Ще в далекому XVІІ столітті отаман Іван Сірко сказав фразу «Рабів до раю не пускають». Слова, які змушують задуматись: «А хто такі раби»? Раби - це так звані «підкаблучники». Так, саме вони, тому що погоджуватимуться із усім, лиш би дали їм спокій. Вони живуть чужим життям. Це навіть не люди, це – істоти, які мають своєї думки. Вони будуть згодні на все: на брехню, на фальш, на самообман. Вони сприймають світ в рожевий окулярах, їм байдуже на своє майбутнє, на майбутнє родини, Батьківщини. Їм однаково, буде держава процвітати, чи ж навпаки, зникати.
Позачерговою сесією Верховної Ради УРСР 24 серпня 1991 року був прийнятий документ, яким проголошено незалежність України та створення самостійної української держави — України. Та чи були ми незалежними? Сумніваюсь. В нас не було довіри до влади. Ні, нам не брехали, але нам і не говорили правди. Роблячи ілюзію, що все добре, коли все було жахливо, влада налаштувала проти себе свій же народ.
Тепер випливає питання.. А чи українці - це раби? Ні! Ні! Ні! Можливо,ми ними були, але ми ними не стали. Ми змінились. Ми вийшли на Майдан і довели , що ми - нація, яка буде боротись, ми люди, які хочемо справедливості, ми не бидло, а сильний та чесний народ. Ми стали проти влади, проти корупції, проти брехні, тому що в одну мить зрозуміли: якщо ми це не припинимо, це не припинить ніхто. Але показавши своє невдоволення, нас почали принижувати. Люди, які мали нас захищати, відбирали в нас життя. В нас стріляли, нас поливали водою на морозі, нас принижували, били, з нас знущались. Та ми не здались. Люди зіткнулись із смертю віч-на-віч, та не відступили, а стояли до останнього. Небесна Сотня. Юні Ангели. Це Герої, це Люди з великої літери. Завдяки їм, ми зараз ходимо на навчання, на роботу, та радіємо життю. Саме вони показали, хто такі українці і на що українці здатні.
А що ж було дальше? Європа подивилась на нас іншим поглядом. Не як на рабів, а як на націю, як на єдине ціле. Є останнє питання, на яке є двостороння відповідь: а чи потрібні були ці всі жертви?
З однієї сторони: так. Ми втомились бути непочутими, втомились бути на колінах. Саме події на Майдані та на Сході показали: МИ – не раби. Ми стали з колін. Ми боротимемось за свободу і повернемо Україні процвітання. Ми втратили частину нашого краю – наш Крим. Та ми його повернемо. Ми не віддамо Схід загарбникам та окупантам, тому що це НАША земля, з НАШИМИ звичаями, та НАШОЮ історією.
З іншої сторони: не було б сотні-тисячі жертв. Не було б, мабуть, війни, не було б Майдану, Революції Гідності. А що б було? Якби народ не піднявся, Україна б зникла з карти, ставши частиною Росії. Цього не можна було допустити. Українців би не існувало, Україна була б лише спогадом в книгах з історії. Цього не буде ніколи. Ми українці. І ми вистоїмо до кінця.
Ми – не раби. Героям нашим, дорога до Раю, а Україні –щасливе процвітання.. МИ нація. Ми – єдине ціле. Ми сини і доньки України, а значить зробимо все, задля того, щоб з гордістю казати: «Я-українець».
́
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648241
дата надходження 01.03.2016
дата закладки 08.03.2016
«Неначе вихор огирі
Виносять нас на шлях...»
(Лі Бо)
Ще місто торкається
Холодними руками бруківки
Моїх втомлених черевиків
Підошви чорної репаної,
Ще місто дихає
Протягами холодних провулків
І холодильників-вулиць вітряних,
Ще хмари сіро-бліді та оливні,
Ще запахи квітів - лише у спогадах,
Лише за склом крамниць квітколож,
Але
Як тільки визирає світило
Крізь діряву ковдру блідого снігонеба
Одразу: я
А може і не я
А може і не тільки я
Відчуваю: весна неминуча.
Як гудки паротягів гарячих,
Як крик гайвороння схвильованого
Чи вереск котів-пройдисвітів
Таки неминуча.
Така шалена і таки буде.
Досить ховати вам
Душі поточені шашіллю
У старі холодильники,
О, шанувальники снігодідів
І непотрібних черствих слів:
Весна неминуча.
(Світлина автора віршів)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647200
дата надходження 27.02.2016
дата закладки 27.02.2016
Гімн любові
Біблія 1Кор.13розділ
Якщо я і знаю
Людські усі мови,
На ангельській навіть
Веду я розмову,
Любові ж не маючи,
Пустий я лиш звук,
Як мідь та брязкаюча,
Як бубона стук.
Якщо й дар пророка
Великий у мене,
Пізнання глибоке,
Знання про таємне.
І віру я маю
Велику якщо,
Що гори здвигаю,
Це без любові – ніщо.
Роздам всі маєтки
І тіло на спалення,
Із того пожитку
Без любові не матиму.
Любов усе стерпить,
Не заздрить, не чваниться,
Вона усе простить,
Собою не хвалиться.
Свого не шукає,
Любов не гнівлива,
Усе покриває,
Завжди справедлива.
Любов всьому вірить
І завжди надіється,
Немає їй міри
І правдою тішиться.
Замовкнуть всі мови
Знання вже не стане,
Почнеться все нове,
А любов не перестане.
Любов завжди буде,
Любов не скінчиться.
Земне все забудем,
Любов залишиться
1994
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=540969
дата надходження 02.12.2014
дата закладки 14.07.2015
Бажання серця й бажання тіла -
Дві різні речі, дві різні цілі:
Душі б піднятись, душа б летіла,
А тілу б впасти на руки сміло.
Душі би вІршів, душі б натхнення,
А тілу спати подовше вдень би,
А тілу теплих б обійм й цілунків,
Душі ж достатньо і муз дарунків.
Душа і тіло - одна людина,
Вона то вправо ступа, то вліво,
Шука то сексу, то вже женьшеню
Баланс між тілом б знайти й душею.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=569268
дата надходження 25.03.2015
дата закладки 14.06.2015
Людина – комп’ютерний вірус,
що нищить подібних до себе:
ненависті плащ на виріст,
жорстокості арбалети,
і хитрості довгі списи,
і золото (на заборола)…
Чому ж у людині ницість
все людяне поборола?
Майструються коні троянські
руками нових одіссеїв,
зростають сади гетсиманські…
А душі – маленькі, пігмеї,
бо вірусам серце – незвичка:
гаряче, важке, непокірне…
і кардіограма – на стрічку…
від вірусів… люди гинуть…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=579802
дата надходження 08.05.2015
дата закладки 08.05.2015
[i]«…Ось як з нічого зробити поезію:
Уявіть, що нічого – це все…»
Олександр Букатюк[/i]
Я поняття не маю, про що написати вірша…
І з усіх найбілішим здається мені цей аркуш…
І за когось я кращий, і точно за когось гірший.
У одному лиш певен, що віршів своїх – я автор.
Строфи ці ні про що, а це значить – про все на світі.
Аби хто там і що казав, та слова – всесильні.
Значно більше їх, аніж барв і відтінків квітів;
І отрута і ліки – у нас; вони нами вільні…
Правлять світом слова, а не гроші, що теж є словом.
А миттєвості всі – лиш імпульси і коливання…
Із усіх наймогутніші звісно – слова любові,
Найсвітліше-чарівними з них є – слова кохання.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=579688
дата надходження 08.05.2015
дата закладки 08.05.2015
В колоссі днів моїх зросли зернини –
З них правди свіжий цвіт зійшов:
Життя є золото і мед хлібини –
Коротке зло і вічна там любов.
І жовчі з кров’ю смуги перевиті
Міняємо на посмішку в віршах.
Цвітуть фіалки дивні – вітер
Розносить по долині меду пах.
Тепер не тільки я псалми святого –
Тепер я розумію щастя спів;
Безмірна спрага, звивиста дорога,
Та погляд мій в ірисах відпочив.
Хоч очі наші сповнені сльозами,
Та спів струмка заставить нас співать;
Як жайвір защебече десь над нами,
Ми забуваємо, що тяжко помирать.
Ніщо тут плоть мою вже не терзає,
Любов перекипіла в мить одну;
Я ніжний погляд матері згадаю,
Бо відчуваю – Бог веде до сну!
Gabriela Mistral
Palabras serenas
Ya en la mitad de mis días espigo
esta verdad con frescura de flor:
la vida es oro y dulzura de trigo,
es breve el odio e inmenso el amor.
Mudemos ya por el verso sonriente
aquel listado de sangre con hiel.
Abren violetas divinas, y el viento
desprende al valle un aliento de miel.
Ahora no sólo comprendo al que reza;
ahora comprendo al que rompe a cantar.
La sed es larga, la cuesta es aviesa;
pero en un lirio se enreda el mirar.
Grávidos van nuestros ojos de llanto
y un arroyuelo nos hace sonreír;
por una alondra que erige su canto
nos olvidamos que es duro morir.
No hay nada ya que mis carnes taladre.
Con el amor acabóse el hervir.
Aún me apacienta el mirar de mi madre.
¡Siento que Dios me va haciendo dormir!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=460706
дата надходження 15.11.2013
дата закладки 07.04.2015
Гори Карпати...
Навстіж легені,
Блиск і дзюрчання джерел.
Яструб крислатий
Кола у небі
Водить пером своїх крил.
Гори Карпати -
Вічно зелені
В хвої смерек і ялиць...
Голос трембіти...
Повняться жмені
Сонцем налитих суниць.
Гори Карпати...
Стисло у грудях:
Зрубів пні гріють "гадюк".
Звикла мовчати
Людяність в людях -
Сходить усе їм із рук.
Гори Карпати -
Мур і безсилля,
Рай України й тавро.
Горя і втрати вариться зілля,
Щоб отруїти добро.
Гори Карпати,
Чом не зі сходу
Ви поросли? А проте,
Звідти чекати
Можна погоди?
Ліс там уже не росте...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=446886
дата надходження 02.09.2013
дата закладки 01.04.2015
Обшарпаний дощ метушиться, гнаний вітрами.
Стікає поволи з чола, зі щоки, зі стіни.
Зітхає словами нечутно десь під ногами
Втікає від неба. Змиває набряклі сліди.
Лежить собі дощ у вибоїнах хворого тіла.
Мовчить і віршує про втрати, про вЕсну, про мир
Лелека тремтить,на вітрі обтрушує крила.
Бубнявіє світ над алеями свіжих могил.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=566107
дата надходження 12.03.2015
дата закладки 26.03.2015
Люди-дерева.
В землі вкоренілі страхи.
Щастя у вітах -
синицями і горобцями.
Мріями їхніми є -
перелітні птахи.
Листям на землю
листи відправляють серцями.
В кожному з них є своя,
мов сопілка, душа.
Пісня лунка, щебетлива
кудись відлетівши,
тишу в деревах лишає.
Здається мовчать?..
Ні, все шепочуться з вітром
за спинами в інших.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=566167
дата надходження 12.03.2015
дата закладки 12.03.2015
Бачиш, небо зірками розшите, дві з них - найясніші?
То зіниці мої упіймали й тримають твій погляд.
А чи чуєш, як лист шелестить у затаєній тиші?
То шепочуть вуста мої ніжно далеко, мов поряд.
То насправді не вітер південний, мої поцілунки -
Обіймають за плечі шифонно й намистом на шиї...
Ночі лицар коли скине срібні свої обладунки,
Я світанку узорами обрій для тебе розшию.
Діамантами в травах ранкових запалю я роси.
Твого тіла торкнуся серпнком я неба ясного.
Руту, м"яту і хміль у твої заплітатиму коси...
Хай далеко та поряд з тобою я знову і знову.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564110
дата надходження 04.03.2015
дата закладки 04.03.2015
https://www.youtube.com/watch?v=KpHX96QQqTQ
https://www.youtube.com/watch?v=MnQKD_SbkM0
на літературне видання “Мадонна Майдану (очікування Різдва)”
(автор Олександр Букатюк)
Майдан 2013/2014 років – це явище Гідності. Явище, яке сформувало нову генерацію свідомості. Така генерація здатна змінювати “систему”, хоча в наші часи “система” давно стала хамелеоном. Люди, які прожили Майдан, як ніхто розуміють ціну змін. Саме в розумінні таких людей житиме жага справедливості, відлуння правди та біль втрати. Свої сили вони брали від Господа, тому їхні майданні душі були з чистим сумлінням. Олександр прожив Майдан не дарма. Його вустами заговорив Бог і читач має змогу відчути це у даній збірці.
Знаєте, є книги, непідвладні рецензуванню. Для українців це “Біблія” і “Кобзар”. Їхні слова сприймаються апріорі. Коли 20 лютого Майдан досягнув піку споріднення із Богом, його серце заговорило. І ці слова були непідвладні рецензуванню для українця. Я веду до того, що надзвичайно важко рецензувати слова Господа в книзі Олександра, оскільки сама збірка розпочинається з молитви, з нашого внутрішнього відання честі загиблим Героям.
Кажучи про збірку одним словом, я назву її “молитва”. Розпочавшись із молитви, книга всі своїми творами формує зв`язок між Мадонною і Майданом, завершуючись молитвою до Мадонни Майдану, яке стає Мадонною Миру. Цим самим автор підкреслює мир на землі як найвищий і найбажаніший суспільний стан.
Збірка багата закликами та біблійними метафорами. Найкращі з них: “згуртовуймо кров до кровинки”, “не бери смерть за невістку”, “створи себе в собі”, “не веди більш шляхами Крут” (заклики), “Ми соляним стовпом задивлені в Содом”, “Чи ми тим змієм з саду мічені?”, “Коли самотньо стало у Едемі”, “Його вже завтра жде Голгота”, “а живого Бога розпинають в серці матері”, “Брат п’є кров брата за 30 срібняків” (метафори).
Мабуть, недарма на початку рецензії складові майданівця визначено справедливістю, правдою та болем. В кожному вірші збірки я вбачав правду, в деяких з них біль втрат, в деяких – заклики справедливості.
В словах Олександра Україна постає Голготою, де розпинають правду: “Земля українська – суцільна Голгота”. Читаючи цю збірку, вчергове переконуєшся у великому подвигу Небесної Сотні, існуванні Героїв, їхньому покрові Богородицею та необхідності їхньої пам`яті. Надзвичайно показовими в цьому плані є слова: “Хай Божим гнівом наші душі вразить якщо посмієм подвиг їх забути”.
А тепер спробую на якусь маленьку хвильку стати агностиком, включити раціональність і поглянути на книгу критично, або хоча би стати метафізиком для її іншого опису. Для цього використаю схему теза-антитеза-синтез:
1. Більшість віршів поета неримовані – римовані вірші поета характеризуються незастосуванням стандартних рим, високим рівнем алітерованості, побудовою рим за асонансами – поет володіє римою, неримовані вірші являються білими лише для достовірнішого відображення фактів; 2. Часте згадування Господа, Христа, Марії заважає реальному розумінню речей – Майдан як явище суспільне складався з християн – поет як людина віруюча орієнтує твори переважно на віруючу аудиторію; 3. Деякі слова розділені рисками чи великими буквами – паузи та наголоси у словах сприяють правильному донесенню твору – поет володіє інтонаційними елементами фонетики, доносячи зміст у потрібній площині; 4. Деякі метафори позбавлені змісту – метафори трактуються неоднозначно – поет володіє метафорою, водночас даючи читачу змогу додумати для неї контекст.
Отже, я не бачу потреби в раціональній критиці, тому що збірка повністю відповідає своїй назві, включає необхідні для назви складові і повинна читатися серцем.
Також виділю найкращі для себе вірші: “ПоТреба” (усвідомлення людиною себе), “Лише нарікання” (правдивий недолік людини), “На волосинці надії” (правда у зверненні до ненародженого), “Нестору Чиру (2)” (звернення смутку і любові), “Пророцтво пера” (яке не може не сподобатись), “Небесна Сотня” (вірш пам`яті), “Молитовний гарт” (тут, власне, назва сама направляє), поема-цикл “Мадонна Майдану”, особливо початок і кінець.
Загалом хочу відзначити, що ця збірка є дуже потрібною людині, що пережила Майдан. Вона додає сил, віри у перемогу та краще майбутнє, і особливо, молитовних сил. І уся “молитва” Олександра є щирою, з правдою і Богом у кожному слові. Хочу оголосити авторові велику подяку за таку потрібну і віддану поезію серця.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=552410
дата надходження 17.01.2015
дата закладки 14.02.2015
[i][b]Наприкінці року хочеться попрощатися з усіма своїми закоханостями. Дорогі́ закоханості, ви настільки урізноманітнювали ритм серця, що ваші об'єкти і справді заслуговували десятків віршів і пісень. Тому, дівчатам з моїх нерозділених закоханостей присвячується кавер і віршик з перекладом[/b][/i]
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=ZcfTIrHGPvU[/youtube]
Якби у мене була ти, If you had been forever mine,
Віршам я не шукав би теми. I wouldn`t look for verses topics.
Твоїм волоссям золотим And every day I would admire
Я милувався би щоденно. Your hair like gold, like sun in tropics.
Твоїх торкався я би вуст, I would have touched your sweetest lips,
А не писав про ніжність їхню. And didn`t write about their softness.
І цілував тебе вживу Would kiss you even be eclipsed
У сніг зими чи спеку літню. By any weather year process.
З тобою б разом засинав With you would try to fall asleep
У спільному сердець відлунні. In joint echo hearts, so frugal.
Твій подих ловлячи у снах, Your breath in sleeping I would keep
Не знав би про любові сумнів. And wouldn`t know about love scruple.
Та лиш кохання молодим But in my youth Love didn`t shine
Не дав Господь мені пізнати… And hasn`t given me God this feast…
Якби ж у мене була ти… If you have been forever mine…
Якби…твої думки міг знати. If I…could know your thoughts at least.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=547593
дата надходження 30.12.2014
дата закладки 31.12.2014
Ах! Ах!
Вмер
птах
Птахи
голуби
Наші долоні
Що з ними стало сьогодні
що себе впізнати не годні
Колись їх бачили
в ясній висі зустрічались
у небі ширяли
з радістю спілкувались
себе пізнавали
з такою легкістю
Що з ними зараз
чотири долоні без пісні
вони мертві
і спорожнілі
Я скуштував кінця світу
твоє обличчя руїною стало
бо затихли чотири голуби
бо вмерли чотири долоні
Опали
одна біля одної вряд
І питаєм себе
В скорботі
що за смерть таємнича
яка таємнича робота
у смерті
яким шляхом таємним у нашій тіні
куди наш погляд не в змозі сягти
Смерть
з”їла пташині життя
впіймала пісню й політ перервала
чотирьох голубів
що лежать перед нами
без променя душ
і без тріпотіння сердець.
-------------------------------------------------------------
Oh! Oh!
Les oiseaux
morts
Les oiseaux
les colombes
nos mains
Qu’est-ce qu’elles ont eu
qu’elles ne se reconnaissent plus
On les a vues autrefois
Se rencontrer dans la pleine clarté
se balancer dans le ciel
se côtoyer avec tant de plaisir
et se connaître
dans une telle douceur
Qu’est-ce qu’elles ont maintenant
quatre mains sans plus un chant
que voici mortes
désertées
J’ai goûté à la fin du monde
et ton visage a paru périr
devant ce silence de quatre colombes
devant la mort de ces quatre mains
Tombées
en rang côte à côte
Et l’on se demande
À ce deuil
quelle mort secrète
quel travail secret de la mort
par quelle voie intime dans notre ombre
où nos regards n’ont pas voulu descendre
La mort
a mangé la vie aux oiseaux
a chassé le chant et rompu le vol
à quatre colombes
alignées sous nos yeux
de sorte qu’elles sont maintenant
sans palpitation
et sans rayonnement de l’âme.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=547713
дата надходження 31.12.2014
дата закладки 31.12.2014
Не стріляйте у Різдвяний день,
Народився в світі син Господній,
Кров нехай не ллеться від сьогодні,
Нам радіти б і співать пісень.
Боже, Україну хорони,
Відведи від нас кулак ворожий,
Завше свято у домівку кожну
У Різдвяну днину поверни.
Всюди хай лунає знову сміх,
Коляда і щирі побажання,
Мати після довгого чекання
Хай поверне сина на поріг.
Хай новонароджене Дитя
Об'єднає знову Україну,
То ж благаймо і в Отця і Сина
Мирного і світлого життя.
25/12/2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=546283
дата надходження 25.12.2014
дата закладки 25.12.2014
[i]Олександру Букатюку на презентацію його книжки "Мадонна Майдану"[/i]
Ми́ру Мадо́нною ма́рим, мабу́ть, ми,
Мрією маючи молодість.
Ми́ле майда́ннеє ма́нить мину́лим –
Мірою, музою, мовою.
Мадо́нну мойо́го майда́ну,
Ми́то мов, маґлю́є Моско́в`я,
Масонам мінявши медалі… .
Молитву Мадонні ми мовим.
Мо́вим ми Мадонні молитву!
Медалі мінявши масонам,
Москов`я маґлює, мов мито,
Майдану мойого Мадонну.
Мовою, музою, мірою,
Мину́лим ма́нить майда́ннеє ми́ле.
Молодість маючи мрією,
Ми, мабуть, марим Мадонною миру!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=545457
дата надходження 21.12.2014
дата закладки 21.12.2014
[i]Олександру Букатюку після презентації збірки "Мадонна Майдану"[/i]
[b]М[/b]олитва – це те, що гартує свідомість,
[b]А[/b] битва – це те, що гартує наш дух.
[b]Д[/b]опоки із цього плекаємо користь,
[b]О[/b]крилено буде всю міць від потуг.
[b]Н[/b]ам треба додати нови́х оборотів,
[b]Н[/b]ам треба молитись за волю, боротись,
[b]А[/b]ле й пам’ятати про них.
[b]М[/b]адонна тримала Майдан під покровом;
[b]А[/b]зарт справедливості вилився кров’ю,
[b]Й[/b]мовірно, і звук не зронив.
[b]Д[/b]озвольте леліяти віру нам щиру,
[b]А[/b] також пройти молитовний цей гарт!
[b]Н[/b]адія прийде́ із Мадонною миру
[b]У[/b] нове майбутнє без болю і втрат.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=545456
дата надходження 21.12.2014
дата закладки 21.12.2014
[i]Йдуть по ґрунті громи,
а в небі росТУТь могили...!!!
О.Букатюк
Йдуть по ґрунті громи,
Сіють гільзи у зорану землю
І гіркі врожаї проростуть у пекучій сльозі.
