Притискаючи мене до ліжка,
Хотіла довести,що здатна на більше,
Мовляв,те, що я бачу лиш вершина айсбергу,
Мовляв ти найсвітліше з того
на що я міг би сподіватися,
І без сумніву точно вже найніжніше!
Призвичаювала мене до воєн всередині себе,
Я бачив світ крізь бурштинове небо
Твого небесно-медового тіла
Робив усе,як ти того хотіла,
Забувши про свої потреби!
Притиснувши мене до ліжка,
Хотіла довести,що здатна на більше,
і без сумніву завжди доводила.
"Немає нікого хто тебе так любить,
Немає нікого хто тебе так губить"-
Шепотіла із розуму зводила:
Напувала вином очей,
І манила безмежжям зваб,
Загортала у шовк плечей,
Тепер у тебе є власний раб,
Тепер у тебе є власний пан,
Я у полоні омани оман!
Ти мовби міраж,непроглядний туман,
Медовий півмісяць -дорога із ран,
намолені фетви і мудрий КОРАН,
Напоєний сонцем-мій Рамадан!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=552062
дата надходження 16.01.2015
дата закладки 27.05.2018
Минеться все і це також
І цей потік емоцій незгасимих
Той грім фальшивості ідей,
Що зводить мас до божевілля.
Минеться все і це також
І біль,що плескав щастя,
Китом здолає штормів океан
В боях десь поза часом.
Минеться все,кажу минеться вам
У котре ,у собі,у мізках і у серці
Сміється сонце новим днем
За крок прийдешніх весен.
Вірш присвяченій колезі,подрузі по перу
Юліанці Бойчук,яка тимчасово виїхала
з окупованої території Донецька.
7.02.2018р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775634
дата надходження 07.02.2018
дата закладки 09.02.2018
(Спроба огляду донецької літератури та філософії)
«Я кличу смерть - дивитися набридло
На жебри і приниження чеснот,
На безтурботне і вельможне бидло,
На правоту, що їй затисли рот...
...........................
І на мистецтво під п'ятою влади,
І на талант під наглядом шпика,
І на порядність, що безбожно краде,
І на добро, що в зла за служника!»
(Вільям Шекспір)
Визнаю – з деяким здивуванням я відреагував на прохання одного мого старого знайомого написати огляд донецької літератури. Я ще запитав про коректність такого терміну «донецька література». На це мій знайомий (залишу його ім’я incognito) відповів, що якщо існує у нашому зворохобленому світі таке поняття як «англомовна ірландська література», то чому б і не бути такому поняттю як «донецька література». На моє питання, що він має на увазі під цим поняттям, він відповів, що хотів би бачити втілення на папері писання, точніше есею про поетів і письменників, що народились в Донецьку, жили і писали в Донецьку. І це все одночасно. Я додав: «І померли в Донецьку», на що знайомий відповів: «Це не обов’язково – помирати. Ну, як мінімум, що жили і писали в Донецьку всеньке своє життя». Справді – щодо «народились» тут проблематично, бо Донецьк – це мегаполіс, що виник de novo серед степу по волі дивака-кельта Джона Джеймса Х’юза. І жителі його – або поселенці, або нащадки нещодавніх поселенців на колись неозорому Дикому Полі. Мій знайомий (такий же творець текстів і гравець словами, що і я) просив написати конче про вартісних авторів, а не графоманів (начебто є якість критерії крім суб’єктивних). Я би так і знаходився в стані перманентного здивування, якби аналогічна пропозиція не надійшла би мені від одного товстого часопису. Я взагалі то, дуже поважаю товсті часописи. Я навіть тривалий час носився з ідеєю заснувати в Донецьку товстий літературний часопис «Кальміус». Шкода, що ця ідея так і лишилася ідеєю. І то не по причині браку талановитих авторів. Отже, есей я вирішив написати. І назвати його вирішив «Спроба огляду донецької літератури та філософії». Бо саме в Донецьку простежується рідкісний для літератури феномен – майже всі автори: поети і прозаїки лишили нам крім всього іншого ще й свої філософські твори, часом вельми оригінальні. До того ж поезія донецьких авторів різних часів була глибоко філософською, навіть якщо то була пейзажна поезія. Потім я від такої назви відмовився – бо «неможливо осягнути неосяжне», як казав Козьма Прутков. Я зупинився на назві «Елегії Донецька», обмежившись авторами, що писали елегії або називали свої твори елегіями, бо саме елегія, як жанр була біля витоків літератури в Донецьку і нині є найбільш популярним жанром серед донецьких літераторів. У цьому есеї я зумисне не торкаюся літературної групи «Забой» 1920-тих років, не згадую про письменників цієї групи - Олексія Селівановського, Бориса Горбатова, Михайла Снєжина, Григорія Баглюка, Павла Безпощадного, Миколу Олейнікова, Порфирія Трейдуба, Фелікса Ковалевського, Валентина Харчевнікова та багатьох інших. Літературна група «Забой» декларувала себе як літературна група Горлівки. По тій же причині не згадую і літературне об’єднання «Кочегарка», редакція якої була там же. Крім того про цих літераторів потрібно писати окремо і багато. І до елегій вони не мають ніякого стосунку. Зупинюсь на авторах, що жили і працювали саме в Донецьку. Незаслужено забутих, але гідних пам’яті.
Кинувши погляд на донецьких літераторів дивує в першу чергу ось що. Твори їх відірвані від епохи – актуальність чи політичні підтексти там шукати годі (за рідкісним виключенням), твори їх нібито позачасові. Більше того, відносно смаків та вподобань різних епох (а в ХХ столітті десятиріччя – то епоха!) автори з Донецька начебто плили супроти течії, випадаючи з літературної «моди» свого часу, писали те, що або вважалось анахронізмом, або навпаки, випереджало час. Можливо, саме тому вони і були незаслужено забуті.
Писати про літературу Донецька можна виключно в історичному контексті. Це звучить парадоксально – Донецьк завжди був самою сучасністю (начебто) і знаходився ніби поза історією, постійно у теперішньому часі – виключно в present continuous. Але це ілюзія. Будучи втілення модернізму в урбаністичному розумінні цього слова і тим паче в літературному, втіленням індустріальної та постіндустріальної цивілізацій, Донецьк творив історію, а не озирався назад. Саме це творіння і є найбільш цікавим. Але нині це історія. Нажаль. Нині Донецьк випав з часопростору і продовжує лишатися собою хіба в запіллі та у вигнанні.
Отже, почнемо з витоків. Першими літераторами Донецька (тоді ще Юзівки), яких ми можемо назвати певно, були три автори, що випустили друком у 1903 році альманах «Степовий вітер». Це доволі тоненька книжечка, друкована на дешевому папері мізерним накладом, що навіть не вказаний. На титульній сторінці писано: «Юзовка 1903 Типографія Трѣпова». Судячи по всьому то взагалі перша книжка друкована в Юзівці, можливо, навіть, напівзапільно і, безсумнівно, за рахунок авторів. На цій же титульній сторінці значиться, що це альманах літературної групи «Ліхтар». Про цю групу мало писали, хоча вона цікава хоча б тим, що існувала як до, так і після революції, що було рідкістю в історії літератури Срібного віку. В альманасі твори всього трьох авторів: Андрія Козловського (1876 – 1937), що був відомий у літературі та публіцистиці під псевдо Сергій Волін, Володимира Шохрана (1880 – 1937) та Григорія Матанова (1985 – 1937). Про життя і творчість цих авторів відомо доволі мало. Андрій Козловський майже все своє життя прожив в Юзівці, там же і працював земським лікарем. Після революції і громадянської війни, які зумів пережити, фаху свого не залишив і лікував людей мало не до свого останнього дня. Де він отримав освіту – не зрозуміло. Мені цього так і не вдалося вияснити. Відомо тільки те, що лікарем він був, як то кажуть «від Бога». Як земський лікар він був лікарем універсальним – одночасно і хірургом, і педіатром, і акушером, і окулістом, коротше всім. Як у нього ще вистачало часу на літературу і філософію при нескінченному потоці пацієнтів і браку лікарів у Юзівці – незрозуміло. Але люди, що працювали по 25 годин на добу в той час були. Крім літературних творів відомі ще кілька його публіцистичних статей в газеті «Заводський гудок», що видавалася в 1922 – 1925 роках в тій же Юзівці (з 1924 року – Сталіно). Збереглася тільки одна його стаття «Санітарний стан міста Юзівка» (випуск від 24 квітня 1923 року). З його філософських творів відома його стаття «Давня Стоя і Сенека: еволюція думки», що була опублікована в академічному часописі «Філософський спадок» у Харкові в 1926 році. По філософським поглядам він був переконаним стоїком і прихильником «чистого розуму». Як у нього поєднувалось це з тонким ліризмом і чуттєвістю його елегій – незрозуміло. Він часто виступав на зборах «Фільозофічного клюбу» в Юзівці, який він сам же і заснував. Цей клюб існував в 1911 – 1914 роках і був відроджений в 1922 – 1928 роках. Заборонений він був по дуже незрозумілим причинам – обидва рази – і до революції і опісля. Мені відомо про дві його доповіді: «Зенон Кіпріот як спогад про Сократа» та «Клеанф та його гімн світобудові». Андрій Козловський був заарештований 23 вересня 1937 року і розстріляний наступного дня за вироком трійки як «ворог народу». Тіло його було закопане разом з багатьма іншими тілами жертв тодішніх масових розстрілів на Рутченковському полі.
В альманасі «Степовий вітер» надруковано 30 поезій Андрія Козловського під псевдонімом Сергій Волін. Судячи по всьому, це його найкращі вірші, відібрані для публікації самим автором. Чи були в нього інші поезії – невідомо. Поезії ці доволі модернові, як і весь альманах – пейзажні. Відчувається вплив раннього символізму, в першу чергу творів Жана Мореаса, а також поезії Ренесансу – Петрарки та Шекспіра, чиї сонети він читав мовою оригіналу. По суті його поезія це теж бароко, тільки в кольорах модерну. Взагалі то, дивно натрапляти на поезію бароко в такому гіперурбанізованому середовищі як Юзівка! Але бароко – це теж урбанізм - Urbi et Orbi. Самовільно, коли випливають з глибин свідомості слова «Юзівка» та «поезія», одразу згадується Еміль Верхарн та інші ритми криці і машин. Але ж ні! У цьому альманасі немає нічого подібного, тільки прозорий ліризм з легкими нотками романтизму. Дивують назви. Багато творів названі «етюдами» чи «елегіями», хоча це зовсім не елегії – часто порушуються класичні правила і канони: перший рядок зовсім не гекзаметр, а другий зовсім не пентаметр. Та й для елегій вони не досить сентиментальні. Та все таки, багато словесних конструкцій – це саме це – елегія – сповнена сумом та меланхолією. Самі назви на диво тонкі і поетичні: «Етюд ковили», «Елегія каміння», «Елегія втомленої людини»... Багато рядків вражають своєю новизною і нестандартним сприйняттям буття:
«... Я дихаю пітьмою липкою густою степових пірамід...»
І це написано в 1903 році в місті металургії! Коли читаєш його твори, виникає доволі знайоме відчуття «поза часом і простором». Це могло бути написано коли завгодно – від часів Каллімаха до часів Джима Джармуша:
«... на шляху своєму не лишаю слідів
Йду камінням поступом легкої тіні...»
Дивовижно! Тут особливо відчувається Петрарка та Південь як такий – його сумна Тоскана – адже це теж Південь.
Поезія Володимира Шохіна більш експресивна і динамічна, оптимістична, хоча відчувається одна і та ж поетична школа і ті ж впливи. Основні теми поезії – дорога, Шлях (у дещо китайському розумінні цього поняття), нескінченність та її невичерпність, чуттєве пізнання світу. В альманасі 25 його поезій, у тому числі незвичайний вірш «Під зорями», який просто гріх не процитувати:
«... Йдуть в неозорість
Нескінченні лінії
Шляху мого тіла-антени...»
Володимир Шохін теж все своє життя прожив в Юзівці, був колієром, як тоді говорили, тобто залізничником. Парових монстрів він ніколи нікуди не вів і не керував ними, займався рельсами та шпалами. Кажуть, що в юності він був стрілочником, потім обхідником. Саме він придумав для літературної групи назву «Ліхтар». Він захоплювався філософією Епікура, написав цілий філософський трактат «Епікур та марксизм», що так і не був опублікованим. Рукопис не зберігся. На зборах «Фільозофічного клюбу» двічі виступав з доповідями: «Концепція атараксії як музика в садах Епікура» та «Поняття дружби у ранньому епікурействі» в 1924 році. Він був механіком самоучкою, і, кажуть, чудовим механіком (хоча сприймав світ зовсім не механістично), навчався в свій час трохи в Харківській промисловій школі. Колієри називали його «інжинєром» (з наголосом на «и»), хоча це не так – університетів він не закінчував. Але саме це прізвисько виявилось для нього фатальним – у 1930 році він був заарештований і звинувачений у «шкідництві» по «Справі промпартії». Отримав доволі м’який для тих часів вирок – 5 років таборів. Повернувся, відсидівши термін, на колишню роботу – на залізницю. Знову заарештований в квітні 1937 року. Засуджений трійкою на десять років без права листування. Загинув того ж року на Колимі. Кажуть, що його зарізали карні злочинці, але перевірити це чи довести немає ніякої можливості.
Творчість третього автора альманаху – Григорія Матанова наповнена мотивами та нотами модного в той час ніцшеанства, але якось приховано, у підтекстах:
«... Людина під цією пустелею Неба
Серед трави – їжі копитних,
Під землею – у кам’яних лабіринтах,
У повітрі – серед птахів Феба
Творить пісню Розуму...»
Григорій працював вчителем в одній з шкіл Юзівки – і до революції, і опісля. Захоплювався філософією кініків. І в житті дотримувався кінічних принципів: хоча і не жив в діжці, і не ходив вулицями оголеним (вчителю це якось не пасує, не античні ж часи були за вікном), але мешкав у вбогій кімнатці, просто в собачій буді якійсь то, задовольнявся малим, харчувався вкрай скромно, вів аскетичний спосіб життя, майже всі свої нікчемні заробітки совітськими папірцями (грошима то назвати було важко) жертвував комусь – наприклад, голодуючим чи пораненим. Після революції часто філософствував про красу людського тіла, перебував у лавах товариства «Геть сором!» (це було щось типу філії комуністичної партії, тільки в оголеному вигляді), був помічений в 1923 році в Криму в компанії нудистів. Автор брошурки «Діоген та пацифізм», яку він видав друком в Катеринославі у видавництві «Пролетарій». У серпні 1937 року до дому, де він жив, під’їхав «воронок». Більше Григорія Матахова ніхто не бачив. Певно, він був або розстріляний у тому ж році або згинув десь на просторах неозорого Сибіру. Родичів у нього не було, так що його долею ніхто навіть не цікавився і про реабілітацію ніхто потім не турбувався.
Літературна група «Ліхтар» своїм альманахом заявила про себе голосно, хоча наклад був мізерний. Але критики і літератори того часу цей голос не почули. Сучасники – читачі тих років альманах просто проігнорували. Для символістів того часу це було вже архаїзмом, для футуристів це взагалі було допотопним мисленням – і по формі, і по змісту, для реалістів – надто метафізично, для імпресіоністів надто грубо і матеріалістично, для марксистів «архіреакційно та архіконсервативно». Альманах «Степовий вітер» був забутий за загублений серед сум’яття історії. Дивом зберігся один примірник в Бостоні, в особистій бібліотеці Конора О’Браяна. Цей любитель «кельтської старовини» чомусь вважав, що Джон Джеймс Х’юз був ірландського походження і збирав все, що з ним пов’язане, особливо книги – видання ХІХ і початку ХХ століття.
Ще одним цікавим поетом Юзівки був Даниїл Осташко (1891 – 1920). Він випустив в Юзівці в 1916 році невелику книжку віршів «Квітка Сонце» (видавництво не вказано). Поезія світла і життєрадісна, хіба що з ледве відчутними нотками ностальгії та сентиментальності, що ріднить її з елегією. Написано і опубліковано під час Першої світової війни, але це зовсім не відчувається:
«... Мені радість дарує
Жовта квітка Сонце
У цій країні весни вічної...»
Вдруге цю ж книгу він опублікував в 1919 році. На титульній обкладинці видання – «Типографія Трѣпова». Виявляється, ця типографія продовжувала існувати в роки горожанської війни. Друге видання доповнене новими творами, під якими дати – 1917, 1918, 1919 роки. Але в жодному з творів немає навіть натяку на бурхливі події того часу або на політичні вподобання автора. Тільки пейзажі все з тою ж зачарованістю буттям. Це особливо дивно, якщо згадати, що автор відомий нам не поезією, а своєю книгою «Філософія анархізму», яку він примудрився видати друком в Катеринославі (який він вперто називав Січеславом) в тому ж 1919 році. Сам Даниїл в молодості був шевцем і одночасно філософом самоучкою, під час громадянської війни пішов добровольцем до лав повстанської армії Нестора Махна, загинув в боях на Перекопі.
З прозаїків Юзівки 1920-тих років варто згадати Тимофія Герштена (1899 – 1946). Він з малих років працював на цегельному заводі в Юзівці, потім у майстернях. Невідомо, що його штовхнуло на літературну творчість, але дебют його був вдалим. У 1926 році він завершив роботу над виробничим романом «Клей». Уривки цього роману були опубліковані у видавництві в газеті «Поволжский рабочий» в Самарі російською мовою. У 1927 році роман був надрукований у видавництві «Червоний жовтень» в Одесі, але роман не дійшов до читача – він був тут же заборонений, конфіскований весь наклад і пущений під ніж. Якимось дивом один примірник потрапив за кордон і був виданий друком маленьким накладом в Берліні у видавництві «Крупп» («Krupp») у тому ж році. Кажуть, що видання оплатив Максим Горький, але це легенда. Судячи по всьому, гроші на публікацію зібрав «Союз феміністок Данії» («Fagforeningsmedlemmer feminister i Danmark»), хоча довести це неможливо. Роман виробничий і на перший погляд цілком вписується в «пролеткульт» тих років. Але це тільки на перший погляд. Роман, насправді, дуже далекий від так званого «соціалістичного реалізму». Це взагалі не реалізм. Дія роману відбувається на заводі, що виробляє канцелярський клей. При цьому це гігантський завод і клей виробляють там у неймовірних кількостях гігантські машини – залізні монстри. Функція людини зводиться тільки до обслуговування машин, до «змащування промежин». Головний герой роману захоплений, просто одержимий ідеєю виробництва якомога більшої кількості та якомога кращої якості канцелярського клею. При цьому він пишається своєю професією слуги машин: «Ми ж не просто клей виробляємо, ми виробляємо клей для радянських канцеляристів, що будуть клеїти не просто папір, будуть клеїти пролетаріат у щось небачене досі і нове – будуть клеїти нову комуністичну людину!» При цьому всі колізії і перипетії виробництва відбуваються в певному заводському мікросуспільстві, де сексуальна революція вже відбулася, мрія Леніна здійснилась, і сім’я, як пережиток буржуазного ладу, знищена. Ця «любов бджіл» - бурхливі відверті сексуальні сцени відбуваються в кімнатах, що всі вимащені мазутом і всіляким шміром, де тхне соляркою, гасом та іншими заводськими речовинами, де робітники і робітниці палко кохають одне одного, зриваючи з себе замаслені та брудні спецівки. У романі простежується вплив фрейдизму хоча, не відомо, де і коли автор познайомився з роботами Зіґмунда Фрейда. Секс в романі склеює, гуртує робітничий колектив в єдиному сексуально-трудовому пориві соцзмагання. Власне, секс в романі – це теж клей. При цьому (певно, під впливом Гоголя) автор назвав свій роман «пролетарською елегією». Гоголь назвав свій головний твір «Мертві душі» поемою, а Тимофій Герштен, за його прикладом, назвав свій роман елегією. Крім цього роману, який на щастя до нас дійшов, він ще написав «Філософію пролетаріату», яка, нажаль, так і не була опублікована і до нас не дійшла. Після його смерті родичі його рукописами розтоплювали пічку.
Сам Тимофій Герштен мав доволі прозаїчну біографію. Все життя він прожив в Юзівці (потім Сталіно, потім знову Юзівці, потім знову Сталіно, о, яке все мінливе!) і все своє доросле життя працював наладчиком на заводі Боссе та Геннефельда (потім це Донецький машинобудівний завод). Пережив Першу світову війну, революцію, громадянську війну, погроми, голод 1921 року, голод 1933 року, репресії, Великий Терор 1937 року, Другу світову війну, німецьку окупацію, голокост. На фронт його не брали по причині каліцтва, отриманого ще в молодості. Помер він від голоду в 1946 році – в нього пайок вкрали і до наступного пайка він не дотягнув.
Не можна не згадати і про поезію, що була надрукована в Юзівці під час німецької окупації 1941 – 1943 років. У ті роки в місті, що знову називалось Юзівка видавалась газета «Донецький вісник», де на останній сторінці в деяких випусках друкувалися вірші, у тому числі, часом, вартісні. Серед авторів цієї газети був Леонід Степанов (1905 – 1976), що друкувався під псевдонімом Микола Закат. Для газети він писав статті, замітки і вірші. Одного разу він навіть написав нарис «Сучасна філософія». З віршів він писав переважно сонети, балади, канцони та елегії. Він зумів видати навіть невелику книжку поезії в якості додатку до газети «Донецький вісник». Назвав він свою книгу чомусь «Агора», хоча античних мотивів там мало – переважно любовна та пейзажна лірика з філософським підтекстом. Цікавим є, зокрема, його сонет «Любов Сократа», де явно простежуються паралелі з творчістю Леопольда фон Захер-Мазоха (з новелами якого він навряд чи був знайомий) та елегія «Нескінченне поле», що насичена легкою журбою і спогляданням:
«... Мій дім – це голе поле,
Що втомилося дарувати врожай
Людям давньої мрії...»
Він працював до війни бухгалтером на Мушкетовському заводі, потім – після війни бухгалтером у шахтоуправлінні «Петровське». Але ні до, ні після війни він не публікував і, можливо, і не писав віршів. На фронт його не взяли по причині вкрай слабкого здоров’я. Цікаво, що після війни його не зачепили репресії, хоча людей забирали назавжди у пітьму таборів і не за такі «провини», як публікації в газеті під час окупації. Тому ходили вперті чутки, особливо в дисидентських колах Донецька в 60-ті та в 70-ті роки, що він співробітник КГБ. Його цуралися як ті, так і ці, він жив і помер у самотності, майже ні з ким не спілкуючись. Але він зумів опублікувати книгу в Мюнхені в 1969 році «Дні безвладдя» під тим же псевдонімом Микола Закат про кілька днів хаосу в місті Сталіно в жовтні 1941 року, коли совіти та НКВД вже панічно втекли, спаливши перед цим всі папери, а німецькі війська ще не ввійшли, коли місто занурилось в безодню мародерства, грабунків, вбивств, ґвалту, погромів. Книгу він опублікував під псевдонімом, злі язики говорили, що ця публікація була «прикриттям його служби в КГБ та ГРУ». Але про це нічого не можливо сказати напевно – це так і лишилося загадкою. Можливо, людині просто пощастило, або його псевдонім вчасно не розкрили...
З післявоєнної поезії Донецька особливий інтерес викликає творчість Михайла Рокотова (1947 – 1995). У 60-тих та 70-тих роках він писав вірші в стилі вже майже забутого футуризму та панфутуризму, наслідуючи твори Володимира Маяковського, Філіппо Марінетті та Михайля Семенко. Спроби опублікувати твори були для нього невдалими і мали вельми сумні наслідки: в 1981 році його запросили «на бесіду» в КГБ, де пояснили «всю несумісність» його віршів з марксизмом-ленінізмом. Після цього вірші та прозу він писати припинив, працював у кочегарці опалювачем, почав зловживати алкогольними напоями, що і стало причиною його передчасної смерті. Але деякі його рукописи збереглися і були опубліковані його друзями в Донецьку у вигляді книжки «Пірамідальний терикон» (2001 рік, видавництво «Шахтар», наклад 100 примірників). Свої твори він чомусь назвав «Елегії майбутнього», що і вказано у підзаголовку. Хоча, вони нагадують що завгодно (більш за все верлібри), тільки не елегії. Хоча меланхолія там є – це факт. Гріх не процитувати найбільш оригінальні рядки:
«... Громада
Грози неба паротягів,
Труби-атланти Плутона курця.
А мені – Одіссею брудних вулиць
Плити тротуарами снів...»
І, на останок, згадуючи елегії Донецька, пом’яну добрим словом Давида Грінштейна (1988 – 2014) – дуже цікавого, непересічного, талановитого та перспективного поета, молодого хлопця, що писав прекрасні елегії в стилі неокласиків. Крім іншого він цікавився буддизмом та неоплатонізмом. Кажуть, що в нього було написаний есей під назвою «Концепція нірвани в буддизмі школи Тхеравада». Він читав свої вірші друзям, публікував в мережі, але нажаль, потім видалив всі свої сторінки. Він лишився в Донецьку в 2014 році, хоча всі йому радили виїхати, хоча б на деякий час. Восени 2014 року він застудився і мав необережність вийти на вулицю, закутавшись кашне з жовтими та синіми смугами. Його розстріляли сепаратисти. Тільки за це – за кашне. Твори його не збереглися – канули у небуття. Сподіваюсь, що це не остання сторінка елегій Донецька...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743533
дата надходження 26.07.2017
дата закладки 30.07.2017
Хочешь корми белым хлебом, корми халвой,
он же здесь временный гость, не питайся ложью.
Крылышко заживет, - его возвратят домой, -
взмахи вполсилы, виновно, и осторожно…
Клюнет у мочки, - будто целует так,
вот тебе, мол, спасибо за снег и зиму,
что без опаски пустила на свой чердак…
Скоро лететь, вычеркивай из любимых…
Стриж улетит- скользнешь в свой унылый грот,
это случится где-то через неделю.
Каждой Дюймовочке страшен совсем не крот,
страшно ослепнуть, и свыкнуться с подземельем.
Ну а пока ты сладко, невинно спишь
боль проступает сквозь контуры тех предметов
на чердаке, которых касался стриж,
где ненадолго еще остаётся след его…
Скоро придет стотонное” тяжело”,
и опустеет сердце, и подоконник.
Только пока сочится его крыло,
он засыпает на теплой твоей ладони…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712026
дата надходження 14.01.2017
дата закладки 17.01.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 08.12.2016
Моя Рапунцель ненавидить зло
А я це зло у чистому виді
Я ніби шабля завжди наголо
І мої змії повсякчас неситі
Я не благаю розуміння ні
На розуміння в мене прав немає
Можливо завтра буду на коні
А зараз янгол вигнаний із раю
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703289
дата надходження 27.11.2016
дата закладки 02.12.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 30.11.2016
пастельні відтінки… штрихами по небу… дощ
змиває зі стелі бліді акварелі… де ти?
це все, що хотіла б я знати насправді… що ж,
здається, ми знову на різних кінцях планети.
це все, що потрібно, а більшого знати – зась…
чужими руками долоні твої зігріті
так, наче ніколи раніше не знали нас
розквітлі від ніжності в стомлених душах квіти.
так, наче не рвало на шмаття у грудях світ,
допоки в мені танцювали химерні тіні –
непрохана муза й байдужий до слів піїт.
/незламна приреченість – біль паралельних ліній…/
… а я, божевільна, здавалась щодня у борг…
ще вчора потрібна, сьогодні з тобою – квити.
все добре, все добре… насправді! ти ж знаєш, бо
я просто не вмію, крім тебе, когось любити…
[i] /колись, 2016/[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699335
дата надходження 08.11.2016
дата закладки 13.11.2016
Ці рими із тих, що втікають крізь сито думок,
Де пальці твої пропікають не тіло, а глибше.
У плетиві днів під сузір'ям впольованих риб ще
Є для нас місце /і купіль в колисці зірок/.
Зухвалими тінями вірші торкаються пліч
Моїх. Твої вірші вростаються жаром під шкіру,
Де в літері кожній мене ти, як справжню офіру,
Приносиш у жертву собі. Наче пісню сторіч
Ти пишеш мене. Я клітинно вбираю перо
Чорнильним цілунком - дощенту згорають кордони
Між нами. Збудуємо стіни свого Вавилону -
І тиша розплавиться в слові й ввійде під ребро
Пустелею ніжності. Слухай її, не читай.
Вона розповість, як в душі розливається повінь
І кожна краплина води тобі стане за сповідь
Мою...
/Тільки серця, прошу, мій піїте, не край... /
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700165
дата надходження 12.11.2016
дата закладки 13.11.2016
Маленька дівчинка хотіла змінити світ. Цілком. Навчити всіх любити. Навчити вимовляти ці слова. Вголос. Це ж так просто!
Бог дарував їй щодня проблему. Маленьку, велику, дрібну. Для щастя, для її Янгола, для крил.
Колись вона заступилась за жінку. Ніхто не наважився. Чому?! Це ж звичний день. Потрібно зіпсувати відносини. Але ніколи не дати образити людину!Ніколи! Це не завжди легко. Не завжди виграєш. Та вона повинна спробувати!
Ця жінка стала щасливою. За неї заступились. Її вже не посміли ображати! Жінка цитувала класиків. Вона знала напам'ять все! Був звичний день. Розмова. Жінці 73. І маленька дівчинка дізналась, що жінка ніколи не казала своєму чоловікові :"Я тебе кохаю... "
Маленька дівчинка пояснювала, плакала, благала. Вона ж хотіла змінити світ! Світ змінюється такими маленькими вчинками. Вона... Хотіла навіть просити це в нагороду, що не побоялась захистити! Коли всі до одного мовчали! Та її не зрозуміли. Вона довго плакала. Ночами... Вона ж не змогла змінити світ двох...
Маленька дівчинка вірила в казку і кохання. Її зраджували, їй робили боляче. Дуже боляче. Та він прийшов! Він знайшов її! Витер всі сльози і не відпускав руки! Щастя так багато!
Його зібрані речі лежали декілька днів. Це ж не насправді! Сильнішого кохання в світі не має! Це так... Щоб... Кохання сильніше?!?
Вона не була сильною. Найслабша людина на планеті. Просила залишитись. Молила залишитись... Двері зачинились...
Її крила вже не розправляться. Довелося відрізати. По живому. Не лишилось й шраму. Ніби вони були лише причеплені. А не живі і справжні.
Їх відрізали дві її подруги. Та вони не подруги! Вони ж Янголи! Бо зшили їй крила з зірок! Таких ні в кого не має! Одній з них навіть вставати важко.Вона довгий час живе майже лише в кімнаті. А вона злетіла! Для неї! На небо!
За одну вона забула. Про її день народження. Цілий місяць думала про незвичний подарунок. Щось схоже на... Вона не знала на що. Вона хотіла для неї так багато, що не вмістилося б на землі!Забула... Але!.. Я так тебе люблю! Ти диво див!
І тебе маленька люблю! Лююююююююююююю!
Ой, знову розсердишся, що маленька...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693226
дата надходження 08.10.2016
дата закладки 23.10.2016
Місяць зорі зібрав у долоньки і довго тримає.
Мені страшно якось. А якщо вони раптом впадуть?
А мій Янгол маленький мене у думках обнімає,
Жовтенята малі й вереснятка листопад вкрадуть.
Я залишила моє дівчатко якось без дарунка,
День народження твій розчинився... Не так мало буть..
Мала Відка завжди буде краща у світі чаклунка!
Ти ніколи малятко моє про оце не забудь!
А тепер одягай теплі чоботи й теплу піжаму,
Мала Відка одягне підбори і сукню із зір!
По зірках погуляємо! Вишлем своїм телеграму:
Щасливіших немає! Це правда! Манюнька, повір!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693234
дата надходження 08.10.2016
дата закладки 23.10.2016
Не смій розтрачувати себе. Ніколи. Нізащо. Бо ти сонце і місяць. Зорі і хмари. Для когось-всесвіт. Більше ніж всесвіт. Ти ніколи не знатимеш, що є люди, яким важко жити без твоєї посмішки, без сліз, без твоїх обіймів.
Не смій розтрачувати себе. Ніколи. Виплач усі сльози. Їх не буде більше, ніж потрібно. Виривай весь біль з душі. Вчись жити з болем. Звільнившись від великого болю назавжди-ти можеш втратити здатність відчувати велику радість.
Не смій змінювати себе. Навіть якщо всіх метеликів в твоїй душі розтоптали. Навіть якщо мертвих викинули з душі. Ти в себе одна. Ти в Бога найкраща. Ти дочекаєшся, що народяться нові.
Не смій зраджувати собі. Навіть якщо всі зрадили. Навіть якщо забили цвяхи, коли ти тримала в обіймах. Забили в руки, в ноги, в крила, в душу. Болить. Бо рани завжди болять. Болить так, що забудеш, що кров схожа на воду. І від неї оживе не одна квітка, красу якої не видумав ще сам Бог.
Не смій забувати себе. Навіть якщо всі забули. Будь схожою на себе. Знай, що десь є схожа людина, котрій потрібні твої вірші, сльози, твоя істерика.
Не смій забувати себе. Ніколи не смій бути правильною. Забудь назавжди всі афоризми і книги. Все в тобі є. Твоє. Не схоже на красу. Не схоже на посмішку. Схоже на тебе. Бо ти-це ти. Одна в цілому світі. Ти одна така. Найкраща.
Не смій не посміхатись собі в сльозах. Не смій стримувати свої сльози. Вони повинні бути живими. Як дощ. Дощ ніколи не змушує себе лишитись на небі. Хоч так мало людей його люблять. Не смій не любити себе. Тебе любить Бог. І ти вже не одна...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696065
дата надходження 22.10.2016
дата закладки 23.10.2016
Потовкли камінням мої крила,
Розламали душу в сто шматочків.
Хоч би вона якось голосила,
Написала біллю між рядочків.
Катували. А вона - не плаче.
Дивиться як та мала дитина.
За хвилину всіх вона пробачить.
Бо повинна... Бо вона повинна...
Добре все!Прийшла у гості осінь,
А душа без листя і без сонця.
Обрізає геть до крові коси,
Забиває цвяхи до віконця.
Страшно. Ні від чого відштовхнутись.
Кому ж можна правду розказати?
Можна так в сльозах і захлинутись
Біля вікон не своєї хати.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691752
дата надходження 30.09.2016
дата закладки 03.10.2016
Твой семидневный опус, твой инфантильный друг.
Мечтанья сбереженье, нежности недуг.
Сомненья подожги, залей пейзажи в пламень,
они - суть бытия воссозданных развалин.
Пластмассу разотри в бесплодный аппарат.
Портьерою прикрой механики парад.
В грядущей стуже слов, глаголы теребя.
Ступай по следу мрака - где тень ведет тебя.
Единую бездумность губи изящным чувством.
Свети, как светят дети. Топчи металл искусством.
В оранжереях мысли безлюдность холит грусть.
Трагедии горнило - в бесконечном пусть.
Вокруг - твой микрокосмос, звезды незримый Бог.
Продрогнувшая вечность элегии дорог.
И бремя как мадонны - кудесницы весны.
Субстанции дуальность - восторженные сны.
Танцуй в бескрылом море. И солнце отпусти.
Влюбись в безмерность меры. И больше не смотри.
Что неба благодать щадит земли натуру.
Однажды в ней узнаешь творца архитектуры.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691665
дата надходження 30.09.2016
дата закладки 30.09.2016
Это было похоже на картину из битого стекла: художественные границы были настолько невразумительными, что поневоле резали своим вычурным блеском впечатлительный и глупенький мозжечок. Современное искусство пресекало все романтические настрои в зародыше, потому что новый век, как думали депутаты и алкоголики, слишком жесток.
Человек охватил взглядом выставочный зал, в котором утончённые работы привлекали неубедительными фигурами и линиями, что свидетельствовали о явных психологических расстройствах авторов. Он заметил в углу весьма значительную по форме картину, но из-за высокой степени близорукости не мог разглядеть изображение. Сделав пару шагов вперёд, человек увидел в претенциозной раме саму современность: там были мужские гениталии.
Насытившись вдоволь прогулками по злачным местам вольных творцов, человек отправился на своё собственное место самореализации. Он работает то ли в клубе, то ли в ресторане или баре, в общем, в одном из публичных заведений, что лишён проституток. Подобные харчевни служат временным приютом для энергичных бунтарей и богатых лицемеров. Эти люди, переступив порог, воображают себя королями: не потому что имеют на это право, а потому что хотят. Честно говоря, такие похабные животные не имеют права ни на что, но проститутки в этом ресторане все же появлялись.
Человек занимал невостребованную должность, которая ещё жила сегодня, но обещала умереть послезавтра. Он играл на фортепиано замечательные произведения классиков, чтобы позолоченные уши радовались бесконечному пьяному вечеру, вдохновляющему на бред и насилие. Иногда он следовал прихотям и желаниям гостей, в силу требований вакансии, выполняя заказы вроде «принеси нам выпивки», «сыграй пожёстче», «метнись в клуб и приведи девочек». Но, чаще всего, просьбы иссякали ещё в пустых головах олигархов, потому что, сделав усилие открыть рот, они не могли заставить свой язык шевельнуться.
Развязные властелины денег приходили на музыкальные вечера классики, чтобы прикоснуться к прекрасному. Ещё они делали это, чтобы оправдать свою заблудшую душу поглощением могущественного искусства. Возможно, большинству из них был противен молодёжный конвульсивный фон, закладывающий ухо. Под менуэт, арию или симфонию намного приятнее опрокидывать бокал за бокалом и, кажется, благосклонней превращаться в свинью. Этот выбор придаёт веры в собственные умственные способности, но никак не подтверждает их наличие.
Человек, подавляя глубокую печаль и огорчение, принялся играть бодрое аллегретто, чтобы понизить градус депрессивности, предаться забвению одиночества. На предпоследних аккордах своего выступления он внезапно получил золотой монетой в глаз – один из поклонников яростно отблагодарил его, после чего был удалён не менее яростной администрацией ресторана.
Человек давно перестал обращать внимания на подобные вещи. Люди как субъекты эволюции его не интересовали. Более того, как рычаги прогресса, процессоры общения или средоточия пользы они представлялись ему ещё более омерзительно и жалко. Иногда он размышлял о том, что встречал неподходящих ему особ или родился в неприемлемом для поэтичности месте. Но оскорбления продолжали витать в воздухе вкупе со спиртным перегаром; деловые боссы продолжали являть собой элиту общества; кухонные рабы, танцоры, уборщики, администрация и проститутки продолжали играть свои бездарные роли. В этот момент человек понимал, что встречал именно тех людей и родился в наиболее подходящем для ненависти (или любви) месте.
Перед закрытием ресторана человек встречал в комнате для ожиданий толстого повара, который часто вёл себя общительно и открыто. Он щебетал не умолкая, то жалуясь на скупую жизнь, то обсуждая бессмысленность существования и без того трагической планеты. Чаще толстый повар осуждал поведение посетителей, твердил о ничтожной справедливости и всячески настаивал на том, что смертная небесная кара всех настигнет.
Человек мало что слышал из всего сказанного этим безобразным кадром. Третий подбородок толстяка танцевал в такт кислым гортанным звукам, а запах из помойного ведра, набитого гнилой живностью, казался приятным ароматом в сравнении с его ротовым душком. Кривые зубы казались издержкой профессии, впрочем, как и всё остальное тело. Заляпанный халат был его достоинством, потому что тщетность человеческой жизни, как твердил толстяк, не имеет никакой цены и не оставляет после себя никаких следов.
Получив свой ежедневный финансовый бонус от шефа, человек поспешил исчезнуть. Трудно сказать, нравилось ли ему действительно музицировать, или он делал это от безысходности. В любом случае, человек каждый вечер вдохновлял себя мыслями о том, что могло быть и хуже. Фортепиано, существуя в его жизни само по себе, подавало заявку на счастье, но все обстоятельства, стоящие за этим – не имели права на внимание и вряд ли порождали утверждённую в душе грусть.
На столичном бульваре, забитом до отказа шатающимися овощами, было слишком шумно и до ужаса ярко. Музыка разносила хмельные умы в пыль, сверкающие огни превращали звёздную ночь в обитель обрядчиков и пору сектантов. Бетонный город, выдающий себя днём за принцессу, ночью превращается в тухлую тыкву. И нет ничего очаровательнее, чем бесконечные рекламные вывески и витрины, завистливые и любопытные взгляды, невразумительные действия и содрогания. В таком оголтелом окружении личное душевное искупление становится ненадобностью, а действительность – инородной текстурой.
Что касается жизнерадостной рекламы, подталкивающей скорее на суицид, чем на покупку товара, то она и подавно стала зеркальным отражением экономических ситуаций и тараканов в голове. Ещё вчера казалось престижным называть себя предпринимателем, изготавливать линию собственного продукта и всячески производить в этот мир благо и пользу. Но, покрутив школьный глобус для девятиклассников, можно понять, что активные действия и правильные глаголы всего лишь залог набитого кармана собственных штанов, а не сытости чужого желудка. Любое громогласное побуждение имеет свою цену, потому что никому нет дела до безжизненного чёрного континента или развалин соседнего города. Никому нет дела до перепуганного маленького мальчика с бездонными глазами и оружием в руках. Никому нет дела до воздушных мечтаний, пока они не завоняют чей-нибудь воздух. И если экранные идолы, проворачивающие крупнейшие финансовые сделки благодаря нищете и насилию, развивающие промышленность с помощью детского труда, накапливающие на счетах внушительные суммы (и спонсируя ими разнообразные благотворительные проекты, ибо вы бы не поверили), провозглашающие науку за цель, а деньги за средство, скандирующие цитаты великих учёных в топке с проблемой эволюции, похожей на пропаганду, при чём делают они это обязательно с пьедестала, - если эти идолы становятся для вас внушающим и восхитительным примером, то вы живёте в правильном мире и, скорее всего, успешно претендуете на беззаботную жизнь.
Человек проходил мимо очередной разукрашенной вывески нового фильма. Он остановился на мгновение, чтобы рассмотреть сей безобразный арт. Мужчины были одеты в латексные красочные костюмы, при этом их гримасы наводили на мысль, что костюмы на размер меньше. Большинство из них выдавали себя за немытых героев, что, несомненно, должны поражать сердца школьников и тех, кто в этом возрасте остался. Ещё на постере была сексуальная молодая девушка с цветными волосами в хвостик и в одних трусиках. Наверное, взгляды почитателей и разжиженная слюна теребились между её прекрасным личиком и упругими бёдрами - даже человек невольно отдался интиму где-то в глубине души, хоть и ничего не почувствовал, как того ожидали костюмеры этой соблазнительной леди.
Он продвинулся дальше вниз по узкой улице с односторонним движением и каменными домами. В одном из них он жил, вернее, растрачивал время на сон и разнообразные удовольствия, как-то: смотреть в салатового цвета стену, листать страницы затёртых книг, выслушивать стоны соседей, изредка включать ноутбук и щуриться перед экраном. Над столом человек повесил картину девушки с жемчужной серёжкой – она его успокаивала и моментами веселила. У него была двухкомнатная квартира, паутина в каждом углу, разбросанные вещи, ноты, зарядные устройства. В общем, с первого взгляда казалось, что это место лишено человека, но на самом деле оно было им заполнено.
Человек замер на входе, оглядывая и без того наскучивший вид жилья. Он снова видел голые стены, бледные радиаторы и пробивавшийся сквозь тюль лунный свет. Он осознавал, что это всего лишь обычная квартира, как и сотни других квартир, но что-то беспокоило его внутри, волновало. Будто он боялся, что это родное, но безжизненное место может отвергнуть его. Также он осознавал, что глубокая ночь – время пренеприятных и странных мыслей, поэтому укладывался спать немедля.
2
Рыжий пёс, нагадивший на лестничной площадке, царапал двери. Человек увидел в этих глупых глазах не только животную и гадкую жизнь, но и отпечаток грубой судьбы, поносившей облезлую морду по разнообразным прериям нещадности. Пока он задумчиво разглядывал печальное творение, пёс проявил смекалку и вбежал в комнату. Теперь человеку было жаль выгонять гостя, и он позволил ему задержаться, выдав порцию чего-то непонятного и съестного и закрыв его в ванной комнате.
Проплыв сквозь средоточие обособленных невольников, человек оказался в слегка припудренном грязью и людьми вагоне метро. Одна из наиболее нелепых ситуаций – поражаться быстротечности времени, при этом стоя в поезде и собирая беглые колкие взгляды. Додуматься своей изощрённой фантазией до подобной время растрачиваемой ахинеи мог только почётный мыслитель, презирающий общество. Людям некуда деть свой бесценный анализатор жизни, что они глазеют на потолок, поручни, ботинки, жёлтые зубы и приклеенную на окнах рекламу. И самое ироничное в том, что ты также глазеешь, словно первопроходец на аборигенов.
Человеку были противны общественные места, тем более, места скопления всех мастей, каст и классов. Он не отличался излишней ненавистью или презрением к людям – по крайне мере, он ненавидел людей не больше, чем обычный сельхоз работник, изо дня в день взирающий на пшеничные закаты. Человек был поражён разнообразностью характеров, судеб и умственного развития. Выборка гуманной единицы чересчур бесчувственна и несправедлива. Он никогда не мог понять, почему существование каждого объекта происходит именно так, а не иначе. Почему, вырвав собственную душу из небытия человеку не остаётся ничего, кроме как повиноваться жребию. Это похоже на участие в лохотроне – ты заранее знаешь, что выигрыш невозможен, но все равно бросаешь кости.
Человек рассматривал книжные витрины, как вдруг небо затянуло угрюмыми тучами, и хлынул холодный отрезвляющий дождь. Он взял несколько многообещающих книг и отправился к следующему пункту его безудержно весёлой прогулки.
В продуктовом магазине было слишком шумно для того, чтобы терять время на раздумья. Толпа невольников окружила беднягу в сером пальто, что оказалась пожилой женщиной, и требовала оплатить штраф. Как знать, провинилась ли на самом деле женщина, либо это очередная прихоть со стороны отчуждённых удачей пленников, именуемых кассирами. Рано или поздно каждый человек занимает свою нишу, и твердить о справедливости или её отсутствии остаётся лишь сидя у телевизора или в уборной, спуская в унитаз утреннюю газету. Жизнь идёт своим чередом, как любят говорить поэты и бухгалтеры, и осуждать раба за его рабское положение – значить плюнуть в лицо капризной фортуне, которая, переменив слагаемое с неизвестным, в ответе получит знаменатель с вашим возмутительным лицом.
Очередной вечер в тоне унылого бесстыдства и задумчивого душевного расстройства медленно перетекал в гиблую сонную ночь. Посетители сидели за круглыми столами с белоснежными скатертями, понурив головы и витая в депрессивном боли подвергающем отдыхе. Бокалы были пусты, тарелки заполнены объедками. Дабы подвести черту над этим до смерти скучным положением, оставалось включить на фоне похоронную музыку. Именно поэтому человек сыграл «смерть Озе» и мысленно разделил душевную скорбь своих слушателей.
Монотонно люди удалялись к своему настоящему, то есть отправлялись домой. Человеку наскучила лишённая происшествий жизнь, и он распустил на секунду слюни, забыв о том, что нужно зарабатывать деньги на собственное пропитание. Взбодрить самого себя он решил, сходив в уборную. Пока он запер свою потребность в кабине, у дверей доносились скандальные крики и несогласия. Человек надеялся, что, закончив дело, не поделившие какой-нибудь пустяк глупцы испарятся в воздухе, избавив его от встречи. Так и случилось: дверь хлопнула, потом хлопнула ещё раз, и, покинув неприятную кабину, человек обнаружил около умывальника окровавленного мужчину. Его противное и слабое лицо просило помощи, и человек растерялся в тот самый момент. Ему хотелось помочь бедняге, но также было не по себе от покидающего жизнь содрогающегося тела. Человек поспешил отойти от обречённого, утешив себя мыслью о том, что сокращение на одну единицу никак не опечалит внешний вид общины. В конце концов, это даже полезно, потому что рост популяции ещё никому не приносил счастья, как о том думают вдохновлённые красотой и молодостью нагие девушки и юноши.
В голове человека всё ещё звучала «Смерть Озе», когда он не спеша закрывал двери ресторана. Он не сказал шефу о том, что видел. Слишком большая ответственность за неизвестную и предрешённую судьбу. В довесок, слишком много времени отнимает разъяснительная поножовщина. Никто не горит желанием отвечать на бездарные вопросы бездарных людей, при этом чувствуя безосновательную вину и нервируя при каждом движении стража правопорядка. Поэтому человек ушёл в мокрую сырость ночной улицы, хлюпая туфлями по лужам и противясь каждой мысли вернуться обратно.
Пожилая хозяйка дома, теребившая в дверь человека, поспешила доложить о том, что подселила на блок очередного квартиранта и, что было неизбежно, напомнила о квартплате за месяц. Новым жильцом оказался некто неизвестный с пробитыми, как бумага дыроколом, венами и хмурым побледневшим лицом. Проще говоря, это был самый обычный наркоман, которых вы сможете отыскать сотни сотен, блуждающих от железнодорожного вокзала до асфальтных мостов, озаглавленных именем какого-нибудь учёного или генерала. Таких людей проще избегать, чем понимать, потому что знание не всегда является первопричиной выживания. Скорей наоборот: ваше знание прямо пропорционально неминуемой беде. Чем больше вы будете знать, тем больше вам нужно избегать ваших знаний и, что самое главное, изредка отвлекаться на что-нибудь безвкусное.
Человек наткнулся взглядом на застывшего на лестничной площадке беднягу, который всем своим видом выказывал желание познакомиться. Было ясно, что этот наркоман ещё более одинок, чем какой-нибудь космический объект за тысячу световых лет отсюда. В какой-то степени он и был космическим объектом: вечно затерянный и скитающийся по ветру, как сухой лист каштана. Пустота прямо-таки вырывалась из его глаз, что было похоже на раздувшийся детский шарик, который обещает вот-вот лопнуть и заляпать всех вокруг.
Парень в полосатой кофте представился, и человек ощутил лёгкую радость, распознав хорошие манеры в неприятном сюрпризе. Новый сосед не скрывал определённую неуверенность и скрытно развивающийся аутизм, отчего было спокойнее. Перекинувшись парой фраз, парень спросил о занятии человека, заранее рассказав о своей новой работе на заводе. Человек не растерялся и сразу же ответил, что он пианист. Подобное слово прозвучало как откровенная похабщина, спровоцировавшая гробовую тишину, и пианист не преминул замять общение и удалиться как можно скорее.
Рыжий пёс нагадил в ванной и, выбежав с довольным видом, заулыбался при виде нового хозяина. Его самочувствие заметно улучшилось, потому что он обрёл крышу над мордой и алюминиевую миску с жёлтой кашей. Чего не скажешь о человеке, вернее, пианисте (что было двумя крайностями природной амбивалентности). Он не ощущал уверенности в сегодняшнем дне, который прошёлся по нему беспощадным катком. Будущее было пропагандой, что витала где-то в туземном пространстве. Он лёг спать и видел во сне ласковый голубой дождь, стекающий по крышам. Видел вдохновлённые лица и спящих львов. Ещё он видел окровавленного мужчину из того самого клозета, который до сих пор тянул руку и просил помощи.
3
Что касается врождённой амбивалентности, то она присуща любому, кто шагал по твёрдой земле. Всякому хоть раз в жизни хотелось быть палачом, и всякий чувствовал себя обречённой жертвой.
По дороге в университет, пианист размышлял о вариативности судьбы и часто вспоминал шутки непредсказуемого рока. Многообразие жизни запирает саму жизнь в вакуум, потому что человек не металлическая машина и ему приходится выбирать. Не важно, чего вы желаете больше – купить яхту, написать роман, набить свой замок наложницами или помочиться на Тадж-Махал, - вам нужно сосредоточиться на единой цели, махнув рукой на остальные. Купив яхту, в изнеможении, лени и деградации вы не станете писать роман. В свою очередь, написав непревзойдённый роман, надобность в замке с наложницами иссякнет, ибо вы натура тонкая и поэтическая. Помочившись на Тадж-Махал или заимев замок с наложницами – песочные часы, которые вы доселе крутили в ладони, разобьются, потому что идиоты и развратники долго не живут. Если в этом кара их не настигла, то сам факт безобразных желаний убивает какой-либо смысл жить.
С самого детства пианист, ещё до встречи с нотным станом, мечтал стать пловцом. Он чувствовал, что вода – его стихия, и кроме плесканий ничего не желал. Рассекая сквозь прозрачные воды и сбивая волнам темп, пианист воображал, что таким образом может быть подобным Богу. Чем быстрее он плыл, тем больше ощущал отрешение от всего земного. Скорость, грация, сила и выносливость – вот качества, которые привлекали его больше всего. И вода была единственным прибежищем для его пытливой души и, одновременно, способом приближения к загадочному создателю.
Его школьную команду распустили, и это был первый случай разрушения иллюзий. Обедневший город, хозяева которого выделяли деньги только на деревья и асфальт, отобрал надежды на олимпийское золото. Никто не хотел финансировать сборище голых босяков, и разочарованные мальчики вернулись домой к своим мамам. Теперь невозможно представить, выросли бы пловцы в чемпионов или нет. Мечты отобраны, и пианисту остаётся только о них вспоминать.
В очереди к методисту человек чувствовал себя как рыба в высыхающей луже. Большинство студентов были разбиты, несчастны, подавлены или, как они сами любят говорить, уставшие от жизни. Угнетающая бетонная коробка, которую приходится видеть изо дня в день, на подсознательном уровне становится шедевром искусства, за неимением других пейзажей. Напечатанные лица, разницу в которых невозможно заметить, слоняются от одной стене к другой. Противные преподаватели с мерзкими характерами мечтают больше о конце света, чем об кардинальных переменах. Их жажда к обучению провоцирует разве что на человеконенавистничество, но никак не вдохновляет на филантропию. И в этом узком на впечатления кругу таится главный признак совершенства тирании: нужда.
Не успев заявить о своей проблеме, пианист был обсыпан с ног до головы оскорблениями методиста. Чем громче она кричала, тем непонятнее становились искажённые яростью слова. У пианиста на мысленном фоне играла какая-то до боли знакомая классика, но он никак не мог вспомнить автора. Он задумался и чуть ли не зачесал лоб, как вдруг методист остыл и в недоумении спросил о цели его визита. Пианист вежливо откланялся, решив, что придёт позже, потому что и сам забыл, чего хотел. Музыка продолжала играть, а он улыбался, рассекая по коридору и чувствуя, что вот-вот вспомнит её название.
Находясь в хорошем расположении духа, человек отправился в ближайший кинотеатр, на премьеру расклеенного по всем афишам байопика. У кассы совсем не было людей и, заранее обрадовавшись, он заказал билет на предстоящий сеанс. Неожиданно билетов не оказалось, и печальный музыкант ушёл ни с чем в соседнее кафе через дорогу.
Отпив горячего зелёного чая, человека терзали сомнения: возвратиться на работу или концентрироваться на учёбе. Он любил музыку, возможно больше, чем тех, кто её создавал. Университет, наоборот, он не любил, но должен был окончить. Хотя, и в бессмысленном обучении были свои преимущества. Человеку нравилось наблюдать за людьми, хоть и бездарными, удивляться и снова огорчаться. Множество из того, что он видел, больше приносило радости, чем грусти, и оттого претендовало на правильность и вкраплённость в сознании.
Он допивал свой зелёный чай, что был уже холодным и терпким на вкус. Кинотеатр, ранее не принявший его на сеанс, медленно задымился, будто оператор занялся шашлыками. Спустя минуту, толпы людей вылетали, словно пули - из входа, окон, чёрного выхода. И вот уже кинотеатр полноценно горел, люди окружили его с телефонами в руках, а человек всё сидел и допивал чай, будто осиливал пятый литр. Он медленно приподнялся из-за стола, с горечью наблюдая за горевшим кинотеатром и людьми, которые словно обезьяны разглядывали цветное пламя, попутно снимая на фотокамеры. Человек расплатился, и вышел из кафе, несколько раз оглянувшись на обречённый центр культуры, теперь уже угольный и безобразный.
На лестничной площадке задумчиво курил недавно прибывший сосед. Увидев пианиста, он моментально взбодрился и на радостях излил ему душу. Оказалось, что бесцельная наркомания была повержена и новые горизонты жизни вот-вот воскреснут ослепляющим светом. Наркоман, теперь уж бывший, говорил в сердцах, будто это очень занимательно и радость его передавалась каким-нибудь витком воздушной нейронной связи. Но это было вовсе не так, и пианист пропускал сквозь пыль каждое второе слово, сказанное счастливцем. Он понимал, что соседу нужно засвидетельствовать собственное достижение, иначе спустя пару дней рутина вернётся восвояси.
Как только отворилась дверь, рыжий пёс выскочил на площадку, спрятавшись во мраке. Пианист проводил его взглядом, не надеясь на будущую встречу. В квартире его ожидал животный жест питомца, вроде загаженного ковра. Человек, и без того огорчённый, выбросил ковёр в окно и уложился спать. Он думал о том, что его жизнь слишком проста, чтобы попытаться что-либо усложнить.
4
Пианист прекрасно понимал, что знание является единственным способом обрести смысл. Знание – первое, о чём должен беспокоиться человек и последнее, чему следует животное. И хотя от набитой размышлениями головы не всегда больше пользы, чем вреда, всё-таки знание – последнее пристанище вашего счастья или одиночества.
Университет был краеугольным камнем эволюции, как и другие прихоти самозванки-судьбы. Здесь вы вправе предаваться эросу, попутно съедая собаку на разоблачении системы – космоса, церкви, рынка, потребления. Здесь вы можете облокотиться на поспешно сцарапанный устав и болтать о том, что вы приспешник религии, расы, государства. Времяпровождение, нацеленное на результат есть недурной затратой иллюзий, основанных на словах. В долгосрочной перспективе мы все мертвы, поэтому учебный вакуум, принятый за данность, можно считать таковым – от этого ещё никто заранее не умирал, максимум, разочаровывался в жизни (но это приписывают каждому дураку).
Знаний в университете не требуют, как и бессмертия у смерти. Всё равно, что залезть на скалы в поиске Богов – они поднимутся выше. Кажется, что большинство даёт себе отчёт в этом, но тут гораздо проще: люди, в силу своей природы, почитатели глаголов, но склонны к бездумным действиям. Люди просто делают, а вопросы пускай задаёт кто-нибудь действительно бессмертный.
Человек расположился слева от кафедры. Он приготовился слушать лекцию, и, как часто бывает, поражаться пределам глупости и безумия. Лекция начиналась с обрывков фраз усатого мужчины в пиджаке о капитализме – он был горд, словно механическое колесо тысячелетней истории есть его заслуга. Либо он был рад, что смог осознать предсказуемость и поведение ранее живущих индивидов, собрать в охапку и выдать за гениальность, в чём себе не отказывал.
Студенты потихоньку начинали шептаться – ведь у каждого личное мнение и сборка цитат на подкорке. Каждый из них видел жизнь с изнанки, и пережил такое, что греческим олимпийцам не являлось. Практически все разговоры сводились к чему-нибудь схожему – худая на счастье жизнь, плохое правительство, несчастные морды лица. Это и впрямь, словно надрыв на затылке, но слышать укоризненный тон жвачного лицемера – не лучшее, на что способно человечество. Требующая серьёзного отношения тема – только теряет свою ценность и впечатлительность, бороздя во рту костюмных голодранцев.
Чаще болтали о том, что мы на дне. Глупо утверждать, что страна, двух десятков лет отроду, находится на самом дне, в умах современников заслуживая как минимум на любовь иностранца. За короткий огрызок времени государство распускало яркие бутоны и пахло мёдом разве что в мирах Толкина или Льюиса. Государство, само по себе не имеющее ни права на трезвое существование, ни способности дотягиваться до звёзд, ни какого бы то ни было поэтического настроя и желания разворотить истину (хотя этим они как раз и занимаются, только в более грубой форме и с жестикуляцией на трибунах), – это государство, несомненно, строится на костях, и невроз какого-нибудь пролетария, студента или пьяницы является признаком управленческого мастерства или, если угодно, решённой задачи с лишней переменной. Жизнь хаотично распускает руки, и борьба со злом есть результат ещё большей борьбы с добром. Просто вам посчастливилось залить своей кровью, так называемое дно (которое объявилось формированием бездарной мерки или величины). Бесконечные возгласы о тотальных переменах и вульгарные побуждения к действию – только нарастающая скука, а не борьба за лучший мир (коего, как выяснится вами позже, не существует). И произвольность собственной судьбы, да ещё в государстве, посланном пионерами мечты на самое дно, выглядит куда лучше, чем беззаботная жизнь на телах митингующей толпы.
