Как пережить ещё пожар
Сейчас, когда тебя нет рядом
И сколько прорываться надо,
Чтоб выпустить ненужный пар,
Регенерировав опять
Из пепла боли и привычек
И о несбывшемся не хныча,
Тебя отчаянно… не звать
Мне в лабиринтах суеты
Несостоявшейся невесте
Искать самой, как будто вместе
Наощупь путь, что выбрал ты
Отчасти мне понять дано:
В масштабах космоса едино
Что было искренне, любимо-
Ты есть во мне и всё равно,
Что так случилось , не сбылось
Но взгляд поднять к извечным звёздам
Я знаю, никогда не поздно,
Пока не вбит последний гвоздь.
© Елена Зинченко 16.12.2020.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898302
дата надходження 16.12.2020
дата закладки 16.12.2020
[b]Вітер[/b]
Я лечу. Я не затримуюсь.
Я не знаю печалі.
Так вважаю. В це вірю.
Минаючи далі.
[b]Дощ[/b]
Я лечу. Краще, мабуть, сказати, що падаю.
Завжди падаю. Іноді я не встигаю.
Озирнутися навіть, як вверх відлітаю.
І Тебе ледве дотиком рук зачіпаю.
Потім згадую … згадую ... згадую ...
[b]Сонце[/b]
Так вже склалось, не ходимо парами.
Відчуваємо це? Але знаємо.
Я печу, грію, може, яскравий ліхтар,
Вже покладений деким собі на вівтар.
Заховалось за хмарами - чарами ...
[b]Земля[/b]
Скільки всього уже
Ударялось, минало, у вічність пішло.
Я не знаю ціни цього, може, для мене це складно.
Може, я тільки сцена, може, я тільки тло.
Це буває красиво, буває нечемно, незграбно.
Вже усе це було. Та невже?
[b]Час[/b]
Може, я і важливий, а може і ні?
Чи комусь я брехливий все спалю у вогні?
Чи комусь я щасливий мерехчу як екран?
Зраджений, не зрадливий, поводир чи дурман?!
[b]Відстань[/b]
Може, я і важлива, може, просто ніхто?
Може, я і примхлива, вся з холодних пустот?
Поламала всі крила, а комусь і не так.
Вся стиснулась, скрутилась, бо так хоче дивак …
[b]Фантазія[/b]
Може, я не красива, може, зовсім дурна,
Трачу час, трачу силу, вся якась неземна,
Не ховаюсь, не плачу, не здригаюсь крильми,
Десь броджу не тужлива між думками й людьми …
[b]Люди[/b]
Пробігаємо, ні, пролітаємо.
Щось важливе? Забули сказати, зробити?
Ми не знаємо.
І на вчасні підказки немає вже часу.
Десь романи, десь казки. І так ось щоразу …
Помічаємо ...
[b]Те, що залишаємо[/b]
Може, квіти в саду, може, слід у душі,
Чи велику любов, чи маленькі вірші,
Чи багато тепла, чи порожні слова,
Може, ти щось не встиг, може, ти не змогла …
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829228
дата надходження 16.03.2019
дата закладки 16.03.2019
В наповнених ніжністю серце – дрібнесеньке зерня,
Що може пробити в зростанні і камінь, й броню,
Здолати колючого норову зболене терня
Тендітним та лагідним, рідним до болю "люблю".
Мелодії дум переспівують милощі сонця,
Затишком рясніють, звучать через дії й вуста.
Своїми здаються турботи в очах незнайомців –
Їм, чуйним та добрим, чужою не буде біда.
Цілунки, цілунки, цілунки, цілунки, цілунок
Омитий росою блаженства світанку душі.
В наповнених ніжністю мрії звучать семиструнно –
Не знають крилаті теплінню у серці межі.
Ділитись, ділитись, ділитись, ділитися літом –
Та лише б ти, світе, народжених світлом не жер.
