[i]Лиш в телефоні номер... Треба стерти…
(Нікомуневідомий)[/i]
Як я боюся отих номерів ,
Де слухавка стихла навіки
Помер абонента – і нема його слів ….
Лиш згадок залишились ріки.
Неначе ще вчора бажали сто літ
І справи якісь планували...
Тепер абонент вже покинув цей світ –
Ой, боляче ж: друга не стало!..
Вночі він тихенько пішов за моріг,
Забувши про завтра і вчора,
Забувши про сотні квітучих доріг,
Про справ величезную гору.
Йому б іще жити і в сонячні дні
Чекати внучаток до хати …
Замовк абонент – лиш портрет на стіні
Та дрібочка всохлої м’яти…
Та ще телефон мов заснув на столі –
Дружина як згадку поклала,
Щоб лише печаллю світилось на склі,
Що друга у нього не стало…
Кнопки застиглі, на склі чорнота,
І він не виспівує скерцо –
У нього, як в друга, спинились літа,
Його зупинилося серце…
У книзі своїй я на номер наткнусь…
І довго на нього дивлюся –
Стирати той номер боюся чомусь,
Мов стерти всю дружбу боюся...
20.03.2015 року
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=568101
дата надходження 20.03.2015
дата закладки 12.01.2016
Це не краплі дощу стугоніли по ринвах,
Це хвилини пливли, це стікало життя.
За сирими хисткими нічними дверима
Я втрачала зв’язок наш, трагічне дитя.
У розхлюпанім блиску грудневої ночі,
У розвиненій хустці—ні добра, ні зла—
Чорна вічність масними цілунками смокче
В твоїм диханні краплі живого тепла.
Мені страшно—закони природи суворі,
мені лячно, бо я затискаю плече,
ще живе, у тіснині родинної крові,
на останньому краї, де вітер січе.
Хай цей дощ лупотить по землі і по ганку,
Негустий, як розмірена, в безвість, хода.
Ніч закінчиться—я не повірю світанку.
Твоя спина у краплях блищить, як слюда.
День постане палатою новонароджень,
Із дитячих років килимком на стіні.
Нас не стане, бо гострими лезами ножиць
Перетнуто зв’язок—ні тобі, ні мені.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632381
дата надходження 30.12.2015
дата закладки 07.01.2016
Ранковий дощ вже нишпорить твоїми снами,
які злетіли з вікон і прямують до лісів,
займаючи в фортецях вільні вежі,
з яких неспокій споглядати ти хотів,
за дикою любов'ю пильно стежить,
яку дозволити собі ти не посмів,
за іскрою, що спалахнула поміж нами.
Хай дощ ліси врятує від пожежі,
вогонь любові хай зігріє нам серця,
на полонині щастя просто неба
для нас вже приготовані місця.
Чому ж так довго все ще йду до тебе?
Чи йдеш на зустріч, чи дорога ця
до твого серця вже не має межі?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589136
дата надходження 22.06.2015
дата закладки 13.07.2015
День зимовий,мов свічка згасав
В позахмар'ї солодкої вати,
Рум'янів у полоні заграв
І м'якенько стелився у хати.
Бахромою звисав із дахів,
Розливався ялинкам на плечі.
Із небесно-глибоких льохів
Вийшов сизий змережений вечір.
Накрохмалені крила підвів,
Щедро зорі засіяв крупою
І над шапками сніжних снопів
Вишив місяць медовий каймою.
По стежках морозцем зарипів,
Розкошлатив посріблені брови,
І,струсивши сніжок з рукавів,
Шугонув у безлисті діброви.
15.12.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=546205
дата надходження 24.12.2014
дата закладки 25.12.2014
Паняночка з Жидачева
Ой, східняка побачила,
Ой, східняка побачила,
Мов мрію осяйну.
Вони зустрілись зраночку –
І леґінь, і паняночка,
І леґінь, і паняночка
Знайшли свою весну.
Дивились в очі-віченьки
Аж зранку і до ніченьки,
Аж зранку і до ніченьки –
І не чекали слів.
«Ой, чорний вус і брівоньки…»
«Ой, очі твої – зіроньки…»
«Ой, очі твої – зіроньки!» -
Лиш чувся серця спів.
І шепче мама: «Донечко!
