Ти не просив, та я подарувала
Тобі життя, себе, дітей і вірність.
Втекти хотів - чому тебе не відпускала?!
І в боротьбі за тебе десь згубила свою дійсність.
Мені болить, мене з"їда твоя сліпа байдужість.
І впевненість твоя в безчесті мого серця.
Такою дивною була мені твоя квапливість.
Мою любов допити - скоріш і аж до денця.
Скоріш цілунком губ чужих мій подих заглушити.
І до нових вершин іти, і нові пити душі.
Ну а моя, що так хотіла й не могла сказати
Знекровла від жалю і схоронилась в "мушлю".
На дні надій - сліпа, глуха вона вже, і німа.
Ти не чіпай її - вона не дасть вже сили.
Нічого в ній окрім байдужості нема.
Лети собі, по́ки і по твоїй не задзвонили...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490873
дата надходження 07.04.2014
дата закладки 08.04.2014
-Дідусю, дідусю!
Малий Славко видерся діду на коліна.
-А розкажи якусь історію.
-Історію? Що ти хочеш почути?
-Ну, не знаю. Може щось про війну.
-Про війну? Ну, добре. Може і пригадаю якусь.
Славко зацікавлено дивився старому в очі. Той поміркував хвильку, і нарешті почав:
-Отже, слухай… Було це в січні 1918 року. Радянські війська наступали. Проти них почали повстання київські більшовики. П`ять діб точилися запеклі бої, які закінчилися штурмом «Арсеналу» - заводу, який випускав зброю, загинуло понад 300 робітників. Тоді Симон Петлюра вирішив затримати наступ на ділянці залізниці Гребінка-Крути. Він надіслав туди курінь, в якому були студенти і учні старших класів. Серед них були і двоє друзів Микола і Остап.
Ніч проковтнула в себе все навколо. Вітер кволо ворушив волоссям на головах юнаків. Микола стояв, затамувавши подих. Було настільки темно і тихо, що хлопці лише за подихом відчували присутність один одного.
Світліло. Поволі сипав сніг. Густі хмари не пропускали перших променів сонця.
Бій стався зненацька. В перші ж секунди полягло багато юнаків. Через густи тріскіт автоматів пробивалися здавлені зойки поранених. Все змішалося. Світ наче перевернувся. Не було ні неба, ні землі. Існував тільки свист куль. Холодний, блискучий сніг змішувався з гарячою багряною кров`ю, перетворюючись на страшне місиво.
Раптом хтось хапнув Миколу за рукав. Хлопець почав опиратись, але рука лише міцніше стискала лікоть. Його відтягли далеко від поля бою. Остап волочив товариша все далі. Микола озирнувся. Навколо йшли знайомі йому студенти. Все віддалялись і віддалялись від своїх побратимів, які залишились в бою, який вже по трохи затихав. Далекі постріли лунали все рідше.
Юнак поглянув на друга:
-Куди..?
Той не відповів.
Хлопці поховалися за сніговими заметами. На відстані двадцяти кроків палахкотіло високе вогнище. Навколо нього ходили совєтскі вояки. Лаялись.
-Что там? – несподівано вигукнув один з них.
-Ти а чьом? – головний простежив за його поглядом, скривив гримасу: - Взять!
Вояки повалили на застигнувших в снігу юнаків. Ті не розгубилися і спробували захищатися.
Миколу схопили ззаду. По щоці на підборіддя стікала тепла і липка кров. Та він вже не відчував болю. Хлопець бачив як в`яжуть його побратимів. Час ніби уповільнився.
-Стаять, сволочь! – лунало звідусіль.
Студентам позв`язували руки і поставили в три лави на коліна. Було тихо. Миколине серце калатало, готове вирватись з грудей. Вояки стояли в очікуванні, тримаючи в руках автомати і він чітко міг роздивитися чорні дула.
Попереду стояв Остап. Озирнувся на друга, подивився повними гордості очима, примружив очі.
-Разстрєлять! – гримнув голос ватажка
Клацнув автомат і юнак з першої лави повалився на землю. Ще постріл і наступний лежить обличчям в снігу.
-Ще не вмерла Україна… - Затяг хтось попереду.
Три десятки студентів підхопили мелодію.
-Малчать! – гаркнув хтось з москалів і ще з більшою ненавистю тиснув на гашетку автомата.
Микола стояв останнім. Ось він бачить як здригнувся Остап, як підкосилися його ноги, як світла голова лягла на снігову перину. Лапатий сніг покривав бездиханні тіла, а останні голоси співали:
-Душу й тіло ми положим…
Постріл пролунав зовсім близько і дуло повернулося на Миколу. Хлопець заплющив очі.
-…козацького роду…
Гримнув автомат, потім ще раз. Просвистіли кулі заглушуючи останні акорди.
