Люблю її велику парасолю…
Іде крізь дощ, закутана у сни –
Долає осінь тихою ходою,
Ховає очі кольору весни.
Танцюють краплі, горнучись у хвилі,
Її волосся вітер розпліта –
Така рішуча у тендітній силі,
Ледь усміхає стиснуті уста.
Грозою пахне солодко-медово.
Вона пройшла. Я все один стою.
Люблю її велику парасолю
І її мокрі кучері люблю.
15 серпня 2012 року
Яна Самчук
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=358296
дата надходження 18.08.2012
дата закладки 02.03.2014
Я душу Вашу небом зігрівала, -
для мене щастя більшого нема.
Себе питала, мріями страждала
й хотіла правди крихітну межу.
Я ваші очі грозами вмивала, -
і все шукала зоряних доріг.
Та доля щемно снами згордувала
і не зоставила для нас коханий сміх.
І не кажіть, що в серці раптом пусто,
що осінь залишає тінь журби.
Бо хто ж відчує неба сірі згустки?
На Долю схожий "хтось"?..
Але чомусь не Ви..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393401
дата надходження 17.01.2013
дата закладки 18.02.2014