Та він східняк… Ой горечко!
Ой, горе моє, горечко:
Не наш він далебі!»
«Він – наш!» - сміється донечка,
Ясніє, немов сонечко,
Ясніє, немов сонечко –
І зась усій журбі!..
Зраділи Псел з Карпатами:
Між рутами та м’ятами,
Між селами крилатими
Стелились рушники.
Нанашеньки зі стрийнами
Бажали бути вірними,
Бажали бути вірними
Коханим навіки.
Вже й роки за порогами
Промчались між тривогами,
Між снами-одорогами
З далекої весни.
Ті леґінь і паняночка
Цілують щічки-ямочки,
Співаючи весняночки –
А в них ростуть сини.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=531586
дата надходження 21.10.2014
дата закладки 22.10.2014
Ми люди двадцять першого століття,
Коли не грає роль ні відстань, ані час,
На піку технологій розмаїття -
Всі наукові звершення для нас.
Та скільки б людство далі не ганялось
За інтернетом, скайпом та зв'язком.
Якщо слова несказані зостались,
Не передасть їх жоден телефон...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503503
дата надходження 06.06.2014
дата закладки 04.08.2014
Ми зустрілися якось нічкою -
Поділилася запальничкою.
Віддячив срібною ти монеткою
І пішов собі з сигареткою.
Ще сиділа я потім з свічкою
І тулилась до вікон щічкою,
В ніч вдивлялася я із мукою,
Вбита зустріччю і розлукою.
Я любила гуляти парками,
Називати секунди хмарками,
І монетку стискать за звичкою
Своєю чорною рукавичкою.
Восени, за старою звичкою,
Уявила себе я лисичкою.
Під якою ж ти зараз маскою?
І чиєю оточений ласкою?
А ти під осінньою мжичкою
Сховася під вишнею-дичкою.
Тепер білієш чіткою точкою
Своєю мокрою вщент сорочкою.
Поділюся знов запальничкою,
Краплі витру я рукавичкою,
Похизуюсь твоєю монеткою,
Щоб не мліти, буду кокеткою.
І пов’яже нас доля стрічкою,
І простеле шлях понад річкою,
Браслет з листя стане обручкою,
І підемо ми – ручка з ручкою.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515529
дата надходження 04.08.2014
дата закладки 04.08.2014
Я так люблю тебе, моя країно!
Люблю у дощ, у спеку і в мороз.
Впаду перед Всевишнім на коліна,
Щоб тільки втішний дав тобі прогноз.
Люблю тебе обдерту і розкішну,
Бо ти мені свій прихисток дала.
Люблю, коли у радості й невтішна,
Коли не в силі піднести крила.
Я успіхам твоїм завжди радію,
Що йдуть до нас з глибоких поколінь.
Між чорних скибин смутку радість сію.
Ношу надію серед потрясінь.
Ти вирвешся із лап вогню і горя,
Здобудеш славу й воленьку святу.
Заблискотять на синім жовті зорі,
Доріжку місяць виллє золоту.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512948
дата надходження 22.07.2014
дата закладки 23.07.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 28.06.2014
[i]Хто живее під покровом Всевишнього, хто в тіні Всемогутнього мешкає, той скаже до Господа: "Охороно моя та твердине моя, Боже мій", - я надіюсь на Нього! Бо він вирве тебе з тенет птахолова, з моровиці згубної…[/i]
(Псалом 90)
Мій Боже, дай сили стояти
Народу за волю свою,
За сиві й замріяні хати,
За пісню у ріднім краю.
Уклінно прошу Тебе, Боже,
Від Неньки орду відведи –
Те плем’я нахабне й вороже
Та злодіїв хижих ряди,
Отих, що віки знахабніло
Вкраїні нав’язують пута,
Шматують їй душу і тіло,
І нищать історію люто,
Вбивають синів України –
Розносить літак домовини…
Прошу ж Тебе, Боже єдине:
Гони цю орду із країни,
Вкажи їм на гріх їх пекучий,
На тяготу сліз материнських –
Бо створене зло неминуче
На голови ляже ординські,
Бо матері кожна сльозина
Вогнем у душі запалає
За хижо убитого сина,
За попіл і згарища краю…
Молюся я кожную днину,
До Тебе звертаюся знову
За рідний народ і країну –
Всевишній, почуй моє слово…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=506648
дата надходження 22.06.2014
дата закладки 23.06.2014
Гаряче літо розтеклось,
Ясніє знову, променіє –
А мені сумно так чогось,
А моє серце скніє, скніє…
Я зустрічаю ранки сині
Вітаю сонечко на сході –
Прошу лиш миру Україні,
А сум пече мене – та й годі…
Племінник десь аж на кордоні –
А далі ворог, смерть і міни…
І ржуть війни скажені коні,
Копитом б’ють обличчя й спини.