Микола розплющив очі. Загін на чолі з Петлюрою налетів зненацька…
Славко здивовано дивився. Старий Микола повагом встав, в його свідомості лунали останні рядки гімну… Усміхнувся… Мимохіть торкнувся шраму на щоці…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324402
дата надходження 23.03.2012
дата закладки 02.02.2014
«Ми сказали прощай цілий епосі…»
(Гійом Аполлінер)
Ми будуємо барикаду зі снігу,
Ми теж альбігойці
(Бо сніг білий) –
Діти нової щемливої віри
Двокольорового світу:
Розділили барикадою добро і зло,
Розділи світ на біле і чорне,
Живе і металеве,
Заморожене і розпечене.
Ми будуємо барикаду зі снігу,
Ми теж протестанти –
Літери з Біблії Лютера
Якими історія
Напише новий псалом
Про правду полум’яних поетів
І віру незламних прочан,
Що шлях торують з країни бруду
На землю святу.
Ми будуємо барикади зі снігу,
Ми теж неофіти –
Кинуті на арену
На битву з залізними гладіаторами,
Дивляться на нас зверхньо
Сенатори і патриції,
Нуворіші і скоробагатьки,
Ми теж помирати приречені,
І теж кричимо
(Тільки не імператору):
«Свободо! На смерть ідучи
Вітаємо тебе!»
Ми будуємо барикаду зі снігу,
З чистоти наших помислів,
Серед міста від горя зчорнілого
Ми будуємо.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475551
дата надходження 28.01.2014
дата закладки 01.02.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 24.01.2014
Я не буду тебе питати
Залишу у лагідній тиші
Все, що збулося поміж нами
У моїй сердечній книзі
Вже нескладно і непросто:
Як знаходимо, знову губимо
Ми з тобою в одному човені
Та без весел подорожуємо
Накривають нас часом стихії
То вогнем, то водою прозорою
То земля під ногами колишеться
І повітря стискає голову
Знай - ніколи я не забуду
Твоїх рук тепло осіннє
Я - один лиш в полі воїн
ТИ - моя остання надія
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461153
дата надходження 17.11.2013
дата закладки 06.01.2014
Чарівний сон мені приснився,
в день іменин твоїх земних,
у ньому ангел твій з'явився,
і показав мені свій лик.
Він розказав мені легенду,
про незвичайне послання,
яке отримала від Бога,
небесна гвардія уся.
Не так давно було це дійство,
десятків два із гаком літ,
коли душа створилась небом,
і розділилася на дві.
Одна залишилась на хмарах,
а іншу кинули землі,
щоб прожилА життя щасливе,
й небесний мала оберіг.
Зібрались воїни в раю,
на крилах несли книги різні,
ім'я шукали й не знайшли,
душі, що кинута на різно.
Людина й янгол неземний,
яке ж наймення вам судилось,
три ночі думали й знайшли,
і дали назву їм - "Демитрій".
Малому янголу вони завдання дали вкрай важливе,
охороняти на землі дитя прекрасне і невинне,
ходити всюди в слід за ним, оберігати від лихого,
і бути завжди разом з ним, бо двоє - часточка одного.
Прислав вітання янгол твій
через мій сон прекрано-дивний,
у ньому всього слова 3,
"Народжений прожить Щасливо".
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458412
дата надходження 04.11.2013
дата закладки 05.01.2014
Родной мой, с добрым утром, мой хороший!
Молчи! Лишь протяни ко мне ладоши...
Прижмусь щекой и буду... гладить, гладить...
И говорить с тобой о самом главном...
Лишь о тебе! Всегда. И в сердце песней
звучит любое утро, где мы вместе,
в котором я - тепло твоё и... солнце,
что бережно крадётся, каплю сонно,
к виску родному, после - ниже... ниже...
В ладонь к тебе! Чтоб быть всегда... твоим же,
с тобою рядом, отменяя тучи...
Хотя же... ты такой... Ты самый лучший!
Умеешь наполнять и солнце светом,
делиться настроением при этом...
Вот, как вчера... Мой родненький, хороший,
молчи! Ты протяни ко мне ладоши.
И расцелую каждую... рассветно...
Люблю тебя! Люблю! И только этим
звучит любое утро, бесконечно!
И солнечно, и трепетно, и нежно...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470173
дата надходження 04.01.2014
дата закладки 04.01.2014
В кріслі-гойдалці розхитав...
І оживши химерним танцем
Світ загорнутий людьми в панцир
Впав...поділений по човнам...
В стільці-гойдалки розсадив...
І спустившись в підземні води
Світ злякавсь й переплутав гроти!
Світ десь весла криві згубив...
В ліжку-гойдалці розімлів...
