Воюють в Слов’янську слов’яни,
Чи найманці, вбивці, садисти?
Слов’яни хіба росіяни?
Та ні, це звичайні фашисти!
Де ділася дружба, братерство,
Та клятви в любові, повазі?
Підлість, цинізм, фарисейство –
Спливли у фашистськім екстазі.
Це справжнє обличчя Росії!
Відкрилися риси звірині
І їй, як тій п’яній повії,
Здається, що ми ще щось винні.
Якісь осетини, чеченці
В моїй Україні стріляють.
Бандити – тепер ополченці
Катують людей і вбивають.
У люті своїй озвіріли,
Від запаху крові сп’янілі
Нас бачать лише крізь приціли.
Для них ми тепер просто цілі.
Розпухла від злоби Росія
Шле найманців нові загони.
Відкинута маска Месії,
Потоптані Божі закони.
Настало нарешті прозріння,
Що брата немає на Сході.
Що путами було коріння,
І жили в московськім смороді.
Нас вже не вернути в минуле,
Не станемо вже на коліна!
Дух волі, свободи відчули….
Змінилися ми…, й Україна!
01.06.2014 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=502644
дата надходження 01.06.2014
дата закладки 01.06.2014
Нас ошукали - знов збрехали,
Щоби слухняно йшли вослід.
Вожді - фальшиві епохали,
Яких іще не бачив світ.
Слова солодкі, мов короста,-
Хіба не Каїна печать?
Безсовісні забули острах.
А у людей уста мовчать.
І знов - понівечені долі,
І знов - дорога в нікуди.
Ми стільки стерпіли сваволі,
І в "дружбі" зажили біди,
Що самознищуємось гірко,
Що забуваємо, хто ми...
А провідна на небі зірка
Чека на праведні уми...
29.ХI.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=463144
дата надходження 29.11.2013
дата закладки 29.11.2013
"Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров'ю
Волю окропіте.."
Т. Г. Шевченко
Поховали і повстали, позбулись кайданів
Ворожою злою кров’ю проклятих тиранів
Щедро землю окропили і свою свободу
Потім стали проливати кров свого народу.
Бо дорвалася до влади зграя шарлатанів
І режим став жахливіший від отих кайданів
Люципер владарювати почав в Україні
Й полилися ріки крові у лихій годині.
Божі храми руйнували, голодом морили
Православну віру нашу геть занапастили.
Сплюндрували Україну, серце виривають
Виродки , оскаженілі, душу, убивають.
А від випитої крові геть осатаніли.
Душі зчерствили, зогнили серця скам’яніли.
Гине люба Україна. Мову убивають
Люди в злиднях та зневірі ледве виживають.
Напророчив ти Тарасе долю Україні,
Що загине вона в злобі у лихій годині.
Злозачаті її діти , в чреві ще, пропадуть,
А оперені та хтиві , вб’ють її, й обкрадуть.
Скаженіє в Україні безробіття люте
Нічим діток накормити , взути, одягнути
Ні! Не позбулись Тарасе ми ярма та гніту.
Мабуть доля України - хиріти та скніти.
Згадуєм тебе Тарасе і пророче слово
Бо збувається щоразу воно знов і знову
Ми чвалаєм до руїни, до свого загину.
- Боже мій, за що караєш любу Україну!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456599
дата надходження 25.10.2013
дата закладки 26.10.2013
Котилося сонця,котилися зорі,
Мішалися з вітром і дощиком в полі.
І вчилися смуток із щастям мішати,
І вітер у полі всю ніч цілувати.
Гойдалися хмари на довгих перинах,
І руки купали в буденних хвилинах.
А я по драбині із пір'я до хмарки,
Я зілля варила,купила в знахарки.
Я хочу тебе напоїти тим зіллям,
Хай осінь закінчиться нашим весіллям.
Я всіх вас запрошу,я сукню пошию,
Віночок із квітів,намисто на шию
Із перлів,що витягну з самого моря.
А квіти сама я нарву серед поля.
Де вітер з дощем я мішала руками,
До тебе предовгими йшла я стежками.
Такими,що в небо сама прокладала,
Коли на хмаринках до ночі гойдалась.
Віночок сплела я із маків червоних,
Намисто із перлів таких пречудових.
А ти черевички купив в Королівни,
Пасок ти для мене купив у царівни.
У осені взяв мені ковдру під ноги,
Та ти ще у грудня просив допомоги.
І всіх запросив,Янголята летіли,
А крила такі пребілесенькі вділи.
І рученьки склали,і довго молились.
А ми вдвох до смерті з тобою любились.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456633
дата надходження 25.10.2013
дата закладки 26.10.2013
Красива жінка плаче в самоті.
Нема кому їй з віч утерти сльози.
Красивій жінці не везе в житті.
Комусь веселка - їй лиш дощ і грози.
Красива жінка мрії витяга
І чистить їх хустинкою до блиску.
Та їх щоразу поїда іржа,
Немов голодний пес кістяк із миски.
Красива жінка віри не втрача,
Відкрила навстіж серце, щастя хоче.
Роки минають, а його нема.
Чекайте! Не воно ото стукоче?...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454494
дата надходження 14.10.2013
дата закладки 16.10.2013
[img]http://cs320116.vk.me/v320116008/522d/YsSAfEdqE7w.jpg[/img]
Певним чином тобі заздрю,
Що змогла тоді піти.
Яким дивом, я не знаю,
Ти позбулась самоти.
А зі мною, мов прокляття,
Хоч шукав нові шляхи,
Тільки серце своє в шмаття
Я розбив під три чорти.
