Людина нібито не літає,
а крила має. А крила має!
Вони даровані кожному з неба.
А може літати нам просто не треба?
Щоб тіло злітало - не в тому вся суть,
можливо ті крила лиш душу несуть
далеко у небо у щастя хвилини,
можливо для цього вони у людини?
У кожного є, та не кожному треба,
не кожен з нас хоче злетіти до неба...
А дехто насмілився і - полетів,
світ іншим побачив, світ новий відкрив.
З собою нас кликав, до нього пристати,
та що тут подієш? - не вмієм літати...
Не вмієм... не хочемо вірити в диво,
а мрія над нами кружляє зрадливо...
Лиш ті, що забули про сум і ниття,
злетіли й побачили інше життя.
Їм пам*ятник люди до неба звели,
і всі пам*ятають: Великі жили.
Та треба лиш вірить, що зможем злетіти,
по іншому думать, по іншому жити...
Бо нині у снах тільки вільні буваєм,
і птахом прекрасним себе відчуваєм.
Хоч крила прекрасні, незламнії маєм,
але не літаєм. Нажаль не літаєм......
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=400069
дата надходження 11.02.2013
дата закладки 24.09.2017
Моя дівчинко, світла і мила,
Я за фахом ніхто, але все ж…
Я тобі намалюю крила,
Щоб не знала кордонів і меж.
Слова собі все занотовую…
Хоч у нас й паралельні світи,
Але я підштовхну тебе, спробую…
І тихенько шепну «лети!».
Скоро літо розквітне барвами…
Ти життя моє дуже змінила,
Я заїду додому і фарбами
Намалюю усе ж тобі крила…
Все, що було – сховаю за хмарами…
Мені соромно. Віриш/ні?
В мою душу влізали примарами
Демони люті й страшні…
Але час все до болю правив –
Він тебе змінив. Я змінився…
Хм… Ти стала ще більше хитрою,
А мені мудрий сон наснився.
Хоч усе, чим я можу пишатись –
Це звання «випускник гімназії»,
Та дозволь мені приєднатись
До польотів твоєї фантазії!
Крізь мільйони бітів і байтів
Мою душу ти зачепила…
Я – лише людина із сайтів,
Та дозволь намалюю крила!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=576358
дата надходження 22.04.2015
дата закладки 24.09.2017
Як тебе не любити, скажи, як тебе не любити?
Як не чути твій голос у слухавку зранку щораз?
Як не жити тобою, скажи мені, як же не жити?
Як не мріяти, люба, про каву, про побут, про нас?
Як не бачити щастя, про котре давно уже мрію?
Як мовчати про те, що ти пахнеш, як пахне зима?
Як прожити без тебе, скажи, в цьому світі зумію?
Як прокинутись зранку і знати : я сам; ти – одна?
Як прокинутись зранку і знати – тебе не існує,
Усвідомити те, що ти – просто лиш самообман?
Як собі пояснити, що щастя душа не відчує,
І що серце холодне вже більш не повірить словам?
Помираю з тобою, а ще – помираю без тебе.
Серце рветься з грудей, я все стримуюсь, та закричу…
Мені в землю холодну, тобі – у далекеє небо.
Я кохаю тебе! Ти не віриш? Ну що ж, я мовчу…
Як тебе не любити, скажи, як тебе не любити?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=555762
дата надходження 30.01.2015
дата закладки 22.09.2017
За 10 миль від снів твоїх спинюсь,
налию рому зовсім небагато...
Я ж не спізнюся, ні? Я ж не спізнюсь
до тебе, найрідніша моя втрато?
За 10 миль від дотиків долонь,
За 3 секунди до твоєї мрії
Не охолонь, прошу не охолонь!
Ти ж бачиш - у руках моїх надія!
Бери, тримай, сховай її від неба!
Цінуй! Цілуй! Лети зі мною... Падай!...
Або ж без мене... Що тобі ще треба?
Сама? ну що ж - про мене часом згадуй!..
Я тут заллюся ромом і засну,
за 10 миль від осені сховаюсь.
Чекати буду тебе і весну!
І ви прийдете!.. Вірю. Сподіваюсь...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623464
дата надходження 24.11.2015
дата закладки 22.09.2017
- Дивлячись в даль, розумію як сильно,
Як невимовно я хочу до тебе.
