Осанна, матінко моя, осанна!
Земля моя, зимою осіянна!
Співаю світу чистому: «Осанна!»
І сяйву інею я шепочу «Осанна…»
Краса наметів снігу океанна,
Сніжинка кожна – диво бездоганне!
Чия це є робота філігранна?
О, Україно, мила, незрівнянна…
Осанна, матінко моя, осанна!
*Осанна – в християнскому та іудейському
Богослужінні– хвалебний вигук
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=542009
дата надходження 07.12.2014
дата закладки 07.12.2014
Слава героїв
не вмирає.
Вона проросте
гранітом у віки.
У світі більшої
мужності немає.
Як віддати своє життя,
щоб інші жили.
Великий воїне хоробрий,
перед тобою схиляємось і ми.
І щиро дякуємо, що захистив
нас своїми грудьми.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515259
дата надходження 03.08.2014
дата закладки 03.08.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 05.12.2013
Коли течуть криваві ріки в краї,
гуляє смерть і косить геноцид,
поезія приречених вмирає,
поезія розстріляних звучить.
Таке було. Куди його подінеш –
той сталінізм і той голодомор?
Фальшивкою нічого не заміниш,
коли і вірш розстріляний в упор.
Тоді і нині не пройшла б розправа,
якщо не в ореолі постає
ганебна справа і недобра слава,
Поезія – це бестія лукава,
якщо забув призначення своє.
Не розділяю диковинну моду
юродствувати словом у рядках.
Хай буде гнів і сльози на очах,
хай служить і поезія народу,
хай буде втіха, тільки не в догоду
зацикленим на прісних іменах.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461470
дата надходження 19.11.2013
дата закладки 19.11.2013
Послухайте німецьку легенду про чудо,
У світі є злі і добрі люди.
У ніч перед різдвом, сім'янин небагатий
З роботи поспішав Святвечір святкувати.
Ішов він через ліс, з пливучими думками,
Улюблена дружина чекала з діточками.
Раптом в лісі тому стогін почув дитячий
Кволий, незнайомий... .Хтось десь плакав неначе.
Оглянувся навколо, побачив він картину:
Холодну і голодну заплакану дитину.
На землі замерзлій під деревом сидів
Малесенький хлопчик, його він пожалів.
Взяв дитя на руки «Не плач, не плач, дитино,
Покинув хтось тебе, але я не покину».
І повів додому в убогу хатину.
І коли прийшов, розповів дружині.
Хлопчика дружина вдягнула тепленько
«Сьогодні ж свято, не сумуй, маленький».
З нетерпінням діти татуся чекали,
Кожен день в обіймах його зустрічали.
І нового гостя радісно зустріли,
До столу святкового його посадили.
Прийнятий з любов'ю в убогу хатину,
Щиро усміхнувся маленький хлопчина.
І в їхній оселі мов сонце засвітило,
А голову хлопчика німбом оповило.
Із-за столу встав, всіх благословив
І безслідно зник, диво серед див!
Щаслива сім'я, щаслива малеча,
Що прийшов Ісус, до них у Святвечір.
Пам ятай і ти- хворих і старих
Немічних, ув'язнених, нещасних, сумних.
Словом їх розрадь, щедрістю в руці
До себе пригорни ,це ж Божі посланці
Коли ти береш, мов радість відчуваєш.
Коли ти даєш, мов серце відкриваєш.
Відкрий своє серце, адже раз живеш...
Так скарби й багатства для себе почерпнеш.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=460880
дата надходження 16.11.2013
дата закладки 16.11.2013
Відтоді ,як Ісус на землі жив,
Минуло більш дві тисячі років.
Була весна...орали орачі,
Ісус ішов стежиною в траві
І ось, коли у край свій повертався,
Побачив, як пан полем милувався
І привітались, Господь запитав:
«А чи не ти це поле засівав?».
«Так, поле це найкраще догледів
Зорав, засіяв, підживив...
Поле розпушене і зерно краще,
Так що, зійде пшениця як найкраща».
