Оригінал - http://www.poetryclub.com.ua/author.php?id=16422
Кліп- Тамари Васильєвої - http://youtu.be/6qY23-sGhio
----------------------------------
[youtube]http://youtu.be/6qY23-sGhio[/youtube]
У пам’ять вічністю струмки
Летять, як диво-каруселі.
В руках у долі акварелі,
А колір золотий таки.
На полотно ти поклади
Кохання наше назавжди.
У пам'яті цвітуть сади.
(На полотно ти поклади.)
Чудові пахощі весни
І жовті квіти на осонні,
Похилі трави безборонні.
Як впасти росам поясни.
Не треба берегом іти,
Мене нема, там тільки ти.
На вітрі хвилі самоти.
(Мене нема, там тільки ти.)
І знову сонце і дощі,
І грози стукають у двері,
І плями мокрі на папері,
І душі наші не в плащі.
Рояться в пам’яті думки,
Життя гортає сторінки.
У пам’ять вічністю струмки…
(У пам’ять вічністю струмки…)
================
P.S. В оригіналі вірша катрени чергуються з терцетами.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=444025
дата надходження 18.08.2013
дата закладки 18.08.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 16.08.2013
Шукаєш ще мене?Мене нема.
Виходить ніч і плаче,і мовчить.
І в душу підкрадається зима,
Як господиня знову в ній сидить.
Я не кохаю.Ти мені чужий,
Я віддала від серця всі ключі.
Здається,не підходить лиш один?
Ти спробуй милий знов усі,усі.
Не підійшов?А ти шукай вікно,
Під ним ти прошепоч мені слова.
Та я кохаю іншого...Кого?
Хто все життя шукав,де буду я...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442046
дата надходження 07.08.2013
дата закладки 07.08.2013
[b]«Нерозгадані сни»[/b]
Олексій Тичко
Кременчук – 2013
І подумалось мені, що право на фантазію, і, навіть, на ілюзію – фундаментальне суто людське право. Добре, що книжку зараз може видати навіть не член Союза письменників. В сучасному порядку речей, коли автор змушений публікувати свої твори власним коштом, є й позитивний момент. Автора видно всього, як на долоні. Тут вже не киватимеш на цензуру, мовляв, вихолостили, вирізали все краще, сміливе й гостре. В радянську епоху цензор вилучав не лише відверту «антирадянщину» – така література зразу передавалась до «компетентних органів». Пильні цензори – справжні бійці ідеологічного фронту – слідкували за тим, щоб ні автор, ні його літературні герої не були задумливими, журливими, не роздумували над «вічними питаннями», не переживали відчаю, кохання в немолодому віці і багато чого іншого, що розцінювалось, як занепадницьке, хитке (тобто капіталістичне) – чуже будівнику комунізму.
Світ фантазій, снів (як розгаданих, так, тим паче, і не розгаданих) був під забороною. Мріяти і філософствувати можна було лише про «світле майбутнє». Думок і почуттів потрібно було позбуватись методом поступового їх атрофування. І така книжка, як «Нерозгадані сни» Олексія Тичка в ті роки цензуру не пройшла б.
Книжка містить в собі близько сотні віршів різних за тематикою. Та все ж вони формують два основних тематичних розділи, кожному з яких передує рецензія товаришів по перу, поетів Аделі Станіславської та Лариси Омельченко.
І дійсно, в першому розділі поетична хвиля таланту Олексія Тичка розколихує від задумливої зажури («Невиправні»(14)) до бунту особистості («Невільник обставин»(30)), від спокійних пейзажів («Задощило»(26)) до громадянської лірики («Пихата столиця» (12), «Генетичний страх»(42)). І, звичайно, сни – про отчий дім («Нічна ностальгія»(31)), про Париж («Дежавю»(52)), про ніч з чорнявкою («Сон наяву»(77)). Є вірші і зі згадуванням схожих станів – про напівсни, видіння, марення, міражі, ілюзії, фантазії, мрії, безумства. Є вірш про безсоння, яке переживається дуже болісно («Безсоння»(59)).