Ти ж найрідніша моя, неймовірна,
Ти божевільна, та ти мені треба...
- Дивлячись в небо я бачу, як море
Тоне в тумані моєї печалі.
Серце замучене, сонне і хворе
Пошепки знову питає "що далі"?
- Далі? Не знаю... Ми втратили небо,
Втратили вічність, в обіймах дощу.
Та повертайся, я хочу до тебе...
Стань мені всесвітом, знову. Прошу...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628407
дата надходження 13.12.2015
дата закладки 22.09.2017
Чи варто малювати мрії? Чи варто жити?...сонце світить...
Нас завтра будуть запевняти, що це даремно, ми ж не діти.
Нас світ триматиме за руки, і не відпустить нас тяжіння...
Пісні прекрасні - просто звуки. Тоді навіщо? Де спасіння?
Світ став залежним - гроші, пластик. Залежність нам не подолати.
Усе зітре суспільство - ластик. Навіщо ж мрії будувати?
Не знаю, та малюю казку... У небі між зірок ночую
Комусь кричу: "Прошу, будь ласка!"... Можливо хтось мене почує?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629395
дата надходження 17.12.2015
дата закладки 22.09.2017
Я кохаю тебе до нестями...
Ти пробач. Наче тінь на зап*ястях
Я зникаю... Вогонь, що між нами -
Він тобі не приносить щастя.
А для мене єдина втіха-
Твої очі аби горіли,
Щоб сміялася тихо-тихо...
Але щось ми не так зробили...
Я іду. Я програв цю битву...
Обладунки спалю назавжди.
Цей твій погляд - по серцю бритва.
Ти пробач, я кохаю. Справді...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634447
дата надходження 09.01.2016
дата закладки 22.09.2017
Ніжно-ніжно торкають руки,
Ледве чутні беру акорди..
Ти невдало так стримуєш звуки.
Ти така неприступна... Горда?..
Від сьогодні я - твій маестро
Ми у дивній, німій агонії.
Без сторонніх очей, без оркестру,
І ми створим найкращу симфонію...
Твої струни під ніжною шкірою
Забринять від німих дотиків.
Ця мелодія, певною мірою
Залишає обом опіки.
Але нас це лише збуджує...
Помираємо... Знов агонія...
Ну невже хтось людей засуджує,
коли пишуть вони симфонії?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636595
дата надходження 17.01.2016
дата закладки 22.09.2017
- Не тримай, відпусти! Бачиш - падаєм двоє!
- Але ж є парашут, він один, та нехай...
Пам*ятаєш, як мріяли разом з тобою?
І ми будемо разом! Прошу, зачекай!...
-Ні, пробач! Це остання моя насолода,
Це останній політ. Він, зазвичай, без крил...
Але ти не сумуй, я прошу тебе, згода?
Просто надто багато уже в мені стріл...
Я багато літав, та не знав всеї правди,
Коли з кимось летиш, поєднавши світи -
Шансів вижити мало без жертви. Так завжди.
Я кохаю тебе і прощаюсь. Лети!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637870
дата надходження 23.01.2016
дата закладки 22.09.2017
Зорепади розбили вщент мій маленький простір,
Доки я безнадійно мрії ховав у кишені…
З мене досить. Стомився. Я буду чинити опір!
Я би мріяв і далі, та зорі якісь навіжені…
Зорепади пронизують все: від початку – до старості.
Я раніше загадував – нині усе збулося…
Уявити не зможеш (о, скільки було мені радості) –
Цілував тебе вперше, вітер торкав волосся…
Так, ти також частинка моєї незримої вічності,
Але ти не сердись. Це ж лиш доказ – не дарма падають!
Мріє-зорі летять, наче символ жаги до величності.
Всюди хаос панує… А я, вже в останнє загадую.
Наші мрії летять. Кожна мрія – окремий постріл
Розібратися треба, хто ми: стрільці чи мішені?
Зорепади розбили вщент мій маленький простір,
Доки я безнадійно мрії ховав у кишені…
#Дід_Михалич
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676428
дата надходження 06.07.2016
дата закладки 22.09.2017
[color="#ff8400"][b][i]Зорі пливуть у безмежнім океані любові,
мов діаманти, блищать серед сапфірних морів,
у найпишнішу корону всесвітню навіки закуті,
покриті неземним сяйвом далеких вогнів.
