: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 01.10.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 20.09.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 02.09.2012
раптом захотілося побалакати))
Відтак, тобі хочеться вижити. Просто вижити.
Ти клацаєш мишею, слухаєш іншу музику…
І якось хотів би від світу відгородитись,
І так беззмістовно минають осінні тижні…
Ти вчишся любити: хоча б сусідського Тузика,
Тузи в рукаві… А незграбно сховав, то йди ти…
Куди не глянеш – глянець, гламур і несмак.
Куди не ступиш – ступор, параліч, кома.
Із кожної шпарини, куди невіглас рине – змія.
А хочеться уламок, але щоб свій і чесно,
Бо в нашім королівстві усе таке зникоме,
Що можна втратить легкість, сконавши позаяк.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324475
дата надходження 23.03.2012
дата закладки 31.08.2012
І.
...коли сьогодні
модифікується
у вчора.
а завтра переростає
у сьогодні.
ІІ.
...коли годинники
ламаються, а час
продовжує крокувати
і зраджувати
їм з іншими
годинниками.
ІІІ.
...коли з кожним
роком ми все частіше
проживаєм той день,
який буде
днем нашої
смерті.
ІV.
...те, що коли
ми зламаємся,
і наше завтра
не модифікується
в сьогодні,
час і нам починає
зраджувати
з іншими.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332309
дата надходження 22.04.2012
дата закладки 31.08.2012
То був сірий, безликий, поржавілий будень перону.
Зграї воронів імітували вагонну смолу.
Хтось поспішно прощався цілунком. Помада червона
Стослівні відбитки строчила вокзальному склу.
Ми із зонтиком тихо, сумирно й беззлісно чекали.
Ми вдавали, що не помічаєм чимало речей:
Нас усі оминали, нам дорікали, нас проклинали,
А ми собі ні пари з вуст і німотна байдужість очей,
Що встромлені у циферблат, неначе він зараз втече.
Ми фальшивили власною вірою у атракційність
Цього міста в мереживі сірості і чорноти.
Півголосом зонтик бубнів щось потішливе і мелодійне,
Що я самохіть учепилась за той непривабний мотив,
Хоч секундою швидше я потай ладилась піти.
То був той же безликий, поржавілий будень перону...
Рейвах воронів невипадково вказав неземне -
З прикінцевого енного стомленого вагону,
З-поміж сотень людей, від яких так нелюдськістю тхне,
Вийшов той, хто над все ощасливив мене.
Ми поспішно вітались цілунком. Помада червона
Відбивалась раптово й раптово зникала на нім.
В зграї воронів випали вкраплення білого тону,
Ржа повільно втікала з закутків перону...
То був він. Я діждалась. Прибув. Прилетів. То був сніг.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=296661
дата надходження 29.11.2011
дата закладки 31.08.2012
Скоро осінь уже глузуватиме
з моєї постелі порожньої
і своїми кістками брунатними
у ребра ввіткнеться безбожником.
Осінь в поспіху, видно, не знає,
що вона - лиш великий гербарій.
Може, я в тій постелі сконаю,
і напишуть у пресі бульварів:
''Вона мала хворобу осені.
Осінь їй проросла у душу''.
І якісь дітлахи набурмосені
покладуть мене в книжку.
Засушать.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359550
дата надходження 24.08.2012
дата закладки 31.08.2012
тоді, коли наші серця
зацементують перші інфаркти,
коли я не впізнаю твого лиця
крізь вуалі із катаракти,
тоді, коли наші хребти
складуться у знаки питання,
коли гавкотом хрипоти
звучатимуть наші гортані,
тоді, коли колінвал кісток
заіржавіє, ніби зброя,
що принишкла на дні річок
ще з минулостолітніх воєн,
тоді, коли гострий кут
мої вилиці стеше в скелясті -
аж тоді я скажу, мабуть,
чим бути могло би щастя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=334209
дата надходження 30.04.2012
дата закладки 31.08.2012