[i](З циклу «Мамаї»)[/i]
Кліпи серії "Мамаї" - Студія ОХ
(частина третя)
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=l79e8NfnJb0[/youtube]
---------------------------------
Оковитої чарчина
дуже схожа на життя –
обпече немов жарина
чи зігріє до пуття.
Із нічого ми з’явились
перетворимось в ніщо.
Знадобились де родились –
веселімося будь-що!
Смерть–життя – це вдих і видих.
Сила–швидкість – добрий кінь.
Воля – зброя справедливих.
Мудрість – неба височінь.
«Оселедець», довгі вуса…
милий оку виднокрай…
Низько я тобі вклонюся,
славний лицарю Мамай!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732192
дата надходження 06.05.2017
дата закладки 07.05.2017
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=xJ3VpY4543A[/youtube]
------------------------
Зелений хміль родючістю буяє.
Горять червоним хрестиків вогні.
Добром лелека білий наділяє.
Птахи літають в синій вишині.
Засіяної ниви прямокутник
уздовж прямої лінії землі.
Знак сонця – коло – котиться нечутно.
Трикутниками гори вдалині.
Тече рікою лінія хвиляста.
Лежить в гнізді відродження яйце.
Священна птаха – півень зозулястий -
кидає виклик павичам в лице.
В орнаменті магічному оцьому
є вхід і в Небо, і у Нижній Світ.
В мистецтві споконвічному святому
магічний сенс і символічний заповіт.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717644
дата надходження 11.02.2017
дата закладки 12.02.2017
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=PnudSOmsJGI[/youtube]
---------
Телескоп придумали торговці,
щоб на морі бачить кораблі.
Та направив його в небо хтось же –
щоб зірки зорити в чорноті.
Космос - нескінченність незбагненна,
неосяжна розумом людським.
Виглядають зовсім вже нікчемно
всі наземні справи перед ним.
Телескопом в космос заглядаєм,
силуємось щось там пояснить.
Та, можливо, Всесвіт нас вивчає,
а для нього наша вічність – мить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709858
дата надходження 02.01.2017
дата закладки 02.01.2017
«Весь світ складається з двох натур:
одна видима, інша невидима.
Видима називається твар,
а невидима – Бог.»
(Григорій Сковорода)
У сутінкові епохи особливо яскраво світять людські постаті. Не сприймайте це як аксіому і доведену закономірність. Це констатація факту. Я маю на увазі саме сутінкові епохи, а не «темні віки» (в існуванні яких я сумніваюсь, принаймні для таких країн як Ірландія та Китай). Хоча справді бувають епохи ночі - коли хоч околи виколи - тьма. Тоді світи - не світи... Тоді ховаються в печери, а світло ліхтариків сприймають як відсвіти пожеж. Але я не про них. Я про сутінки. Або ранкові - перед світанком, або вечірні - перед тьмою. XVIII століття було саме епохою сутінок. Сутінок бароко. Це химерне і надлишково естетизоване століття сприймають іноді як самодостатнє. Як окремішнє. Але насправді то було довершення ренесансу. Вже навіть не пізній, а пост. Постренесанс. Квазі. Хоча, ні. Квазіренесанс настав пізніше - в епоху ампір. Бароко було епохою світлою. Епохою надій і мрій про ідеальне місто. Ампір, зрештою, теж - античність і пізню Римську імперію малювали тоді виключно світлими фарбами. Франсіско-Хосе де Гойя був тоді анахронізмом - саме звідти - з сутінок. Доскіпливий читач одразу спита: «І що ж це за сутінки, фантазійний авторе, вечірні чи ранкові?» І ті, і інші, читальнику! Точніше не ті, і не інші.... Це були сутінки затемнення. Тільки не треба одразу заперечувати: мовляв, епоха просвітництва, яке ще затемнення, це в автора в голові затемнення, а це епоха Вольтера, Руссо, Ліннея та Свіфта. Ви мене не зрозуміли. Це були сутінки мислення і світосприймання. Світ почали сприймати спрощено - як механізм, машину. Механіка звелась до абсолюту. Світ і Всесвіт сприймався як величезний механічний годинник, де все було розкладено по поличках, і лишалось тільки це все класифікувати. Машина стала мірилом і суддею: хронометр і гільйотина. Якщо хтось і говорив про загадку і таємницю, то хіба граф Каліостро, що ні сам в це не вірив, ні його слухачі, що сприймали це як розвагу, а не як пошук істини. Все вже відомо і відкрито, матерія вічна, Бог - це провидіння, система евклідової математики. (Це в кращому випадку, інколи пантеїзм як забава інтелектуалів, частіше повний атеїзм). Так сприймали світ. Велика французька революція не тільки поставила крапку на цьому світогляді, але і показала, що все насправді не так - все те так просто і не так однозначно.