Так мало літеплих, що можуть крізь зиму горіти,
Так мало наповнених ніжністю щиро тепер.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817615
дата надходження 15.12.2018
дата закладки 16.12.2018
До тебе доторкнутися не смію...
Банальне "здрастуй" на просте "привіт"...
І заганяю в клітку птахомрію,
І замикаю знов свій власний світ...
До тебе доторкнутись - як до неба -
Напевно, тільки обраним дано...
Я бачу сни про крила і про тебе,
Спиваючи бажання, як вино...
До тебе доторкнутися не смію...
Очима обіймаю - от і все...
Мою слабку розтоптану надію
Північний вітер в зиму віднесе...
До тебе доторкнутися б губами...
Щоб поцілунок - довжиною в сон...
Щоб знов і знов здаватись вечорами
У твій солодкий ніжності полон...
До тебе доторкнутися так хочу...
Та знову "здрастуй" на просте "привіт"...
І тільки мрія крильцями тріпоче
У клітці, де зачинено мій світ...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661990
дата надходження 25.04.2016
дата закладки 29.09.2018
Один – це багато чи мало?
Один із – безлика хода,
Дубляж почуттів. Під лекало
Прописані фініш й начало,
Між пальцями в русі вода.
Один.
Однина.
Одинокість.
Безпарно примарні світи.
Пильнує нас Всесвіту око
І бачить вершини глибоко –
Не терпить душа самоти.
Один – це багато чи, може,
Лиш кількість при усній лічбі?
Не дай помилитися, Боже, -
Біль хиби пориви стриножить.
"Єдиний", - промовлю тобі.
Єдиний.
Єдиність.
Єднання
Душевних й тілесних висот.
Звеличує силу кохання
(не вкотре – уперше й востаннє)
Гармонія тризвуком нот
Віри, Надії, Любові.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807546
дата надходження 23.09.2018
дата закладки 25.09.2018
Я плакала крізь сон... Не пам'ятаю,
Чи снився ти...чи, може, навпаки -
Тебе шукала десь за небокраєм,
І не знайшла... І падали зірки...
Вогонь горів...але якийсь холодний...
І мерзла я крізь товщу сновидінь...
І дикий страх - незнаний, первородний -
Тягнув мене в якусь крилату тінь...
Я кликала тебе на допомогу -
І навіть камінь виронив сльозу ...
Та оминули всі твої дороги
Маленький світ і гори поблизу...
Я плакала вві сні ... І навіть після...
Тихцем ковтала сіль колишніх втрат...
Спав грудень за вікном... І тільки місяць
Збирав сльозини для своїх сонат...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631280
дата надходження 25.12.2015
дата закладки 23.11.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 10.10.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 28.06.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 12.05.2016
Кожен вечір ти мене питаєш,
чи не забуду я тебе в розлуці,
і кожен вечір відповідь ти чуєш,
ніколи, бо ти живеш в моєму серці.
Тебе ніколи не забуду,
усе життя любити буду,
я кожен вечір молюся і дякую Богу,
що звів він нас з тобою в одну дорогу,
життя дорога вже давно з тобою в нас одна,
щастям і любов'ю наповнена вона.
Тебе ніколи не забуду я,
бо тільки ти є справжній смисл життя,
в моїх очах горить любов твоя,
і серце ради неї б'ється,
й душа, що сумом випита до дна,
від голосу твого в неї любов по самі вінця ллється.
Тебе ніколи не забуду,
і ніжність твого поцілунку,
і сяйво лагідних очей,
і жар проведених ночей,
і теплоту твоїх обіймів,
і ще море спогадів.
Тебе ніколи не забуду я,
ти - моя душа, моє життя,
і лиш для тебе мого серця стук,
і лиш для тебе воно терпить біль розлук,
і окриляє мою душу погляд твій,
як щястя вогник сяє у моїй душі.
