одну полишаю - інша трапляється зразу натомість.
раз - і молоді бруньки до мене, старої яблуні, прищепились.
та хоч би на одній із вас могла затриматися свідомість,
хоч одна б - лишилась.
я проходжу з вами крізь полум*я, воду, мейк-ап і шопінг
і вогненні кучері недбало поміж пальцями пружиню.
та немає такої, яку б захотілось дізнатись підшовно
й наректи: дружина.
хоч часом здається: ось, знайшлася уже моя люба Грета!
та згодом я помічаю, що в неї качині губи й очі повії.
напевно, я з тих, хто може до смерті закохатися в лик портрета -
і кохати його в божевільні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639038
дата надходження 27.01.2016
дата закладки 28.01.2016
Між нами тисячі годин.
Між нами видихи і вдихи.
Кориця, куркума і кмин.
Зізнання лагідні і тихі.
Літак і потяги, човни,
І берег, пройдений уперше.
Миттєвості життя, які
Уже ніхто не перевершить.
Між нами вулиць мережа,
Між нами плетиво емоцій.
Де б не проходила межа,
Ми завше на одному боці.
Між нами тисячі годин.
Між нами мрії, сни і літо.
І там де ми – віднині дім,
Який зсередини зігріто.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630879
дата надходження 23.12.2015
дата закладки 23.01.2016
Декому краще вдаються приголосні, декому голосні.
Сергій Жадан
Декому краще вдаються суцільні вигуки.
В мене всередині порожньо, значить – німо.
Ти залишаєшся десь за межею вигадки,
хлопчик із дивним ім’ям і фальшивим німбом.
Сльози мої витікають – ніяк не витечуть
(отже, в мені забагато дурного щему).
Дай мені трішечки ніжності, я не витрачу.
Хлопчику, я обіцяю, що буду чемна.
Голос тремкий перейде мені душу викриком.
Погляд вужем проповзе по мені на берег.
Хлопчику, ким би не був ти, тебе не викрито
(я бережу твою честь, твої сни й папери).
Кров моя гусне, і гаснуть на шкірі дотики.
Пальці твої невагомі і теплі губи.
Хлопчику, що мені з того, щоб знати, хто такий
той, що сьогодні (нарешті!) мене погубить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=612881
дата надходження 12.10.2015
дата закладки 16.01.2016
мене непокоять речі - зовсім прості:
хто з нас кого розчавив і чим це все розпочав.
коли я питаю про це у священних кухонних стін -
вони, як і ти, мовчать.
/карти на стіл!/
у шафах повсюдно роїться чай.
листовий - я його заварю і чекаю листів.
/перетворюю крихкий пахучий бонсай
на пекельний настій/
я, одна із мільйонів анастасій,
я, один з найбанальніших фетишів русокосих, найпоширеніший фенотип,
я вимагаю серце твоє - крізь сито його просій;
я знаю, як із мук
робиться хліб.
не кажи нічого, не дивися на мене, не думай і не волій.
на денці чашки гніздиться пекельний бджолиний рій.
розтуляй-но вуста, це твоє безпросвітне щастя, глитай!
на денці чашки чаїться наш перший
чай.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635791
дата надходження 14.01.2016
дата закладки 16.01.2016
я скоро все забуду.
атож - назавжди втрачу.
листи спалю, вітрила зміню на залізниці.
та поки я молюся
-морям-
усі ще бачать
прощальні 18 в розширених зіницях.
студена і безжальна змиває геть чорнила,
а в літери на шкірі в'їдається солона.
я, як і ти, пишу - мені б не відчинили
і образ мій - що краще! - не вклали б до ікони.
у нас єдина доля. у нас - близнята-душі.
я теж піду за борт
/в останню мить покину/.
я ту ж давала клятву - її ніщо не зрушить.
хоча в легкі 16 всі клятви є крихкими.
я сліпо йтиму світом за серцем (теж незрячим),
згрібатиму піски й шукатиму лілеї.
і спрагою укрита, немов рядном гарячим,
між сонць і сателітів вбачатиму одне я:
як зорі б'ються в хвилі - янтарні і порожні.
я кидаюсь за ними на свято коронацій -
та хвилі в'язнуть, тверднуть. ще час є, ще не можна...
мій п'яний корабель затоне в 19.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635492
дата надходження 13.01.2016
дата закладки 13.01.2016
Якось безцінне, вагоме слово
випало із голови поета,
задзеленчало і хтозна-де покотилося.
І понеслося собі, підхоплене,
виром бурхливих думок, поглинуте
враз бурунами стрімкого гірського потоку.
І піднялася з глибин пам’яті
темна брудна каламуть, донний мул
інформаційного смі́ття,
впереміж із риболовецькими сітками.
Але серед них те й робило, що губилося,
срібною чи золотою монеткою
слово потрібне, дорогоцінне.
Безцінне, вагоме слово!
З’являлося зрідка, пускаючи зайчиків
поміж брунатними перекатами,
поміж ревучими, ніби воли, порогами.
Спокій святий крадучи в опівнічного
сонного бідолахи-поета,
що зголосився на муки в цари́ні поезії,
і водночасся на всю її невимовну пір'їнну легкість.
І пірнаючи в цей одвічний оксиморон,
і замішуючи на обличчі
піт із пилом цієї дилеми одвічної,
з кожною миттю, з новою секундою
вкотре поет наближався до глибини,
де покірно вляглося монеткою слово,
що було́ якось випало
із голови поета.
Хапай, дурню!
Хапай і скоріше навтьоки!
© Саша Обрій.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627699
дата надходження 10.12.2015
дата закладки 25.12.2015
«Дивися: дорогам немає кінця, немає душі притулку…»
(Вільям Батлер Єтс)
У лісі в який ніхто не ходить*
(Навіть їжаки оминають його)
Знайшов кущ дикого аґрусу
З терпкими ягодами п’амяті.
Терпкими, як пісні поета,
Що співав на тризні
Крімптана МакФідаха**.
У цьому лісі луна
Марно чекає
На подорожнього
Тільки мені - самітнику
Криком грифа пророчить
Густе вино забуття
У чаші витесану з каменю.
Граю самотньо
На скрипці ірландського літа
Чорному круку Коннахта
Веселу мелодію про смерть.
У моїй сопілці вітри гір
Чи то зелених пагорбів,
У моєї скрипки
Давно обірвані струни.
Я самотній музИка.
Неприкаянний
Як крислатий капелюх шАнахі.***
Грав би вухастим зайчикам
(Що стибають в історію
Куцохвостими повстанцями)
Якби вони в ліс вічного смутку
Прийшли…
Примітки:
* - такий ліс справді є. Я не вигадую. Але не ходіть туди.
** - це був король. Справжній король…
*** - у шанахі кожна річ самотня. І капелюх теж. Чому майже всі шанахі носять кристаті капелюхи – не знаю. Один шанахі – носив картуза. Але він помер. Не картуз, звісно, скрипаль…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411868
дата надходження 24.03.2013
дата закладки 06.10.2013