Стріла ́якось Ром́ана Оля.
Він в відпустку прийшов з АТО.
Мужній! Славний! То, певно, доля
Привела до клубу його.
Вчились разом колись у школі.
Інтерес Роман проявляв.
Рвав для неї ромашки в полі,
Та «кохаю» все ж не сказав.
Сором’язливий був без міри.
Тож з Андрієм стала дружить.
Та не справдив Андрій довіри.
А Роман… Все тіло дрижить.
Запросила його на танець.
Пригорнулася до грудей.
Щоки Роми - ясний багрянець.
Очі Олі – вінок лілей.
Відпуск станув, мов свіч воскова.
Проводжала. Йшли по шосе.
- Ну! Скажи три важливих слова!
- Україна понад усе!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=565579
дата надходження 10.03.2015
дата закладки 01.06.2015
Нет, - не в тот залетел, было, улей,
Оседлавши свою паранойю…
Куда б, - лучше лететь было пулей
От безумства, рождённого мною.
Отсырел, видно, порох в патроне…
Имена вспоминая, и лица, -
В небеса открываю ладони:
Ни журавль… Ни синица…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583216
дата надходження 24.05.2015
дата закладки 28.05.2015
Зберу у жменю зорі -намистинки
І нанижу на нитку своїх снів;
Мелодію заграють павутинки
На ноти композиторів -вітрів.
Я заспіваю тихо колискову
Про котика сіренького тобі,
Про лебедів, про дівчинку казкову
І про озера чисті голубі...
Дрімає місяць у пуховій хмарці,
І наш Руденький смачно позіха;
А сіра мишка у маленькій шпарці
Співа потішки сонним дітлахам...
...
Ступає на м'якеньких лапках нічка
І сипле срібні роси у траву...
Заплющуй, моя доню, свої вічка
І вслУхайся в мелодію живу....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=530451
дата надходження 17.10.2014
дата закладки 20.05.2015
Мы памяти не часовые…
Ты там, где-то… я где-то тут…
И все-таки, те – фронтовые
Сто граммов, обоих нас ждут…
Не видя, не зная, не споря,
И все же... с тобою вдвоем...
Не с радости… но и не с горя…
Мы выпьем… и снова нальем…
За павших… живых… за героев…
За судьбы, несчастных людей...
Нальём без закуски и стоя…
И вспомним с тобою о ней.
В ладонях горячих сжимая
Стаканы, как древко цевья,
Мы пьём за девятое мая!
…………
- За праздник Победы, друзья!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580028
дата надходження 09.05.2015
дата закладки 09.05.2015
[youtube]http://youtu.be/hAPvxxY1m4k[/youtube]
[i]Я ненавижу ваших мертвых. Всех сразу. Даже молодых.
Я ненавижу ваши слезы. И ваших матерей седых.
Я проклинаю вас навеки за ваши подлые дела,
За то,что Родина когда-то у нас одна на всех была!
Вы не славяне, вы - холопы! Зверьё, отъявленная мразь!
Под польской плетью "незалежность" у вас, как видно, завелась.
Она зудит у вас под кожей, зовёт в неведомую даль,
Туда, куда вас вел Бандера, и вся эсэсовская шваль.
О, вы - панове,"западенцы"! И вам претит наш русский дух.
О, как немецкие словечки ласкают вам ваш нежный слух!
Хотите жрать и улыбаться, убийцы женщин и детей?!
Хотите, гады, размножаться, плодя породистых чертей?!
Коричневой чумы отродье, вам от суда не убежать,
Вам в Новороссии придется в могилах общих полежать!
Я ненавижу даже мертвых! Я ненавижу вас, живых,
И ваших жен. И ваших братьев. И ваших матерей седых.
Алеся Пономарева[/i]
* * *
Такий, з призволення сказати, твір було опубліковано вчора
на титульній сторінці нашого клубу. Для чого – відомо лише
організаторам сайту! В кожному разі хотілось сказати свою
думку-відповідь. Звичайно, мовою оригіналу.
[b] * * * [/b]
[i][b]Мне жаль Вас, милая Алеся! Вы – жертва Путина письма,
Что на Донбассе куралесит… Как кот, напакостил весьма!
Но Вы, младая поэтеса, ужель не можете читать,
Чтоб донести градàм и весям, что есть добро и кто есть тать.
Историю, что Вас постарше, понять, видать, Вам не дано,
Но кто и чем поля нам пашет, увидьте, выглянув в окно!
Кто звал вас, танки, смерчи, грады? И чьи войска воюют здесь,
Рассказывать уж Вам не надо! Воочью убедитесь днесь…
Прошед воду́ и яко сушу, и три жестокие войны,
Народ не хочет больше слушать об искуплении вины!
Вина, как видно, уж не наша… Ваш “милостивый” государь
И необузданная раша свершили в спину нам удар.
Вы – чудь, моксель иль угро-меря, а мы – майдановский народ.
Нас по достоинствам уж мерят, а вами правит ваш урод!
И видно – вас снедает зависть, что вы не можете нести
Славян и руссов гордо знамя. Вам бы волков в тайге пасти!
Вам дела нет до наших братьев, гарячих материнских слез…
Не лучше ль вам домой убраться, забрав - на память - трупный воз.
Не то, мы сами грузом двести отправим вас восвояси́…
Глотайте путинские “Вести”... Из Украины ж – гой еси!
[/b]
30.09.14[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=526789
дата надходження 29.09.2014
дата закладки 12.04.2015
Гумореска
Телефонує з Петербурга Лола:
- Что там у вас за ужасы творятся?
- Які? - питає брат її Микола.
- Фашисти с автоматами резвятся.
Всю Украину в свои руки взяли.
- Ніяких жахів! Годі хвилюваться!
Фашисти тільки Крим окупували.
Захочуть більше? Будем захищаться!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=494175
дата надходження 22.04.2014
дата закладки 12.04.2015
Вже заслужила дві п’ятірки
І можеш йти відпочивать,
Ходить до друзів на вечірки
Й своїх чеснот не забувать.
Чеснота перша - це терпіння,
З яким долаєш ти свій шлях,
Чеснота друга – це уміння
Не працювати абияк.
Чеснота третя – це душевність
У спілкуванні із людьми,
Це доброта твоя і чесність,
Це твій ліхтар серед пітьми.
Я ці чесноти виділяю
Із інших кращих рис твоїх,
Із днем народження вітаю,
Хай буде ще багацько їх.
Щоб ми частіше спілкувались
І пам’ятали хто ми є,
Й ніколи щоб не зазнавались
І берегли ім'я своє.
13.12.08.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=559315
дата надходження 13.02.2015
дата закладки 12.04.2015
Спинися, осене, коло воріт!
Не треба йти в святе подвір’я мами.
Життя її, як липа у дворі,
Хоч пахло медом—спечене громами.
Не заплітай їй в косу сивину,
І не вибілюй очі волошкові.
