Тріщить по швах мій світ ілюзій,
Втрачаю лютих ворогів.
А з ними ще й зникають друзі,
Не залишаючи слідів.
Лиш післясмак гіркої втоми
Терзає душу раз по раз.
Цей біль знайомий до оскоми
І незбагненний водночас
Мене палить, мов сонце в серпні,
Крізь призму безлічі химер.
Для багатьох я став нестерпним,
Ну а для когось — просто вмер.
Усе щезає, все одразу,
Прямує стрімко під укіс.
Усі ці ігри в “садо-мазо”
Втрачають шарм, втрачаюсь зміст.
Вогнем горять відкриті рани
Тікає геть з-під ніг земля.
Душа не прагне вже дурману
І не шукає журавля,
Що десь пливе в рожевім небі
Пустих несправджених надій.
Мій птах — це все ж, скоріше, лебідь,
Хоч і поранений, брудний,
Й ледь-ледь тріпочеться в болоті,
Та пам'ятає серця спів,
Чарівних муз натхненні ноти,
І те, що він кудись летів.
Блукав у пошуках Граалю,
Пірнав в незвідані світи,
Тонув у світлі. Ну а далі —
А далі було, як завжди!
Звела з пуття гнила начинка
Якогось чуда із чудес.
Була це лиш Пандори скринька,
Хоча здавалось — дар Небес!..
Стоїть на пагорбі похилий
Старий сумний могутній дуб,
Під дубом вирита могила,
У ній труна, в труні — мій труп.
Сховаю геть своє обличчя
Від того, що лежить в труні.
Мій мрець мене до себе кличе,
А я йому волаю: “Ні!”
Квапливо з ями лізу вгору,
Й прошу мерця аби́ замовк.
Нехай горять Содом й Гомора,
Не обернусь в соляний стовп!
Врятуй мене, молю, мій болю!
Продляй вогню пекельну мить!
Ти, наче доза алкоголю,
Що не п'янить, а тверезить.
Врятуй від пут анестезії,
Давай пали, смали, мерщій!
От-от ще трохи і здурію,
Але принаймні я живий!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651118
дата надходження 12.03.2016
дата закладки 02.03.2018
Десь у надрах душі
Все ще жевріють крихти тепла.
Догорять до межі
І зостанеться тільки зола.
І десь там на шляху
До похмурого царства мерців
Я впаду у тугу
За життям, тим, яким я не жив.
Я згадаю усе,
Що творив я, у повній красі!
Жалюгідне досьє
Із якихось кількох папірців.
Де немає ні звершень,
Ані смислу, стремлінь висоти.
Де волів бути першим,
Та доводилось задніх пасти.
Де від правди брехнею
Я укрився, неначе від зла.
І пуста ахінея
Світлом істини завше була.
Мав і зір соколиний,
Вухо гостре й чутливе. А втім
Повсякчасно й незмінно
Залишався сліпим та глухим.
Я стояв у безликій,
Величезній, безжальній юрбі.
Хтось за ниточки смикав
Й ми кидалися жваво у бій.
Ми шукали усюди
В всьому винних цілком без вини.
То кричали ми: “Юда!”
То горланили дико: “Розпни!”
Про любов теревені
Все точив і точив без кінця.
В круговерті шаленій
Залишав я розбиті серця.
Поки в розпалі літа
Роздавав обіцянки пусті,
Взагалі й не помітив,
Як конала Любов на хресті.
То ж пишатися нічим,
Лиш дивлюсь на життя мого крах.
Порожнечу та відчай —
Ось усе, що тримаю в руках.
І не станеться дива —
Згасли сві́чки, завершився бал.
Ось такий справедливий
Та до болю невтішний фінал!
Але це ж не кінець.
Це примара, це сон на яву.
Хоч де-факто — я мрець,
Та де-юре я все ще живу!
Це ж бо навіть не осінь,
Ще є час, я усе ще у грі,
Ще приховано козир,
А, можливо, і два в рукаві!
Дослухатись не стану
До банальних заїжджених фраз
Про любов та кохання,
Мир і дружбу, та інший маразм.
Я відкину усе це,
Як непотріб спалю у вогні.
Загляну в своє серце,
І так боляче стане мені!
Сліз цілющая сила
Закричить, заспіває на біс.
І усе наболіле
Переміниться в золота блиск.
Ніч розсіється тьмава*,
Радість душу сп'янить, мов бальзам.
Запалаю яскраво
І себе без остатку роздам.
Вже й не вилізе боком
Днів минулих прозріння страшне,
І самотність жорстока
Ні на мить не злякає мене.
