Мене покликав місяць-молодик,
аби не продрімав, бува, світанок.
Здавалось би, іще занадто рано.
Якби не пізно.
Подивуйся йди!
Поглянь, які природи чудеса!
Як розцвітає волошкове небо!
І цілий світ вітається до тебе...
Ти в творчій одинокості – не сам.
Віків, кумирів безміри спливло...
Кумують жаби, шаленіє птаство.
Сльоза-роса...
Воскреслий ранку, здрастуй!
Торкнула душу ластівка крилом.
Художнику, це все давно було.
Але тобі талан дано творити,
щоб неповторність заново відкрити.
Поглянь, як дивно небо розцвіло!
А онде понад банями дерев,
гілля гойднувши,
опустився легко
й розправив крила на гнізді лелека.
У нього місяць інтерв’ю бере.
А чи надовго зупинилась мить?
На фото, на картині, в згадці, в слові...
Довічне – лиш народжене в любові.
Тоді і пам’ять гріє і щемить.
Поет уміє краще багатьох
ловити миті, ткати думи віщі,
аби відчути, зрозуміти вічне,
щоб серце озивалося: тьох-тьох!
Мить – неповторна.
Іншої – не жди.
Та саме в тому – таїна жадана,
щоб кожен раз –
неначебто востаннє,
щоб світлі мрії й сонячно – завжди.
Вуздечку напинає ясендень
і напуває простір барвограєм.
Чаруймось білим світом, наче раєм.
Життя – то мить.
А іншого – ніде.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=568333
дата надходження 21.03.2015
дата закладки 10.04.2015
[i] Собі... коханому[/i]
[youtube]https://youtu.be/Sww2O7mlcNA[/youtube]
[i][color="#19078f"][b]В моєму лані вже обжинок,
зоря вечірня зайнялась…
Чи довго ще топтать стежину,
де квітне тихо буйний ряст?..
Чи вдасться ще любить, творити?
Чи принесе творіння “сласть”?
Чи Музині дорослі діти
доглянуть сад, де квітне ряст?
Чи стане пороху і хисту
тих діток викупать в росі
та в небо – світле, не імлисте –
послать нащадкам на засів?..
Всі о́бзиви у Божій волі:
він знає все: що… де… коли…
Та так хотілось, щоб у долі
не сталось прикрої імли…
Нехай та істина життєва
ще довго осяває путь…
А як кончина, то – миттєва,
щоб без турбот для всіх заснуть.
І все ж, найперше… що б хотілось –
життям попасти в трібну масть,
щоб і душа, і грішне тіло
дарма не толочили ряст![/b]
[/color]
27.03.2015
________
На світлині: з братом Василем
(ліворуч) на могилах батьків...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=569673
дата надходження 27.03.2015
дата закладки 30.03.2015
Летить життя
Бувають секунди спокус і вагань,
Бувають секунди надій, сподівань,
Бувають секунди вагою в життя,
Так швидко секунди летять в небуття.
Бувають хвилини сліз і ридань,
Довгі хвилини наших страждань,
Часом хвилини коротші за мить,
Щастя хвилинне нам не спинить.
Бувають години гірких покаянь,
Бувають години солодких бажань,
Планів години, години на мрії
Та за годину зупинка чи зміни.
Бувають народження і смерті дні
І різних подій є у серці сліди,
Бувають в нас дні, чорніші за ночі,
Бувають в нас дні, яких так не хочеш.
Секунди летять, хвилини, години,
Дні, місяці, роки - життя невпинне.
Хто жив без Бога - як туман зникає,
Хто жив із Богом - щастя завжди має.
Ми в небі забудем все те, що було:
Все те наболіле, все те, що пекло.
Зупиниться час там, не буде більш днів,
Бог вічність дарує для вірних Своїх.
25.03.2006
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=569604
дата надходження 26.03.2015
дата закладки 26.03.2015
Кінцівки мерзнуть, тіло терпне,
Та гострий зір чекає мить
Коли в прицілі карабіну
Ціль з триколором побіжить.
Ну все, нарешті дочекався
Тамую подих, плавний тиск
Свинець, неначе Божа кара-
І мертвим пада терорист.
Ну все - я схованку міняю -
Ворожий снайпер теж не спить
Кроваві гроші відробляє
У нього совість не болить.
Вона померла, ще до того
Як народився "руський брат"
А я свою не заплямую,
Бо я не вбивця, я - солдат.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=567594
дата надходження 18.03.2015
дата закладки 18.03.2015
[b][i]Где русский дух, там гнилью пахнет,
Там кто живет - и сам не рад,
Там тот кто мыслит - просто чахнет,
Там тел немытых тяжкий смрад!
Там лицемерия оковы,
Там из говна мы строим рай,
Почто нам слезы стариковы -
Нам, блядь, империю давай!
Почто, убогая Россия,
Ты громко плещешся в крови,
Тебе убийца - как мессия,
Еще и молишь: Длань яви...
И придави! Мы любим силу,
Мы любим страх, мы любим боль!
Мы любим рыть другим могилу,
Но быть чтоб честными - уволь!
Лобзаем ноги мы тирану,
Взывая - силу покажи!
Здесь не страна - пятно изъяна,
Здесь дух стукачества и лжи...
[/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=565291
дата надходження 09.03.2015
дата закладки 10.03.2015
не знати б хвороб, лиш тобою хворіти...
і ліків не треба, й ефектів побічних —
твій вірус нехай живе у мені вічно,
росте й проростає, мов сонячні квіти.
якщо задихатись — твій запах вдихати,
що змішаний в горах й небесних озерах.
в пахучих весняних садах, парках й скверах
ростимуть дерева з твоїм ароматом...
якщо вмерти, то від твоєї нестачі —
нема ж більшої від цієї печалі.
нестерпно, коли ти все далі і далі:
думки стають сірі, а рухи ледачі.
не пити вина, лиш тобою п'яніти...
з похміллям в твоїх ніжно-теплих обіймах.
сміятись з невдач, ніби коміки в фільмах,
і міцно триматись разóм, як магніти.
07.03.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564990
дата надходження 07.03.2015
дата закладки 10.03.2015
Господи,змилуйся над Україною,
В силу спасіння Твого,Боже,вірую.
Вірю-все можеш і знаєш як треба,
Мир і єднання злий на нас з неба.
Господи,змилуйся над Україною,
Зглянься на край наш,прости і дай зцілення.
Сльози хай висохнуть...вдосталь терпіли,
Кращую долю чекаємо нині.
Господи ,змилуйся над Україною,
Даруй їй бути бути єдиною,вільною.
Силу яви Свою,святість і славу,
На Україну вже зглянься,благаю.
Господи,змилуйся над Україною,
В силу спасіння Твого ,Боже,вірую.
За Україну молюся я нині...
Хай По Тисині більш кача не плине...
25.02.15.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562472
дата надходження 25.02.2015
дата закладки 25.02.2015
[b][i]Мне друзья из Москвы и Карелии
Пишут «правду» про нашу войну…
Мы бы с мамой москвичам поверили,
Если б не был мой брат в плену!
Если б улицы наши тусклые
Не заполнили "гости" с Кавказа…
Если б «братья» смоленские, русские!
Не стреляли в детей Донбасса!
Я бы спорить ни с кем не стала,
Если б чистое было небо,
Если б утром старуха-мама
Не рыдала над коркой хлеба!
Чебоксары, Саратов и Бийск
Знают «правду» про нашу войну!
Знают «правду» со слов убийц,
Что ворвались в мою страну…
Татьяна Малахова[/i]
[/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560528
дата надходження 18.02.2015
дата закладки 20.02.2015
Мудрий, мужній і шляхетний, мій рідний народе!
У тобі вже сотні років дух свободи броде!
Залиша хай нашу землю чужинська орава!
Слава Україні нашій і Героям слава!
Нас ділили шматували, рвали по живому,
розпинали, виганяли із власного дому.
Та кипить – бо ж незнищенна – українська лава!
Слава Україні нашій і Героям слава!
Розмежовуватись нам на "схід" і "захід" сором.
Захід мучили терором, схід – голодомором.
Хай усіх єднає разом Українська Справа!
Слава Україні нашій і Героям слава!
Поважатимуть тоді нас, коли скажем всюди,
що метою Українця була, є і буде –
Українська Суверенна Соборна Держава!
Слава Україні нашій і Героям слава!
01.94
"СЛАВА УКРАЇНІ!"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207531
дата надходження 24.08.2010
дата закладки 20.02.2015
В росії є й нормальні люди,
але їх дуже мало там.
А решта – кацапня-іуди –
угноєння своїм царькам.
Антихрист вже прийшов на землю!
Він у кацапів – президент.
Уже давно засів у кремль він
і мріє знищить світ ущент.
Кацапський «мір» смердючі лапи
свої протягує завжди.
В лайні сидять собі кацапи
і прагнуть всіх втягнуть туди.
Така вже сутність всіх кацапів –
убогість, п’янство і розбій.
Не стулять і двох слів без мата,
Зате на газовій трубі.
Кацапи – заздрісний народець.
Кацапи - нація нездар.
Сучасний їхній полководець –
їх душ убогих кочегар.
Від тупості і безнадії
Кацапи майже всі спились.
