Любить или хотеть? - вот в чем вопрос,
Возможно ль в страсти вожделенной быть любимым,
Или любить порочность алых роз,
Скользя атласной кожей в межпросветность линий.
Забыть или желать, иль ночью пить до дна
Своих фантазий столбенеющего пульса...
Убить её или убить себя?!
Забыв про всё, запрятать свои чувства,
Скрываться от других пытливых глаз,
Что словно нож въедаются под кожу,
Но почему же чувство это гложет,
Так словно ты пред кем-то виноват.
А может вправду, в том твоя вина,
Что ты смешал порочное с любовью...
Любить или желать? - вот в чем беда,
А ты запутался, что значит жить с любовью,
Что значит просто рядом быть,
Нет, не с желанной, просто быть с любимой,
Той, про которую не смог забыть,
Хотя другая так желала стать единой.
И ты несешься вдаль по встречной в темноту,
Убил её, порвал на части чувства,
Ради детей, а сам горишь в не тлеющем аду,
И просишь лишь одно, к спокойствию вернуться.
Но ты не сделал шаг, не телом, а душою,
Остался в тех мечтах, где страсть горит звездою,
И северных огней воспоминание тревожит,
И проверяет жил предел, и гложет сердце,
Гложет,
Гложет....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640080
дата надходження 31.01.2016
дата закладки 31.01.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 31.01.2016
[youtube]https://youtu.be/wZIaj0FDIuI[/youtube]
Побачив картинку – навіяло…
[b]«Захворіла наша ксюха»[/b]
[color="#2904de"][b][i]Захворіла наша ксюха
Хвіст повис, поникли вуха
І хазяїн, падла ця
Не дає їй і м’ясця
І жує вона капусту
Щоб їм всім там було пусто
Бо хазяїн – то є звір
Ти кицюнь йому не вір
Не мурлич йому щодня
Підлікуєшся хоч трошки
Забирай ти миску й ложку
І матрацик для спання
І іди шукати друга
Не залишить хто в біді
На капусті і воді
Не триматиме з наруги
І для кого будеш ти
Не для моди/красоти
А його життя частинка
Хто почухає і спинку
Прошепоче ніжно в вушко
І на двох розділить сушку
І котлетку і ковбаску
І хто дасть любов і ласку))
© Микола Карпець (М.К.)
*11.01.16* ID: № 635064
[/i][/b][/color]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635064
дата надходження 11.01.2016
дата закладки 29.01.2016
Хочешь, я сочиню тебе сказочку
дивную, тайную, из себя вывяжу вязочку
с некой изюминкой в мякоти хлебной,
тонкую,нежную, шелково-бледную,
с плеточкой
кожаной...Боже мой! В клеточку
пледом укрою тебя
и пропою любя, хочешь?
Хочешь, я испеку тебе тортик ступенчатый,
в розочках, с ягодкой? В доме бревенчатом
буду вздыхать на крылечке тревожно
вся с жару и пылу, в начинке творожной
и немножко в муке, с алюминевой ложкой в руке
встречать тебя выбегу нА берег к нашей реке...
Хочешь, налью в тебя нежности, радости,
до хруста веток под нашей тяжестью,
до дрожи ворсинок на коже, и до листочного трепета
и даже... Быть может... До детского лепета?
Жизненно-длинно...Я рожу тебе сына! Хочешь?
Пухлого мальчика, всего на тебя похожего?
Чего же ты хочешь... Боже мой... Что же мы...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474052
дата надходження 21.01.2014
дата закладки 21.01.2014
«Я – вітер на морі,
Я – хвиля в океані,
Я – гуркіт моря…»
(Аморген)
Колись давно я відвідав графство Арма (точніше Ард Маха). Я блукав зеленими пагорбами і біля занедбаного картопляного поля зустрів селянина з лопатою, що сказав мені: «Колись ти був рудим ірландським хлопчиком, а зараз став сивим журавлем який летить невідомо звідки і невідомо куди…» Згадавши цей випадок я написав таке:
Я – терпкий дим, що здіймається
Над картопляним полем Донеголу,
Коли селяни землі каміння
Спалюють бадилля своїх картопляних снів.
Я – солоний присмак вітру
Буремного дня ірландського літа,
Я – руда чуприна ірландського хлопчини,
Що думає про сонце
На землі графства Арма –
Землі, де крім пострілів
Немає нині іншої музики,
Де діти малюють на стінах
Людей з рушницями,
Де мрія про зелений
Листок білої конюшини
Зависає в густому повітрі
Кельтських сутінок Уладу.
Вирує холодне море –
Загусле ірландське море.
А ми все дивимось
У його далечінь
Вицвілими очима привидів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=450772
дата надходження 25.09.2013
дата закладки 21.01.2014
Горобець геть знахабнів,
Ходить, мов той цар птахів,
На Майдані примостився,
Всюди добре роздивився.
Тут частують голубів,
Мов той яструб налетів,
Я тут цар, що за нахабство,
Всі підете до мене в рабство.
Всім чим будуть частувати,
Будете мені давати,
Довбе хліб та цвірінчить,
Не втихає і на мить.
Ох горобчик, ох і цар,
Є нахабства в нього дар,
Зиму, літо виживає,
У вирій він не відлітає.
http://antonina.in.ua/index.php/dlya-ditej/pro-tvarin/520-gorobets-znakhabniv.html
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=473600
дата надходження 19.01.2014
дата закладки 19.01.2014
Спека спала - я знову "писака"!
Знову ручка в зубах і блокнот у руці.
"Міша, те шо ти пишеш - це сра..."