Капитализм есть манна небесная всех экономических насильников. Великое событие, выдающее сборник терминов и формул за науку, было сотворено романтично и со вкусом.
Пианисту казалось, что начало отметилось на кровавом клинке, где-то в бою капиталистов с индейцами. Эпоха великих географических открытий, как любят называть историки и просто доценты, не что иное, как экспроприация земель, ресурсов и порабощение коренного населения. Пришёл, увидел, отобрал – вот лозунг смышлёной экономики. Истребление чужой культуры происходило также беспощадно, как и голодовка в тридцать втором, геноцид евреев в тридцать девятом, расстрелы в ГУЛАГе и в собственной кровати в сорок первом. Просто о второй мировой мы больше знаем и, следовательно, о ней больше говорят, поэтому слишком хорошо чувствует сердце, как обливаться кровью. Рождение капитализма, наоборот, находится вне зоны нашего воображения, поэтому тяжело представить, что сие имело место. Легче махнуть рукой и ссылаться на выдумку – но прежде представить, что через пару сотен лет и мировая война будет казаться выдумкой (за отсутствием настоящих войн). Поэтому учёные с умным видом рассказывают сказки о вселенском благе, забыв о том, что благо рождалось на трупах – скверно, но честно.
Спустя сотню лет после чудесного рождения равнины Индии белели костями ткачей, двенадцать миллионов африканцев были захвачены в рабство и вывезены в Европу, а люди колониальных земель жили меньше мух. Ещё немного времени – и промышленная революция плескалась в овациях, пока дети вкалывали на заводах, взрослые падали в изнеможении у станков, и та же продолжительность жизни в среднем составляла не более двадцати лет. Экономисты радовали свой глаз прекрасными цифрами и учётами, которые и до сих пор восхваляются в книгах. И этот огрызок истории можно пережить – потому что пианисту, как он размышлял, трудно в действительности представить тот ужас, что происходил с людьми, то насилие, которым занимались персоналии с пожелтевших страниц.
Человек знал, чем на самом деле занимаются экономисты. Знал, чем занимаются учёные. Они, как и другие субъекты, воображают свою жизнь как ценность, что должна происходить в красивом русле. Но, выйдя из лектория, понимал, что цена человеку – дерьмо, либо не прикасайтесь к истории.
5
В тёмном просторе коридора пианист заметил очаровательные черты лица: изумительные жгучие губы в синхронном танце с бойкой улыбкой. Взгляд прелестной дамы изысканно претендовал на божественность, будто она и сама осознавала сближение с чем-то воистину возвышенным, нечаянно требуя восхищения. Несметное количество мужчин были в плену её красоты, и ещё большее количество женщин проклинало её исключительность. Девушка притягивала беспардонные взгляды и все-таки заставила поперхнуться: человек не успел насладиться мгновением, как она тут же исчезла в безмерно волшебном пространстве.
Всю дорогу домой пианист был обворожён броскими очертаниями, что фантазией дополняли такую печальную обыденность. Он был подвержен разнообразным чудесным мыслям в нелепое время суток. Человек не видел ничего, что могло отобрать у него моментальную влюблённость: он порхал, словно бабочка, но бескрылая, и не заметно для себя столкнулся с медбратом в подъезде.
Тот презрительным взглядом окинул пианиста и молча вышел во двор. Спустя секунду, из квартиры наркомана вынесли того самого жильца, что хвастался новой жизнью. Он был жив, бился в конвульсиях, словно малахольный, а его гнусное лицо без сомнений требовало кирпича. Пианист размышлял о том, что мало кому удаётся прижиться в этом доме: хоть собаке, хоть морфинисту.
Человек видел во сне те самые прекрасные черты, что вот-вот станут вечностью в его подсознании. Он дышал цветущей девушкой, и был готов задохнуться её любовью. Это оправдывало правдивость сна, но обещало стать пустышкой, как только он проснётся.
Человек раскрыл глаза и увидел её в своей комнате. Он был приятно напуган, но не понимал, что делать дальше. Отбросив одеяло, пианист решился подойти к небесному ангелу, что молча и неподвижно водил девственным взглядом по комнате. Эта невозможность соразмерного бытия отпугивала его снова и снова, и вообразить, что беглые чувства нашли отклик в её сердце, было безумием. Он медленно подходил к своей нимфе, боясь не испугать её хрупкое величество. Протянув руку, человек приготовился отправиться со своей любовью на край света, где никто не посмеет их потревожить, но в дверь постучали: опьянённый сном, как дурманом, человек не смог отыскать избранницу в ночном мраке и мысленно проклинал стоящего за дверью.
Ночной гость (хотя на улице уже светлело) был больным наркоманом, что час назад грел больничную койку. Он выглядел вполне здоровым, когда просил телефон хозяйки дома. Видите ли, необразованные медбратья захлопнули дверь, оставив ключи внутри, и теперь бедолага должен либо пробиваться сквозь металл, либо просить дубликат. Человек написал на огрызке бумаги номер и проводил соседа в утренний рассвет. Быстро уложившись в кровать, он хотел увидеть продолжение своего чудесного сна, но девушка больше не являлась, и человек спросонья чувствовал заметную ревность, размышляя над тем, кому ещё могла присниться эта восхитительная богиня.
Завтракая, человек пытался воссоздать жизнь неземной красавицы: кем она являлась на самом деле, чем интересовалась, чего хотела, чем примечательно её детство и что скрывается за влекущим макияжем очарования. Как истинный поэт, он затмил собственный разум иллюзиями, что превращали реальность в его личный вымысел. Теперь он был влюблён не в незнакомку из университетского коридора, а в бесконечно идеальный образ, созданный ярким и по-хорошему одиноким воображением. И если он пытался трезво оценить ситуацию, то прекрасно понимал, что ничего естественного не получится, и возвращался в свой одержимый мир, что так сильно отдавал мужланской пошлостью, но никак не тонкостью чувств.
Самовлюблённые современники в новом веке приручили свои инстинкты к виртуальной реальности. Теперь запросто продать лицо за новое платье, не выходя из дома. Также - приобрести человека, просмотреть что-нибудь похабное и развращающее, узнать адрес своей одноклассницы и, Бог его помилуй, утвердить социальный статус своего циничного эго. В придачу к деградирующей основе добавьте фундамент глупости и стены безбожности. Когда заводят разговоры о вере, шаблонно представляешь два банальных ответа. Но пианист знал, что испорченные люди болтают о Боге только для того, чтобы оправдать свою животность. Если субъект твердит, что не верит в Бога, то это от того, что ему хочется вести разгульный образ жизни. Безбожник вправе позволить себе всё – от изощрённого насилия до простых свинских поступков. Если он решил, что над ним нет Бога, то может разрешить собственную ничтожную свободу.
Социальные сети были не только прихотью паутины, но и смыслом жизни паучка. Лучше не представлять, что происходит в мире в этот самый момент – но интернет даёт такую возможность, и, осознав масштабы идиотизма, проще примкнуть к болотной цивилизации, чем критиковать её жаб. Теперь вы имеете шанс посмотреть: чем занимается львиная доля ленивых обезьян большее время суток. И вся звериная Вселенная – не что иное, как сборище самодовольных и само удовлетворяющих грубые рефлексы личностей, чей ярлык вряд ли подтверждаем. Беднота не имеет доступа к паутине, и это их преимущество. Дикость виртуальной жизни куда прозаичнее и шире, нежели в ограниченных джунглях какого-нибудь Конго. За тысячи лет существования в малоизвестной Галактике люди не изменились – вместо копья у них гаджет, а вместо камня – пачка банкнот, и цели у них стали более скудны, зато желания воплощаются более изящно и невменяемо.
Пианист знал, для чего создан цифровой креатив, и кто наживается на человеческих слабостях – вроде занудства, разврата и выше упомянутой глупости. Но социальная сеть, поглощая даже самых целомудренных ангелов, давала надежду на розыск им лелеющей особы. Всего пара щелчков пальца – и он отыскал своё сокровище, застыв на минуту перед манерной, но привлекательной фотографией.
Её звали Офелия. Великолепная, обольстительная и чудная. Просто Офелия, которую человек прекрасно знал. Офелия, которую он любил в саксонском стиле, исподволь вырываясь из шекспировских трагедий. О-ф-е-л-и-я, которую он возвышал, словно Гумберт ненаглядную Лолиту. Офелия…Офелия, чьё имя ласкало огрубевшее одиночеством сердце.
Собрав расхлябанные от восприимчивости части тела, пианист, наконец, вспомнил, что ему нужно в университет – за научными открытиями и управленческими радостями. Он бодро вскочил со стула и, обернувшись, словно принц-полукровка, был празднично наряжен и пылким шагом удалился в путь. Человек размышлял над тем, что вскоре вновь будет лицезреть свою Офелию.
6
Её можно любить, но только не сближаясь. В сущности, каждый человек уверенно рассказывает дотошным тоном о любви, пока действительно не полюбит. Пианист многое знал о любви, в том числе что-то подобное, но никак не мог представить: как человечество ухищряется превращать планету в канализацию, когда можно просто любить.
Он наблюдал за ней сидя за партой, на лекции и просто в залах, коридорах, на улице около клумбы и даже возле женской уборной. Уровень мастерства наблюдения у человека достиг высшей степени, коей позавидовал бы сам мистер Холмс. Человек подслушивал наивные шептания Офелии так часто, что мог услышать её голосом исполнение все опубликованные стихи Байрона. Ему чудилось, что это не обычная хорошенькая девушка говорит повелительным тоном, а сама Вселенная обнаруживает свою сущность.
Пианист посещал те же лекции, что и Офелия, те же предметы, ел невкусную кашу в той же столовой. Он успевал влюбляться в неё по нескольку раз в день, при этом оставаясь незаметным поклонником. Человек был в восторге от её манер и аристократического воспитания, которое выдавали саркастические ухмылки и неестественно-женские повадки. Офелия была знаменательным событием в его жизни. Она была исключительной среди ароматного сумбура, словно густой татарник, заглушающий собой дивные цветы.
Человек пытался творить поэзию, но тщетно – любые соплежуйства были выброшены в урну. Хоть в этом он был честен – любовь, в своём расцвете, несомненно, пристанище высших чувств и меланхоличного настроения, что в действительности – сопли. Он терял голову, но, кажется, был рад происходящему: впервые что-нибудь испытать, будь то боль или удовольствие, есть запретным плодом, что немедленно сорван. Человек до сих пор не знал меру любви, поэтому был готов оборвать священное дерево до последней ветви.
Офелия уходила и снова возвращалась, бунтующим характером раскрывала двери кабинетов, скандалила с преподавателями, проявляла удивительный уровень образования как для хорошеньких девушек (большинство из которых примитивные дурнушки), смеялась во весь голос с подружками и отвергала нелепый флирт со стороны местных фарисеев и повес. Она была важной персоной в среде университета, несмотря на бойкость и вспыльчивость. Пианисту казалось, что от неё были без ума все – от дряхлых преподавателей до завистливых конкуренток. Офелия отличалась отсутствием сложностей: её хотелось любить, несмотря ни на что.
Окончательно возвысить Офелию над тернистыми небесами человеку удалось во время наблюдения на концерте. Там она предстала не только молодой и прекрасной, но и талантливой. Буржуйские оттенки и бродвейские замашки концерта выдавали неслабый нарциссизм организаторов и участников. Подобный сатанинский бал был способом потешить самолюбие. Но её красное платье резвилось по сцене, словно счастливый ребёнок, вдохновляющий на самые безумные мечты. Пианиста охватила гамма пронзительных чувств, чередуясь с полоумными мыслями и природной притяжательностью. Офелия была принцессой сцены, отродясь противной человеку. Он прощал её, потому что красный войлок пеленал не только беззащитные глаза, но и разум.
Очнувшись в земном приюте, где-то между нотами ми (метро) и до (дом), пианист отправился вечерним аккордом в такт уличным фонарям в сторону супермаркета. Там, скупив необходимые для выживания предметы, он обнаружил у выхода бедолагу, что просил помощи. Он вспомнил окровавленное тело в ресторане и выбросил все монеты из карманов в ладони незнакомца. Быстро передвигаясь, словно живой токкатой, человек оказался в своём доме, и, подводя итоги дневного влюблённого сольфеджио, в который раз вдохновлённо улёгся спать.
7
Человека наконец-то осенило: он вспомнил ту самую мелодию, что последние дни сопровождала его на каждом шагу. Это было печальное адажио в исполнении Альбинони, что воспроизводило в мир горечь утраты, хаотичное разочарование и осеннюю юношескую грусть. Под образцовую музыку намного эмоциональнее воспринимается как отдельное событие, так и вся жизнь. Человек считал, что музыка делает из Вселенной божественную сущность, коей она вполне может и не оказаться.
Пианист был очень огорчён, когда не застал Офелию в университете. Целый день он скитался по коридорам, словно по забытому песчаному берегу, упиваясь томленьем вавилонских рек. Каждое мгновение он растягивал до неприличных размеров – только бы его сладость явилась. Человек видел затемнённое пространство в глубине этажа, и тотчас стремительно пускался на поиски. Видел приоткрытую дверь кабинета, и сразу же искал в приторном воздухе её голос. Он бороздил ненасытную протяжённость вакуума настолько долго, что успевал сойти с ума, вернуться в трезвость и снова обезуметь. Учебный день подходил к концу, но райские черты Офелии не собирались скрасить его омертвелую помешанность.
Мужественный пыл охладел, эндорфины отхлынули из слабой музицирующей головы, и человеку пришла мысль, что отыскать Офелию можно в паутине. Она, как наивная девочка, живущая в сети, отмечала своё местоположение, когда производила очередное изобилие в виде пафоса на фотографии. Человек разузнал, что сегодня его сокровище дало себе незапланированный отдых, прогуляв бесполезные предметы. Он выписал домашний адрес на ладонь и отправился на поиски, ведь у любви не бывает выходных.
На пути к волшебному пристанищу, человек неожиданно встретил милейший образ: всячески дурачась, Офелия легко и непринуждённо порхала с подружками на площади. Они поочерёдно прыгали в фонтан, чтобы намочить хрустальные ножки или просто повеселиться в этот разгульный день. Офелия и её ангельская улыбка который раз пленили падкого на чувства пианиста. Её взгляд встретился с его бездонным обожанием – у человека чуть ли не остановилось сердце. Спохватившись, он спрятал в тени вечернего сада и себя, и свои зрительные согрешения.
Так он и плыл за ней, обвиваясь легкомысленной негой и розовощёкими объятьями. Человек продолжал беспечно наблюдать, пока не пришлось противиться её природе.
В ресторане Офелия вела себя слишком разнузданно и открыто. Первые огорчения человека настигли в тот момент, когда девушка опустошила бокал спиртного: за ним был ещё один, и ещё, и постепенно манеры голливудской актрисы превращались в деревенскую бесправность. Её смех не казался детской шалостью, а в голосе наблюдались нотки паршивости и наглой распущенности. Оторванную от дисциплины порочность человек мог простить, учитывая накопившуюся в сердце святость. Офелия, в свою очередь, будто пыталась отвергнуть любые пламенные чувства, поэтому продолжила растление собственного, до недавнего времени исключительного и уникального образа.
Прихватив шатких подруг, она отправилась в ночной клуб - средоточие скудоумия, полоумной несуразности и планетарного кретинизма. Непревзойдённая, притягивающая взгляды абсорбирующих разврат существ, Офелия бесновалась и обожала всех её желающих. Бокал за бокалом, задранное платье и вожделенные ляжки, а ещё белее снегов невинная грудь, что требовала освобождения. Чистая и безгреховная, целомудренная и безупречная – эта сумасшедшая любовь терзала человека от нарастающего гнева к спокойной грусти, где признаться самому себе в правдивости душевного разрушения было бы отказом от святой веры в истинные чувства. Объект рождения божественности не был божеством – скорее адовой действительностью, раз за разом воскресающей в неминуемых трагедиях.
Офелия продолжала извращённо танцевать в блеске дрожащих фонарей, в такт сладострастному пульсу мнимого развлечения. Для неё это был невинный отдых – свидетельство уходившей молодости, которую требуется шумно проводить. Офелия освежала свою душу безнравственностью, в то время как добытчики и кобели извивались вожделением доступной плоти. В моргающем обыкновении трудно заметить истинные замыслы, потому что воображение отвергает их. Но животный мир отличаем среди прочего каламбура: слишком много приуроченных сношений, маскирующихся под эгидой исследований, заканчиваются всхлипывающим (или предсмертным) стоном. Настоящий зверь точно так же играется с добычей, прежде чем её окончательно уничтожить.
Человек закипал изнутри, пока сердце рассыпалось в песок. Мимолётная влюблённость сменилась задыхающейся ненавистью. Он смотрел на распутную последнюю любовь, что была в силах спасти целую Галактику. Офелия была противна ему, но ещё больше – собственные чувства. Человек прекрасно разбирался в масштабах человеческой глупости, и лазурное наваждение, вдыхающее запах златовласой красавицы и рисующее изгибы на теле, оказалось досадной одержимостью, не доставившей страдальцу ни капли пользы.
Человек убежал прочь, обещая себе, что никогда не вернётся и не поцелует в пухлые губы собственную смерть. Он разбивал на осколки улицы, дома и тротуары. Презирал людей, нервной поступью исчезая в тишине. Как страстный Орфей, он вздыхал при любом воспоминании: у человека не было прошлого, лишь одна ностальгия.
Совершенно не приметный доселе подъезд купался в лучах счастья и радости, отодвигая хотя бы на день въевшуюся в стены серость. Человек заприметил жениха и невесту, на лестнице махавших уезжающим автомобилям. Новоиспечённым мужем оказался одержимый сосед, ещё пару дней назад выбрасывающий шприцы в мусорный бак. Он выглядел весьма презентабельно, учитывая наличие страшных секретов. Его спутница была ещё краше, в белоснежном платье и с чернявыми кудрями. Счастливцы небрежно держались за руки, пока не заметили проходимца. Сосед обрадовался встрече с давним знакомым, но не сумел задержать человека. Он откланялся ещё прежде, чем успел поздравить пару с праздником. В данный момент человек был чёрств, как месячная буханка, холоден, как проникший морозом айсберг. Он скрылся в подъезде под недоумевавшие, но атмосферные взгляды, думая о том, что нелепые события, будь то любовь или наркомания, случавшиеся в нашей жизни, - всего лишь подпитанная изображением фантазия, что в перспективе лишена церемоний, кульминаций, фактов.
8
Наутро пианист выпивал похмельную усталость случившегося (или того, что не случилось, как ожидало наивное сердечко). Он смотрел в запылённое зеркало и рассматривал каждый шрам на своём теле. Видел вмятины на щеках и мешки под глазами. Отражение комнатного беспорядка и нарастающие лучи солнца на кафеле. Человек многое видел в зеркале, даже то, что никоим образом не могло отразиться. Он был рад видеть, может быть, больше, чем слышать знакомую печальную мелодию где-то вдалеке.
Человек открыл ноутбук и внезапно обнаружил фотографию Офелии. Его будто отбросило назад, на тысячи мгновений, и он снова убедился, что влюблён. Эдемская роза, пошлое воплощение чистоты из высшего общества и просто Офелия. Это была она, его мимолётная слабость, что влечёт за собой на вероятную погибель. Человек взбудоражился и отбросил ноутбук со стола – тот разлетелся в щепки при ударе о радиатор. Находясь в бессовестной медитации, пианист решился на последний, расставляющий блики по местам, поступок.
Человек разыскал её у подножия университета. Он больше не наблюдал за Офелией, романтично предаваясь глупостям. Сделав шаг вперёд, и ещё, он приблизился к ней на прельщающее, но интимное расстояние, что в цвете являлось многообещающей дистанцией. Офелия увлечённо взглянула на пианиста, и казалось, что вот-вот он произнесёт судьбоносные слова. У входа в корпус кто-то осмелился позвать Офелию, и она, растворившись в бесформенной эйфории, исчезла так и не позволив любить себя.
Человек блуждал по шумному городскому пустырю, в котором не было ничего, чего бы ему хотелось видеть. Он споткнулся о недавнее место работы, и безысходно отправился музицировать.
Шеф был очень зол и яростен. Но человек не слышал его, в том числе других жар повышающих звуков, что бесконечно теребят сознание. Пианист занял свой неприкосновенный трон и принялся играть Адажио. С каждым плачевным аккордом, с каждой минорной однообразностью толпа всё громче требовала веселья. Сегодня они не желали слушать жалобность, скорбь или траур по сонливому забытью, и тотчас выгнали под оголтелые вопли страдающего неизвестностью музыканта.
Человек меланхолично ушёл, слушая в пространстве окончания мелодии, исполненной божественными пальцами.
Пианист сидел на парапете моста, всматриваясь в шумную реку. Равнодушная ночь приближалась, и столичные фонари вяло зажигались под гнётом её власти. Человек не размышлял, а слушал мелодии города: сигнальные стоны автомобилей, болтовню уставших прохожих, потерянный ветер в опадающих листьях. Мимо проходящие шуты и просто мальчишки забавы ради подтолкнули пианиста вперёд, и тот стремительно полетел вниз.
Его Офелия была подвержена фальшивости, как впрочем, и любое адажио, пролонгирующее навязчивость мыслей. Человек любил её, но теперь и собственное отражение казалось обманчивым: то ли призрак мерцал на дне реки, то ли тени окутывали вечерний туман, мелодично расхватывая небо частями. Словно распятый сын божий, он плыл по течению, и вихрь забвения завывал ему вслед.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686013
дата надходження 27.08.2016
дата закладки 20.09.2016
Лежить листок стократно в землю вбитий,
Закоханий у сонячний зеніт.
Стікає кров*ю - скинутий з орбіт,
Хапає в снах праматеринські віти.
Відірваний від пам*яті дерев,
Від племені, від роду і коріння...
Лежить листок, а думає що лев,
Бо в кожному є величі насіння!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679354
дата надходження 21.07.2016
дата закладки 20.09.2016
За Зеленою стіною
Не ридай і не проси
Будуть бризкати слиною
Інтегралів люті пси
Математика то щастя
Цифр трепетний екстаз
Ми однакової масті
І ніхто не спинить нас
Розділи квиток зі мною
Люба О чи люба Ю
Розтечись в мені рікою
У тілесному раю
Розділи квиток рожевий
Ти не бійся це на раз
Тихо ніжно дуже щемно
Є для всіх спеціальний час
Всі поеми й маніфести
Радість вся і вся печаль
Буде людство вгору вести
Нотами благодіянь
Благодійник чи диктатор
Хто його його насправді зна?
Іудейський прокуратор
За Зеленою - весна
Я нічого так не хочу
У мені не зріє бунт
Прагну лиш щоб небу в очі
Інтеграловий закрут
Ніби гострий спис встромився
Воцарився і застиг
Боже як я утомився
За Зеленою вже сніг
*Вірш написаний за мотивами однойменного роману Євгена Замятіна " Ми ".
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689334
дата надходження 17.09.2016
дата закладки 18.09.2016
Смертні живуть в лабіринтах. У кожного свій Мінотавр. Своє Руно і свій Ясон.
У кожної генерації свій Дамоклів меч. Кам’яниці міст від дощу не рятують. Але дають ілюзію безпеки, втечі від відповідальності. Бо злим бути простіше, вбивати простіше, ніж оживляти, грабувати і гребувати приємніше, аніж дарувати і приймати допомогу.
Пес Гордині і Жадоби наступає на п’яти. І немає ради на цього Цербера.
Тому маєш стати собі Героєм і Гераклом. Маєш берегти в собі добрість і благість, зрощувати їх, плекати, як герані на вікнах перед війною. Квіти революції не приносять спокою, лиш сумнів і сум. Борися радістю, борися благістю та усміхом, бо ти людина. Виходь за будь-яку систему координат. За межі звичного та комфортного.
Гоголь писав, мовляв, у людині мало людини, а ти знайди. Зрости. Стань більшим і кращим, ніж ти є, не всупереч іншим, а заради них. Жонглюй сонцями замість ножів. Згадай величну малість дитинності, яка колись спонукала радіти кожному дню і кожній події довкола. Чому ти став іншим і коли? Раніше був як той пластилін: обтікав світ, а він в свою чергу - тебе. Зупинись. Вернись в чертоги свого світла. В колиску. В огром своєї малості. У безмір всеприсутності і вседотичності. Джунглі міста нас не врятують, як і тиша монастиря. Тільки дух і чин здатні щось змінити. Бог замість бренду. Хліб замість меча.
У гавані серця хай квітнуть вишневі сади. Носи в собі меч миру, як Христос, як князь тиші. Тебе розпинають, а ти цвіти. Проклинають, а ти цвіти. Проганяють, а ти цвіти!
Радіти – не значить змиритись зі злом, але навпаки: долати його. Чим більші зливи, тим пишніші сади по тому.
Ділися одягом, їжею, серцем, думками, не злостися, стань махатмою, брахманом на островах своєї реальності. Не впадай у крайнощі, не гордися, та зберігай гідність, поступайся, але не принижуйся. Не стань блазнем, але нудьгу з відчаєм оминай.
У видимому зри невидиме, як говорив філософ, дружи з тваринами і людей не цурайся, день сприймай як Диво, дякуй богам за нього.
Звіра в собі випалюй Молитвою; а не можеш молитися, то хоча б не чини зла.
У цьому і є весь Закон, весь наш пожиток, весь наш оброк, подяка небу за життя.
© Богдан Тригуб
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=687200
дата надходження 02.09.2016
дата закладки 02.09.2016
Ведмедиця
мандрує по небесній сфері
Ведмедиця
проклала молочний шлях
Ведмедиця
великий ковш молока
вона запам'ятала наші імена
вона Валькірія усіх світів
небесних і земних
повір
бо ж відчуваєш ти
молочний запах
і радісно стає тобі
вона запам'ятала чумаків
тільки у них не сіль була,
а цукор
а цукор з молоком - це круто
це паливо полярної зорі
і сяйво теж молочне
і знищила мости всі водяні
та й правда, їм не місце серед зір
і зорям не потрібні
залізниці
вони не те що ми
Ведмедиця
дивиться на нас
Ведмедиця
Проклала шлях молочний
до наших душ
і більше нам не треба залізниць
бо зорі ми
21.10.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685168
дата надходження 22.08.2016
дата закладки 22.08.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 21.08.2016
Вічно одне і те ж: вириваю своє тіло з ліжка. Шкандибаю в коридор, як німий середньовічний чернець. В голові жодної думки. Легке запаморочення. Коли воно закінчується, мені здається, що попереду мене більше нічого не чекає, окрім наступної затяжки. Переді мною не життя, а всього лише сигарета. Я з жахом чекаю, що сигарета закінчиться. Що настане, коли її не стане? Намагаюся затягуватися економніше, але іскра повільно і неухильно наближається до фільтру. В голові жодної думки.
Ось уже остання затяжка, і мені якось боязко. Кінець ефіру. Перед очима - порожнеча. Кладу недопалок в попільничку. Дивлюся на те, як хвилина перетворюється в дим. Ось вона закінчилася. Згоріла.
Якщо б всі дні можна було взяти і підпалити...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684508
дата надходження 18.08.2016
дата закладки 19.08.2016
На білому камені - чорній землі
Блакитні квіти блакитно цвітуть
В ранковому мареві в зламі колін
Ховається ніжність - затаєна суть
У теплому дотику в лініях губ
Ховається згуба - спокуса сліпа
І розум мовчить і тіло як труп
В обійми дівочі росою упав
Ніколи до того нічого не знав
Та раптом змінилось нараз і усе
І все освітилось - у всьому є сенс
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684211
дата надходження 17.08.2016
дата закладки 19.08.2016
Методично і вперто я множу олжу,
Бо голова ,як осіннє яблуко:
рано чи пізно впаде з плечей,як із дерева,
Набрякнувши терпким соком віршів,споминів і колисанок.
Та я уже бачу жадану межу
Істеричних симфоній і стерео,
За якою почнеться новітній світанок!
Я вже бачу ці нотні тіні,
Із яскравих та свіжих барв,
Що врятують нас в трясовині
Епохи дорослих забав!
Крізь шепоти ніжні жагучих коханок,
Крізь запах нафт і громадянських воєн,
Дроти колючі брехонь-обіцянок
Надходить радість і як зажди-з боєм!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=524412
дата надходження 19.09.2014
дата закладки 19.08.2016
Она ждёт его, кажется, тысячу добрых лет
Она видела как из камней разрастался свет
как Земля набирала всю силу свою и мощь
видела первый и снег и последний дождь
ненавидела запах бурь и вулканов дым
всё старалась укрыть да спасти от него леса
и любила сидеть в объятиях зелёных ив
засыпать под их песни и звонкие голоса
Она ждёт его, кажется, слишком уже давно
и готова уже бы сама да пойти за ним
вспоминает, как море шумело, к себе звало
когда Мёртвое море было ещё живым
Она ждёт его тысячу лет или даже две
помнит запах сражений и крики чужих людей
ей исполнится тысяча в месяце октябре
и сама уже молится, чтобы уйти скорей
пусть Она так любила играть в этот хрупкий мир
рисовать его сказочным, верить в свой светлый путь
слишком искренне ждать того, кто не уходил
что есть силы барахтаясь, только б не утонуть.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684015
дата надходження 16.08.2016
дата закладки 16.08.2016
Бог-есть Идея,
Цветок, не всем доступная
и призрачная Орхидея.
И как бы не давил на жизнь
проклятый прагматизм,
Без Бога есть
неполноценной жизнь!
Вот понимаешь всё о состоянии материи
И понимаешь жизни бешеной истерию,
Но Бог — это Идея,
возможно суть,
увы, не смысл...,
Но с целью...,
посыл без крыл,
а правильно ли жил?
Нельзя не кушать, нельзя не пить,
Но в Бога надо верить чтобы жить.
Сначала жить, а чтобы быть,
И верить чтобы жить.
Не спрашивайте и не отвечайте,
Бог есть Идея, но не смысл...
Живите праведно,
неправедности не прощайте
И верьте в Бога, как идею
Лишь потому,
что Вы есть тот цветок,
чье имя-
Орхидея!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670680
дата надходження 06.06.2016
дата закладки 16.08.2016
Я хочу у вимір, де можна бродить по калюжах,
Де квіти кульбаб на зеленому килимі трав
Запалюють сонце, пробуджують світло у душах,
І серце співає по нотах щасливих октав!
Я хочу у вимір, де навпіл й цукерка, і ранок,
Де сонячний зайчик метеликом сів на щоці...
Вночі перламутровий в місячнім світлі серпанок,
І ми із тобою ідемо рука у руці!
Я хочу у вимір, де небо скупалось в блакиті,
Де п'яти лоскоче зелене руно споришу,
Де є лише світлі, тобою окрилені миті...
Я хочу у щастя! Невже я багато прошу?!.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682907
дата надходження 10.08.2016
дата закладки 16.08.2016
Залишаю свою незайману свідомість,до якої
не знайшла шлях,шлях спокути,шлях надії і призначення.
Відпускаю білим птахом мрій у прозорість простору,
де торовані стежки порозуміння,свободи і не зради
Всеблагої любові...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677093
дата надходження 09.07.2016
дата закладки 16.08.2016
А її куди?
Куди її?
Золотаво-легку, повнокрилу,
А подекуди –
Розпечено-гарячу, багряну, пекучу,
Що виїдає всю середину,
Чи текучо-блакитну,
Мудро-плавучу,
Що Альпійською річкою
Прибуде і піде,
Залишивши мокру траву
І каміння.
Куди?
Ні лелекою в небо пустити,
Ні мотузково замкнути у хаті.
Ношу її
Легкістю / важкістю,
Тепло-гарячістю,
Гладко-колючістю,
Світанковою світлістю.
Не відпущу
І не тримаю,
Сама не піде, то й не заставлю.
Живу із нею,
Ранки стрічаю…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683433
дата надходження 13.08.2016
дата закладки 14.08.2016
Інколи ти обнімаєш чиюсь душу. Тиснеш її до себе. Цілуєш... А бачиш,-що там зовсім нічого немає. Один вітер. Немає рідної душі. Ти виєш, ніби собача. Маленьке, котре з'їли блохи і голод. І розумієш, що ти сама. І хмари. І більше нікого. І небо. І зорі. І пусто...
Ти розкриваєш себе до краплі. До останньої. Ніби до цвяху з розп'яття. А там-тільки шкалки і все. Котрі змиває дощ. Ти розумієш, що так не можна. Але це ти. Іншим-не треба. Та твоя душа інша. Зовсім інша.
Інколи ти починаєш день з пустки. Розуміючи, що ні друзів, ні ворогів.Бог тримає тебе на руках... Тільки ти і Всесвіт. Тільки ти і початок. Нового дня. Нового життя. Хоч шлях короткий. Чи довгий. Сам на сам з вітром.
Я молюся про спасіння тих душ, яких люблю найбільше в світі. Хай Господь спасе тільки ці душі. І... Всі, хто читає ці рядки...
Я вмію сміятися, плакати і радіти. Бути щасливою і нещасного. Самотньою і з Янголами. Дні не повторюються. Інколи боротьба змінюється байдужістю.Це страшно. Хвороба душі.
Кімната-це багато. Інколи з неї видно найкращі хмари у світі. Дощ. Сніг.Я бачу з неї Бога. Є різниця в вікнах, в будинках, в кімнаті, в якій ти приймаєш ванну. У всьому. Ми-це манюнькі дрібниці. Які складають нас. Які формують нас. Які є ми.
Пробачайте всіх. Хоч Вам це боляче. Хоч інколи Ви втрачаєте. Навіть якусь частинку своєї душі. Пробачайте. Це подарує нам щастя. Котре почнеться(можливо) з пустки. Спочатку там буду лише хмари. І мрії... І щастя... Та все у нас буде! Чесно! Чесно! Вірте в казку. Пишіть казку. Читайте казку...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682548
дата надходження 08.08.2016
дата закладки 10.08.2016
Давным-давно, в городе цвета брошенной художником палитры, под стук железнодорожных рельс и скрип деревянных соседских ворот, около дома солнца, больше похожего на волшебный дворец, среди кустов крыжовника и клубники пряталась хорошая девочка Маша.
- У неё имя такое же, как и у меня! – удивлённо произнесла Маша. – И железная дорога рядом, и клубника….Стой! Ты же все выдумал!
- Это правдивая история.
- Так эта история про меня?
- Нет, это история про хорошую девочку, которая на тебя очень похожа.
- Обещай, что расскажешь полностью, и не будешь откладывать до завтра.
- Обещаю рассказать до самого конца, если ты не уснёшь.
- Ни за что, - Маша потянула на себя одеяло. – Только нужно изменить начало.
- Что не так?
- Пускай будут не соседи, а лесные зверьки, к примеру,…или хмурые, но добрые существа. И больше волшебства!
- Лесные зверьки? Получается, дед Гриша похож на лесного зверька?
- Он настоящий лесной медведь! – Маша игриво смеялась.
- Хорошо, медведь так медведь. Укладывайся удобнее. Закрывай глаза. Вот моя история.
Давным-давно, в городе цвета фруктовой лавки, около волшебного двухэтажного домика, среди кустов клубники пряталась девочка Маша. Город был таким обыкновенным, как и остальные, но в тоже время в глазах незнакомцев приобретал особенный вид. Что-то магическое и таинственное было в этом городе, что привлекало чужеземцев и приносило счастье местным жителям.
Деревянный домик, в котором жила Маша, был окутан разнообразными вьющимися растениями, одно из которых распускало розовые цветочки ровно в полдень, в кульминацию солнца. Другое растение было с маленькими зелёными листочками на тонком и длинном стебельке, и обволакивало дом со всех сторон, словно божественная рука природы защищала дом от неминуемого зла. Несмотря на громадный вид дома, он был уютным изнутри, но второй этаж был доделан не полностью, так как у родителей Маши не хватало средств на ремонт.
Маша была особенной девочкой и отличалась от своих сверстников необычайной зрелостью, по-своему детской, и лишённой всякой глупости и ребячливой наивности. Она целыми днями могла сидеть за книгами, бегать в отцовском саду или просто разукрашивать очередное бумажное платье для своей кошки. Маша любила природу и её незамысловатые пейзажи, любила родителей - вспыльчивый нрав отца и чрезмерную материнскую заботу, любила каждое живое существо, что встречалось на её пути, пусть даже неизвестное и отторгающее своим безынтересным видом. Маша любила холодный майский дождь, утреннюю росу, игрушечного льва, сказочные истории, стихи, смешные семейные ссоры, звёздное небо, свежие фрукты, тёплую молочную кашу и свою мягкую подушку. Мимолётно можно сообразить, что Маша любила все, что окружало её в этом мире.
Отец Маши был интересным человеком, переправлял жителей города через сапфировое озеро или озеро синего кита, как называли старожилы. Он любил свою семью и свой маленький сад, в котором выращивал виноград и разнообразные яркие цветы. Ещё он выделялся изысканной молчаливостью, присущей многим людям, жизнь которых была слишком насыщенна и при этом не всегда счастлива. Он был настоящим отцом, чей взгляд говорил куда больше, чем любые красноречивые наставления.
Мать представляла яркий пример настоящей хрупкой женщины, временами мужественной, но чуткой и заботливой. Превыше всего она любила свою дочь, проявляла искреннее сострадание к любому живому существу и являла собой истинную материнскую любовь, сердца которой хватило бы на всю Вселенную, какой бы бесконечной она не воображалась. Возможно, её жизнь была лишена исключительного искусства или вдохновенного творчества. Домашняя рутина затягивала не только материнские сухие ладошки, но и отрадное девичье время, что казалось таким быстротечным. Но её жизнь была наполнена любовью, что значила и смысл, и самого Бога.
Клубника исчезала с кустов с невероятной скоростью, быстрее, чем солнечные лучи успевали её настичь. Это было очередное июньское утро, такое незатейливое и прозрачное с виду. Розовая ладошка маленькой Саши потянулась за очередной ягодой, как вдруг земля взбудоражилась, прозвучали звуки, похожие на гром, драконий рёв, падение ангела на землю или все звуки разом, рождающие чудовищный взрыв. Ничего подобного маленькая Маша не слышала, разве что мельком читала среди строк что-то про битвы и войны. Она огляделась вокруг, но все было прежним. Будто взрыв должен был изменить хоть что-нибудь, ведь она его слышала, но не могла увидеть.
Несмотря на обещания, моя Маша уже уснула, и мне оставалось только гадать, с какого места завтра продолжить рассказ.
Спи, моё солнце.
Телевизор разрывался на мелкие частицы, и в эти моменты можно сообразить, зачем его придумали. « Наверное, это война». Я впускаю в свой дом неисчислимое количество голосов, душ и стонов, которые сопровождают заплесневелость моего йогурта, нагревание небесным ядом бетонных стен и потливость головного мозга словно фон - мелкий, раздражающий и никчёмный. Обитель безразличия, не что иное, как моя комната. Сострадания на всех не хватит, более того, никому это не поможет.
Я выключаю адский ящик, и перехожу в режим надежды. Я - маленький человек в этом мире, истребляющий в себе оптимизм, но подпитывающий своё сердце беспричинной верой во что-нибудь: в человека, во Вселенную, в перемены. Доказано жизнью, что сама жизнь в этот миг есть парадокс, казус и вымысел. Я – всего лишь цепь случайностей, воплощённых в учебнике Бога, который никто не читает. Комната не обретает от этого смысл. Телевизор поглощает и её, и надежду, и терпение. Надеяться – значит, чувствовать бесконечное пространство, которое вот-вот закончится. Мой ящик существует, но, как и все остальное, не имеет права на это.
Мать заходит в дом, наполняя его печалью. Она сообщает мне, что уволилась с работы.
За этим должен последовать логичный вопрос, требующий ответа. Но я молча поднимаюсь с кровати и начинаю разгружать пакеты с едой, которые она принесла.
Поразмышляв мгновение около гардероба в прихожей, она смотрит в окно и шёпотом говорит мне о том, что не знает, как жить дальше.
Конечно же, знаешь. Иногда мне казалось, что для неё не существует неразрешимых ситуаций. Любая проблема должна превращаться в возможность. И если впервые за восемнадцать лет мать дала слабину, это не значит, что она потерпела поражение. Это значит, что она решила участвовать в другом турнире.
Нарушая молчание легкомысленного бытия, и, слившись в единое целое с пространством, которое окружает мою мать, я говорю ей, что вскоре уезжаю в столицу.
Настигая обыденность в простоте изложения, все же, приходится изредка думать о том, что будет дальше. Наскучившее, бессмысленное, эгоцентрическое время. Будущее прикоснулось холодным клинком прямо к моему горлу. Вот так неожиданно закончились школьные годы.
Сквозь боль и ощущение моего будущего отъезда, она спрашивает, как скоро я покину родной дом. Она знает, что я больше не тот светлый краснощёкий мальчик, который раздавал игрушечные автомобили всем и каждому, носился по двору с мячом назло соседям и читал допоздна сказки, которые знал наизусть. Теперь она хочет вернуть время обратно – оно пронеслось пьяным сном перед глазами, и судорожно откликнулось в материнском сердце. Она хочет, чтобы её сын был счастлив.
Покорять невесомость лучше на словах. Вообще-то, я неплохо сдал экзамены, и, как упоительный своими иллюзиями абитуриент, могу рассчитывать на что-нибудь высокомерное. К примеру, художественный вуз. Задумчиво молчать я уже умею, но этим денег не заработаешь.
Через пару дней я собираюсь уезжать. Мать хочет, чтобы я поступал на экономический. Я говорю, что мне нравится такой вариант, но, перебирая в мыслях отчуждённость одних вещей от других и находя в этом одну пустоту, я понимаю, что мне все равно и я просто не хочу её расстраивать. Малышку возьму с собой, потому что не могу допустить переживаний мамы, когда один залп сменяет другой, и на заре поднимается мёртвый дробительный дым. Вместо этого говорю матери, что все будет хорошо. Очередная фраза из моего бардачка безнадёжности.
Чем дальше, тем больше несуразицы. Кто бы мог подумать, что быть взрослым, это худшее, что может произойти с человеком. Поставив кляксу под фотографией с каменным лицом, ты делаешь выбор. Выбираешь вуз, работу, судьбу, жизнь. А уже потом выбираешь банк, супермаркет, квартиру, мечты, грехи и традиции. После этого религию, друзей и домашнего питомца. И, наконец, ты выбираешь огрызок времени, в пределах которого ты перестанешь существовать. Некоторые покупают место на кладбище, но для меня это чересчур самовлюблённо – полагать, что ты нужен земле, которую ни разу не благодарил при жизни.
- Ты обещал рассказать историю до конца, - произнесла Маша, усевшись на красный диванчик столичного плацкарта.
Указав место припыленным шторам, мы улыбаемся, словно рыбы в аквариуме, и машем вслед родителям. Что скрывается за улыбкой, наверное, знает любой человек, которому пришлось прощаться с родными душами. Их облики постепенно скрываются в тени железного локомотива, который несёт вас в неизвестность. Я чувствую эту твёрдую, кирпичную грусть, осевшую где-то глубоко внутри. Я вижу в окне мелькающие силуэты деревьев, машин, людей, блокпостов. Я слышу выстрелы, что исходят от мрачного горизонта, постепенно поглощавшего июньское солнце.
Люди не хотят ничего ни слышать, ни видеть. Они заметно устали. На столиках появляются огурцы, помидоры, колбаса и бутерброды. Я достаю из рюкзака связку бананов и угощаю Машу. Все в порядке, но мы почему-то все время думаем о худшем, будто так и должно быть.
- Они такие ворчливые, – малышка шепчет мне на ухо.
- Кто?
- Эти люди.
- Они любят общаться.
- Они похожи на хоббитов.
- Действительно, - я осмотрел весь вагон, - это маленькие хоббиты. Ворчливые, но добрые.
- Они есть в твоей истории?
- Конечно, есть. Вот послушай историю о них.
Маленькие хоббиты слышали взрывы и осознавали не только свою беспомощность, но и собственную ненадобность. Им казалось, что великолепный мир, созданный таким прекрасным и масштабным, наполненный живой волшебной природой и добрыми существами, не может в одночасье восстать против них. Должно быть разумное объяснение, которое успокоит любого суматошного хоббита и наполнит ответами копилку вопросов от юных кудесниц.
Хоббиты имели своеобразный нрав, временами, чрезмерную напыщенность относительно разнообразных тем, будь то мораль, религия или искусство. Не стоит винить их за это, потому что истинное лицо хоббита всегда было искренним, немножко глупеньким и смешным. Они все делали, прислушиваясь к сердцу, а значит, были настоящими хоббитами.
Маленькие существа в огромной и необъятной Вселенной. Достаточно знать, что каждый из них вносил свою лепту, как в бесконечность времени, так и в сохранение ускользающего момента где-то на подкорке памяти. Жизнь хоббита происходит согласно собственным законам. Каждый живёт в меру ограниченности вакуума, музыки, дня недели и даже стрелок на циферблате. И, несмотря на осознание рутинной повседневности, каждый хоббит доволен своею жизнью ровно настолько, насколько позволяет самому себе. Счастье кроется не в мелочах или великих свершениях, оно там, где ты разрешаешь ему существовать.
Вокзальная суматоха вперемешку с неопределённостью моего будущего маршрута создавали ужасно-застывшую картину пьяницы художника. Маша предложила для начала найти выход из этой бесчеловечной агонии, очаровывающей глаза, которые хотят остаться в темноте, а не смотреть на загаженный пол.
Столица встретила нас так, как и подобает большому городу. Она встретила нас людьми. Мы мгновенно попали в поток сумасшедшей возни и ощутили эту неиссякаемую энергию беспокойства, так или иначе хлопотавшую на благо своих хозяев. Чтобы спастись в подобной ситуации нужно, как и во всех остальных, не обращать внимания и постараться стать единым целым с толпой – пусть даже на секунду. Это не спасёт от разочарований, но сохранит пучок нервов и сэкономит время.
Мы скользили сквозь толпу, словно фигуристы под симфонию Баха. Маша у меня что-то спрашивала, но я совершенно ничего не слышал, будто не гул метро, а действительно гений классика забил мне уши.
- Что будем делать? – спросила Маша, когда мы наконец-то оказались на улице в тени какого-то искривлённого временем дерева.
- Едем подавать документы.
Процесс подачи документов в университеты не сложный, но утомляющий. Мириады юных бюрократов собирают информацию о других, более обнадёженных, что называются будущим офисным планктоном. Все это радостные моменты жизни, которые обычный человек воспринимает довольно эмоционально. С другой стороны, его можно понять: высшее образование, каким бы оно не представлялось в твоём смышлёном мозжечке, даёт уверенность в том, что перемены возможны. Поэтому каждый человек не преминет возможность вырваться из грязи в князи, пусть даже этот процесс будет засвидетельствован только на бумаге.
Пять бетонных коробок на мой выбор, пять цитаделей науки, пять произведений валюты, из которых нужно выбрать один-единственный, что разделит с твоим воображением свои кирпичные стены.
- Что дальше произошло с девочкой? – спросила Маша, когда мы сидели на лавке в огромном зелёном парке и уплетали вишнёвый пломбир.
Одним прекрасным утром в гости к Маше пожаловал её друг – храбрый рыцарь, которого звали Малыш. Он был весёлым и жизнерадостным, отважным и честным. Маша ему очень нравилась, но, то ли в силу своего возраста, то ли из-за слишком высоких чувств, он никак не мог ей в этом признаться. Он был таким же ребёнком, как и она. Он любил улыбаться, молчать и защищать хороших людей.
Недавно Малыш был посвящён в рыцари и получил специальный орден. За благонамеренные поступки, за отвагу, честь и справедливость, его признали первым при дворе Яблочного сада и единственным обладателем шоколадного меча. Подобные мечи передаются из поколения в поколение, в целости и сохранности, чтобы рыцарь мог продемонстрировать свой закалённый дух, бойцовскую выдержку и непоколебимую силу воли.
Малыш рассказывал интересные истории, как вдруг прозвучал рог виноградной лозы. Это значило, что приближается опасность, и все рыцари должны явиться в Яблочный сад.
Малыш обнял Сашу и молча убежал навстречу приключениям.
Он бежал сквозь горячий ветер, стараясь оторваться от собственной тени. На каждом шагу доспехи звоном раздавались по всей улице. Из своих домов выходили люди и смотрели прямиком на июньское солнечное небо. Необъяснимые облачные призраки окутывали во мрак светло-голубые небеса.
В саду его ждали маленькие рыцари, лорды и предводители фруктовых деревьев.
- Малыш, что это в небе? – озадаченно спросил Василь, принц речных земель.
Огромные тени приближались все ближе и ближе, и наконец, обретали пугающие черты.
- Это…- Малыш засмотрелся на секунду, - это драконы.
Они спускались на землю ужасным силуэтом, внушающим страх. Драконьи всадники осматривали местность, дома, сады и людей, что бездумно толпились, позабыв обо всем на свете. Люди не помнили ничего, что могло бы вернуть их храбрость и отвагу.
- Нам нужно позвать фею и волшебника, - сообразил Малыш.
Мы скитались от одного университета к другому, часами простаивали в очередях, понимая, что все можем закончить в любой момент. Но никто не собирался сдаваться. Чаще всего мысль о том, как бездарно растратить время превращалась в мысль, как бездарно растратить свою жизнь. Нет ничего возвышающегося над временем, и нет ничего, что может от него спрятаться. Все имеет свою геометрическую форму, что служит напоминанием о тленности и внезапной мере заканчиваться на любом отрезке, в любом промежутке.
Угнетённые количеством окружающих нас людей, и уставшие от бессмысленного ожидания, мы приехали в гости к нашей крестной маме, которая жила в столице со своей семьёй. К слову, это был ещё один летний вечер, когда совсем не чувствовалась свежесть заката, только пыль от прожаренной на сковородке столицы.
У крестной есть две замечательные дочки, что моментально нашли общий язык с моей Машей. Ещё у неё был грамотный и образованный муж, который променял жизнь на самогон. Так случается, когда человек опускает руки и смотрит только в стакан. Для одних людей, мечтой является выбраться из родного колхоза и жить в столице. Для других – выбраться из столицы в иное пространство. Все только ради того, чтобы убежать от себя, залить своё подсознание спиртовой настойкой и, тем самым, избавиться от наскучивших мыслей, людей, вещей и дней.
За целый день мы успели соскучиться по маме и папе. Благо, технический прогресс позволяет преодолевать физические расстояния, хоть и увеличивает расстояния душевные.
Мать рассказывала обо всем и понемногу, но чаще, естественно, интересовалась нашими с Машей успехами, самочувствием и настроением.
Я видел на экране эту хорошо замаскированную печаль, не знающую, куда ей деться. Закрыв двери в комнату, и оставшись наедине с моей собеседницей, я спросил её о том, что случилось.
Взрывы усиливались и учащались. Люди уезжали и бросали свои родные дома, хватая в спешке самое необходимое. Жизнь перевернулась с ног на голову, но от этого не стала лучше. Мне кажется, большинство людей размышляли о том, что она вскоре может закончиться.
Чем дольше это продолжается, тем больше тошнит людей. Хочется вернуться к чему-нибудь спокойному и обыденному, к скучному домашнему быту, к повседневным хлопотам и маленьким человеческим мечтаниям. И если человек, все-таки, способен ценить все, что его окружает и что ему полагается, то после событий, безжалостно обращающих пустоту в катастрофу, он готов отказаться от половины, только бы сохранить частицу от целого, частицу своего.
Оставшись без работы, мама решила уехать за границу в поисках нового солнца, нового неба над головой. Родные края не могли ничего предложить взамен, кроме одного названия. Ей нужен новый вызов, чтобы отвлечься, поставить перед собой новую цель и безмятежно двигаться вперёд.
Жизнь не всегда голосует за вас, более того, иногда она откровенно агитирует за других кандидатов. Задаёшь себе множество вопросов, но так и не можешь добраться до смысла. Люди разные, одинаковые, предаются греху индивидуально. Почему же одному суждено занять место другого и куда деваться другому? Вот так и вырисовывается очередная геометрическая фигура, когда судьба больше не ваш союзник, а одиночество – остров, на котором вы затерялись. Жизнь не даёт форы слабым и награждает побоями сильных.
Отец бурно отреагировал на решение мамы. Подробностей она мне не рассказывала, только о случае в загсе.
Вспыльчиво принимая решения и, скорей всего, ненавидя друг друга в самый тяжёлый момент, они вообразили, что дальше не смогут жить вместе. Добравшись за секунды до загса, они ворвались с единым желанием – скорей избавиться друг от друга. Родные люди, родные души, вот так за мгновение показывают Вселенной, что она не совершенна. Что слова так и остаются словами, а слезы имеют свойство высыхать ещё до встречи с ладонями.
Они забыли свои паспорта. Ни кто-то из них, а оба. Эмоции угасли, разум стал обретать ясность. Все потихоньку возвращалось на свои места, и судьба, в очередной раз, вмешалась со своими гаечными ключами в семейный механизм. Они осознали глупость и нелепость, и наверняка глубоко в душе посмеялись над собой. Кажется, в этот момент они обнялись, и простили друг другу эту бульварную авантюру. По крайне мере, мне нравится думать, что так и было.
Мама залила своими слезами, наверное, всю клавиатуру. Естественно, она не хотела, чтобы я рассказывал об этом Маше. Я сказал ей, что все будет хорошо. В этом я никогда не ошибался.
Мы чистили зубы перед зеркалом, кривлялись и строили гримасы.
- Ты уже такой взрослый! – внезапно выкинула Маша.
- Это можно заметить только по внешнему виду.
- Почему же?
- Представь себе мужчину, который рассказывает сказки.
Она засмеялась.
- Я не хочу взрослеть.
- Я тоже.
Через сапфировое озеро отец потихоньку переправлял людей. Они боялись того, что может случиться. Никто конкретно не в силах объяснить, откуда рождается страх и почему его невозможно унять, но люди боялись. За себя и своих родных.
Последние блики солнца ещё играли на уходящей волне, как издалека прозвучал драконий рёв. Маленькие домики не могли устоять перед огнедышащим величеством. Они превращались в пыль, забирая с собой всю память. Люди бежали кто куда, только бы спастись от хладнокровно настигающего пламени.
Маленькая лодочка передвигалась от берега к берегу, спасая обездоленных и совсем растерявшихся жителей. Они вынуждены покинуть дом, родной дом, годами даривший тепло, уют и особенные воскресные ароматы, будь то парное молоко или творожная запеканка. Кто и что, в чём предназначение и какой смысл подобных пакостей жизни – сейчас это не имеет значения. Люди остались ни с чем, с пустыми руками и голыми плечами. И каждый раз, приравнивая свой результат с наихудшим исходом, настигаешь себя в болеутоляющей мысли – спасибо, что мы живы.
Беда в том, что не все жители города могут выжить, особенно, если пламя беспощадно. Всякая история выводит на первый план своего героя, который, через бури и препятствия, наконец, добивается справедливости, мира и благоденствия. Но никто не пишет о тех, кто бесславно покинул эту историю, так в ней и не появившись.
Малыш слышал жалобный, медленный плач. Фея примостилась на листе подорожника, предаваясь горю и печали.
- Что случилось?
- Волшебник бросил нас, теперь мы одни, - сквозь слезы выговаривала фея.
- Почему он так поступил?
- Я не знаю, он исчез.
- Как раз тогда, когда он нам больше всего нужен.
- Он говорил, что мы вспоминаем о нём, только когда случается горе.
Сапфировое озеро принимало последних путников на свою штормовую волну, как вдруг, лодочка колыхнулась, и один из пассажиров мягко нырнул под воду. Отец бросился на помощь, когда в один момент гроза сцепилась с драконьей злостью, и приумножила её вдвойне. В шторм и ненастье, в мерцании отчаянных молний, пассажир, наконец, вернулся на место. Но лодочку понемногу уносило к берегу, и отец за одно мгновение остался в полном одиночестве, в самом центре сапфирового бедствия.
- А что же с ним будет… - обеспокоенно произнесла Маша, когда мы подходили к центральному входу в университет.
Весьма ухоженный, местами вычурный, но все-таки располагающий к себе, мой будущий вуз был выполнен в последнем духе технологий и пластиковых мечтаний. Время, как я уже подмечал, не стоит на месте. И нам приходится не стоять вместе с ним, дабы угодить – куда-то или кому-то. С точки зрения науки, время – это наша иллюзия и восприятие в рамках способностей. Стало быть, для тех же агностиков – с точки зрения особы, питающейся духовным опиумом – время – это Бог.
Именно поэтому я трачу маленькую частицу своего подросткового времени на несерьёзные размышления и детские сказки.
В огромном светлом холле, больше напоминающем коридор большого театра, было несколько стендов, сверху донизу облепленных абитуриентами и их родителями. Да, там был список счастливчиков. И да, я был одним из них.
Во многом благодаря своей семье, я все-таки понял, что это – претенциозное здание, интерактивная жизнь, модификация содержания – что это хорошо. Благодаря семье, я оказался здесь. Моя тень больше не будет скитаться в минувших формах в поиске глаголов и аксиом, а сможет обрести что-нибудь - характер, жанр или стереотип.
Моя радость была более сдержанна, чем у всех повелителей судьбы, выплёскивающих эйфорию посреди зала. Я улыбнулся, Маша меня обняла, мы вышли на улицу. Такое важное событие, впитывающее в себя множество переживаний и вариантов развития, что должно писать об этом целую книгу. Но сказать нечего – это как раз один из тех моментов, когда говорить ничего и не нужно.
- Что же случилось с девочкой?
Пока светлый город окутывала тьма, пока ярость испепеляла последние лоскутки веры, маленькие рыцари и лорды, среди которых затерялся наш герой Малыш, отчаянно боролись за последний нетронутый кусочек земли.
Маша чувствовала, что должна помочь своему другу. Но мама, которая оправилась на поиски волшебника, запретила выходить из дому, пока не появится отец.
В детстве всегда так – послушай маму, и сделай все по-своему. Не то, чтобы это плохо, но иногда приводит к огорчениям, как в собственной глупости, так и в собственных силах. Маша не оставляла место в своём сердце для логических размышлений, поэтому её утопический рейд, характерный для проворного и любознательного детства, был опасным, но необходимым.
Запыхавшись и не ощущая ни опасности, ни страха, она добралась за мгновение на площадь к своим друзьям. Дома были разрушены, город был охвачен пламенем, и среди всего инфантильного хаоса – несколько младенческих душ, ещё вчера фантазирующих о великих подвигах. Они дружно теснились на маленьких кирпичных плитках, чей бирюзовый цвет постепенно ослабевал перед сажей и пеплом.
- Возьмёмся за руки и не отступим! – отчаянно предложил Малыш.
Фея вылетела вперёд, плавно танцуя бриллиантовыми крылышками, в надежде остановить беспощадность.
Огонь вырвался внезапно и окутал её волшебную веру и магические облики.
- Нет! – закричала внезапно Маша, стуча кулаком мне в плечо. – Ты не можешь с ней так поступить!
Остальные драконы уже спускались с неба, как вдруг заметили кучку малолетних храбрецов.
Казалось, они были готовы окутать их пламенем, но что-то сотрясало драконью злость, самую ужасную и беспощадную. Внутри рождалось беспричинное сомнение, что чудовища чувствовали от взгляда ещё хранивших надежду детских глаз. Всадник бил плетью дракона, но тот отказывался выполнять его бесчеловечный приказ.
Оглянувшись, дракон мог заметить, какое горе обрушил на судьбу ни в чем не повинных людей. Стихия уничтожила земную жизнь, словно Гефест опустился с небес. И впервые животное смогло осознать всю бессмысленность своего существования. Дракон посмотрел в небо, сбросил всадника на землю и, чувствуя стыд и непростительную вину, взмыл в небо и растворился в дыму облачных скоплений.
- Верни её, верни!
Мать явилась вместе с волшебником, который взял на руки обгоревшее тело феи. В момент он наполнил её сердце жизнью, и она снова порхнула в небеса.
Волшебник, что отрёкся, но все же вернулся, как и вернулось в город спокойствие.
Одним взмахом своего посоха он смог вернуть домам их цельность и стойкость. Другим взмахом он вернул цветущие сады, солнечные лучи и свежий ветер. Пламя исчезло вместе с трусливыми всадниками, что скрылись в переулках и подворотнях.
Дети были основой Вселенной, что, казалось, зарождалась заново.
- А как же отец?