Скільки кацапів на росії ?–
на рейтинг путіна дивись.
Він дав їм величі оману –
удав і стадо «вandar-log».
Вони для нього – як барани.
Для них їх путін майже бог.
Кацапи – тварі гидомирні,
Що в світ лиш ненависть несуть.
Під наглядом вождя сумирні.
Тому їх, як свиней, пасуть.
Війна триває три століття.
Ще прийде перемоги час.
Переживемо лихоліття.
Кацапам не здолати нас.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560697
дата надходження 18.02.2015
дата закладки 20.02.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.02.2015
Говори, Господь, говори
Говори, Господь, говори,
Словом правди мене освіти.
Зникне темрява, морок, туман
І засяє сердечний мій храм.
Говори, Господь, говори,
Все недобре в душі попали.
Хай вогонь в серці-храмі не гасне.
Говори, Господь, повсякчасно.
Говори, Господь, говори,
Дай напитись живої води.
Як олень прагне водних потоків,
Так душа моя лине до Бога.
Говори, Господь, говори,
Ближче небо мені нахили.
На Голгофу мене поведи,
Там поплачу, а Ти - говори.
Говори, Господь, говори,
Твоє Слово в серце складаю,
Через душу свою пропускаю
Й до людей я оте понесу,
Що мені говорив мій Ісус.
05.03.2006
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=557754
дата надходження 06.02.2015
дата закладки 07.02.2015
[i]Невдовзі християнське свято
Святого Валентина! Кожен зараз
в роздумах - що подарувати в день
з а к о х а н и х... Думаймо![/i]
[youtube]http://youtu.be/x15tnWlUObI[/youtube]
[b][i][color="#00bfff"][color="#000dff"]Жінка йде неквапним, тихим кроком…
Їй би ще воліти і цвісти…
І спитав Я, наче ненароком:
– Що б хотіла мати в сей день ти?
Он дивись, бурує п’яний вітер,
мов гультяй невгавний – Дон Кіхот…
Він тебе доставить на край світу
до нових, незвіданих висот!
– А мені не треба світ казковий,
дай хоч той, реальний… Та навік!
Щоб утішив ранок смерековий
й вечір… теплий, щирий, без доріг.
Там могла б я… серцем посміхнутись
у одвіт… на усмішку твою…
і до тебе… ніжно… пригорнутись,
щоб тебе кохати… Я молю.
– Подаруй освідчення в коханні,
щоб умить… піднятись… в небеса…
і повідай… всі свої страждання…
і земні… приборкай чудеса.
– Ти ж даруй мені цупку основу,
щоб здійснити сонми тайних мрій:
чоловіче непорушне Слово –
без колізій… пафосних затій.
І лелій мені присвяти… Та – не прозу
звичного, буденного життя.
Теплі дні – не зимові морози,
чистоту думок, а не сміття!
Подаруй мені блаженство тиші,
лоскіт світла… прохолодну тінь,
гру прибою, що розколе хвищу
об грайливу… побережну рінь.
Хай дарунком буде шепіт вітру –
Леготу, що в полі шелестить
колосками й волошковим цвітом.
І яси…
небесної…
блакить.
Ніччю прихили бездонне небо,
щоб зірковим… падало… дощем.
Я прилину росами… до тебе
В ранок наш, де серць медовий щем.
______
…Небо і земля, підвладні року* –
тішаться… в обіймах… два світи…
По землі… іде… неквапним кроком
Жінка… Неземної… Красоти…[/color][/color][/i]
[/b]
06.02.2015
_________
*Доля, судьба.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=557614
дата надходження 06.02.2015
дата закладки 06.02.2015
Щолом на голову,-
І ти вже не людина…
Ти Сокіл, Беркут…
Ще яка тварина.
Додати щит –
Готовий термінатор,
У другу руку
Фалоімітатор.
Все – Аполон!
Картина маслом…
Сумління в’яне,
розум гасне.
Давай наказ:
«Вперед машина!»
Хтось скаже: «Беркут»
Ні, - Скотина!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=557057
дата надходження 04.02.2015
дата закладки 04.02.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 31.01.2015
Співаємо : ,, Боже єдиний…’’
А де наша єдність свята?
Печаллю верби і калини
Спливають за обрій літа.
Бо мало, ох, мало співати,
Аж сльози бринять на очах,-
Горнімось до рідної хати,
Ставаймо плече до плеча!
У справі святій нам підсобить
Одна лиш любов, а не мста,
Бо кров прегірка міжусобиць
Пече Україні уста.
Князі і гетьмани, а зараз
Високі державні мужі –
У розбраті, гніві і чварах…
І доки так буде, скажіть?
Ми ж є українцями зроду,
Єдна Україна усіх.
Ми ж діти одного народу,
Не даймось на поглум і сміх!
Сміялась з нас доля жорстока
Й історія наша гірка…
Згадаймо Шевченка-пророка,
Згадаймо Івана Франка.
Бо ж мали ми волю, і славу,
І гідне та чесне ім’я…
Будуймо велику державу,
Бо разом усі ми – сім’я !
Бо разом усі ми – родина,
Єдина і кров у нас, й плоть.
Хай квітне єдина Вкраїна
І всім нам поможе Господь!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=553857
дата надходження 22.01.2015
дата закладки 24.01.2015
Ми звикли чути: "Моя хата – скраю"...
Сиділи в хатках... а між ними – зло
гадюччям розповзалося по краю.
Мовчали ми... А зло росло й повзло...
У хватці анаконди змій нас тиснув,
обплутувала армія "чинуш"...
Несмілий (зрідка) спротив – тихо виснув
у вакуумі збайдужілих душ.
А зло росло, як ракова пухлина,
масштаб якої важко вже й збагнуть...
Над пеклом балансує Україна,
а демони повзуть, щоб зіштовхнуть...
Рік боротьби... Просвіток... й чорні дати,
надій переплетіння й темних снів...
І туга обіймає так затято!.. –
боро́нимось... й оплакуєм синів:
своїх вірменів, нам по духу рідних,
чи білорусів... наших вояків,
НЕБЕСНУ СОТНЮ й тисячі загиблих,
і "кіборгів" – незламних, світлих, вірних –
ЦВІТ НАЦІЇ!!!
Болить... Немає слів...
Прийшов важкий, печальний час розплати
за те, що в краї розвели "бардак",
за те, що досі "скраю наші хати"!
... Чи горе об'єднає нас в кулак?
22.01.2015 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=553851
дата надходження 22.01.2015
дата закладки 24.01.2015
Ти йшов, як Він, смиренно так ішов,
свого Хреста ніс на свою Голготу.
В глибоких ранах запеклася кров
під камуфляжем, що змокрів від поту.
Й тобі юрба кричала: Розіпни!
за те, що боронив свою Вкраїну.
А ти ішов проклятий без вини,
слова і камені летіли вслід у спину.
Не впадь, рідненький, під тяжким хрестом,
бо мусиш до кінця пройти страшну дорогу.
У відповідь на зло, не варто - злом,
в душі тихенько змов Молитву Богу.
...Ти так смиренно ніс свого хреста.
Юрба хотіла хліба і забави.
Це їх дорога, їх страшна ганьба.
Для тебе це була дорога - СЛАВИ!
Оксана Максимишин-Корабель
25 серпня 2014р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=554043
дата надходження 23.01.2015
дата закладки 23.01.2015
Ти, як Степан колись, борониш
Країну нашу і свою
Хоч "ГЕНЕРАЛ"- в атаку ходиш
І ось - поранений в бою.
Та це Дмитра спинить не зможе
Такий сучасний "Бог війни",
До годівниці не причетний,
Рубає орків Сатани.
Ще рік тому тебе не знав я,
І от тепер ти - мій Герой
А ворог хитрий і лукавий
Боїться зустрічи з тобою.
В серцях, ще краще ніж в граниті
Закарбувались імена
Бандера, Ярош і Шухевич
І перемога в нас одна...
Одна на всіх, ціни не скласти
Бо є безцінне - це - життя
Та якщо ти на полі битви
Нема без неї вороття.
Тож бий загарбників усюди
Поки патрони й подих є
І Ангел хай весь час боронить
Здоров"я і життя твоє.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=553916
дата надходження 23.01.2015
дата закладки 23.01.2015
Sorry!
But I will never shake a hand,
To mr.Хуйлоs funs and friend.
For everyone that is now dead,
For all, who buries, and earthed in sand.
For every country, that lost daughters and sons…
I really hate Хуйло and his friends and fans.
I hope all is ended, and he is waited by hell.
And soon, he will be called by a black hellish bell.
And every circle of hell, from seventh for ninth,
Will load this creature in pains endless nights.
But anymore I hope… that the peace will return,
no war, no pain… and nobody will burn.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=553293
дата надходження 20.01.2015
дата закладки 22.01.2015
Маячня
Підло брешеш, вражий сину,
Верзеш повну маячню,
Що не гониш в Україну
Недорізану Чечню.
Посилаєш банду, зброю,
Влаштував кругом терор,
Запишався сам собою
Під п’янкий хвалебний хор.
На Донбасі московіти
Мруть, мов мухи у мороз,
Матерям везе привіти
Потаємний „труповоз“.
