Рука в руку,серця в унісон,
Долі дві,що сплелися в одну,
І це зовсім,це зовсім не сон!
Серця стук,зачіпивший струну.
І немає щасливіших в світі,
І ще стільки не сказаних слів...
Він не може без неї ні миті,
Він без неї тепер б не зумів.
Серця два,що поєднані небом,
Їх коханню немає кінця,
Їм нікого вже більше не треба,
В неї він,а у нього вона.
Кохання їхнє-вірність лебедина!
Вона без нього вже не проживе,
Вона в його руках немов дитина,
Бо він для неї більше ніж усе...
Їх доля вже навіки поєднала,
Як двох лебідок,в парі-до кінця!
Бо так заверено в законі лебединім,
Якщо вмирає він,за ним вона...
Вони купаються у ніжності безмежній,
Вони одне для одного-життя!
Вони-це не закінчена поезія,
Вони навік поєднані серця!
Надія Кишеня 29.01.2013.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635084
дата надходження 11.01.2016
дата закладки 23.03.2016
Начаклувала... Бач, а ти не вірив,
Що є мольфарське щось в моїм коханні...
І ось стоїш за крок... у поєднанні
Із моїм Львовом. Із моєї мрії...
А я впізнала... за серцевим жаром,
(якби заговорив, то я б зімліла)
коли надія майже вже дотліла,
ця зустріч-мить заполонила чаром...
Непевні кроки... Боже, як ти близько!
Боюсь підвести погляд із-під вій
До хрипоти кричить сердечко: "Мій!!!"
А я мовчу... й втікаю, як дівчисько...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=587191
дата надходження 13.06.2015
дата закладки 17.06.2015
Коли кажу що ти псуєш моє життя
То просто напросто порівнюю із нікотином.
В моєму мозку звилося гніздо
З котрого вигнати тебе вже неможливо.
Замало слів щоб пояснити те сп'яніння
І вічно смертний, вічно молодий.
Я мов Антонич, п'яний з божевілля
Себе розп'яв за ніжний голос твій.
І з глузду з'їхавши у білосніжному житлі,
Дивлюсь як хтось плете петлю з підтяжок.
Життя псуєш мені мов нікотин -
З тобою гину, а без тебе тяжко...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=554597
дата надходження 25.01.2015
дата закладки 25.01.2015
Не руйнуй храм надії моєї,
Я так довго по ниткам збирала...
Кожну каплю щасливу з життя,
Наче пазли докупи складала.
Не руйнуй мою віру в життя,
Вона завжди мене окриляє.
І відносить кудись в майбуття,
В те якого у мене немає.
Не руйнуй те,що в серці живе
Не вбивай це кохання словами.
Храм любові для мене св'яте!
Це єдине,що є поміж нами.
Не тримай почуття на замку,
Бо такого не буде ніколи.
Я втоплю своє щастя в тобі,
Рознесу його вітром у поле.
Не руйнуй храм надії для нас,
Де залишились ми тільки двоє.
Ти повір,ми зупинимо час!
Я навіки залишусь з тобою.
Не руйнуй,не вбивай ще живе,
Це кохання,що ми не зігріли.
Воно полум'ям в серці горить,
Просто ми цей вогонь зупинили.
Не руйнуй храм кохання,й надій
Бо не зможемо знов збудувати...
Берегти треба те що живе,
І кохати!!! Не стримно кохати!!!
НАДІЯ КИШЕНЯ 12.09.2014.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522993
дата надходження 12.09.2014
дата закладки 23.10.2014
Чорний ворон під небом кричить,так невпинно
Там земля розривається,стогне, від звуку гармат.
Там свинцевий туман не росходиться в попелі диму,
А у дома в сльозах умивається неодна мати.
Журавлі піднімаються в вись,і курличуть печально,
Це загиблих солдат ниших душі, прощаються так.
Ця війна,ця проклята війна на землі україни!!!
Боже мій! Бережи всіх вкраїнських солдат!
Ступив ворог на землю мою,й називається братом
Хіба брат може вбити близького по духу собі!?