І серед цих сутінок бароко, аристократизму, феодалізму, механіцизму і просто епохи зневіри (о, як це відчув Джонатан Свіфт! Саме за це його і недолюблює багато хто в Ірландії!) були постаті, що пливли проти течії. Що протиставили духу механіки глибину філософії, теології, таємницю світобудови, справжню красу тексту. Я про Григорія Сковороду. Цього самотнього генія.
Григорій Сковорода - це був перший у світовій філософії мислитель тексту. Для його попередників текст був засобом, а не метою, способом виразити щось, іноді навіть способом заперечити текст як самодостатність (як у Вольтера), іноді сходами до над завдань (як у Томи Аквінського). Текст як самоцінність був не у філософських, а в сакральних творах. Не дарма ж Конфуцій не писав власних творів, а тільки збирав твори давнини - він розумів небезпеку сакралізації тексту. І хотів сакральності для інших текстів, але не для своїх. У Григорія Сковороди текст філософських творів не сакральний. Текст стає самодостатнім світом. Так само і давні сакральні тексти він розглядає як самодостатній світ - мету, а не засіб. Він бачив три світи - світ речей, світ ідей і світ тексту. У третьому світі він жив і почував себе там досить комфортно. Настільки комфортно, що світ речей ставав йому непотрібен, а в світі ідей він шукав лише інструменти для тексту.
Творчість Григорія Сковороди – цього вічно невчасного філософа, вічно недоречного для будь якої епохи – не тільки для своєї, дослідники розглядали виключно в контексті і в просторі землі яка цього дивовижного генія породила, по якій він ходив, обережно торкаючись ногами земного пилу, і яка його знову прийняла – пішов він у цю землю як колись пішов у добровільне вигнання від суєтності і гріхів мирських – світу марнотного сього. Але Григорій Сковорода мислитель не регіонального масштабу як Конфуцій чи Лао Цзи, він людина космічна, людина і громадянин Всесвіту в кращому розумінні цього поняття. У його генії, звісно, відчувається колорит замріяних степів та сумного Борисфену, але мислив він про вічне і нескінченне. Але це якось важко усвідомлюють як українські дослідники його творчості так і закордонні. Бо для українських – «він наш» і бачать у ньому мислителя у садочку Богом забутого хутора Слобожанщини, а іноземні – екзотичного посланця незнаної зачарованої країни. І це суттєво заважало розуміти ідеї цього мислителя – він зірка філософії світового контексту, один з найбільш освічених мислителів епохи, тонкий знавець латинської і давньогрецької мов і філософій, Європа для нього була не континентом, а частиною середовища буття.