Міші пофіг. Він пише - відстаньте усі.
Скоро листя осиплеться долі
Мертвим саваном вкриє усе
Сплять дерева засумлені, голі -
В снах чекатимуть кращої долі;
В посивілому вічному морі
Грім далекий мій всесвіт трясе.
Скоро згаснуть багаття купальні
Запах літа - вкрадуть журавлі.
На старій посірілій Землі
Сміх дитячий змарніє в зітханні.
Скоро осінь.. а далі зима.
Може холод поверне нам душі?
Може сніг врятувать від згнивання
Наші богом полишені туші?..
Тихий вітер лоскоче по скронях
Промінь літа прощатись спішить
На моїх завеликих долонях
Кошенятко - сліпе іще - спить.
Гріє руку.. не треба і літа.
Осінь, зИми? Байдуже мені
Хай лиш буде маля моє сите
Хай лиш тихо воркоче у сні.
(Спи, дитино, засинай,
Ду-ду-ду, баю-бай.
Карі очка закривай,
Ду-ду-ду, бай...)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=334894
дата надходження 04.05.2012
дата закладки 28.11.2013
Януш-Леон Вишневський писав: "Іноді варто забути хто ти, забути своє ім'я, частину власного життя. Можливо, забути і не згадувати до того часу, доки не почнеш сумувати за собою". Здавалося, від мого прибуття у Чистилище пройшло кілька тижнів. А хоча, звідки ж мені знати? Тут немає жодних ознак часу, незрозуміло, яка зараз пора року, навіть рік, я уже й мовчу про годину чи день. У кожному кабінеті я неначе згадувала ту частинку себе, яка давно померла в мені, була на дні скрині моєї свідомості як давно неактуальна. А у ті моменти, коли я втрапляла у своє минуле, починала сумувати за собою, за тими, хто був тоді близьким та рідним. Що би я ще змінила, якби могла?
Ноги мене завели у кабінет без вивіски. Я сміливо у роздумах штовхнула двері, і вони відчинились. Переді мною було літо, город за хатою і висока трава, аж до грудей. Скільки років тому це було? Мабуть, багато. На грядках я побачила – моє серце завмерло на кілька секунд від несподіванки – мою прабабцю Марійку. Подумаєте, що ж тут такого, прабабця! Як мені бракувало її! Вона померла, коли мені було дванадцять. І це була, мабуть, найбільша втрата, яку я коли-небудь переживала. Кожен за своє життя втрачає когось або щось, що є дійсно вагомим у його житті. Але найгірше, коли цю втрату ти не можеш ніяк повернути. Коли цю втрату спричинила смерть.
Я побігла до баби Марійки (так її всі називали) і обійняла, скільки було сил. Очі наповнювали сльози, і я плакала, як дитина. Це були сльози безмірної радості.
– Іринко, шо сталось? Ти десь вдарилась? Покажи мені, де болить, – як же тепло було на душі чути цей до болю рідний голос. Я дивилась на цю невисоку, пошкоджену часом жінку, але її очі.. Вони були незмінно повними любові до мене. Я плакала і не могла говорити..
– Іро, та шо ж сталось? Мами ше нема, покажи мені, де болить, дитинко!
– Тут болить, – і я показала на серце долонею. – Болить, бо дуже рада Вас бачити. Бабо, я вас дуже-дуже люблю! Вибачте мені за все, за розмальовані стіни, і за шнурки на дверях, і за халабуди посеред хати.. За все вибачте!.. – я продовжувала плакати..
– В тебе часом нема температури? Зачекай, я поставлю сапку, пішли до хати. Давай руку, будемо міряти температуру.
Ми зайшли до сіней (до коридору, але баба їх називала саме так), а потім до кімнати. Тут нічого не змінилось від моїх згадок про дитинство – стіни були зеленувато-блакитними, на підлозі лежали хідники (себто килимки), у кутку на тумбочці під вишитою серветкою ховався великий чорно-білий телевізор, а над ним той квадратний жовтий годинник на величезну батарейку з римськими числами. Зразу біля телевізора була вишита картина невеликого розміру. На ній біла зображена закохана пара. На стіні красувалась фотографія портрет бабиного сина, Володі, який кілька років теж помер. Він жив у Калінінграді останні надцять років. Незмінними залишились і п'єц, і два дивани, на одному з яких лежала (невже??) моя синьоволоса лялька Чіта у білій сукні в зелений горошок. Біля п'єцу була моя перша "картина", намальована на стіні простим олівцем, очевидно, в стилі мінімалізм.
Я згадала, ЯК вона померла, баба Марійка. Їй було сімдесят вісім, а з клапанами її серця було щось не так. Вона, ніби свічка, "згоріла" за три місяці. Останній раз, перед її смертю, я прийшла до неї. Баба Марійка лежала, на той час вона вже зовсім не ходила, я тримала її руку і плакала. Не виходило нічого говорити. Усім було зрозуміло, що їй залишилось небагато, тому не виходило говорити щось таке, що могло б її заспокоїти. Єдине, що я сказала їй тоді: "Я вас дуже-дуже люблю, ви найкращі!..". А якби.. Якби її прооперували, вона би прожила ще кілька років. Якби її прооперували тоді, коли їй було 55-60 років...На час хвороби ж не можна було вже – вірогідність вижити була мінімальною. Я мушу попередити її. Інакше потім буде пізно!..
Як тільки я це подумала, картина змінилась. Було також літо, бабця теж поралась на городі, але її волосся ще не було вибілене часом та пережитим. От тільки ЯК мені змусити звернутись її до лікаря? Ту, хто не дуже то й останній раз, перед смертю, хотіла лягати в лікарню..
