Не знаю де початок слідів твоїх зі слів
Стоятимеш на чатах
Стоятиму в воді
по поли по коліна без броду й берегів
Зсередини по серцю з-під каменя вода
долонями у воду
то прісна то гірка
стікатиме сльозою – тривожна і тривка
Не знаю де мовчати навчилися дощі
Серед води, як риба
Серед людей – в тобі
стояти і сміятись, тонути чи плисти
На чатах прочитаєш сліди мої - листи...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704348
дата надходження 02.12.2016
дата закладки 25.02.2017
Засинай на піску
Відчувай меланхолію тиші
Ребрами рук намалюй мені вітер на схилі
Треба мовчати і поклонитися тричі
І тихо украсти з долонь твоїх яблука стиглі.
Засинай на воді
Заколисує магія майя
Риби що тіло цілують упилися болем
Ти не потонеш. Віддайся і я упіймаю
У сіті, у світлі - з волосся, щоб пахнути морем.
Засинай, помовчи…
Ти — вітер і біль. Притулися
до холоду шовку чи м’якоті теплого тіла
Я – лиш пісок у безодні води
Я – у тисняві
…тільки на мить із тобою заснути хотіла.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639181
дата надходження 27.01.2016
дата закладки 25.02.2017
Дихає дерево – трепетна таїна
Вмилося тіло миром і медом
Руки бубнявіють липовим маєм*
Древо до древа…
Коси у корені…
Благословляє вечір і вітер
Руки впокорені, очі впокорені
липовим цвітом
Липовим літом...
Чути як всотує голод і солод
Волога земля під тілом вологим
Видіти небо навпроти…Нагода
поговорити із Богом
Понад деревами,
поміж обіймами
літнього вечора й дикого маю
Дихаєш вільно.
Боже, як вільно…
Таїна…
Май( замаїти) - зелень, квіти, гілля липи, якимим заквітчують оселі на Зелені свята.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663770
дата надходження 04.05.2016
дата закладки 22.02.2017
у мене є одна людина
що любить мій запах
котра постійно чекає мого приходу додому
мов відданий друг людини котрий має хвоста
вона ніколи не хотіла бути першою
повторювала аби я одягався тепло коли буду йти
казала що їй ніхто не присвячував віршів
що люблю дуже рідко і тихо а
ще взагалі не вірую тепер у взаємність
має кілька щирих та відданих і цього достатньо
я чекала тебе вчора
а ти рапотово зник мов сон
я ж хвилями хвилювалась
коло твого берега тремтливістю
але ти не відчув мого шумовиння
але все ж коли вона
собою наповнює океан по вінця бокалу
я немаю жодного шансу
аби дослідити його повністю
і це не може тішити вічного мандрівника
котрий немає спокою
бо вже втратив усі
карти та орієнтири
бо вже все було відкрито до нього
лиш вона суцільно виткана із таємниці
і поки існує ця мить
і поки існуєте ви
так бери її та цілуй
так бери її та люби
у мене є одна людина
котра любить мій спокій
завжди зберігає його як важливі фотокартки
як найцінніші спогади котрі не стираються часом
і повторює що осінь це пора для роздумів
і меланхолії яку кожного ранку можна доливати до кави
що найвадливіші люди завжди поряд
що вірні друзі це довгий сон тепле ліжко і товсті книги
які можна ковтати залпом до ранку
що час нам принесений в дар для добра і мовчання
але все ж коли вона поверталась додому
втомлена й розхристана
вривалась мові вітер що прочиняв протягом вікно
я знав що ось він рай
ось короткий наркотик
стоїть перед тобою з протягнутими руками
просить тепла
просить весни
і поки існує ця мить
і поки існуєте ви
так бери її та цілуй
так бери її та люби
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708143
дата надходження 23.12.2016
дата закладки 23.12.2016
Вона знає про втрати і знає про надбання,
Знає, що пам'ять – це все,
Що без пам’яті зовсім нічого нема,
Що любов пам’ятаєш так,
Як пам’ятаєш лице,
І волосся довкола її лиця.
Що любов, насправді, довша
За смерть, довша за лють,
Що варто чекати завжди,
І ніколи не можна забути
Мереживо її теплих
Судинних рун,
І серця
Ніжну
Тривожну
Присутність.
Що тобою і мною
Говорить один і той самий
Бог,
Кладе до серця спів,
Кладе до вуст слова,
Але все одно
Не вистачає слів,
І пам'ять стає легкою,
Наче сніг,
Що так личив їй до лиця.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684827
дата надходження 20.08.2016
дата закладки 28.08.2016
І небо буде ламатися над їхніми стомленими головами,
І падати їм до кишень, і світитись до них з середини,
Як пісок, котрий займається з місячним світлом
І горить до ранку у темряві.
Так і ти, йтимеш під надламаним небом, наче до сповіді
З флягою біля правого підребер’я, з тугою в грудях,
Чоловік без страху і жінка без совісті,
Стільки води між вашими континентами,
Стільки любові у повітрі над вашим ліжком.
Котра ти в нього? Напевно, що перша –
Бо він нічого не знає про втому і ніжність,
І доки горять опівнічні зорі,
І він тримає тебе за лікті,
І ліпиться з дотиків
Простір
Над вами:
Тобі ніколи не було
Краще,
Тобі ніколи не буде
Гірше.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683292
дата надходження 12.08.2016
дата закладки 28.08.2016
Вже навіть по тому, як різко змінилася твоя хода,
Як ламко зірвався подих твоїх грудей,
Як міцно тримаєшся ти за любов,
Якої в тебе вже майже нема,
Як ти все частіше згадуєш
Його лице,
Вже навіть по тому, що минулися з ним роки,
І стільки журби минулося з ними разом,
В тобі залишився голос як течія
Від ріки,
І в тобі залишилась мова
Невимовлена ще нікому,
Вже навіть по тому, як ти бережешся слів,
Як навмисне збираєш у серце гільзи
Та кулі –
Скільки б у тебе не було
Чоловіків,
Ти завжди збираєш
Того одного
Докупи.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679762
дата надходження 23.07.2016
дата закладки 24.07.2016
Є щось набагато страшніше за усі ці перестороги,
За втрати, які відходять, за здобутки,
Які не можна забути,
За усі перемоги,
Бо врешті тільки любов
Залишається в нас найдовше,
І врешті тільки любові
Так не хочеться оминути.
Тому хай тече кожна ріка, кожна із течій рік,
Хай дерева вплітаються у їх водянисте
Тіло,
Як часом у жінку вплітається чоловік,
Як рідко жінка вплітається в чоловіка.
По тому хай мокнуть вузли,
Хай кріпиться їх поміст,
Хай змінюється їхня доба
Із осінньої
На безперервну,
І перейменовуючи міста,
Або хоча б деякі з міст,
Наповнювати їх змістом,
Наповнювати їх серцем.
І куди б не піти – то не менше сотні доріг,
Сотні шансів померти
І сотні шансів забути,
Все завжди починається з рік:
Спочатку тривають любові,
По тому тривають розлуки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677455
дата надходження 11.07.2016
дата закладки 12.07.2016
Їй найбільше подобалось змінювати маршрут,
Рухатися проти течії, і навпаки
Залишаючись в котромусь із міст
Понад третю добу,
Вона завжди переживала,
Що її знову знайдуть,
Якщо не всі, то хоча б
Колишні чоловіки.
Її завжди лякали втрати, але не ті,
Котрі ставлять жінок на коліна, або хоча б
Від яких кровоточать ясна,
Болять хребці,
Від яких їй хотілось не прощення,
А розправ,
У неї часто боліло горло,
І важко давався спів,
І окрім конституційних
Жодних суміжних прав.
І окрім зовсім далеких, жодних
Рідних чоловіків, хіба ті,
З якими вона зимувала,
Ховалась до них в живіт,
А потім з весною
Проростала із їхніх
Тіл,
Як проростає любов
Із мякоті кам’яного
Вугілля.
І майже завжди зриваючись
Із ще ненасиджених місць,
Рухаючись на схід
Здебільшого пішо,
Вона говорила, що
Вчасно піти – це
Найкраща можливість
Усім
Нам
Позбутися пам’яті,
А значить – оминути
Найгіршого.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667209
дата надходження 20.05.2016
дата закладки 27.05.2016
Весни приходять незримо, навіть незрячі
Жінки відчувають, як тягнеться їхнім тілом
Любов, що Господь її для нас уже передбачив,
Завбачливо звівши докупи усіх своїх
Пасажирів.
Завбачливо давши серце, легені та шкіру
Таку прозору, мереживно-опівнічну,
Таку вологу, що контури її тіла
Мені часто нагадують моря
Непересічну віддаль,
Плеса його чорну м’якіть, плямисту блакить,
Дитячу бентежність рук,
Виноградний живіт,
І жінка моя, що сьогодні
Зі мною спить,
Зникає на ранок, наче відплив,
Розчиняючись серед снів.
Не варто знати причин, пам’ятати імен,
Господь виведе нас до одного з своїх
Берегів,
І з того боку стоятиме жінка із таким
Проваллям очей,
Що скільки б не було морів –
Торкатимуться колін.
І він скаже: «Бери її та люби,
Ось тобі розум на помилки,
Ось тобі серця намагнічений гвинт,
Ось тобі ребра, щоби його у собі
Носив,
Ось тобі голос, щоби не
Вистачало слів,
Ось тобі її груди, щоби
Дихати на глибині,
Ось тобі смерть,
Якщо не вистачить
Сил,
І ціле життя, щоби вона
Сумнівалася у тобі».
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661771
дата надходження 24.04.2016
дата закладки 29.04.2016
І коли вже зявляється сонце за чорним плесом,
За животом води,
Жінки виходять на берег,
Сухі мов риби,
Несуть у руках дітлахів, ідуть здалеку,
І кроки їхні такі ж знесилені і водночас
Легкі,
Наче Господь ступає за ними
По сліду.
І в кожної з них є серце, гаряче і повне,
І темна печаль, що вгризлася їм під
Нігті,
Біловолосі діти народжені із любові,
Глибоке гілля легень
Із морського повітря.
Все життя ми рухаємося по сліду, - говорять
Вони уночі, -
Все життя ти когось ведеш за собою,
Все життя ти шукаєш розради і втіхи,
Сніги, що народжуються зимою,
Легкі, наче здобич, легкі
Й непомітні,
Найважче із пам’яттю та любов’ю,
Їх ніколи не зрозуміти.
Не варто знати усі витяжки та ходи,
Достатньо того, що ми рухаємося
Уздовж берега та води,
Що наші серця самостійно вказують
Нам маршрут,
Що наші втрати – це частина наших
Здобутків,
Що є речі, які вчасно вдається забути,
І є місця, де нас постійно ждуть.
З чого складається це життя?
Із обличь, вирваних голосів,
Спокою та напруг,
Щастя та боротьби,
Б’ються серця,
Торкаючись ніг,
Народжуються сніги.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655987
дата надходження 31.03.2016
дата закладки 31.03.2016
Мені знадобиться уся твоя витримка, геть уся,
Можеш не брати набої – візьми води,
Хай чорне тепло зсідається на твоїх вустах,
Хай сніг продовжує падати,
Хай рипить.
Важливі не втрати, важливі не надбання,
Важлива можливість рухатися вздовж ріки,
Озиратися, як вода тягнеться, наче волосся
Вплітаючись в тім’я цупким
Паперовим ім’ям
На кожному плесі
Рибячої луски.
Вичитуй кожну літеру її плеч,
Біле латаття колін,
Як ніч нагріває любов’ю тіла ламкий метал,
Як сходить сонця розпечений спів
Довкола її повік,
А потім злегка
Торкається живота.
Тому рухайся тільки за мною, до сліду слід,
Ступай у розпечений сніг,
Оминай химер,
Що може бути страшнішим за смерть,
Яку ти завжди беріг,
І навіщо, скажи, ти і досі
Її бережеш?
Смерть стосується тільки мене, - каже він, -
Тільки мене,
Память, навпаки, стосується нас обох,
І я боюсь, що Господь, розуміючи все,
Розведе нас, наче наголоси та розділові.
Смерть існує для того, щоб незважаючи
Навіть на це,
І врешті, не звачажаючи ні на що,
Ніхто із нас не залишився
Без любові.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654082
дата надходження 24.03.2016
дата закладки 29.03.2016
Вона приходить до нього вночі,
Добре знає, де він ховає ключі
І кожне з своїх попередніх життів,
Спробуй вичитати чоловіка лише
По його обличчю,
І по травмах в його хребті.
Навіть якщо ріки течуть невідомо куди –
Можна рухатися вздовж берегів,
Обходити пастки, змінювати маршрут,
Навіть по смерті я відчуваю,
Як у тобі болить
Неперегоріла любов,
І як б’ється об теплість твоїх грудей
Серця дзвінкий парашут.
Тому приходь, приходь до мене вночі,
Я кожної ночі залишаю на місці ключі,
Я кожної ночі чекатиму твоїх слів,
Говори першою,
Бо тільки Господь, який тебе сотворив,
Знає про справжню ніжність,
З якої витканий твій живіт:
Пагону й стебел,
Вологості й снігу,
У кожній любові завжди заховано
Пекло
Окремо для жінки,
І вдвічі для чоловіка.
Срібна риба сниться тобі все частіше,
Чорне сонце ззовні нагадує місяць,
Тільки вночі, коли він залишає
Тебе абсолютно без кисню,
Спробуй вичитати його обличчю,
Свого єдиного чоловіка.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653159
дата надходження 20.03.2016
дата закладки 21.03.2016
Ніч затихає, спукається на лиман,
Тішиться море так, що аж тріскає лід,
І поки ідуть сніги – триває зима,
Падає сніг,
Падає сніг.
Б’ється перекоти-серця важкий болід,
То замовка, то розривається знов,
Життя завжди починається у животі:
Спочатку з’являється голос,
Потому з’являється мова.
Твердне рука, тупиться зір, хребет
Розвя’зується, наче недбалий шов,
Пам’ять, насправді, ніжніша за
Будь-яку смерть,
Не говорячи про любов, звісно,
Не говорячи про любов.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650489
дата надходження 10.03.2016
дата закладки 12.03.2016
Він різьбить сопілки із очерету й сухих дерев,
Лагодить риболовецькі човни,
Ловить рибу, велику рибу, проте
Щораз відпускає її за течією води.
Слухає, як на дні б’ються соми, наче вологі серця,
Б’ються кити, закручуючи свій вус,
Смерть говорить із ним лише лице до лиця,
Він говорить зі смертю не відкриваючи вуст.
Німі рибаки, вікна яких супроти морських побереж,
У їхніх жінок заціловані очі, солодка шкіра плечей,
Вони знають чого варта тиша, коли у ній двоє людей,
І кожен із них думає лише про одне і те ж.