Став для мене ти просто, кривавим катом,
Проклинаю назавжди вас всіх,ви не люди-впирі!!!
І у полі,там де розцвітала червона калина,
Вже не чути там більше мелодію,спів солов'я.
Там земля розривається,пеклом горить під ногами,
Чорна ніч,а в вогні задихається моя земля.
Боже мій! Захисти ж ти мою Україну!
Ти ж все бачиш,як мучиться моя земля.
Не дозволь їм зробити із неї велику руїну,
Це моя Україна! Земля ця для мене свята!
Чорний ворон під небом кричить звуком болю,
Полягло там багато невинних нівчому солдат.
Вони голубом білим несуться у небо,до Бога,
Їм не буде вже більше ніколи дороги назад...
Ми здобудемо волю,такою гіркою ціною,
На землі моїй знову реве ця проклята війна.
І не видно ні неба,ні сонця,в свинцевім тумані,
Тут лиш сум,і стискається серце,і болю сльоза...
НАДІЯ КИШЕНЯ 14.09.2014.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=523504
дата надходження 14.09.2014
дата закладки 23.10.2014
(+Той,що воює з вітряками)
Надто пізно ставати украй потрібними
Повернувшись в холодні душі.
Прагли стати морями,мостами рідними...
Та запізно:вбиває мерзлючість!
Та запізно:повсюди лиш грубість,
І відсутня Господня милість…
Культ сили- взаємна байдужість,
У кишеню захований стилос!
Надто важко помножити власну щирість
Упиваючись медом брехонь.
Ми не прагнем відвертості,в моді-стислість.
А любов-лиш на рівні стегон...
Архікласним розкрученим брендом,
Алкоголем розпеченим в кров…
Ми кохання зробили трендом,
Зруйнувавши фундамент основ.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=517281
дата надходження 14.08.2014
дата закладки 16.08.2014
"Народ мій є, народ мій завжди буде, ніхто не перекреслить мій народ!" (В. Симоненко)
Ми так від вас втомилися, сусіди!
Нам ваше все зненавиділось вмить...
Хай бачить Бог, як мій народ болить,
Коли страждають матері і діти.
Хай чує Бог,як кличе батько сина,
Як просить повернутися живим.
Як друга покидає побратим,
Яка важка скорботи нам хустина.
Яка вона, сусіде, ціна смерті?
Яке воно життя тобі на смак?
Чи виправдає мірою срібняк
Всі душі понівечені й роздерті?
Хай Бог простить, а я простить не можу...
Мені на це бракує все ще сил.
Земля не вистигає від могил...
Я цьому оправдання не знаходжу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=513089
дата надходження 23.07.2014
дата закладки 13.08.2014
Весь твій вік, ніби поле... так солодко пахне зерном,
житнім хлібом і сонцем, що тулиться до небосхилу,
урожаєм, що радує світ, без рівняння до норм,
легкокрилим туманом, який підіймає вітрила.
Не було довгих нив і зчорнілого груддя ріллі.
Засівали, лиш добре, оброблене щиро насіння.
І той колос, що після лихої негоди - вцілів,
міг ставати сильнішим в наступних нових поколіннях.
І ніхто із людей, що як птахи кричали зрання
не змогли відділити бур`ян, що засіявся щільно.
І лиш тільки земля вигрівала у лоні зерня,
щоб змогло вкоренитись і дихати... дихати вільно.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497279
дата надходження 06.05.2014
дата закладки 08.05.2014
Шелестіла б вустами на вушко дива...щоби пам'ять спочила від наглих конвульсій...
Щоби спогад сховався у нірці крота...й призвичаївсь до завчених функцій...
Я б тебе огорнула...шерстяно...чимдуж...щоб ребро розігнулось від тиску емоцій...
Я б зігріла ще завтрашнім- вчорашній штрих...я б вдалася до імпровізацій...
Я б тебе не віддала...заклято...навскіс...щоби очі вдяглися в усмішки із цвіту...
Ворогів би зцілила узваром із квітів...Здивувався б чарівності в нім...
Я б в тобі зазвучала...романсом...навзрид...щоби серце звільнилось від пильності звуків...