Не раз лишали ми її одну,
Вона ж взамін нічого, крім любові.
Присядь на лавку, трохи відпочинь.
Всміхнися сонцем—хай побуде літо.
Допоки в мами сяє щастям синь,
Ми, хоч в душі, такі ж наївні діти.
Стряхни додолу золото із віт
І вдаль іди розкішною ходою.
Лиш не заходь до маминих воріт,
Дозволь їй ще побути молодою.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=552627
дата надходження 18.01.2015
дата закладки 04.04.2015
на твір:
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=567938
автор Наталія Циганова.
Не спали мене, небо...
Ні, не птаха, не зірка я...
І святіший хто -небудь -
То перлина і є твоя...
Та дозволь хоча б краєм,
Хоч по хмарах пройти мені...
Просто я догораю
У холоднім чужім вогні...
Не карай мене, небо,
За зухвалість мою таку...
Ні, без прав я на тебе...
Та щастить же і жебраку...
Так подай мені милість...
Не на довго... хоча б на мить...
І болюча безкрилість
У обійми твої злетить...
А тоді -хоч у прірву...
Хоч у темінь болотних вод...
Обіцяю, я вирву
Із душі твій секретний код...
Не ховай мене ,небо ,
Не цурайся колючих сліз...
Дай торкнутись до тебе...
А тоді... можна впасти вниз...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=568009
дата надходження 20.03.2015
дата закладки 04.04.2015
ПРОЧЬ МАСКИ ДРУЖБЫ
На стих. «Давай останемся друзьями…» Елены Зинчук)
Мы сами разобраться здесь не в силах.
Без знаний свыше безуспешен человек.
Изменник должен раз определиться…
Как на меня, измену не прощается вовек.
Одним порывом вместо вечной боли –
Убрать источник униженья и тревог….
Зачем «сквозь слёзы улыбаться» --
Меня счастливой и свободной создал Бог!
Я это право вновь не потеряю,
Ведь в мире много истинных мужчин.
Альфонс избалованный, потерявший совесть…
Любить не может, страстный дезертир.
1 Коринфянам 5:11 «Но теперь я пишу вам,
чтобы вы больше не общались ни с кем,
кто, называясь братом, является
блудником, или жадным, или
идолопоклонником, или злословящим
других, или пьяницей, или вымогателем,
и даже не ели с таким человеком».
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=544263
дата надходження 16.12.2014
дата закладки 04.04.2015
«Всього одна зоря
Кидає світла блиск на місто мідне…»
(Гійом Аполлінер)
Над містом мідним,
Що тільки з подертих газет
Довідалось, що прийшла весна,
Серед глупої ночі
Чорної, як тінь сажотруса,
Світить тільки одна зоря –
Самотня і тьмяна,
Як останній крейцер
У капелюсі бородатого жебрака.
Під цією зіркою
Мідні дахи нависають грибами
Над мідними касками пожежників,
Що не гасять пожежі, а розпалюють,
Над мідними кокардами поліцейських,
Що не охороняють міщан, а грабують,
Над мідними лобами громадян,
Що не знають навіщо
Світить над їхнім сірим містом зоря,
Бо ліхтарі набагато яскравіші,
А трамваї мідні все одно ночами сплять,
А пси мідні все одно пофарбовані гуталіном,
І ніхто вже не запитує,
Для чого, чому, коли і де
У місті мідному:
Там все фальш,
Навіть золото – і те мідне.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=568559
дата надходження 22.03.2015
дата закладки 24.03.2015
«Що ж, коли так, візьму торбинку снів,
Послаб вузли і насолоду відчуй у мріях.»
(Вільям Батлер Єтс)
Я свою торбу снів
(латану-перелатану)
Несу за спиною старечою,
Блукаючи дорогами Ірландії,
Які так сплетені-переплетені,
А ведуть все одно нікуди –
Точніше в Ніщо
Кожна
(А ми думали до Тари!)
Але блукаючи
Вже сто років оцими
Кам’яними дорогами
(Прямуючи зовсім не в Дублін*,
І навіть не в Балє Ахе Клях**)
На кожному перехресті дарую
Сон зі своєї торбини латаної
Дітлахам з очима синіми
(Наче небо над озером Лох н-Ехах)
З чупринами рудими
(Наче світанок над торфовищем)
Дивіться мої сни кольорові,
Мрійте як я колись
Про квіти і вітрильники,
Пло млини і водоспади,
Про королів благородних
І сиву минувшину,
Про дерево одкровень –
Ясен на горі Уснех,
Про пісню, яку співає дощ
Старому жебраку-волоцюзі...
Примітки:
* - насправді всі кам’янисті дороги ведуть в Дублін (мало не сказав «до Дубліна» - це було б смішно...)
** - скажу вам по секрету: я по оцій кам’янистій дорозі (яку проклали зовсім не каменярі і навіть не масони) все життя йду з Дубліна до Балє Ахе Клях. Але так і не дійшов...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=559352
дата надходження 13.02.2015
дата закладки 15.02.2015
Спасибо брат, что не нажал курок,
Что совесть для тебя превыше славы.
Что не повелся на агит листок
И тридцать сребреников ржавых
Не ржавчина на них- людская кровь,
И слезы сирот , матерей скорбящих
Спасибо брат, ты сделал все что мог
Рискуя жизнью, прошлым, настоящим.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=559469
дата надходження 13.02.2015
дата закладки 14.02.2015
Один художник в пьяном откровеньи
Мне тайну созерцанья рассказал,
Он мне сказал:"Живи под впечатленьем
Того что ты ещё не создавал.
Чтобы писать картины лишь нужна сноровка,
Талант же нужен чтобы вглубь смотреть:
В любой,
в любой душе таится Третьяковка,
Которую ты в силах отпереть;
Но соль вся в том, что мы живём скольженьем,
И взгляд скользит с предмета на предмет,
Застыл на миг - почудилось движенье,
Но взгляд отвёл - и вот
движенья нет.
Знакомо мне торжество прозренья,
Когда шедевр узрю в разрезах глаз,
Горю в неповторимости мгновенья,
Сгораю: никогда или сейчас."
Я видел этот гений снизошедший
Который его кистью говорил:
Он в эти дни писал как сумасшедший,
Он в эти дни не спал, не ел, не пил,
Он как дитя лелеял вдохновенье,
И гений его тайны приоткрыл:
В его глазах я видел галереи
Где сотни ненаписанных картин.
Он воспевал изящество изнанки,
Он вывернуть пытался даже нить,
Он выкарабкивался из портретной рамки
Чтоб всю Вселенную вниманьем охватить.
Он мне описывал полёты и паденья,
Размах восторженный своих волшебных крыл...
Ушёл я,
но осталось впечатленье,
Что он чего-то недоговорил.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=557665
дата надходження 06.02.2015
дата закладки 12.02.2015
Мы здесь живём,
мы видим как уходят
Друзья, родные наши в те края,
Где бесовские пляски хороводит
Вчерашний брат...