Від того, що в тиші обмаль звуків – більше вологи і рук,
Більше намучених тіл, більше накусаних губ,
Навіть ніч, яка покриває їх, відводить свій погляд убік,
Тиша – насправді найбільш сокровенне між жінкою
І чоловіком.
Те, чого не видно в його очах, не варто ні слів ні імен,
Його єдині маршрути уздовж твоїх пульсуючих венул,
Ніжність, з якою ти схочеш мовчати,
Тіло, яке ти захочеш любити,
Коли стільки могла би сказати,
Що волієш не говорити.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=574185
дата надходження 13.04.2015
дата закладки 03.03.2016
І що з того чорного-чорного
Серця, не злого,
А перегорілого,
Жінко, у твоїх грудях
Шеренги спогадів
Серед яких проростає
Місяць,
Залишається тільки вижити
У цьому мінному полі,
Щоб мати можливість приїхати,
До тебе, моя мила коханко
Із третього курсу
Філологічного.
Але як його змусити, це чорне-чорне
Серце битися ще стільки днів
Навколо нічного причалу,
Ловити риб, які вистрибують
Із води за любовю
Та зірками,
Які не знають ще, що насправді
Любові немає над небесним
Плесом чи дзеркальною
Гладдю,
Що любов – це і є її серце,
Стомлене, але навіжене,
Дике, як лісові яблука,
Які ніколи не падають
На землю.
Так що, знаєш що,
Моє чорне-чорне серце,
Гарпунь свою червону печаль,
Зупиняй свою тугу,
Викидуй якір,
І заривайся з носом у
Землю,
Гупай об неї повільно,
Але щосили,
Бо в цьому житті – тільки
Змоги, щоб битися,
Тільки й слів, щоб
Любити,
Тільки й часу, щоб
Невдало померти.
І, може, навіть
Воскреснути.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640115
дата надходження 31.01.2016
дата закладки 05.02.2016
І та, що здавалася, грубою
Трохи тоншає-мякшає,
Така вже жіноча порода –
Не дати жодного приводу:
Холодна звязка ключів у долоні
Без його темно-мідного
Важчає,
І щось осідає у горлі –
Це тиша –
Вологістю,
Мишею.
І досі мовчить, бо що вона йому
Скаже, -
Що «досить» уже минулось
Що ось саме зараз «треба»,
Але прудкий, наче вуж, язик
Без жодних ознак життя,
На сонці лежить ледаче,
Наче зрубаний гільйотиною.
Хоч горло її накопичує,
Розминаючи ребра,
Сотню розмов
І тисячі вигуків.
Найбільша її перевага –
Здаватись щасливою,
Та чорт із ним, бути щасливою,
Жити щасливою з іншим,
Темно-лужна зима
Висіває сніги,
Які лиш із часом
Мякшають,
Й останні слова,
Які, наче кулі,
Гострішають.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638101
дата надходження 23.01.2016
дата закладки 25.01.2016
Хто та дівчина, яка по тобі покличе?
Хто та дівчина, яка по тобі зруйнує?
Чорне волосся, пологий контур обличчя,
Вологий живіт,
Вузький трикутник плечей,
Спробуй її не любити –
Піди, застрелися…
Ніхто тебе не почує.
Спробуй її не любити, хоча б уникати розмов,
В її голосі стільки приголосних
І нот,
В її тиші стільки кольору
І стільки смаку,
Бачиш порух її зіниць,
Тінь, що падає їй на груди –
Так зароджується любов
Поміж букв
На орбіті твого скафандру,
Посеред екліптики її губ.
Знаєш, яка різниця поміж
Витримкою і любовю?
Жодної!
Є тільки дівчина, яка по тобі покличе,
І дівчина, яка по тобі зруйнує.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636837
дата надходження 18.01.2016
дата закладки 21.01.2016
Коли вона кладе голову на мої груди
І засинає,
- За що ж ти мене, жінко, любиш, - питаю, -
Ти ж мене зовсім не знаєш.
- Що прийняв мене із моїм
Дитинством,
Моїми страхами,
Моїм первобитним гріхом, Адаме,
Моїм майбутнім супротивом,
Моєю печаллю,
Моїм нічним голодом,
Моїм розділеним навпіл серцем,
Що зародився в мені рибою,
Хоч ніколи не була рибалкою,
Що кожного разу, коли можна було б
Прощатися,
Ти мене пробачаєш.
Але в мені стільки люті і стільки
Жалоби,
Стільки ненависті, стільки злості,
Тут наді мною ще стільки роботи,
Стільки грубості,
Стільки точності.
Нащо тобі це глухе каміння,
Безводні криниці,
Підземні храми,
Память обрубує всі обличчя,
Навіть іконні тугі оправи,
Нащо тобі цих глибин, що
Знизу,
І цих висот, захованих
Глибше,
Кожного разу коротячи
Відстань
Між нас все одно
Залишається тиша.
Але
Ніколи не скажеш серцю – озвися,
Дихай вогнем, споюй дощами,
Чорної осені руда лисиця,
Лячно ступає між страху сичами,
Так і порізьблена вірність картата,
Туго бинтована тишею терцій,
Кожна любов починається з втрати,
Насамперед, спокою,
Насамкінець, серця.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633401
дата надходження 04.01.2016
дата закладки 06.01.2016
і більше нічого немає
окрім цієї пустої кімнати
і більше нічого немає
тільки зірка нічна
і тебе вже давно поряд немає
і немає кого вже шукати
бачу лиш смуток втомлений
бачу очі твої коли закриваю свої
і через тисячі літ ми неодмінно зустрінемось
ми зіткнемось очима
ми ввірвемось у всі вікна теплом
і не буде причиною нам побачитись знову
якщо ми заснемо сьогодні у різних містах
все рівно ми прокинемось вкотре разом
і ця відстань що між нами існує
давно вже не відстань
і ця вірність що між нами була
давно вже не та
і ця любов що між нами лягала
давно вже не щирість у наших словах
і мабуть ліки існують одні
це просто перегорнути сторінку
коли зігрівав твої руки своїм вогнищем
коли вдивлявся у очі цим сонцем терпким
я ковтав твій голос
твій подих
твій щем
тихо так
серце мовчить і пече
заповни цю тишу своєю присутністю
скільки у тобі жило мого натхнення?
скільки віршів тобі написано було?
скільки мовчанок западало між нашими ребрами?
скільки мене у тобі
і тебе у моєму серці?
ти можеш будь-коли просто піти
вкотре вдихаю тебе у себе
мені властиво швидко забувати
мені властиво любити тебе завжди
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630400
дата надходження 21.12.2015
дата закладки 21.12.2015
Коли немає наслідків, немає причин,
Тільки важка робота, короткий почин,
Вистуджені легені, хворі кисті
руки,
Залишитись самому страшніше,
Ніж залишитись ні з чим.
Знати усе, не відавши всіх таємниць,
Відчувати прихід, пульс крові,
Помутніння в зіницях,
Старість – найгірший убивця,
Не маючи інших причин.
Чекати змін, будуючи міст-мости,
Холод кладе до рук любов,
Страх позбавляє не сил,
Страх позбавляє зусиль,
Наближуючись до смерті
Продовжувати рости,
Говорячи тихше,
Змінюючи голоси.
Не подолавши жодного з слів,
Памятаючи кожну втрачену кров,
Тільки сніги лежатимуть серед снігів,
Переплітаючись наче спів,
Висвічуюючи любов.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623935
дата надходження 25.11.2015
дата закладки 25.11.2015
вона любила похмурі затінення
що лежали за деревами і будинками
теплі протяги його видихів
а також лежати у солодкій росі
яка от-от воскресне від поцілунку
сонячного проміння
зранку він ішов тихо і втомлено
а повертався із наближенням близькості
волосся її пом'ялось
від вітру мов постіль у ліжку
і ніжність проступала у його руках
ніби під очима трухляве каміння
тіло її витрушувало запахи
мов свіжі змелені спеції
кров рухалась і вібрувала
наче шкіра яка відчуває
швидкоплинне наближення доторку
його невагомих поглядів
які світили у неї рентгенами
ти народжуєш пізно цю відданість
ніби пліснява яка з'являється боязко
від надмірної зволоженості під очима
дощі
і ніжність
ніжність
і дощі
ми разом приросли
ніби із одного серця
ніби з однієї крові
ми любимо
а отже ми живі
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428606
дата надходження 31.05.2013
дата закладки 19.11.2015
Поміж тим, що я хочу тобі сказати,
Поміж тим, що ти чуєш і бачиш,
Знаходиться жінка, якої я не пробачив,
З усіма смаками і губною помадою
Кольору хакі.
Завжди готова до військового протистояння,
Завжди готова до капітуляцій у випадках
Затяжної облоги,
Від диявола у неї смолисте волосся,
Від батька – очі,
Вилиці – від любові.
Про що вона говорить вночі зі своїми
Тінями й предками,
Яка музика розриває її нічні
Покривала,
Що вона відчувала кожного разу,
Коли народжувалась
І коли помирала.
Коли я помираю, - каже вона, - все
Починається вкотре:
Триває жовтень,
Від холоду
Лущаться жолуді,
І небо затягує рану,
Приймає наркотик
В якості обезболюючого.
Коли я народжуюсь, все
Відбувається як і тоді:
Життя – це коли ти рухаєшся
По прямій,
Смерть – коли рухаєшся по дузі,
Вся різниця – на якій
Глибині,
В наскільки прісній
Воді?
Сіль простелить тобі маршрут,
Сіль залишить на тобі слід,
В кожному з нас проростає Брут,
Слава Богу, поки цивільний.
Тому слухай мої слова,
Бо поміж тим, що я вже сказав,
І поміж тим, чого ще не говорив,
Снує жінка, яку я недокохав,
І через те –
Зненавидів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617466
дата надходження 31.10.2015
дата закладки 02.11.2015
Вона приходить вночі і ламає йому хребет,
Наче живу рибину до обіднього столу,
Висмоктує з нього сіль, а йому завжди
Хочеться ще
Її голосу.
Він потерпає вночі під гулом її баскетбольних
Мячів: кожному серцю – шум,
Палець у рот не став – тиша
Засмокче все, і навіть густі дощі
Коли ідуть з небес
Оминають Непал.
Так і тіло її – завжди хоче води,
Повних кедрових жил,
Осмосу з його шкіри,
Витягнути б усе – справжня любов,
Справжня релігія, істинний Бог –
Тільки вони
Не потребують тебе,
Навіть на крихту, тим паче,
Як і твоєї віри.
Все снуватиме поза тим, чиє це життя чи смерть,
Теплим бубоном сонця, натягнутим
Барабаном неба,
Вона залишає його помирати,
Щоб повернутися ще,
І навіть коли виходить з кімнати
Дослухається його серця.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=612233
дата надходження 09.10.2015
дата закладки 09.10.2015
Тільки тоді тепло сходить
З долонь,
Сходить з облич і ніг,
Любов варта того, щоби
В твоєму лоні
Холонув вогонь,
Нагрівався сніг.
Осідало каменю
Терте життя,
Проростало істини
Зілля тверде,
Любов – це кожен із нас,
І кожен із нас нікуди уже
Не втече.
Покажи мені, де тут проходив
Бій,
Розкажи мені про масштаби
Здобутків і втрат,
Веди мене за маршрутом
Невідомо куди,
Щастя стане на всіх,
І смерті стане на всіх підряд,
І тільки любові,
Невідомої наче імя,
Вистачить назавжди.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=610870
дата надходження 02.10.2015
дата закладки 02.10.2015
Тільки моя сестра його досі не розуміє,
Каже, що він якийсь схиблений
Каже, що в нього серці немає клапана –
І через те кров у нього намішана
І тече невідомо куди,
Безо всякого напрямку.
Ні, кажу їй, справа не в клапані,
Справа в тому, що в нього немає серця,
Принаймні зараз,
Серце своє він ховає у холодильнику
І тільки наніч виймає його звідти,
Щоби спокійно поспати,
Поки воно відтане до ранку.
А потім зранку знову кладе його
В холодильник
Разом сніданком, який залишився
На завтра,
Розумієш, - каже він мені, -
Уся ця широкомасштабність спокою,
Уся гострота любові,
Уся ця ювенільність ненависті і люті,
Оце і є твоє серце – коктейль Молотова,
Чекай, поки вибухне.
Але як ти живеш без любові,
Без пітьми усередині,
Без світла, що тягнеться негативним
Тиском за серцевою помпою?
Я усе маю, - говорить він, - усе маю.
Серце моє в холодильнику – це мов память,
Хочеш снів – спи із памяттю,
Хочеш відчаю – спи із памяттю,
Хочеш ніжності – спи із памяттю.
А на ранок мені хочеться вічності,
Хай настоїться,
Хай набереться паморозі.
І врешті, коли знайду когось,
Розколю його як замерзлий
Гранат,
Хай закине у землю і поливає
Щоранку.
Любов, врешті, це пронести холод
Через усю пітьму
Тільки заради того,
Щоб померти на її вікні
Попід гарячим сонцем
Обійм,
І вогнем барикад.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=609293
дата надходження 25.09.2015
дата закладки 27.09.2015
На зразок атомного бомбардування:
Залишаєш речі, заходиш у ванну,
Небо лляною ковдрою,
Попри усі сподівання,
Ховає плечі.
Найкраще в тобі – це
Можливість поцілувати
(Ну і серце, звичайно),
Білу скоринку ліктя,
Згин пальців,
Мязи, заховані під шкірою,
Яку я не помічаю.
Любити – це й не любити
Певною мірою,
- Знаю, - говорю, -
Знаю.
Спускається вечір по
Неба осіннього рамі,
Лягаючи опріч, майже
На лікті в тиші,
Ти – моя Хіросіма,
І моя Нагасакі,
Після яких я вижив.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=606343
дата надходження 13.09.2015
дата закладки 13.09.2015
о маріє магдалине
о музо моя єдина всевишня
я молюся тобі сьогодні бо
інколи ти брешеш занадто відверто
інколи ти кохаєшся занадто ліниво
інколи ти віриш у бога занадто віддано
приносиш йому своє жертвоприношення жертвороздвоєння
ковтаєш причастя прищастя і знаєш що він
обов'язково пробачить тобі
що він той самий кого ти шукала
усе своє свідоме і не зовсім
той пісок що ллється з-під рук твоїх
є ніщо іншим як вода океанів
я питиму її до дна аби втамувати цю спрагу
не ковтаючи повітря соленого
те проміння що падає тобі на волосся
є ніщо іншим як лінії на моїй руці
я буду робити на ній ножем навмисні глибокі рубці аби
частково затерти хоча би ці русла підземних річок
мабуть час існує для того аби гоїти
аби скріпляти ниткою шви намертво днями
я кохаю тебе до нестями!
я кохаю тебе!
a відстань ріже клаптями сповідь
творю тебе із вчорашніх спогадів споминів
ліплю частину за частиною
реставрація пам'яті розумієш?