Другий розділ занурює в емоційний світ почуттів вже зрілого чоловіка, з його ще досить юною закоханістю в світ і жінку. Заворожує романтична аура еротичних переживань у віршах «Ранкова кава»(66), «Броньовані двері»(86), «Уже не юність»(94).
Хіба після таких палких рядків не захочеться самому прочитати, що ж було далі:
[i]«Не скоро прийдемо з тобою до тями –
Лічили цілунки і збились на «сто»….» [/i]
«Зимове кохання»(69),
[i] «Поскидали плащі на стіл,
Заважає білизна в ліжку.
Буде шал, буде танець тіл…»[/i]
«Недопите глясе»(70).
Книжечку доповнює чудова романтична графіка, наче «малюнки на асфальті», Володимира Шорохова. Тож не спати, всім читати збірку віршів «Нерозгадані сни»!
===========================
*– в дужках номер сторінки в збірці «Нерозгадані сни»
Євмен Бардаков
20.07.13
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=438752
дата надходження 22.07.2013
дата закладки 22.07.2013
[b]«Сорок вісім кроків»[u][/u][/b]
Тамара Васильєва
Кременчук – 2013
Хто вже тільки не розмірковував про особливості жіночої поезії. Тепер, коли я прочитав збірку віршів Тамари Васильєвої «Сорок вісім кроків», настала і моя черга повправлятися на цю тему.
У чоловіків і жінок різне світовідчуття і світобачення. В жінки різноманітніший світ емоційних тонкощів. Жіноча поезія, як правило, ніжна, мелодійна, чуттєва. Хоча тематично вона про одне – найголовніше – про очікування зустрічі з любов’ю і щасливим майбутнім.
Не виняток і перша книжечка Тамари Васильєвої. Справді, про любов, кохання і пов’язане з ним жіноче щастя в книжці чимало написано. Одні тільки назви поезій говорять самі за себе:
«Фонтан любові»(82)*, «Вино любові»(89), «Сила любові»(76), «Любов чи самотність»(93), «А вітер мене любив»(94), «Березневе кохання»(118), «Твоє кохання»(88), «Щастя»(88), «Щастя мить»(115), «Привези мені щастя»(74),
Та й що в цьому дивного – адже жінка більш чутлива до духовного світу, тому в жіночій поезії більше добра і ніжності, тепла і страждань.
[i]«Хотілося щастя, хотілось любові,
Хотілось…хотілося просто життя…»[/i] (68)
Можливо, тому, що Тамара Васильєва стала писати не в юному віці, а зрілість потребує більш стриманого способу передачі почуттів, в її віршах кохання не перетворюється на запеклу війну статей з усіма її перемогами, поразками і примиреннями. Її простір не обмежується простором спальні. В них немає шокуюче екстравагантних еротичних фантазій про плоть, шал і бажання. Емоційний спектр лірики має не надто контрастний розмах коливань від почуттєвого піку, близького до навіженості, аж до повної депресії.
Єдина «постільна сцена» в книжці така:
[i]«Чому тепла ковдра схолола…
Де ділось її тепло?
Так боляче…правда гола.
Скажіть, а тепло було?»[/i](71)
– так стримано і глибоко.
Кожен вірш у Тамари Васильєвої про любов. Це і ніжна зворушлива любов до матері – «Прости мене, мамо»(51), «Мамина хустка»(53);
і любов до рідного краю – «Рідному краю»(50), «Кременчуцький наш край»(49);
любов до рідного села, з яким пов’язані світлі спогади дитинства – «Моє село»(39), «Там зростали»(48), «Моє дитинство»(45);
любов до розмаїття навколишнього світу, до природи – «Музика природи»(16), «Пробудження»(14), «Я на межі між осінню й зимою»(26);
любов до мистецтва, музики, танцю – «Дяка Маестро»(32), «Я не знаю, про що написать мені вірш"(30).
