Я тебе роздягну
безпардонно, нахабно і грубо,
Оближу язиком,
і вдихну неземний аромат...
На тобі затанцюють
мої, такі жадібні, губи,
В напівтемряві ночі,
у спокої тихих кімнат.
Тільки ти... тільки я...
І безмежна у рухах свобода...
Я забуду усю
сотню тисяч журнальних порад...
Куштувати тебе —
то така неземна насолода,
Мій гіркий і солодкий...
маленький грішок — шоколад...
.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696852
дата надходження 26.10.2016
дата закладки 26.10.2016
Пролонгую...
[youtube]https://youtu.be/QhZiR_nbMv0[/youtube]
[i][b][color="#0aadc2"]2.
[color="#0c6a9c"]
Спатифілум…
Цю квітку я люблю,
Вона в сім’ї щасливій – як любисток:
Свою любов я в неї переллю:
Вона ж для нас, закоханих, – колиска.
Вона –
природи щедра данина,
Життя нового безвідмовний лотос…
Її ніхто із нас не проміня
На цілий світ…
Чи всеохопний космос.
Спатифілум…
Цнотлива білизна́…
У ній приємно "СПАТИ" й "ФАЛУ"вати!
І де б не був, що б не робив – Бог зна́! –
Не проминеш повік своєї хати…[/color] [/color][/b]
10.10.2016
Примітка: світлину "засвітлено" автором...
______
*Див. прим. до вірша 1. Наголошую: у сім’ї бажано
мати разом — антуріум і спатифіллум — чоловіче і
жіноче щастя.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693446
дата надходження 09.10.2016
дата закладки 10.10.2016
Через две недели мне, кит, будет двадцать пять
Мой любимый сентябрь меня заставляет страдать
Разгораясь в глазах безысходности малахитом
Щемящей тоской в душе, в грудной клетке-бронхитом
Вечной мигренью, отсутствием сна,аппетита
Воспоминания, планы в единое слиты
На ватных ногах вместо крыльев в небо парящая
Я не чувствую ни настоящего, ни себя настоящую
Порывы мои святые отправились в топку
Они фейерверками в ад озаряют мне тропку
Просто я вновь отложила себя на полку
Как никому не нужные скучные правила
Я бы сама себя сунула в шкаф и оставила,
Чтобы пылиться там до скончания века.
Зато хожу днём с огнем и ищу человека
Лучше бы вынула всё,что забилось под веком
Кит... Я как рыба об лед бьюсь о толщу воды
Слово моё на воде оставляет следы, но уже не расходится волнами...
Сердце бетонное покрылось глубокими трещинами-истомами.
Ненависть душит меня, ни к кому не давая встать ближе
Как мне болит от всего, что я слышу и вижу.
Осень сорвала внутри мои маски и краны.
Все мои ранки сливая в сплошную рану.
Как моря в океан. Единство. Гармония.
Царапаю кожу песнями внутриутробными.
Чего я добилась за четверть минувшего века?
Находя пустоту, убивая в себе человека..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689467
дата надходження 18.09.2016
дата закладки 18.09.2016
Двадцать один. Сердце и разум рыцаря.
Тело в здоровом духе. Глаз озорство
Мальчишеская непосредственность. Прописью принципы
Читает Набокова. (не только в метро =) )
Доспехи души и прогулки по старой Венеции
Средневековые ветры лелеяли нрав
Златоволосого принца с глубокого детства
Самое ценное в сердце планеты собрав
Взорван дождями, пронизанный звёздною россыпью
Подкожно хранит поцелуи книжных страниц
Жизнь наступает в нём мягкой уверенной поступью
Молнией в небо на крыльях златых колесниц
Шёпотом с ним по ночам говорят виноградники
Манит дух Франции в сети красой неземной
Сказки со вкусом корицы и сладкого пряника.
Спасибо, что есть.
У меня
В моём сердце.
Со мной.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684724
дата надходження 20.08.2016
дата закладки 20.08.2016
Чи на серці печаль, чи в душі така туга, як небо.
Чи сто сліз доганятимуть тисячну слізоньку знов.
Будуть жити зірки, буде дощ, буде вітер. Так треба.
Буде пусткою наше життя, де чужинка -любов.
Я б зібрала людей в одне місто і вчила любити
В полі-квітку, безбатченків, кинутих, старих, сиріт.
Я б навчила літати, І Янголів не засмутити.
Я би свій алфавіт написала. І свій заповіт.
І коли мене вітер візьме у самісінькі зорі-
Я крізь дірочки в небі підгляну, хто це прочитав.
Тільки все як завжди... Й мої вірші-в пліснявій коморі,
Де колись Янгол старий сторінки саменький гортав.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681859
дата надходження 04.08.2016
дата закладки 07.08.2016
Чи на серці печаль, чи в душі така туга, як небо.
Чи сто сліз доганятимуть тисячну слізоньку знов.