скали то губи твої
глина то тіло твоє
слова то музика твоя
тричі вірую в єдине і неповторне ім'я твоє
не потрібно боятись того що неодмінно має прийти
не потрібно боятись
о маріє магдалине
о музо моя єдина всевишня
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=304295
дата надходження 04.01.2012
дата закладки 11.09.2015
Море за її животом, за яким виринає місяць,
Пахне медом,
Як і кожна з її долонь,
Пахне медом,
Лише волосся її пахне містом.
Лише серце її бється, наче скажене,
Не зупиняється ні денно,
Ні нічно,
Душа в неї така глибока і темна,
Що добре, коли залишається
Місяць.
І я прокидаючись, цілуючи її
Шрами і шви,
Які стануть шрамами,
Відчуваючи як в ній проростає
Любов, гречка й цитрини.
За якими минає осінь, і
Залишаються плями.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=603595
дата надходження 02.09.2015
дата закладки 03.09.2015
Як і тоді – все починається саме тепер,
Жіноча ніжність її грудей,
Ліжко, що пахне яблуками і вербою,
Вірність – це спати із кимось не так,
Як я сплю із тобою,
І більше ніколи не захотіти
Із нею (іншою)
Ще.
Залишати її, навіть не думаючи про це,
Зрада – це коли пам’ятаєш її лице,
Памятаєш її долоні, звернені вниз,
Дихання, що важчає наче ранковий туман,
Кожне чуже імя, яким я її називав,
Поки запам’ятав.
Розуміючи,що вона зі мною лише лишень,
Знаючи, що більше не буде таких ночей,
Вона чіплялася за кожну із ран,
За кожне з чужих імен,
І гіркла, наче оман,
Вмирала, наче ромен.
Коли ти пам’ятаєш імя – ти пам’ятаєш усе,
Холодне пасмо, солоні моря,
Рибячу рух її живота,
Срібну емаль уздовж сухожиль,
Похіть, яка врізалася в карк,
Наче надламаний кіль.
Пяного ранку млявість тягуча,
З ночі зіткана павутина,
Стільки любові, що
Хочеться люті,
Щоб залишатись
Людиною.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=602404
дата надходження 27.08.2015
дата закладки 27.08.2015
І ніч, яка задивляється в це вікно,
Єдине з усіх,
Де кожен її сантиметр – це його
Окрема любов:
Аж до кінчиків ніг.
І він знає, що є Господь,
Бо це ж він говорив: «Люби»,
Їж цей хліб витканий з її плоті,
Пий це тіло, вологе як тіло
Рибин.
І я в ній глибоко, а вона в мені – втричі
Глибше,
Любов, як Бог, якого ти ніколи не кличеш,
Але чого вартий ти: без любові,
А значить без віри?
Любов – це Бог, віра – язик,
Ось моя шкіра – віруй.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=600619
дата надходження 18.08.2015
дата закладки 19.08.2015
Ступає тихо, як вправний злодій, погожий вечір,
Зірки у неба умілим рухом краде в кишені,
А місяць хвацько надувсь, мов м'ячик, і світить ґречно –
Мовляв дивися, які узори на гобелені.
Зоря-крутійка впаде донизу (услід лиш спалах),
І таємниче наза́вжди зникне у гіллі вишні,
Щоб поміж листя, неначе вічність, заколисало
П'янкими снами про сокровенне нічне затишшя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=597382
дата надходження 02.08.2015
дата закладки 02.08.2015
Доки кашалоти пливуть,
Доки тягнуть лискучу поверхню моря своїми хребтами,
Масну нафту, блискучу як літня ртуть,
Що липне, мов гартована лють
Липне до відчаю,
Кріпиться до нестями.
Доки їхня поверхня шорстка,
Гофрована впоперек,
Різьблена строго вздовж,
Покажи мені такого кита,
Якого лякає смерть,
Їх лякає тільки ненависть
І любов.
Їх лякає спокій твоїх грудей,
Плавноплинність твоїх судин,
Пам'ять – це те, що липне до
Сітківки твоїх очей,
Наче іржа до плавників
Механічних рибин.
Їх не лякає, що все це завершиться,
Що все це триватиме,
Справжній страх – не те, що лякає,
А те, що лякатиме,
І доки гуснуть сніги,
І зелень води
Ціпить від холоду в синь,
Стільки китів,
Стільки людей,
Хто ж їх усіх
Простить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=595981
дата надходження 26.07.2015
дата закладки 27.07.2015
Твоя вуаль, твоя підшкірна ніжність,
Плетена з пліч, пульсацій, протиріч,
Засніжені
Дахи будинків. Північ.
Любов є голос. Поклич мене,
Поклич.
Імлиста папороть, густе мов нікель небо,
Опріч долонь, дощі, зелене дно,
І рух мов звук,
Як сніг торкає стегон,
І звисока цілує
У чоло.
Лютуй в мені, в’яжи рибин докупи,
Серця, нитки, зіничні камінці,
Таку любов не можна
Не почути,
На шиї залишаючи
Синці.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=594681
дата надходження 19.07.2015
дата закладки 24.07.2015
30 днів, поки йшов цей сніг,
30 діб, доки серце трималось осі,
Перед смертю завжди трохи більше зими,
Аніж голосів,
Але ти все одно
Прислухайся до тих голосів.
Шкіра твоя із волокон, стебел і листя юки,
Чутлива до пострілу упритул,
Вміщає як мінімум дві ріки,
В кожній із них стільки русел,
Що торкаючись твоїх губ,
Я бачу у твоїх очах ластовиння
Твоїх рибин.
Жовтого крону зіниці, хромове днище очей,
Ненависть виростає тоді, коли любові хочеться ще,
«Але любові завжди хочеться більше,
- говорить імам, -
І завжди хочеться боротьби,
Тому віра – завжди потребує пояснень,
і завжди потребує вагань, -
Вторив імам", відчуваючи
Течію й риб
Уздовж твоєї руки.
30 ночей негоди і люті,
30 діб витримки й злості,
Коли в любові надміру спокути,
Її не хочеться зовсім.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=595630
дата надходження 24.07.2015
дата закладки 24.07.2015
Спогади – це пам'ять, яка набувається поміж втратами,
Ми б ніколи не полюбили, якби нікого не втратили,
Ніколи б не знали ні печалі, ні спокою,
Що ти відчуваєш, коли позбуваєшся дотику?
Темінь заходить у вікна, плете уночі клубок,
Я не знаю, що ти бачиш, коли не бачиш зірок,
Я не знаю, кого ти чекаєш, і з ким ти спиш,
Віра – єдине, що тобі допоможе
Пережити суцільну тишу.
Тож спи у холодній кімнаті, повній мов чаша води,
Хай відіб’ється в пісках тату із твоїх плечей,
Втрата – немов зими, ту ще стільки цієї зими,
Що вистачить на усіх, і залишиться ще.
У цих згустках, позбавлених звуків, розведених наче лють,
Руки торкаються рук, наче гончарних руд,
І попри усіх дими, попри життя і смерть,
Любов тягнутиме линву через кожне
З твоїх передсердь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590287
дата надходження 28.06.2015
дата закладки 28.06.2015
Вишіптуючи темних демонів із чорних дерев,
Рахуючи своїм тілом кожне з моїх ребер,
Пам'ять – це те, що стосується саме тебе,
Поки вона відчуває у тобі нерв.
Коли вона говоритиме про дітей,
Говоритиме, що не може мати своїх,
Що кожна ніч для неї – це одна із тисяч ночей,
Май терпіння просто вислухати її.
Слухай її розповіді про тіні і боротьбу,
Звичку дивитися в небо і рахувати зірки,
Головне – не відпускати її із рук,
Перебираючи пальці її руки.
Хай засинає, хай забуває усе,
Завтра прокинеться знову в холодній траві,
Пам'ять – це те, що стосується саме тебе,
Пам'ять – це те, що стосується саме її.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583344
дата надходження 24.05.2015
дата закладки 25.05.2015
Сонце тягне петлею на захід
Синього неба прозорі маршрути,
Те, що ніколи не схочеш згадати,
Ніколи не зможеш й забути.
Тільки холодного крою лікті,
І жінка твоя як оця залізниця,
Трохи оголена місяцем літнім
З опущеним вниз обличчям.
Стільки світла і стільки туману,
Стільки сталі і стільки любові,
Глибить, рутить чорнильна пам’ять
Білі груди твої паперові.
І поки цілить, і поки губить,
Наче клапан можливість втрати
Те, що навіки хотілось забути,
Щоб продовжувати пам'ятати.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580761
дата надходження 12.05.2015
дата закладки 16.05.2015
І навіть як минуть сто літ і зим,
Відрівноденять осені і весни –
Я назавжди залишусь молодим,
Душею у вірша́х своїх воскресну,
В яких прожив я не один роман,
Зігравши роль описаних героїв.
Як згусне і розсіється туман –
Я назавжди залишуся собою
І буду там, де треба кілька слів
Зв’язати у мереживо історій
Юрбою галасливих голосів
Впізнаваних у кожному акторів.
Я назавжди залишусь там, де дощ
З облич зухвало вимиває грими,
А вітер із нічних порожніх площ
Збирає і складає в пазли рими.
І там, де світ замріяних мовчань,
Де пафосні слова бувають зайві –
Я світлом переллюся в іншу грань
І назавжди залишуся у сяйві,
Де усмішка встає в куточках губ,
Коли смішинка з язика потрапить
На гусяче перо й чорнильний куб…
А поки що є місце для трьох крапок.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=579393
дата надходження 06.05.2015
дата закладки 11.05.2015
Вона всотує в себе ніжність мою невагому,
Пропускає її через сни і втому,
Прокидається, коли сонце далеко на сході,
Але його не видно через дощі і негоду.
Прокидаючись, дивиться довго на мене,
Відкриває вікна, затягує ремінь,
Кришить хліб для собак і птахів,
Часто плаче, зриваючись потім на регіт,
Поки смерть споглядає на неї
Через лиця з гранітних порід.
Я у неї замість голосу і очей,
Вона у мене замість любові і теплих речей,
Коли дихає в одне із моїх плечей,
І щось шепоче здригаючись уночі.
Її сниться трава, випалений очерет,
Синя вода, перші травневі свята,
Пам’ять її глибока, і вже переповнена вщент,
Мені й не дивно, що вона забуває
Моє ім’я.
Хай забуває усе, вивчає мову зовсім нову,
Нові прислівники, нові дієслова,
Якщо спогади ще залишились поміж
Серця жилавих руд,
Я працюватиму у дві зміни, аби вона
З ними жила.
Спогади про турботу і сутінь,
Згадки про подихи і світанки,
Свобода – можливість забути, по суті,
Але продовжувати пам’ятати.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578681
дата надходження 03.05.2015
дата закладки 08.05.2015
Вона чекає його, засинає на животі,
Він розбудить її поцілунком у ліве плече,
Там у неї свіже тату – воно її досі пече,
Через те вона й не може заснути, лежачи
На спині.
У неї руки малі, чорне волосся – смолистий шовк,
Він її двічі втрачав, і врешті знайшов,
І якби не сніг, який тоді не пішов,
Було б не надто цікаво спати на самоті.
Рука об руку, вікно на кухні, Північний хрест,
Дивись як небо ховає в сутінь її хребет,
І біла шкіра ледь чутним листям паде у ніч,
І кожне так таке ж солодке як кожне ні.
І тільки осінь, смолистий сніг,
Зима,
І чорний місяць мов хворий птах
Все пада вниз,
Холодна мова, щоразу й знову
Твоя нова,
Така ж волога, така ж жива,
Як плесо сонця на сріблі тіла
Великих риб.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=579707
дата надходження 08.05.2015
дата закладки 08.05.2015
У неї тонка шкіра, біла майже прозора,
Все що рухається в її тілі – завжди рухається до моря,
Навіть серце її змарніле, порожнисте, як гладі плями,
Перегукується наче риба з океанами і кораблями.
Я закидую в неї снасті, я шукаю у ній прихистку,
Сіль, мов кремінь на її пальцях,
Темно-русе волосся з листя,
Чорне каміння у моїх сітях,
Тихі джерела її артерій –
Там живуть усі ящірки сіті,
І усі вовкулаки прерій.
Всі її глибинні міжріччя, вогка пологість її западин,
Вона так зрослась із цілованим січнем,
Як поламане передпліччя,
Як мереживна опівнічність через рвану
Поверхню проталин.
Я любив її
Ці
Заціловані шиї синці,
Невербальні вибухи,
Ще невивчені колискові,
Все, що зводиться до ненависті,
Чи до контакту тіл,
Врешті з часом зводиться
І до любові.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=572232
дата надходження 05.04.2015
дата закладки 05.04.2015
Сніг, що падатиме довкола чужих осель,
Ніч, в якій більше нічого, окрім твоїх очей,
І якби не час, який покотом – півбіди,
Я б залишився з тобою,
Хоча б ще на пів доби.
Але осінь моя – теракота/гончарний круг,
Сонце, яке сідає за діафрагми пруг,
Місяць, який линяє з мішковини,
Говори зі мною сліпою мжичкою,
По раз, але говори.
Окрім цієї відстані, чаїв і розмов,
Перелітних гарматних ядер, пташиних поров,
Звук розсікатиме ніч мою крізь бузок,
Нащо мені твоє тіло?
Дай мені ще казок.
Сірка гудить на заводах львівських земель,
Сніг падає довкола чужих осель,
І ранок приходить зморено мов чернець,
І ніч визбирує зорі – білих овець,
І присмерк тримається липко до
Наших зап’ясть,
На тобі трохи щастя,
На тобі трохи щастя,
Хто тобі, окрім мене,
Ще дасть?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=568345
дата надходження 21.03.2015
дата закладки 22.03.2015
Кажуть, завжди можна очистити голову від усього зайвого,
але що робити,якщо це" зайве" -жінка:
та,яку ти любиш і яку хочеш найбільше?
Любиш навіть її мовчання,
яким вона тебе методично годує кожного дня-
вона ж бо Риба і гороскопи тут ні до чого.
Просто у ній є щось від води і полум*я,
щось від диму і попелу,
щось від Велесових книг
і давньоруських святих,
якась світова скорбота-
водночас дивна нестерпна радість буття,
а очі у неї нагадують квіти,що розпускаються.
Можна не любити себе,
можна не любити близьких ,
але її не любити неможливо,
бо вона-це сонце під яким прокидаєшся
і місяць під яким засинаєш.
Кохання- фіалка миру,
любов,мовби символ віри,
надії на те,що завтрашній день
буде світлішим,ніж попередній.
Любов-то ціль,
але йдемо ми до неї болісно і все життя.