Я вирішила зазнайомитись зі своєю мамою (тоді, певно, підлітком). Одного разу я побачила її разом з вуйком Володею (її молодший брат, а мій дядько, і, до речі, в нас день народження в один і той же день!). Вони йшли десь з радіостанції (це в нас так місцеву лісосмугу називають, бо колись там дійсно була радіостанція), і мама щось жваво йому пояснювала, але що саме не було чути. І тут в мене з'явилась ідея...
На наступний день я прокралась до них до хати, поцупила аркуш паперу, ручку і конверт. Ідея була така – написати бабі Марійці від неї ж,але в майбутньому, і сподіватись, що вона прислухається. Старанно виводила літери, а коли закінчила, то перечитала:
Дорога Марійко!
Тобі обов'язково потрібно звернутись до лікаря для перевірки серця. Я знаю, воно в тебе болить, але ти терпиш. Будь ласка, піди до лікаря. Це суттєво змінить хід твого майбутнього. Ти потрібна дітям Наталі.
07.07.2006 Марійка з майбутнього
Чи повірить вона і чи зміниться щось? Я залишила лист під дверима, постукала,а сама втекла. Баба Марійка відчинила двері, підняла конверт і увійшла до хати...
Очевидно, вдалось! Я знову була на коридорі, а біля мене стояв Брон, який усміхався крізь бороду та вуса. Він нічого не сказав, лиш погладив мене по голові і показав великий палець, піднятий в гору.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449682
дата надходження 17.09.2013
дата закладки 17.09.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 18.08.2013
Ти дуже хотіла мене любити.
В листах, зневажених голубами,
Холодні вірші сушили квіти
І ті лишалися під ногами.
Щасливі люди живуть окремо.
Я забуваю твої обійми.
Усе, що в подорожі зберемо,
Змиває темна вода Гольфстріму.
І я благаю тебе: залишся!
Не розуміючи навіть нащо.
Твої пісні підіймають вище,
Твої листи, імовірно, кращі
За всі романи старого Гете,
За всі теорії Карла Маркса,
І я не знаю інакших ґетто,
Ніж ті, де людяність – явна маска.
І я не стану палити мапи,
Моя вода затупила камінь.
Ти так хотіла мене кохати…
Словам немає кінця і краю…
P.S. Слова - ненадійний союзник, проте небезпечний ворог.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442072
дата надходження 08.08.2013
дата закладки 18.08.2013
Цветы спасительных иллюзий
произрастают в городках,
где дрессированные люди
почти не знают поводка.
Свисают мокрые сирени
комками мокрого белья
как воплощение смиренья
перед структурой бытия.
[b]2009[/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=443291
дата надходження 14.08.2013
дата закладки 14.08.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 24.05.2013
Ти іноді той, заради кого хочеться дихати:
Спокійно та регулярно, загортаючися в ковдру твоїх обіймів.
Швидко й уривчасто - до глибоких подряпин на спині й знаків на тілі.
Дихати, час від часу тамуючи подих, й вдивлятися в твої зашарілі очі.
І далеко в темряві стишено видихати, аби не сполохати твій сон,
Аби тебе не розбудити.
Ти іноді той, хто говорить: "Ніщо не вічне, бо немає ніякого абсолюту.
І те, що зараз усе так чудесно, не здатне виключити можливу розлуку".
Можливо хтось інший тобі років за 2 попрасує сорочку.
Можливо хтось інший тобі років за 10 заплітатиме доньку.
А я десь далеко, за кілометри, заварю собі чаю й писатиму вірші.
Про те, хто досі живе в твоїй внутрішній ніші.
Про те, хто завше сниться тобі у темряві й тиші,
Про те, хто шепоче в думках: "трохи глииибшее..."
Про те, що мною болиш із часом все більше.
Про те, як кінчаєш наодинці з собою,
А я заповнююся тепер не тобою.
Про те, як мені все це страшно набридло.
Про те, як бридке мені усе біле повидло.
Про те, що кохатиму, коли нас не стане.
І це не ймовірність, це постійне і стале.
Про те, що речі, які не придбати ні за яку валюту,
Варті того, щоб досягти абсолюту.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=426487
дата надходження 22.05.2013
дата закладки 22.05.2013
Моє найкраще літо визначалось
тобою, (щоб твоя в ліжку спина),
грейпфрутами, коли ми зустрічалися,
і тільки соком з них-коли сама.
За те найкраще літо піклувалися
можливі всі плацкартні поїзди.
Цілую колії, і дякую, що рвалася
у руки, важливіші від води.
Моє найкраще літо пам'ятається,
тим як ти спав так близько, як дитя..
Нехай воно скоріше повертається -
те літо щастя. Решта все - сміття.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=367852
дата надходження 01.10.2012
дата закладки 22.05.2013
Від тебе запах того літа,
надійності і трохи - їжі.
І вихідних, коли роздіта
тобі впадала в очі хижі.
Ти пахнеш синіми версаче
І як олдспайс, та вже геть мало.
Люблю обидва. І тим паче,
Що те і інше дарувала.
А ще ти пахнеш, як грейпфрути
ті голі, чищені руками.
Цікаво, може ще кому ти
пахнеш точнісінько так само?..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395242
дата надходження 25.01.2013
дата закладки 22.05.2013
Цвітуть півонії під вікном,
Рожеві, білі та червоні,
Голублю я їх перед сном,
Я вдячна щиро долі.