Будуть жити зірки, буде дощ, буде вітер. Так треба.
Буде пусткою наше життя, де чужинка -любов.
Я б зібрала людей в одне місто і вчила любити
В полі-квітку, безбатченків, кинутих, старих, сиріт.
Я б навчила літати, І Янголів не засмутити.
Я би свій алфавіт написала. І свій заповіт.
І коли мене вітер візьме у самісінькі зорі-
Я крізь дірочки в небі підгляну, хто це прочитав.
Тільки все як завжди... Й мої вірші-в пліснявій коморі,
Де колись Янгол старий сторінки саменький гортав.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681859
дата надходження 04.08.2016
дата закладки 07.08.2016
Ще коли людство посапувало в люльці Бога
А вітер з дощем грали в схованки на Землі
Коли скринька Пандори ховала в собі тривоги
І спроможна була втримати наміри злі.
Дощ розливався спокоєм, миром, блаженством,
Безмежною тишею зоре-небесних шляхів,
Незглибимою мудрістю променів благоденства.
Він ставав морем. Невичерпним виміром снів.
Благословенне море... Вічне. Заховане серед пустелі. Несамовито ніжне, бездонно живе, неосяжне розумом і серцем. Солоне від сліз дощу під час омовіння Землі від бруду. Приховуюче нестримну міць під штилем, і неймовірний спокій під штормом.
Лише від одного дотику його хвилі, в тобі відбувається моретворення. Неважливо, чи ти грайливо плескаєшся в ньому, чи пливеш за хвилями роздумів у його відкритий безкрайній простір, чи рятуєшся від вбивчої спеки в його крижаних водах, чи навпаки грієшся від власного холоду в теплій течії.
Воно просочує тебе променистою квінтесенцією своєї душі, пронизує пульсуючим ритмом мікро-Всесвіту, наповнює кожну клітинку собою, огортаючи вічним шепотом хвиль, починає відбиватися зеленими відтінками в твоїх очах, запахом бризу з далеких берегів у волоссі.
Воно оживає в тобі.
І пошепки розмовляє з серцем, поки ти спиш...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=674438
дата надходження 25.06.2016
дата закладки 26.06.2016
В небо вдивляюсь. По ньому пливе
Слоник, метелик і літера "Ве",
І крокодильчик (а може, дракон)
Ледь не торкається лапками крон.
Замок пливе - в ньому Фея живе,
Далі он, лебідь і бджілка пливе.
Очі заплющу, рахую до ста -
Бачу вже квітку літак і кота.
Бачу вітрильник я і пароплав...
Вітер дмухнув - і усе розмішав...
В небо вдивляюсь. Від сміху аж плачу:
Слонометелика з хвостиком бачу,
Лебідь, от цирк, осідлавши кота,
Ловить те чудо уже за хвоста.
А крокодильчик (а може, дракон)
Ласує смачно собі літаком.
Замок десь зник. Пароплавобджола
Жалить вітрильник (яка ж вона зла!)
Далі он, вже квіткоконик приліг...
- Дякую, любі хмаринки, за сміх!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669239
дата надходження 30.05.2016
дата закладки 31.05.2016
Знов по колу буття - знов зустрілися Авель і Каїн,
А це значить - попереду Ноїв Ковчег і потоп.
Та не буде Розп'яття, бо двічі його не буває.
І життя - не чернетка із безліччю справлень і спроб.
Відбудуються знову зруйновані мури і храми,
Над невірством волхвів пролуна єрихонська труба.
Десь у Всесвіті плаче наш Янгол, напевно, над нами -
Зорепадами в землю його опадає мольба...
Завтра буде світанок... Та ми не повернемось завтра -
Нам дано час до півночі... Й знову за вітром злетить
На чужих помилках розікладена заново ватра...
Знов по колу буття, де з нас кожен - розвітрена мить...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659849
дата надходження 15.04.2016
дата закладки 16.04.2016
Подалі від людської суєти,
В гармонії з природою й собою,
Я зможу Шлях до Істини знайти,
Що душу проведе до супокою...
В обіймах лісу і шовкових трав,
Думками долучаючись до Світла,
Скидаю шкаралупу вічних справ,
Щоб знову рима віршами розквітла...
І оживаю! Ніби джерело,
Що навесні пробило панцир криги,
Стаю, неначе птаха, на крило,
Залишивши землі свої вериги...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656823
дата надходження 03.04.2016
дата закладки 03.04.2016
Это страшно, когда ты становишься ветошью,
никому непотребной линялой одеждою,
силуэтом чего-то, заполненным ретушью.
А недавно ещё жил какой-то надеждою
и планировал что-то, на что-то надеялся.
Но теперь всё порушено, связи все порваны,
и в других, и в себе, – что важней, – разуверился,
жизни соль ощущаешь открытыми порами.
