Все життя, як інь і янь,
Загориться і згаса.
Все полярне, як земля.
Юродивість і краса.
Знак на стомленій спині.
Знак, що все добро і зло,
Все єдине у мені.
Чорні букви, біле тло.
Ранок, вечір, день і ніч.
Протилежностей юрба.
Сам з собою віч на віч.
Радість змінює журба.
Нескінченний той потік.
Плюс і мінус, вверх і вниз.
Пряник, поруч з ним батіг.
Сміх за котрим море сліз.
Чорні крила розпустив
Крук живий і неживий.
Тіло фарбою укрив.
Став на віки тільки мій.
В гострих пазурах несе
Сенс невпинного буття.
Світло й тінь понад усе.
Смерть поєднує з життям.
Той малюнок на спині,
Лиш підтвердив те що є.
Та нагадує мені –
Все єдине, все моє.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655730
дата надходження 30.03.2016
дата закладки 01.04.2016
Хор святих: - Це за гріх.
Тісно стоятимуть біля воріт,
Не пускаючи в полум'я раю
Лиш за те,
Що наближення пальців тонких
І чутливе чекання долонь
Уявляю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653617
дата надходження 22.03.2016
дата закладки 26.03.2016
Когда ты тАк смотришь на меня
Своими глазами цвета виски,
Я теряюсь. Знаю, желаешь обнять,
А я сгораю ожидая твое сладкое "Киска..."
Медленно склоняешься к плечу,
Скользишь губами по трепетной коже,
Целуешь..."Еще", - совсем тихо шепчу.
От касаний по телу мурашки до дрожи.
Все острее жаром касания пылают,
Как у дракона, дыханье твое обжигает.
С тобой каждый раз все мысли прочь,
Туманно всё и не в силах тебя превозмочь.
Желание только быть крепко удержанной,
Твоею жертвой стать жарко растерзанной,
Быть кошкой в теплых руках, осыпаясь.
Обожаешь дразнить? Хочу и жду тебя, обнажаясь.
P.S. Посвящается...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=600402
дата надходження 18.08.2015
дата закладки 29.08.2015
Если верить буддистам с их кармой и Буддой,
говорящим – в иную, мол жизнь воплотимся,
я хотел бы, когда путь земной весь избуду,
стать той крохотной серою певчею птицей,
что поёт не за ради воды или хлеба,
в городах ли бетонных, иль в дикой глуши –
славя листья, траву и дождливое небо,
ото сна пробуждая дремотность души…
Стать бы тихим дождём, что пустыню наполнит
или русло реки индуистского Ганга,
или просто глотком, что росточек напоит,
чтобы тот не пропал среди складок барханных…
Или дикой травой, неприметной в каменьях
в искупление – если бы прочим не смог,
чтобы в трещинах жить и в плетистых кореньях
и следы целовать, что оставит их Бог.
………………………………………………………
Вот сижу, рассуждаю о Ганге и Будде,
пью вино, умножая вселенский свой грех…
и подумал – а здорово, всё-таки будет,
если стану вдруг солнцем, горящим для всех.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=601691
дата надходження 24.08.2015
дата закладки 24.08.2015
Не треба більше мрій!
Надія теж нестерпна.
Устань з колін!
Це твій останній бій!
Борись, і вір у те,
Вкраїна ще не вмерла,
І збережи в душі своїй святе.
Твори добро!
Творець тобі довірив
Краплинку свого духу.
Пам’ятай!
Що сам Христос
В тебе, людина, вірив!
Тоді устань,
Йди,
Перемагай.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=597180
дата надходження 01.08.2015
дата закладки 22.08.2015
Вони народились такими –
Із люттю у серці до нас,
Вступати в полеміку з ними
Не варто, не гайте свій час.
У пику, без довгих дебатів,
Ти сепара клятого бий,
Кулак охолоджує вату,
Лишає загарбницьких мрій.
Лиш силу москаль поважає –
Валізи спакує за мить,
Край рідний, кацапський* чекає,
За ним у них серце болить.
До раші мандруйте своєї,
Берізки там білі стоять,
Під співи моксельскої** феї
Так солодко буде бухать.
*кацап перекладається з тюркської мови як живодер або м’ясник. Так назвали московітів за різню під час та після завоювання ними Казанського ханства.
**земля Моксель або земля Залешанська. Пізніше ця земля почала називатися Ростово-Суздальською, а ще пізніше – московією. І тільки при петрі1 ця земля в перший раз назвалася рашею.
19.08.15р.
Написано спеціально для таких як марсіанін, вчи справжню історію, а не переписану катериною2.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=601104
дата надходження 21.08.2015
дата закладки 22.08.2015
(стансы)
Жизнь, как мятеж вся выдохшись пройдёт.
И этот дождь закончится унылый.
Но каждый для себя чего-то ждёт:
Иль наказание, иль Божью милость.
А ты идёшь за собственным страданьем,
И для кого-то намеренье скрыв,
Что этот путь тебе, как наказанье,
И выбор неизбежен, как обрыв...
Ведь всё пройдёт. И смолкнут голоса.
Проглотит нас бездушное пространство.