Вчерашняя семья.
Плюясь фальшивым обвиненьем,
Навесив ярлыки по СМИ,
Фашистским оболгали населенье
Ещё вчера такой родной страны.
Славяне - одной крови, одной веры,
Но стоит лишь кому то захотеть -
Как птицы по стране летят конверты,
С путёвками на героическую смерть.
И гибнут пацаны за чуждые идеи,
Навязанные ценности извне,
И злым сарказмом корчатся халдеи
Играя реквием уже чужой стране.
Меж молотом с превосходящей силой,
И наковальней с обещаньями льстецов,
Цветущий край стал братскою могилой,
Где кровь детей питает гнев отцов.
И рвут страну мою на "тех" и "этих",
А мы хотим всего лишь мирно жить
И знать что живы будут наши дети,-
А вы не в силах это предложить.
Но, братья, как вы не поймёте?
Не на фашизм идёте вы,
Не за своих рубаху рвёте
И ваша цель далёка от молвы.
Мы все игрушки глупого ребёнка,
Желающего в Бога поиграть,
Прочешет информацию гребёнка:
Смотрящими в экран так просто управлять!
...И вы горды, и вы уже в нирване:
Предотвратили иноземный гнёт;
Завоевали, лёжа на диване,
И радость за страну лавиной прёт.
Но всё мираж, далёкий от познанья,
И скажет мать, упавшая на гроб:
Будь проклят мир без капли состраданья,
Будь проклят путь, которым мир идёт.
Пусть лживые слова твердят о единеньи,
Но боль потерь у нас у всех одна:
Вчерашний брат достоин лишь забвенья,
Вчерашним враг не будет никогда.
28.01.15
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=556916
дата надходження 03.02.2015
дата закладки 12.02.2015
Який, прошу, був мій улюблений час?
- Коли я писав до вподоби!
Коли прокидаюсь під внутрішній вальс,
Молюся до неньки-природи.
І звідкись, зненацька з`являвся мотив
Глибоких хвилюючих істин.
І геть олівець коливався від див,
Та наміру всім відповісти...
А капосна рима лягала, як мед,
Грайливо поета займала.
Та думка летіла кудись наперед
Упевнена, щира, зухвала.
7.05.96 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=548147
дата надходження 02.01.2015
дата закладки 02.01.2015
«Але чому б тобі, хто все пізнав,
До нього не постукати, не кинути
Натяк на істину…»
(Вільям Батлер Єтс)
Грудневе сонце підсліпкуватим монахом
Зазирає в студені болота замшілого Тірону,
Білою сутаною бовваніє у лабіринтах
Монастиря наших сумнівів,
Читає більмами незрячих очей
Книгу єресі нашого дому-каліки,
Книгу з недоречною назвою «Людина»
З якої джентльмен Дарвін
Видер недоречні сторінки
І вклеїв ерзац-обкладинку
З поміткою «одруківки»
По завершенню тексту,
Який ніколи не буде дописаний
Кволою рукою старого паламаря-схизмата,
Що на руїнах Пергаму –
Прямо на його білуватих каменях
Розлив оксамитове чорнило вечора
І сказав «Амен!» галатам-непослухам,
Хотів нашкрябати щось на каменях
Чи то на плитах саркофага
Останнього царя античності
(Таки цензурне і дозволене),
Але згадав (і то вчасно),
Що будь-яке слово в устах босоногих –
Єресь,
Будь-який епіграф на палімпсестах гностиків –
Недоречний,
І навіть якби він не був занімілим,
І пророчив би на схилах Арарату про Вічність
Церкви сивих вірмен-хранителів
Одвічних манускриптів долонь Ноя,
Все одно
Слова обернулись би на птахів –
Тих, що відлітають і не повертаються,
Як погляди, кинуті назустріч вітру.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=545489
дата надходження 22.12.2014
дата закладки 25.12.2014
Отримала мати страшну, несподівану звістку.
Немає синочка, загинув безстрашно в бою.
– А я ж, любий синку чекала тебе у відпустку!
Ти навіть не знаєш, як сильно тебе я люблю.
– Куди ж ти, мій сину? Куди ж ти, мій соколе ясний?
На кого лишаєш? В які відлітаєш світи?
– Лечу, рідна мамо, за обрій, де сонечко красне.
Додому, до світла. Туди, де немає війни.
– А як же, мій сину, я житиму в білому світі,
Щомиті вмиваючи серце гіркими слізьми?
Не маючи сили уїдливе горе терпіти
І біль невимовний, що в сивій моїй голові.
– Прости, люба мамо! Пробач, сивочола матусю,
За те, що від кулі не зміг я себе вберегти.
Так сталося, рідна. До Бога в молитві звернуся,
Щоб янголи Божі тебе захищали крильми.
– Не плач, рідна ненько! Не плач, не тужи, не журися!
Мені майже легко, немає тут болю й журби.
Із райського саду на тебе, матусю, дивлюся,
А ти неодмінно за мене й за себе, живи!
22. 12. 2014 Л. Маковей (Л. Сахмак)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=545550
дата надходження 22.12.2014
дата закладки 22.12.2014
У кожного своя винагорода-
Хтось п'є шампань із кубка золотого,
Хтось із копитця хлеще чорну воду
І вже ніколи не стає на ноги...
У кожного свої прерогативи:
Блакитне небо - чи в'язке болото,
Дивитись вдаль і бачить перспективи
Чи озирнутись , як дружина Лота...
У нас є вибір : чи вівця у стаді
Чи вільна птаха - сильний боривітер ,
Паяцем буть смішним на маскараді,
Чи душу свою щирістю зігріти...
Щомиті доля нас екзаменує...
І кожному своє: чи дно-чи масло:
Чи потонути ,склавши лапки, всує,
А чи горіти, щоб життя не згасло...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=536016
дата надходження 10.11.2014
дата закладки 30.11.2014
“Недобрий цей край для зголоднілих.
Тому я і живу отут.”
(Фрідріх Ніцше)
Жити в недобрих краях -
Покликання для старого рибалки,
Що звик бачити в глибинах моря дім
Не для людей — для риб
З байдужими очима буденності
(Мовляв, в холодних глибинах буття
Нічого не змінюється),
Що звик кидати плетиво
В безодню невідомого,
Ловити здобич в прозорості,
Ділитися думками з птахами
(Хоча кожен птах — думка
Біла й легка,
А не важка як якір).
Для старого рибалки
Кожна земля твердь,
Кожне повітря — вітер,
Кожний неспокій — хвилі.
Тому він не шукає землі доброї,
Не шукає землі гостинної,
Не шукає землі спокійної,
Не шукає землі теплої.