Це щодо простору. Щодо часу – тут тенденції протилежні. Григорія Сковороду розглядають окремо від епохи – позачасово, що теж часто заважає розуміти його думки. А жив він у надзвичайно цікаву епоху, в першу чергу в духовному контексті. Я би назвав цю епоху «сутінками бароко». Ренесанс болісно довершувався. І це відчувалося всюди: і в країні неяскравих кольорів - Голяндії, і в гоноровій Англії, що жила передчуттям епохи пару (їй було тісно в світі механіки), і в країні вічного прикордоння - Угорщині, і навіть в темному Китаї, де свого ренесансу не було і не могло бути, бо античність ніколи не закінчувалась, а спроба європейського ренесансу завершилась катастрофою. В Україні це відчувалося особливо гостро: стара барокова Україна гинула на очах, про нову годі було мріяти, та й ніхто не здогадувався, що йде епоха пару та електрики, хоча всі передчували, навіть Карл Лінней - цей останній апологет механіцизму в натурфілософії. Ламарк уже стукав у двері, але вони були зачинені. У ось у цей час суцільної механіки, у цей час суцільних сутінок - від колишнього Нового Амстердаму і знервованої Ліми до солоної тайфунової Формози, у цей час атеїзму та ритуалізації релігії, у цей час коли Бог вважався сукупність математичних формул, що виражали юридичні закони, у цей час по землі ходив теолог і теософ. І то не як зразок анахронізму чи уламок минулого, а сучасний теософ. Бароко марно шукало Бога десь по нетрях деїзму та прагматизму і закономірно дійшло до атеїзму Вольтера. Григорій Сковорода Бога знайшов. І не тільки у собі - це було б надто просто. Він знайшов його у Всесвіті. Як нематеріальну творчу компоненту. Як основу одного трьох частин Світу, де оця матерія - яку вже почали мислити як вічну і всюдисущу субстанцію була лише частиною одної з частин світу, але не новим божеством.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667947
дата надходження 24.05.2016
дата закладки 24.05.2016
[i] (УЛЮБЛЕНІЙ БРАТІЇ КЛУБУ-2015
НОВОРІЧНЕ ПОСЛАНІЄ)[/i]
[i][color="#ff9100"][b]Вітаю друзів, любителів і аматорів поезії,
а також майстрів слова, пародії і сатисфакції
[/color][color="#0051ff"]з наступаючими святами Нового року і
Різдва Христового[/b][/color][/i]
Уявою поета, поетеси
ширяю небесами інь і янь,
де наче за указами Велеса,
феєрією сонячної меси
освячується позолота бань.
Мозаїку усього Ясен-Світу,
Його позаземну каріатиду
вирізьблює і стилос, і стило.
Одне навчає вірити й любити,
а інше піднімає на крило.
І не один поет у цю годину
обожнює ще серце кам'яне
якої-небудь юної Наїни,
і мрією-поезією лине
у поетичне царство неземне.
У цьому храмі, в келії піїта,
напевне знає, що і їй пора
занотувати магію добра
експромтами пастельної сюїти,
навіяної кінчиком пера.
Коли її жайворонко́ві очі
не оминають опуси мої,
я уявляю фею опівночі.
І арії я слухаю охоче,
коли один очікую її.
О щирі друзі Шоне і Олекcо –
жіночий паж, – [i]я туні-туні-я.[/i]
О Пташко, Любо, Радосте моя!
Які близькі ви і які далекі
у цьому ареалі житія.
А в ореолі сяє осіянна,
її палкий епітетів фонтан,
і Горлиця мені туркоче рано,
і буде Аксіомою неждана,
для кого я усе іще Іван.
Мої ліричні і живі герої,
Космогонічні Гойя і Дега,
і невмирущий Чахлик і Яга,
готові і до миру, і до бою,
коли повіє чудію тайга.
І ви, жерці Нагої Аеліти,
чиї [i]аі[/i] – такий химерний світ
зашореної, буцімто еліти,
уміючої душу уявити,
як і своїх поез розталий лід.
Але сіяє всевидюще око,
вітаючи із неминучим роком!
А фея миру, щастя і добра –
Поезія, що кличе за моря,
бажає –
опинитися високо,
коли зійде
ясна її зоря.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632470
дата надходження 30.12.2015
дата закладки 30.12.2015
і вугіль з наших тіл цвістиме чорним квіттям,
задзвонять в моє серце джагани в копальні.
Б.-І. Антонич
Буддених слів пилюка брудно-чорна
Йому щодень горлянку хижо рве,
Щоб привідкрити тайну непідробну
Поету треба стати шахтарем.