Вічність зорепадних хвиль, примхи далеких галактик,
бурхлива ненаситність чорних дір та їхніх нащадків,
величезних квазарів, як гейзерів виплеск морів,
місячне сяйво, мов острів, серед буйних штормів.
Зорепади, мовно золотосяйні, небесні дощі,
талантів прекрасних, райських Едему садів,
кружляють над нами у міріади далеких світів,
пролітають крізь наші серця, зігріваючи їх.
І час затихає, миті зникають серед думок,
ти зустрічаєш цей океан, кожну ніч знову й знов,
а він все тебе колихає, мов малечу, якій потрібна любов... [/i][/b][/color]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685248
дата надходження 22.08.2016
дата закладки 22.09.2017
(ремейк)
Між нами ніжність
Пристрасть дотиків
Вогонь незгасний
У серцях
Приємний безлад
І смішна іронія
В твоїх чарівних
Сонячних словах
Яскраві зорі
В наших поглядах
На перехрестях
Сліпих доріг
І зорепадом
Сонця грона
У блискітках
Твоїх зіниць
Вулкан магічний
Пристрасть і кохання
Туманом спогади
Накриють сліз росу
Промінням сонячним
В душі залишиться
Та мить з минулого
Що в серці я несу…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=688723
дата надходження 10.09.2016
дата закладки 22.09.2017
Ми милувались в небі зорепадом,
На нас дивився він із висоти.
Я пригорталась так до тебе радо
І ніжно пригортав до себе ти...
Зорепад, зорепад, яке дійство у небі казкове,
Зорепад, зорепад, заспівай мені знов колискову.
Хай розквітне мов сад і підніметься високо в небо,
Я спішу зорепад на побачення знову до тебе...
Ти цілував мої коханий губи
І ніжно шепотів мені слова.
А я відповідала тобі любий
І посилало небо нам дива...
Зорепад, зорепад, яке дійство у небі казкове,
Зорепад, зорепад, заспівай мені знов колискову.
Хай розквітне мов сад і підніметься високо в небо,
Я спішу зорепад на побачення знову до тебе...
Ти дарував мені своє кохання,
Гаряче що палало у душі.
Були ми з зорепадом до світання,
Вмивалися росою шпориші...
Зорепад, зорепад, яке дійство у небі казкове,
Зорепад, зорепад, заспівай мені знов колискову.
Хай розквітне мов сад і підніметься високо в небо,
Я спішу зорепад на побачення знову до тебе...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746940
дата надходження 20.08.2017
дата закладки 22.09.2017
Темна нічка землю шаллю вкрила.
А по ній — сріблястих зір стіжок.
Ми удвох під цим зірковим пилом
На тоненький дивимось ріжок.
Соловей співає про кохання,
Почуття у душах — в унісон.
Час сплива у ніжному мовчанні.
Ніч травнева — світлих мрій сезон.
Яблуневі квіти пахнуть медом...
Ти мене міцніше пригорни.
Ми удвох під зоряним наметом,
де кружляє музика весни.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730655
дата надходження 26.04.2017
дата закладки 22.09.2017
Зоряна насіялась дорога.
Тиша. Свіжість. Досить для душі.
Ходить серпик місяця-дворога
У вугільно-чорнім кунтуші.
Обрій тішить хмарними човнами
Що везуть із вирію красу,
Пахне небо вічністю і снами
І земля виплакує росу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731424
дата надходження 01.05.2017
дата закладки 22.09.2017
Зоря як мрія недосяжна
У темному нічному небі,
Її так ловить погляд
Поміж мовчань.
Розкаже зірка,
Що десь далеко вгору
Піднялось щастя
Притрусило зоряним пилом
Чумацький шлях,
Щоб піднятись по ньому
Могла високо мрія.
Та важко утекти
Тим шляхом.
Здалося - крапелька відваги,
Горить маяк.
Не так.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741109
дата надходження 08.07.2017
дата закладки 22.09.2017
Нічне небо зірками сяє,
як море бездонне,пірнути благає.
До нових планет у інші світи,
аж манить людину-до мене лети.