Якби моя любимка говорила,
то напевне сказала б,
що любити треба все суще,
а не тільки окремих обраних,
але на те вона і Риба:
сидить посміхається -
чекає,що я сам про все здогадаюся.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562877
дата надходження 27.02.2015
дата закладки 27.02.2015
Поки ми далі живемо у напрузі і боротьбі,
Господь продовжує дарувати нам ніч і сни,
Сходить на землю, засвічує ліхтарі,
Шепоче на вухо щось немічним і сліпим.
Продовжує дарувати нам силу і лють,
Не говори йому нічого, слухай його,
Це він гартує у тобі свободу срібну як ртуть,
Це він виймає печалі із серця твого.
Дивися йому у вічі, вдивляйся в його лице,
Сприймай його мову, виважену і важку,
Коли прийде час, він повідомить тебе про це,
Він сам покладе тобі віри до зброї у рюкзаку.
Господь – відставний командир,
Він знає свої полки,
Він знає ціну життя і знає значення втрат,
Те, що було із нами до цього не матиме значення і ваги,
Навіть сонце, насправді, одна з його кишенькових гранат.
Тому виривай цю тишу, виривай гризоту і втому,
Виривай своє серце, вірніше, темінь його собачу,
Життя, як і смерть, це лише відданість рядового,
Який ще не бачив війни,
Але скоро її побачить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=557198
дата надходження 04.02.2015
дата закладки 05.02.2015
Вони здригається,
Коли плаче,
А коли сміється –
Нагадує річку,
Сонце, яке купає
У ній вина своїх
Пробачень,
Навіть не знає,
Як боляче їй
Від таких освідчень.
Вона дивиться в небо,
Коли розбиваються
Літаки,
Тупиться в землю,
Коли забуває
Куди іде,
Тиша виходить
Назовні,
Киснем поміж
Рибин,
І там вже назовні
Так само її
Пече.
Вона замовкає,
Коли зникають
Усі,
Темним волоссям
Вплітаючись
У зиму,
Заповнює
Простір звуком
Своїх голосів
По темним
Хоругвам
Дзвонів і
Чорним нутрощам
Труб.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=554233
дата надходження 24.01.2015
дата закладки 05.02.2015
Річки вужами поміж ярами,
Холодні як вбивців точена зброя
Життя відбувається поміж нами,
Цією зимою.
Я бачив, як діти знаходили літо
В жменьках ховаючи сонце гаряче,
Твого волосся русяве жито
Ніколи не плаче.
Стелиться з ріками поміж ярами,
В'ється шовком в руках дитячих,
Груди напхаті голосами,
Наче футбольний м'ячик.
Слухай серця маленьку дзигу,
Перевертай догори дригом,
Теплі вуста повняться соком
Коли цілуєш мене у щоку.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551914
дата надходження 15.01.2015
дата закладки 05.02.2015
Коли ти дорослішаєш
Колір твоєї шкіри набуває
Плям і міток,
Наче цедра на пекучому
Африканському
Сонці,
І доки ріки розливаються
Наче жінки у гніві,
Я забиваю п'ятку на
Цей алкогольний соціум.
Віра будується на тому,
Що хтось колись
Повернеться,
Хтось змусить усіх
Говорити правду
І слухати,
Якщо неможлива
Миттєва
Зупинка серця,
Я сам змушу його
Не дихати,
І не рухатись.
Коли тобі шість,
У тебе немає проблем,
Окрім застуди
В осінню пору,
Коли тобі шістдесят,
У тебе немає проблем,
Окрім смерті
В осінню пору.
Усе твоє життя –
Це період між цими
Застудою і смертю,
Між цими термінальними
Точками осені,
Кольору шкіри,
Подиху серця.
Оце і є твоя
Персональна
Підстава, братчику,
Твоя парадигма,
Так би мовити,
І щастя,
І горе.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=552463
дата надходження 17.01.2015
дата закладки 04.02.2015
Що у тебе в
Наплічнику,
Грішнику?
Сорок грамів
Душі,
Сорок куль
І сорок поранень,
Двадцять дев'ять
З яких ножові.
Птахи, які не
Живі.
Я ношу їх за собою
Із небесною
Тятивою
Разом з нитками
В животі
Незагоєною
Любов'ю,
Я залишу їх
У Литві,
Доберусь до
Тебе
По морю,
Якщо виберуся
Із бою,
Ти ж залишишся
Сиротою,
Моя маленька
Екзюпері.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551613
дата надходження 14.01.2015
дата закладки 14.01.2015
…і з того часу
проїжджаючи попри це місто
поїздом
я згадую як ми лежали
в плацкарті
параллельно
неначе колії
ти – знизу
я – зверху
дивлячись
в сутінки за
вікном
які нас клеїли
роздираючи
їх
над стелею
щоб вирвавшись
з них
темінь
позакладала
усім іншим
вуха
хай сплять
і не слухають
як ми дихаємо
ти – зверху
я – знизу
ти – знизу
я – зверху
ми могли б
нагрівати
камінь
до точки
кипіння за
цельсієм
до вигорання
по фаренгейту…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=550010
дата надходження 09.01.2015
дата закладки 10.01.2015
я перестукуюся з нею через стіну
ми ж бо ув’язненні
нам заборонено говорити
вона мені крапки-тире-тире
я тебе не люблю
я їй
нічого
не люблю
не означає
що не любитиму
варта зіходить у карцер
перебирає ключі
випускає її на волю
пташку знесилену
вона мені попри камеру
біла неначе сніг
я тебе пам’ятатиму
пам’ятатиму
але не любитиму
сонце на площі
б’є у очі людей
наче боксер
не знаючи свого
суперника
дощатий поміст
дощами умитий
увесь
чекає на неї
з карателем
і священиком
вона дивиться
в небо
холодне як лезо
тихе як піхви
меча
перебирає
в собі
причину як похіть
невидиму
я ніколи тебе
не любила
моє таємниче
хлопча
я ніколи тебе
не любила
але завжди
тебе любитиму
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=544413
дата надходження 17.12.2014
дата закладки 23.12.2014
В цієї жінки єдина проблема –
Вона не моя.
Я навіть не знаю її ім'я,
Я навіть не знаю,
Чи хочеться мені його
Знати.
Якщо я завтра помру,
Вона не буде по мені
Сумувати.
А якщо ні, то я виберуся
Крізь смерть,
Виберуся крізь зиму усю
В дощах,
Виберуся крізь тишу
Усіх ночей,
Вона знаходить в своїх
Речах
Якусь дрібничку моїх
Речей.
Де ж ти, надіє,
Коли нас брали в полон?
Над нами не було нікого
Окрім ворон.
Тільки небо у попелі
Сіялось дрібно
Крізь жито,
Господь підійшов до нас
І попросив прикурити.
Тримай вогню, спасителю,
Тримай стрій,
Тут шість тисячі хлопців,
Які рвуться у бій,
Тут стільки гарячих сердець,
І стільки полкових знамен,
Запам'ятай же кожне із наших імен.
Він подивився навколо,
Зміряв усіх,
Витягнув якусь книгу,
Напевно, триптих,
Посповідав всіх живих,
Які недаремно померли,
Підняв рушницю, прицілився
В темінь.
В цієї жінки єдине щастя –
Вона не моя,
Я колись дізнаюсь її
Їм'я,
Тривке і тривале,
Густе як перевертнів
Шерсть,
Якщо ми зійдемо з перевалу,
Якшо я виберуся крізь
Смерть.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=545070
дата надходження 20.12.2014
дата закладки 20.12.2014
З котом у мішку,
З піднебінням у порошку,
З серцем повним стержнями,
Ми стоїмо до смерті довгими чергами,
І заходимо в неї по одному.
Совість давиться ромом,
Вилизує порно оком,
Раніше любов називалась прискореним кровотоком,
А зараз третина дощів вібрує по шкірі
Тіла,
Як добре, що ти мене захотіла,
Як добре, що я віддався лише тобі.
Намалюй на моїй руці – ночі,
На ліктях – втому.
Щоб куля влучала завжди в єдину точку,
Невидимими дотиком,
Наче білизна із кашеміру,
Виткана в Пакистані із войлоку сірого
Через нестачу льону.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=524292
дата надходження 18.09.2014
дата закладки 19.09.2014
Літо, яке закінчується,
Смерть, до якої готовий,
Потяг, вокзали, Вінниця,
Ніч, каравани, сови.
Осінь, яка залишиться,
Життя, що не повернеться,
Густо мелена тиша ця
Повнить пшеничне серце.
Зима, що торгує тарифами,
Люди, що мерзнуть від холоду,
Часто і глибоко дихати,
Глибоко-часто мороком.
Весна, як циклічні місячні,
Темінь з пустою тарою,
Короткі – найдовші віддалі,
Смерть
Не буває
Вдалою.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=520745
дата надходження 31.08.2014
дата закладки 06.09.2014
Кожна зарубка на твоїй руці,
Як кожен камінь у цій ріці,
Як перелітні птахи, або ченці,
Прямують щодалі низовиною,
І все, що було між нами –
Залишиться із тобою,
Бо світ керується серцем,
Спрагою і любов’ю,
І наші загони передові,
Ті, що наречені першими
Йти до двобою,
Будуть терпіти найбільше,
І втрати їхні лічені вже
Не життями,
Перераховані кров’ю.
Коли ти прийдеш до тями
Лампи в стіні, немов
Катарктні плями,
Тіні навколо тебе,
Густі, як вечірнє небо,
Чого тобі не вистачало
На цій землі,
Чому ти вирішив, що все
Життя належить лише
Тобі?
Це клітка, в якій замикаються
Птахи, - говорять єпископи
В монастирі, коли розказують
Прихожанам про долю.
І ті, хто помирають першими
На передовій,
Ті – першими отримають волю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=518637
дата надходження 21.08.2014
дата закладки 22.08.2014
Приємна сутінь огортатиме тіло її невагоме,
Вокзальні птахи замовкатимуть над її домом,
І тільки зорі пастельно криваві і місяць у повні
Проводжатимуть її до межі анексованої власним мороком.
Вона ще не знає, що втіха довкола неначе зима ефемерна,
Що люди, як ріки сплітаються крізь каміння,
Що це насправді жнива, що вона ще жива – не вмерла,
Що дощі в останнім вагоні повертають сумирно з півдня.
Ти ще не знаєш нічого, ти ховаєш обличчя у землю,
А все навкруги – демонтує у тобі тугу,
Тривала розлука корінням гіркого ревеню
Лікує чаями твою передчасну застуду.
Так народжуються думки, а поміж ними – слова,
Терпіння – найвища освіта з невизнаним атестатом,
І сходить на землю сріблястим дощем їхня ангельська стройова,
І глушить сезонні убивства мобільний їх оператор.
Бачиш, дівчинко, двері, що завжди по тобі закриті,
Нарочито існуючі, тривко в тобі живучи,
Такі ж невідомі, як осінь загублена в житі,
До якої щодня будуть тягнутись руки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=514216
дата надходження 29.07.2014
дата закладки 05.08.2014
Вони рухалися як ніколи тривало і тихо,
Тримали наплічники набиті свічками і зброєю,
Не залишаючи навіть слідів, і тільки їх власне дихання
Видавало їхню присутність у блискавках між грозою.
Ці душі рухалися уперто уздовж ґрунтових і кам’яних,
Колоною чітко по сто, тримаючи твердо стрій,
І багато із наших було тоді між них,
Але жодного з них не помітили вартові.
Вони підійшли до брами і дістали ключі,
Зайшли усередину, спалили це місто вщент,
І ще довго по тому – тривали жовтневі дощі,
Допоки опісля зими не почався березень.
І кожен у тому місті, знав, за що попелів,
За що попід містом кружляє намистом дим,
Жодне прощання не вартує сказаних слів,
Бо тільки Господь пробачатиме твої гріхи.
Для кожного з нас є свій каральний загін,
Він приходить до тебе, нутрує в тобі, горить,
Бо немає нікого, хто не носить в собі гріхів,
Окрім усміхненої дітвори.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=513037
дата надходження 23.07.2014
дата закладки 24.07.2014
Скільки добрих довкола і гарних!..
Скільки ж теплих думок в голові!
Тільки в цьому і козир кохання,
Що вже кращих не треба повік.
Образ милих на серці – то воля.
Їхня врода – й у іншій красі!
Бо коли когось любиш до болю –
То любов відчуваєш до всіх.
Так і я.
Хоч і очі-карати
Огортає дрімучий туман…
Ти дозволь мені хоч сумувати,
Коли бачити змоги нема.
21.07.2014 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512622
дата надходження 21.07.2014
дата закладки 21.07.2014
Вечір настільки вологий,
Що я злизую з тебе ріки.
Літню спеку,
Польову втому – ти особисте
Моє джерело
Усіх земних
Відчуттів,
І коли вони змішуються
Усі у густий
Брунатного кольору
Дикий мед
Я годую ним своїх кишенькових
Бджіл.
Кровообіг дотиків закінчується
Щоранку, і починається
Щоранку –
Перманентні межі інфініті
Жінки з фарбованим
Волоссям
І прозорою душею.
Добре, що нам є про що
Поговорити
Після безсонних ночей.
Усе, що повнилось тишею
Тепер замовкає,
І звучить голосніше –
Щастя не знає октав,
У нього своя мелодія,
І тільки композиторів –
Двоє.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511763
дата надходження 16.07.2014
дата закладки 16.07.2014
Якщо завтра не зійде сонце
І настане довічна темінь,
Буде простір пекельно чорним,
Наче в пащах космічних дір –
Все одно я прийду до тебе
У грозу, в ураган, крізь терні,
Щоб тримати тебе за руку –
Ти чекай лиш, надійся, вір!
Якщо завтра не зайде сонце
І настане одвічне світло,
Яке зробить яскравим світ твій,
Мов прожектор на стежці в рай –
Все одно я прийду до тебе
Без страху́, що мене засліпить,
Щоб водити тебе за руку –
Ти надійся лиш, вір, чекай!
Якщо завтра не прийде завтра
І настане сьогодні вічне –
Ні на мить не впадай у відчай
Та не хмур на чолі брову.
Все одно я прийду до тебе –
Обіймемося міцно-міцно,
Посплітаємо наші руки
Швидше аж на одну добу!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511543
дата надходження 15.07.2014
дата закладки 16.07.2014
Вони посідали, кожен на своїй кате́дрі,
Опустили дула, наче вудилища у воду,
Дивлячись на Христа, який ладен за всіх померти,
Не бажаючи, щоб хтось помирав сьогодні.
Кожен із них відчував, що прийдешній сніг,
Нічого більше, окрім смерті не принесе,
Тому вони жартували, а їхній сміх
Лякав усіх захоплених фарисеїв.
Розуміння того, що життя – це військовий час,
А дорога наша – це міни і стройові,
Критиме усі наші рани мов плексиглас,
Мішатиме наші страхи у чавуні.