І день, і ніч співучий камінь коле,
Попід склепінням котиться луна,
Його знаряддя з криком болю
Палючі іскри в безмір виверга.
І каже хтось: "Замкнутися у штольні
Абсурд, то ж саморобная труна"
Але сонм прагнень завше невпокорних
У скелю серце дужче ще вганя.
Пробити б цей благенький підмурівок,
Щоби дістатись Всесвіту нутра,
Немає в ньому зачину й кінцівок,
Матерії лиш первородна глибина.
Вже прорізи в породі рівчаками,
Не янголом, а вороном став сам,
Та не відступить, буде бить й дзьобами,
Хоч би й у серці плавився вольфрам.
Аж ось скришалася міцна завіса,
І хаос вирививається ключем,
Усе в нім змішане, як рай із бісом,
Тріумф із розпачем, любов з мечем
Враз спалахне, застигне в камінь вутлий,
І часопростору зашиється діра,
Так згине він, та віршем - куснем вуглю-
Нащадок буде мрії зігрівать
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624157
дата надходження 26.11.2015
дата закладки 26.11.2015
Люблю тебе, стражденний рідний краю,
До сліз люблю, до болю-хрипоти!..
В любові тій приречено згораю,
Аби лише воскрес, вознісся ти!
Люблю тебе, згорьований народе,
Болію болем страдницьким твоїм...
Не прагну шани, дяки, нагороди -
Для тебе щастя-долі заповім!
Люблю тебе, величне рідне слово,
Шматоване, калічене... й святе!
Плекаю кожну краплю калинову -
Хай в серці євшан-зіллям проросте!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=612633
дата надходження 11.10.2015
дата закладки 11.10.2015
А я люблю, коли співає тиша
Птахами, вітром, краплями дощу –
Тоді перо небесні вірші пише,
П’ючи нектар із рими досхочу…
П’ючи нектар… було колись… та зникло…
Розлився сум туманом по полях…
У безголоссі заніміли ритми,
Ховаючи росинки у рядках…
Ховаючи росинки від не-квітів,
Які вогнедраконами цвітуть,
Які у вічність відправляють миті
Розтрощених снарядами секунд…
Розтрощених снарядами історій
Вже не зібрати в книгу польову…
А я люблю коли в зеленім полі
Співає тиша пісню солов’ю…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604817
дата надходження 06.09.2015
дата закладки 07.09.2015
Щербата гора викашлює дим
Крізь густу смерекову бороду…
Як добре прокинутися молодим
В обіймах ранкового холоду!
В поношених кедах ступити на мох,
Думками торкнутися вічності…
У цих володіннях безмежних ти – бог,
Який не бажає публічності.
Напнувши вітрило, палатку свою
Відпускаєш в зелені повені:
Щасливого плавання кораблю!
І трюми травою наповнені.
Як тільки нависне туман густий
Із люльки гори щербатої,
Тобі залишається тільки йти
І мох лоскотати п’ятами.
В наплічнику в тебе лиш попіл пожеж,
Бо світу скарби вже розтрачено…
Дорога триває, допоки ти йдеш,
А відстань? Не має вже значення.
І в час, коли обраний вірний шлях
Приведе до межі над прірвою,
Згадай, що тобі невідомий страх,
Допоки у серці віра є.
По хмарах іди, як Петро по воді,
Розвій свої сумніви повністю,
Бо вільним по-справжньому станеш тоді,
Коли відречешся умовностей.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592797
дата надходження 10.07.2015
дата закладки 10.07.2015
1) [b]* * *[/b]
вибрехав собі правду
повірив у неї
тому все інше стало брехнею
а брехня – правдою
2) [b]* * *[/b]
немає саду цього
на який я дивлюся
заПЛЮЩеними очима
нема тебе
хоч ти в цю мить
танеш від моїх поцілунків
і в обіймах моїх розчиняєшся
та й сам я
не більше
ніж тінь від пера
що живе саме по собі
і віршами розбутонюється
3) [b]* * *[/b]
цей сад на дні моря
з плодами недоступними
бо ані луски ані плавників
(а в скафандрі не видно його)
бо всі ходять по бетонній воді
а повітря сиплеться піском
у легень амфорі
4) [b]* * *[/b]
море мертве (бо чорне)
воСкресне
коли берег буде єдиним.