Когда-то мама рассказывала Маше легенды о синем ките, что обитал на дне сапфирового озера. Хранитель морской глубины откликнулся на зов отца и спас ему жизнь. Никто не мог подтвердить этого, потому что никто и никогда не видел синего кита, но отец был на берегу, и Маша бросилась в его объятия.
Теперь, когда добро заполонило улицы города, люди могли вернуться домой. Волшебник сделал все прежним и не оставил ни следа от катастрофического происшествия. Да, это было похоже на массовую прогулку через сапфировое озеро. Но одно исчезло навсегда – тот домашний уют, который существовал и который нужно обретать заново.
Вот так, детская наивность Маши, и рыцарская отвага её друзей остановили драконов и беспочвенную ненависть их всадников. Люди смотрели в светлое небо и мечтали о чем-то чудесном. Они были благодарны волшебнику, который исчез, как и хранитель морского дна. Жизнь снова бьёт ключом. И теперь пришло время рассказывать друг другу простодушные сказки, что скрывают намного больше, чем мы можем себе представить. Вокруг столько волшебства – нужно лишь присмотреться.
- Одно так и осталось непонятным, – заявила Маша, когда мы выходили из метро.
- Зачем все-таки прилетали всадники?
- Наверное, этого не понял никто.
Шагая вперёд взрослой походкой не стыдно присесть на обочине, около цветочных клумб или пшеничных полей, и вспомнить о своём детстве, предаваясь нежности и ностальгии. Ты не можешь отметить местоположение своего детства, но способен хранить его в своём сердце. Иногда нелепость и ребячество заполняют собой любой сосуд, дабы не оставить его пустым. В этом нет ничего постыдного, потому что, пройдя огромный путь, ты все-таки обернёшься назад и сможешь отыскать смысл лишь в родных душах, что невольно ассоциируются с праздником детства.
- Теперь ты студент, - подытожила нашу поездку Маша.
- Следующая глава в нашей сказке.
- Думаешь, она будет хорошей и волшебной?
- Не сомневаюсь.
- А что на счёт тех хоббитов, и лесных зверьков. Все ведь постепенно исчезнет?
- Это твоя фантазия, твоё богатство.
Мы вышли из непонятно откуда, и пошли в непонятно куда. И наша жизнь – всего лишь огрызок времени. Нас связывает друг с другом не любовь, а нечто необъяснимое и безымянное. И если окружающий мир граничит с твоим воображением, не переживай по поводу линии предела – границы можно размыть, и вокруг любая мелочь окажется обыкновенным сном, в котором множество вымысла, но нет смысла.
- И все-таки, мы с ней похожи, - довольно сказала Маша, пока звезды шептали друг другу свои секреты, а луна зевала от сказочных историй.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678396
дата надходження 16.07.2016
дата закладки 31.07.2016
Дорогу осилит идущий впотьмах
Где сумерки скалятся лунною мордой
Деревья иголками щекочут в глазах
И под ноги лезут волшебные фьорды
Омертвелые запахи, гниль серебра
Что в будущем - пропуск в бордель анархизма
И где-то центрирует услада добра
Но это не зов, а смерть организма
Дух из под камня, что путник без ног
Призраки леса шепчут сонеты
Если тропа не признает сапог
Мрак, что родной, оплачет рассветы
В чаще видны не сказок черты
Черти в испуге мечтают о чуде
Стены, платформы - цифрой литы
Век своенравов металлической груды
Радиомир рождает нанолюдей
Мехаизлишества зачарованного сада
Окутан развратом невинный Еней
Тенью тумана в греховной лампаде
Дорогу осилит идущий наощупь
Клянчат волшебники деньги для зелья
Колдовство сообразно с болотною рощей
Где души вязнут в роковой колыбельной
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681042
дата надходження 31.07.2016
дата закладки 31.07.2016
Загублені діти на дереві світу
І падаєм з дерева наче плоди
Шукаємо щастя омріяну квітку
Яку не судилось нікому знайти
Самотні мандрівці - сліпі аргонавти
У темряві миттю не знайдеш гілок
Усі ми здається воюєм за правду
А множимо фальші і брехні чуток
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681049
дата надходження 31.07.2016
дата закладки 31.07.2016
Я завжди пишу тобі листи. Паперові, електронні, різні. Я пишу їх на зорях, на небі, на простій сукенці своєї душі. Набираю літер з думок, вітру, мрій, хвилин, що складуть цілісінький день і аж цілу ніч. Я пишу тобі листи з життя.
Не має двох однакових сніжинок. Скільки їх падає на землю і перетвориться в море! Насправді не тільки в море. На ліс, на дерева. Тільки не в болото! Сніжинка не може перетворитись в болото! Або... Може?.. Тільки там виростуть потім лілії - орхідеї-казка...
Ти маєш бути чарівницею. І як би тобі не було важко - віднайди того, кому ще важче. І просто обійми. Або допоможи встати пораненій душі. Це буде лікувати тебе. Як і сама молитва. Молитва-це рука допомоги тому, кого болить більше. Молитва - це не тільки слова і вивчення слів. Молитва-це складені руки в твоїй душі до Бога.
Якщо немає однакових сніжинок-чому люди не хотять різнитися один від одного? Будь завжди схожою тільки на себе. Підведи руки в небо. Коли буде падати сніжинка. Вона не розтане. Знаєш, дощ потім забере її в свій будиночок.
Якщо в тебе болить душа - то дозволяй їй дивитися в небо. І читай їй вірші.
Ми вміємо залізати на дах і знімати зорі. Ми вміємо плести хмаринкам коси. Хіба це не диво?
Мрії збуваються. Завжди. По порядку. Як приходить осінь, чи липень, чи дощ. Ти не зможеш переставити місцями зиму і літо. Тому... Мрії збудуться. Тільки... В порядку, який вони собі вибрали. Ти ж віриш мені... Віриш?..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681043
дата надходження 31.07.2016
дата закладки 31.07.2016
Скільки сказано слів! Я би їх замінила мовчанням...
Скільки сліз. Та потрібні. Бо вмерла б душа вже давно.
Янгол сів на підлогу. Він Богу писав клопотання.
Я дивилась на дощ. Це було!.. Як найкраще кіно!
Скільки слів півглухих! А він них допомоги - ні краплі.
Я б обійми хотіла такі, як до неба зірки.
Я носила (щоб не наступати) потрощені граблі,
І я ними в пісочку писала для себе казки.
Прочитала лиш ніч. Ой, найкраща моя ти читачко!
Вже ж ніхто не читає, бо вірші дешеві пишу.
Моя зіронько ніжна! Моя ти далека сестричко!..
Не читає і ніч... Це я просто... Собі... Так брешу...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680618
дата надходження 28.07.2016
дата закладки 28.07.2016
Я змінила маршрут. Я пішла, щоб пожити в нікуди.
Я змінила себе. Зачинившись на сотні замків.
І ходили так звично по вулиці Янголи, люди,
Як і сотні століть. Як і сотні найдовших років.
Я не хочу вина. Я б хотіла абсенту. Щоб душу
Зовсім трішки приспати. Щоб біль отож менше болів.
Дощ старий. Ти сльозинки з душі хоч подеколи зтрушуй.
Чи ти бачити їх лиш на сонці самому хотів?
Витянцьовув липень таночок осіннього неба,
Загортався в казки, переписував ноти душі.
Розлюбити любов. Збайдужіти... Живим ото треба?..
Коли якось отак... І не лікарі... Навіть дощі...
Я змінила маршрут. Відокремивши душу від тіла.
Зупинився автобус. А я все... Чекаю літак...
Я літати! Я дуже навчитись літати хотіла!
Я не знала ще неба... Не відчула ще зір я на смак...
Я вела свою душу за руку.Тягла як ту ляльку,
Що в сусідній дворі хтось їй руки і ноги зламав.
Ти приніс(та для чого?!) найкращу мені парасольку.
І для чогось мене від дощу під дощем затуляв...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680612
дата надходження 28.07.2016
дата закладки 28.07.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 28.07.2016
Я розучилась літати. Зовсім. Відчиняю сотні дверей, сподіваюсь побачити хмарки і зорі - а падаю в болото.
Я знаю, що треба відчиняти і шукати двері. Гримаю. Ніхто не відчиняє. Виламую. Глуха стіна. Під ногами-іржаві цвяхи. Падаю. Я ж зовсім необачна. Поранена душа стікає навіть не віршами. Пусткою. Нею би затулив всі дірки на підлозі, де за все існування попадали зорі.
Я вчусь не літати. Просто ходити. Забувши, що сонечко і посмішка - сестри. Не плету родинних вуз. Не розчісую промені сонця. Не відрізаю найкращі. І не пакую тобі в золоту шкатулку. Як це робила раніше. Шкатулку я віддала. Кому? Забула. Ножиці, що різала промені - викинула. Бо одного разу зрізала ними свої коси. І більше не ростуть.
Я піднімала свою душу з колін. Бо топтали. А вона вважає, що їй не боляче. Я зашивала її золотими нитками, лікувала в найкращій лікарні. Віддала все, що мала. Пообіцяли допомогти. Та потім... Зовсім випадково... Я дізналась, що в неї... Байдужість...
Я поклала її на якийсь розламаний візочок і забрала додому. Додому? Смішно. В мене ж не було домівки. Я забрала її до себе. Можна було поміняти на кращу. Інші були занадто гарні і великі. Їм було мало місця в моєму тілі.
-Іди. Все ж буде добре!
Я не любила цей вислів. Все добре не буває ніколи. Так говорять комусь, щоб відчепився. Або переставав ставити запитання. Або просто дати зрозуміти, що тобі ця людина байдужа. І ти не хочеш їй допомогти. Це ніби паразити сучасності. Все добре! Все вийде! Переступи! Живі душі! І йди...
Залікуй мене словами. В тебе ж... Так виходило!.. Подаруй мені подарунки, які ти дарувала.
Це ж брехня, що я не люблю квіти. Ніхто не подарував мені на день народження. В нас грошей немає. Це правда. Ніколи і не буде. Або буде... Тільки... Не зовсім достатньо. Я люблю квіти. Свіжі. Щоб якщо троянди-то не зрізати нижні листочки. Щоб вони були рівні. Певно, ніхто мене не любить. Бо нікому не вистачає грошей на квіти навіть в день народження...
Дощ ще буде. Сніг також. Ми винні. Собі. Знаєш що? Посмішки. І щастя. І радість.
Я зашию душу молитвою. І пошию їй сукню з твоїх слів. Я люблю все найкраще. А якщо доведеться їй ходити в лахмітті - то ніхто і не догадаться, що це лахміття вартує цілого статку. Люблю тебе. Я тебе лублу...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680418
дата надходження 27.07.2016
дата закладки 27.07.2016
[i]По клавішах небесного роялю
Хмарини награвали легкий блюз.
У рамках дощового фестивалю
Зібралися краплини - королеви муз.
Звучала музика безмежно і красиво,
Що аж листочками заплакали тополі,
Стікала мрія нотами щемливо,
А знизу люди розкривали парасолі...[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672202
дата надходження 14.06.2016
дата закладки 14.06.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 14.06.2016
Пам'яті колеги
Жила собі жінка, що знала таємні слова, -
І пічка варила, і сяяла глянцем підлога.
Та якось, втомившись, лишила роботу й пішла
За обрій, де сходяться в крапку життєві дороги.
І вечір був вечором, зовсім не схожим на день;
Хтось зорі запалював, як перед Богом лампадку;
Хтось мріяв про диво в маршрутці під голос пісень;
А хтось поливав під тюльпани відведену грядку...
А дім сумував: господиня лишила ключі,
І пічка холодна, і вкрилася сумом підлога...
А жінка по хмарах гуляла собі сміючись
(Не знала: із крапки назад не буває дороги)...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672253
дата надходження 14.06.2016
дата закладки 14.06.2016
- Чого блукаєш,старцю Діогене?
Кого шукаєш з ліхтарем?
Дай нам знання своє вогненне
І за тобою ми підем.
- "Чого шукаю?", - кажеш, сину.
Шукаю я з вогнем людину,
А бачу всюди лиш скотину
Істоту ницу та безкрилу.
Босфори подолав і Дарданелли,
Світами мандрував без їжі й сну,
Та бачив всюди лиш самі химери
І розум омертвілий, і війну.
І вигадав тоді собі країну,
Де спокій, мир, де тиша й благодать,
Де, як скота, не продають феміну
І не панує лихо, ніби тать.
І відповів філософу нащадок:
- Гіркий у тебе, батьку, спадок,
Бо все на світі - тлін і суєта,
Омана, зрада, підлість, глупота...
Не мають люди ані крихти слуху,
Не чують одне одного - хоч ріж...
І жаль мені тебе, хоч бог розрухи
Однаково заманить на свій ніж.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672245
дата надходження 14.06.2016
дата закладки 14.06.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 13.06.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 08.06.2016
Хто я така?... самій цікаво!
Чи бранка,чи колись чиясь душа?
Можливо я філософ чи нездара,
А мо примара тут і там?...
Шукаю в каменя поради,
У тиші звуки самоти,
В нектарі полинову гіркість,
В посуху...вічність мерзлоти.
В грозу прозорості веселки,
У ночах спокою зорі,
На роздоріжжі цнотоправди
питаю у розп"яття на Хресті.
Цікаво,чи сама собі належу?...
Чи повість я,чи чийсь роман?...
Можливо і колишня драма
давно забутого життя...
Від Ноя хромосомова частинка
бродила світом по віках.
Була собі колись цариця
і феодалкою була,
і йога теж мені знайома
глибокі води знаю я.
Чи фавориткою... не знаю,
в монастирях жила ,жила.
Душа зістарилась,стомилась
хрестом сплетіння покрива.
Згадати трудно,що хотілось
Єдине тліно у думках...
хотілось квіткою,насправді!
можливо папороті,в горах, там,
щоб хтось,колись,як від Адама
Чи самобутній посланець,
шукав в віках,а тут єдино,
зірвав...до серця причаїв...
Тоді б вже юди реготали,що
душу хтось розкодував.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670702
дата надходження 06.06.2016
дата закладки 07.06.2016
[youtube]https://youtu.be/QVEHXJ_u3pw[/youtube]
[i][b][color="#c60cc9"]Ти лелієш, Логос,
в інший час,
в інший світ – збиваєш з пантелику…
Чом я мушу мовою мовчать,
як у думці су́тнієш без ліку?..
В цебер світу, наче у діжу,
ллєш себе, мов невичерпне сонце…
Я на посвіт твій не йду – біжу:
З хаосу не зліпиш охронця!
Час, що йде по Божій волі, враз
з’єднуєш у ціле – воєдино:
сьогодення і прийдешній час…
А минуле – застеляєш димом.
Ввечері рожеві пелюстки
щедро розсипаєш супокою!
В ніч таку пірнув би залюбки,
щоб розцвісти, Логосе, тобою…
У тобі – два дивних джерела,
дві генези – людності і світу;
притаманні лиш тобі діла:
маточки й тичинки –
єдність квіту!
Формулу суцвіття розгадав,
Як пізнав тебе я, тайний Логос!
Ти вдихнув всі розкоші октав
в сутність неба,
всеохопний
Лотос!
І тепер я з вами вік живу,
шпорю коней вперто ятаганом,
напнуту тримаю тятиву!
...Хоч хулю –
прощаю…
Та не ганю. [/color][/b]
21.04.2016
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661182
дата надходження 21.04.2016
дата закладки 02.06.2016
С лица земли смывает звезд сознанье
С лица земли вселенскою водой
Смывает предрассудков покаяние
Свидетельствуя цельною луной
И где-то в небе шорохом подвижным
Явленье сердца истины из туч
Богоподобной девы в платье книжном
Страниц дождливой пагоды. Сведущ
в осиротевших молниях повинных
Июньского содома камуфляж
Где притаились души исполинов
Молитвы чувств - облачный дренаж
И снизойдет рассветом бирюза
Молчанье света, маятник лампадок
Овеет свежим воздухом глаза
В душе грядёт спокойствия прохлада
Соленый привкус, новизны рожденье
Смущенье алых капель на щеке
Богоподобной девы умиленье
На хмуром багровеющем виске
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669886
дата надходження 02.06.2016
дата закладки 02.06.2016
Коли загораються зорі,
А місяць гуляє дахами,
І вітру крильцята прозорі
Жонглюють чарівними снами,
Тобі розкажу тихо казку,
Пухнасте моє Кошенятко.
Заплющуй очиці, будь ласка,
Бо час уже грайликам спатки.
На стелі гойдає дрімота
Якісь візерунчасті тіні -
Немов відкриває ворота,
Щоб в хату ввійшли сновидіння;
Залишимо печива трішки
І чашечку м'ятного чаю
На столику, побіля ліжка, -
До тебе нехай прилітають .
Присядуть нехай на подушку
І крильцями ніжно лоскочуть,
І тихо шепочуть на вушко :
"Спи, Котику, доброї ночі... "
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668721
дата надходження 27.05.2016
дата закладки 27.05.2016
Сам усередині і ззовні сам
Забутий млин останній хам
Ні борошна нема ні хліба вже
І розум точеним ножем
По закапелках-споминах і міфах
Заснув учора точно в Дельфах
Прокинувся на ранок в Фівах
Єретиків палив на змучених кострищах
Жив на Землі але забаглось вище
Забаглось далі та не доста сили
Кохався в чорному втішався білим
Розбив в душі садів правічний щем
У злодіїв і вбивць окремий є Едем
Сам усередині і ззовні сам
Забутий млин останній хам
Ні борошна нема ані пшениці
Боги від злих ховають власні лиця
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657883
дата надходження 07.04.2016
дата закладки 19.05.2016
Он был из такого теста, что многим порой казалось,
Как будто он был замешан на стали, а не крови…
Впитал он с раннего детства тревоги вокзальных залов
И с тех пор дружить до гроба по-взрослому норовил…
Он смело плевал на время, везде ему было тесно,
В заоблачные просторы он рвался, что было сил…
Ему на краю обрыва всегда было интересно
И он на конях железных полмира исколесил…
А, будучи в форс-мажоре, он слушал «Агату Кристи»
И от безысходной песни мог враз закусить узду…
Не верил, что будет легче деревьям зимой без листьев,
И сопротивлялся грусти, рассчитывая на мзду…
Птенцы подрастают быстро, иная у них фиеста…
Слезами их не привяжешь к родительскому гнезду…
И он своего добился, - он выбрал под Солнцем место,
И там, по привычке щурясь, лелеет свою звезду…
июль 15
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592783
дата надходження 10.07.2015
дата закладки 18.05.2016
В следующие пятьдесят лет, а может, шестьдесят,
прообраз мира в виде творения разбитой бутылкой по лицу,
будет казаться знакомым, но до сих пор необъяснимым.
Мертвые будут увеличиваться в размере и весе,
наивность исказится на фоне абсолютного безразличия гуманоидов,
именуемых соседями. Горлопаны также будут орать под окнами,
доказывая точке небытия ее дееспособность.
Глупость проявит нездоровый аппетит, будто у повара,
целый день махавшего ложкой у собственного носа.
И сколько бы человек не пытался оправдывать свое существование,
цена его жизни - дерьмо, а мораль любой басни
заключается в оценке личного духовного роста,
стремящегося на все четыре стороны.
Новый асфальт, естественно, под дождем, не чувствует надобности в колесах,
как и хроническая усталость не чувствует прилива вдохновения.
День проходит не мимо, а по тебе, как и года,
разрывающие память на досадные клочки энтузиазма.
В следующие пятьдесят лет обычай превратится в расписание,
а скудоумные диалоги - в трагические пьесы.
Несколько слов смогут заменить полноценный утомляющий день
в кругу офисных батраков. К слову, их также будут лупить нагайкой,
потакать патриотическим прихотям и убеждать, что [i]раб[/i]ота не от [i]раб[/i]а.
Нравственный климат классового недомогания
разразится бурей среди быта технических квартир.
Та же механизация - чрево демонического языкотворного кода,
совокупляемого с человеческим интеллектом и его подавляющее.
Пока идеи занимаются сексом, на выходе остается деградация и смерть.
К чему стремится жаждущий пошлости мир, если сама Вселенная
теряет свою тень в телескопах звездочетов.
И все ли сводится к автоматическому половому акту,
если во имя скуки был придуман разврат, а отсутствие здравого размышления
заимствует пиксели ради присутствия?
В следующие пятьдесят лет мы потратим остаток жизни на то, чтобы их забыть.
Тошнота разгуляется по улицам с таким размахом,
что все несчастные бросятся писать стихи.
Предаваясь меланхолии, сердечной суете и философскому интиму,
единственным шансом на жизнь будет отпечаток между томительных дат,
именуемых историей. Отголосок жалобной молитвы
в придачу к подсохшей на щеках слезе, образует вечность
никому не подвластную и ни с кем не разделяющую своей ностальгии.
Вечность, чья судьба - воспоминание, изредка всплывающее среди фантазий.
Вечность, чье имя - характеристика подлинной неиспытанной любви.
Простираться от спутника до камчатки под силу дряхлым годам из секонд-хэнда.
Будто день, умноженный на себя же, дает в результате тот же циферблат
с теми же цифрами, но уже с чужими.
Череда невразумительных попыток потешить тщеславие
заканчивается свиданием с Богом, имя которому - время.
Наверное, поэтому старость не воспринимается всерьёз,
ибо она размыта и смешна. Ибо смерть, накладывая вето на отрезок счастья,
перестает быть авторитетом перед лицом пространственного Бога.
Самолюбие живет дольше, чем человек.
Особенно, если человек ограничен.
Особенно, если человек.
В следующие пятьдесят лет мы перебьем друг друга
если не из автоматов, то оскорбительными комментариями.
Паутина создана, чтобы ловить надоевших своим жужжанием природе мух,
а не для того, чтобы прокормить паучка.
Его сытость - следствие расчетливости, а не высшего предназначения.
Война тел, товаров и сквернословия есть обычное явление, с лицензией на кровь.
Слишком тесно на планете стольким уникумам.
От этого на рынке можно купить индивидуальность,
или продать душу за автомобиль.
Миллиарды дышат одним и тем же воздухом,
но используют для этого разные органы. Как впрочем, и для остального.
В следующие пятьдесят лет жизнь - не что иное, только жизнь,
без пафоса, шаблона и романтики. Гордые фразы, обещания,
наставления и мотивы. Красные лица, от стыда или бухла,
торчащие посреди леса как несъедобные грибы.
Жизнь - прерия соперничества и цитадель эгоизма.
Поле брани и процессор удовольствий.
Сердце Вселенной, и ее мусоропровод.
Жизнь - наивные слова о будущем, возникающие в апофеоз хаоса.
Отыскать что-то подробнее, чем картинка в окне, невозможно.
Поэтому мифы оптимистов стоит оставить на подкорке мозга,
дабы не угодить ( куда-то или кому-то).
Любая вечность бесконечна в своей любви к истине.
И покуда жизнь кошерна, стоит смотреть с улыбкой в любое зеркальное отражение.
Будто пятьдесят лет - это меньше, чем ты.
Будто ты, это больше, чем обыкновенный перечень дней.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666504
дата надходження 17.05.2016
дата закладки 18.05.2016
Когда разрывает меня изнутри -
Делюсь осколками.
Вгрызаюсь в глаза, сердца и виски
Голодными волками.
И горем, и счастьем так щедро делюсь -
Не жаль ни капельки.
Взрывною волною вопящей ворвусь
В чуланы и спаленки.
Душа наизнанку, душа без одежд,
Душа без примесей.
Ну, да, - я такой. Бесстдыно-безбрежный.
Ни взять, ни вынести.
Я тень от свечи. Узор на стекле.
Мороз по коже я.
Я - то, в чём вы сами признаться себе
Порой не можете.
Апрель, 2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657950
дата надходження 07.04.2016
дата закладки 30.04.2016
Самотні кораблі з пробитим дном
Ідуть на дно із хлібом та вином,
Із грізними пророками й святими,
А замість них приходять люті зими...
А ззамість них надходять злючі пси -
Глобальні катастрофи і ліси
порубані.Понівечена честь.
Прости нас, Боже.Омини нас,жесть.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648632
дата надходження 03.03.2016
дата закладки 08.03.2016
Я не могу тебе дать ничего, о чем торжественно стонет современность.
В этом хаосе алгоритмов и действий повелевает разумом цифра.
Будущее, скорее, наскучившее, невозможно рассмотреть сквозь стены.
И далее, стремление угла развернуть конфликт дверной ручки.
Я не нахожу смысла в блаженстве.
Нельзя постигать красоту, обобщая все недостатки сердца
в целостную живопись флюидных дерзновений. Так создается немыслимое.
Удовлетворение, словно конечная станция, лишенная права на бесплатный проезд.
Только измятое покрывало напоминает о потребности
угомонить невроз неизлечимой мысли. Как и о том, что блаженство необъяснимо
с точки зрения смерти.
Мои будни давно превратились в единую массу, растертую на дне бутылки молока.
И я тебя не прошу заполнить пустоту собой.
Твое отсутствие, из соображений необходимости - всего лишь озноб и потные ладошки.
Наверное, поэтому я привык больше доверять моменту, нежели глаголу.
И если судьба разделяет календарь на категории,
то глагол здесь отрицаем на половину своих возможностей.
Есть то, что ты делаешь. И есть то, за что ты боишься браться*.
Череда невнятных вздрагиваний ног плюс противность твоей головы обстановке
приводят к апатичной улыбке и амбивалентному суициду.
Когда мир в глазах идеалистов оказывается несовершенен,
наступает время трансформации одной супер способности на другую.
Раньше ты мог чувствовать и одновременно здраво мыслить.
Теперь ты над всем насмехаешься, потому что чувства могут оказаться неоправданными,
а мысли - неверными. Смех - единственное оружие,
через которое можно донести правду. Сначала ты постукиваешь по затылкам,
но, в общем, ты болтаешь сам с собой.
Потому что правду ты знаешь только о самом себе.
Кроме любви, у меня нет ничего, чем я мог бы с тобой поделиться.
Иногда ее проще запереть в несколько слов и считать, что это фантазии.
Завтра так же предсказуемо. Будущее так же необъятно.
Поэтому попытаться отыскать со мной счастья также глупо,
как и размышлять о нем. И если в тебе нет счастья, значит никогда и не будет.
Если оно есть, то я тебе не нужен.
Лучше отворачиваться и не ловить бестолковые взгляды
На помятом, как рубашка, лице. Если человек возможен,
То бесконечная противность природе и жажда аморальной власти
Сводят силу духа на нет.
От этого одиночество не стало толще, скорее, наоборот.
Потому что вид из окна не говорит о том,
что вы собой представляете в этой жизни.
Он говорит о том, что представляет собой жизнь
Когда вы воскресным утром вздумаете открыть форточку.
Отсутствие контакта с окружающим миром, обычно,
Представляет картину играющего в песке ребенка с лопаткой и конструктором.
Зачем отдавать частицу себя,
если только эта частица сохраняет вашу индивидуальность?
О том, что у вас внутри, не должен знать никто.
Особенно, воображаемый друг из конструктора.
Бывают вечера, заполняющие пустоту невнятными словами.
Эти ограниченные до неприличия выказывают отношение к миру
В единственном числе и в экспрессивной окраске.
Вопросы что ты, где ты, куда ты – всего лишь замещающие отсутствие ума.
И если человек должен возлюбить ближнего своего,
То я предпочту оставаться в сторонке,
Потому что моей нарциссической любви и ницшеанского уважения
На всех точно не хватит.
Я люблю включить одну из трех тысяч аудиозаписей, и растворится в темноте.
Я люблю не общаться с людьми, и потакать депрессивной двойственности,
Не находя разницы между лицами, галлюцинациями, существованием, бессонницей.
И если когда-нибудь бездна посмотрит на меня,
То я улыбнусь ей в ответ, не отводя глаз.
И если когда-нибудь теория идеализма будет доказана,
То мир окажется совершенен.
Потому что райский сад окажется где-нибудь на тропическом клочке земли.
Мои мысли не постигают верхушку Эвереста.
Остается желать того, чего и в помине никогда не будет.
Потому что я не скалолаз, а пролетающая мимо птица.
Потому что жизнь – не имеет смысла, если оборачиваться на все четыре стороны.
Лучше закрыть рот, и мечтать о величественном и важном.
Для меня не существует любви в рамках современности.
И если выталкивать руками все ненужное – останется пустота.
И мысль о том, что у меня в душе дыра размером с твою любовь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647403
дата надходження 27.02.2016
дата закладки 29.02.2016
Казки тобі трішки,
Ось ще і горішки.
Ой, які маленькі!
Ой, які дрібненькі!
Це лиш на неділю!
Все, що ти хотіла
Можеш загадати!
Горіх розламати!
Спи моя хороша.
Завтра листоноша
Лист підкине в скриньку
За манюньку хвильку.
Там від мене буде
Диво, що розбудить.
Ти повинна спати,
І мій лист чекати.
Янгол поряд буде...
Лист мій не загубиш?
Віда листа пише...
Янгол заколише...
Хай тобі присниться
Зайчик, мала киця.
Море, сніг і дощик.
І великий кошик,
Де щастячко спало,
Бо тебе шукало.
Міцно обнімаю,
Цілую і знаю:
Ти повинна спатки.
Янгол-цілуватки.
Обіцяй швиденько
Дівчинко маленька!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640762
дата надходження 02.02.2016
дата закладки 05.02.2016
Казки тобі трішки,
Ось ще і горішки.
Ой, які маленькі!
Ой, які дрібненькі!
Це лиш на неділю!
Все, що ти хотіла
Можеш загадати!
Горіх розламати!
Спи моя хороша.
Завтра листоноша
Лист підкине в скриньку
За манюньку хвильку.
Там від мене буде
Диво, що розбудить.
Ти повинна спати,
І мій лист чекати.
Янгол поряд буде...
Лист мій не загубиш?
Віда листа пише...
Янгол заколише...
Хай тобі присниться
Зайчик, мала киця.
Море, сніг і дощик.
І великий кошик,
Де щастячко спало,
Бо тебе шукало.
Міцно обнімаю,
Цілую і знаю:
Ти повинна спатки.
Янгол-цілуватки.
Обіцяй швиденько
Дівчинко маленька!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640762
дата надходження 02.02.2016
дата закладки 05.02.2016
Йшла навпомацки душа.
Ось камінчик, скло, ось терня.
Павутиння на дощах?
Та це Янгола майстерня.
Усміхалась. До колін
Ноги в крові, рани голі.
А з усюденьких сторін
Грати, де багато волі.
Йшла? Здавалось... Пір'я все
У подолі просушила.
Як однюсеньке впаде-
До грудей своїх тулила.
Ось і придане. Собі
З пір'я шиє дві перини.
Замість ліженька-кущі.
Замість лампи-всі зірчини.
Одну перину продасть,
Купить хліба для бідненьких.
А їй Боженько все дасть,
Це ж вона йому рідненька.
Жила з вдячністю душа.
Бачить зорі, небо,вітер!
Хоч комусь вона й чужа...
Та як щось змайструє з літер!..
Хтось всміхнеться, хтось сльозу
Так щиренько проливає...
Хтось прошепше:обійму...
Хтось і брудом обливає.
Має все:любовь, печаль,
Ніжність, зраду, дощ, сніжинки!
А між зорями скрипаль
Грав на сходинках хмаринки...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635067
дата надходження 11.01.2016
дата закладки 12.01.2016
І вийду в ніч із тишею кричати,
Я й зорі сиві.І нам нами Бог.
І справжня така мить-найбільше свято!
Хвилина кожна видана у борг.
А ми борги й собі не віддавали!
Марнуєм миті. Що там мить!.. Життя...
Якби ми Богу біль не завдавали...
Якби.. І ти... І ми... Вони... І я...
Я вийду в ніч із Богом говорити.
Я у його долонях, у руках.
Якби б нам один одного любити...
В ділах... В житті... І навіть у думках...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635073
дата надходження 11.01.2016
дата закладки 12.01.2016
Цитую твою душу. Сніг пряде
Із осені дощиночки-цедринки.
І до вінця Дощиху поведе,
Бо в світі кожен має половинки.
А ти, маля, відчуєш за сто верст,
Що котяться дощиноньки-сльозата.
Фарбуєш Янголяточками хрест,
Бо він вже не вміщається в кімнаті.
Не ставиш хрест на рівні терези,
Не зменшуєш вагу його і святість.
Із тернячка й зеленої лози
Плету вінок не стілечки на старість.
Скоріше, щоби заздрили святі,
Коли його приміряю.Гарненька!
Як яблука зоринки обтяті
Складаю в кошик дівчинці рідненькій.
Як місяченько вийде на місток,
То прошу його йти в свою кімнату.
Загубить між речей моїх квиток,
Натомість передасть тобі присвяту.
Обійми передасть, а ти приймеш
Як найщиріший в світі подарунок.
І навзаєм ти Відку обіймеш.
Обійми-то найкращий порятунок.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628141
дата надходження 12.12.2015
дата закладки 17.12.2015
Спинився дощ на хвиленьку спочити,
І просить він драбиноньку сховати.
А може... Ти прийдеш до мене жити?
Мереживо на хмароньки чіпляти
З тобою буду потім. Чепурити
Для тебе небо. Зіроньки-намисто
Складу у скриньку, щоби відпочити
Ти міг коли завгодно. Товариство
Тобі є до вподоби? Юліанку
Покличу ще до нашого будинку.
Погоджуйся. Найбільшу забаганку
Ми виконаєм.Твою одежинку
У нічку сиву виперем. Сушити
Її потрібно тільки на долоньці.
Ми дуже будемо тебе любити!
Ой! Він пішов... Лиш крапельки у жменьці...
А я вже Юліанці обіцяла...
Вона прийде до мене гостювати!..
А дощ утік... Маленька... Я не знала...
Він так хотів тебе поцілувати!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=612946
дата надходження 12.10.2015
дата закладки 13.10.2015
Вдягну на вітер гамівну сорочку,
Закрию дощ в комору, хай поспить.
Із осінню на старому візочку
Дарунки буду щедро розвозить.
Привезу щастя Юліанці вранці,
І власний жовтень Яночці віддам.
Щоб потурав найменшій забаганці.
А залишок я літечка продам.
На гроші, що сама наторгувала
Куплю Вам всім по здійсненню мети.
Маленька Віда довго чаклувала,
Між душами будуючи мости...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=606682
дата надходження 14.09.2015
дата закладки 04.10.2015
Моїй старшій донечці задали домашнє завдання: написати твір, в якому б речення розміщувались в алфавітному порядку (перше речення має розпочинатися на літеру А, друге - на Б, третє -на В і т.д.). Ось що у нас вийшло:
А ще вчора було літо. Безмежно - сонячне, неповторно -золотисте і барвисте. Волошками голубіло на полях і ртуттю сріблилось у річці, полум'яніло дикими маками... Гриміло часом літо, спалахувало блискавицями, бриніло дощами... День за днем крокувало містами і селами, даруючи радість відпочинку і приємну втому від нелегкої праці . ..
Ех, літо... Єднання з природою... Життя у ритмі сонця... Зорепадові ночі...Ич, згадалося... І чого б це? Їй-бо, чогось навіялося - надумалося... Його ж усе одно не повернеш...
Крокує осінь... Лягає під ноги листочками, кутається у вранішні тумани, супить кошлаті брови -хмари. Мені подобається осіння терпкість.
Напевно, вже ліс радує грибників смачними гостинцями... От гайну у вихідний по підосичники! Повнісінький кошик наберу, ще й терну на вареники прихоплю!..
Роздмухує осінь багаття у верховіттях, уже де-не-де спалахують перші жаринки... Сьогодні вже бачила перший журавлиний ключ, який відмикав небо для дощів. Тільки не хочеться ще суму і сірості!.. Учора ж іще було літо...Феєричне і закохане у Чумацький Шлях, сповнене пригод і нових вражень, оповите ароматами троянд...
Хоча... Ця осінь -теж незвичайна: я ж стала на першу сходинку самостійного життя! Через багато років я з трепетом згадуватиму цей вересень,як щось особливе і особисте.
Швидко плине час, незабаром трава посивіє від інію, а калюжі вранці захрумтять першою несміливою кригою. Ще мить - і засніжиться...
Юна осінь тільки -но розпочала свій шлях до зими...
Я теж зробила свої перші кроки...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=523642
дата надходження 15.09.2014
дата закладки 09.09.2015
Все, что происходит, пускай будет к лучшему –
Только так можно себя мотивировать совершать глупости
Безумства, издавать вопли, сеять панику, поджигать мосты.
Мы и наше «я» порой настолько различны друг от друга
Что, будучи в глубоком одиночестве, не совсем понимаешь-
Кому здесь одиноко – мне? Или еще кому-то?
Вот тогда ты пытаешься нащупать ниточку своего характера
Безнравственного эгоизма или занудной добродетели,
Но, как говорится, чтоб найтись, нужно потеряться
И здесь важно не проявлять всех своих возможностей
На показ, не обвинять родню за ее происхождение,
Нацию – за украденные возможности, в общем –
Не винить Вселенную за ее обширность, добро –
За существование зла, справедливость – за ее несправедливость.
По сути, каждый из нас прошагает приличный километраж
(Если позволит характер, и конечно – ясный взгляд в темноту)
Обернувшись, сломает позвонок или вывихнет шею
Смотря вперед – будет видеть бесконечность.
Обстоятельства только скрасят ненасытные будни,
Личное пространство будет казаться вот той самой
Настоящей жизнью, которая бурлит словно гейзер вулкана,
Но на самом деле вы снова одни, и вопросы задаете те же.
Все в наших руках – вот только руки опущены, и голова в ту сторону
Качает, машет как восьмиклассница на дискотеке, мол,
«Посмотрите, на что я способна!»
Но от природы, то ли от собственного происхождения
Наш мозг еще ленивее, чем мы, до поры до времени
Он желает ограничиться сутулыми движениями сквозь толпы
Ковыляющих тел и гормональных уродов, в надежде
На спокойное протирание штанов в личном кабинете.
И вот когда вы окажетесь под гнетом босса, сидя в этом кабинете,
Или будете нежиться на солнышке на Бора-бора
Или копаться в земле, моля небо о дожде и Бога об урожае
Или вы попросту сидите и читаете непонятные стихи -
Вас осенит мысль, что это уже происходило, но будто раньше
В другой жизни, или в собственных иллюзиях, мечтах
Что вам было предначертано стать волей злого (или хорошего) рока
Что вы хотели этого раньше, но боялись признаться.
«Да, но я могу все изменить» - самовлюбленно произнесет хозяин судеб
Ну что ж, вперед, время граничит с памятью, так что ты успеешь
Еще до того, как спланируешь все исправить.
Время заперто в сознании, как кисель в банке –
Такое же вязкое, но приятное на вкус, хоть и бесполезное.
Все, что ты будешь делать, будет течь медленно и безвозвратно –
Потому что если кисель разлил, назад не соберешь.
Так вот. Ужасно представить, но еще ужаснее услышать
Что ваша жизнь уже обременима вселенскими извращениями,
Что вы бессильны, и конец у пьесы всегда один.
Что все обретает смысл лишь тогда, когда ты уверен –
Что все бессмысленно.
Что мир ощущает себя хозяином, и тебя принимает за раба
Которому, если дать свободу, то он либо погубит свою душу
Либо вернется обратно на плантации.
И единственный повод не выйти в окно – сила духа,
Потому что никто не любит проигрывать, даже в неравных условиях
Против фаворита, чемпиона или хозяина турнира, неважно,
Ваше желание и силуэт победителя в фантазиях будет двигать
Вашу лень разрушать барьеры.
Только мысль о том, что есть шанс победить, даст вам силы
Бороться с триклятым пространством за глоток воздуха,
С кровавой империей – за луч света в гостиной,
С Богами – за падших ангелов.
Но победить нельзя.
Нельзя навязать собственное мнение, писать очерки,
Выдавать свою мысль за гениальную, мыслить,
Что ты мыслишь верно, что все происходит только к лучшему,
Что это исповедь, и что я кому-нибудь нужен. Нельзя.
Нельзя задавать вопросы и не слушать на них ответ
Нельзя идти на бой с перерезанными венами
Нельзя не верить, только потому, что не хватает доказательств.
Нельзя победить.
Потому что победитель сыт с избытком от победы,
Ему больше не к чему стремиться.
Он автоматически заканчивает свой путь.
Потому что путь к победе – и есть жизнь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=602187
дата надходження 26.08.2015
дата закладки 03.09.2015
Мене любили вітер, дощ і сонце.
Мене любили змалечку й тепер.
Навіть в моє зачинене віконце
Дощ пролізав як справжній кавалер.
А як тоді сварились всі сусіди!
Собі залізе і сидить сто днів!
Повіддавали всі йому валізи,
Щоби назад вертатись не схотів...
Кормили сонце з рук тоді річками!
Ось пересохли так, що зморшки всі
На їх чолі!
Вимащуй хоч вершками-
Та не повернеш вроду! В гаманці
Поклали сонцю золота і срібла!
Хіба той дощ тепер вже загостить?
Я добре знаю, що йому потрібна...
Та сонце стало в ніч, і в день ходить...
В усіх річках вуста повисихали,
А я як лікар ради їм не дам...
Я й Юліанка в вітер дощ вплітали,
Та й Ви біжить допомагати нам!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=597376
дата надходження 02.08.2015
дата закладки 02.08.2015
В мене щастя так багато,
Що не знаю, де сховати.
Коли спатоньки лягала,
То в комоді заховала.
Потім не змогла заснути!
Всім роздам, щоб досягнути
Більше щастя! Догадалась!
Потім знову заховалась...
Почали мене гукати,
Щоб борги повіддавати.
Як же смію пояснити,
Що потрібно всіх любити?
Коли щастя ви набрали,
То мені і віддавали!
Коли щастячком ділилась,
Коли зовсім не скупилась! -
Щасливішою ставала,
І до неба долітала!
Я б насмілилась вас вчити
Всіх на світі полюбити!
Всі образи не тримати!
Хіба кульки, щоб пускати
В голубе, велике небо!
Це нам дуже, дуже треба!
Я маленька, та щаслива!
Очі сині! Я вродлива!
В коси сонечко вплітала,
Диво-вітер обнімала!
Дощ прив'яжу до драбини!
Хай заходить до хатини!
Я веселку розрізала,
І в пакуночки складала!
Всім сьогодні відправляю!
Ви щасливі! Знаю... Знаю...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596017
дата надходження 26.07.2015
дата закладки 31.07.2015
Дощовечір. Дощодень.
Дощоніч і дощосни.
Все співає нам пісень
Стиглий дощопад рясний.
Дощонастрій. Дощостан.
Дощолітній сірий сум...
Все плете самообман
Цей меланхолійний шум...
Дощороси. Дощокрай.
Дощодзеркало калюж.
І повзе дощоручай
По дорозі, ніби вуж...
Дощовимірний портал
Десь прорвала повінь вод...
І якийсь дощовандал
Щиро тішиться з негод...
З дощонеба повсякчас
Дощохмара цебенить...
І промоклий мій Пегас
П'є у вірші дощомить...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590542
дата надходження 29.06.2015
дата закладки 31.07.2015
Сьогодні вночі замовила собі дощ.Захотілось такого дарунку.
Він прийшов,а я не почула.Він перегортав пусту пляшку.Довго.Доки я не прокинулась.А мені так не хотілось виходити до нього.Треба було б попросити залишитись на цілий день.Вмовити якось.Не навчилась зустрічати гостей.А він пішов.Тихенько.Навшпиньки.Щоб не розбудити.І не слухати вмовлянь.Образився?
Потім я плакала.Бо зрозуміла,що мене люблять.Дуже далеко і близько.Що намагаються так багато робити для мене.Будують із слів цілі замки і міста,де вмовляють жити мою посмішку і щастя.Де шиють для мене сукніемоціїкрила.
Кожен день-це нове життя.І інколи крок назад або на місці-це той же крок вперед.Але ми це розуміємо потім.Спочатку треба поплакати від болі,бігти,щоб впасти.І тільки потім зрозуміти,що не треба питати за що.Бо це є для чогось.
Ми хороші.Ми дуже хороші.Зустрічі з людьми не настільки хорошими даються нам для іншого.Не для того,щоб повторювати,що ми повинні бачити когось наскрізь і не повторювати подібних помилок.Ні.Зовсім для іншого.Тільки ми це зрозуміємо потім.
Навіть пшеницю потрібно обмолочувати.Ніхто не буде молоти колос,щоб пекти хліб.Солому використають як підстилку для тварин або для лампачу.Саман...Саман...Суміш глини,соломи і піску...У найважливішої продовольчої культури не одна місія.Їй і вклоняться.І обмолочують...
Так і нам потрібні стебла,щоб триматися.І якщо дуже швидко підняти вгору-то там буде одна стеблина.Можливо,життя прихиляє нам до землі,бо так буде більше зернин?А не тому,що ми пусті...
Я сумувала за Вами.І якщо я не навчилась гарно коментувати і відповідати на коментарі-то хочу сказати сьогодні,що я Вас дуже люблю...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592301
дата надходження 07.07.2015
дата закладки 08.07.2015
У кожного свої виміри щастя.Своє власне сонце і небо.Свої крила і простір.
Дякую,що цей день для мене найкращий.Що хтось дуже далеко читає мої думки і дивиться на сльози радості.
Дякую за те,що цей сайт змінив моє життя.Занадто.
Коли я вранці прокидаюся і п"ю каву,то перевіряю тут свою скриньку листів.
Інколи потрібно в чомусь зізнатися.Навіть в любові до Вас...А особливо...
Дякую за те,що я завжди ТУТ щаслива...
Не завжди можна набрати гарних слів і віршів.Але...Для тебе інколи знаходять більше,ніж можливо...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592310
дата надходження 07.07.2015
дата закладки 08.07.2015
Навчись прощати всіх.І нас прощали.
Хіба образи легко так носити?
Ми цілий клунок в душу нанизали,
І хочемо до неба підскочити.
Навчись прощати.Відпусти образу.
Христос прощав і нас хотів навчити.
Ти зможеш.Не сьогодні.І не зразу.
Тоді й тебе Господь зможе простити.
Напевно,зірки теж мають свої пахощі.Як море,свіже сіно,лаванда і кохана людина.
Якби життя було справедливим-ми б стояли в черзі на свої заслуги і піднімалися б по сходинкам.Або вгору.Або вниз.А так ночами ми можемо лежати в ліжечку і дивитися на зорі.
Якщо погоджуєшся на кохання і наперед знаєш,що воно може швидко закінчитися і ти дивишся на це спокійно-то навчись відрізняти хоча б зиму від літа.Бо про кохання в тебе немає жодного уявлення.
Слава,визнання і успіх не потрібні лише тим талановитим людям,котрі довгий час жили в будинку цих примхливих виборців.
Нам потрібна віра у те,що нам найбільше потрібно.Нам потрібна віра,щоб силою думки заставити вірити інших.Нам потрібно починати з маленького-передати зірками філіжанку кави.
Хтось же тримає кожен день земну кулю в долонях і не дає їй впасти.
Мрії потрібні для напрямку.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585236
дата надходження 03.06.2015
дата закладки 25.06.2015
Знов вітер завивав з дощем як в лісі,
Набрав у жменю листя та й жбурнув.
Ні зіроньки.До ранку годин вісім.
А дощ із вітром небо проковтнув.
Мені б лише одненьку відшукати,
Беру драбину довгу,до небес.
Тулю до хмарки,буду підніматись,
Відшукуючи вулиці з адрес.
Ні надпису,ні літери,ні звуку,
Тільки душа,що бродить між століть.
А їй швиденько простягнула руку,
Хотіла у обіймах обігріть.
Вона на мене дивно подивилась,
Віночок з тернячка вже пересох.
За рученьку взяла.Перехрестилась.
Зламалася драбинонька.Удвох
Летіти будем до самого долу?
Чому її я втримать не змогла?
-Та ти чия?Хто сміє таку кволу
Не доглядати?!Я б...Я б стерегла!..
Синці не заживуть ніколи в неї,
А шкіра загрубіла і стара.
Пригнулася і йшла тепер землею,
Вже наліталась?
-Йду...Бо вже пора...
Я так хотіла в неї розпитати,
Хто лупцював?Хто сукню їй не прав?
-Та ти чия?
-Твоя...
І як до страти
Місяць повів.І дозвіл не питав...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=586235
дата надходження 08.06.2015
дата закладки 25.06.2015
Я - просто подих вітру на губах...
І більш нічого... Чуєш : більш нічого...
Моє життя - Чумацький Зорешлях :
Удень його нема - є тільки спогад...
Я - просто павутинка під дощем :
Промокла, та все та ж - дзвінкоголоса...
Отруйним упивається плющем
У зранену ментальність хижа осінь...
Я - просто птаха, вигнана з небес...
За що - не знаю - відібрали крила...
Мій світовимір...він кудись пощез...
Чи я його собі сама наснила?..
Я-крихітна росинка на листку :
Безслідно зникну, як пригріє сонце...
Лиш Всесвіт на Калиновім Містку
Тримає мою душу на долоньці ...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589750
дата надходження 25.06.2015
дата закладки 25.06.2015
Шепоче ніч солодкі дощосни-
Відчинене вікно вбирає звуки,
А морок надто в'їдливо-масний
Мене тримає холодом за руки...
Чомусь не сплю... Снує павук думки,
Вплітаючи секунди в павутиння...
Так хочеться намалювать зірки
На ватяне промокле хмаровиння...
У тишу закарбоване "тік-так"-
Годиннику не спиться і без кави...
Вітрисько - розкуйовджений відьмак,
У темінь викликає...для забави...
Іти - чи ні? Так страшно квилить птах -
Напевно править опівнічну месу...
А що, цікаво, снить замшілий дах?
Чи мають Янголи свою імейл-адресу?
Як лялечка, щільніше загорнусь
У ковдрококон - для метаморфози...
А ранок - затуманений дідусь -
Зітре зі щік мої безсонні сльози...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588695
дата надходження 20.06.2015
дата закладки 25.06.2015
Ми дуже часто пасивні у своїх мріях,у виборі літератури,фільму,продуктів харчування.Ми пасивно-байдужі.Не робимо зауваження,не висловлюємо свою думку.Все рівно ж нічого не зміниться!Не зміниться.Можливо.Все швидко не міняється.Та і не повинно мінятися швидко.Для змін не потрібен навіть час.Інколи.Але мовчати -це страшніше.Навіть не намагатися щось змінити.Навіть якщо знаєш,що все одно не виграєш.Байдужість сидить в наших душах і розростається.
Нам підсовують для перегляду серіали,які ми проковтуємо з великою насолодою.Пустісінькі. із використанням великого бюджету.Ток-шоу,в яких повно бруду.Люди смакують чужі біди і ставлення до життя.
Ми звикли жити шаблонно.Навіть привітання з святами і побажаннями схожі.Вони гарні і правильні.Всі як всі.Нагороди і грамоти вручаються по критеріям і міркам,які давно ніхто не диференціює.Так повинно бути.
В нас є час садити картоплю,щоб шлунок був завжди повний.Так і повинно бути!Піклуватися про помідори і капусту.Бо що потім?Навіщо нам шукати час,щоб погуляти з людиною,котра не може самостійно вийти на вулицю?Чи провідати її?Чи просто посидіти з нею під дощем.Якби в нас були видимі терези,на котрих картопля,прибирання будинку і любов до людини...Всьому знаходимо виправдання.Все важливо!Окрім любові?..
Ми знаходимо гроші,щоб купити нові шпалери,підремонтувати будинок і хвіртку.Але нам ніколи не вистачає коштів на похід до стоматолога,відпочинок і оздоровлення.Ми не любимо себе занадто.Пробігаємо крізь час,зовсім не відчуваючи смак життя.
Вірші-це плетіння-вишиванки з пір"їнок Янголяток.Це окраса,якою ніхто не хизується.
Ми з гордістю говоримо про те,що наш знайомий(знайома,друг,сват)купив ось таку машину!Ось такий будинок!Ось таку посаду!
А в мене є подружка,що має таку душу!Що більша за саме небо!Вона пише мені такі листи,що я посміхаюся навіть тоді,коли цілий день плакала!..А знаєте,я знаю так багато людей,котрі мають велику душу і вміють цінувати прекрасне:зорі,небо,вірші,сонце...Вони читають про це зараз...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588678
дата надходження 20.06.2015
дата закладки 25.06.2015
Отак іти за місяцем у безвість,
Сховавши душу за тугий замок,
Вростаючи свідомістю в безмежність,
Де сліз нема, ні болю, ні думок...
Вінок із будяків з чола здійнявши,
У плащаницю загорнувши сміх,
Сузір'ям стати (хоч дрібним) назавше...
Та тягне в баговиння Єви гріх...
І засихає вкотре сіль на віях...
Чи є мета в розлуки - вища суть?
Я алгоритм життя не розумію -
Та чи дано комусь його збагнуть?..
...Ця ніч на двох - в ній тільки я і місяць ...
Отак би йти за ним у небуття..
Мій поводирю світлий, ти не смійся -
Я нерозумне і сліпе дитя...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=587061
дата надходження 13.06.2015
дата закладки 18.06.2015
Распрощавшийся возраст дождливого неба
оставляет свой след асфальтным ботинком.
Рядом возмущается ненавистное эго.
Мой мир вмещается в черно-белой картинке.
Как беззубая пасть пытается грызть,
мы в надежду впитали последние силы,
чем биться в конвульсиях, уж лучше быть
блуждающей тенью опустошенной могилы.
Мы живы до тех пор, пока нам доверяют,
пока мы еще верим бушующим жилам.
Пока мы мараем тетради, что играют
в тон воспоминаний - отрезкам как иглам.
И натуральный оттенок оставляет опять
однообразие забавной шершавости песен
что слышны у вас в ухе. Жженая рать,
да пара копыт, чей цокот чудесен.
И как-будто нет смысла в следах от ботинка
и толку в дождливом теребящем окне
мой мир предстает в негативе картинкой
что шлет приветы благосклонно к тебе
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584430
дата надходження 30.05.2015
дата закладки 01.06.2015
Я маю все, що так для щастя треба:
Рідню, кохання, сонце, місяць, дах.
Я маю кусень хліба, власне небо,
Що ніжиться в синеньких кольорах.
Я маю все. Я маю навіть більше.
Я маю Бога, що в моїй душі.
Я пишу ще неписанії вірші,
Я маю вітер, квіти і дощі.
Я маю все:листочок,дні,хвилини,
Дерева, квіти, осінь, літо, сад.
І каву від коханої людини,.
Я маю весни,, ночі, зорепад.
Я маю Янголят, шо рано вранці
Мене цілують в личко і ідуть
Годить моїй найменшій забаганці.
Вони ж в моїм будиночку живуть!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584502
дата надходження 30.05.2015
дата закладки 01.06.2015
Где-то в ближайших окрестностях вы попытаетесь найти себя,
по крайней мере, надеясь удовлетвориться результатом,
увидеть в отражении тот образ, что красиво подается на блюде в ресторанах,
для черных пиджаков и шелковых платьев.
Но увы и ах, даже растратив полжизни чтобы понять жизнь - не поймешь,
если высшая степень твоих достижений измеряется в литрах алкоголя,
возглас о судьбе приобретает похотливую гордость,
что скрывается за беспомощным и ничего не заслуживающим куском эволюции.
Радость за мысль, веселье за истину,
вы можете делать свой выбор в пользу системы,
ибо она в итоге окажется победителем,
так зачем противиться и заранее опускать себя на уровень проигравших?
Вы будете часто задавать вопросы самому себе,
если хотите навести порядок в голове,
хотя от этого произойдет сплошной беспорядок,
потому что вы не найдете ответов,
но это единственный шанс не похоронить себя заживо.
Вы будете биться головой о стену, сводить счеты со старыми друзьями,
оскорблять незнакомцев, ненавидеть календарь и бояться завтрашнего рассвета,
но в этом и заключается сущность ваших бесполезных поисков.
Кто-либо на этой планете, возможно, будет рад вашему незаметному
и не приносящему прибыль успеху,
кроме похвалы, отнюдь не искренней, вы не получите ничего,
что можно съесть или посчитать.
Потому что ваша мысль не имеет права на громкое существование,
пускай она молчит и никого не тревожит.
Вы можете уставиться в черное зеркало и медленно деградировать,
пока словарный запас не начнет вопить от недостатка кислорода,
а взгляды на мир не исчезнут в мимо проходящих силуэтах.
Нужно сделать выбор. Это будет худшее время на циферблате.
Даже после достижения бессмысленной цели, вы окажетесь побежденным,
потому что вы в полном одиночестве, окутанном мрачным отблеском самого себя.
Внутри будет идти борьба на выживание,
снаружи - ассоциативные расстройства, депрессия, негатив.
Таким образом, вы станете обузой не только для вселенной, но и для самого себя.
И что еще хуже, обе стороны захотят избавиться от вас.
Вы должны сделать выбор, пока не выбрали за вас.
Выбрать смерть, чтобы жить. Страдания, чтобы любить.
Стать частью зла, чтобы совершать добро.
Потому что здесь никто вам не поможет. Потому что здесь вы никому не нужны.
Потому что вы появились на этот свет одним, и в одиночку его покинете.
Если вы определились, подумайте еще раз о своем выборе.
Где-то в непонятных жестах и одичалых символах вы искали вдохновения.
Где-то в ближайших окрестностях вы пытались найти себя...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=582409
дата надходження 20.05.2015
дата закладки 20.05.2015
Я хвилиноньки у рученьках тримала,
Коси довгі,довгі довго заплітала.
Я ховала їх в шухляду і торбинки.
Виростають в час малесенькі хвилинки.
Ненавмисно я підслухала розмову,
Що не люблять українську нашу мову.
А ще чула,що хотіли час вбивати!
Ой,це як?І де мені його сховати?!
Бо мені його завжди не вистачає,
Моя лялька сукні нової немає.
Вітерець я ще хотіла захистити,
Щоби дощик смів у гості приходити.
Чим дорослі час вбиватимуть?Не знаю.
Чи сокирою?Чи зброєю?..Благаю:
Я маленька,та сховаю час в комоді...
Може...Буде час колись...Колись...У моді?..
Може будуть цінувати,шанувати.
З обережністю носити...Рятувати..
Щоб дорослим не схотілось його вбити...
Я маленька...Та я вчу ним дорожити...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=579300
дата надходження 06.05.2015
дата закладки 07.05.2015
Кожна емоція нам для чогось потрібна.Потрібно вчитися пережити її,відчути і зробити правильний висновок.Чи перебувати в ній довгий проміжок часу,чи перейти як холодну річку і не стояти в ній,щоб не застудитись.
Неможливо весь час посміхатися і бути в гарному настрої.Носити посмішку як прикрасу,щоб справити позитивне враження на людей,з котрими ти спілкуєшся.Щоб вони не догадались,що у вас не все гаразд.Дурниці.Кожна людина справжня.Їй буває боляче,соромно,вона гнівається.
Кожна емоція має щось схоже з спеціями.Прикрашає смак страви і додає відмінність.Вона додається в страву в таких кількостях,щоб підкреслити її смак, а не зіпсувати.Якщо боляче,то потрібно плакати.Але не тиждень чи два.Потім посміхатись від цілунку сонця і дотику дощу.
В вік технічного прогресу і душевного регресу йде споживання штучної страви,на приготування якої майже не потрачено часу.Але їжа,наші вчинки і думки-це стан нашого здоров"я.
Колись спеції були поштовхом до подорожей.Тепер наша подорож-найближчий супермаркет до штучних спецій,які перекреслюють смак страви і здоров"я.
Прибираючи будинок чи кімнату ми намагаємось викинути непотріб.Зате в думках і душі носимо бруду стільки,що вистачить прибирати не один день.Так що з сьогоднішнього дня викидуємо всі образи,гнів,невдячність.Дякуємо Богу.Молимося.І посміхаємося!
Прикрашаємо себе здоров"ям,чистим одягом зі смаком,посмішкою з гарненькими зубами,доглянутими руками і ніжками.А прикраємо ялинку на Новий рік.Навіщо чіпляти на себе золоті чи стрібні прикраси?Це ніби носити на собі бірку,щоб підкреслити,скільки ми можемо заробити за рік.Хоча є винятки:сукня,високі підбори і червона доріжка...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=579019
дата надходження 05.05.2015
дата закладки 05.05.2015
Дорогая, мне нужен только билет до Уфы,
работа на собственной ферме, немного цветов в саду,
не быть слепцом, дай Бог, все увидеть,
всех крепко обнимать, никого не обидеть.
Мне нужно чуть-чуть человечности, позитива, жизнелюбия,
словесной бесконечности уснувшего трудолюбия,
всецелой бескрайности опознанных событий
неожиданных, но все же необходимых.
