Водоворот. И я тону.
С какой-то непонятной прытью,
Как никогда, уверенно, глотаю свет.
Глотаю, как наживку, голос страсти
И упиваюсь сим пареньем в глубину…
И все «вот- вот» и все «еще чуть-чуть»
Уже не властны над процессом погруженья.
Я не взойду, как солнце поутру,
И всплеском алым не коснусь заката,
Я лишь прошу продлить момент
Скольженья на поверхности любви,
На той тугой мембране между жизнью без тебя
И электрическим разрядом глаз при встрече.
Я на краю. И я могу!
Могу взорвать нелепое молчанье
Вдруг накатившею волной
Почти бессмысленных словестных излияний…
Или просто песней…или вздохом моря…
Но только не уйди в свое печальное жилище
Без пахнущих моими волосами твоих застенчивых ладоней,
Без шороха в моих карманах гальки с побережья,
Где несколько тобой подаренных ракушек
Смешались в спешке с мелочью, ключами…
Не уходи, забрав с собою сердце,
Которое торжественно ложится на самую верхушку дна,
На горсть орешков с барной стойки…
Водоворот влечет. Играю.
На струнах нервно растопыренных ветвей,
На клавишах заплесневелой кладки стен,
На перекладинах скамеек и заборов…
Чтоб не уйти тебе без легкой дрожи
На кончиках ресниц и пальцев,
В которых приютится голос лютни…
Водоворот. И в этом ожидании тепла,
И в этом трепете вечерних голосов и ритмов
Я утону!
Я утону
В тебе,
Любовь!
29.06.12.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=347043
дата надходження 29.06.2012
дата закладки 19.07.2012
Мама їхали на два дні,
А зробились такі сумні
І торжествені –
Наче збиралися заспівати пісню.
…Змастили черінь і долівку.
Перебрали скарб у скрині,
Залатали дірку в ряднині,
Вийшли поволеньки на город,
Пропололи грядки,
Попідливали квітки,
Кинули гички свиням,
Здоїли сумну корову,
Поскладали тріски, де дрова.
Назбирали ягід і засипали на вишняк.
Підмели тока.
Подивилися з-під руки на сонце.
Змили голову.
Запнулися біленькою хустиною.
Вбралися у празникового хвартуха.
…сіли на краєчок ослінчика
І склали невтомні руки.
Але Каравий
Стрибнув у пелену,
І невтомні руки
Гладили, гладили Каравого.
А німі вуста шептали: «Кицю… кицю…» --
А може «доцю…»
«дитино…»
«сину…»
І тільки очі
Задивилися у таку незглибиму далину,
Куди нікому не добратися за два дні –
Хіба що за мить їдну.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267086
дата надходження 26.06.2011
дата закладки 12.07.2012
-У мене, - пауза, - вдома дві кішки
кредит, квартира, нема дружини,
самотньо в кухні і пусто в ліжку.
У мене на дверях китайський замок
був телевізор, але вже замовк.
В мене сусідка - три підборідка
старий фіат і балкон із ґрат,
на стелі шви розійшлись, як сітка,
на стінах дзеркало і плакат.
На вікнах іній малює Альпи
у ванній сирість цвіте кутами.
я - добрий лікар (зажими, скальпель...),
хоч це заслуга моєї мами.
У мене в шафі - воєнна форма
і чорні фраки з вузькими штанами
у мене все, як то кажуть, норма,
от тільки пустка якась між нами..."
Я слухаю все це, неначе блюз
зухвало сміються ліворуч липи.
" А в мене перша і резус плюс,
і ти її всю мені залпом випив!"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=304718
дата надходження 06.01.2012
дата закладки 11.07.2012