море мертве
бо всі зорі із дна повтікали на небо
і навіть місяця човен дір’явий
(у якім плавав армстронг)
по небу пливе зрадливо
5) [b]* * *[/b]
дві птиці-зіниці
звили гніздо із цвіту
вітер поламав спиці дерев
тож сад тепер
не котиться яблуком
за сім галактик
від яблуньки
а хтось чекає коли
у гнізді із цвіту
вилупляться інші дві
птиці-зіниці
і буде на кого дивитися
коли не видко вже цвіту
за стінами
скло-бетонного міста
яке росте на стеблі трави
занесеної в книгу червону
троянди
6) [b]* * *[/b]
навіщо ми нам
коли нас немає
нас час омина
і вічність минає
навіщо зірки
якщо вони в небі
нема перед ким
жонглювати
до себе
7) [b]люди-урни[/b]
люди-урни носять в собі сміття
а коли стають ним переповненими
то сміття сиплеться з них
на землю святу та річки й береги
оскверняючи їх
наче свої колишні душі
8) [b]* * *[/b]
[i]«…і подарувати тобі тебе
замість жоржини»
В. Голобородько[/i]
кохану приніс квітам
нате: вона не зів’яне
(в моїх очах) ніколи
квіти взяли її і не віддали
(обрали за свою князівну)
ще й задурманили мене своїм ароматом
так що я забув як її звати
і обличчя забув її
і нашу тисячу і одну ніч
з тих пір я зриваю квіти
в надії що одна з них
розкаже де їхня князівна
бо я хоч не пам’ятаю її краси
але почуття живуть й досі
9) [b]* * *[/b]
зі сльозами з очей
витекло все що ти бачила
і все що не побачиш ніколи
бо серця криниця висохла
ну навіщо ти плакала
коли терзали тебе
знак питання – гак
на який ти ребром
підвішена
10) [b]* * *[/b]
розмовляли не розтуляючи уст
не зронивши й слова
про те і се про все на світі
берегли скарб мовчання
поки не вкрали з-під носа у нас
мовлення
11) [b]* * *[/b]
посадив сопілку в землю –
прийнялася
і виросла верба
на якій повно груш
яких ніхто не скуштує
хоч вони не заборонені плоди
просто ніхто не вірить
що на вербі ростуть груші
але ж це верба із сопілки
12) [b]* * *[/b]
я сказав: міст
і виріс міст через річку
я сказав: дощ
і пішов дощ
Слово назвало моє ім’я
щоб міг я створювати світ
щоб всі ми могли
хто вірить у силу Слова
13) [b]* * *[/b]
маленьке журавленя
зважує крильми небо
але воно ще занадто важке
колись коли журавленя підросте
то нестиме небо на крилах
у журавлиному клині
аж до самого вирію
а поки – гніздо
то солодкий світ дитинства
14) [b]* * *[/b]
Довго триває дощ
Не пам’ятаю коли він почався
і коли закінчиться
але така солодка його довгота й широта
що не хочеться щоб він перестав
Але люди кажуть що довго триває дощ
Може бояться потопу?
О скільки разів заливало моє серце дощем
Не раз воно зазнавало потопу
та від цього ставало тільки
таким як дощ
таким як зараз
Не ховайте серця від цього дощу!