За ніжні квіти, аромат,
Що лине, аж до хати,
Багато літ тому назад,
Садила квіти мати.
Півонії досі все цвітуть,
Горну їх до серденька,
Вони все спогади несуть,
Немов тут поряд ненька.
Усміхнена зайде до хати,
Щаслива, гарна, молода,
Промовить досить дітки спати,
Вже літечка пора прийшла.
Вікно відкрила і до хати,
Влетів півоній аромат,
Як же років тих не згадати,
Хоч вороття нема назад.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342557
дата надходження 07.06.2012
дата закладки 22.05.2013
Як сонячно – півонії в цвіту!
В них внучка заховалася й сміється,
і сміх її лоскоче біля серця,
і п’є метелик сонце на льоту.
Сміється внучка – пуп’янок малий,
в рожеву повінь рученьки втопила.
І ангел обійняв крильми дитину,
за неї щиро Богу помоливсь.
Які духмяні пахощі в саду!
Любисток, м’ята, маки в колір сонця.
Весь світ її вміщається в долоньці.
Як до причастя – в радість юну йду.
О, як ромашково бринить бджола в росі!
Сміється внучка – ніжності пелюстка.
Той чистий сміх – в дитинство перепустка,
і день його послухати присів.
Галузочка волошкова тремка
лоскоче вітром хмелю довгі вуса.
Я чари ці порушити боюся,
і фотомить притримує рука.
Вона так швидко в часі промайне,
і лінію життя накреслить доля,
і виросте з долонечки долоня –
живих стежин позначення земне
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=212131
дата надходження 22.09.2010
дата закладки 22.05.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 21.05.2013
ти
як і я.
ми - одне ціле.
сонна земля лоскоче коліна.
бути єдиним
то
бути для тебе.
моя любов - це сонце та небо.
західний вітер віє наліво.
чуєш
здіймаються вгору вітрила.
крилами вище
крилами
треба.
моя земля - це тільки для тебе.
падати вниз швидко по стінах.
чуєш
як
мало місця в квартирах.
де
сонце на захід спрямовує хвилі.
моя вода - це очі щасливі.
ти
як і я.
ми - одне ціле.
сонна любов змальовує крила.
бути найкращим
то
бути для тебе.
моє повітря - це все, що нам треба.
10.05.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=426260
дата надходження 21.05.2013
дата закладки 21.05.2013
на
вершині світу відчиняється небо.
тут для таких
як
ти
проходить караван віршів.
ближчим до Бога
завше був той кому багато від Нього не треба.
ближчим до Бога є
ти
незалежність блакитних морів.
на
вершині світу назбиралися хмари.
сонце досі палає
нам
часу лишилось на двох.
коли ніч світлий день забирає у вічності чари.
я
будую для тебе твій замок
крізь
теплий пісок.
на
вершині світу відчувається щастя.
якщо ти не знаєш
як жити
ти
досі насправді не жив.
будь собою тоді коли знаєш що все в тебе вдасться.
будь собою тоді коли
ти
за землею тужив.
на
вершині світу ти мене не покинеш.
посміхнешся сьогодні
та
завтра я в небо один.
починаю свій ранок для тебе, але ти не віриш.
починаю свій вечір
для себе
бо
мало лишилось хвилин.
17.05.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=426259
дата надходження 21.05.2013
дата закладки 21.05.2013
А можно, я буду хорошей и доброй:
Без грубых словечек и выражений,
Без резких фраз, молодой и модной
Идти по судьбе без лишних движений…
Ходить на прогулки с мохнатой собачкой,
Весной любоваться янтарным закатом
Припрятать монеты, что станут заначкой,
Быть страшно красивой и дико богатой.
А можно, я вытру обиды и страхи,
Навеки из памяти, мозга и сердца,
И прошлые комиксы – топают н а х е р!
Навеки закрою для них свою дверцу.
А можно, я снова, такая как раньше,
Я женщина-муза, Я женщина -кошка
Так хочется жить откровенно без фальши,
Так хочется верить…что счастье возможно.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425735
дата надходження 18.05.2013
дата закладки 20.05.2013
Дослухайся серця:
витає Різдво над Землею!
Чекають Месії
високії гори, моря!
Мільйони стежинок
сьогодні ведуть в Галілею,
де над Вифлиємом
вже сяє яскрава зоря...
Дає вона змогу
ще раз народитись для Світла,
і щедро дарує
дещицю святого тепла:
щоб в нашому серці
троянда Любові розквітла,
аби все життя нам
та квітка незгасно цвіла!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=390389
дата надходження 06.01.2013
дата закладки 18.05.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 18.05.2013
Я полюблю тебе сьогодні,
Бо точно знаю наперед,
Що ми підкоримось природі.
Та, випивши любові мед,
Ти випускаєш не потвору,
Але й не янгола у світ.
Даю тобі останню фору:
Втікай, втікай з моїх орбіт,
Допоки цей весняний місяць
Твої річки не затопив,
Бо потім не знайдеш і місця,
І в грудях не знайдеться сил,
Щоб заховатися від сяйва
В якусь, бодай найменшу, тінь.
Ти потопатимеш у джайві
Моїх нестримних повелінь.
Лиши, лиши мене сьогодні.
Приходь за тиждень, може, рік.
Бо місяць мій сьогодні вповні,
Не потрапляй в його потік.
P.S. Не кожною стежкою, яку ти бачиш, є сенс проходити.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=423420
дата надходження 07.05.2013
дата закладки 17.05.2013
Розв’язки доріг, та думки не дійдуть розв’язки,
В дорогах автівки, в автівках - очі сумні,
Ніч мовчки йде містом, мов озером ряска,
І всі ми разом, та самі собі самі...