Знов оббреханий день огорнувся у куряву темну
І пропахле огнем отепер надвечір’я врази.
І могили ростуть…
В небесах, і так близько до сонця
У заплющений позір невинно крадеться тепло.
Як вам, Ангели, там і чиї ви тепер охоронці,
Чи болить іще досі, кажіть, перебите крило?
По затерплій ріллі,
Замороженій люттю і груднем,
Цуприкує недоля зухвала нехитрі паї
Українці? Хіба? Не були ще до нині, то будьмо
Станьмо гідними дітьми, оскверненій мамі своїй.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=544306
дата надходження 16.12.2014
дата закладки 17.12.2014
Ненаписаний лист – одинак, що на дні душі
Звив гніздечко скупе із полинно-терпкої зажури
Осклянілий портрет у думках вже давно замшів,
Вже немає вогню, бо вітри суголосні задули.
І виліплює час аплікації з аве мрій,
Чорно-білі мости споряджає із грудня в січень.
І розгладжує вись паперовий картатий змій
Щоб одну лише мить зазирнути снігам у вічі.
Не лікують думки. Понад берегом чайки крик
І зіщулився в тьмі острівець призабутий нами.
Не напишу листа – ти без мене змирився, звик.
Межи долями – сніг. А чи осінь січе дощами?..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=541218
дата надходження 03.12.2014
дата закладки 09.12.2014
В першу ніч зими,
Бачив дивні сни:
Сніг кудись повів тебе за руку...
В пошуках весни
Я губив сліди -
Віддалявсь від тебе з кожним кроком.
В перший день зими
Сніг з дощем розмив
Слів твоїх прощальних: кожну з літер.
Тим дощем були
Сльози самоти
Із моїх очей - замерзлих квітів.
Доле, поверни -
Кожну нашу мить;
Сни й сніги між нас нехай розтануть.
В музиці весни
Хай любов бринить
Й піснею летить понад світами...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=540869
дата надходження 02.12.2014
дата закладки 02.12.2014
Білі рядна вже стелить зима
На дахи і затерті балкони
Ніби сном притулилась до скроні
Ловить вітер холодні долоні
Ми бредемо у ніч навмання
Жовтий сум ліхтарів крізь туман
По слідах наче зорі золою
Схлипом зради і піснею волі
Я прощаюсь...
та мерзлі слова
Розсипаються снігом довкола
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=539868
дата надходження 27.11.2014
дата закладки 27.11.2014
Полем - як долею, босою-голою
крізь ніч і туман, аби непомітно.
Зранена холодом, страхом і оловом
Землю вбійняла...Свідок їй вітер...
Три картоплини у пазусі зморщеній
Три колоски, сльозами пророщені
Три Отче наш й Богородице Діво.
Тисячі кроків. Облуплена стінами.
Дошка на дошці, притрушені сіном.
І стеля, як небо – і сіре, і низько.
Пальці-коріння, обтягнута кістка
Зілля на шиї замість підвіски
Сльози і піт крізь діряві долоні стекли.
Сни - вже не сни, задимлене марево
Діти-анге́ли вкриваються хмарами
Три колоски проросли… Спаси – сохрани!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=538250
дата надходження 20.11.2014
дата закладки 21.11.2014
Інтерв"ю…
Друзі! За цим посиланням зі мною інтерв"ю-програма "Літературна світлиця" (Телерадіокомпанія Івано-Франківський обласний телеканал "РАІ"):
http://trkrai.com/?m0prm=4&m1prm=58&showItem=1075
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=537989
дата надходження 19.11.2014
дата закладки 19.11.2014
Пурпурові вітрила напружує день,
Він збирається птахом у небо злетіти –
Голубами розсипати безліч ідей.
Україно, вставай! Час майбутнє творити!
Сонце цілить небесній мішені в зеніт,
Мружить око, б'є променем вітру у спину –
Накрапає дощем – хмар розтоплено лід!
Гей, народе, вставай! Час єднати Вкраїну!
Хтось веселкові фарби змішав на холсті –
І повітря розписує неба сторінку.
І барвисті летять телеграми й листи:
"Возлюбімо всім серцем свою Україну!"
І Чумацькі Шляхи всі докупи зійшлись –
І зоря освітила чекання хвилину!
Ти від сяйва того серцем всім запались!
Прокидайся! Вставай! Час будити країну!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=536510
дата надходження 12.11.2014
дата закладки 13.11.2014
«Ніколи не знаєш,
скільки часу пливеш річкою,
якщо течія швидка.»
(Ернест Гемінгвей)
На війні є багато жахливих і паскудних речей. Смерть не входить до їх числа. Смерть – це звільнення. Політ у безодню. У щось невідоме. Є речі гірші за смерть. Не буду їх перераховувати – вони давно названі. І перераховувати їх неприємно. Це якщо під війною розуміти тільки фронт. Хоча найбільші трагедії під час війни відбуваються саме в тилу. Так от про фронт: є річ на передовій паскудніша за москальські кулі – це негода – холодний понурий дощ, тумани і сирість – вини інколи вбивають більше… У той день було саме це і ще й вітер. Холод і сирість пробирала до кісток. А ще очікування і нудьга. Коли не відбувається нічого, але очікуєш найгіршого – стає дуже тоскно і паршиво. Данте був правий – у найглибших колах пекла панує не вогонь, а лютий холод. Я сидів в сирому бліндажі, ховаючись від дощу та вітру, який цього дня був просто шалений. Небо хотіло плакати, але вітер ніс сльози неба паралельно землі. Inferno крутило свої вихори.
У такі хвилини рятує інколи розмова: від неї стає тепло. Єдиний співрозмовник мій у той день був неординарний: у солдата було не все гаразд з головою. Взвод, в якому він раніше служив москалі накрили «градом» - за якусь мить люди перетворилися на криваве місиво. Він один випадково вцілів. З ворожого оточення вивіз його місцевий селянин, сховавши солдата в сіні. Сепаратисти потім довідались про це і того селянина розстріляли. Від всього пережитого солдат збожеволів. Його помістили в лікарню, через деякий час він почав поводити себе адекватно, вирішили, що він нормальний, і, зрештою, він знову потрапив на фронт і саме в мій взвод. Він часто заговорювався і поводив себе дивно, але я чомусь був впевнений, що в своїх він стріляти не буде, сепаратистів він ненавидів і коли буде сутужно – не підведе. (Знову мені здалося, що весь навколишній світ збудовано з шматків старих газет. Навіть небо. Навіть трава – нарізки газет.) Я неодноразово спілкувався з божевільними – траплялось. У них погляд відсутній. Вони не тут. Вони ніде. Вони не помічають співбесідника, він для них або відсутній, або являється якимось іншим об’єктом. У цього ж солдата погляд був осмислений і він розумів співрозмовника. Але одночасно жив в якомусь своєму вигаданому світі.
Солдат навіяв мені думки про Данте, які вже полишили мене (я намагався думати про Полінезію – про острів Фату-Хіва), але знову повернулися. Мене не полишало відчуття. Що я мандрую колами чи то сферами Inferno вибравши замість Вергілія провідником божевільного солдата. Бо він краще знає пекло ніж Вергілій… І ось він завів мене ще в одне коло…
«O voi, che siete due dentro un foco,
S’io meritai di voi mentre ch’io vissi,
S’io meritai di voi assai o poco…»
(«О, ви, двоє в одному вогні, якщо я прославив вас, доки жив, якщо я прославив вас, хоч трохи – зупиніться!»)
Я спробував заговорити про тріченто і квадріченто. Тема співрозмовника не зацікавила. Він лише сухо зауважив, що ренесанс це була лише чергова спроба людства осягти неосяжне, мислити про ідеальне суспільство якого не може бути в принципі. А значить сама векторність епохи була небезпечним блуканням над прірвою.
Потім він несподівано змінив тему розмови:
- Я прочитав пару днів тому прочитав одну класну книжку.
- Яку?
- Синю.
- І про що ж ця книжка?
- Про хіппі одного. Прикинь, чувак десь до тридцяти жив собі нормальним життям, заробляв собі на життя тим, що кому стіл майстрував, кому двері. А потім як перемкнуло його – кинув все і пішов хіпувати. Почав людям нести всіляку ахінею як всі хіпі: ми мовляв, діти-квіти, всі любити один одного повинні. На нього дивились як на ненормального. Потім він до якогось старого корєша на весілля пішов. Налив всім води, а вони п’яніли від води як від вина. А в той час один безхатько у місці безлюдному оселився і почав говорити, що мовляв неправильно ви всі люди живете. А як той хлопець до безхатька з’явився, він оголосив, що він носій істини. Безхатька того потім заарештували і в тюрмі зарізали. А той хлопець потім пішов до озера і почав по воді ходити як по землі. Скінчилось все погано – того хлопця зловили чи то сепаратисти, чи то москалі і прибили його цвяхами до стовпа. Але з моргу його тіло пропало і потім його бачили живим у різних краях… Така от книжка – дах просто зриває…
- Такої книги не існує у світі людей. Вона може існувати тільки у твоїй свідомості…
Я вийшов з бліндажа. Я думав, що цей солдат справді божевільний. А ще я подумав, що наша естетика занадто сентиментальна. У ці страшні часи війни нам потрібна інша естетика – хоча б така як в китайській епопеї «Три царства». Якщо ж ми не здатні позбутися свої сентиментальності (в крові, мовляв, земля в нас така, ото ж бо), то треба трансформувати сентиментальність хоча б в таку як в класичній японській поезії, що стала поезією самураїв. А ще я думав, що гілки дерев – це теж корені. Тільки вростають вони не в землю, а в небо. Це особливо відчутно восени, коли дерева розгубили свої чутливі пальці-листя. І це стосується не тільки дерев землі, але і Світового Дерева. І як шкода, що зараз я не можу споглядати дерево – я би прийшов до стану досконалої рівноваги і спокою не дивлячись на мінометний обстріл, що почався. Ми практично нехтували мінометним обстрілом – він був набагато менш небезпечним ніж обстріл «градом» і тим паче «смерчем». А дарма. Несподівано недалеко від мене вибух струсонув землю. Я відчув (так мені здалося), що між каскою і бронежилетом залетіла величезна оса і вжалила мене в потилицю. Падаючи на мокру землю я ще встиг подумати, що я не вбитий, а тільки злегка поранений – мене лише зачепило – інакше б думати я б уже не міг… Потім все згасло – вимкнули все світло у Всесвіті – всі ліхтарики одночасно. Отямився я вже в шпиталі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=535187
дата надходження 06.11.2014
дата закладки 06.11.2014
Віти пізньо-осінніх журливих дерев
Розрешечують неба похмурого вись;
Мрії, помисли й думи свій гублять порив,
Залишивши в тім ситі оголену вісь...
Розмережене небо гілками пряде
І на вісь ту намотує но́ві витки,
Доки зло́дійка ніч білий світ не вкраде
Й до світанку свої порахує зірки...
Міркувалось про це, чи наснилось мені,
Що усе навпаки: люди, ніби птахи,
А дерева, насправді, - коріння Землі,
Що у небо вростають, неначе думки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=534591
дата надходження 04.11.2014
дата закладки 05.11.2014
А нам би ще помножити на два
останню ноту яблучного літа,
сорочку неба, пісню недопиту,
затерплий клич сліпого журавля
Човни і скрипки...світ поміж долонь,
Вчорашній чад старіючого міста
І хто ми є, якими будем після...
Стожарами блакитнооких іскор
хай грає дощ на бубнах підвіконь
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=533607
дата надходження 30.10.2014
дата закладки 31.10.2014
Ти думаєш, мені не страшно тут?
Ти думаєш: відважний, не боюся!
А я, бува, згадаю про матусю,
Коли скажені "Гради" заревуть
Над головою змореного літа -
І так захочеться тікати, бігти,
Не озираючись, туди, назад,
Де рідний дім, а не скажений "Град"!
Невже гадаєш так: що я не хочу
Удома просинатися собі,
Погожій посміхаючись добі,
Коханій задивлятися ув очі,
Хмеліючи медами почуттів,
Щасливе сонце зріти на путі...
Усе б віддав, аби лишень... не вмерти!
Сльозу з очей коханої утерти...
Не думай, що не корчаться в мені
Страхи ніколи не узріти сина!
Не гладити голівоньку і днину
Нову йому не звити в новодні.
Не простелити путівець у даль,
Де добра доля, успіх, а не жаль
За батьком, що упав на полі бою...
О, як я думкою терзаюсь тою!
О, як боюсь! До крику... Не гадай,
Що я не знаю страху тут, в окопах,
Що лиш відвага селиться в "укропах",
І змога боронити рідний край!
Це так, це - перше! То ж моя земля!
Життя віддам за неї радо я!
Але буває страшно без межі,
Коли регоче "Град" і десь в душі
Зрадлива думка болем защемить:
Що можу впасти намертво за мить...
(23.10.14)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=532996
дата надходження 28.10.2014
дата закладки 28.10.2014
(вінок сонетів)
1.
Ти – воїн світла, хоч не маєш зброї.
Твій меч – це слово, а свобода – щит.
Блукатимеш невизнаним героєм.
Хоч серце і кричатиме навзрид,
Не підеш ти дорогою легкою.
Хай світ лихий твоїй душі обрид –
За правду ти ставатимеш до бою,
Бо відректись – то непростимий стид.
Шукатимеш красу в забутих рунах,
Де правда помарніла ще жива.
Бо вічністю бринять сердечні струни.
Натягнута душа, як тятива.
Мета і совість – лиш один рятунок.
Твоя єдина зброя – це слова.
2.
Твоя єдина зброя – це слова,
Натхненням проросли із них століття,
І в благодатні мудрості жнива
Дали тобі вінок із дивних квітів.
Сплелись у ньому протиріччя два,
І два шляхи безжалісного світу –
Страждання й радість, щоб усі дива
Зберіг ти, як скрижалі заповіту.
Лаврове листя і терновий цвіт
Тебе вінчали, непохитний воїн,
Пегас забрав у зоряний політ.
І ти уже не знатимеш спокою,
Та лишиш на землі довічний слід,
І славою засяєш – не ганьбою.
3.
І славою засяєш – не ганьбою.
Стежки дитинства в снах тебе ведуть
До мрій, омитих літньою грозою –
Яка ж казкова і легка та путь!
Бо душу не ховав ти за стіною,
А серцем не торкав ганебну муть,
І долею не бавився чужою,
В слова пусті домішуючи ртуть.
Хоч доля погубила ті стежини,
І мрії – наче скошена трава,
В тобі живуть щомиті, щохвилини,
Ростуть вони, щоразу ожива,
Як в серці не розтрачені перлини.
Доба настане радісна, нова!
4.
Доба настане радісна, нова!
Ти віру, як знамено перемоги,
Проніс крізь час. Як соловей, співав
В саду кохання, палко, до знемоги.
Натхнення із джерел стрімких спивав,
Відродження стелив на перелоги,
Заповнював, як тиша степова,
Собою простір болю і тривоги.
Зеленоокої дріади син,
Ти голосом, як медом, рани гоїш,
І сповнюєш часу даремний плин
Нетлінною і чистою красою.
Злетівши із Пегасом до вершин,
Ти вип’єш зір небесного настою.
5.
Ти вип’єш зір небесного настою.
Хмелій від щастя, що дано не всім!
Звільнися від даремності тісної,
Хай вдарить в душу воля, наче грім!
Як птаха в клітці тужить за весною,
Так і душа твоя. Їй небо – дім.
Зайнявшись життєдайною іскрою,
Даруй вогонь, а не гіркотний дим!
Не проміняй свободу на кайдани,
Що відчай для приречених кував.
Лиш мрії заповітної ти бранець –
Життя своє ти їй подарував.
Нехай тепер самотності коханець –
Освятить смуток чаша грозова.
6.
Освятить смуток чаша грозова.
Між блискавок метнуть Пегаса крила.
Гори, і знов із попелу вставай,
Бо струменить душі твоєї сила!
Дорога не зведе тебе крива
Туди, де поганіють всі мірила,
Де бруд в серцях черствих запанував,
І пліснява зерно душі покрила.
Хай стогне завше правда у ярмі
Злоби й несправедливості людської,
Ти словом проти зла повстати зміг.
Те світло зір, золочене журбою,
Ти не віддав за ситість у тюрмі.
Царів ганебних ти не став слугою.
7.
Царів ганебних ти не став слугою,
Душею не вступив в омани гниль.
Не раз у битві із самим собою,
Ти діставав лише гнітючий біль,
Та музу не зробив свою рабою
Чужих бажань, гріхів і божевіль.
І вийшов переможцем із двобою,
Хоч рани й досі їсть гіркотна сіль.
Волає відчай із гортані ночі,
Немов віщує смерть комусь сова.
І сумніви невдячності регочуть,
Та не скує вже крига вікова
Благої мрії та словес пророчих.
Ти в марноті талант не поховав!
8.
Ти в марноті талант не поховав,
Хоч почестей не прагнув, ані слави.
Твоя, ще не дописана, глава,
Затьмарить кривди письмена лукаві.
Гнилий закон добра не зацькував,
Воно ще світить із пітьми ласкаво.
Розкинуть повноводні рукава
Потоки слова на полях кривавих.
І змиють бруд віків з народних ран,
І виймуть із грудей пекуче жало.
Прозріння заіскриться з-під пера.
І прагнення любові вдарить шквалом,
Не вічний-бо занепаду тиран –
Хай час безжальний всі творіння палить…
9.
Хай час безжальний всі творіння палить,
Не знищити йому словес душі!
Вони шукають тихого привалу,
Де дикий люд не схрещує ножі,
Не свище вітер забуття зухвало,
Між відчаєм і крахом на межі –
Де місця для прекрасного так мало,
Де істини життя такі чужі…
Хай кажуть, що слова уже безсилі
Знамено правди у народ нести,
Їх дух живий повстане із могили,
Вони віллються в джерело мети,
В прийдешніх поколіннях древом сили
Із попелу зуміють прорости!
10.
Із попелу зуміють прорости
Надії, що зневірою убиті!
Хай поклик твій за мрією летить,
Ввійде у сонце у його зеніті!
Пізнай усе блаженство висоти
Над прірвою загубленого світу,
Мабуть, не буде більш таких, як ти –
Срібноголосих птахів перелітних…
Тож залиши навік свої пісні,
Що істиною ріжуть, як кинджалом,
І кличуть з висоти священний гнів!
Хай встане воля, що в пітьмі дрімала,
Сповзе полуда із минулих днів!
Накриється ганьба дев’ятим валом.
11.
Накриється ганьба дев’ятим валом,
І кривду всю поглине каламуть.
Як істина у слова за штурвалом –
Вітри віків у парус мови дмуть.
Це пафос? Псевдосвятість? Ще чимало
Лихих казок про тебе наплетуть,
І заздрісна юрба вже не похвалить.
То хто ж ти? І навіщо трудна путь?
Ти не герой дешевих од і віршів,
Не блазень, не пророк ідей пустих.
Не геній для слабких. Ти просто інший…
Співець печалі і поет простий.
Бур’ян хай сходить у сумлінні грішнім,
А чистій думці – у раю цвісти.
12
А чистій думці – у раю цвісти.
Хоч думав сотні раз уже, чи варто,
Трояндою між бур’янів рости,
Нести голодних мрій почесну варту.
Земного щастя зруйнував мости,
До вічності шукав крутого старту,
А доля ставить на тобі хрести,
Підступно сміючись від злого жарту.
А може, варто жити, як усі,
Забути все, чого душа зазнала,
Згубитись серед лиць і голосів? –
Ні, не для того ж-бо вона страждала!
Заколоситься твій важкий посів,
І ти відкриєш двері в пишну залу.
13.
І ти відкриєш двері в пишну залу,
Та поки час для болю і страждань…
Думки об камінь кривди позбивались,
І тягне в небуття підступна грань.
Ростять троянди слова так недбало.
Роздертий час плачем поневірянь.
І вінценосне зло керує балом,
І не боїться Божих покарань.
Колючі терни в серце уп’ялися,
І сумнів невідомості гнітить.
Ти тільки вір у правду. І молися.
Хай словом кровоточить сум густий,
Розвіється печалі жовте листя,
Осяє душу велич простоти.
14.
Осяє душу велич простоти,
І урожай дадуть страждальні зерна.
Дай Боже, вберегтись від сліпоти,
Щоб пам`ять світла із душі не стерла!
Ти – воїн правди, і прийняти встиг
Коронування лаврами і терном.
Але вінець незримий, золотий,
Уже ніколи не покриє скверна.
Ти мучився, вагався, просто жив.
Твоя дорога не була святою,
Та виллється у радість щедрих жнив.
Любитимеш ти кров’ю і сльозою
Життя і мову до останніх днів.
Ти – воїн світла, хоч не маєш зброї.
МАГІСТРАЛ
Ти – воїн світла, хоч не маєш зброї.
Твоя єдина зброя – це слова.
І славою засяєш – не ганьбою.
Доба настане радісна, нова!
Ти вип’єш зір небесного настою.
Освятить смуток чаша грозова.
Царів ганебних ти не став слугою.
У марноті талант не поховав!
Хай час безжальний всі творіння палить –
Із попелу зуміють прорости!
Накриється ганьба дев’ятим валом,
А чистій думці – у раю цвісти.
І ти відкриєш двері в пишну залу,
Осяє душу велич простоти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=355399
дата надходження 05.08.2012
дата закладки 14.09.2014
[i]Кажуть, вірші-монофони найкраще звучать лише на українській мові, але спробуємо внести різноманіття ![/i]
My mistress! Might me make my moon Місіс моя́! Міг мій місяць мигцем
More melting, marvellous, more meek? Милувати миліше міжгір’я?
Melodious moonlight motions morn, Мелодійно мере́жучи милі митцем
My magic, maybe, measures meed. Моя магія, мабуть, мов мрія.
My madam! May me malt my murk Мон мадам! Можна морок мани́ть,
Much mute, magnificence, much mixed? Мовчазніше мішаючи муркіт?
Moon money multiply my mag; Місяць множить монети, міняючи мить;
Miraculous mystique mean midst. Мальовничість, мов містика му́ки.
My maid! Music mislead myself; Моя мила! Мотає музи́ка мене
Magnetic mixture, maybe, missed. Магнетизмом мікстур, мовби, ми́за.
Moon mirror morally misgave, Може, місяця милість майстерно мине
Moreover, mad me, my marquise. Майбуття міфи, моя маркіза.
[i]Me (I,II катрен) – тут: я; Миза – розташована окремо за містом
Mag – тут: півпенні (найдрібніша садиба
монета Ірландії);
Maid – тут: дівчина.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522636
дата надходження 10.09.2014
дата закладки 10.09.2014
[i]В Івано-Франківську провели в останню путь бійців, котрі загинули під Іловайськом...[/i]
Як сирени голосно плачуть!