У брехню заліз по вуха,
Гавкотиш на увесь світ,
Руській мір живе під „бухом“
У безтямі стільки літ.
Що вам треба росіяни?
В чужій вмерти стороні?
Прохмеліться, кров’ю п’яні,
Вірні нелюда сини…
Вихмеліться, поки живі,
Як є думка в голові,
Ні, не мертві ви щасливі,
Як верзуть вам у Москві.
На Донбасі знов стріляють,
Якісь банди неземні,
Ні, в Москві таких не знають…
Стирчать вуха у лайні…
21 січня 2015 року
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=553501
дата надходження 21.01.2015
дата закладки 21.01.2015
Той, хто бреше i кричить
Рiвно те, чого немає,
(Голова од них болить...)
Хай цi строки зачитає!
"Всяка тайна вийде в свiт,
Рано, а чи пiзно".
Так казав Сократ на стид
Брехунам всiм грiзно.
I та тайна вийшла в свiт,
Та накласти Вовi.
Чи ж вiн знає слово "стид"?
I сказали в Львовi...
"Ти, брехун, х*йло ти кляте,
Подивись крiзь лУпу!
Ми не можемо вiддати
Нашу землю в дупу!"
Так сказали i в Одесi,
I в Днiпрi-славутi,
Цю землЮ, Вкраїнки Лесi,
Не дамо ми Путi.
Путя ж що? Не розумiє.
Танки пруть все далi.
Як москаль це пережиє -
За брехню медалi.
Якi ж ви герої, в сраку?
Ви ж всiх обманули!
В болотА свої, як гаком,
Й iнших затягнули!
Тiльки лиш колись згадайте -
"Ну, а прав был Саша",
Правда, що ви плюндрували,
Була завжди наша!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=553190
дата надходження 20.01.2015
дата закладки 21.01.2015
Колись я приїду до Києва з сином...
Колись... Як цвістимуть каштани...
Під небом пройдемось високим і синім,
Пройдемось ошатним Майданом...
Торкнуся, припавши на мить на коліно,
Гладкого, новенького бруку...
- Він все ще гарячий! Це так неймовірно!
Давай! Приклади свою руку...
- То сонце нагріло! - і в сина усмішці
Шукатиму трохи розради...
- Ні сину, не сонце... На цьому ось місці
Горіли колись барикади...
Людей, що піднялись на ці барикади,
Ніщо не могло подолати!
Ніякої сили не було у влади,
Лиш страх, брудні гроші і ґрати...
І люди боролись... І найсміливіші
Дивилися снайперу в дуло...
І лилася кров... Але найголовніше, -
Війни в Україні не було!
Ось там можна їх імена прочитати,
Я всіх називати не стану...
- А що там? Чому стільки квітів там, тату?
- Це стелла Героїв Майдану...
- Цікаво... Навіщо туди позносили
Ці шини від автомобілів?
- Це замість вінків... Це тепер ніби символ,
Це знаки, для всіх зрозумілі...
Мій син помовчить і спитає останнє:
(Мов вітром холодним подуло!)
- Я все розумію... Одне лиш питання:
Чому тебе з ними не було?...
23.02.14р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481334
дата надходження 23.02.2014
дата закладки 20.01.2015
навряд ти бачив місто це слизьким
коли у пустку падають тумани,
і чайки видаляють сутінь рим
німим польотом
в тиху бездиханність.
коли крізь ніч спалахує дівча,
свого імення підіймає орден
і раптом те,
чого й не помічав
у скроні сиві
приростає гордо.
без згоди
чи без присмаку молитв,
навиворіт душі пусту кишеню,
живе далеко,
дихає й мовчить
у знак питання власного імення.
навряд ти бачив місто це у ній,
навряд колись її ти в ньому бачив.
настій років безнеб"я гордо пий,
її вина у цім?
навряд чи...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=553133
дата надходження 20.01.2015
дата закладки 20.01.2015
Все, что вам рассказывали в детстве про фашистов – можете забыть. По сравнению с русскими, фашисты – это малые детки. По количеству военных преступлений, российская армия уже давно обошла все армии мира вместе взятые.
Российская армия самая страшная армия в мире. И это не пропаганда и не преувеличение. Если вы не верите мне, посмотрите на карту мира. Вы действительно думаете, что более 100 народов ДОБРОВОЛЬНО вошли в состав России?
Если вы в это верите – это очень плохо. Потому что правда состоит в том, что только дикая и беспощадная орда может завоевать такую территорию. Россия покорила такую территорию совершая страшнейшие военные преступления и геноцид против народов.
Во время кавказской войны они вырезали миллион черкесов. Вырезали целый народ. Такого не смог сделать даже Гитлер, которого они объявили страшным чудовищем только для того, что скрыть свои, еще более ужасные военные преступления. Когда черкесы уже капитулировали, им предложили переправку на ПМЖ в Турцию. Черкесы поверили русским и согласились. До Турции никто не добрался. Их вывозили в открытое море и там топили.
Самое удивительное то, что черкесов вырезали для того, чтобы помочь грузинам. Теперь вырезают грузин, чтобы помочь осетинам. Русские всегда кого-то убивают.
В чем сила русской армии? В том, что она не жалеет ни себя, ни врага. Ценность жизни для русских – ничтожна. Именно поэтому с ними никто не хочет воевать. Даже китайцы. С русскими воюют только безумцы вроде Гитлера или смельчаки чеченцы.
Не верьте вранью, что русские никогда не воевали с украинцами. Воевали и много раз. Все помнят о резне, которую устроил Петр Первый. Но мы не пойдем так далеко в прошлое. Последняя война была в 1918 году, когда на Украину зашло более миллиона красноармейцев, которые устроили здесь страшную резню и установили советскую власть ценой огромной крови. Затем эта советская власть устроила еще более страшный Голодомор.
Теперь сюда идет такая же орда, строить еще одно светлое будущее, под названием «русский мир». Ради этого светлого будущего они готовы убивать столько украинцев, сколько понадобится.
Уже сейчас они режут и убивают украинцев только за то, что они носят флаг или говорят по-украински. В Харькове за украинский флаг зарезали двух человек, в Донецке трех. И это было еще до начала войны. Когда начнется серьезная война, счет пойдет на десятки тысяч убитых. Просто за украинское слово будут забивать до смерти. Это нелюди.
Вы напрасно думаете, что если вы наполовину или целиком русский и говорите по-русски, вас это спасет. В Грозном тоже было много русских, но это не спасло их от ковровых бомбардировок и гранат, которые русские Иваны бросали в подвалы в которых прятались чеченские и русские женщины с детьми.
Русские совершенно не умеют воевать, потому что обучение военному искусству они предпочитают пьянство. Поэтому воюют со страшными жертвами как среди своих, так и среди мирного населения. Жукова, который посылал их с черенками от лопат вместо ружей и кирпичами вместо гранат на немецкие пулеметы они до сих пор считают великим полководцев и гениальным стратегом.
Трупы убитых мирных жителей и солдат противника российские офицеры продают родным. Бесплатно получить труп для похорон не получится. У российских офицеров, продажа трупов - это бизнес. Так было в Чечне и Грузии.
Если вы думаете, что протесты матерей убитых солдат смогут остановить бойню – вы ошибаетесь. Не смогут. Жизнь солдата для российского руководства ничего не значит. Не верите? Вспомните Норд-Ост и Беслан. Они не жалеют даже детей. А солдат вернувшийся с войны, в России считается чем-то вроде чуда. Те, кто служил в советской армии, помнят, что офицеры не стесняясь говорили солдатам сколько минут они проживут после начала войны.
Если у вас есть дети женского пола в возрасте от 13 лет, лучше их вывезти из зоны оккупации. Российские солдаты – это насильники. Насилуют женщин и детей они обычно пьяные и толпой, потом убивают или запугивают. Правды вы не добьетесь. Подробнее можете почитать про подвиги «героя россии» полковника Буданова. Чеченцы убили его именно за изнасилования и убийства чеченских девочек. Российские политики объявили его героем. Куда угодно, но девочек вывозите и прячьте.
Таких Будановых в Чечне были сотни. Он просто стал символом насилия и убийства чеченских девочек.
В детстве нам очень много рассказывали про фашистов, которые сжигали целые деревни за сотрудничество с партизанами. Русская армия делает то же самое. Если в вашем населенном пункте появятся повстанцы, будет зачистка во время которой убивать будут всех без разбора, даже беременных женщин и грудных детей.
Если интересует как российская армия делает зачистки посмотрите фильмы на You Tube по запросу Самашки. От увиденного волосы встают дыбом, но к несчастью это правда. Геноцид чеченцев был сумасшедшим. Их вырезали целыми селениями.
Именно после одной из таких зачисток Шамиль Басаев и совершил свой знаменитый рейд в Будённовск. Он просто показал россиянам, что творит их армия в Чечне.
Русских правозащитников, которые пишут правду про военные преступления российской армии - убивают. Последние громкие убийства Анна Политковская и Наталья Эстемирова. Это очень известные люди не только в России, а и за рубежом. Их убили с демонстративной жестокостью, чтобы не было сомнения за что. А Путин дал двусмысленный комментарий по поводу обоих убийств, чтобы всем было понято, что он совсем не против расправы над этими женщинами.