Ніхто не вибереться живим із цих блакитних полів,
Для кожного з нас свої пропускні квитки,
І доки звучатимуть в тобі луною передові,
Ти завжди будеш на цих передових.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511340
дата надходження 14.07.2014
дата закладки 14.07.2014
Що глибше в тобі –
То болючіше,
Що далі –
То холодніше,
Любов розростається
З зустрічей,
Поцілунків,
Банальних віршів.
Що довше з тобою –
Віддано,
Що ближче до тебе –
Ніжно,
Любов горітиме
Зіркою,
Над нашим прим’ятим
Ліжком.
Що зовсім без тебе –
Холодно,
Що далі без тебе –
Тиша,
Любов як оцет
Із содою,
Шепоче, а, може,
Дише.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511184
дата надходження 13.07.2014
дата закладки 13.07.2014
Він обернеться в дверях і
Чекатиме доки хтось,
Кого менше любили,
Менше чекали,
Та менше з тим
Промовить:
«Іудо, вертайся,
Вертайся, Іудо,
Бо наш Христос
Також завжди
Вертався
В Єрусалим».
І він віддасть свої
Срібні монети
У гаманці,
Де поряд з ними
Така ж срібноока
Печаль.
Іуда бачив Його
Живого,
І бачив мертвого
На хресті,
І бачив як він
Відпускав гріхи,
Солодкі
Немов переспілий
Мигдаль.
Хто пише історію,
Той завжди напише
Себе,
Кожному ангелу
Клаптик землі
На випадок
Народження
Повсякчас,
Христос знає усіх,
Христос відчуває
Усе,
І рідко, та все ж,
Забуває
Часом
Про нас.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=506710
дата надходження 22.06.2014
дата закладки 23.06.2014
Любов – коли два серця
Рухаються назустріч,
Кохання – коли два серця
Пульсують поряд,
Спогади – море,
Гігантське море
В маленькій піщаній мушлі,
Істина – час,
А втрата – найбільше горе.
Пісок наче тіло
Пітніє берегом,
Хай
Чужа жінка
Обробляє сіллю
Пекуче рани,
Море немає
Течій,
Лише намет
Рваного вітром
Неба,
Над стомленими
Головами.
І хтось розучить тебе
Наче ноти
В записнику,
Хтось кохатиме двічі
І двічі тріщатимуть
Крила,
Бог дивиться з неба,
І відходить на
Перекур,
Доки ти розберешся
З дощем,
Доки ти розмотаєш
Вітрила.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=506481
дата надходження 21.06.2014
дата закладки 23.06.2014
Поштовх...
Часом потрібен один тільки поштовх,
щоб рушити з місця,
щоб зрушити скелі,
і при цьому порушити
аморальні закони,
аксіоми природи
без найменшого докору
від гризуна усередині.
Якби можна було отримати поштовх
малесеньким коштом,
придбавши квиток на автобус,
але обов'язково без місця,
але обов'язково в час пік,
щоби благословенний чийсь лікоть
у пошуках під язик ліків
штовхнув у незачинені двері,
які отримають шанс зачинитися
всього лиш від одного падіння,
тоді стало б усе очевидним -
у автобусі стоять, а не їдуть
і автобус також не поїде
без поштовху від двигуна.
Можна стукати у зачинені двері,
які безумовно відчинять
кожному виштовханому,
який має квиток,
щоб надалі стояти в автобусі
і чекати на свою зупинку.
А можна просто піти
абсолютно безлюдними тротуарами,
розглядаючи переповнені автобуси
на закоркованих проїжджих частинах,
адже усі перешкоди
є ніщо інше, як вигадка,
і не треба чекати на випадок
коли хтось десь штовхне.
Штовхайтесь самі...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505190
дата надходження 14.06.2014
дата закладки 14.06.2014
Та жінка пахла землею і гнівом,
Полиновим соком,
Житнім колоссям,
І я чекаючи першого
Снігу
Перебирав її тепле
Волосся.
Вона видихала у мене
Тривогу,
Терпке суцвіття,
Ягоди глоду,
І кров у білому
Щемкому тілі
Переливалась
Спокійно
Осіло.
Тиша, яка проростала
З грудей,
І відчай, який виростав
В животі,
Все, що залишилося
Дня неї –
Спогади по мені.
Кожен носить
Власну утіху,
Власну тривогу,
І власну пам’ять,
Хтось вигниває
Як листя горіху,
Хтось залишається,
Наче камінь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505013
дата надходження 13.06.2014
дата закладки 13.06.2014
Покрокував повільно на листок
Заструганий під корінь Олівець.
Відміряний йому короткий строк,
Здавалося, списав він нанівець.
Даремно мав заточений графіт,
Намарно затискався між фаланг –
Хоч лінію життя уздовж листків
Провів, та непомічений був там.
Десь гумкою затерто його слід,
Десь вкрито кількома шарами фарб.
Для Пензля Олівець був наче гід,
А для Митця – немов сакральний скарб.
Наблизився сподіваний кінець –
Напруживсь Олівець, почувся тріск.
Повагу проявив йому Митець
Обрамивши дописаний ескіз.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504606
дата надходження 11.06.2014
дата закладки 11.06.2014
А їй хотілося просто
Ніжності,
Дотиків-подихів,
Поглядів-спраги,
Волосся її розливалося
Вічністю,
Поїзд рухав
До Праги.
Купейний білет,
Січневий конверт,
Марки, цигарки,
Ромули-Реми,
Кожне життя – аксіома
Проблем,
І випадків теореми.
Що тобі хочеться
Завтра до сну?
Спокою,
Тиші,
Терпіння.
Сонце ніжить
Весняну росу
І річкове
Каміння.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495537
дата надходження 28.04.2014
дата закладки 28.04.2014
Давай я розкажу
Тобі про жінок:
Мускатна шкіра
Із вишневим присмаком,
Вологі кінчики пальців,
Повітря, яке приходить
Із присмерком,
Важчає дивлячись
Їм у вічі,
Вони дихають ледве
Чутно,
Але вдвічі
Частіше
Притискаючись до
Ключичних ямок.
Вони видихають
Вже навіть не кисень,
Але ледь вловиму,
Безбарвну жагу,
Яку відчуваєш на
Відстані.
У кімнаті теплішає
Навіть якщо це січень.
Вони вивертають
Твою сорочку,
Вони залишають
В тобі сліди,
Наче на прибережному
Піску,
Вони бентежать тебе
Ще змалку,
Вони схожі на блакитно-
Весняну росу,
Такі ж солодкі їхні
Вуста,
Такі ж прозорі їхні
Зіниці.
Він ніколи тебе
Не залишить
Запах житнього
Їх волосся.
Жінки, вони
Схожі на тишу,
І одночасно
На багатоголосся.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491426
дата надходження 09.04.2014
дата закладки 09.04.2014
Я буду збирати тебе
По складам, по складам,
По частинками, по маркам,
Конвертам, блокнотам, листівкам,
І коли всю зберу -
То нікому нізащо ніколи
Більше тебе не віддам,
Моя доленосна, моя піднебесна,
Моя надчутлива зірко.
Я буду гріти тебе
У руках, у руках,
У долонях, в обіймах,
У тілі, у серці, у грудях,
І коли відігрію тебе,
І розтануть сніги,
І поповняться сині моря,
Я триматиму тебе міцно,
Закриватиму на ніч вікна,
Я ніколи тебе не загублю.
Я буду чекати тебе
Роками, роками,
На станціях, коліях,
Касах, вагонах, метро,
І коли дочекаюсь,
Коли віднайду,
Станеться щось між світами,
Сонячне, ніжне, дитяче,
І сніжне,
Чого раніш не було.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=489673
дата надходження 01.04.2014
дата закладки 01.04.2014
Я хотів би тебе зустрічати,
Ластівко,
Я хотів би тебе щоночі
З тишею,
Між твоїм безтурботним
Студентським графіком,
Дослухатися як нерівно
Дихаєш.
Я хотів би тебе ще більше,
Ртутною,
Я хотів би тебе торкатись
Пальцями,
Будь в мені голою,
Будь роззутою,
Прокидайся в купе
На станціях.
Я хотів би тебе щораз
Сильніше,
Щораз – то швидше,
Знесилено,
Ніжно.
Давай я тобі почитаю
Вірші,
Доки ти прибираєш
Ліжко.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=489463
дата надходження 31.03.2014
дата закладки 31.03.2014
Сонце стає схожим
На переспілу вишню,
Коли із заходу закочується
У траву,
Такий багряний від
Алкоголю, який
Перебрався у звичку,
Власний недопалок дня
У передмісті Сум.
Ніч, скочується наче жіноча
Білизна,
Куплена для особливих
Чоловіків,
Чи для особливих дат,
Зорі як шанкри,
На небесному тілі,
Виривай їх усі донизу,
Усередину наших голих
Північних
Кімнат.
Все, що залишається,
В такий час дорожній
Осілий:
Сутінки і вода,
Мастило і кип'яток.
І ми всі чекаємо ранку,
Що нагадує вишню
Спілу,
Заковтуючи його
Через силу
В один ковток.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=489399
дата надходження 31.03.2014
дата закладки 31.03.2014
Весняні сни маленької
Хлої,
Які не схожі на більшість
Інших,
Пахнуть зеленим
Присмаком хвої,
І римуються з нею
У вірші.
Хлоя прокинеться
Ранком о п'ятій,
Заварить чаю
Собі і брату,
Терпкий запах
Перцевої м'яти
Морозить вікна,
Гріє кімнату.
Хлоя терпить
Маленькі будні,
Хлоя тішиться
Вихідними,
Її волосся палке
І руде,
Найтепліше поміж
Рудими.
Хлоя, дівчинко
Моя люба,
Може пора
Рахувати щебінь,
Я цілуватиму її
Губи,
Червоні як дикий
Ревінь.
Хлоя,
Біла у теплій
Піжамі,
Щиро радіючи
Моєму приїзду,
Малює
Фломастером
На потрісканій
Рамі,
Осінь щораз
То різну.
Весна - це поетка
Повна загострень,
Автентичних,
Автоімунних.
Маленькі долоні
Маленької Хлої
Похололи
В шістнадцять
У грудні.
Я відчуватиму
Її подих,
Я ловитиму
Кожне слово,
Навіть якщо
З протилежного
Боку,
Вони вчать якусь
Іншу мову.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488916
дата надходження 29.03.2014
дата закладки 29.03.2014
Вона поверталась до мене коли
Не було де ночувати,
Я прибирав постіль
Заварював чай,
Вона спала в сусідній
Кімнаті,
Чи робила вигляд, що спала.
В такі червневі вечори
Чайник кипів тихіше,
Вона молилась собі в
Подушку
Читаючи мої вірші.
Світло із кухні -
Останнє, що єднало
Теплу від неї ковдру
І мій холодній карниз,
Руки мої опускались додолу
Тягнучи серце вниз.
Це якесь хворе
Автоімунне літо:
Її волосся кольору жита,
Її губи кольору вишні,
Її серце кольору снігу,
Синя вуаль прибережньої
Тиші
З дипломом про вищу освіту
Ділить совість надвоє
Закриває в кімнату двері.
Найгірше, що може зробити
Гордість -
Це згадувати про неї.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=487432
дата надходження 22.03.2014
дата закладки 22.03.2014
і коли вони ділять там зверху торт
і задувають свої незгоримі свічі
десь тут знизу народжується любов
поміж іншого народжується у січні
і росте собі доростаючи до садка
тверезішає закінчуючи тут школа
хтось там зверху наливає собі молока
коли всі інші п'ють із бляшанок колу
і воно закінчується як гольфстрім
десь на півночі незрозуміло де
хтось там зверху роззуваючись входить в дім
покурить подумає і засне
то ж не шукай цих зв'язків тривких
не знайдеш друже - двері від себе
хтось тут знизу читатиме вголос триптих
хтось там зверху сміятиметься із тебе
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485438
дата надходження 13.03.2014
дата закладки 13.03.2014
Не забудь цитувати мене,
Мала,
Між своїх ліпших подруг
І нових-інших,
Він говорив: "Усяка турбота -
Це моя по тобі боротьба",
Де тепер його боротьба,
Залишилась між його
Недописаних віршів?
Не забудь проклинати мене,
Мала,
Між своїх п'яних зустрічей,
Недопитого дешевого
Віскі,
Він говорив: "Усяка вічність -
Це час між моїм Буддою
І твоїм особистим Джа",
Де тепер його вічність,
Кому заглядає у вічі?
Не забудь забувати мене,
Мала,
Між своїх амнезій і блокнотів,
Артефактів крихких
На дотик,
Він говорив: "Усяка любов -
Це коли у нас власні волошкові поля",
То чому ж ті поля
Затопили моря
І глибокі зелені гроти?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484799
дата надходження 10.03.2014
дата закладки 10.03.2014
Я обіймаю її за талію,
Але з такою щирістю,
Як обіймають маму,
Вперше ми з нею
Зустрілись у Талліні
І всі наші особисті баталії,
Які інстинктивно виникають
У парі,
Де кожен звертає
На себе увагу,
Переросли у взаємну
Спрагу
За відчуттям
Один одного обабіч
Своєї руки.
Я хочу завжди її
Берегти
Від усіх
Революцій і мук,
Особистісних переживань,
І коли нас застане
Грудень,
Я цілуватиму її
Палко в губи,
Я укриватиму її пледом,
Я грітиму у долонях
Чай.
А щодо моїх
Страждань?
Хіба це все володіє
Змістом,
Коли ми створені
Як артисти
У якомусь дешевому
Водевілі.
Головне, що я люблю
Її щиро,
І вона мені справді
Вірить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484084
дата надходження 07.03.2014
дата закладки 07.03.2014
Як ти живеш із ним,
Моя
Нерозділена радість,
Він любить тебе
Хоча б в половину
Мого?
Обіймає тебе,
Говорить з тобою
Про старість,
Укриває тебе
Уночі,
Цілує тебе в
Чоло?
Чи він справді
З тих вже
Дорослих
Чоловіків,
З яким тобі
Впевненно,
Крихітко,
З яким тобі
Терпко?
Ти міняєш
Йому бинти
Після його
Прагматичних
Боїв,
Відмолюєш всі
Гріхи,
Навідуючись
До церкви.
Це, дивно,
По правді так,
Жити минулим,
Шукати його
На дні,
Обриваючи
Час,
Наливати по
Вінця
Тиші,
Боятись повернення
Як солдати
На передовій,
І кохати,
Як тільки кохають
Колишні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=483100
дата надходження 02.03.2014
дата закладки 03.03.2014
Про що думають люди,
Коли вирушають у гори?
Про своє особисте
Не надто глибоке
Море,
Про друга, який
Залишився
Одиноким вісником
Богу?
