Одного дня усе зійдеться клином,
Брехня розвіється, як на дорозі пил,
Тоді скажи, яка ти є людина?
І що в житті своєму ти зробив?!
В один момент зруйнується навколо,
Усе чим жив... і громом прогремить.
А потім вже не скоро, ой не скоро,
В думках забудеться, в серсях переболить.
Не знаючи для чого ти існуєш,
Не каючись ти зраджуєш усіх.
І кожним словом доброту руйнуєш,
І кожним подихом видавлюєш усміх...
Не знаючи, як знову з краху встати,
Не відати де совість, де добро.
В безвиході ще щось собі шукати,
Чужими сльозами всеж ляжеш ти на дно.
Колючий вітер й пальці обмерзають,
А в голові лиш крутиться одне,
Де люди сили у собі шукають,
І де в тобі ще сила та живе?
Усе руйнується, тоненькі нитки рвуться,
А ти сидиш і дивишся на це,
Коли ж прийде момент і схаменуться
Дурні думки, і не зруйнують все.
Дай Боже сил прорватися пітьмою
На світло, яке може ще живе.
І дай тобі пройти цей шлях такою,
Людиною, яка здолає все!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403413
дата надходження 22.02.2013
дата закладки 22.02.2013
Неправда,днів нема одноманітних!
І люди різні,що однакові-брехня!
Поет -не вічний,бо немає вічних?
Ми тільки вгадуємо,кажем навмання.
І народили нас не предки,а нащадки.
Всі наші прадіди народжені від нас!
Про ненароджених залишаться загадки.
Всьому свій час, усьому певний час..
Неправда, днів нема одноманітних !
У всьому начебто закована межа,
Голів багато є ідеями вагітних,
Проте із сотень виживає лиш одна.
Всі наші помисли зародженні в уяві
Подібні птицям,що злітають догори,
Бувають ще й безкрилі чи кульгаві,
Та всі живуть і рвуться до мети.
Неправда ,днів нема одноманітних!
Одноманітна може бути лиш туга.
Котра тиняється по світі безорбітно,
Шукає хаосу у душах і очах. . .
Неправда, днів нема одноманітних!
І люди різні,що однакові-брехня!
Поет -не вічний,бо немає вічних?
Поет завжди живий в своїх віршах!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=400724
дата надходження 13.02.2013
дата закладки 17.02.2013
В поезію потрібно закохатися,
Щоб пряні спогади як косу розплести.
І до рядків її потрібно доторкатися
душею й серцем нетлінним та крихким.
Солодких слів потрібно не цуратися,
Щоб не згубити гамму почуттів,
Про свою музу треба піклуватися,
Щоб в час незгод її вогонь завжди горів.
В поезію потрібно закохатися,
Щоб розродилася душа мільярдом слів,
І знаєте,нам варто посміхатися,
Щоб світ для нас взаємністю горів.
В поезію все ж треба закохатися,
Щоб дати змогу римі розцвісти,
І досхочу й доп"яну напиватися
Її нектаром,не дати їй втекти. . .
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=402005
дата надходження 17.02.2013
дата закладки 17.02.2013