Навіщо ти палиш? Що справді від цього легше?
Ніяка отрута не спинить душевний щем,
Не слухай "Мінздрав", "Мінздрав" безсоромно бреше,
І довбані ЗМІ розбивають святині вщент...
Чого ти сумуєш? Хіба я давав тобі привід?
Розходяться люди, немов розвідні мости,
І стільки вар’ятів, і ти серед них, мов привид,
І стільки розлук, що без них вже не можеш ти...
Твої цигарки лоскочуться присмаком м’ятним,
І зорі на небі висять, мов на гілці Іуда,
А знаєш, є люди-наркотик - не можна, а тягне,
І люди, мов тортик, солодкі, але вже нудить...
І знаєш, від цього усього зовсім не смішно,
І знаєш, гризе, мов собака, сумління вперте,
У серці закладена бомба й до вибуху зовсім трішки,
І все що ти хочеш - це тупо лягти і вмерти...
© Паша Броський
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=420315
дата надходження 23.04.2013
дата закладки 17.05.2013
У прадавнім Києві зацвіта каштан,
Кримські кипариси сповива туман.
Росами рясними вкрилися поля...
Аж до гір Карпатських-то моя земля.
Їй свого серденька всю любов віддам:
Ніжним едельвейсам,розлогим степам...
***
А покИ що з нею підростаю сам!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381035
дата надходження 28.11.2012
дата закладки 17.05.2013
кава зі згущеним молоком
губи з кавою
губи з твоїми губами
а далі смутно пригадую
ранок в твоєму ліжку
знов почався як вечір п’ятниці
і я сама почепила собі
клеймо дешевої зрадниці
залізала до нас в вікно осінь
залізали за нею дощі
я думала все буде просто
лише б не чіпав душі
кава зі згущеним молоком
мої-твої губи із кавою
це мабуть найкраще зі всього
що зараз про тебе пригадую
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404825
дата надходження 28.02.2013
дата закладки 17.05.2013
Навіть сльози із перламутру
Не вір, не личать нікому
До рани, що сильно болить
Краще прикласти льоду
А за слізьми ховають душу
Серце, і всі ті штучки
Від яких, моментами, солодко
Та вкрай болісно і пекуче
Сльозами із перламутру
Не турбуй ти душевне затишшя
Бо змиють акрилову фарбу
З маски твого обличчя
Як би не було печально
Не вмивайся, сонце, сльозами
Хто пережив, той знає -
Перламутри не гоять рани
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425472
дата надходження 17.05.2013
дата закладки 17.05.2013
Не знаю,як почати... Чомусь,коли починаєш писати щось подібне,в голові нав\'язливо вертиться надоїдлива до банальності затерта фраза:\"Коли я був маленьким хлопчиком...\"
Та я не боюся бути банальним... Я вже давно багато чого не боюся...Та сьогодні не проце.Отже...
Коли я був маленьким хлопчиком,то дуже любив цей день. День Перемоги радянського народу у війні проти німецько-фашистських загарбників,які в ніч на 22 червня 1941р. віроломно,без оголошення війни напали на мирну державу-СРСР і т.д....
Це вже ставши дорослим та здобувши сяку-таку освіту,я дізнався,що ніякого віроломного нападу не було.Близько першої години ночі німецький посол(пробачте,прізвище забув,моя пам\'ть та сяка-така освіта інколи дають збої) передав голові радянського уряду В\'ячеславу Молотову ноту про початок бойових дій Німеччини проти СРСР.
Що не було в Німеччині ніяких фашистів(вони були в Італії),а була націонал-соціалістична(!!!) німецька робітнича(!!!) партія.
Що нацистський прапор був червоного кольору(в дитинстві чорно-білий телевізор не давав змоги побачити)
Що свастика-то давньоарійський символ сонця(точнісінько,як на наших рідних трипільських глечиках,а інколи і на писанках).
Я почав дізнаватися,що мене багато-багато років обманювали...
Але це було,коли я став дорослим.А маленьким хлопчиком я дуже любив цей день. А чому б і не любити? Ми їздили до міста,до материних батьків.Я мав змогу побачити військовий парад.Справжній військовий парад,з БТРами, тактичними ракетними установками,фотографувати це,хвалитися однокласникам.Мене навчали в школі,що \"...броня крепка и танки наши быстры...\".І гордість розпирала мої дитячі груденята. Наївне дитинство.
Я дорослішав,світ мінявся(Горбачов,перебудова) і мінялося моє уявлення про нього.
Багато розповідав батько.Як правило впівголоса і (пробачте),після чарки.І просив мене,щоб я НІКОМУ НІЧОГО з почутого не переказував.
Батько зустрів війну п\'ятилітнім хлопчиськом.І не просто хлопчиськом,а сином третього секретаря райкому.
Я ненавиджу цю війну.І ,можливо,пробачте вже грішного,не стільки з позицій абстрактно-загальнолюдських,як конкретно- особистих.Ні,війна дякувати Богу,не забрала нічийого життя з моєї рідні.Всі,хто воював,повернулися живими...
Війна зруйнувала їх долі і,дотично,мою долю.Війна вивернула кожух життя навиворіт та не вивернула потім назад.
Родини партпрацівників підлягали евакуації в тил...Батько розповідав і плакав,плакав і знову розповідав.
