Как жаль, что память не убить.
Она одна нам жизнь калечит.
Как больно помнить все и жить
с нелепой фразой "Время лечит".
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=418373
дата надходження 14.04.2013
дата закладки 14.04.2013
На рідному рідко бував я порозі,
Все більше у мандрах, все більше в дорозі.
Але, як на скроні лягла сивина,
Набридла мені від рідні далина.
Набридли степів казахстанських вітри,
Що інколи віють неділі по три.
Набридли берези в зимовім узорі,
І сяйва північного в сполохах зорі.
Набридли нудні та холодні дощі.
Болотяних драгв непролазні хащі.
Набридли у поспіхах вічних турботи.
Набридли за «дядька чужого» роботи.
Скортіло тепла, яке став забувати,
Тоді й потягло до родинної хати.
Щоб отроком блудним навічно не стати,
Я вирішив твердо - пора повертати.
Хто пам’ять дитинства у серці зберіг,
Повернеться згодом на рідний поріг.
СІКалін.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=408465
дата надходження 12.03.2013
дата закладки 12.03.2013
В сховищах пам"яті
на міцних стелажах
книги подій нашого життя.
Деякі ніби задавлені,
здається. що забуття
туманом накрило їх,
бо сьогодення книги свої
подіями аж розпирає...
Та спогади легко знаходять
найсвітліші з них,
звідки дитячими очима
ми вдивлялись у світ,
шукаючи ідеалів,
коли віра в себе і в людей
була рушієм наших вчинків...
І раптом мерехтливі спалахи-
Світлячками загадковості
кличе до себе стелаж
і запалює факел радості -
Його біблійні істини
викликають безмежжя почуттів.
бо освячують божественною любов"ю.
Тут сокровенні книги подій,
де ми поруч з батьками...
Як затишно,як запахло домівкою...
І як не дивно,
зринають події несимволічні,
розумом не вмотивовані...
...тато дрова рубає,
а я біля нього -допомагаю,
то ліг спочити - і я з ним:
цікаве щось розповість,
а то сидимо перед відкритою плитою
(я на руках -найбільше щастя)
задивляємость в таємничий світ вогню,
боїмось порушити дивну розмову іскор...
А то мандруємо на возі,
коні знають добре дорогу...
Тато весело наспівує
пісню про Ярему ...
І пасіка - гул бджіл-
а тато з рамками...
Як запах свіжий мед...
Думки роєм знялись в небо
і зникли в хмарах...
А звідти краплями дощу інші:
бабуся(що вигляділа мене,
бо мами я не знала:
вона своє життя віддала за моє
ще при родах)...
бабуся виходить на поріг
і гукає,гукає голосно.
бо я чую її голос аж у ліску,
куди пішла по сунички з подружками.
бігом додому. бо перепаде...
бабуся мене любить по-своєму:
не пестить, а пригортає...
А то ми з нею в лікарні:
я руку поломала, уколів боюсь,
але біля неї не страшно...
...І мама(моя друга мама)...
сидить над вишиванням,
а я поруч читаю щось по складах,
то шиє мені платтячко,
то добудитись не може,
чи не хоче(хай ще дитина поспить),
а то тче на диво-верстаті килимки,
то варенички ліпимо
а вона мене вихваляє,
яка я помічниця вправна...
то пасемо з нею корів,
на красу лугів спадають
ніжні звуки її пісень...
Гарно й ніжно співає вона
(в церковному хорі- одна з кращих)
відпочиває в пісні...
Ніколи не чула я сердечнішого
"Ніч яка місячна. зоряна. ясная..."
...Які ж близькі й далекі ці події...
Невже і справді життя -
це лише мить перебування
ДУШІ В ТІЛІ на землі
за ту далеку провину
Адама і Єви?
...Сьогодні батьківська поминальна субота...
Нехай Бог простить всі провини -
вільні й невільні-
померлим батькам нашим
(і всім від роду спочилим)
І поселить їх душі там.
де праведні спочивають...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=407692
дата надходження 10.03.2013
дата закладки 10.03.2013
Вдарив дзвін у церкві,
Захиталось небо,
А по кому дзвонять?
По чиїсь душі…
Кличуть душу зорі,
Певно є потреба,
Вже кричать щоночі
Сиві пугачі.
Наче хтось прислав їх
Душу цю забрати…
І до зір віднести
У чужі краї,
Довго їй прийдеться
Шлях свій вибирати,
Може там зустрінуть
Родичі свої.
Дзвін гуде тужливо,
Певно є причина,
Відлітає з дзвоном
До небес душа,
Чи душа старого,
Чи душа дитини,
У далекий простір
Доля вируша.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=402123
дата надходження 18.02.2013
дата закладки 06.03.2013
Повір, кохана, права в нас немає…
Немає в нас причини, щоб за мить,
Коли над нами зверху сонце сяє,
Змію–розлуку до грудей тулить.
Бо як же може холод обійняти,
Коли гарячі б’ються в нас серця,
Як прагнемо обоє ще кохати,
Ти пригадай, як йшли ми до вінця.
Вже стільки років сонце над сім’єю,
Гуртує нас теплом у всі часи,
Тебе обрав я долею своєю,
Якщо образив - ти мене прости!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404325
дата надходження 26.02.2013
дата закладки 06.03.2013
Напиши мені в світи, чи ще росте
черешнева пісня в мами на городі?
Чи наспівне слово, тихе і просте
у краю моїм уже не в моді?
Напиши, чи гра квітневих завірюх
гостем шелестить у вікнах на світанні?
Чи байдужий час каштанами на брук
похвилинно книгу осені читає...
Не пиши лише, що мами вже нема.
Що черешня всохла, а душа прозріла
запізніло. І натягнута струна
незагоєності в серці оніміла.
Хмарить небо сумом без причин
і солоністю спливає по листочку.
Дощ? Чи шепіт з потойбічних далечин:
"Ой, та чи не боляче тобі, синочку?"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406658
дата надходження 06.03.2013
дата закладки 06.03.2013
В гаю біля поля козацька могила -
Літає там сокіл розправивши крила.
Дивився щоразу: багряна калина,
Як ніжно торкалась землі без спочину.
Мов вірила в те, що дзвін листя розбудить.
Земля ще прокинеться щастям усюди.
Усе пригадає обіцяне, миле;
Краплинки роси, додадуть іще сили.
І вкотре здійнявся, мов бачив він здобич,
Великий той сокіл, летів колись опліч.
У серденьку сумно, кружляє-леліє,
За долю козацьку, за волю і мрію.
2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406636
дата надходження 06.03.2013
дата закладки 06.03.2013