Листочок шелевіє ніжно,
Скрапає вранішня роса…
Літак упав на цьому тижні –
І застогнали небеса…
Моя ти Ненько, рідна мамо!
Не знаю я, як далі жити –
Я не зведу ні в чому раму,
Я знаю: гинуть твої діти…
В роботі все мені немиле,
І всюди-всюди веремія…
Лишень у літа - правда, й сила,
Лиш листя ніжне шелевіє.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505677
дата надходження 17.06.2014
дата закладки 18.06.2014
Обійми мене, сильно, сильно,
До знемоги стисни за плечі.
І цілуй, цілуй божевільно
Кожен ранок і кожен вечір.
Розгорни, неначе цукерку.
Розтопи до рідкого стану.
І ковтай, мов воду з цеберка.
Кожен вечір і кожен ранок.
А коли вже пристрасті кухлі
Опустіють, роки виною,
Приготуй мені чай на кухні
І діткни душі глибиною.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505561
дата надходження 16.06.2014
дата закладки 18.06.2014
Маленькі ніжності від болю:
Нові парфуми, чергові сережки,
Яскрава сукня дивного покрою,
І стерті пальцями монетки…
Їх цінність лиш тобі відома,
А, може, ти й не знаєш сам.
В них спокій, що чекає вдома,
Нанизаний з тонких зернят.
Маленька ніжність – сон для когось,
Для мене – білий і вухатий пес,
Що вистрибне з дитинства випадково
І буде день хвилюючий без меж.
31/03/2014 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=489686
дата надходження 01.04.2014
дата закладки 12.06.2014
[i]Всякому городу нрав і права,
Всяка імієт свой ум голова,
Всякому серцю своя єсть любов,
Всякому горлу свой єсть вкус каков…[/i]
(Григорій Сковорода)
Кому яка вляглась дорога,
Кому який накритий стіл –
Хто з нас біжить, хто йде, хто човга,
А хто повзти не має сил.
Кому які даються очі,
В кого який зростає рот,
Один зело плекати хоче –
Другий всіх душить мов осот:
До рук свої би все загарбав,
Все б переїв, немов черв’як,
І як би зміг – шматочок неба
До рота вклав би просто так…
А перший пісню колискову
І квіт, і сонця промінці,
І хліб та сіль, і ніжну мову
Плека в душі – несе в руці.
Він від осоту колючками
Все ранить серденько своє...
Кому ж якими йти стежками –
Таки в людини вибір є.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504182
дата надходження 09.06.2014
дата закладки 09.06.2014
Той світ навколо.
Світ, що вирує, шумить,
віддається гомоном всередині.
Інколи ти просто не розумієш
скільки всього невіданого
перед тобою.
Ти починаєш мріяти, думати...
і падаєш далеко у невагомість.
Там ти знаєш,
що вже спокійно і
нічого не варто боятися.
Там ти сам на сам
перед зорями.
Вони дивляться на тебе,
говорять осяяним промінням,
що варто лишень прокинутись –
і ти побачиш справжній світ...
Я прощаюсь із вами, зорі.
Сьогодні я вирішую йти від вас,
лишень для того,
щоб колись досягти вашої висоти.
Любі мої зорі.
То побажайте ж мені
нестримної надії та сили.
Любі мої зорі…
Я відчиняю двері до нового і
справжнього життя.
І воно не таке,
як ми бачимо його щодня.
В тому справжньому
тримаються за руки,
посміхаються і підтримують.
Там немає різниці у речах,
там є різниця лише у серцях.
Те життя гомонить не містами,
а свіжим вітром.
Люди.
А люди там щирі.
До нестями...
І тоді я згадую інше,
оте саме,
звичне для усіх.