Позбирати не проблема
І зустріти іншу теж,
Як спростити теорему -
Що любов не має меж?!
Не росте трава в камінні,
Риби гинуть без води,
Коли дні передосінні -
Всі прощаються сади.
Не можливо в світі жити,
Коли сенсу вже нема,
А кохання оповите
У приречені пута.
Посивіло вже волосся -
Не хвилююсь я за це,
Шкода лиш – надворі осінь,
А в душі - те, що без меж.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454080
дата надходження 12.10.2013
дата закладки 14.10.2013
Заграй мені скрипалю
Мелодію сумну,..
Бо в серці стільки жалю,
Але не зна... чому.
Напевне то вже осінь
Загля́нула у сад
І вітер листя носить,
І знову листопад...
Та то ж летить не листя,
Та то мої роки -
Калиновії кисті
Попадали з руки...
І котятся жаринками
У росяній траві,
І десь поміж будинками
Згубились в пустирі...
Іграй скрипалю, грай
Свою сумну мелодію,
Буди у серці рай -
Я заплачу, добродію...
... Я все колись віддам,
Усі свої вірші...
І в "Сад" ніби Адам
Піду вже без душі...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452261
дата надходження 02.10.2013
дата закладки 07.10.2013
О ні, я не церковний є служитель.
Я інженер, технічний - не людських душ.
І тут пишу́ для вас, не як учитель...
(Але цінностей людських таки не руш.)
Дзвоню і буджу сонну я свідомість,
Щоб ви згадали - живемо лише раз,
Щоб не проспали ви її натомість,
Бо лежить на нас божествений наказ:
Внести своє пізнання цього світу
(Це і є найважче наше завдання)
І на стежині з зоряного квіту,
Стать людиною найвищого звання.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=422734
дата надходження 04.05.2013
дата закладки 26.07.2013
Обійми́ мене ніжно за плечі,
Хай вогонь заіскриться в очах.
Хай буде неповторним наш вечір,
Нехай стане казковим наш шлях...
Ми підемо́ в незвідані далі
Де лягає звабливий туман.
Ми забудем земні всі печалі,
А проблеми сховаєм в саван.
З нами будуть лиш зорі та небо
І схвильовані очі мої...
Мені більше нічого не треба,
Лиш обійми ласкаві твої...
Обійми́!.. І в мені розчинися,
Всі бажання та мрії віддай...
І до щастя мого дотягнися -
Тільки так ми потрапимо в рай...
Я же буду з тобою ласкава,
Зацілую я личко твоє...
Стане наша любов величава -
Найдорожче кохання моє...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=437545
дата надходження 15.07.2013
дата закладки 25.07.2013
[img]http://cs312627.vk.me/v312627008/bdc/udhEV5F6wa0.jpg[/img]
Я сумую за тобою
В ці казкові дні весни,
Розцвітають вже тополі,
А ми досі не змогли.
Пух на вії опадає,
А я згадую тебе -
Як же ніжно цілували
Твої губи лиш мене.
А тепер цілують інших,
Може, навіть там любов.
Не важливо хто з нас грішний -
Охолола наша кров.
Почорніли наші мрії…
Зачерствіли наші дні…
Тільки в серці мене гріє -
Прилетять ще журавлі.
Хай летять над небокраєм
Не до мене - до людей.
Бо від того вже щасливий,
Що я жив і знав тебе.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=424706
дата надходження 13.05.2013
дата закладки 17.05.2013
Не тримай кохання у мовчанні,
Як цвітучу квітку в темноті -
Може миті ніжності останні
Нам залИшились уже в житті.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=419399
дата надходження 18.04.2013
дата закладки 23.04.2013
Боже, дай народитись весні
Через призму небесного світла,
Розродитись з потуги землі,
Яснооким промінням досвітнім.
Щоб із тисячі тих промінців:
Білих, жовтих, червоних, зелених...
Запалав у вогні диво-схід,
Розсилаючи но́ві доктрини.
Як же хочеться теплого дня
Серед снігу, що землю вкриває.
Бачу в небі політ журавля,
Що від холоду крила схиляє.
Не морозь, вітругане, сади
Чи жалю ти у серці не маєш?
Ти не бачиш моєї сльози,
Що від болю, мов сад, завмирає.
Ген, вже проліски білі як сніг,
В первозданній красі заятрили,
Розгорнули пелюстки до ніг
У красі березневої сили.
Боже, дай народитись весні:
У зернятку, у пісні, у полі.
Я горнуся, як ті журавлі,
До весни, до життя, до любові!
Боже, дай народитись весні!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413431
дата надходження 28.03.2013
дата закладки 12.04.2013
[i][color="#0022ff"]Там, де із трав духмяних килими,
Любились ми!
Злітали в небо літні явори –
Ген догори!
Шукали душі там, де небокрай,
Свій рай…
І ось знайшли! Навколо все дзвенить
В цю мить!
Лишились ми з тобою віч-на-віч
В цю ніч…
Твій поцілунок на вустах тремтить,
Горить!
Я чую погляд ніжний твій
З під мружих вій…
Мене ти, милий обійняв
І щось сказав…
Крадіжник вітер підхопив, овва,
Твої слова,
І пролунало по землі, по всій;
«Я – твій!»[/color]
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413348
дата надходження 28.03.2013
дата закладки 28.03.2013
Уже весна вирує, землю будить
І зеленіє скрізь яровина.
А березень вдихнув на повні груди,
Доносить людям: «Вже — весна, весна!»
