Звикає народ повільно зникати.
До рабства звикає і гнітючих знущань.
Звикає боятись та тихо мовчати
Під звуки плачу, постійних зітхань.
Звикає в страху, в судомах тремтіти,
Бо вірить в правдивість порожніх казок.
У тюрмах за чесність звикає “сидіти”
Й за правду вмирати у муках в СІЗО.
Звикає на тілі синці рахувати,
Від гумових палиць і гумових куль.
На вулицях міста в жебрацтві стрічати
Калік-інвалідів, на трасах дівуль.
Звикає до Бога за гроші молитись,
Лягаючи спати – чекати гостей.
Звикає в горілці щоденно топитись,
У випарах спирту душити дітей.
Звикає до мови чужої у хаті,
Якою говорять прийдешні пани.
Дивитись як землі родючі й багаті
Дають не врожай, а лише бур’яни.
Звикає платити за власну освіту,
За докторський ступінь і вчені звання.
А потім з торбами ходити по світу,
Забувши науки, згубивши знання.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=423565
дата надходження 08.05.2013
дата закладки 08.05.2013
Так боляче, так ніжно любити не тебе,
І ці метелики ловити безнадійно.
Коли погасло світло, залишилось одне -
Ховати свої сльози у посмішці постійно.
І очі твої знову шукати уві сні,
Благати Бога, щоб на мить скоріш забути.
Думки про тебе, як у гарячому вині,
П'яніють так, що ніби випив я отрути.
Я не чекатиму! Навіщо? Любов пройшла!
Твоя… Моя… З'явилася потрібна, інша.
На диво, вистачає усім сповна тепла,
Якщо чужа для мене стала наймиліша.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=410965
дата надходження 21.03.2013
дата закладки 21.03.2013
Тривалий вечір. Вітер. Шлях згори донизу.
Дорослі діти ще не відчувають кризу,
та вже крокують до крамниць із секонд хендом.
Вони полюють. Полювання стане трендом .
Адже немає зброї задля чи заради.
Адже з усіх сторін чекаєш лиш на зраду.
Адже сьогодні - вітер, завтра - хуртовина.
Дорослі діти швидко йдуть до магазину.
Купують для життя, життя та щось від смерті.
Вдягають навмання усе, що геть відверте.
Адже нема мети, нема ідеї. Вітер.
У головах, у владі, навіть поміж літер.
Тривалий вечір. Зимно. Шлях угору знизу.
А гучномовець все твердить про псевдокризу…
11.02.13
Львів
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404179
дата надходження 25.02.2013
дата закладки 25.02.2013
Чарівний усміх, очі осяйні.
Привітний погляд гріє душу.
Мрію.
Любуюся-милуюся.
Дурію:
якби ж вона всміхалася мені.
О, як би ми голубились рядком!
І називав би я її зорею.
Якби ж лишень вона була моєю!
Якби ж я досі був молодиком.
По-різному прослалися стежки,
не стрілися удвох на рушничкові.
Підморгують зірки, хоч місяць повний.
Ми ж розминулись в часі на віки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396476
дата надходження 29.01.2013
дата закладки 21.02.2013
Колись я пішов від рідної хати,
Щоб притулитись, де краще жилось.
Привілля та іншої долі шукати,
Але те бажання, чомусь не збулось.
І ніби живу не так і далеко,
Та доки що шлях той, здолати не зміг.
Далеко - далеко літають лелеки,
Та все ж повертають на рідний поріг.
І краще було б, тої долі не мати,
Бо вабить туди, де в дитинстві я ріс.
Туди, де поховані рідні та мати,
Де спів солов’я пробирає до сліз.
Я бачив країни близькі та далекі,
І пройдено мною немало доріг.
Та як не далеко літають лелеки,
Та все ж, повертають на рідний поріг.
І є на землі той поріг, та країна
Куди я назавжди, колись, повернусь.
Сьогодні - це рідна моя Україна,
А в роки далекі, то Київська Русь.
Бо неба блакить, та вроду смереки
На протязі літ я забути не зміг.
Далеко - далеко літають лелеки,
Та все ж повертають на рідний поріг.
СІКалін
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401922
дата надходження 17.02.2013
дата закладки 17.02.2013
Мій край – це Полісся,тут рідна земля :
Ліси і лани,і діброви,
І дзвін солов`їв,і безмежні поля ,
І відгуки рідної мови.
Тут ключ журавлів у безхмар`ї летить,
Ліси тут всміхаються щиро,
Струмочок швидкий ,що в садочку дзвенить ,
Наповнений щастям і миром.
Тут праця батьків ,їх безмежні труди
І істинна віра у Бога.
Це те,що із нами присутнє завжди ,
Вся наша надія й тривога.