«А можна я цим полем перейду?»-Ісус питає,
«Ні! »-суворо чоловік забороняє.
«Мені ж його потопчеш ти,
Краще стежиною іди».
Іде Ісус стежиною, на поля споглядає,
І іншого господаря знову зустрічає.
Привітались, Христос мовить «А чиє це поле?».
Чоловік відповідає: «Ось зорав я вчора,
Зорав і засіяв, і на Божу волю,
Зерно вже не свіже, ще й у грудді поле».
«А можна полем цим перейду?» -Ісус питає,
«Іди якщо хочеш , не забороняю,
З цього поля врожаю і так мало буде,
Я ж не піклувався як всі інші люди».
Ісус попрощався, полем перейшов,
Повернувся з краю в якому бував.
Пройшло жарке літо, осінь наближалась,
І в краях родючих вже жнива почались.
І трапилось знову, Ісусові-Богу
Обрати додому польову дорогу.
І на диво знову зустрічає пана,
Який вихвалявся навесні в жупані.
«Любий чоловіче, як там твій врожай?».
Жаліється Богу «Краще й не питай,
Скільки я трудився, мов дощем змило,
Моє гарне поле нічого не вродило( ».
Незабаром Ісус бачить чоловіка й два сини,
Що колись йому дозволив полем перейти.
«Є в тебе врожай?» -у нього питає,
Господар всміхнувся і відповідає:
«Скільки живу і відколи поля засіваю,
Цього року найрясніший урожай я маю».
Чому все так сталось? А у тому диво
Що благословіння -це дуже важливо.
Коли не чекаємо, у будь який час
Отак несподівано прийде Бог й до нас.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=460719
дата надходження 15.11.2013
дата закладки 15.11.2013
Краплинки-балерини в танку малюють кола,
Відбитки ліхтарів - софіти для калюж,
Щасливий дах не спить,бо радісно навколо.
Кадриль танцює дощ зі співом вільних душ.
Навіщо цей театр дешевих декорацій -
З яскравих парасоль, без кольору облич.
Втопило небо дах в безмежності вібрацій,
А штучну фальш внизу сховала темна ніч.
По клавішам душі заграв майстерно вітер,
Когось заколисав, когось візьме в танок
А дах лиш спогляда і ловить кожну з літер,
Що прошепоче дощ краплинками зірок.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=460709
дата надходження 15.11.2013
дата закладки 15.11.2013
Разки коштовного каміння
Набрало сонце на проміння,
Спустило в край.
Торкнулись лісу коси сонця,
Скупались в озері, в віконця
Пробилися. Вставай!
Так любо-мило небо вкрила
Вуаль із срібного акрилу.
Молочна мла
Садок безлистий загорнула.
Розжурилась осіння хмура,
В танок пішла.
Бурштин побляклий засвітився,
Що ґрунт в саду ним густо вкрився.
Ця диво-гра!
Вставай, будись, виходь на ганок.
Стрічай окрилений світанок.
Вогнись! Пора!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459464
дата надходження 09.11.2013
дата закладки 09.11.2013
Кленове листя вкрило змерзлу землю,
Хоч більше в нім краси, аніж тепла.
Та уявіть було б як сумно й темно,
Барвистою щоб осінь не була?..
Лист від морозу почорнів на вітах
І тихо впав додолу, щоб зогнить.
Пелюсточки пожухли вмить на квітах,
А ще, здавалось, жити б їм і жить.
Та нам Господь дав барви для розради,
Щоб пам'ять берегла їх до весни
І знали ми чого живем заради,
І бачили барвисті взимку сни.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456828
дата надходження 27.10.2013
дата закладки 27.10.2013
я знайду тебе. обіцяю.
як не в світі, шукатиму в тьмі.
тільки ти...я не прошу...благаю.
про одне лиш - не зраджуй собі.
буду всім. чуєш, вір. неодмінно.
я прийду з божевільним дощем.
це життя. і ніхто тут не виний,
в тім, що душі заковує щем.