Мне нужно больше улыбок любимых,
мне нужно искать в самой глуши
опечаленных широт, затоптанных и лживых,
местности беглой из дырявых вершин.
Мне нужен аршин
не земли, а вселенной,
мне нужен весь человек в простоте
существующей веры, безудержно тленной
растворяющей сомнения в рыхлой земле.
Дорогая, мне не нужно ничего, кроме присутствия,
одобрения свыше, чувственного напутствия,
ничего, кроме –
пространства зеленых кузнечиков
мира в бумажке, хвойных подсвечников.
Кроме добра в каждом упущенном часе,
любви ко всему и во всем натощак,
кроме искры в луже асфальтной трассы,
кроме того, что есть просто так.
Только момент и правдивый рассказ
о еще одной искавшей скрытной душе
только момент, наступивший уже
но еще не обронивший бессмысленных фраз.
Дорогая, мне нужен невозвратимый билет,
мне нужно очень мало, но насовсем
мне нужен в сущности - я, и человек-ответ,
на любую возможность, сходящую на нет.
Привычный запах детсадовских кустарников,
блаженные мысли разумения чего-либо,
ничтожная крупица счастья аграрников,
не важно кого - кем бы я ни был.
Дорогая. Мне нужен только билет до Уфы,
где еще, кроме как в путешествии
можно избавиться от тоски конуры
апокалиптического предшествия?
Надеюсь, полмира в ожидании эха
прошедших исторических знатных деньков,
замрут на секунду, позволив проехать
неприкосновенность могильных веков.
Дорогая, я отправляюсь на поиски твоего родного дома
И потерянной частички себя
Что остается мелькать на фотографии
Знаменуя присутствие Бога.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578890
дата надходження 04.05.2015
дата закладки 04.05.2015
Спи маленьке Янголятко.
Я із літерок горнятко
Намалюю,щоб збирати
Тобі мрії й пакувати
Їх в шухлядочки маленькі.
Будуть дуже прегарненькі!
А коли не зможеш спати,
То попрошу Божу Матір,
Щоб за тебе помолилась.
І до себе притулила.
Спи маленьке Янголятко.
Спить вже й божеє дитятко.
Спить хатинонька і річка,
Спить травинонька.І нічка
Вже побігла ніжки мити,
Щоби босоніж ходити!
Спи.Цілую.Обнімаю.
Янголяток приставляти
Сон солодкий вартувати.
І тебе поцілувати!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578732
дата надходження 03.05.2015
дата закладки 04.05.2015
В дитинстві в неї було дуже довге волося.Коли мама відводила її в перукарню,то ніхто не погоджувався обстригти їй коси.Воно було кольору сонця.
В котрий раз вона сиділа в перукарні і плакала.Ї знову ніхто не погодився.Одного разу зайшла знайома її мати.І сказала,що мале дитинча не повинно слізьми заставляти всіх робити те,що вона хоче.Через декілька хвилин предовге волосся лежало на землі.
В школі вона намагалася бути найкращою.В першому класі вчителька зазначила написати рядочок.Це були звичайні галочки.Вона вирішила,що вчителька наплутала.І це повинна була бути буква"с".Дівчина чомусь довго сперечалася з першою вчителькою.І цілий місяць плакала.Бо це була її перша четвірка.
Вона пережила багато спроб згвалтування.Вперше це було в Криму.В білий день.Коли навкруги ходили тисячі людей.А за декілька метрів було море.Вона плакала.Молила.Десяток хлопців,схожих на наркоманів,обступили її і говорили,що вони вчинять з нею.Байдужі люди навіть не глянули в її бік.Тоді вона побачила хлопця з їхнього табору.Він за хвилину когось знайшов,зняв свій срібний хрестик і курточку.Коли почав підходити потяг,якісь хлопці допомогли йому затягнути її в потяг.
За неї говорили,що більш жадібної людини немає в світі.Що вона за гривню десять разів пробіжить голою містом.Та вона знала,що люди добрі.
Вона вийшла заміж,щоб не жити вдома.А ще він був дуже гарний.Бог завжди допомагав їй.Коли вона втікала з грудною дитиною вночі до батьків,то переставала боятися темряви.Інколи не було часу взяти скляночку для дитина і взути черевики.
Потім він на колінах вмовляв повернутись.А потім викрадав дитину,щоб не панькатися з нею.І вона наче цуценя бігла слідом.Щоб зварити вечерю за зароблені нею гроші.І щоб чути годинні крики,що порції занадто великі.Або на хвилину пізніше зварена вечеря.
Коли в енний раз захворів її батько і вона декілька ночей поспіль не спала біля нього і хвильку,плакала багато днів і ночей,то могла почути в відповідь,що в неї на місці серця тільки камінь.Він дивувався,що можна бути настільки жорстокою.І що в неї немає і краплинки людяності.
Навіщо обпалюють її крила?Спочатку її це дивувало.Тільки потім вона зрозуміла:коли летітиме вночі,то комусь обов"язково світитиме.Можливо,хтось буде йти через зовсім вузесенький міст і не впаде в стрімку течію.Вона врятує хоч одне життя.Тоді житиме не даремно.Тоді буде дуже щасливою.І пошиє ще багато крильцят.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=571393
дата надходження 02.04.2015
дата закладки 11.04.2015
Рай від пекла відрізняється не сонцем і темрявою.Не садом і великими котлами.І зовсім не квітами і посмішками на обличчі.Рай від пекла відрізняється скеровуванням довгих ложок за обіднім столом,що прив"язані до рук.В раю навчились кормити ближнього.В пеклі-себе...
Я хочу дарувати обійми.Інколи посторонній людині погано,ти її обнімаєш і вона починає вірити,що біль її розділений.Хоча відчути до крихти біль чужої людина неможливо...
Мені боляче,коли люди не розуміють любов до ближнього.Інколи я навіть більше люблю людину,котра образила мене.Бо вона нещасна і трішки нерозумна.В неї було багато болю в душі.Або вона його відчуває зовсім по іншому...
Коли я бачила як чоловік плакав від того,що жалів зовсім посторонню людину,я зрозуміла,що дуже часто не помиляла.Я знала,що в людей є велике серце.Просто ми не помічаємо таких дрібниць...Дрібниць?..
Я б хотіла,щоб світ змінився.Щоб ми почали зовсім з малесенького.Принесли старій сусідці хліба,подарували посмішку хворій людині,поділилися обідом.І навчилися хоч трішки не виставляти напоказ доброту...
Ніколи не говоріть,що Вам важко домогати.Або немає чим.Завжди є.Тільки нам не хочеться це розуміти...
Я люблю Вас...Дуже...Дуже...Всіх,хто заходить на мою сторінку.А я навіть подякувати інколи не можу.Та я Вас дуже люблю...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=570577
дата надходження 30.03.2015
дата закладки 11.04.2015
Все здавалось,що я твоя.
По віконцю шепоче вітер,
Що без тебе змалить земля,
Не ростимуть дерева,квіти...
Що хотіла?Щоб ти прийшов.
Щоб в віконце одне дивились.
Наче бричкою перейшов
Мою душу...Сльози скупились
Увібрати у себе біль.
Покотитися і пропасти.
Шматували в душі...Як сіль...
Я змогла...На коліна впасти...
Не лікує ні час, ні сни.
Ні весна,що вдяглася в вбрання
І стоїть десь коло стіни,
Що ростить лиш моє чекання.
Прости,что не могу
Дарить моря и страны.
Но я уберегу
Тебя мой долгожданный.
Лишь я тебе отдам
Кусок последний хлеба.
А я по вечерам
Все звезды сниму с неба.
Прости,что злата нет,
Прости,что не царевна.
Но только мил мне свет
С тобою повседневный.
Прости,что я тебя
У Бога на коленьях
Молила.Голубям
Всегда стихотвореньиц
Крошила словно хлеб.
Тебе передавала.
Из этих нужных лепт
Тебя я отыскала.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=568842
дата надходження 23.03.2015
дата закладки 27.03.2015
Для чогось нам потрібні всі відтінки в душі:радість,біль,сум,захоплення,ніжність,гнів,обурення,страх,щастя.Не брати все близько до душі...А тоді до чого брати і притуляти?До ноги,обличчя чи долонь?
Кохання не має зовсім ніякого відношення до визначення термінології наукової на його рахунок і висловів людей.Це подарунок Бога.Який не обов'язково перев'язаний гарнюсінькою стрічечкою.Ми повинні побачити його і відчути.Холод,тепло ми теж не бачимо.Але не взуваємо теплих чобітків влітку.І не ходимо босоніж взимку.
Відчути чужий біль і простягнути долоню з малюсінькою допомогою можна навіть тоді,коли твій біль перевищує в мільйон разів.Навіть не для того,щоб побачив Господь.Ти міняєш цей світ на краще.Навіть якщо про це забудуть в наступну хвилину.Такий вчинок потрібний.Хіба він маленький?Хіба велика піщинка?Хіба зірка дрібнесенька?Зірок більше,ніж всіх піщинок.То що ж тоді...Розмір?
Майже кожного вечора я дивлюся на саму велику зірку,цілую її і передаю побажання найсолодших снів для маленької дівчинки.Це потрібно мені.
Все,що написали класики і викарбували в формуванні нашого сприйняття досконалості зовсім не означає,що від цього не можна відштовхуватися і стати на один щабель вище навіть своєю недосконалістю.Не потрібно вдосконалювати закони Кеплера.І переробляти.І доробляти.Але хіба найкращий роман в світ івже написаний?Вже прочитаний?
Хіба життя несправедливе?!Вона просто дуже несправедливе.А як інакше?Скажіть мені?Тоді б після закінчення школи відмінниці і красуні вийшли заміж за принців,інші дівчатка за хлопців середнього статку і щось схоже.І так далі.Побив кішку-Бог послав одну хворобу,зламав дерево-іншу...Але ж все не так...
Інколи старий Янгол латає дірку в погребі багача.І відбираю корову в бідняка.А ми навіть не здогадуємось про вартість тієї зарплатні...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=569272
дата надходження 25.03.2015
дата закладки 27.03.2015
Как долго ты меня прождал!
Вот ветер воет у калитки.
Листает листья как журнал,
Чтоб вычеркнуть везде ошибки.
Как долго я тебя ждала!
Здесь дождь перебирает пряжу,
В которой осень зеркала
Перетирала на продажу.
Как мне тебя доцеловать,
Да так,чтобы устать немножко...
Я о тебе смогла мечтать.
Все звезды для тебя в лукошко
Пособирала.Отдаю!
Ты самый лучший в целом свете.
Ведь я тебя...Я так люблю!
Как любят Ангелы...И дети...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=568850
дата надходження 23.03.2015
дата закладки 24.03.2015
-Дивись! Там стільки людей зібралося!
-Та це вчорашні вигадки,-дівчина сильніша притулилася до свого коханого.
-Ти віриш? Ти віриш в ці речі? Яхта відправилась в море, а жінка наздоганяла її! Вона йшла по хвилям! Та хтось впізнав її! Це...Колишня повія...
-Давай підійдемо ближче,-дівчина підвелась і потягнула свого коханого.
Мертва жінка лежала дуже дивно. Очі відкриті, руки складені так, ніби вона досі молилася. На руках була намотана нитка.
-Вона ж чиясь мама. Яка молода,-дівчина почала плакати.-Що ж в неї в руці?
Мертва жінка ніби почула і розтулила долоні. В руці в неї був дерев'яний натільний хрестик...
-Як русалка. Немолода. Коси довжелезні і гарні. Я їй личить,-хлопець говорив так, ніби мертва зараз підніметься і піде до свого будинку...
Дощ прикривав своїми долонями вулиці, будиночки і довгі коси красуні. Вона посміхалась і піднімала голову.
-Не залишиш мене?
-Ніколи!-незнайомець підійшов і обняв її.
-Та...Це я з дощем...Розмовляла...-вона опустила очі.
-Андрій,-він легенько поцілував її в шию. Вона ще дужче закрила очі.-Та промов хоч слово. Ти...
-Аніка.
-Я проведу тебе…
Було так солодко на душі.Ще ніколи чоловік не торкався її вуст.Вона якось навіть не до кінця зрозуміла як опинилася в його будинку.Дощ не вщухав до ранку.Стукав в вікна і душу.Так не можна було робити!Не можна!
-Ти дуже гарна,-Андрій цілував її тіло.А вона просто тремтіла.Від щастя.Це був початок ї щастя.
-Моя хороша…
-Я..Я…Не можу!-вона тримала руками мокру сукню.
-Ти тільки зігрієшся.І я проведу тебе до твого будинку…
Вона розплющила очі.Вже ранок.Хотіла повернутись і поцілувати його.Побачила кров на простирадлі і почервоніла.
-Ось.Візьми.Це дуже багато грошей.Ти варта цього.Бери.Тобі вистачить навіть на декілька років.Дивлячись на твою сукню…Я мусив тобі допомогти.Таке зараз вже ніхто не носить…
Аніка зовсім не плакала.Навіть руки не тремтіли.Це була її перша ніч.Скільки разів вона думала про неї!Гроші були схожі на потвор,що глумилися над її душею.
На вулиці ще залишились маленькі калюжі від вчорашнього дощу.Вона присіла і почала відмивати ногу від краплинок крові.Потім знайшла маленький камінець,тримала його довго в воді.Ніби це велика губка.І терла ним ногу до крові…
Хлопчик народився зимою.Ніби тоді заморозився біль в її душі.Малесеньке тільце лежало поруч.
-Я ніколи тебе не покину.Ти будеш самим щасливим на цій землі.Я обіцяю тобі.Обіцяю.Тільки вір мені,-великі оченятка вперше роздивлялися цей світ.Потім він почав крутити голівонькою.-Їсти хочеш?Ой,вибач.Який ти в мене красивий…
Вона принесла його в кімнату.За яку було майже нічим платити.Та вона знала,що все буде добре…
В чотири рочки він став частіше плакати.І майже зовсім не хотів їсти.
Кабінет лікаря був маленьким.Та старенький чоловік дивився і хитав головою.
-Що з моїм сином?!Скажіть!..Благаю,-хотіла плакати.Та навіть сльози чомусь не котилися.Зупинилася серед душі і тримали біль як в лещатах.
-Тут потрібно дуже багато грошей.Ну…Щоб дати йому хоч маленьку надію.Чекати не можна…
-Я знайду!Знайду!Тільки допоможіть!-вона говорила і говорила.А в кімнаті залишилось молоко і кусень хліба.Це майже всі гроші.
-Ось прізвище лікаря.Можливо,він візьметься за цю операцію.Ви залиште його в лікарні.І знайдіть гроші.
Вона просила від всіх знайомих і близьких.Але це була крапля в морі.Крапля,в котрій з кожною хвилиною топилася маленька надія…
Продати щось?Квартири не було.Каблучок також.В неї було гарне тіло.Чоловіки кожен день дивилися на неї.Та вона боялася некохання і болі…
Цей заплатив найбільше.Повіям стільки не платять.Ніколи.
-Прийдеш і завтра?Я знайду тобі ще додатковий заробіток.Якби ти не була повією,то я б залишив дружину.Таких красунь навіть в фільмах мало…
Вона несла гроші в лікарню і знову поверталя.Не спала вночі ні хвильки.Допомагав тільки дощ.Вона знаходила маленький камінчик,мочила його в калюжі і до крові витирала тіло…Але Миколка залишився жити!
В сімнадцять йому хтось все розповів.Як багато років тому назад вона заробляла гроші.Аніка хотіла щось пояснити.
-Мені соромно з тобою жити!Я їду!Назавжди!Маю надію,що більше не побачу тебе!-Микола навіть не глянув на неї.
-Хрестик тільки візьми.І все…
Та він зачинив двері і навіть не подивився на маму.
Вже десяту осінь дощ намагався її заспокоїти.Та серце не переставало боліти.Ходити на роботу вона не могла.Платити за кімнату було нічим.Та Бог не залишив її.В знайомої в глухому селі була маленька хатинонька.Там майже не було скла на вікнах.Вітер почував себе господарем і розгрібав голими руками листя,що сам і накидав в кімнаті.Через тоненьку стіну був хлівець.Він був без вікна і там було тепліше.Старий сусід подарував їй козу.Життя продовжувалось.
Зимою було дуже холодно.Та Аніка лягала спати в ясла.Маленький хлівець від подиху людини і худобинки ставав теплішим.Вітер злився.Його рука не могла дотягнутися до обличчя жінки.Це не та кімната,де він зазвичай хазяйнував…
Сусід попросив її купити ліки.Він хворів.А донька не змогла приїхати.
-Ось тобі гроші і на дорогу.Ти ж майже десять років не була в місті.Послухай ти старого.Допоможи,-він поклав гроші на стіл.А їй стало соромно,що вона сама не може за власні гроші йому купити…-І море побачиш.Ти так його любиш…
Коли вона виходила з аптеки,то побачила велику автівку.
-Миколо!Миколко!?
-Я…Не думав,що тебе зустріну.Як ти?
Вона чекала,що він скаже одне слово…Мамо…Але дива не було.
-Я?Добре,-вона посміхалася і так хотіла лише одного:просто торкнутися своєї дитини.
-Гроші потрібні?Тобі потрібні гроші?В мене декілька готелів.Я всього досяг в цьому житті.Ти ж мені нічого не дала.Окрім ганьби,-він подився на неї так,ніби перед ним стояла чужа людина.
-В мене багато грошей.Я добре заробляю.Дякую.
-Бери.Ось тобі чек.Зараз підпишу,-він почав щось шукати в кишені.
-Миколко,в мене завтра день народження.Зроби мені подарунок…
-Я куплю тобі будинок навіть в Англії.Щоб менше згадувати про те,ким ти була!
-Ти не зрозумів.Ось…Дерев»яний хрестик…Я все хочу тобі його подарувати…Дозволь провести тебе,-вона впала на коліна.
-Добре.Ось гроші…
-Та які гроші,дитинко!В мене все є!Я проведу тебе…
-Але я на яхті зараз відправляюсь в море…Можливо…Колись ще побачимось…
-Дякую за все.Можна з тобою?
Аніка сиділа в машині і хотіла тільки поцілувати його.Або хоч раз обійняти.Але Микола всю дорогу мовчав…
-Миколко,дякую за подарунок.Бачить Бог,що я й мріяти не сміла…
Яхта відходила від берегу.А вона згадала,що він забув хрестик.
-Миколко,почекай!Я забула!
Вона бігла по морю і тримала хрестик в долоні.Щоб дитина одягла на шию.І його ніколи не залишив Господь.Щоб Миколка пробачив її…
Швидка приїхала пізно вечером.Куди поспішати?Це ж не виклик.Тіло ніхто навіть не прикрив.Руки були складені так,ніби Господь слухав її живу душу і досі.
-А хрестик?Його ж викинуть!-чужа дівчина почала плакати.
-Вона ж тобі чужа!
-Вона ж чиясь мама…Ти розумієш це!Розумієш?!
Дощ краплями розчинявся в малесеньких пісчинках.Ніби його зовсім не було.Такі дрібненькі сльозинки Янголяточок…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=568370
дата надходження 21.03.2015
дата закладки 22.03.2015
Маленька дівчинка писала листи.Маленькій дівчинці,в котрої боліла душа.І завжди писала:я тебе лублу.
Старезна тиша нишпорила навіть крізь травинки .Маленька дівчинка питала в Бога,чи бачить він її в цю хвилину.Він відповідав їй кожного разу навіть подихом вітру.Та вона хотіла почути його голос.Які в нього руки і який в нього голос?Чим вмивається він вранці?Чи знає він смак кави?
Потім вона згадала стару церкву.Як молоденький священник молився за мир в країні.Вона згадала,що просто впала на коліна.Від його погляду.Бо і він впав на коліна.Не став.А впав.Вона зрозуміла,що у людей велика душа.Більша за цілу планету.Щирість молитви її вразила.Вона плакала.
Вона ненавиділа байдужість.Не розуміла,як можна завжди посміхатись.Жива людина не може бути правильною завжди.Це ніби кардіограма мертвої людини.
Вона вміла цінувати посмішку людини, в котрої не було навіть житла.Бо за неї турбувався сам Бог.А не держава.
Потрібно зробити неправильно,щоб зрозуміти,коли ти зробиш правильно.
Я тебе лублу.Вибач,що написала тобі відкритий лист.В хвилини,коли душа навіть не побинтована,ти намагаєшся вилікувати її.Піднімаєш,обнімаєш і спускаєш.Як робили біля Ісуса.Колись давно.Тільки там трішки по іншому було.Це особистий лист.Зрозумієш лише ти...Я лублу тебе...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=568142
дата надходження 20.03.2015
дата закладки 21.03.2015
на твір:
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=567938
автор Наталія Циганова.
Не спали мене, небо...
Ні, не птаха, не зірка я...
І святіший хто -небудь -
То перлина і є твоя...
Та дозволь хоча б краєм,
Хоч по хмарах пройти мені...
Просто я догораю
У холоднім чужім вогні...
Не карай мене, небо,
За зухвалість мою таку...
Ні, без прав я на тебе...
Та щастить же і жебраку...
Так подай мені милість...
Не на довго... хоча б на мить...
І болюча безкрилість
У обійми твої злетить...
А тоді -хоч у прірву...
Хоч у темінь болотних вод...
Обіцяю, я вирву
Із душі твій секретний код...
Не ховай мене ,небо ,
Не цурайся колючих сліз...
Дай торкнутись до тебе...
А тоді... можна впасти вниз...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=568009
дата надходження 20.03.2015
дата закладки 20.03.2015
Не красуня, але й не чудовисько,
Ішла містом вечірнім дівчина -
Ішла гордо, повз вічне збіговисько
З теплим вітром і місяцем звінчана...
Не скарбів не несла, ні придАного,
Тільки мрії безмежне сяєво,
Тільки душу, шипами зранену,
Тільки серце, на два розкраєне...
І брела навпростець грозами,
І босоніж брела калюжами...
Тільки верби з гнучкими лозами
Не бували до сліз байдужими...
Навздогін їй летіли камені,
І зловтіха лилась отрутою...
Два крила ледь кровили зламані
За інакшість її спокутою...
Йшла за місто бруднюче смілИво -
Де дорога кінчалась прірвою...
Крок останній... І сірість в'їдлива
Вже невладна над птахою білою...
...Не красуня, але й не чудовисько-
Просто трохи інакша дівчина -
Стала лебедем над збіговиськом
У призахідних сонця промінчиках...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564198
дата надходження 04.03.2015
дата закладки 20.03.2015
В той раз ми знову бачились...Тоді...
Ти ще казав, що віршами лікують.
В столітті іншім...Десь на висоті
Попід землею, де лиш зорі чують...
Подумати, що навіть страшний біль
Зміг розчинитись до одної крихти
В душі на дні неначе це як сіль!
А потім ще й байдужістю обрости...
І тільки тиша брязкальця вдягла.
Як та панянка на підборах ходить.
Ще й самота мене підстерегла,
Запевнила, що зовсім не нашкодить.
Тоді були важливі всі слова,
Котрі я не змогла ніяк розчути...
Та я лиш тілом ще була жива...
Душа в могилі...Мріє...Хоч заснути...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=567389
дата надходження 17.03.2015
дата закладки 19.03.2015
Я не мрію про рай.Не заслужу ніколи.Я знаю.
Бездоганність у вчинках,в думках?!Я така Господь грішна!
Лиш залиш мене з ним!..Назавжди...На життя всі!..Благаю!
Плаче пісня вітрами і зорями як божевільна.
Я як в пекло?Домовлюся,щоби в цім світі великім
Було більше любові,не плакали діти маленькі.
Я молитись й там буду на стільчику зовсім старенькім.
Чи там є хоч стежки?Може й є...Але дуже вузенькі...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=567423
дата надходження 17.03.2015
дата закладки 18.03.2015
Покинута.Відкинута.Невзута.
Напнула крильця цвяхами за спину.
Стояла в полі вітром розіпнута.
Присіла відпочити на хвилину.
Маля таке.А скільки вже відчула.
Хотілося з будиночку злетіти,
Щоб біль отой покинув!..Промайнула
Така ось думка...Треба!..Захотіти?!
Замерзли ноги.Дві скоринки хліба
Лежали на землі..Її чекали.
-Господь,спасибі!..
Край самого неба
Три Янголя півмісяця гойдали.
Потрібно тільки ранку дочекатись.
Господь її ніколи не покине!..
Тим Янголам сьогодні пильнувати
Дівча,бо воно з їхньої родини...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=558757
дата надходження 10.02.2015
дата закладки 19.02.2015
Ти мене більш ніколи не знайдеш.
Піду.Назавжди.І не в це століття...
Ти мій роман вже вкотре відкладеш.
А я вберусь...В якесь старе лахміття
І в осінь йду.Повернуся?Та ні.
Я прийду тільки Янголом маленьким.
Ти будеш слухати сумні пісні.
Ти мій..Такий...Такий іще рідненький!..
Мене ти вже ніколи не знайдеш.
Назавжди йду.Від тебе.І від ночі.
А ти мені ще лілеї зірвеш.
Не зможеш лиш ніяк згадати очі!..
Змахнеш малу сльозинку і підеш
Шукати іншу...Ти мене заміниш
Неначе річ!Ой, осінь, ще прядеш
Моє кохання.Ти лиш в нього віриш...
Коли ти доживеш своє життя
З чужим коханням,що таке,як в інших.
Шукатимеш до себе співчуття
В себе самого...Тобі знову гірше?
Не помирай!Лише не помирай!
Що тобі старість!Що?!Мене немає?!
Я й Янголом кохала!Ти це знай!
Я та,що навіть мертвою кохає!
Змахнула осінь сльози.Та не плач!
Старе лахміття з листя одягала...
Що я пішла назавжди...Ти пробач...
Я тебе з неба завжди цілувала...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=535424
дата надходження 07.11.2014
дата закладки 22.11.2014
На впале, вже давно зіпріле, листя
повільно напливає сонний ранок.
В дорозі розкидає ненавмисно
Перлини ще поснулого туману.
Заплакані дерева розпускають
осінні крони, інеєм покриті.
І знають, що десь там за небокраєм
природа пахне свіжим теплим літом.
І я прокинусь зранку на світанні,
в надії на нове осіннє диво.
Погода потонула в листопаді,
а я в бажанні - мати щастя крила.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=538072
дата надходження 19.11.2014
дата закладки 22.11.2014
Відчую те,чого не відчувала.
Відбілю сніг,дощ в небо поверну.
В думках цілую тих,кого прощала,
Хоч слів до них ніяк не підберу.
Прощаю всіх.За все.І обіймаю
Ніби руками,що хтось поламав.
Хоч прощення не так я відчуваю...
Здається,Бог по іншому прощав.
Та я людина.Я лише людина.
Ворона біла.Це красиво так!
Прощаю всіх на світі в цю хвилину.
Для мене рівні цар й простий бідняк.
Не смію я нікого засудити,
Байдужість я не прийму до душі.
Сказав нам Бог лиш ближнього любити.
А я ще осінь,небо і дощі!
А я люблю ще смуток,листя,мрію,
Ліси,моря,похмурі зовсім дні.
І від краси тої божеволію!
Лиш досі...Гинуть люди...На війні...
Над небом їхнім зорі стали інші.
Та коли тиша ступить край села,
Вони читають наші з вами вірші...
А я би так?..А я би так змогла?..
Молюсь за вас.І кожний,хто читає.
Війна така...Та скоро все мине...
Зима все білим снігом залатає...
Зболілі душі...Вас...І ще мене...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=537866
дата надходження 18.11.2014
дата закладки 22.11.2014
Вірте в чудеса,чудеса найбільші від Бога.
*********
На самоті найкраще зливатись із світом,
тоді серце у спокої.
**********
Людина людині ніколи не була вірна,
постійний і вірний Всевишній.
*********
Думки потрібно тримати на чистоті доброти,
вона допомагає зберегти пам"ять.
***********
Дерево не шкодує за скинутим листям,
і людині неварто шкодувати за прожитими
роками.Для нас нове вже сьогодні.
***********
Зрізане дерево збирає довго сили від землі,
щоб відродити бодай гілку.Вчімся у природи відновлюватись,
навіть після втраченого.
***********
Всяка прожита невдала година життя,це завжди початок
нового потоку,сильнішого.
***********
Водопад чим ближче до прямого потоку,тим сила води більша,
вливайтесь у широкі ріки життя,це рух.
***********
Чим частіше споглядаєте у дзеркало ,тим більше залишаєте
свого потенціалу.Більше дивіться на гладь води,вона очистить,
надасть тонусу життя.
************
Не бий себе в груди,що ти всезнайка,світ дає,
але й має право забирати.
************
Ніколи нефутболь в лісі,тим,що росте в нім, ти в гостях.
Те що ти зіб"єш ногами,може когось спасти.
************
Брехня заради спасіння чужого життя,стає правдою брехні.
***********
Всі ми бажаєм собі і іншим здоров"я,а воно кругом нас,
потрібне бажання його взяти у руки.
***********
Ніколи непізно починати,гірше ніколи не починати.
**********
Наша суєтність пуста про примхи погоди.У Бога все
під рукою.
***********
Якось на конкурсі краси,де була учасниця моя донька,
куратор дуже хвалила її.Стороня людина,яка почула,зауважила мені,
на мою просту подяку куратору.Моя відповідь їй,стала моїм афоризмом:
В те що нам дано,ми додаєм свої труди,що і є результатом,який
плодоносить.А трудами восхвалятись негоже.
***********
Піст це не тільки очистка всього організму,але продовження
стану молодості.
************
Мудрості неможливо навчитись,її потрібно нажити і
додавти в раціон буття.
*************
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=537999
дата надходження 19.11.2014
дата закладки 22.11.2014
Останнім променем призахідного сонця
Торкну твоє замислене чоло,
ЗалИшусь теплим вітром у долонці,
До серця притулю своє крило...
Прошепочу тобі осінню колискову
Акордом нерозгублених листків,
І місячну посріблену підкову
Віддам за тебе феї чароснів...
Сплету вінок собі із білого латаття,
Зроблю намисто з тисячі зірок,
І, скинувши своє домашнє плаття,
Зроблю в твій сон несмілий тихий крок...
Наснюсь тобі в цю ніч ... Як сниться синє море,
Що берег заціловує щомить...
Я буду така ж ніжна і прозора,
Я буду колисати і п'янить...
І коли сон піде від тебе рано -вранці,
І день розвіє чари до кінця,
Побачиш знов промінчик на фіранці -
Мого усюдисущого гінця...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=526814
дата надходження 30.09.2014
дата закладки 18.10.2014
У флейти є свій звук,
У скрипки неодмінне соло,
Трембіта відгук верховин,
Дудук в тиші розмова.
А балалайка три струни,
без слова і не Муза.
Бандура мудрість з вічної сльози
на струнах з тридцяти,
гармонії душі живого.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=529779
дата надходження 14.10.2014
дата закладки 18.10.2014
Когда-нибудь без толики стыда,
С ухмылкою взглянув в родные лица,
Ты выскочишь за хлебом - навсегда -
И не найдешь резона возвратиться.
Шагнув за мелководный Рубикон,
Уверишься в тропе своей и почве -
И верный город станет незнаком,
А жизнь твоя мятежней, но короче.
Там, в зареве пылающих мостов,
Былых друзей мутнеют силуэты.
Расстаться с чем угодно ты готов,
Не стоит и раздумывать об этом.
Пускай рябит возвышенный посыл
О том, что ты - такой, они - другие,
Ты будешь рад из приторной попсы
Высасывать густую ностальгию.
В итоге ты найдешь не благодать,
А только привязь к временному месту.
Найти себя, чтоб снова умирать -
И распроститься, чтоб опять воскреснуть.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=530170
дата надходження 15.10.2014
дата закладки 15.10.2014
Спрячься поглубже на дно…
Не всё ли теперь равно,
Где и как коротать эти дни,
В которых мы будем одни.
Не всё ли равно теперь
В какую стучаться дверь –
Не впустят и не приютят…
Веришь ли в Рай? Я – лишь в Ад,
В то, что он здесь, став бездомным котом,
Ждет нас за каждым ближайшим углом.
Скройся подальше на дно
И не открывай окно,
Чтобы ветер не прорвался
В душу, на глаза
Чтобы неба не упала
Ни одна слеза.
Чтобы солнца луч
Не коснулся век,
На ладонях чтоб
Не растаял снег…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=529366
дата надходження 12.10.2014
дата закладки 13.10.2014
Ти юна панянка, осіння!,
Несила війну зачіпать?!...
Не зважай...це не казка...
Ти тиші послухай відлуння,
Розкажи, що ти не одна.
Ти юна заручниця,часу догматів!,
Не хочеш у думку, війну допускать?!...
Не варто...можливо...
Ти знаєш,у осені сховане таїне й вічне.
Порада душі і тепла.
Ти юна красуне,шахтарських колисок!
Так лячно,полинове слово війна!.
Не переймайся...простимо...
Вона приговором із пекла,
Кричала у осінь сама.
Ти юна східнянка, Вкраїни!
Початку нема без кінця...
На вистріл мудріша ,основа
На вибух війни ти зросла,
Все зійде в безмежжя незримо,
У ранках життя зустрічай!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=529146
дата надходження 11.10.2014
дата закладки 11.10.2014
***
Растянусь как медведь на пушистом лугу.
Буду слушать осеннее регги.
Я вдохну первозданность, вдохну старину,
Опрокинусь в забытые дебри…
Ещё живы стрекозы, букашки в строю.
Бабье лето наполнено жизнью.
Мы с тобой заблудились, стоим на краю…
Там где сказка становится былью.
Паутинки звенят, затрещал костерок.
Где-то в чаще ручей отвечает.
Поднимается к небу уютный дымок.
Этот мир вдруг становится раем…
Я поджарю слегка ломтик сала и хлеб,
Отыщу горсть орехов лещины.
Это наш небольшой ароматный обед.
А потом будет чай из калины…
Осень листья разложит в траве по Фэн-шуй.
Дым всё выше продолжит клубиться.
Ты подаришь мне долгий, родной поцелуй…
Тёплый день будет длиться и длиться…
9.10.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=528974
дата надходження 10.10.2014
дата закладки 10.10.2014
Чорний кінь пробігся містом.
З під копит стелився сон.
У домах вогні намистом
Піснь співали в унісон.
Нотна гама у висотках -
До-мі-ре, фа-соль, до-мі
У процентах та відсотках
Відбивається в вікні.
То згасає, то засвітить,
Пробіжить по поверхах...
Кінь копитами, як вітер,
На Чумацький вийшов шлях.
І засіяв шлях свічками.
В небі музика зірок
Сон прикрашує віками...
Кінь пустився у танок.
Гаснуть вогники і гама...
Одинока нота фа
із мого співає дома,
Із мого не спить вікна.
Цей вірш я писав, дивлячись на багатоповерхівки, де в кожній будівлі царювала своя нотна гама із освітлених вікон, вона періодично змінювалась, ніби наспівуючи мелодію однієї ночі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=518677
дата надходження 21.08.2014
дата закладки 07.10.2014
Страшно, коли Сартра розумієш;
Коли, мов Біблію, читаєш “Тошноту”.
І з цим, нажаль, нічого вже не вдієш,
Тому ти свій щоденник пишеш находу.
І перший запис: Я з розуму зійшов!
Дістало все! Найбільше – люди.
Як можна говорити про любов
І в той же час стріляти в чисті груди?!
(Та добре, якщо в груди)
Частіш стріляють в спину.
Ховають під «ідею» зачистку вільних душ.
Готові здати брата за «липову малину»,
Продавшись, як повія, агентам чорних служб.
І зразу ж другий запис: чому ти раб ще досі?
Ти що, всі двадцять років проспав у бур’янах?
Вставай з колін, бродяга, ступай же по дорозі
Й буди отих нещасних, що п’яні по дворах.
Та п’яні не від водки, не від вина сухого –
Позаливала душі їм ненависть до всіх.
Тепер, сліпці, не знають ні свого-чужого.
Стріляють побратима, а думають – що злих.
І напишу я третє: про Бога ми забули.
Точніше пам’ятаєм лиш в час, коли болить.
Він нас створив для миру. (Ми так і не збагнули.)
Ми ж в вічнім Колізеї: суперник – значить вбить!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=528192
дата надходження 06.10.2014
дата закладки 07.10.2014
А він дивився завжди у вікно.
Він маму не чекати ще не вмів.
Побачив сон колись дуже давно,
Що хтось його матусеньку привів
За руку в дитбудинок навесні.
Кричав.Та не почула і пішла.
-Матусю рідна,та скажи мені,
Чому так пізно ти мене знайшла?!
А вчора привели мале дівча.
Вона до нього перша підійшла.
-То ти мій братик?Є ж такі дива!
І рученьку маленьку подала.
Рука вся синя.
-Хтось тебе побив?
Під оком теж...
-Це мама...
-А...Змогла?..
Дівча до себе тихо притулив.
-Віднині ти моя...Моя сестра...
Цукерки вже ніколи він не їв.
-Бери.Це наче...Мама принесла...
-Ти би її побачити хотів?
-Вона...Вона мені життя дала...
Пройшов лиш рік.
-Збиратися пора...
Підеш додому.Мама вже прийшла...
-Ніколи.Тут живе моя сестра.
Лиш обніму...Вона життя дала...
Прийшов.Тихенько маму обійняв.
Не запитав,чому так довго йшла.
-Ну,ти вже йди...Колись тебе чекав...
Спасибі...Що тепер мене знайшла...
Поцілував...А те дівча мале
Під ліжком проревіло цілий день.
-Маленький,рідний,добрий Янголе...
-Вернувсь!!
-Іду...
-?!
-Купити черешень...
Не плач.
-То я від щастя.Не підеш?..
Пообіцяй.
-Ніколи не піду.
-А може...Маму ти наздоженеш?..
-Дурненька.Не залишу я сестру...
Дивився Янгол крізь вікно на них.
Він її в ліжку ніжно укривав.
І навіть вітер на хвилинку стих,
Коли сестричку на ніч цілував...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=528079
дата надходження 05.10.2014
дата закладки 07.10.2014
Хай сни тобі насняться найсиніші!
Щоб ти була щаслива в них до ранку.
Хай Янголятка вірші найтихіше
Тобі читають завше до світанку!
Хай дощ іде.А ти в ковдру загорнеш
Себе тепленьку і вкладешся спати.
А хочеш,Юліаночко?А хочеш-
Буду казки всю ніч розповідати?..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=524112
дата надходження 17.09.2014
дата закладки 21.09.2014
Звезды ножки кутают
В одеяльца.
Снова они путают
Постояльцев.
Солнышко осталося
На две ночи?
Снова целовалося
Долго очень
С месяцем.Но утречком
Их разлучат.
Сколько есть минуточек?
За что мучат?
Звезды ножки кутали,
Наблюдали.
Влюбленные спутали
И не знали-
Не увидит солнышко
Одеяло.
Ночь своей иголочкой
Зашивала.
Как же нежно прятали
Ножки звезды!
Что на ужин стряпали
Очень поздно?
Ноченька-разлучница.
Солнце,месяц.
Он сумел соскучиться,
К солнцу лезет.
Только ночка спутала
Ему ножки.
Одеялом кутала:
-Спи немножко...
А проснулся вечером-
Солнца нету.
Делать больше нечего.
Он по свету
Ищет свое солнышко
Днем и ночью.
У каждую щелочку
Глядит точно.
Месяц,вы не встретитесь
На планете.
По разному светите
В этом свете.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=523239
дата надходження 13.09.2014
дата закладки 15.09.2014
Пообіцяй мені:все буде добре.
Щоби я Янголяток не будила
Дивитися,чи ліжечко холодне.
Чи личко ти водиченькою мила
З криниченьки.До неї ж так далеко.
Ти натомила ніженьки маленькі?
Летіли десь далеко дві лелеки.
-Віднесете горняточко,рідненькі?
Сама я візерунки малювала,
Вколола палець,та не плачу зовсім.
Хочу,щоб ти мені пообіцяла,
Що будеш посміхатися в цю осінь.
Пообіцяй мені,що стерпиш.Каву
Зварю я ранком і наллю в горнятко.
І напиши мені як тебе справи
Малесеньке,гарнесеньке дитятко.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=523271
дата надходження 13.09.2014
дата закладки 15.09.2014
Коли я п'ю вранці каву,то в улюблену філіжанку відливаю більше половини.Потім кличу вітер.
-Віднесеш?
-Звичайно.
Та через півгодини-тихенький стук у віконечко.
-Вибач.Знову пролив всю,-вітер винувато опускає очі.
Сваритися?Не можу.Він приходить і кожен ранок бере каву.Маленькій дівчинці.Бо біля неї справжня війна.А вона любить каву.З бананом.
-Я відніс їй твій цілунок.
-А каву?..
Ось так.Кожен ранок все повторюється.Я не можу його сварити.Він приходить.Він хоче для неї зробити так багато.Приходить.Хоч знає,що знову майже нічого не вийде.
-Давай краще дощ віднесу.Це в мене вийде.
-Обіцяєш?
Хочеться його розцілувати.Який він хороший!Потім бачу сльози на його обличчі.
-Що таке?
-Та...Спати вже стало холодно.Вона...Захворіла.
-Не плач.Все буде добре!Справді.Тільки не плач.
Вітер дивиться на філіжанку і показує мені на чай.
-Але...Ти знову не донесеш.Та і охолоне він.
-Я буду намагатися!Будь ласка!
Тепер вже плачу я.Щоб вітер не побачив.Тримаю долонями філіжанку і плачу.
-Ти переплутала!
-Що саме?
-Він...Солоний.Ти плачеш?Хіба так можна?Ти обіцяла мені!
-Але ти обіцяв донести каву!
Ми посварилися.Чому?Чому все так?Він такий хороший.Як він бере цю філіжанку!
-Ще трішки цілунків додай!
Рідний вітер!Вибач мене.Тільки повернися!Давай ніколи не сваритися.
Сон давно вже пішов.І знову легенький стукіт.
-Вибач мене.
-Ти повернувся!Це ти мене вибач.
-Ти обіцяла не плакати.
-Обіцяла.
-Але...
-Візьми ковдру.Ти донесеш її?
-Я буду намагатися.Тільки щоб не намокла.Дощ.Бачиш?
-Бачу.Я люблю тебе.
-А я тебе.Поцілуй її на ніч.Бо їй страшно.Добре?
-Обіцяю...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522474
дата надходження 09.09.2014
дата закладки 09.09.2014
Хай насниться сондрімота.
Ось така в тебе робота.
Хай насняться Янголятка
І малесенькі звірятка.
Ніби в лісі ти ночуєш,
Спів птахів чарівних чуєш.
А ще бачиш мирне небо.
Ось що зараз нам всім треба.
Я тебе поцілувала,
Нічку ніжну побажала.
Каву зранку зварю.Чуєш?
Ти ці пахощі відчуєш.
Ось тобі шматочок сиру...
Я ще миру...Миру...Миру...
Спи малесенька дитинко.
Що відчуєш в цю хвилинку?
Хочу,щоби в твоє ліжко
Янголя поклало ніжки.
Щоб з тобою завжди спало,
І завжди охороняло.
Випери йому крильцята.
Янголятка як дитята.
Скільки рідні налітались!
Натомилися.Признались?
Ліжко купиш ширше.Добре?
Ти дитя моє хоробре.
Я тебе вже цілувала?
Так.І Янголят бажала.
Що ж ти,Відо,забуваєш?
Юліанку обіймаєш.
Спи,дитинко,Бог з тобою.
Янгол обніма рукою.
Я тебе поцілувала,
Колискову заспівала.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522115
дата надходження 07.09.2014
дата закладки 08.09.2014
Малесенька принцесо,не сумуй.
Війна уже закінчиться узимку.
Тепер ти трішкиз вітром потанцюй,
Присядь з дощем на хмарку хоч на хвильку.
А звідси будеш бачити мене.
Це я тебе тримаю,ти не впадеш.
Війна ось у цю зимоньку мине.
А ти мені красивий шарфик зв'яжеш.
А я його носитиму завжди,
Ти скільки там любові додавала!
Ти стільки додавала там краси,
Що я його до осені вдягала.
А він мене від всього рятував.
Він вмів мені казки розповідати.
Від всього мене щиро захищав.
Як ти...Так він мене вмів обнімати...
Малесенька принцесо,посміхнись.
Ти казку вже для мене написала?..
І на ніч ти тихенько помолись.
Бо я тебе уже поцілувала...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=521891
дата надходження 06.09.2014
дата закладки 07.09.2014
Сонце світило наче через дрібне сито,на якому залишались нестерпна пекучість і вимушена втома.Це заставляло посміхатись.Перші дні осені.Дні спокою душі і мальованої печалі.Листя вбирало в себе цілунки сонця і намагалося увібрати навіть фарби.Зжовтівши-пересихало.Хто ж витримає стільки цілунків?Листочки перетворювались в дрібне крихтя і відмирали.Очікуваний час смерті...
Хотілося колись посадити вишню.Таку,щоб вишеньки були аж прозорими.Щоб здавалось,що всередині вода з цукром.Та трішки надкусивши-нахмурити обличчя.Він хотів,щоб вона не була високою.Щоб мама сама зірвала всі вишні.Зробила джем і трішечки наливки...
-Господи,та чому ти допустив,щоб біля цієї вишні плакала рідна ненька?!Ні,зовсім не плакала!Голосила.День і ніч.Щоб кляла оцю війну?Господь,він знав,що клясти не можна.Ненька сама вчила?!Але чому кляне?Господь,зупини це жахіття!Ти ж все можеш!?Зупини!!!Ти можеш зупинити!Я знаю!Тоді чому так?..
Одного разу йому приснився сон.Що сам Господь кожного дня з ним розмовляє.
-Я нічого не буду робити.На все доля,-він лежав і їв вишні з дерева,котре не садив.-Навіщо щось робити?Доля розписана.Полежу ще трішки.Та вишня була зовсім не солодка.Схожа на перець.
-Тобі не сподобалось?-запитав Господь.
-Дай мені солодшу.
-Але ти можеш вибрати,яку посадити.Ти сам можеш вибирати.
-Виходить,я сам можу вибирати.І долю?
-Ти навіть думками стелиш собі шлях.Ти можеш вибирати.Створений по моєму образу..
-На все воля твоя...
Кулі свистіли в повітрі і не чіпали хлопця.Бог був поряд.Він завжди поряд.Здавалося,що молитвенник навіть зігрівав вночі від холоду.В нього була віра.Велика віра в Бога...
-Господи!!!Зупини це жахіття!-кричала сива мати.-Хіба ти не можеш втрутитися?!Будь ласка...Молю тебе...
Та інша людина приміряла одежу і міцно тримала зброю.Їй подобалося вбивати.Серце було скляним.Їй не читали на ніч казок.Ця людина не плакала,коли мачуха в казці знущалась над чужою дитиною...
-Господи...-тихенько молилась мати.-Господи...
Господь закрив руками обличчя і плакав.Стріляли в нього.Бо кожна людина-це образ Божий...І кожен робив свій вибір:вбивати і не вбивати...Людина має право на вибір...Це великий дар Господа.Зупинити все в одну мить-забрати в людини дар вибору...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=520866
дата надходження 01.09.2014
дата закладки 05.09.2014
Янголятка казки пишуть,
Синьсиньхмароньки колишуть
Юліаночку маленьку.
Мою дівчинку рідненьку.
Що ти ніч загадала?
Щоби осінь цілувала?
Щоби мир у всьому світі?..
Щоб малесенькії діти
Рідну маму обнімали?
В власнім ліженьку поспали?
Щоби було дуже тихо?
Щоб втекло назавжди лихо?
Щоб любов на всій планеті?
Щоб про радісне в газеті?..
Знаю дівчинко маленька...
Ніч буває і страшненька...
Дощ забув чомусь?Він плаче...
А дощатка малі скачуть...
Чуєш,тиша лізла в ліжко?
Не помила зовсім ніжки?
Притулилась і шепоче,
Розповісти віршик хоче
Про маленьку Юліанку...
Її щиру забаганку:
Щоби тиша вклалась спати,
Юліанку цілувати.
Янгол спить.Ти його бачиш?
Ось все добре...Так...Неначе...
Чом листа не написала?
Цілий день я сумувала.
Віду на ніч не цілуєш?
Я люблю тебе...Ти чуєш?..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=518137
дата надходження 18.08.2014
дата закладки 04.09.2014
Хай маленьке Янголятко
Обніме маля-дитятко.
Хай цілує цілу нічку
І залізе з ним на пічку.
Там тепленько буде спати,
Юліанку колисати.
Вона виспиться і встане,
Рученятками дістане
Зіроньки і загадає
Сім бажань.Які?Не знаю.
Тебе на ніч я цілую.
З Янголятами вартую.
Щоби ти була щаслива
Моя дівчинко красива.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=518990
дата надходження 22.08.2014
дата закладки 29.08.2014
До чого ж я любила осінь!Ці декілька днів я вбираю повітря і не можу намилуватися.Більш гарного початку осені не можу згадати...
Я дивлюся на небо.Хмари ліплять самі з себе доріжки або чудернацькі витвори.Я намагаюся роздивися всі фарби...
Я молюся...Ранком і вечером...Коротесенька молитва і перелік імен найдорожчих мені людей.Ці імена я намагаюся проговорити швидко.Щоб не забути когось...
Господи,коли я навчуся молитися довго?Дай мені терпіння...
Боже мій,витри сльози з очей матерів і дитиночки,сина і доньки.Так,ми зовсім недосконалі.Ми стільки нагрішили.Спаси мою Україну...Господи,допоможи всім нам...
Я люблю цю осінь.Як же я її люблю...Я буду молитися за всіх...Так,війна для того,щоб ми відчули біль інших...Тільки спаси нас Господи...Спаси мій народ...
Я починаю свій день з того,що перевіряю особисту скриньку на цьому сайті.Бо десь живе маленька дівчина з русявими косами...А біля неї стріляють...Як пройшла її ніч?..А вона посміхається вранці.Бо говорить з вітром...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=520174
дата надходження 28.08.2014
дата закладки 28.08.2014
Дівчинці маленькій
Казочку гарненьку
Розкажу до ночі.
Буде посміхатись,
Ляльки пеленати...
Чом сльозяться очі?
Ти вчора не спала?
Казочки не мала?
Віда тобі пише.
Ти всміхатись будеш.
Погане забудеш.
Вітер заколишеш.
З ним приятелюєш.
Посміхнися.Чуєш?
Оченьки сльозились...
Ти така красуня.
Буде мир.Ти чуєш?..
Ми усі молились...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=519766
дата надходження 26.08.2014
дата закладки 28.08.2014
Наливало сонце в чашки
Осінь,волошки,ромашки.
Потім все повідкладало
І тебе поцілувало.
Ти прокинешся,відчуєш.
Сонце вранці поцілуєш.
Будеш дуже ти щаслива
Моя дівчинко красива.
Напиши,бо я сумую.
Звістку радісну почую.
Що у вас сьогодні тихо,
Не чіпляє людей лихо.
Я за тебе помолилась.
До іконочки тулилась.
Бог спасе тебе хороша.
Я ж бо його дуже прошу.
На ніч я тебе цілую.
Твій цілуночок відчую.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=519930
дата надходження 27.08.2014
дата закладки 28.08.2014
Війна...жіночого роду,але не має в собі нічого жіночого,крім здатності плакати.Маючи жіноче ім"Я,немає жіночого обличчя.Хто вона?... політика,історичний перехід,чорна гра оскаженілих мільярдерів,чи задум з Вище на поповнення Єрархії Небес,можливо ще щось,чого недано знати?.
Війна...чорний колодязь затухлого пекла,яке не вміщає незрозумілих за копійки проданих душ.Вона снарядами влучає у будь що,у будь кого́,а насамперед у цноти нашого зізнання,з запереченями не... не хочемо,з швидкістю сталої зомбованості не знаємо.Вона немає похибок,а має цілеспрямоване вбивство,виградовує очі мирного життя і невинних жертв.
Війна...тримає вирвану чеку над волею,яка в невидимих таможнях своєю
відданістю покриває ненависть і злобу.
Воля..той сухий порох,який чекає свого часу,щоб вибухнути феєрверком
геройства, незадумуючись над ним.Вона прадідами нагартована в наковальнях,влилася з згорнованою кровью,яку ворогу не влити в келих,вона гаряча,об нею можна обпектись.
Воля... в ній особливість жіночності, матері,дружини і коханки,яке робить
її самогубцею в боротьбі за свою незалежність до троякості жіночого роду.
Воля,те коріння,яке не викорчувати,бо залишивши корінець,воно відроджується,ще з більшою родовою силою і жагою до свободи.
Свобода... чи у війні можна передати її описати,змалювати?.Її стан у кожного свій.Це якраз,той пафос,який війну робить переможною.
Свобода...вона також має жіноче ім"я з різницею її вбрання і розуміння.
Вона у вінку перемоги, з поконвічного кольору до нас простору синьоблакиті і сонячного тепла і всього,що під ними квітне,живе.Гардероб війни скудний, чорна вуаль смутку і не має калейдоскопу барвів її безмежжя,межа...вдова.Свобода,це те,що дано зовні і живе в нас.Її не можливо розстріляти,ув"язнити,знищити нанівець.Вона спорами гриба,розпорошується свободолюбивем вітром у наші серця.Вона в наших нейронах,вона в нашій цитоплазмі,вона в снах,вона наяву нашої землі.
Земля,це якраз те,що наділено Богом,але людство,зробивши коктелі
з жадності,гріхів і збожевілля розпочинають атаки війнами.Вона виснажена,просочена кров"ю,ще розділяє з нами свою участь,свободу і
волю.Земля теж жіночого роду, мати хліба,вона віддає протест завойовникам,перестає бути родючою.Дає поштовх нашій свідомості,про
закономірний поділ.Вона є свідок тисячолітніх війн в яких лилася кров свободи,волі і смерті,що не має своєї подоби шизофренічного реготу в безодню пустоти.Війна,це безмежне казено політиканів,які з"єднані послідовно,засвітився один,будуть світитись всі,згасне один,згаснуть інші,
розложуючи пасьянси на невинні душі,знайдуть збій системі.Не одною Сотнею Небес буде застопорено рулетку в кармічному ув"язнені поколінь цих іграків.
Малюнок"Христос Пантократор"6ст.
Цвітні олівці.
P.S.
Я навмисне не вписала любов,любов,яку кожний із нас має.
Навіть вбивці,які напоєні опієм черствості і байдужості,колись
було дано це почуття,бо вбивцями не приходять в цей світ,ними стають...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515285
дата надходження 03.08.2014
дата закладки 03.08.2014
Вічність...гучна,тиха,незвідана,вдавлена дикістю,оптично неминуча.
Спіралить надії,закручує фітілем вічного полум"я роздуми,обручу́є далекі взлети і опускає драбиною просте звичайнісіньке буття.На брусиках дивовижності,залишає відбиток крил,гіпсує політ,зносить вершини слави,гіперболою затягує і вирівнюється білоокриленими легендами доторканості богів,символізує їх просторість.Вона відзеркалює сяйво ідеального,незрозумілого,прозріває сліпих,осліплює зрячих.
Вічність...всмоктується в нашу свідомість крапльоросами,вливається потоками,пробивається джерелами гірських витоків,вулканічною магмою дихає в спину,виливається змішаними породами таємничого походження всього.
Вічність...без хірургічного втручаня лазероскальпує внутрішній світ,підм"язевих протоків,звилин,що інфолокаціють непрохідні гущавини таємного.Балансує теперішнє з минулим,минуле з прийдешнім.Вона сама рівновага,яка терезує себе саму,при цьому тримає найдважче, Всесвіт.
Вічність...спалює,покриває скоєне,звершене,недопите,недобуте...,
зашкарублою поверхнею вічної скрині.Монотипує себе,єство,знає незрозуміле,індиговуалює,щоб закам"яніти в шахтах пам"яті особисто.
Вічність....розрекошетить зболіле,впритул, без прицілу влучить в оголену свідомість,без аерозйомок зробить висновки,вибудує склепи майбуття відомі тільки їй.Спише пергаменти сувоями давнини,перенесе крізь просторові гори,що впираються у небосхили думок,просвітить ультропромінне,засіргучить пірамідальним штемпелем надмайбуття,яке вже закостеніло в минулому,пазлами астральності омитого промінням чистоти.
Вічність...посріблить,позолотить,затушує в чорне життя,яке дано за просто так,яке підвласне їй з безкінечністю і всіма логарифмами снів. багатопунктирністю меж пізнаня всього.
Вічність...мольфарка,необмежена в віці,розкішна,непідвласна,
непідкупна,протягується шовковими веногоризонтами між хребцями
скелету життя.Вона маневрує в колуарах пізнаного і невідомого.Не вступає
в кланову залежність з дійсністю,вона є,була і буде на осі Абсолюту.
Вічність...флорофауніє,виливається,розпорошується,випадає на дно
океанів перлами,сперматозоїдом проникає в саму середину,щоб відродитись і бути вічною в зоряному макраме паралелів,які втягнуті
бермудною бездною розуму Всесвіту.
01.о8.2014.
Малюнок "Вічність"
власний.Акварель,цвітні олівці.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=514900
дата надходження 01.08.2014
дата закладки 03.08.2014
Хмароньки,хмаринки!
Малі порошинки
Дощика старого,
Блідоголубого.
Юліанку бачать.
Що,сміється?Значить:
Вона щасливенька.
Дівчинка маленька.
Ліженько біленьке,
Перина світленька.
Ковдра золотиста.
Як же в тебе чисто!
Стільки прибирала!
Віду в гості звала?
Я прийшла...Відчиниш?
Чим мене накормиш?
Борщ тобі і квіти.
Ляльку...Ми ж ще діти...
Казку про принцесу
Я тобі принесу.
Юльку поцілую.
Так люблю!..Ти чуєш?..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515123
дата надходження 02.08.2014
дата закладки 03.08.2014
Зміню каву на зелений чай,
Почну бігати зранку
У парку,
Буду їсти капусту
Замість чорного шоколаду,
Зроблю генеральне прибирання
На кухні, в кімнаті, на стрисі*,
В думках…
Усе по поличках з наліпками
«Було-минуло».
Фільми про любов
Делітну.
Фотографії… ні залишу
У віддаленій пам’яті комп’ютера
І свого мозку,
Займусь основною роботою,
Закину рифмоскладання,
Підкручу звивини до робочого стану,
Попередньо вимкнувши серце, емоції,
Душу…
І коли я це все зроблю…
Я собою не буду…
*Стрих – горище
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509251
дата надходження 04.07.2014
дата закладки 25.07.2014
Маленькая девочка,лучшая на свете.
Видишь,что уснули маленькие дети?
Быстро мой ладошки,спать ложись в кроватку.
Ты мне нарисуешь кошку и лошадку.
Я тебе садила лилии и розы.
Ангелочек вытер у девочки слезы.
Ты не будешь плакать?Мне пообещаешь?
Я тебе целую на ночь...Ты же знаешь...
Спи.Пускай приснится Ангел,Ангелочки.
Пусть оберегают во все твои ночки.
Я тебя целую.Нежно обнимаю.
Что ты меня любишь-хорошая,знаю...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510795
дата надходження 11.07.2014
дата закладки 14.07.2014
Пусть поможет нам Бог
и поможет сила небесная
ибо мы не ведаем,что творим
и не несем ответственности в душе своей
за неисправно повторяющиеся проступки
за несказанное и сказанное слово
за все грехи наши, хоть мы и признаем их
и главное, за надежду,
которая остается единственным выходом
после того, как мы опустили руки,
поддались сомнениям и собственной лености,
ибо нет в нас ничего святого,
только душа человеческая и жизнь,
которую мы пропускаем мимо себя,
оправдываясь и находя бессмысленные причины
своего бессмысленного существования.
Да простят меня все судьи небесные
за мои совершенные грехи,
за мою, временами, ложную веру,
за мои горькие поступки,
и за мои просторечные высказывания,
ибо это единственный способ
остаться верным самому себе,
и не обмануть ближнего своего.
И пускай даст мне силы владыка мира,
чтобы я смог побороть не только совершенный мир
но и самого себя,
и пускай все не верующие поверят,
неизведанные поведают,
не мыслящие задумаются,
не вознаграждённые будут вознаграждены,
ибо для них,как и для меня,
этот мир кажется несправедливым
и мы нуждаемся в доказательстве обратного.