Він оселяється в краях недобрих,
Щоб дарувати хліб подорожньому,
Надію — шукаючому,
Зневіреному — істину.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=536696
дата надходження 13.11.2014
дата закладки 15.11.2014
«Я – вітер на морі,
Я – хвиля в океані,
Я – гуркіт моря…»
(Аморген)
Колись давно я відвідав графство Арма (точніше Ард Маха). Я блукав зеленими пагорбами і біля занедбаного картопляного поля зустрів селянина з лопатою, що сказав мені: «Колись ти був рудим ірландським хлопчиком, а зараз став сивим журавлем який летить невідомо звідки і невідомо куди…» Згадавши цей випадок я написав таке:
Я – терпкий дим, що здіймається
Над картопляним полем Донеголу,
Коли селяни землі каміння
Спалюють бадилля своїх картопляних снів.
Я – солоний присмак вітру
Буремного дня ірландського літа,
Я – руда чуприна ірландського хлопчини,
Що думає про сонце
На землі графства Арма –
Землі, де крім пострілів
Немає нині іншої музики,
Де діти малюють на стінах
Людей з рушницями,
Де мрія про зелений
Листок білої конюшини
Зависає в густому повітрі
Кельтських сутінок Уладу.
Вирує холодне море –
Загусле ірландське море.
А ми все дивимось
У його далечінь
Вицвілими очима привидів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=450772
дата надходження 25.09.2013
дата закладки 19.10.2014
А, на Сході немає надії,
а, на Сході немає безпеки.
Воєдино зібралися мрії:
хоч би гуркіт зостався далеко.
Виїджали хто міг, повернулись,
та здригаються від мінометів.
Тут домівка пустуючих вулиць,
та багато годин у наметах.
Хто не бачив це, не зрозуміє,
що війна ця, без назви - страшенна.
По кварталам жилим скаженіє,
люта смерть і лиха, і щоденна...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=529703
дата надходження 13.10.2014
дата закладки 19.10.2014
Книга осені
Своїми холодними сторінками
Змушує пальці відчувати літери
Як струни
Чорної віолончелі незримого майстра.
Осінній вітер
Все так само гойдає пожовклу траву
(І верес)
Як колихав у часи осінніх сутінок –
Кельтських сутінок короля О’Доннелла.
Візьми до рук сопілку
Різану з ліщини Вітряного Берега
Тої самої
Яку шанували діти Богині Дану
Та віддай її осінньому вітру
Може хоч він заграє забуту пісню
Яку нині не згадає ніхто –
Навіть найсивіший ірландець,
Навіть друїд, що тиняється тінню
Вже півтори тисячі років
Мовчазними пагорбами Манстеру.
Ожина така ж колюча –
Її байдужозелені листочки
Переживуть і ці холоди зими.
Але не ти.
Бо осінь…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=527872
дата надходження 05.10.2014
дата закладки 07.10.2014
Задаром не нужно слов на ветер отпускать,не нужно ими просто так бросаться...
За каждое ответ придется всем держать,..кому то отчитаться...
И красноречием...тем способом проверенным не нужно слишком обольщать...
Его должно быть тоже в меру - не много и не мало,а в меру,чтоб не надоесть,..одна лишь середина золотая...
Обидные слова забудьте навсегда,..у них больное жало!..
Они легки и бумерангом обязательно догонят вслед тебя,..их не пропустишь,многих догоняли...
И с лестью сладкой не живи и не греши,..она противна - липкая такая...
В ней захлебнуться можно от души,..что говорить - подумай прежде,..не спеши,..
И сам реши,какие слышать для себя ежеминутно сможешь...
Черпайте для себя во всем вы только доброе и вечное ковшом,а не ладошкой...
И щедро раздавайте,не жалея нервов,сил до той последней капли,..чтобы приумножить...
Вы только для себя оставьте дорогое,..и сохраните,..
Внутри от сглаза,зависти запрячьте так глубоко - на сколько можно....
Они для вас и для души,..и будьте с ними бережливы и осторожны...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=523592
дата надходження 15.09.2014
дата закладки 15.09.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 05.09.2014
«Et dixit Dominus: "Quid fecisti?
Vox sanguinis fratris tui clamat ad me de terra...»
(Genesis. 4.10.)*
«Не знаю я де брат мій. Ну, не знаю!
Не сторож я оцьому пастуху.
Я маю право. І на землю цю
І на врожай, на поле й плуг.
То все моє. Якщо і є у мене друг –
Це право сили. А мій брат…
Хіба ж я сторож? Може десь пішов.
А може просто зрадив мене і мій звичай.
Я Каїн. Головний. Я перший.
Спадкоємець. Первісток.
І просто – я старший брат.
Володар і засновник народів всіх.
Про брата згадка викликає сміх.»
«Що чиниш ти? Невже не чуєш,
Як кров руда волає із землі?
Ти брата вбив - отямся, схаменись,
Невже тобі землі не досить – озирнись!
І подивись на пустку цю –
Розкинулась безкрайньо
Аж від пустель жарких
До вічних білих холодів німих.
Ти ж вибрав шлях грабунку!
Проклинаю! Тепер одвічно
Будеш ти чужим,
І до Страшного Суду
Із тавром тобі блукати,
Ховати погляд і брехати
Собі, нащадкам, родакам,
Тваринам, і камінню, і вікам.
Тепер іди – неси з собою
Не серце – камінь із душею злою…»
Примітки:
* - І сказав Господь: «Що ти зробив? Кров брата твого взиває до мене з землі…» (Книга Буття. 4.10.) (лат.)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=487511
дата надходження 22.03.2014
дата закладки 01.09.2014
А наши семьи, понимаешь, частью русские,
но ты пошел войной на собственную нацию.
Мы не губерния Орловская-Калужская,
и на Майдане уж готовится кастрация.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=493333
дата надходження 18.04.2014
дата закладки 10.08.2014
Депутаты-казнокрады заседают до сих пор,
и войне, безумно рады, как радеет только вор.
Разноликие чинуши нам вредят исподтишка,
словно яблоки и груши на пиру у червяка.
Но, не раз еще попросит объяснения война,
кто-то нажитое бросил, где-то мать совсем одна.
Надо мной же кружит лайнер, кружит-кружит, сил уж нет,
лишь бы вражеский "дизайнер" не отправил "на тот свет".
Взрывы, свист, в посадке мины, а намедни детвора,
из-под старенькой лещины что-то тянет до двора.
И итог - ни глаз, ни ручек, кто-то насмерть в тот же миг:
чье-то солнце, чей-то лучик, в рай небесный напрямик.
Эх, война, на ровном месте, кто виновен? Никого?
Кто-то дрыхнет на насесте, а кому-то все-равно...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=514699
дата надходження 31.07.2014
дата закладки 02.08.2014
«…він кожний крок зітханням зважити жадає
і підбирає тиші імено…»
(Райнер Рільке)
Там – за хмарами – тиша.
Там – над хмарами – тільки небо.
Високе і синє.
Може тому воно так нагадує
Вічну дорогу у нескінченність.
Ви назавжди полетіли в небо –
Чисті й прекрасні люди.
