Я не вірю! Ні не вірю.
Цього ніяк не може бути,
І я не можу це збагнути...
Від несподіванки дурію.
Не розумію, що збагнути?
Ти вчора був, тепер нема.
Німа стоїть твоя стіна,
Я хочу лише тебе чути.
Твої пісні - то моя мрія,
На них я виросла, жила;
Яка ж погана злая сила?
Забрати... Як тебе змогла?
І зараз я вмикаю ровер,
Від болі серця все жену,
Усе збагну! Ні не збагну.
Його нема і він загинув?
І як і всі, я не сама,
Шукаєм ми в очах любого,
Не буде більше вже такого...
Таких як ти, як ти нема.
...Співає серце, тихо значить,
Душа співає навпаки;
У кожного свої смаки;
Сумує мрія, вона плаче...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=556690
дата надходження 02.02.2015
дата закладки 02.02.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 03.09.2014
Не відкидай моє Люблю так гордо…
Воно нічого навзамін не просить…
До ніг твоїх впаде німим акордом…
Розіб’ється об твоє тихе…. Досить…
Своїм чуттям не в змозі ради дати…
Ми діти сонця… і сакральних схем…
Ти чуєш…на межі вісімдесятих
Для нас так щемно грає BONEY–M…
Прости… як ненароком обпечу
Я твої дивні лінії долонь…
Пекельним вітром в дім твій прилечу…
І спопелю його… Бо я –ВОГОНЬ…
Прийми ту чашу… що подам напитись…
Із рук моїх… як все змете журба…
До ніг твоїх струмком гірським пролитись
Дозволь мені… тому… що я –ВОДА…
Коли не зможеш в мандрах зупинитись…
Покинеш дім свій… і своє ім’я
Забудеш… зможеш ти насолодитись
Плодами з гір моїх… бо я – ЗЕМЛЯ…
Лише не відкидай оте Люблю…
Чекаючи на день страшного суду…
……..Я сотні літ любитиму тебе……
…….десь на межі невинності і блуду……
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512938
дата надходження 22.07.2014
дата закладки 22.07.2014
ходити над прірвою
значить намагатися
знайти себе і тебе
у кутку кращому
у місці затишному
у скелях
ніхто не знає
але всередині каміння гаряче
і ми зростемося в ньому
й палатимем
вибухатимемо іскрами
а ззовні тишею
мовчатимем іншим
тим що забувають про нас
у міському транспорті
а ми будемо ходити
над прірвами
над морем
над світом і океанами
засипатимемо шляхи пелюстками
лавових каменів
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505620
дата надходження 17.06.2014
дата закладки 17.06.2014
О,як я хочу бути тим дощем,
Торкатися до щік твоїх вологих
І дріботіти ніжно під плащем,
І цілувати вигини дороги,
Якими ти блукатимеш вночі,
Зімкнувши пальці в звичному сплетінні...
О,як я хочу полум'ям свічі
Тобі зоріти в морок цей осінній...
І прихиляти небо до воріт-
Як та твоя розпатлана смерека!..
Скільки всього оточує твій світ
І тільки я-чужа тобі й далека.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=294790
дата надходження 21.11.2011
дата закладки 26.03.2014
Зрікаюся минулих помилок.
Спокутані. Навіки. Без останку.
Я знала на що йду, зробивши крок:
Знекровлення й народження в світанку.
Все стало іншим.
Світ - чарівний світ
Впустив мене, що вмерла у неволі.
І вже зі мною більше ще розквіт!
Бо сповнився і сенсом, і метою!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=473182
дата надходження 17.01.2014
дата закладки 24.02.2014
Ностальгії нема, залишаються спогади літа,
Десь у пам`яті світяться вогником теплих жоржин,
Їм для щастя лиш трохи, всього лише трохи дозріти,
Та крилаті вітри на тепло узяли карантин.
Загойдається світ у колисці своїй вересневій,
По канатній дорозі ще можна дістатися хмар,
Та під нами в лісах неспокійна й палка королева,
На дерева притихлі вже кидає золото чар.
І срібнішає простір, мудрішають люди і птиці,
Хоч високі ключі на дарунки блакить рознесуть,
Біла сіль чумаків, як і завше, над нами імлиться
І далекі сади із бентежних сузір’їв ростуть.
Ностальгії нема, до тепла ще дорога відкрита,
Та свіжішають ранки і глибшає тінь вечорів,
Від блакитних апсид до русявого вузлика жита,
Хтось сильніший за нас щойно літо від нас затулив…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=446457
дата надходження 31.08.2013
дата закладки 31.08.2013
Білою смертю покрита земля
Холод у душах, вимерзли руки.
Вже заворожені білим поля,
Стишені звуки.
Знову зима, знову холод і біль,
Знову розлуки…
Знову на землю сиплеться сіль.
Муки…
Ви вже не вірите в мої слова,
Ті, що насправді.
В білому холоді я ще жива…
Та не назавжди…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=432010
дата надходження 17.06.2013
дата закладки 17.06.2013
Порожню вазу я беру до рук.
Вона красива і виблискує кришталь.
І ставлю обережно так, на стіл,
щоб не розбити, бо безмежно жаль...
Та ваза ця порожня і дзвінка.
Ручна робота, знаю, і богемське скло.
Беру до рук, і все ж безмежно жаль,
що змісту в ній нема і не було.
Порожній вазі все одно до нас.
В ній квіти гинуть, в ній весна вмирає.
Порожню вазу хтось бере до рук,
І хтось милується і в ній красу шукає.
Краса... Нехай ця ваза з дорогого скла.
Але ж вона така сама пуста, як і була!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=110164
дата надходження 01.01.2009
дата закладки 10.02.2013
«Хочу до тата!» -гУби дула доня,
З ним на рибалку, за грибами в ліс,
Та очі мами, не її - сторонні,
Ніби не бачать, донечкиних сліз.
Татусь «невдаха» - бізнес промугикав,
Заїхав в нетрі українських сіл.
Там в нього річка, в спокої безлика,
Невтомність духу і свобода тіл.
Маленьке поле - всіяне хлібами,
Старенька хата, криниця у дворі.
Донька просила дозволу у мами,
Зробити крок на батьківський поріг.
Та невблаганна, від образи, жінка,
Не піддається щирим молитвАм.
І мається, картається кровинка,
Розділена батьками пополам.
́
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=344000
дата надходження 14.06.2012
дата закладки 02.08.2012