Шепоче річка, звільнена снігами,
Останню кригу в далеч понесло.
Цілує промінь спраглими вустами,
Обнявши землю під своє крило.
Ожили проліски в торішнім листі,
Ледь виткнулися пуп’янки-носи.
Земля вдягнула сукню променисту —
Легкий серпанок свіжої краси.
Дарує людям березень щедроти.
На пагорбах весняний цвіт заліг.
А у долині, що лежить навпроти,
Останні сльози ронить білий сніг.
Мені, що подаруєш, дню весняний, —
Яка ж нестерпність забаганок літ?!..
Вдихаю перші запахи духмяні,
Зазеленілих перших бруньок віт.
Так безкорисливо і дивнувато
Люблю весну і цей первинний цвіт!
Я від життя не хочу так багато,
Лише з любові виплекати світ.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404212
дата надходження 25.02.2013
дата закладки 28.03.2013
"Кожний з нас повинен постійно бути в польоті - крізь долю, над суєтою." Назарій Яремчук.
Журлива осінь обійшла Карпати,
ступає вниз по мокрих споришах,
у просині хмаринки- янголята,
і пісня, як Назарова душа.
Сніжинками кружляє понад краєм,
нам на уста краплинками збіга
і голосом Назарія благає:
- Любіть Вкраїну, бо вона одна!
Любіть, як я, до болю і крізь долю,
любіть за все і бережіть її,
плекайте мову і лелійте волю,
як у піснях своїх Вам заповів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379044
дата надходження 20.11.2012
дата закладки 12.03.2013
Замкнулось коло –
кавою у турці,
шепоче-осідає фус.
Проміння грає
плетивом настурцій,
усміхнено стає.
Горнусь
до рук Твоїх,
заманюють стихії.
В ущелинах очей –
прибій.
Хотіла б стати
мушлею, щоб хвилі
промовисто звучали
в ній.
Лимани сині
в поглядах бентежних-
розлити,
щоб не видно дна.
Малює кола
вітер прибережний –
далека і близька Весна…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405560
дата надходження 02.03.2013
дата закладки 07.03.2013
Україно моя калинова!
Скільки лиха народ твій зазнав,
Поки вітер святої обнови
На просторах твоїх загуляв.
Скільки раз вороги ненаситно
Зазіхали на землю твою.
І ти волю свою непохитно
Боронила в смертельнім бою.
Про незламність твою і відвагу
По всім світі розносився слух,
Джерелом тої сили й наснаги
Був козацької вольниці дух.
Він гойдався в колисці вербовій
Під зажурливий матері спів,
І зростав у добрі і любові
Вільний син українських степів.
Хмільний вітер із Дикого поля,
Терпкі запахи росяних трав
І палке поривання до волі
З молоком материнським вбирав.
Недарма молодим козачатам –
Здавна звичаї ці повелись –
Батько й мати справляли спочатку
Коня доброго, шаблю і спис.
І міцніли козацькії лави,
Гартувались, як сталь, у вогні.
Дух козацької волі і слави
Підіймав наш народ до борні.
Крізь століття зневаги й сваволі,
Через терни страждань і біди
Ясна зірка жаданої волі
Україні світила завжди.
І здійснилася мрія народу:
На початку новітніх століть
Україна, здобувши свободу,
Як держава могутня стоїть!
10.01.07.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=209884
дата надходження 08.09.2010
дата закладки 24.02.2013
музика Миколи Шевченка
Тiльки що цвiло - вже тобi черешнi.
Тiльки падав сніг - вже тече вода.
Тiльки що зробив свои кроки першi,
Під вагою літ хилиться хода.
Тільки що зустрів - вже і посварились.
Тільки колихав - глядь із дому йде.
Тільки що купив, так уже й зносилось.
Ще і не пожив, вже з косою жде.
Час пече нестерпно, як у зубі біль,
Ходиками тіка, променем згасає,
Так хотів би бачить ясно свою ціль,
Та коли побачив - часу вже немає.
Бути, чи не бути? Марно, а чи ні?
Так питання стане, за душу візьме!
Скільки б не блукати по життя пітьмі,
А остання правда нас колись пройме!
06.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=400160
дата надходження 11.02.2013
дата закладки 11.02.2013
Що тобі дарувати, не знаю,
може осінь підкаже мені,
горобини разочки із гаю
на твоєму залишить вікні!
А зима кришталем загаптує,
вичурними узорами скло,
хай світлиною очі милує,
не виносить лиш з хати тепло!
Повесні, коли все оживає,
на твоєму розквітне вікні
все найкраще, що тільки бажаєш,
і дзвенять солов'їні пісні!
Літні грози умиють світанки,
розмалюють барвисто сади,
хай веселки запросять до танку,
нададуть без утоми ходи!
Як вітатиму, це пригадаю,
кругообіг природи - дива,
але краще... любов подарую,
бо вона в моїм серці - жива!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379940
дата надходження 24.11.2012
дата закладки 27.11.2012
Зазирни в мою осінь, благаю,
Це для неї з душі всі слова.
Ці признання тобі надсилаю
Від любові, повір, так бува.
Бездоглядну її залишили
В листопад і осінню сльоту.
Ми з тобою, напевно, грішили,
Попрощавшись отак, нальоту.
А любов непомітно присіла
Вже осіннім пейзажем в саду.
Попроситись назад не посміла,
Чи на щастя, а чи на біду.
Не простила, мабуть, нашу зраду.
Й слізно впала осіннім дощем,
Зачепившись в осінню принаду,
Хризантемовим жовтим кущем.