Гірше за відчай
На світі –
Передчувати тривогу,
Повертати в минуле
Трагічно,
Як у порти
Балаклави,
Немає нічого гірше,
І не треба іншої
Кари, аніж
Відчувати безвихідь,
Яка відмежовує втому,
Океан називається
Тихим,
Бо мовчки прямує
Додому,
І його санаційна тиша,
Мучить тебе
Луною.
Час холодом
У обличчя дише,
Називаючи це
Зимою.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481894
дата надходження 25.02.2014
дата закладки 25.02.2014
Чого ти не знаєш
Про мене,
Чого?
Те, що я люблю
Червоне вино,
Кольором
Тво́їх
Вечірніх
Уст.
Те, що для
Мене з
Тобою
Зустріч -
Як витяжка
В небі
Буденного
Смогу.
Те, що я
Відчуваю
Тривогу,
Те, що мені,
Холодно
Й зимно,
Те, що я
Ношу в собі
Провину
За вічність
Коротку
Наче годину,
Повну
По вінця
Чужих
Відчуттів.
Те, що я
Люблю білих
Китів,
Вільних і
Диких
Серцем
Тварин.
Те, що я
Рахую
Хвилини,
Подихи,
Дотики,
І слова.
Те, що
Часто
Болить
Голова,
Те, що
Я просто
Хочу з
Тобою
Бути
Найближче
Бодай
Весною,
І не
Тільки весною...
Усе, що я
Хочу, мала,
Це ти,
Усі твої
Холодні
Зірки,
Усі твої
Прибережні
Вітри,
Усі поцілунки,
Погляди,
Миті.
Я б
Заховав
Тебе десь
На Криті,
На кшталт
Міфічних
Історій-легенд,
Я б розтрощив
Кораблі ущент,
Щоб нас
Більше ніхто
Не знайшов,
Я б прошивав
Би для тебе
Небо,
І тугіше
Затягував
Шов.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=479263
дата надходження 13.02.2014
дата закладки 13.02.2014
Парадокс невимовної
Ніжності
До її надто
Теплих рук,
До її солодких
Вуст,
І таких надто
Вірних
Очей,
Полягав
У бажанні
Вірити
Усім дотикам,
Що як звук,
Наливали
У мене згубу,
І торкалися до
Плечей.
І розводили
Кисті-крила,
Зашивали
На серці
Рани,
Пізня
Осінь
Себе
Зносила,
Як прострочені
Телеграми,
Як дефолтні
Купюри-гроші,
Як знецінені
Мідні
Персні,
Нагріваються
Тротуари
Дощові
І гранітно
Черстві.
І холодні
Перони,
Як вічність,
І сталеві
Кокарди
Часу,
Що знаходяться
Межиріччям
Між моїм
І твоїм
Парнасом,
Зійдуться
Одначе
Весною,
І залишаться
Сонцем
Грітись,
Ми
Завжди
Були лиш
Двоє,
Ми лише
Не могли
Зустрітись.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478631
дата надходження 10.02.2014
дата закладки 11.02.2014
Антрацитова ніч задивилась на нас,
Золотих ліхтарів, очима.
Плив над плесом, туманом приглушений, вальс...
Ти і я... І життя за плечима...
Єдність думки між нами... Рука у руці...
Ми вальсуєм на заздрість ночі.
Линуть тіні густі по сріблястій ріці,
Місяць нам зазирає у очі.
Вже глухіша мелодія між берегів,
Нас сповив легенький серпанок.
Ти, мій погляд, мов відблиск зорі, із під вій,
Не губи, забери у свій ранок.
Хай голублять тебе і кружляють в танку́,
Долі нашої перші такти...
Щоб не сталось, а всякого є на віку...
Ми ж танцюємо вальс, а не танго.
Антрацитова ніч розтеклась поміж зір...
Ліхтарі сполотніли, згасли...
Вальс скінчився... Та в серці не гасне моїм
Зустріч наша, наповнена щастям.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478190
дата надходження 09.02.2014
дата закладки 09.02.2014
Коли торкаюся очима твого стану,
І коли бачу у своїх міцних обіймах,
Тоді в шпарину з-поміж штор вповзає ранок
Повільно.
Коли на кухні мимохіть ловлю твій запах,
І ти по венах розтікаєшся неначе, -
Спинити паводок цей може тільки кава
Гаряча.
Коли на вулиці людей дуже багато,
Я обнадійливо вдивляюсь в очі кожні,
Але без тебе, навіть велелюдний натовп -
Порожній.
Коли удома більш нікого, окрім кішки,
То не врятує навіть по суботах покер,
Та й для одного уночі двоспальне ліжко
Широке.
Коли закінчилася наша спільна стежка,
Здавалось воля розпрямилася підпільна,
Та звітувало моє серце, що усе ж я
Невільник.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=477100
дата надходження 04.02.2014
дата закладки 04.02.2014
В тому, що все це
Позбавлене змісту -
Криється певний сенс:
Душі, які емігрують
Із міста,
Зважені без терез,
Люди, які
Повертають у місто,
Що жили до того
Без
Усяких амбіцій
Урбаністичних
Позбавлених
Відчуття,
Усі оці перельотні
Птиці:
Чайки і вороння,
Усі оці мідні
І чорні криці,
І сірого кольору
Сни,
Усе це фарбує
Твої зіниці,
Жовтим кольором
Восени.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=476567
дата надходження 02.02.2014
дата закладки 02.02.2014
Вона була ангелом, він – звичайнісіньким смертним.
Вона була світлом, а він – темним часом доби.
Вона була святом, а він – повсякденням потертим.
Вона була вдачею, він – осередком біди.
Та зустріч між ними була, наче атомний вибух,
Який породив емоційно насичений сплеск.
Вони такі різні, єдині в той час, як вдих-видих:
Одна неймовірна, а другий … Типовий гротеск.
Вона дарувала підтримку йому і турботу.
Зумів завдяки їй життя він пізнати на смак.
Вона до крутого його підвела повороту,
Немов вказівний на шляху доленосному знак.
Вона віддавала себе по краплині, по крихті,
А він поглинав її світло, не чуючи плач.
Вона розчинялася в темряві… Він кусав лікті,
Наповнений світлом яскравим шептав їй «Пробач».
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471521
дата надходження 10.01.2014
дата закладки 10.01.2014
Буває по-різному…
Один мій друг точно знав:
Любов – це фонетика.
Невпинна вібрація язика,
яка переростає у звук ррр…
Крапочка літери [і] захована за щокою.
Чергування шуму і тиші,
тиші і шуму…
Легке божевілля.
Своєрідний дисонанс.
Один мій друг надто любив фонеми.
Вони виповзали із середини
і залишались десь на кінчику язика.
Були його силою та змістом…
Могло б скластись по-іншому.
Тільки хто знайде в собі сили переписати сюжет?
Коли мій друг навчився бути глибоким,
його назвали аутистом
А він всього лиш вірив у звук більше,
ніж у саму людину.
А він всього лиш ніс в собі щось,
що з’явилось за мільйон років до світла.
А він всього лиш знав напевне:
Любов – це коли нікого немає.
Любов – це коли тебе нема.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=433357
дата надходження 24.06.2013
дата закладки 27.12.2013
Добре, що вчора закінчився наш спільний фотоальбом.
І добре, що обоє не бачимо сенсу новий заводити.
Це значить - нема запитань, усе зрозуміло обом.
Ми знайшли компроміс, починаєм із трансу поволі виходити.
Добре, що цієї зими мене гріє хоча би шипшиновий чай і плед,
А сни про тебе не викликають терпких депресивних спогадів.
І нема відчуття дежавю від старих, ще серпневих газет...
Лиш заплуталась трішки в тенетах прискіпливих поглядів.
Все чудово. Я вже не чекаю твоїх смс.
Мабуть, все-таки зв'яжу для брата цей темно-зелений шарф...
Ця зима принесе нам /окремо/ багато-багато чудес.
І радію, що я не принцеса, а ти не якийсь-там граф.
Мабуть добре, що так судилося нам згори -
Зрозуміти все вчасно, всміхнутись
Й не встромляти у спину ножі.
Несподівано. Зате не скажуть: "Цей сценарій вже зовсім старий."
Це реальність вписала курсивом у долю круті віражі.
...і подумалось : добре, що він не часто читає мої вірші,
а я замість відвертих зізнань щось бурмочу під ніс невпопад.
Бо тоді він би знав до дрібниць всі деталі моєї душі
І зібрав би на мене потужний, майстерний такий компромат.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=467888
дата надходження 23.12.2013
дата закладки 25.12.2013
Ми тулилися спинами,
В різні боки дивилися
І мовчали так голосно,
І кричали так тишею.
Розмежовані стінами
Суперечки-Чистилища,
Що зростали так болісно,
І ставали все ширшими.
Ще тулились потилиці,
Хоч лоби вкрились ґулями,
І словесні баталії
Вирували у головах.
Серця биті на милицях,
У взутті, що намуляло,
Пройшли крізь аномалії
Де бул́о надто холодно.
Все ж тулилися душами,
Що від болю скрутилися,
Навідріз відкидаючи
Геть усі звинувачення.
Якби тишу порушили -
Вже б давно помирилися,
Та сиділи чекаючи
Хто попросить пробачення.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451002
дата надходження 26.09.2013
дата закладки 25.12.2013
Тягуче
Виливається
Ніч
Мазутом
Через
Вікно,
Кристалізується
Скло,
Кристалізується
Мить,
Море шумить,
Я відчуваю
Повітря,
Я відчуваю
Пісок,
Чайка
У небі
Все далі і
Далі
Летить,
Є такі ночі,
Коли уже
Все одно,
Є такі речі,
Які не можна
Простить.
Зима
Бруднить
Мою
Пам'ять,
І з нею
Бруднить
Мої сни,
Де насправді
Той холод,
Терпіти
Який -
Наспрвді
Чекати
Весни.
Де насправді
Є Ти -
Любити
Яку,
Насправді
Кидатися
Поза борти.
Відпусти,-
Море шумить, -
Відпусти.
То ж я відпускаю,
Мене пробирає
Холод,
Шукаючи
Щось на
Мідно-скляному
Дні...
Відпустити
Насправді -
Це лише
Тамувати
Голод
За нею,
По ній,
При її...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=468306
дата надходження 25.12.2013
дата закладки 25.12.2013
Не рви для мене квіти у саду,
Не рви для мене квіти в чистім полі.
Хай ранком на них роси упадуть,
Хай з ними теплий вітер поговорить.
Хай їм зрадіє не одна бджола,
Чи хай милують око перехожим,
Щоб кожна з них природньо відцвіла,
А вітерець би потім їх розмножив.
Хай краще ними снідає коза,
Чи зварить зілля добра чарівниця.
У світі й без того не мало зла,
Заради примхи рвати - не годиться!
Не рви квіток, нехай собі цвітуть,
Промінням сонця лагідним зігріті.
Прошу тебе, ніколи не забудь:
Не тішать моє серце мертві квіти.
21.11.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461979
дата надходження 21.11.2013
дата закладки 20.12.2013
Все почалося до того,
Як холод заповнив
Горло,
Поїзд
Ввійшов у гори,
Як у безвихідь
Гордо,
І розтопив тонелі
Холодним
Як відчай світлом,
В купе
Закривалися двері,
І замовкали
Діти.
В містах
Догоряли свічі,
І зупинялися ночі,
Архаїчно
Глибокий січень
Темнотою
Підводив
Очі.
Бо січень - насправді,
Жінка,
А зима - лиш
Солдатська
Вдова,
Яка безвідмовно
Ніжна,
Але й
Безвідмовно
Чужа.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=466209
дата надходження 15.12.2013
дата закладки 15.12.2013
Інтимніcть ховається
Не в серцях,
Переливаючись
Пальцями
Рук,
Вона вимальовує
Звуки
У друк,
Замикаючи
Щастя у коло,
Фарбує
Його у круг,
Проводжає
Дітей у
Школу,
Боїться дощів
І самотніх
Душевних
Мук.
Інтимність
Виграє в долі
Час
І партії
У рапід,
Оберігаючи
Нас від
Того, що над,
Тримаючи
Подалі від,
Вкраплює
В розум трохи
Серцевих вин,
У сльози - солі,
У жінок - корицю
І джин,
Сіє терену
По життю,
Але поряд сіє
Полин.
Інтимність тримає
Корнцангами
Країн ран
І душевних
Істин,
Зашиває
Пустки
Морями,
Гріє гори
Обіймами,
Жовтим листям,
Перебираю
Життя
Ниткою твого
Намиста,
І молюся на
Подихи і вуста.
Ти - моя вже
Зимова осінь.
І моя ще не
Літня весна.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=465965
дата надходження 14.12.2013
дата закладки 14.12.2013
Привчаєш мене,
Як дітлахи
На привокзальних
Зупинках
Привчають
Птахів до хліба
І доброти,
Глевка і тягуча
Гордість моя,
Холодна як
Січень взимку,
Роззброєна,
Амнестована,
На сузір'ях
З'явились кити,
Збирають
Хвостами
Море у куш
Водоліям із
Піренеїв,
Вдихай
У мене життя,
Видихай
Зі мною роки,
Хворобливі
Як осінні
Жовтаві алеї.
Листя трави,
Листя трави
Із суцвіттям
По округу
Передмістя
Летить
Собі у інші
Перед-міста,
Нарешті
Прийшла
Весна,
Та, до якої
Ми
Звикли,
І літо,
До якого
Ти
Звикунти
Не змогла.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=464122
дата надходження 04.12.2013
дата закладки 05.12.2013
Життя моє - цукор-час
Розмішаний з
Долею-молоком,
Риба, що плаває
За бортом,
І чайка, що
Сіє надію,
З такою ж
Чайкою-близнюком -
Насправді, не
Просто мрії,
Із чорним
Та білим
Крилом -
Усе це якісь
Доленосні
Знаки
Питання.
Море двозначне:
Якщо прибої - тоді
Вітання,
Якщо відпливи - то
Навпаки,
Тримайся міцніше
Моєї руки,
І взагалі тримайся
Руки,
Яка тебе тепло гріє,
Бо поміж чайками
Стигмою круки,
А поміж штилями
Буревії,
І головне - безвідмовно
Бути,
Коли за вікном
Дериватом лютий,
Коли за вікном
Помирає січень,
І люди,
Зібравшись
У нове віче,
Ховають
Чайок
Поміж снігів,
Зима зустрічає
Таких птахів
Дуже по-своєму.
Інколи
Важко встояти,
Розуміючи
Неозброєно
Усю прикрість
Цієї весни.
У храмах
Стінами молитви́,
Ще тримають
Віру у нас.
Топиться цукор-
Час,
Сонце пече у
Груди,
Я хворію
Грипом і сном,
Лікуюся
Від застуди.
Та де мої чайки
Із чорним та білим
Крилом?..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=462545
дата надходження 26.11.2013
дата закладки 26.11.2013
Чим вище живеш ти, брат,
Чим вище поверх твій
Від цокольних
І під’їздів,
Тим менше в твоєму
Повітрі зрад,
І порушених
Катехізисів.