Воспрянет вновь уставшая душа,
Освободившись от личин убранства.
Пусть наши мысли перельются в ночь,
Как ручеёк бурлящий чрез каменья.
А мы тогда сумеем превозмочь
Себя, испив бальзам отдохновенья.
Но где-то там забвения река
В своих брегах все тайны жизни гонит
Туда, где всё иначе...А пока,
Мы суть свою здесь заживо хороним...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=597962
дата надходження 05.08.2015
дата закладки 22.08.2015
Дякую тобі, ліхтар безсоння!
ми з тобою друзі найвірніші,
по дорозі нам, односторонній
з світла днів - в ночей казкову тишу.
..........................................................
Потяг слів мчить курсивом у ніч,
обростаючи пилом легенди,
зорі - свідки безмовні сторіч,
з того знімуть собі дивіденди.
Потяг з швидкістю звука летить.
Не почую тебе, так відчую,
як до тебе не долечу,
так домрію і довіршую!
Потяг долі все далі летить,
ніч відкриє обійми тиші.
А життя - це зупинка на мить,
я одного тебе не залишу!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=598482
дата надходження 08.08.2015
дата закладки 22.08.2015
Шнурами змій розстрільні списки
повзуть мовчазно в звивах літ.
В кривавих вискалився бризках
нових часів Старий Завіт,
де племена, у порох стерті
в підніжжі буйних восхвалінь,
тілами битими простерті,
з синцем розверзлих піднебінь,
усе течуть, зламавши руки,
під непочутий схлип «чому?»,
усе тужавіють з розпуки
і глухо валяться в пітьму.
І розколихується морем
мурашник жирної землі—
первісним морем неозорим,
що топить власні кораблі,
жбурляє вниз, приймає злочин,
стягає сонце у імлу,
в тужне виття жертвоприношень
завжди голодному—кому?
Боки Сатурнові глибокі—
маля звивається в руці,
засіли «трійки», скляноокі
і незворушні, як жерці.
Самі собою «Ave Caesar!”
кричать розтріскані вуста,
і вже душа твоя належить
кошлатій ночі до Христа...
Були жнива. З людей копиці
захланно ставили у ряд,
під ухкання нічної птиці
справляли первісний обряд.
І без’язикі ці дерева
ковтають тихо, як в диму
питання, виштовхнуті з чрева—
за що убито їх? чому?
Вікторія Торон
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=600868
дата надходження 20.08.2015
дата закладки 20.08.2015
Як у Святвечір вечеряла, мамо?
Вперше твій син за столом не сидів.
Свічка горіла і полум'я тьмяне
Кидало біль і тривогу на стіл.
Вперше молилась ти, мамо, без сина.
Сльози зрадливі текли ручаєм.
В дружньому колі зібралась родина,
Щоб розділити твій боліний щем.
Мамо, не плач. Бог і ми із тобою.
Син твій – герой. Він за край наш поліг.
Сонце зійде, ворог щезне з росою.
Доля і воля прийде на поріг.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=549793
дата надходження 08.01.2015
дата закладки 09.01.2015
Падає дощ, але я все одно виходжу з дому, люблю теплі, переповненні автобуси, які мчать мокрими, слизькими вулицями; вірю у доброту людей, які поступляться місцем іншим і показуватимуть приклад у подальшому житі. Постійно один і той ж краєвид за вікном, - набрид! - хочеться пересісти, але дорога лишається одною. - А якщо раптом, є інший шлях?! Перш ніж зайняти своє місце у прямокутній коробці на колесах, я цілу хвилину стою і прокручую це все у себе в голові.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=531824
дата надходження 23.10.2014
дата закладки 18.11.2014
І мірою мого відчаю
стане твоє мовчання.
Ну здрастуй, Вселенська Тишо.
Я знала, що ти прийдеш.
І будеш спостерігати
майстерне балансування
на зломаній табуретці,
на фоні вікна, де - беж...
Де золото і тумани,
де їдуть кудись трамваї,
де хтось продає картоплю,
а хтось - перепустки в Рай.
І наче на дні глибокім
чи пляшки, чи океану,
в пеРЕтинках барабанних
втрачається сенс - і край.
Бо лишиться тільки тиша -
глибока і невмолима,
холодна, в"язка, мов глина
та біла, неначе сніг.
Що стане чудовим фоном -
авжеж - ідеальним фоном -
для слова-по-телефону,
що виб"є стільця...
Банкетку... о,вибачте -
табуретку
з-під
ніг.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=535984
дата надходження 10.11.2014
дата закладки 11.11.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 29.07.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 29.07.2014
У прокуреній кімнаті витає дим…
від твоїх сигарет…
від випарів поту наших тіл.
Крізь відкриту фіранку ледь проникає п’янке повітря…
і вогкість вранішніх вулиць…
і голос перекрикувань самотніх людей.
А ми лежимо у цій задушливій задимленій труні…
і нагадуємо двох фараонів,
муміфікованих одним на двох простирадлом…
Однією сигаретою на двох
ми розкурюємо ладан наших минулих стосунків,
і спалюємо їхній спомин на вогнищі уламків думок,
як інквізиція спалила б мене отаку оголену…
і розпатлану
в самому лише твоєму потові і промоклому простирадлі…
Ми граємо у міста лише задля того,
аби здоланий зробив переможцю каву в постіль.
