В епоху атрофованих думок,
"Життів" у соцмережах різних,
Не тягнемось руками до зірок,
Лишили на полиці свої мізки.
Весь сенс буття - в простих речах,
Що нам дарують насолоду,
Секс, їжа, сон...як той ховрах...
З яких часів ввійшло у моду,
Не мати власного смаку,
Пливти лиш хвилями мейнстриму?
Свою позицію чітку,
Змінити в мить на непостійну?
Нашестя зомбі боїмось,
Та самі в них перетворились.
Розплющте очі бодай хтось!
Мені колись таке наснилось...
Що люди всі немов один,
Великий дивний механізм,
Що по шляхам думок-судин
Несе ЖИТТЯ крізь сотні призм...
Життя! Майбутнє! Світ новий!
А не занепад і помиї...
Я після сну мов сам не свій,
Адже так близько був від мрії...
© Блуждающий Ветер
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396293
дата надходження 28.01.2013
дата закладки 28.01.2013
Наперекір сумному падолисту
В твоє життя ввірватись хоч на мить!..
Скажи, що все для нас обох не пізно,
Скажи, що все тобі також болить.
Або мовчи… Хай буде непорушна
Оця хитка манірність гри без слів.
Ти ж знаєш сам: життя без тебе – суша,
І листопад лиш зборище вітрів.
А поруч – все свого набуло змісту:
Бодай в осінні сни мої прийди…
Наперекір сумному падолисту
В твоє життя ввірватись назавжди.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393397
дата надходження 17.01.2013
дата закладки 18.01.2013