И пускай мы скажем спасибо
за все, что у нас есть,
ибо мы не должны смотреть через плечо незнакомца
и равнять горстку пшена в его ладонях со своей,
мы все живые люди и благодарны этому,
ведь мы на земле равны,
и то, чего у нас нет, нам не нужно,
и то, что у нас было, не стало для нас нужным,
и мы будем все также верить и жить,
и перестанем существовать
и перестанем искать оправдания,
как бы горестно нам не пришлось.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503097
дата надходження 04.06.2014
дата закладки 08.06.2014
Пташині видіння поламані.
Розквітне колись швидкокрила?
І сльози із болем розбавлені...
На білих полотнах картини.
Картини всього, що не збулося.
Все раптом здається безжальним.
Боюсь здатись всім непочутою.
Боюсь здатись всім пропащою.
Пташиними мріями марила.
Літала крізь сонячні хмари.
Коли декорації падали,
сиділа самотньо в театрі.
Вітаю! Всі маски - зірвані.
Сміятись від того чи плакати?
Зате до землі опустилася -
Набавилась теплими хмарами.
Сиділа в думках поминаючи
пташині видіння, що тішили.
І віршем молила благаючи...
Почуйте мене. Зрозумійте.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497280
дата надходження 06.05.2014
дата закладки 08.06.2014
Шепоче час
Пилинки фраз
Про сни, про нас,
Про біль образ,
Про гордість літ,
Про сонцецвіт,
Мрій зореліт,
Днів моноліт ...
Нитки думок
Змота в клубок ;
Карбує крок -
Все "цок " та "цок "...
Не зупинить
Прийдешню мить,
Не прихилить
Небес блакить ...
Танцює час
Секундовальс
Без космотрас
І без прикрас ;
На згинах вій,
Де зір сувій,
Де буревій
В душі моïй ...
На грані снів,
Під дощоспів,
Де жар вогнів
Від почуттів ...
Шепоче час
Пилинки фраз,
Де лиш каркас
Зостався з НАС...
ЩИРО ДЯКУЮ МИКОЛІ ШЕВЧЕНКУ (НИКОЛЯ-БАБА') ЗА МУЗИКУ І ВИКОНАННЯ!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=494022
дата надходження 21.04.2014
дата закладки 08.06.2014
наші реальності паралельні
не перетинаються у денному світлі,
наші життя лиш дотикаються
інколи на відстані помаху вій,
лиш рідкісні букви, що мають
утворити зміст, до мене приходять
святом у гості з далечини,
твоя присутність більше уявна,
ніж реально існуюча,
болючо-прекрасна,
і спогад мій до струн душі
тебе воскрешає в реальність,
та коли заходить світило і у полон
ночі ми попадаєм, все змінюється –
наші світи розбивають закони геометрії,
і паралельні прямі перетинаються,
твій голос у вухах, дотик на руках,
твоя присутність відчутна,
хоч все ж майже болюча
і так же ж неймовірно прекрасна,
і, як виявилося, … потім … зранку
така ж уявна…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503265
дата надходження 04.06.2014
дата закладки 08.06.2014
"Каждому городу нрав и права,
каждый имеет свой ум голова."
( Г.Сковорода)
Хтось п'є пиво,хтось вино п'є,
Хтось коньяк "три буряки",
Хтось засидівся в коноплях -
Знай мотає "косяки".
Хтось круті долає гори -
Тільки б далі від людей -
На Ельбрус,Монблан,айм сорі,
А хтось хоче на Бродвей.
Той Марію і Хуану
Полюбляє більш за все,
Той про племя наркоманів
І не чув - овець пасе.
І щасливий! Бринза,сонце,
Хліб вода,винце своє
І без тілоохоронців,
Без доносів і досьє...
В пошуках адреналіну -
Хтось на піку,хтось в піке,
В когось поросятко з хріном,
В когось ціанід в саке.
Так,життя багатогранне,
А в крові тестостерон
І яка у кого карма
Не досліджують в ООН.
Кожен сам кує що може -
Хто у камері,хто в ложі...
Не стиха стук молотків -
Йде робота ковалів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500909
дата надходження 24.05.2014
дата закладки 26.05.2014
Шматоване серце...Ось тут...На підлозі...
Прикрите ганчір'ям,старими книжками.
Комусь воно завше було в допомозі...
Забруднене навіть своїми віршами...
Шматоване серце.Та ні,не боліло.
Хіба так болять ті шматочки із кров'ю?
Воно так багато і тихо терпіло.
Його шматували з ножем і любов'ю.
Шматоване серце...Шматочки кохання
На голій підлозі.Занози встрягають.
Піднялось,щоб викинуть геть сподівання.
На старе ганчір'я кровинки лягають.
Шматоване серце.Прикрило шраминки,
Піднялось і тихо пішло помолитись.
У шафі знайшовши засохлі скоринки
Набрало води,щоби їх розмочити...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497903
дата надходження 09.05.2014
дата закладки 22.05.2014
Місяць скрутився на небі клубочком,
Прядиво снів розтрусивши додолу ;
Ми (з муркотливим сіреньким коточком)
В цій колисковій співаємо соло ...
Зіроньки мружать свої оченята,
Хмароперини збиваючи стиха ;
Казка навшпинечках ходить по хаті,
Крилами з ліжка зганяючи лихо...
Десь, за віконцем, верба солов'ïна
Вітер колише в тендітних листочках ;
Цокають мірно на заспаних стінах
Дами -хвилини в своїх чобіточках ...
Тіні мережать підлогу кімнати
У незвичайну якусь таємницю ;
Вечір у кошик вкладається спати,
Лиш павучок плете щастя на спицях ...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498642
дата надходження 13.05.2014
дата закладки 16.05.2014
Укупці
Сорок з лишнім літ
Прожили баба й дід.
На лавочці
Сиділи на осонні,
Розповідали про роки булі,
З любовю
Спогладили правнуків проворних,
Які кричали: “Діду, та ж лови
М’яча”.
Дід палкою підкине
Го-oй, аж до неба,
Зіб’є горіхи на гіллі.
А баба напече оладків,
Їдять їх діти без оглядки
Хоч і солодощі є нові.
У свято
Одягав парадного камзола
Чіпляв здобутих орденів
І святкував “дев’яте мая” –
Вони цей день пережили.
У літню спеку
В прохолоді хати
Ще слухали Верховну Раду
І вболівав дід, як за своє,
Бо він таки поклав звитягу
За краще правнуків життя.
Казали дідо й баба
“Ще трошки, і вже тоді…”.
Не стало
Діда
В листопаді
Холодним днем на підступі зими.
За сорок днів померла й баба
Не було їй нічого на землі.
Укупочці
На небі
За ріднею, любим краєм
Споглядають,
Як було на осонні,
Дід та баба
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498465
дата надходження 12.05.2014
дата закладки 13.05.2014
Подібно до механізму парасольки,
Але в протилежності до її принципу і завдань
Відкривається і закривається моє серце.
Сонце, на небі ні хмаринки – і пуф
Я розплескуюсь всіма барвами
На проміннях вспокоєння і вмиротвореності,
Приймаю чужі біди, готова віддавати себе
По кусочку кожному чи цілком одному…
Парасолька наче сито – просіює
Впускає інформацію, людей
До мого світу сонця під парасолею.
Дощ, сльозами омивається світ,
Моя парасолька закрита на всі защіпки.
Дощ по тілу й душі.
Нікому, нічого, ніколи.
Я сама в собі
Закрита.
Та більшість часу парасолька в шафі
На гачку – ні сонця, ні дощу,
Захмареність,
Закрито-відкрито-медитативний стан,
Аналіз життя перед наступним дощем
Чи сонячним запамороченням.
Висить у шафі …
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=494165
дата надходження 22.04.2014
дата закладки 23.04.2014
Маленька дівчинка
Серед серйозних розумних людей,
Дівчинка з тисячами запитань
Про світ, про себе,
Про серйозних розумних людей,
Які знають відповіді на всі запитання,
Бо… ніколи їх не задають.
Маленька дівчинка
Вільна у своєму незнанні,
Щира у запитаннях до себе
І серйозних розумних людей,
Які воліють обмежитись розумом
І вдавати, що знають усі відповіді
На запитання маленької дівчинки.
Вона шукатиме відповіді
Про світ, про себе,
І … можливо, їх не знайде.
Вони не знають відповідей,
І не шукають.
Вона щось відкриє
У запитаннях.
Вони втрачають себе
У знанні …
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=494347
дата надходження 23.04.2014
дата закладки 23.04.2014
Если нас любят и это взаимно-можно приставить лестницу к облакам и залезть на небо.Свесить ноги,обняться и болтать с любимым человеком.Или молчать.
Вся наша дорога-это дорога к любви.Пусть иногда мы сходит на станции,где не тот человек,что нам нужен.Но если ты не разделишь взгляд на солнце с глазами любимого человека,то оно светит для других,а не для тебя.
Стучи до небес.Если палкой не достать,тогда попробуй мыслями.
Иногда,чтобы что- то понять,надо испытать на себе.Чтобы найти свою дорогу,надо и стукнуться лбом о дуб в лесу,и заблудиться,и промочить ноги в утренней росе.Но как это замечательно:босиком по траве.
Заполняйте мысли красотой(хорошей книгой,пожеланьем счастья другим,прощением,молитвой,благодарностью,улыбкой).Они прорастают в тело и прогоняют болезни.Болезнь-это следствие мыслей.Если врожденная болезнь-следствие мыслей или действий родителей.Намеренное или ненамеренное.
Не стоит судить о человеке не по его родителям,не по его друзьям.Возле яблони может вырасти и яблоня,и сорняки,и роза с шипами.
Может,Вы очень счастливы.И осознайте это сейчас.Осознавать после-это как сидеть в поезде,перед которым нет дороги.Или раскачать его,или выйти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492753
дата надходження 15.04.2014
дата закладки 16.04.2014
Привітна днина обійма простори
Втомлене сонце спатоньки ляга.
Старенький місяць вже посіяв зорі.
Й прудка комета в небі сновига.
Тривожать, часом, спокій метеори,
Щоб хтось бажання встигнув загадать.
Дарма, що мить – і в атмосфері згорять.
В чиємусь серці змогла вже мрія запалать.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492374
дата надходження 14.04.2014
дата закладки 14.04.2014
Поміж корою стомлених дерев,
Поміж сітківку всіх матерій,
Поміж вразливості думок,
Поміж глибин горизонталій,
Знайти,опанувать себе...,
А відчуття зомбовані юрбою.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490970
дата надходження 07.04.2014
дата закладки 12.04.2014
Ти знаєш,я сумую за тобою…Мені тебе так не вистачає…. Дуже часто,коли ніч оповиває світ смолянисто-чорними крильми і на дахи встеляється тиша,я годинами вдивляюся у пітьму,намагаючись віднайти твій силует. Але марно… Марно шукаю тебе у зливах жовтооких ліхтарів,рахую і пам’ятаю кожну хвилину,котру прожила без тебе.
Тебе немає… Ти пішов… Пішов,лиш посміхнувшись наостанок. Ти вже в іншому світі,сподіваюся набагато кращому аніж цей. Але ти назавжди лишився у моєму серці. Інколи я плачу дощами. Знаєш такими рясними,затяжними,напоюю землю своїм смутком. А коли стає зовсім холодно,мої сльози перетворюються на сніг. Тоді я вкриваю білим відчаєм міста і села,дороги і парки,лягаю на плечі перехожим,зазираю їм в очі. Я й досі намагаюся віднайти тебе,хоч і розумію-це неможливо. Та сльози з часом закінчуються,і тоді…я плачу душею. Хоча ні,душа плаче. Плаче віршами,крапотить рівними рядками на папір,ллється водоспадами рим,переповнюючи мої нотатники болем….
Знаєш,я сумую за тобою… Буває так,що я стаю вітром,літаю над безкраїми просторами,знов і знов шукаючи твою усмішку. Я нещадно розгойдую і гну крони величних старих дубів,рву коси тендітним березам,бо не можу тримати страждання в собі. Та потім мені стає ніяково і я легеньким повівом пещу шовкові поля і оксамитові хвилі моря. Я затихаю,заспокоююся. Це не означає,що я перестаю сумувати за тобою. Ні. Я стаю річкою. Біжу і біжу без упину кудись дуже далеко,у невідомі мені досі краї,намагаючись утекти від свого відчаю…..
Знаєш,я лише у снах буваю щасливою… Ти мені часто снишся. Такий усміхнений,ніжний…. Доторкаєшся до мене теплими вустами,береш за руку і ведеш мене зоряними дорогами. Тоді я справді щаслива. Та з першими променями сонця ти зникаєш,знову йдеш у свій світ,а я ….я лишаюся зі своїм смутком.
Знаєш,а в нас вже весна. Та я перестала її любити,бо вона забрала тебе. Мені дуже часто хочеться сказати « Повертайся скоріше»… Та я мовчу. Вже давно тиша стала моєю наймилішою подругою. Вона мене розуміє,співчуває,вміє слухати…
Ти знаєш,я дуже сумую за тобою……
Шановні читачі,друзі,цей твір -лише настрій моєї ЛГ. Нічого особистого.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485886
дата надходження 15.03.2014
дата закладки 10.04.2014
Меня забыли на прогулке в лесу.Кругом темно-а я одна.Я даже не могу смотреть на звезды.Если бы я была живой,то бы всю ночь смотрела бы на звезды.А так я сейчас могу только видеть свет от звезд.Интересно,а есть такие люди в мире,который надоедают звезды?
Как хорошо быть маленькой девочкой.Тебе мама стирает платья и расчесывает волосы.Интересно,а у меня была мама?
Почему девочка не хочет кушать молочные каши?Наверное,это очень больно.Иначе почему бы она доводила маму до слез?
Как пахнут цветы?Если бы я была живой,то садила бы цветы сама.Господи,я бы смогла к ним дотронуться и услышать запах!С маленького семечка-целое дерево!И ты своей рукой с Господа помощью даешь ему жизнь!Тебя потом не будет.А дерево кормит людей вишнями.Какой это вкус?Надо закрывать глаза от удовольствия?Или они закрываются сами?
Господи,а меня моя мама укладывала в постель?Она читала мне сказки?Как хорошо быть маленькой девочкой.Можно листать странички сказок!Можно жить в воображаемом мире!Можно рисовать и слушать музыку.Что такое музыка?Люди двигаются под нее очень красиво.Кто ее пишет?
Господи,а как это любить?Это как бабушка целует девочку,когда она упала со скамейки?Но мама говорила,что скамейка высокая.Зачем было на нее взбираться?Чтобы бабушка собирала в ладошку дождинки с глаз?
Господи,а как это трогать рукой снег?Это больно?Почему девочка кушала его зимой?Это мороженое?Его так много?Что такое холод?Если бы я могла знать,что такое тепло и как дождинки падают на лицо.Это жить как в сказке?Когда тебя целует дождь...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491297
дата надходження 09.04.2014
дата закладки 10.04.2014
Она тихонько внучку позвала.
Восьмой десятой завтра разменяет.
-Да,слишком хороши мои года.
Что нынче в моде?Серый?Ты не знаешь?!
Помаду нужно новую купить,
Эти духи мне больше не подходят!
И к визажисту стоило б сходить.
Ведь в мир иной красивыми уходят!
-А маме скажем?
-Нет.
-А почему?
-Зачем ей лгать,что платье к вечеринке?
-Бабуль,но я...Так больше не могу...
-Ты посмотри какая я на снимке!
Когда умру-возьмешь его!
-Ага...
Не надо черных лент,ведь это скучно!
Ты посмотри,вот это бирюза!
Я цвет нашла!
-Уверена?
-Как-будто...
Я посмотрю,что скажет мой портной.
-Фасон?
-Фасон?Ну,надо подлиннее.
Так поприличней.Знаешь,в мир иной
Явиться надо,солнце,поскромнее.
На вечеринке полный дом родных.
Все собрались поздравить с днем рожденья.
-Живи сто лет!
И мыслей нет иных...
Как Вам идут такие украшенья!
Когда ушли все гости-позвала:
-Давай примерим платье.Будешь плакать?!
-Бабуль...Я так...Наверно...Не смогла б...
-Знаешь,придет такой смешной диякон!
Смеялися всю ночь.
-А можно мне
Примерить платье?Я бы так хотела!..
Луна валялась на большем окне,
А в дом зайти к подругам не посмела...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=489891
дата надходження 02.04.2014
дата закладки 10.04.2014
Якщо це не кохання, то чому
Повітря мало, як тебе стрічаю,
В очах твоïх без спротиву тону,
Відроджуюсь -вмираю - воскресаю?
Чому бентежно стукає десь там,
У лівім підребер'ï, моє серце?
І хочеться підспівувать пташкам ...
І розтектися сонячним джерельцем ...
Якщо це не кохання, то чому
Ти в сни моï приходиш весноцвіті?
Долає твоя посмішка пітьму
В думок моïх розколенім граніті?
А, може, все це -вигадка моя?
Сама собі надумала кохання?
А твоє дивне і святе ім'я -
То музики й поезії вінчання?
Якщо це все полуда - то нехай
Вона й надалі застилає мрії,
Аж поки я ступлю за небокрай
І зорі покладу собі під віï ....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=477317
дата надходження 05.02.2014
дата закладки 09.04.2014
Я залишусь –
Дозволь,
Мені нема
Куди піти,
Я втратити
Боюсь
Хоча б краплину
Того що не було.
Я розіллю оте
Нічого в твоє
Плесо
Істиною.
Дозволь
Cкладати віршами
Tобі несказане
Hіколи про ніщо,
Що існувало
В просторі
Між нами,
Про те, що синій
Вогник мерехтів,
Запалював,
Співав
Нечувані тони,
І я … a я
Ставала вище,
Підіймалася до сфер
Невпізнаних,
Бо там не діє розум,
Лиш все що поза ним.
Виходила за межі
Буднів, бу-рих
Днів, основаних
На знаному,
Прийнятному.
Лиш ти робив
Можливим
Почуття,
Ні, не лише
До тебе –
До світу,
До величного.
А ти не знав,
Що можна так
На зламі
Відчувати.
Не відмовляйся –
Ти можеш, як завжди,
Мовчати,
Але в душі
Дозволити собі щоб
Я була.
Не відмовляйся –
Мені потрібен
Просто дозвіл
На життя,
І я вічності
Віддамся
Залишуся,
Де скажеш,
Де знайдеш
Сховок.
Лише дозволь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=489378
дата надходження 31.03.2014
дата закладки 09.04.2014
Світило рано дістає
свій факел неба,
стомилось жарити у день
за чуба місяць тягне.
А місяць сестроньки свої
всі зорі діаманти.
Людині мріється туди,але
у своїм часі....
Чумацький шлях,
Померлих шлях...
Кому дано тебе пізнать
Відомо тому Світу...
*****
Весна,весна...
летять ключі гусинні,
Бентежить знову підійма
всі почуття надвищі.
Нема питань і відповіді лишні
Я підіймаюся до вас ключі курличі.
*****
Та хтось же ритми запустив,
Стібком зашивши долю,
Нема в житті тих запитань,
Що встановили право...
*****
Хижак і одур,це вже знак
Історія...путана,
хто сміхом світ переверта
Перевертень майбутній.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485179
дата надходження 12.03.2014
дата закладки 06.04.2014
От незнакомцев дружбы никогда не желал
скорее старался быть незаметным
и счастья слепого, увы, не искал
уж лучше остаться навсегда безответным
Верил всегда в добро, справедливость
отстаивал твердо свою точку зрения
проявлял иногда человечью наивность
возможно, был объектом людского презрения
Часто мечтал. И ночью, и днем
все думал - как жизнь моя состоится
пришел к выводу - мечтать лучше вдвоем
хоть одиночества моя душа не боится
Любил путешествия в дальние страны
но не был ни разу за границей страны
любил сумасшедшие столичные нравы
но многие из них до смерти скучны
В литературных кругах любил пропадать
Хоть читал в одиночестве многие книги
любил что-то новое каждый день узнавать
сторонился подальше от светской интриги
Любил наблюдать за ходом судьбы
и знать все человечьи грешные слабости
любил крушить горы и строить мосты
испытывая чувство искренней радости
Любил быть таким, какой я сегодня
Но ненавидел такого, каким был вчера
с небес возвращался в миры преисподней
сгорая от искры истощенного дня
Любил каждый миг по обыкновению жить
ложно, но старался быть счастливым
любил, как мог – просто любить
пока не стал обманчиво тобою любимым
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490134
дата надходження 03.04.2014
дата закладки 04.04.2014
Крупицы белого песка
из мира лишь его частицы
круглый год летают птицы
и по ночам живет тоска
здесь пробуждает южный ветер
он вечный странник без приюта
здесь нет семейного уюта
но день все также чист и светел
здесь жизнь такая, как и раньше
но с терпким вкусом перемен
оттенок странный у замен -
они с тобою стали старше
здесь нет прилива на рассвете
но берег с волнами знаком
за одиноким парусом - твой дом
в таких обычно живут поэты
иногда приходят без приглашения
одни и те же родные лица
здесь можно счастьем вдоволь напиться
поддавшись силе отторжения
здесь можно быть разнообразным
и не бояться осуждений
после взлёта нет падений
здесь упражняются в прекрасном
иногда бывает одиноко
если недостаток одиночества
чаще происходит все, как хочется
в пределе разумного - и только
живут здесь духи прошлых лет
но духи в будущем бывают
они сквозь время все летают
и весть приносят на обед
и если ты бывал в раю
а все иллюзии реальны
мечты не так уж и банальны
осуществишь ты не одну
ведь мир мозаикой разложен
в уединении с тобой
живешь одною лишь мечтой
и друг, что рядом, - он надежен
приходит иногда она
берегу приветы оставляя
счастья ждет, но тебя не знает
в мире твоем, но не твоя
оставь свое прикосновение
и не пускай ее обратно
взгляд все объяснит понятно
сохрани в сердце это мгновение
живи, как-будто полон сил
и нет невзгод таких ненужных
и голос подсказок добрых, дружных
тебе напомнит, что ты жив
пока птицы летают в небе
для них прекрасны небеса
у счастливых нет конца
когда пальцы онемеют
воспоминания седеют
но видят прекрасное глаза
Крупицы белого песка
Из мира лишь его частицы
и райский мир пускай приснится
когда приглушит боль тоска
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486709
дата надходження 19.03.2014
дата закладки 27.03.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 17.03.2014
Начни жить по-другому. Сегодня встречай весну
Табурет противен дому. Лень противна дню
Себялюбие роет ямы. Ищут дороги мечты
Провались почерком странным. Твои убежденья слепы
Негативна пародия страха. Позитивен счастливый уют
Поражения сводятся с крахом. Неудачен долгожданный дебют
Начни жить изначально. Оборотом к минувшим часам
Все, что происходит буквально. Оставь на раздумья друзьям
На столе чашка холодного чая. На улице запах весны
Во дворе ждут охранники мая. Озноба от ранней зори
На плече тяжесть прошлых недель. Укажет путь тебе карта
Чтоб умереть, как в январе метель. Начни снова жить в марте
Простота облегчает будни. Любовь найдет для них смысл
Быть собою трудно. Мир в глазах немыслим
Одному среди стен грустно. Двоим на планете тесно
У большинства внутри пусто. У многих в жизни пресно
Но начни жить, как хочешь. Полюби кого нельзя.
Проснись темной ночью. Найди в себе новый изъян.
Утопай от безысходных чувств. Обвиняй за каждый поступок.
Твой дом не будет пуст. Сверни в неизвестный проулок.
И найди, что называют весной. И помни о глупой любви
Пришло время что-то делать с собой. А все остальное - найди.
Найди, что ищут годами. Возьми пару фраз на потом
Темнота наполнена нами. Город опечален дождем
Найди, что вызовет смех. Найди, что подарит улыбку
Соверши простительный грех. Признай гордо ошибку
Не смотри, если противно взгляду. Найди источник света
Верующий совершает обряды. Судьбу не ищут где-то
Но найди, кто ищет тебя. Обойди аккуратно ненастье
Весна для таких, как я. Что живут в ожидании счастья
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=483196
дата надходження 03.03.2014
дата закладки 03.03.2014
рвана душа
колючими гіллями
по обличчю в зимовому бігу
рвана душа
бомбою зсередини
на шматки синьої тканини
звисають з-під шкіри
душа проглядає
надірваним криком
затихлим
сльоза не проллється
біль зконцентрований
атомом
у рваній душі
бродить
шукає відходу
атомного вибуху
падає пір’їнкою кружляє
сила життєва
навколо скупчення болю
не торкнеться
комом наростає
душа рветься
нитками хірургічними
що у тіло врізаються
вживаються
з ними душі жити
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=482532
дата надходження 28.02.2014
дата закладки 28.02.2014
Она сидела у окна…нет, это не очередная ванильная девочка, которая курит сладкие сигареты и «думает о нем». Она безумно любила луну и как раз сейчас, в полнолуние, пыталась сделать еще несколько хороших снимков для своей коллекции. Еще в детстве, засмотревшись на это огромное светило, разглядывая яркую поверхность луны, укрытую темными пятнами, она подумала: «Вот бы здорово было туда улететь…». Тогда это было просто детское наивное желание, но сейчас, оглядываясь вокруг, наблюдая за окружающими, все больше хотелось воплотить те мечты в реальность.
«Сейчас поколение с усиленным стадным инстинктом» - любил повторять ей дедушка. Он единственный, кто понимал хрупкую душу своей внучки, поддерживал и давал множество дельных советов. «Никогда не вздумай вешать нос!» - говорил он – «Если сдашься, хуже будет только тебе, раздавят моментально, ты даже не сможешь стать «ими», ведь ты совершенно другая. Таких не подминают, от таких просто пытаются избавиться, вот только духу трусливого не хватает». Эти слова до сих пор очень часто звенят у нее в ушах, когда уж совсем тяжело приходится, жаль только что вживую их уже никогда не удастся услышать… С тех пор как умер дедушка, словно оголенный нерв, постоянно натыкаясь на стену непонимания, приходилось двигаться вперед.
«А ведь классно же наверное жить на луне, в каком нибудь космическом домике, подальше от всего этого… Эх, нужно было идти в космонавты… О, еще один замечательный снимок! Пожалуй, лучший за сегодня. А может….а может на полюс отправиться? Там луну видно практически всегда, это же просто сказка. Хотя, бегство не выход, дед правильно говорил, слишком много чести ИМ такими поступками будет. Странно, как же быстро все изменилось, раньше ценности были духовные, людей интресовало саморазвитие, искусство, а сейчас, верхом художественного профессионализма является корявенький комикс с дурацкими гримасами и парой незамысловатых фразочек. Все куда-то торопятся, но никто не может сказать конкретно куда. Только и жалуются, что нет времени и ничего невозможно успеть. И все это обязательно продублируется во все существующие социальные сети. А ведь каким прорывом мог бы стать интернет, каким полезным открытием для человечества, но что в итоге… Новый наркотик, новая зависимость, новый, продвинутый «пожиратель времени». Да, я до сих пор читаю бумажные книги, ведь это история в истории, я люблю живую музыку, я люблю прогулки по свежему воздуху каждый день, а не только когда нужно заплатить за интернет, я люблю анализировать свою жизнь и строить собственные планы, а не цитировать свою жизнь чужими изречениями,я люблю ДЕЙСТВОВАТЬ. Пусть насмехаются, плевать, даже это они делают дурацкими скобочками да знаками равно. А я, буду встречать новый день с настоящей улыбкой и реальными планами!»
P.S. Язвительные фразы в ее сторону от ровесников, пренебрежительное отношение, объявление изгоем, все это было у нее или еще будет. Она словно белая ворона в своем окружении, которая живет, думает и поступает «неправильно». Они называют ее чудачкой, хотя может…все совсем наоборот?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343843
дата надходження 14.06.2012
дата закладки 27.02.2014
А давай осідлаємо коней -
І у срібнозасніжену зиму
УвірвЕмось, як вітер, зрозгону,
Простодушно, без масок і гриму! ...
З-під копит вибиваючи скалки
Усього, що на душах намерзло...
В первозданному стані русалки
Все минуле й майбутнє щоб щезло ...
І донЕсхочу, як малі діти,
Ми всотАємо радість у себе,
Будем сніжкам -бурулькам радіти,
Обіймаючи крилами небо ...
А як сутінки місячним сяйвом
Келих ночі наповнять по вінця,
Ми слова всі відкинемо зайві,
І у ватру підкинем полінця ...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=479835
дата надходження 16.02.2014
дата закладки 26.02.2014
Забери мене осінь до себе,
Постели сухе листя з дощами.
Так не можна?Зроби це для мене.
Відплатити?А хочеш віршами?
Забери.Він мене не шукає.
Не кохає.І вірші не пише.
Дощ старезний ногами стискає
Сиві хмари.А ти...Мене лишив...
Забери мене осінь.А хочеш,
Я залишусь з тобою на світі?
Дощ,ногами ти досі тупочеш.
А,ти будиш найкращії квіти?
Спиш у лісі,ночуєш самотній.
Хто погладить тебе по голівці.
Розбудити?Ти скажеш о котрій?
Ти послухаєш пісню на плівці?
Забери мене.Буду слухняна.
Буду завжди обличенько мити
Я дощами холодними зрання.
Тільки ти ...Вже не зможеш любити...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=479498
дата надходження 14.02.2014
дата закладки 14.02.2014
Руки твої- як квіти,
Очі твої-як вись…
хочеться вверх летіти,
І не боятися вниз!
І не боятися впасти:
Безсилля людське брехня…
хочеться тебе вкрасти,
Покласти на круп коня!
Втекти десь у дикий степ,
Туди,де не буде монголів…
Але зараз у моді дапстеп,
Поклоніння мечу і короні!
І кожен із нас тут Отелло,
На варті суспільного статусу…
У кожного власне пекло,
За межами звичних градусів!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=479022
дата надходження 12.02.2014
дата закладки 12.02.2014
Цей світ розтрощений на скалки,
Столяття,як хижий оскал...
Слова-жалюгідні уламки,
Зруйнований п*ядестал!
Я бачу безодні болю,
У водах твоїх зіниць...
Вплітаю у коси долю,
І неба сонячний диск!
Не бійся,нічого,мила,
Ні злоби,ні суєти...
У тебе є руки-крила,
А очі твої мости!
Шляхи із вічності в вічність,
Не бійся нічого, ні...
Ми всі на Землі лише тлінність,
Крім образів на стіні!
Ми всі на Землі лише тіні:
Піщинки на тілі планет...
Сумні пілігрими осінні,
Загублені у сяйві Андромед!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=476152
дата надходження 31.01.2014
дата закладки 12.02.2014
В такій морозній тиші
Я зустрічаю день.
Чекаю нових звершень, подвигів,
Нечуваних пісень.
Я жду початку і кінця,
Кохання, осені, прозріння.
Я щось чекаю з дня у день
І з неймовірним трепетом ловлю
Хвилини,
Ні, мабуть, секунди щастя.
Я ходжу по снігу мовчання
І лиш здогадуюсь, що це
Намарне.
Життя спадає сніжним ряснопадом,
І у містичних візерунках долі
Воно ще щось для нас
Ховає.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=476795
дата надходження 03.02.2014
дата закладки 12.02.2014
Он писал стихи и редко улыбался,
Несмелылым был-всего боялся…
Поэтом был без права на ошибку:
В запасе девять жизней-только и всего…
Он был трусливым,слабым,хлипким,
Но небо говорило сквозь него!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475526
дата надходження 28.01.2014
дата закладки 28.01.2014
(+ Дід Михалич)
Паперова дівчинка ділить з олівцем
Плин думок надтріснутих,вигорілих вщент,
Спалених зухвалістю із байдужих вуст…
В понеділок заново в сні твоїм з’явлюсь.
Паперова дівчинка,ніжна і п’янка...
Я щодня з’являтимусь у твоїх думках…
На стежках засніжених не лишу слідів.
У вівторок увірвусь знов до твоїх снів.
Паперова панночка,лагідна й крихка…
Голубливим почерком обняла листка
Монохромну райдугу вклавши між рядків…
В середу опівночі не торкнусь до снів…
Паперова дівчинка,паперові крила…
Про життя задумалась-в небо полетіла...
Поміж хмар блукатиму-відшукай тепер...
Повернусь у сни твої-тільки у четвер.
Паперова дівчинка зовнішньо-мовчить,
А якщо прислухатись-внутрішньо дрижить…
Вичавленим спокоєм спинить водограй...
Та укотре в п’ятницю-першою за край…
Паперова дівчинка зовсім не слабка…
Тільки від фальшивості ломить ще листка…
Обпаливши впевненість-не примножить страх.
І в суботу-видалюсь... лиш реальність-в снах…
Паперова дівчинка…паперові дні…
Лиш листки й затримують почуття тонкі…
Паперовим запахом доплюсуюсь в світ…
У неділю віднімусь…Замкнений відсік…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474373
дата надходження 22.01.2014
дата закладки 23.01.2014
Да это счастье-просто в мире жить,
По лужам бегать и гонять дождинки.
И книжек тайны о любви хранить,
И смахивать тайком порой слезинки.
Какое счастье-солнце целовать,
Проснуться и лицо ему подставить.
И на работу утром опоздать,
И кофе для любимого поставить.
Какое счастье-маму обнимать,
Пускай ворчит,что папа недоволен.
Какое счастье...Просто осознать...
Что жить на этом белом свете стоит.
Какое счастье-встретить здесь друзей,
И заходить к ним утром,днем и ночью.
Я знаю-в мире лучше нет людей.
Я просто знаю...Просто знаю...Точно...
Какое счастье благодарной быть.
И Боженьке всегда,всегда молиться.
Что даже за других можно просить...
Ведь так легко порою оступиться...
За то,что можно трогать просто снег,
За то,что можно видеть звезды,небо.
Что не болеет мой сейчас сосед,
Что на столе всегда кусочек хлеба.
За то,что можно счастье подарить,
За то,что можно просто улыбнуться.
И просто ни за что других любить.
Благодарю,Господь...Могу коснуться
Руки того,кто любит и меня,
Что ночью его крепко обнимаю.
Спасибо,мой Господь тебе всегда.
Я счастлива...Я знаю,Господь...Знаю...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474160
дата надходження 21.01.2014
дата закладки 21.01.2014
Когда заглушит мечтательный крик
Зеленоглазая бестия поманит к себе
Нечем дышать – значит, воздух погиб
Оставайся стоять на прозябшей земле
Сомкни пространство, закрой в миг глаза
Запомни, что бояться - сейчас не позволено
Да и не за чем: душа чиста как слеза
Любые желания ей будут дозволены
Трясет после сознания обыденной жизни
Разумный одержим и страхом, и болью
Чем больше ума, тем яростней мысли
Исходы начертаны в иллюзиях кровью
Нет больше радости там, где была
Нет больше искренних и теплых улыбок
Нет ни любви, на сердце – снега
Загружены дни от ненужных ошибок
Всегда есть повод смириться с затеей
Время поглощает, и гложут века
Разумный одержим сумасшедшей идеей
Разумным одержима безнадежно тоска
Постарайся не видеть редеющей грязи
Постарайся крепко стоять на ногах
Одержимый не миром, что кроется во фразе
Одержимый длинною и мерой в шагах
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=473047
дата надходження 16.01.2014
дата закладки 17.01.2014
Маленькая ссора.В Старый Новый год.
На столе остался старенький блокнот.
Дверь закрыла молча.На столе ключи.
Он кричал все громче:
-Просто...Уходи!
Через час вернется,чтоб его обнять,
Чтобы успокоить.Что нельзя кричать.
Он купил клубнику,старое вино.
Ссора...Эта ссора...Все ведь хорошо.
Он открыл подарок...Старенький блокнот...
Все,что подарила?Что,я идиот?!
Он копил полгода.Золотой браслет
Граммов где-то двадцать.Как прожили лет.
Все дрова сгорели.Пнул ногой камин.
Старенький блокнотик...Вот как он любим?!
Взял он в руки спички,чтоб поджечь дрова.
Чтобы сжечь блокнотик.Где любовь моя?
Вдруг с коробки выпал от машины ключ,
И в душе скопилось сотни горьких туч.
"Маленький подарок...Мама помогла...
Ты прости,что раньше не сказала я.
А блокнот...Копила для тебя стихи.
Может выдам книгу о нашей любви.
Я тебя целую.Жизнь бы отдала...
Только б просыпаться рядышком всегда..."
Он смотрел на звезды.Вот...Сейчас войдет,
И его за руку нежно так возьмет.
Маленькая ссора.Крикнул:
-Не нужна
Мне сейчас такая старая жена!
А ведь нет красивей на большой земле.
-Дверь открой,-шептал он видимо себе.
Не вернулась к маме,к дочке не пошла.
Просто так...Изчезла...Раз и навсегда...
Старенький блокнотик.Все ее стихи.
Он читал и плакал о ее любви.
Как его любила.Жизнь бы отдала,
Только бы касаться.Лишь его...Всегда...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472542
дата надходження 14.01.2014
дата закладки 16.01.2014
Вином вишневим відзорІв світанок,
Спустивши човен місячний за край ;
І ледь помітний інію серпанок
Покрив голками гострими курай ...
Хрумкочуть льодом заспані калюжі -
До пІвночі збирали кришталі,
Та черевики зношено -байдужі
Ступають всюди, ніби королі ...
В єдиній хмарці проростає сонце,
Ховає до криниці сонми снів ;
І на замерзлій виноградній ґронці
Десант пташиний щось зажебонів ...
На клапті снігу, вишиті слідами,
Ліг відпочити вітер після справ ...
І добрий ранок срібними ключами
Зимовій днині браму відчиня ...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472681
дата надходження 15.01.2014
дата закладки 16.01.2014
Хтось молить небо кожен день про те,
Що є для нас і звичним,і буденним.
Щоби хоч краплю.Крапельку.І все.
Щоб не було життя таким злиденним.
Порозкидали одяг діточки?
Сміття в кімнаті,борщ недоварений?
А хтось чекає діток всі роки,
Їсть хліб із смітника пересушений.
Коханий не купив букет квіток?
Та хтось не знає,що таке кохання.
А нам не вистачає зірочок.
Зірвати з неба.Справжніх...До світання...
Хтось черевички хоче шкіряні,
Щоби красиві,як у Попелюшки.
А хтось в візочку,ніженьки німі,
І у житті не слухалися ручки.
І лиш в думках ті рученьки складе,
Господь завжди молитвочку почує.
Котилася сльозиночка,паде...
Біля дітей матуся жебракує...
Хтось молить кожен день лише про дах,
Щоби не спати десь на півдорозі...
Багато є багатих...Та все так
Тому,що помагать не хочем. В змозі
Ми поділитись хлібом і грішми.
Подарувати усмішку.Хоч трішки.
Потрібно тільки...Стати нам людьми...
І справжнім Попелюшкам-три горішки...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472782
дата надходження 15.01.2014
дата закладки 16.01.2014
На тілі карт-Вітчизни географій,
Подоланий теплом твоїх очей...
Не потребую я присвят і епітафій,
Для вже минулих зоряних ночей!
Мені давно не треба нових віршів,
І проза,напевно,вже зайва теж...
Я не менше за інших грішний,
Просто поруч зі мною полеж!
Обійми мене, до серця пригорнися,
Щоб я відчув,як любиш ти...
Що нам,скажи,в цю ніч присниться,
Коли єднаються мости!
Коли ти поруч-ангели досяжні,
І я вже чую шепіт їхніх крил...
Я ніколи не був відважним,
Але зараз я повен сил!
Загубися в мені,загубися,
До дна у серці розчинись...
Піддайся мені,не борися,
Убий в собі гамір міст!
Ділися зі мною,ділися,
Ти радістю в кутиках вуст...
Не бійся,нічого,не бійся,
Я Богу за тебе молюсь!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472929
дата надходження 16.01.2014
дата закладки 16.01.2014
Дівчина з очима, як небо, вільними.
До неї щовесни прилітало птаство,
Змощуючи у волоссі гілками ванільними
Готичні гнізда, як химерні абатства.
У неї в косах заплутувались радіохвилі,
Полохаючи заспаних метеликів і мушок.
Вона хрустіла скоринками, знятими з грилю,
Гортаючи книжку на горці м’яких подушок.
Вона чекала на сніг і дивилась феєрверки,
Рахуючи дні до Нового року по календарю майя.
І вірила, що все-таки знайде цукерки
Під подушкою на Миколая.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=467147
дата надходження 19.12.2013
дата закладки 13.01.2014
Я не знаю чому довгі ночі
І коли прокидаються зорі
Що з жалем і гаряче вибризкують очі
Що тонуть зіниці у морі
Не питаю у тиші прощення
Забуття від утоми не прошу
Перетворюю біль на сердечне натхнення
І далі несу свою ношу
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471899
дата надходження 12.01.2014
дата закладки 13.01.2014
ГОрнуться сніжинки до вікна
Сутністю зимового чекання ...
А ще вчора сонячна весна
Поміж трав розсИпала клечання ...
А сьогодні ...Рвучко стугонить
Дід - вітрисько у холодну шибку,
І ховає у кишені мить
Місяцем, розрізаним на скИбки ...
І думки, розсипаним зерном
Об підлогу стукають прийдешнім ...
...А мені згадались перед сном
Намистинки літа на черешні ...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471742
дата надходження 11.01.2014
дата закладки 11.01.2014
Я буду дивитись на тебе,
із висі чортківського неба...
Із тверді калузьких мостів,
Мені вже напевно не треба,
Писати нових віршІв!
Без сенсу плодити ілюзії,
Про велич своєї душі...
Перед Господом ми голопузі,
Нащадки старих божків!
І ми нічого не варті,
Навіть у власних очах...
Усе ще застигли на старті,
Де нас вже чекає крах!
І наша партія шахів,
Від першопочатків фарс...
Ми втілення власних стрАхів,
А наше буття тільки дартс...
Ми дротики цього світу,
Мішені для зла і образ...
Та інколи хочеться літа,
Любові і ніжності в нас!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471588
дата надходження 10.01.2014
дата закладки 10.01.2014
Колеса стучат смятеньем водителя
Безнравственный крик не услышит никто
И только дороги уставшего жителя
В ночь уносят все, что до сих пор жило
Руками сжимая надежный штурвал
Ты видишь в окне столь знакомый простор
И тот, кто годами длину умножал
Сегодня уходит в дальнобойный дозор
Расширены веки стеклянной звездой
Укутаны мраком про странствия сны
Где бы ни был - для всех ты чужой
Повсюду видны мертвецовы кресты
Засветит на утро озябшая даль
Маршруты разделят на чин покровителя
Материю обретет потухший фонарь -
Колеса стучат смятеньем водителя
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471287
дата надходження 09.01.2014
дата закладки 09.01.2014
Недопочута.Коханим і всесвітом.
І недолюблена.Вітер кохав.
Він лиш один...Від зими і до літечка
Личенько біле її цілував.
НедомолЕна...Молитва до Господа...
Марно потрачені дні ні на що...
Тільки душа у лахмітті від холоду
Молить молитви...Століття пройшло?..
Хилить голівоньку,сльози проплакані,
І замість них випадають дощі.
Сніг потопила душею і ладаном...
Очі холодні.Та ні...Не сумні...
В полі заснула.Хіба не будиночок?
Взяла у руку шматочок землі.
Ангел над нею...Маленька дитиночка.
Зовсім жива...А душа у петлі...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470900
дата надходження 07.01.2014
дата закладки 08.01.2014
Затискую волю в кулак –
Вона якраз там вмістилась,
Заховую сльози під сміх,
Хоч вони вийдуть на волю.
Живу не життям не своїм,
Граю чужі мені ролі,
Зривається глухо протест,
Задавлює можновладне ТРЕБА.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455898
дата надходження 22.10.2013
дата закладки 08.01.2014
« - Чудово тут, - сказав Тадг.
– І щасливі ті, хто живе на цій землі.
А тепер витягайте корабель на берег і сушіть його.»
(Скелла «Тадг на островах Мананнана»)
Написано в соборі Святого Патріка під звуки органу.
Вітрила моєї свідомості
Напнуті над кораблем мрій
Несуть моє тіло
По крижаних пустелях реальності
У порожнечу Великого Звільнення.
У тихих сутінках слухаю Баха
Під небом чорним готичного храму.
Кожне місто це теж океан думок
На човнах віршів і каравелах книг
Попливу за обрій…
Чи то хвилі чи музика
Гойдають мене у цій нескінченності снів,
У цій кавалькаді дерев-прочан,
Мій одяг-тіло важить менше піщинки
Про яку говорив Будда,
Яку вітер носив по тій пустелі,
Де блукав мовчазний Христос,
Якою вихор бавився як дитина м’ячем,
Яка сама є Всесвітом,
Каменем наріжним Землі,
Уламком гори Сумеру
Якорем Ковчегу плинності.
Літаю щоночі над старим Дубліном,
Над зеленими пагорбами Ірландії
Білою совою сучасності –
Птахом замшілого лісу
І вересового стогону…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=367574
дата надходження 29.09.2012
дата закладки 07.01.2014
Она любила...Больше всех планет...
Всю душу расцарапала до боли.
А он ответил так обычно:нет...
Хотя любви ее был недостоин.
-Ты знаешь,звезды видно лишь во тьме...
-Да вы все одинаковые,знаешь?..
-А ветер можно слышать в тишине...
-Да не звони!
-Да...
-Ты мне обещаешь?!
Она ушла.С улыбкой.Как всегда.
А он женился.Так ведь полагалось...
Таких на свете...Да таких...Одна...
А больше...Больше?Больше не осталось...
___________________________________
Янку,не фіглюй,не крути бавуса.
Не проси ня ся,од кому фарблюся.
Тиравий в ня шурц?Банікі м крутила,
Таких дурнику я би не любила.
Очі в ня сіні і файна фігура.
Шо коло чола крутиш пальці?
-Дура...
Янку,ти дурний,я ся в школі вчила.
Парадних хлопцю у класі м любила.
Сватать ня Стецько,я за Дюря пуйду,
Такой вичиром я до нього вуйду.
Купіть мі конфет,шлаяр і віґанчя.
Заваджу в облак найкращой ферґанча.
Пораву в хижі,скоро сятий вичур.
Здоровічка я добрим людям зичу,
Чекаву вшитких,будете гостями.
Скоро в ня свальба.(То так.Между нами...)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470530
дата надходження 05.01.2014
дата закладки 05.01.2014
Любов зійшла з осі,
Але ще посипає рани
Вітрами розговіювались дні
Сердечко відображення шукало.
Все дні і дні,кудись поділись ночі
До мене звикли ліхтарі.
А зорі все пророчать
І рими сутожно риплять,
На аркуші мовчазнім.
Так замудріло в нім життя
ніц в ньому вже не тямлю.
Ходою йде моя зима
Любовь всю інеєм вкриває
Чи в тому гріх,чи в ньому страх
Ми не дійшли прямої
Збіліла віхола сама,
Листок останій замітає.
січень2010р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470456
дата надходження 05.01.2014
дата закладки 05.01.2014
Ти знаєш як народжуються перли...
Спочатку біль,
нестримний біль
в усьому тілі.
І ось в ці миті,
слі́зно-наболілі,
зароджується диво.
Поступово, сповита
шаром перламутру,
що виплакало серце,
Мала піщинка,
сіра й недолуга,
Під тиском часу
й перемогою над болем,
Все більш нагадує
білесеньку перлинку -
Палку сльозу
страждань дорогоцінних...
......... ................. .................................
Отак й душа,
скорботою й терпінням,
Під гнітом часу,
перероджується дивно
У скарб,
який ціни не має на землі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459950
дата надходження 11.11.2013
дата закладки 03.01.2014
За сколько стих пишу?За день?
Могу за малое мгновенье.
Но ручку мне прогрызла лень...
И умерло стихотворенье...
Так убиваю.Так грешу...
И абортарий полон мыслей.
Да я в утробе их душу,
Хоть наполняю жизнью,смыслом.
Так мать роднейшее дитя,
Которому лишь малый месяц
Убьет врачом.И уходя
Прошепчет:
-Кто душу залечит?..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=469724
дата надходження 01.01.2014
дата закладки 02.01.2014
Дощ відбиває ритмом гопаки –
Стукоче по даху краплинами.
А ті розлітаються у різні боки,
Немов танцюють балеринами.
Падаючи додолу геть зі стріхи,
Так швидко вони летять униз,
Що розбиваються, ніби горіхи.
І так барабанять тисячі реприз.*
Двері поскрипують у свій такт –
Це вітер грає партію скрипки.
Коли у цього віртуоза антракт,
То він любить цілувати шибки.
А ще жвавий юнак на підхваті
Виконує на трубі музичне соло.
І хоч ті духові звуки вайлуваті,
Він обов’язково робить ще коло.
* Реприза – тут у значенні «повторення одного з розділів музичного твору».
15.11.2013
Х.Ч.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=460731
дата надходження 15.11.2013
дата закладки 27.12.2013
Коли переповнює чашу сум,
І навколо лиш чорнодушники,
Поринаю в корали світлих дум.
Море хвиль вмикають навушники...
Коли закінчиться музика хвиль,
В саду слухатиму віршів листя.
Дерева не докладають зусиль,
Але ця пісня на диво чиста...
Коли впаде останній листочок,
Зустрічатиму казкову зиму,
Прохолоди свіжої ковточок
І на шибках візерунків рими...
Як прийде зеленоока весна,
Природа по-новому задзвенить.
Мелодій ноти згадає Десна,
Я ж послухаю небесну блакить...
(присвячено "лицезадим чорнодушникам")
26.12.2013
Х.Ч.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=468666
дата надходження 26.12.2013
дата закладки 27.12.2013
Не штопать душу ржавою иголкой?
Не шить,течет еще сильнее боль.
Я хвасталась,что есть на ней наколка...
Советовали:выест ее соль...
Солила...Боль болела...Я привыкла...
Сказали:соль с небес собрать,с дождя.
Пусть остается.Старенькая,свыклась,
Я ржавчину сжигала без огня.
Иголку протирала,нить вязала
Со всех тех звезд,что падали во двор.
Я шила осторожно,я старалась.
Иголка снова падает на пол.
Сказали,что ее омоют слезы,
Заплакать?Только слез на душе нет.
Их снова заморозили морозы,
Ведь мне уже давно сто тридцать лет.
А у таких поморщенные глазки,
Таких любят собаки да Господь.
Никто таким не прочитает сказки,
И душу ниткой старой не зашьет.
Таким уже не нужно удивляться,
Наколку о любви не протирать.
Как падает снежинка...Извиняться,
Что можно в руке старой подержать...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=468444
дата надходження 25.12.2013
дата закладки 26.12.2013
К черту это всё, долой всех!
Гребут лопатой золото,
Но у меня есть чудо-снег!
Искрами из-под молота
Разлетаются снежинки.
Подхвачены ветром на юг,
Они, словно парусинки,
Устремились вдоль моря вьюг.
К черту это всё, долой всех!
Не греет в морозы любовь?
Не согреет уж шарф и мех.
Так было раньше - будет вновь...
Когда за окном лёд, стужа,
Под ногами снег захрипел,
То и я тоже простужен,
Хоть на улицу не успел...
К черту это всё, долой всех!
Когда совсем одиноко,
Меня спасут фильмы и смех,
Стихов рифмы глубокие,
Музыки тонкие ноты,
С Ангелом моим разговор...
Счастью не нужны банкноты,
А одинок - не приговор!
14.12.2013
Х.Ч.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=466041
дата надходження 14.12.2013
дата закладки 25.12.2013
в одну нічку
залізу я на пічку
читатиму твої вірші
закину геть всі інші
поки не дочитаю всі
не дивитимуся сни
там так багато лісів
що більше лише дощів
там жаль розпач сум
поміж мрійливих дум
про кохання й тваринок
про щастя та рослинок
і почуттів світлих тепло
скоріше б воно прийшло
P.S. Створено на сторінках сайту.=)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455841
дата надходження 22.10.2013
дата закладки 25.12.2013
Чому очі твої сумні
В них глибини океану
Золото й перли там на дні
Пірну й тобі їх дістану
Чому чекаєш ти на дощ
Відкрий сама йому двері
Не шукай між парків і площ
Пролийся ним на папері
Чому все рахуєш зорі
Коли ти і сама зірка
Сяють вони не на дворі
А в душі твоїй барвінком
Чому ти світиш янголом
Дорогу мою повсякчас
Того що звуть дияволом
Проганяла геть вже не раз
Чому ти завжди зі мною
Слів твоїх ніжні солов`ї
Співають над головою
Вони в повітрі й на землі
Чом обіймаєш щоночі
Так мов знаєш вже роками
Слова з вуст твоїх дівочих
Огорнуть мене руками
16.12.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=466387
дата надходження 16.12.2013
дата закладки 25.12.2013
Ну хто сказав, що стіл - письмовий?!
Понакидали папірців ...
Я ж говорю вам : стіл КОТОВИЙ!!!
Тож прибирайте олівці!
Який твердий мені матрацик
Поклали серед володінь...
Ой! Розірвали!..Ой! Ще й клаца! ..
А ...ноутбук ...ех, гризти лінь ...
А, може, лапкою ...легенько :
Ну ненавмисно ...вибачай? ..
О ні! Я краще посиденьки
Влаштую на кнопках ...Вмикай!
Диви : утупивсь в казна що те,
І розмовля з собою сам ...
Ей! Чуєш? Хоче ïсти котик!!!
...Ану тебе до пащі псам! ..
Посплю ... Так : голову на штуку,
ОбІймем лапами дроти ,
А хвіст куди? Ага - під руку!
Ну совість май - тут сплять коти!!!
А це що? Миша??? Тьху, зараза!!!
Вже штучну ïжу завели ...
А в пам'яті моïй відразу
Вся живність, що колись ловив ...
Ой! Ой! Зачухалось! ..Ну вибач! ..
Подумаєш - якийсь "деліт "...
Я хочу ïсти! Чуєш? Рибу!
І зачекає нехай світ!!!
Ура-а-а! Таки свого добився!
Ну ...це не риба ...та нехай! ...
Наïвся! Треба тепер вмиться ...
Я тут, скраєчку, не спихай ...
Тепер вмощусь отут зручніше,
Примружу очі ...Ти сиди!!!
Я вже наïвсь! Але пізніше
Мені захочеться води ....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=468113
дата надходження 24.12.2013
дата закладки 24.12.2013
Бойчуки – давній рід горян, гуцульський, але бойківського походження. Символом роду була квітуча гілка ожини. Недарма у гуцулів є приказка «Колючий, як бойчуківська ожина». Гаслом роду були слова: «Ніде, як на полонині!» Кольорами вишиванок Бойчуків були жовтий, чорний та зелений. Знаком роду Бойчуків був восьмикутний хрест, який ще інколи хибно називали «зіркою». Бойчуки переселилися на землі села Рафайлова (нинішня Бистриця) у 1096 році. До цього вони володіли землями в районі нинішнього села Вишків, що біля Торунського перевалу. Тоді – в ХІ столітті село Вишків звалося Бескидове Поле. Згідно переказів самих Бойчуків їх рід жив біля торунського перевалу з ІV століття і рід започаткував князь Бойя. Згідно мадярських джерел, зокрема в «Історії Карпатських земель» історик Янош Кронікайро (1436 – 1489) пише, що рід Бойчуків походить від племені боїв, які «суть бастарни про яких писав Птомелей і які колись землями великими володіли, Італію воювали і місто Болон’ю заснували…» Зараз ця гіпотеза відкидається істориками як вигадка. Хоча вона знайшла свого популяризатора – Войцеха Заболотського (1747 – 1809), що в нарисі «Nota est historia Sarmatae terram» писав, що «бойки походять від племені бастарнів, а гуцули від племені карпів – давніх аборигенів Карпат, що згадуються ще Птолемеєм, карпи ж походять від одного з племен кіммерійців, що переселились, гнані скіфами, і до гір Карпатських, і що були оспівані ще Геродотом та Гомером…» Звісно, ця теза не була нічим підтверджена і нині в історика може викликати тільки посмішку.
Але так чи інакше рід Бойчуків є одним найдавніших родів горян у Карпатах. Про це свідчить, зокрема, гуцульська приказка: «Є три речі найдавніші в оцьому світі: оці гори, диявол та рід Бойчуків»*.
Чому Бойчуки покинули землі біля Торуня, де вони жили (за їхніми словами) понад 700 років – незрозуміло. Як історія, так і перекази самих Бойчуків про це мовчать. Проте частина роду лишилася жити на Бескидах. І досі і в Вишкові, і в Торуні живуть родини Петруняків та Поджожуків, що є відгалуженнями роду Бойчуків. Але самі Бойчуки цього не визнають.
Переселившись у 1096 році на Ґорґани (тоді ще дуже дикі і мало освоєні людьми) вони застали у самих верхів’ях Бистриці пуску і дикі ліси. Проте вони не були першими поселенцями на місці майбутнього села Рафайлова – згідно їхніх же переказів Бойчуки застали в тій місцині три згарища хат і господарок. Що там жили за люди і що там сталося – так і лишилося загадкою. Тому деякий час селище, яке заснували Бойчуки так і називалось – Три Згарища, місцевість довкола – Ведмежа Пуща. Бойчуки першими освоїли і володіли землями на полонинах Панцир, Довга та Верхнижня. Полонина Панцир в ті часи звалась Братове Поле. Справа в тому, що Бойчуки переселились на Ґорґани під проводом свого ватажка Святослава Бойчука, що мав братів Зоряна, Світлозара та Кременя. Знайдену полонину біля гірського хребта він передав брату Зоряну – від цього і пішла назва полонини Братове Поле, а потім і гори Братківська. Полонина Верхнижня під горою Довбушанка в ті часи (і ще довго по тому) звалась Висока Ельма, а гора Довбушанка звалась Ведмежий Камінь. Це потім ця назва підзабулась, а Ведмежею стали називати гору Чорна Клива. Бойчуки перші поставили колибу на Верхнижній у 1121 році, та проклали стежку, що траверсом йшла по схилах Довбушанки від полонини до полонини і збереглася досі.
Бойчуки, звісно, не були єдиною родиною, що переселялися в тоді ще дикі місцини Карпат – у пошуках земель і пасовищ все далі в гори переселявся не один рід. Між поселенцями часто виникали гострі конфлікти і ворожнеча. Найвідоміша з них – ворожнеча між родами Бойчуків та Вівчаруків. Про причини конфлікту говорять різне. Так, є переказ, що сварка почалась у 1289 році на весіллі в Черче (що вже тоді існувало, але мало іншу назву – Чорні Смереки) – поєднувались дві давні гірські родини Зеленчуків та Ботяків. На цьому весіллі, нібито, хтось із Вівчаруків, а може і тодішній ватажок роду Іван Вівчарук сказав комусь із присутніх: «Та для тебе і кіт худоба, і Бойчуки газди!» Це було смертельною образою, яка вилилась у кровопролиття. Але це виглядає на легенду. Ворожнеча насправді почалась через полонину Верхнижня, яку обидва роди вважали своєю. Конфлікт то тлів, то згасав, то знову спалахував, але у 1327 році сталася наступна подія. Богдан Вівчарук запалав якоюсь шалено пристрастю до Марічки Бойчук. Крім того, що родини смертельно ворогували, ще й пристрасть не була взаємною. Але Богдан від всепоглинаючої пристрасті остаточно збожеволів і вкрав Марічку Бойчук. Марічка не витримавши такої сваволі і наруги перерізала собі косою горло (а коси у вівчариків були славні – робилися з особливої сталі особливим секретним гартуванням – вони довго не тупилися і були на диво міцними, за одну таку косу давали на обмін корову). І хоча після цього Богдан Вівчарук кинувся зі скелі в Чорну Бистрицю і забився на смерть, ворожнеча між родами Бойчуків та Вівчаруків набула небачених до цього в горах масштабів. Ще й підсилювалось звичаєм кровної помсти, що жив в горах не дивлячись на заборони князів.
Коли кровопролиття між родами Бойчуків та Вівчаруків перейшло всі допустимі межі, ватажки родів зустрілися, щоб нарешті покласти край нескінченному ланцюгу смертовбивств. Зустріч ватажків відбулась на вершині гори Братківська**. Було домовлено, що кінець сварці двох давніх родин покладе Божий Суд – «з кожної сторони на місце двобою на полонині Малі Рогози буде по десять коней». Малося на увазі по десять вершників. Але Вівчаруки схитрували – на кожного коня вони посадили по двоє людей. Користуючись чисельною перевагою Вівчаруки порубали всіх Бойчуків бартками. Там же поліг і тодішній ватажок роду Бойчуків Петро.
