Мои стихи - последний вздох,
Как можна глубже я вздыхаю,
Когда в душе переполох,
Я слишком много понимаю.
Ты осуждаешь за печаль,
Что в уголках моей улыбки,
Такой прозрачной как хрусталь,
Что позваляет скрыть ошибки.
Я принимаю твой упрёк.
Мои стихи так часто плачут.
Ты принял это за порок,
Но что же.. что же это значит?
Мне от тоски не скрытся здесь.
Уж слишком часто мы встречались.
Мечта и боль - взрывная смесь,
Они во мне всю жизнь сплетались.
А кто-то пишет о любви,
Надеждам душу отдавая,
Надежды лучше ты порви,
И пей лишь правду всю до края.
А может лучше верить в ложь?
Не замечать как вянут люди.
Стакан обмана... не нальёшь?
И всё готово, всё на блюде.
А если я не пью обман
А если я страдать умею?
А если вижу сквозь туман
Неужто плакать не посмею?
Хотя ты можешь осуждать:
"Твои стихи так часто плачут"
Прости, но что ты можешь знать
Про мою боль. Что она значит?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378411
дата надходження 17.11.2012
дата закладки 01.01.2013
Немое небо давит и зовёт к себе
Их беспокоит смогут ли они проснуться
Чтобы увидеть день, которого тебе
Не хочется,... а им бы прикоснуться.
А как это - мечтать в последний раз?
И без надежды так желать спасения
В себе тонуть среди потёртых фраз
Розтягивать на вечность все мгновения.
А как это - неизвестностью дышать?
И может с алкоголем забываться
Отчаянно за руки жизнь хватать
Хоть проиграть, но всё еще сражаться.
А как это - в железе мысли все?
Как гири повисают на сомнениях
Сбивают вновь по встречной полосе
И заставляют плавать в сожелениях.
Реветь не выйдет, слишком уж пусты
А пустоту не выреветь из сердца
И в стены превращаются мосты
А в голове скрипит стальная дверца.
А кто виновен? Он. Она. Не смей.
Не смей винить. Не смей судить, не зная.
Никто не знает сколько еще дней
И нам осталось всё пройти до края.
Смотри в глаза им, радости полны,
Ведь в их глазах таится бесконечность
Сомкнуть навек. И видеть свои сны
В холодном теле вновь пылает вечность.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378583
дата надходження 18.11.2012
дата закладки 29.11.2012
Один дзвінок. І ти вже інший.
І ти вже втрачений для всіх.
Тобі хотілося все більше,
Тих почуттів і перший сніг.
Один дзвінок. І всі зітхання.
Глибокі, що не мають меж.
Це відчай, сум, та не страждання,
Хоча воно напевно теж.
Один дзвінок - усе й нічого.
Я не існую. Чому так?
Шукати ліки? Та від чого?
Маскую біль - поганий знак.
Один дзвінок. І ти не віриш.
Наївність б"є вже через край.
Твої думки не перевіриш.
Набридло слово "Зачекай".
Один дзвінок. Чого чекати?
Ти втрат не витримаєш знов!
Чому тобі кортить тримати,
Того, хто лише труїть кров.
Ну звісно! Ти будеш страждати.
Тобі ж подобається це...
Віршами тонко натякати,
Бо правду не сказать в лице.
І вийшли вже гарячі сльози.
Вони мов залишок надій,
Та замерзають на морозі...
І десь зникають з твоїх вій.
Нехай зникають. Буде краще.
Ти не пускай їх у свій світ.
Вони тягар, із ними важче.
Вони є наслідком всіх бід.
Такі безпомічні і бідні...
Вагаємось зробити крок.
Від тих, хто були нам як рідні,
Ми все чекаємо дзвінок.
А щастя все ж було так близько,
Ховало нас від бід та мук.
В долонях наших стало слизько,
І щастя вислизнуло з рук.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=301242
дата надходження 20.12.2011
дата закладки 29.10.2012
Слова...слова і стіни. Ми одні?
Так пусто...пусто й тісно. Я на дні?
Думки...думки. Не вірю. Ви мої?
Зітхання, втрати - важко. Всі свої.
Чекаю. Знаю марно. Ну не йди...
Зламай мене чи викинь. І знайди..
Хоча.. не треба. Забирайся! Хоч кудись..
Як хочеш - зникни. Ні? - то зупинись.
Я винна. Знаю.. Знаю? Чесно? Ні!
Де можна заховатись від власної брехні?
Ігнором вперто бігти навпростець...
Це був початок? Чи це був кінець?....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323548
дата надходження 20.03.2012
дата закладки 29.10.2012
На зубах у мене дротик,
Відкриваю часто ротик,
Ти стоїш немов невротик,
Щей вхопився за животик.
Це для тебе, як наркотик-
Заглядати мені в ротик,
Там блискучий довгий дротик,
Із зубами тісний дотик.
Настрій падає одразу,
Коли бачиш ту заразу.
Та доводжу до екстазу,
Коли кажу якусь фразу.
А я буду говорити,
Щоб тебе повеселити,
А ти будеш тихо нити,
Та мене не зупинити.
Я відкрию ширше ротик,
Вигляне блискучий дротик,
Ти трясешся, мов невротик
Вистачить? Чи ще наркотик?
присвячується одному невротику
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312009
дата надходження 07.02.2012
дата закладки 29.10.2012