Ємільчине, Малин,Олевськ,Новоград . . .
Це все Батьківщина єдина,
Це все ботанічний , казковий наш сад
І наша безмежна країна.
Музей Корольова нам славу несе
І відданість й гордість країні,
Бо наш космонавт – то для краю є все -
Це пам`ятка всій Батьківщині.
І є Українка – вона назавжди
Перлиною в серденьку сяє,
Вона за життя ще зазнала біди,
Та Леся живе – не вмирає.
«Житомирські Ласощі» радують всіх,
Приносять жагу й насолоду,
Покращений настрій і радісний сміх
Вкраїнському всьому народу.
І школа рідненька в селі Підлуби -
Це друга домівка для мене.
Раніше колись тут росли лиш дуби,
А нині – це край незбагненний.
Тут ріки і гори, ліси і поля ,
Тут віра і слава країні.
Полісся – це серце ,що манить здаля
І покликом є Батьківщині.
Полісся – це вічна країна життя,
Де завжди живуть наші мрії.
За покликом серця йдемо в майбуття,
Де віра живе і надії. .
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401346
дата надходження 15.02.2013
дата закладки 17.02.2013
Не кажіть про двомовність мені.
Панібратство оте – ненаситне.
І державу мою не виніть.
Україна – не двоязика.
Панібратство – юродива ціль.
Вже в обіймах держава холоне.
Вже наїлись імперських млинців.
Україна – не п’ята колона.
То хронічна хвороба така,
коли з жиру трапляються «бзіки».
Хижим виродкам не потакай.
Янучари – новітні базіки.
Далебі не однаково нам.
Добре знаємо капосність вражу.
Догоджали чужинським панам.
І назад вже не хочемо в Рашу!
І в Європі нас надто не ждуть.
І Америка знай вижидає.
На налигачі нагло ведуть.
А куди бредемо – не питаєм.
Звично водять по колу сліпих.
Поводир неодмінно обмане.
Та якби ж то Господь нас водив,
а ведуть – крутії-добермани.
Ділять Бога злодюги круті.
«Гляньте – кажуть – які ми хороші!»
У небоги – кишені пусті,
у «святих» – швидко множаться гроші.
Братство те не годиться й на раз.
Бзік! І знову – паскудну умову.
Утридорога пхають нам газ,
хочуть вижити з нас рідну мову.
Українець лукавства зазнав,
від чуми вже потроху одужав.
Хижа мова імперії зла
сіромах доконає байдужих.
Той, хто вільно балакати звик, –
вже не схоче ізнов прогинатись,
не полюбить за довгий язик.
Краще з двору спесивців прогнати.
Гонористі, лукаві «брати»
наші душі паплюжити звикли.
Туповперто уміють ректи
мов тут люди «многоязикі».
Українство здолати якби –
затівається свійське тут військо.
Хоч зазнало немало ганьби,
провокує все ж тут самоїдство.
Возсідає двоглавий хижак
у церквах. Там – лихі інтереси.
Сіє розбрат, зневіру і жах.
«Руський мір» ловко щепить агресор.
Марно мріє новітній могол
територію взяти в оренду.
Українець – давно не хохол.
Україна тепер – суверенна.
Чи чужинець, чи свій хижий пан,
чи з бидлоти ти підпанок бритий, –
начувайся. Бо ти – окупант.
Час гряде. Все одно будеш битий!
Ну й живи в Україні ладком.
Ну й клянися в братерській любові.
Вільно «какай» своїм язиком,
як не здатний навчитися мові.
Як тобі Україна чужа
як у тебе духовне каліцтво –
не казись, у світи вирушай,
не кусай, не жери українство.
Україна на світі – одна.
І повсюди, куди ти не підеш,
тут привільно і гордо луна
і російська, й англійська, й ідиш…
В Україні гостинній моїй
мовам світу однакова шана.
І які б не велися бої,
рідна мова одна в нас державна!
Не імперська і не панівна,
а природна і суто арійська.
І довершеність, і таїна…
Рідна мова моя – українська.
Визнаю, що у вірші оцім
забагато болючого крику.
Але ж як показати усім
історичну образу велику?!
Як достукатись до земляків,
збайдужілих ягнят-хохломонів?..
Українці ж отут – з правіків.
Від лукавого – ігри двомовні.
Чашу долі спиваю до дна
і напевно вже істину знаю:
рідна мова, як мати – одна,
а двоюрідних не буває.
Запанує в державі Любов.
Кожен житель тут – вільна людина.
Про двомовність на треба розмов,
щоб держава була єдина.
Олександр Печора (Ромоданець)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338015
дата надходження 17.05.2012
дата закладки 28.11.2012