не впадемо ми разом у прірву.
хоч і мрієш, хоч і мрію і я.
ми сильніші, до неба ми підем.
Бог лиш знає, хто ти і хто я.
я пишу оці строки старанно.
крізь них сумнів "це буде колись?"
вірш для тебе цей буде останнім.
та не змінюй свій погляд увись.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456554
дата надходження 25.10.2013
дата закладки 25.10.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 11.10.2013
Дякую, Боже, за те, що живу у цім світі,
Що можу радіти його невимовній красі,
Що чую п'янкий і легкий аромат пізніх квітів,
І можу босоніж ступати в холодній росі.
Що сонце лоскоче промінням своїм білу шкіру,
Що вітер грайливо волосся моє розвіва.
За те, що не втратила щирість, надію і віру,
Й за все, що не можна, нажаль, описати в словах.
За кожен удар, що так палко лунає у грудях,
За подих за кожний, що тонко зі світом єднає,
За все, що хорошого бачу навколо у людях,
За все, що вже знаю, й за те, що колись ще пізнаю.
Хоч вірю: років моїх тут іще буде багато,
Та хочу вже зараз я, Боже, Тебе попросити
Ще раз повернутись сюди, і прожити спочатку,
Й так само життя в кожній миті безмежно любити.
08.10.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453346
дата надходження 08.10.2013
дата закладки 08.10.2013
Не встигла попрощатися із літом,
А вже у серце осінь зазира
Безвільно догорілим пізньоцвітом -
Холодним торком сивого пера.
Лишилося привілля волошкове
В обіймах медоросяних вітрів,
То ж тягнеться рука тепер до слова,
Розшитого бавовною жалів.
Допоки журавлині перевесла
Маліють у небесній далині,
Останнє світле мрево мляво креслять
Хмаринки позолечено-сумні.
І під крилом у бабиного літа
Корують* душу вижухлі садки,
А на листках віршують пізньоцвіти
Осінні неусміхнені рядки...
(27.08.13)
*корують - в знач. лікують
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451321
дата надходження 27.09.2013
дата закладки 06.10.2013
У тому краї, де рожевий ранок
Спинається на ноги, як дитя.
Де над лугами стелиться серпанок
Та діамантами виблискує роса.
Червоні маки і волошки сині
Дозрілі позолочені лани.
В гаю пісні лунають солов'їні
І липи на подвір'ях запашні.
Там у садах липневим пахне медом
Хрущі шевченківські гудуть.
Летять лелеки українським небом
Та соняхи за хатою цвітуть.
Там все таке моєму серцю миле
Ось ці лани та липи у дворі.
Таке все рідне, дороге, красиве
Там українське сонце угорі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452724
дата надходження 05.10.2013
дата закладки 05.10.2013
Крізь неба старого тріщини
Йдемо панами чи нищими.
Станемо вищими – нижчими.
Щось зростимо чи знищимо.
Може, впадемо з іншими.
Купим, вкрадем, позичимо.
Долю, розум і гроші клянчимо.
І підем, як вода. Непробачені.
Байдуже, що часом ницими.
Що сліду свого не лишимо.
Біжимо кудись гончими.
Камінь носим і зуби точимо.
Плачем платимо. Ранами. Ночами.
І не знаєм, чого ми хочемо…
І гріхів, і добра накопичено.
Все одно,- на могилу зичимо.
Міняємся знов обличчями.
Ліпим ідолів. Бога ж кличемо.
Але з часом стаємо ближчими.
Проростаєм у неба тріщини.
В прагненні чогось чистого,
В пошуках шляху ІСТИНИ…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452299
дата надходження 02.10.2013
дата закладки 04.10.2013
Твої слова — весняні квіти,
пропахлі грозами, дощами,
промінням сонячним зігріті
І пахнуть свіжими вітрами
Твої слова — то дивні звуки,
То ніжна пісня солов'я.
Вони чарують і милують,
Від щастя серце завмира
Твої слова печаль розвіють,
І серця рани заживуть,
І біль душі моїй втамують,
Сльозу з очей моїх зітруть.
