе обіймала, дихала тобою, ховаючи в собі твій аромат,ніби прозапас. Я відчувала, що тебе скоро в мене заберуть , а я буду чекати твого повернення, сивіючи. Що мені мамині докори? Що мені несмішливі погляди сусідів? Що мені реальність без тебе?
Зараз я відчуваю,що ти теж не спиш. Мабуть згадуєш мій рубець на плечі, тарілки з бірюзовими квітами і мої дитячі сльози. Тобі там холодно, а мені холодно тут..без тебе – в цій кімнаті, яка вже сьому ніч страждає від твоєї відсутності і мого токсикозу. Та нас береже щось тепле й ранково-добре. Очікування облітає десятки вулиць і років…Скоро ти повернешся. А в мені тим часом зріє твоя любов, в мені зрієш ти…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=225030
дата надходження 28.11.2010
дата закладки 22.04.2012
... він римує ночі і дихає важко туманом,
палить надмірно й шукає очима безсоння.
Плазують й сміються навколо старі інтригани,
а він упивається словом, як вперше сьогодні.
Йому незнайомі кордони натхнення і втоми,
мовчить і вдивляється пильно в потворність підлоги.
Я часто за нього молюсь і не вірю нікому,
а він вже старіє і пише листи псевдобогу.
До нього іти мені треба і з вірою в диво
та він не впізнає тієї, що в снах на секунду.
Зігріюся поруч і буду мовчати сміливо
і може забуду себе чи його не забуду.
Покотимся в прірву метафор пророчих
і пальці позбудуться холоду,наче ліміту.
Можливо це кара чи мій надприхований злочин-
поета байдужого більше за Бога любити.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=234024
дата надходження 10.01.2011
дата закладки 22.04.2012
Ми знов на Ви, але ти мій навіки.
Змиває дощ утомлені сліди...
Помовчимо - не піднімай повіки.
Цілюща тиша - ліки. Лиш не йди.
Отак лишись у пам'яті - коханим.
Дозволь ще мить подихати удвох,
Допоки в серці не відкрились рани
І не проріс гіркий чортополох.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329076
дата надходження 09.04.2012
дата закладки 22.04.2012
Напружено мовчу. Вокзальна тиша
Не дише, співчуваючи з пітьми...
Давай, хоч мить побудемо дітьми,
Скажи ще раз: "Не бійся! Не залишу".
Де наше завтра, хто навчить чекати?
Минеться час, не будемо на "ти",
Крізь дикий біль насмілилась піти,
Крізь щем душі навчилася мовчати.
Розлуки біль на Львівському пероні.
В міцних обіймах ніжності тону.
Я проклинаю,чуєш,цю весну,
Повільно відпускаючи долоні...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267347
дата надходження 27.06.2011
дата закладки 22.04.2012
Я не просила у Бога багато,
Я просто хотіла людського тепла,
Хотіла я просто щиро кохати,
Поки любов не згоріла до тла.
Згоріла любов, залишивши лиш рани
Розчинившись в повітрі, зникла кудись.
Витекла швидко, як вода із-під крану,
Зруйнувавши надії, що були колись.
Здавалось, що світ перестав існувати,
Що небо і сонце згасли умить.
Здавалось, що більше не зможу кохати,
Не зможу життя я щасливим зробить.
Та сталось не так. Я розправила крила,
Повірила в те, що життю не кінець.
Крок я рішучий назустріч зробила
До щастя, до свого пішла навпростець.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176101
дата надходження 08.03.2010
дата закладки 22.04.2012
У хвилини вечірнього смутку,
як на призьбу кладе булаву
ясне Сонце - несу незабудки,
наче пам'ять про Тебе живу…
І єдиному Богу відомо -
як Тобі, як мені вже без нас….
Бо такої блакиті як вдома
не знайду, хоч шукала не раз.
Я забуду дороги і втому,
застелю білосніжний обрус -
незабудки як завжди на ньому…
Посміхнуся, на стіл обіпрусь…
Надвечір̕'я огорне любистком,
місяць-глек молоко розіллє…
Розстилається тиша батистом…
Відчуваю… Ти поруч… Ти є..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329800
дата надходження 12.04.2012
дата закладки 22.04.2012
Дозволь мені
ввірватися без стуку -
шаленим вітром,
повінню,
дощем…
Прикласти ніжно
чудодійну руку -
до серця,
щоб пульсуючим вогнем
медові краплі
пити з вуст гарячих,
вдихнути небо -
пахощів ваніль...