Як невтішно мами ридають...
Янгол темний збісився наче,
Пожираючи світло з Раю.
І не видно кінця і краю...
І нема ні кінця, ні краю!
Домовини по чорних селах.
Домовини на перехрестях...
Мова сіється невесела.
Сумно в'яжуться перевесла...
Тихо молиться Божий Тесля...
На хресті знову Божий Тесля!
Сотні вервичок, сотні свічок...
Вже й до тисячі недалеко!
Як же можна глядіть у вічі
І брехати усім так легко,
Що не відає ум, де Пекло?
І не знає душа, де Пекло...
Як же гірко ревуть серени!
Серце болем на кусні крають...
Ти молися, прошу, за мене,
Бо чи виживу тут - не знаю...
То ж не видно кінця і краю...
І нема ні кінця, ні краю...
(5.09.14)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522387
дата надходження 09.09.2014
дата закладки 09.09.2014
Урвала голос ві́трова трембіта
І цвіркуни розпирскали пісні...
Залиш мені медову краплю літа
У гущі кави, чорно-смоляні́й.
Нехай мені розвидниться раптово,
Коли ти будеш десь по інший бік,
Заграють барви тепло-кольорово
В моїй осінній лагідній журбі.
Коли туман моло́ками густими
Стече в багряне прядиво дібров,
Я заплету свої журливі рими
У світло-ніжний спомин про любов.
Княгиня-осінь, горда і вродлива,
Розсуне штори сивої сльоти...
Залиш мені маленьку краплю дива
В сім океані смутку й самоти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522194
дата надходження 08.09.2014
дата закладки 08.09.2014
***
Господи, дай мені сили мовчки терпіти незгоди,
Не нарікати на долю, не голосити дарма.
Ласка Твоя, що є небо, сонце, і річка, і броди,
Воля Твоя, що приходить літо туди і зима...
Господи, дай мені моці не занехаяти віри,
Не схоронити надії у запустілих ярах.
Ласка Твоя, що крило є, ладне здолати всі прірви,
З волі Твоєї лиш прийде прірву долати пора...
Господи, дай мені тої, можної серцю, наснаги,
Що виліковує розпач і вимуштровує глас.
Ласка Твоя, що на зле і добре є істинні ваги,
Воля Твоя: ще настане важити істину час...
Господи, дай мені змоги щирості не загубити,
І не забути у храм Твій благословенних стежок.
Ласка Твоя, що є Слово - всепереможна Молитва,
Воля Твоя: береже те Слово душі кожний крок...
(5.08.14)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515627
дата надходження 05.08.2014
дата закладки 05.08.2014
Жінка без віку у літньому сарі
Сталі думки. У долонях зі сталі
Завтрашній день.
Надпитий портвейн
Лишила як спогад про день, що минає.
І часу не гає.А день не встигає
Намарне кудись утекти.
Має квитки на літак до Мілана.
Тримає валізу, тримається прямо,
А ноги відмовились йти.
Палити мости не вміла ніколи.
Ховала минуле в халяви з-під поли,
Нічим не гасила запал.
"Б" термінал. Квиток на удачу
Сховала в кишені квітчастого клатчу.
No changes. No pain.
Допила портвейн. Cотні людей
Почули як виклик: «Я житиму далі!»
Із уст тої жінки, що в літньому сарі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503389
дата надходження 05.06.2014
дата закладки 02.07.2014
Ну от. Тепер я старша ще на вірш.
А ти іще на вірш від мене далі…
Як постріли у душу – галас тиш.
У скриньку серця – листопад печальний.
Ти вільний, хай у прозах, і чужих…
А я – повік заручниця образи.
Вона – і муза, і щоденний гріх.
А спогад, як лихвар скупого часу.
У віршах він спинився і помер.
І літерами смуток сльози ронить.
На гріх я стала старшою тепер,
Бо думати про тебе – заборона.
Любові я не випишу повік.
Сувої – ніч, а спогади – чорнило.
Розлука стала довша ще на вірш,
І всю мене у собі розчинила…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507384
дата надходження 25.06.2014
дата закладки 26.06.2014
Коли між нами день
Буденністю..,
В рутину
Роботи поринаю з головою,
То й час летить скоріш, немов стрілою,
Єднає знову вечір із тобою,
Малюючи свої
На Заході
Картини.
Коли між нами ніч
І ми - її
Сновиди,
Мандруючі просторами над світом:
Тримаючись за руки ми, мов діти,
Збираємо у травах неба квіти,
Свою в безодні мрій
Шукаєм
"Атлантиду".
Коли між нас війна,
Коли між на-
Ми зради...
Стоїть на місці час в протистоянні;
Картин полотна в кро́ві на світанні
І кожна ніч безсонна, мов остання...
А як же квіти мрій?..
Скажи,
За чо́го ради?!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505419
дата надходження 15.06.2014
дата закладки 16.06.2014
«Бегемоти річки Кванзи
Як вони кричать голосно
Кожної ночі темної…»
(Кванга Бамбако)
Десь там далеко в Африці,
Чи то десь в Трансільванії
Є дві химерні республіки –
Луганда й Домбанія.
Там правлять одні iдiоти,
Там зачиняють музеї,
Але всім наркоманам
Там роздають автомати.
Там убивають священників
І просто людей чесних.
Але в сусідній країні
Чомусь про них пишуть,
Що не вбивці вони
Й не садисти,
Не зграя тyпих бандитів
А, виявляється, «ополченці» -
Полку самого диявола.
Коли ж ти, нарешті, Боже
Оцю зграю негiдників
Забереш якось тихо до пекла.
Інакше самим доведеться,
Нам, людям землі нещасної
Отих туполобих придyркiв
Назавжди туди відправити…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505444
дата надходження 16.06.2014
дата закладки 16.06.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 16.06.2014
***
Є люди - квіти, люди - бур'яни,
Є люди - велети захмарні, люди - хащі...
Та все ж вирішуємо, певно, тільки ми:
Зростати нелюдами нам, а чи людьми -
Та так, щоб людськість ту не зрадити нізащо!
(10.05.14)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505480
дата надходження 16.06.2014
дата закладки 16.06.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 31.05.2014
Не пишеться. А ніч – сліпа безодня.
Сплелись корінням у душі слова.
Старих казок змішались епізоди,
Казкар сердець любов не доспівав.
Не буде клятв. Навіщо пишні фрази?
Архіви болю збереже душа.
Даремно шліфувати слів алмази,
Бо сказано до мене все, на жаль.
Пером зірок оспівані омани.
Судом кохання виправданий гріх.
А серце – плід, що зірваний зарано.
Воно б кохало, та едем згорів.
Не напишу. А ти не прочитаєш.
І зійдуть чари перетлілих мрій.
І душу, перевтомлену від таїн,
Від сну розбудить запізнілий грім.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501808
дата надходження 28.05.2014
дата закладки 29.05.2014
Убили сина. Гірко плаче мати.
За Україну він поклав життя.
Вітри по-вовчи залились виттям.
Убила звістка вибухом гарматним.
А чисті небеса мовчать трагічно.
Лиш – «мамо… мамо!» - квилить, як пташа,
Скорботна, та нескорена душа.
І «Сину… сину» - обізветься відчай.
Вставай, синочку! Скрізь весна буяє!
Та ні… Не встане. Міцно він заснув.
Зустрів хоробро кривду і війну.
Не плачте, мамо, він тепер у раї…
І знову правда кровоточить словом.
І знов на серці – невигойний слід.
Ніхто за мир даремно не поліг,
Їх кров цвіте трояндами любові...
[img]https://pp.vk.me/c540106/c540103/v540103939/1f391/6hDnytgl7LM.jpg[/img]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501594
дата надходження 27.05.2014
дата закладки 27.05.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 20.05.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 20.05.2014
«Рівність, брате, виключає братство.
І в цьому слід розібратись.
А рабство завжди породжує рабство.»
(Йосип Бродський)
Містер Чедвік стоїть на вулиці Дощів
З невидимою парасолькою Мадейри,
А якийсь чорноокий чоботар Езоп
Гукає йому слова вузькооких гуків:
«Містере! Ви би краще взули черевики,
Або взули оту мадам в чоботи-лінкори,
Бо Джон Ленон знову став Леніним
І вічно живим і комою в заповіті кесаря.
Не ходіть босоніж тротуарами «а-ля-рюс» -
Ви ж джентльмен або схожий на нього коп.
Пильнуйте свого саквояжа, в якому
Крім морфію живуть миші карного кодексу.
Ви ж доктор, чи то, вибачаюсь, лікар.
Коротше, знахар – лікуєте водогони
Міста з гучною назвою Вікна На Схід
(Бо шибки дзвенять, а Ви в молодості
Так хотіли стати фельдшером
І ставити клізму бульдогам королівства).
Містере! Ваші окуляри ілюмінатори,
Ви сам, як капітан підводного човна:
Давайте глуху команду «занурення»
Тарганам нашого часу. Моя вакса
Це колір Ваших днів. Пасує циліндрам.»
Але майстра щіток давно ніхто не слухає,
Не чує, бо навіщо. Вуха заткані ватою…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499313
дата надходження 16.05.2014
дата закладки 16.05.2014
[img]http://cs7009.vk.me/c540102/v540102904/1c3be/ujEB08Rvetc.jpg[/img]
В оливкове світло крон
Аромить квітковий опій...
І сон мій - давно не сон,
Кульбаб посивілих попіл
Хурделить в небесний льон.
Меланжева шаль думок
Лягає на теплі плечі.
Скрипалить вертки́й струмок
І трав килимки овечі
Затягують кожен крок.
Розлито густий акрил -
На сонці ряхтить палітра!
А тіло не чує крил,
Бо крила у змові з вітром -
Чуттєвіші од вітрил!
В полоні бузкових рим
Спинитися б і стояти...
Де травень, мов пілігрим,
І втрати - давно не втрати,
Минулого сивий дим...
Зректися б усіх спокус
У цій непорушній тиші,
Де байковий мох-обрус
Холодну росу колише,
Де промінь, як мед, загус.
Де зранку хмільну весну
Купають світанки свіжі...
Нашіптую мантру сну
І вітер мій шепіт ріже,
Як скальпель тонку струну.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498927
дата надходження 14.05.2014
дата закладки 15.05.2014
Набридають щоденно закриті вікна
Перегружені сенсом
Чужим
Степлеровані язики...
До твоєї відсутності так і не звикла
І колекція інших версій
Лиш дим
На долоні моєї руки
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499123
дата надходження 15.05.2014
дата закладки 15.05.2014
Я проживаю весняний неспокій
З внутрішньою покорою
Спостерігаю її пролітаючий хвіст
Білого вишневого цвіту.
Цей час пробуваю з тобою
Без тебе,
Кожен день переходжу
Проміння, що невпинно
Тече з висоти.
Першою зеленню, співом пташиним
Я проживаю спалах весни
У твоїй відсутності.
Цей день перебуду й наступний,
Може дощ надійти,
Може все затуманить,
А в моїй весні ти живеш
Безперервною явністю.
Всі дні я ділю на рівні частини,
Як себе і дії потік,
В одній – поміщаються звичні події,
А в іншій –
Образом дозволеності … собі
Світаєшся сонячно ти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498904
дата надходження 14.05.2014
дата закладки 14.05.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 25.04.2014
Шановні поетклубівці, щиро запршуємо Вас на творчу зустріч "НОТА БЕНЕ"!
У ході зустрічі:
- згадуємо героїв "Небесної сотні"
- вклоняємось невмирущій пам"яті Кобзаря
- воскресаємо духом у Великодньому часі
- знайомимося з поетичною збіркою Любові Бенедишин "НотаБене".
Зустріч відбудеться 26 квітня 2014 р. традиційно у світлиці обласного часопису "Галичина", що знаходиться за адресою:
м.Івано-Франківськ
вул. Січових Стрільців, 25
конференцзал
Початок о 13.00 год.
Будемо раді зустрічі з Вами.
Оргкомітет МПК "Об"єднані словом"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=494572
дата надходження 24.04.2014
дата закладки 24.04.2014
І не зчується літо веселе,
Як плоди золоті опадуть,
Як розтане маленький метелик -
Першочасу невтишена суть.
Як між віт уплететься зажура -
Неповернення в липень хмільний...
Захурделить по вікна, замурить
Теплі спогади в яві зими.
Небо вкриється сіровуаллю
Неозоро-безкраїх мовчань.
Розговіється свічкою жалю
Наостанок душі дитинча.
І загасне усе надовколо...
Тільки сонце зійде в далині,
Щоб зачати нове життєколо
Першопроменем у новодні.
(15.04.14)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492660
дата надходження 15.04.2014
дата закладки 15.04.2014
Пам’яті героїв
Великоднього повстання 1916 року.
Минуло 98 років – а ніхто в Ірландії
не може забути той Великдень…
Гудуть дзвони над Ерін
Віщують божий Великдень.
Колись їх срібний поголос,
Що летів над островом Долі
Віщував порив до Свободи,
Віщував велике повстання
Гелів, що дух кришталевий феніїв
Воскресили для вічного Неба,
Воскресили для душ ірландців,
Що в цей день підняли повстання,
Почали війну за Свободу,
Кулі відливши зі срібла,
Здійняли наш зелений прапор –
Прапор Святого Острова
Щоб він горів смолоскипом
Під кулями окупантів.
Року того божого
Року того шістнадцятого
Ірландці сказали досить
Жити нам у неволі!
Острів зелений весняний –
Острів святого Патріка
Несемо у звільнених душах
Тих, що летять у небо…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492668
дата надходження 15.04.2014
дата закладки 15.04.2014
«Зі свого квітучого саду
Назбирай запахущих споминів про квіти,
Що зникли століття тому.»
(Рабіндранат Тагор)
Весна – це хатинка для їжаків:
Всі мої думки колючі,
Як апострофи у книзі Судного Дня.
Нагромаджую фрази,
Як каміння, що назбирав
На вбогому полі
Волошкових сутінок.
З чорної тканини ночі
Шию собі сутану монаха-схимника,
З тонких ниток місячних променів
Плету собі хітон орфіка дня.
Мої нічні пісні тихі,
Мої прозорі думки підняті
З бездонного колодязя чорноти,
Мої рядки незачесані
На папірусі пелюсток вишні.
Напишу заповіт:
Слова мої повітряні –
Їжакам лісу темного:
Най бережуть їх на досвітках
Від поглядів злих і колючих,
Черевики мої стоптані –
Синицям пагорбів тисових –
Най зів’ють у кожному
Гніздо маленької істини,
Мій дім відлюдника –
Старому пугачу:
Най живе на його горищі,
Най прокричить серед ночі
Світу сього цинічного
Правду-матінку моторошну,
Мої рукописи вицвілі -
Старому круку чорному:
Най читає їх оком блискучим,
Най береже таїну літер
Аж до Суду Страшного Божого…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490132
дата надходження 03.04.2014
дата закладки 04.04.2014
– Хто Ти для мене? – питаюся в Бога,
в неба питаюся, в поля і ночі.
Каже Господь: – це твоя засторога,
щоб ти у світі глухому не збочив.
Небо просторе, розкинувши просинь,
в тиші погідній до мене глаголить:
– Серце її у Спасителя просить,
щоб ти не гнувся від горя додолу.
Поле шепоче колоссям налитим:
– Там, за сипучими долі пісками,
ніжність її осяйним лазуритом
світить для тебе, мов свічі у Храмі.
Ніч прихилилась до ніг журавлино,
кинула погляд, як галчині крила,
й прошелестіла: – У грізну годину,
та, про яку ти питаєш провинно, –
Вірна Любов, що тебе захистила.
[i]квітень 2012[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441100
дата надходження 02.08.2013
дата закладки 31.03.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 31.03.2014
У тихий ліс прийду, немов на прощу-
я наробила (вкотре!) помиЛОк...
Серед дерев блукатиму - непрощена,
тягнутимусь очима до зірок.
Бо ще дзвенять в печальнім піднебессі
такі бездумно кинуті слова...
Чия вина, що, мабуть, не воскресне
весни цієї стоптана трава?
Моя вина? І - що тепер робити?
Моя вина... Її - не відречусь.
Щоб сили дав тобі цю ніч прожити
деревам... Небу... Господу молюсь...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488478
дата надходження 27.03.2014
дата закладки 27.03.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 24.03.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 24.03.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 20.03.2014
Царю Небесний, Господар живих,
Вишній у славі,
Боже, мені Україна болить,-
Сльози криваві.
Боже, я знаю, Ти любиш наш край,
Щирість народу.
Нас, що страждають, не залишай,
Без супроводу.
Хочемо бачити волю Твою,
Правді радіти,
Мудрість даруй, зупини ворожду,
Ми ж Твої діти.
Всіх нечестивих страх́Ом зупиняй,
Кара - у Тебе.
Серце із плоті зневіреним дай,
Погляди - в Небо.
Боже Єдиний, Господар Небес,
Дай всім прозріння,
Перед Христом, Хто для людства воскрес,
Стать на коліна.
Світ наш врятуй від свавілля іржі,
Куль і каміння.
Боже, Украйну мою збережи
Для воскресіння.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474886
дата надходження 25.01.2014
дата закладки 18.03.2014
"В Кремле подписан договор о "присоединении Крыма к России"
ЗМІ
Гірка безумна ейфорія
Довкола лиє мокрий фальш:
"Расія, вєчьная Расія!
І Крим тєпєрь навєкі нашь!"
Гуде безлике царство тіней,
Лише запроданці німі...
"Ми вмєстє, мілиє, атнинє!
Нєпадєлімиє! Адні!"
Реве холуйська темна маса,
Біснується небожий рід:
"Нє только Крим, познайтє, наша
Полукраіни!" (Полу-світ?)...
А Ненчин біль не має міри,
Бо по живому ріже ніж!
Спішаться Вовка, Льошка, Сірий
Кремлю віддатися за гріш.
Спішаться, ба, таки не знають:
У зрадників недовгий вік,
Їх щонайпершими звергають,
Коли потребі сходить лік.
І що тоді кремлі, росії?
"Іль вєчни? Так ещьо вопрос!"
Ще прийде час і гречкосії
Утруть "брєхлівий рускій нос"!
А поки що біснуйтесь, "милі",
На всю горлянку верещіть,
Що Вам "Расія - мощь і сіла,
І острий мечь, і вєрний щіт..."
(18.03.14)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486522
дата надходження 18.03.2014
дата закладки 18.03.2014
Гудуть вітри навально-навісні,
Як реквієм по втраченій надії.
Упав зненацька березневий сніг,
Мов на Майдан агресія Росії.
Розбурхані уяви і серця,
Ось тільки мить – і небо у алмазах.
Несе розчарування мрія ця
Одержати отак усе й відразу.
Найголовніше в праці і борні
Благословення Боже – так тримати!
А далі шлях понад роки і дні
Через терни, юдолі і загати.
Гартуєм волю і тримаєм крок –
Не маєм права, друзі, відступати.
…Ти як прийшов, так і підеш, сніжок.
Весна нестримна. Мусиш розставати.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486214
дата надходження 17.03.2014
дата закладки 18.03.2014
Глаголять: люби Росію,
Бо старший єси твій брат.
А я тільки ката зрію,
Я зрію, що то - лиш кат!
Немічений, темний воїн,
Що багне урвати шмат
Моєї землі святої...
Хіба таке чинить брат?
Де прерії волі вольні
Засилля ворожих лат -
Неправду мені говорять,
Мовляв, захищає брат...
Брехнею мене толочать!
Поблизу моїх же врат
Зарилися поторочі -
Хто зна вже: чи брат, чи кат?
Замовкніть, сліпці невірні,
Ваш голос гроша не варт!
Московщина Україні
Не брат, а одвічний кат!!!
(11.03.14)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485162
дата надходження 12.03.2014
дата закладки 12.03.2014
Я знаю яким буде Завтра,
Якими прокинуться люди:
Піَдуть шукати щастя
Між фарисеїв у тлум.
А може зіпсута уява
Малює не тії етюди
Серед міжрядь пророчих
Шевченкових сивих дум?
Шевченко просив боротись
Молитвою, словом, ділом,
Збирати докупи правду
Розсипану, ніби ртуть,
Любити його Вкраїну,
Мов останній окраєць хліба.
Звільнити з обіймів брата −
Зі скверних смертельних пут.
Я вірю в дитячу казку:
Добро переможе злобу!
Смерть синів − то є та поразка,
Що відкриє новий підйом.
Двісті років – достатньо часу,
Щоби страх заховати в торбу,
І, прийнявши Господню ласку,
Прорости молодим зелом!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485106
дата надходження 11.03.2014
дата закладки 12.03.2014
Кажуть, геніями народжуються. Але ніхто не пояснить, чому тавро «геній» дають посмертно. Чому по життю треба йти босоніж тернистим шляхом, зневіритися в Бозі, зненавидіти старість або не дочекатися її, аби потім посмертно звучати на спраглих правди устах. А може воно того варте?
Символічно, але щоб стати поруч з Отцем, Син його був розіп`ятим. Босим ходив піском і камінням, робив чудеса з душами і тілами. Бо воно того варте!
А ще − «..першим було Слово...». І тому сила така у Слові, сказаному обраними. Те слово переслідує душу, винуджує не мовчати, витрушує на папір все недомовлене і перемислене. Байдуже, що довкола інакодумці, поміщики і зрадники. Інакше не можна, бо тоді нестимеш інший хрест − власної неповноцінності та зради самого себе. Шевченко не міг бути іншим, бо став обраним.
Кажуть, генії – диваки, навіть трохи божевільні, чимось одержимі.
Можливо. Це теж велич, тільки вже не слова, а духу: втримати ті дивацтва в собі, не перейти тонку межу і не збожеволіти остаточно. А якщо й збожеволіти, то щоб стати щасливим. Може воно того варте?
Шевченко був одержимим – ідеєю, свободою і правдою. Ніяких дивацтв, бо Він – обраний Богом і Словом. Певно тому геном «Шевченко» народжується, відроджується і множиться з кожним поколінням українців. Бо ми того варті!
[b]П.С. Есе перемогло у літературному конкурсі "Мій Кобзар (200 слів про Шевченка)"[/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484562
дата надходження 09.03.2014
дата закладки 09.03.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.03.2014
Людино моя прекрасна,
Тримайся за світ, борись!
Якщо і судилось впасти,
То тільки в небесну вись,
І тільки на крилах білих
Незламних своїх надій!
Я вірю: достатньо віри
У світлій душі твоїй.
І сонця там значно більше,
Ніж мороку і зневір!