Зазирни в мою осінь
любов'ю…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378766
дата надходження 19.11.2012
дата закладки 26.11.2012
Життя одне і янгол в нас один,
Не бачу іншого в житті нічого,
Ростуть онуки і мужніє син,
А я тепер кінця чекаю свого.
Роки летять туманами в клубках,
А роси осипають срібло в лузі
І риба плеще вранці по ставках,
Лишивши рибакам шматок ілюзій.
Таке життя, такі мої роки,
Хоч доля кожного біжить кудись далеко
І тиха хвиля бистрої ріки,
Дует веде із клекотом лелеки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374993
дата надходження 02.11.2012
дата закладки 02.11.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 02.11.2012
Я не помру,
Душа не помирає.
А тіло що...
Лиш тимчасова тінь...
На цій землі постійності немає
На цій землі нездійснених надій.
Я не помру
Вірші не помирають.
Моє життя -
Слова оці прості...
Слова, неначе сонце, не згасають...
Вони, як я, - у пам’яті, живі.
Я не помру
Життя не помирає.
Не приспана палаючість років!
А як помру...
То все ж... я залишаюсь
У неповторних віршах... між рядків...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=370099
дата надходження 11.10.2012
дата закладки 11.10.2012
Чому так серце, осене, щемить?
Грайливо й щедро розсипаєш листом.
Така прекрасна, дивовижна мить!
А я сльозу нанизую в намисто.
Ця щира й чиста зблиснула тоді,
Коли уранці задивилась в небо.
Хвилюють спомин роки молоді.
Й нестямно я закохана у тебе…
А ось важка, прихована для всіх,
У пригорщах, запалена душею.
Коханням знехтував, шукаючи утіх,
Тому й не стала парою твоєю.
Тамую я розгублено в думках,
Чия ж тепер вже буду наречена?
Сушила довго сльози на вітрах,
Обнявши стовбур молодого клена.
Гірка краплини зболена сльоза…
Таких найбільше у разках намиста.
Пекла образа, кинута в слова
Й моя дорога довга і гориста…
А цю сльозу, як росяну іскру,
Я пригорну у промені серпанку.
Осіннім листом ніжно обітру.
Вона зі сну щасливого світанку.
Ти вибач, осене, таку мою журу.
Нехай твої золотяться принади.
Я ж сльози всі в букет дощу зберу,
А ти розсип в осінні зорепади.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366929
дата надходження 26.09.2012
дата закладки 10.10.2012
У Негоди - Непогоди
Із дірками торби.
Як вона в них воду ллє,
То із неба що іде? ( Дощ.)
А Негода – Непогода,
Та була глухенька зроду.
Як їй хмари щось казали,
То в нас вуха закладало. (Грім.)
А Негода – Непогода
Мала сірники.
Як вона їх в руки взяла
Полетіли … (Блискавки.)
У Негоди - Непогоди
Хата без дверей.
З тої хати, як подує
Аж летить усе. (Вітер)
А Негоду – Непогоду
Вітер здув із хмари в воду.
Пішли хвилі синім морем,
Називалося то … ( Штормом.)
А Негода – Непогода
Любила оману.
Напускала білу млу,
Що звалась… ( Туманом.)
У Негоди – Непогоди
Друг був Вітровій,
Як вони вдвох танцювали,
Починався … (Буревій.)
Негода – Непогода
Замітала хату.
Так махала помелом,
Що летіло все селом. (Буревій.)
Як Негода – Непогода
Сумувала в зимню пору,
На мороз кидала воду.
Що виходило із того ? (Сніг.)
А Негода – Непогода
Тай любила кришталево-біле,
Як приходила зима,
Все вбирала в … (Іній.)
....................
Тягне шапку дід на вуха,
Баба одягла кожуха,
Тут у нас один прогноз.
Є на вулиці …( мороз.)
Ой летіли з неба
Білі льодяники
Несолодкі не смачні
Танули срібляники. (Град.)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=368119
дата надходження 02.10.2012
дата закладки 05.10.2012
Чорний хліб водою запивать,
І цибулю аж до сліз жують,-
Це на Україні, в нас буває,-
Українці так, бува, живуть́...
Стіни поцвіли, вапно купити
Нізащо, щоб хату побілить,
-Як нагодувати вас, зростити?,-
За дітей в батьків душа болить!..
Мов старе відро,оббита доля,-
Приклад їх, далеко,не один,
Що ж це ти,державо, смутком-болем
Українських багатьох родин
Все годуєш?!.Досить кривди, досить,
Помирають села, глянуть страх,
Десь хлоп'я у світу хлібця просить,-
Сирота в розірваних штанцях...
Ну, а люди наші працьовиті,-
Їм би, щоб робота лиш була,
Не дивились вікна б сумовито,
Не печаль би в них тоді цвіла...
Та натомість тільки запустіння,
Валяться край ясенів хатки,
Ріки й душі чиїсь в замулінні-
Відчай це або життя рядки?..
Слово моє плаче в зомліванні,-
Як мені за бідних не журить...
О, коли прийде вже те світання,
Й хоч на крихту стане легше жить?!.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338920
дата надходження 21.05.2012
дата закладки 30.09.2012
У теплому куточку примостилась,
Ближче до печі - тлів іще вогонь,
Накинула хустину, плечі гріла,
В ногах тулився кіт, теж змерз, либонь.
І тихо так, і суму повна хата,
Сидить бабуся і думкИ пряде,
Колись дітьми і внуками багата,
Тепер сама, ніхто вже не прийде.