Насправді ж я махлюю,
бо називаю ті міста, в яких мріється побувати з тобою…
Тому перші і останні літери зникають з їхніх назв,
ніби скромність і виваженість вчорашнього вечора…
Розкрию тобі страшенну таємницю.
Мені подобається бути здоланою тобою…
у ліжку і в цій географічній грі…
Адже лише своєю покірністю я можу засвідчити те,
що терплю весь цей бруд і прокуреність твоєї кімнати,
і гірку та несмачну каву лише задля того,
аби принести її для тебе в ліжко
і зробити її своїми руками якомога смачнішою,
з додаванням терпкого післянічного поту
та дрібки цинамону з цнотою в моєму серці…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=513227
дата надходження 24.07.2014
дата закладки 29.07.2014
Цикл "Місто"
Частина 1
Це місто ніяк не відпустить мене
Невже я навічно в цих стінах?
Закута, забута
Новий ешелон знедолених душ їде у вир
Я ж лишаюся тут, обійнята цим містом
Воно не відпустить мене
Воно заглядає мені просто в вічі
Пустує й мене береже
Ми з містом зрослись, стали одним цілим
Воно мене всюди веде
Де б я не бувала, нагадує все
Що ми в поєднанні, що ми є одвічні
Моє місто пам'ятає мене
Воно обіймає мене рано вранці
І знов заколисує вмить
Це місто моє, знає всі мої рани
Воно мені завжди болить...
Березень 2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=436818
дата надходження 12.07.2013
дата закладки 29.07.2014
Істина - Світло.
Із Світла - Любов.
Любов творить простір Живого.
Ледь миті помітні у глумі розмов...
Занадто гучних, як на Бога.
На тлі суперечок і Піп заблука,
А над-то мені того Дива...
Багато є Правд, а в мене така:
Найближча до Бога - дитина.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509427
дата надходження 05.07.2014
дата закладки 29.07.2014
Шелковичные черви, ешьте!
В листьях нет недостатка, но,
Если б знали вы - в Будапеште
В хрустале подают вино…
Полнолуние, полно, полно!..
Переполнена и нага -
Так молочные бьются волны
О кисельные берега…
Как вкусить молодильных, сочных
И живою запить водой -
Так наполнена я тобой…
Сыро в камерах одиночных…
Расплетайтесь же, нити! Кокон?
Из постылого плена прочь!
И - в единственное из окон,
Что горит напролет всю ночь.
Пусть устала терпеть бумага…
Потерпи… Потерплю и я…
Я не Куколка… Я – Имаго.
Очень взрослая и твоя…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505292
дата надходження 15.06.2014
дата закладки 29.07.2014
«Бабушка» тримає на шнурочку
світ, що був простим і зрозумілим.
Жінка всіх кляне простоволоса,
з люттю у розширених зіницях.
Їм би за минуле зачепитись,
щоб урятуватись від падіння
в жерло невідомої загрози,
в око скаламученого страху!
Падають зате підбиті в небі
літаки з роздолів чужоземних,
падають в поході наречені
і чиїсь сини двадцятилітні;
страх відкрив для ненависті двері,
«пси війни» протиснулися слідом,
в них немає сумнівів і страху—
діло своє знають вони справно...
Ні, не всі однакові у полі:
хтось поліг з холодного презирства,
зверхності до власного народу,
посеред якого народився;
хтось поліг з великої любові,
хтось прибився найнятим чужинцем.
В потойбіччі, де сліпуча ясність,
‘ не сховаєш злочини за страхом.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=513784
дата надходження 27.07.2014
дата закладки 29.07.2014
Далеко за крок до самої думки
Про твої поцілунки.
Далеко за подих про твоє тіло
Наболіло.
Далеко за крок до апатії.
Твої симпатії.
Далеко за крок.
Курок.
Останній ривок.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=513634
дата надходження 26.07.2014
дата закладки 28.07.2014
Немає поряд братнього плеча,
Нема в руці щита, нема меча.
Немає сил - завзято в бій піти.
Сам собі воїн, в полі самоти...
Тримати зброю - вже не до снаги,
Вчорашні друзі - люті вороги.
Не так давно ти був ще на коні,
А зараз, із ножами у спині.
Катерина Макарук
(bard_of_pain)
15. 05. 2014 p.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=513026
дата надходження 23.07.2014
дата закладки 28.07.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 28.07.2014
1.
Живіть у злагоді та мирі,
Будьте радісні й щасливі,
Хай любов у домі сяє –
З Великоднем вас вітаю.
Христос воскрес!
2.
Родинний спокій хай ввійде в ваш дім:
Любові та добра усім-усім,
Достатку, злагоди й чудес...
Зі святом вас. Христос Воскрес!
3.
Радіють трави і радіють квіти,
Радіє небо сонячним промінням...
Найбільших благ земних бажаю –
Вітаю із Христовим Воскресінням!
