Відродилась Україна на вітрилах волі,
Розквітає на долонях праведної долі.
Простягається ланами, ллється в нашій крові,
П'є з джерел води живої в українській мові.
З дна — в безсмертя піднялася зоряна держава,
Лине світом України невмируща слава!
Щастя більшого немає, як таку любити,
Молодій, святій, єдиній, вірою служити.
Щоб не змили її вроду бурі і незгоди-
Зможемо життя покласти на вівтар свободи!
Розквітатиме віками Україна — мати,
Бо козацький дух, то сила, що не подолати!
І в оновленій родині по Дніпрових схилах
Розлетяться соколята на могутніх крилах.
Понесуть смерть окупанту з півночі та сходу
В клятві єдності Вітчизни і її народу.
Присягаємо, Вітчизно, не одна країна
Перед ВЕЛИЧЧЮ ТВОЄЮ стане на коліна!
Дніпропетровськ, листопад 2001.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617252
дата надходження 30.10.2015
дата закладки 30.10.2015
[i] В єднанні з природою – наше єднання:
шануймо й плекаймо її, як дитя!
Вона ж – запорука краси і кохання,
які дарять нам безперервність життя. [i][b][/b][/i]
[b][color="#1a00ff"]Зозулин спів… Ще й іволги свистання…
Шматує шпарко душу соловей…
То дніприкове трепетне вітання –
з любов’ю до птахів і до людей!
Найменший брат Дніпра – маленька річка –
ручай, що чудом від конання уцілів,
доплив** Дніпра, неначе Божа тичка –
любов Його, і музика, і спів…
Тут спо́чин мій – і для душі, й для тіла,
молюся пташкам і город саджу...
Поезія – пошлюблена із ділом:
за гартом пліч про неї я суджу.
Ось тут буряк… Петрушечка вже сходить,
а там зозуля – долю нам кує…
Хай ремесло те, може, вже й не в моді,
та то вже так… колядництво моє.
Ще доглядаю… дикі орхідеї,
що втрапили в червоний фоліант…
Вони ж мені нашіптують ідеї,
як мусить жить scientifical pedant***!
Вже так судилось: запізнілі діти –
ми з Дніприком, останні з могікан:
несе він води, хоч не зна, де діти****,
а я пишу закоханим пеан.
Я славлю труд, прихильність до природи,
він живить жито – зілля на добро.
Ми не ждемо від Бога нагороди –
то вже такий наш рідний тил і фронт.
...А там, на Сході – інші каруселі
та інший вимір! Інші – мир і смерть…
Міста і села зовсім невеселі,
сльозами ріки виповнені вщерть…[/b]
[color="#0011ff"][b]Та прийде час – і дикі орхідеї
ручними стануть й буйно зацвітуть
в садах Донецька й Криму…
То халдеї
явили нам
свою звірину суть![/b][/color]
8.05.2015
________
*Витоки Дніприка (смт Чабани, передміcтя Києва) –
територія природно-заповідного фонду, оголошена
Київською облрадою ботанічною пам’яткою природи
місцевого значення для збереження популяції орхідеї,
занесеної до Червоної Книги України як зникаючий вид;
**притока ( діал.);
***(англ.) той, хто займається науковою роботою.
****Дніприк, наповнивши два ставки в Чабанах,
натрапляє на Одеську трасу, і як 3000 українських
малих річок, конає, занурюючись у підґрунтя, відтак
заболочуючи поля, вимушено чинячи шкоду довкіллю.[/i]
© Олекса Удайко
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584156
дата надходження 28.05.2015
дата закладки 30.05.2015
[i] [b]NNnn[/b]
Скрещенья рук, скрещенья ног,
Судьбы скрещенья.
[b]Борис Пастернак[/b][/i]
[youtube]http://youtu.be/LDTnAsfSnxY[/youtube]
[i][i][b]
Сплетіння рук,
сплетіння ніг,
сплетіння душ –
хреще́ння серця...