Село для них, померлих років цвинтар,
Бо й сад пропав- посох, поріс бур’ян,
Пусте село, свистить у травах вітер,
Нема вже чим потішить городян.
Лишила пряжу підійшла до Бога,
Що з Матір’ю з покуття споглядав,
Молитву тиху мовила, небога,
Щоб щастя дітям, внукам посилав.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366818
дата надходження 26.09.2012
дата закладки 29.09.2012
Просто пригорнулось дві душі.
Лише погляд теплий, щире слово -
І нема для щастя вже межі,
І весь світ зробився веселковим.
Дивна легкість підняла без крил.
Чи я йду? А, може, я літаю?
Просто пригорнулось дві душі
Не в небесному, а у земному раю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=367534
дата надходження 29.09.2012
дата закладки 29.09.2012
«Ліхтар в саду.
Вкотре він ладен був згаснути!
Вкотре…»
(Йоса Бусон)
Осіння трава
З чисто бурбонським спокоєм
Шепоче мені – такому ж вицвілому
Про епоху мовчання та фарб густих -
Про часи Генріха Восьмого.
Як хочеться у прозорій непотрібності
Дзеркало на вулицю виставити,
Щоб його перехожі сахалися,
В душу свою потріпану зазираючи.
Як хочеться підошви черевиків своїх
Сонцю іронічному показувати
Хай з мене старого насміхається –
Весь світ обходив шукаючи
Чи то істину чи то тінь її,
А знайшов журавля білого
Такого ж як сам сивого.
А в провулках сміються юродиві,
А будинки, як сніг загублені,
А люди, як сновиди зачаровані,
А діти небом заколисані,
А книги на смітник пожбурені,
А я все у вікно дивлюся
На вас – перехожі і привиди…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366959
дата надходження 27.09.2012
дата закладки 28.09.2012
Вільний переклад
«Не бродить, не мять в кустах багряных» С.Есенин
Не бродити у кущах багряних,
Не знайти слідів між лободи,
Пасмом кіс, чарівних та вівсяних
Від - бажалась видно назавжди
Мовби ягода, червона, спіла,
Ніжною була твоя краса,
Сонячним заходом ти горіла,
А в очах безкрайні небеса.
Хоч зерно, твоїх очей зів’яло,
Ім’я, п’янко пронеслось, мов звук,
Шаль зім’ята, довго зберігала,
Запах меду безневинних рук.
В тишині, коли зоря на небі,
Мовби кошеня вмиває рот,
Говір лагідний чую про тебе,
Водяних, налитих вітром сот.
Хоч мені шепоче часом вечір,
Що ти була – пісня моїх мрій,
Той хто вигадав твій стан та плечі,
Самий настояний чародій.
Не бродити у кущах багряних,
Не знайти слідів між лободи,
Пасмом кіс, чарівних та вівсяних
Від - бажалась видно назавжди
Текст оригіналу
Не бродить, не мять в кустах багряных
Лебеды и не искать следа.
Со снопом волос твоих овсяных
Отоснилась ты мне навсегда.
С алым соком ягоды на коже,
Нежная, красивая, была
На закат ты розовый похожа
И, как снег, лучиста и светла.
Зерна глаз твоих осыпались, завяли,
Имя тонкое растаяло, как звук.
Но остался в складках смятой шали
Запах меда от невинных рук.
В тихий час, когда заря на крыше,
Как котенок, моет лапкой рот,
Говор кроткий о тебе я слышу
Водяных поющих с ветром сот.
Пусть порой мне шепчет синий вечер,
Что была ты песня и мечта,
Все ж, кто выдумал твой гибкий стан и плечи,
К светлой тайне приложил уста.
Не бродить, не мять в кустах багряных
Лебеды и не искать следа.
Со снопом волос твоих овсяных
Отоснилась ты мне навсегда.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366701
дата надходження 26.09.2012
дата закладки 26.09.2012
О, як чудово травами іти
І лагідно триматися за руки!
Лиш ми удвох і сонячні мости,
Й Едему дивовижні милозвуки!
Вже де-не-де зелений оксамит
Фарбує в охру Вершниці примара.
Зринають зблиски сонця з-під копит
І тихо гаснуть у молочних хмарах.
В шовкових косах срібного струмка
Листків дочасні тліють ікебани,
Гірського вітру лагідна рука
Куйовдить хмар повільні каравани.
Сидить на зрубі сивочолий бог,
Духмяна люлька куриться між сосен...
О, як чудово дихати удвох,
ОбрУчено ступивши з літа в осінь!..
Здмухнути в небо щастя кораблі
Хмеліти разом сонячним промінням-
Лиш ти і я у серпня на крилі
І наших рук веселкове сплетіння!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=353929
дата надходження 30.07.2012
дата закладки 16.09.2012
Автори: Мотрук Інна & Салтан Николай
На обрію холоднім полотні,
Крильми торкнулись злегка дві душі...
Обидві вони віддано кохали,
Біда прийшла до них, тоді ж не знали.
Палкий вогонь кохання догорів,
Життя і віра, все згоріло в нім...
Зневірена, ще вірить у кохання,
Одна душа так хоче покаяння.
А друга все шепоче знов і знов,
Ненавиджу, будь проклята любов.
Слова ці лезом вп’ялися у крила,
Йому це чути, Боже мій, несила.
На мить у Ній побачив він життя,
І сивий світ розрізали слова:
Не треба мила так тобі казати,
Ти спробуй ще раз пристрасно кохати.
Хороший мій, печаль мені лиши,
А сам лети, кохай когось, живи.