Де вимірюють один одного
грошовим оком.
Де гомін міст
розриває подихи вітру.
Де не тримаються за руки, а
ламають їх.
Де не хочуть інакше.
Де йдуть за натовпом.
Де не берегтимуть душі.
І я згадую, розуміючи,
що то не життя зовсім.
То існування...
О, любі мої зорі, я повертаюсь
у звичне для усіх життя,
таке тьмяне і сіре,
щоб потім відчинити двері
до справжнього.
Я не зможу відчути щасливого буття,
залишивши повну темряву, знаючи,
як вона вбиває саму себе.
О, любі мої зорі,
я йду від вас,
лишень для того,
щоб колись досягти вашої висоти...
Я повертаюсь і будую життя.
Не існування.
Сподіваюсь на твоє плече.
Без тебе нічого не вийде.
Відкрий очі.
Ввімкни серце.
Кожен потрібен.
Кожне плече.
І тоді справжнє стане,
дійсно, Справжнім...
Коли ми разом.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478408
дата надходження 09.02.2014
дата закладки 16.04.2014
Скільки болю,скільки жалю у очах.
Скільки сліз комком у горлі стали.
Побратими,що вмирали на руках,
Своє життя за нашу волю віддавали.
Тепер вони не глянуть в материнські очі,
Що більше не чекають свого сина.
Не поцілують ніжних рук дівочих,
Які молилися у небо безупинно.
Вони ж бо правду в Україні хтіли.
Жили у мріях славних,при надії.
Вони ж кричати щиро так уміли:
Героям Слава! Слава Україні!
У пам’яті герої,у серцях навіки…
Плачуть у скорботі тисячі очей.
Розіллються слави повноводні ріки,
І залишать слід свій у серцях людей.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481293
дата надходження 23.02.2014
дата закладки 24.02.2014
Колись я приїду до Києва з сином...
Колись... Як цвістимуть каштани...
Під небом пройдемось високим і синім,
Пройдемось ошатним Майданом...
Торкнуся, припавши на мить на коліно,
Гладкого, новенького бруку...
- Він все ще гарячий! Це так неймовірно!
Давай! Приклади свою руку...
- То сонце нагріло! - і в сина усмішці
Шукатиму трохи розради...
- Ні сину, не сонце... На цьому ось місці
Горіли колись барикади...
Людей, що піднялись на ці барикади,
Ніщо не могло подолати!
Ніякої сили не було у влади,
Лиш страх, брудні гроші і ґрати...
І люди боролись... І найсміливіші
Дивилися снайперу в дуло...
І лилася кров... Але найголовніше, -
Війни в Україні не було!
Ось там можна їх імена прочитати,
Я всіх називати не стану...
- А що там? Чому стільки квітів там, тату?
- Це стелла Героїв Майдану...
- Цікаво... Навіщо туди позносили
Ці шини від автомобілів?
- Це замість вінків... Це тепер ніби символ,
Це знаки, для всіх зрозумілі...
Мій син помовчить і спитає останнє:
(Мов вітром холодним подуло!)
- Я все розумію... Одне лиш питання:
Чому тебе з ними не було?...
23.02.14р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481334
дата надходження 23.02.2014
дата закладки 23.02.2014
Така важка дорога до весни,
Терпка зима фарбована в багряне...
Чи згасне, врешті, полум'я війни
І чи світанок в ніч твою загляне,
Народе мій? Під вибухи й дими
Твоїх синів, загорнутих у стяги,
Запеленали янголи крильми.
Гірка ціна народної звитяги...
І прапори, умочені у кров,
Вітри холодні шарпають, мов круки.
Голосять дзвони храмів і церков,
У відчаї здіймає в небо руки
Твоя Вітчизна: Боже, зупини
Оті криваво-варварські розправи!..
Така важка дорога до весни,
Такий оскал голодний і лукавий
Страшного звіра!.. Скільки ще життів
Тобі поставлять на жертовні плити,
Щоб ти, потворо, пив і сатанів,
Розсмакувавши кров синів убитих?
Гряде твій час: у кузнях душ людських
Кують мечі від Заходу до Сходу
І не врятують ниці байстрюки
Тебе від помсти нашого народу!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=480942
дата надходження 21.02.2014
дата закладки 21.02.2014