Наче листя осіннє,
Я зірвусь у останній політ,
Мій мотив лебединий
Сонцем ясним проллється на світ.
На небесному тлі
Намалюю узори життя,
І торкнувшись землі,
Відійду назавжди́ в забуття.
*тьмава — темна, тьмяна.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632733
дата надходження 31.12.2015
дата закладки 22.11.2017
Я ненавиджу ігри у тишу ...
Ніби важко промовити слово,
Ніби зникла у всесвіті мова,
Ніби звуки на смак полинОві ...
Я ненавиджу ігри у тишу ...
Я боюся цих днів занімілих ...
Вони мають розгнівані очі,
Ними правлять якісь поторочі,
Ті, що жалами душу лоскочуть ...
Я боюся цих днів занімілих ...
Мені боляче битись об стіну ...
Та прозора міцна перешкода
Розбиває на друзки свободу,
Ніби нитка в руках ляльковода ...
Мені боляче битись об стіну ...
А чи ти не боïшся загратись? ..
Бо я можу відвикнуть від тебе,
І полинути легко у небо,
Як пушинки кульбабок зі стебел ...
А чи ти не боïшся загратись? ..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=444069
дата надходження 18.08.2013
дата закладки 18.08.2013
Начало гаммы - конечно же ДО,-
с трудом
гардины окна задернув,
черных клавиш минуя ряд,
подряд
третий час долблю монотонно.
Бездонно
распахнута синь ее глаз...
На сей раз, Эрика, я - пас...
СИ - не траурно, а виртуозно,
серьезно
терпя нестандартность позиций,
злится
Алиса - не чувствует такта,
как-то
странно акценты звенят...
Фрагмент без коды. Хватит с меня...
ФА - непременный набор вариаций -
галлюцинаций
любовной темы...
Где мы?
И как это все называется?
Мне улыбается
Рита:"Ты жив?"
Думаю, я это заслужил...
ЛЯ - так вульгарно и примитивно:
слишком спортивно -
похоже на кросс;
вразброс
все попытки сосредоточиться.
Хочется
просто финал доиграть...
Линн, это все - пора вставать...
СОЛЬ - чересчур оптимистично.
Слишком пластично,-
почти что балет.
Как-будто и нет
пустоты до и после...
Выносливы
нервы, манера точна...
Тесс, наша пьеса стара и скучна...
РЕ - это психеделический шок:
урок
невнятности звука и света.
Запреты
сняты на импровизации -
нейтрализация
первопричины...
Эти картины
прочнее реальности.
Тема фатальности,-
сбивчив мотив...
Но, посетив
этот мир, я напуган...
Урсула, давай лучше я буду другом...
Но есть колдовство ощущений - МИ.
На миг
уравняет мажор и минор
узор
пентатоник. И эхо им вслед...
Карина... Открою глаза, а тебя уже нет...
Захлопнута крышка и собраны ноты,
и что-то
за окнами шепчет ветер...
на свете
есть музыка. Это игра
в того, кем ты мог быть вчера.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=399478
дата надходження 09.02.2013
дата закладки 14.02.2013
На те вона і є -
Правда - гірка та мстива.
Кричить,метає,б"є,
Сміється похітливо.
У затінку стоїть,
Та п"є розчинну каву.
Думки твої двоїть,
Готує знов отраву.
Чекає знов на жертву,
Викручує долоні.
Ти скоро будеш мертва,
Курок вже біля скроні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=286449
дата надходження 15.10.2011
дата закладки 08.02.2013
Як часто ти говориш "Я кохаю"?
Як часто кажеш ти "Тебе люблю"?
Не маєш ти потіхи чи бажання?
Та ні, мабуть, сказать нема кому.
Як часто усвідомлюєш "Я вільний"?
І чи рахуєш крила, що ламав?
Тим людям, які дійсно полюбили,
І за яких, колись б життя своє віддав.
Отож чому б не зруйнувати рамки?
Чому із рівної не зробиш ти криву?
Щоби усі наступні твої ранки
Почалися словами "Я живу".
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=399166
дата надходження 07.02.2013
дата закладки 08.02.2013
Різниця не в тому, чи квітень, чи вже листопад, –
Відмінність у тім, ким ви впевнено хочете стати
І страх – це не віра у диво – це кроки назад.
Ніколи не бійтесь; боятися – це не літати!
Душа, що шукає, планує, горить – золота.
В душі, де сто мрій – там насправді сади, ну і квіти…
Як добре, що в серці у кожного тліє мета
І добре, що віра у неї дозволить горіти
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267847
дата надходження 30.06.2011
дата закладки 27.01.2013
будь зі мною останні 9 хвилин до кінця ночі.