Ви залишили нас тут –
На цій Землі божевільній
Серед істот,
Що ходять між нами, людьми,
Що так нас – людей нагадують,
Але, які не мають душі.
Які одним натисканням
Кнопки на залізній почварі
Знищують мрію
Радіти сонцю і людям.
Ви лишили нас тут –
На цій хворій Землі,
Заповідали сказати
Негідникам, що вони негідники.
Сказати вовкулакам,
Що вони вовкулаки.
Сказати, що не можна
Землю перетворювати в пекло.
Але не тільки…
Ви нас лишили домріяти
І дорадіти.
І сказати правду.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512256
дата надходження 19.07.2014
дата закладки 19.07.2014
Наша квартира - то зона відчуження;
Кожен куток в ній волає самотністю...
Хворе кохання ...Чи буде одужання?
З ким поєдинок - колишнім чи з совістю?
Маски облич вже злилися із душами,
Знову крізь сльози я посмішку вишию ...
Як і коли ми зробились байдужими
В світі, що пахнув шаленою вишнею? ..
Стежка між нами - спориш непротоптаний ...
Всі перші кроки давно уже зроблено ...
Вечір ходив за вікном заклопотаний,
Ношу мовчання поніс знову згорблено ...
Скельця рожеві дощенту розтріскані
Десь у альбомах з ясними світлинами ...
Хто між чужими вимірює відстані
Цими яскравими щастя краплинами?..
Крила моï уже міллю поïжені -
Не врятував ïх і спогад лавандовий ...
Тільки уперта надія засніжені
Ще зігріває пелЮстки трояндові ...
це не моя істрія.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495779
дата надходження 29.04.2014
дата закладки 20.06.2014
Это так бывает. Вчера еще каждый из нас имел кучу планов, а сегодня, вглядываясь в тревожные новости, лихорадочно ищешь только шансы на спасение. Обустроить укрытие? Время нет. Уехать? Куда, да и родителей стареньких невозможно увезти - не доедут.
На первый взгляд, жизнь идет своим чередом. Если стараться не задерживаться взглядом на людях в камуфляже, на мешках с песком, а во время стрельбы закрывать уши руками, можно представить, что все по-прежнему. Если не слушать бесконечные разговоры об убитых соседях, родных, не включать телевизор, можно на время забыться. Ан, нет: сны невозможно контролировать.
Сильные мира сего! Договоритесь о чем-нибудь уже! Неужели Вам все мало: денег, власти, славы? Не забирайте у нас хотя бы жизни!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504885
дата надходження 12.06.2014
дата закладки 13.06.2014
Люди-люди, ослепли вы, что ли?
Баррикады построили живо.
Вы не съели еще пудов соли,
а пожить захотелось красиво.
Люди-люди, ломать ведь, не строить,
но ломается вдрызг нажитое.
ДНР ваша - тухлое стойло,
горизонты же тонут в отстое.
Люди-люди, враги Украины!
Вам не стыдно плеваться в колодец?
Превратили свой город в руины...
Не народ, а убогий народец!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503036
дата надходження 03.06.2014
дата закладки 11.06.2014
Я недавно решил:
с понедельника брошу,
Солнце в небе
и новая жизнь – по-уму,
Отчего не сейчас?
Не святой. Не святоша.
Не титан –
не хватаю, что не подниму...
Слово дал:
наше прошлое больше не трону,
Я - мужик,
расставания мне по плечу,
Так куда же бегу
как чумной по перрону
И за поездом вслед
я душою лечу?..
Я ее отпустил. Навсегда.
Это значит,
Ту, с которой
мне зорьку бы встретить в стогу,
не обнять...
И на что же я годы потрачу,
Если память свою
отпустить не смогу?..
Я когда-то поклялся,
что тоже уеду,
Кривобоких событий
прерву череду,
Но зачем-то приятель
повесился в среду,
А хоронят в субботу.
Конечно, приду…
Со своими вопросами глупыми
– к Богу,
Если это известно
То только ему, -
Отчего мне шагается
с жизнью не в ногу…
Голос с неба:
«Чего, почему… ПОТОМУ!"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492754
дата надходження 15.04.2014
дата закладки 05.06.2014
Обвалилась плиточка на цоколе,
А береза выросла до неба...
Здравствуй, ба! Я все бродила около,
Тыкаясь в надгробья как-то слепо...
Клонится к ограде куст сиреневый,
Не пробраться сквозь него к скамейке,
На граните стерся крест серебряный,
А портрет барвинок Обвил змейкой.
Здравствуй, ба! Я, видишь, с чернобрывцами...
Ты прости, что не была так долго,
Долго так, что и веночки выцвели,
Долго так, что и не помню сколько....
Здравствуй, ба! Я по тебе соскучилась,
Бредила сюда прийти годами,
Эти мысли так меня измучили...
И мою вину не смыть слезами
Песни птиц и нежно греет солнышко,
Так, как в детстве, рядышком с тобою,
Ветерок легонько, словно перышко,
Тронул будто бы твоей рукою...
Ба, приснись мне, только на минуточку,
И прощенной встану я с утра....
Серебром докрашиваю буквочку....
Ты не обижайся..., мне пора....
Можно послушатьЗдравствуй,ба! http://www.realmusic.ru/songs/561166/
Исполнил Костя Куклин
В интернете публиковалось под псевдонимом Светлана Светозарова
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501812
дата надходження 28.05.2014
дата закладки 29.05.2014
Меня трясет от слова Русь. Мы - чужаки.
Судить её я не берусь, мне не с руки.
Не верю больше москвичам, обида-боль,
вы нагло врете по ночам, как злая моль.
Вы нагло врете белым днем до тошноты,
Москва - столица не моя. Одни скоты.
Не верю больше москвичам, я повторюсь,
я не смогу тебя простить чужая Русь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500001
дата надходження 19.05.2014
дата закладки 28.05.2014
О Боже мій! Молю за Україну!
За свій, за рідний, милий серцю край
Прошу, поглянь лишень ти на свою дитину
Замучену й знедолену. Поглянь!
Здалось мені, що ти її покинув!
Забув немов. Таж за які гріхи?!
Ти відвернувсь від нас в лиху годину…
На рік полишив, а може на віки?
Та зглянься Боже! Прошу обернися.
Ми кимось прокляті мабуть колись були.
Та гріх наш вдосталь окупився
За всі знедолені роки й віки…
О Боже мій! Молю за Україну
За свій, за рідний, милий серцю край
Я знаю чуєш кожну ти людину!
Я вірю, що подаруєш щастя нам і рай….
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497007
дата надходження 05.05.2014
дата закладки 05.05.2014
А Вы нас бросили позорно. Вы - ничтожные.
А мы для Вас слагали гимны с песнопением.
Мы патриоты, что с того, что очень сложные,
мы в Украине жить хотим, а не в забвении.
Мы Вас признали легитимными, с натяжкою,
глаза закрыли, вспоминая Ваше прошлое.