І заснувши малям-ординцем
Світ вдарявсь об чугунне бильце...
Ставши дибки проти вовків...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441327
дата надходження 03.08.2013
дата закладки 10.11.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 26.10.2013
Ця бездарність мене ґвалтує.
Повна відсутність екзистенційності.
Депресія вголос нахабно диктує
Рядки без сенсу і емоційності.
Усі ключі вчергове ламаються,
В засос ціловані замками ржавими.
Немає сили якось триматися.
Нулі на волі осіли траблами.
В аптеці жадно пакуюсь ліками.
Жаль, не лікують вони апатію -
Стан, коли лінь заважає кліпати
Й боротись щиро за демократію.
У крові зашкалює рівень відчаю.
Закинула все у сто двадцять п’яте.
Так й не навчилася бути іншою…
Совість вночі кусає за п'яти.
Ні, не навчилась писати - прочерки…
Знаю, поетом мені не бути.
Боюся копій чужого почерку -
Страшно збиватися із маршруту.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454358
дата надходження 14.10.2013
дата закладки 14.10.2013
Ми всі починались сонцем,
Горіли, кували душі,
Ім’я в нас було – вавилонці,
Тепер ми – не більше мушлі.
І, певно, не кожен згадає,
Як клав цегляні перепони,
То що ж нас у світі єднає
В людські різномасті загони?
І той, що тепер на Тойоті,
І той, хто шукає поїсти ,
І тіло у рваному дхоті* –
Воно не блукає містом.
Ті плани Рука всеоб’ємна
У дві паралелі з’єднає,
Грошам буде приріст від’ємний,
А що ж буде людям?.. Не знаю…
26.09.2013
*дхоті – одяг індійців
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451593
дата надходження 29.09.2013
дата закладки 07.10.2013
Одного разу ми з дочкою
Присіли мультик подивитись
Там Маша з довгою косою
Учила як «З вовками жити…»
_________________________
Вовки спокійно в лісі жили,
Та ось останню муху з΄їли,
Бюджет не сходиться ніяк…
З реформами один голяк…
Сидять, гадають. Зголодніли,
Аж Машу на галявині уздріли…
Так виник план у бідних сірих:
Що треба Машу заманити,
І взяти у Ведмедя викуп.
Як порішили – так зробили
Її бідненьку посадили,
А клишоногому прислали ультиматум:
«На газ готові обміняти!»
Ведмідь зрадів: хоч відпочину!
Та гледіти її не буду,
За нею бігать…не по чину
Подивимось, що далі буде…
А Маші хочеться гуляти
Вовків почала лікувати…
Уколи, клізьми, ложка в рот,
Залізла у медичну фіру…
Вовкам тим бідним не до жиру.
Ведмідь собі відпочиває,
А двоє сірих ніч не сплять…
Вона і у ві сні їх доганяє …
Бо лікуватись не хотять.
Із гальм злетіла наша Маша
Вовки тікати ладні геть,
Вже торгуватись до ведмедя…
Мишко сміється: от вам грець!
Вовки дрижать ще аж до піру
І стережуть медичну фіру…
Поназїжалось з всього світа…
Вовків від всього цього тіпа…
Торги закінчились далебі
Із тим прийшли знов до Ведмедя.
Мишко сміється: що вкусили?
Чи є ще в вас і далі сили?
Побачили і Крим і Рим?
І в Лондон зїздили за тим?
Вовки свої хвости сховали
І бочку з медом притягли,
Коли ту Машу віддавали
Та якось криво усміхались…
Невже позбудуться вони…
А Маша радо вередує:
Що тої бочки мало буде
І що вовкам треба віддячить…
Та нові «ліки» їм добуде.
Вовки, почувши ті слова,
Світ за очі хутчіш чкурнули
Які там ж… опа, голова…
Про болячки свої забули
______________________
І що цікавого у тім?
Дочка сміється: тато… тато…
Не важко зовсім здогадатись:
Що там же Юля має бути,
Замість Мишка – Володя П….утін…
Я тільки потім зрозумів:
Як було звати тих вовків.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=436473
дата надходження 10.07.2013
дата закладки 23.08.2013
Сто двадцять четвертий вірш без логічного кінця
І надцяте відро сліз - сум мені до лиця
Сто двадцять четвертий вірш, а ти мене ще болиш
Заспокоюєш, потім тікаєш. Ну все, облиш
Я вже набавилася і тобою, і віршами - всім
Тим, що колись здавалось незамінним і дорогим,
Тим, за чим серце досі крається,
Хоча воно мені ніби і не потрібне, просто не відпускає
Я стою на підвіконні, ти кричиш, що прощаєш,
Хоч насправді прощаєшся…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=443202
дата надходження 14.08.2013
дата закладки 20.08.2013