И не в силах включить для оценки сознание:
сразу голые нервы на всё реагируют.
Только позже ты скажешь себе в оправдание:
«Это, батенька, годы в тебе превалируют
надо всем, так сказать, над умом и над чувствами.
Это старость владеет потёртыми нервами.
Оттого вот и слёзы становятся шустрыми,
и становятся губы и руки неверными».
Хоть ирония может служить утешением,
но, однако, оно не всегда эффективное.
И, отринув его, кто-то видит спасением
превращенье себя в существо примитивное,
без чувствительной кожи и переживания,
что несёт день сегодняшний детям и внукам.
Человеки! – мы с вами такие создания,
что подвластны сердечным волнительным стукам.
И поэтому страшно ненужною ветошью
становиться, прощаясь с былыми мечтами,
видеть, как покрывается жизнь наша ретушью,
и мы в старости блекнем и чахнем с годами.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626366
дата надходження 05.12.2015
дата закладки 05.12.2015
Чом ти знов не спиш, моя тривого?
Чом шкребеш на серці пазурами?..
Розійшлись із осінню дороги,
Встелені промоклими вітрами...
Хтось у небі розтрощив клепсидру -
Час водою котрий день стікає...
І мугиче пісеньку нехитру
Ліс безлистий - сторож виднокраю...
Чи зима тривожить мою душу?
Чи туман- обманщик і нероба?
Чи то знов піщаний замок рушить
Недовіри здавнена хвороба?
Чом же ти не спиш, моя тривого?
Чом на серце каменем лягаєш,
Сиплешся думками на підлогу,
Котишся по снах моїх курАєм?..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623730
дата надходження 25.11.2015
дата закладки 29.11.2015
Небо залите оловом...
Хмар поминальне коливо *
Вітер несе розхристаний
В далеч опалолистяну...
День розговівся мОросом...
Півнячим рветься голосом
Вранішня тиша ватяна,
Зночі дощами латана...
Сніда пташА калиною...
Замість плаща - рядниною
Плечі покриті Осені,
Сіротуманноросяні;
Всі черевички зношено -
В зиму шкребе калошами,
Хлюпа тихцем калюжами
Стомлена і застуджена...
* Ко'ливо - поминальна обрядова страва,
готується із поламаного печива, залитого узваром
чи солодкою водою.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621971
дата надходження 18.11.2015
дата закладки 21.11.2015
Попробуй увидеть сквозь стены
Или их взглядом пробить,
Попробуй законы Вселенной
Против нее обратить.
Заставь же столбы мегалитов
Мыслью разбиться о твердь,
Попробуй слова, что избиты,
Звонкими сделать, как медь.
Рискни же ударить по стыкам
Меж тектонических плит,
Попробуй гаргульим ухмылкам
Дать человеческий вид.
Верни же оружие в ножны,
Не обагрив рукоять,
Попробуй событий тревожных
Цепи рукой оборвать.
Попробуй, чертя на эмали,
Не притупить остриё
И, прикоснувшись к печали,
Да не влюбиться в нее.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=602503
дата надходження 27.08.2015
дата закладки 31.08.2015
[i]Все новое - это хорошо забытое старое...
Но любовь - вечна и всегда молода...
Не верите?.. Я тоже... не верил... Но![/i]
[youtube]https://youtu.be/MMZwk4PveIE[/youtube]
[i][b][color="#ff00d9"]Во все века любови сладость,
Как страсть к соитию – о стыд,
В мгновенье ока разбивалась
О горечь мелочных обид.
Придирки, брань, косые взгляды
И колкость лживых, грубых слов –
Что вам еще, злодеи, надо,
Чтоб сжечь невинную любовь?..
Что ж, наслаждайтеся злословьем,
Кичитесь жесткостью гримас!..
Они ваш образ – безусловно! –
И лик людской погубят в вас.
Слова обидные все рушат,
И злость любовь испепелит!..
О пепелище! Спрячь получше
Следы безумства и обид!
На диком месте, на опале
Взойдут цветы и травы вновь,
И как Исток – всему начало
Воспрянет Вечная Любовь![/color]
[/b]
7.08.2001,
Табачное (Крым)
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=595689
дата надходження 24.07.2015
дата закладки 24.07.2015
«На чорному небі
Мідяні змії.
Я на світ прийшов з очима,
А йду безокий.»
(Федеріко Гарсіа Лорка)
Між двома темними безоднями,
Між двома нескінченностями,
На мить зазирнув я у мить світла,
У мить кольорів і запахів,
Звуків і дотиків,
Я з’явився на мить
У цю смужку світла
З очима повними радості
А тут – у чорному небі
Мідні змії,
На хворій землі –
Залізні почвари,
Люди сповнені ненависті,
Квіти, заплямовані кров’ю,
Очі сповнені жахом.