Людино моя, не бійся,
Незгодам наперекір
Іди лиш на поклик серця
До зоряних перемог.
В молитві тобі всміхнеться,
У смуті розрадить Бог.
Бо крила твої для злету,
А слово – то храм душі,
Нема для думок поета
Умовностей і межі.
Якщо і судилось впасти,
То тільки в небесну вись…
Людино моя прекрасна,
Відроджуйся,
Вір,
Молись!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=482393
дата надходження 27.02.2014
дата закладки 27.02.2014
« Ангел...підняв до неба
правицю свою та й поклявся
Живучим во віки віків,...
що вже часу не буде…»
(Об'явлення 10:5,6)
Є час для мовчання, є час для молитви,
Є час для любові, для миру, для битви.
Є час для народження, час для зростання,
Є час для утіхи, є час для навчання.
Є час розкидати і час будувати,
Є час роздирати і вміло зшивати.
Є час для терпіння й стояння в проломі,
Є час для моління у Божому Домі.
Є час танцювати і час горювати,
Є час лікувати і час умирати...
Є час! А коли уже часу не стане
Усі перед Божим Престолом постанем:
Вельможі та бідні, царі та народи —
Для осуду вічного чи нагороди?!
То поки є час, поспіши з покаянням
До Бога прийти. Бо Ісус крізь страждання,
Крізь муки смертельні любов’ю святою
До кожного серця пролився рікою...
Помер...і ВОСКРЕС! І вознісся до Бога!
У Царство Небесне відкрив нам дорогу.
Дорога вузенька,крута, небезпечна:
Хвалитись собою тут вкрай недоречно.
Що любиш: цей світ та його насолоди
Чи істину чисту святої свободи?!
Бажаєш іти невідступно і вперто?—
Для себе самого потрібно умерти.
Дивись на Ісуса. Лиш в Нього є сила,
Любові та вірності вічні вітрила.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481938
дата надходження 25.02.2014
дата закладки 27.02.2014
Я сьогодні востаннє прийшов
На Майдан… і прощаюся з вами.
Надвечіря. Вже сонце зайшло,
Затуляючи рани криваві.
Небеса кровоточать дощами,
Хоч запахло весною в огні.
Ти, матусю, не плач ночами;
Я її наближав, як умів.
За синів я стояв на сторожі,
За безхмарну і вільну весну.
Серед ангелів в місці Божім
Засилаю молитву свою.
Побратими, між вами стою.
І дарма, що не б’є кров у венах.
Бог покликав у Сотню свою,
Боронити Вкраїни знамено.
Пам’ятайте обов’язок свій,
Що давав нам і мужність і силу,
Що в тріскучі морози нас вів…
Допоможу… Стоятиму з тилу…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481208
дата надходження 22.02.2014
дата закладки 26.02.2014
[b][i][i]Немає слів, щоб вилити відразу
Свій гнів!.. На дру́зки серце розрива!
Не те, щоб глум, не те, щоби образа –
Залиті кров’ю бруки і трава!
І це – у нас?!.. У нашому столітті?!
У наш космічний 21-й вік?!!!
Як ти посмів?! У тебе кров – по лікті!..
Ти – вовк тамбовський, а не чоловік?!
…Нам би усім тихесенько… в Європу,
Додому йти, де світ – квітучий сад…
А ти, плебей, лизнув сатрапу *** –
Й підносиш свій, немов повія, зад!!!
Помі́сть того́, щоб слугувать народу,
Що жне хліба́ від Сяну і по Дон,
Пігмеям з «неділимої» в угоду
Кривавий влаштував Армагедон!
Не тіш себе – суворої розплати
Тобі не обминуть, не обійти!..
Ти кинув нас в горнило супостата!
Грядуть і гнів… і праведні суди![/i][/i]
19.02.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=480464
дата надходження 19.02.2014
дата закладки 19.02.2014
крові рідної квіти червоні
душі болем безмовно пють
плаче мати у регіоні
батько сльози втира в краю
сатана сміючись тронне крісло
укріпляє усім напоказ
і нема ні месій ні місій
щоб зламати його каркас
брат на брата іде вороже
зло кладе ультиматум добру
простягни свою руку о Боже
зупини цю абсурдну гру
20.02.14
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=480476
дата надходження 19.02.2014
дата закладки 19.02.2014
Шалений день гуляє нині світом,
Дарує людям радість і кохання.
До Вас із моря вийшла Афродіта,
В устах звабливих принесла вітання.
У день любові розцвітуть лілеї,
Пелюстки вогняні серця зігріють.
Хай Вас чарує музика Орфея,
У добрій казці оживають мрії.
Хай вип’ють всі любовного настою,
А хто не встиг ще палко закохатись,
У тих Амур прицілиться стрілою,
І вмить у серці забуяє свято!
На всіх сьогодні вистачить нектару,
Всі тости – за кохання! Веселіться!
Богиня в чаші підсипає чари,
Серця любов наповнює по вінця!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=479434
дата надходження 14.02.2014
дата закладки 14.02.2014
Я стану попелом в твоїх долонях
В гріху згоратиму не каючись до сліз
На сповіді під час пасхальних дзвонів
Знайду щоб втратити і обірвуся вниз
Безкрилим птахом у забутій волі
Мені болять твої застуджені пісні
Про два життя між перехресних колій
Де щастя втішилось луною віщих снів
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=479342
дата надходження 14.02.2014
дата закладки 14.02.2014
«Після дивовижних днів творіння
Бог заснув: він бачить нас як сни…»
(Райнер Марія Рільке)
Ми всі зліплені з плоті і крові,
Наші тіла - це потріпані одежини
Для білого вогню вічного духу.
Плоть тягарем тягне донизу –
Важкими каменями гріхів – на дно.
Та нині Судний День – зважено
Всі помилки й огріхи кожного.
Всім людям призначено чистилище:
Не в потойбічному світі – на площі
Міста давнього і незнищенного
Чистилище барикад!
Тільки торкнувшись вогню втямили
Рай – не порожня вигадка,
Не казочка для засинаючих,
Рай це шлях зоряний -
Крізь галактик спіралі прокладений,
Для поетів морозу й холоду,
Що шукають світла одвічного,
Що пройшли цю кузню істини –
Чистилище барикад!
Ми стоїмо між Небом і Твердю,
Між словами й повітрям,
Між людьми й машинами,
Чужі й свої гріхи спокутуючи
На чистилищі барикад!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=477143
дата надходження 04.02.2014
дата закладки 05.02.2014
[img]http://cs7011.vk.me/c7007/v7007460/259a8/BTPqV5RFVqk.jpg[/img]
Ти пахнеш димом вигорілих шин,
Так пахнуть гідність, правда і свобода!
Тебе не раз висміював заброда,
Що ти своїй Вітчизні гідний син.
А ти стояв, упертий і міцний,
Незламний духом нації будитель!
Твій сивий дід, повстанець, довгожитель,
Не раз хрещений в полум’ї війни,
Благословляв тебе на шлях гіркий,
О, нелегкий він, хлопче, і не битий!..
Колючим дротом густо оповитий,
Бо кров’ю вмиті праведні стежки.
Долаючи тривогу, біль і страх,
Твоя завчасно мати посивіла,
Вона тебе, як славного Ахілла,
Щовечора купає в молитвах.
А в день, як стихнуть вибухи пожеж,
Ти зі щитом холодним чи на ньому
Через поріг до батьківського дому
Черлено-чорний прапор занесеш...
[b]Ты пахнешь дымом от сгоревших шин...[/b]
Ты пахнешь дымом от сгоревших шин,
Так пахнут только правда и свобода!
И пусть смеются над тобой уроды,
Что ты отечества достойный сын.
А ты стоял, ты не сгибал спины
Упрямый, крепкий, нации строитель!
Твой дед седой, повстанец, долгожитель,
Не раз крещенный в пламени войны,
Благословил тебя на горький путь,
О, не проторенный он, друг, не битый!..
Колючей проволокой весь увитый,
Умыта кровью праведности суть.
Преодолев тревогу, боль и страх
Так рано твоя мама поседела
Она тебя, как славного Ахилла,
Хранит молитвами в отчаянных боях
А в день, когда повержен будет враг,
Ты со щитом холодным иль на нем
Через порог родительского дома
Внесешь свой красно-черный флаг...
[i](перевод - [b]Светлана Радич[/b])[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=476420
дата надходження 01.02.2014
дата закладки 01.02.2014
Моя душа промерзла аж до дна.
І теше час німі фігури з льоду.
А в тій душі – порожня таїна.
Нічого я не маю, крім свободи…
Нічого я не маю, крім весни,
Що кожен рік буяє пустоцвітом…
В шалену повінь мчать слова-човни,
В едемах заблукав неспитий квітень.
Шукає в раї… та навряд чи Бога…
Чекає сонце на свого Ікара…
Крім тебе, я не маю більш нічого,
Поезіє – ти скарбе мій і каро!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474578
дата надходження 23.01.2014
дата закладки 26.01.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 26.01.2014
«Сьогодні піду ненадовго.
Начебто для мене вже все ясно,
і я особливо не затримаюсь.»
(Сюгоро Ямамото)
А ви знаєте, що людей вбивати не можна?
Ви знаєте цю просту істину
Сказану ще сивим пророком
Народу-блукальцю пустелями істин?
Невже складно так запам’ятати
Всього дав слова
Давнього як світ одкровення?
А ми все ставимо –
То знаки питання,
То знаки оклику
Холодне повітря
Змішуємо з холодом слів,
А тим часом залізні почвари
Вдягнені в чорне
Катують людей.
Їхні іржаві душі
Просякнуті отрутою
Здатною світ
Зробити покійником.
А ми все сперечаємося
Чи досить чорним є грак,
Що сидить на снігу,
Чи є людяність і душа
У старій металевій сокирі
Яку забув нагострити
Вузьколобий кат.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474922
дата надходження 25.01.2014
дата закладки 26.01.2014
«Я би спитав його –
чому ти сидиш склавши руки
і продовжуєш дозволяти,
щоб людей вбивали?»
(Меріон Комер)
Ірландія - це човен,
Без вітрил і весел,
В якому пливуть
Католик і протестант,
Човен, що пливе
По темній воді
Невідомо куди,
Якого несе течія,
І ніхто не здатний
Ним керувати,
Чи хоча б сказати
Куди пливемо і для чого.
І тільки чудо –
Тільки очікування чуда
Змушує сподіватися
І зрештою жити.
На цьому човні ці двоє
Тікають від самих себе,
Від свого безнадійного минулого
В якому тисячі літ ірландці
Вбивали одне одного
І тільки гуси
Тільки білосніжні гуси
У темному сірому небі
Нагадують нам,
Що ми кельти,
Нагадують про чисту мрію –
Tá Éire álainn…
Примітка: Написано під впливом і про фільм ірландського режисера на ймення Меріон Комер «48 ангелів». Як добре, що я дожив до появи цього фільму і встиг побачити його, перш ніж знову продовжу мандрувати нескінченними світами і перевтіленнями…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474105
дата надходження 21.01.2014
дата закладки 21.01.2014
Дарую всі натхнення і пісні
Ось вірність
Збережи її,а ні,то викинь...
І щирості такі відверті й мовчазні...
Тримай
Якщо вони тобі потрібні
А ще мій сміх...
Який ти так любив
Він голосно лунає досі
І веселкові сни візьми
Мені приснилась кольрова осінь
І не забудь слова
Вони були фатальними
Життя цинічний критик
Стосунки по-справжньому ті ідеальні
Де один любить
інший дозволяє любити
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=469156
дата надходження 29.12.2013
дата закладки 29.12.2013
(За мотивами однойменного роману Ю.Винничука)
Сонце зайшло, не сказавши чи поверн́еться,
Чи вкотре розбудить порепаний холодом день.
Лиш зорі вор́ушаться, ніби відмолюють вервицю
В унісон з матерями, за долю своїх дітей.
Місяць завмер у незмозі когось зупинити -
Долю свідка смертей вибирали йому кати.
Йшли матері, голі дівчата, голодні діти...
Зірка на грудях боліла, благала «Прости…»
А кат невблаганно стріляв. Тільки плакала скрипка -
Вплітала у ноти тривожні мотиви оркестру.
Ліс захлинувся прокльонами, зойком і криком!
Яр подавився жорстоким свавіллям нацистів!
Сонце вернуло, де йому в світі ховатися?
Війна пролягає по зраненій сивій землі.
Прикриті піском бордовії плями і ляпаси
Натирали приреченим ніби тавро, мозолі.
По зогнилій траві сновигали юдеї і юди...
Знову плакала скрипка, гойдалась і грала уперто.
Невблаганна та смерть… Спіткнулася тільки за чудо:
За воскреслі етюди містичного Танго смерті.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=468728
дата надходження 27.12.2013
дата закладки 28.12.2013
***
Я за сценарієм загину…
Біжу зі зброєю в атаку,
рятуючи свою країну
на лоні львівського байраку.
Насунув танк. Рвонуло гільзу.
І героїчно!.. В серці ж мерва,
що не за віру та вітчизну
я нежива і непомерла.
Полеглим – сальва. Встали швидко.
Хтось із воскреслих несміливо:
Ходіть, поліські недобитки,
хоча б скуштуєм львівське пиво.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=468262
дата надходження 24.12.2013
дата закладки 25.12.2013
СОН
Вітер з Віллі – на негоду.
(Місцева поліська прикмета)
Цей сон поконами-колами
Навчив мене бути віщою –
Обнесену частоколами,
Заселену городищами…
Заграйте, музиченьки, мантри,
Та так, щоби вітром на Віллю,
Допоки народиться завтра
Із лона мого божевілля.
Ця ніч за такої негоди
На хвилях Случевої Лети
Плела із зіниці природи
Сухі маккавейські букети.
Засланий поконами сон цей,
Як травма пологова рання.
І, може, народиться сонце
Між порами сонцестояння
Третім
Знаком фертя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=468259
дата надходження 24.12.2013
дата закладки 25.12.2013
[b]Олександр Букатюк
Опромінення коханням[/b] (самоіронічно)
[i]_Твоя краса – мов радіація,
___все опромінює в мені.
___Відпочиває моє раціо*
___у Твого погляду труні.
_Ти обіймаєш мене стронцієм
__отрутних чар – аж гину я.
_Але, благаю: дай ще порцію
___цих атомів до забуття.
*раціо (лат.)-розум
[/i]
[b]Валерій Голуб
Відгук-пародія на вірш Олександра Букатюка
Жахну, як Чорнобиль!
[/b]
Коли прийдеш, війнувши стронцієм,
То мій дозиметр аж зашкалює.
Нейтронний душ твоïх пропорцій
Реактор ядерний розпалює.
І двиготить він, розтривожений
Від променевої хвороби.
Ой, треба ТВЕЛа* охолоджувать,
Бо зараз жахну, як Чорнобиль!
*ТВЕЛ – стержень з ядерним паливом.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=446683
дата надходження 01.09.2013
дата закладки 29.09.2013
VIII. Міріади муз
Мій генію, відчуй нестримний шал,
Налий вогню іскристого в чорнила.
Пером, як лезом гострого ножа,
З паперу серця ніжно виріж крила.
Герою мій, володарю спокус,
Хай запал твій медово душі ранить!
Пришлю до тебе міріади муз,
Палких, шалених, як весна у травні.
Хай з розуму зведе їх дивний спів,
І вигини звабливих тіл дівочих.
Та хочу, щоб крізь них ти мною снив,
Щоб поглядом шукав єдині очі.
Щоб суть багатоликої краси
Ти вклав у серце, що горить тобою,
І в неба зорепадного просив
Солодкого безпрограшного бою…
Цикл "12 казок місяця"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442366
дата надходження 09.08.2013
дата закладки 10.08.2013
Серденько…♥
Як би ми обоє цього не хотіли, але вже скоро нам з тобою доведеться розлучитися…=( Не переймайся! Я не буду плакати!.. Навпаки, сміятимусь(ти ж знаєш, я інколи можу дивувати;))… Милий, я хотіла б попросити тебе, щоб ти не будив мене, коли ітимеш… Пам’ятаєш же, яка я лінива???=D Тож пишу тобі цього листа, щоб попрощатися заздалегідь!.. І пропоную тобі згадати деякі моменти, що ми разом пережили…=)
Пам’ятаєш, сонечко, як все почалося?.. Я тільки розійшлася зі своїм колишнім, як у моєму житті з’явився ти…=) Був таким ніжним, таким уважним, романтичним… Згадаю, як колись уранці ти приніс мені білого наливу… Я бачила, як ти почервонів, коли я взяла у тебе з рук одне, дякуючи!..=Ь Яблука були такими теплими… І дуже-дуже смачними!.. Жаль, що зараз від низ залишилися майже самі спогади…=( …А пам’ятаєш, як розцвіла троянда??? Така маленька і беззахисна…=) Може, тієї тендітності їй додавав її блідо-рожевий відтінок?.. Але зараз мені це байдуже! Тільки приємно згадувати, як ти вперше показав мені її… Хм…=) …Знаєш, зараз у мене цвіте вже чотири троянди!..=Ь …Ти пам’ятаєш, як ми удвох чекали дощу??? Наче якісь божевільні, ми ображалися на сонце!..=D Збоку це, звичайно, виглядало смішно, але тільки ми з тобою знаємо, що було в нас у душах… Страшенна спека, яка просто благала дощу!.. Справжнього!.. Але ти знаєш, я його й досі не дочекалась…=( …Проте, краще не будемо згадувати сумне!.. ;) Ти пам’ятаєш соняшники??? Здається, ніколи не забудеш… Я знаю, вони тобі дуже сподобались!..=) Та й мені, чесно кажучи, вони здаються дуже симпатичними!..=) В мене ще досі лежать на столі ті фото, що ти мені їх подарував…=) Там скрізь жовтопузі (бачиш, не забула, як ти їх називав!=Ь) соняхи на фоні блакитного неба… Дякую!.. =) …До речі, мені є ще за що тобі казати спасибі! =) Вдячна за те, хороший мій, що змусив мене нарешті навести лад у кімнаті!...=) Дійсно, в моєму робочому столі був безлад(але ж ти згадай, що я лінива!=Ь)… Сотні незакінчених задумів, які на початку здавалися мені ідеалом, тисячі непотрібних мені речей!.. Спасибі, що навчив мене прощатися з колишнім!..=)
І з тобою я прощаюся так само легко!..=) Але не тому, що усвідомила те, що ти мені не потрібен! Просто, я вірю в те, що ми ще зустрінемось…=) І ти в це вір, любий мій!..
Що ж??? Цілую тебе на прощання!..=*
Твоя маленька…=)
P.S. Знаєш, у своєму щоденнику я записую своїх колишніх(але це таємниця!=Ь) Ти не думай, це не для того, щоб колись їм помститися!.. =D Так от! Я запишу тебе в цьому списку сьомим… Інакше й не могло бути! І ти це добре знаєш!..=) Адже сім – це твоє число… Ти ж Липень…=)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352461
дата надходження 23.07.2012
дата закладки 10.08.2013
на вірш
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=439608
Народженню нас- передує падіння ...
Ти бачиш цю думку в очах, що в свічаді? ..
І тільки якесь ледь помітне тремтіння
Тримає ще ніч на планетнім параді ...
Я стала як ти... На одній ФМ хвилі
Моя підсвідомість твою пеленгує ...
Хвилини -убивці...Вони такі милі ...
Навіщо нам вкотре псувати ïх всує ? ...
Все чорне і біле ...Півтону немає ...
За руки крокують і правда з брехнею ...
Не знаючи пекла, не мали б і раю,
І досі блукали босоніж стернею ...
Поглянь у свічадо :я поруч з тобою,
Вимінюю знову монетки на щастя ...
І після тривалого в часі двобою,
Ми знову тримаєм в руках різні масті ...
Чи зможеш мені ти довірити душу,
В мені прорости і пустити коріння ...
Тобою назву щойно створену сушу ....
Народженню нас - передує падіння
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441713
дата надходження 06.08.2013
дата закладки 06.08.2013
1.
Зійшла зоря
В срібно-місячній імлі
І тане вечір
В зорепогляді нічнім.
З тобою ми під зорями
Ступаєм по землі
І цілий світ лише для нас.
Ми разом – я і ти!
Приспів:
Серед тисячі зір,
Поміж безліч світів –
Ти зориш мені,
Мріє з найсолодших снів.
Нам на струнах лір
Грають ангели з небес,
А зорі танцюють
Свій полонез.
2.
Собі взяли
У любові два крила,
Злетіли ввись
Ми до місяця-човна.
У погляді ясних очей
Свій спокій загубив.
Ріка життя-молочний шлях
- По ній пливемо ми!
Приспів:
Серед тисячі зір,
Поміж безліч світів –
Ти зориш мені,
Мріє з найсолодших снів.
Нам на струнах лір
Грають ангели з небес,
А зорі танцюють
Свій полонез.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=440471
дата надходження 30.07.2013
дата закладки 01.08.2013
Сьогодні " Об*єднані словом " на виїзді були в Яремчі, у Ігора Стожара.Приємністью для всіх на зустріч нас зібрала,Оля Шнуренко,що в Карпати завітала.У літню,ясну і погожу днину ми,ще з Франківська думкою до неї линем.Шум водопаду, над Прутом міст- нас об*єднав, віночком дружби у віршах усіх зв*язавав.
Час мов краплини що збігають по росі, читала вірші Леся Геник у красі, красою краю Кульбабка чарувала,
пара Стожарів,щоб не сумували,потрошки підливали нам винця.
Роман з дружиною Олею, погляд притягали,любовні " страсті" на папері бушували. Сашко "Бистрінець" поважні і сучасні припідніс,звичайно й я,щось наболіле почитала. На всіх нас Оленька уважненько поглядала,постійно коментарі свої вплітала,як лиш вміє,а дочекавшися взяла в руки мікрофон,так іздаля на стільчик сіла -гарний фон,у неї за плечима, гори, ліс й звичайно Оля - про природу,бо в ній Місс. Ми зачаровано усі сиділи, на неї з радістью гляділи,не вірячи своїм очам,що Оля з Києва між нами,-оце ДА!. То була мрія наша і її,-віддавна! Провели час разом ми славно!Шкода,що з нами не всі клубівці були та, що поробиш,.. наші серця за них теж раділи. Бо у думках вони з нами ,як завжди ,за столиком одним сиділи. Побільше б таких дружніх зустріч. І зовсім не в , довгій , дорозі річ,як мрія на крило лягає,Господь тоді допомагає! З великою радістю і від щирого серця ділюся з такою приємною новиною,-ваша Данута.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=439918
дата надходження 27.07.2013
дата закладки 27.07.2013
О, душе окаянна, час настав
Прокинутись, допоки ще не пізно!
