Так тісно нам в пустих кімнатах.
Тиша вбиває криком своїм.
Скоро опинимось в білих палатах,
Бо в світі брехні їм язик онімів.
Важко дивитись в мерзенні обличчя,
Сповнені фальшу та лицемірства.
Грязна білизна ніяк не годиться,
Мешканцям Мертвого Королівства.
Хочеться плакати, в землю заритись,
Навіщо, благаю скажіть, ну навіщо
Просто терпіти, просто скоритись?
Я... Всіх зневажаю, боюся панічно.
[img]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504230
дата надходження 09.06.2014
дата закладки 03.05.2016
«Чи не для нас це все приготували?»
- спитав Майл-Дуйн у кота.
Але кіт подивився на нього
і продовжив свою гру…»
(Скела «Плавання Майл-Дуйна»)
У нас закінчись яблука – ті солодкі,
Як закінчиться колись все,
Бо нічого немає вічного –
Навіть у нас в оксамиті Ірландії,
Чи то в її спогадах на човні надії.
На острові, що нам трапився –
Чи то випадково, чи то так мало бути,
Бо давно ми не віримо у «випадковість»,
Ми знайшли будинки з білої-білої крейди
І башту з такої ж крейди – з каменю снігу мрій,
Але будівничі зникли – певно,
Їх втомлені руки зажадав бачити Бог
В раю на вічній будові, чи то просто
Їм стало не потрібно бути
Серед острова крейдяних скель.
Ми знайшли там тільки кота –
Такого маленького, який знав істину,
Тільки ховав її на кінчиках вух –
Така вона була маленька, але справжня.
Він стрибав на кам’яних колонах
Зниклої цивілізації мудреців,
Він бавився зі століттями,
Як бавляться сірими мишами вечора,
Він сміявся з нашого невідання,
Він бачив нас тінями смішного суспільства,
Він був єдиною реальність нашої казки
(Бо кожне життя це казка,
Кожна смерть вигадка,
Кожен день подарунок).
Ми розвіємо вітром попіл
Мертвого юнака-єретика,
Порушника давніх заповідей
І попливемо далі… Бо час…
Ми не хочемо, щоб він зупинився…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500974
дата надходження 24.05.2014
дата закладки 04.06.2014
Викликаю на бій свою Втому, що всілась на плечі.
Зберу друзки мрій із розбитого в гніві кришталю.
Я сьогодні вояк, що готовий вже до колотнечі
І без бою ніяк - кулаків своїх не приталю.
У тіні Втоми зник – з різних ми вагових категорій:
Я тонкий мов сірник, Втома – наче скеляста брила.
Лиш єдиний удар до руйнації всіх бутафорій,
Але де є той дар, в якім моя криється сила?
У нерівнім бою без прописаних суддями правил
Відчайдушно стою, друзки мрій затиснувши в кулак.
Моя впертість – це те, що я Втомі в бою протиставив.
Небагато, проте - Втома впала від неї навзнак.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417124
дата надходження 09.04.2013
дата закладки 28.05.2014
Вбивати час... Холоднокровно...
Не відчуваючи жалю...
Немов в запасі його повно
В бездонній чаші з кришталю.
Вбивати гнівно... Відчайдушно...
Різноманіттям дивних мук...
З лицем спокійним, незворушним.
Гадати, що зійде все з рук.
Вбивати зараз... Завтра знову...
Щоденно жити, наче кат!
Чергове вбивство — сумне шоу,
Парад безглуздих марних страт.
Вбивати звично... Так буденно...
Знаходити у цім екстаз...
Не розуміти патогенно -
Час теж щодня вбиває нас...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=440885
дата надходження 01.08.2013
дата закладки 26.05.2014
Він втікав, біг щосили настільки, наскільки лиш міг.
Біг вперед, оглядавсь чи немає позаду погоні,
Біг, щоб вирватись врешті з пасток лабіринтополону,
Щоб устами гарячими волі торкнутися – біг.
Він втікав, як спіткнувся об камінь, не здався – він повз.
Повз гадюччя, яке завелось, розвелось в людосмузі,
Повз страхи із минулого в напрямку нових ілюзій,
Сміттєзвалищем спроб видозміни реальності повз.
Вік втікав, але раптом спинивсь, моментально застиг.
Стих, щоб людововки́ переможно тривожно завили,
Стих, щоб в груди впустити ковток нездоланної сили,
Щоб здійснити маневр, для ривка вирішального стих.
Він утік! Пощастило! Зумів! Дивовижно – він втік!
Втік із певністю в тому, що була у втечі потреба.