Залишу я вам свої –
На згадку –
Навіть не окуляри – очі,
Дивіться крізь них на світ,
Щоб побачити:
Небо синє і воду прозору,
Квіти маленьких радостей:
Нехай це і не справжнє –
Вигадане, але воно існувало
У моїй свідомості...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=594665
дата надходження 19.07.2015
дата закладки 23.07.2015
Мы с тобой не навечно в вечном...Вообще ненадолго
Мы с тобой оказались здесь. Да и нет "мы с тобой".
Просто рядом шагаем, неся за спиной котомку
Просто дышим ночами одною водой дождевой.
Параллели не совпадают. И Слава Богу!
Только кто, как не ты мою жизнь и меня поймёт.
Я твоими словами свою застилаю дорогу.
И порой режу пальцы о твой исковерканный лёд.
Как ты там говорил? Один шанс - на десятки тысяч?
Ровно столько ставлю, что ты прочитаешь мой стих.
Говорят, что ты снишься тому, о ком часто пишешь
Я похоже уже прописалась в кошмарах твоих..
Ты, пожалуйста, без меня не ходи по крышам.
За тебя я сильнее, чем за себя боюсь.
Жизнь тебя подвезёт, так тихонько, что ты не услышишь,
Как начнётся отсчёт, где я больше тебе не приснюсь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591801
дата надходження 05.07.2015
дата закладки 05.07.2015
Дощовечір. Дощодень.
Дощоніч і дощосни.
Все співає нам пісень
Стиглий дощопад рясний.
Дощонастрій. Дощостан.
Дощолітній сірий сум...
Все плете самообман
Цей меланхолійний шум...
Дощороси. Дощокрай.
Дощодзеркало калюж.
І повзе дощоручай
По дорозі, ніби вуж...
Дощовимірний портал
Десь прорвала повінь вод...
І якийсь дощовандал
Щиро тішиться з негод...
З дощонеба повсякчас
Дощохмара цебенить...
І промоклий мій Пегас
П'є у вірші дощомить...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590542
дата надходження 29.06.2015
дата закладки 29.06.2015
My solitude is not a grief or curse –
It’s just a way of talking to the silence.
I can create surreal misty wild lands
And there won’t be no sadness, no remorse.
In every bottle there’s a genie
And stars that shine in midnight gloom
Are undiscovered. In this room
My own Universe is spinning.
New planets orbiting new Sun,
I’m watching with wide open eyes…
My solitude is just a price
I pay for being different one.
[b]Перевод (свободный):[/b]
Мое одиночество не горе и не проклятие –
Это просто способ разговаривать с тишиной.
Я могу создать ненастоящие туманные дикие земли,
И не будет ни грусти, ни сожаления.
В каждой бутылке есть джинн,
И звезды, что сияют в полуночной тьме,
Не открыты. В этой комнате
Вращается моя собственная Вселенная.
Новые планеты идут по орбитам вокруг нового Солнца,
Я наблюдаю с широко открытыми глазами.
Мое одиночество – просто цена,
Которую я плачу за непохожесть.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=581849
дата надходження 17.05.2015
дата закладки 20.05.2015
Наверное самое лучшее — просто быть.
Не лучшей и не единственной, а просто собой.
Может там, где ты есть, тебя некому заменить
А рядом с теми не нужен никто другой...
Откуда ты знаешь, что нет... На ответ «зачем?»
Порядка тысячелетий ответ не нашли.
О Боже, за что среди тысяч сотен планет,
Меня разместили в пространстве холодной Земли.
Холодной душевно, конечно... Она горяча...
Физически — спасибо Солнцу, оружию и огню,
А внутри глубоко по венам от сердца стучат наши мысли
(Быть может?) Земля и у них в плену?
Сколько веков пройдёт до того, как я всё пойму?
Ведь наверное это снится тебе, Земля?
И она вздохнёт легче, если хотя б одному,
Удасться ответить
«Я вот он. Я здесь. Я всё понял. Будь воля Твоя.»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=579130
дата надходження 05.05.2015
дата закладки 07.05.2015
[youtube]https://youtu.be/ekrsy5zUeBA[/youtube]
[i][b][color="#910000"]У пам’яті ще дні мого дитинства…
Коли все ще попереду було…
Та вже зустрів те неймовірне дійство,
Котрому дивувалось все село!
Було те диво дивне на Великдень…
Будив нас ранок і... церковний дзвін,
Мені здавався надто він великим,
Що не вміщався навіть в серці він…
Дідусь мій, перш ніж куштувати паску,
Так щиросердно і... за всіх моливсь.
А ми малі були… Й велику ласку
Хотіли б мати зараз – не колись.
Бо в нас іще були пусті кишені,
Як паска на святковому столі**,
Ми, малюки, наївні і невчені,
Відчули Божу ласку на чолі:
То сонечко ласкаве і привітне,
Що вигравало крізь вишневий цвіт,
Разом з весною і святами світло
Так щедро слало ласку на весь світ.
