Дві шеренги
Щити і солдати,
Спалахнуло на мить
З-під дахівки,
Ти жадав цілий світ обійняти,
А упав, обійнявши бруківку...
Ти летів, брате,
Наче в безодню
Збитим птахом,
Розкинувши крила
До землі...
У обійми холодні
Чорним снігом земля застелила
Пригорнула, мов мати, до себе:
"Люляй, люляй навіки, синочку!"
Чорним снігом нахмурене небо
Візерунки на твоїй сорочці
Вишивало.
Шиття чорно-біле,
А на серці -
скривавлена квітка,
"Люляй, люляй, синочку мій милий"...
Обірвалась життя біла нитка...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475442
дата надходження 27.01.2014
дата закладки 12.03.2014
Свою сльозу я заховаю в жмені,
Поселю її із болем поруч жить…
Більш не побачить світ, як очі півзелені
Сльозинки ранять у болючу мить…
Візьму всі біди - стисну у кулак,
Щоби ніхто ніколи й думати не став,
Що жінки слабкі, бо «влаштовані вже так»
Що красою лиш Господь обдарував…
Більш не побачить світ мого упадку,
А упаду… так перед Богом у молитві
Я сильна, люди, у мене все в порядку
Я ЖІНКА ЩИРА ВМІЮЧА ЛЮБИТИ!!!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=480809
дата надходження 21.02.2014
дата закладки 22.02.2014
«Я став очеретом, який топчуть коні…»
(Вільям Батлер Єйтс)
Коли я в останнє відвідував Ольстер, мене віз через кордон з Ірландською республікою водій в якого бракувало трьох пальців на лівій руці, і був шрам через все обличчя. Ми не розмовляли цілу дорогу, бо розуміли один одного без слів. Тільки при перетині кордону він сказав мені: «Ми – ірландці… Наша Батьківщина як крижина, що тане під нашими ногами…» І тоді я записав у свій нотатник таке:
Наш зелений острів –
Це айсберг вкритий мохом,
Який застряг на мілині
Океану часу.
Отак ми і плаваємо
У нашому «тимчасово»,
Думаючи про вічність
Між старими дольменами,
Співаючи свої сумні пісні
Про терпку потойбічність.
Крига нашого айсберга
Не тане – бо споконвіку гаряча
Як чай у заварнику
Дивака О’Генрі.
П’ємо його ковтками
Навіть не думаючи,
Печемо свої ірландські пудінґи
З хвилин та помилок,
З безглуздя нашої історії,
З недоречних жартів
Та порожнечі несказаних слів.
Смакує. Особливо з віскі.
Танцюймо свою джигу!
Танцюймо…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409273
дата надходження 15.03.2013
дата закладки 17.02.2014
Под грозной маской дождевой,
вздыхая тешатся капели...
тех муз, волшебных, томный звон,
несут в даль помыслов - качели...
колыша тонкость лепестков,
богатым смыслом скрасят землю,
Бог бережно укроет истину веков -
и странность вещего ведения.
на острове они прядут любовь,
не прячут души в затемнении ,
не варвары но борются со злом,-
по варварски окутав воззрением,
стой бойким соколиным сражением,..
ступая по христианской земле -
их струн, сердца покоряют мгновение.
излюбленность их сочность полнокровия,
их дарственность, покоят города, -
забытых улиц тесных тишина.
слиянием вольются к Богу,
они душевным перезвоном,
запалят в невесомости огни...
Их чаша символов любви откроет, -
небесные границы возлюбленной зори.
Мы ничего не знаем о них,
планеты в невесомости их,
вдоль скользящих лунных лучей,
меж небесных хладных мечей.
Где правда приоткроет занавес на век,
где ангелов мятежных, серебристый след.
Им не страшна паутина презрения,
их ловкие сети готовы в мгновение, -
поведать огненную суть,
сжигая с сердец, ту грешную муть.
Расширяя религий мира воззрение ,
оповить главу любовным введением,
и мрачные, смутные звуки,
заменить волнующими трелями..
Раскрасив тьму узорами,
к безлунной ночи мчат они, -
стереть глубинный страх с Земли!.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=479847
дата надходження 16.02.2014
дата закладки 17.02.2014