В книжечці «Сорок вісім кроків» ви не знайдете пафосу і закликів, ви відпочинете від гострої аналітичності та безпощадності в переоцінці духовних цінностей. Поетеса уникла як і стеpвозно-істеричної, так і поблажливо-материнської інтонації. Поетеса не займається штучним прикрашанням віршів незвичайними образами, маловживаними словами. Дуже симпатичними є і декілька малюнків Віктора Курила, вони добре вписуються в загальний настрій збірки. А настрій цей можна визначити так – жіночність – це джерело вічних людських цінностей, а роль жінки – поєдання кохання з вічністю життя.
І на завершення вірш про це Віктора Оха:
Тендітна, чутлива беззахисна жінка
дарує кохання і вірності миті.
Насправді, [b]вона [i][/i][/b]наче з каменю стінка
і справжня опора в мінливому світі !
==========================
*– в дужках номер сторінки в збірці «Сорок вісім кроків»
Євмен Бардаков
12.07.13
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=436974
дата надходження 13.07.2013
дата закладки 13.07.2013
Відкрию двері в тишу твого дому,
Тебе крильми душі знов обійму,
Де все таке знайоме й незнайоме,
Де очі мого щастя й моїх мук.
Промінчиком торкнусь до твого серця.
Щоб ти відчув тепло через віки.
Чи зможеш з пам"яті моє кохання стерти?
Чи згаснуть моїх слів палких зірки?
Я йшла через віки по лезу долі,
Побачивши у снах пророчий зміст.
Та будувала наче на престолі
Зоря до місяця казковий срібний міст
Нерукотворний вічний срібний міст...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435665
дата надходження 06.07.2013
дата закладки 06.07.2013
… Той перший – серйозний. Кохала його до безтями!
Умів все, що треба , своїми зробити руками.
…Готова була на край Світа! Та, що там – ходила.
Синочків йому, як належить, у строк народила.
А він все робив, все старався, щоб повнилась хата;
І друзів мав щирих, які не могли відмовляти.
Завжди почувалась при ньому, немов за стіною, -
Та доля уже готувала свій жарт наді мною…
…Той другий – надійний. І старший. І досвід чималий.
В чужому краю випадково нас доля зв’язала,
Коли залишилась одна, ніби біла ворона, -
Зустріла його – і товариша, й друга, й «патрона».
Він мовчки робив те, що я не могла поробити.
Він завжди був поруч, і він надихав мене жити!
Та ж, серце – не камінь! Як можна байдужість вдавати,
Коли воно також, згорьоване, хоче кохати…
…Той третій – «пустий»… Балаболка, як кажуть в народі:
Йому б говорити – чи в хаті, а чи на природі!
Годинами може «пусте до порожнього» лити,
Та, гріх не сказати, уміє таки говорити!
І байку розкаже, а треба – серйозного вірша –
І то, не чужого! Так інколи гарно напише,
Що – сльози з очей, а душа так і хоче злетіти…
Тож, спробуй такого, хоч трішки, та не полюбити…
Якби ж мені, Господи, всіх їх до купи змішати
І все, що найкраще, до того одного зібрати,
Щоб став мені другом, коханцем і був - чоловіком …
На інших не глянула б – цього кохала б довіку!
02.07.13
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=434993
дата надходження 03.07.2013
дата закладки 03.07.2013
Я не знаю,что же будет?
Сердце колотит как птица
В клетке,где любовь забудет.
Где не сможешь ты и сниться.
Я не знаю,что мне делать?
Я стояла у врат рая.
Чтоб любовь тебе навеять.
Умерла...И не жива я...
Как унять мне свою душу,
Чтоб к тебе да не просилась?
Как накрыть мне эту стужу?
Перед вратами крестилась.
Я зашла в рай-тебя нету,
И душа моя вернулась
На обычную планету...
И от сна она проснулась...
Погубил?А я простила.
Не любил?Не прикасался?
За двоих я долюбила.
Только ты один остался.
Ты стучишь через столетья?
Ты кричишь,что так нужна я?
Знаешь,дай же лишь согреться
Там,где я всегда чужая...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=424314
дата надходження 12.05.2013
дата закладки 12.05.2013
Сьогодні народилось моє ЩАСТЯ,
І я бажаю щоб воно росло,
Великим, превеликим і хай вдасться
Багатим стати, ворогам на зло.