Я би констатувала,що ти чарівник...ти ж веслом відбивав ритм на суші...
Я б тебе упіймала,Блукаючий нерв!Я б тебе упіймала на piano чи forte...
Я за двох відспівала б...Провулком пройшов ти...
Незнайомками бавлячись вслух...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=483756
дата надходження 05.03.2014
дата закладки 15.03.2014
Налистопадило у душу,
Набило листу й мокроти
І обтрусило дику грушу
В обіймах мерзлої сльоти.
І розкрутило каруселі
Даремних докорів, образ,
Поблякли дні, такі веселі,
Немов старий іконостас.
І на обшарпаний пергамент
Лягла поезія терпка,
Сплітає спогади в орнамент
Гіркої пам'яті рука.
І за похилим перелазом
Такого снігу намело!
Не бійся, вирвемося разом-
Тримайся за моє крило...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378754
дата надходження 19.11.2012
дата закладки 05.03.2014
Тікаєш знову від цілунків.
З обіймів геть ти все летиш,
Боїшся, мов смертельних трунків,
Кохання вогнища у серці, що горить.
Палає серце дужче з кожним кроком,
Свідомість в підсвідомості живе,
Ти вперто знаєш, що і з кожним роком,
Любов у серці дужче ще цвіте.
Палає цвітом й аромат дарує,
Чарує піснею й немає каяття,
Від того, що в коханні помирає,
Чиясь на смерть приречена сімя.
Гріхом наповнене життя по вінця
Дароване колись чуття було,
Неоціненним в’яло на узбіччі.
Що прагло юне тіло більш всього?
Роки ідуть, минають дні шалено,
Вже перша сивина стрічає дні,
Ти мов із казки виникла, напевно,
Так доля люто мстилася мені.
І дні летіли в круговерті шалу,
Даруючи польоти в небесах
І ночі, вкрадені, вкривали покривалом,
А дні ховали в кольорових снах.
Минає шал, приходить розуміння
Усе в житті оцінене за нас,
Ти обираєш день між ніччю.
Мені лишаючи самотній страх.
Тікаєш знову від моїх цілунків.
З обіймів ти моїх зникаєш геть,
Ти від гріха шукаєш порятунків.
Сімю рятуєш! Я ж гасну з кожним днем!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=457361
дата надходження 29.10.2013
дата закладки 05.01.2014
По сходах би нагору,
Та ключів нема у в’язці ,
Лиш місця порожні.
Старий, мов вечір, дід
Його зустрів,
З лиця й ходи –
Звичайний подорожній…
Міняє, сину, маски білий світ,
Що вчора бачив крізь віконну раму?
Хіба голубки сизої політ,
Яка летіла до юрби з дарами?
Оливи гілка спокоєм цвіла,
Та, мабуть, хтось хотів занадто їсти -
І дзенькнула в просторі стріла,
То чи ж могла голубка сиза сісти?
Так б`є у очі полиновий тлін,
Від вчинків, що пишалися красою,
Та не могли піднятися з колін
Молитвою сповідані святою.
Іти нагору справа нелегка…
Очима доторкнутися до Бога
У мить оту,як хрестить тінь легка -
Від тебе тінь - означену дорогу,
Подумай,сину, в’язка від ключів
Тому й пуста: не вистачає віри …
За дідом вечір весла опустив
Од неба сподіваючись офіри.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458514
дата надходження 04.11.2013
дата закладки 04.11.2013
Ветер что-то шептал одинокой звезде,
Разгоняя промокшие тучи...
Говорил, что бывал далеко, но нигде,
Не встречал он земли своей лучше.
Здесь он каждую тропку не раз облетал,
Куст черемухи, с детства знакомый,
В чистом поле цветочки тайком целовал
И нес ввысь аромат невесомый...
Рвал по осени листья, бросая в траву,
Словно пазлы, меняя узоры...
И мечтал танцевать он с тобой, наяву,
Но луна, вслед, бросала укоры.
Ты восхода дождись, пусть проснется земля,
Пусть в лучах все вокруг засияет...