15) [b]* * *[/b]
дивлюся в очі яких нема
обіймаю порожній простір
але відчуваю чиюсь присутність
десь надто далеко
і від того мені
ще САМОТНІШЕ
16) [b]* * *[/b]
однієї ночі я зрозумів
що немає нікого на світі
що вулиці міста порожні
і нема з ким поговорити і помовчати
і нікому дарувати квіти
бо ніде і нікого нема
навіть
себе я не можу знайти
17) [b]* * *[/b]
сторінки гортають людей
з дерева падають зорі
тиша заглушує голос
і скільки б я не кричав
тиша стає все гучнішою
а коли я відчув Мовчання в легенях
то мій голос
прорвався крізь стіни
щоб почули його всі
хто не закрив серце наглухо
18) [b]* * *[/b]
Не повернеться місто в місто
те яким не було воно
серце світ увесь в собі вмістить
що опуститься в нім на дно
не забудеться те що ніколи
в надрах пам’яті не жило
я смиренно іду за болем
крізь простори всі напролом
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589211
дата надходження 23.06.2015
дата закладки 23.06.2015
*Якщо чоловіка підвищили по службі,то й дружина відповідно піднялась в очах сусідів.
*Найчастіше недоліки бачить той, хто хоче їх вперто бачити.
*З року у рік подавав надії. З тим і залишився...
*Почати день з усмішки - не проблема. Важко втримати її цілий день.
*Найкраще випробування- випробування часом,
*Від перестановки меблів в кабінеті зарплата не підвищиться.
*Жити повноцінним життям - це жити без пільг, знижок...
*Робити те, що приносить задоволення, для декого означає нічого не робити.
*Відкладав гроші на чорний день, а все сталось у світлу пору.
*Долар гривні не товариш!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588374
дата надходження 19.06.2015
дата закладки 19.06.2015
люди які довго не бачили світла
можуть легко довести свою сліпоту
сказати що небо насправді чорне
що ночі поглинають всі промені сонця
що світло до болю зернисте -
і лише спробуй їм заперечити
спробуй не повірити тут
живуть у темряві говорять впевнено
знають напам'ять розміщення
всіх предметів удома
ніколи не спотикаються
ніколи не падають
навіть тим хто ідеально бачить
усе не настільки відомо
шукають підтвердження знаних фактів
сумніваються в їх достовірності
намагаються у всьому їх заперечити
не з'являються на побачення
йдуть без супутників своєю дорогою
відштовхують всіх помилково думаючи
що в гіркій самотності
їх призначення
8 червня 2015 [16:28]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=586442
дата надходження 09.06.2015
дата закладки 09.06.2015
*Краще хай за вами бігають жінки, ніж податківці.
*Нова дружина є такою місяць,другий...
*Ніхто собі не ворог.Тим більше депутат.
*Якщо вас на кожному кроці вихваляють, мабуть, про щось здогадуються.
* І профілактика хвороби не обходиться без таблеток.
*Мрія :бути провідником у вищих ешелонах влади!
*Крадіжки у нас припинились.Йде перепродажа. *У людини все має бути, і в першу чергу -ідентифікаційний код.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585683
дата надходження 06.06.2015
дата закладки 06.06.2015
*Не піде далеко той, хто лиш дивиться собі під ноги.
*Якщо не складається життя, можна ж щось інше складати...
*Кожна епоха ставить свої пам,ятники.
*Якщо встигли нажити ворогів, життя не таке вже й коротке.
*Чи треба дівчатам водійські права, аби водити хлопців за ніс ?
*Ті самі гості в ту саму хату - повторна ревізія.
*Напис на трибуні : " Тут можна кидати слова на вітер".
*Темними справами займаються і в світлу пору року.
*Жінки, варті уваги, потребують і немалих грошей.
*Бути обличчям до життя означає бути ближчим до начальства.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584548
дата надходження 31.05.2015
дата закладки 31.05.2015
*А робота -жіночого роду.Хай вони й працюють!
*Махінація- гімнастична вправа?
*Борець з корупцією першого рангу.
*Є ще такий відпочинок, після якого хочеться просто посидіти.
*Життя треба прожити так, щоб залишився хоч якийсь запис в РАГС.
*Вчитись, вчитись,вчитись - це і є триступенева освіта.
*Усе, що йде з молотка, незрівняне з тим,що йде з рук.
*Слово -не горобець, а іменник, прикметник...
*Хоч у зарплати і пенсії може відкритись друге дихання, за цінами все одно не вженуться.
