Amaya: Вибране

Долька Полину

girls вустами Грея

одну  полишаю  -  інша  трапляється  зразу  натомість.
раз  -  і  молоді  бруньки  до  мене,  старої  яблуні,  прищепились.
та  хоч  би  на  одній  із  вас  могла  затриматися  свідомість,
хоч  одна  б  -  лишилась.

я  проходжу  з  вами  крізь  полум*я,  воду,  мейк-ап  і  шопінг
і  вогненні  кучері  недбало  поміж  пальцями  пружиню.
та  немає  такої,  яку  б  захотілось  дізнатись  підшовно
й  наректи:  дружина.

хоч  часом  здається:  ось,  знайшлася  уже  моя  люба  Грета!
та  згодом  я  помічаю,  що  в  неї  качині  губи  й  очі  повії.
напевно,  я  з  тих,  хто  може  до  смерті  закохатися  в  лик  портрета  -
і  кохати  його  в  божевільні.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639038
дата надходження 27.01.2016
дата закладки 28.01.2016


Night

Між нами тисячі годин

Між  нами  тисячі  годин.
Між  нами  видихи  і  вдихи.
Кориця,  куркума  і  кмин.
Зізнання  лагідні  і  тихі.
Літак  і  потяги,  човни,
І  берег,  пройдений  уперше.
Миттєвості  життя,  які
Уже  ніхто  не  перевершить.
Між  нами  вулиць  мережа,
Між  нами  плетиво  емоцій.
Де  б  не  проходила  межа,
Ми  завше  на  одному  боці.
Між  нами  тисячі  годин.
Між  нами  мрії,  сни  і  літо.
І  там  де  ми  –  віднині  дім,
Який  зсередини  зігріто.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630879
дата надходження 23.12.2015
дата закладки 23.01.2016


Катка

Хлопчик

                                                   
                                                 Декому  краще  вдаються  приголосні,  декому  голосні.
                                                                                                                                         
                                                                                                                                                                 Сергій  Жадан



Декому  краще  вдаються  суцільні  вигуки.
В  мене  всередині  порожньо,  значить  –  німо.
Ти  залишаєшся  десь  за  межею  вигадки,
хлопчик  із  дивним  ім’ям  і  фальшивим  німбом.

Сльози  мої  витікають  –  ніяк  не  витечуть
(отже,  в  мені  забагато  дурного  щему).
Дай  мені  трішечки  ніжності,  я  не  витрачу.
Хлопчику,  я  обіцяю,  що  буду  чемна.

Голос  тремкий  перейде  мені  душу  викриком.
Погляд  вужем  проповзе  по  мені  на  берег.
Хлопчику,  ким  би  не  був  ти,  тебе  не  викрито
(я  бережу  твою  честь,  твої  сни  й  папери).

Кров  моя  гусне,  і  гаснуть  на  шкірі  дотики.
Пальці  твої  невагомі  і  теплі  губи.
Хлопчику,  що  мені  з  того,  щоб  знати,  хто  такий
той,  що  сьогодні  (нарешті!)  мене  погубить.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=612881
дата надходження 12.10.2015
дата закладки 16.01.2016


Долька Полину

що чаїться на денці

мене  непокоять  речі  -  зовсім  прості:
хто  з  нас  кого  розчавив  і  чим  це  все  розпочав.
коли  я  питаю  про  це  у  священних  кухонних  стін  -
вони,  як  і  ти,  мовчать.

/карти  на  стіл!/

у  шафах  повсюдно  роїться  чай.
листовий  -  я  його  заварю  і  чекаю  листів.
/перетворюю  крихкий  пахучий  бонсай
на  пекельний  настій/

я,  одна  із  мільйонів  анастасій,
я,  один  з  найбанальніших  фетишів  русокосих,  найпоширеніший  фенотип,
я  вимагаю  серце  твоє  -  крізь  сито  його  просій;
я  знаю,  як  із  мук
робиться  хліб.

не  кажи  нічого,  не  дивися  на  мене,  не  думай  і  не  волій.
на  денці  чашки  гніздиться  пекельний  бджолиний  рій.
розтуляй-но  вуста,  це  твоє  безпросвітне  щастя,  глитай!
на  денці  чашки  чаїться  наш  перший  
чай.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635791
дата надходження 14.01.2016
дата закладки 16.01.2016


Долька Полину

drunken boat - передчуття

я  скоро  все  забуду.  
атож  -  назавжди  втрачу.

листи  спалю,  вітрила  зміню  на  залізниці.
та  поки  я  молюся  
-морям-
усі  ще  бачать
прощальні  18  в  розширених  зіницях.