Кожен вечір я тебе питаю,
чи не забудеш ти мене в розлуці,
і кожен вечір відповідь я чую,
ніколи, бо я живу в твоєму серці.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578327
дата надходження 01.05.2015
дата закладки 01.05.2015
Не дай забути, не схолонь,
мій Спогаде, не квапся і не стримуй.
Гарячі сутінки долонь
дають надію пережити зИму.
Проходь, не стій біля дверей,
щасливих днів моїх єдиний свідку.
Останню свитку в клоччя рве
Чугайстер-вітер, просіває дрібку
дрібнОго снігу. Сиплеться мука,
а сито все хитається і стука.
Все небо у Твоїх руках,
мій Спогаде! Моя солодка муко!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=545673
дата надходження 22.12.2014
дата закладки 18.03.2015
Крізь просвітки із сонячного пилу
У амплітудах почуттів-валют
Для себе я нежданно так відкрила
Твій миготливий щастя абсолют.
Немов маяк, що за корму проводить
Своїм промінням кожен корабель,
Здіймаючи із дна киплячі води,
Так ти стріляєш поглядом зі скель.
Подай мені той промінь рятівничий
І виведи на щастя абсолют
Крізь чорні плями, де проходить відчай,
Крізь буйні хвилі почуттів-валют.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562162
дата надходження 24.02.2015
дата закладки 28.02.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 12.12.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 09.12.2014
Жив на світі-білім світі-
Слон як Слон - звичайний Слон:
хобот,хвіст,за вухом - квітка,
ноги-два ряди колон...
Слон любив гуляти містом-
неквапливо,урочисто...
В світлофори задивлявся,
там,де треба - зупинявся,
там,де треба - знову йшов ,
не жалівши підошов.
І жила на світі Миша.
Миша й Миша - як усі.
Як усі - боялась Кішки
й не боялась ков-ба-СИ-и-ир!!!
Знала Миша в ріднім парку
кожну нірку,кожну шпарку...
Та якось,неначе сон,
перед нею виріс - СЛОН!
Закрутилась,завертілась,
наче м"ячик голова...
Слон за серце ухопився!
Бідна Миша-ледь жива!...
Та у парку розважалась
баламутниця Весна -
Слон у Мишу закохався,
ну а Миша - у Слона!
Слон і Миша разом досі-
їм не треба зайвих слів:
Миша сир Слону приносить,
Слон лякає всіх котів!
:):):)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485400
дата надходження 13.03.2014
дата закладки 09.12.2014
Відпусти цього Птаха - тобі його не приручити,
хоч впіймала за лапку і - пестиш сріблясте крило.
Ти це знаєш сама і на картах дарма ворожити...
Він не з тих. Він - не той, що зуміє ПРИРУЧЕНИМ жити,
і кого зможе втримати шибки буденної скло.
Відпусти і - пробач. Таким сняться відчинені вікна,
за якими вібрують шторми і гойдається вись...
Він - із тих, хто до теплої клітки ніколи не звикне.
Відпусти. Хоч і сонце за ним - як за обрієм - зникне!
ТИ ж - повір - САМЕ ТА, до якої - верНЕться... Колись.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=519118
дата надходження 23.08.2014
дата закладки 24.08.2014
Я живу, чтоб помнить о тебе,
Наши пять шагов по облакам.
Сказку, что была в моей судьбе
Никогда забвенью не отдам.
Я живу надеждой на любовь,
Я брожу одна в тиши алей-
Вдруг случайно встретимся с тобой
Хоть на миг в тени густых ветвей.
Я живу, пока живут мечты,
Пока с верой дышим в унисон,
Пока помню все твои черты,
Пока ты являешься в мой сон,
Пока жду, что ты прийдешь вот-вот,
Чтоб любить меня,как никого...
Верю я, кто очень сильно ждет,
Тот дождется счастья своего.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=257667
дата надходження 05.05.2011
дата закладки 22.08.2014
Зачем же полюбила я тебя -
Того, кто предназначен был не мне,
Чьи губы сладкой горечью манят,
Чтоб искупать в отравленном вине?