Еще одна опасность, которая ждет людей, попавших под российскую оккупацию – эскадроны смерти. Эти эскадроны делают российских оккупантов более страшными, чем гитлеровцев. У немцев ничего подобного никогда не было, россияне практикуют это на всех оккупированных территориях. Когда они покидали чеченские селения в посадках находили целые братские могилы.
Эскадроны смерти на оккупированных территориях появляются сразу после входа российских войск. Вначале пропадают люди нелояльные к оккупантам, потому потенциально нелояльные, а потом пропадают те, на кого пришел донос или кто косо посмотрел на оккупанта, проще говоря все подряд.
Для того, чтобы избежать ада под названием «русский мир» нужно воевать и помогать воевать украинской армии и украинскому сопротивлению. Жизнь под российской оккупацией – это ходьба по минному полю.
В любой день с человеком может случиться несчастье. Вас может застрелить пьяный русский солдат или офицер (а трезвыми они никогда не бывают), на вас может написать донос какой-то плохой человек, вы можете попасть под зачистку, оказаться родственником повстанца или просто не оказать должного почтения оккупанту.
Одна из целей бесконечного празднования победы России над фашизмом - скрыть свои военные преступления. Жестокая правда состоит в том, что Советская (читай российская) армия во время второй мировой войны совершила намного больше военных преступлений чем гитлеровцы.
Немецкая армия никогда не участвовала в карательных операциях. Также немецкая армия не участвовала в геноциде евреев. Это делали специальные подразделения нацистов. А российская армия в 1945 году убила 2 миллиона немецких женщин. И это только в течении 3 месяцев оккупации. Немцы таких зверств на оккупированных территориях никогда не совершали.
Фашизм безусловно страшное зло и однозначно преступен. Но фашисты не насиловали и не убивали русских женщин и детей. Миф про жестокую немецкую армию старательно поддерживается идеологами русизма для того, чтобы скрыть преступления российской военщины.
Многие наивные люди ждут прихода России и русских войск. Если это случится, всех их ждет большое разочарование. Они думают, что русские сделают им хорошую жизнь, пенсии и зарплаты.
На самом деле, Россия ведет себя как бык-осеменитель. Увидел территорию, которую можно захватить, влезает туда, ставит там российский флаг и… забывает про нее.
Русские умеют только оккупировать. Что-то создавать или строить какое-то светлое будущее они не умеют, им это просто не интересно. Созидание не свойственно русскому характеру. От созидания они начинают хандрить и скучать. Русским нужен кураж. А настоящий кураж им дает только водка и война.
Поэтому если вы любите Россию, матрешек и балалайки, мой вам хороший совет – любите это все на расстоянии. Все знаменитые русские предпочитали любить Россию из нерусского Петербурга и еще более нерусского Парижа. Так намного безопаснее.
Мир вашему дому
© апрель 2014 Алексей Заводюк
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=553191
дата надходження 20.01.2015
дата закладки 20.01.2015
Зненацька прийшов "недалекий" наш брат...
Стук-стук... Недалекий - з Росії...
...І вже БМП догорають-горять,
А з ними і юність, і мрії...
А хто в 45-му в тиші питав:
"Чи хочуть війни росіяни"...
...І пам’ять старіє... Тепер, як мета
Донбас,терикони-кургани...
Та згиньте навіки у Волгу-імлу!
І ваших земель нам не треба!
Але й Україну, на карті малу,
Не кине ніхто просто неба!!!
Доволі вже гнисти - в нас інше життя!!!
Позбавлене "щей" і " Гулагов",
І до "совєтізма" нема вороття!,
І в "ізбах" не хлищемо брагу!
І хай лютий холод, чи куля пече,
Ненависні Путіна трони!!!
Встає Україна плече об плече!
І рідні простори боронить!
Та скоро світає... А там - Новий рік...
Лягають рядком світлі рими.
Хай НАШИМ бійцям буде довгим їх вік!!!
Ви тільки вертайтесь ЖИВИМИ !!!!!!!!!!!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=541987
дата надходження 07.12.2014
дата закладки 18.01.2015
https://www.youtube.com/watch?v=ivvpFRMbjvc
на літературно-художнє видання “Від душі до душі”
(автор Леся Геник (Олександра Туєшин))
Один із видів дихотомії людини, а саме – поділ на тіло і душу, є найбільш прийнятним в християнському світі і передує розумінню поняття “безсмертя душі”. І хоча Біблія розрізняє поняття “дух” і “душа”, останнє все одно залишається чимось внутрішнім, можливим першоджерелом буття. Відповідно виключення смерті (душі) як явища уможливлює існування осередку душ з притаманними їм якостями. Межі цих якостей для живих людей визначає відповідна релігійна чи філософська позиція, в якій фраза “від душі до душі” набуде необхідного читачеві розуміння.
Тому, для повного і глибокого сприйняття віршів поетеси треба розуміти поняття віри, надії, любові в контексті християнських чеснот, а не лише термінів психології. Звідси випливає їхній взаємозв’язок, вихід на останній розділ і можливість спілкування між душами.
Якщо душа=людина, назва збірки автоматично стає “носієм” віри, надії та любові між читачами. Я би назвав її одним словом – “душа”. Душа як синергія філософських і релігійних (але не психологічних) розумінь з виходом на християнські чесноти.
Особливість віршів Лесі – вміле ритмоінтонаційне чергування літер при силабо-тонічному і тонічному віршуванні. Заради мелодійності чергування подекуди використовуються синонімічні слова (“вже березіль, набрякнуть швидко соти” замість “…березе[b]н[/b]ь, [b]н[/b]абрякнуть…”, “акації, вповиті сніжно” замість “…ака[b]ц[/b]ії, [b]с[/b]повиті…”, “а по долівці проміннячко…” замість “а [b]п[/b]о [b]п[/b]ідлозі…”), тобто немає зайвої заалітерованості.
Щодо аналітики розмірів, оформимо її наступним чином:
Таблиця 1
Відсотковий склад розмірів у збірці
[b] Розділ З вірою надією любов'ю у щирій сповіді Уся збірка[/b]
Розмір
Ямб 70,37 82,14 62,79 62,79 68,08
Хорей 3,7 7,14 2,32 2,32 3,54
Дактиль 7,41 3,57 2,32 2,32 3,54
Амфібрахій 14,81 3,57 18,6 16,28 14,18
Анапест 3,7 3,57 13,95 16,28 10,64
Чергове превалювання ямбу свідчить про його ліричні властивості, оскільки ямбом можна донести будь-яку думку. По розділах бачимо наявність амфібрахію в першому, хорею в другому, анапесту в третьому. Це підтверджує тези про використання трискладових розмірів у ліриці-заклику (амфібрахій) та любовній (анапест) ліриці.
Позитивно оцінюю підбір слів у віршах. Це щось неймовірне. Автор вміло використовує як художні, так і діалектичні, рідкісні слова (фастриґувати, громовиці, помо́сти, говіти, бесаги, словеса, ген (як прислівник, підсилення), вагуватися, трембітати, з’юнених та ін.). Так само неймовірно підбираються рими: акварель-сель, блакить-сить, життя–без тям, лице-хапцем, кордону-ослону, тлін-стін, тихо-жмиху, шрифт-крихт та ін.
Серед віршів є цікаві зразки поєднання розмірів. “Сонце…Небуле Сонце” – дактиль з цезурою (свого роду логаедичний вірш); “Молитовне” – дактиль не по рядкам, а по читанню; “Не знаю” – амфібрахій з цезурою; “Гей ви, вівча́ри” – ніби, звичайний каталектичний ямб з цезурою, а насправді його можна читати як п’ятистопний промакр, або радше – парапік. Вірш “Про чуже болото” нагадує вірш Петра Карманського “Жаби”.
Щодо критики знову ж таки важко відійти від жанру. Оцей жанр душевної лірики, ніби, й не потребує особливого читача, але читачу варто вникати в суть, оскільки душевна лірика межує з філософською. В додачу до цього сучасна секуляризація особистостей у великих містах прагне наочності. А у віршах авторки домінують трансцендентальні метафори. Думаю, не кожній людині дано їх абстрагувати, особливо в сучасному квієтичному відношенні до соціуму. Вірші, здебільшого, безособові. А гра наголосів і слів під розмір і риму дещо ускладнює їх сприйняття не поетом.
Але загалом ця критика нівелюється, власне, тим, що передачу суті варто вловлювати душею, оскільки недарма вона йде від душі до душі. Навіть вірячи сучасному психоаналізу, що душа=свідомість, все одно сприйняття цієї збірочки не зміниться. Вона є зразком цінності християнських чеснот та їх синергії на людське життя. Надзвичайно вдячний поетесі за приємну душевну лірику.
* Дихотомія - поділ на дві взаємовиключні частини;
Тонічна система віршування - повторення приблизно однакової кількості наголосів у рядках;
Силабічна система - повторення однакової кількості складів у рядках;
Силабо-тонічна система - однакова кількість складів і чергування наголосів;
Каталектика - розділ метрики, де є різні кількості складів у рядку після останнього наголошеного;
Промакр - п'ятистопний розмір з наголосом на перший склад;
Парапік - п'ятистопний розмір з наголосом на другий склад;
Секуляризація - звільнення від впливу релігії;
Квієтизм - тут: моральна байдужість, пасивна поведінка;
Синергія - сумарний ефект від декількох факторів, що переважає ефект від них поодинці.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=552414
дата надходження 17.01.2015
дата закладки 17.01.2015
чуєш? — це сон накивав п'ятами якнайдалі,
знов залишивши мене наодинці із ніччю.