Ведь Вы словами лишь владеете, как шпажкою,
а в совершенстве только ложкой, а не сошкою.
Какой народ еще? Луганщина? Донеччина?
Электорат такой дешевле Вам повывести.
У нас люмпены взяли власть, планеты - трещина,
да чтоб не встретить Вам ни Бога, а ни милости.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=496106
дата надходження 01.05.2014
дата закладки 05.05.2014
Молімось, люди, до Бога щиро.
Єднаймось в дусі в нелегкий час.
Розвіймо злобу, просімо миру.
Гординя може згубити нас.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=496633
дата надходження 03.05.2014
дата закладки 03.05.2014
Сейчас в стране разброд, разбрат, и прочий негаразд.
Оставлю свой вишневый сад, и не вернусь назад.
Возьму с собой свою семью, но без тебя, ты кто?
А раньше знали, разлучить, не сможет нас ничто.
Возьми СВОЮ семью с собой, вези за сто морей,
а чтоб с ума, да не сойти, ты уезжай скорей.
Война в стране, в душе война, что ждет нас впереди?
Вот так, любимая страна: лишь горе, да дожди.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=496115
дата надходження 01.05.2014
дата закладки 01.05.2014
[i]В первую очередь к петербуржцам, с которыми делил годы жизни[/i]
Тебя, народ обманутых умов,
Любил я, и любил твоё движенье.
Я жил в России, был далёким Львов.
И выражал к тебе я уваженье.
Скажу, что рос я на брегах Невы.
Да, был вам брат. Но что-то поменялось.
Вам стало мало собственной страны?
Скажите, мало…? Ах, какая жалость!
Ведь знал тебя, народ моих дедов!
Ведь верил, что с тобой достигну света!
Но Бог отвёл меня судьбой во Львов,
И здесь уж состоялся я поэтом.
К чему веду? Народ, ты не такой.
Задумайся, хоть с этого момента,
Что власть и деньги те́ гребут рукой,
Кому плясать под дудку президента.
Я не взываю ехать вас во Львов;
И жить вас не взываю в Украине,
Но я хочу, чтоб каждый был готов
Услышать правду, что скажу я ныне:
Война – беда. Чужому горю – нет!
Всё ж к миру на земле годами шли мы.
Майдан стоял за всех – вот мой ответ.
А наш восток и запад – неделимы!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492659
дата надходження 15.04.2014
дата закладки 15.04.2014
«Коли назирці доля йшла за нами,
Як божевільний з бритвою в руці.»
(Арсеній Тарковський)
Мій сусід збожеволів:
Хоче підпалити мою квартиру,
Каже, що саме йому
Споконвіку належала
Моя комірчина і ванна.
Мій сусід збожеволів:
Приводить до під’їзду
Якихось безхатьків та наркоманів
Щоб вони хуліганили
І нищили все, що не можна
Нищити.
Мій сусід збожеволів:
Це зрозуміли всі
Жителі нашого будинку,
Але божевільня зачинена
Та й ніхто б не захотів би
Його туди спровадити
Від гріха подалі,
Бо він ходить з каністрою
Нафти повною
І погрожує
Спалити весь будинок,
Якщо йому не віддадуть
Мою квартиру стареньку.
Мій сусід збожеволів:
У нього манія величі –
Вважає себе Наполеоном
Імператором візантійським
Та поборником віри
(А всіх інших єретиками),
Торквемадою
Та великим диктатором.
Зробіть йому ін’єкцію –
Заспокійливе,
Бо наробить біди несусвітньої,
Що все наше нещасне місто
Ще довго буде
Ліквідовувати…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=489058
дата надходження 30.03.2014
дата закладки 13.04.2014
Ганю, ми в облозі у Криму
Шлю тобі малесенький привіт.
Чесно, я ніяк не допойму,
З ким воюєм, що то за нарід.
Як пірати, вийшли із води
Мовчки тиснуть із усіх боків
Мо’ вони приперлися сюди
Із Карибських дальніх берегів?
Їх багато дуже – тьма і тьма
«Калаші» новенькі у руках
В нас оружжя, Ганечко, нема
І буває, наповзає страх,
Що колись не вистачить снаги
І терпіння не достане нам,
Що лишаться Кримські береги,
Як дарунок нашим ворогам.
Як ся має вуйко Шеремет,
Наш сусіда через два двори?
В нього на горищі кулемет
Ще із тої, першої, війни.
Я не знаю, скільки ще стоять
І окопи рити у землі.
На російській вороги кричать –
Значить, ці «пірати» – москалі.
Вірю, Ганю, що б там не було –
Вистоїмо в цей тривожний час
Ви за нас моліться всім селом,
Ну, а ми помолимось за вас.
10.03.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485420
дата надходження 13.03.2014
дата закладки 13.03.2014
«Mane facto, sicut caligo surgens
egressus abiit in desertum locum,
ibique orabat.»
(Evangelium secundum Marcum. 1.35).*
Там тьма.
Так безпросвітно, що аж коле око
Ця темнота, цей морок навісний
Десь там внизу у хащах міст далеко
Заснув народ і спить Єршалаїм,
Поснули і солдати, й фарисеї, і пророки
Заснув торговий кишеньковий люд,
Та є молитва, є слова і роки
Якими йти, які збирати тут
У кошик неможливого, серед зневіри,
Де ненависть збирає в душах урожай,
Нам йти і йти, нам дуже віри треба,
Нам треба жити, зберегти свій край,
І вистояти і шматочок неба
Нести у серці в свій – незайманий вирай.
Наразі ніч. Наразі пси і зло,
Наразі тільки слово і молитва,
Наразі горе і страждання – тло,
І слово правди – наше ремесло.
* - «А над ранок, як дуже темно було, уставши, Він вийшов і пішов у місце самітне, і там молився.» (Євангелія від святого Марка. 1.35.) (лат.)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=483068
дата надходження 02.03.2014
дата закладки 05.03.2014
«Життя – це сторінка…»
(Р. М. Рільке)
На Великдень я завжди приходжу до одної невеликої старовинної ірландської церкви, де в середині темно, майже чорно, і тільки через кольорові вітражі падає промінь світла. Веселі прихожани інколи запитують мене: чому я такий сумний у такий радісний день. Вони просто не знають, що я згадую Великдень 1916 року у Дубліні…
Сентиментальний цвіркун
У старому кам’яному домі,
Що стоїть на скелі ельфів,
Серед землі вітрів і відчаю,
Ховається за холодною пічкою
в якій ніхто не палив
Веселого вогню затишку,
Не готував на його язиках
Добру вечерю спогадів,
Не грів свої зашкарублі руки
Старого моряка мертвого океану.
Але цей цвіркун –
Цей вусатий мудрець спогадів,
Цей вчитель одвічної журби
Співає мені пісню тихої радості –
Тихої радості людей нашого клану.