Зачем же полюбила я тебя,
Не знающего верности давно,
Привыкшего на сторону гулять -
Со мною ли, с другою - всё равно?
Зачем же полюбила я тебя,
Разжегшего в душе такой огонь,
Что до сих пор клочки её горят
И -
Листьями -
На осени ладонь?
Зачем же полюбила я тебя
Всем заповедям божьим вопреки,
Над пропастью греховною летя,
Коснуться чтоб невидимой руки?
Зачем же полюбила я тебя?
Да разве это можно объяснить?
Невыплаканной горечью болят
Глаза -
В тебя влюблённые -
Мои...
2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459937
дата надходження 11.11.2013
дата закладки 27.07.2014
Забывают порой так просто…
Что-то рядом такое крутится…
От души от твоей отросток,
Как девчонка с соседней улицы…
Несуразная, платье с рюшами,
Прибегает, сидит на лавочке.
«Почему не ушла с подружками?» -
У подъезда судачат бабушки.
Ей бы – только с тобой увидеться,
Лишь кивком твоим удосужиться.
Вот уж осень дождями зыбится,
И ледком покрывает лужицы.
Но фигурка та эфемерная,
На дороге тебе встречается…
Очень преданная, наверное,
Но заметить – не получается.
Ты забыл уже то свидание.
Ваше первое – и последнее.
Серых глаз позабыл желание,
Тела дрожь через платье летнее,
Смех её, темнотой приглушенный,
Сладких губ ты забыл доверие.
Ты забыл. А душа заблудшая
Не смирится никак с потерею…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=502185
дата надходження 30.05.2014
дата закладки 16.06.2014
Гадаю
Ці дивні дощі сьогодні чекали на мене,
Стікаючи небом впліталися в гілля клена
І в липень ішли, немов на зелене світло,
І сонце з-за хмари то багряніло, то блідло.
Смеркало…
Шаради смеркань розшили заплаканий захід
Згортаючи крила в домівки вертали птахи
Цитринним огнем крізь млу загоралися липи,
Тремтіли сльозою і ніч неспанням попелили.
Так вдало
Сторукі громи шмагали безвольні хмарини
І спрагнене літо впивалось у тінь краплини.
Вже в енне гроза та стрічаю її несміло
Боліло не в неба, здається, мене боліло…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505169
дата надходження 14.06.2014
дата закладки 16.06.2014
Останній вірш. Думок гарячий біль.
Палац вітрів зруйнований прозрінням.
Душа вагітна тишею безсиль.
У серце ж без гріха – летить каміння.
Останній грім розірваних небес.
У літерах-дощах – печальна сповідь.
Не прийме жодна із твоїх адрес
Дарунку запізнілої любові.
Останній Рим ілюзій упаде.
І винесе сумління грізний вирок.
А спокій... Не знайду його ніде.
Та відпущу рядки в далекий вирій.
Останній лист у вічність – епілог,
Тускніє дрібно-зоряний мій почерк.
Не буду я у списку перемог.
А ти не вчиниш цей блаженний злочин.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505213
дата надходження 14.06.2014
дата закладки 14.06.2014
Мороз малює квіти на вікні,
А я портрет твій на снігу малюю.
Прийди коханий ,хоч бодай вісні
Тебе чекаю ,лиш тебе люблю я.
*******
Прийди до мене з весною милий
Із зеленню духмяних трав.
Тебе стрічатиму я на крилах
Кохання,якого ти не знав.
Не знав,бо може не вмів кохати
не знав,бо тебе ніхто не кохав.
Прийди коханий,тебе чекати
Я буду вічно з весняних трав.
********
Подаруй мені букетик квітів
Не гвоздик і не рясні троянди.
А волошок ніжних ,що у житі,
І ромашок сонячні поляни.
Подаруй мені червоні маки,
Щоб палким було кохання наше.
Хай ці квіти скромні для відзнаки,
Але скромність всіх красунь найкраща.