Сміятись дзвоником
у полі, наче
ПРОКИНУВСЯ
У ДУШАХ БЕРЕЗІЛЬ.
Купатись цвітом
в росянистій втомі,
на хвилях завмирати
у плавбі...
Щоб ми були
єдино-невагомі -
дозволь мені
лишитися
в Тобі…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318059
дата надходження 01.03.2012
дата закладки 22.04.2012
Дощить.Журба.Вечірнє жало.
Сиджу собі біля вікна.
Чи то боліти перестало?..
Чи, може, сили вже нема?
Дощить-дощить...Гримить-сміється.
Підкрався спогад-сирота.
Десь ненавмисно відізветься,
Що ти не той, бо я не та...
Дощить на зло.Дощить без жалю,
І щось вривається мені.
То з неба крапля в серце впала,
А з серця тихо по щоці...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272780
дата надходження 30.07.2011
дата закладки 22.04.2012
І мрії ті - мов скошена трава...
І я не знаю, правда, я не знаю,
Чому мене ілюзія твоя
Надвоє рве ще й досі. Розриває...
І мрії ті - мов роси на квітках,
Їх сонце палко вип'є до безтями.
А в цих банальних, зболених рядках -
Усе життя, що сталося між нами.
І мрії ті відпущу в небеса,
До Тебе, Боже, зорями сіяти.
Щоб ц́іле не ділилося на два,
А майже мертве вчилось оживати...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=253480
дата надходження 13.04.2011
дата закладки 22.04.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 22.04.2012
Мрячить із неба – прямо на долоні.
Мороз ще позавчора відгорів.
Цей дощ лютневий – зовні не холодний -
заплутався між віттям яворів.
І сіє з неба непомітна мжичка,
на провесні тепліє по руці,
тих кілька крапель на твоєму личку,
мов кілька ранніх смутків на щоці…
А до весни лишається півмилі,
сповзає сніг із посірілих площ...
Так хочуть наздогнати заметілі
тебе й мене. І цей лютневий дощ.
28.02.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319633
дата надходження 06.03.2012
дата закладки 22.04.2012
Ламає день цукристу, сиву кригу,
і пахне сад торішнім полином.
Занила гілка, соком, на відлигу,
в розчахнутої вишні за вікном.
Гарячим срІблом капотить зі стріхи,
з калюж понапивались горобці.
Нарешті відступили завірюхи,
лишивши в тінях від зими рубці.
Синіє у проталинах між снігу
самотня квітка, мов любов чиясь…
Занило зліва, певне, на відлигу,
чи, що весна без тебе почалась…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320551
дата надходження 10.03.2012
дата закладки 22.04.2012
Я блукатиму містом самотнім наївним дощем
у сезоннім цвітінні, в пелюстках білявих акацій.
Може, навіть, забуду про той неподоланий щем
серед мокрих будинків у ретро міських аплікацій.
Звуки крапель як кроки, я ними римую рядки
непочаті, а, може, вже сказані вчора…між нами.
Наливаються духом медовим акацій квітки,
й літо стелить під ноги відцвілий пожухлий орнамент.
Я сьогодні не зможу себе віднайти. Навіть, гірш.
В цьому шумі трамваїв, тролейбусів - протяги тиші.
Вже завершено все? Залишивсь недописаний вірш...
замість мене, цей цвіт між холодних акацій допише.
творча робота від AmriLauru на http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=263325 та http://www.playcast.ru/view/1585417/746545e055659d2c8b47f809b5281af33e1cc317pl
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=263283
дата надходження 04.06.2011
дата закладки 22.04.2012
Життя у світ приходить, наче диво:
Адреналін штовхаючи в аорту,
А за кохання чисте і правдиве -
Дівча платило муками аборту .
Цуралася душа німого тіла,
Тремтіло серце, й кулачки від болю…
Чого? Чого ? Чого не розуміла
Довірлива й гірка жіноча доля…
Цвіт облетів в добу тридцять дев’яту
(Життя побивши на траву прим’яту),
Малесенькі… дитячі рученята
Між небом і землею розіп’яті…
А він ? Що ж він... Відмовився проблеми…
Бо йшов по світу пілігримом нóчі,
Й тепер рве з іншою квітки в Едемі…
Скажіть... чому цей гріх - лише дівочий ?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=250898
дата надходження 31.03.2011
дата закладки 22.04.2012