И тебя поведу по краям нашим я,
И твой свет ярче прежнего станет.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=450713
дата надходження 24.09.2013
дата закладки 24.09.2013
З невдачі плакати не варто!
Ви заблукали поміж драм...
Розкидані навколо карти
І мох росте, чомусь, не там.
І пальмові сміються краби
Зі звичок сонних королев...
Незрозумілого масштабу
Всі напрямки поміж дерев...
Вдягати неохота „Prada”...
Тамуючи і страх, і злість,
Іди вперед, за леопардом.
Він виведе... Якщо не з'їсть...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449512
дата надходження 16.09.2013
дата закладки 20.09.2013
Что ты!? Смилуйся! Больно и грустно... Не вру я!
А судьба продолжает мотив свой простой...
Я попробовал яда твоих поцелуев
И навеки остался отравлен тобой...
Совершенство в вечернем чарующем платье,
Что на жизненном мне повстречалось пути...
И в толпе равнодушной я противоядье,
Безуспешно, пока что, пытаюсь найти...
Загрустили стихи... и в царапинах кожа...
И набросками мне седина на висках...
Где ОНА, что на ТУ так безумно похожа,
У КОТОРОЙ оставил я сердце в руках?!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441493
дата надходження 04.08.2013
дата закладки 19.09.2013
Ми з тобою, здається, чужі,
Зовсім-зовсім, як тільки буває.
Кажуть, вічність не має межі,
І що з часом усе забуваєш.
Кажуть, відстань усе забере,
І що можна у комусь втопити
Своє серце, що знає тебе,
Що зуміло тебе полюбити.
Кажуть, віра врятує усіх.
Досить, люди, доволі брехати!
Що за демон тобі допоміг
Мою душу отак розтерзати?
Що за ангел тоді поєднав
Нас з тобою отак необачно?
Як тоді ти мене цілував!...
Я не знала, що ти – це палач мій.
Знаєш, зараз я зовсім не та.
А побачу тебе й відчуваю,
Як у грудях, десь біля хребта,
Серце ребра тихенько ламає.
Скільки часу пройшло від тоді,
А при зустрічі кисню бракує.
Ми з тобою ще більше чужі,
«Нас», напевно, уже не існує.
27.05.2013 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=427816
дата надходження 28.05.2013
дата закладки 20.08.2013
Мене колись ці спогади доб’ють,
А час із нами зовсім не жартує.
Мені всі кажуть: «Перейде, забудь»,
Та як, якщо мені тебе бракує?
Саме тебе, твоїх мінорних нот,
Твоїх бездумних, інколи, мелодій.
Мені бракує втрачених висот,
І посмішок при будь-якій погоді.
А твої руки, сповнені теплом,
І тихий спокій, що завжди рятує,
Моя молитва над твоїм чолом.
Мені тебе нестерпно так бракує.
А ти пробач, що я оце кажу,
Тобі це зараз, мабуть, недоречно,
Та я тебе ще до цих пір люблю,
Мені з тобою більше, ніж безпечно.
І знаю, звісно, винна я сама.
Ні час, ні відстань рани не лікує.
Ти зрозумій, що я уже не та,
Але мені до сліз тебе бракує.
11. 06. 2013 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=431011
дата надходження 12.06.2013
дата закладки 20.08.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 18.08.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 18.08.2013
Забута сном, закута в вічність
Пісні земні - кайданів дзвін
Шляхом журби у потойбічність -
Абстрактний кут прозорих стін..
Закрити вуха і не чути,
вуста зашити назавжди
мовчання нитками, і бути
десь поміж неба і землі
Кричати голосно, до болю,
щоб розірвалася душа!
І вирватись із стін на волю,
із тіла смертного - в життя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=75615
дата надходження 23.05.2008
дата закладки 18.08.2013
Не присягаюсь і не обіцяю
І не шукаю докорів сумлінь
Із клітки тіла душу відпускаю
Крилом печалі в серце ляже тінь,,,
Що кілька слів, і погляд на прощання
Старенький зошит, списані поля
Десь там, у ньому, жевріє кохання
Десь там, у ньому, залишився я…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442813
дата надходження 12.08.2013
дата закладки 17.08.2013
(Ксеня Габа: інколи людина не може нічого зробити з своєю самотністю, а інколи просто боїться ще одної дози болю)
Вночі вела розмову з самотою,
Здавалася вона мені сумною.