Від слів твоїх так серце б"ється,
Чомусь так радісно в цей час,
Щасливим світ мені здається,
А я — окрилена,мов птах.
Від слів твоїх лід в серці тане
й душа, як Ангел ввись зліта.
І в моїм серці знов весняне
щось свіже, дивне розцвіта.
Твої слова - це тихий спокій
і дні стають солодким сном.
Цей сон такий ясний , глибокий
й душа овіяна теплом.
-------------------------
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=104890
дата надходження 26.11.2008
дата закладки 04.10.2013
Вбила, втоптала у багнюку
Вразливе серце вірного поета,
А він так ніжно ухопив за руку,
Немов востаннє доторкнувся неба…
Принизила, зламала вже навічно
Очищену від бруду душу,
Тепер він часто їде по зустрічній
Щовечора п*ючи якусь отруту…
Достукалась і стала квартирантом
В кімнаті серця, з виглядом на море,
А він ночами працював офіціантом,
Щоб ти побачила весь світ просторий…
Пішла, не спромоглася попрощатись
Без зайвих слів, істерик, докорів сумління,
Сказала, що не бачиш сенсу залишатись
Позбавила поета його вміння..
Забула і прожила з іншим вічність,
А він чекав і не писав ні слова,
Фатальний виїзд знову на зустрічну,
Забрав життя в поета так раптово…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452432
дата надходження 03.10.2013
дата закладки 04.10.2013
Біля тебе стою на пероні.
Ще хвилина - і поїзд піде.
Душа знову у смутку в полоні:
я назавжди втрачаю тебе.
Серце билось, як зранена пташка,
з вуст злітали прощальні слова,
і душа розривалась на частки,
а на віях тремтіла сльоза.
А секунди біжать невблаганно..
Пролунав вже останній гудок..
Я не вірю, що зустріч остання,
що Любові останній рядок...
Час пройшов,.. але я пам"ятаю
твої руки й солодкі вуста...
До сих пір я тебе ще кохаю,
хоч сторінку закрити пора.
Я до тебе у мріях все лину,
проганяю з душі забуття.
Точно знаю: з тобою зустрінусь,
бо без тебе немає життя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=128368
дата надходження 01.05.2009
дата закладки 03.10.2013
... бувають слова -горобцi-
легкi,пустотливi...
бувають слова- камiнцi,
а навiть-брили
бувають слова-джмелi
i слова-цунамi,
слова-мов грудки землi,
що в путь останню...
бувають слова-конфетi,
слова- молитви
бувають слова-не тi,
як горлу-бритва...
хтось слово маленьке"нi"
сказав так просто,
не чуючи,як продзвенiв
у спину-пострiл.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451161
дата надходження 27.09.2013
дата закладки 03.10.2013
Моя сеструня скоро прийде в гості,
Осипле золотом й дарами щедро всіх,
Нарешті для думок знайду я простір
Й для споминів заасфальтованих своїх.
Моя сестра – то осінь блідолиця.
Вона ховається в чадру щільну з дощів,
У нас із нею спільні біди й таємниці
Про них шепочемось під світлом ліхтарів.
Я вдячна їй, адже я маю вдачу
Осінню, з присмаком гіркого полину,
Тому я часто мжичкою дрібною плачу,
Згрібаю світ в туманну пелену.
Й нехай всі інші лиш кидають зверхньо,
Що це лише затятий песимізм,
Це - є життя, святкове і буденне
Й у ньому безліч зваб, ідей, харизм.
Осіння вдача – то дарунок долі,
Не все ж іскритися вином багряним,
Зі смутком у очах я апріорі,
Я - частка «анти» всім світам весняним.