*Зайшов у страхову компанію.І нічого - навіть дуже приємні люди там працюють.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584370
дата надходження 29.05.2015
дата закладки 29.05.2015
Останні дні весни назавжди з вами,
тепер вони для вас дороговказ.
Життя здивує новими стежками-
ми в світ дорослий відпускаєм вас.
Хай рясно світить сонячне проміння
і вітер в спину дує повсякчас,
хай нивою добра зросте насіння,
яке роками сіяли ми в вас.
Ви гордість і майбутнє України!
Тримайте міцно синьо-жовтий стяг!
Хай Бог десницею війну зупине,
щоб мирне небо си́ніло в очах,
щоб гріло душу поле колосками,
і щирі люди стрілися в житті.
Ми будем ,як підтримка, поруч з вами,
як стане важко йти вам у путі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584264
дата надходження 29.05.2015
дата закладки 29.05.2015
*Чому штатною буває тільки одиниця? *Де вже читати поміж рядків, коли просто почитати нема бажання!
*Якщо море по коліна, то як навчитись плавати?
*І хворобі всі віки підвладні.
*Коли годують обіцянками, за фігуру не варто переживати.
*Норка -непоганий подарунок для дружини...Якби не доглядати за нею.
*Наші кишені не розраховані на появу лишньої копійки.
*У черзі всі рівні, поки вона на місці.
*З афоризмами менше проблем по їх скороченню.
*У кого скільки грошей, така й радість від життя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583768
дата надходження 26.05.2015
дата закладки 26.05.2015
*Давно пора вважати телевізор членом сім,ї.
*Саме окремі недоліки і псують нам життя.
*Останнього слова ще ніхто не сказав.
*Робота -не вовк, а значно страшніший звір.
*Всім прекрасним ми зобов,язані жінці, а вже кому вона зобов,язана...
*Якщо ділити всім порівну, то комусь , може , й не вистачити.
*У наш час до чогось звикати неможливо - ніякої стабільності!
*Серед розмаїття друкованої продукціі найбільшим попитом користуються гроші.
*У кожного чоловіка є свої плюси і мінуси, а вже від жінки залежить, чого більше.
*Якщо вас носять на руках , не дуже радійте : ще невідомо, де опустять...
*Якби я був мільярдером...Що, і помріяти не можна?
*Людина року! А далі хто?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=579836
дата надходження 08.05.2015
дата закладки 08.05.2015
В лес тот белоснежный я пойду к фонтану,
Что в тени деревьев серебристолистных.
Из него испивши, смою я усталость,
Вместе с ней исчезнут все воспоминанья.
Пышность аромата вянущих растений,
Много крупных ягод, но их вкус всё горьче.
Грусть моя в раздумьях здесь, со мною рядом
В полумраке сада, что цветет лишь в полночь.
Лепестки в безмолвьи щедро увлажняю
Не водой простою – каплями-слезами,
И пока те будут по лицу струиться,
Я должна смиренно есть плоды печали.