Після цього Бойчуки – ті що лишилися – покинули Рафайлову і переселились в Косів, Космач, Жєб’є, Пасічну та Битків. Тоді ж утворилися окремі гілки роду Бойчуків – Іванничуки та Пасічники. Засновниками цих гілок стали відповідно Іван Бойчук та Степан Бойчук (Пасічник). Землі біля Рафайлової вони втратили і змогли повернути їх (і то частково) лише у 1785 році. Ворожнеча між родами Бойчуків та Вівчаруків тривала ще довго до 1735 року – більше 440 років. Помирились вони тільки під час чергового повстання опришків в якому обидва роди брали активну участь.
Косівські Бойчуки володіли землями на хребті Сокільський, Космацькі Бойчуки – на горі Грегіт, а Бойчуки з Жєб’є на горі Діл Малий. Тамтешні Бойчуки дещо відрізнялися від інших гуцулів, хоч і постійно з ними родичалися. Так Бойчуки вдягали на юнака пояс, що означав перетворення дитини на повноправного чоловіка у віці 14 років, тоді як інші гуцульські роди у 15, Бойчуки носили на поясі ніж, тоді як інші гуцульські роди носили з собою тільки бартку, а носити ніж було неписаною забороною, свого роду табу. У XІV – XVIII століттях ватажок роду Бойчуків жив саме у Косові.
У гуцулів ввійшов у приказку вираз «гостинність Бойчуків». Виникнення цього вислову пов’язане з наступними подіями. У 1538 році син ватажка Бойчуків та син ватажка роду Петрашів разом з кількома людьми з роду Бойчуків пішли разом на полювання. Ночувати лишилися серед лісу біля ватри під старезною смерекою. Але тут між чоловіками виникла сварка, що переросла в сутичку. Молоді чоловіки схопились за бартки і сутичка закінчилась тим, що син ватажка Петрашів смертельно поранив сина ватажка Бойчуків. За ним кинилусь люди Бойчуків і він мусив рятуватися втечею на коні. Тікаючи горами і лісами серед ночі він збився з дороги і заблукав. Випадково він вийшов на якусь садибу і попросив захисту, сказавши що його переслідують і хочуть вбити. Господар дав втікачу захист. Але виявилось, що господарем дому був саме ватажок роду Бойчуків. З розмови він зрозумів, що гість вбив саме його сина. Але закони гірської гостинності не дозволили йому здійснити помсту – він потайки від своїх родаків вивів сина ватажка Петрашів іншим виходом дав йому свіжого коня і сказав: «Тікай і рятуйся якщо зможеш, ми будемо переслідувати тебе тільки тоді коли ти будеш на своїй землі серед своїх родаків». Петраші пам’ятали про цей вчинок Бойчуків і неодноразово віддячували їм більше ніж через 200 років, коли Бойчуки переховувались від переслідування влади за участь їх в русі опришків.
У Бойчуків посада ватажка роду не обиралася, як у більшості гуцулів та бойків, а успадковувалась від батька до сина. У XVII – XVIII брали активну участь у русі опришків і в багатьох народних повстаннях, у 1621 році ватажок роду Бойчуків Василь Бойчук брав участь в здобутті Пнівського замку і загинув при цьому. Останній ватажок роду Бойчуків Гринь Бойчук загинув у 1767 році в загоні опришків під час сутички з урядовими військами. Він не лишив нащадків і тому з того часу рід Бойчуків не має ватажка. Згідно неписаних гуцульських і бойківських законів рід, що не має ватажка ніби не існує – немає повноважного представника цього роду на радах горян. Проте, у 1996 році знайшовся спадкоємець ватажка роду Бойчуків по лінії брата Гриня Бойчука – Данила. Ним виявився Григорій Бойчук, що жив на той час в селі Кути. Велика рада роду скликана у 1997 році визнала за ним спадкове право бути ватажком роду, але це має ще остаточно затвердити Суд Ведмедя, що має відбутися у 2016 році.
На початку ХХ століття багато Бойчуків кидало свої землі і емігрували до Канади – там вони розселялися на землях провінцій Альберта та Саскачеван. Там їх нині живе чи не більше аніж у Карпатах.
Чимало Бойчуків були у 1914 – 1920 роках у лавах Січових Стрільців та УГА і полягли в боях. Багато Бойчуків у 1946 році були репресовані та вивезені на Сибір совітами, де за ними пропав і слід. Серед повстанців відомий був кулеметник Іван Бойчук, що загинув під час бою з карателями на горі Тавпширка у 1959 році.
Ніні не так багато лишилося нащадків роду Бойчуків та його гілок в Капатах, але вони живуть в селах Верховинського, Косівського та Надвірнянського районів.
Примітки:
* - в оригіналі «дiдькo». У деяких варіантах приказки «арідник».
** - там досі компас показує хибно, певно із-за тих подій…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=467607
дата надходження 22.12.2013
дата закладки 22.12.2013
Зарываясь в подушку-рвать волосы,
И по лезвию-снова душой.
Растереть черно-белые полосы,
И по стенке до крови рукой...
Я не знала,что воют от счастья,
Когда будто мечты все сбылись.
Что кошмары в ночь каждую снятся,
Что из облака хочется вниз...
Что есть крылья,но давьят на душу,
Что душа-это бездна...Понять?..
Что я греюсь в холодную стужу,
Чтобы все испытанья принять...
Проще быть?Принимать все с улыбкою?
Пониманья от Бога молю,
Чтобы день мой моей был ошибкою,
Чтоб хранил всех,кого я люблю.
Чтоб меня наказал.Испытаньями...
Я за всех,что люблю-пронесу...
Что бы мне попросить в завещании?
"Сохрани Боже тех,что люблю"...
Зарываясь в снежинки-рвать волосы...
Я когда-то хотела там дом...
Я почти не люблю гладиолусы,
Но сажу глубоко в снег зимой...
Если сможет душа моя выжить
Ото всех голодов,холодов.
Я смогу с гладуолусов выжать
Жизнь до самых последних снегов.
Сумасшедшая...Глупая...Странная...
Затираешь крылом кровь с души.
На душе моей тряпочка дранная,
Прикрываю ее...Подожди.
Я сошью тебе платьице белое,
Как невесте сплету я венок.
Я одежду тебе переделаю...
Лишь не плачь.Привьяжу ярлычок:
"Я счастливая,очень счастливая,
Я красивая,крылья на мне.
До сих пор еще очень наивная..."
Боже,Боже,спасибо тебе...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=467359
дата надходження 20.12.2013
дата закладки 21.12.2013
Плакал Ангел.Он ходил годами
За душой,что за чертой жила.
Месяцами,долгими ночами.
Но любовь напрасною была.
Плакал Ангел.Как же он старался
Угодить и душу сохранить.
Как же ночью низко нагибался,
Чтобы эту душу сохранить.
Но его все время прогоняли,
Он устал,он в небо не летал.
Почему те души не узнали,
Что он тоже плакал и страдал.
Что все крылья без мечты сгорали,
Что он тоже жить не захотел.
Неужели души те не знали,
Что он ночью спать просто хотел?
И летел,чтоб просто не проснуться,
Чтобы не болела так душа.
Но сумев земли крылом коснуться...
Не разбился...Он дышал едва...
Ангелы совсем не умирают,
Суицид для них?..Он повторим...
Но они...Они ведь так страдают...
Ангел мой...Ты мной навек любим...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=467380
дата надходження 20.12.2013
дата закладки 21.12.2013
Месяц заглянет в окошко украдкой -
Лучик мышонком шмыгнёт по стене .
Спи, моя радость, безоблачно -сладко,
Пусть к тебе сказка приходит во сне.
В кресле пушистится кот полосатый,
Лапки домоет -и тоже уснёт.
Только на улице ветер крылатый
Меряет звёздами вечный полёт.
Плюшевый мишенька спит на подушке
Рядом с тобою и лапу сосёт,
Книжки уснули и дремлют игрушки,
Только часы продолжают отсчёт.
Я поцелую тебя в обе щёчки,
Маленький носик, что сонно сопит.
Доброй желаю волшебницы -ночки,
Пусть тебя ангел, малышка, хранит
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=467494
дата надходження 21.12.2013
дата закладки 21.12.2013
́Не покидай ідучого праворуч,
Не нарікай,що спотикається ліворуч,
Крокуй за тим,що бездоганно йде.
Утримай інтервал від"ємного.
Відчуй позаду око,що пильнує,третім береже...
******
Нерозуміння над всього
Обтяжує наш розум...
Земне тяжіння...вертикаль
Поверхонь всесвіт відзеркалень...
******
ДумчАсто валковані хмари
Сферують над нами клубком...
АпріорІчно невинно,
Магічно вузлують зв"язок...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=467063
дата надходження 19.12.2013
дата закладки 19.12.2013
Коли ти вільний художник,
Так важко вперед іти...
Бо не кожний,чуєш,не кожний,
На руїнах збудує мости!
Не кожен відчує фарби,
У стомленій ницій душі,
"Якби мені крила,я би,
Підійнявся над цих пажів!"
Брешеш,собако,брешеш,
Ти б і далі валявся в смітті...
Вбивав би людей як Цепеш,
Бо люди,мовляв,не ті...
І небо,на жаль,не те...
Лиш ти один"геніальний"...
Лиш его твоє святе,
А світ надто тревіальний!
Усе буденне,звичне,нецікаве,
Ти все уже бачив в нім...
Останній нащадок Варавви,
Скажи мені,де твій німб?
*Влад III (Дракул, Влад Цепеш, рум. Vlad Ţepeş, Влад Наштрикувач, та Влад Дра́кула рум. VladDrăculea — «син дракона» ; *14 листопада 1431 — †1476) — Князь та Воєвода Волощини в 1448, 1456–1462, 1476 роках.За переказами відначався крайньою жорстокістю.
**Вара́вва — біблійний персонаж, злочинець, звільнений Понтієм Пілатом з нагоди святкування іудейським народом свята Пасхи.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=467109
дата надходження 19.12.2013
дата закладки 19.12.2013
Снуються люди...мегаполіс
Снуються павуки-думки
Снуються безладу, розвалля схову
Містерії душевних криз...
Летять комети в невагомість
Їх траєкторія своя
Чумацький шлях закритий в півсвідомість
Душевних ключиків пітьма...
І планетіє повник галактичний
Збліділий обеліск небес
У фазі хаосу протистояння
Душевній гравітації лікбез...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=466974
дата надходження 19.12.2013
дата закладки 19.12.2013
Сонко -Дрімко на темнеє небо
Пришива зірочки веселі,
Щоби казка прийшла до тебе,
Прилягла на твоïй постелі.
Вушка місячного зайченятка
Пустотливо лоскочуть щічку.
Спи, маленьке моє дитятко,
Нехай доброю буде нічка.
Хай до тебе приходять в гості
Попелюшка чи Синя Птиця ;
Хай насниться Чудесний Острів,
Або повна пісень криниця.
Нехай коник веселкогривий
Принесе тобі Семицвітку,
Або Оле -Лукойє сивий
Знов розкаже свою оповідку ...
Спи, маленька, до самого ранку,
В Дивосвітнім своïм розмаï,
А матусина хай колисанка
Від злих снів тебе оберігає! ..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=466823
дата надходження 18.12.2013
дата закладки 18.12.2013
Так холодно,что сотни Антарктид
Теплее самой маленькой души.
Так холодно.Не от больших обид...
Так холодно,что снегом накорми
И станет потеплее...Сдвинут стол,
На нем горят ненужные стихи.
Крошки души летят на старый пол...
Это не пепел.И на башмачки
Летит,летит...Горит огнем душа,
Стихи-ее частичка.Пусть горит.
-Я напишу все снова...Чуть дыша
Душа себе тихонько говорит...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=466487
дата надходження 16.12.2013
дата закладки 17.12.2013
Все хорошо,давно налажен быт.
А на окне-больших две орхидеи.
Давно пора на праздники помыть
Большие окна...Стать чуть-чуть взрослее...
Все хорошо...Работа,старый сад,
Звонила дочь...Мне кажется,что в мае...
Поздравил с Новым годом старший брат.
Лишь в январе погода дождевая...
Все хорошо...Почти любимый муж,
Поцеловал,купил том Пастернака.
Но так хотелось возле больших луж
Прилечь поспать...Так холодно...Однако
Пора домой...Вдруг дочка позвонит,
Вдруг поцелует.Взрослая такая.
Но почему так душенька болит?!
И босиком по снегу...Не больная...
Все хорошо...Шутить смешнее всех,
Всем помогать,не чувствовать усталость.
Не унывать.Унынье-большой грех,
Не понимают?Маленькая малость...
Все хорошо...Стоять возле икон,
Молить за всех.Но так ли перед Богом
Стоят святые?..Снегом занесен
Крест деревянный...Вот за этим рогом
Старенький мост.Работа,дом,друзья.
Все хорошо.Но дочка не целует.
А муж-давно."Как одинока я!?"
Да почему так в душу ветер дует?
Ей хорошо.Душа вопит,вопит.
Да замолчи!?Она хозяйка тела...
И на мосту красавица стоит...
И крылья за спиной.И полетела...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=466484
дата надходження 16.12.2013
дата закладки 17.12.2013
Мене ніхто не покохав,
Та я не кажу:жила марно.
Сушила шелест диких трав,
І вітру віддала задармо.
Мене ніхто не цілував,
Хіба що вітер місяцями.
Мене ніхто не обнімав,
Хіба що сніг вночі думками.
Коли дивилася на смерть,
Коли її в руках тримала-
Я не казала:пішла геть.
Бо стільки з нею розмовляла.
Мене ніхто не розумів,
Та я себе не розумію.
Так дивно вітер гомонів:
-Та я без тебе не зумію...
Ногами босими на сніг,
Душею голою і серцем.
І міцно держу оберіг-
Пір'їнки з Янгола.Відерцем
Наберу зір і постелю,
Натрушу снігу,наморожу.
Я так тебе,я так люблю,
Що на Андрія приворожу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=465850
дата надходження 13.12.2013
дата закладки 15.12.2013
Самотній воїн тішиться дощем,
Самотній сивий,сумноокий воїн...
Він знає:за правим його плечем,
Ангел,що вартує нитку долі...
Самотній воїн тішиться дощем:
У ньому вічність здріблена на краплі...
Самотній воїн в неба під плащем,
Любов і серце шеляга не варті!
Любов і серце-два лукавих свідки,
Що завели його у гавань порожнеч...
Любов і серце тихо, непомітно,
Іржею з*їли давній меч!
Куди тепер?Хіба що з журавлями:
Шукати у рядках чужих небес,
На попелищі пройденої драми,
Слова жадані:"Я воскрес!"
Воскрес в тобі,з тобою і для тебе,
Я пілігрим народжений від неба!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=464985
дата надходження 09.12.2013
дата закладки 09.12.2013
Вона відчайдушно завойовує світ,
Вона мужньо б’ється з млинами,
Вона хоче, щоб всі любили її,
А в результаті – сама від себе втікає.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=462074
дата надходження 22.11.2013
дата закладки 26.11.2013
Они ругались ночью,днем,
Но никого роднее нету.
И воет ветер за окном,
Поставив старую кассету.
Она ему готовит щи,
И ставит старые тарелки.
А так обычно дляться дни,
Часы обходят просто стрелки.
А он готовит вкусный чай,
Ворчит,в постель всегда приносит.
Она ведь знает-это рай,
И Господа все время просит
Оставить им хотя бы день.
Хотя бы ночь.Хотя бы лето.
Пускай стучится в жизни дверь
Лишь ветер со своей кассетой.
Они обнявшися легли,
Они всю жизнь так засыпали.
Какие б не были все дни,
Но ночью рук не разнимали.
Он утром встал,она лежит,
И смотрит в небо нежним взглядом....
Так это смерти был визит...
Она не будет больше рядом.
Он просто шел,и падал снег,
Присел на лавочке у сквере.
Ну почему ее все нет?
Он к ней идет.Он верит,верит...
И обняла,как каждый раз,
Ворчала,сильно прижималась.
-Скамейка ведь мала для нас?
-Да я б с тобой на ней осталась...
Его нашли через два дня,
Так сыпал снег,что не гуляли
Детишки.Но она пришла...
Чтоб порознь долго не скучали...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=462465
дата надходження 25.11.2013
дата закладки 26.11.2013
Я закрывала двери на засов,
Но сломаны все замки и все цепи.
Ему не нужно новых адресов,
Все замки перетрет на мелкий пепел.
Я уезжала,жгла мосты.За мной
Оно пришло и село у порога.
По комнате плясало с тишиной,
Я так кричала,говорила строго.
Но все напрасно.
-Я давно не гость.
Я часть пространства,где ты даже дышишь.
Живу в жару,не мерзну я в мороз.
Я буду рядом.Слышишь меня?Слышишь?
Я верный друг.Не плач,молю тебя.
Ты мне невестой станешь и любимой.
Одиночеством заговорена,
И мечтой своей неосуществимой.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461790
дата надходження 20.11.2013
дата закладки 21.11.2013
Дощ за вікном дрібоче в шибку
Думки замріяні пливуть
Стікають капельки-сльозинки, омиють мрії
І понеса вода в світи.
Відкриються простори дальні
Безмежність глибини води,
Розмиє й там гроза-примара
Дорогу дасть думкам моїм.
Про мрії також не забудьте
В потоки ви візміть свої
А я блукатиму у тих відтінках
Де дощ розмив мою красу....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=400038
дата надходження 10.02.2013
дата закладки 15.11.2013
Жовтим снігом осені
Ліпить казку сум щоночі.
Тіні снів скуйовджені
Нам стрясають сутінь в очі.
Сивим листям - попелом
Сіє ніч тепло останнє.
Коле серце пострілом,
Кришить час німі питання.
Мерзнуть верби карії.
Знов циганить пальці холод.
В мені осінь стАріє,
Лічить вголос листя кволо.
В храмі неба змолено.
Сонце ночі білим збігло.
Світять душі зболено.
Зір хрести стікають сріблом.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456524
дата надходження 25.10.2013
дата закладки 15.11.2013
Слетает муза – вольной птицей
Мгновенью открывая лик.
Миг вдохновенья, вечность длится
И мчится вечность, словно миг.
Лицо судьбы, как рок, сурово
Моих остаток дней губя.
В ее бесценном даре – слова
Ищу, не находя, себя.
Ловлю разгадку вечной тайны
Отсвет сакрального огня.
Но только лампы свет случайный
Ложится тенью от меня.
Нет у судьбы пути иного.
У встречи нет иного дня.
Но есть, всему началом – Слово
И Слово, в сердце у меня.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458148
дата надходження 02.11.2013
дата закладки 15.11.2013
Ой та поміж гори падала зоря,
Я ж бо покохала вітра-скрипаля.
Очі волошкові, ясні, мов блакить,
Чом же я сумую, серденько болить?
Ой ранкове сонце допива росу,
Тож кому скрипалик розпліта косу,
Всю ніч я чекала вітра-скрипаля,
Де ж ти заблукала, доленько моя?
Ой зайшовся вечір цвітом мигдалю,
Віддала я серце вітру-скрипалю.
Покохала очі, ясні, мов блакить.
Тепер душу мою скрипочка ятрить...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=460572
дата надходження 14.11.2013
дата закладки 15.11.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 13.11.2013
1.
Я ніколи не думав що я так прив*язаний до своєї землі,що я настільки сильно її відчуваю,допоки не втратив її того злощасного року Божого 1697-го,коли запорожці на чолі з кошовим Гусаком вирішили пошарпати Трабзонд.
Пошарпали.Добре пошарпали... дзвеніли шаблі,лилася кров людська,звідчаєно голосили жінки.
Мене рубали і я рубав.В мене стріляли і я стріляв.Бо мусив,бо не міг інаше,війна не питала моєї волі.
Інколи я питав себе: «Хлопче,що ти тут забув?Що ти один з найкращих спудеїв Київської академії,затятий віршомаз,залюблений у небо,робиш тут:на цій косовиці,Що шукаєш на цьому полі смерті,у цих безкінечних походах,кожен з яких може стати останнім?»
У тому бою мене таки знайшла куля,якогось турчина,ноги підкосились,рука ослабла,і мене поринув у пітьму.Перед тим як піти у забуття,я подумки подякував Господу за гідну січовика смерть,і попрохав Його відпустити мені гріхи.
Але то була не смерть(як я того хотів)а лише рана.
Очуняв я оточений бусурманськими недовірками,які дивились на мене повними ненависті очима,а один з них навіть поривався мене на місці прикінчити.Але з натовпу вихопився сивобородий старець,владно крикнув на напасника і той опустив ятаган.
Чоловіка звали Алі–паша.Він мене купив врятувавши тим самим «уруську собаку» від розлюченого натовпу який прагнув помсти за смерть своїх близьких.
Він же мені і розповів що братчики завершивши потіху,поспішно відступили,побоючись
ворожої погоні,погоні мене ж лишили,подумавши що мертвий.
Так я опинився в турецькому полоні.
2.
Вже три роки я жив у Алі-паші.Наглядав за його дітьми,вчив битися на шаблях його страшого сина Османчика,і навіть викладав йому латину.Я ж бо могилянський спудей.Гай-гай знали б мої дидаскали кого мені доведеться вчити.
Словом Алі-паша ставився до мене добре,не цькував не закував у кадани,добре годував і не прмсмшував міняти віру.Спочатку я його не розумів,чекав якогось підступу.Але якось теплого осіннього вечора,Алі-паша розповів мені що його мати була русинкою,родом з Волині.
Ще зовсім малою її забрали в полон кримчаки і продали в Кафу,затим в Синоп,потім в Трабзонд,де й потрапила до рук батькові Алі-паші,який був шанованим беєм і користувався впливом серед городян.
Після цього полонянка кілька місяців жила в його домі,як прислуга.Орхан(так звали батька батька Алі-паші був вражений красою козацької дівчинИ і одразу закохався в неї,проте сказати про свої почуття не наважувався,бо був значно старшим за віком,тай сумнівався,чи зможе горда красуня покохати його загарбника,розбійника і вбивцю(Принаймні таким він мусив їй здаватися,він же був одного племені із споконвічними ворогами її народу.Орхан гаразд відав,що міг взяти її силою.Міг,але не хотів.Він навіть збирався спорядити купецький караван і з ним переправити дівчину в Україну,але та відмовилася сказавши,що вдома її ніхто не чекає,рідні майже не лишилось та й землякам вона,буде чужа,як і вони їй зрештою.
"Яка різниця де бути самотньою тут чи там."-сказала вона беєві.-Окрім того приручену пташку в небо не відпускають.-лукаво посміхнулась.
"Через місяць вона вийшла заміж за батька і прийняла віру Магомета.А ти,козаче,питаєш чому без кайданів?Як можна батожити рідного брати.Всі ми на цій землі в волі Аллаха"-завершив Алі- паша свою розповідь.
Того вечора я довго не міг заснути.Я думав чи правильно вчинила русинська дівчина,відрікшись від свого роду,від землі і віри?Напевне,ні...Але чи ж винна вона в тому, що малою відірвано від колиски і кинуто у вир чужих людей,які поневолі,з часом,стали їй рідними.
Добре,коли ти запорожець:сидиш сидиш собі на Січі,пахкаєш люлькою,п*єш горілку,заклавши останні шаровари орендарю,і час від часу махаєш шабелькою,шарпаючи турецькі береги,ляхів,татарву,москалів,а то й своїх же братів-українців!
Славно!А що робити жінці,котра народжена любити, сіяти хліб і берегти дім? Що чинити їй,коли чоловіки бавляться у війну?
Правду мовив Алі-паша:всі ми діти Божі-піщинки на Його долоні.
3.
Я не любив Україну,не жалів для неї крові,як не жаліли її мої предки,задовго до мого приходу у світ.
Ратний справи я пізнав доволі рано (з п*ятнадцяти літ при батькові,замість джури).
І хоч рубався і стріляв я незгірше за і інших,а часами навіть і краще(пасти задніх ні в чому не звик),але ні військова,слава,ні трофеї ,ні здобич,мене не вабили.
-Восковий ти Богдане,не твердий,ніби з глини ліплений. Не буде з тебе вояки.-не раз бідкався батько.
Я на це лише посміхався і згадував слова старого кобзаря(батькового приятеля),який часто у нас гостював.
-Затям собі,хлопче,повчав він мене.-Нехитра то штука,просадити чоловікові голову шаблею чи кулею.А ти Навчись бачити в ближньому образ Божий.
Любити його,терпіти і прощати –оце заслуга.
Люби,Богданку,люби,і любов твоя до тебе до тебе сторицею вернеться…
Люби,навіть коли тобі здається,що серце змовкло і душа порожня.
Світло в собі бережи,попри все.Йди до нього крізь терни,крізь біль і ненависть.
Бо душа людська то храм,а храм порожнім не буває!
Так сказав Божий чоловік.
Я любив Україну,але ніколи не думав що колись,блукаючи на чужині,як лампадку в серці носитиму кожен спогад,кожне слово,кожну пісню моєї далекої і незабутньої дідизни.
Доти я не знав,що землю можна носити в собі,в кожній часточці свого духу і в кожному поруху серця. Я ж бо юний і сліпий думав, що Вітчизна для мене,а не я для Вітчизни!
Жалюгідний дурень!Правду мудрі рекли:не цінуєш,допоки не втратиш.
Так полон мого тіла,став свободою мого Духу:будь яке падіння є лише частиною сходження до чогось вищого-до Бога,до Неба,до Істини.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459933
дата надходження 11.11.2013
дата закладки 12.11.2013
Зронило проомінь сонце
Поміж небесну даль
І ткало золотом меріжку
На бірюзі нового дня.
Налиті роси в охрах шовку
Дрібним церконієм нічним
Туман нанизував хміль у намисто
І відзеркалював їх промінь в млі.
І райдужіла осінь в хризантемах
Джмелі у сотах звоскували дім
У пригорщі тулилась осінь
В повітрі пах вже зимовій.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459772
дата надходження 10.11.2013
дата закладки 11.11.2013
Таємниця місячного світла
Запливає музикою в серце ...
Я воскресла знову! .. Я розквітла! ..
Вибилась з-під каменю джерельцем! ..
Знявши з дум буденності кайданки
І відпивши зоряної рими,
Одягла на душу вишиванку,
В піднебессі стала пілігримом. ..
І зустрівши свій попутний вітер,
Поборовши силу гравітацій,
Віднайшла своє сузір'я літер
Серед сотень різних варіацій ...
Загорнувши ніч у плащаницю,
Відпустивши з пам'яті минуле,
Місячного світла таємницю
Я на рівні серця осягнула ...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459689
дата надходження 10.11.2013
дата закладки 10.11.2013
К нему прижмусь,к нему и к тишине,
Наверное,теплее пледа нету.
Мы с ним в какой-то странной болтовне
Пешком прошли огромною планету.
Его родней,его милее нет,
Поговорить?Прослушает до ночи.
Усну?Так выключает просто свет,
Ладошкой прикрывает мои очи.
Смеюсь?Смеется.Плачу?Слышен плач.
Ору я в ночь и на полу валяюсь?
Стоит,словно израненный скрипач,
Играет...Вот к нему и прижимаюсь...
К кому еще?Кто выслушает так?
Я тучи режу,их ложу в лукошко.
И ночью залезаю на чердак,
Чтобы побыть,самой пожить немножко.
Мне страшно жить,я много прожила.
Я всех слабей,я всех глупей...Наверно...
Не сделала ни капельки добра...
Ты говоришь,что расшатались нервы?..
Мне циферблат часов держать в руке?
Может успею жизнь дожить как надо?
Но разошелся дождь в моей руке,
Выпал с лукошка у чужого сада.
Вот так и я.Дождем и тишиной...
Только с тобой...Уйду,чтоб не вернуться.
А ты меня рукой своей укрой,
А я тебе сумею улыбнуться...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459484
дата надходження 09.11.2013
дата закладки 09.11.2013
Минає осінь, та опале листя
Ще не спалили у густих садах.
І раптом - чудо! На твоє обійстя
Найперший сніг лягає...У віршах
Він має право називатись першим.
Поглянь уважно: ніжно-голубий
Розбуджує любов в твоєму серці
І щастя довгожданих мрій.́
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453539
дата надходження 09.10.2013
дата закладки 06.11.2013
Золотаве сонце,
закружляло в падолисті.
У небозводі ведуть
хороводи журавлі.
Юна осінь
у багряному намисті,
крокує урочисто,
пожовтілими травами
й нескошеній ріллі.
У сивому тумані,
мчать коні,
вітром гнані.
Притихлі води,
біжать по оголеній землі.
Стиглий виноград,
купається в п'ян́кому вині.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451605
дата надходження 29.09.2013
дата закладки 06.11.2013
Ще вчора дощик благодатний сіяв,
аж усміхались радісно грядки,
озимина вигострювала стріли,
і пишно красувались буряки.
А вже сьогодні трави забіліли,
багаття раптом згасло у лісах,
і щемний смуток підійма на крила
ця передзимна врочиста краса.
Сховавшись під листочки помарнілі
мерзлякувато щуляться гриби.
Качки, як і годиться, відлетіли
у вирій дикі. Свійські- у торби.
Дрімає тихо збіжжя у коморі,
приведено до ладу реманент.
Вони ще пам’ятають те учора,
клопотами наповнене ущент.
Плуги по полю непоквапним кроком,
мов невловима поступу межа-
останній штрих господарського року
і перший заспів на новий врожай.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=457048
дата надходження 28.10.2013
дата закладки 05.11.2013
Новгородський воїн повернувся з раті,
Втомившись від крові і від мечів…
Якби ти тільки могла знати,
Як весь цей час без тебе жив!
Не кольчуга мене захищала,
І не руські черлені щити,
Новгородська земля мене оберігала,
Новгородська земля і ти!
Відблиски міді в твоєму волоссі,
А може ти сонце У коси вплела?
На погості дітоньки бавляться босі,
Не відають ні заздрощів, ні зла.
О, Боже, як я стомився,
Немов прожив кілька століть…
І тільки в вдома душею зігрівся,
Більше нічого тривожить, не болить!
Я бачу відблиски міді в твоєму волоссі,
А може ти сонце у коси вплела!?
Я Бачу на квітах вранішніх роси,
Це ніжність тобою у душу стекла!
9 липня 2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269561
дата надходження 10.07.2011
дата закладки 05.11.2013
Смертним вино богів не можна пити,
Воно надміру солодке для них…
Рукописи і честь приречені згоріти,
А ти кажеш,що зробив усе що зміг!
Не все…
Господь подарував тобі талант і серце,
А ти пропив їх із душею заразом…
Величний тільки той хто не прогнеться,
І хто не стане на землі рабом!
Могутній той,хто навіть у кайданах,
Зберіг летючу пісню у душі!
Безсмертний той,хто із слізьми на ранах,
Ще здатен танцювати на межі!
А де тепер колишня слава!?
де, грізний,невпокорений дух предків!?
Вітер замовк. Пожовкли трави…
Ми всі німі маріонетки!
Захлинулись думки,захрипіли і стихли!
Розчинились у безвісті,в безмірі слів!
Зупинився Час… Віки застигли…
Скалками від кольорових снів!
12 березня 2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321777
дата надходження 14.03.2012
дата закладки 05.11.2013
[b] Оригінал:[/b]
В ночи, когда уснет тревога,
И город скроется во мгле —
О, сколько музыки у бога,
Какие звуки на земле!
Что буря жизни, если розы
Твои цветут мне и горят!
Что человеческие слезы,
Когда румянится закат!
Прими, Владычица вселенной,
Сквозь кровь, сквозь муки, сквозь гроба —
Последней страсти кубок пенный
От недостойного раба!
[b]Переклад вільний:[/b]
Вночі, коли засне тривога,
Місто сховається у млі, -
О, скільки музики у Бога,
Які то звуки на землі!
Що буря у житті, як квіти
Твої цвітуть, горять ось так!
Що сльози людськії пролиті,
Як захід, мов червоний мак!
Прийми, О Всесвіту владарко,
Крізь кров, крізь муки, з гробу дна
Останню пінних страстей чарку
Від недостойного раба.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458525
дата надходження 04.11.2013
дата закладки 05.11.2013
Можна мати друзів ніде не зустрівшись,
Не торкая долоні, плеча чи щоки,
У лісі від дощу під дубом укришивсь
Подумки, але захвату пити ковтки.
Не знати які їх обличчя, статура,
Але обіймати їхній пісні ходи,
Не чути яка ж то життя їх структура,
Не шукати в доречності тонкість ходи.
Знати, що вікової прірви немає,
Адже віртуально ми всі тут є рівні,
Хоча кожний із нас і з іншого краю
України, але і в цьому ми рівні.
Ми дійсно шукаємо разом розраду
Від буденності, шахрайства, також болі,
Щиро радіємо, даємо пораду
І шануємо наші творчі свободи!
04.11.2013
К.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458500
дата надходження 04.11.2013
дата закладки 04.11.2013
мені сподобались дерева за вікном
безлистяні і нерухомі
огорнуті тумановим вінком
чіткі у сірій павутині
і водночас розмиті, загадкові
мені сподобався їх спокій
їх покора долі
і сивому туману за вікном
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458142
дата надходження 02.11.2013
дата закладки 03.11.2013
Зроблю вигляд, що мені -байдуже,
Що розбилися мрії райдужні;
Що сивіють вже скроні осені,
Пилом вкрились думки (стосами) ...
Ти мене ігноруєш -бавишся ...
Я чаюю, ти вранці кавишся ...
І у крихтах променеспогадів
Відчуваєш різницю поглядів ...
"Плюс на мінус "-правдиве правило ;
Почуття нам життя підправило :
Що не склалось -не має значення,
Ікс та ігрек -"прости " й пробачення ...
І хворіючи непотрібністю,
Перейду на узбіччя з гідністю,
Заховаю подалі ніжності,
Віднайду між світів розбіжності ...
І у танці пилинок в промені
Я відчую жагу споминів...
Намалюю свій біль афішами ,
Запишу у нотатник віршами ...
Тільки зовні мені -байдуже...
Позбираю осколки райдужні...
Посивілій відкриюсь осені ...
І на чай ми тебе запросимо ...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=457640
дата надходження 31.10.2013
дата закладки 31.10.2013
А я не всі,і всі не я,
А ви в мені, а я у вас,
І ви мені не суді.
Я просто я,сама собі,
безвільна і земна ,
з думками у розмові.
У тиші говірка,вона
Слухач найкращий.
А ніч,то подруга моя,
вірнішої немає ...
А я не дивна,дивний світ,
а в ньому люди,хтось
просто в ньому спить,
А я уже проснулася.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456399
дата надходження 24.10.2013
дата закладки 25.10.2013
Байдуже скреслю осінь цю важку, напевно.
Як день, прожитий марно, тихо, сонно.
Вона мене святила Бродським і Шопеном.
Труїла вперто сумом, листодзвоном.
Сховаю осінь в схрон, де сплять невдалі вірші.
В старі пісні, в стежки. В безсоння муки.
Нехай собі живе в душі глибокій ніші.
Її мінор пече, як біль розлуки.
Все тихше б’ють її дощів старі тамтами.
Скавчать ледачо злих вітрів собаки.
А я блукаю, мов берізки лист, роками.
У небі пам’яті, … як пух кульбабки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455798
дата надходження 21.10.2013
дата закладки 21.10.2013
А Ви, стояли в падолисті
Воно кружляло па-де-де?!
Міняло такти у повітрі
Від кольорів світлішав день.
А Ви,відчули Його подих,
Що у повітрі зависа?!
Воно так ніжно видихало
Відзеленівшеє життя.
А Ви,свій погляд зупиняли
У зміні кольору листви?!
Можливо Йому так хотілось,
Хоч трішки ще потріпотіть.
А Ви,погляньте вниз під ноги!
Вкрита сонця кольором земля,
Його так ніжило проміння
Не все те холод,що вже віджива.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455452
дата надходження 19.10.2013
дата закладки 20.10.2013
ЛицАрство вмерло,але мрійники живуть,
Мрійники живуть-у цьому справжня суть:
Допоки є кому боротись з вітряками,
Значить надія ходить поміж нами...
Допоки чисті душі,руки,храми,
Значить любов ще досі з нами!
Допоки є кому пірнати в океани
Вселенських загадок і таємниць,
Заради Юлі,чи заради Лани,
Шукати істину на дні старих криниць!
Блукати на вершинах гір,
Під дзвін мечів чи звуки лір...
І в далечі шукати дивну квітку,
Про яку ніхто ніколи і не чув...
Долати немочі,бороти тіла клітку,
Будити дух,який давно заснув!
і ти можливо теж ти один із них,
Отих Дон Кіхотів із давніх століть...
Мрійників світлих і вічноживих-
Життя це просто довга мить!
Говориш ти коли ідеш в дорогу,
Життя-це мить,але вона горить,
Вогнем дарованим від Бога!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455426
дата надходження 19.10.2013
дата закладки 19.10.2013
Простите за то, что не пережил я жизнь.
Порой она очень красива,
А порой – попробуй удержись,
Чтобы не прыгнуть с обрыва.
Время летит, а с ним пролетают и люди.
Одни появляются, другие просто исчезают,
Иногда без прощаний и всяких прелюдий.
Некоторые мне не важны, а кто-то не знает...
И сидя на высокой окраине дороги своей,
Вспоминаю потёртые памятью имена.
Мелькают образы, мерцают лица людей,
А меня может, и не припомнят они, он и она…
12.06.11
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453518
дата надходження 09.10.2013
дата закладки 19.10.2013
Я розкажу тобі про що сумує день,
Забувши зранку сонячні катрени;
Чому в краплинах дощових пісень
Мовчать врочИсто зірколисті клени;
Про що шепоче айстри пізньоцвіт,
Спіймавши роси у свої долоні;
Про що муркоче на віконці кіт,
У вічному амурному полоні...
А хочеш- розкажу чарІвні сни,
Що їх малює місяць гостроносий,
Вплітаючи в них трепетність весни
І літа найдухм*яніші покоси...
Прошепочу на вушко шум дібров,
І журавлину тугу над полями...
Та розказати про свою любов
Чомусь і досі я не маю тями...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455159
дата надходження 18.10.2013
дата закладки 18.10.2013
І знову дощ на серці і на дворі.
Я в сотий раз шукаю листопад.
Та під вікном стоять одні соснові
Із сумом забувають зорепад.
Сиджу у кріслі на балконі … Тихо.
Холодний вечір, вітер і дощі…
Мені спокійно? Сумно? Вірно –
Шукаю я твій подих простоти.
Я слів твоїх блукаю коридором.
Відтворення коханих наших днів.
Це спомин? Здогад? Не покора
Палких не ілюзованих доріг.
Сьогодні не чекала зливи,
Та прогадала – змокла під зонтом.
Твої бурхливі і жорстокі міри
Розбили серце тихо молотком?
Та не вгадав ти серце не з кришталю,
Його метал не відан для людей.
І кожний раз мене ти стукав вправно
Та кров котилась із твоїх очей.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454665
дата надходження 15.10.2013
дата закладки 16.10.2013
Знову жовтень хлюпоче дощами ...
Я із ними давно на "ти ":
Відкоркована поміж нами
Пляшка пінистоï самоти ...
У калюжах човни на рейді -
Обирай, котрий твій -пливи!!!
Намалюй цілий світ у крейді -
Білі з сірістю острови...
Розбуди у вітрилах вітер -
Він до мене покаже шлях
У плетінні із рим і літер,
Із ремарками на полях ...
Ароматами кави й кориці
Я зведу поміж зір маяк ...
У лахмітті прадавньоï жриці
Затанцюю тобі за мідяк ...
І у ритмах шалених ночі,
На вершинах усіх життів,
Ти моï упізнаєш очі
Зі своïх потаємних снів ...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454736
дата надходження 16.10.2013
дата закладки 16.10.2013
Але так не виходить. Бо принесли кореспонденцію. І серед всієї купи важливих паперів та документів, щось особисто мені. Цей конверт з намальованим мереживом від Анжели означав тільки одне: вона погодилась. Так і вийшло. Вона виходить заміж. В голові заграв весільний марш Мендельсона. Це було запрошення. Офіційне. Через місяць відбудеться це дійство. Мабуть, вона на сьомому небі від щастя. Мабуть, зараз тішиться, щодо змін у власному житті. Мабуть. Мабуть, мабуть. Потрібно привітати наречену. Чомусь бракує слів. Ні, я то за неї рада, навіть дуже. Просто в такі моменти навіть не уявляю що говорити. Всі фрази, типу живіть довго і щасливо, звучать аж занадто банально і затерто, а так не хотілось. Хотілось, щоб з душею. Так, щоб висловити весь масштаб радощів, за її крок. Важливий. Довгоочікуваний. Тому просто подзвонила. Сказала, що вона тепер не тільки моя кохана. Сказала, що дуже тішуся її щастю. Сказала, що в майбутньому зичу їм тривалого та веселкового суспільного життя. Коротше, вийшло все ж таки, мабуть, банально, але аж до сліз. Тож, ледве заспокоївшись, дарма, що від позитивних емоцій, ні сил ні часу для роботи вже не було. Потрібно було збиратись додому. А так не хотілось. Напевне, вперше настільки не хотілось додому. Там пусто, холодно. Там, тиша, що кутає все навколо. Там, просто нікому сказати й слова. Це страшно. В такі позитивні, здавалося б, моменти, які трапляються з рідними та близькими, починаєш замислюватись над своїм життям. Вже втретє, я буду дружкою. Втретє… Так, звучить ніби й приємно. Але як не зациклитись на цьому? Просто пожирала думка, що в майбутньому я буду лише вічною дружкою. Не більше. А це просто вбивало! Просто до сліз. Так, це егоїстично. В такі моменти думати про себе. Але, такі то ми є – люди. Найчастіше замислюємось лише про власну долю. І можемо влаштувати драму на чужій ниві щастя. Ось і Аліса сиділа біля виключеного комп’ютера в офісі і просто, вдивляючись в чорний монітор. Думала про майбутнє. Розмірковувала над тим, чого вже не буде. Адже, на правду, вже не можна буде так тішитись вдвох, гуляти по ночам, подзвонити о 3тій ночі, щоб просто зустрітись і вилити душу. Якось сумно. Немов би певна частина тебе відмирає. На щось в твоєму житті накладається вето. Табу на особливі відносини. Тепер це не твоя подруга, тепер це – заміжня дама. Що має власні обов’язки, власні права, а головне має людину поряд, що завжди підтримає, підбадьорить… Тобто що, твої послуги тепер ні до чого? Стоп! Як взагалі це можна порівнювати? Що за дитячий садок то? Можна подумати, що від весілля можуть змінитись відносини. Що це просто їх крах. Та ну, що за дурня. Просто буде менше часу, так, з’являться певні обмеження. Але все як і раніше. Не потрібно думати про це. Як про смерть. Як про суцільний негатив. А то якось воно не стикується. То все на краще. Повинні ж ми дорослішати. Ніколи, мабуть, просто не думала, що Анжела це зуміє раніше за мене. Але так сталося. І я тому дуже тішуся. Нарешті увімкнулася раціональна частина мозку. Що не думала лише про власне благополуччя. А була більш націлена на позитив. Ось так. Так, час додому. А взагалі, пора б завести кота. Наприклад. А що, приходиш, а він тебе чекає. Дивиться тобі в очі та радісно муркоче. Це доволі гарна ідея. Так, на вихідник займуся пошуками пухнастого друга. А поки що метро. Вже в котре. Просто хочеться сісти і приїхати на нову станцію. Станцію, що хоч якось змінить твоє життя. Надасть нових обертів твоєму життю. Але все стабільно. Ось і зупинка. Повільні кроки з андеграунда. На фоні всіх людей, що постійно спішать, Аліса дійсно виглядала незвично. Кроки повільні, впевнені, а дорога щодень та сама. Ну що ж…Поки що все так. Може, колись все зміниться. А поки що думки про друзів та дружбу не полишали. Так, якось кумедно. Чому в дитинстві все так легко? Ціла купа людей навколо і всі друзі. Всі, без виключення. А з кожним роком в тебе список суттєво зменшується. Викреслюється багато. А ось дописується вже не так. Майже нікого. Взагалі що таке дружба? Чому люди товаришують? Як саме знайти цих вірних супутників для життя? І чи так конче вже вони необхідні? Яка їх кількість буде оптимальною для того, щоб життя було щасливим? З одного боку, дружба – це лише взаємне юзання. Будь-яке. Не тільки фізичне. Здебільшого навіть моральне. Бо стільки, скільки вислуховує друг, мабуть не вдалось би ні одному з суддів чи священників. Тож, ми постійно викладаємо цю ношу на когось іще. Щоб полегшити навантаження на власні плечі. Але в цей момент головне , щоб ця інша людина була здатна це витримати. Щоб не зламалась під тягарем ваших переживань. Тож, ділитись потрібно взаємно. Бо тільки віддаючи довго не протягнеш. Так, другом бути тяжко. І далеко не кожен це зможе. Та й не всім потрібно. Хоча, ні всім. На правду, навіть найбагатшим та найсильнішим нашого світу потрібен хоч 1 товариш. Тільки щирий. Знаєте, одна із тих якостей, які я ціную в людях. Це щирість. Якась дитяча, можливо, жорстока, але щирість. Бо це саме те, що не дасть збрехати. Те, що не дасть кривити душею. Те, що буде спонукати відверто говорити про недоліки та переваги. Не люблю людей, які лише хочуть здаватись приємними. Так. Правда іноді звучить не миловидно. Іноді вона засмучує. Але все ж це краще, ніж просто посміхатись всім. І типу ти такий гарний та привітний. Не можна бути другом для всіх. Це просто нереально. Ти ж створений мамою та татом як ключ. Обточений в процесі життя. І тому ти можеш підійти до одного чи максимум декількох замків, але ж ти не універсальна відмичка, щоб бути на кожен випадок. Ти ж не готель all inclusive. Щоб подобатись всім. Тобто, для чого намагатись одягати маску зразкового члена суспільства, щоб тільки зібрати довкола себе побільше людей? Люблю людей, котрі можуть бути собою. Так, саме собою. Не якоюсь жалюгідною програмою зі зміною версій, а просто зоставатись вірним собі. Якщо тобі подобається щось, то чому б і ні? Якщо твої прерогативи саме такі, для чого вдавати, щось, зовсім інше? Що це дасть, якщо ти будеш вести себе інакше? Ти просто душитимеш себе зсередини. Так… щось занадто вдалась в філософію, а це далеко не моє. Тож, переходимо до реальності. А в реальності - музика на повну гучність. В програвачі чергова платівка «Скрябіна». Не можна так говорити, на кшталт того, що виросла на його піснях. Але становлення як людини пройшло і за його сприяння. Тож, одна із найулюбленіших «Спи собі сама». Пісня що є одою одкровення для багатьох жінок. Просто насипаєш собі чергову порцію чогось попоїсти та під мелодію улюбленої музики поринаєш в світ мрій, спогадів. Щось просто переплітається. Ось так минає решта вечора. Ще потрібно папери переглянути. Бо ця кіпа, ніби мечем нависла над головою. Так що, потрібно сумлінно виконувати свої обов’язки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454527
дата надходження 15.10.2013
дата закладки 15.10.2013
Я заплющила очі.
Це таке відчуття! Тобі ніколи не уявити. Весь світ- лише твій. Стояти посеред вулиці і не боятися, що зіб'є машина. Ходити по кафешках, музеях, квартирах. І знати, що кожі двері будуть відчиненими. Що ніхто тебе не виштовхає і не покарає. Бо у світі більше не було людей. Лише одна я. Як я тут опинилась? А хіба це важливо? Під сонячним небом, посеред велетенського житлового масиву, в оточенні сотень тисяч сонячних зайчиків знаходилась остання жителька цієї планети. Але прийшли хмари і почався дощ, що затопив все місто. Рівень води піднімався і піднімався, доки не накрив найвищі будинки. Дивно бачити звичні вулички під водою! Хтось стиснув моє горло в грубих долонях. Ти кричав: "Дихай!" А я не могла дихати. І знову крик розірвав навколишній простір, відбився ехом від сплетіння моєї свідомості. "Дихай!" Це ж так просто. Втягнути в себе повітря. Але ж я в воді! Треба гребти руками, випливти на поверхню. Кілька рухів. Провальна затія: я навпаки впала ще глибше. Чи це рівень води піднявся? "Дихай!" О, як ти вже дістав. Не можу я дихати, НЕ МОЖУ! А ти впертий. Не здаєшся, хоч я тебе і не бачу. А, он ти де. Несподівано так опинився в каламутній воді. Зовсім поряд. Але це вже не було важливо. Бо перед очима попливли різнобарвні кола. Образи з підсвідомості. Дивні звуки, схожі на безперервне пищання. Ну от і все, мабуть. Раптово, відчуваю, як твої теплі губи торкаються моїх. Ти видихаєш залишки повітря в мене. Втягую все, до решти. Так багато! Не дивно, що ти кричав так довго! З високого неба десь там, над товщею води, б'є блискавка. Синій розряд прошиває наскрізь, я здригаюся. Ще раз. І ще. Закриваю очі, не витримуючи яскравих спалахів навколо. Втягую воду. Якщо помирати, то пошвидше. А нею, виявляється, можна дихати. Відчуваю, що мої сили зростають, відштовхуюсь від тебе ногами і вистрибую з океану. Не втримавшись на ногах, падаю. "Тихо, тихо! Не вставай. Тепер все буде добре,"- звертається до мене лагідний жіночий голос. "От бачите, витягли! Я ж казав продовжувати реанімацію,"- ще одне джерело шуму розірвало мої барабанні перетинки, що так звикли до тиші. "Де він?"- це вже я пробую щось сказати. Правда, виходить одне хрипіння. "Що? Повтори повільніше,"- хтось таки звернув на мене увагу.
- Де. Він. Де він?
- Ти про того хлопця, що вів машину? - я уявлення не мала, про яку машину вона говорить. Але інтуїція підказувала, що моя співрозмовниця права.
- Так. З ним все добре?
- Він помер хвилину тому. Мені дуже шкода.
Сльози потекли по обличчю. І я відкрила очі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=439422
дата надходження 25.07.2013
дата закладки 14.10.2013
Якби я знав що там на небесах,
Щаслива і згуртована родина,
Що моя мама знає внука шлях,
А тато вчить неначе свого сина.
Я б був спокійний на святій землі,
Земні гріхи старався б замолити,
Просив би Бога і усіх святих,
Щоб помогли у щасті всім їм жити.
Хоча далекий роду мій зв'язок…
Там пращури зустрілись незнайомі,
А на землі живі ще роблять крок,
Що поруч тут й живуть в своєму домі.
Якщо є пам'ять, значить є рідня,
Молюся тут за Ваше щастя в небі,
Життя родини - з колоса зерня,
Ми на землі, бо пам'ять рідним треба.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454416
дата надходження 14.10.2013
дата закладки 14.10.2013
Птахи моєї осені-
покірні духи моїх віршів...
Пірнали у небо з просинню,
Під краплі важких дощів!
В душі моїй легкість вітрів,
Чого шукав,на те й набрів:
Хотів я віри,
Знайшов самотність...
Я прагнув міри,
а втратив совість!
Хотів я неба,
Знайшов печаль...
Мені без тебе
себе не жаль!
У сумі всіх моїх трагедій і шукань,
немає правди і зерна,
допоки не пізнаю дна своїх страждань,
Я не відчую життя сповна!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454393
дата надходження 14.10.2013
дата закладки 14.10.2013
Ти народився, ти зріс на землі.
Будь, мов та квітка, котра на стеблі
Цвіт розпускає, насіння дає.
Що ще чарівнішим є?
Знань ти набрався і досвід здобув.
Що в житті добре й погане, збагнув.
Стежок багато. Свою віднайди.
Сяйвом її освіти.
Серце стукоче. Отож не журись.
Бачать світ очі. Корисним займись!
Щоби не пік сором жалом душі,
Як підійдеш до межі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453576
дата надходження 09.10.2013
дата закладки 09.10.2013
Похилився хрест низенький
На могилі дідуся,
А протоптана стежина
Бур'янами поросла.
Десять років вже минуло,
Не забули ми тебе,
Десять років вічна пам'ять
В наших спогадах живе !
Ти завжди був справедливим,
Радість друзям дарував,
Ти любив дітей, онуків,
Жить по правді нас навчав.
Ти терплячим був, спокійним,
Працював один за всіх,
За життя своє невтомне
Ти зробив усе, що міг.
Ех як боляче і гірко,
Нам без тебе далі йти.
Попри смерть, ти в нашім серці
Залишився назавжди.
Ми доглянемо могилу,
Підрівняємо твій хрест,
Спочивай собі спокійно,
Підіймайся до небес !
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=431263
дата надходження 13.06.2013
дата закладки 09.10.2013
Надлом Душі...
Життя каменьоломня...
Всі викривлені дзеркала
В них відображення абстрагування...
Брехня...
Гніздо нечистих слів послід.
Терпіння у стражданні,дано
Ментальності візит,порядність
всіх відносин у зграї вовчо-людської душі...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453389
дата надходження 08.10.2013
дата закладки 08.10.2013
Ранок. Я.І чашка чаю.
І годинник на стіні.
Відсторонено вивчаю
Відблиск сонця на вікні.
Майже тиша. Майже звуки
(Ми з годинником -живі),
Його серце гучно стука,
Ніби думка в голові.
Телефон. Гуде на "вібро ".
Ігнорую його спів.
Недописаним верлібром
Чайник знову закипів...
Чай. Ковток .Блокнот і ручка.
Напівтиші кашемір.
Випала з душі колючка
НОвим віршем на папір ...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453294
дата надходження 08.10.2013
дата закладки 08.10.2013
Мовчання- велике і вічне,
З якого творився світ...
Близнюк я твій монадичний,
Безсило ламаю лід-
буденності,байдужості і порожнечі-
Ти схожа на осінній вечір:
Така ж холодна,зоряна,байдужа,
Нагадуєш квітки чужої ружі!
*Монадичнi близнюки-споріднені душі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452557
дата надходження 04.10.2013
дата закладки 04.10.2013
Сонце лоскоче шовкОву фіранку...
Осінь танцює стриптиз в ритмі танго ...
Каву наллю у свою філіжанку,
В ту, на якій намальований Янгол ...
Пледом думок обгорну своï плечі
(Він такий теплий, хоч трішки колючий) ...
І, одягнувши носочки овечі,
Спогади крадуть хвилинки сипучі ...
Мружиться небо пір'ïнками хмарок,
Ясен гойдає обвітрене личко ...
Зграйками милих яскравих канарок
Руки обсіли моï рідні звички ...
Граються в піжмурки слово і рими ...
Із приймача лине "В пам'ять Карузо "...
І, ніби фея -легка і незрима,
Тихо підходить навшпинечках Муза ...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452308
дата надходження 02.10.2013
дата закладки 03.10.2013
Коли душа ногами босими ступала
По тій байдужості,що склом пекла терновим.
І тільки гнів як ту одежу одягала,
А день чи два усе було таким казковим.
Переступала через молене кохання,
Роздумувала про хвилини,коли тіло
Вона своє побачить збоку і востаннє.
І все велике просто дуже обмаліло.
Повинна вкластися в чотири лиш хвилини,
На роздуми чи повертатись в нього знову.
Та знала: знайде в собі ті останні сили,
В нікуди повернутись звично,як додому.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452178
дата надходження 02.10.2013
дата закладки 02.10.2013
Хмарини розчісують вії
В день Віри, Любові, Надії.
І сонце до них по дотичній,
Бо свято сьогодні величне!
Три діви, святі три сестриці
Із вірою в серці, мов криця,
Тіла, що ледь-ледь розцвітали,
На смерть без вагання віддали.
Померли, Христа не зреклися.
З них кожній казала «Молися!»
Їх матінка люба Софія.
А ворог вже смертоньку сіяв.
Померли дівчатка і мати
В сон вічний поринула спати.
Пишалась дітьми, та несила
Глядіть їй було на могили.
Крізь муки пройшли всі чотири.
Але не злякались сокири.
Їх душі, неначе лелії,
На небі Всевишній леліє.
Їх смерть – це для засторога.
Ростімо ж в любові до Бога,
До ближнього, рідного краю
Дітей – це дорога до раю.
Нема заборони – молися!
Не кланяйся злу, не корися.
Із Богом, з добром йди у світ
Крізь товщі болота і лід.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451901
дата надходження 30.09.2013
дата закладки 01.10.2013
1. Геометрична прогресія закоханості: ти згадуєш людину щоденно,думаєш про неї,подумки обіймаєш,усміхаєшся до неї у сні,і мрієш одного дня прокинутись з нею поряд.
2. Можна змити кров і бруд з покалічених рук,але як змити втому і відчай з душі до краю випитої і витоптаної?
3.Воїн не звертає уваги на те,що скажуть люди,не тому що він гордий,просто він знає,що громадська думка часто буває страшнішою за будь яку кулю,петлю чи гільйотину...
4.Якщо є знання того,що вдома на тебе хтось чекає,ти виграєш будь-яку битву,навіть якщо шанси твої мізерні.
5.Любов-це обійми мовчань,мовчання обіймів,тиша і спокій снів,Любов-це радість і відсутність зайвих слів!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=426334
дата надходження 21.05.2013
дата закладки 01.10.2013
Коли я опинюсь на дні,
І ти розквітнеш у весні...
Грітимеш зорі в долонях,
Очі твої глибокі і сумні,
Збурять кров мені у скронях!
Коли я опинюсь на дні,
А ти цвістимеш у весні-
Розквітнеш,як уперше...
І я самотній,чорний вершник,
Вестиму за повід коней злого часу...
Жаль-я не з тобою,але ми завжди разом:
У серці,у думках,у спогадах,в душі..
До глибини єства і до останніх жил!
Завжди разом-і ніколи,нізащо,окремо,
Як би не було звідчаєно,болюче,темно!
Моя нерозгадана теоремо,
невже я живу даремно-
Безсенсово,і безсистемно?
Темно!
І потьмяніло світло денне...
Як хочеться знову тебе обійняти...
Та чи дозволиш мені ти?
Знай,я готовий до кінця чекати,
Щоби у серці віднайти,
Знайомий присмак висоти...
Молюся я щоб не забула ти нічого,
Із всього серцю дорогого,
Що колись пєднувало нас,
На тобі для мене зупинився час!
І осінь тьмяна-без прикрас,
Буденність не лікує джаз,
А вулиці без нас страшні-порожні!
Ми витоптані трави придорожні...
І подорожник вже не зцілить ран,
Бо ти єдиний світлий океан,
Але тебе немає поряд...
Віддав би я свободу
За твій погляд...
Навіщо свобода,коли її нема кому віддати,
Немає сил-немає сліз ридати...
Кому подарувати ці рядки?
Я віддаю їх вам-віки!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452031
дата надходження 01.10.2013
дата закладки 01.10.2013
Весела дівчинка з косою
Ти швидкокрила, наче звук,
Ти радість, і пісня, і щастя
Яке неможливо минуть.
Красива дівчинка з любов’ю,
У тебе чоловіче ім’я,
Ти мрієш зводити замки,
У тебе небачено чиста душа.
Щира дівчинка з зорею
Ти тільки вступаєш в життя,
І як би швидко ти не літала,
Прийдеться пізнати його сповна.
Наївна дівчинка з бажанням
На краще змінити цей світ,
Тобі ще прийдеться побачить
Його із найгірших сторін.
Щаслива дівчинка з дитинства
Ти наповнюєш змістом буття,
Я вірю, що попереду тебе чекає
Неймовірно цікаве життя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451779
дата надходження 30.09.2013
дата закладки 30.09.2013
Закриті двері,серце і душа.
І пусто так,що світ цілий вмістився б.
І так болить,що навіть самота
Вбирає дні,де місяць опустився
На все село.На ночі і ліси.
На дві ріки,що вже купують воду.
Та йди назавжди,та назавжди йти,
І не дивися на осінню вроду.
Закриті двері.Я заб'ю цвяхи
Такі великі,що місця не буде
Нікому.Тільки тої самоти
Куплю,коли душа тебе забуде.
________________________________
Спадає листя пошепки,тремтить.
Неначе важко до землі тулитись.
Та чи його колись душа болить,
Чи хоче на цім світі залишИтись?
Ця осінь дивна.Спека у літах
Давно перепалити мала листя.
Та все зелене.І в осінніх днях
Воно ще зеленішим стає зблизька.
Дощі стоять натягнуті в сім струн,
А перед ними ноти,ноти,ноти.
Ти у житті для мене чужим був.
А дощ бринить,бринить.Чи побороти
Мені печаль і радість,дивний сум?
Переписати казку,що всі знають?
Зібрати щось із непотрібних дум,
Які через сто літ лиш прочитають.
__________________________
Стоять віки у днях,осінніх днях,
Схиляються до сонця і до ночі.
У дивнонакрохмалених сукнях,
Фарбують золотистим собі очі.