дивись, як я тану разом із нею.
прислухайся до ледь чутного потріскування запаленої цигарки.
воно стає голоснішим, коли цигарка догорає. все голоснішим, голоснішим..
і раптом обривається на найвищій ноті свого реквієму.
будь зі мною останні 9 хвилин до кінця ночі.
дивись, як по черзі, один за одним на вулицях гаснуть ліхтарі, даючи дорогу більшому Світлу, котре, втім, не поспішає приходити і є далеко не таким лагідним і м"яким.
вдихай запах попелу, поки він ще не розвіявся.
вбирай ніч у всі рецептори, поки вона не розсіялася.
злизуй її по краплі зі свого вікна, нанизуй на тонку голку своєї зневіри.
тебе замало, щоб увібрати всю ніч, тому це зроблю я.
я стану для тебе постійною ніччю, щоб ти ніколи не втікав від світла.
бо ж ніч ще світліша, ніж день, коли ти її розумієш.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393950
дата надходження 20.01.2013
дата закладки 20.01.2013
Зустрів двадцять другу весну,
Не дочекавшись двадцять другого літа,
Повернув до спокійного сну,
І врешті став щиро привітним…
Повернув до нових знайомств,
Нових казок і іроній,
Не залишилось крихти помст,
І віри в передбаченість долі…
Залишив за терпіння на чай,
І спокійно вийшов за двері,
Я не зрадив минуле, знай,
Все минуле залишилось з нею…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=388338
дата надходження 28.12.2012
дата закладки 28.12.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 28.12.2012
її меланхолійний кисень
осідав повільно
на чистих сторінках
аритмії буття - небуття.
там залишався один вистріл -
у скроню,
аби дописати епоху.
ручка невпинно,
під супровід
грому виття
виводила літери,
курсивом рівняючи долю,
шрифт в неї – північ
інтервалом – без імені
тропами топче абзаци,
грам з 50 ще інею
і можна у тему вдягати
оголені речення.
котрим вже морозямо
під нерозумінням стояти,
римитись грозами,
падати спекою,
когось виглядати,
а з іншими спати.
( і нехай світлини залишаться тільки світлинами )
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=385705
дата надходження 17.12.2012
дата закладки 18.12.2012
Одного разу ти просто припиниш дихати. Тихо і без драматизму. І цьому не зможуть зарадити ні волання рідних, ні сльози друзів, ні жалюгідні спроби лікарів врятувати тебе. Це станеться швидко і безболісно. Ти просто закриєш очі, зупиниш дихання і забудеш звук стукоту власного серця.
Я й гадки не маю, куди ти подінешся... Величезна кількість людей буде невблаганно стверджувати, що ти померла. Але я не віритиму. Бо не знатиму, де ти. Та, справжня, жива, найрідніша... Я не чутиму твого голосу, і весь час буду напружено вслухатися в мовчазне стакато темряви... Я не бачитиму тебе, але вперто буду відчувати твою присутність... Іноді ти приходитимеш до мене уві сні, прикрашаючи своєю милою усмішкою декорації похмурого видіння, бо теж сумуватимеш... Нехай я тебе не бачу, не відчуваю і не чую... Нехай розумію, що тебе вже немає зі мною... Нехай я не можу спитати у тебе поради, і в мене навіть не виходить відтворити у пам*яті музику твого голосу... Нехай... Ти для мене все одно просто у довгій відпустці, адже я знаю, що ти втомлена емоціонально і фізично. Я чекатиму тебе, не дивлячись ні на що. І ти чекай. Ми обов"язково зустрінемося.
Одного разу ти припиниш дихати. Тоді припину своє існування і я. З холодним вранішнім промінням гарячого сонця, з дихаючим мінусовою температурою вітром, з переливом думок навколо себе... Я також візьму собі відпустку і ми побачимось.
Чуєш?
Я обіцяю...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382063
дата надходження 03.12.2012
дата закладки 15.12.2012
Не сповнена щастям, розвіяна морем,
думками покрита, нескорена світом,
під місячним небом, без точки опори
доля...народжена в хвилини без світла.
Живе без надій і повітряних замків,
лише спогад про вічність тримає в руці,
там, де немає вщент розбитих світанків
тільки чиста сльоза на холодній щоці.
Без погляду вгору свідомість на грані,
слова потонулі не зможуть повстати,
боляче дивитись на роз'ятрені рани...
жаль що є крила, але не можна літати.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372615
дата надходження 22.10.2012
дата закладки 15.12.2012