це він порóзкидав пó стелі сонця кришталі,
ніби сказавши: "дивись і не спи, чоловіче"...
бачиш, в моїй зле-кімнаті сьогодні так видко —
це зима грається з Місяцем у піддавки:
то осінь кличе, то вéсну, мов тягне за нитку.
справді ж, її створюють перелітні пташки...
не відчуваєш потреби у денному світлі,
не пишеш рими допоки не зíйде зоря...
і теплий подих завис у хиткому повітрі,
а далі сон, який має подібне ім'я...
11.12.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=542954
дата надходження 11.12.2014
дата закладки 16.01.2015
Несвятковий настрій у святкові дні –
Гинуть наші хлопці, гинуть на війні.
Від орди рашистів, що прийшла до нас,
Гинуть наші хлопці, гинуть за Донбас.
Мову окупантів, фільми тих катів,
Всю культуру клятих, підлих дикунів
За війну та вбивства викинь на смітник,
Щоб і дух від раші з України зник!
4.01.2015р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551226
дата надходження 13.01.2015
дата закладки 13.01.2015
[i] Гей, пливе кача по Тисині.
…cам не знаю, де погину.
(лемківьска народна пісня)
[/i]
[youtube]https://youtu.be/-Z1BSIiF5jc[/youtube]
[b][color="#db0404"]«Плине кача по Тисині…»
Плине човен по Тисині,
А у човні очі сині…
Очі сині, та закриті…
Навспіл кулею пробиті.
«Плине кача по Тисині…»
Плине човен по Майдану
До високого кургану…
Там знайшли собі спочинок
Сині оченьки хлопчини…
«Плине кача по Тисині…»
У високому кургані
Вибрав постіль непогану…
Та немає в ній дівчини,
Лиш закриті очі сині…
«Плине кача по Тисині…»
Плинуть труни по Вкраїні
А у трунах очі сині…
Очі сині, та закриті,
Навспіл круками побиті.
«Плине кача по Тисині…»[/color]
[/b]
[i]22.02.2014[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481146
дата надходження 22.02.2014
дата закладки 12.01.2015
Я? Да, сепаратист, а хулі?
Мені давно вже жити тут набридло.
Чого повитріщались? ось вам дуля!
Я вилікую вас, фашиське бидло!
Я вам тут довго буду поясняти,
Що вибір свій зробив я? Все і крапка!
Що, ненько Україно? Та пішла ти!
Яка ти Україна - ти кацапка!
Я не читав вашу історію їбану,
Мені сказали, що прамать - Рассія.
Сказать по правді, то мені по барабану.
Який стілець тепліший - туди й сів я.
Я не згадаю словом заповітним
Ні батька, ні Шевченка, ні сестру.
Все знищу в пам'яті своїй і , відповідно,
І вас, укропів я з землі зітру.
Я вас ненавиджу і всі ви підараси.
А що замовкли, сцикітно, скажіть?
Кого ти булавою взявсь дубасить?
Уйобки! Мене бистро розв'яжіть.
ААА! ямені боляче, не треба на гіляку!
Не можу дихати, ой, брате, відпусти!
Куди ці вила? Нє, Олєг, не в сраку!
Прошу, Олєжка, тільки не туди.
За що катуєте мене? Ми ж з вами браття.
І не москаль я , я пожартував.
Все хлопці, годі, погасіть багаття
Я жити хочу, відпустіть, я був неправ!
Ну добре... Пожаліли, відпустили.
І не поспіли схаменутись вмить,
Як бачать, що москаль чимдуж, щосили
У край землі чужинської біжить.
Тьху! Годі тут чого коментувати.
Дізнаємося скоро з "новостєй"
Які на Україні живуть кати,
Яких даєм ми жостких піздюлєй!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=549676
дата надходження 08.01.2015
дата закладки 11.01.2015
[i] …і блукає у пошуках рим
не почуте «люблю».
[b]Оленка Зелена
[color="#ff0000"]
Шалений біг… Нестримні маси…
Коловорот чумних епох…
Й Орфей гостює час від часу
В гаремах душ, де – дремний бог…
У нього доля – мов би наша:
Нараз жирує, то худить…
Як калапеця – гарна каша,
Як неотесана блакить.
І ось вистукує епіграф,
Снують метафори… І враз –
Впадає Ліра із пюпітром
В несамовитий нот екстаз…
А той скрипковий ключ – наївний,
Немов скажений, ллє і ллє…
Небесну музику чарівну,
Що і не втямиш, де ти є…
Чи то в концертній світлій залі,
Де чари ті щасливлять мить,
Чи у чуттів земних вуалі,
Де темна ніч чарівність снить…
І в неземних гортанних звуках
Блукає чарівне “ЛЮБЛЮ”…
Шукає рим і з небом злуку!
Неначе плуг свою ріллю…
І вже вони усі у небі…
Душа вже зм’якла… Випав ключ…
Він їй тепер уже не треба –
Її пошарпану не муч!
Та ось зникає вже наснага…
Чуття метафор, твердість рим…
Пошліть Орфею мить розваги:
Нехай Неаполь чи то Рим…
…І ось Орфей вернувсь з відпустки
І знову взяв до рук штурвал…
Його ми просим часто-густо:
“О, дай дихнуть, спини свій шал!”
…Та рими враз вірші знаходять,
Бо Ліра знову тішить муз,
Немов поета – пишна врода
Неперевершених Марусь..[/color][/b]
08.01.2015
Кельн,ФРН
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=549815
дата надходження 08.01.2015
дата закладки 08.01.2015
Боягузам і недбалим
Поклик гордий кинем ми:
Або лад оцей повалим,
Або ляжемо кістьми!
1900р. Пилип Капельгородський
[b]
Помолися за мне кохана
І матуся, за мене молись…
Я не можу залишить Майдану
Й обійняти вас двох, як колись.
Не боюся я, рідні, морозу
І гарячих кийків не боюсь.
Щоб відвести державну загрозу
Я щовечора Богу молюсь.
І Гімн України, щоранку
Так приємно співати мені.
Нас не можна зігнути в баранку,
Але можна привести в труні.
Та я вірю в святу перемогу
І ніколи не зраджу Майдан.
І молюся щоденно я Богу
Щоб ми швидше позбулись кайдан.
Звідусюди до нас на підмогу
Поспішають духовні брати…
Ви, рідненькі, тамуйте тривогу
І пишіть нам частіше листи,*
Ми не в змозі їх вчасно читати
Бо тут справжня народна війна.
Ви втомилися вже нас чекати,
Але в нас Україна одна.
Я так хочу, рідненькі, додому
Щоб до лісу сходить по гриби.
Але кинути свого шолому
Я не можу, бо ми не раби!
Помолися за мене, матуся,
І кохана щоденно молись…
Переможцем у дім повернуся,
Обійму вас, як було колись.
*листи - есемески
02.02.2014р.
[color="#000dff"][/color][/b]
Цей вірш було написано за два тижні до кривавих подій на Майдані.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=549394
дата надходження 06.01.2015
дата закладки 06.01.2015
Зошит знайдений серед руїн
(Замість передмови)
Один мій хороший знайомий журналіст був на передовій з метою писання репортажів про те, що ще вчора здавалось неможливим - про війну на нашій землі. Він побував на руїнах одного селища в Донецькому краї, що було перетворено в згарище обстрілами російських окупантів. Там серед руїн він знайшов напівзасипаний цегляними крихтами офіцерський планшет. У ньому був, крім карт Донецької та Луганської областей, кількох ручок та олівців, товстий саморобний зошит сторінок на триста дрібно списаний нотатками, що виявились чи то щоденником, чи то новелами написаними з натури по «гарячих слідах». Якщо зошит перевернути догори ногами і розгорнути з кінця, то там біли написані вірші - теж певно «під враженням». Коли я спробував це все набрати і викласти послідовно - вийшла свого роду повість, що складалася з окремих уривків життя на війні, як складається з уривків, зрештою все - бо все дискретне, все квантове. Нотатки не датовані, але очевидно, що автор нотаток писав їх з липня 2014 року по серпень 2015 року - в найгарячіший і найкривавіший період цієї війни, що досі триває і хто зна, як там буде далі. Автор, безумовно, бачив і пережив не найстрашніше, що було і є на цій війні. Він не здійснив ніяких особливих подвигів, він просто виконав свій обов’язок - пішов добровольцем в армію, коли на його Батьківщину напав ворог. Що сталося далі з автором цих нотаток - я не знаю. Вони уриваються якось нелогічно, хоча з певним підсумком. Автор або загинув, або звільнився в запас, загубивши під час останнього бою свій щоденник. Якщо автор вижив, то живе зараз в тилу, то навряд чи він може повірити, що все, що відбулося з ним, відбулося насправді. Більш імовірно, що він вважаю, що це все йому приснилось. Він вивчає філософію буддизму і блукає самітником горами. Якщо ж він загинув, то нехай ця публікація буде моїм пам’ятником тим, хто поліг за Вітчизну, хто не повернувся з тої війни...