4.
Христос Воскрес!
Зійшла зоря - осяяла увесь світ до небес.
Нехай те сяйво й вас не омине,
Нехай щасливою буде уся ваша сім'я.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=424725
дата надходження 13.05.2013
дата закладки 28.07.2014
Він упав під Донецьком
Молодий, чорнобровий,
Під мотиви стрілецькі
Поховали у Львові.
Тільки що ж там ховали,
Коли «Гради» московські
По степу розкидали
Його тіло геройське?
Все кругом спопелилось
І земля, і залізо,
Тільки небо скропило
Оце пеклище слізьми.
Лиш стрєлковські «шакали»
У екстазі раділи
І в спокуті ридало
Тихо Зеленопілля.
Він упав під Донецьком
Як герой, по-козацьки,
Як загони стрілецькі,
Наче сотні повстанські.
28.07.2014.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=514116
дата надходження 28.07.2014
дата закладки 28.07.2014
Засурмили сурми,
загули Карпати.
Знову люд мій Український
мусить помирати!
Гинуть люди, не в чужім краю,
а в неньці-Україні.
Де кляті москалі, не дають
спокою нашій родині.
Гей ти клятий душегубе,
волю нашу не скорити!
Ти прийшов на мою
землю і будеш вбитий!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507271
дата надходження 25.06.2014
дата закладки 28.07.2014
ВІЙНА
Переповнена чаша болі,
І синів не вернути назат,
Ми просякнуті тою війною,
Чому гине вкраїнський солдат?!
Де та правда?чи ще не здобули?
А над ними лиж небо з свинцю,
Ви є люди! Невже ви забули?
Прокленаю назавжди війну!!!
І сьгодні додом не вернеться,
Чоловік,комусь батько і син,
Він загинув за вільну вкраїну,
Лише ворон закряче над ним.
А проклята орда не нап'ється,
Убиваючи наших синів,
Вона кров'ю колись захлинеться,
І побачить всі сльози батьків.
Ми піднімемось вільними в небо,
І побачимо сонце з захмар,
А ти впадеш в глибоку безодню,
Проклинаю тебе яничар!
Переповнена чаша болі,
Розтерзаний спокій війною,
Вічна слава синам України!!!
Що віддали життя за волю.
Надія Кишеня 14.06.2014.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507784
дата надходження 27.06.2014
дата закладки 20.07.2014
По коліях старих, зазеленілих,
Дорогою, що рветься на шматки,
По океанах ледве зледенілих
Ведеш мене на бал до пекла ти.
Та серед масок псевдовенеційських,
Посеред шовку ніжного, мов ніж
Мене покинеш майже по-англійськи
У серці мелодійних бездоріж.
Замерзнуть, постаріють менуети,
Лиш тіні танцюватимуть на біс.
Мене обіймуть інші силуети –
Еклектика крон-принців і гульвіс.
Я розіб’ю на пам’ять про минуле
Тендітний келих крові «Шардоне»…
Ця кров із вен любові, що втонула
В морях сухих на полотні Моне…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512319
дата надходження 19.07.2014
дата закладки 20.07.2014
Коли засинаєш у мороці,
На зірку надію плекаючи,
Видіння в пелюстки загорнуті
Зриваєш із неба, злітаючи
Подалі від світу шаленого,
Вбиваючи звіра безжального.
Червоний вже замість зеленого,
Й минуле іде до незнаного.
Повітря розчухуєш крилами,
Женеш збайдужілості пошесті.
Реальності сплутуєш з мріями,
Коли засинаєш у мороці.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=463561
дата надходження 01.12.2013
дата закладки 20.07.2014
темрява тінь поглинала мороком
сонце сховалось за гори відчаю
він не хотів перестиглим яблуком
зірваним бути рукою імлистою
думав що промінь останній сонячний
здійме його у багряні про́стори
й тліючим небом як богом прощений
він полетить ген далеко янголом
мріяв він довго все літо стогнучи
кров’ю на щоках із кислої зелені
темрява тінь з соломинки сьорбнувши
тихо зайшлася нестримним реготом
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512395
дата надходження 19.07.2014
дата закладки 20.07.2014
Шепот винила
Гуляли три сердца пешком
Робость убили
Запивали ментальным вином
Бесприютная флейта
Звучал наивный зов
Осторожный жест чей-то
Покоритель сосновых лесов
Три птицы над пустыней залива
На приближенном к вечности балконе
Все чувства в обмане винили
Когда жизнь бродила на склоне
Холодный жест пируэта
Притворные дуэты
Обманутые пары
Испарились
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510790
дата надходження 11.07.2014
дата закладки 17.07.2014
самотність затуляє обличчя стінами
голос хрипне...голос стає ледь чутним
хтось все ще топчеться під моїми вікнами
але все рідше наважується постукати
фарба блідне..... фарба врізається в двері
ключ клацає рідше і голосніше
чомусь голова дістає до стелі
І навіть коробка стає ріднішою
сусіди шурхають в коридорі
своїми однокімнатними
чому комусь не бракує солі?