Я літньої ночі,диалюсь до гори,
до зірок я хочу-у інші світи.
Хочу знати,чи хтось там живе-
а може тепер,він бачить мене.
Зірки засяяли,ще яскравіше,
тепер стало,все мені,вже най ясніше.
Це хтось з планети,побачив мене-
він зараз на землю,привіт лбдям шле.
Наспрваді до них,я злітати не можу,
немаю ракети-а я дуже хочу.
На космічній ракеті,взлітать до небес,
до свої сусідів-до сусідніх планет
Але прийде час-будем літати,
сусідів з космосу будемо мати.
Один-одного ми,будем вітати,
та між планетами будем блукати.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748041
дата надходження 27.08.2017
дата закладки 22.09.2017
А ми зустрінемось з тобою поміж зір,
Там, де галактика народжується знову,
У більш високу та небачену основу
Дає початок нам в незвіданий безмір.
Чарує світочем очей твоїх Ефір,
Сузір'я з'єднують дорогу цю шовкову,
Шляхами прядива я поклоняюсь слову,
Але затягує стежки до чорних дір.
Тебе побачити – знайти святу опору,
Немов полинути, як Феніксом, угору,
Згорівши миттю, закінчити зорепад
І стати вічністю для сонця, й розітнути
Цей світ, частинками зробивши сонцепад,
Вогнем осяяти, любов'ю огорнути.
© Володимир Верста
Дата написання: 12.08.17
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745838
дата надходження 12.08.2017
дата закладки 22.09.2017
шляхи розходяться, та зберігаються зв'язки,
тому, мабуть, прощатися не варто,
бо в кожній точці зоряної карти
тебе відчую я, мене підхопиш ти
сама розлука утрачає справжність й сенс,
вона - ілюзія із відстані і часу,
а серце, уподібнившись пегасу,
куди завгодно дух перенесе
галактики стикаються і точитися війна
руйнівників і тих, що світ щодень цей творять,
а тільки віра творить з нас героїв,
нехай тебе убереже вона
ми знов розходимось, лежить безмірний шлях,
в святилищі душі для тебе вічне місце,
чекатиму від тебе добрих вісток,
а ти читай про мене по зірках
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713362
дата надходження 20.01.2017
дата закладки 22.09.2017
[b][i][color="#0900ff"]Близько, я, одвірка;
Тиша навкруги...
Впала з неба зірка,
На оці сніги...
Зіронька маленька,
Справжня дивина!
До душі рідненька,
Та чомусь журна...
Тайн в тобі чимало,
Чом мовчала ти?
От тебе не стало,-
Де тебе знайти?
Як мені без тебе?
Чудо із чудес...
Плаче синє небо...
Ти - краса небес.
25 12 2016 р
Вікторія р
[/color][/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708675
дата надходження 26.12.2016
дата закладки 22.09.2017
Розгорнула нічка зоряні полотна,
Заколола в коси місячну дугу.
Плаче край віконця дівчина самотня.
Чи живий коханий, чи її забув?
– «Ніченько-чаклунко, зорі твої очі,
Споглядаєш ними ти усенький світ.
Про свого милого правду знати хочу;
Хай мене побачить у своєму сні...»
Помутніли зорі, в хмари заховались
І скотився місяць в росяну траву.
Шепотінням вітру ніченька озвалась:
– «Більш його не буде: назавжди заснув...
Не сумуй, не треба, порадій за нього:
Твій тепер він Янгол, он його зоря...»
Й дівчині з-за хмари, з полотна нічного –
Усміхнулась ясно зірка-янголя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707860
дата надходження 22.12.2016
дата закладки 22.09.2017
плакала я і дощ
плакав зі мною поряд
плакали вдвох отож
не від біди чи горя
плакали просто так
сльози кропіли долі
що то за дивний знак
в сій світовій юдолі
може то ми брати
в баченні сонця й неба
з тими дарма на ти
що лиш на ви би треба
може то ми такі
щирі і малослівні
сльози лише гіркі
лити під ноги вільні
ну та бо й що сльоза
ся на долоні тиші
поки впере гроза
дощ плакав я і вірші
25.05.16 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668220
дата надходження 25.05.2016
дата закладки 23.11.2016