Коли я згадую всіх поіменно –
Всіх кого тоді вбили,
Тоді – після Великодня
Року тисяча дев’ятсот шістнадцятого,
Коли земля моя –
Зелена Ірландія
Рахувала вдів і сиріт…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481440
дата надходження 23.02.2014
дата закладки 24.02.2014
«Все, що не Бог,
у цьому полум’ї духу згорає в прах…»
(Вільям Батлер Єтс)
Колись, гортаючи сторінки сумних ірландських хронік XIV століття, я випадково натрапив на згадку про одного чорнокнижника з Коннахта – Домналла О’Коннора, більш відомого як абат Хомонд. Мені тільки нині вдалося знайти серед манускриптів архіву Трініті-коледжу уривок з його «Книги Чорної Корови» - решта його рукописів канули у небуття. Це була обірвана сторінка, писана ірландським скорописом – трохи схожим на закручені літери «Книги Келлс». У цьому уривку, крім роздумів про марноту людської слави і порожнечу титулів, я натрапив на мрію злетіти в небо – за хмари. І тоді я подумав, що я теж чорнокнижник – бо пишу у найтемніший час доби і мимоволі склалися ось такі рядки:
Я теж чорнокнижник –
Палітурки моїх книжок потемніли
Чи то від часу, чи то від втоми,
Чи то просто ніч
Зазирнула поміж рядків
Сумних слів нашої історії,
Чи то торкнулася кожного літопису,
Кожної ірландської хроніки
Своїми темними пальцями,
Шовковими рукавичками простору –
Кожної легенди
Про відчайдух-королів
Та несамовитих вождів кланів.
Всі мої рукописи
Писані чорними чорнилами,
Чорним пером старезного крука.
Я теж чорнокнижник –
Мої кострубаті фрази і речення
Ніхто не розуміє –
Навіть місяць,
Що зазирає щоночі
Блідим єретиком
У мої одкровення самітника,
Що нагадують більше плачі
Чи то голосіння
Давно померлого співця-кельта.
Я теж чорнокнижник –
Мої твори темні
Навіть для Темного Патріка,
Що примандрував зі сторінок
Смішно-сумної казки
Чи то з пагорбів Донеголу,
Що теж були сторінками
Сумної книги-легенди
Яку хтось (тільки не я)
Назвав «Erin go Bragh».
Я теж чорнокнижник –
Час мені на вогнище…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=479911
дата надходження 16.02.2014
дата закладки 18.02.2014
Три слова, три главных, три светлых
С пелёнок стремлюсь осознать,
С позиций своих многолетий –
То Женщина, Родина, Мать.
Без Женщин – тоска, подземелье
Без света, без ласки, тепла.
Без Женщин вся жизнь, что похмелье,
Вся жизнь истлевает дотла.
Без Родины ты, что отшельник
И голову негде приткнуть.
Обресть её – вечный сочельник,
Душевный покой и уют.
Исток и на время обитель,
О, Мать, ты начало начал,
Недугов земных исцелитель,
Опора и совесть, причал.
Я рад, что слились воедино,
Не стану о том вспоминать –
Без всяких причин ли причинно
Те Женщина, Родина, Мать…
Три слова, три главных, три светлых
Рефреном от "А" и до "Я"
Как спетых, так многих неспетых
Коллизий, судеб, бытия...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405937
дата надходження 04.03.2013
дата закладки 18.02.2014
Нема за кого голос віддавати,
Нема, наразі, гідного для мене.
Я – особистість, я – людина, мати,
Скажіть мені, із кого обирати?!
З пройдисвітки, що переперла горлом,
та злодія і їхніх недолюдків?
Скажіть, шановна, як не «бути бидлом»,
Обрав когось, із двох таких «ублюдків»?
Так, певна річ, себе занапастили,
Як дали їм зробити ті умови,
Самі собі ми права не лишили,
А інше все – пусте та післямовне.
Такі закони – треба гроші мати,
Багацько грошей, ген-ген, як багато,
Аби балотуватися й збувати,
Все те, на що УкраЇна багата,
Щоб оббирати свій народ небогий,
Ще нижче, ніж остання та сорочка,
До штанів, тай годі – не до Бога,
На що чекати, що відкаже дочка,
Як підросте, почне все розуміти
Що муситиму у відповідь збрехати?
Бо, окрім нас, живуть і наші діти,
На Україні, яку звемо - МАТИ!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=170319
дата надходження 06.02.2010
дата закладки 18.02.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 18.02.2014
«Він повернувся із мандрів дальніх
І сказав,
Що бачив усе.»
(Армен Шекоян)
Пам’яті Сергія Нігояна
Він читав вірші вічності
На барикадах буремного міста –
Син давньої як світ країни,
Що перша побачила сонце
Після темних днів потопу,
Камені якої
Знають настільки багато,
Що навіки замовкли
Чи то від журби,
Чи то тому,
Що слухають пісню Неба,
Він мріяв про музику слів
Він вірив давній мудрості
Ноя, що випускав білого птаха
І чорного – бо життя двоколірне
Було і буде.
Він читав вірші
Про високі гори
Вільну як вітер правду
Але темні покидьки
Вдягнені в чорне вовкулаки
Розстріляли цю пісню
Влучивши своє чорною кулею в серце…
Примітка:
Його розстріляли за те, що читав вірші 22 січня 2014 року. Скільки ще виродків у погонах ходить по нещасній землі…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474583
дата надходження 23.01.2014
дата закладки 12.02.2014
Серед літер в алфавіті,
Найскладнішою у світі,
Що мені не говоРи,
Є, напевно, буква Ррр-и.
А вона ще, як назло,
Так мені не повезло,
В багатьох живе словах,
Які вимовити стРах:
Риба, Рак, Рука, Ракета,
ТРактоР, РупоР і каРета,
ТРап, туРбіна, бутеРбРот,
КРига, кРуг, коловоРот,
КаРамель, воРона, кРиця,
КРапка, баРабан, кРиниця,
Рись, коРзина, веРтоліт,
Рейка, Рамка, Ручка, дРіт.
КоРоп, ястРуб, Ремесло,
СеРп, стеРня, пеРевесло…
Слів де Рррр живе боюся,
Але, все ж таки навчуся,
Дзвінко букву говоРити,
Щоб ніхто не міг дРажнити.
22.02.2010 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340783
дата надходження 30.05.2012
дата закладки 25.09.2013
Нас на віки школа поєднала,
Юність в нас була на всіх одна.
І любов, мов квіти, засівала
В наші душі сонячна весна.
Нас життя розкидало по світу,
Мов насіння, та чіплялись ми
За найменший ґрунт і теплим літом
Проростали власними дітьми.
Вже й на світ з’явилися онуки,
(Боже мій, як швидко плине час),
Та чим далі день стає розлуки
Все частіше згадую наш клас,
Вчителів, що відійшли у вічність,
Хто із нас пішов за ними вслід…
Пам’яті горять невтішно свічі,
Наших душ розтоплюючи лід.