Уранці попрощатися хотіла,
Сміливо за столом вона присіла…
- До серця смуток не клади,- просила, -
Не обгортай мої опалі крила,
Не зазирай печаллю в мою душу
Із самоти я вибиратись мушу…
Від неї я невміло відбивалась
Та самота щільніше пригорталась.
Спокусливо шептала і пророче…
І світлий день ішов у смуток ночі.
Тремтіла кава у моїй долоні,
Останній промінь стерсь на підвіконні,
А самота мостилася під серцем,
Неначе стала вже життєвим сенсом,
Неначе ми із нею стали цілим…
Та, просто, якось, друзів поріділо.
Згубилися слова у заметілі
Думок, що у мовчанні посивіли…
Необережно самоту позвала…
- Ти відпусти мене, - її благала…
Так щиро я просилася на волю,
Не прогадати ще старалась долю.
А самота скептично усміхалась
І залишати душу не збиралась.
В моїх руках давно схолола кава,
А я все менше й менше мала права.
Ще більше в низку додавала смутку,
Сіріло вже у кожному закутку.
І серце в павутиння обгортала…
Стояла недоторканою кава…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=436442
дата надходження 10.07.2013
дата закладки 16.08.2013
Три тривоги – і днів, і ночей,
три тривоги – в тринозі печалі,
і в тумані буденних речей,
й в недомріяних мрій на причалі.
Перша ти – почорніла від бід,
Рідна земле, країно козацька.
Перевівся уславлений рід,
чи пропала звитяга юнацька?!
Доки будем плекати ярем*,
доки будем вклонятись батию*,
і вкраїнок давати в гарем –
не свята нас Покрова покриє,
а ганьба(!) і зневага за те,
що удома до рабства готові,
що даєм осквернити святе
шолудивому, підлому псові!..
Три тривоги на триста безсонь...
Друга ти – рідне слово з колиски,
що в молитві зімлілих долонь,
і збезчещене в підлому писку.
Ми без тебе загинем в собі,
ми не будемо більш українці.
Україна без тебе в журбі
на обірваній часом сторінці.
Ти, небого, тривога з тривог,
бо без тебе немає народу.
І кладе на вуста тебе Бог,
щоб співці прорікали свободу!
Три тривоги – як Трійця розпук...
Третя ти – наша Пам'ять забута.
Стільки сліз і заломлених рук,
що не всі пам`ятали про КРУТИ,
СМЕРТЬ ГОЛОДНУ, ГЕРОЇВ УСІХ,
ДНІ ЧОРНІШІ ВІД ЧОРНОЇ НОЧІ,
і ПЕКЕЛЬНІ ГОЛГОТИ ДОРІГ...?!
Як ми Совісті глянемо в очі?..
Що ж ми дітям у спадок дамо?
Власну ницість, байдужість, лакейство?!...
Білозубо всміхайся, Пітьмо, –
розрослося твоє фарисейство!
Ми звертаємо в Лети* русло,
чи у Стікс* занесуть нас вітрила?!.
ТРИ ТРИВОГИ, що стало б на трьох –
ТРИЗУБ МІЙ, проти ворога сила.
Й поки в душу, мов дужі вітри,
ТРИ ТРИВОГИ всилятимуть пімсту,
надихатимуть гори й степи
на звитяги нові УКРАЇНСТВО.
*ярем – тобто подібних Яремі Вишневецькому – катові власного народу, що був онуком засновника Запоріжської Січі Дмитра (Байди) Вишнивецького.
*Батий – монгольський завойовник, перед яким мусили вклонятись руські князі.
*Лета – міфічна річка забуття в потойбіччі. В народі кажуть: "Як в лету кануло, тобто коли щось пропало.
*Стікс – міфічна річка, якою в потойбіччі Харон перевозив душі мертвих в царство Аїда.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396608
дата надходження 30.01.2013
дата закладки 13.06.2013
Ми мимохіть навчилися любити
Й не розбереш тепер-де правда,де брехня.