А зараз що?.. Як глянув у віконце
(Вікно зі спальні дивиться на схід),
Побачив я, немов в дитинстві, сонце,
Що починало по землі свій хід…
Та не раділо чомусь те світило
Й не дарувало посмішку воно…
Пред ним ми чимось, певно, завинили,
Затьмарили небесне в світ вікно!
То, може, я, а, може, й інші люди
Не так, як треба, в Бозі живемо?
І промені не ті у сонця будим?
Не ті цеглини в дім свій кладемо?
Та є ще час! О, люди добрі, каймось!
Є час – себе і вимір свій збагнуть…
А ні – життя свого ми відрікаймось,
Щоб ощадить планети вірну путь[/color].
[/b]
12.04. 2015
_________
*[color="#160091"][color="#000dff"]Пригадав ритуал, що існував у родині,
коли після "всенощної" освячену паску
їли лише після колективної молитви.
А потім виходили дивитися на сонце,
котре (нам здавалось, а може так і було),
переливалось усіма кольорами райдуги,
радіючи Великодню і Воскресінню Божому.
**Часто у паски, випеченої у домашній
печі утворювались пустоти, які бабуся
пояснювала (певно, жартома) тим, що
там “ночував Бог”. А... може так і було? [/color][/color][/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=573924
дата надходження 12.04.2015
дата закладки 12.04.2015
Ще пів неба співає сонячно,
А пів неба вже хмарокрилиться;
Із-за обрію мряка войлочна
Вогко диха вітрам в потилицю...
І хова зірочки калюжниця
Старотрав'ю в торішню бороду...
І, неначе Зими прислужниця,
Віддається Веснянка Холоду...
А назавтра, дощами вмитая,
І, як фенікс зі смерті зроджена,
Ніжне тіло прикривши свитою,
Розпочне своє нОве сходження...
І садами пройде квітневими,
І посяде на трон царицею...
Черевичками кришталевими
Грім розбудить із Блискавицею...
...Хай Зима в навісній агонії
Холодить ще вітрам потилиці,
Та проклюнулися півонії...
І пів неба вже веснокрилиться....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=572410
дата надходження 06.04.2015
дата закладки 06.04.2015
[i] Собі... коханому[/i]
[youtube]https://youtu.be/Sww2O7mlcNA[/youtube]
[i][color="#19078f"][b]В моєму лані вже обжинок,
зоря вечірня зайнялась…
Чи довго ще топтать стежину,
де квітне тихо буйний ряст?..
Чи вдасться ще любить, творити?
Чи принесе творіння “сласть”?
Чи Музині дорослі діти
доглянуть сад, де квітне ряст?
Чи стане пороху і хисту
тих діток викупать в росі
та в небо – світле, не імлисте –
послать нащадкам на засів?..
Всі о́бзиви у Божій волі:
він знає все: що… де… коли…
Та так хотілось, щоб у долі
не сталось прикрої імли…
Нехай та істина життєва
ще довго осяває путь…
А як кончина, то – миттєва,
щоб без турбот для всіх заснуть.
І все ж, найперше… що б хотілось –
життям попасти в трібну масть,
щоб і душа, і грішне тіло
дарма не толочили ряст![/b]
[/color]
27.03.2015
________
На світлині: з братом Василем
(ліворуч) на могилах батьків...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=569673
дата надходження 27.03.2015
дата закладки 28.03.2015
Про що розмовляють небесні вітри в твоїм серці?
Чи мають вони пряний запах і осені смак?
І як вони в світ відкривають з душі твоїй дверці?
Приходять до мене під шепіт дощів у казках.
Небачене ще, моїм світом незнане обличчя.
Підчас де-не-де промайне і розтане у снах.
Срібляста, тонесенька стрічка поєднує вічність
Зі мною...Та ранок її розриває, мов птах.
Чи вітер вночі заспіває моїх колискових?
Для тебе лише, щоби стрічку мою віднайшов.
А зірка одна серед тисяч вогнів вечорових,
Осяяла душу...І ти за тим світлом ішов.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=568005
дата надходження 20.03.2015
дата закладки 22.03.2015
Это новое утро осеннее...Оно больше не повторится
Абрикосовое варенье. По всей кухне запах корицы..
Вкус орехов молочных, как в детстве.
Согреваюсь горячим чаем.
Вспоминаю всех ангелов светлых...
Я люблю вас...и очень скучаю...
Вы ведь знаете, как мне хотелось бы
Не писать ни строки про войну.
Я живу на волнах вашей верности,
Но у действий военных в плену.
Я так мало любуюсь осенью,
Из окна наблюдая закаты,
Обними её - рыжеволосую
Обо мне вспоминаешь когда ты.