або хоча б побалакати?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=438525
дата надходження 20.07.2013
дата закладки 16.07.2014
Я відчуваю... Як летиш до мене,
Руйнуєш барикади чорних хмар,
В скарбницю мого серця Твоє лине,
Щоб віднайти той найцінніший дар.
Встеляю шлях з цілунків килимами,
Спокусницьке готую я вино.
Дорогу, що накреслена зірками
Лиш твому серцю віднайти дано.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505052
дата надходження 13.06.2014
дата закладки 16.07.2014
Так по-осінньому, пане, крокуєте в літніх садах,
Аж паморозь грає волоссям!
Здається, у кожному кроці,
Здається у кожному жесті у вас вересневий стяг.
Чому так насупили, пане, хмари в блакитних очах,
Аж ось полетять блискавиці!
Здається, калюж повні вінця,
Здається, глибокі лимани від жовтня в зіницях блищать.
Так не по-літньому, пане, на Ваших вустах пересміх,
Аж грім пролітає у серці!
Здається, що Вашу відвертість,
Здається, що Вашу веселість листопад сховати устиг.
Так по-осінньому, пане, прожити роки не дано,
Аж радість хапає за душу,
Аж промені сушать калюжі...
Осінньо говоримо, пане, - по-літньому все ж мовчимо.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507052
дата надходження 24.06.2014
дата закладки 16.07.2014
в час, коли павутиння думок
не дає заспокоїти нерви
необхідно повітря ковток
оживити надії що вмерли
оживити все те, що було
залишити у спокої "завтра"
і усім ворогам на зло
шепотіти завчені мантри
і любити себе та його
головне, щоб насправді й відверто
навкруги усім все одно
нас судитимуть тільки посмертно
і коли настане цей час
закрий очі й згадай, що у тебе
у житті усе буде "джаз"
і засмучуватися більше не треба.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511418
дата надходження 15.07.2014
дата закладки 15.07.2014
. Розум
Розум увінчаний серцем
не творить зла,
протилежне - демонізм...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=482338
дата надходження 27.02.2014
дата закладки 14.07.2014
Дзвони. Гул дзвонів.
Тяжкість свинцю.
Ранок червоний,
Ніч багрецю.
На переправі
Мало води
Кидай, човняре,
Весла та йди.
Хай тобі жінка
Хрест піднесе
По половинці —
Ноші про все.
Стане співати,
Стане молить —
Та й тебе свято
Благословить.
Витре від бруду —
Й виплаче біль.
Ти ж бо не будеш
Більше один.
Нумо, човняре,
Не зволікай,
Там жде кохана —
Тепла печаль.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499494
дата надходження 17.05.2014
дата закладки 13.07.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 13.07.2014
Скелет споруди, зграбно вигнутий каркасом...
Глухий пейзаж - всього лиш пам'яті сегмент.
Та непідвладний світ мирян владиці - Часу,
коли із вічністю вінчається момент.
Взір палача набули грізні циферблати
й рубці червоні на тілах календарів...
Комусь забракло ватри, аби запалати,
хтось через іскру непомітну вщент згорів.
Свободу рухів не зупинить оніміння.
О наша суть! О ця невтома жага волі!
Коли наступний щабель - прохане успіння,
а перед ним - безхитрі діти сивочолі.
Незнаним зваблюють, запрошують в політ
безмежних просторів обійми розпростерті.
Із тріском в скронях перероджується світ,
коли життя ламке вінчається зі смертю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510360
дата надходження 09.07.2014
дата закладки 13.07.2014
Дай мені віри - все це по праву:
в ніч переправи - штурми надмірні.
слина засохла на піднебінні -
з відчаю треба йти.
Міст відгалуження - хтось тай зупинить.
місткість душі - наче вимір свободи
стіни навчили уводити дози
літер друкованих
прози
Вітер не дме, заколисує тишу
дай мені віри, хтось мені пише
схрещує ноги під табуретом,
знаючи, скільки рядків
змусять вперед переносити тіло
в простори шиті по чорному білим
в чорному закутку на самоті
літери тихо шепочуть
в мені
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510667
дата надходження 11.07.2014
дата закладки 13.07.2014
За мить до сонця терпне сивий липень
І лиця неба губляться між снів
Гойдає вітер дощовиці тихі
У безмірі розпатланих доріг
А ти ще тут, між слів і переспівів
Терпкий як вічність, спілий як печаль
Вдихаєш млосно з трав туманне миро
Розп'ятий місяць хилиться до лілій
Купальським шалом озоривши став
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510700
дата надходження 11.07.2014
дата закладки 13.07.2014
Ти з ним ідеш на Linkin Park,
Я полюбляю музику більш важку.
І я сьогодні не один-зі мною весь Ремарк,
Ми допиваємо вже другу пляшку.
Ти з ним сьогодні Саша Грей-
В готелі,в ліжку,у столиці.
І за вікном стоїть Хемінгуей,
В руці тримаючи рушницю.
І я з тобою,ніби ідіот,
І це триває вже роками;
Такий собі сучасний Дон Кіхот,
Що все життя воює з вітряками.
Я дивлюся картини Іто,
А ти у захваті від Лінча.