Ще мить – і спокій або пекло, та…
Вже винесла Феміда вирок грізний!
Схопили душу грубі вартові,
І в Рим везуть у клітці, як рабиню.
В вінку троянд, розквітлих на крові,
Для натовпу вона – рабів богиня.
Рабів, яких жорстокий Колізей
Кидав боротись із гріхами світу,
Спокуси-звірі – вороги людей,
Під оплески роззяв ідуть на битву.
А мудреці, освічені мужі,
Що постулати для держав писали? –
Не слухали крізь розум глас душі,
Безжальне часто вищих знань кресало.
О, гордий Рим! – Вершина всіх вершин,
Перлина у смарагдовій оправі!
Віками долю світу він вершив –
Твердиня перемог, арена слави,
Театр інтриг і вишуканих зрад,
Шляхетних злочинів і лжеспокути,
Красивого безумства маскарад,
Свободи драма, де всі ролі – пута…
О вічний Риме, скільки ще перлин
У Всесвіті народиться й загине?
Прийде пора, і за веління злим
Знамено упаде твоє орлине…
Не вічний ти… а вічний тільки час…
О, відпусти п’янких ілюзій бранку!
Хай згине від гріховних метастаз,
Хай вітер розмете її останки.
І кане в Лету ця палка душа,
Втішаючись вином самообману.
Між снами вже утрачена межа.
Чи є ще береги за цим туманом?!
Чи є ще світ без фальші, без огид,
Без протиріч, що душу рвуть надвоє?
Набриднув цей «едем», і світ набрид,
Лягли тавром печалі невигойним…
Далі буде...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=439597
дата надходження 26.07.2013
дата закладки 26.07.2013
Він сипле в каву замість цукру зорі,
А в чай – пелюстки диких орхідей,
Малює сотні чарівних історій,
Співає про кохання, мов Орфей.
Він любить сонце і мажорні ноти,
На перли перетворює дощі,
Казковим світлом небокрай золотить,
Різьбить із літер до сердець ключі.
Горить натхненням серед буднів сірих,
Пером жар-птиці він писати звик.
Хто в небесах запалює сузір’я? –
Це майстер казки – добрий чарівник!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=439668
дата надходження 26.07.2013
дата закладки 26.07.2013
У зеленім саду
я самотній іду –
соловейко співає сльозою.
А тебе все нема
і тривога німа
білим смутком ступає за мною.
Пам`ятаю ту мить,
як небесна блакить
наші руки уперше з`єднала,
Серце щастям цвіло
і любові крило
у світи нас обох піднімало.
…Мов ранкова гроза,
біль у душу сповза
й не стихають мотиви зажури.
Я блукаю, як в сні,
і на плечі мені
опустилося небо похмуре.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=438976
дата надходження 23.07.2013
дата закладки 23.07.2013
І сумно, і думно,
і вени розкрились.
А де дзвін живої води?..
Чи вечір, чи стума,
чи ранок – по схилах
веди мене, Пісне, веди.
Веди у простори,
де волі багато,
і зорі, мов квіти в саду.
А, може, у гори,
в розмаєве свято –
кохану туди поведу.
Удвох заночуєм,
де сині кичери,
де Хтось розсіває росу,
де осінь малює,
немов на папері,
вершин віковічну красу.
Нам буде не сумно,
нам буде не думно –
забудем про те і про се.
Любов неосудна,
нехай нерозумна,
уранці напише есе.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=438777
дата надходження 22.07.2013
дата закладки 22.07.2013
Коли буває важко між людьми,
Я йду до лісу говорити з Богом...
Високі сосни дужими крильми
Мене стрічають за старим облогом.
В молочне мрево дивні молитви
Шепочуть стиха схимниці суворі,
Поміж ворсинок мокрої трави
Палахкотять у душу мідні зорі.
Тут потічки, як струни золоті -
Одна за одну тонша і дзвінкіша!
У цій могутній звичній простоті
Така п'янка і кришталева тиша!..
Тут кожна голка хвойна, чи листок,
Травинка кожна - все таке знайоме...
Немов якийсь невидимий місток
Веде через нефритові хороми
Тебе до Бога. Краплею роси,
Обкуреної ладаном духмяним,
Торкає світ нетлінної краси,
Загоює твої душевні рани.
І ти летиш з холодної пітьми -
Увись, у синь, подалі від земного!..
Коли буває важко між людьми,
Втікай до лісу говорити з Богом...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=438784
дата надходження 22.07.2013
дата закладки 22.07.2013
[i]Там у травах мене ти кохала,
В ароматах духмяних цвітінь.
Папороть-квітом у ніч на Купала,
Я згорав від солодких тремтінь...
(Роман Бойчук: "Папороть-квітом у ніч на Купала")[/i]
Веди мене у цей сосновий храм,
Де холодком приємним віє м'ята
І де трава духмяна, не прим'ята
Шовкові п'яти ніжитиме нам.
Вогнів купальських теплі каганці
Освітять нам гаптовану стежину,
Змахну роси криштальну намистину,
Що на твоїй вилискує щоці...
Там, у густому затінку дібров
Палахкотить багрянцем дивна рута
І пісня предків, давня, призабута,
В обіймах ночі залоскоче кров.
П'янким чар-зіллям споєна душа,
Немов метелик ніжний стрепенеться!..
Тулюся до твого палкого серця,
Як Мавка лісова до Лукаша.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=434876
дата надходження 02.07.2013
дата закладки 02.07.2013
Поміж нами дороги болю-
Сотні жадібних кілометрів.
І ніяк нас не зв'яже доля
У орнамент один на светрі...
Поміж нами дощі у прозі
І римованих днів сегменти...
Ми знаходим спасіння в дозі
Віртуальних експериментів...
Поміж нами якась умовність-
Міліони секундних звитків...
І друкованих слів безмовність-
То єдина незрима нитка...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=434855
дата надходження 02.07.2013
дата закладки 02.07.2013
Сипле ранок бісер на отави,
Кришталем намисто мерехтить,
Край городу мальви, наче пави,
П'ють дощем розбавлену блакить.
А проміння вилилось на ґанок,
Наче бризнув соком нектарин.
Чи й тебе цілує літній ранок
Проз вітрила атласних гардин?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=434571
дата надходження 30.06.2013
дата закладки 01.07.2013
Фонтан мелодій. На бруківці дощ
Натхненно витанцьовує, вальсує.
Граційні па у ритміці підошв,
Де парасольки позабуто всує.
Старенька вулиця віолончель
До рук узявши, розсипає ноти
На поспіх балансуючих плечей
Краплинами вогкої позолоти.
І ми удвох, забувши геть про все,
Шалено несемося теж у танці
Під зливою фонтанових пісень,
Дощу липневого щасливі бранці.
(30.06.13)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=434565
дата надходження 30.06.2013
дата закладки 01.07.2013
Я обіцяю, що з тобою буду ніжний,
Мов Півдня вітер, що несе тополі пух;
Як до калини диво-іній білосніжний,
Що в гіркоту її вселя солодкий дух.
Торкнуся тіла твого дотиком пір’їни:
Поглянь, на віях моїх ангели сидять.
Я шумовиння твоє із морської піни;
Фантазій втілення, що ночами не сплять.
Із шовко-ниток я зіткаю свою ніжність
І розгаптую, мов пелюстками троянд
Всю, поцілунками і всю твою тендітність –
Ознаменую, мов в оправу діамант.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=434715
дата надходження 01.07.2013
дата закладки 01.07.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 21.06.2013
Так... Я не вмію мріями розпогоджувати небо, не вмію збирати у кошик зорі насвітанку, не вмію добре заварювати каву, танцювати, малювати польові ромашки і прикрашати цими малюнками зболену віршами душу. А ще я не знаю, як пахне розмарин, скільки щастя у жменьці тиші і як упіймати клаптик веселки після осінньої грози. Так мало... І так багато... Дарма, дарма, дарма...Хіба вартісні троянди без колючок? І щоб там не було, я точно знаю, що на відстані молитви знаходиться світ, який називається Життям. І десь там, зліва, на дні мого серця звучать Бог, Весна та Україна...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=432683
дата надходження 20.06.2013
дата закладки 20.06.2013
...Ми так поспішаємо жити, і нам вкотре не вистачає доби на день життя. І так все йде мимо, не встигаємо відчути настрій літнього дощу, пахощів квітів на городі, усмішки перехожих на вулиці. Не встигаємо торкнутись чогось доброго, можемо пропустити якийсь особливий Божий знак, який до нас хоче знову щось сказати. Не чуємо внутрішнього голосу, шелесту думок, себе. А так хочеться іноді зупинитись, торкнутись часу на якійсь старенькій лаві, просто відчути Божу Присутність...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=432493
дата надходження 19.06.2013
дата закладки 19.06.2013
Жити, довіряючи Богу на 100 %... Ця фраза присутня у кожній миті мого життя,- там, де сльози, усмішки, тривоги, радості, нотатки у щоденнику, подих віршів, звук надії, запах жовтневого листя, чи травневі пахощі весняного бузку, вчора, завтра, сьогодні, завжди... Я не з тих людей, які чекають есемески з неба, у якій Господь напише мені, що я Його маленька дівчинка, і, що світ й досі прекрасний... Мені достатньо жити, знаючи, що небо нестримне, безмежне і трішечки неймовірне... Що до осені залишилось 92 дні, а весна згасне за кілька годин... І для того, щоб любити не треба й так багато,- кілька мелодій Вашого серця, які світ називає молитвою.. Так... Я не чекаю див, я не вірю в дива, я просто їх знаю... Дива творяться серцем... Завжди, попри все...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=432495
дата надходження 19.06.2013
дата закладки 19.06.2013
Після дощу в повітрі пахне пряно,
В альтанці стигне персиковий чай,
Пташок солодке радісне сопрано
В повітрі ллється чисто, мов ручай.
Намоклий бедрик* струшує краплинки,
Вони, мов бісер, котяться між трав,
Стрункий щаве́ль тендітні намистинки
Зібрав у крізно-сяючий гердан*.
А цвіркуни, прудкі і полохливі,
Порозсипались хутко, хто куди.
Пахтить землиця, скупана у зливі,
У свіжу просинь травами чадить.
*Бедрик - жук-сонечко.
*Ґердан - шерстяна стьожка або ажурний комірець з бісеру, якими в Галичині, на Буковині та Закарпатті жінки прикрашають шию або голову, а чоловіки — капелюхи.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=430863
дата надходження 11.06.2013
дата закладки 11.06.2013
Достигає червень на моїй долоні,
У ясних перлинах - тіні ворожби
І вітрів духмяних шалики шифонні
Плутаються в косах ветхої верби.
Пломеніє літа крапелька грайлива,
Пеленають хмарки сонце молоде,
За шпилі карпатські зачепилась злива,
На кужівці нитку вовняну пряде.
І міцним еспрессо на вологий ґанок
Темна тінь горіха тихо заповзла.
У медовій липі викупаний ранок
Притулив долоню до мого чола.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=430560
дата надходження 10.06.2013
дата закладки 10.06.2013
Не нагадуй мені про осінь, я її позабула, чуєш?
Розплела золотаві коси журночолим, сумним садам.
У моїм полум'янім серці літо щастя нове віншує
І воно що є сили лупить в зоребокий дзвінкий тамтам!
Не нагадуй мені про грози, про сльотаво-незмежні тіні -
Я роздерла намокле небо і засіяла день ясний!
То ж тепер на моїй долоні не ридають дощі осінні,
Не полощуть промерзлу душу вогкотілі, холодні сни.
Не нагадуй мені розпуки листопадовим марнослів'ям,
Я змела бездоріжний спогад у канаву небулих днів
І сьогодні так мило мружить чисте око моє подвір'я,
Що, здається, ніколи тута не було багновинь жалів.
Не нагадуй мені, благаю, тої осені, не нагадуй.
Зазирни в голубі очиці долі іншої і прости!
Віджурила безсонна нічка недоспівану серенаду,
Полетіла сторчма навіки в недосяжні, чужі світи...
(8.05.13)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=430220
дата надходження 08.06.2013
дата закладки 09.06.2013
1.
Зорепадом цілунків медових
Уст моїх ти торкалася ніжно...
Не забуду ночей тих чудових,
Як же солодко нам було й грішно...
____________________________________
Вже край ночі зорить світанково,
Ми ідемо за руки узявшись.
Твоя ніжність така пелюсткова,
Прагну я, в ній увесь розченинившись,
Свіжим вітром гайнути за обрій.
Зі склепіння ранкового дива
Позбирати останнії зорі:
Так, щоб сріблом усе зазоріло...
Поцілунками в росах у борі –
Моє тіло вкриваєш уміло.
2.
Моє тіло вкриваєш уміло
Чаром шарму предивної вроди,
Мене пестиш ти поглядом, діво:
Зореглядом на лоні природи.
Посміхаєшся ніжно, цнотливо
І єство моє трепетним торком,
Мов пір’їнним, солодко-вразливо -
Гладиш пальцями рук, наче шовком.
І туман огортає свідомість...
З-поміж хвої дерев смерекових
Сходить Сонце всім зорям натомість,
Блідне місяць у формі підкови.
Вкрилась росами наша інтимність,
Наче цвітом із гілок бузкових.
3.
Наче цвітом із гілок бузкових
Розмережилось небо над нами.
Світле щастя, у снах веселкових,
Нас леліє своїми руками.
Ароматами трав, що довкола -
Просякнулося наше сплетіння,
З-поміжтрав’я у вись серпанково
Розливалося щире кохання.
І зітхання луною витали,
Розтинаючи тишу сонливу:
Еро-піснею лісу ми стали...
Знову ніжних цілунків, як злива
Мене вкрила палкими вустами -
Шкіри шовк осипаєш пестливо.
4.
Шкіри шовк осипаєш пестливо,
Мов крізь сито просіюєш ніжність.
Звідусіль лине піснь щебетлива
Про пташине кохання і вірність.
На тілах наших ледь мерехтливо
Сонце-зайчики – відблиск намиста:
Поміж нас вони скачуть грайливо,
Їх ти ловиш вустами навмисне.
Твої радість і щастя барвисті -
Ти спіймала неначе одного:
Дотик губ... Моя блаж – пломениста...
Мов ті зайчики – в тілі судоми
І вся сутність стає враз периста -
Себе чую в числі невагомих.
5.
Себе чую в числі невагомих,
Мов піщинкою фатуму щастя,
Що між хмар там, де небо аж сьоме;
Наче з вітром у вихорі лист я...
І зімкнулася мить у долонях
У полоні солодкого болю.
І пульсють в напружених скронях
Вже позбавлені самоконтролю
Шал і пристрасть. Із тіла на волю -
Перламутрові заструменіли...
Я зробити тобі це дозволив
В час конвульсій. Клітини тремтіли...
Я сп’янілий, кохана тобою
І в очах моїх посутиніло.
6.
І в очах моїх посутиніло,
І горіли зімкнуті повіки...
Ми обоє цього так хотіли.
Вогняні розливалися ріки
У моєму єстві. Трепетливо
Билось серце шаліючим ритмом.
Мою блаж ти волоссям прикрила.
Між скуйовджених локонів вітром,
В ароматах солодкого квіту,
На палітрі з відтінками в змові
Наша пристрасть пливла... Ніби цвітом
Привертали твій лик знову й знову
Забаганки мої в травах й квітах -
В поцілунках твоїх метелкових
7.
В поцілунках твоїх метелкових
Я і сам, мов барвистий метелик,
Що із квітки на квітку – по колах
Тих вінків, котрих разом наплели.
...Сонце згасло у хмарах раптових:
Гнав їх вітер з північного краю.
Ниті сліз їх прозоро-коштовні
В центр маленького нашого раю
Опустилися. Небо ридає.
Ми негоду цю слізно-хмарливу
Неодмінно десь перечекаєм.
Зодягнувшися хутко щосили...
Між дерев, там де зливи немає,
Мене в казку ведеш надчутливу.
8.
Мене в казку ведеш надчутливу,
Де ледь чутний поривчастий вітер.
День ясний заховався ледь зримо
За дощем. Ми сховались від світу
В кронах липи. Мить щастя зваблива:
Мокрий одяг окреслив принади
І в емоціях надто бурхливих,
Ми тулились зігрітися ради.
Краплі з липи, немов цвітопади;
Крони нас, мов корони вінчали.
Ти і я – два коштовних смарагди:
Сяйвом пристрасті там знемагали.
Завела мене в липові меди
І доводиш до болю.., до шалу.
9.
І доводиш до болю.., до шалу
У сплетінні (і руки, мов віти).
Вже ось-ось без усякого чару,
Ми з весни переступимо в літо
І налиті кохання нектаром,
В унісоні зі світом щосили
Себе випленем пристрасним жаром.
Ситі щастям і в щасті знесилі,
Стали бранцями враз ми лісними.
Прислонившись до липи змокрілі,
Ми у близькості чуєм припливи:
(Від любові своєї сп’янілі)
В ритмі зливи бажання-пориви -
Конвульсують судоми у тілі.
10.
Конвульсують судоми у тілі,
Біотоки єство розривають;
Твоїх перс я торкаюся білих,
А їх центри той торк відчувають.
І уста в поцілунках зомлілі,
Опускаються вниз до нірвани,
Де жагою бажань збубнявілі
Насолоди пелюстя багряні.
Цілуванням своїм полум’яним,
Я до квіту коханої кану
І у цвіті липневім, духм’янім
На вустах квітка пристрасті тане.
Доведу тебе ніжно, бажана,
До безумства.., - солодкого стану.
11.
До безумства.., - солодкого стану,
Підіймає котрий нас у висі
Із імлистого еро-туману
У витання в захмарному трансі,
Де ніщо і ніхто не дістане,
Там де ми у своїй насолоді
До одного причалу пристанем.
В гожу пору, а чи при негоді
Закружляємо ми в хороводі
Неба сьомого в хмарах ванілі
В неземному звучанні мелодій.
...Осідають думки захмелілі.
На новому етапі прелюдій -
Відчуваю наближення цілі.
12.
Відчуваю наближення цілі
В час прояснення хмарного неба:
Сонця захід; інтим звечорілий -
Ти і я й більш нічого нетреба.
Та край неба вже місяць дозрілий
У твоєму сріблився волоссі,
Оксамитом торкаючи шкіру...
Він, як я знайшов рай на узліссі:
Із німим почуттям стоголосся
Небосхил свій зірнистий покинув
Із зорею, сховавшись в колоссі.
Був опорою я твого стану, -
З його вигином злився у русі
...У розливах блаженства розтанув.
13.
...У розливах блаженства розтанув
Переливами в місячнім сяйві:
Наші тіні у еро-виставі -
Розмережили роси осяйні.
Поцілунок, неначе востаннє
Напуває і тіло, і душу.
Я заплющую очі вустами;
Знаю вмієш ти бачити тишу.
Вітер трави ледь чутно колише,
Нам розчісує зімкнуті вії,
Гомін лісу все тихше і тихше…
Почуваюся легшим за мрію..,
Своє тіло у снах я полишив, -
Я фантом у своїй ейфорії
14.
Я фантом у своїй ейфорії
В лоні лісу, немов на долоні,
В лоні неба вже місяць зоріє,
Оксамитом цілуючи скроні.
Догорить ніч невдовзі, зітліє,
Ми ж її пам’ятатимем завжди…
Небокрай вже ось-ось засіріє,
Свій світанок нам подарувавши.
Свою пристрасть на трохи приспавши,
Ми прокинемось в травах шовкових.
І в кохані обійми упавши,
Припаду я до уст пурпурових
Твоїм тілом розсиплюся, ставши -
Зорепадом цілунків медових.
МАГІСТРАЛ
Зорепадом цілунків медових
Моє тіло вкриваєш уміло,
Наче цвітом із гілок бузкових
Шкіри шовк осипаєш пестливо.
Себе чую в числі невагомих -
І в очах моїх посутиніло:
В поцілунках твоїх метелкових.
Мене в казку ведеш надчутливу
І доводиш до болю.., до шалу:
(Конвульсують судоми у тілі),
До безумства.., - солодкого стану.
Відчуваю наближення цілі...
...У розливах блаженства розтанув:
Я фантом у своїй ейфорії.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=427999
дата надходження 28.05.2013
дата закладки 31.05.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 29.04.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 28.04.2013
«А вулиці міста—щире золото,
прозорі, як скло»(Об’яв.21:21)
Ісус! Господь!
Мій Цар і Друг!
В Тобі життя й благословення.
Мій Утішитель,Божий Дух!
В Тобі черпаю я смирення.
З Тобою відчай перейду:
Глибокі води не затоплять!
Ти знаєш всю мою біду,
Всі сльози, всі страждання й «воплі»…
Хто допоможе, як не Ти?!
До ніг Твоїх я припадаю…
Ти виведеш із тісноти
У веселкову браму Раю.
Випробуванням переплав,
Як плавлять золото в горлині,
Щоб я була, як чистий сплав—
У Небесах,а не в могилі.
Відкрию серце і проллюсь
До ніг Твоїх потоком щирим,
Щоб йти з Тобою,Цар Ісус,
По вулицях Єрусалиму…
21.01.2010р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=244744
дата надходження 03.03.2011
дата закладки 22.04.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 10.04.2013
Білолика Зима,
Стоголоса Весна,
Спека й Злива духм"яного Літа,
Золотава коса
Осінь-діви в сльозах.., -
Це Поезії вічна еліта!
З-під твойого пера
Кожна року пора -
Неземної краси юна панна.
(Шлях поета обрав...)!
В хвилях світла й добра
Течія твоїх рим - бездоганна.
Вірші повні життя,
В ритмі серцебиття -
Стала цьому любов в допомозі:
Щирих слів почуття;
Білих снів відчуття...
Ти - поет у поезії й прозі!
09.04.2013 р.
P.S. З Днем народження!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416965
дата надходження 09.04.2013
дата закладки 09.04.2013
[b][color="#ff0040"]В отих літах, перейдених без вас,
Я мав яскраві сни і споминання
Невмілого , та щирого кохання, -
В отих літах, перейдених без вас.
Петлю на шиї щастя звузив час,
Зоря у небі променіє рання,
Як перше і останнє уповання.
Петлю на шиї щастя звузив час.
Душа сягає мрії днів юначих.
Вона сміється в них, у них і плаче,
Допитуючи : як тепер вона?
Чи до сих пір красою чарівна,
Чи , як тоді, на мене ніжно гляне,
Чи скам'яніло серце полум’яне?
08.04.13
[/b][/color]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416730
дата надходження 08.04.2013
дата закладки 08.04.2013
[i][b]Очі твої пахнуть соком беріз.
