Єва Августинова: Вибране

Олеся Новик

це все її.

надсилати  йому  подумки  давно  засушене  листя,
обціловане  спраглими  устами,
наповнене  безкінечним,
живим,
ще  зеленим  змістом.

дарувати  йому  посмішку
у  очах,
таку  теплу,
таку  вагітну  коханням.

без  зітхання  пробачати  йому  доторки  слів,
такі  разючі,
такі  палкі,
голосні,
спрямовані  прямо  в  міжреберні  впадини.

проводити  з  ним  затишок
по  дротах,
вгадувати  його  рухи
в  словах.

це  все  її.
це  все  для  нього.
у  неї.
надовго.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=424488
дата надходження 12.05.2013
дата закладки 12.05.2013


Шон Маклех

Блукаючи над морем

             «Omnia  flumina  fluctus  maris,  
                 sed  maris  illius  non  impletur...»
                                                   (Liber  Ecclesiastes.  VII)*

 Такий  чудовий  синій  оксамит,
 Такий  прозорий  над  водою  плач  -  
 Як  аргонавтів  призабутий  міт.
 Читаю  Данте.  Ти  мені  пробач.
 Не  докоряй.  Минуле  –  це  міраж
 Чи  то  абсурд.  Моя  fata  morgana.
 Який  чудовий  на  планеті  екіпаж!
 Та  все  проходить…  І  відкрита  рана
 Суворих  хронік  Кромвеля  болить
 Твоїх  повстань  задушена  надія  -  
 Моя  Ірландія…  Я  снив  тобою  мить  -  
 Лише  століття…  Ностальгія
 Чи  то  за  вічністю  чи  то  за  літом,
 На  березі  збираю  камінці,
 І  небо  хворе  називаю  оксамитом.
 Розмову  тиху  заведу  на  манівці
 Тебе  немає  –  ти  лише  уява.
 Мій  спогад  дивний,  марення  легке
 Шляхів  шукати  нині  –  марна  справа
 Усе  отруєно,  усе  кругом  чуже.
 І  тільки  призабутий  переспів
 Легенди  дивної  розкопаних  могил
 З  скарбнички  призабутих  мертвих  слів,
 Друїдів  істин  та  камінних  брил…

 Примітки:
 *    -  «Всі  потоки  до  моря  пливуть,  але  воно  не  наповнюється…»  (Книга  Проповідника.  7.)  (лат.)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396604
дата надходження 30.01.2013
дата закладки 08.03.2013


Шон Маклех

Зимовий виноград

«Може  й  справді  вся  правда  –  мить,
   Мертві  факти  й  безсмертні  міти…»
             (Євген  Плужник)

Визирнувши  за  вікно,  я  побачив  гроно  винограду,  яке  так  і  не  достигнувши,  замерзло  під  час  першого  нічного  приморозку.  Я  подумав,  що  воно  нагадує  мені  ірландських  поетів  початку  ХХ  століття,  які  так  і  не  написавши  своїх  віршів  полягли  під  час  ірландського  повстання  1916  року.  І  я  подумав,  що  зимові  дні  в  Дубліні  завжди  були  сумними  і  меланхолійними  відколи  ірландці  втратили  під  ногами  землю  і  навчились  придумувати  такі  приказки  як:  «Високої  тобі  шибениці  у  вітряний  день!»  або  «Що  в  Коннахт,  що  в  пекло!»  І  тоді  я  подумав,  що  зима  1917  року  у  Дубліні  була  такою  ж  сумною  і  безнадійною  як  і  цей  замерзлий  кислий  виноград  за  вікном  і  написав  таке:

Спустошує  холодний  вітер  слів  
Мій  Дублін  сірий  і  мою  кімнату
Збудовану  з  думок  і  світла  ліхтарів.
Я  істину  намалював  строкату
Між  чайником  і  маривом  Стожар,
Мій  кіт  нудьгує,  за  мізерну  плату
Сізіф  тутешній  на  імення  Болівар
Тобі  догляне  твій  нікчемний  сад,
А  під  небесним  дивом  Оріона
У  снах  твоїх  дозріє  виноград
І  глек  наповнить  трунком  Посейдона  
(Бо  море  теж  п’янить),  і  бідний  харизмат
(Той  що  студент  і  схимник)  з  білого  сервізу
Візьме  горня.  Попросить  в  Бога  візу
На  тиждень-другий  у  банальний  рай.
Він  каву  поважає.  Хліб  розкрай,
Бодлера  прочитай  отрути  повний  вірш
І  в  холоді  нудьги  згадай,  що  все  пройшло
Вітчизну  продали  за  срібняки,  за  гріш,
А  ти  все  бавишся  в  нікчемне  ремесло,
Естета  зображаєш  й  скепсисом  грішиш…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=400064
дата надходження 11.02.2013
дата закладки 07.03.2013


Роман Штігер

затишно +

коли  ти  не  знаєш
як  впустити  до  свого  тіла  вітер
просто  відчини  вікно
і  відкрий  серце  навстіж
він  там  загубиться
в  безкінечному  плетиві
твоїх  весняних  закоханостей

коли  ти  не  знаєш
як  впустити  до  свого  серця  людину
просто  відкрий  своє  тіло
нехай  бешкетують  його  руки  й  замріяності
про  дім  біля  гір  і  море  сповнене  ніжності

приємне  відчуття  коли  прокидаєшся
посеред  втомленої  ночі
щоб  пересвідчитись  що  вона  лежить  поряд
що  вона  те  чого  чекалось  усю  безкінечність

обіймати  і  цілувати
засинати  під  втихомирене  дихання  неба
хапатись  за  мить  як  за  останнє  життя
хапатись  за  нас  як  за  втрачений  подих
це  все  що  потрібно  для  нашої  вірності

ця  весна  живе  у  наших  легенях
давай  варити  каву
і  брати  зворотні  квитки  до  літа
воно  жевріє  тиском  під  небом
я  відчуваю  його  нестерпний  прихід
на  завтра  передають  нам  приватну  погоду
затишно  і  без  надмірних  відвертостей
вітер  помірно  закоханий

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405800
дата надходження 03.03.2013
дата закладки 03.03.2013