Частина І. Книга пилу
«… Знаю діла твої,
і труд твій,
і терпеливість твою…»
(Апокаліпсис. 2.2)
Це писалося у потріпаний записник у темному і сирому бліндажі, коли стихали вибухи і постріли. Або у солдатському наметі – або в мокрому і холодному або в душному – знову ж таки в короткі хвилини відпочинку, яких було на війні мало. Якби це я писав зараз (хоча я і досі на війні) я писав би все це зовсім інакше. Хоча пройшло зовсім мало часу – але на війні час вимірюється інакше – хвилини об’ємніші, вагоміші, іноді просто довжелезні. Забагато всього було пережито за ці місяці. Але ці нотатки мені дорогі саме тими миттєвими переживаннями і відчуттями, які я намагався схопити і втілити в слова і літери. Я ніколи не сподівався, що мені вдасться опублікувати це – я гадав, що ці слова кануть у небуття, як кануло багато чого і багато хто. Якщо ви читаєте це – значить мені це вдалося… Це етюди. Це просто етюди з натури.
Під крислатими старими соснами танки. Повітря сповнене гуркотом та запахом гіркого диму. На мені одяг кольору трави, бруду та глини. Люди втомленими очима дивляться в небо – на хмари, що принесли жадану прохолоду. А я на піску накреслив багнетом ієрогліф «Дао». І все згадується Конфуцій: «Все кінчено! Я не зустрів ще людину, що може засудити себе подумки, коли бачить, що помилився.» А якщо не подумки? Якщо засудити себе залізною штукою, що плюється металевими сливами? Але ні! Я мушу спочатку засудити ворогів. Оцим же шматком заліза. А мене судити буде один бородатий дід – після завершення мого «Дао» - мого шляху.
На війні страшно тільки в перші дні – відчуття того, що ми всі завтра помремо викликає відчуття жаху. Потім стає байдуже. Потім думка, що ми всі завтра помремо викликає відчуття ейфорії: «Ура! Ми всі завтра помремо!» А потім уже хочеться, щоб мене вбили. І це бажання стає нестерпним. Стримує це бажання померти тільки погляд на людей – на людей, що змушені виконувати мою волю – втілювати у вчинки мої слова. Думка: «Я мушу цих людей завтра повести на смерть!» - стає нестерпною, спалює розум, знищує волю. Дивлюсь на цих людей: кожен з них просто впевнений, що смерть стосується когось іншого – тільки не його. І ніхто з них не вірить, що життя – це тільки ілюзія, короткий спалах, мить. Саме мить. А смерть – лише хиткий місток між двома існуваннями. Ніхто не вірить…
Питаю солдат: «Коли народився Сітхартха Шак’ямуні Гаутама якого називають Буддою?» Всі тільки пожимають плечима – мовляв, не знаю. Один солдат з мого взводу на це сказав: «Будда народився дох…я років тому!» Зрештою, він правий, цей солдат… Ще один солдат додав, що треба спочатку знищити сепаратистів, а потім згадувати, коли народився Будда. Зрештою, він теж правий…
Як мало людині треба для щастя (нехай короткого) – тиша, не стріляють, ковток чистої холодної води (а день спекотний), листок паперу і можливість просто подумати і щось написати… Тільки на війні розумієш важливість правильних слів. Як це важливо, щоб хтось сказав тобі правильні – прості, банальні, але такі потрібні і такі правильні…
…А хмари як завжди красиві. Навіть тоді, коли повітря пахне трупами. Не знаю, як можна звикнути до мерців. Як може це не викликати відчуття жаху. Навіть якщо це трупи доконаних негідників – сепарів…
Часто згадуються слова Конфуція: «Як важко бути разом цілий день і захоплено філософствувати, не заводячи мову про справедливість.» Особливо, коли в короткі хвилини відпочинку є хороший співбесідник і бажання пофілософствувати...
Природа тут просто чарівна – байраки, діброви у глибоких оксамитових балках, висока трава, квіти звіробою та деревію (нам ними пурхають хвостаті метелики-синявці). Небо високе і вигоріле – як і належить бути серпневому небу. Трава пухнаста і запашна. У видолинку кілька розбитих танків – хтось тут серйозно «мочив сепарів». Здалеку доноситься мінометна канонада – не ясно хто по кому стріляє – чи то наші по сепарам, чи навпаки. Риємо бліндажі, шанці і «щілини». Ех, мені б ще пару крупнокаліберних кулеметів… Під час відпочинку читав по пам’яті вірші Р. Кіплінга – «Холерний табір». Солдати сказали, що я неймовірний оптиміст. Потім я прочитав їм військові епітафії того ж Кіплінга і кілька руба ятів Омара Хайяма. Солдати відповіли, що я ще більший оптиміст, ніж вони собі уявляли. Приємно мати солдатів з вищою освітою. Як завжди у нас неймовірна армія – «армія, що народжується раз на тисячоліття». І як завжди ця армія гине… Коли закинули наш взвод у цей безлюдний район, де тільки степ і байраки і якісь руїни, я попросив тільки одне – карту… Почув у відповідь: «Для чого тобі карта, лейтенанте? Тебе все одно завтра вб’ють!» Так настрій зразу покращав… Я зауважив: «Старший лейтенант!» Зловив дивний погляд на прощання: «Качай шини, старлєй! І вчи гімн України…» Ну, що ж… Як судилось, так і буде. Очікуємо. Найгірше на війні це не страх смерті – він іноді минає і переходить в ейфорію. Найгірше на війні – це очікування. Невідомо чого. Отож чекаємо… Вночі я споглядав повний місяць, що викотився і зазирав сумними очима меланхоліка у простір між байраками. У траві помітив змію – вона повзає, плазує по цій землі. Ми не плазуємо – ми зариваємось у цю землю, щоб втримати її і вибити звідси ворога…
Часто читаю Біблію. Особливо Апокаліпсис. Все більше думаю, про те, що нинішня доба - це доба Апокаліпсису. Часто згадуються саме оці слова: «… Полиши свій серп гострий і збирай китиці винограду землі, бо дозрілі грона його…» (Апокаліпсис. 14.18)
Прочісували ліс. Той самий, з якого цілий тиждень стріляли по нас з мінометів. Над лісовою дорогою бачив чорного лелеку. Рідкісний птах. Подумалось: «Але не нині. Тепер у Донецькому краї всі лелеки стануть чорними. Це білі лелеки приносять душі дітей у цей світ. А чорні лелеки відносять душі вбитих людей у потойбічний світ…» Це просто я зрозумів ще одну маленьку істину…
Ось і скінчилася війна в лісі (а я так люблю ліс), ось і довершився степ (а як він пахне влітку!). Закинули до якихось руїн: розбиті будинки, понівечені вагони на колії, залишки якихось споруд незрозумілого походження і призначення. Наказали захопити залишки якоїсь будівлі і утримувати їх. Докучливий дрібний дощ, мокрий одяг, морі слизькі бетеери і беемпе – «бехи». Тіло не хоче слухатись і мозок не хоче керувати неслухняним тілом. Навколо бруд, багнюка, уламки цегли, якісь іржаві залізяки. У повітрі висить сморід – тхне чимось огидним. Така вона – війна. Руїни виявились порожніми: тільки гільзи дзвеніли під ногами. І знову очікування біля порожніх вікон-бійниць. Несподівано згадав, що років десять тому мені часто снився саме цей будинок зі сходами, що ведуть у нікуди і з дірками в стінах… Все, що відбувається зараз зі мною мені колись снилося: що я в армії, що йде війна, і саме ось ці будинки – у найменших деталях саме ця картина мені снилася…
У взводі з 30 чоловік лишилося 19 – взвод тане як крига на весні. Сьогодні загинув ще один солдат. А в іншого солдата сьогодні був День народження. Як співпало – в одного день смерті, а в іншого – день народження. І спробуй зрозуміти, що святкувати – яке свято важливіше. Солдати чомусь у перерві між боями святкували день народження. Було скромно, але щиро і радісно. Подарували імениннику стріляну гільзу (а ними тут все всіяне). Сказали прості, але потрібні слова: побажали повернутися додому живим і здоровим. Мені як командиру і просто найстаршому за віком у взводі теж треба було щось сказати. Я процитував Омара Хайяма:
«Про завтра не гадай – воно ще не настало,
Про вчора не гадай – воно навік зів’яло,
Минуле й прийдешнє – опора ненадійна,
Живи хвилинами, бо їх у тебе мало…»
Про вино і жінок я, звісно, не говорив. Нині цим людям не до вина, і не до жінок…
Сьогодні День Незалежності. Зі стріляних гільз від гармат 2-42 з БМП («бехи») ми виклали на землі напис: «З Днем Народження, Україно!» Мусить же бути і в нас свято…Замість салюту стріляли по «сепарам», що засіли в «зеленці»…
Я тепер знаю, як пахне війна. Запах війни – це їдкий запах – суміш запаху солярки та згорілого пороху. Цим запахом просякнуто все – повітря, руки, одяг, їжа. Навіть цей нотатник теж…
Ця війна відрізняється від інших тим, що можна прямо з війни подзвонити додому. Якщо науковий прогрес і далі буде йти вперед таким темпом, то незабаром можна буде подзвонити вбитому солдату з того світу. От і я інколи дзвоню різним знайомим і в їх тихе життя вривається війна звуками пострілів та вибухів. У кожного із знайомих свої справи – буденні і важливі (безсумнівно). Тільки в мене лишилася всього одна справа, яка називається смерть.