На переправі через Південний Буг вже були німці,тому ніхто вже нікуди не евакуювався.Повернулися...А через кілька тижнів в село прибула польова жандармерія.І сусід вказав на бабусю та трьох малолітніх дітей
(батькові-п\'ять,дядькові-сім,тітка-немовля),як на родину відповідального партпрацівника. Під \"роздачу\" потрапив і прадід Федір,Георгієвський кавалер,який кинувся захищати невістку з дітьми.Короткий суд і вирок-розстріл. Тільки вирок мали приводити у виконання не німці,а румуни(наша територія входила до складу Трансністрії,румунської зони окупації).Від румунів відкупилися п\'ятьма вівцями та якоюсь кількістю самогону. І смішно і страшно.
Я дізнавався про те,як колишні косомольці та активісти ставали поліцаями.Як румуни відновили діяльність колгоспу.І школа, виявляється, під час окупації працювала. В ній мій батько і почав пізнавати ази науки.
А \"окупантів\" було АЖ два.Два румуни,звичайні сільські дядьки,яких зладоля закинула далеко від дому.Вони часто приходили до школи,любили дітей(мабуть,згадували своїх),пригощали цукром.
Я слухав про те,як наші селяни у сорок четвертому ховали тих \"окупантів\" від \"визволителів\",але їх таки знайшли і розстріляли у балці за селом(та місцина і понині називається Румуни).
Бабця таки не дочекалася діда.Гайнула у сорок п\'ятому із заїжджим демобілізованим москаликом,залишивши дітей,до Ленінграда.Війна закінчилась і колишні поліцаї знову ставали активістами...
Років у двадцять я вперше побачив фронтовий щоденник діда Дениса,якого,на жаль,не знав живим-він помер задовго до мого народження.
Із невідомого мені закамарка батько дістав саморобну книгу без обкладинки,дрібно списану хімічним олівцем,з фотографіями(вона і понині в мене,прийде час-її прочитає моя донька).І,як завжди,тато настрого заборонив комусь щось розповідати.
Наскільки ж глибоко сидів в людині страх?! Ішов 1993 рік,другий рік незалежності.
Я читав про Уманський котел,про те,як люди ходять в штани від страху під час \"настильного\" мінометного обстрілу.Про те,що солдати.які побували в оточенні потрапляють у штрафбат.Про те,що вбивати людину страшно тільки вперше...
Про те,що,\"кровью смыв позор\" можна повернутись у звичайну стройову частину.
Про політруків,яким стріляли в потилицю під час атаки,бо вони були \"справжніми суками\" і не одного підвели під трибунал(а,значить-розстріл).
Про \"радянських визволителів\",які грабували австрійські села та гвалтували дітей...Було гидко і страшно і було боляче ковтати слину...
Материн батько,Йосип Іванович теж воював.Мав нагороди.А в 1946-1949 рр. Навчався у Львівській школі міліції і паралельно \"ліквідовував бандерівські бандформування\". Потім,разом із моїм дідом Денисом працювали в міліції.Дід Йосип не любив діда Дениса.За те,що той був в оточенні(це ж майже,як полон).Відповідно,не любив і мого батька(бо ж яблуко від яблуні...). Незлюбив матір,за те,що вийшла за батька.
Але чомусь любив мене.Мабуть,тому,що всі інші онуки були дівчатками.
Хто для мене ці люди? Комуняка,НКВСівець,зрадник батьківщини? Чи улюблені дідусі.Патріот та історик бореться в мені з людиною.І,пробачте,перемагає людина.
Що ж здобули переможці? Один,з поламаним життям та покаліченою психікою помер дочасно у шістдесят другому(не без допомоги алкоголю).Інший,справжній комуніст(направду,без іронії,чесна та порядна людина),учасник славетного Параду Перемоги помер у злиднях в 1993 р.Його онучка(моя двоюрідна сестра),щоб якось прогодуватись продала всі його нагороди...
І мене,нащадка \"переможців\",нема-нема та й відвідує крамольна думка-а,може,даремно,коли був молодшим і була можливість не \"звалив\" куди-небудь з цієї країни? Хоча б в ту ж саму Німеччину.Тільки кому я там потрібен?
P.S. А тут???
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=423870
дата надходження 09.05.2013
дата закладки 17.05.2013
Моїх снів опівнічний вітер
Знов колише думок фіранку,
І наносить заморські квіти
На життя мого вишиванку...
Моїх снів срібнооке небо
Задивляється прямо в душу,
І шукає пісні про тебе...
Чи йому я коритись мушу?..
Моїх снів споконвічна тема-
Таємниче буття причастя,
Недоведена теорема:
Чи існує на світі щастя?..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425294
дата надходження 16.05.2013
дата закладки 16.05.2013
В доме твоем тепло. Сердце твое - очаг.
Я превращаюсь в воск, будет тебе свеча.
Ветер - бродячий шут, время - его струя.
Если отправлюсь в путь, будет тебе маяк.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319181
дата надходження 05.03.2012
дата закладки 16.05.2013
Палючий день, обідня мара.
І степ у ній немов примара
Завальсував на видноколі.
Зів’ялий мак, схилився долі,
Колоссям шелестіла нива –
Чекало все якогось дива,
Що принесе води краплину
Й зволожить ненаситну глину.
І чудо сталося зненацька:
Степного вітру вдача хвацька,
Хлюпнула в небеса свинцю,
Щез Сонця лик, і в хвильку цю
Яскраві спалахи грози,
Неначе чумаків вози,
Гримнули по вибоям хмар.
А два воли Вогонь й Пожар,
Дмухнули з ніздрів буревій,
Аж потом, дощ зірвався з вій.
Немов батіг хлистав кущі,
Прим’яв хліба, траву, хвощі.