Ми змінились, трохи споважніли,
Не стрічки у косах—сивина.
Тільки очі геть не постаріли,
Тільки в душах світиться весна.
Тож вам літ, здоров’я і любові
Я бажаю, щоб іще не раз
Ми зібрались в рідній наший школі
Пригадати зоряний наш час.
[i][u]Писалося моїй мамі на 45 річницю завершення школи[/u][/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=432375
дата надходження 19.06.2013
дата закладки 08.09.2013
Стрілись Петя та Микола
В вихідний біля ріки.
- Друже, щось ти надто кволий,
Під очима синяки.
- Рано, Петю, я встаю.
І на плечі – ношу.
Рибку в вихідний ловлю.
В будні тешу, кошу.
- Жінка й теща теж в труді,
Як і ти зраненька?
Бачив якось – не худі
В них боки – товстенькі.
- Вони неквапом встають,
Плещуть язиками.
Жайворами ж не всім буть.
Й сови є між нами.
- Але ж якщо жайвір ти,
Рано спать лягаєш,
Значить, так, як і вони,
В сні відпочиваєш.
- Е, у цім якраз підвох...
Й вчені із Канади
Підтвердили, з типів двох
Більші в сов принади.
Не вгава, насупив брови:
- Як же тип впливає?
- Засинаю, мої сови
Все смачне з’їдають!
Я зриваюсь, мов будильник.
Зранку, тільки блиск роси.
Відкриваю холодильник –
Там лиш хвіст від ковбаси.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=444632
дата надходження 21.08.2013
дата закладки 08.09.2013
Віддам кохання в хороші руки!!!
Віддам без плати, а просто так ...
Воно уміє терпіти муки,
Воно приємне таке на смак ...
Віддам кохання, бо вже несила
Його тримати на повідку ...
Воно ж бо вільне! ...У нього -крила! ..
А що я маю -сльозу ïдку?!
Беріть -не шкода!!! У добрім серці
Воно розквітне, неначе мак!!!
І, переможцем в нерівнім герці,
Ще затанцює для вас гопак! ..
Візьміть ...будь ласка ...Воно ж загине! ..
В душі у мене вже мерзлота ...
Воно ж співуче і лебедине,
У ньому -ніжність і чистота ...
Беріть, не бійтесь!!! Воно -чудове!!!
Воно із сонця і світлих мрій ...
І сни збувались моï казкові,
І розбивався злий вітровій ...
...Віддам кохання ...В хороші руки ...
Беріть! ...Рятуйте його ...хоча б ...
Бо вже розносять голодні круки
Пушинки білі моïх кульбаб ...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=447124
дата надходження 04.09.2013
дата закладки 08.09.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 15.06.2013
Сильній жінці нема пощади-
То слабких на руках носять!..
А вона собі дасть раду,
Хоч щемить на душі осінь...
Сильна жінка ховає сльози,
Прикриваючи біль сміхом,
Коли серце кують морози,
Посипаючи рОки снігом...
А так хочеться їй кохати,
І ловити дощі в долоні...
Але знову горять хати...
Але знову біжать коні...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=421903
дата надходження 30.04.2013
дата закладки 05.06.2013
За нелюбого заміж виходила-
Бо відмовки батькам не знаходила,
Бо достойна рідня об'явилася...
На весіллі дві долі розбилися-
Розлетілись холодними бризками-
Залишилися душі огризками...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383798
дата надходження 10.12.2012
дата закладки 27.01.2013
Сотні конкурсів. Щорік нові програми.
За паперами не бачить вчитель світа.
Пишем гарні звіти... Вчасно... Вечорами...
Це в нас називають: якісна освіта.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=391019
дата надходження 09.01.2013
дата закладки 17.01.2013
Ішла душа, вся сповнена печалі,
Дорогою до храму навпростець,
Над нею чорні ворони літали-
Пророчили біду... Та хай їм грець!
Несміливо зайшла... В куточку стала...
У Господа прощення лиш просила...
Та зграєю ворон поналітала
Тих храмових вірян велика сила...
- Не там стоїш, і хрестишся невміло,
І вдягнена не так узагалі!
І з молитов твоїх не буде діла-
Ти ж грішниця найбільша на Землі!
І вийшовши,на сходинці присіла,
Обпльована жорстокими словами...
Заплакало з душею грішне тіло-
Зачинені за ними двері храму.
І враз Господь сказав:"Чого ти плачеш?
Чом сумніви тебе гіркі кусають?
Поглянь уважно, ти сама побачиш:
Мене давно вже звідти виганяють!.."
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=384793
дата надходження 14.12.2012
дата закладки 14.01.2013
Жили Оля та Іванко,
Мов пани в палаці.
Каву в ліжко жінці зранку
Ніс Іван на таці.
До всіх свят приносив квіти,
Парфуми, хустини.
Але, правди ніде діти,
Мав грішок єдиний:
Як надміру вжив спиртного,
Мав натуру дику.
Не підходь тоді до нього,
Як не хочеш в пику.
Захворіла Олі мама,
Час прийшов вмирати.
Позвала зятька Івана,
Щоб вказівку дати.
Той прийшов, приніс їй дещо:
Малинки із саду.
- Що хотіли? Кажіть, тещо!
Виконаю радо.
- Слово дай, що не обманеш.
Як помру, дитинко,
Ти горілки пить не станеш
На моїх поминках.
Стис чоло Іван, наче
Гармоніст гармошку.
- Ну, не буду пити значить,
Добре, ані трошки.
Їжте, матінко, малинки,
Що їх Вам нарвали.
Тільки знайте, ви поминки
Мені зіпсували!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=391146
дата надходження 09.01.2013
дата закладки 12.01.2013
Схилилася побожно до хреста
В молитві за дітей Вкраїна-мати.
Імлисті очі, зімкнені уста,
Обвислі крила змучилась тримати.
Кричала би, та мову відняло.
Злетіла б в небо—діти не пускають.
Вчорашні мрії снігом замело,
Сьогоднішні, мов марево, зникають.
Та просить не за себе, а за тих,
Хто за гроша викручує їй руки,
Хто в закутку з надією затих,
Що вже не довгі материнські муки.
За тих, хто вже шукає заповіт…
Хто відібрав останню сорочину…
У кого стали душі пустоцвіт…
Хто ближнього продасть за копійчину…
Хто знає це, та скорено мовчить…
У кого хата завжди буде скраю…
Хто замість говорити скавучить:
Не чув. Не бачив. Хто я сам? Не знаю…
« Прости… Помилуй… Боже, об’єднай
Моїх дітей… І наверни на розум…
Своєю милістю не обминай—
Зціли їх від байдужості цирозу…»
Схилилася побожно до хреста
В німій молитві Україна-мати.
Та крила розправляти час настав.
Не розучись лиш, матінко, літати!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=390683
дата надходження 08.01.2013
дата закладки 08.01.2013