Робиш крок, наче собі на зустріч.
Собі майбутній, що простягає долоні, мовляв:
-Нічого не бійся. Йди.
А ти вкотре бачиш сотні мільйонів облич,
для яких щастя - відверто невдалий синонім.
Закулісся душі. Волога від сліз підлога, на ній
минуле лишило такі неохайні, брудні сліди.
Час іде по них.
Страху більше немає, він розчинився болем
поламаних ключиць і остаточно зник.
Ти ж проковтнула голос, запила його темним,
сухим вином.
В горлі забився кашлем запечений разом з
житнім хлібом тмин.
Кінцівки дико тремтять, якщо заплющити очі-
можна побачити смарагдове атлантичне дно.
Ця любов
насправді приречено фригідна.
Якщо навчитись цілувати чужих, можна назавжди
безболісно й легко порвати нитку терпіння з тим,
хто тобі даремно рідний.
Зніми для неї фільм, обережно і ніжно як з
теплого тіла одяг.
Коли твої дотики надто холодні і від них шкіра стає
спантеличено пориста.
Тонни ефімерно красивих, грамотних слів
з яких до смішного мало користі
і в яких майже немає значення.
Зніми для неї фільм так,
щоб вона, народившись німою й
незрячою, могла його пальцями чути і серцем бачити.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=303728
дата надходження 02.01.2012
дата закладки 02.08.2013
Я говоритиму тобі неправду, слухай.
Тільки роби вигляд, що ми не знайомі.
Вдавай,
що ти вперше у цьому домі,
бо у стін,як відомо, завжди є вуха.
Сідай
за письмовий стіл, змочи у роті перо,
глянь, чи не засохла чорнильниця.
Тільки не озирайся,
за спиною у тебе сумнів, він тримтячою рукою
зводить курок.
Я говоритиму тобі неправду, що була надміру
терплячою й сильною,
а ти ввічливо
запропонуєш хустинку, коли у мене з носа
від хвилювання піде кров.
Я говоритиму тобі неправду,
ховаючи погляд під куцу вуаль капелюшка.
А ти, наче грайливий цуцик,
облизуватимеш мені руки, мовляв"
я ладен на все,тільки спершу почеши за вушком".
Серпень знову ховатиме полуниці у віконних рамах.
Наївно вірилось, що моя брехня й далі вростатиме
у твоє таке ще молочне, вразливе серце .
Проте, здогадався,пальцем у небо тицьнув.
Я дивлюсь як виносять ікони з храму на своїх спинах
сутулі, німі й блідолиці черниці.
Як висмоктує життя з дикої айстри трутень.
Як вправно переплітають шерстяну нитку нагострені спиці,
як смакує ніздрями свіжу фарбу майстер, як п'ють за здоров'я
й любов отруту...І щось всередині мене ниє, обривається, терпне.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315563
дата надходження 20.02.2012
дата закладки 02.08.2013