Вчора приблудив у наш бліндаж якийсь хлопець. Сказав, що він хоче бути добровольцем і воювати за Україну. Ми дали йому однострій вбитого солдата і автомат. Тест «свій-чужий» здійснили подивившись йому в очі. Так тепер розрізняють своїх: дивляться людині в очі. Це вже третій воїн в нашому взводі з Донецького краю (зі мною включно). Один з них врятував все, коли я сів на місце вбитого стрільця в БМП, а той солдат з Донеччини зарядив гармату, яку я самостійно просто би тоді зарядити не зміг…
Погода видалась паскудна – з самого ранку лив дощ (нудний, дрібний, майже осінній). Передчувалася осінь. Холод і сирість пробирали наскрізь. Ще й поруч хтось «повісив» димову завісу. І так туманно, а тут ще цей дим війни… Почали стріляти – і вони і ми, звісно. А я вже думав, що сьогодні буде спокійно. Можна було б відкласти стрілянину хоч би до більш-менш нормальної погоди. Стало тоскно. Але чим інтенсивніша ставала перестрілка, тим більше ми «розігрівалися» і негоду перестали відчувати. Один із солдатів сказав мені: «Професоре!» (Солдати іноді називали мене фамільярно – не «товариш старший лейтенанте», а «професоре». Хоча я в тому житті зовсім не професор, а доцент). Отже солдат запитав: «Професоре! А Вам не доводилось стріляти з мокрого і слизького танку?» «Ні, не доводилось!» «А доведеться!» Я подумав, що справді доведеться. Коли командир взводу змушений стріляти – значить, зовсім погано. Але нині саме так. Саме це. Крім того у взводі я стріляв краще за будь-кого. І всі це знали. Тут почалась просто катавасія зі стріляниною. Я просто відчув нутром і шкірою – зараз полізуть. Заскочив в БМП на місце стрільця в стані якоїсь ейфорії. Почалось! Справді, із-за лісочку і кущів виповз БТР сепарів. Це я вже бачив через приціл. Руки якось самостійно від мозку смикнулись і навели на ціль за якісь частки секунди. Постріл! (Чергою з автоматичної гармати). Влучив! В далині пожежа і дим – удача зі мною! Придyрки, навіщо було бортом до мене повертатись? Біля підбитого БТРа з’явилися людські фігури – чи то з машини повискакували, чи то вони бігли слідом. Тут вже просто з кулемета – я ще ніколи не відчував такої радості скосивши довгою чергою двоногих істот, що нагадували людей. На війні є один важливий момент – його не можна пропускати і потрібно сказати собі: «Стоп!!!» Це коли відчуваєш, що вороги – це не люди, а істоти, лише схожі на людей. І вбивати їх радісно і приємно. Це приносить задоволенні. І хочеться вбивати ще і ще. Тут важливо зупинитися і сказати собі, що війна це не нормальний стан людини. Це вимушено, це тимчасово. Потім треба повернутися у нормальний світ, де люди є людьми, а не мішенями. Але коли настане оце «потім»? Ну, от і все – бій відгримів. Все тривало якісь лічені хвилини. Затихає. Все. І світ, і люди, і машини. Знову нудьга у сірих і холодних бліндажах. Потім чистити гармати і кулемети на «бехах». Потім знову очікування. Вислуховування розмов солдатів – все тих же і ті ж розмови. Один солдат з Одеси постійно розповідає мені про свою сестру, яка служить в армії Ізраїлю. «… От закінчиться війна і поїду я в Італію…» А коли вона закінчиться? Ще один солдат (москаль з Криму, але воює за нас – бо Україна – це наша спільна Батьківщина і він вірний присязі) сказав, що йому тяжко залазити в БМП – клаустрофобія, мовляв. Особливо тяжко йому витягувати з БМП «крабів» та гільзи. Я йому відповів, що в індійській армії «краби» з БМП витягують спеціально видресирувані для цього мавпочки. Він чомусь не повірив…
З нашого взводу з 30 чоловік в строю лишилося тільки троє. Але ми втримали висоту, яку нам наказали обороняти будь-що. Те, що я лишився живий – випадковість. Я не ховався від москальських куль за солдатські спини. А солдати мого взводу полягли – православні і католики, греко-католики і протестанти, юдеї і мусульмани – за свою Батьківщину і за свободу людини. Згадуйте інколи про нас – ми чесно гинули і гинемо за Україну.
серпень 2014 року
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522007
дата надходження 07.09.2014
дата закладки 05.01.2015
Слова і виконання – Ярослав Чорногуз
Запис - Руслан Шевченко
Кліп – Олексія Тичка
http://www.youtube.com/watch?v=qjLMxYPbU80
======================
[youtube]http://www.youtube.com/watch?v=qjLMxYPbU80[/youtube]
Звалили Леніна з кривавого граніту –
Героям слава, слава навіки!
Нарешті вже позбулися ми гніту
Неволі від убивчої руки!
Народ скидає з брязкотом кайдани,
Народ не залякати, не зігнуть!
Благословен будь, рідний наш Майдане –
Свободи української ти суть!
Ні кігті «Беркута», побої, ні тортури –
Не зупинити вам священний гнів
Народу, що змете й камінні мури
Мільйонноруким поштовхом синів.
Подалі від безПутньої Росії,
Що скніє мовчки в рабства ланцюгах…
Хай здійметься ізнов рука Месії,
Покаже нам ясний в Європу шлях!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497855
дата надходження 09.05.2014
дата закладки 04.01.2015
Одни гордые были и смелые – сербов не жалели
Жгли волю задунайцы, верили, мстят за обиды Текели
За Бугом и Дунаем султану платили кровавую дань
Других приютила да покорила Кубань
И твёрд был казак, но опять раскололся
Как после Хмеля – по берегам разошёлся
Разделилась реки берегами казацкая земля
Левый и правый им дали названья, теперь вот моря
Но верилось казакам, братство забытое обрести удалось
Казалось, казацким вольницам не быть больше врозь
Широка страна Днепра и Дона, да степей Кубани
Подлые политиканы да чужаки столкнули их лбами
Посыпалось вмиг всё, оглянись, уже гнусный террор
Расказачивание, расстрелы, голода мор
Готовы вагоны для скота – вас ведут к ним через ручей
Спасай от рабства, казачка, бросай в воду грудных детей!
16 ноября 2014 г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=537317
дата надходження 16.11.2014
дата закладки 27.12.2014
Москаль радіє-в нього Новий рік,
А в Україні сум у кожнім домі:
-Хто б ти не був, та ти не чоловік,
Якщо святкуєш, наче ні при чому.
Москаль радіє, йолку нарядив,
На Красній площі гупають питарди,
А для Вкраїни було б більшим з див,
Якби затихли постріли і "гради".
-Чи час тобі, сусіде святкувать?
Чи час сьогодні тішитись з екрану,
Коли хоронить сина рідний брат,
Коли сестра твоя бинтує рани?
Москаль радіє, думає що зміг
За рік минулий "успіхів добитись"
Біда іще прийде й на твій поріг,
Та бережись, бо будем "боронити"!
26/12/2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=546690
дата надходження 26.12.2014
дата закладки 26.12.2014
Схід
Палять пушки, як попало,
Око виколи – туман,
Наугад когось зірвало,
Рублі косить наркоман.
Поховались в нори діти,
З триколором матері,
До пивних ідуть радіти
За Расею шахтарі.
У багаттях горять кирки,
Радості повні штани…
Животи потрошить Гіркін,
Веселяться братани.
Щит живий - пенсіонери,
Перед пушками жінки,
У кацап такі манери –
З під спідниці вояки.
Позалазили в окопи,
Так надійно воювать…
Не посміють же „укропи“
У простих людей стілять.
Ходять гоголем казаки,
А на лацканах жуки -
Пронацистські посіпаки,
Профашистські яструбки…
Скільки тут з’явилось зброду!
Здалось збігся Кацапстан.
Шахтарям несуть свободу,
В скроню дивиться наган.
Гилять пушки, як попало,
П’ють горілку східняки,
Доїдають наше сало
Із кремлівської руки…
10 грудня 2014 року
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=542862
дата надходження 10.12.2014
дата закладки 24.12.2014
Від двох і плюс
Лісова громада
Зайченя проснулось,
Снігу намело,
Пісню затягнуло –
Ла-ла-ла, Ху*ло…
Сварить зайку тато,
Заступився кіт –
Та які ж це мати?
Це ж народний хіт.
Висунула носа
Білка із дупла,
Повторити просить
Пісню про Ху*ла.
Гримнув голос строгий -
Налякався ліс,
Кликнув клишоногий
Заспівать „на біс“.
