Небажані діти помирають... кожного дня свого нікчемного життя, кожного вечора, простого вечора, а зранку знову встають з ліжка, щоб вкотре померти... ввечері.
Вони народжуються мертвими.
Життя померло в них перед тим, як самі з'явилися на світ.
Звичайно, ці діти відчувають щось і , в переважній більшості, це біль, розчарування і ще десяток негативних настроїв. Їх просто не навчили любити щиро, безневинно; вони люблять лише за потребою.
Щастя для них - помста комусь, чужі сльози - задоволення, бо плачуть не тільки вони, страждають не лише вони.
Вони не хочуть приносити насолоду іншим, бо одного разу вже були відвернуті. Цього, як виявляється, вистачило.
Небажані діти не мають душі, вони щось проміжне між світлим і темним.
Зовнішньо нічим не відрізняються від оточуючих, такі ж звичайні, але всередині - особливі. Нікому не дано туди заглянути хоча б раз, ніхто не знає, що там, навіть сам власник, він боїться... боїться побачити себе... ненародженим. Нехай його не люблять найрідніші і так само він їх не любить, але ж це не означає, щ освіт теж не хотів його появи!
Проте вони все одно помирають... своїми мріями, бажаннями, поривами, діями.
Небажані не вимирають як вид, навпаки, самі помирають кожного дня, коли залишаються на самоті, тобто живують, помираючи.
Наше життя - момент до смерті. Вних життя - смерть до якогось моменту.
Небажані діти помирають... на очах у всіх, але залишаються з собою завжди, частіше інших хворіють на... гнів і чисте серце, яке загубили...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=422063
дата надходження 30.04.2013
дата закладки 09.08.2013