А когда за моими окнами
Мир возьмёт наконец-то победу
Я тебе напишу иероглифом,
Ну готовься. Ставь чайник. Я еду.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=531184
дата надходження 20.10.2014
дата закладки 05.02.2015
Зима із рукава все трусить сніг,
Співає вітер у дротах колядки...
А я прийду на змерзлий твій поріг
Малесеньким пухнастим кошенятком...
Поглянеш в очі -у душі кольне:
Впізнаєш в них щось рідне, незбагненне...
І забереш до рук своїх мене
В тепло безмежне і таке приємне...
Я пригорнусь до тебе, до грудей,
Замуркочу тихенько диво -казку,
Щоб ніжністю тендітних орхідей
В тобі затріпотіла моя ласка...
А вранці розчинюсь, неначе сон,
В твоїх думках, твоїй душі і мріях....
І тільки млостю витканий вельОн
Сніжинкою залишиться на віях...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=549132
дата надходження 05.01.2015
дата закладки 09.01.2015
[i] …і блукає у пошуках рим
не почуте «люблю».
[b]Оленка Зелена
[color="#ff0000"]
Шалений біг… Нестримні маси…
Коловорот чумних епох…
Й Орфей гостює час від часу
В гаремах душ, де – дремний бог…
У нього доля – мов би наша:
Нараз жирує, то худить…
Як калапеця – гарна каша,
Як неотесана блакить.
І ось вистукує епіграф,
Снують метафори… І враз –
Впадає Ліра із пюпітром
В несамовитий нот екстаз…
А той скрипковий ключ – наївний,
Немов скажений, ллє і ллє…
Небесну музику чарівну,
Що і не втямиш, де ти є…
Чи то в концертній світлій залі,
Де чари ті щасливлять мить,
Чи у чуттів земних вуалі,
Де темна ніч чарівність снить…
І в неземних гортанних звуках
Блукає чарівне “ЛЮБЛЮ”…
Шукає рим і з небом злуку!
Неначе плуг свою ріллю…
І вже вони усі у небі…
Душа вже зм’якла… Випав ключ…
Він їй тепер уже не треба –
Її пошарпану не муч!
Та ось зникає вже наснага…
Чуття метафор, твердість рим…
Пошліть Орфею мить розваги:
Нехай Неаполь чи то Рим…
…І ось Орфей вернувсь з відпустки
І знову взяв до рук штурвал…
Його ми просим часто-густо:
“О, дай дихнуть, спини свій шал!”
…Та рими враз вірші знаходять,
Бо Ліра знову тішить муз,
Немов поета – пишна врода
Неперевершених Марусь..[/color][/b]
08.01.2015
Кельн,ФРН
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=549815
дата надходження 08.01.2015
дата закладки 09.01.2015
Мой дождь пришёл... Я так грустила...
Я о тебе всегда грущу...
Но вот ты снова даришь силы
И мне всё будто по плечу.
Молчу... Тобою дышит тело,
Тобою тихо льётся мысль
И по шуршащим листьям смело
Ступая оживает смысл.
Волшебник, воскрешаешь пепел,
Бальзамом вглубь забытых ран
Вникаешь... Ветер всё свирепей
Сомнений гонит вдаль туман.
А я в дожде... И так спокойно.
Моя душа в слезах небес.
И так отрадно дышит вольность,
Что целый мир в ней вмиг исчез.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=535067
дата надходження 06.11.2014
дата закладки 07.11.2014
Иду за вдохновением к тебе,
К извечно равнодушной Белой Музе.
В иных обличьях, только лишь затем
Не знала чтоб об истинной обузе.
Не знала б только ты, что это я
Так долго не давала спать ночами,
Когда летела прочь из бытия
В твой мир, где воздух накалён мечтами.
На перекрёстке линий на руке,
На берегу таких похожих мыслей,
В которых я тонула, как в реке
В потоке этой и минувших жизней
Тебя за край туники ухватив
Осыпала дождём своих вопросов,
Молчала о мечтах, что было сил –
Они как птицы разлетелись вроссыпь.
Без крыльев стало очень нелегко
Влачить во след тебе пустую душу,
Ты заперлась на тысячи замков,
А я не в силах тишину нарушить
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504539
дата надходження 11.06.2014
дата закладки 26.06.2014
Вітер дихає косовицею -
Чебрецем;
Небо свариться грозовицею,
Б'є дощем...
Десь між хмарами -місяць човником
Без весла;
Стане дуб моїм тихим змовником
Край села...
Втаємничу його про райдужне
І сумне,
Розповім йому , що небАйдуже -
І мине;
Шепотітиму, нерозказане -
Що в думках...
Вузлик пам'яті нерозв'язаний
У зірках...
Розпогодиться - знов захмариться,
Задощить...
В казані, ніби зілля, вариться
Громомить...
Креше сяєвом -блискавицями
Небокрай;
Розлетілися болі птицями -
Не збирай!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=506396
дата надходження 21.06.2014
дата закладки 21.06.2014
Сегодня дождь. Благословенье неба.
