Подивись навкруг - одні контрасти ,
Це прикмети нинішнього дня :
То сліпуча розкіш , то рідня
Біля неї тулиться баластом.
Закружляла осінь в танці знову,
Гойдалка мелодій звідусіль...
Та мене тривожить , наче хміль,
Чорний бруд - і золото діброви!
Скажу правду - честі не порушу,
Збаламучу в заводях бедлам :
Мужичок , скалічений життям,
Рвав на струнах виболену душу.
Сивина , скуйовджене волосся,
Борозна глибока на чолі,
В голубих очах бринять жалі -
Молодий іще...Чи так здалося?
Весь такий обшарпаний ,обдертий,
Правий геть порвався черевик...
Він до цього , певне вже , що звик,
Новий звук підшукуючи вперто.
То ридма в долонях плаче скрипка,
То сміється, витративши глузд,
То біжить , мов кінь зірвався з вузд,
То дзюрчить , як хлюпається рибка.
Збайдужілі ходять , мов химери,
Дрібнота в солом*янім брилі...
Біля брам юрмляться скрипалі,
На траві тупцюючи у сквері.
Голубів мов згайка воркотлива,
Пара йшла , обнявшись залюбки :
Чоловік підтоптаний таки,
А дружина - юна і вродлива.
Поруч них вовтузилась дитина:
Хлопченя - ну , рочків може з п*ять,
Що старалось мамі показать
Вправність за рулем веломашини.
Скрипка всіх до чуйності скликала...
Молодиця зиркнула на це,
Поглядом окинула лице,
Мов когось в безхатченку впізнала.
Малюка покликавши до себе,
Пхнула в жменю кілька мідяків :
-Дай он дяді, щоб він захотів
В храмі помолитися за тебе.
-Це тобі копійка , купиш "тачку"!-
Усміхався радісно малюк...
Відкіль знать йому, що з власних рук
Дав він татку рідному подачку.
"У часи освічені ми стіки,-
Я читав у нього на лиці,-
Так живуть учені та митці,
Хто прославить націю навіки!"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=536704
дата надходження 13.11.2014
дата закладки 25.12.2014
Можливо так потрібно,
Ні слова , ні дзвінка,
Лиш місяць в небі сріблом,
Твердить – життя ріка.
Тече вода нестримно,
Змиває днів пісок,
Змиває мертві рими,
В незайманий листок.
У мовчазній шухляді,
Згорять листки вогнем,
Здійснивши Божий задум,
У створенні поем.
Пройдуть весна і літо,
І дерево думок,
Осипле ніжні квіти,
В осінній сірий смог.
Дощі холодні змиють,
Обпалені сліди,
І смутку чорні змії,
Зберуться до води.
Зіллють палку отруту,
В буденність сірих днів,
І мрії ,наче трутні,
Не створять мед зі слів.
Така в поета доля,
Солодка та гірка,
Життя здається полем,
А в дійсності –ріка.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=506106
дата надходження 19.06.2014
дата закладки 19.06.2014
Твоє/моє – усе,
Наше на двох – ніщо,
Життя – це столярський цех,
Час – це найбільше зло.
Кожен кожному – сіль,
Кохання – як дикий мед,
Ти відчуваєш сніг,
Я відчуваю смерть.
Чорний/білий – не птах,
Після тебе – усі не ті,
Тобі відмовляють – так,
Мене умовляють – ні.
Совість – найдовший м’яз,
Гордість – найбільший гвинт,
Так починаюся я,
Так починаєшся ти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501301
дата надходження 26.05.2014
дата закладки 04.06.2014
Я була колись райським куточком.
Звабливо
На деревах моїх щебетали пташки.
Я пишалась веселим струмочком,
що живо
Біг віки до великої мами-ріки.
На його бережках - у траві,між корінням
Копошився невтомно бідовий народ...
А зозулине кУку і трель солов'їна -
Як одна з нагород,що дарує Господь.
Та в минулім столітті щось трапилось грізне...
І донині здригаюсь від згадки про те.
У той день пролетів птеродактиль залізний
І щось випало з нього смертельно круте.
Зі страшним завиванням неслося на мене
І упало якраз у веселий струмок,
І в ту ж мить спалахнула гієнна пекельна
І загинув безвинно мій райський куток.
Утворилася вирва смердюча й глибока.
Поступово болото сховало її...
Лиш ворони літали та зрідка сороки...
Перестали співати мої солов'ї.
Я ще мала надію,ждала порятунку -
Сподівалась на добрих,розумних людей,
Та нікому на спало чомусь і на думку
Щоб забрати багнюку у мене з грудей.
Навпаки - звідусіль поповзли динозаври...
Але - ні! Динозаври таке б не змогли.
Із помешкань людських,ваших вулиць,базарів
Весь непотріб до мене везли і везли.
Був веселий струмок...як згадаю - заплачу...
На деревах моїх щебетали пташки...
Поховали живою - вже й неба не бачу,
Лиш, неначе над трупом, кружляють круки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=494114
дата надходження 22.04.2014
дата закладки 22.04.2014
Як цю весну не любити, скажи…?
Нехай повіває ще холодом стиха…
Бентежить лише утрата межі
між війною та миром, щастям і лихом…
Як цю весну не любити, дивись,
цвітуть абрикоси, білоцвіт сиплють вишні…
А ти підійми свої очі у вись,
там… ми ніколи не будемо лишні…
Ну як цю весну не любити, ну як …?
Ну і як не блукати днями до ночі…
Хай все буде добре, тільки б не так
як сьогодні,не хочу війни…, не хочу….
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=493237
дата надходження 17.04.2014
дата закладки 17.04.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 14.04.2014
Батьківщину віддати не можемо,
За ню кров проливалась ріками.
До кінця ми зброю не зложимо
Хай нас мало, душею великі ми.
Нас травили, а ми не здалися
Не склонили фашистам голови
За нікчемне життя не хваталися
І не взяти вам, нас обмовами.
У прірву страху більше не впадемо,
З нами смерть тепер не прощається.
Свою волю неодмінно здобудемо,
«Брат із братом» іще поквитається.
В серці, все ще надія зростає
На щасливе, мирне майбутнє.
-А скажи, за що ти мене убиваєш?
Ти доводиш, що просто могутній?!
Ти на лицях дітей позрошував сльози,
В материнських очах впав ти низько,
Ти не брат і не захист, а просто заноза,
Що нажаль живе з нами близько.
Не поставиш ти нас на коліна,
Бо ми вільні, тому і не зламні,
А тебе ще погубить натура змііїнна,
Ти відчуєш, що ми не здоланні.
Ти як змій, що пригрівся на грудях,
Тебе злоба і зависть зжирає.
Але… Не розбираєшся в людях,
Українець лише за свободу вмирає!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492000
дата надходження 12.04.2014
дата закладки 12.04.2014
[youtube]http://www.youtube.com/watch?v=5ZxXuHH0HF8[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=489133
дата надходження 30.03.2014
дата закладки 30.03.2014