похоронный куст
мистер Уильям Льюис работает гробовщиком
и часто грустит от того
что слишком мало людей
умирает
мистер Льюис платит за новый дом
новую машину и прочие необходимые вещи
в рассрочку
тратя все деньги которые только успевает
заработать
мистера Льюиса тревожит головная боль
ставшая причиной его регулярных бессонниц
но на вопросы жены «Билл, всё ли в порядке?»
он всегда отвечает «всё хорошо, дорогая»
а ночью снова не спит
и вот так просто лежа в кровати без сна
он мечтает о том чтобы как можно больше людей
умирало
* *
первая звезда в сумеречной реке
река сумерек
стекала по холмам
покрывая долину нежной прохладой
я присел на крыльцо
рядом со своим младшим братом
и рассказал ему историю
о цветке который полюбил
звездочку
в конце мой маленький братец
ткнул пальчиком в сторону самой первой
звезды
появившейся в водах сумеречной реки
и спросил:
«Эту?»
* *
второе королевство
в первом звездном королевстве
всё прекрасно
но только наполовину
ногти на твоих руках
словно уставшие ангелы
решившие прилечь
после длинной ночи
любви
отзвук твоего взгляда:
это шорох спускающегося снега
по ветряной
лестнице
волосы твои сродни богу
который трепетно собирает
цветы
во втором
звездном королевстве
лишь
ты
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=573471
дата надходження 10.04.2015
дата закладки 12.04.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 16.01.2015
“Це дерево росте самотою тут,
на горі;
піднялось воно високо
над людиною і звіром.
І якби воно захотіло сказати щось,
то не мало б нікого, хто б зрозумів -
так високо виросло дерево.”
(Ф. Ніцше)
На вершинах гір людського буття
Інколи ростуть дерева.
(Майже як у нас в Ірландії)
Ці дерева бувають молоді і ніжні,
Бувають старі і порепані
(Хоча теж помирати не хочуть),
Але завжди потріпані вітром
(Таким шаленим у верховині),
Завжди самотні і мовчазні
(Як сліпий скрипаль),
Завжди сухими гілками тичуться в Небо,
Марно намагаючись зловити хмари,
Марно здіймаючи у синю байдужість
Втомлені руки відчаю.
Ці дерева виросли з насінин радості,
Які випадково занесли на вершини птахи
(Бо на вершинах людського духу
Завжди пурхають птахи -
Інколи навіть співають)
Бо на цих вершинах
Завжди самотньо і холодно.
І дивно, що там виростають дерева.
Все таки. Попри все. Дивно...
Інколи ці вершини лисі -
Там збираються відьми
І запалюють свої злі вогнища.
А інколи ці верхівки
Поростають травою -
Густою, гіркою і високою.
І жодна стежина не веде до них -
Жодна.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=537579
дата надходження 17.11.2014
дата закладки 20.11.2014
«Той, хто вранці почув про Шлях,
Може ввечері і померти спокійно.»
(Кун Фу Цю Цзи «Лунь Юй»)
Рік був
Наче зламана гілка бамбука,
Наче кинуте рисове поле:
Травень сонцем землю спражив,
Серпень чорнив жниво дощами,
Велика ріка міняла русло,
Вітер західний
Забув у Серединні царства шлях.
Люди плутали імена і назви,
(Навіть тут – у царстві Лу)
Забували хто батько, хто син,
Черва скупилась на пряжу,
А люди на добре слово.
І вчитель тої ніякої осені
Зайшов з візитом
До князя Молодшого
І раптом помітив
На його подвір’ї квітучому
Коло дому
Драконами прикрашеному
Танцюристів,
Що танцювали у вісім рядів.
Тоді вчитель подивившись скрушно
Сказав своїм учням і людям,
Що його слухали:
«Якщо це можна стерпіти,
То що ж тоді стерпіти не можна?!»
А всі чекали на вітер західний,
А всі чекали на свято
Черлених кленів –
На свято дев’ятого дня
Дев’ятого місяця…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=514262
дата надходження 29.07.2014
дата закладки 20.11.2014
Я не можу подякувати тобі, бо ти надто далеко. Я не можу без тебе, а ти й не здогадуєшся. Від мене до тебе — теорема із пошуку спогадів. Теореми то не моє, та я знаю, як спогад пече. Може згадаєш ті теплі ночі, коли ми блукали між тілесним та духовним, між емоцій та почуттів. Ті ночі, що перервались із присмаком осені. Що лишились у забутих фото. У середені мене дощить, та головне, щоб тобі було сонячно. Зараз уже помер сенс довбаних слів. Кожен раз, коли ми вважаєм, що отримали менше, ніж заслужили, всередині нас холднішає. Тому я тремчу від холоду. Бо не маю тебе. Тому люди до біса холодні. Бо не тримають себе. Голодний до теплого, смачного і матеріального, я втратив духовне й прекрасне. Дещо лишилось неясним, та ясно одне — моє кіно закінчилось, в я починаю спочатку, серед нового і незнайомого, чужих обличь і мертвих почуттів. І доки з другого боку скла вбите листя заливає дощ, доки збираються гори бичків біля ліжка, думка про тебе гріє, а потім убиває струмом по серцю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=536085
дата надходження 10.11.2014
дата закладки 20.11.2014