І може це останнє літо,
І я закінчу як Гаррінча.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504467
дата надходження 11.06.2014
дата закладки 13.07.2014
ти малював мене
малював, як сотні своїх картин
пензликом тихо черкав розпашілі долоні
так вітер цілує хвилі морської води
так хмари затримують сонце
що горить у тривкому полоні
і фрески говорять
і гучно шумлять магістралі
розвінчаний часом, лунає наглухо мотив
коли фарб стає менше
й бракує якогось півграма
сміливо іди, туди, де раніш не ходив
під твоїм конвоєм
лишились розмиті шматки
що тримають у собі сліди розпашілого воску
ти збирай мене тихо,
як опалі осінні листки
і знову малюй, так ніжно і просто.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510407
дата надходження 10.07.2014
дата закладки 13.07.2014
…так я, кохаючись у зорях синіх,
засліп неждано.
…тоді злягтися зажадав зі смертю
та проминув її, кохану.
…так я, вбиваючи довіру, цинік,
зневажив віру.
…тоді спивався з кругу довго, вперто,
та не навчився пить надміру.
…так я - Іуда, я - христопродавець
утік із дому.
…тоді блукав безпам'ятно, нетямно,
та не забув, не зміг… Притомно
спомя'ную се димне, це сіряве
блакитне трохи.
Оте знадливе, що до згуби тягне:
волошки й попіл, очі-волхви.
Переспів. Оригінал автор VAM десь заховав
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505197
дата надходження 14.06.2014
дата закладки 12.07.2014
щойно я відпустила себе як вітряк,
замість хустинки услід розмахувала димом,-
повертайся колись, мовляв.
ти живеш у моїй голові,
гойдаєшся як немовля
у колисці безсоння, геть невловимий.
світло з тими,
хто не знає наших імен,
не бачить у ніг жертовних кошиків.
знаєш, я співаю тобі пісень
пошепки.
і вмирають від сонця старі вітряки,
зберігаючи в нетрях тінь диму.
ти живеш у мені незліченність віків,
розливаючись в келих
рими.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510111
дата надходження 08.07.2014
дата закладки 09.07.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 08.07.2014
Фарбує місто зношене лице.
Аякже! Грим і каменю потрібен.
Краси жадає. Особливо центр,
Бо, як відомо, не єдиним хлібом…
Ховає візажист – веселий квач
Набридлі зморшки, сивину і шрами.
І ось уже й усмішка ожива
І мовби юність прогляда місцями.
А новий град подалі вироста –
Елітні дачі і котеджі, й замки.
Сказав би цар відомий: «Ліпота-а-а!»
Живуть там сущі королі і дамки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510062
дата надходження 08.07.2014
дата закладки 08.07.2014
Давай закуримо місячне сяйво і видихнемо молочний шлях…
Повір, це гарно і надто вільно.. це просто легкий надрив легень.
Давай закуримо й нап’ємось оцту… це лиш іржавий у дошку цвях.
І буде свято посеред буднів і буде світлим один лиш день.
Давай нап’ємось досхочу віскі, чи може пива, текіли з джином?
Це ж надто легко – узяти гору над своїм его й налить бокал.
В духмянім сяйві місячних струменів співати будемо без упину.
Ніхто з оточення не скаже зайвого і не насварить за наш вокал.
…..
Тому що п’яному усе до лампочки… аби лиш місяць в чарці палав…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510064
дата надходження 08.07.2014
дата закладки 08.07.2014
потонула, назад вже не винирну
у блакитних твоїх мов із моря
пролітаю безодню тривимірну
де немає нічого крім горя
радість жарти то все ще незвідане
тут своя атмосфера звикайте
все святеє у боки відкидане
це любов такий ад вибачайте
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509604
дата надходження 06.07.2014
дата закладки 06.07.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 06.07.2014
Я недавно решил:
с понедельника брошу,
Солнце в небе
и новая жизнь – по-уму,
Отчего не сейчас?
Не святой. Не святоша.
Не титан –
не хватаю, что не подниму...
Слово дал:
наше прошлое больше не трону,
Я - мужик,
расставания мне по плечу,
Так куда же бегу
как чумной по перрону
И за поездом вслед
я душою лечу?..
Я ее отпустил. Навсегда.
Это значит,
Ту, с которой
мне зорьку бы встретить в стогу,
не обнять...
И на что же я годы потрачу,
Если память свою
отпустить не смогу?..
Я когда-то поклялся,
что тоже уеду,
Кривобоких событий
прерву череду,
Но зачем-то приятель
повесился в среду,
А хоронят в субботу.
Конечно, приду…
Со своими вопросами глупыми
– к Богу,
Если это известно
То только ему, -
Отчего мне шагается
с жизнью не в ногу…
Голос с неба:
«Чего, почему… ПОТОМУ!"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492754
дата надходження 15.04.2014
дата закладки 06.07.2014
«Сміється сонце в бороду огнисту…»
(Дмитро Фальківський)
Я безцільно блукав містом в якому зацвіли сливи і магнолії і думав про те, що люди нині стали настільки заклопотаними, що скоро забудуть, що таке сміх і радість. Всі перехожі самотні як той папуга, що вилетів з кватирки і забув як повернутися додому, до годівнички. Я згадав, що саме сьогодні вночі буде затемнення Місяця і тоді написав таке:
Місто в якому
Зупинилися всі годинники
Святкує ювілей Заратустри.