В них загубилося небо.
Де б не бував я, - усюди і скрізь, -
Буду в тобі і для тебе.
Хай по землі березневі дощі
Тягнуть намочені мітли,
Буду тулитися сонцем до щік ,
Вій твоїх - місячним світлом.
Житиму мрією в тиші кімнат,
Повних незримо тобою,
І виходитиму в зоряний сад
Ніжного щастя тропою.
Вкутаю серце у радості хміль,
Щезне розлуки провина,
Кину тебе і подамся звідсіль
Знову до тебе, єдина.
[/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416358
дата надходження 07.04.2013
дата закладки 07.04.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.04.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 05.04.2013
(Низка хокку)
* * *
Холодний ранок.
Землю весняну топчу
Черевиками.
* * *
Холодна весна.
Неіснуючі квіти
Згадую… Сіро.
* * *
Світ без місяця.
Дорогою спогадів
Тяжко блукати…
* * *
Маленький жмуток
Маю останніх "вчора".
Вчусь забувати…
* * *
Сніг, порожнеча.
Нічого не чекаю.
Навіть смерті…
(Світлина автора віршів)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414472
дата надходження 31.03.2013
дата закладки 31.03.2013
[b]Поезія не переносить зради,
Хай це «на благо» буде і «заради».
Той, хто без іскорки натхнення пише ,
Її прихильність сам у себе краде.
30.03.13
[/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414090
дата надходження 30.03.2013
дата закладки 30.03.2013
В оправі срібній місяць-діамант,
У золотій янтарний сонця обруч;
Весна десь у смарагдах ходить поруч...
Коштовнішим за них є - твій талант!
Сапфірами, рубінами горить,
Палахкотить зеленим малахітом;
На поетичних сайтах самоцвітом -
Поезія мереживом зорить.
Нанизуєш, мов перли ти слова
І ювелірно твориш кожен образ...
Нехай твоєї творчості жнива -
Вражають, зачаровують раз-по́-раз.
30.03.2013 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413970
дата надходження 30.03.2013
дата закладки 30.03.2013
Навколо тихо.
Десь далеко
В безмежній дикій тишині,
На фоні темної блакиті,
Неначе безтурботні діти,
Танцюють танець свій лелеки -
Вони на цілий світ одні.
Самі...
Виводять па
В німому ритмі:
То він підскочить, підлетить;
Вона ж у танці закружляє,
Бо ніжно й палко так кохає.
Поглянь на погляди тендітні -
Ніхто не може так любить
І вільно жить...
Вони одні
На цілий світ.
Їм музику серця клекочуть.
І в такт, закривши свої очі,
Танцюють танець цей щоночі.
Кохання в них ніколи не згорить.
Навік у серденьку тріпоче...
І нам би так навчитися любить!..
30.01.2008
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=412875
дата надходження 27.03.2013
дата закладки 29.03.2013
Вони- відлуння минулого віку...
Під руку парком йшли неквапливо
Старенька жіночка із чоловіком,
На "Ви" говорячи шанобливо.
Він їй піджак накинув на плечі,
Щоб захистити тендітну грацію,
Бо прохолодним видався вечір,
Бо шепотіли про них акації.
На лавку сіли неспішно повагом,
Неначе го'луби сніжно-білі...
А вітер легко, грайливим порухом,
Куйовдив кучері посивілі.
Читали вірші... Такі романтики!..
Вплітали в щебет пташиний слово...
І суєта, непотрібним фантиком,
Десь відлетіла в таємний сховок...
А я дивилась на них, милуючись,-
У їх очах пломеніли зорі...
І я кохання до них римуючи,
Співала соло в веснянім хорі...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=412274
дата надходження 25.03.2013
дата закладки 25.03.2013
Написали ме́ні зорі
Про любов твою чудову.
Написали, написали...
Пролетів легенький вітер,
Він приніс любові квітку:
Закохалась, закохалась...
Бо твоя любов - то пісня,
Як кришталь вона є чиста,
Промінь світла серед смутку,
Тихе щастя без розлуки.
Бо твоя любов - то казка,
То небесна Божа ласка,
Світла мрія небувала,
Ніжне сонечко яскраве.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=412394
дата надходження 25.03.2013
дата закладки 25.03.2013
Серце час отесав,
Ніби стругалка простий олівець.
Він добре знав,
Уроки життя не підуть нанівець!
І кажусь мороз,
Душа загартована, не відчуває.
Ще кілька "доз",
Найгірше найкраще - усе минає!
Люди ідуть,
Ніщо не може уже здивувати.
У чому суть,
Не знаю, не буду нікого спиняти!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409923
дата надходження 17.03.2013
дата закладки 17.03.2013
«Es sitzen am Kreuzweg drei Frauen…»
(Christian Johann Heinrich Heine)
Один мій знайомий жив у старому кам’яному будиночку самотнім аскетом. Любив вечорами грати на скрипці і читати старовинні грубезні книги у шкіряних палітурках писані латиною та грецькою. У нього в домі ніколи не було мишей – він тримав трьох кішок яких назвав Клото, Лахеза, Атропа які берегли його бібліотеку від докучливих гризунів. Мій знайомий давно помер, його будинок, його скрипку і його бібліотеку продали за безцінь. Якось я згадав про нього і написав ось такий вірш:
А ви вмієте крокувати?
Не бруківкою
І навіть не ромашковим полем,
А полями етеру,
Взувши чоботи
Пошиті з порожнечі
Шевцем з дивним прізвищем
З шилом позиченим
Ангелом чорнокрилим.
А якісь три жінки
Досі прядуть свою вовну
тягнуть нитки – не свої – наші
Так невчасно їх обриваючи…
Недоречно я тут, недоречно.
Моя нитка
Все тягнеться й тягнеться,
Обтинати їм ліньки
Чи то не хочеться,
Довга вона аж занадто
Між гілками горобини плутається,
Нехай з неї ліпше
Теплий светр сплетуть
Ірландським безхатькам-рибалкам.
Бо всі ірландці безхатьки –
Острів свій загубили
І світами блукають
Стежками
Як ті нитки плутані…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409300
дата надходження 15.03.2013
дата закладки 15.03.2013
«Я став очеретом, який топчуть коні…»
(Вільям Батлер Єйтс)
Коли я в останнє відвідував Ольстер, мене віз через кордон з Ірландською республікою водій в якого бракувало трьох пальців на лівій руці, і був шрам через все обличчя. Ми не розмовляли цілу дорогу, бо розуміли один одного без слів. Тільки при перетині кордону він сказав мені: «Ми – ірландці… Наша Батьківщина як крижина, що тане під нашими ногами…» І тоді я записав у свій нотатник таке:
Наш зелений острів –
Це айсберг вкритий мохом,
Який застряг на мілині
Океану часу.
Отак ми і плаваємо
У нашому «тимчасово»,
Думаючи про вічність
Між старими дольменами,
Співаючи свої сумні пісні
Про терпку потойбічність.
Крига нашого айсберга
Не тане – бо споконвіку гаряча
Як чай у заварнику
Дивака О’Генрі.
П’ємо його ковтками
Навіть не думаючи,
Печемо свої ірландські пудінґи
З хвилин та помилок,
З безглуздя нашої історії,
З недоречних жартів
Та порожнечі несказаних слів.
Смакує. Особливо з віскі.
Танцюймо свою джигу!
Танцюймо…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409273
дата надходження 15.03.2013
дата закладки 15.03.2013
Ніжністю підсніжника цілунком
Трепетно торкаю твоїх уст...
Як весна - ввірвалась в серце лунко:
Нотками бажань. Поміж пелюст
(Наших пальців рук), немов суцвіття,
Струменем чуттів пульсує кров.
Стегна-стебла сонце з-поміж віття
Пестить. Тіло прагнуче обнов...
Повниться бажаннями любити
Все навкруг нас. Розчинімось в цій
Магії природи. Мов весна - ти,
Я ж - підсніжник у руці твоїй.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=408786
дата надходження 13.03.2013
дата закладки 13.03.2013
єдиний
шукаєш
в мені
сонце
пелюстками
очей
потім
будеш
пестити його
в долонях
заплітати
свої жалі
у проміннях
хмеліти
від ясного
запаху
ласки
малювати
днину
білим кольором
та знаєш
марно
тонеш
в мені
неспокійним
поглядом
бо
сонце
спинилось
на твоїх вустах.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=408782
дата надходження 13.03.2013
дата закладки 13.03.2013
«Пізнавати – не те, що бажати,
Бажати – не те, що насолоджуватись.»
(Конфуцій)
Я відвідав свою «маленьку батьківщину» - свою дідизну – свій рідний край, який покинув я тридцять два роки тому і більше не вертався… В останнє на Донецькій землі довелось мені бути у новорічну ніч нового 1981 року. І з того часу носило мене по світах і все завітати до рідних степів та байраків не випадало. Нарешті звершилося, збулося – хоч і не на довго, але в гіперурбанізований поліс з яким в мене пов’язано стільки сентиментів, я завітав. І то не мить, а на довгий тиждень. Майже на вічність (з точки зору комахи-одноденки). Місто я не впізнав – це вже інше місто, абсолютно не те яке я бачив і яке мені було до болю знайоме у сімдесятих роках. Це вже не абсолют світу «індастріал», не «Червона пустеля» Антоніоні, не апофеоз індустріального урбанізму (в якому при бажанні можна знайти свою філософію самознищення біосфери і людства заодно) – це вже щось принципово інше, що виросло на залишках промислових монстрів.
Враження про це «щось», про це «нео» суперечливі. З одного боку – релігійний ренесанс – і це радує: у сімдесяті про це годі було мріяти, це було немислимо – біля доменних пічок і совкових гасел – храм. З іншого боку – замість істинної духовності та глибоких релігійних переживань та одкровень часто пропонується ерзац. Штамп. Не православ’я, а його бліда ксерокопія. У більшості вчорашніх пролетаріїв і комунарів релігійність лише ритуал – зовнішній атрибут – не більше. Істинна релігійність може бути відроджена лише у випадку свідомого вибору, а не єдино-можливої упаковки псевдодуховного товару. І для моєї церкви місця у мегаполісі не знайшлося. Українське православ’я є чимось недозволеним, забороненим. Українці тут не мають права мати свою православну церву, а лише робити вибір між католицизмом і російським православ’ям від якого часто-густо відгонить шовінізмом.
З одного боку – місто справді стало набагато чистішим, совкові гори сміття і покидьків зникли, з’явився потяг до естетики, мистецтва. У тому числі і щодо містобудування (хоча потворні сірі «хрущовки» будуть бовваніти ще довго, аж доки не розваляться від старості). З іншого боку – це естетика гігантизму. Витвір мистецтва (архітектури чи скульптури, містобудування чи способу буття) з точки зору сучасних «поціновувачів» у Донецьку повинен вражати своїми розмірами, подавлювати особистість. Якщо це храм, то величезний храм, якщо скульптура, то величезна статуя, якщо будинок, то конче хмарочос. У цьому потязі до гігантизму є щось від стилю тоталітарних суспільств, де прославлялася не людина, не індивідуальність, а сила, маса, влада.
З одного боку чітко видно порив до цивілізованості, сучасності, заперечення потворної совковості. З іншого боку – відбувається не ліквідація, а трансформація совка. Чисто буржуазні форми і християнські в тому числі називаються комуністичними іменами. Те, що комунізм заперечував і знищував тепер називається і вважається комунізмом. Абсурд. При цьому ця «буржуазність» показова, криклива. Тутешні нувориші і скоробагатьки та їх підспівувачі полюбляють не просто зображати капіталізм, а виставляти його на загальний огляд у якихось гіпертрофованих формах. Не просто сказати, що нами править жменька мільярдерів та олігархів, а ми нічого не вирішуємо і не повинні вирішувати, а ще й пишатися цим! І поставити серед цього бедламу, цієї пародії на цивілізоване суспільство здоровенний пам’ятник Леніну. Справжній театр абсурду. Місто де живуть і правлять найбагатші люди на планеті має найбільше вулиць названих іменами комуністичних «вождів». Те, що це якесь несумісне, схоже нікого і не дивує.
Яскравим прикладом трансформації комунізму в Донецьку є пам’ятник Артему. Старий пам’ятник який до нашого часу не достояв був пам’ятником-монстром. Таким собі гіперкубізмом – людина-трансформер, людина-машина, людина з геометричних фігур, яка готова переробити і перемолоти все і всіх. Нинішній пам’ятник Артему, що височіє в Донецьку – це пам’ятник такому собі дядечку, який підкаже як правильно налагодити верстат. У цій меланхолійній фігурі вже немає ніякого бажання «до основи руйнувати світ». До речі хто такий Артем і чого йому поставили пам’ятник у Донецьку ніхто не знає. Він зовсім не місцевий. Кажуть, що «він в Донецьку був і в шахту спускався» - яка грандіозна заслуга! Кажуть, що він в Австралії хотів «організувати робітничий клас» - тільки Донецьк тут при чому?! Ще знають, що «був революціонером» і натякають, що судячи по всьому вбили свої ж – комуністи. В останньому – хто би сумнівався… Але чомусь досі найдавніше з нині існуючих міст Донецького краю - Бахмут досі називається Артемівськом. Досі вулиці Донецька називаються іменами катів і організаторів штучного голоду. Досі вулиці міста називаються іменами злочинців, які вбили мільйони людей.
Пам’ятник Леніну в Донецьку – це окрема історія. Такого монстра годі шукати – з порушеними усіма пропорціями тіла. Ленін тут нагадує величезного клоуна, паяце божевільного цирку. Якщо у Кам’янському (Дніпродзержинську) Ленін «модний» і нагадує фотомодель, що рекламує на подіумі піджаки і жилети, то тут клоун, який вирішив насмішити народ. Тільки чомусь не смішно.
Взагалі, якщо сімдесяті роки в Донецьку були культурним вакуумом (пролетаризовані неофіти втрачали свою селянську і національну культуру, а нової так і не отримували – совок був просто відсутністю культури, пролеткульт – просто міфом), це була свого роду tabula rasa культури з окремі спробами у цій порожнечі посадити паростки доброго і вічного, то нинішній Донецьк заповнюється псевдокультурою – видовищем. Створюється культ видовища. Це простіше ніж створювати культуру. Крім того для влади носії культури і інтелекту потенційно небезпечні. А от прихильники видовища… Ними легко маніпулювати. Втіленням цього культу видовища, його апогеєм є місцевий «колізей». Сучасно, не заперечую. Але в мене ця гігантська споруда не викликала естетичних переживань. Так само видовище для якого вона збудована. Я роздивлявся цю споруду і думав – які колосальні кошти витрачені на видовище. І це в той час коли гине наука від нестачі елементарних коштів, бракує фінансів культурі, мистецтву, університетам, школам, музеям і в той же час викидаються просто шалені, божевільні гроші на ось таку захцянку, на ось таку розвагу. Я не помилився – ми справді живемо в епоху занепаду Римської імперії (все повторюється). Все той же культ розваг, імператорів – померлих і нині правлячих, олігархів, розпусти, видовищ та забобонів. І все той же занепад науки і культури. Сучасні скоробагатьки Донецька мають поганий смак і туманні уявлення про справжні цінності. І це прикро. Це просто жахливо. Крім того, ці гроші, які вони вийняли нібито з власних кишень вийняли зароблені тяжкою працею багатьох людей – і нас у тому числі. Я особисто, хотів би щоб вони вкладалися в майбутнє якось розумніше.
Блукаючи по Донецьку, я відчув, що місто втратило щось дуже важливе – в сімдесяті роки склалася в середовищі шахтарів певна ментальність зі своїм специфічним світосприйманням, своєрідним суржиком яким спілкувалися, зачатком шахтарської субкультури яка формувалася з людей, що періодично йшли в глибини землі і поверталися. І це втрачено. Або майже втрачено… Нинішнє покоління вже не пам’ятає того шахтарського середовища в якому жив мій дід. Найгірше, що на очах втрачаються залишки історії – тої старої Юзівки ХІХ – початку ХХ століття з нашаруваннями будиночків різних стилів – від класицизму до модерну і конструктивізму. Сучасні власники або все нищать будуючи щось нове і незугарне, або переробляють старі будиночки обліплюючи їх пластиком – все спотворюється, все втрачається. Неповага до історії абсолютно – більшість просто переконана, що історія почалася 1917 року, а до того була якась порожнеча, ніщо. І це в Донецькому краї! Давньому як світ… Краї кіммерійців, скіфів, сарматів і ще величезної кількості різних племен і культур з тисячолітніми історіями від яких не лишилося навіть назв, а тільки дивні знахідки археологів в могилах – степових пірамідах та городищах… І це в краї, де власне і починалась європейська цивілізація, де люди вперше в Європі, а можливо й у світі почали плавити мідь розпочавши Мідний вік, а потім і бронзовий – через кілька тисячоліть. Це в краї, що був колискою, прабатьківщиною всіх індоєвропейських народів – тут вони виникли і розселилися по світу… Саур-могила сприймається лише як місце боїв у другу світову війну, а не як повита легендами святиня давніх цивілізацій Великого Степу… Немає поваги до історії цього краю, цієї давньої землі.
Що було важливо для мене – так це побувати біля будинку колишнього будинку НКВД, де двічі в підвалах побував мій дід і двічі просто дивом уник розстрілу. Двічі могли розстріляти його (а значить і мене) і двічі йому пощастило – вийти живим і розповісти що коїлося там у 1937 році…
Я блукав містом і мене не полишала думка і відчуття, що моє рідно місто в мене вкрали, зробили його для мене чужим. Хоча антиукраїнська істерія – створена штучно – в місті потрохи згасає. Хоча мені двічі трапилось негативне відношення: «Прієхалі в Данєцк так гаварітє на панятнам язикє!» Мені так і хотілося відповісти: «Це ти тут зайда, явно приїхав на цю землю, мігрант в першому поколінні, а я тут живу з діда-прадіда!» Але це вже поодиноко. Мені доводилося чути від місцевих школярів чисту українську мову без будь-якого суржику. Ну, не вдасться зробити з місцевих жителів (більшість з яких українського походження) «чістокровних велікоросов» - ментальність не та… Рано чи пізно відчуття свого, рідного прокинеться – це поклик крові. Козацької крові. Питання тільки в тому, як довго будуть на цій землі метастази совка і коли тих кам’яних ідолів тоталітаризму знесуть.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=407628
дата надходження 10.03.2013
дата закладки 10.03.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 10.03.2013
читай мене о 4 ранку
тоді мої вірші пахнуть мінорністю
згустками тиші
висот
і блакитним кольором
читай мене завжди пошепки
вони тривожаться голосу
вилітають через вікно
і падають додолу
злітаються тінями до когось на плече
і затягуються петлею з ворогом
читай мене без одягу
вони теплі
і тобі не буде холодно
читай їх в темряві
ти відчуватимеш пульс
кожного слова зірваного з дерева
чи стукіт його у двері
вони тупцюватимуть по твоїм тілі
босими ногами
ковтатимуть кожен твій порух
і підноситимуться кивками в стелю
читай їх повільно
і обов'язково з паперу
читай і не дихай
аби не сполохати
накрий їх ковдрою
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=407044
дата надходження 07.03.2013
дата закладки 07.03.2013
Я вночі не вмикатиму світло-
Мені місячних променів досить,
Щоби знову бажання розквітло
Те, що вище за всесвіт підносить.
Я тебе турбувати не буду-
Просто так, замилуюсь тобою,
Покладу тобі руку на груди,
Причащусь до твого супокою.
Нашепчу тобі сни сокровенні,
Щоби зранку нам їх розгадати...
Моє рідне, кохане натхнення,
Як я хочу цю ніч зримувати!..
Але я не вмикатиму світло-
Мені місячних променів стане,
Щоби рима до ранку розквітла
Й цілувала твоїми устами...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406322
дата надходження 05.03.2013
дата закладки 05.03.2013
віщо-небудь. віщо-будь.
де-не-де. бодай-коли.
змовчиш - і поріг заллють
максимальний. больовий.
нафарбоване взуття.
вії. очі голубі.
не засмічене життя
аніким. анітобі.
вечоріло. мерзли пальці.
ти не йшла. хтозна-чому.
прошу, сонячна, збирайся,
яка є, таку й прийму.
ти мовчиш. застерігаєш,
що деінде веселіш.
твій поріг не розламаєш.
ліпше стати за рубіж.
розміняти два півсерця
на чортма малих краплин.
відновити дві фортеці.
не журися, Валентин.
моя сповідь навпаки не
іронічна. віщо-будь.
я ламаюсь на частини.
розсипаюсь, наче ртуть.
як штиркнуть ножі об камінь,
ми, на превеликий жаль,
дозбагнемо: винні самі.
вже без лестощів, вмовлянь.
всюди доля. вкотре доля.
колоритна, як весна.
ти знайома всім до болю.
поясніть-но. дайте знак.
знову кліпання очима,
одна відповідь: okay.
доля ж має за плечима
здатність зводити людей.
то ніякі не таланти,
не магніти, не Амур,
що готовий розтріляти
необачно всіх зі струн.
то не камасутри пози,
гороскоп за іменем,
астрологія, прогнози -
небо розподілене.
бачити у всім провину -
то любов. carpe diem.
зупинись хоч на хвилину.
дай вдихнути те, що є.
2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406208
дата надходження 04.03.2013
дата закладки 05.03.2013
Герда, Кай.
I
Прихована реальність сновидінь
Диктує віщі сни, на те й безсоння.
Розмножує якісь думки сторонні
Вострах не доповзти до потеплінь.
А ти себе караєш що не день.
Врізатиметься ніч - опустиш плечі,
Гостріші за ароматичне лечо,
Що п`єш, як воду й хочеться іще.
Зима перевдягається і мчить,
Проїде полем, селами, містами,
Усе покриє снігом, зимно стане,
А серце, мов кришталь, задзеленчить.
Багаттю слід покинути камін.
Трояндам ледь живим – перетерпіти.
Сюди обов’язково прийдуть діти
І врешті-решт відмінять карантин.
Долоні покривається вогнем,
Іскрини мають інше устремління,
Їм не будь-що: пожежі, ворожіння,
Їм навіть не побути ліхтарем.
Вони летять сягати перемоги,
Знести кайдани і продерти лід,
Де вперше зацвіте коренеплід,
Зелені позростаються дороги.
II
Хлопчисько, відчуваєш терпкий смак?
Всі такі різні, свіжі й соковиті.
Вони не квіти, що, бува, закриті,
В них кожен шип – не голка, не їжак.
З твоїх кишень впаде рожеве скло,
Озвучене тремтливою горою,
Не свячене прозорою водою,
Розрізане на шмаття під шаблон.