Втік без певності, втім, що надійно сховався від себе,
І що завтра, зустрівши себе, не поновить свій біг…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478553
дата надходження 10.02.2014
дата закладки 26.05.2014
« - Чудово тут, - сказав Тадг.
– І щасливі ті, хто живе на цій землі.
А тепер витягайте корабель на берег і сушіть його.»
(Скелла «Тадг на островах Мананнана»)
Написано в соборі Святого Патріка під звуки органу.
Вітрила моєї свідомості
Напнуті над кораблем мрій
Несуть моє тіло
По крижаних пустелях реальності
У порожнечу Великого Звільнення.
У тихих сутінках слухаю Баха
Під небом чорним готичного храму.
Кожне місто це теж океан думок
На човнах віршів і каравелах книг
Попливу за обрій…
Чи то хвилі чи музика
Гойдають мене у цій нескінченності снів,
У цій кавалькаді дерев-прочан,
Мій одяг-тіло важить менше піщинки
Про яку говорив Будда,
Яку вітер носив по тій пустелі,
Де блукав мовчазний Христос,
Якою вихор бавився як дитина м’ячем,
Яка сама є Всесвітом,
Каменем наріжним Землі,
Уламком гори Сумеру
Якорем Ковчегу плинності.
Літаю щоночі над старим Дубліном,
Над зеленими пагорбами Ірландії
Білою совою сучасності –
Птахом замшілого лісу
І вересового стогону…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=367574
дата надходження 29.09.2012
дата закладки 15.05.2014
Чому я такий джентльмен?
Маже такий самий
Як святий Патрік.
Чому сонце дивиться
Таким байдужим оком єретика
На меланхолійного пса міста,
Який вітає світанок в Даун-тауні
Нудним філософським трактатом?
Іржаві дахи будинків історії
Як палітурки книжок квакерів
Грають на саксофоні
Чорних п’ятниць безхатьків
Невеселі Сократа мелодії.
Тома Аквінський –
Щоденний візитер.
Приходить до мене з дзеркала
У чорній сутані теософії.
Пригощаю його кавою
В гіркому присмаку якої
Пожовані сторінки Апокаліпсису.
Якщо дзвін гуде лише
У твоїй свідомості,
Якщо парастас править
Старий кипарис кладовища,
Де греки сплять і чекають
Слушного часу,
І небо мовчазним псалмом
У твої вікна відчинені –
Слухай!
Миші на горищі –
Шурхіт.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=365002
дата надходження 18.09.2012
дата закладки 15.05.2014
Все можливо. З кожним те і станеться –
Те, чого в думках не відібрати.
Рози в серці, хоч душа хурделиться,
Сльози, хоч на серці вічне свято.
Так, можливо! Все буває з вірою:
Хмара снігу над квітучим раєм,
І зоря далека в сонця виграє...
Лиш одне на світі не буває.
Швидше буде райдуга під місяцем,
А у грудні загуркочуть громи
І ці львівські, коротенькі вулиці
Стануть мені найріднішим домом.
Швидше сонце добротою випалить, –
Ранньою весною це й не диво!..
Тільки твоя усмішка у відповідь
Неможлива.
12.03.2013 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=408455
дата надходження 12.03.2013
дата закладки 17.06.2013
Артек - ти наша Батьківщина!
І як не склалось би життя,
Тебе любитиму я щиро,
Тобі немає забуття.
Як пташенятка із гніздечка
Пурхнемо, згадуючи дім
І наш Артек - рідне містечко,
Дитинство, прожите у нім,
Кохання, друзів і вожатих,
Дерева, сонце, чистий пляж
І грізний вигляд ведмежати...
Це табір незабутній наш.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=208389
дата надходження 29.08.2010
дата закладки 02.06.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 02.06.2013
Мій блокнот – тобі німий іконостас.
І не кожен священик так молиться ревно,
Як я тобі пишу, щотижнево, щоденно,
Залишаючи пристрасть у стислості фраз.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=407667
дата надходження 10.03.2013
дата закладки 22.05.2013
Вже заспівали в садочках птахи –
Райські, либонь нетутешні.
Геть осоромлені співом таким
Почервоніли черешні.
Квіти під сонцем голівок своїх
Навіть на вечір не стулять.
Липа в пахучій рахує фаті
Скільки кувала зозуля.
Очі радіють від кількості див –
Безмір барвистого квіту!
…В спеку таку я й тебе полюбив
Позаминулого літа…
04.07.2012 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=348140
дата надходження 04.07.2012
дата закладки 23.08.2012