Стоять віки.Записують роки
В щоденник,як закохане дівчисько.
Щоб потім дописать комусь казки,
І зорі натрусить на землю близько.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451427
дата надходження 28.09.2013
дата закладки 28.09.2013
На вірш "Глядя в даль "...автор OHRA
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=450171
Там, де ріка загорнена у тишу,
Де тихі хвилі стомлені печаллю,
Художник посивілий вміло пише
Промінням сонця світлі пасторалі ...
Вдивляючись у небо і у воду,
Цілуючи вітрам легкі долоні,
Наносить пензлем на полотна вроду,
Тієї, що заквітчана осонням ...
...
І мліє осінь від штрихів умілих ;
Ревнує, звісно, та боготворить,
Того, хто віднайде у днях дозрілих
Одну єдину, але справжню мить ...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451345
дата надходження 28.09.2013
дата закладки 28.09.2013
Вбивати час... Холоднокровно...
Не відчуваючи жалю...
Немов в запасі його повно
В бездонній чаші з кришталю.
Вбивати гнівно... Відчайдушно...
Різноманіттям дивних мук...
З лицем спокійним, незворушним.
Гадати, що зійде все з рук.
Вбивати зараз... Завтра знову...
Щоденно жити, наче кат!
Чергове вбивство — сумне шоу,
Парад безглуздих марних страт.
Вбивати звично... Так буденно...
Знаходити у цім екстаз...
Не розуміти патогенно -
Час теж щодня вбиває нас...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=440885
дата надходження 01.08.2013
дата закладки 26.09.2013
Сплети мне чувства только из тебя,
Чтоб каждой клеткой чувствовала душу.
Чтоб были наши связаны тела.
Чтоб греть тебя в мороз,вьюгу и стужу.
Сплети мне жизнь,где будешь каждый миг
Только со мной.Ты мой,я верю,знаю.
Читай ты мои мысли или стих,
Заверь,что я тебя не потеряю.
Мне так нужны обычные слова,
Твои объятья и рука в ладони.
Мне нужно говорить,что я твоя.
И обнимать тебя почти до боли.
____________________________________
В карету лето ставило наряд
Из теплых дней,цветов.Мешок лаванды.
Июнь с июлем словно на парад
Шагали вместе,словно по команде.
А осень шла.В руках-одни дожди,
Да карандаш.Так юбками шуршала,
Сначала показалось-только три.
Да шлейф она в лесу свой потеряла.
Смотрю:одну оставила в лесу,
Другую возле речки,третью-в парке.
Быть может,эту юбку подберу.
И разложу на старенькой лужайке.
Крутила солнце,чтоб убавить свет.
Да вдруг она случайно обожжется?
Но это ей обычно.Столько лет
Она его рукой своей коснется.
А солнце улыбалось.И в него
Она лишь нежность вместо дров вложила.
И так оно светило,и не жгло.
Мне столько юбок осень подарила.
И научила просто рисовать,
В своей душе мешать цвета с дождями.
Тебя любимый долго обнимать,
И укрывать любовью и мечтами.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=450479
дата надходження 23.09.2013
дата закладки 24.09.2013
Які чарівні очі в щастя,
Яке щасливе щастя у очах.
В них особливий блиск смарагдів
Добутий із небесних надр.
Яка любов спектральна,
Горить в серцях неначе жар,
Всеблагає дає наснаги
Жаданна...творить чудеса.
Яка окрилена надія,
Злітає подумки між хмар
Надійна, витончена, мрійна
І особлива кожна, в нас.
І силою згартована вся віра
Любов, надія сестроньки її
Вірянин вірою єдинин,
Вся міць щасливого життя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=450478
дата надходження 23.09.2013
дата закладки 24.09.2013
Ще досі дощ гостює поміж днями,
Ще досі мені в кошику несе
Красу небес,міняючи місцями
Похмурі хмари.Миє їм лице.
Чепурить їх,збиває,як перину.
На шию в'яже стрічку без прикрас.
Цілує,як улюблену дитину.
А потім добереться і до нас.
Та всі чомусь закутались.Спиняє
Всіх перехожих,хоче розказать,
Що він із хмар тихенько розчиняє
Свої думки,щоб нам їх показать.
Всім не до нього.Ще чекають літа,
Чекають тільки п'ятниць і тепла.
Щоб не вставати завтра удосвіта,
Щоби субота в ліжку обняла.
Чекають щастя,грошей і достатку,
Чекають Новий рік і перший сніг...
А дощ шепоче хмарці,як малятку,
Що дуже дивний в світі чоловік.
Не бачить див,лиш кожен день чекає.
Не дякує,що бачить цілий світ...
Як дощ руками личко обнімає,
Як опадає листя стільки літ.
Як вітер оте листя загрібає,
Як сушить,потім в попіл перетре.
Як попід лісом дивно він кружляє,
Як всі думки у кошики кладе.
Як потім їх у вірші перепишуть,
Оті думки,що вітер гомонів.
Притрусять зверху із дощами тишу,
І викладуть у спомини із снів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=450467
дата надходження 23.09.2013
дата закладки 24.09.2013
Було б одне море, може й достатньо води
Для такого малого, з гірчичне зерно, народу.
Тоді б довелося інші нам жати плоди,
Жати без нарікання на вітер вогонь чи воду.
Була б одна пісня, може б і досить слів
Для такої простої, як наша Земля, планети.
І стала б вона вітрилами кораблів,
І ніхто не посмів би знайти їй ціну в монетах.
Було б одне серце, може б і світ притих,
Хай слухати стукіт і дбати щоб це тривало.
І сяяло б сонце поміж рядків простих.
Та, як воно прикро, що людям одного мало.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=347535
дата надходження 01.07.2012
дата закладки 20.09.2013
Ізболене...гартуй
Не почуте...повтори тихо
Не миле...полюби
У приворотах не шукай безвихідь...
Не кричи,якщо не люблять тебе,
Господня любов не знає зради.
Не вмієш простити...при молитві згадай
ймення обідчика.
Якщо думаєш,що тобі найгірше...
Відвідай хворих онколікарні.
Якщо нічого не виходить...
почни заново,але з більшою наполегливістю.
Не можеш постити...
отримай благословіння духовного наставника.
Ти думаєш,що ти атеїст....
неправда,промисел Божий ,наверне на путь праведний.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417939
дата надходження 12.04.2013
дата закладки 19.09.2013
Сонячне Зайчатко
Весело стрибало
По моїй кімнаті.
Ручку в лапки брало,-
Вчилося писати
Просто на підлозі,
Та слова читати
Я не був у змозі.
І отого ранку
У гості до мене
Завітав Букварик -
Подарунок Нені.
А мені всміхалось
Зайченя вухате
І допомагало
Букварик читати.
Та за хмарку Сонце
Промені сховало,
Залишивсь Букварик,
Зайчика не стало!
Але завтра вра́нці
Він до мене прийде,
Як на небо Сонечко
Прогулятись вийде.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442670
дата надходження 11.08.2013
дата закладки 19.09.2013
Приглядывайтесь к чудесам,
К мгновеньям,небу,звездам,птицам.
Быть может,даже к чудакам.
В руках держите хоть синицу.
Пусть журавлей Вам не словить,
Но я прошу Вас:попытайтесь.
Улыбки надо всем дарить,
В любви Вы первая признайтесь.
Так не положено?А как?
Кто наложил на это вето?..
Счастливей всех в мире чудак,
Что держит на ладошке лето.
Не привыкайте к облакам,
К любви,к словам,молитве,лужам.
Не удивляйтесь чудакам,
Им этот мир до капли нужен.
А мы...Да чем нас удивить?..
От этого душой стареем,
Что не умеем мы любить
Мгновенья счастья...Иль сумеем?..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449939
дата надходження 18.09.2013
дата закладки 19.09.2013
ВЖЕ ДРУГИЙ ДЕНЬ ДОЩИТЬ
Вже другий день дощить в Одесі.
На морі шторм і вітру гра.
Природа у легкому стресі,
Не галасує дітвора.
Хоч ходять вулицями люди,
Та зникли усмішки з облич.
А вітер цілиться у груди,
З-під віття виє, наче сич.
Розбушувалось Чорне море,
Піною б’є об береги.
Здається, дядько Чорноморець
Із парубками йде з води.
Хоч море сердиться, бушує,
Під вечір вітер затиха.
Люд знову місто атакує,
Шукає радості душа.
ОСІНЬ У ОДЕСІ
Дощ відбиває дріб по парасолі.
Вмивається дорога ручаями.
Ще зеленіють верби і тополі,
А клени вже свій колір поміняли.
Під ноги листя кидають жовтаве
І будять сум в середині щемливий.
Листочками укрились мокрі лави,
Коти забились у вузькі щілини.
Троянди цвіт схилили свій додолу.
Зріділи автостради, тротуари.
Сховалось сонце в голубу стодолу.
Про літо , мабуть, пише мемуари.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449705
дата надходження 17.09.2013
дата закладки 18.09.2013
Я все звезды чайкам покрошила,
Что же будет ночью?Я не знаю.
Может быть,я капельку сгрешила?
Я всех чаек в небо отпускаю.
На муку смолола ломтик неба,
И с дождем осенним я смешала.
Вот такого я крошила хлеба
Голубьям,добавив каплю мая.
Я сама просила разрешенья
В сентября,а он кивал мне только.
Наварила я еще варенье
Из жемчужин.Только нету толку.
Чайки подошли и улетели,
Кто варенье из жемчужин варит?..
Подарю его зимой метели,
Она в снег его сама добавит.
Я хазяйка этой странной ночки,
Что же я такое натворила?
Исписав тетрадь в четыре строчки,
В небо все стихи я отпустила.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449591
дата надходження 17.09.2013
дата закладки 17.09.2013
Мне не нужны подснежники зимой,
И все цветы,что краше на планете.
Я лишь хочу,чтоб был всегда со мной
Мой самый дорогой на целом свете.
Мне не нужны брильянты и шелка.
Хочу,чтобы сирот домой всех взяли.
Произнесут:наивна и глупа!
Не обижаюсь,чтобы не сказали.
Мне звезд рукой не надо доставать,
Подарков дорогих я не желаю.
Хочу тебя к груди своей прижать,
И что захочешь,то пообещаю.
Мне не нужны жемчужины,дома.
Мой дом с тобой,пусть комната чужая.
Чтоб только прошептал,что я твоя.
Тебе нужна и очень дорогая.
Еще хочу,чтоб счастлив был народ,
Чтоб не искал он счастья на чужбине.
Чтобы старик жил просто без забот,
И чтобы мир был в целом,целом мире...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449117
дата надходження 14.09.2013
дата закладки 15.09.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 14.09.2013
І палить місяць сірниками зорі.
Та не брешу,я бачила не раз.
І кидає на землю він поволі
Ті зірники.Вони летять до нас.
І по дорозі вже набрались сили
Отих ось зір,що досі не падуть.
Їх потім на туман перетворили,
Ось так ті сірники вік доживуть.
Їх робить осінь із листочків зранку,
Не сушить,лиш в конвертики кладе.
Я бачила це на своєму ганку,
А потім вітер місяцю несе.
Запалює і дмухає.В торбину
Ті сірники,що не горять кладе.
Кидає вниз.І вже через годину
Туман такий попід село пливе...
Я бачила,сама із ним палила.
Не раз я свої пальці попекла.
Та я на небо пішки лиш ходила,
І по драбині,що сама сплела.
Я не брешу,вдягаю навіть крила.
Якщо впаду-летітиму сама.
Бо пішки...Стільки часу!Я б ходила...
Лиш не піду,коли прийде зима.
Тоді вона сама всі зорі палить,
Зірки в долонях буде протирать.
І місяць ні за що її не сварить...
Тоді тебе лиш буду цілувать...
І не літаю в небо,не пускає
Мороз.Драбину скине,як свою.
А місяць старий зимоньку кохає...
Нехай.А я тебе ще більш люблю...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449052
дата надходження 14.09.2013
дата закладки 14.09.2013
Нарисуй на мольберте мне чувства
И скажи, что действительно любишь,
Нет, нет, нет, не словами — рисунком,
Только краски, прошу, не используй!
Не закрашивай ими картину,
Не губи те прекрасные мысли,
Ведь бумага осталась одна лишь,
Не достану другой, понимаешь?
Вот, держи карандаш, и смелее,
Почему не сказать всё словами?
Твой вопрос понимаю прекрасно,
Знаешь, много таких я услышал.
Моя вера для них пошатнулась,
Потому что бросают на ветер,
Иногда же бывают пустые,
А пустые же ветер уносит.
Говоришь, рисовать не умеешь?
Здесь талант не особенно нужен,
Тут же вера сама всех важнее,
Своему ты лишь сердцу доверься.
© Володимир Верста
Дата написання: 23.08.13
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=444933
дата надходження 23.08.2013
дата закладки 14.09.2013
"Лікую душі,та не безкоштовно
Залежність-це моя ціна
То що,малий,не передумав?
Тримай таблетку, на."
Купив одну,за нею другу,третю
У голові замість думок дурман
Сторонні люди тичуть в тебе пальцем
І називають вголос "наркоман"
На шкірі твоїй рани від уколів
Не заживають,та й не хочеш ти
Тепер життя твоє дешевше дози кайфу
Спливає не діждавши й тридцяти
Померли "друзі",за бортом сім'я
А ти усе в полоні анаші
Ти пам'ятаєш
Як все починалось?
Це були просто ліки для душі...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=386532
дата надходження 21.12.2012
дата закладки 14.09.2013
Підперезана колосом житнім,
Намальована золотом снів –
Як же хочеться в днях твоїх жити.
У цім лісі безлюднім хотів
Би я вмившись уранці росою,
БосонІж по кленових листках,
В розмаїття цих фарб із собою
Взяти тишу й фантазії змах...
Там зірки розмовляють між себе
В ледве чутному хорі дібров,
А земля в прислухання потребі
Вся принишкла із Місяцем знов…
Осінь-сестро жури і кохання,
Настрій твій – сотворіння добра
І чогось у собі подолання…
Ти сердешна прекрасна пора.
13.09.2013р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=448900
дата надходження 13.09.2013
дата закладки 13.09.2013
Безмежно тих,з ким можна спати,
Як мало тих,з ким хочеться відшторить ранки...
Безмежно тих,з ким можна відпочити,
Як мало тих,з ким хочеться здолати простір..
Безмежно тих,з ким можна вийти в море,
Як мало тих,заради кого і в вогонь і воду...
Безмежно тих ,кому співають серенади,
Як мало тих,з ким розділити подих долі...
Безмежно тих,з ким підіймаються у гори,
Як мало тих,з ким навпіл горе...
Безмежно тих,з ким жити просто,
Як мало тих,кому відкрити чесність, Душу...
Безмежно тих,кому дивитись ввічі,
Як мало тих,з ким відірватись від землі,пірнути в вічність....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=438529
дата надходження 20.07.2013
дата закладки 12.09.2013
Осінній вечір. Тиша. Спогади.
В моєму серці сумні здогади.
Осінній вечір. Дивовижне небо.
А мені ж нікого,крім тебе, не треба.
Осінній вечір. Горнятко кави.
Знову чую голос своєї уяви.
Осінній вечір. Жовтий клен.
В собі я відкрила новий ген.
Настала ніч. Тепло оселі.
Усе стабільно:думок дуелі.
І знову день сьогоднішній заснув,
І сном своїм він місто огорнув.
Осінній вечір завтра буде знову,
Він нам з тобою заспіває колискову,
І лиш твої ласкаві й добрі очі
Зігріють мене в ці осінні ночі.
07.09.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=448162
дата надходження 09.09.2013
дата закладки 09.09.2013
А на улице дождь.Почему же так мало дождинок?
Почему солнце жгло,облака слаще меда.Зачем?
Этот дождь из совсем необычных и нужных слезинок.
Плакал маленький Ангел.Хотел помогать в мире всем...
Только так не бывает.А он плакал целую вечность.
Заболела старушка,он плачет и долго грустит.
Пишет долгие письма он Богу,целует их нежно.
Целовать всех детишек он на ночь сегодня летит...
Плакал маленький Ангел.Его ведь учили стараться,
Он спешил,он летел.Только как же везде успевать?
А ему так хотелось пред Богом за всех заступаться...
Он хотел изменить целый мир...И слезинки ронял...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=447065
дата надходження 03.09.2013
дата закладки 04.09.2013
Вже добігався вітер,упав горілиць і лежить,
Вже не смикає осінь за коси бо сам натомився.
Думав вкотре сьогодні- під вечір собі він поспить.
Та вечірнім дощем накупався і в небо знов звився.
Хоче вгору підняті промоклі усі листочки,
Видно-зовсім старий,бо нічого уже не виходить.
І крізь дощ бачить вітер на небі усі зірочки,
Тільки Янгол із мокрими крилами вечером бродить.
-Через мене не можеш злетіти?Пробач.Вибачай.
Що кажу,це все дощ,я крильцята просушу,ти чуєш?
-Я хотів залишитися тут.А ти вітер прощай.
Ти десь в небі напевно щодня і щоночі ночуєш.
Ходить Янгол землею,тебе він завжди береже.
Обнімає і душу твою молитвами лікує.
Пестить завжди крильцятками твоє красиве лице.
І на ліжко твоїм він сидить і цілує,цілує...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=446718
дата надходження 01.09.2013
дата закладки 02.09.2013
Дай Боже,чтобы мы нашли достойных,
Чтоб не цеплялись за кого попало.
Чтоб на дуэлях так,как раньше.Помнишь?
Таких времен сегодня ведь не стало.
Пусть навсегда изчезнут издания,
Модные журналы,публикации,
Что учат:
-Держите.Опоздаете!
Мужчин хватит.Или слабой нации?
Пусть разбирают.Их и не осталось.
Чтоб были настоящими мужчинами.
С которыми жилось бы и мечталось
Годами,днями да и мгновеньями.
Чтоб тушь нам не стирали,лишь помаду.
Чтобы цветы дарили каждый вечер.
Чтобы для них любовь была наградой.
И чтобы счастливы от каждой встречи.
Дай Боже,чтоб достойных находили,
Чтоб вернулось время упрощенное.
Когда за женщин на дуэль ходили,
Чтобы не такое искаженное.
Уж лучше бы мы в космос не летали,
Уж лучше бы на лошадях катались.
Но чтобы нас достойные искали.
И чтоб до смерти с нами оставались.
Дай Боже нам достойных в днях счастливых,
Чтоб засыпать с ним рядом,просыпаться.
Дай Боже дней,ночей неповторимых.
Дай Боже с ними рядом оказаться.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369191
дата надходження 07.10.2012
дата закладки 30.08.2013
3.
Гаврила знал,что неподьемных крестов нет,но у него не всегда хватало сил верить в это до конца,не отравляя сомнениями душу...Беда Гаврилы была в том что он заранее воздвигал перед собой стены, еще даже не сделав первый шаг.Его пугал страх неудачи,боязнь ответственности за собственную жизнь,хотя он конечно знал,что только из поражения может произрости натоящая победа...
Знал,но все равно боялся.
"Так всех нас в трусов превращает мысль,
И вянет, как цветок, решимость наша
В бесплодье умственного тупика,
Так погибают замыслы с размахом,
В начале обещавшие успех,
От промедленья долгого...
Но тише,тише,тише!"
Вот вам и Вильям,вот вам и Шекспир...
Заковыка,только в том, что Гаврила не был был Гамлетом,он был обычным подростком,наощупь ищущим свою дорогу в жизни,разбивая стены сомнений и страхов. Я не стал ли он от этого сильнее,но мудрее, наверно...
4.
-Ноги,ноги...Что ты заладил?Застрял на одной мысли и всё тут.Вот у некоторых людей души нет....Душу потерять ....вот что страшно на самом деле,а у тебя с ней.слава Богу, все в порядке...Пойми,если ты застываешь на чем то одном ты не способен двигатся дальше,открывать и приобретать что-то новое,неизведанное....
-Я знаю,Учитель,но боюсь!
- Все боятся...Кто управляет твоей Жизнью ты или твой страх?Научись подчинять его себе,обуздывать,приручать...Ищи,ищи свою внутренную свободу,и в конце концов ты обязательно ее найдешь.Не бойся,мечтай,работай,твори,борись.Ты же знаешь Истину:Кто стучит,тому и открывают...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=430814
дата надходження 11.06.2013
дата закладки 19.08.2013
На столі лежала купа баксів.
Сіркою тягнуло від заграв.
Князь Безодні, чорний, наче вакса,
З визиском сьогодні гендлював.
Він водив булькатими очима,
Ґедзів оббиваючи хвостом,
В мізки проникаючи незримо –
Чи нема захищених хрестом?
- Грішники! Як нині вас багато!
Мабуть, справді Бог покинув вас.
Ваша доля – потемки блукати.
Я для вас – один-єдиний шанс.
Завше й скрізь вас мають за нізащо.
Чи в житті хто досягнув свого?
Але я вас виручу з напасті.
Полюбіть себе, бо варті ви того!
Я вже вам готую нову долю:
Розкоші, і пестощі красунь.
Вашим богом буду я і долар!
Душолюб я! Знахар і відун!
В черзі бились у чеканні кушу.
Грішники і так, юрба зівак…
Кожен з них хотів продати душу.
Торгувались. Люто, за п’ятак!
- Десять тисяч? Заломив ти, кореш.
Шість шістсот! І вдарим по руках.
Скріпим кров’ю. І тоді не збореш
Тої клятви даної – в віках!
А як знак подам - ти вб’єш і вкрадеш!
Зрадиш друга, матір і жону.
При нагоді і вітчизну зрадиш.
Я за те воздам. Ти згоден? Ну!
З натовпу підтакнули гуняво,
Погляди відводячи убік:
- За такенні гроші на халяву
Вб’є і зрадить кожний чоловік.
Що нам та душа? Гони монету!
К жизні в нас конкретний інтерес:
Руки щоб по лікті у браслетах,
Пиво, жрачка, і безпечний секс.
Та один не згодився з юрбою.
В грішнім серці народився Бог.
- Люди! Ви торгуєте судьбою!
Він шахрай, брехун і демагог!
Не губіть ви душ у цім свавіллі!
Вічну душу дано неспроста,
Бо вона зродиться в новім тілі,
Як із зерня пагін вироста!
- Гарно ти співаєш соловейком!
Скільки тут емоцій, де Шекспір!?
Ти собі дозволив зайве, Швейку.
Й хрестика не зняв ще до сих пір!
Загарчав, дихнув смердючим ротом,
Звівся з-за стола, мов чорний крук.
- Хочеш, щоб тебе взяли в роботу?
Я мільйони душ прибрав до рук!
- Звір ти є. Призвідник руйнування,
Ворог людства іспоконвіків,
Споживач енергії страждання.
Ти для цього й сієш біль і гнів.
Спонукаєш розбрат і розруху,
Горя й сліз помножуєш число.
Розум твій, відірваний від Духу
Здатний породити тільки зло!
- Бачу я, ти забагато знаєш.
А як менше знаєш, краще спиш.
Ти магістра всіх наук повчаєш!
Про якусь там совість торохтиш.
Так, я п’ю енергію страждання,
Щоб не підіймалась вище хмар.
Це моє природжене бажання.
Я для цього світу – санітар.
Де ненависть, кров – я бенкетую,
(Аж, бува, нагулюю жирок.)
Там, де лад і спокій – голодую!
Ось таке воно життя, «дружок».
В тім, що я такий, самі ж ви й винні.
Я вас не примушую грішить.
Ріжетесь, б’єтесь, п’єте, як свині,
Я ж повинен це усе спожить!
- Бідний Князь Пітьми, сама невинність!
Скоро крильця виростуть між ріг.
П’ять хвилин тому не ваша милість
Спокушала цю юрбу на гріх?
Крадії, пройдисвіти, блудниці…
Чи не жаль «магістру всіх штибів»
Цих людей, зневажених і ницих.
Задля чого душі їх тобі?
- Щоб тобі вмиралось веселіше,
Слухай, я на вухо відповім:
Душі вибираю щобрудніші.
Так, для апетиту. Я їх їм.
- Влада над бездушною юрбою…
Ось воно, стремління Князя Тьми.
За усіх, обманутих тобою,
Будеш проклят Богом і людьми!
- Не тобі мене страхати Небом.
Грішник ти, нікчемний сірячок!
Смерть твоя уже за крок від тебе.
Снайпер вже намацує гачок.
Стій на місці, вперте сотворіння!
- Якщо й згину в цьому шабаші,
Йду у вічність як вінець творіння,
А не раб, позбавлений душі.
Він пройшов крізь натовп онімілий,
Завагався… Ні! Таки пішов!
Бив громами у вухах замшілих
Переможний стукіт підошов.
Знявся вітер. Світло дня померкло.
Глупа ніч сахалася примар.
Всі страхіття Дантового пекла
Вивергнув розбурханий Тартар.
Злі почвари клацали зубами,
Хижа зграя круг от-от зімкне.
Шепотів пошерхлими губами:
«Господи, не покидай мене!»
Із вогких кутків сичало гаддя,
Простягало щупальці слизькі…
Там, у далині, горить багаття?!
Ні! То сонця довгожданий схід!
- Десь ти помилився, харцизяко!
Я ж не мав лишитися живим?..
Він не знав, що неприступний захист
[b]Небо[/b] вже розкинуло над ним.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=444093
дата надходження 19.08.2013
дата закладки 19.08.2013
Скажи мені:дощ вміє засинати?
Скажи,а чи болить його дуща?
І хто його зуміє цілувати,
Він сам неначе дивне немовля.
І чим він гоїть свої старі рани,
Коли так сильно падає.Болить
Його душа?А хто всі трусить чари,
Чи вміє філіжанку кави пить?
Скажи мені,а в нього є будинок?
Я би до нього в гості лиш пішла.
Зібрала би дарунок іх хмаринок,
Подарувала б кращого вірша.
А коли плачуть зовсім малі діти,
Болить його душа,та він мовчить.
Він піднімає дуже гарні квіти,
І вчить навіть квітки оці любить.
Сиріткам в дитбудинку каже казку,
Шепоче,та чи хтось її почув?
Він їм дарує материнську ласку,
Бо біль душі маленької відчув.
Запалює на небі він кандило,
А хтось говорить-це прості зірки.
Та в місяця кропило загубилось,
І він шукає всі свої роки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=443743
дата надходження 16.08.2013
дата закладки 19.08.2013
Я -книга на твоïй полиці ...одна із...
Зрідка ти мене береш почитати, і тоді я оживаю, вірніше, прокидаюсь зі сну ... Кожна моя сторінка, кожен рядочок, не кажучи про палітурку, жадібно вбирає тепло твоïх долонь ;кожен рядочок всотує в себе світло твоïх очей ...
Це -вершина блаженства!!!
Я з трепетом віддаю себе і радію цьому!!! Розумієш -РАДІЮ!!! І з тремтінням думаю :"Ще сторіночку! .. Хоч рядочок ..."
Але...Знову полиця ...Я -одна із ...
Тоді я плачу ...Ні, плаче дощ за мене ...Я кричу ...Ні, то грозовиця ...Я ж -книжка!!! Книги німі ...
І найбільший мій страх -бути прочитаною і забутою ...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=443673
дата надходження 16.08.2013
дата закладки 19.08.2013
Давай с тобою жизнь всю проживем,
Давай с тобой...Держи меня за руку.
Давай все вместе месяцы пройдем,
Давай не пустим в дом наш лишь разлуку.
Так долго,что когда смотреть на снег
Мы думали,что он не смеет таять.
Так долго,что когда встречать рассвет
Мы думали,что это врата рая.
Так долго,чтобы тень одной была.
На стареньком диванчике у счастья.
Я бы тебя за мир весь не дала.
И сны пусть на двоих одни нам снятся.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442926
дата надходження 12.08.2013
дата закладки 13.08.2013
Хотел любви?Любила больше неба.
Хотел,чтоб целовала день и ночь?
Была вернее,чем тот черный лебедь.
А теперь хочешь,чтоб ушла я прочь?
Хотел ты звезд?Рукою доставала.
Хотел,чтоб как святая лишь была?
Чтобы молилась Богу.Но могла я
Развратной быть лишь только для тебя.
Сказал молчать-молчала и любила,
Сказал мне лгать-лгала лишь для тебя.
Сказал:уйди...Ушла...Я все простила.
Не возвращаюсь только никогда...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442509
дата надходження 10.08.2013
дата закладки 11.08.2013
Мне за шиворот падают звёзды...
От улыбки твоей я пьянею...
Наши встречи разбиты на дозы,
И я больше не выпью, не смею -
Слишком трудное утром похмелье,
И не лечат народные средства...
Ты - моё приворотное зелье,
Исключаешь возможности бегства.
Оттолкнувшись от берега ночи,
Всё равно я вернусь в эту гавань :
То ли компас мой кем-то испорчен,
То ли атлас неверно составлен...
И все ветры мне дуют навстречу,
Все созвездия шепчут : " Невольник..." -
Я на это одно лишь отвечу :
" Ты - Бермудский мой многоугольник !!!"
Но, в заоблачных далях летая,
Я легко улыбаюсь лениво -
Сыт волнами и ветром до края -
Неопознанным буду счастливым ;
Неразгаданной тайной вселенной,
Ненаучно доказанным фактом,
Постоянным - но всё ж, переменным,
Очевидным - но невероятным.
Словно тайной врачебною связан,
Никому не признаюсь, чем болен...
Я любви твоей многим обязан -
Я , по сути, живу лишь тобою !!!
Мне идти ль, плыть, лететь или падать -
Лишь бы ты надо мною незримо...
Ты со мною разучишься плакать...
Я с тобой научусь быть Мужчиной...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425957
дата надходження 19.05.2013
дата закладки 09.08.2013
между днем
они писали друг другу письма
они написали много писем
они не написали друг другу ни слова
оставляя на бумаге следы
незавершенных мыслей
между ночью
они представляли друг друга лица
смотря на стены укрытые гипсом
слишком много имен солгало им время
так или иначе небольшая потеря
мечты их не уместятся
ни в одном конверте
забытое их не уместится
ни в одном конверте
пустом без адресата
как старая дева
их было не так уж и много
их было всего лишь двое
и не было никого кроме
кто ожидал бы письма
со следами
незавершенных мыслей
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417690
дата надходження 11.04.2013
дата закладки 09.08.2013
Якщо вже не кохаєш-то іди.
Ні на хвилину більше не лишайся.
Між нами прірва?Ні,цілі світи!
І не сумуй.Ти просто посміхайся.
Мене не повернеш за всі віки,
Якщо вже йду-то йду завжди назАвжди.
Не вернуть ані зірвані зірки,
На вірші всіх поетів нанизавши.
Не вернуть квіти,що ростуть в світах,
Не вернуть всі моря і океани.
А було щастя в наших лише днях.
Та стоїть прірва лиш тепер між нами.
_______________________________________________
Ти прагнеш,щоб забула я тебе?
Щоби тобі вірші я не писала?
А біль в душі всі рани потовче,
Та я віршами рани обгортала.
Напилася чаклунства я твого,
Душа такої спраги відчувала!
Я тамувала...Та вірша цього
Моя душа для осені писала...
_________________________________________________
Я відчуваю дощ,коли він спить,
Коли тільки купається в хмаринках.
І як його душа завжди болить.
Несе мені дарунки у торбинках.
Як обгортає всі мої вірші.
Пакує і кладе до мого серця.
А я віддам завжди лише тобі,
А ти збираєш дощ в малі відерця.
Вмиваю свою душу і лице,
Беру в долоні,тисну йому руки.
А дощ малює наче олівцем,
І хоче біля мене завжди бути.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442232
дата надходження 08.08.2013
дата закладки 09.08.2013
У кожнім із нас - мала дитина,
якій не потрібна щоденна рутина,
для неї радість - свято родинне,
дитячий садок, ігор години.
Із мамою й татом за руку гуляти,
листя осіннє в гербарій збирати.
Листа Миколаю всім разом писати,
гратися в сніжки, казку читати.
Утіхи без меж, роки безтурботні,
щаслива сім"я, мандрівки суботні,
батьківська опіка, затишок дому ...
Дитинство у кожнім - в старому й малому.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441840
дата надходження 06.08.2013
дата закладки 06.08.2013
на вірш
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=439608
Народженню нас- передує падіння ...
Ти бачиш цю думку в очах, що в свічаді? ..
І тільки якесь ледь помітне тремтіння
Тримає ще ніч на планетнім параді ...
Я стала як ти... На одній ФМ хвилі
Моя підсвідомість твою пеленгує ...
Хвилини -убивці...Вони такі милі ...
Навіщо нам вкотре псувати ïх всує ? ...
Все чорне і біле ...Півтону немає ...
За руки крокують і правда з брехнею ...
Не знаючи пекла, не мали б і раю,
І досі блукали босоніж стернею ...
Поглянь у свічадо :я поруч з тобою,
Вимінюю знову монетки на щастя ...
І після тривалого в часі двобою,
Ми знову тримаєм в руках різні масті ...
Чи зможеш мені ти довірити душу,
В мені прорости і пустити коріння ...
Тобою назву щойно створену сушу ....
Народженню нас - передує падіння
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441713
дата надходження 06.08.2013
дата закладки 06.08.2013
З першим криком світ відпустив мене, тебе, нас.
Випустив, вкинув в океан, наче стару, залежану бляшанку.
Хтось втонув, а хтось поплив.
Горе ж тим, хто не визначився з місцем, хто збайдужів.
Повір, якщо у тебе велике серце, то варто боротись за нього.
Тільки не впускай новітній світ у свою душу,
Бо ж чим далі від світу, тим ближче до Тебе.
А взагалі-то краще мовчати.
Бо ж виношування тиші породжує розуміння прихованого.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380273
дата надходження 25.11.2012
дата закладки 03.08.2013
А ліс так полонИв мене в обіймах
Любов"ю, що взаємно нам дана,
А сонце вишивало ниттям павутини
На сонних ще ожинових кущах.
Добридень..!!!! і вклоняюся низенько,
Я мовчки із тобою говорю
Вітрисько всю розмову носить
Тебе я понад все люблю!!!
Тумани відповідь принесли
В долоні сипали росу.
Метелики кружляли ніжно
Й присіли вісім на косу...
З"єдналася природа, ліс і чари,
І я краплиночка мала,
Ти знов чекатимеш на мене,
Я сп"ю тебе, любов"ю світла і добра
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=440569
дата надходження 30.07.2013
дата закладки 31.07.2013
Стукає ніч молотками у скроні,
Відбарабанює миті -години ...
День просочився піском крізь долоні ...
Думка про тебе -то постріл у спину ...
Небо, гаптоване рваною хмарою,
Снами моïми жонглює уміло ...
Я розмовляю з якоюсь примарою ...
Думка про тебе -то мука для тіла ...
Ніжно погладжую місячну звісточку,
Що крізь фіранки до мене пробилась ...
Поворожу знов на зоряну квіточку ...
Думка про тебе -непрохана милість ...
Вітер в екстазі сплітається з гілкою,
Тінню мережить стіну коло ліжка ...
Грається тиша дзвінкою сопілкою ...
Думка про тебе -до щастя доріжка ...
Ранок вповзає в свідомість знесилену
Виміром іншим - звичайна банальність ...
Чай на сніданок і сутність знекрилена ...
Думка про тебе -то ночі реальність ...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=440612
дата надходження 31.07.2013
дата закладки 31.07.2013
Писати все,я б залюбки
Але кут зору інший
От, якби мудрість вберегти,
Що дихає у вічність...
Любов прийшла однИм разОм
Мабуть не так, як в інших
Дороги різні,а Земля одна
Жага неспита вічна...
Та і мовчати не мовчу
З безодні тиш говорить вітер
У кожного болить своє
Сум випіка найгірше..
Коли в очах сльоза бринить,
Кришталі з неба сипле
Дощ з гордістю усе змива
І в шибки стукає майбутнім...
Змія любові...яд гіркий
Так довго гоїть рани
Чужі метафори життя
Промокша крапля на папері.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=440211
дата надходження 29.07.2013
дата закладки 30.07.2013
шкіру пронизує погляд очей
які повняться кольору йошти.
передай мені поштою цукру рук твоїх
стиглого
можна чаю
чи кави застиглої.
надішли мені вітром запахів літа що живуть
у волоссі твоїм.
воно кольору меду
елемент що давно мені треба.
мої ступні по-дитячому босі
все ідуть по калюжам негоди
все крокують й шукають нагоду
щоб у снах зустрітись з тобою
щоб повністю здатись
без бою.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=440278
дата надходження 29.07.2013
дата закладки 29.07.2013
Ой, на весіллі журилася мати :
-Хто ж буде сина тепер доглядати?
Хто йому в борщ покладе більше м'яса?
Хто на роботу зготує припаси?
Хто уночі піднесе квас холодний? ..
Буде хлопчина брудний і голодний ...
Хто "зад -перед " на білизні позначить?
Хто з ним пограє увечері в м'ячик?
Хто ж буде ніжно про нього так дбати? ..
Що та невістка?! . Дружина -не мати! ..
Ех, доведеться з ним жити довіку,
Вчити Оту, як глядіть чоловіка ...
...Ой, побивалась, журилась на святі :
-Син молоденький, лиш п'ятий десяток! ..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=440240
дата надходження 29.07.2013
дата закладки 29.07.2013
Я целую тебя за себя,за тебя.
Что дороже планет лишь любовь для меня.
Целовала б тебя тысяч двести я лет.
И как тускл без тебя даже солнечный свет.
Больше жизни люблю,больше звезд и луны,
Даже больше дождя...У меня ведь есть ты...
Свое сердце и жизнь я тебе лишь дарю.
Почему?Потому,что тебя я люблю...
Ни старец,ни глупец...
_____________________________________________________
Ни старец,ни глупец,даже царь никогда
Не узнает,как сложится дальше судьба.
Сколько дней нам Господь отведет до конца.
И пусть совесть твоя будет только чиста.
Не возьмешь с собой в гроб ни дома,ни дворы,
Почему наши души порой так пусты?
А желудок мы кормим и ночью,и днем,
Для души своей пищи ищи хоть с огнем.
Забываем порой о других,о себе,
Что же важно(ты знаешь?)лишь в нашей душе?
Ты отбрось суету,Богу лишь помолись...
Ведь так важно,чтоб двое сейчас обнялИсь...
Ведь так нужно быть нужным,кому-то помочь,
С кем-то боль хоть на каплю одну превозмочь.
У тебя ведь в запасе быть могут века...
Но ты знаешь,что может не хватить и дня...
Жизнь такая...Ты веришь?..?Теряешь.Найдешь...
Только должен всегда хоть себе ты помочь...
Помолись за родных,за врагов,за друзей,
Даже хлебом своим покорми голубей.
Сделай мир хоть на малость,но лучше.Поверь:
Бог с тобою всегда...Свою душу доверь
Ты ему.Он тебя поведет за собой...
Будь добрее ко всем ты ценою любой...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=440063
дата надходження 28.07.2013
дата закладки 29.07.2013
1
-Начудовуйся
останнім
тихим ранком—
Враз над вухом
хтось чужий
прошепотів—
Вже у просторі
відкрилася
фіранка.
В паралельний світ
потрапити хотів?
На бруківку не звертай!
Іди за мною—
Діловито научав
мій дивний гід.
Раптом—темрява,
закутана
імлою...
Вечір.
хмари.
Степ...
Невже це
перехід?
-Так, приїхали...
Тихіше!
Хтось крадеться.
Захищайся
від раптового
стрибка!
Небезпека скрізь.
Тобі вже
не прийдеться
Пити пригорщами
воду
зі струмка.
--Друже лагідний,
ми що,
сягнули пекла?—
Жалить скроні
рій запитань
і думок.—
Що тут коїться?
Від кого небезпека?
Де ми зараз,
І до чого той
струмок?
--Знай,
обставини у нас тут
дещо інші:
Кожен другий — злодій.
Тюрем вже нема.
За законом джунглів
правлять
найхижіші.
Інколи здається,
що ввесь світ—
тюрма.
Ми й з природою
б’ємось,
мов дуелянти.
Поле зла
навкруг
руйнує все живе.
Непомітно
почалось,
з грибів-мутантів.
А тепер
потік отруйний
греблі рве.
А напровесні
були в нас
три дороги...
Із надією
І вірою в любов
Зачинали
наші прадіди
з порога
Нові села
серед пралісних дібров.
І лунав
до них із неба
Глас розлогий—
Будьте!
ДОКИ НЕ ПРИМИРИТЕСЬ ЗІ ЗЛОМ.
Та сказав хтось:
Нащо ці перестороги?
І пішли ми
через совість—
напролом.
Віра? Честь? Любов?..
Хіба що для забави.
Той безликий
ХТОСЬ
Давно зомбує нас
Напівнатяком
облесним
і лукавим:
“Ти люби себе!
Живеш на світі раз!”
І все рідше
діточок
несуть лелеки.
І все рідше
серце хочеться відкрить.
Хтось,
обмацуючи
наші попереки,
Поцікавиться
байдуже:
“де болить?”
Пащекують
надокучливі кумири.
Тужать клятвено,
на Біблії рука,
Обіцяючи
Роботу, хліба, миру...
Давня пісня. Чули.
Ще з броньовика.
На етапи гнали
сірі кардинали
Дисидентів.
Нашу совість,
інтелект.
Ми майбутнє,
Генофонд свій
розстріляли,
І потомків
не тривожить
Духа злет.
Десь поділись
Рафаелі і Ван-Гоги.
Виставляєм
унітаз
на вернісаж.
Споглядають,
наминаючи хот-доги,
У екстазі
не помітивши
пропаж.
Пересмішника убили—
темно стало.
Відтоді
і в храмі Божім
не були.
Ми нітратами
вола
понапихали.
Ми ерзацем собі
душі
натовкли.
А природа
б’є наосліп
неврожаєм.
Від задухи
позіхає
океан.
Бо планету
прямо в серце
ми вражаєм
Термоядерним вогнем
випробувань.
Бачить Всесвіт неозорий
нашу неміч.
Нашу нехіть
докопатись до причин.
Ентропією
важкий
космічний леміш
Все зрівняє.
Не залишить
на почин.
Відчуваємо,
що близько вже,
над краєм.
Зіллям душі спопеляємо
дотла.
Ниці втіхи
ми пожадливо
хапаєм,
Мов недоїдки
із панського стола.
2
Ось і місто вже
снує вогненні зблиски.
Гуркотить
машинним ревищем
спідвей.
-Чуєш постріли?
Бритоголові
близько.
Банда підлітків
полює
на людей.
--Друже,
як же ви призвели
до такого?
От у нас:
Добро панує,
мудрий лад...
Не радій.
Від нас
проміння поля злого
Вже несе в світи
руйнівний свій
заряд.
Раптом зойкнув
і схопився він
за серце.
Людську плоть
таки знайшла
одна із куль.
Як же легко
вмерти в цім
скаженім герці!
Геть, мерщій із цього
пекла!
Ось той пульт.
Я лечу кудись.
Шалено стука в скронях.
Тисну кнопки навмання-
"Надир"!
"Зеніт"!
В забутті
зринає думка—
Мабуть промах!
Я роздвоївся.
Згубився.
Де мій світ?
3
Все.
Скінчилось!
Височить мій дім
за рогом.
До під'їзду
ноги радісно
несуть.
Що це?
Ліфт німий...
Запльована підлога...
Регіт, лайка...
Ні!
Цього не може буть!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=438473
дата надходження 20.07.2013
дата закладки 28.07.2013
Сіре небо
Сонна тиша
Голе гілля
Сірий день
Сіра фарба
Біле й чорне
Чорна ніч буде
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=439608
дата надходження 26.07.2013
дата закладки 27.07.2013
Вона пускала у струмочках фантики ...
Сама собі варила каву зранку ...
І мріяла про принца і романтику,
Рахуючи ромашки на фіранках ...
Вона уміла слухать дощ за вікнами,
І розуміла, що шепоче вітер ...
Її слова були для інших ліками ...
А їй ... ну хоч би раз хто сльози витер ...
Вона завжди була для всіх промінчиком -
Світила, звеселяла, зігрівала ...
А свою тугу, крихітним камінчиком,
У черевички від людей ховала ...
Вона кохала...Чи була коханою? ..
Нелегко закохатися в дивачку ...
Душа щеміла вирваною раною -
Не треба їй любові, як подачки! ..
Вона пускала у струмочках фантики ...
І дарувала без остатку ласку ...
І свято вірила у принца і в романтику,
Що хтось напише і для неї казку ...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=439759
дата надходження 27.07.2013
дата закладки 27.07.2013
Такам собі файна,вшитких парадніша,
Але я не знаву,цім тобі миліша?
Цілий динь в глядило лем ся позераву.
І вариті їсті,повірте,не знаву.
Шатя файной возьму і ся намалюву,
І перед глядилом собі я танцюву.
Нихто ня не возьме за жону,я знаву.
Бом така лінива...А тебе чекаву...
Копаті не знаву,кромплі'м не садила.
Але тебе милий любилам,любила.
Тебе ціловаті буду аж до ранку...
Хтось ся позераті буде крузь ферганкі...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=439541
дата надходження 25.07.2013
дата закладки 27.07.2013
Та час стоїть.Це ми йдемо кудись,
А скільки помилок не виправляєм...
Молю тебе:мені лише приснись,
Хай буде ніч,яку ми так чекаєм.
Хай буде день,хай буде все життя
Лише з тобою.Чуєш?Лиш з тобою...
Бо я люблю тебе до забуття...
А ніч стоїть під старою вербОю.
Ти бачиш-Ангел знову прилетів,
І сів тебе чекати,цілувати.
Все було б так,як ти б лише хотів,
А я тебе життя буду чекати...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=439352
дата надходження 24.07.2013
дата закладки 25.07.2013
Стікає дощ зі скла повільним вальсом,
Малює сутність літніх завіконь ...
А губи, витанцьовуючи сальсу,
Збирають полум'я метеликів -долонь ...
Слова розірвано -розсипаним намистом
Пульсують в тілі, живлячи вогонь ...
А сутінки гаптованим батистом
Вкривають трепетність метеликів -долонь ...
І кожен погляд -мовчазна підказка,
І кожен подих -вітерцем до скронь ...
Дарує ніжності безмежну казку
Шалений лет метеликів -долонь ...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=439367
дата надходження 25.07.2013
дата закладки 25.07.2013
Я взую кришталеві черевики,
Піду в незнані зоряні світи,
Вдивляючись у місяць повноликий ...
Цікаво : дивишся на нього ти? ..
Знайду єдину за'тишну місцину,
Де зможу я трояндово цвісти,
Де зніметься із серця павутина ...
Цікаво, чи піде'ш за мною ти? ..
Я буду слухать елегійну зливу,
Писати вірші, будувать мости,
І відкривать закони перспективи ...
Цікаво :заримуєш душу ти? ..
Я буду ніжно пестити хмаринки,
Тобі писати райдужні листи,
Вкладати в кожен посмішки жаринку ...
Цікаво, чи мені відпишеш ти? ..
... Вночі збираю зоряні гвоздики,
Щоби тобі вінок із них сплести...
Вдивляюсь знов у місяць повноликий ...
Цікаво : дивишся на нього ти ...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=438754
дата надходження 22.07.2013
дата закладки 25.07.2013
Во сне теперь увидимся с тобой,
Одену я то платье,что ты любишь.
А я буду просить ценой любой
Остаться навсегда...Но ты забудешь.
Давай мы процелуемся всю ночь,
Давай рассвет с тобою вместе встретим.
Потом уйду(ты веришь?)снова прочь,
На сказочной и тыквенной карете.
И только башмачок ты мой найдешь,
Да нет,не бал...И нет свечей в помине.
Ты до кровати медленно дойдешь,
Погасишь все дрова в старом камине.
Обнимешь нелюбимую жену,
Сожжешь стихи,что я тебе писала.
Прочтешь сто раз:люблю...Люблю...Люблю...
И вспомнишь,как всегда тебя прощала.
Закроешь ты глаза.А меня нет,
И поцелуй подаришь нелюбимой.
Да вот уже,да вот уже рассвет...
Золой стихов ты память свою вымой.
_________________________________________________
Брошена тобой?Еще увидим
Кто грустит и кто кого любил.
Взгляд мой с ниоткуда и невидим;
Что-то Ангелочек здесь трубил.
Будет все,как я пообещала.
Ты полюбишь...Только не вернусь.
Я не мстила,я не возвращала.
Но тебе я вслед не оглянусь.
Брошена тобой?Не будем спорить,
Ты прости-другого я люблю.
И забудь любимейший наш дворик.
Уходя-навеки ухожу...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=438330
дата надходження 19.07.2013
дата закладки 19.07.2013
Знаете,как падает дождь?Как мелкие капли,догоняя другу друга,вьют водяную веревочку?Для всех одинаково.Только кто-то ворчит,что лучше бы сидеть дома и лежать на кровати, а кто-то танцует под дождем...
Знаете,как светит солнце?Наверное,для каждого по разному.Кому-то оно мешает,а кто-то ловит его лучики в свою ладонь.Но если Вы на лимузине, или не дай Господи в инвалидной коляске,или у Вас совсем нет глаз-все равно у него одинаковые лучи для всех.Оно с одинаковым теплом заглядывает и в бедный домик,и в шикарную виллу.Для него нет разницы...
Это мы привыкли делать различия между людьми.Кто-то поднялся высоко по карьерной лестнице,и мы улыбаемся ему более искренней.Да это вовсе не искренность.Научитесь одинаково относиться и к бедному,и к богатому.
Нельзя вырасти духовно без испытаний.Если Вы сделали все и не добились ничего-ошибаетесь не Вы.Ошибается Вселенная.Попробуйте в сто первый раз.Ведь иногда после первой закрытой двери мы уходим.Может,стоит стучать в окна?..
Грусть и одиночество необходимы для души.Оно заставляет посмотреть нам внутрь себя.Уделяйте внимание мелочам.В них заключена большая сила...Маленькая бабочка может научить нас мечтать.А может просто отвлечь водителя автобуса.Он задумается совсем на минуту.Улыбнется...И полсотни людей могут погибнуть из-за столкновения с другой большой машиной...
Любите своих врагов и молитесь за них.Они несчастны.Счастливые люди не будут Вам мстить и делать подлости.Только несчастные и глупые.
Не отчаивайтесь.Даже если весь мир против Вас.Господь с нами всегда.Делайте то,что угодно Богу.И он Вас не оставит.Все наладится.Но не сразу.Ведь иначе мы бы не научились ценить все это.Для всего нужно время.Заставьте забеременеть сто тысяч женщин сразу.Разве родится дитя быстрее?..
Прощайте всех.Но никогда не разочаровывайтесь.Я всегда повторяю,что даже не встретив свою любовь,и даже умирая-я буду знать,что она есть.Если Вы не видели Францию-Вы не будете говорить,что Парижа в мире нет?..
Бог нас любит.Даже если забудет мать и все родные-он все равно будет нас любить...Он никогда нас не оставит.И запомните одно-для него нет разницы,кто перед ним:богатый,бедный,цыган или еврей.Для него все одинаковы...
Меня поразила сегодня одна история.Повесился(или его убили)сын цыганки.Он уехал в другой город.Я понимаю,что самоубийство(если это самоубийство)-большой грех.Надо деньги,чтобы привезти его похоронить.Но дело в другом.Он совсем молодой.Что она чувствует?Такую же боль,как все другие люди.Но я даже не знаю,кто ее утешил и хотя бы поцеловал?..
Трудности позволяют нам идти вперед.А молитва-говорить с Богом.Даже если Вы молитесь не по книге-Господь нас слышит.И любит.
Улыбайтесь.Даже если никто не видит вашу улыбку.Господь видит.Знайте,что могло быть и хуже.Цените жизнь.И если Вы делаете доброе дело и немного нарушаете правила-Господь Вам поможет.Пусть не в этот день,не в этом месяце.И не в этом году.Но он не оставит Вас.Улыбнитесь.Ведь этот вечер так прекрасен.Я люблю Вас.И целую...
P.S.Продолжение следует...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=438327
дата надходження 19.07.2013
дата закладки 19.07.2013
Знаешь,я не помню твоих глаз,
Знаешь,больше встреч уже не будет.
Помню пару брошенных мне фраз.
Поцелуй меня твой не разбудит.
Я стелила на пол все мечты,
Чтобы ты как пледом укрывался.
Но они казались так бедны,
Что ты их(казалось мне)стеснялся.
Не скучаю больше,не люблю,
Мне душа сказала,что так надо.
Только тебе небо подарю,
И цветы из брошенного сада.
Я тебе сегодня не пишу,
Отболела,знаешь,до предела.
Но судьбу свою благодарю,
Что любить тебя она велела.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=438147
дата надходження 18.07.2013
дата закладки 19.07.2013
Мені з тобою мало всіх хвилин,
Що є у днях,століттях і планетах.
І цілий світ тепер-лиш ти один.
І я пишу тобі щось у сонетах.
Яка різниця-день тепер чи ніч?
Як я жила?..Тепер живу тобою.
Змінився світ?У чому скажи річ?..
Тебе буду тримати ворожбою...
Мені з тобою мало усіх днів,
Я навіть стільки щастя не просила.
Я сотню недописаних віршів
На волю увечері відпустила.
Мені з тобою мало всіх століть,
Щоби тебе бодай націлувати.
Не вистачить усіх тисячоліть...
Та я навчусь сьогодні чаклувати...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=437959
дата надходження 17.07.2013
дата закладки 19.07.2013
Прошу:не відвертайтесь від сиріт,
Від тих,кого у світі всі забули.
Немічних проведіть хоч до воріт,
Щоби добро у світі цім відчули.
Хай що говорять,Ви робіть добро,
Та не кажіть,що Вам не заплатили.
Посійте хоч малесеньке зерно
У душі тих,за кого Ви молились.
Робіть для Бога.Бог Вас збереже,
Та хай відчує кинута людина,
Що любите її понад усе.
Бо вона Бога нашого дитина.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=437122
дата надходження 13.07.2013
дата закладки 13.07.2013
Тихо тягнеться ніч за старезною тою горою,
Сіла,сукня із снів кольорових,та хто їй пошив?
І танцює,кружляє сьогодні вона з дітворою,
Вітер старий все листя у тому танку сполошив.
А ти йшов попід ліс,та не сам,так дивився на неї.
Чи кохав?Чи ті самі квітки,що мені дарував?
Та ніколи вона не любила ці божі лілеї.
Що ти думав,коли всі ці квіти в саду позривав?
Вона кинула їх,бо чекала від тебе троянди,
Потоптала ногами,неначе кохання святе.
Вітер всі пелюстки позбирав і поклав до веранди.
Бо ці божі квітки я любила...А нічка вдягне
Порозшивану золотом сукню,що так їй пасує.
Чобітки із нитками із зір золотих,золотих.
Вітер знов на вікні мені дощ пресумний намалює.
І дарує ікону святу для людей дорогих.
Для усіх ворогів;для немічних;для хворих;нещасних.
Для всіх тих,хто немає ні рідних,немає близьких.
А в дощах так багато хвилинок настільки прекрасних,
Що здається-не буде вже в світі ніколи сумних.
І всі будуть щасливі,всі будуть лише посміхатись,
Омине всіх хвороба,залишить нещасних біда...
І закохані будуть кохатись,завжди цілуватись...
А я буду із вітром...З дощем...Не одна...Не одна...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=437118
дата надходження 13.07.2013
дата закладки 13.07.2013
Здається, осінь збожеволіла надовго -
Забрала всю мою печаль й сміється.
Наповнилося серце пристрастю й любов’ю,
І так не вимушено і спокійно б’ється...
Чи то така не осінь? Може, я вже інша?
Всі спогади осипались, як ніжне листя,
Вже заманила музика і безіменна тиша,
А мої коси лиш за вітром розлилися...
А з розуму так зводять небо і зірки...
(...Які ж прекрасні ті осінні зорі!..)
Коли до вуст торкнуться сяйвом з висоти
І нагадають безліч романтичних нам історій!
В такі моменти створює свою хтось казку,
Малює мрії... чи безтямно вірить в долю.
А я з лиця свого сумну знімаю маску
І насолоджуюсь від втрати власного контролю.
Так, здається осінь збожеволіла надовго -
Забрала всю мою печаль й сміється.
Напилось серце пристрастю й любов’ю,
І так не вимушено і спокійно б’ється...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290636
дата надходження 03.11.2011
дата закладки 13.07.2013
От так самій присісти на краю моста,
Коли вривається у душу дощ, як знак,
Що треба мріяти, коли шумить вода...
І просто вірити, що буде все не так.
Не плакати, не думати і не кричати!
Забути про усе й усіх... й летіти...
Ми вже давно навчилися мовчати –
У нас душа, як ті зів’ялі квіти...
Та сльози-сльози, як роса на скроні;
І біль, і холод, й пустота, як сніг...
Там, хтось до нас, прощався на пероні,
Хтось втратив все, а хтось усе зберіг.
І день як день, а ніч завжди самотня
З нудьги малює зорями по небу світло...
Здавалося б, вже відкривається безодня,
І в темноті усмішку ледь помітно...
Не втративши надії, ні віри, ні душі
Великими ковтками хапаєш за повітря...
І скільки б помилок не було у житті –
Збери усе до купи і відпусти за вітром...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=278344
дата надходження 02.09.2011
дата закладки 13.07.2013
Ти знаєш, з тобою мріяти приємно,
Роздувати по венах спільну весну,
Шепотіти на вушко (майже таємно)
Про тихий світанок лякливий з півсну.
Ти знаєш, приємно з тобою мовчати,
І дихати вільно, розвіявши ніч,
І твій аромат із запахом м’яти
Відчувати в легенях своїх зусебіч.
Ти знаєш, на зорі приємно дивитись,
Коли ти вустами торкаєшся рук,
Беззахисним сонцем на плечі схилитись
Зливатись з тобою в солодкий мед-звук.
Ти знаєш, приємно прокинутись знову
І погляд твій ніжний на собі відчути,
Й подумати просто: "Не в світі чудному -
Я в твоїх очах тільки прагну тонути..."
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=361806
дата надходження 03.09.2012
дата закладки 13.07.2013
Тобі, мабуть, насниться завтра осінь -
Холодний день і ніч в твоїй душі,
Й розчинена роса в моїм волоссі,
І біль залишений в ряснім дощі.
Тобі, мабуть, насниться завтра осінь -
Пожовкле листя й сірі ліхтарі...
Як зникнути хотів у безголоссі
В моєму світі, що присвячений тобі.
Тобі, мабуть, насниться завтра осінь -
Такий сумний, невимушений день,
Й замерзлі почуття чужих відносин,
І щось пусте у поглядах людей.
Тобі, мабуть, насниться завтра осінь...
І як приїдеш знов ти у свій дім.
Я прошепочу: "Милий, залишись назовсім,
Бо за тобою плаче рідний Львів"...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=368036
дата надходження 01.10.2012
дата закладки 13.07.2013
Синьооку зорю я щоночі запалюю в небі,
Між сапфірових зір вона світить тобі найясніш.
Срібний "місяць пустун" пригортає і тулить до себе
Тої зіроньки стан, як і я твій, в обіймах, міцніш.
У моїх ти руках пломенієш, немов і жагою
Розмальовуєш, наче, для мене зірок тих блакить
У янтарно-рубінний... Що робиш ти, мила, зі мною?!
Відчуваєш, як місяць багровий уповні горить.
О, блаженна та мить, коли ніч зорепадом судомить -
Сіє в лоно землі ту коштовність заради життя.
Я ж палаю увесь і тремчу від солодкої втоми.
...Ейфорії зорі танець в ритм мого серцебиття.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=437005
дата надходження 13.07.2013
дата закладки 13.07.2013
Розмовляє з нічкою флояра,
Вигаптовує зорям серпанки.
Заколише диво-мелодія,
І гойдає на хвилях до ранку.
Сон пливе на легкому човнику,
Піднебесся зоріє світанком.
Іще мить, і замовкне флояра,
Новий день уже всівся на ганку.
Флояра* - гуцульське - сопілка.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=437021
дата надходження 13.07.2013
дата закладки 13.07.2013
Мы не узники судьбы,
не кроты и не рабы -
энергетики столпы – шахтёры.
Для державного костра
Уголь рубят мастера,
Выдавая на-гора на горы.
ПР: Воля наша, как гранит!
Пусть судьба нас сохранит,
Не противится внутри порода!
Где опасней во сто крат –
Рубим словно автомат,
Пробивая в сущий ад проходы.
Не добраться до небес.
Всё равно: где Ост, где Вест…
Тянем свой нелёгкий Крест зубами.
Неподвластны Сатане -
Замурован страх в стене.
Рождены мы просто не рабами.