Його збери в один суцільний пазл.
Торкнись грудьми вологої підлоги,
Пришиті до снігів, холодні ноги,
Не чують твій жоднісінький наказ.
За погляд винуватця ладен ти
Побити всі кайдани життєдайні.
Але у відображенні дзеркальнім
Пояснення одне... До сміхоти…
Твою картину покриває сніг,
Холодний подих – і тривка робота...
Міцніша за довіру і турботу,
Надійніша за Гердин оберіг.
До смерті та залякана душа
З народження швидка і прудконога,
Захищена плечем твоїм до того,
Коли зотримав ти художній дар.
Там ще одна сніжинка ожила
І всі її супутники – примари,
Не боячись побитись, як склотара,
Насправді мають безліч переваг.
Холодний хлопчик мислить тільки так:
Звести до купи, наче віршороба.
Та якщо раптом спиниться жадоба –
Ніхто тебе не змінить з посіпак.
Рум’яне диво в залі. Це вона...
Огорнута тривогою у серці,
Бодай допомогти маріонетці.
Загвинчена в чиєсь тонке тряп`я.
Що мовиш ти, коли почуєш біль?
Те, що її троянди на балконах
Померли на замерзлім підвіконні?
А місто про вас пише водевіль?..
III
_________________________
- Я повертатиму вправо.
Більше мене не гукай.
Правда, мотив цей цікавий?
Герда і Кай.
Попри сніги й небезпеку
В несамовитих очах,
Шлях свій почала далекий
Вся в ланцюгах.
Серце крихке, що ледь діє.
Хочеш віддати снігам.
Знаючи: це не подіє.
Він-бо осмислить це сам.
__________________________________
Не перевтілити жодне втручання,
Стрітись. Почати з нуля.
В цім полягатиме твоє завдання:
Впасти в безодню задля…
Знаєш, без серця не болісно знати,
Що твої ноги гудуть,
Впала десь в полі й не можеш ти встати,
Ждеш молитов чиїх-будь.
___________________________________
… це твоє серце розтало,
Голос став тихшим, низьким.
Далі ти хтиво цькувала
Ці хаотичні казки
- Я повертатиму вліво,
З власних ініціатив.
Ти промалюєш сумлінно
Інший лукавий мотив…
23/12/12 – 4/13/13
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406211
дата надходження 04.03.2013
дата закладки 05.03.2013
а я ж тебе--нізащо і ніколи,
А я ж тобі--нізащо і ні з ким,
А я ж тебе--іще давно, зі школи.
А я ж з тобою--до останніх рим.
Уся твоя. І ти мені єдиний.
А я тобі--зоря чи первоцвіт,
моя найближча на землі Людино,
мій мною в Бога вимолений світ!?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405883
дата надходження 03.03.2013
дата закладки 04.03.2013
Шлагбауми днів перекрили дорогу
До тебе, коханий, до тебе, єдиний.
Шлагбауми днів перекрили дорогу
До тебе, коханий, до тебе, єдиний
Тривожна самотність чатує за рогом...
Печальна терплячість розхилить гардини,
Зайде до кімнати і сяде на ліжко,
Обніме подушку, сховає обличчя,
І тихо та м'яко, як пещені кішки,
Мені на коліна стрибнуть протиріччя.
Пограються серцем моїм неприкритим,
А потім заснуть до наступного суму.
...Я знаю: за шляхом отим перекритим
В цю хвилю ти також про мене подумав.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406200
дата надходження 04.03.2013
дата закладки 04.03.2013
А мудрість приходить не із сивиною—із втратами,
і хрестик печальний ще вишиє доля не раз.
ще вічність прискіпно у душу мені зазиратиме
Очима лелек, що давно відлетіли від нас.
«Та скільки ж іще?—запитаю, до краю стривожена.
Ще скільки хрестів на своєму шляху промину?
Чому ж ти до друзів так швидко приходиш, не-про-ше-на,
Що вкотре плече підставляю під чорну труну?.."
Злітають лелеки , туман розганяючи крилами,
Зливаються з сонцем, проміння сплітають в пісні.
За ними ще довго тужитиме дощ над могилами,
Та пам'ять на скроні порошею ляже мені.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406197
дата надходження 04.03.2013
дата закладки 04.03.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 02.03.2013
Сполохані тіні снують лабіринти
У світла долонях німих ліхтарів,
А ми перехрестями пишемо титри
До спалених гасел чужих бунтарів.
Крокуємо поруч вузьким тротуаром,
Малюємо далеч в зірницях очей.
Нічого не візьмеш у долі за даром:
Ні зрілих світанків, ні сонних ночей.
Сполохані тіні сплели лабіринти
Зі світла очей недосяжних зірок,
А ми переходимо межі – щоб жити,
Щоб виткати з мрії упевнений крок.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404214
дата надходження 25.02.2013
дата закладки 25.02.2013
Вона , мов зібгана ряднина,
У темнім закутку єства,
Вже розпрямитися повинна,
Та гине шанс – один зі ста.
Від злого світу неспроста́
В собі ховається причинна,
І приміряє на уста
Святі моління Августина.
Бо вік мине, і вічність стане.
І неба серце полум’яне
Погасне, - мов не до пуття,
Лише вона – шляхетна панна,
Перстом Господнім осіяна,
Просякне силою життя.
23.02.13
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403503
дата надходження 23.02.2013
дата закладки 23.02.2013
Час – найзагадковіший вимір людського існування. Він – найкраща ілюстрація теорії відносності. Відносність простору ніколи так не б`є по нервах, як відносність часу. Озирніться на прожите життя. У скільки часу ви вкладетесь, згадувавши? У годину. Максимум, у дві. Скільки років би ви не прожили реально, у пам`яті залишається лише жменька найяскравіших спогадів. Найглибше ззовні час позначається у нас на обличчях. Придивіться до облич літніх людей. На них написаний пройдений шлях і характер виразніше, ніж у товстих томах мемуарів. Змощечками, складочками, плямочками. По літньому обличчю можна читати характер, як у відкритій книзі. Жінки дуже цим переймаються, адже характер – не та річ, яку можна виправити за допомогою косметики чи пластичної операції. Він – характер – формується нашими звичками, переконаннями і способом дії у тій чи іншій життєвій ситуації. Віднедавна, зрозумівши, що вікові зміни мого обличчя рядовими послугами косметолога не виправити, я почала замислюватись над тим, яка риса характеру сприяє тому, що обличчя з віком не втрачає привабливості. Мені, як, певно, й вам, траплялись жінки, що з роками стали наче ще красивішими. От і зморщки є, й вік на обличчі не юний, а все одно, - дивишся й дивитись хочеться. Спостерігаючи, виявила цю рису. Це – лагідність. Лише вона, відбиваючись у рисах літнього обличчя, надає йому того неповторного світла й тепла, що робить немолоду жінку такою дивовижно привабливою. Лагідність характеру – найкращий засіб навіть у глибокій старості лишатись красивою, адже Біблія називає цю якість нетлінною.
Лагідність (російською – кротость) – фундаментальна риса жіночності. Чоловіки, наділені нею, майже не трапляються. Я знаю тільки одного Чоловіка, основою характеру якого була лагідність. Це – Христос. Вивчаючи Його життя, починаєш розуміти, наскільки наші, суто людські, уявлення про справжню лагідність далекі від того змісту, який був притаманний їй від початку. Ми дуже часто плутаємо лагідність з такими рисами характеру, які нічого спільно з нею не мають: безсловесністю, слабкістю волі, конформізмом і, навіть, даруйте за неологізм, пофігізмом. Лагідність у нашій уяві, - це необхідність завжди і всюди «підставляти другу щоку», не відповідати ударом на удар, а терпеливо зносити будь-яке знущання. Такого у нашому жорстокому світі ніхто не може собі дозволити. Тому лагідність – як слово, так і поняття, що його це слово називає, – вже трохи почало попахувати нафталіном. Ну, погодьтесь, навіщо здалась лагідність розкутим, сильним, вольовим жінкам?! Ні на що. Тут я згодна. Але будь-яким жінкам – і розкутим, і, навпаки, закутим – дуже би придався поряд чоловік, що вміє брати на себе відповідальність. За жінку, сім`ю, країну. Зараз таких чоловіків катастрофічно не вистачає. І ми всі від цього потерпаємо. І продовжуємо терпіти поряд себе чоловіків, позбавлених відповідальності. Чому? Бо здали у ломбард лагідність. Здали й нафталіном присипали, забувши важливу річ: Творець, що зробив нас із ребра чоловіка, наділив обидві статі рисами характеру так, щоб вони доповнювали й підживлювали одна одну. І ці риси – парні! Певна риса жіночого характеру відповідає цілком конкретній рисі чоловічого, утворюючи взаємодоповнюючі пари. Нема у жінок ніжності – чоловіки стають безсилими, нема цноти – чоловіки втрачають гідність. А без жіночої лагідності атрофується здатність чоловіків брати на себе відповідальність. Тому, якщо ми, жінки, не хочемо жити у світі абсолютно безвідповідальних чоловіків, давайте будемо ретельненько розбиратись – що ж це за риса така, без якої нема справжньої жіночності і може зникнути повноцінний чоловічий характер.
Найперше, давайте затямимо раз і назавжди: лагідність не має нічого спільного ні з мазохізмом, ні з конформізмом, ні з будь-якими іншими проявами людського слабоволля. Для християнина це – очевидно. Називаючи Христа лагідним ягням, євангелісти ніколи не казали про безвольність. І ми не будемо. Лагідність – риса фундаментальна, тому вона – багатогранна, не пласка. Основою лагідності є усвідомлення своєї залежності. Нам, борчиням за суспільну й особисту жіночу незалежність, усвідомити й прийняти свою залежність надзвичайно важко. Ми дуже отруєні століттями боротьби й пропаганди цієї боротьби. За статеву, суспільну, родинну незалежність. Ми – як той безтолковий богатир із казки: він так захопився битвою з ворогом, що заразом і своїх парочку булавою вклав. І ми так боролись за незалежність один від одного, що заразом стерли із своїх мізків інформацію про нашу абсолютну, тотальну залежність від Бога. Ми – істоти залежні. Причому, настільки, що жоден волос, як каже Біблія, з нашої голови не впаде без волі на то нашого Творця. Ми у Всесвіті – настільки малі й нерозумні, що нас пильнує постійно любляче Батьківське око. Ми – істоти залежні від чоловіка. Настільки, що він – чоловік – несе перед Богом відповідальність за дружину. Ми – залежні, але не безправні. Бо нам дано право вибору. І цього права нас ніхто не може позбавити. Тому усвідомлення своєї залежності від Творця – це акт волі, прояв мудрості і основа лагідності. І це - непросто, бо доводиться вступити у боротьбу з таким сильним внутрішнім ворогом, як гординя. Я не знаю людини, що виграла би цю боротьбу самотужки, без Божої допомоги. У стосунках між чоловіком і жінкою гординя проявляється постійно, бо від початку сімейного життя ми доводимо один одному «хто газда в хижі». Ми, жінки, забуваємо, що нас творили як помічниць. А ми хочемо зі своїх чоловіків поробити помічників. У кращому випадку. У гіршому – сліпо-глухо-німих капітанів далекого плавання. Лагідність – це усвідомлення свого місця у сім`ї. Місця помічниці. Це усвідомлення, як зараз кажуть, переформатовує наші життєві переконання. Адже на перше місце тоді потрібно ставити успіх свого чоловіка. Його кар`єру, а не власну, його інтереси. Відчули, як в середині все протестує? Я теж це відчувала протягом всього подружнього життя. Справа в тому, що я була більш освічена, ніж мій чоловік, більш обдарована. І що ж мені було – забути про все це і займатись успіхами мого благовірного?! Ага, зараз осьо! Багато жінок розмірковують так само. Нам, вольовим і розумним, здається, що ми все зробимо краще, швидше, толковіше, ніж наші половини. І ми позбавляємо їх права бути чоловіками. Тобто тими, хто несе відповідальність за цей світ. Як може чоловік, позбавлений відповідальності за своїх найближчих – дружину, дітей – відповідати за щось більше? Їм, чоловікам, їх відповідальність так само некомфортна, як нам наше усвідомлення своєї ролі помічниці. Втрата жінками розуміння своєї ролі у світобудові завдала нищівного удару по наших стосунках з чоловіками. Ми не хочемо чекати появи у житті судженого. Ще б чого?! Ми самі воліємо його обирати, а, якщо щось не складається, «боротись» за своє щастя. Як мало в усьому цьому справжньої мудрості, розважливості. А ще менше – лагідності. Адже лагідність – це уміння дочекатись результату. Так мудрий городник поливає порожню грядку допоки на ній не проклюнуться перші несміливі росточки. Він же не підіймає шар землі раз-по-раз, аби подивитись, росте там щось, чи ні. А ми, відчувши перші зернятка симпатії, намагаємось уже й добриво у вигляді інтимних стосунків підсипати, ще не дуже собі й уявляючи, що виросте з тих зернят – корисне щось, чи, може, бур`янець. Пам`ятаю, як знітилась моя доросла хрещена доня, коли я сказала їй, що тижня знайомства замало для першого поцілунку: «Це ви про молодь гарно думаєте». Жінкам – надто ж молодим і нерозважливим – не вистачає лагідності, аби дочекатись того єдиного, успіху й самореалізації якого вони сприятимуть. Чи ви, любі мої, колись так про це думали? Я би теж не думала, аби не трапилась на моєму шляху мудра літня єврейська бабуся. «Любов – це магія, - сказала вона мені, - ніхто й ніколи не скаже, яка саме жінка сприятиме успіху саме цього чоловіка». Чесно, я ніколи про любов так не думала! Бо, якщо так подумати, - Господи, як же мало у нас справжньої любові! Багато пристрастей, закоханості, хтивості, ба, навіть розрахунку й егоїзму у наших стосунках, а любові - справжньої любові - вкрай мало. Тому у наших сім`ях так багато бійок, пияцтва, хамства, ліні. Тому такі недолугі й нетривкі наші так ретельно перевірені до шлюбу ліжком сімейні стосунки. Може, ми не тим перевіряємо? А, може, не треба перевіряти? Треба просто спокійно дочекатись. Хороша дружина, хороший чоловік – то від Бога.
Як витримка землероба, лагідність підживлюється довірою. Що може землероб, вкинувши у землю зерна майбутнього врожаю і гарненько їх поливши? Тільки молитись, висловлюючи довіру Тому, Хто ці зернятка виростить. Жінці теж потрібно багато довіри. Спочатку Богові, а потім і своєму чоловікові. Вкинувши у ниву подружнього життя зернята любові й лагідності, треба дуже вірити, що з них виросте врожай чоловічої відповідальності. Складність у тому, що період «вегетації» і росту цього врожаю нам знати не дано. Це може бути рік, два, а може й півжиття. І за цей час будуть і сумніви, й розчарування, й біди. Ми не гарантовані від цього. А хіба був гарантований від земних нещасть Божий Син – найлагідніший з усіх, кого я знаю?
Ще одна річ, без якої жіночої лагідності нема – це повага до чоловіка, до самого факту його існування, до його «іншості», «інакшості». Місточок між почуттями й розумом – повага. Це не симпатія чи пристрасть, які можуть виникати спонтанно, повага – рішення, вона базується на спостереженнях, роздумах, співставленні з ідеалом. Це – почуття, сформоване розумом. У дітей повага формується батьками. Мама вчить поважати тата, тато – маму. Разом вони вчать своїх діток поважати старших, шкільних вчителів. Різке падіння поваги до старших і до вчителів у суспільстві свідчить про те, що батьки втратили фундаментальні якості характерів – відповідальність чоловіка й лагідність жінки. І звідси – криза сімейного виховання й тотальна моральна отупілість наших дітей.
Я й справді гадаю, що лагідність – надзвичайно інтелектуальне почуття. Багато чого в ньому опирається на розум, розважливість, поміркованість. Адже і усвідомлення своєї залежності, і уміння дочекатись, і довіра, й повага потребують роздуму, бо це ми – і ніхто, крім нас – вирішуємо, від кого будемо залежати, яких результатів чекати, кому довіряти і кого поважати. Це наше, Богом дане право – право вільного вибору.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403360
дата надходження 22.02.2013
дата закладки 22.02.2013
Хочете повеселитись? Спробуйте задати у інтернетному пошуковику якесь абстрактне поняття і почитайте, що вам пропонується на його визначення. Я задала «любов». Чого тільки не отримала! Визначення філософів. Чесно? Нічого не зрозуміла, хоч філософію в інституті дуже любила й була улюбленицею шанованого не тільки у нашому вузі викладача. Визначення поетів і письменників. Багато красивих слів. Насмішило визначення психологів, де любов названо аномальним станом психіки. Вивих такий, - розумієте? Мені й самій у роботі над темою щастя важко добирати слова. Немає таких, щоб повною мірою відображали моє внутрішнє розуміння, мої власні почуття. Так само важко мені передати ті емоції, що вибухнули у моєму серці, коли я вперше прочитала біблійне визначення любові. Я почувалась розчарованою і обманутою життям, адже, згідно з цим визначенням, я ніколи не любила. Набір моїх душевних якостей і на десять відсотків не складався із того, що було потрібно для справжньої любові. Ніде – ні до того, ні пізніше – я не зустрічала визначення любові, яке складалось би із суцільних дієслів. Як філологу, мені б до голови таке не прийшло. Я добирала би якісь іменники, приправлені прикметниками (красотами тобто). Мої уявлення про любов – неземне, казкове, ні з чим не зрівняне почуття – наче каменем важким притисло перше ж слово біблійного визначення: «Любов довготерпить». Терпіння на той час зовсім не входило до переліку моїх чеснот. Яке там терпіння?! Я на зупинці більше п`яти хвилин постояти спокійно не могла, починала ходити туди-сюди й поглядати на годинник. Найстрашнішим нічним кошмаром для мене був сон, де я кудись не встигаю. Найбільше ж відсутність терпіння заважала у вихованні дітей. Не вистачало сил дочекатись, поки вони навчаться щось робити, тому я все намагалась доробити за них. Згодом це переросло у якусь манію. З відголосками цієї манії я до цього часу борюсь.
Тільки тепер, співставляючи взаємодоповнення, взаємодію чоловічого й жіночого характеру, я бачу, наскільки важлива річ жіноче терпіння. Шукаючи йому пари, я перебрала такі чоловічі якості, як витримка, поміркованість, розважливість, але відкинула їх. Не парувались, не ладились. Повинен був проявитись духовний зв`язок, а він все не проявлявся. І в якийсь момент стало очевидно, що я сама не розумію духовної суті терпіння. Чому, чому Господь ставить його на перше місце у визначенні любові, а, отже, у визначенні Своєї Божественної сутності? Саме це співставлення терпіння як складової жіночого характеру із Божественним нереально довгим і глибоким терпінням й дало мені відповіді на всі мої питання.
Терпіння – не статична якість. Якби я хотіла зобразити його за допомогою геометрії, то обрала би вектор. Терпіння – це рух. Душевний. Духовний. Але не хаотичний, а, як вектор, чітко спрямований до мети. Людина, не будучи цілеспрямованою, не може бути терпеливою. Може бути апатичною, безініціативною, безвольною, але не терпеливою. Мета – не абстрактна мрія. Для мрії терпіння не потрібне, для того, щоб помріяти потрібен тільки зручний диван. Мета – річ конкретна, визначена у просторі, часі, зусиллях. Терпіння – то шлях до реалізації мети, уміння дочекатись результату. Воно не існує, коли не спрямоване на очікуваний результат. Несподівано, правда?
У Божому терпінні мене вражає не стільки його безмірність (хоч і це викликає почуття неймовірної поваги й вдячності), мене вражає, що Всемогутній ніколи не нав`язує нам свого вибору. Він обурюється, сердиться, страждає, але ніколи не вирішує за нас. Раз давши нам це право, Він не відміняє Свого рішення. Я от думаю: скільки разів Він згоден з моїми рішеннями? Боюсь навіть уявити, як це мало! Скільки біди наробили наші нерозважливі рішення у масштабах і наших власних життів, і всієї планети! Ми вкрай нерозумно використовуємо своє право вибору. Але, раз давши нам це право, Господь не відбирає його. Він дозволяє нам самим приймати рішення, а потім, згідно з цими рішеннями, моделює найменш руйнівні ситуації нашого життя. Таким чином Він дає нам право на помилки, щоб ми вчились. Чому я кажу, що терпіння – одна із фундаментальних рис жіночого характеру? Тому що навчанням дітей – у сім`ях, у школах – здебільшого займаються жінки. Вони -вчителі по природі материнства. Для терпіння потрібно, щоб жінка не тільки бачила мету своїх зусиль, а й поважала право ближніх своїх на власні рішення, на власні помилки. Це – дуже важко. Адже рішення частенько бувають неправильними, а помилки – болючими. Вони позначаються на всіх сферах життя – стосунках, добробуті, здоров`ї. Життя – не шкільна вправа, тут чорновиків не передбачено, ніхто набіло переписати не дасть. Терпіння – це завжди ризик. Тому його – терпіння – ніколи не буває без довіри.
- Ну, як, - скажете ви, - можна довіряти людині, що не раз підвела, вчинила нерозумно? Ми ж не боги!
- Можна. - Відповім я, - якщо людина не порушує своїм рішенням Божих заповідей, довіряти можна. А, якщо не маєте сили довіряти ближньому, - довіртесь Богу. Адже наші взаємини з людьми – то проекція наших стосунків з Ним.
Шлях терпіння – складний шлях. Обираючи його, потрібно бути готовою глибоко проникати у життя близьких людей, аналізувати помилки, шукати нових рішень, думати і співставляти. Треба розуміти, що постійно стикатимешся з впертістю, самовпевненістю, гординею. Адже визнавати свої помилки ніхто не любить. А ще менше ми любимо й вміємо вчитись на помилках інших. Таке виходить замкнуте коло: на чужих – не любимо, своїх – не визнаємо. Розірвати це коло можна, справді, тільки довготерпінням. З одного боку – з боку жінки. А що потрібно з боку чоловіка? Тут, нарешті, я й знайшла її – ту рису чоловічого характеру, яка парується з жіночим терпінням! Це – рішучість. Здивовані? Я теж. Не аналізуючи духовну сутність характерів, додуматись нереально.
Скільки терпіння потрібно жінці, щоб додати рішучості чоловікові, який з дитинства звик, що мама не дає права на помилку, не дозволяє прийняти рішення. Критикує й намагається все зробити сама: «відійди, безрук, вічно у тебе нічого не виходить, дай я»? Нетерплячі мами, нетерплячі дружини породили цілу націю, де нерішучість – ментальна риса чоловічого характеру. Наші чоловіки сьогодні здатні лише на спонтанні вибухи протесту. Прийняти рішення, взяти за нього відповідальність і рухатись до мети – для цього їм рішучості не вистачає.