З дороги справив джерело,
Що пінно булькало й гуло
До лощин, несучи бульки.
Ті ж, обернувшись на ставки,
Строкато хизувались в листі
Мов у коштовному намисті…
За мить – як не було грози!
До моря потягли вози,
За виднокола сивий кряж,
Негоди мокрої вантаж.
А з-під коліс гримких мажар,
Що їх тягли Вогонь й Пожар
Лиш тільки мряка здійнялась.
І рушниками розлилась,
Веселки виплетених кіс…
Так вітер воду в степ приніс.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=313676
дата надходження 13.02.2012
дата закладки 13.05.2013
На северном полюсе не считаются градусы,
А считаются люди, которые греют
Душу и тело, пускай даже статусом
В интернетах поставленным. Не все так умеют,
А жаль. Ведь "зима" не излечится пледом,
Толстовкой и кофе за книжкой отменной -
Когда одиночество тянется следом,
Невольно теряешь себя постепенно..
И что же для счастья вот так не хватает?
И вроде бы люди вокруг интересны,
Но что-то внутри это всё отторгает -
В итоге уж кажется всё бесполезным..
Я в поисках искры: мне пора разгореться -
Иначе иссякнет запал в никуда..
И каждый душой своей сможет согреться,
Ведь такая зима пропадёт навсегда.
30.11.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=297063
дата надходження 30.11.2011
дата закладки 13.05.2013
Ідуть дощі...
Настала осінь.
Салютів пелена.
А на душі-
тужливо зовсім.
Спасіння уві снах.
Та ні,не зовсім
в ній тужливо-
хоч трішки суму є.
Хоча-це зовсім
неважливо,бо
осінь настає...
Для когось зараз
дійсно осінь,
для іншого-весна.
А може ще в чиємусь
серці,на дні-
захована зима!
У кожного свої
турботи,щоденна
метушня.
Хтось поспішає
на роботу,а в
іншого-її нема.
Я впевнена,що
ще є літо у когось
на душі.
І що теплом
душі цієї-можна
зігріти цілий світ!
Кожна людина-
пора року,яка лиш?
Знає Бог.
Чому б нам
не спитати в нього?
Зробити перший крок?!
І враз,проб'ється
світло в серці,
в тужливу цю пору!
І запанує Бог у серці!
І неважливо-
в осінь чи в весну!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=334792
дата надходження 03.05.2012
дата закладки 13.05.2013
Вмирала матінка тихенько.
Спочатку мову відняло…
А діти заповіт скоренько,
Кому завод, кому село,
Кого з торбами попід тином,
Кого у найми закордон…
Їй обіцянки серпантином.
А смертне ложе – полігон.
Усі воюють аж до крові
За землю, гроші, ковбасу.
Об’їдки братові, мов псові.
Собі—навколишню красу.
А тих дітей, що справді люблять
Свою матусю більш за все,
На ешафот. А то погублять,
Як неньці хто з них донесе,
Що дехто жде її кончини,
Бо вже готовий заповіт:
Одним нема і сорочини,
А іншим з неба зореквіт.
Тому «піклуються» за неньку
Лиш «волохатії» сини.
Дасть Бог, спочине, то швиденько
У спадщину ввійдуть вони.
А ненька тихо помирала,
Молилась за своїх дітей.
Безмовно в очі зазирала…
Та ще знайдеться Прометей!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413542
дата надходження 28.03.2013
дата закладки 13.05.2013
Четверта ранку. Я і чашка чаю...
Вікно відкрите. Вулиці вогні…
Кого я все стою і виглядаю?
Не знаю… Сумно так мені…
Четверта ранку. Ніжна прохолода…
Весняний сніг під вікнами лежить…
А я не сплю… О, ні, мені не шкода…
Стою. П’ю чай. Смакую кожну мить…
Четверта ранку. Дощик накрапає…
Весняний вітер промайнув ледаче…
Ще мить і обрій знову запалає…
Й проснеться все, відродиться неначе…
Четверта ранку. Дощик накрапає…
Вікно відкрите. Я і чашка чаю…
Обнявши тишу, містом сон блукає,
А я не сплю… Світанок зустрічаю…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=410610
дата надходження 20.03.2013
дата закладки 13.05.2013
Ти можеш бути, крихітко, з ким хочеш:
(Однак мене взірцем не обирай)
Вдягти тунічку, йти собі між очі;
Зоставити сердешний неврожай.
Ти можеш стати, крихітко, ким хочеш,
Змінити все і всіх в своїм житті.
Знайти роботу з ранку до півночі,
Лічити зморшки після тридцяти.
Ти можеш вперто злитися на те, що
Я завжди мушу бути сам на сам.
Та справа не в тобі і, вже ж, не в тещі.
Хіба віддав би крихітку «за так»?
Чи ти кохаєш осінь, як раніше?
Колись, вона не мала переваг,
І дощова, й сади були бідніші.
Тремтливе листя мокло на очах.
І під рожевим сонцем розгиналось
Майбутнім попелищем для снігів.
Я звав тебе, а ти не відізвалась,
Плела собі віночок з кетягів.
Чи ти носила біле? – Пречудово!
Дивлюсь на вас крізь дірку вітража.
Я не знайду себе в твоїй промові,
Та ти завжди знайдеш себе в віршах.
Над серцем височіють частоколи
І ґніт не тисне у твоїй душі.
А я ніколи, крихітко, ніколи
Від щастя не писатиму віршів.
тра 2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=424024
дата надходження 10.05.2013
дата закладки 12.05.2013
Я говорила с тобой так долго –
горло не выдержало.