ПР: Воля наша, как гранит!
Пусть судьба нас сохранит,
Не противится внутри порода!
Где опасней во сто крат –
Рубим чисто в аккурат,
Пробивая в сущий ад проходы.
Мы не раз на смертный бой
Опускались в свой забой.
Мы испытывали зной ужасный.
И сегодня, как вчера,
Несусветная жара,
Мрак сверлят прожектора - напрасно.
ПР: Глубина – хоть волком вой…
Счастлив, что ещё живой.
Километр над головой породы.
Давят метры на виски -
Мы зажаты, как в тиски…
Окаянные ростки свободы.
© Copyright: Дмитрий Град, 2011
Свидетельство о публикации №11106068747
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=436997
дата надходження 13.07.2013
дата закладки 13.07.2013
Люблю я теплий дощ у літню днину,
Люблю його краплини на траві,
Неначі зорі ясні з неба линуть,
І стеляться на Матінці-Землі
Люблю повітря свіже у цю пору,
Люблю блакитні хмари в небесах,
Які неначе, як те чисте море,
Показують, що це Божественна краса.
Люблю босо́ніж вийти у зелене поле,
Люблю іти я, по мокрій траві,
І неважливо, що намо́чу ноги,
Частинку неба, все-таки, відчую на собі.
Коли після дощу веселка засіяє,
На висоті, під сонцем заблищить,
Побачуть всі, частинку раю,
І зрозуміють, як це чудово, просто жить !
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=436735
дата надходження 12.07.2013
дата закладки 13.07.2013
На рік Новий маленькі янголята
(Це правда, в снах їх бачать малюки!) -
Біленькі льолі, стомлені крилята -
Розвішують на небі зірочки.
Вони приносять діткам подарунки
І тихо під подушечки кладуть.
А потім білі-білі візерунки
На шибах вікон інеєм прядуть.
І, запаливши вогники ялинки,
Приклавши пальчики до ніжних вуст,
Виходять з дому янголи навшпиньках.
Ви чули, певно, снігу тихий хруст?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435859
дата надходження 07.07.2013
дата закладки 13.07.2013
Життєвий шлях свій оглядаю,
І бачу, що він був тернистим.
Нічого не прошу і не волаю,
Бо завжди був я оптимістом!
Здоров’я ніхто не зможе дати,
А ні продовжити життя.
Вставай, поки можеш стояти!
Кайся, як допоможе каяття!
Живи, поки ти зможеш жити!
Живи, та не доживай!
Роби, що зможеш ще зробити,
На завтра вже не залишай!
Співай, якщо пісні ти знаєш,
Путяще щось роби, твори!
Бо ще багато пам’ятаєш
З тої, пройдешної пори!
А в цю пору, що приходить,
Хмарки пливуть і сонце сяє.
Сам знаєш, що усе проходить,
А життя триває і буяє.
В чужу не втрапиш! В свою ляжеш!
Коли Господь благословить.
«Я в цьому світі, - усім кажеш,-
Живу, щоб жити і любить!»
Не живи, щоби робити,
А роби, щоб ще пожить.
Спіши творити і любити,
Лиш той встигає, хто спішить!
Навіть, до підсумку добрався,
Навіть , побачив кінець свій,
Ба, навіть… помирать зібрався,
А зерно готуй і жито сій!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=436790
дата надходження 12.07.2013
дата закладки 13.07.2013
По лужам недописанных стихов
Бежали дни в безумной суматохе.
Напялив почти кучу париков
В какой-то неопознанной эпохе.
Да их не узнавали,растоптав
Бежали люди в суете и спешке.
Вот первый,вот второй уже квартал,
Вот платье Золушки в пустом орешке.
Вот облака,вот небо,вот звезда...
А все искали чудо под ногами.
Да Вы глупы,скажу Вам Господа!
Ведь видев небо-были мы Богами.
Но все искали видно пустоту,
В роскошном доме дверь мы закрывали...
Да нет,я вру.Я за его"люблю"
Жизнь проживу без звезд...Пусть месяцами
Я буду жить без солнца и небес.
Я буду жить в трущобе,на вокзале.
Ведь жизнь моя сегодня из чудес,
Где Ангелы мелодии играли.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=436299
дата надходження 09.07.2013
дата закладки 09.07.2013
Тихий дощ спадав з очей неба, залишаючи свій слід на асфальті та обличчях людей. Усі кудись поспішали, хтось намагався оминути озерця-калюжі, інші- закутуючись у шарф крокували до кав’ярні. Серед сірої вуличної депресії вони видавалися теплими вогниками, які ніжно огортали своїми невидимими руками.
Аромат кави ….Привид суму і легка ейфорія закоханості пролинала поміж відвідувачами. У куточку у полоні м’якого світла, дивлячись в очі один одному, сиділи дві душі, два янгола. Їх руки були переплетені як шиї закоханих лебедів, уста тихенько щось шепотіли. Але слова-шепіт розчинялися в ароматах кави та звуках покинутого рояля, який чекав свого виходу біля вікна. Шепіт…. Слова…Мелодії…Думки…Все кружляло у вихорі романтики та загадковості. Відвідувачі-декорації змінювалися поступово, надаючи своє місце новим героям, думкам та настроям. Відтінки вечірнього неба тихенько проникали в очі та душі гостей, серце покинутого рояля. Лише дві душі тихенько сиділи насолоджуючись своїм щастям. Воно належало тільки їм і ніхто не міг забрати, позичити чи заборонити його. Воно було непідвладне законам буденності, часу, заздрощам, людському егоїзму.
Його очі були темні, глибині, загадкові, сповненні життєвої наснаги та невловимої енергії. А вона була володаркою сіро-зелених сонячних зайчиків, які грайливо сміялися своїми райдужними промінчиками на її обличчі. Тільки очі могли зрозуміти ті слова-шепотіння, які зривалися з уст двох душ. Це була та молитва, яка оберігала їх кохання. Душа у душі, очі в очах, кохання у коханні, щастя один в одному – ось ті таємні цеглинки , які складали сенс їхнього життя я, які ніхто зі сторонніх не міг побачити. Їм не потрібно високопарних , витончених та найгучніших слів усього світу, аби сказати головне, відчути ту невидиму ниточку, яка зв’язала їх серця назавжди. Досить подивитися в очі, відчути їх тепло і вкотре усвідомити, що вони належать тільки тобі і ніколи не відкриють своєї краси іншому.
Мелодія старого рояля ніжним невидимим шлейфом супроводжувала кожен крок двох душ на їхньому шляху до вуличної реальності. Їх неквапливі кроки безшумно потопали у морі жовтого вересневого листя. У своїх руках душі тримали своє кохання, яке палало від тепла їх очей та сердець. Їх мовчання сповнювалося всіма словами кохання, які тільки могли бути створенні людськими думками. Але осінь почула лише:”Люблю…Назавжди”….
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223183
дата надходження 19.11.2010
дата закладки 09.07.2013
Загорнулося небо у спогади,
І мовчить їх потомлений зміст.
Сірим димом втікає із комину
Мій сумний незакінчений лист.
І тріпочуть дерева сполохані
Сильним вітром, бо скоро зима,
Золотої і теплої осені
не буде́, не було́ і нема.
За водою пливуть, ніби лебеді -
Білі тіні несповнених мрій.
Бо ніхто так, як ти не вмів трепетно
До моїх доторкатися вій.
Бо ніхто так, як ти не полюбиться.
Випадковості мають свій шарм...
Хай степліє хоч трохи на вулиці, -
Мій до тебе наспіє поштар.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=377013
дата надходження 11.11.2012
дата закладки 09.07.2013
Натхнення :
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=432934
Місто- мурашник, живучий і взимку,
Втоптує сніг у багно...
Фари машин- золоті апельсинки,
Світять будинкам в стегно...
Десь тупотить, тротуарами ковзає
Поспіх стурбованих мас.
Тінь новорічності звичними позами
У мандаринності ваз...
Втомлено стрілки мандрують до вічності,
На циферблаті питань...
Ніч позбувається вже пересічності-
Пінний фужер сподівань...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435963
дата надходження 08.07.2013
дата закладки 09.07.2013
Як пахне дощ....Життям і чистотою!
Змиває все і душу молодить.
І все навколо променить красою,
І день мов чиста і прозора мить.
Співає світ, бринять красою квіти.
Пишаються берези в сяйві мрій.
На вулицях завзято грають діти.
І кожен, наче, знову молодий.
Я з ніжністю вдихаю аромати,
Які дарує дощ мені щораз.
Вони окутують мов царскії палати.
Вони гарніші всіх земних прикрас.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=424966
дата надходження 14.05.2013
дата закладки 07.07.2013
Ходімо вдвох туди, де сяють зорі.
У небо давай разом злетемо.
Розправим крила в синьому просторі
І в долю нові барви вплетемо.
Залишимо позаду всі століття,
Що пронеслись без наших ще життів.
На дереві святого довголіття
Не зіпсуємо ми чужих плодів.
Дай руку, усміхнися і не бійся.
Я проведу тебе крізь ночі на шляху.
Адже життя - це, наче дивна пісня,
Яка повинна бути на слуху.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435667
дата надходження 06.07.2013
дата закладки 07.07.2013
Збожеволіла осінь до світанку,
На мрії цідить випрошений дощ.
І цим бере неначе полонянку,
І ходить серед душ і серед площ.
А ти пішов від мене.Не залишив
Мені ні мрій,ні зіроньки.Іди...
І тільки болем знов на серці вишив
Все некохання...Це вже назавждИ?
Збожеволіла осінь.І танцює,
Глузує з мене,мрії не дає.
А потім біль до вечора рубцює,
І знову дощ в долоні подає.
Збожеволіла осінь.Наче панна
У золото вдяглась.Не до лиця...
Читає лист святого Іоанна,
І молиться(здається)без кінця.
Збожеволіла осінь.Кличе вітер,
Щоб мою душу гладив і любив
Викладує слова із дивних літер,
Це певно краще диво із всіх див.
Збожеволіла осінь.Бо говорить,
Втішає,мені руку подає.
І знов всі фарби у душі відтворить,
А потім навіть листя продає.
А ти пішов.Хоч осінь і вмовляла,
А ти пішов,не слухав.І пішов.
Та я тебе в душі поцілувала.
Молилась,щоби кращу лиш знайшов...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435529
дата надходження 05.07.2013
дата закладки 06.07.2013
А я знайду красу у всьому
І навіть в погляді чиємусь злому
Бо ж я сповідую цей світ на втіху
А отже місця тут немає лиху
Знайду красу в розбитих вікнах і забутих храмах
І у малечі , і в поважних дамах
У безпритульних , вбивцях та війні
Часом так важко віднайти її
Коли між кулями витають смерті тіні
Коли в безвиході душі нема спокою в тілі
Я зміню часу лік і все ж зумію
Добром красу внести в розбиту мрію
Зумію , зумію , зумію
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435522
дата надходження 05.07.2013
дата закладки 06.07.2013
До десяти
Ніжками зміг піти,
То лічи до десяти!
Бо найважче ти зробив,
Як пішов й заговорив.
Форму наказову одягай,
Лічи, малюй, пиши, читай!
Скажи один та знай - не плакать!
Два – поїсти, три – покакать,
Чотири – гарячого не хватай,
П’ять – гострого не чіпай,
Шість – бруд у рот не бери,
Сім - серветкою носика утри!
Вісім – іграшки не розкидай,
Дев’ять – за собою прибирай,
Десять… Коли стомився,
Відлік на цьому закінчився!
До двадцяти.
Знов форму наказову одягай,
Лічи, малюй, пиши, читай!
Як до десяти ти все встигаєш,
То й лічилку добавляєш.
Знай завжди, навіть з просоння:
Повторення - основа навчання!
То щоб далі в лічбі йти,
Повтори до десяти!
Всього три рази повторив,
А багато вже зробив!
Тепер до знаного добав «надцять»,
І освоїш свої «двадцять»!
Ніжками задріботів,
Говориш чимало слів,
То знов кажи «один» - не плакать
Два – поїсти, три – покакать,
Чотири – гарячого не хватай,
П’ять – гострого не чіпай,
Шість – бруд у рот не бери,
Сім - серветкою носика утри!
Вісім – іграшки не розкидай,
Дев’ять – за собою прибирай,
Десять – рано вставай,
Одинадцять – ліжко застилай,
Дванадцять – в туалет без звуку,
Тринадцять – помий лице й руки,
Чотирнададцять…і так далі «надцять»,
З мамою одержиш «двадцять!»
Пройдеш ясла, освоїш садочок,
Дома маєш свій куточок.
Не життя – а просто рай!
Скрізь лічи й завжди встигай!
Як до школи вже дозрієш,
Сам все добре зрозумієш!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435403
дата надходження 05.07.2013
дата закладки 06.07.2013
Земне й неземне. Живе й неживе.
Зірок мільярди і сонечко сяє.
Земля в круговерті нестримно пливе,
Народжує все і усе поглинає.
Гори ростуть, ріки течуть,
Лісами, рослинами вкрита рівнина,
Моря омивають, океани стискають -
Все взаємопов’язано і доцільно.
Думка витає, у суть проникає,
Та все ж осягнути не може:
Як надто мудро усе це ладнає
Веління і Промисел Божий.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428682
дата надходження 01.06.2013
дата закладки 06.07.2013
Коли зцілує місяць небеса,
А зорі заспівають колисанку;
Коли на травах забринить роса,
А ніч розіп'є кави філіжанку-
Тоді і я до тебе пригорнусь,
Щоб жадібно і пристрасно- уміло
Знов зачепити струночку якусь,
Щоби заграло- заспівало тіло.
В твоїх руках я - скрипка і смичок,
А ти,маестро, знаєш досконало
У кожній ноті дивний тайничок,
Щоб музика яскраво залунала...
А за вікном оркестр із цвіркунів
Підтримує твоє нестримне соло...
І вже світанок тихо сполотнів,
Цілуючи промінням видноколо...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435176
дата надходження 04.07.2013
дата закладки 04.07.2013
Поміж нами дороги болю-
Сотні жадібних кілометрів.
І ніяк нас не зв'яже доля
У орнамент один на светрі...
Поміж нами дощі у прозі
І римованих днів сегменти...
Ми знаходим спасіння в дозі
Віртуальних експериментів...
Поміж нами якась умовність-
Міліони секундних звитків...
І друкованих слів безмовність-
То єдина незрима нитка...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=434855
дата надходження 02.07.2013
дата закладки 02.07.2013
Мне бы очень хотелось Вас попросить:делитесь добротой,делитесь улыбкой,пусть после Вас хоть один человек в мире изменится.Если у Вас ничего нет-улыбнитесь и погладьте человеку,которому труднее сейчас,чем Вам.Это больше,чем деньги.Это просто чудо.Я всегда заходила в палату к одной женщине,садилась возле нее на кровать и начинала просто гладить ее по голове.Она всегда плакала.Мне хотелось утешить ее,но она начинала плакать еще больше.Я сначала думала,что у нее дома проблемы и поэтому плачет.Но ее удивили такие простые вещи,что мне стало страшно.Что просто я ее люблю и уделяю ей много внимания.Ее слезы были очень мне дороги.Как странно:чтобы удивить человека-надо просто к нему прикоснуться и вытереть слезы...
Я не умею быть правильной.И не хочу этому учиться.На самом деле быть правильной-это страшно.Полюбите даже грусть.Грусть-это не депрессия.На самом деле деле люди не умеют дифференцировать этого.Это разные разные вещи.Как любовь и влюбленность.Влюбляться можно тысячу раз.Но любить?..Только того,кто заслужил этой любви...
Животные стоят(наверное)на высшей ступеньке,чем многие люди.Нам не дорасти до лебедей и дельфинов.Мы продаемся дешево и почти всегда...
Пусть после Вас изменится мир.Пусть всего на одну песчинку в этом огромном океане.Улыбнитесь и скажите человеку,что он очень хороший.Я никогда не делаю покупки даже в магазине,если продавец мне неприятен.Пусть я переплачу.Но не возвращаюсь снова в этот магазин.Это все мелочи.Но самом деле только они решают нашу судьбу.Мы можем прожить без пищи около месяца,без воды-около семь дней.Это много?Да это я так, к сравнению.Ведь клетка мозга может жить без кислорода меньше семи минут...
Любите людей искренней любовью.Пусть Вам кажется,что они даже не заслуживают этого.Просто от таких маленьких вещей меняется мир в целом.Не судите.Даже если это алкоголик и бомж-Вы не"одевали"его рубашку и не"носили"его сапог...
Навестите больного,вложите деньги в протянутую ладонь.Сделайте этот мир добрее.Всего на одну улыбку,на одно мгновение.Не хвастайтесь добрыми делами.Мне кажется,что после этого во Вселенной все перечеркивается.И доброе дело становится обычным.Почему святого Николая помнят до сих пор?Да он просто не хотел,чтобы о его делах кто-то узнал...
Желаю Вам искренней улыбки.И знать,что для любви у Вас есть только этот день.Кто его знает,что будет завтра?...
P.S.Продолжение следует...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=434773
дата надходження 01.07.2013
дата закладки 02.07.2013
Огортають сутінки ласкаві
Поцілунку неповторну мить...
Натякни, що хочеш випить кави-
Я сама соромлюсь запросить...
І сховай ключа від цих обіймів,
Щоб до ранку їх не розімкнуть...
Вітру наспів, трохи елегійний,
Нам розкриє потаємну суть...
Ми пізнАєм пестощів сп'яніння,
Коли кожен дотик- зорепад,
Кожен поцілунок- губ цвітіння,
Кожне слово- сотні серенад...
... Ми заварим каву насвітанку,
Коли встануть перші промінці;
І вишневу сонячну співанку
Ми зустрінем вдвох: рука-в-руці...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=434396
дата надходження 30.06.2013
дата закладки 02.07.2013
Она медленно шла по пешеходному мосту.Ей не было куда торопиться.Смешно ловила в ладошку ветер и зажимала его.Потом солнце.Ей казалось,что она набирала в лукошко из сказки и разместила по уголкам своей души.Душа бывает такой,что может вместить мир и планету.Вселенную и бесконечность.Но она прятала туда сегодня только солнечные лучи и ветер...
Остановилась,чтобы посмотреть вниз.Странно, но до сих пор не замечала уток.Даже не знала,что они могут здесь жить...
-Цвет клюва зависит от пола.У селезней во время брачного периода он меняется.Несколько черных пятнышек небольших размеров есть на клюве у самки.Если это селезень,то у него белый"ошейник",я бы сказал-галстук.И блестящая голова темно-зеленого цвета,-парень говорил это ей.Но смотрел вниз.
-Словите этот листочек.Видите,какой он красивый?
-Зачем?Вы заслуживаете на то,чтобы я купил цветы.Здесь цветочный магазин.Только подождите,-он уже бежал.
-Я не хочу цветов от мужчины,который не понимает,что листья еще красивей.Только они родились листьями.Но знаете-цветы тоже живут не вечность.Но за ними стоит ухаживать,даже если проживут один день.Вы держали в ладони сухой листочек?Вы слышали звук,когда он пересыхает?Когда он не зеленый,а темный и видно его вены.До этого он был живой...Вы верите,что от одного улетевшего маленького листочка может поменяться планета,человеческая судьба.Настолько все взаимосвязано.От одного листочка с маленького дерева...
-Что Вы говорите?И как в такой голове такие грустные мысли?-он смотрел на нее очень удивленно.
-Вы мне не верите?Считаете сумасшедшей?Пусть Вам жизнь никогда не скажет,что я была права...
Она повернулась и ушла.Увидела на улице молодого парня,который протянул руку.Нет,может он и мог бы заработать.Но в протянутую ладонь надо всегда поставить хоть несколько копеек.Она открыла сумочку,вытащила деньги.За них она могла бы жить неделю.Но кто-то просил.А она могла помочь...
-Да Вы с ума сошли?!Это мой сосед!Он сейчас купит водку!Как можно быть такой наивной?-он почти кричал на нее.
-А может,я в прошлом тоже алкоголичка?Поэтому и пожалела его...Наивность-чистота души.Почему людям сложно это понять?..
-Но Вы не можете быть алкоголичкой.Вы самая красивая в мире.Простите меня...
Они встречались каждый день.Первую неделю он даже не знал ее имени.
_Веста.Прости,что мы не познакомились сразу.Это я виновата.
-Нолан.Мои родители выбрали мне редкое имя.Давай прогуляемся?-он нежно ее поцеловал,взял за руку.И они гуляли до утра.Даже не разговаривали.Любил ли он ее?Наверное-нет.Она ему была вселенной.Планетой.Он дышал благодаря тому,что она жила на земле.Встречались каждый день.Спали больше днем.Ночью гуляли по ночному городу.
-Я люблю тебя.Ты выйдешь за меня замуж?-он стоял на коленьях и просил ее руки.-Нет,не сегодня.Ничего не говори...
Как он мог так просто попросить ее руки?Ведь она необычная.Самая лучшая на земле.
-Веста,давай все решим потом.Не сегодня...-он поцеловал ее и ушел.Как же он глуп!Ей нужно сделать предложение так,чтобы помнили их внуки,их правнуки!О Боже,а он хотел так обычно.Ведь таких уже нет на земле.Только она одна.Самая любимая и дорогая...
Целый вечер он не приходил.Она проплакала всю ночь и день.Ведь не знала ни его адреса,ни места работы.Он ее бросил.Но веря в чудо-она вернулась на мост.Человек в смешном костюме клоуна подошел к ней.У него в руках было много цветов и большой медвежонок.
-Вы Веста?!Я уже третий день Вас ищу!Господи,я потерял маленькую записку.Извините меня.Этот маленький клочок бумаги.Извините меня.Все шарики я уже надувал сто раз.Это должно было быть красиво.Но эта записка упала в речку,когда я бежал за шариками.Простите меня.Мне заплатили,чтобы Вы улыбнулись.А эта записка...Позвоните ему.Вот деньги.Верните.Только не ругайте.Он на коленьях просил,чтобы было красиво.А я потерял.Возьмите деньги.Мне не надо.Он так Вас любит!
-Где он?!-она начала плакать.Слезы мешались с первыми дождинками.Господи,она не знала его телефон,адрес.А он ждет.Господи,как она его любит.Она взяла деньги.Зачем?Увидела его соседа.
-Возьмите все.Вот,еще.Только скажите,где он живъет!Я Вас умоляю!
-Сумасшедшая!Да кто дает столько денег?!Уходите!..
Дождь медленно опускался на землю.Она давно была бабушкой.Нет,муж ее любил.Она,наверное,была счастлива.До сегодняшнего дня...
-Бабушка,твой медвежонок заболел.Честно.У него аппендицит.Прости,но мне пришлось разрезать ему живот.Иначе он бы погиб.Смотри:у него внутри сердце!Настоящее,-ребенок подошел к ней и протянул маленькое сердце.
-Откуда ты взял это?!Откуда?-она начала кричать.
-Это его сердце.Я его убил?!
-Меня...
Ее руки дрожали.Там,внутри всю жизнь была маленькая коробочка с обручальным кольцом...
"Мой Ангел!Прости,что заставил тебя ждать целый день.Я купил нам квартиру.И не мог тебе сделать обычное предложение.Ведь ты не такая.Прочитай маленькую записку.Клоун тебе передаст.Это адрес,где мы будем с тобой жить...Но пишу тебе еще раз.Ты не поверишь!Но у нас будет двухкомнатная квартира!Ты веришь в это?Я тебя люблю.И пусть ты не умеешь готовить-я все равно тебя люблю...Я угадал с размером кольца?.."
Она направилась по указанному адресу.Прошло только тридцать лет.Всего тридцать лет...Она попросит у него прощения.Господи,ведь говорила же ему,что от того,что листочек упадет на минуту быстрее-меняется направление вселенной!Почему он ее не послушал?!Почему маленький кусочек бумаги упал в речку?Почему на секунду раньше клоун не поймал его?!Почему он исчез в речке?!
Вот и квартира.Странно,дверь открыта.И полно людей.
-Проходите.Знаете,я его помню совсем молодым.А так и не женился.Хорошо,что сестра еще жива.И хоронит его.Все только об этом и говорят.Сам купил себе венок...Когда был еще жив...И написал:"Нолану от любимой Весты."Странный был человек.А сколько у него было девушек...Но так и не женился.Любил ее...
На улице июль.Такая жара...Почему в душе такой снег и мороз?Почему в июле снегопад?Почему от маленького листочка меняется вся планета?Он слышал шорох сухих листьев?Ему нравилось это?..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=433982
дата надходження 27.06.2013
дата закладки 29.06.2013
Улыбайся,если очень больно,
Если слезы вымыли с души
Всю надежду.В жизнь ты будь влюбленной,
И судьбу свою благодари.
Улыбайся,пусть целует небо
На лице улыбку до утра.
В доме нет сегодня даже хлеба?
Собери ты крохи со стола.
Улыбайся.Видишь-дождь рисует
Стеллажи больших библиотек?
Над твоей судьбою он колдует,
Чтоб была ты счастлива навек.
Улыбайся,ты своей улыбкой
Приумножишь счастье на земле.
Ошибалась?Жизнь прекрасной скрипкой
Пела грусть на жизненном кресте?
Эта грусть...Она прекрасна тоже,
Только улыбайся,я прошу.
И тогда Господь тебе поможет...
Кто-то скажет:так тебя люблю...
Улыбайся,пусть остыли реки,
Стали даже озером моря...
Только знаешь-даже в нашем веке
На земле всегда есть чудеса.
Улыбайся,и в твою улыбку
Влюбится прохожий навсегда.
Жизнь играет долго грусти скрипку?
Ты мечтать под музыку могла.
Улыбайся,Бог тебе поможет.
Если у тебя ничего нет-
Кто-то за улыбку Вам положит
Пред ногами целый мир и свет...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=434151
дата надходження 28.06.2013
дата закладки 29.06.2013
Ти хочеш мене лишити?Іди
Тоді,коли весь світ вже відвернувся.
Коли вже посивіли всі сади,
І коли Ангел навіть мій спіткнувся.
Ти хочеш назавжди?То залишай,
А я залишусь з Богом наодинці.
Лиш вимолю тобі я щастя,знай,
Знесу з небес в старій своій торбинці.
Ти хочеш відвернутися?Нехай,
Лише знайди собі благаю щастя.
Спитаєш:
-Чи буває в світі рай?
А рай-коли на двох одні сни сняться...
Ти хочеш вже забути?Забувай.
Ти наче сон-на ніч лиш помираєш,
Щоб жити далі,далі...Вибачай...
Але я та,котру ти вже не знаєш...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425241
дата надходження 15.05.2013
дата закладки 28.06.2013
Посіяла сім весен я у своєму садку.
А я тебе,а я тебе до ніжності люблю.
Тай поливала вірністю,вкривала кожушком.
Тай витирала личенько святковим рушничком.
Посіялам коханнячко в предовгих рядочках,
Полола я садочок той заквітчана в стрічках.
Ти не чекай коханий мій вже сьомую весну,
Бо я тебе,бо я тебе аж до небес люблю.
Спіткнулася,розсипала я ціле море зір.
А я тебе, а я тебе люблю.Мені повір.
Та вже тобі я заздрила,що маєш ти мене,
До тебе ж бо коханнячко в століттях не мине.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425352
дата надходження 16.05.2013
дата закладки 28.06.2013
Чи ти мене шукатимеш в світах?
Чи ми лиш зустрічалися душами
У наших разом непрожитих днях,
Що простелялись небом і думками?
Чи ти за мене вимолиш хоть мить?
Чи змиришся,тебе я не побачу?
Єдина свічка зможе підпалить
Сто тисяч інших...Що для тебе значу?..
Чи ти до мене стежечку знайдеш?
Коли засне все місто-повернуся
По твою душу,бо думка без меж.
І знову я за тебе лиш молюся.
Чи ти мене шукатимеш в роках?
Ти бачиш-я палю свічки і зорі.
Стою я на хмаринці в небесах,
Неначе на ромашковому полі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425976
дата надходження 19.05.2013
дата закладки 28.06.2013
Згортала у хустиночку
Вже ніченька весну.
А я тебе до місяця
Коханий мій люблю.
Вже цвіт струсила дочиста,
Вже вимила сади.
А ти мене до сонечка
Хороший полюби.
Вже ходить володіннями
Тих романтичних душ,
Вже заглядає з тінями
Під кожен майже кущ.
Із дощиком за рученьку
Трималась знову я.
Весна мене як внученьку
До місяця вела.
Сама в сто раз гарнішая,
Молодша у сто раз.
На личенько милішая,
Але жила до нас.
Від зір набрала світла я,
Від місяця-краси.
А ти мене до сонечка
Коханий полюби.
Я крила тобі скинула,
Сама залишусь тут.
До місяця полинула.
А Ангелики тчуть
Для мене крила новії,
Там шепіт молитов.
А дощ в весняній повені
Знесе мою любов.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=426230
дата надходження 20.05.2013
дата закладки 28.06.2013
Десь навпіл все:думки,молитви,тиша.
Десь навпіл все:те ліжечко мале,
Слова:тебе ніколи я не лишу...
Цілуючи голівоньку,лице.
Десь навпіл біль,страждання і чекання,
Десь навпіл день,і сонечко ясне.
Це просто має назву.Це-кохання...
Таке звичайне,навіть неземне.
Десь навпіл хліб,промочений сльозами,
Десь навпіл день,де завтра вже нема.
Це просто двоє з рідними душами,
В яких зимує прошена весна.
Десь навпіл старість,навпіл всі хвороби,
Десь навпіл сміх,і сльози на них двох.
Кохання там найвищої є проби,
І одна думка серед двох думок.
Десь навпіл все,де двоє вже зрозлися,
Де знають,що є старість,і є біль.
Де перед смертю за руки взялися.
Де на них двох одна чатує тінь.
Та я кажу це не для всіх,повірте-
Так мало на землі таких святих.
Кохання для них-все.Прошу Вас-мрійте!
Хоч краплю бути схожими на них!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=427078
дата надходження 24.05.2013
дата закладки 28.06.2013
Я століттями помилилася.
На зупинці чужій зійду.
Це в своєму за тебе молилася,
А в чужому-ніяк не знайду.
Я століттями помилилася,
Тут навколішки вже не стають.
Де іти?Ось стою.Зупинилася.
Що мені за любов віддадуть?
Непотрібне нікому кохання...
Замінили всім душі,чи що?!
Не витримує серце чекання.
Я дивлюсь незнайоме кіно.
Де за гроші дружину купляють,
Де дарують вже квіти жінки.
Де принижують нас,і не дбають.
І подати не можуть руки.
Це в якому я,Боже,столітті?
Це століття ніяк не моє.
І не дай мені те зрозуміти,
Що кохання уже не святе.
Це живу на якій я планеті?!
Як про святість кохання забуть?!
Залишається казка...Принцесі
На коні іще квіти несуть...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=427307
дата надходження 25.05.2013
дата закладки 28.06.2013
Ти прийшов?То проходь.Не тримаю тебе за дверима.
Щось забув?Щось згадав?Ми не бачились дуже давно.
Що у мене в душі,чи від тебе якось я спочила?
Та все добре.Такі ж одинокі дощі...Все пройшло...
Ти проходь.Роздягайте.Втомився напевно з дороги?
Ти присядь,відпочинь,я підкину в камін ще дрова.
Пам"ятаєш,колись ти мені мив так з ніжністю ноги?
Пам"ятаєш?Це була найперша,холодна зима.
Як живу?Та напевно живу як з тобою хотіла.
Щоб в каміні-дрова, а у ліжку читати книжки.
Я признатись тобі так давно ще у цьому посміла,
І в улюблену книжку поклала рожеві стрічки.
Як живу?Як просила я Бога,молилась,молила.
Ось книжки,оць стрічки,що я в коси колись заплела.
Тільки в рамку оцю фотографію цв"яхом прибила...
Не твою...Не твою...Бо для нього лише я свята...
Як кохає мене?Та навіщо мені усе знати?
Як спізнюсь на хвилину-то з квітами йтиме шукать.
Я забула,що вміла так плакати гірко,страждати...
Боже мій!Дай тобі щось подібне у світі пізнать...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428133
дата надходження 29.05.2013
дата закладки 28.06.2013
Хіба так дущу треба роздягати?
Обмотувати в мрії чи лахміття?
А з тілом Ви могли б так поступати,
І замість сукні-порване столііття?
Цнотливість продавати за два лоти.
Ні крихти і ні з не торгуватись.
І відкривати душу треба доти,
Доки можливо сонцю посміхатись.
Не вчіть мене,пораду тільки прийму
Я з уст того,хто має в душі крила.
Та ні,брешу,з душою до всіх вийду.
Я душу лише віршами прикрила.
Віддайте все,що тільки лиш можливо.
Допоможіть усім,кому потрібно.
Впускайте в душу тих,кому важливо
На свій стілець у ній сідати гідно.
Хіба так можна душу не вдягати?
Накинь на неї ти молитви щирі.
Навчи,що можна в небі політати.
Залиш її у спокої і мирі.
Вспоминайте меня
Вспоминайте меня.Эти строчки обмотаны в нежность.
Вспоминайте меня.Разве можно забыть,как люблю?
Разве можно бросать это чувство в забытую вечность?
Разве можно принять,что я в жизни совсем Вас не жду?
Вспоминайте меня.Только знаете-стать знаменитой
Мне к лицу.Я как Герда, Вы Кай,Королевы лишь нет.
Только стану и Вами,и всеми навеки забытой.
Только жаль мне одно-что всех сказок вовек не прочесть.
Только жаль,что Вы лед в своем сердце ничем не топили,
Так осталися с каменным сердцем,живите века.
А мы,смертные,Бога о вечной любви попросили,
Чтобы только в ладони лежала родная рука.
Чтобы взгляд потупив-обниматься до звезд.И по небу
Босиком,промочив ноги там,в облаках голубых.
Вам ли это понять?..Ты таким никогда в жизни не был...
Говорил,что поделим мы небо на нас,на двоих...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=427916
дата надходження 28.05.2013
дата закладки 28.06.2013
Не пиши,не лікуй.Вже обмацує пам"ять нам душу,
Вже тримає в руці,наче келих п"янкого вина.
Я нікого,ніколи любити себе не примушу,
Я погоджуюсь з тим,що напевно я зовсім чудна.
Я зберу всі слова,що колись прозвучали в признанні.
Я зберу з всіх століть,я зберу із найкращих всіх книг.
Не збагну одного-не побачу в очах здивування...
Хіба Ваші серця з нерозтоплених,вимерзлих криг?!
Хіба краще кохання-модельна лиш зовнішність,гроші?
Почерствіли так душі,що камнем у грудять стають.
Я не кажу,що в світі вже зовсім немає хороших,
Що останню сорочку нікому вже не віддають.
Я одного не можу ніяк до кінця зрозуміти:
Як кидаються хлібом,як звикли до всяких чудес.
Як можливо душою до вищих небес не летіти...
Як забути:Христос же на небо вознісся...Воскрес...
Що відсутність проблем Вас втомила,так хочеться свята.
Ви забули,що з крихтоньки днів Бог складає життя.
Ви забули-Христа на Голгофі нещадно розп"ято...
Як смиренно він хрест ніс до того самого кінця.
Вам занадто так втомлює звична,щоденна буденність.
Піднімаєте Содом,Гомору?..Будуйте Моав!
Хай у душах панує молитва,від неї блаженність,
Що Господь так багато і кожному в душеньку дав.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428089
дата надходження 29.05.2013
дата закладки 28.06.2013
У меня сегодня дел премного:
Душу отодрать от жуткой боли.
Ангел мой,да я с собою строго.
Я на рану-две щепотки соли.
Сразу позабуду,что любила.
На другие ездила планеты,
Где с тобою вечером бродила.
Это все-наивные сюжеты.
У меня сегодня Ангел лечит
Боль души,где две щепотки соли.
А с тобою впредь-одни невстречи.
И любить тебя совсем не стоит.
Ангел мой,билеты мне подаришь,
На планету,где царевной буду?
Мне молитву на ночь нежно ставишь,
Утешая,что его забуду.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429665
дата надходження 05.06.2013
дата закладки 28.06.2013
Ты однажды захочешь опять позвонить,
Ты отыщешь мой номер в затерянной книжке.
Так захочешь меня хоть на миг долюбить.
Помнить,ты присылал те цветы,той глупышке?
Ты захочешь,чтоб просто лежала рука
На кровати твоей.Ведь болеешь так долго.
Ты захочешь,чтоб просто писалась строка
Тех стихов,что не видел от них вовсе толку.
Ты однажды прочтешь мой роман до конца,
И поймешь,что нельзя отпускать мою руку.
Заболеешь не ты,заболеет душа.
Впустишь боль,а тебе показалося-скуку.
Ты однажды захочешь.Но это-лишь миг,
Но захочешь писать сказки мне со стихами.
Да и взгляд с ниоткуда мой просто возник.
Меня нет ведь давно...И века между нами...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=430238
дата надходження 08.06.2013
дата закладки 28.06.2013
На конверти хмаринок наліплю найкращі вірші.
Розмішаю з душі крихти мрій,почіпляю на зорі.
Це тобі,це тобі неймовірні,найкращі,усі!
Як за тебе надякувать,сонечко,звечора долі?
І чому не доходять до тебе усі ці листи?
І чому ти ніколи не дивишся в скриньку поштову?
Прочитай,прочитай і нізащо мене не люби.
Лиш благаю тебе:не кажи ти ніколи,нікому...
Не тримаю на тебе образи,листи лиш пишу,
На конвертики ліплю,на сині,найкращі хмаринки.
Я люблю тебе,сонечко,я тебе дуже люблю...
Тільки з неба падуть нафарбовані кимсь дощовинки...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=430699
дата надходження 10.06.2013
дата закладки 28.06.2013
Намалюй мені сонячний ранок:
Щоби дихала парою кава,
І на двох розпашілий сніданок,
І розмова затишно- цікава.
Намалюй мені ранок без болю...
Такий світлий, дощами умитий,
Що вдягнувся в білесеньку льолю,
На якій дрібно вишиті квіти...
Намалюй, ухопивши моменти,
Коли посмішка грає звабливо;
Я складу всі потрібні фрагменти,
Щоби вийшла чуттєвості злива...
Намалюй візерунчастий ранок,
У прозорих миттєвостях часу;
Лиш на задньому фоні серпанок
Нагадав щоб весільну прикрасу...
...
Намалюй же, благаю, цей ранок
У обрамленні цілого неба...
Завтра буде вже інший світанок-
Бо у ньому я буду без тебе!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425743
дата надходження 18.05.2013
дата закладки 26.06.2013
Нарешті дощ! Не просто дощ, а злива.
І кожну краплю жадібно земля ковтає.
Нарешті серце не чекає дива -
Його в дрібничці кожній помічає.
І порціями радості поволі
Наповнюються тріщинки у серці.
Цілує небо хмарами доволі
Мою самотність, сховану в веселці.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=430614
дата надходження 10.06.2013
дата закладки 26.06.2013
Чем тебя,скажи,приворожить?
Хочешь-мое сердце забирай.
Без него сумею я прожить,
Без тебя-никак,никак...И в рай,
И в совсем другие города
Не пойду я без тебя.Пойми...
И любовь порою так слепа,
Заставляет полюбит...Дожди
Буду высылать тебе,бери.
Хочешь,даже небо я сниму.
Только никогда не уходи...
Звезды все в лукошко соберу.
Солнце без тебя темнее тьмы,
Море без тебя-только ручей.
Я спрошу сейчас у тишины:
Кто же в мире есть тебя родней?..
Хочешь,подарю тебе века?
Хочешь,напишу тебе роман?
Хочешь,прикоснусь?И облака
Я сложу тебе сейчас в карман?
Только попроси...Лишь пожелай...
Хочешь-теплый плед я принесу?
Хочешь,заварю зеленый чай?
Почему?..Ведь я тебя люблю...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=433408
дата надходження 24.06.2013
дата закладки 26.06.2013
Разделите со мною небо!
Грусть...Нелепость...Прости...Скучал...
Накрошите немного хлеба
Голубям.
Разделите со мной планету,
Море,стаю отставших птиц.
Просмотрите вчера кассету
Чужих лиц.
Разделите вино со мною.
Каберне Совиньон,Гамэ.
И пройдитесь моей судьбою
Не во сне.
Нарисуйте любовь.У Бога
Попросите молитв иных.
На двоих чтоб одна дорога...
Как в слепых?!
И незрячие миром ходят.
Кормят птиц,голубей,грозу.
И столкнувшися-взгляд отводят
В суету...
Как мало мира мне...
_________________
Как мало мира мне,как много
Твоей любви.
Идут забытою дорогой
Мои дожди.
Как мало небо мне.Притворства
Во мне на грех
В соотношении с упорством.
Любить ли тех,
Кто бросит камень?Но неважно.
Бросаешь ты
Обрывки,письма.И однажды
Топчешь цветы
Тобой недаренны ни разу.
А я люблю.
Совсем несказанную фразу
В душе храню.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429826
дата надходження 06.06.2013
дата закладки 24.06.2013
Как странно знать,что кончилась любовь,
Которая по сути не рождалась.
Не видела объятий и цветов,
И шрамами от боли отбивалась.
Как глупо знать,что можно повторить
Ошибок сто,и душу твою видеть.
Ее еще иллюзией кормить,
И это все предвидеть и предвидеть.
Как больно знать,что ты давно никто
В моей душе,судьбе,стихах и прозе.
Как странно наше время истекло,
Как дождь по самой тоненькой березе.
Ты мне твердил,что плохо я пишу.
Ты мне сказал,что вовсе не красива.
Тебе ли знать,как каждый день прошу,
Чтоб был ты в жизни Господом хранимый?
Тебе ли меня милый обвинять,
Что смыслом жизни я любовь считаю?
Мою бездарность иль талант признать.
Ты уходи...Люблю...И отпускаю...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=430236
дата надходження 08.06.2013
дата закладки 24.06.2013
Облетела листва время,что на руке;
На твоей,на моей.Превратила все в прах.
Эти письма давно я писала тебе,
Разнесли их мечты на попутных ветрах.
Я у Бога спрошу:где тебя отыскать?
Почему же совсем не приводит ко мне?
Может,письма июлем тебе переслать,
Только солнце растопит их в календаре.
Почему?Глупо так,только боль нам дана,
Чтобы мы понимали,что свято для нас.
Ты же знаешь как жду от тебя писем я...
И спасибо,что мне отвечаешь сейчас...
___________________________________________________
Ты меня сегодня ждешь?
В полночь,и в ноябрь?
На моем плече уснешь,
Даришь мне сентябрь.
Что в тебе нашла?Тебя.
Мой ответ так глуп.
И скажи мне:чья вина,
Что июнь так скуп?
Что в тебе нашла?Мечту,
А она слепа.
В свои волосы вплету
Счастья адреса.
Завтра будешь ждать меня?
Губы целовать?
Говори,чтоб не ушла...
Сяду на кровать,
Принесу горячий чай.
Очень теплый плед.
Ну и что,что теплый май,
И что много лет
Прождала тебя.Пойми,
Нет моей вины.
Отдавала я долги,
А тебя взаймы
Я у жизни отберу...
Что?Горячий чай?
Хочешь-новый заварю?
Только обещай,
Что вернусь-ты не уйдешь.
Не предашь меня.
На моем плече уснешь...
Завтра...И всегда...
________________________________________________
Когда уйду-то больше не найдешь.
Не спрашивай у ветра адресов.
Пускай ты даже в душу мне врастешь,
Пускай напишешь сотни лучших слов.
Когда уйду-ты спросишь облака,
У звезд,у солнца,старенькой луны.
Моя дорога очень далека,
И в этом нет твоей,моей вины.
Когда уйду-то будешь ты грустить,
Не заменяют лампочкой луну.
Но я в твоей душе буду гостить
До завтра...До вчера...Потом уйду.
Только совсем меня ты не ищи,
Ты знаешь,сколько Ангелы живут?..
Умеют ли они варить борщи?..
Зарплату поцелуями берут.
Ты знал об этом?Что же не сказал?
Предупредить бы мог меня давно.
Да ты мне чай сегодня обещал.
И очень,очень старое кино...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=433149
дата надходження 23.06.2013
дата закладки 23.06.2013
Бузкоцвіт солов'їної ночі
Оповив наші ніжні бажання...
Це так травень, мабуть, напророчив,
Що зустрінемо разом світання...
І перлинність конвалій цнотливих
Заохочує до поцілунків,
І до слів полум'яно- пестливих,
І до тіней сплетінь-візерунків...
Срібний місяць, закоханий в річку,
Нам створив атмосферу інтиму:
Запаливши каштанову свічку,
Фіміамом розкурює риму...
І на відстані очі-у-очі
Зупинилась на мить вся планета...
Бузкоцвіт солов'їної ночі
Нас піймав у весняні тенета...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=424124
дата надходження 11.05.2013
дата закладки 22.06.2013
Все уйдут с планеты даже-
Я останусь ждать.
Снег ли,дождь ли снова ляжет
На речную гладь,
Может-солнце опоздает,
Иль проспит и ночь?
Боже,кто все это знает,
Чем же мне помочь?
Я ковчег как Ной построю,
Лилии сорву.
И под нашею горою
Я всю жизнь прожду.
И с улыбкой тебя встречу
В платье кружевном.
И любовь увековечу
В озере лесном.
Все уйдут с планеты.Что же,
Ты меня найдешь.
Скажешь,что я всех дороже.
На руках уснешь.
И не нужно уговоров,
Веришь?Ничего.
Даже долгих разговоров,
Как в старом кино.
Ничего не надо.Знаешь,
Я умела ждать.
Ты останься.Обещаешь?..
Можно помечтать?..
______________________
Ти знаєш-помирають від хвороб,
Страшних,невиліковних,несучасних.
Від досі ще не вивчених мікроб,
Від випадків безжалісних,нещасних.
Та знаєш,що страшніше?Помирать
Від некохання.Навіть від кохання.
Наш вік не знає,де його шукать,
А як знайде-то чи від хвилювання,
Чи від незнання-відречеться вмить.
Та це так страшно,Боже,це так страшно
Його залишить.А душа болить...
А потім так задумано й поважно
Байдужість пошматує,кине геть.
І непотрібне вештається світом.
Можливо-в торбу покладе поет,
І в літери складе він заповітом...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=432636
дата надходження 20.06.2013
дата закладки 20.06.2013
Щоб далеко зайти, інколи навіть далеко ходити не треба.
Обережний: перед тим, як дихнути вільно, він зважив всі «за» і «проти».
Спочатку смикнуло за язик, а вже потім стукнуло в голову.
Змія Горинича дуже зручно гнати в три шиї.
Життя: короткий гамірний епізод серед вічної тиші.
Навіть пластмасова ложка дорожчає до обіду.
Любитель зимової риболовлі: ех, знати б, де раки зимують!
Скільки ж треба мучити совість, щоб вона заговорила?
Не такий смачний заборонений плід, як його малюють.
Варто один раз заварити кашу, і начальник все життя буде їсти поїдом.
Він виводив із себе навіть тих, хто замкнувся в собі.
Лінощі – ще одна форма збереження енергії і маси.
Вдихаючи ковток свіжого повітря, пам’ятай: його вже видихнула наша чорна металургія.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=432568
дата надходження 20.06.2013
дата закладки 20.06.2013
А день ще ненароджений стоїть,
В росі помивши ноги і обличчя.
Схилившися лицем до верховіть,
Забувши одягти навіть величчя.
І заглядає,нишпорить в вікні,
Рукою притуляється до щіщок.
І пише недописані пісні,
І вішає біля отих смерічок.
О,як же я любила усі дні,
Що йшли по Україні.Лісом,степом...
Невже вони належали мені?..
Невже в душі озвалися сонетом?
Лелеки ходять наче королі,
Птахи співають,Боже,не спочинуть!
Спасибі тобі Господи.Усі
Пісні птахів до ночі в вікна линуть.
Лілеї розпустилися.Куди
Отим трояндам мірятись красою!
Прошу тебе:країну полюби!
Не будь для неї ти лише чужою...
________________________________
О,скільки снів наснилося мені!
Що ти за руку ніжно так тримаєш.
На ніч цілуєш,ніжно пригортаєш.
Але це знову лиш в моєму сні.
О,скільки неба тримала в руках,
І скільки крил собі понашивала.
Ночами тими вкотре недоспала,
І тільки ти один в моїх думках.
Заради тебе ладна пішки йти
Лісами,полем,морем і містами.
Лише б було кохання поміж нами.
Тебе я загубила.Як знайти?..
Босоніж йду,збираючи росу,
Вмиваю своє личенько біленьке.
Яке ж іще дитя мале,дурненьке!
Тобі пишу:люблю,люблю,люблю...
А хтось сказав-це витвір самоти,
І він до тебе зовсім не приходить,
Тебе в оману лиш кохання вводить.
Але ти йди...Шукай...Мене знайди...
_____________________________
А всі слова вже хтось давно сказав.
Ними в коханні клявся,ними плакав.
Навіть на вірші рясно нанизав,
Прочитував,мовчав,потім балакав.
Все було вже,все буде і до нас,
Хтось стане кращим у звичайній прозі.
Але тепер для мене Бог дав час,
А я писать найкращеє не в змозі.
Чи хтось мої читатиме вірші?
Та ні,не те...Чи я когось навчила
Тримати лиш найкраще у душі?
Бо доля так багато доручила...
______________________________
Я знаю:Ви на світі білім є,
За Вас молюся,пацерки тримаю.
Перебираю у руці.І час збере
Для мене все.Бо Боженьку благаю.
Та чи по тій стежині Ви плелись?
Та чи по тих морях Ви йшли до мене?
Ви будете кричати:зупинись!
Бо світ оцей і небо це для тебе!
Чи прийдете тоді,як сивина
Покриє мою голову і душу?
Триматиму тростину...У вікна
Сидімиму...Й вставать до Вас не мушу?...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=432306
дата надходження 18.06.2013
дата закладки 20.06.2013
Відпала ніч як цвіт на старій вишні,
Чи вітер відносив її,чи час?
Пройшла,неначе дівчина колишня,
Не глянувши і подивом на Вас.
Я Ви були закохані не в мене.
Самотності набравши торби три,
Неначе на святую ігуменю
Дивилися на ніч,що йшла в світи.
День пропадав,дивився попід ноги.
І наступав на вечір,що бреде.
А я Вас так кохаю!Бачать Боги!
Та стежка не до мене Вас веде.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=432050
дата надходження 17.06.2013
дата закладки 18.06.2013
Спасибо,что меня не полюбил,
Спасибо,что оставил без надежды.
Спасибо,Бог меня благословил,
Тобой дал испытание он прежде.
Спасибо,что заставил ты рыдать,
Не спать ночами и кусать подушку.
Лишь о тебе все время вспоминать,
Обнять вместо тебя свою игрушку.
Спасибо,что не будешь ты со мной,
Спасибо,что не смог в меня влюбиться.
Иначе бы однажды стороной
Прошла любовь.Ну как мне не молиться!
Иначе никогда бы мне не знать
Какой можно счастливой быть на свете.
В его обьятьях ночью засыпать,
И просыпаться рядом не рассвете.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411170
дата надходження 21.03.2013
дата закладки 17.06.2013
Як правильно?Та я не знаю.
Гріхів,як тих піщинок в морі.
Ідіть усі,я не тримаю.
В печалі, радості і болі.
Хай залишаються зі мною
Лиш ті,хто до душі близенько.
Для інших буду хай чужою...
Стелився в вечір день низенько...
Тих помилок вже не рахую,
На кожнім кроці їх робила.
Чи досі я тепер жалкую?
Та певно,що про них просила
Самого Бога.Не даремно
Він посилав мені їх завжди.
Щоб стала тим,ким є напевно,
Щоб стала сильною насправді!
Та думаю:коли зустрінусь
На світі тім із моїм Богом-
То в що я душу свою вдіну
Перед самим його порогом?
Чи буду заплітати коси
У павутиння дум і неба?
Чи будуть ноги мої босі
У росах йди.Чи так ось треба?
Чи буду перед ним стояти
Покірна і така смиренна?
На груди руки прикладати.
Чи буду я колись спасенна?
Чи серед саду мене стріне,
Чи біля річки,біля моря?
Бог знає все.І він зуміє
Знайти мене і серед поля.
А потім інше я питала:
Та скільки часу,Боже,маю.
Щоб я собі порахувала,
Перевела в земний...Благаю...
Чи ти візьмеш мене за руку,
Посадиш поруч із собою?
І не відчутно навіть стуку
Душі...Чи будемо гурбою?..
Та навіть Янголи не знають,
Коли зістрінемось на небі.
Не протрублять,не проспівають...
Не хочу в рай...Хочу до тебе...
Я знаю,Боже,у неділю
Ти двох лелек прислав прекрасних.
Дозволив ніби ти Авелю
Самому трохи їх попасти...
Та я молила,щоб лелека
До мене підійшов близенько.
Чи прилетіли Ви здалЕка?
Де найчистіша криничЕнька?..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=431675
дата надходження 15.06.2013
дата закладки 16.06.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 14.06.2013
Розбився день на крихти моїх мрій.
Я йшла до тебе.Пам"ять посадила
На голу лавку.Наказала:стій!
Щоб більше ти за мною не ходила!
Зайшла в кімнату.Ти когось чекав.
Та знаєш,що тебе я не впізнала.
І повернулась.Ти мене гукав,
А я цю пам"ять двічі вже втрачала.
І в тишу йду.Долоні так печуть
Ті крихти зір,що рвала ненароком.
Награлася в кохання.Душу тчуть
Сьогодні біль із сумом.Лиш уроком
Для мене не ставали почуття.
Нехай,та не зневірюся,Мій Боже...
Тчуть мою душу радість і життя.
Колись ще покохаю навіть...Може...
А дощ тупцює,йде за мною вслід.
Він обіймає,тулиться до личка.
Він мені вірність назавжди зберіг.
Коли була я зовсім невеличка-
Мене за руку у садок водив.
Змивав з душі весь смуток,біль і жалість.
Він навіть так зі мною говорив!
Сказав,що стріне молодість і старість.
Ставав сльозою,виплакав весь біль,
І холодом понишпорив по тілу.
А потім в душу висипав весь хміль,
Відкрив суботній вечір у неділю.
Нема ще сонця,темрява спішить
На поїзд сісти в час,що не минає.
Та я цей світ завжди буду любить,
Бо хтось для мене зорі позриває...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=427907
дата надходження 28.05.2013
дата закладки 28.05.2013
Привет.Я все еще люблю тебя.Только не могу вспомнить твой голос и улыбку.Твой поцелуй и слезу,когда ты был счастлив.Зачем ты всегда утешал и учил жизни?Жизнь несправедлива.Почти всегда.Совершенной цивилизации не может существовать в мире больше года.Как я рассчитала?Нет,не математически.Идеально для многих-это отсутствие боли,грусти,слез и разочарования.Это боязнь влюбиться даже во второй раз,потому,что ошиблись в первый.Если будет отсутствовать боль-не будет сигнала о том,что с организмом не все в порядке.Войдя в огонь-сгорим.Ведь он сможет сжигать без боли.Совсем.Я глупа,наивна и бездарна.Но в мире нет повторения моего лица,моей улыбки,моей любви.Я в мире такая одна.Это волшебство,которое не понять.Многим.
Зачем ты утешал меня?Я люблю грусть.Грусть с улыбкой.Это такая смесь настоящего счастья.Знать,что тебя любят многие,даже не зная в лицо.Ты учил меня,что нельзя писать постоянно о любви и грусти.Это как хорошего мастера учить,что платья нужно шить только свадебные.Но есть еще дорогие лохмотья,серые и невзрачные платьица,скрывающие грудь,шею,ноги.Но как они подчеркивают женственность и сексуальность!Это как белые лилии.В них есть некая святость.А разноцветные и пестрые цветы притягивают больше.
Не учи меня,что нужно больше улыбаться.
Я люблю тебя.Ты никогда не видишь ни моей улыбки,ни моих слез.Не слышишь моих слов благодарности,что ты был в моей жизни.И что тебя уже в ней не будет.Жизнь давала мне уроки.Ты был моим экзаменом.Прости,но я снова провалила его.Я оглянулась тебе вслед.Как женщина,которая пошла вслед за Ангелом с города грехов.Ей не нужно было оборачиваться,Господь спасал ее.Он пролил на Содому и Гоморру дождь из серы.Но женщина оглянулась и превратилась в соляной столп.Когда она оглянулась назад-то показала,что жалеет о греховной жизни.Нет,ты не грех в моей жизни.Но глупо сдавать экзамены,на которые знаешь ответы.И снова проваливать...
Да,женщина не поверила Ангелу и Богу.Но Бог милостив.Там теперь Мертвое море.В нем не может жить ничто живое.Но оно лечит...
Я провалила экзамен.Оглядывалась назад.Зная,что я никто уже в твоей жизни.И никогда не буду всем...Но в моей душе есть много любви и благодарности за все....
Я люблю тебя.Ты знаешь,читая это письмо-ты снова начнешь учить меня.Но мы мало думаем о смерти.Это инструмент,который помогает понять,что мы нагие во всем в этой жизни.И принимать решения по зову своей души.Глупая боязнь,смущение,страх,чужое"правильное" мнение-они падают перед лицом смерти.Это должно заставить делать нас только то,что действительно важно.Не побоявшись N-тысячного провала,поучения.И не учи,что я пишу о грустном.И не тебе утешать меня,что я найду свою любовь.Откуда тебе знать,кто в моей кровати и целует мои губы?Что я к нему чувствую и кого я ищу.Отчитываться в любви или своем счастье я не собираюсь.Слушать твое утешение,что я еще встречу свою любовь.Тебе ли знать,что для меня важно?У тебя в голове-статистика,а у меня в животе-бабочки.
Я люблю тебя.Надо быть безрассудной и неправильной.Надо быть наивной и искренней.Наше время очень ограниченно.Многое-второстепенно.Но ты был в моей душе,где только молитвы.А теперь ты потерялся.Навсегда.Я вытащила стул в душе,который был предназначен для тебя.Но в нем был ржавый гвоздь.Прости,ты его туда не ставил.Но он ранил.Нет,это совсем не твоя вина.Я ведь люблю тебя...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=427721
дата надходження 27.05.2013
дата закладки 27.05.2013
Я люблю тебе, Львів, коли ти засинаєш.
Десь бентежний трамвай одиноко скрипить.
Наче в казці, мене ти в собі розчиняєш,
І поета душа в ці години не спить.
По бруківці старій обережно іду,
Чорно-синя ріка під ногами блищить,
Жовтий місяць у ній, як на небі, знайду
І холодну зорю, що в безодні тремтить.
Скільки люду пройшло за століття по ній!
Чую цокіт коня, бачу тіні львів’ян;
В їхніх грудях колись бились тисячі мрій,
Та розвіялось все, мов ранковий туман.
Огортає мій шлях ароматом весна,
Соловейка нічний зачаровує спів.
Де б себе не знайшла, моя доле земна,
І в чужині скажу: "Я люблю тебе, Львів…"
З книги поезій "Тільки про Львів" К.2013 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=424109
дата надходження 11.05.2013
дата закладки 27.05.2013
Я люблю тебе Боженьку,-молиться ввечір дитина.
Тобі дякую,що ти даруєш дарунки мені.
Що з"явилась сьогодні у матінки вільна хвилина,
І вона прочитала казки,найгарніші вірші.
Я молюся за них,хочу в тебе просить допомоги,
Щоб вони розуміли,що в житті є для них головне.
Щоб мені не звернути ніколи з св"ятої дороги,
Щоб всі були живі і здорові.Напевно-це все.
Ти ж бо знаєш,за кого тебе я Господь попросила,
За всіх рідних моїх.Я молюся сьогодні тобі.
Я б до тебе Господь мій у гості щоденно ходила,
Я б молитви усі доносила у своїх душі.
-Що ти плачеш,маленька,чом сльози падуть в твою душу?
Я зробив,що ти хочеш.Хіба я тебе підводив?
-Я питання задати тобі одне Господи мушу.
Хто за тебе у тебе свої молитви відмолив?
Ти усім помагаєш,ти певно вже совсім старенький,
Хто тобі допоможе,хто втішить і сум відбере?
О мій Боже!Мій Боже...О Господи мій дорогенький,
Хто за тебе молитви у світі цім білім складе?..
На колінах стоїть пятирічна маленька дитина,
Молить Бога за Бога,бо в нього в житті стільки справ.
-Я ще зовсім маленька.Та знаєш,мій Боже-повинна
Помолитись за тебе сьогодні...Завжди...Щоб ти знав...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=421317
дата надходження 27.04.2013
дата закладки 10.05.2013