1989 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484335
дата надходження 08.03.2014
дата закладки 19.03.2014
Розкажи мені осінь
Зачарована й тиха
Де він ходить бездумно
Де душа його тихне
Розкажи мені осінь
У вечірнім спокої
Як цигарки закурим
Ніч поглине покоєм
Розкажи йому осінь
Кольорових світанків
Заслужили на щастя
Чи убиті ми ранком
Розкажи мені осінь
З клітки вирватись хочу
Він же в літо вернувся
Я туди не охоче
Я в пітьму огорнулась
Я сховалась навічно
Він розбив моє серце
Моя гордість одвічна
Моя біль не упинна
І немає спокою
Тільки гордість зіграє
Вже у цьому двобої
Вже немає довіри
Всі закриті питання
Тільки серце чекає
Стук у двері й мовчання
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474940
дата надходження 25.01.2014
дата закладки 12.02.2014
Час лікує...І це вже давно доведений факт...Повірте мені ,що те,до чого ви так звикли і через що дуже страждаєте з часом перетвориться для вас на пил...Пройде ненависть,пройде любов, пройде біль,Ви не можете плакати вічно. А можливо навіть зрозумієте,що все це було насправді штучним, вами ж видуманим.
Воно все взаємозворотнє,запевняю...І ті люди за яких ви могли б віддати своє життя а їм на вас було байдуже - повернуться,згадають,попросять прощення... Інше питання-чи потрібне вже вам це буде?Чи захочете ви знову переживати ті моменти,коли вам було боляче? Чи дасте ви шанс або почнете новий етап у житті?
Перед тим як відповісти на це запитання для себе, не можу вам не нагадати слова одного з філософів "Давати другий шанс людині,яка зробила тобі боляче,напевно те саме, що давати другу пулю тому,хто з першого разу у вас не попав"...
Зрештою,можливо ваша ситуація - виняток...Тоді Бог вам в допомогу...
І не зациклюйтесь на проблемі! Крім ваших "депресій" існує чимало іншого, набагато прекраснішого в житті....Радійте,ризикуйте,мрійте і втілюйте свої мрії в життя!Міняйтесь і міняйте свій світ!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474906
дата надходження 25.01.2014
дата закладки 25.01.2014
Прости,
Что я не перестал грустить,
Тебя однажды отпустив,
Шепнув: «Счастливого пути,
Мой ангел
Нежнокрылый».
Прости
За сделанные глупости,
За то, что не сумел спасти
Любови нежные ростки,
И их зима укрыла -
Снегом,
Чёрным разлуки
Снегом…
Разомкнуты руки
Наши…
Вьюга лишь пляшет
Следом -
Снегом…
Снегом
Сыплются на пол
Песни -
Те, где мы вместе…
Бредом
Было писать их -
Бредом.
Только ведь я не ведал…
Прости…
2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458311
дата надходження 03.11.2013
дата закладки 03.11.2013
Нудьгує небо, сльозами течуть
сліпі дощі пронизливо осінні,
то сіючись, вмивають, то січуть
під свист вітрів алеї тополині.
Безперестанку, протягом доби,
раз-по-раз доторкаючись до шибки,
метляє гілля ветхої верби,
а в хащах десь крізь стогони і крики,
тріщать зі скрипом лісові музики,
і чується відлуння боротьби,
де щезник переховує скарби
під стовбуром тремтячої осики.
Краплини барабанять по дахах.
Про щось буденне булькають калюжі.
І поки смеркне в чистих небесах,
останню зграю в позахмарній стужі
все доганяє одинокий птах.
Незатишно. Та осені – байдуже,
що світло не витворює дива,
з тих пір як сонце світить, та не дуже.
Звичайно, зеленіє ще трава,
та осінь головне не надолужить.
В прискоренні коловороту днів
скидає вечір золоту корону.
Щось пророкують карканням ворони...
В сплетінні грив, мов коні вороні,
розбурхуючи хмари навісні,
ведуть вітри небесні перегони.