Пронизывает холод лёгкой дрожью
Ловлю за чаем этот миг волшебный.
Я здесь. И это многого дороже...
Окутана закатом светло-синим,
Извечно одиноким серым небом,
Душа моя беспасмурно счастлива
В одно соединяет быль и небыль.
Откуда это птичье щебетанье
Над моей крышей? Прямиком из рая?
Роняет вечер капли на прощанье
Я без остатка в каждой утопаю...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500177
дата надходження 20.05.2014
дата закладки 21.05.2014
Вже вкотре розпинаєм на хресті
Людського Сина під гучні фанфари,
Б'ючи у груди :"Господи, прости!
Дай оминути праведної кари! "...
Відпрацювавши тридцять срібняків,
Сльозами омиваючи обличчя,
З проворністю нікчемних байстрюків
Штовхаємо слабкіших на узбіччя ...
На фантиках смаколиків - зловтіх
Малюєм ілюзорне сьоме небо ;
Знов поспішаєм возвеличить гріх ,
Перекрутивши заповідь під себе ...
Бажаючи прощЕння роздобуть,
Не молимось ,поки не чуєм грому... ...
Знов Господа ведем у хресну путь,
Старим шляхом вертаючись додому ...
Забувши істину, що Бог - то є ЛЮБОВ,
Святе Ім'я згадавши вкотре всує,
Між ганчір'яно - туфельних обнов
За гроші індульгенцію купуєм ...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499376
дата надходження 16.05.2014
дата закладки 16.05.2014
Я перестала Вас любить.
Сложила сердце я в платочек.
Позвольте Вас благословить.
И счастья...Срежьте мне кусочек...
Я перестала Вас искать.
Купила неба,звезд и ночи.
Я перестала...Чуть...Страдать...
И вытирать от плача очи.
Я перестала...Да...Дышать...
Казнить себя,что Вам чужая.
В толпе искать...Кричать...Как знать...
Быть может-я и не живая...
Я Вы...А Вы...Как Вы могли
Меня заставить сомневаться,
Что ночью плачут лишь дожди?..
Что можно мне...Не к Вам прижаться...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491641
дата надходження 10.04.2014
дата закладки 11.04.2014
Коли дощ розціловує вії,
Коли небо заплющує очі,
Чорно-білі, мов спогади, мрії
Розливаються дзвоном пророчим.
Це вони - темно-сірі калюжі,
По краплинці вбираючі небо,
На хвилинку лиш прірву подужав
Піді мною, від тебе до себе.
Не ввібрати їм хмари до щенту,
Як і нам наших мрій не ввібрати.
Та я хочу віддавшись моменту
Крадькома із дощем політати.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490330
дата надходження 04.04.2014
дата закладки 05.04.2014
Нічого не буває просто так.
Все має сенс – народження і смерть,
Спів солов’їв і оскал вовкулак,
Хвиль тихих плин і гостра круговерть.
Нічого не буває просто так.
Все треба пережити, перейти,
Тримати міцно в кулаку п’ятак,
Надію в серці до кінця нести.
Нічого не буває просто так.
Гроза і дощ – щоб хмари розрядить.
Хоч блискавка –лихий стрімкий рисак,
Вогнем спалити може і убить.
Комусь ховати правду до нори,
Комусь черпати силу ізгори.
Комусь падіння, а комусь літак.
Нічого не буває просто так.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488465
дата надходження 27.03.2014
дата закладки 27.03.2014
Бракує слів, коли душа співає,
Криштальним дзвоном серце голосить.
Птахи несуть пісні із серця раю,
І в коси заплітають кожну мить.
Весна! Ти певно снишся немовляті...
Усе, що бачу я, то чисті сни.
Увись злетіли всі мої крилаті
Надії, мрії, спогади ясні.
Я чую скрізь акорди і пасажі,
Веснянки українські у ночах.
Що бачу я у стрічних персонажах...
Що бачить небо у моїх очах?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488582
дата надходження 27.03.2014
дата закладки 27.03.2014
Вином вишневим відзорІв світанок,
Спустивши човен місячний за край ;
І ледь помітний інію серпанок
Покрив голками гострими курай ...
Хрумкочуть льодом заспані калюжі -
До пІвночі збирали кришталі,
Та черевики зношено -байдужі
Ступають всюди, ніби королі ...
В єдиній хмарці проростає сонце,
Ховає до криниці сонми снів ;
І на замерзлій виноградній ґронці
Десант пташиний щось зажебонів ...
На клапті снігу, вишиті слідами,
Ліг відпочити вітер після справ ...
І добрий ранок срібними ключами
Зимовій днині браму відчиня ...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472681
дата надходження 15.01.2014
дата закладки 17.01.2014
Она любила...Больше всех планет...
Всю душу расцарапала до боли.
А он ответил так обычно:нет...