Кохання смів тобі я побажати,
Що в нім твій біль, не міг я цього знати.
Кохання - це не біль, а пустота,
Кохати розучилась, друже, я.
Прошу тебе, ще трішки зачекати,
І з ніжного плеча так не рубати.
А я живу, повір мені, живу,
Щаслива без зрадливого «Люблю».
Не все кохання може стати вічним,
Якщо душа повинна бути з іншим.
Цю істину давно вже знаю я,
Мабуть, кохання – доля не моя.
Я розумію важко так чекати,
Коли не знаєш звідки виглядати.
Я не бажаю гратися в любов,
Про спокій мрію, ласку і добро.
Чому ж всі люди так лише вважають?
Що про оту любов вони все знають.
Не всі отак вважають, але знов,
Вогнем пече оте гірке «разом».
Уміє лише той в житті кохати,
Хто вмів обпікшись і вночі згорати.
Або ж від ласки дивної втікав,
І у розлуках радості шукав.
Ти кожну мить життя свого п’янкого,
Не проміняєш в світі ні на кого.
Ой, не п’янке оте моє життя,
Але боюсь кохати, милий, я.
Невже у ніжнім серці все забулось?
Та не кажи, прошу, що все причулось!
Ні, не причулись ці палкі слова,
Кохання смак колись пізнала я.
Як зміг вогонь палкий твій так змарніти?
Коханий не бажав у щасті мліти?
Не в цім, хороший мій, була біда,
Холодний він, тому погасла я.
А може ще вогонь в душі жевріє?
І він про тебе й досі знову мріє.
А все одно, про що душа щемить,
В кохання не повірю ні на мить!
Ти не готова жити самотою,
Не можу помилятись я тобою.
Не знаєш зовсім, милий ти мене,
Давно вже моє серце неживе.
Забилось в нім палке бажання жити,
Хоч мить одну для неї залишити.
І з трепетом легка його рука,
Торкнулася жаданого плеча.
А сльози серця, мов з очей лилися,
Зневіри ночі в прірву здійнялися.
На мить затихла вся тоді печаль,
Втопилася в його п’янких очах…
Ця дивна мить світанком заясніла…
Так порожньо…, а в травах біле пір’я…
Лиш шепіт тиші рвався в небеса:
Це мить, а чи життя… життя… життя?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331372
дата надходження 18.04.2012
дата закладки 15.09.2012
В життя нове прийдеш не ти,
Не ти зігрієш в ночі вже холодні,
Як крапелька ранкової роси
Ти розтворилася в промінні сонця.
Не ти шептатимеш кохаю,
Не я скажу тобі люблю,
А білі айстри у моїм саду
Тепер для іншої цвітуть.
Для тебе серце моє билось,
Про тебе всі були думки,
І так душа моя стомилась,
Коли холодні сльози потекли.
Закарбувались в пам’яті моменти,
Коли щасливі були ми разом,
Та не можливо їх так просто стерти,
Якщо все було ніби сон.
Я все прийняв, я розумію,
Та все одно про тебе мрію,
Я в серці біль приборкати хотів,
Хоч намагався... та так і не зумів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325091
дата надходження 26.03.2012
дата закладки 15.09.2012
Якщо ваш малюк вже давненько не спить,
Якщо в нього ручка чи ніжка болить,
Чи просто…. ну просто не хочеться спати,
Ви спробуйте казку йому розказати.
Про зайчика в полі, що сів подрімати,
Про котика, рибку і вітер крилатий ,
Про мишку, що шкрябає тихо паркет,
Як татко для мами приносить букет.
Як раді батьки , що у них є малеча,
І їм не страшна у дворі холоднеча
Ну і , звичайно, ще треба сказати,
Як люблять його і матуся, і тато!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=363627
дата надходження 12.09.2012
дата закладки 12.09.2012
Скажіть мені чом на дворі
Осіння мряка пише вірші?
Ми злі, голодні, як звірі...
Але ж не крайні ми, не гірші.
Чом мокнуть душі під дощем,
А ми так і не маєм щастя...
Чому в серцях осінній щем,
Коли же нам за це "воздасця".
А ми все терпим, все ідем...
За нами в вирвах лиш дорога.
Де ж наш обіцяний едем?..
І що в молитвах просим Бога?
А що, як крок перетворим у страшний біг,
Ламаючи усе на своєму шляху...
Не розбираючи доцільності доріг
І перетворим всі ілюзії в труху...
Молю я Бога - розуму нам дай
І в першу чергу тим владикам.
Нехай забудуть про свій рай,
Нехай згадають про велике...
Бо все проходить лиш вічний час,
Та ще велика пам'ять у народу.
Все стає на місце раз у раз,..
А потім важко вибратись з-під споду...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299194
дата надходження 10.12.2011
дата закладки 02.09.2012
Слова сікли мов кулі у бою
Бандитам тюрми!Годі їх терпіти
Гарант не впоравсь зі злочинним світом
Зневіру принесла нам «Леді Ю»
Гірке розчарування від тих слів
Бо тягнуть воза хто з води – хто в воду
Керманичі ніяк не знайдуть згоду
І так завжди на протязі віків
Навпіл образа душу розрива
Слова солодкі зазвичай омана
Ми ж знаємо, що три гетьмана
Потрібно там де українця два
Оранжевий скінчився марафон.
«Шановні друзі» паряться на нарах,
Це правда гірше, краще б на Канарах
Та пізно. Шлях закрито в закордон.
Чом ми із вами злидні й бідарі?
