Чорні вітряні кораблі
Сідають
на її потилицю,
і там,
де могили
перетворюються
на скельця
окулярів
нічних птахів
серця б’ються
дужче
й дужче,
перевозячи
травмовану кров
через ріку
з сліпим руслом,
з німим передпліччям,
з застиглим
горлом,
пошрамованим обличчям
і там, де закінчуються
тунелі
з перекрученими серцями,
з посивілими
бровами,
відтовченими зіницями
грозовими вустами
відчиняються
порти
і зачиняються дитячі
казки:
про все, що стається
на початку снів,
коли вона перетягує
ковдру
на усіх піаністів, які їй грають,
заспокоюючи море,
на усіх листонош,
які приносячи
нічну пошту,
глибоко засинають,
провалюючись
у прірви
її сновидінь
вони лапають
привидів
за ноги
і збиваючи їх,
відрізають їхні
спогади,
не даючи
цим спогадам проникнути
в корені
її голови
і доки ці казки дійсні,
і доки метафізика
їхня
насичує
наші душі,
я спатиму спокійно,
вона спатиме
спокійно,
і море не топитиме
у горлі
усіх кораблів,
пришвартованих
до гавані
красивого
незаселеного міста.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429245
дата надходження 03.06.2013
дата закладки 25.06.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 23.02.2013