Хотя любви ее был недостоин.
-Ты знаешь,звезды видно лишь во тьме...
-Да вы все одинаковые,знаешь?..
-А ветер можно слышать в тишине...
-Да не звони!
-Да...
-Ты мне обещаешь?!
Она ушла.С улыбкой.Как всегда.
А он женился.Так ведь полагалось...
Таких на свете...Да таких...Одна...
А больше...Больше?Больше не осталось...
___________________________________
Янку,не фіглюй,не крути бавуса.
Не проси ня ся,од кому фарблюся.
Тиравий в ня шурц?Банікі м крутила,
Таких дурнику я би не любила.
Очі в ня сіні і файна фігура.
Шо коло чола крутиш пальці?
-Дура...
Янку,ти дурний,я ся в школі вчила.
Парадних хлопцю у класі м любила.
Сватать ня Стецько,я за Дюря пуйду,
Такой вичиром я до нього вуйду.
Купіть мі конфет,шлаяр і віґанчя.
Заваджу в облак найкращой ферґанча.
Пораву в хижі,скоро сятий вичур.
Здоровічка я добрим людям зичу,
Чекаву вшитких,будете гостями.
Скоро в ня свальба.(То так.Между нами...)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470530
дата надходження 05.01.2014
дата закладки 05.01.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 04.01.2014
Коли в траву сиплються зорі -
Живі чарівні цвіркуни,
Повітря легке і прозоре,
Мольфар оживляє всі сни.
І в хорі співають дерева,
Злітаються феї у ліс,
Просвітлених дивом силенів,
Розшукує крізь Діоніс.
А німфи все мріють про принця,
Якого грифон принесе...
Рибальчине місце ельфійці
Ціннішим є понад усе.
Ще вранці рибалив тут хлопчик,
Це місце - портал в його сни.
І кожної зимньої ночі
Тут квітне все цвітом весни.
Грифон їх несе в небо чисте,
Хмаринки у пір*я збива,
Та швидко згорає намисто
І сонце ховає дива.
Він прийде сюди на світанку
Забуде і весну, і сон.
Якби ж тільки знав, що насправді
Були тут ельфійка й грифон.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=466463
дата надходження 16.12.2013
дата закладки 17.12.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 06.12.2013
Краплинки-балерини в танку малюють кола,
Відбитки ліхтарів - софіти для калюж,
Щасливий дах не спить,бо радісно навколо.
Кадриль танцює дощ зі співом вільних душ.
Навіщо цей театр дешевих декорацій -
З яскравих парасоль, без кольору облич.
Втопило небо дах в безмежності вібрацій,
А штучну фальш внизу сховала темна ніч.
По клавішам душі заграв майстерно вітер,
Когось заколисав, когось візьме в танок
А дах лиш спогляда і ловить кожну з літер,
Що прошепоче дощ краплинками зірок.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=460709
дата надходження 15.11.2013
дата закладки 18.11.2013
Пані осінь іде, леді-загадка,
Неба сірого колір очей,
Врізнобарвить життя знову згадками,
Заспокоїть, очистить дощем.
Ця красуня з волосся рудесеньким,
Із засмагою бронзових спалахів.
З нею якось по-сумному весело,
Кожну душу так тонко розгадує.
В теплій кофті із вовни біленької
Вже у гості тебе виглядаю.
Ти мені стала більш, ніж рідненькою.
Чай з ваніллю, як любиш... Чекаю...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=446840
дата надходження 02.09.2013
дата закладки 07.09.2013
[i]Я буду музою твоєю...
Данте
[b]Муза - це не звуки й не слова...
Муза - човен, весла і вітрила...
Істина банальна, не нова:
Парус в морі - кораблеві крила.
Муза надихає на експромт -
Він в поета ще й не на папері...
Муза - наче авангардний фронт,
Що до нього прочиняє двері...[/b]
18.08.2013[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=443935
дата надходження 18.08.2013
дата закладки 19.08.2013
Дідусь онуці - янгол-охоронець,
На казку перетворює весь світ.
Історії, що з ним бували вкотресь,
Уважно з нею слуха навіть кіт.
Дідусь - це чарівник, що творить диво.
То горобця, то їжачка несе.
"З тобою познайомитись хотіли,
Та потім знов до казки віднесем"
Дідусь - це майстер, золотії руки,
Годинник він налагодить за мить,
Постійно в гаражі щось ремонтує,
Та праця у його руках горить!
Дідусь будь що придумає онуці,
Вчить вірші, для портрету позував,
Та навіть в ігри граються, як друзі.
Концерти слуха, грамоти склада.
Дідусь - мудрець, дідусь - це бравий воїн,
Це воїн Світла для її життя.
Дідусь - це янгол, захисник від Бога.
Дідусь - це старший тато для дитя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=440848
дата надходження 01.08.2013
дата закладки 01.08.2013