Народження теж в НІЖНОСТІ моєї,
Бажаю їй шалених почуттів,
Щоб вона квітла від душі тієї,
Яку колись давним-давно зустрів.
У ПРИСТРАСТІ моєї також свято.
То ж запальною будь мені завжди!
І не міняйся років ще багато,
Роби своє і ні на що не жди!
Сьогодні народилося КОХАННЯ,
Моє єдине на усе життя!
Я побажаю вірності в чеканнях
Такої непохитної як я!
ЖИТТЯ моє уже святкує зрання!
І я попрошу Бога берегти
ЩАСТЯ і НІЖНІСТЬ, ПРИСТРАСТЬ і КОХАННЯ
Це все для мене означає - ТИ!!!!
З Днем народження, мій коханий!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397903
дата надходження 03.02.2013
дата закладки 03.02.2013
Одна лиш ніч втішатиме мене,
Та ще самотність у обіймах стисне.
І сміючись всі спомини складе,
І на душі лиш важкістю повисне.
А у душі все сипле через край,
Твоя байдужість стала там ногою.
А ти через сто років не шукай,
Я проросту над річкою вербою.
Я як верба схилю свою косу,
Я розчешу її лиш вітром старим.
Вберу у себе сонечка красу,
І питиму у річці собі чари.
Через сто літ мене ти не шукай,
І вітром не ставай у чистім полі.
Залиш мене,залиш,пообіцяй,
Що станеш ти чужим у моїй долі.
Що зможу некохати я тебе,
Що із душі тебе повириваю.
Пообіцяй,що біль ось цей мине,
Коли цілую іншого.Я знаю,
Що покохаєш ти через сто літ,
Що вітром в полі коло верби будеш.
Пообіцяй,що обійдеш весь світ,
І через років сто мене забудеш.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397358
дата надходження 01.02.2013
дата закладки 03.02.2013
П’ятий раз дзвінок лунає поспіль.
(Піднімати трубочку чи ні?..)
Охолола поетична постіль,
Й почуття – метелики сумні.
Ще образа досі серце крає,
Рій думок бентежних в голові.
Клавішу жадану не торкаю, –
Стримаюсь ще раз. Не відповім...
Стрималась. Серед затихлих звуків
Знов тривога залишає слід.
Знову у душі нестерпні муки
Й тіні ностальгії на чолі.
Згадую знайомі атрибути:
Погляд, риси, солодощі слів.
Як же хочу голос той почути,
Від якого світ навколо млів!
Час повзе. Годинник ледве човга.
Підозріло телефон мовчить.
Пауза чомусь занадто довга.
Задзвенів! О, довгождана мить!
В серці знов запалюється сонце.
Слухаю настирливий мотив.
Тільки б не останній був дзвінок це…
Тільки б він іще раз подзвонив!
18.01.2013р.
© Copyright: Ирина Визняк, 2013
Свидетельство о публикации №113012001689
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393951
дата надходження 20.01.2013
дата закладки 20.01.2013
Нiч запалила в сутiнках вогнi,
Чумацький шлях серед зiрок прослався.
А я одна на бiлому конi
В широкий степ опiвночi подамся.
Навперегiн iз вiтром полечу,
У росянистих травах заблукаю.
Нiхто не вгледить там мого плачу,
I не спита - кого я там шукаю.
Блукатиму до ранку в тишинi,
Iз вiтром досхочу нагомонюся.
Я не одна - я з вiтром на конi
В обiймах шаленiючих томлюся.
А вiн, мiй пустотливий вiтерець,
Цiлунками осипле моi очi.
I стукiт двох закоханих сердець
Вiдлунням озоветься серед ночi.
Загра свiтанок в зорянi трембiти,
Впаде зоря остання i згорить.
I стомлений за нiч, безсилий вiтер
Приляже в травах трiшки вiдпочить.
Пiдступний ранок поцiлунки зiтре,
Лице омие росами-слiзьми.
Не залишай мене о, мiй коханий вiтре,
Хоч раз ще поцiлуй i обiйми!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=391528
дата надходження 11.01.2013
дата закладки 19.01.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 06.12.2012