Чим більше думаю, тим глибше розумію, наскільки мало у фундаментальних якостях жіночності місця для почуттів. Ще менше – для емоцій. Первосвященик у храмі людського духу – розум. Саме він керує терпінням. Аналізувати мету, визначати шлях, вибудовувати стратегію – робота розуму. Визнавати право на рішення, поважати право на помилку – теж робота розуму. Хоча тут і робота серцю знайдеться, адже доброта і довіра – результати діяльності серця.
- Ти надто ускладнюєш, - сказав мій товариш – психолог з досить пристойною освітою, - терпіння елементарно тренується, якщо визнати, що це – просто уміння дочекатись. Треба навчитись зусиллям волі придушувати порив рухатись і примушувати себе стояти на місці, - от і все.
Я знову відчула, як важкий камінь ліг на серце, - той самий, що вже відчувався по прочитанню біблійного «любов довготерпить». Не схожий на любов тупий примус чекати. Геть не схожий! Я вже примушувала себе колись чекати рішучих вчинків від свого чоловіка. Окрім розчарування й депресії таке чекання нічого мені не дало. У духовному сенсі воно радше нагадує пляму з контурами фігури з трьох пальців, ніж стрункий, цілеспрямований вектор. Терпіння з`явилось тоді, коли я усвідомила, що моє місце у сім`ї – місце помічниці. Щоб бути гарною помічницею, я мушу знати багато речей: куди мій чоловік веде сім`ю, яку стратегію він обирає, де я можу найбільше йому знадобитись. І я ці питання задала своєму чоловікові. Найтрагічніше у моєму житті те, що я це зробила на двадцятому році подружнього життя. Бо на жодне питання не було відповіді. Мій чоловік не замислювався над такими речами – жив, як живеться. Час – категорія конечна. Саме тому я так старанно записую свої міркування, - може хтось встигне раніше, ніж я.
Духовна суть терпіння – цілеспрямованість, усвідомлення свого місця і права інших на рішення і на помилки, – засвоєна на рівні життєвого переконання, робить чекання результату спокійним. Це вже не камінь, що тисне на серце. Це – надійна опора чоловічій рішучості. Адже рішучість виробляється і проявляється вільно тільки тоді, коли право на помилку враховується, а право на рішення поважається. І коли помічниця вміє спокійно – без істерик і нарікань – дочекатись результату. Прекрасно, коли вектор жіночого терпіння і направленість чоловічої рішучості співпадають. Тоді рух виходить швидким і гармонійним. Для цього обом потрібні язики. Щоб розмовляти.
Нас у дитинстві, у школі, у вузі вчать говорити. А розмовляти ми учимось самі. Часом, чуючи розмови деяких сімей, я згадую Франкове оповідання «Грицева шкільна наука» - такі ці розмови «результативні». А головне – «зрозумілі»! Моя вчителька математики у таких випадках жартувала: «Треба, Федю, так говорити, шоб тібє панімалі, шоб ти сам сібє панімал!»
Так от. Ні терпіння жінки, ні рішучості чоловіка немає без глибокої довіри і взаєморозуміння, без постійного результативного, розумного спілкування. Такого, «шоб тібє панімалі». А це вже, погодьтесь, більше схоже на любов, ніж тренування нічого не робити і примус стояти на місці.
Прочитайте визначення любові у Апостола Павла. Він, наче по сходинках, веде нас до вершини людського духу. Перша сходинка – терпіння. Давайте вчитись терпінню у будь-якому віці, за будь-яких обставин, адже вчитись любові ніколи не пізно, а у цій науці через сходинки не поскачеш. І, знову ж таки, нам так не вистачає в житті чоловічої рішучості!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403386
дата надходження 22.02.2013
дата закладки 22.02.2013
Лапатий сніг один танцює.
Вальс.
В грудневі дні, у міжморозній тиші
скупі рядки не схожі так,
на вірші,
але пишу, бо думаю.
Про Вас.
Недавно ж осінь бавилась
листком.
Горіли вишні,
наче у пожежі,
і той годинник на високій вежі
відстукував,
мов Панна
каблучком.
За Вами йшов,
а в серці – мов струна.
Ніяковів. І не зумів спитати,
хоча б про те,
як милу Панну звати,
й чому вона самотня і
одна…
Листок торкнувся
до мого чола,
Ті очі. Мить,
і зникла незнайомка,
а та струна, що так бриніла,
тонко
із осені у зиму перейшла.
А й досі лину в той
осінній сад,
де замість листу сніг летить грудневий,
О кароока Незнайомко…
Де Ви?...
Вальсує садом тихий снігопад.
плейкаст від LaurA
http://www.playcast.ru/view/2060358/1eda7ccd44c3bcf64697bdbf1a6721cce5a3a826pl
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382688
дата надходження 05.12.2012
дата закладки 22.02.2013
Є жінки непомітні,легко губляться в натовпі,із яскравими мріями але браком зусиль.Є жінки для натхнення,бо вважаються гарними і приречені жити вже з цим.Є жінки,що роздавлені,крижані і відчужені,що тримають на відстані-їх серця з мікросхем.Є такі,що не навчені жити з надлишком свіжих проблем.
Є ще досі не вивчені,із печаткою безвісті і таємними силами,що доводять до мук.Є жінки,що окрилюють до вершин шовковистості,є й такі,як миттєвість весни.Є наповнені ніжністю,що м'яка як мереживо,із подобою ангела і легким змахом крил.Є жінки вищі близькості,із душею безмежною і незайманим спокоєм,що хвилює,п'янить...
їх ламає реальність...щоб сховатись від неї,лиш зникають у дверях квартир -
там чатують думки - доля ж кожну зробила чиєюсь,в цім і є вища сутність для них...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403172
дата надходження 21.02.2013
дата закладки 22.02.2013
Ніч. Вулиця. Ліхтар. Аптека.
І світло мертве і тьмяне.
Живи хоч чверть, а хоч - піввіку -
Печаль ніколи не мине...
Помреш - і знов почнеш спочатку,
I вирине зi сну примар
Ніч. Крижана пітьма каналу.
Аптека. Вулиця. Ліхтар.
Александр Блок
Ночь, улица, фонарь, аптека,
Бессмысленный и тусклый свет.
Живи еще хоть четверть века -
Все будет так. Исхода нет.
Умрешь - начнешь опять сначала,
И повторится все, как встарь,
Ночь, ледяная рябь канала,
Аптека, улица, фонарь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401592
дата надходження 16.02.2013
дата закладки 21.02.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 20.02.2013
Духмяний аромат твоєї шкіри
Приємно так мою торкає пам»ять:
Такий же запашний, як яблунь зрілих
Плоди, (до себе, впавши в трави, манять).
А я, мов промінь сонця той уранці -
Торкаючи зіпрілість росянисту
На твому ніжно-шовковому ґлянці,
Вдихаю яблук юність рум»янисту.
Цілунком напуваюсь, мов нектаром…
Моє ти – яблуневе божевілля!
Затьмарена свідомість твоїм чаром
Від шалу – до блаженного безсилля.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=402037
дата надходження 18.02.2013
дата закладки 20.02.2013
Яснозора Ніч зимова в місячній імлі
Закохалась в Сонце-обруч. Горизонт землі
Все ховав його від неї. Радість і печаль -
Їх побачення вечірні й вранішні "Прощай".
Стали місяць із зірками - ранами в душі,
Що ятрились Сонця сяйвом на тілах чужих
І покров зими сріблили - сніжний оксамит.
Ніч тужила у чеканнях Сонечка візит.
- Не журися, Нічко люба, разом ми, повір!
Сяє погляд мій у світлі незлічимих зір,
В срібній, місячній оправі - тобі усміх мій:
Лиш в тобі горю насправді у пітьмі німій.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=402681
дата надходження 20.02.2013
дата закладки 20.02.2013
«Може й справді вся правда – мить,
Мертві факти й безсмертні міти…»
(Євген Плужник)
Визирнувши за вікно, я побачив гроно винограду, яке так і не достигнувши, замерзло під час першого нічного приморозку. Я подумав, що воно нагадує мені ірландських поетів початку ХХ століття, які так і не написавши своїх віршів полягли під час ірландського повстання 1916 року. І я подумав, що зимові дні в Дубліні завжди були сумними і меланхолійними відколи ірландці втратили під ногами землю і навчились придумувати такі приказки як: «Високої тобі шибениці у вітряний день!» або «Що в Коннахт, що в пекло!» І тоді я подумав, що зима 1917 року у Дубліні була такою ж сумною і безнадійною як і цей замерзлий кислий виноград за вікном і написав таке:
Спустошує холодний вітер слів
Мій Дублін сірий і мою кімнату
Збудовану з думок і світла ліхтарів.
Я істину намалював строкату
Між чайником і маривом Стожар,
Мій кіт нудьгує, за мізерну плату
Сізіф тутешній на імення Болівар
Тобі догляне твій нікчемний сад,
А під небесним дивом Оріона
У снах твоїх дозріє виноград
І глек наповнить трунком Посейдона
(Бо море теж п’янить), і бідний харизмат
(Той що студент і схимник) з білого сервізу
Візьме горня. Попросить в Бога візу
На тиждень-другий у банальний рай.
Він каву поважає. Хліб розкрай,
Бодлера прочитай отрути повний вірш
І в холоді нудьги згадай, що все пройшло
Вітчизну продали за срібняки, за гріш,
А ти все бавишся в нікчемне ремесло,
Естета зображаєш й скепсисом грішиш…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=400064
дата надходження 11.02.2013
дата закладки 11.02.2013
Ти зачекай. Наша ніч ненародженим птахом
Вперто розкльовує сонця шкарлупку тверду.
Ти помовчи. Дай мені навтішатися страхом—
тим пізнанням, що нарешті до тебе прийду.
Голову мовчки тобі покладу на коліна,
Пальці твої у волосся собі заплету…
Тут же народиться птах. Спалахне-і загине,
Попелом срібним засипле мою самоту.
Ти не спіши. Ти візьми того попелу в жмені,
Чуєш: хтось дихає там, мов дитя уві сні?
Вгору підкинь—в небі сонцем народиться Фенікс,
Щоб проспівати тобі всі найкращі пісні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=236331
дата надходження 22.01.2011
дата закладки 10.02.2013
"Тешеќюр едер́ім" - по-турецьки
"велике спасибі"...
Літаком - до Батумі,
а далі - крізь гори - в Різ́е*, -
Наш невільницький шлях,
тільки, може, в сучасному штибі.
Через митні кордони -
не пішки,
"якщо повезе"...
Тешеќюр едер́ім -
лейтмотиви турецьких базарів.
Гомонів по-російсько-турецьки
гарячий майдан,
Там,
минувши товар,
як повію,
мене запитали:
"А почому ханум?
Чи то пак, українська мадам?"
Нерозважливий турок!
Опікшись об очі-кинджали,
Він низенько вклонився.
Він все би купив,
якби міг!
Встань ефенді*, з колін!
Роксолану ви теж купували.
Вам не вперше
вклонятись
до збитих дорогами
ніг.
*Різ́е - гірське провінційне містечко в Турції.
*Еф́енді - (тур. шановний) - звичне звертання до чоловіка.́
11.07.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269713
дата надходження 11.07.2011
дата закладки 09.02.2013
Ввійду в дитинства береги святії,
Де Божа Матір дивиться з ікон.
Дорослого життя перипетії
Розтануть тихо, як ранковий сон.
Я там ще вірю в світанкову долю,
Пасу мурашок і порічки їм.
Там про дитячі сумніви і болі
Бабусиним долоням розповім.
Там ще невдачі не гніздяться в стрісі,
Чигають у дорослості жалі,
Там підлітки-ромашки на узліссі,
Як я, ще недоторкані й малі...
**************************
Вже облетіли пелюстки квітчасті,
В житейське море вилилась ріка.
Лобастеньку голівку правнучати
Уже не пестить бабина рука.
В моїм саду розлуки колобродять.
Навкруг життя - столикий іподром...
Журавлик заглядає у колодязь -
Дитинство хоче виловить відром...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=171518
дата надходження 12.02.2010
дата закладки 09.02.2013
у свій день народження
лютого місяця в очах котрого поселився сухий вітер
загуслого світу
що непевно переливає крізь сито світанки
і вагітніє спалахами хвостатих зірок
я тобі зроблю подарунок
залишу себе на полиці
у зеленій палітурці
останньої книжки
яку ти прочитав
солодко припадатиму пилюкою
обриватимусь потоком вічності
а грім
що сидітиме у кутку твоїх металевих хмар
витиратиме зайві крапки
нової сторінки
і то
мабуть
буде найкращий подарунок тобі
у мій день народження
навіть коли ти читатимеш
іншу книгу
я буду поруч
твоїх вій
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=399280
дата надходження 08.02.2013
дата закладки 09.02.2013
Цієї втіхи я не осягну!
Як вам вдалося ніжно й урочисто
В моїй душі розбурхати весну
Осіннім дзвоном золотого листя?
Вона, - курна, безводна, і гориста,
І наче степ, де суховій майнув,
Де не весніли квіти літ із триста,
Хіба деінде кущик полину.
Вам удалося оросити порох
Щемливим словом, бірюзовим зором,
Щоб серце веселково розцвіло.
Холонув позір голубої висі,
А ми у теплу юність подалися
Безвиході і фатуму на зло!
08.02.13
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=399247
дата надходження 08.02.2013
дата закладки 08.02.2013
Де графоманії літературний бал —
гламурний.
Я не підкажу.
Краще вас запрошу —
у дивний, всеможливий всесвіт мови,
до відкриття, співтворення, заселення —
планети наступаючого слова…
Творити у рукописах світи,
із речень ріки,
континенти — сторінки,
із найпалкіших слів — сонця, щоби світити.
І збагатити склад в людській душі,
збагнувши, що її скарби — вірші.
А чудеса приходять не лиш в сни,
й після пожовклих сторінок макулатури,
світ презентується оновленням культури,
і назовуть нас поколінням літературно весни.
Замість рецензій критика,
даю, — літературного об’єднання код ДНК,
для співтворців,
і для співців,
чиє багатство є поезій грони,
свій оприлюдню номер телефона:
098-08-6 і 7 ще 5 і 3-4
іншолітературної планети позивні,
душі антени ззовні.
Телепортуйте!
Телефонуйте!
Не мовчіть.
Вас чують, говоріть…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=365359
дата надходження 20.09.2012
дата закладки 08.02.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 08.02.2013
----Коханому і єдиному В.В. присвячується
Коли до губ твоїх лишається ще кілька снів
Лід венами очікувань, мов лихоманкою –
Сріблястим павутинням серце переплів…
Ця зустріч манить теплими обіймами.
Зігрій мене, як вперше, мов тоді… між мрій,
Щоб світ навколо зрадив меркантильності.
Ти – Ангел мій земний, цілуй думки відверті наніч.
Найщасливіша я в своїй безсильності,
Перед твоїми «хочу» м’якну пластиліново,
Всі щезли недомови в нетрях всесвіту.
Стенає ніч плечима – заздрить пристрасті,
Бо ти не будеш нині більше стриманим!
Дозволь мені побути божевільною,
Владаркою всесильною над буднями…
Твоєю лиш… коханою і вільною…
Навіки, назавжди, тепер, щодня.
Я золото твоїх зізнань в долоні заплету,
Бо ти найкращий серед Ангелів, що не в Раю,
Бо ти єдиний чув стільки разів «люблю»…
Малює щастя пензлем серця казку на вікні,
Коли до губ твоїх лишається ще кілька снів…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=398495
дата надходження 05.02.2013
дата закладки 05.02.2013
Листок розлуки сумний і жовтий -
в серце до мене...
Знов осінь пише в скрижалях парків
свої катрени.
Бездомний вечір, думки про тебе -
любов колише.
В душі самотній щирий молебень,
щоб в тебе вийшло -
здійснити плани і повернутись
скоріш до мене,
щоб сьоме небо в смарагдах ночі
стало зеленим...
щоб вкотре щастя світилось сонцем
з-за небокраю...
Все в тебе вдасться. Ти будеш поруч.
Люблю. Чекаю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378283
дата надходження 16.11.2012
дата закладки 03.02.2013
Не моліться на нас, не треба -
краще нам подаруйте квіти -
в безупиннім життєвім леті
будуть щирістю нам зоріти.
Не даруйте єлейні ріки -
поведіть у весну нас юну,
щоб згадали, ну хоч би зрідка,
що жінки ми – співочі струни.
Не дивіться з-під брів лукаво,
погасіте усмішки хтиві –
заяложеними рядками
недовір’я між титри йтиме.
Посміхніться ласкаво, щиро -
щоб хотілось довіку разом -
крізь зозулину незлічимість,
крізь закохану несучасність.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=238611
дата надходження 03.02.2011
дата закладки 02.02.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 01.02.2013
«Кілька років тому я дізнався від Шефа… телефонний номер Бога.»
(Харукі Муракамі)
Мандрую на схід.
За барханом бархан.
Стежа каравану долає
Черговий перевал.
Мандрую на схід.
У моїх черевиках
За халявами сховані
Твори Германа Гессе потріпані.
На пам'ять цитую Лі Бо
Коли пересохле горло
Про воду хрипить.
Серед ночі наснився Конфуцій.
Очі розплющив, а зорі
Гронами виснуть
В колодязі марив моїх
Чи то медитацій.
Дослухаюсь до звуків пустелі.
Сивий їжак
Приніс мені яблуко істини
Маленької, як чайник Хайяма
І пошепки
Відкрив таїну
Про те, що життя наше сон -
Тільки сон…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=388905
дата надходження 31.12.2012
дата закладки 01.02.2013
Я кажу
Мій сховок – наче листяний кляштор
Іржавим крісом крапку ставить доля
Сховає Чорний ліс буття мого роки
І люди місяця загублять шлях і слід
Тих хто ішов у синяву боліт
Ми – міт. Таємний міт
А я лише відлюдник
Що темрявою дихає услід
Рокам поневірянь, зневіри і клятьби
Ти, старче лісовий скажи – якої сили
Справіку тур лишав тут заповіт
Прирученим нащадкам гордих воїв.
Старий бук мовить
Мовчальнику! Ти слухаєш дарма
Розмову вічну пралісів дрімучих
Ти волю відшукав але себе згубив
Забудь натхнення, спів дівочий
Забудь себе і людські голоси
Замкни уста, стули незрячі очі
Подихай вічністю моїх духмяних крон.
Смерека мовить
Тут не мовчить ніхто у пущі лісовій
Ти голоси почув – зречись і будь
Ніхто не помира – ні сонце ні трава
Дивись як кріс залізний твій посріблила роса
Одвічні ми – і ти, твій кріс, твої набої
Нащадки прокленуть – дарма – у вічності двобої
Є ти, твій оберіг, твоя тюрма -
Це тіло, що несеш постійно із собою
Тому стань деревом, віками шелести
Воскресни з небуття коли роки
Відлічувати втомиться сова
Ти лісом став….
Береза мовить
Коли підеш у землю цю
Ти виростеш травою
Я за тобою плачу по весні
Ці рани на корі, ці сльози соку
За воями лісів що йшли у небуття
Нічого не проси – ні долі ні життя
Все лиш туман ранковий
За тобою
Заплаче ліс
Коли ти лишишся отут
Назавжди….
Чорний ліс мовить
Той жив – хто жив
Хто холодом долонь зігрів оцю кору
Оце залізо скрижаніле
Що висло на плечах
Людей нічної мли….
Я мовлю
Я чую голоси старих дерев -
Моїх одвічних побратимів
Я в ліс пішов – не вернуся назад
Я лісом став….
З вовками розділив я їхню долю
Коли мисливці прийдуть на двобій
Не в небо я злечу – моя душа не птах
Під буком цим я виросту травою…
(Світлина автора віршів)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329405
дата надходження 11.04.2012
дата закладки 01.02.2013
«Біда так тяжко пише мною.
Так тяжко мною пише біль…»
(Василь Стус)
Якось я ночував на пустельному березі океану біля скель Коннахту. Я слухав цілу ніч хвилі, які шуміли важко і тривожно. Місяць був якийсь неприродно блідим і сумним опудалом неба. А мені все згадувались давні легенди про феніїв та про королеву Медб. І тоді я написав таке:
Місяць – це білий кіт Космосу.
Чому його муркотання
Таке сумне і тривожне
В ці ночі холодні та вітряні?
Чому така тиша
На кам’яних сторінках
Важких ірландських дольменів-книг?
Чому замовкли вони коли
Кожне слово літописів
Волає поглухлим нащадкам?
А кожне слово легенд болить?
Споглядав картини Ван Гога –
А там сонячно.
Слухав музику старого лісу –
А там безодня.
Зберу я оркестр з білочок та їжаків,
Зайчиків та дощу
(Бо зайчики то діти літньої зливи).
Нехай їх мелодія відкриває вікна
Маленьких королівств Ірландії.
Давно полеглі воїни мого клану
Приходять тінями до згаслого вогнища,
Де вуглини останнім теплом
Нагадують, що зима це сон розуму.
Розкажу їм про Гогена –
Він теж нетутешній,
Він теж втік від буденної сірості
У неіснуючий світ рудого кольору.
Хто скаже мені:
Чи є щось на світі безглуздіше
Нелогічніше і недоречніше
Ніж історія моєї Батьківщини
Нещасної?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397141
дата надходження 01.02.2013
дата закладки 01.02.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 31.01.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 30.01.2013
(Героям Крут)
Нас тут триста, як скло,
Товариства лягло.
Тарас Шевченко
Тихо падає сніг. Гулко капає кров
Десь з-під серця, що в холод закуте.
Не жалію я, мамо, що вчора пішов
В бій смертельний під станцію Крути.
Я лежу на снігy, що червоним стає,
Наче маки у нас на городі.
Пам'ятаєте, мамо, дитинство моє?..
Ви співали мені про свободу!
Перед смертю я згадував рідне село.
В «Кобзарі» Ви узимку читали:
"Нас тут триста, як скло, товариства лягло..." -
Так, мов долю мою віщували.
Я хотів нагадати чи Вам, чи coбi —
Україна не втратила сили.
Ми, віддавши себе у тяжкій 6opoтьбi,
Порятуєм її від могили.
Вибачайте мені. Я інакше не міг.
Краще вмерти - та волю здобути..
На могилу мою тихо падає сніг.
Мамо, мамо, не плачте, це – Крути!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321952
дата надходження 14.03.2012
дата закладки 30.01.2013