Мій плач – не звук,
страждань поріг,
не шепіт
"клуш" –
надривне скерцо.
Ти – там, я – тут:
мій плач – твій сміх...
і ніг, і рук
в чаду сплетіння…
В’язання пут:
мій сум – твій гріх,
долання
мук,
чуття боріння...
Не остуди
тепло долонь
і ніжність рук,
не мисли зради.
Вернись сюди,
не охолонь!..
Тут серця
стук!
І сум, і радість..[/b].[/i][/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511837
дата надходження 17.07.2014
дата закладки 18.07.2014
О, як ті росіяни душу крають,
Що пестують у своїм серці зло.
Десятки літ живуть у нашім краю
І так чомусь ненавидять його.
Ненавидять вербицю і калину,
Козацький чуб і з квіточок вінок,
Зозулі голос, мову солов’їну
І запальні «Гопак» і «Козачок».
Ненавидять сорочку-вишиванку,
Трембіти звук в Карпатському краю,
Стару татарку – корінну кримчанку
І руського, що в землю вріс оцю.
Не треба їм ні волі, ані світла,
Раби царя – лежить на них тавро.
А вже горить, горить зоря досвітня.
Благословляє Бог нове добро.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485086
дата надходження 11.03.2014
дата закладки 11.03.2014
На Руту Червону упала сльоза –
замовк соловейко, зів’яла роса.
Ой Рута Червона червоно цвіте! –
Чому моя мила до мене не йде?
Як важко в полоні у темряви бути,
нікого не бачить, нічого не чути!
Лиш пісня над світом блукає моя –
ой Рута Червона! – Цвіла,.. відцвіла
Створено: 15. 06. 1985 р.
Опубліковано: 1. Калинове вино. Львів: "Плай", 2005. 96 с. - С. 56;
2. Поэтическая палитра (Сборник современной поэзии и малой прозы). Донецк: «Норд-Прес», 2009. – С. 298.
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=6k1JliOe2S4[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=482914
дата надходження 02.03.2014
дата закладки 02.03.2014
[youtube]http://www.youtube.com/watch?v=2nO4b3vJ80o[/youtube]
Ми загублені діти твої, Україно,
ми не встали з колін, хоч ти шанс нам давала не раз,
ти пробач нам, пробач, що були ми наївні,
що повірили свято в нікчемний словесний маразм.
Малодухі зреклись хто землі, а хто мови,
ті, що жадібні й наглі, привласнили наші скарби,
на безчинства ми їхні дивилися мовчки
і дурили себе, що ми вільні, що ми не раби.
Ти повір, Україно, ми розправимо крила,
доведемо, що нація ми, що ми гордий народ!
Ти повір, Ти повір, ми розправимо крила,
доведемо, що нація ми, що ми гордий народ!
Дай нам розуму, Боже, наснаги і сили,
дай прозріння, щоб ми розпізнали, хто справжній пророк,
Ти повір в нас – і ми ще розправимо крила,
доведемо, що нація ми, що ми гордий народ!
Ти повір, Україно, ми розправимо крила,
доведемо, що нація ми, що ми гордий народ!
Ти повір, Ти повір, ми розправимо крила,
доведемо, що нація ми, що ми гордий народ!
Створено 17.12 2006 р., 13.01.2007 р.
Опубліковано: "Гомін Підгір'я". Альманах, вип. V. Дрогобич: "Посвіт", 2007. - С. 84 -85.
[i]Музика Євгена Заставного[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=476746
дата надходження 03.02.2014
дата закладки 08.02.2014
На зорі, де знайти себе
Мав я колись,
Відкриття між травою і в небі.
Щемко серцю було –
Сипав з ясеня лист,
Осінь пісню
Співала про невідь…
Спить там спокій, що я
Полишив назавжди,
Загубивши святого частинку.
І летить павутинка
Й та крапля води,
Як відлуння
Медового клику…
Відчуття, що ти ВСЕ
В зачарованім сні…
Десь майбутнє, де обрій зникає.
