Відьмині кільця шепочуть з безодні твоїх очей
Неначе бермудський трикутник збирає у собі брухт
А потім якийсь Діоніс чи може якийсь Морфей
Приводить складний механізм у постійний рух
Мотаються в струни нерви нейрони клітини
Знову для когось час йде чомусь назад
Стиглі гранати чомусь вибухають нестиглими
А десь у квартирі шепоче невимкнутий газ
Клубиться серце туманом й перистими хмарами
Раз поза раз відбиває трагічний дріб
Музика спокою тулиться між ураганами
Сонного дихання двох приблизних осіб
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647684
дата надходження 28.02.2016
дата закладки 02.03.2016
Коли наступа грозовий фронт,
Коли будинки змикають очі,
Розітне Всесвіт громовий "бом",
Чути рядки ніхто не захоче.
Коли над тобою висить меч,
Коли вузли розв'язати не в змозі,
Розітне череп думок смерч,
а зітнеться десь далеко в дорозі,
Коли за плечима тремтять крила,
Коли в калабані ти бачиш небо.
Розріж фіранки - зроби вітрила.
Корму корабля робити не треба.
Коли під ногами лежить тінь,
Коли у руках жовтіє трава,
Вший у вітрило вінок умінь.
Словами своїми лови слова.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648516
дата надходження 02.03.2016
дата закладки 02.03.2016
Ти лежиш у повній киселю темряви кімнаті.
І слухаєш :
Як росте місто,
Як шелестять електричні дроти,
Як повзуть трамваї та електрички,
Як дихає бруківка доріг.
Ти лежиш і всотуєш гул
Самотніх вулиць,
Шум людських облич,
Спів трамвайних колій в очікуванні
Своєї залізної гусениці,
Немов якого пророка, що
Несе в собі думки.
Ти лежиш і пускаєш коріння
у підлогу,
у бетон,
у місто,
у колії.
А колії несуть твоє коріння далеко-далеко,
Десь через Митну,
І на Личаківське кладовище.
Воно теж дихає.
Дихає спертим повітрям легень мертвих людей
Під вагою г'рунту.
Вони також є тобою.
Ти також є ними.
Бо вони вдихають тебе,
Як колись ти вдихатимеш їх.
Дихай.
Ти
ще
живий.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647914
дата надходження 29.02.2016
дата закладки 02.03.2016
-Карфаген повинен бути зруйнований!-кричали вони.
Вони били у стіни.
Руками.
Ногами.
Списами.
Кастетами.
Ядрами і кулеметами.
Тоді, як Карфаген руйнувався сам. Від їхніх слів.
-Карфаген повинно бути зруйновано!- шепотіли вони,
Руйнуючи психіку хлопчика на ім'я Данилко.
Підступні люди,
яких він придумав, щоб не задихнутися
Від тиші.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646435
дата надходження 23.02.2016
дата закладки 02.03.2016