«Тільки ми з тобою розуміємо,
що немає ні народження, ні смерті...»
(Чжуан Цзи)
Мандрував якось вчитель Чжуан Чжоу
У царство Чу далеке і замріяне:
Край прозорих рік і високих гір,
Край високих бамбуків і стрімких скель,
Край таємниць і буття непередбачуваного.
І долаючи черговий перевал (понад хмарами)
Він побачив біля дороги череп:
Відбілений сонцем, відшліфований вітром.
І торкнувшись черепа своїм посохом
Звернувся до нього словами і запитаннями:
- Що довело тебе до цього, вчителю?
Чи життя необачне й шалене?
Чи сокира гостра та плаха пошерхла,
Коли служив ти переможеному царству?
Чи погані вчинки твої,
Що осоромили тебе і родаків твоїх?
Чи голод злий, що спустошував Піднебесну? –
І запитавши це вчитель Чжуан Чжоу
Ліг спати поклавши череп собі під голову.
І в сон Чжуан Чжоу кольоровий
Строкатий і химерний
Завітав запрошений череп
І в сні таке йому мовив:
- Ти говорив безглуздя,
Як марнослівний базікало,
У твоїх слова тягар людини живої.
Після смерті таких тягарів немає.
Хочеш послухати мертвого?
- Так! – Чжун Цзи промовив.
- Для мертвого не існує
Ні царів, ні князів, ні рабів, ні слуг,
Немає для нього ні весни, ні осені.
Спокійно він слідує разом з Всесвітом
За космічними циклами.
Щастя такого немає навіть ван,
Що обличчям до півдня звернений.
Не повірив йому Чжуан Чжоу:
- А хочеш попрощу я Доль Володаря
Повернути тебе до життя,
Повернути тобі плоть і кров,
Повернути тобі родину,
Сусідів, братів і друзів?
Череп подивився на нього
Пустими зіницями:
- Хто ж побажає змінити
Щастя і спокій вічний
На страждання людські?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=602093
дата надходження 25.08.2015
дата закладки 08.09.2015
[i]Ми блукали окремо у різних края́х.
І пливем поодинці у власній країні.
Саме тут, на очах, розбігається шлях,
Тей, що ми по ночам прокладали і в днину.
Під розкинутим небом розтратили час.
Смакували депресію вдвох добровільно...
Та маленький ліхтарик між нами погас,
І тепер, хміль приходить щоранку стабільно.
І тих днів розмальованих більше не буде.
Чорні плями закрапали нам полотно,
Ту любов білосніжну, в яку вірять люди
Ту любов, що дається акторам в кіно.
Ми закинемо гроші кудись в нікуди,
Щоб бодай на годинку вернути хвилини,
Щоб ступити ще раз на колишні сліди,
В галереї життя зачеркнути картини...
Щоб внести якісь зміни, ліхтар запалити,
Щоб спалити початок жахливих причин,
За яких ми сьогодні не можемо жити,
За яких ти цвітеш, а я тлію один.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593766
дата надходження 15.07.2015
дата закладки 15.07.2015
* * *
Червона куля у лузі заходу.
На зеленому сукні – кий
останнього променя.
Гру закінчено.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593665
дата надходження 14.07.2015
дата закладки 14.07.2015