[b]Оригинал (всё, что удалось найти, потому как нормального перевода нет, здесь только первый куплет):[/b]
To the white silver wood and the fountain built in shade
I will go and rinse my weary tongue of the essence of memory
Many orioles (type of birds) live there
Bittering the berries of the couseypa plants
Soft with the sorrow sitting in the shadow of this garden's midnight blooms
Watering the silent petals as my tears flow
These are the mournful fruit of which I must eat
[b]Если кто может помочь с переводом, кажется, с японского, хоть приблизительно, буду благодарна и признательна:[/b]
Shiroi no mori no itzumi no yami ni
Watashi wa omoide o nakushi ni yuku no
Kurushimi no GUMI no mi o takusan
Kanashimi no KUSUPIA no kaniku o
Kuroi hana no afureta niwa de
Watashi wa namida o nagashite
Tabenakute wa ikenai no
Aoi kaze no tayutou hora ni
Watashi wa omoide o nakushi ni yuku no
Kuruoshii ishi no hi no KAKERA
Hageri otsu otome no GARASU o
Kokuyou no tobari no naka de
Watashi wa namida o nagashite
Mitsumenakute wa ikenai no
Watashi wa ai o ushinatta no dakara
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=573284
дата надходження 09.04.2015
дата закладки 10.04.2015
"Вісті Придніпров'я "
Сила «петриківської вишні»
Легенда Подніпров’я (Наддніпрянщини)
Донечка, мов квіточка
Як із цим не погодитися, коли з робіт сучасних петриківських майстрів до українців промовляють старовинні легенди. Одна з них яскраво розкриває історію «петриківської вишні», у якій прихована справжня життєва драма. Засновник фабрики Петриківського розпису Федір Панко присвятив низку робіт цьому переказу. На одній із картин художник зобразив сивочолого козака, який грає на бандурі. Це запорізький лицар Остап. Він мав нелегку долю: за молодості брав участь у численних військових походах, нещадно бив гнобителів свого народу та майже не бачив рідної домівки, коханої дружини. Коли одного разу повернувся додому, мов ножем ударила в серце страшна звістка - померла кохана дружина. Одне лишилося в житті козаку - маленька донечка, Оксана. Аби виховати її, батько полишив Січ: більше не брав шлюб, жив заради дитини, плекав надію на те, що вона буде щасливою. Оксана видалася гарною, доброю серцем, розумною та працьовитою: всю роботу переробить та ще й хату і піч дивними візерунками розмалює. Зобразить вишневі квіти, кетяги калини - і зовсім ясно стає на душі у батька. «Ось-ось уже й хлопця знайде собі… - було міркує старий. - Обвінчаю та й будуть жити разом. Я поряд мешкатиму, онуків виховуватиму! А як буде онучок - повезу на Січ, з товариством познайомлю».
Вишня над могилою.
Настав час - закохалася Оксана. Обрала найкращого з хлопців, молодого козака Ярему, сміливого, гарного зовні та душею. Міцно покохали хлопець із дівчиною одне одного, мов однією душею були. Батько вже й до весілля почав готуватися, та тут завадило страшне лихо. Якось на село напали кримчаки. Палили хати, вбивали та захоплювали людей в ясир. Ярема не ховався - мужньо бився з ворогом. Ось і Оксана кинулася з вилами на загарбників. Не пощадили молодих недруги. Тож, коли бойовище скінчилося, петриківчани побачили страшну картину: Оксана та Ярема лежали поряд неживі. Нічого не лишалося батькові, як покласти в одну домовину свою надію та діточок, щоб хоча б на тім світі вони були разом. А на могилі на честь дівчини та хлопця люди посадили звичайну вишню. Тільки на диво те деревце виросло гарне, мов Оксана, та міцне і витривале до життєвих випробувань, як парубок Ярема. Навесні вишня так рясно вкрилася квітами, що від тої краси у петриківчан серце мліло. Згодом люди почали всією Петриківкою розсаджувати пагони від диво-дерева. Із тих часів усі місцеві села рясно квітнуть петриківськими вишнями. А петриківські художники часто зображують їх на своїх полотнах. Бо ж силу любові українців нікому не здолати!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=545934
дата надходження 23.12.2014
дата закладки 09.02.2015
[b][i]* * *
Критикуй себе часом так,
щоб іншим вже…
й сказати було ніʹчого!
* * *
Коли говориш про іншого
за його відсутності і червонієш –
ще не все втрачено…
Але краще – зблідни!
* * *
А бур’янець у своєму городі вимачкуй,
перш ніж лихомовити про нього в іншому.
Далебі, краще буде обом –
тобі й… горóдові.
* * *
І ще! Камінці у своєму горóді позбирай,
та назад не кидай: поклади краще у
фундамент храму, який збудуєш
в своїй душі і… оселі!!
* * *
Буває, що легше знайти величність
у чужому, ніж розгледіти в своєму…
(читай: чоловікові, жінці)[/b][/i]
_____________
[i] *Це так, з принципу – бий свій свого,
щоб чужий і духу боявся!
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=535846
дата надходження 09.11.2014
дата закладки 20.11.2014