Калоші міняють на сир
У старій аптеці
Біловбраного алхіміка,
Що справді вірить
У свою ятрохімію
І готовий «живим сріблом»,
«Білою лілією»
Та «червоним левом»
Всіх міщан і спудеїв,
Архітекторів та жандармів,
Сажотрусів та кондукторів
Лікувати від ностальгії.
Сентиментальне світло
Ліхтарів вулиці Дарвіна
Перетворює перехожих
На лицарів «плаща і кинджала».
Вчорашні газети
Ще вчора були «вчорашніми»
Бо у місті, що застрягло в минулому
«Сьогодні» не настане ніколи…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=420984
дата надходження 26.04.2013
дата закладки 05.07.2014
«Може й справді вся правда – мить,
Мертві факти й безсмертні міти…»
(Євген Плужник)
Визирнувши за вікно, я побачив гроно винограду, яке так і не достигнувши, замерзло під час першого нічного приморозку. Я подумав, що воно нагадує мені ірландських поетів початку ХХ століття, які так і не написавши своїх віршів полягли під час ірландського повстання 1916 року. І я подумав, що зимові дні в Дубліні завжди були сумними і меланхолійними відколи ірландці втратили під ногами землю і навчились придумувати такі приказки як: «Високої тобі шибениці у вітряний день!» або «Що в Коннахт, що в пекло!» І тоді я подумав, що зима 1917 року у Дубліні була такою ж сумною і безнадійною як і цей замерзлий кислий виноград за вікном і написав таке:
Спустошує холодний вітер слів
Мій Дублін сірий і мою кімнату
Збудовану з думок і світла ліхтарів.
Я істину намалював строкату
Між чайником і маривом Стожар,
Мій кіт нудьгує, за мізерну плату
Сізіф тутешній на імення Болівар
Тобі догляне твій нікчемний сад,
А під небесним дивом Оріона
У снах твоїх дозріє виноград
І глек наповнить трунком Посейдона
(Бо море теж п’янить), і бідний харизмат
(Той що студент і схимник) з білого сервізу
Візьме горня. Попросить в Бога візу
На тиждень-другий у банальний рай.
Він каву поважає. Хліб розкрай,
Бодлера прочитай отрути повний вірш
І в холоді нудьги згадай, що все пройшло
Вітчизну продали за срібняки, за гріш,
А ти все бавишся в нікчемне ремесло,
Естета зображаєш й скепсисом грішиш…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=400064
дата надходження 11.02.2013
дата закладки 05.07.2014
«Сім років Конан мак Ліатлуахра
жив поза законом,
вбиваючи людей та собак,
викрадаючи худобу…»
(Із давніх ірландських скел)
Колись давно подорожуючи Коннахтом я зупинився на березі океану біля селища Накіл. Дивлячись у нескінченну далину води я думав про сумну і трагічну історію Ірландії, про нескінченні війни між кланами та королями – без мети та причини. І тоді зовсім зажурившись я написав таке:
У дзеркалі калюж помітив тінь свою сліпу
Ти чуєш, Еохайде*, чуєш? Напни вітрила.
Я істину шукав в бувальщинах легку й просту
І ноги донести до Дубліна мені не сила.
Свічада днів чужих мені як придорожні знаки,
Із дивними людьми над прірвою іду – отак судилось
А на полях Ірландії – червоні маки –
Сліди легенд сумних – буття спинилось.
Ми легковажимо життям – такі вродились
Чи то наш острів замалий чи все приснилось…
На півночі оленя загубився слід і три поети
За таїною йдуть чи то пливуть в свої сонети.
І я пісень старих сумних собі на рану
Поклав і журюся – колись і нас не стане…
Примітки:
* - це я про Еохайда Мугмедона, а ви про кого подумали? В Ірландії кілька десятків королів носили таке ім’я…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=450391
дата надходження 23.09.2013
дата закладки 05.07.2014
«Я – вітер на морі,
Я – хвиля в океані,
Я – гуркіт моря…»
(Аморген)
Колись давно я відвідав графство Арма (точніше Ард Маха). Я блукав зеленими пагорбами і біля занедбаного картопляного поля зустрів селянина з лопатою, що сказав мені: «Колись ти був рудим ірландським хлопчиком, а зараз став сивим журавлем який летить невідомо звідки і невідомо куди…» Згадавши цей випадок я написав таке:
Я – терпкий дим, що здіймається
Над картопляним полем Донеголу,
Коли селяни землі каміння
Спалюють бадилля своїх картопляних снів.
Я – солоний присмак вітру
Буремного дня ірландського літа,
Я – руда чуприна ірландського хлопчини,
Що думає про сонце
На землі графства Арма –
Землі, де крім пострілів
Немає нині іншої музики,
Де діти малюють на стінах
Людей з рушницями,
Де мрія про зелений
Листок білої конюшини
Зависає в густому повітрі
Кельтських сутінок Уладу.