Тим рідше
До тебе приходить
Страх,
Концентрованим
Сизим димом,
Вони купували
Тебе за декілька
Рваних драхм,
І продавали
На галеру
Або до Риму.
Так що, брат,
Не дивую,
Твоїх
Висот,
І усі ті речі,
Які ти ще
В житті
Побачив:
Як пустеля
Вивертає
У жорна свої
Пісок
Караванові
В гаманець
На здачу.
І як море
Топить своїх
Китів,
Однооких
Циклопів,
І пілігримів.
Як небо
Чіпляє
Своїх птахів
На хрести,
На Синаї
В Єрусалимі.
Та що, брат,
Тримайся вище
Споруд,
Вище фундаментів
І підвалин,
Вище зграй
І відірваних
Злісних псів,
Ти кувався між
Ударами
Наковалень
І між лезами почуттів,
То ж збирайся краще
У рідний Таллін,
До справді рідних
Своїх братів…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=462370
дата надходження 25.11.2013
дата закладки 25.11.2013
Ми перепливали цю
Річку двічі,
Вперше - у лютому,
Вдруге - у січні,
І я казав тобі:
"Крихітко, вічність -
Це те, що проходить
Зараз крізь пальці...
А щастя - це сонце
На теплій гальці,
Вітер відчутний в
Твоїх долонях,
Коли від'їжджають
Останні вагони,
Теплі хвилі твої
Прибережні,
Усі хлопчаки,
Які обережно
Невпевненно
Пишуть
Тобі вірші...
Щастя, крихітко,
Це врешті,
Коли навесні,
Він присилає
Тобі у листі
Теплого дотику й
Цвіту жоржин,
Амністій сотні
На сотні провин,
Кредити на сотні
Спроб і довір..."
Бо хто ж залатає
Душевні діри,
Темні із мороку
Серця рани?
Ріка, як і щастя,
Не має міри,
Лиш обмежена
Берегами...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461567
дата надходження 19.11.2013
дата закладки 21.11.2013
Ця жінка робила зі мною найгірше -
Вона не звертала на мене увагу,
І мідно-холодний тамбурний січень,
Який розливався рікою
Мов вічність
На кожній станції моїй зустрічній,
Збирався в солдатську флягу...
Ця жінка труїла мене спокійно -
Вона відмовляла мені минулим,
І всі мої громадянські війни,
Солдати, які від
Утоми поснули,
І просто віддали свої пости,
Це все наближало її до мети..
Ця жінка тримала мене мов зброю -
Вона заряджала у мене відчай,
І всі мої підсвідомі двобої,
Сатиричні, а
Також комічні,
Були програні передчасно і чесно.
Капітулюю для тебе двічі,
Перев'яжи мені рани, сестро.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461151
дата надходження 17.11.2013
дата закладки 17.11.2013
Ти грієшся від чужих долонь
І моїх подаровних рукавичок,
Тримайся, крихітко, дещо осторонь -
Від прокурених пабів і шкідливих звичок,
Від подружок, хтивих як після мадери,
Від друзів уже не потрібних нікому,
З війни повернулись усі офіцери,
І ти повертайся додому.
Осінь моя, така ж жовта і хвора,
Осінь моя, безпорадна і квола,
То ж вилікуй мене і її
Напередодні свят,
Я довіряю весні,
Як безпорадний емпат,
Я довіряю тобі,
Як останній із всіх святих,
Вода затопить усі береги,
Робимо видих-вдих,
Ділимо простір на двох.
Десь на небі смієтья Бог,
Із мене сміється найбільше,
Хоч я не найбільш і грішний,
Хоча я давно не дитина.
Мене якорем топить провина,
Мене каменем топить жаль.
Ранок зігріє даль,
Ранок збере у путь,
Я збирав обіцянки як тальк,
Ти збирала відмову як ртуть.
Часом легше забути,
Аніж простить.
Простір збирається в труби,
Час збирається в мить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=460345
дата надходження 13.11.2013
дата закладки 14.11.2013
Таке відчуття лише тоді,
Коли з'являєшся ти.
Що не по мені
Дощі,
Вітри,
Крила,
Щогли,
Моря і доки.
За містом,
Над містом
Відчуття тиші
І самоти.
Хтось наближається
До дверей.
Я чую дорослі кроки.
Ти відкриваєш їх
І у мені вже зриває дах.
Пігулки чи аспірин,
Вітаміни чи чиста віра.
Над моїм карнизом
Самотньо кружляє птах.
У моїм під'їзді
Жертва очікує звіра.
А якщо це ті ж самі герої
Повісті,
Ідилії,
Телеграм.
Якщо це їх розділили:
Тобі - крила,
А тобі - ікла.
Кого ж чекають вони?
Яким довіряють Богам?
Ти, напевно, без мене звикла.
А я досі дивлюсь в твої вікна.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=443112
дата надходження 13.08.2013
дата закладки 10.11.2013
Свинцеві фаланги
Пальців й долоні,
Що відтягали
Час і вагони,
Що зупиняли вітер
У кронах
Дерев пожовтілих
Чомусь передчасно,
Торкались її
Надто ніжно,
І з часом
Вона навіть
Зловить себе
На думці,
Що щастя
Вміщається
В темній сумці
Безрозмірній
Чорній й дорожній,
Кров зупинятиме
Подорожник,
А усе інше
Зупинить Він.
Вона піде
Із ним,
Вона любить Його,
Ніч дивиться в
Тамбур
Крізь синє скло,
Зима дивиться
В душу
Крізь лід і
Крізь очі.
Вона просто
Більше нічого не хоче:
Білети із чаєм,
Постіль і скроні,
Свинцеві пальці і
Ніжні долоні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459544
дата надходження 09.11.2013
дата закладки 10.11.2013
Усе, що буде в житті
Уже написано на бланках
Медичних карт,
Виведено правописом
На узбіччях,
Немов колонтитул,
Серце стоїть.
Ізолінія.
Струм!
Ізолінія.
Струм! -
Мовчить перикард.
Душа відповзає
Від кінчиків пальців,
І прозорих
Нерівних кутикул.
Врятуємо?!
Ні.
Врятуємо?!
Ні.
Врятуємо!
Як?
Бо я йому
Обіцяв.
А він ще наївний
Мені повірив.
За вікном
Двадцять сорок чотири.
- Це дві хвилини
Відколи він
Перестав
Дихати.
У мозку
З’являлися гематоми
Від тиску.
В хірурга
У совісті
Діри.
Три хвилини.
Надворі
Безпросвітна ніч.
Куди ж душа
Полетить
В отаку от
Темінь.
Ізолінія.
Струм!
Ізолінія.
Струм.
Травмоване
Серце
Мовчить,
Як загострений
І німий,
Сумуючий без
Кресала
Кремінь.
Хірург
Вийшовши
Покурить,
Тер руку об
Руку,
Зима, мінус сорок –
Пекучі бинти,
Пекуча остання
Пов’язка.
Серце мовчить.
Його серце мовчить.
А мені гупають
В голові барабани
Легіонерів
Військ
Корнелія Краса.
Душа сумувала.
Сиділа при ліжку,
Крихта до крихти,
Збиралась
Із нервових волокон
І кровоносних
Судин.
А поруч
Знайоме і вже
Зовсім
Холодне
Тіло.
А потім пішла.
Вірніше,
Полетіла
На південний
Майже відірваний
Крим.
Душа
Хоче
Тепла.
Хай її
Хоч
Би сонце
Гріло.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445155
дата надходження 24.08.2013
дата закладки 01.11.2013
Я маю надію, вона по мені залишила лише фотографій
Десь у синьому ящику на старій книжковій полиці,
Для її особистих баталій я був не військово-придатний,
І вона брала штурмом мої непідкупні столиці.
Забирала в вагони біженців, офіцерів, солдат, моряків,
Розбитих на суднах, під мурами, знайомих, але безликих,
І від того вітер мовчав, і учив синів-вітряків,
Що насправді кохання - це постійні повені примхи.
І вона відправляла мене в терикони, підземки, шахти,
Гостріше ракет, і довше довічних істин,
Її за мене просили халіфати і навіть монархи,
Вона відмовляла їм ще зустрівши у передмісті.
Є макети дуетів, яким не судилось збутись,
Є троянди чуттів, що не можуть у них зацвісти,
І якщо вони наражають на біль і грубість,
Відправляй їм конверти і пустельні прощальні листи.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=446587
дата надходження 01.09.2013
дата закладки 01.11.2013
Життя моє крутиться як хулахуп,
На твоїй тонкій дівочій талії,
І свідомість моїх соціальних груп
Виступає у сутички і баталії:
За невідомі речі і непояснені істини,
Піднімають зброю і крокують на полігони,
У небі пролітають рективні комети – як вісники,
Запалюють хмари і з ними запалюють крони.
І це розвивається у моєму маленькому серці,
У моїй тонкій судинній камері,
Я сприймаю чуття - кілогерцами, любов - терціями,
А самотність – психіатричними станами.
То чому ж ти не візьмеш мене до рук,
Не зупиниш коло, не притулишся до ключиці?
Усе що пульсує, живе допоки матиме звук
Поліритмії коліс у тамбурі провідниці.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=447225
дата надходження 04.09.2013
дата закладки 01.11.2013
...те що ти ідеалістка видно по гострому контуру твоїх брів і поетично завершених вуст, що навіть у посмішці своїй зберігають безневинну дівочу примхливість відточену ще з дитинства...я не знаю, яких поезій читаєш ти перед сном, яких прозорих Ремарків штудіюєш поміж роботою і навчанням, але від того як пишеш ти у мені зупиняється кров і сповільнюється дихання - щоб не заважати душі послухати...у тебе настільки правильний вектор і така велика прикладена сила, що результати твоїх геометрій залишаються лише питанням часу у цьому релятивному світі... кориця з перцем, кохання з джином, любов із часом...і головне тонко так, на межі, і довго, що аж за небозвід - і хто знає, де закінчується твій шлях, і чи закінчується він взагалі...хочеться вишити ниткою на життєвому полотні штрихи власного меридіану паралельно до твого, і хай ніколи не пересікаються, не торкаються, але хай ніколи не губляться, бо невідомо на якій паралелі зустрінемось ми востаннє, і вже не пам'ятаю на якому Грінвічі зустрілися ми уперше...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=437765
дата надходження 16.07.2013
дата закладки 01.11.2013
...для вас...
...для вас "Любов" - це на межі еротики із фільмів Тінто Брасса і порнографічно оголеного інтиму, для мене "Любов" - це терпкий час із запахом бергамоту, заварений ще до світанку і записка на холодильнику "...Тільки тебе" - і головне щоденно, бо любить мене ще сонним і із щетиною...
...для вас "Друзі" - це сукупність безликих невмотивованих хронічно залежних від алкоголю осіб, які власне із вами через те, що фінансованих здобутків у вашій кишені вистачає або на довший час, або на дорожче "бухло"...для мене "Друзі" - це коли помер його тато, і я просидів із ним до ранку, бо також любив його старого, але п'ятитонні фури на нічному шосе не відають реєстру душевних відносин...
...для вас "Секс" - це теж саме, що у вашому значенні любов, тільки із нотками власної фантазії або уривками пам'яті дешевих кінострічок...для мене "Секс" - це коли торкаєшся її тіла і відчуваєш ледь вловимий запах її бажання, невидиму силу її кохання і неоціненну суміш її довіри...
...для вас "Сьогодні" - це пустота ідей, що не тривожить бо приспана у цигарковому димі настільки глибоко, що її уражені хронічним туберкульозом викрики губляться між метастазами непотрібності...для мене "Сьогодні" - лише почалось і тягнеться десь у вічність, як клин лелек, що охопили кількістю усе небо ген до Чумацького шляху і тільки рухом своїх потужних крил нагадають мені забуту Ікареву долю...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=434764
дата надходження 01.07.2013
дата закладки 01.11.2013
Я ховаю усі відчуття
В сріблясту фольгу від цигарок,
А потім розкурю із них
Не надто уїдливий дим.
Наповнюйся ним,
Хоча він дере у горлі
І припікає очі,
Терпкий неначе портвейн,
Від нього в душі клекоче,
І пульс віддає у скроню,
А серце мовчить і хоче
Просто тебе знайти.
Де ти?
Від кого ховаєшся ти?
Кого уникаєш?
Які купуєш білети?
Я хочу етюд роздерти,
Я хочу писати листи,
Відправляти конверти
До твоєї адреси,
Невже нам ніколи
Не дочекатись весни?
Прости.
Пробачай мене сотні раз,
Пробачай мої сотні фраз,
Пробачай ту єдину ніч,
Не прощайся зі мною
Двічі.
Я одвічний,
І ти одвічна,
Однак не в цьому сторіччі,
І точно не в цьому тижні.
Очі колись блакитні,
Тепер незнайомі і хижі.
І їх припікає дим.
Вогонь шипить у снігу,
Змією шепочеш
Із ним.
Не дочекались весни.
Але дочекались зим.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=447751
дата надходження 07.09.2013
дата закладки 31.10.2013
На тобі марок,
Пиши мені з часом
Листи,
Дав би ще грошей,
Але будеш тоді
Дзвонити.
І тікай за Ла Манш,
Який не зможеш
Переплести,
Хоча б до зими,
Яку можу не
Пережити.
Що таке рак?
Що таке жити
У миті? -
Вивчити кількість
Крапель
Морфіну у день.
Біль - це як
Бій.
Після бою -
Лише відпочити.
Він наповнює
Серце пісками
Надто гарячих
Пустель.
Я не хочу,
Щоб ти
Відчувала
Мою безпорадність.
Як від кутикул
Щоночі - то
Далі час.
Мені від кордону
І до кордону -
Зовсім уже не
Крайність.
Я ближче, ніж ти
До Христа,
Ближче,
Ніж будь-хто
Із вас.
Не треба
Жаліти,
Безпорадних
Жаліти
Варто,
Сурмить
Уночі
Рупором
Терпкий біль.
Він рухає тілом,
Вивчає
Анатомічну карту.
Досягає очей,
Позбавляє ночей,
І вкраплює
В сльози
Сіль.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=447897
дата надходження 08.09.2013
дата закладки 31.10.2013
Вони пили майже до ранку
Двоє,
Він і вона,
Допивали сухе вино,
Конвоїри їхньої долі
Поснули
У темних трюмах,
А очі п'яніли,
Фарбувалися наче скло.
І вони торкалися пальцями
До зіниць,
Намагаючись підібрати
Блакить,
Але ніч - трафарети у
Неба темні,
Небо ще досі спить,
Не сплять поїзди
Підземні,
Надто точні,
І надто впевнені.
Вони двоє уже
Часом доведені,
Долею сплетені,
Не руйнуй же, Боже,
Таких зв'язків.