Господи, если ты еще помнишь,
кто Ты – всё – выслушай…
И не души – ты ведь знаешь, без голоса
даже продолжу
свой монолог, до тебя сквозь погосты
выкричу, Боже,
эту молитву – не сможешь закрыться
всеми церквами.
С курса сбиваются черные птицы –
это рыдаю
я – чтобы слышал и чтобы заметил
там, на постели
стылой, стерильной становится белым
теплое тело.
Белым становится – слишком до срока,
надо вернуть бы…
Я говорю с тобой долго и много –
с этой минуты
стану еще голосистей, как скальпель –
небо разрежу,
чтобы увидел: в убогой палате –
звонок и грешен –
воска податливей – ну же – потрогай! –
спит человечек.
Если ты мнишь себя знающим Богом –
глянь-ка – отмечен
вечностью. Только споткнулся нелепо,
лег и забылся.
Надо бы память вернуть, чтобы в небе
черные птицы
не затмевали твоих откровений,
ласковый Боже.
Надо бы, чтобы пустилась по венам
жизнь и подкожно
время текло, и ходил по планете
твердо – до срока.
Я докричалась. Плевать, что ответом
выжжено горло…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207729
дата надходження 25.08.2010
дата закладки 12.05.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 11.05.2013
Такими особливими моментами вночі,
коли лежиш поряд з людиною ніби незнайомою,
але такою рідною, такою бл́изькою твоїй душі,
хочеться ділитись всім своїм, хочеться ділитись навіть втомою,
хочеться згадати надсокровенне і надважливе.
Але чомусь ніхто не вірить, що ніч можна провести за розмовами.
згадай, як закохався в найкрасивішу дівчинку з класу,
чи як впав з велосипеда, і розбив коліно до м'яса.
згадай, як вперше кричав з балкону - п'яний, але щасливий.
згадай, як сотні разів обіцяв собі зробити усе можливе.
згадай, як хотів в Америку, стопроцентно наступного літа,
згадай, як запасався таблетками від нудоти і від бронхіту,
згадай непотрібні деталі, але зараз чомусь так вагомі.
згадай старенькі сандалі, що дарувала бабуся малому.
І не знати чому саме зараз, саме тут і саме вночі
захотілось усе розказати незнайомій і рідній душі.
Це без сумніву магія ночі, це солодкий запах відлиг,
щоб згадати усе, що захочеш, щоб сказати усе, що не встиг.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=424201
дата надходження 11.05.2013
дата закладки 11.05.2013
Заплакане автобусне вікно
Викривлює весь світ, дощем умитий,
Я бачу в нім зі спогадів кіно-
Осколки пам'яті, на крапельки розбиті...
Від поцілунку ще горить плече-
На ньому твоїх губ шалений опік...
А ця сльоза - не по щоці тече,
Вона змиває твій прощальний дотик...
І плаче дощ назовні і в душі...
Моя губа закушена до крові...
І я римую зломлені вірші,
З очима нерозквітлої любові...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414747
дата надходження 01.04.2013
дата закладки 11.05.2013
У бабусиній хатинці
Жив пухнастий сірий кіт.
У ночі він спав на спинці,
Вдень влягався на живіт.
Він любив сметанку їсти
І ковбаску смакував,
Молочко та рибку звісно,
Теж той котик полюбляв.
Він ніколи самотужки
Жодну мишку не зловив.
Лиш на хвостикові смужки
Від нудьги бува лічив.
Зажадає щось смачненьке,
Й нумо нявкати скоріш.
Враз у мисці щось свіженьке –
На мій котичок, поїж.
Він від ліжка і до миски
Крокував немов той пан.
Що з кота такого зиску?
Лиш нявчить, як горлопан.
Та бабуся все коточку
Дозволяла, що хотів.
Той же сало у куточку
Наминав та муркотів.
Ось одного разу миші
У коморі завелись,
І в ночі у повній тиші
Там тихесенько шкреблись.
Це помітив сірий котик,
Та нічого не зробив.
Повернувся на животик
І тихенько засопів.
Вранці бабця до комори,
За харчами подалась.
Ба! За що ж таке нам горе?!
І сльозами залилась.
Ну, а той пухнастий котик
Ще пів дня понудьгував –
Завурчав його животик –
І п’ятами накивав.
24. 12.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387490
дата надходження 24.12.2012
дата закладки 11.05.2013
Шкодую за цілим світом,
Що лишивсь в твоїх очах
Непізнаним, нерозкритим,
Розчиненим уві снах.
Не знаю чи випаде разом
Торкнутися спільних мрій,
Чи згасне ота відраза,
Що сповнює розум твій?
І гадки не мав ніколи,
Що так, розчинившись в злі,
Стопчу ромашкове поле
В душевній твоїй імлі.
Тепер наче звір блукає
І входить в моє життя
Неспокій, що душу крає
І зморює каяттям.
Та я й не плекав надії,
Що, навіть, в барвистих снах
Тебе обійняти посмію,
Нестиму знов на руках.
Єдине за що пробачити
Благаю тебе тепер,
Що вчасно не зміг побачити
Межу твоїх тонких сфер.
Що догорівши в полум’ї
Згасаючих почуттів
Вписав ім’я твоє, подумки,
В когорту порожніх слів.
Шкодую за цілим світом,
Що лишивсь в твоїх очах
Ім’я твоє ніжним цвітом,
Рясніє в моїх сльозах.
11.05.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=424132
дата надходження 11.05.2013
дата закладки 11.05.2013