Як народиться хліб
В цій німій борозні –
Так й душа жде
Обнятися з раєм…
28.01.2014р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475585
дата надходження 28.01.2014
дата закладки 30.01.2014
Пахне медом і молоком
Моє рідне мале внучатко.
Очі-зорі налиті добром.
Щось від мами в них, щось від татка.
Дитя щедро дарує всім
Сонця усмішку щиру, милу.
Не зрівнять ту радість ні з чим,
Що несе – ясну, легкокрилу.
Воно вірить батькам, життю.
Воно кривди ще не стрічало.
Я за нього Бога молю,
Щоби добру доленьку мало.
Нехай янголи повсякчас
Над малим дитятком чувають.
Співодзвонами раз у раз
Зло, що близиться, відганяють.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=423841
дата надходження 09.05.2013
дата закладки 09.05.2013
Щасливиця!Бо стільки в мене є:
Велике сонце і пресинє небо.
Ви знаєте,напевно-все моє!
А що мені для щастя більше треба?
В руках-синиця,а журавль-в душі,
Та скільки їх літає,мають крила!
Коли без сили падаю-тоді
Гойдає Бог в долонях.Напросила
Для себе тої долі,щоб писать.
Та я навчуся,стану я найкраща.
Мені би тільки істину пізнать,
Тих помилок є досить,щоб навчаться.
В коханні не зневірюся,нехай
Його у мене зовсім тай не має.
Бажаю,щоби в інший-через край,
Про мене Бог завжди не забуває.
Бажаю,щоби більше доброти
Було у людських душах завжди,завжди...
Тай ходить день навколо самоти,
Вишукуючи навіть у ній правди.
Стояла ніч,тупцюючи на днях,
Включала похвилинно бліді зорі.
А хтось в терновоскривлених вінцях
Все дякував своїй найкращій долі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=422745
дата надходження 04.05.2013
дата закладки 04.05.2013
Раз привіз був батько звідкілясь
Яблуньку додому невеличку.
Посадив. Доглянув. Прижилась.
Я, малий, спитав його: «Це дичка?»
«Синку, – він відказує на те, –
Вивчишся і виростеш великим –
Деревце, що з бубочки зросте,
Ти не поспішай назвати [i]диким[/i].
Посади – й закохано плекай,
Часом не зважаючи й на втому…
І пізнаєш: для садівника
Наймиліше те, що невідоме.
А себе ця [i]дичка[/i], – він додав, –
Ще покаже, хай-но візьме силу…»
Плоду з неї батько не діждав:
Рано невблаганниця скосила…
Пригадав я віщі ці слова
Лиш тоді, коли на схилі літа
З яблуньки тієї смакував
Сонечком – хрумким і соковитим.
…Дощиком і сонцем не одне
В нашу землю літо перелито…
Батько спить. А яблуня – росте!
І гойдає сонечка на вітах.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=412842
дата надходження 26.03.2013
дата закладки 26.03.2013
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=qqGDvVbutGw[/youtube]
Наспівано в 2021 р. -
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=xhdiAHS2gec[/youtube]
Змучені рученьки, стомлені ніженьки
Годі турботи нести!
Час і поспати - вже котиться ніченька.
Спи, моя любонько, спи!
Тож закривай свої яснії віченька,
Я колихатиму сни,
Буде колискою темная ніченька.
Спи, моє серденько, спи!
Сам я всю ніч буревійну не спатиму,
Щоб не проспати весни,
Крила надій твоїх снами плекатиму.
Спи, моя зоренько, спи!
Буду всю нічку твій сон споглядати я,
Ти ж цю зухвалість прости.
Ранню зорю з нетерпінням я ждатиму.
Спи, моя ладонько, спи!
Буду з лиця твого пити водиченьку,
Та не порушу краси,
Свідком любові хай буде лиш ніченька.
Спи, моя доленько, спи!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401182
дата надходження 14.02.2013
дата закладки 16.02.2013