Бо якщо не мені,
То хоча би їм,
Допити усе до останку,
І не дочекавшись
Світанку,
Заснути в одній
Постелі,
П'яні, щасливі,
Веселі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=447969
дата надходження 08.09.2013
дата закладки 31.10.2013
Скільки не труй
Мене хтивості
Зброєю,
Полум'ям синім
Улітку каштани,
Рано чи пізно,
А рани гояться,
Через нагноєння
І сльозами.
А пам'ять, щомиті
То серце гріє
Новими болями
Аневризми,
Я поховав свої
Світлі надії
На руїнах
Твоєї вітчизни.
Своїх старожилів
Еритроцитів,
У будиночках
Тромбоутворень,
Ти розчиняєш
Небом блакиті
Дівочих очей
Незвіданих штолень.
Холодним ключем
Замикаючи
Січень
Сірих птахів
Пролітаючих в
Осінь,
Аероплани
Зупинить
Вічність,
Закохана
В тебе
До того досі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449043
дата надходження 14.09.2013
дата закладки 31.10.2013
Ти цілувала мене
В шию так,
Що поцілунки
Сягали нервових ганглій,
І між синапсами
Розливався
Дофаміновий терпкий
Коньяк.
Не такі вже
Гріховні
Десять заповідей
Із Євангелій,
Коли навколо
Суцільне море,
А серед моря
Єдиний маяк.
Так і мені:
Довкола
Жінок і жінок,
І гріх як застуда
Повітряно-крапельним
Грипом,
Зливи, туман,
Свинцевий із міста
Смог
Ховає в повітрі кулі,
Що ділять
Свідомість
Ситом.
І вміст отих куль:
Разом з порохом
Смола і слова,
Їдкий погляд
І наточений
Вістрям
Докір.
Болить голова,
Нереститься
Совість моя,
На камінні озер
Оголених в двадцять
Років.
То ж цілуй мене
В шию так,
Щоб попри
Течій,
Рибалок,
Доків
І сухогрузів,
Я дістався
Початку
Веретена,
Розмотав
Клубок,
І чекав тебе,
На сп'янілих
Кар'єрах
Грузії.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452053
дата надходження 01.10.2013
дата закладки 31.10.2013
Біда не приходить сама,
Біда приходить із ним -
Чорним безликим вороном,
Темним круком -
Із тим, кого називала
Раніше другом,
Хоча, насправді, він
Був коханцем...
Він брав тебе - ніжну -
Тендітну,
Він брав тебе - щиру
Й привітну,
У війська свої новобранцем,
І штурмував тобою
Столиці,
Сльози твої текли по
Обличчі
Навколо його
Особистих мурів.
Він убивав тебе
Повільно і довго,
Чуттєво і терпко,
Глибоко й важко.
Сокіл годує
Сирітку-пташку,
Залишинку долі,
Дочку зозулі.
Нехай би його
Решетили кулі,
Але любиш його...
Жертва і звір -
У одному колі...
Бо всі ці страждання
Із присмаком волі,
Яка зовсім далеко
І зовсім чужа...
Весною вертають
Лелеки,
А біда не приходить одна.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456974
дата надходження 27.10.2013
дата закладки 31.10.2013
На тобі скальпель,
Проводи поступовий розріз,
Намалюй горизонт
На дугах моїх реберних,
Заглиблюйся до судин
Надто тонких і надто тривожних,
Між них бастіони думок
Моїх особистих і темних.
Звільни їх! Чекань по металу
Метал,
Іскриться нехай,
Щоб вогник замість кресала,
І чекай,
Бо я завжди тебе чекав,
Я стерплю,
Що ніколи мене не чекала.
Воно прийде із віком,
Розуміння дитячих істин,
Але до того нехай
Закипить і тричі
Зміниться кров,
Я терпіння збирав,
Як марки філателісти,
І як висновок -
Тільки тебе знайшов.
То ж звільни їх,
Найглибші титани мої
Повиходять назовні
І будуть тебе любити.
Тримай у руках
Ключі від моєї душі,
Скальпелі і бинти,
Щоб при потребі
Наглухо
Мене
Зашити.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449664
дата надходження 17.09.2013
дата закладки 30.10.2013
Бо даремно боятись миті,
Ціна поділки в часу інша,
Ми живемо тугі й закриті,
І це напевно найгірше...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449582
дата надходження 17.09.2013
дата закладки 30.10.2013
Що це за марафон:
Кохання і голоду?
Чи це канонічний
Надто затягнутий піст?
Не відчуваю більше
Нічого
Теплого,
Окрім холоду,
Сніги прикривають
Пробоїни сорому.
І я вдивляюсь у
Праву сторону:
Може звідти
Хтось відповість.
Але і звідти
Мовчать,
Там також,
Напевно,
Танки або
Гармати,
Глушать совість,
З пов'язками
На очах
Не можна людей
Зустрічати,
І навіть підбитий
У небі птах
Падаючи
На плити
Буде вмирати,
Але ніколи
Не буде просити.
То що це за марафон
Тиші
На хвилях
Радіо,
У просторі
Між будівель
І інтернатів,
Я, напевно, граю
Миттєве камео,
У соц-мережі
Твоїх приватів,
Між зимним
Дахом твоїх
Будівель
І мотузками
Парашутів,
Я буду луною
Поштових відділень,
І шумом
Трамвайних маршрутів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=448528
дата надходження 11.09.2013
дата закладки 30.10.2013
Вона була монотонною-монолітною,
Коли поверталася і прощалася,
Коли цілувалася і трималася
Осторонь,
Я для себе завжди вважав
Її квіткою,
Зігрітою вранішнім сонцем
І вечірніми росами.
Вона була незбагненна і невагома,
Невідома і анонімна,
Передчасна і запізніла
Як сніг.
І коли розводила свої крила -
Било в груди, зривало вітрила,
Викидало на берег,
Покидало щосили,
І вертало мене
На поріг.
Вона була така близька і дистанційна,
Заручена і без зречень,
Без доведень, та все ж достовірна,
Без подвигів і приречень.
Я віддав свої медалі,
І старі колекційні марки,
Щоб тримаючись від неї подалі,
Цілувати її на згадку.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=446584
дата надходження 31.08.2013
дата закладки 30.10.2013
Таке відчуття, що забув удома ключі,
Або ще гірше – забув, чи закриті двері,
До мене верталися із колишніх усі,
Хтось у квітні, а хтось в спекотному червні.
І я приймав їх за стіл,
Хоча вони просилися у постелі,
Їхня сталева гордість перетворювалась у акрил,
І вони обнімали мої солдатські шинелі.
Напували своїм поглядом так,
Що мені здавлювало пульсуючу сонну,
Їхні пальці у поцілунку готові вирвати мені карк,
Якщо я не прийму їх муки в свою долоню.
Але де ж ви були, коли мені було зле,
Коли кашляв сумлінням між поліклінік, і між лікарень,
Коли передсердя зупинялися: то ліве, то праве,
Коли стаціонарний січень переходив в амбулаторний травень.
Де ви були, коли я не міг писати вірші,
Коли засохли чорнила, і навіть осінь була морозна,
Коли я ходив по воді, але не ходив по траві,
І я знав, що хочу, але не знав, чи можна.
Отож бо й воно. Не тягніться за мною, бо жарко,
І я люблю птахів із новим подихом крил.
У мене в серцях війська Ганнібала Барки,
У вас у душі – розведений сталлю акрил.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=444979
дата надходження 23.08.2013
дата закладки 30.10.2013
Випиваєш,
Висушуєш аж до дна,
Порожніше пустки,
Луною через пустелі.
Дюни.
Бархани.
Згустки
Свідомості.
Крихти скла.
У горах птахи.
Під ними -
Потоки й селі.
І я залишаюся.
Зістаюсь.
Карбуюся з глибини.
Присутністю.
Долею.
Вчинком.
Дією.
Птахом.
Тягнуться ріки.
Руйнуються вітряки.
А я у тобі -
Тавром,
Міткою,
Знаком.
Колиши мене вітром,
Напувай мене
Стиглим повітрям.
Солодше вина,
Терпкіше солодких
Вуст.
Не моя вина,
Що у грудях
Сталевим вістрям,
Поміж ребрами глибина,
Поміж пальцями чужина,
У свідомості -
Пустка розпуст.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=443069
дата надходження 13.08.2013
дата закладки 30.10.2013
Коли мій потяг повертає
Кава на столі схиляється вбік,
Ти сонно схиляєшся на плече,
Із мене достатньо
Такого щастя.
Ще якби на дворі дощем
Застати осінь.
Мабуть, не вдасться.
Березень за вікном
Кличе мене у літо.
Але я не з ним,
А з тобою - завжди у двох.
Якби провідники
продавали квіти.
Я б не полишав тебе,
Щоб вискочити на перон,
На якому у Рівному діти
Продають фіалки за
Копійки,
Усмішку за жетон,
Проїзний у село
До мами,
Де узимку немає
Чим гріти.
Контрасти течуть
Звідусіль,
Заходжу в купе -
Закриваю двері.
Я не зможу віддати тобі
Усе.
У мене немає нічого,
Окрім кави, що стоїть
На столі,
Окрім тебе схиленої на плече,
І грошей
На нічні поїзди,
І їхні нічні постелі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442851
дата надходження 12.08.2013
дата закладки 30.10.2013
Розтопи мою душу - звільни мене від води,
Що тримає її у кристалах льоду і туги,
За допомогою лугу, тепла або кислоти,
За допомогою слів чи старого вірного друга.
Бо я вже замерз - цей холод тріпоче ззовні,
Іній на ребрах, вустах, у кратерах між лопаток,
Опіки досягли найвищих одиниць болі,
Я зашию їх, металевим терпінням і совістю із заплаток...
Але чи ще довго так - перетворюватись у камінь,
Кресалити кришталів, замінити кришталики ока,
Виблискувати на сонці сотнею своїх граней,
І чекати весни. Весна не буває жорстока.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442118
дата надходження 08.08.2013
дата закладки 30.10.2013
Бенгальскі вогники,
Під шию светри,
Холодні дотики
До твоїх щік.
Британські звичаї,
Чужі мольберти,
Далекі зустрічі
І теплий сніг.
Вербові котики,
Цікаві погляди,
Сузір’я ближчі
Твоїх очей.
Тепліші дотики,
Цукерки сотнями,
Юнацькі спогади
Ще тих ночей.
Липневі зустрічі,
Вечірні здогади,
Годинні спізнення
Не просто так.
Тихіша ввічливість,
При наших спогадах,
Знайомий берег,
Далекий птах.
Пожовклі звичаї,
Укриті тишею,
Над моїм домом
Ідуть дощі.
І ти чим далі
Здаєшся ближчою,
Але приходиш
Лише вві сні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=440973
дата надходження 01.08.2013
дата закладки 30.10.2013
З кожним днем мутнішає скло
І здаються нижчими стелі,
Від твого тепла мені холодно,
Пустельні самотні постелі…
З кожним днем твердішає лід,
Роз’єднує духів прерій,
Не треба збиратись в далекий політ,
Складати казок-містерій.
З кожним днем самотніша ніч,
Довші стіни, вузькі коридори,
Можна щасливим хоч десять сторіч,
Одиноким – не можна ніколи.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=439671
дата надходження 26.07.2013
дата закладки 30.10.2013
Ти вмивала руки срібним дощем,
Кришталики замість совісті,
Іній у терпких очах...
Я - безпечний герой своєї власної повісті,
Вибитий тугою геть із вирію птах.
Ти ховала обличчя у казку долонь,
Струми замість емоцій,
Інерція у серцях...
Я - осінній листок у швидкому гірському потоці,
Чекаю весни на зовсім чужих берегах.
Ти проводжала мене діалектом вологих зіниць,
Дотики замість слів,
Пробачення у руках...
Я - осіннє фото приречених літніх днів,
Присмаком відчуття залишусь на твоїх устах.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442681
дата надходження 11.08.2013
дата закладки 30.10.2013
Цінність чоловіка для жінки
Полягає в тому,
Щоб любити її
Попри буденну втому
І немитий посуд,
Коли вони прокидаються
Босі,
Переплітаються пальцями
Як виноград,
За вікном зливи і град,
За вікном сніг і дощі,
Я тихо цілую її
Уві сні,
Я тихо цілую її
У плече,
Нехай зупиниться
Час,
І з ним зупиниться
Все,
І нехай залишиться
Ніч.
Я буду любити
Тебе вдвічі
Сильніше,
І по-дитячому щиро.
Закутайся
В мої крила,
Грійся від моїх
Грудей,
Дихай в мої
Ключиці,
Зима виростає
Із криці,
Давай горіти,
Бо холод
Вінчає осінь і втому,
І ти досі боїшся
Грому,
І вітру на своєму
Горищі,
Грійся від моїх
Грудей,
Горнися до
Мене ближче.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451386
дата надходження 28.09.2013
дата закладки 30.10.2013
То що це насправді було:
Історія чи іронія?
Який порушили ми канон,
Занапастили який катехізис?
Балканським присмаком
Невідома нам досі мелодія
Збирала спогади у рюкзак,
А з ними - сувеніри і візи.
І з ними - адреси і телефони,
Хоча, хто кому потім напише?
У місті - сірішали таксофони,
І розцвітали вишні.
У місто приходила осінь,
Писали щоденник у графи,
І вітер пахне твоїм волоссям,
Бо все починається із метафор...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455797
дата надходження 21.10.2013
дата закладки 30.10.2013
Озон наповнює мої груди,
Я вдихаю його, видихаю,
Як море наповнює трюми посудин
Розведеним в Бостоні чаєм.
Топить усіх попід берегом дощ -
Вода так рідниться з водою,
Я не питаю тебе за що?
І не питаю, чому не зі мною?
Бо між тополями падає сніг,
Земля укривається листям,
І лиш оголене пасмо доріг
Під дотиком льоду сниться.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455008
дата надходження 17.10.2013
дата закладки 30.10.2013
Я відмела усі
свої думки й знання,
І віддалась на волю Божу,
Іду стернею,
вже не навмання,
Така, як всі,
і в той же час,
на всіх не схожа.
Я відкидаю суєтнісь і страх,
Коли підводжу очі в небо.
Підбитий, зранений,
та незборимий птах,
Все кину тут і полечу до Тебе.
Без жалю ли́шу
я землі земне,
Зречусь всього
заради зустрічі з Тобою...
.............................................................
та ось легенько римами війне,
і я готуюсь знову до двобою,
із сутністю своїх думок і вад,
із лінню, що в крові моїй волає;
- тягни земную ю́доль
до безкраю,
тобі немає вороття назад,
у Божий дім,
у тихий сад,
до раю...
борюсь, борюсь, борюсь, борюсь...
і думку цю гірку перемагаю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455847
дата надходження 22.10.2013
дата закладки 30.10.2013