Бо живемо в незгоді та розбраті
Жирують хтиві, ситі та пихаті
Глухі, черстві й бездушні владарі.
На краще не діждемо перемін
Як будем скиглить, нидіти, чекати.
В набат давно вже треба калатати
Щоби пасивних розбудив той дзвін.
Бо вже шматують наш народ на два
Біло-блакитні, сірі, жовто-сині
Їм не болить, що горе в Україні –
Брудна політика, брудні слова.
Тому зусюди їм лише хула.
Заради батьківщини знайдіть згоду
Служіть не долару – служіть народу
Тоді вам буде шана і хвала.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359036
дата надходження 21.08.2012
дата закладки 01.09.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 01.09.2012
Таке у нас життя... І що для нас планета,
Коли найбільша цінність хутір наш?..
І затягнула жадність нас в свої тенета.
Солодким здався вже чужий лаваш...
І хочеться відняти цей шматочок хліба,
Бо людська жадність вже не має меж.
Та навчати жити фелаха і таліба,
Тебе, мене, і вас навчити теж...
Отак і вчать вклонятися чужому богу...
Той бог мальований, звичайно, на грошах.
І приділяють всім увагу й "допомогу",
І свій закон провірять так, як на мишах...
А ви раби з персональним* номером на шиї
І вільні аж... до отої крайньої верби.
Фірма "кока-кола" приготує вам помиї,
А "вічний Вова" "позичить з газом" вам торби.
І носіть ви шаровари, ніби калісони,
Та радуйтесь, що бульба ще росте,
Що визрівають в огороді патісони,
І свинка салом вкрилася уже...
А долю вам уже давно оприділили,
Хоч ви не знаєте, що ходите в ярмі.
Недоторка́ністю когось нагородили...
Добровільно!?. Бо так ви хочете самі...
Ну, як вам зад надерти,.. як колись Адміну.
Чи по-новому, як тепер... Кадафі.
Трудитись, як... - у першу чи у "третю" зміну?..
... І ні́чого "зудіти", що все це "нафік"...
А для смиреності знайдем дієві сили -
Запишуть вас, звичайно, в терористи...
І буде вам тоді весь світ уже не милий,
Коли дубинкою - разів так з триста...
Якщо і це не допоможе - за решітку...
Головне, щоб були всі послушні, як раби..
На руку чи на лоб поставим "чіп", як мітку
І знову вільний... аж до найближчої верби.
* - індитифікаційний номер особи
́́́́
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=309077
дата надходження 25.01.2012
дата закладки 31.08.2012
Ти мене почекай...
Не спіши опускатись
В сон свій глибокий.
Сон почекає нехай...
Я навіть крізь скло,
Бачу образ твій -
Сумний, кароокий...
Я до тебе іду,
Ні про що не питай:
Про вечірню звізду,
Про калиновий гай...
... Я до тебе прийду
Дивним місячним сяйвом.
І на очі твої покладу
Візерунки лазурного неба.
І не буде це зайвим...
Я легенько з губ знім́у
Вчорашню печальну помаду
І міфічним поглядом Феба *
Сприйму, як німу
Цю вчорашню пораду...
Я до тебе вже йду...
А може не треба
Серед ночі тебе турбувати,
Бо падає листя...
Під ноги лягає
Золотий листопад
І не можу я спати,
Я вертаюсь назад
Де стукіт сердець,
Де сплетіння рук...
А місяць...
Який молодець,
Пам'ятає цей звук...
Це пам'ять нутрує,
Тихцем вимагає
Душевності мук...
... А місячне сяйво
Творить казкову
Цю нічну серенаду
Та висохлі мальви
Про щось шелестять -
Під вікна манять
Мого серця принаду...
Це я заблудлий,
Нічний прохожий,
В цей день непогожий,
До серця твого притулився.
А серце, як молот...
І совість не глодже,
Як кістку пес,..
А душевності голод
Мені допоможе
Кинути килим
До твоїх ніг
Із сині небес
Та діамантових зір...
... Регочеться місяць
Дико,.. як звір...
Якби я міг
Відняти у нього
Вечірне небо...
А може без цього,
А може не треба...
Бо золотом пада
Під ноги листва
І тихо шепоче -
Ти моя Лада...
Так серце хоче
Зняти всі перепони,
Ти для нього принада...
І сипляться дзвони
Сріблом литва...
То лине мелодія,
А може листва...
Мелодія серця -
Стежками лягає
Посеред двора...
... Ти виглянеш в шибку
І серце заб'ється...
Мелодію швидко
Вітер листям знесе.
А тобі вже здається,
Що вітер від мене
Цю пісню несе...
... А мелодія л'ється
І сум цей вечірний
Місячним сяйвом
Об шибки б'ється
Й візерунком лягає
На твоє лице...
* - антонім Аполлона
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=155711
дата надходження 15.11.2009
дата закладки 31.08.2012
Візьму у жменю я зірок
Та і засію людські душі...
Добра і сонця це урок -
Нехай не киснуть, як ті груші.
Нехай горять завжди добром,
Серця зігріють побратимам...
... Завжди питання став ребром, -
Чи буде жито в наших нивах...
Чи виросте лише кукіль
Та роз'їсть колючками серця,
Бо ж летять ворони звідусіль
І тій біді нема кінця...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312576
дата надходження 09.02.2012
дата закладки 28.08.2012
Лето, лето, куда ты делось,
бушует ветер и дожди.
Ах, как бы мне сейчас хотелось,
сказать тебе, родной - прости.
Прости за то, что было с нами.
Прости, что горькими ночами
не сплю и думаю о том,
как были счастливы вдвоем.