Вирує холодне море –
Загусле ірландське море.
А ми все дивимось
У його далечінь
Вицвілими очима привидів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=450772
дата надходження 25.09.2013
дата закладки 05.07.2014
Оазою дівчина вийшла по воду,
Прекрасна, мов гурія в райськім саду,
Собою втішаючись, гарна на вроду...
Та хлопець зустрівся їй, як на біду...
За нею іде, все собі поглядає,
То вірші чита, то співає пісні...
Поставила дівчина глек, і питає-
Ти хто? Що ти хочеш сказати мені?
Я, каже хлопчина до неї з любов"ю-
Поет та цінитель твоєї краси,
В коханні знавець, і піду за тобою,
Тебе не зречуся, чого не даси!
Отак він їй ніжно, шербету солодше,
Наспівував пісню кохання свого...
Замислено звузились дівчини очі...
Вона усміхнулась. Спитала його-
Чарівний юначе! Ти не помилився?
Іду за водою ж-бо я не одна.
Сестри ти моєї ще не роздивився.
Поглянь- он за нами прямує вона!
У неї тендітніша шкіра, ніж в мене,
Зі станом ніхто не зрівниться її.
І очі у неї- оази зелені,
Ясніш від смарагду. Куди там мої!...
Замислився хлопець. На місці лишився.
Вона собі далі із глеком пішла.
І- мало не впав, як ото роздивився-
Назустріч старезна бабуся пройшла...
Оговтався хлопець. Красуню нагнавши,
Питає- навіщо ж збрехала вона?
Вона усміхнулась чарівно, і, ставши,
До нього промовила- От дивина...
Поете! Як кажеш, пізнав у коханні
Всіх тонкощів, знань, і сказав ти мені,
Що любиш мене, що від ночі до рання
Для мене лиш будеш співати пісні.
Ти ж тільки-но клявся моїм залишитись.
То як же ти зміг, коли клятва дана,
Залишить мене, та піти подивитись
На іншу, чи краща за мене вона?!
.......... ........... ........... ...........
Прадавнє піски замітають пустелі...
Ми мудрість розкопуєм серед пісків,
І радо пізнАєм журливі й веселі
Прадавнього сходу надбання віків.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=496956
дата надходження 05.05.2014
дата закладки 05.07.2014
Цей дощ, що лив, мов навіжений,
Топив будинки і мости,
Приніс тепло мені у вени,
Розмив дорогу самоти.
Цей дощ зробив мені дарунок.
Із тіла вимив сум і страх.
Та довгожданий поцілунок
Вогнем залишив на устах.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499485
дата надходження 16.05.2014
дата закладки 05.07.2014
Она читала его, как книгу,
почти запоем, дыша загадкой:
кто он такой и зачем к интриге
свои ремарки даёт украдкой...
Она читала и восхищалась,
во сне дописывала страницы
и, со-причастная, растворялась
по предложению, по крупице...
Ему же... льстило её внимание...
Ведь только им... так никто не жил...
И грели душу её признания...
А ей казалось... что он любил...
Она бы даже... могла вписАться...
Главою в книгу, но к сожаленью...
Финал дочитан - пора признаться...
Что для него - она стала тенью...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=412731
дата надходження 26.03.2013
дата закладки 05.07.2014
Бойовики виймали із мене серце,
Воно гарячим-теплим ще було…
РФ по батьківській землі топчеться,
І править бал вселенське зло!
Не тішить більш око зело,
І душу тривожить небо…
Бо кожен із нас пілот,
Нащадки богині Геби
гинуть,за землю,а не за майдани,
А окупант сміється безтурботно…
Плює безбожно на Вітчизни рани,
На лик Оранти зболено-скорботний!
І косить нас усіх чумний бенкет,
На площах тільки відьми і Макбет!
*Ге́ба (гр. Ήβα) — вродлива дочка Зевса й Гери, богиня вічної молодості, На Олімпі частувала богів нектаром та амбросією. Ім'я Геба походить від грецького слова, що означає "Юність" або "розквіті сил".
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508794
дата надходження 02.07.2014
дата закладки 04.07.2014
Летять униз папери, він певно збожеволів
Дзеркало в крові, що ж він сам накоїв?
Вона стояла перед ним, сама не розуміла
Як в звичайному хлопчині звіра пробудила
Він взяв папір і ручку, знову почав писати
В голові були думки, він не міг їх розібрати
Чому кохання вмерло, чому вона зникає
Хоч марево пропало, але він іще кохає
Що це за дівчина, чому турбує його серце
У руках у неї – золоте люстерце
Ніжно дивиться на нього, простягає свою руку
Не чутно ані писку, ані серця стуку
Ось уже десяту ніч не може він заснути
Хочеться її до себе ніжно пригорнути
Але вона лиш марево, видіння на хвилину
Тільки в ній вбачає він другу половину
Голова болить, натхнення пропадає
Це кохання – вічне, воно просто не вмирає
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509215
дата надходження 04.07.2014
дата закладки 04.07.2014