Утихомирювати почуття,глушити,
Холодністю знеструмлювать серця...
Ми мимохіть навчились забувати
Й зживатися з логічністю думок;
Ще в зародку кохання убивати
І власноручно нажимать курок!
Ми залюбки навчились не зважати
На прагматизм бажань наших і мрій,
Адже так страшно інший шлях обрати,
Коли довкола копії людей...
Ми розівчились вірити у чудо
Й не довіряєм серцю-лиш очам.
Та всеодно блукаєм,мов приблуди:
Снуєм,існуєм...тільки не живем!!
Ми розівчились падати й вставати,
як у дитинстві...й знов вдихать життя...
Ми із запізненням навчилися встигати
Й спішити у майбутнє навмання...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411512
дата надходження 22.03.2013
дата закладки 28.04.2013
У світлі тьми я вирости зуміла,
У світлі тьми, тягнулась до гори.
Відкрити душу я тобі хотіла,
І залишитись знову між людьми.
Та серце каменем зціпила
Кохання сила, - що ж тут, говори!
Скажи усім, як я тебе любила.
А потім знову,серце обмани.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=408181
дата надходження 11.03.2013
дата закладки 11.03.2013
Шумить гілля. Ламає вітер пасма хмарови́дні.
Жене зірки і топить місяць знов.
А ранком промінь собі ліг на сірій призьбі,
як юний вуж повзе і живить кров.
Усе шумить! Скрипить! Старий димар гойдає
одичавілий звільнений орел.
Й мене саму, то вдарить то питає
в міфічних горах наче я, то Прометей...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406216
дата надходження 04.03.2013
дата закладки 08.03.2013
Там было холодно на остановке
и старые ботинки на ногах
и музыка в ушах, а не в колонках
и люди все казались, как в бегах
все ждали тот автобус, такой тёплый
уже никто не думал о зиме
и кто заметит его первый,лучший
а остальные как бы не в игре
и мы стояли,отмерзали руки
нам было тяжело дышать
и не от холода, а так от скуки
нам холод не давал мечтать
там было холодно на улице до боли
и не дождавшись мы пошли домой
и чувства были как в неволе
в плену у холода, бывает так порой
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404846
дата надходження 28.02.2013
дата закладки 08.03.2013
Вже заспівали в садочках птахи –
Райські, либонь нетутешні.
Геть осоромлені співом таким
Почервоніли черешні.
Квіти під сонцем голівок своїх
Навіть на вечір не стулять.
Липа в пахучій рахує фаті
Скільки кувала зозуля.
Очі радіють від кількості див –
Безмір барвистого квіту!
…В спеку таку я й тебе полюбив
Позаминулого літа…
04.07.2012 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=348140
дата надходження 04.07.2012
дата закладки 06.03.2013
Вона чекала доторку очей
І зустрічей наївно-випадкових.
Не розуміла деяких речей
І ницих душ, до болю дріб’язкових.
Тікала від буденності у сни,
Де він… вона…одна любов до віку.
Та доки підростали їх сини,
Все пробачала зради чоловіку.
А час не йшов, а лив немов з відра.
Мабуть це доля. Стихла і змирилась.
Та лиш очей коханого іскра,
Щоночі, як раніше, просто … снилась.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405783
дата надходження 03.03.2013
дата закладки 05.03.2013
Троянд пелюстки, мов перлинний шлях,
У росах вранішніх засяяли зорею,
А я ножем, що так тремтить в руках,
З жалінням ріжу квіти над землею.
Троянд бутони знову відростуть,
Засяють, мов коштовності в короні.
Мені ж болить, що в руки їх візьмуть
І викинуть, зів’ялі, непритомні.
Грубішим серце від того стає
І сум туманом зимним застить очі.
Байдужість завойовує своє
В передчутті стурбованої ночі.
Троянд зів’ялих вранішня зоря
Перлинами роси вже не прикриє.
Майнула та й загинула краса…
Тепер лежить на смітнику і скніє.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=400824
дата надходження 13.02.2013
дата закладки 05.03.2013