Друг друга мы с тобой любили,
но так уж выдалась судьба.
О счастье нашем позабыли,
когда любовь от нас ушла.
И никого винить не будем.
Давай оставим все, как есть.
Но никогда не позабудем,
о том, что было с нами здесь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357613
дата надходження 15.08.2012
дата закладки 15.08.2012
Любітеся, брати мої,
Украйну любіте
І за неї безталанну,
Господа моліте.
Тарас Шевченко
За сто чужинських зоряниць
Я не віддам й вишневу віту.
Тарас Мельничук
Стою і вдивляюсь в обличчя Твоє,
Тарасе, наш батьку, Кобзарю,
А в пам"яті зринуло інше лице
Знайоме і рідне до жалю.
Шевченко Тарас і Тарас Мельничук
Обидва для нас дорогі,
Зазнали немало в житті своїм мук
І долі у Вас непрості.
Між Вами століття важкі пролягли,
Та бились серця в унісон,
Єднала любов до Вкраїни, людей...
Вірші, боротьба і тюрма - це не сон.
Шевченко будив кріпаків-земляків
І словом своїм захищав,
У горах Карпатах Роси-князь зростав,
І землю свою він кохав.
Обидві ці постаті нам дорогі,
У серці ми їх бережем,
Шевченко Тарас і Тарас Мельничук,
До Вас доростаєм, ідем...
12.03.2005 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357624
дата надходження 15.08.2012
дата закладки 15.08.2012
Чому це люди так буває
Питаю я як чоловік,
Як дівка хлопця покохає
Любити обіцяє вік.
Як заміж йшла за мене Маня!
Був я молодий красивий,
Казала, що одне бажання
З тобою бути завжди милий.
Кохання як наїлась Маня
Народились у нас діти!
Вона стала в час кохання
Шубу Норкову просити.
На ліво Біс бува заносить
В зеленім лузі в зорях небо,
Коханка шубу ту не просить
Від мене їй кохання треба.
А в мене вже нема бажання
Як жеребець від гарцював,
Бо я своє палке кохання!!!
Без шуби жінці все віддав.
Ш.В.С.13.08.2012р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357180
дата надходження 13.08.2012
дата закладки 13.08.2012
Вишита ,заквітчана, сорочка:
білий сніг з червоним, у крові,
з тугою за долею синочка,
сльозинкою у кожнім ріднім шві...
Плаче ,у квітках,та не калина-
то душа вогнем ,моя,горить:
проводжала мама свого сина,
не забуду ,в серці,я ту мить...
Одягнусь, у мамину сорочку-
вицвілу... Куди спішать літа?
Образ мами,в рідному садочку ,
віддаляють, днями обміта...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357163
дата надходження 13.08.2012
дата закладки 13.08.2012
Ми задивляємось на мудру Роксолану
Дочку народу, що потрапив в гніт.
Орда його насильно підкоряла,
Та встояв він, бо Бог його беріг.
В полоні вижити непросто.
У бранки віра і тверді знання.
Підступні плани наймитів облуди
Святим Писанням викрити змогла.
Дочка священника про Бога знала
І Слово Боже в серці берегла.
Не людськими байками жила –
Все, що Ісус навчав, в життя несла.
Коли підступні наймити – вельможі
Султану готували смерть,
Спирались на традиції Корану,
Що ніби то не в силах їх змінить…
- Султанші до походу йти негоже,
Бо успіх їх у всьому обмине.
Прикмета зла, бо жінка не поможе,
А лицарі загублять честь -.
Цариця запитала наймудріших:
Чи від Аллаха ці традиції ідуть?
Коли ж їй відповіли, що це людське,
Нараз підступність виявилась тут.
Коли людина спромоглась на зміни,
То інша здатна відмінить.
Традиції – то витівки лукаві,
Не можуть правду боронить!
Колись Ісус урок дав фарисеям,
Тим хто Закони Божі замінив.
Ці люди все тлумачили на зраду,
Народ пряму дорогу загубив!
Сьогодні ми в полоні віровчення,
Що на традиціях вгрунтовує знання.
Біблійну правду міфом підмінили,
Нема страху, поваги до Творця!
Яка убогість, вірять Миколаю,
До нього і молебні і листи….
Що їм до настанов від Сина,
Щоб «Отче наш» у серці зберегти.
Немов всевладні, в пишноту обрядів
Вкладають всі свої знання.
Все показне, немов актори,
Нещирі, завчені слова.
Священники від Біблії далекі.
Що можуть люди скористати з них…
Хіба що таксу на пусті відправи,
Бо лиш мамона тішить їх.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352717
дата надходження 24.07.2012
дата закладки 12.08.2012
Настала нині твоя днина -
Твій звіт за пройдене життя.
Упала з серця тяжка брила
Й пішов до Бога навмання...
Жив,.. мучився, і сумнівався,
І ніс всю творчість для людей.
А шлях узяв і перервався,
Тепер всі ролі хоч в музей...
Шукав незвичні ще дороги
В кіно, театрі та й в житті...
Не знали втоми твої ноги
Ні босоніж,.. ні у взутті...
... Ти йшов і йшов - не спотикався,
Хоча непросто ниву перейти.
Твій шлях сьогодні перервався
Та ти досяг найвищої мети...
Бо пам'ять буде у народі.
Не заросте і ім'я бузиною...
Слова та ролі будуть в моді -
Іскритися та жити новизною...
22. 07. 2012р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=353133
дата надходження 26.07.2012
дата закладки 27.07.2012