Жовтневий вітер згоїть мої рани,
Втішатиме вкотре моя сестриця
Впадуть із гуркотом з душі важкі кайдани,
А через кого вони там? Яка різниця…
Лиш осінь знає, через кого побратались,
Обоє зраджені теплом байдужим,
У цьому їй одній була зізналась
Й з тих пір ми про своє дівоче тужим …
2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452253
дата надходження 02.10.2013
дата закладки 02.10.2013
Жила на острові Любов…
Купалась в сонячнім промінні,
Чарівну пісню знов і знов
На флейті награвала вміло.
Та раптом сталася біда –
Став острів той іти під воду.
Любов зробилася бліда –
Без неї не прожить народам.
Аж раптом бачить – корабель,
На ньому пропливала Гордість.
«Спасенна, - думає, - тепер.
Мене сестра не кине зроду».
Та відказала Гордість їй:
«Мені й самій жить непогано.
На березі ти ще постій,
Хай інший хтось тебе спасає».
Тут корабель іще один
З’явивсь на обрії вечірнім.
«Моє прохання не відкинь,
З біди цієї визволь нині».
Аж тут озвалася Печаль
(Вона в судні бо пропливала):
«Мені тебе, Любове, жаль,
Та там де я, тебе немає.»
«Невже прийшов мені кінець,
І не врятуюся я нині?»
Лишивсь маленький острівець,
Вода його ось-ось поглине.
Аж раптом підпливає човен
Дідусь у ньому веслярем.
«Врятуй»,- Любов до нього мовить.
«Сідай, онучко, без проблем».
«Та як же звать тебе?» – питає
Любов у сивого дідка.
«Колись,онучко,усе взнаєш», -
Їй відповідь була така.
Дідок поплив, Любов лишивши
В країні гарній, чарівній.
І у нічній таємній тиші
Почувся з неба голос Їй.
«Ім’я ти хочеш знати того,
Хто із біди страшної спас?
Тож пам’ятай завжди, Любове,
Твоїм рятівником був Час».
І, дійсно, так в житті буває
І до сьогодні серед нас.
Коли Любов немов зникає,
В серця її вертає Час.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451942
дата надходження 01.10.2013
дата закладки 02.10.2013
А поети не сплять...
Все римують, римують, римують...
А поети не сплять.
Все нотують, нотують, нотують.
Що поет? - Він не їсть -
Він все пише і пише, і пише.
Що поет? - Він лиш гість
У безкраїх просторах тиші.
Ти поет? Ні, забудь!
Ти музика, що словом співає.
Ти, поет, не забудь
Слово рідне, що в серці палає!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452127
дата надходження 02.10.2013
дата закладки 02.10.2013
Я запалила свічечку.Горить.
Чи день,чи мить...Та більше і не треба.
Тоді моя душа не так болить,
Тоді щаслива дуже і без тебе.
Чекати?Годі.Вірити в казки,
Що пишу я сама собі до ночі?
Летіти в прірву зовсім навпаки,
Цілуючи чужіші чужих очі.
Летіти в змерзле небо без кінця,
І відігріти душу хоч від болю.
І прати потім крила без кінця
На тій землі,де всім була чужою.
В отих сльозах,що бачить тільки Бог,
Та хто крім тебе біль мій ще відчує?
Мені здається,що ми в світі вдвох...
А осінь?..Та й вона мене не чує....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451825
дата надходження 30.09.2013
дата закладки 30.09.2013
Доля, як той прокурор,
прошиває справи нитками.
Сувої сам проколов -
старався своїми руками.
Білими - пару стібків,
накреслив колючим пунктиром.
Скиглив у зграї вовків
але жив на докір мундирам.
Чорними - навперехрест,
наче хата горем забита.
Спомин у плачі воскрес -
з минулого низзю із ниток.
Червоним - шила любов,
троянди лукавою гладдю.
Долоні ними вколов
і серце розкроїв на шмаття.
Стежку гаптує вже час,
готує суддя мені вирок.
Що для мережки припас?
Червону чи чорну із ниток?
Червону - то пожалій,
вплети оберіг чудотворний.
А ні - в'яжи конвоїр
та очі зав'язуй вже чорним.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451536
дата надходження 29.09.2013
дата закладки 29.09.2013