Але, буває, вітер розжене
завісу хмар, і на якусь годину
з туманів гляне небо осяйне
і кине людям листопадним днем
останню соломинку – павутину.
І, висохлі, зашелестять дуби,
і запалають вишні над ровами,
а жовті клени протягом доби
всі пагорби застелять килимами.
І пригадаю, як тебе зустрів,
як десь брели по листі ще сухому,
і посмішку, і блиск очей з-під брів,
і потім довгий-довгий шлях додому.
Ось так і літо бабине бліде
згасає, як останнє сподівання,
і щемом безнадійного чекання,
нагадує, – ніколи і ніде
подібне свято більше не прийде,
як це було найперше і востаннє.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454253
дата надходження 13.10.2013
дата закладки 13.10.2013
На всі часи, на день і ніч,
На зиму й літо, весну й осінь
Лишаємося віч-на-віч
І по жаринах йдемо босі,
І падаємо в небеса,
Купаємося в хвилях долі.
Тут тіл нема.
Є лиш краса
Душі
І нашої любові.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=349594
дата надходження 11.07.2012
дата закладки 23.08.2013
Как странно было встретить через год
Ту девочку, которую любил,
Ту самую, которую берёг -
И потому без боя отступил.
Я помню, как в глаза её шагнув,
Я заново рождался. Умирал…
Как, свет её дрожащий зачерпнув,
Звенящею мечтою задышал.
Как буйная шла кр`угом голова,
Как целый мир хотелось мне обн`ять…
Её ни разу не поцеловал -
Боялся д`о смерти зацеловать.
И мёдом пахли волосы её,
Не знающие краски никогда.
И ветер этот русый чудо-мёд
В косички на лету прям заплетал.
В ней было что-то от цветочных фей,
И грозных амазонок, и дриад.
И голос - как погибель кораблей,
Что на сирен заманчивость летят.
А как она писала - боже ж мой!
Мне горло рвали бритвою стихи.
И капала слезиночная кровь
На радости моей черновики.
Что мог я ей, волшебной, предложить
С моим-то неподъёмным багажом?
Чуть-чуть, совсем чуть-чуть приворожил.
И миг, лишь миг нам было хорошо.
Но вовремя она сказала: «Нет!».
И вовремя я дал обратный ход.
Почувствовал себя, как человек,
С которого вживую кожу рвёт
Палач…
Мы сами были палачи.
И правильно казнили. Что уж там…
Любви тогда шептали: «Не кричи…
Как вор пришла. Тебя ж никто не звал!»
И дальше жили. Каждый по себе.
Ни встреч, ни писем, ни шальных звонков.
И вдруг на пешеходном пяточке
Я встретил эту прошлую любовь…
Я встретил… И сначала не узнал.
И даже сделал уходящий шаг.
Потом мы оба дёрнулись назад…
Свиньёю завизжали тормоза.
И в голове - отчётливо - «Тик-так!
Не смей, не смей смотреть в её глаза!!!».
Но я взглянул. И не окаменел.
Под локоть взял, на тротуар отвёл.
«А ты помолодел прям, похудел», -
Сказала, поправляя бывший мёд,
Покрашенный в (кошмар!) свекольный цвет,
Идущий ей, как волку саксофон.
«Ты тоже хороша», - кивнул в ответ…
Спасительно дилинькнул телефон.
«Бывай здорова!» - бросил.
И пошёл,
Как будто отвечая на звонок.
Перед глазами прыгал шеи шёлк
С засосом от того, кто не берёг…
И не узнала, прошлая она,
Что я уже с полгода разведён,
И что пишу дебютный свой роман -
И будет он не раз переведён.
О чём он? Ну, конечно, о любви.
О тех глазах, в которых - небеса.
О том, как ветер радуги ловил
В медово-русых чудо-волосах.
2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417100
дата надходження 09.04.2013
дата закладки 09.04.2013