студена  і  безжальна  змиває  геть  чорнила,
а  в  літери  на  шкірі  в'їдається  солона.
я,  як  і  ти,  пишу  -  мені  б  не  відчинили
і  образ  мій  -  що  краще!  -  не  вклали  б  до  ікони.

у  нас  єдина  доля.  у  нас  -  близнята-душі.
я  теж  піду  за  борт  
/в  останню  мить  покину/.
я  ту  ж  давала  клятву  -  її  ніщо  не  зрушить.
хоча  в  легкі  16  всі  клятви  є  крихкими.

я  сліпо  йтиму  світом  за  серцем  (теж  незрячим),
згрібатиму  піски  й  шукатиму  лілеї.
і  спрагою  укрита,  немов  рядном  гарячим,
між  сонць  і  сателітів  вбачатиму  одне  я:

як  зорі  б'ються  в  хвилі  -  янтарні  і  порожні.
я  кидаюсь  за  ними  на  свято  коронацій  -
та  хвилі  в'язнуть,  тверднуть.  ще  час  є,  ще  не  можна...

мій  п'яний  корабель  затоне  в  19.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635492
дата надходження 13.01.2016
дата закладки 13.01.2016


Олександр Обрій

СЛОВО ВИПАЛО З ГОЛОВИ

Якось  безцінне,  вагоме  слово  
випало  із  голови  поета,  
задзеленчало  і  хтозна-де  покотилося.  
І  понеслося  собі,  підхоплене,  
виром  бурхливих  думок,  поглинуте  
враз  бурунами  стрімкого  гірського  потоку.
І  піднялася  з  глибин  пам’яті  
темна  брудна  каламуть,  донний  мул  
інформаційного  смі́ття,  
впереміж  із  риболовецькими  сітками.
Але  серед  них  те  й  робило,  що  губилося,  
срібною  чи  золотою  монеткою  
слово  потрібне,  дорогоцінне.  
Безцінне,  вагоме  слово!
З’являлося  зрідка,  пускаючи  зайчиків  
поміж  брунатними  перекатами,
поміж  ревучими,  ніби  воли,  порогами.  
Спокій  святий  крадучи  в  опівнічного  
сонного  бідолахи-поета,
що  зголосився  на  муки  в  цари́ні  поезії,
і  водночасся  на  всю  її  невимовну  пір'їнну  легкість.

І  пірнаючи  в  цей  одвічний  оксиморон,
і  замішуючи  на  обличчі  
піт  із  пилом  цієї  дилеми  одвічної,  
з  кожною  миттю,  з  новою  секундою  
вкотре  поет  наближався  до  глибини,  
де  покірно  вляглося  монеткою  слово,  
що  було́  якось  випало
із  голови  поета.  

Хапай,  дурню!  
Хапай  і  скоріше  навтьоки!

©  Саша  Обрій.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627699
дата надходження 10.12.2015
дата закладки 25.12.2015


Шон Маклех

Пагорб тихого вітру

«Дивися:  дорогам  немає  кінця,  немає  душі  притулку…»
                                   (Вільям  Батлер  Єтс)

 У  лісі  в  який  ніхто  не  ходить*
 (Навіть  їжаки  оминають  його)
 Знайшов  кущ  дикого  аґрусу
 З  терпкими  ягодами  п’амяті.
 Терпкими,  як  пісні  поета,
 Що  співав  на  тризні  
 Крімптана  МакФідаха**.
 У  цьому  лісі  луна
 Марно  чекає  
 На  подорожнього
 Тільки  мені  -  самітнику
 Криком  грифа  пророчить  
 Густе  вино  забуття
 У  чаші  витесану  з  каменю.
 Граю  самотньо
 На  скрипці  ірландського  літа
 Чорному  круку  Коннахта
 Веселу  мелодію  про  смерть.
 У  моїй  сопілці  вітри  гір
 Чи  то  зелених  пагорбів,
 У  моєї  скрипки  
 Давно  обірвані  струни.
 Я  самотній  музИка.
 Неприкаянний
 Як  крислатий  капелюх  шАнахі.***
 Грав  би  вухастим  зайчикам
 (Що  стибають  в  історію
 Куцохвостими  повстанцями)
 Якби  вони  в  ліс  вічного  смутку
 Прийшли…    

 Примітки:

 *    -  такий  ліс  справді  є.  Я  не  вигадую.  Але  не  ходіть  туди.

 **  -  це  був  король.  Справжній  король…  

 ***  -  у  шанахі  кожна  річ  самотня.  І  капелюх  теж.  Чому  майже  всі  шанахі  носять    кристаті  капелюхи  –  не  знаю.  Один  шанахі  –  носив  картуза.  Але  він  помер.  Не  картуз,  звісно,  скрипаль…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411868
дата надходження 24.03.2013
дата закладки 06.10.2013