Лісова громада
Зрання ожила,
Лине пісня радо
Про Ла-ла Ху*ла…
02 грудня 2014 року
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=541056
дата надходження 03.12.2014
дата закладки 24.12.2014
Я хочу бачити на вільній Україні
Підґрунтя майбуття свого у Ній,
Щоб вірним Їй залишитись єдиній,
Та прославляти дух Її подій.
Я хочу цю мелодій мову чути
По всіх куточках нашої землі,
Щоби плекати Слово це, відчутне
В глибинах серця – у його вогні.
Тому готовий діяти правдиво,
І владу грошей зупинити, лиш...
Мені у вічі скажуть норовливо:
“Проблем не хочеш – справу цю облиш”.
Ось так одні, проти лабетів влади,
Державі нашій ввірили життя.
І в смерті поверталися, заради
Дітей та України майбуття.
Тож будем вірити, народе любий,
Що Україна гідна тих людей.
А ми своєю правдою здобудем
Для нашої країни новий день.
І звідусіль почуймо Солов`їну!
І радістю наповниться лице!
Я хочу жити в славній Україні.
Давайте, браття, вірити у це.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=392777
дата надходження 15.01.2013
дата закладки 24.12.2014
Зоріє Тризуб на Кремлі
довкола наші стяги...
Куди вже далі..? На Китай...
до нової звитяги
...і вже на площі Тянь-Аньмень
лунає "Ще не вмерла...."
ходім додому... подзвони...
щоб мама пляцки терла...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=407616
дата надходження 10.03.2013
дата закладки 24.12.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 24.12.2014
Кремлівська Народна
Республіка (КНР)
Сниться Вові Акуліна,
Теща з Петрограду,
Буцім пре його дружині
Танки, пушки, „гради…“.
Кулемети, автомати,
Снайперські гвинтівки,
Кулі, міни і гранати,
„Буки“ на автівках…
Ходять слухи у народі,
Сісти і заплакать,
Ополченка у Володі
Марить Кремль захапать…
Мотив: Вова притискає
Цілу ніч дружину…
Бреше, совісті не має,
Клята половина.
Ось впродовж якого часу
Спить він наодинці,
Лиш вділяє „бакси“ з каси,
І носить гостинці…
Буцім, що вона нещасна
Вік його годує,
А він робить все невчасно,
У ліжку махлює…
Вже й зове його садибу
Якимсь КНРі,
Ставить пам’ятники-глиби,
Як при СССРі.
А у тещі нема страму,
Не рідня, а гембель,
Все спирає на Обаму
І на фрау Меркель…
Буцімто оцю країну
Визнав дядько Порох
І попер із України
Гумконвоїв сорок.
Спакував туди ковбаси,
Сало і цукерки,
А з шахтарського Донбасу,
Чорта з табакерки.
І назвався цей бандюга
Командор Стріленко…
Прихватив з собою друга,
Козака Борделька…
Стільки в світі появилось
Усякої мразі
Й не гадано очутилась
В Кремлі ця зараза…
По Москві ходять повстанці,
Стріляють по Думі,
Їх підтримують нанайці
Через швендю кума…
Уже прапор жовто-синій
На кремлівській вежі,
А нескорена дружина
Скрізь будує межі…
Аж промокло простирадло,
Спить зопрілий Вова…
Ще й державна сука-падло
Українська мова…
Яке сіло, таке й встало…
Яке спить, таке й снить…
Знає кіт чиє з’їв сало…
Знає біс, що, де болить…
27 грудня 2014 року
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=539854
дата надходження 27.11.2014
дата закладки 23.12.2014
Тишина
Німа, бентежна тишина
Лиш чути серце калатає…
Ще не закінчилась війна,
Стомився ворог й не стріляє.
Цвірінькнув боязко снігур,
Тихенько нявкнув кіт в траншеї,
Пушкар - дотепник-балагур,
Як діву, гладить батарею.
Комбат солдатам анекдот,
Всміхаючись, розповідає,
Водій заскочив на капот,
На склі пробоїну латає.
Парує вирвана земля,
Бушлат ворожий мирно тліє…
Вродила мати москаля,
А він в чужім краю коліє…
Бентежить душу тишина,
Чутно, як серце торохкоче…
Кремлівська зрадницька війна
Навіть сліпцям прозріла очі…
05 грудня 2014 року
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=541646
дата надходження 05.12.2014
дата закладки 23.12.2014
Орки на морозі
Мерзнуть орки голомозі
На тріскучому морозі,
В довбню лізе маячня,
Щастям видалась Чечня.
На вітру чорніють уші,
Закрутилися, мов суші,
Баклажаном стирчить ніс,
Кривлять рила - виє біс.
Стали ноги, мов копита,
В’ється черга до корита…
В луґандоні комунізм,
Безкоштовно онанізм.
Вата вариться в макітрі
Ллється в черево півлітра.
Мов квітник, донецький край!
Збудував месія рай.
Тут для орського народу,
У Кремлі кують свободу,
Оркостан пайок дає,
Що поцупив, все твоє.
Москва плеще у долоні,
Добре жити в луґандоні.
Що три дні пре глум конвой -
Їде орк на упокой.
Тирчать пальці грабельками,
Добре ними гребти ями…
Дали волю у Кремлі
Впасти на чужій землі.
Косоокі, вузьколобі,
Клятва в вірності до гробу,
Іде дикий караван,
Пруться орди до слов’ян.
По Кремлю фельдфебель скаче,
На весь світ брехнею кряче,
Шле казаків ескадрон
Добивати луґандон.
09 грудня 2014 року
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=542635
дата надходження 09.12.2014
дата закладки 23.12.2014
Валюта „Бля‟
В Кацапстані диво встало,
Дума прийняла ухвалу:
Замість падлого рубля
Завести валюту „бля“.
Стануть всі тоді багаті –
Бля гуляє в кожній хаті.
Бля і сіє, бля і в’яже,
Бля хабарника підмаже,
Бля пере, рубає, жарить,
Браги діжечку запарить,
Навіть шию на скаку
Бля зломає рисаку.
Стане все чин-чинарем,
З бля вірніше ніж з рублем.
Відійде рублева криза,
Бля міцніша за залізо.
Устаканиться і такса:
Один бля - півтора „бакса“.
Бля обсяде всі терени,
Її знатимуть й бушмени,
У тамтешньому кущі,
Зручно сьорбать лаптем щі.
У Парижі й Хургані
Вона герб на знамені,
А в Японії і в Чілі
Намалюють бля на тілі.
Ой, як добре стане жить,
Бля працює, сім лежить.
За бля можна випить пляшку,
На похмілля з’їсти кашку,
Утопить пожар в розсолі…
Бля у місті, в селі, в полі
Й не потрібно гаманця,
Вигідна валюта ця.
З-за бугра попре народ,
Враз підскочить оборот.
Застрибають в світі квоти -
Непочатий край роботи…
З бля не так, як з тим рублем,
З бля ворожий світ зірвем.
Прибіжать америкоси,
Європейські жирні боси,
Женишків товпа, аншлаг,
А їх хап і всіх в ГУЛаг,
Знатимуть по чим фунт лиха,
Там спаде миттєво пиха,
Всі клястимуть навіть маму,
Не врятує їх й Обама.
А як щось, ядрьона кнопка
Вмить заткне любому глотку…
На торгах ростимуть лоти,
Для всіх знайдеться турбота.
На Чукотці і в Рязані
Щастя вернеться до Вані.
Оттоді із-за бугра
Попре всякого добра!
У Москву підуть айфони,
До Самари патефони.
Бля позаздрять самі Штати –
Стануть оди їй співати.
На колінах самурай
Приповзе на Кустанай,
Жалко лишень китайози
Стирчать поряд, мов заноза…
З ними треба сусі—пусі
Й натруїти на індусів…
А щоб світ лежав на дні,
Введе Дума трудодні,
Братимуть за все в натурі,
Всім по койці дадуть в МУРі.
Там робота по плечу,
Як колись, при Іллічу.
При жівішому Володі
Не потрібно скиглить. Годі!
Вова мир охороняє,
Ясним сонечком сіяє,
Світ тримає на плечах,
Доброта живе в очах.
Без Володі б Рим зачах,
Здраствуй сонечко в парчах.
З ним, як в праведнім раю,
Заживуть в земнім краю…
А без Вови все загине,
І піде до домовини.
А ще правди діти ніде
Кремль обожнюють сусіди…
Від Кремля до Халкін-Ґола,
Хай живуть брати монголи!
16 грудня 2014 року
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=544270
дата надходження 16.12.2014
дата закладки 16.12.2014
Кіборг Олекса в аеропорті
Тисячу двісті сімнадцять годин
Порох ковтає з клубками у горлі.
Каже, мовляв, ми укропи — не горді,
Гасимо «вату» вогнем без води.
Ви там чому не ламаєте звички,
Що розвели нас на фронт і на тил?
Тут же дорога від кулі до свічки,
Ніби димок від цигарки у вічі
А чи закладений в душу тротил...
Тут же покришене мінами небо.
Тут же посічена «градом» земля.
Братство, що скріплене пам’яті крепом.
Подзвін утрат і печалі над степом,
Що від майбутнього нас віддаля.
Ось ми вам час посилаєм крізь простір.
Ви ж зачаїлись чомусь від борінь.
Вам не уникнути власних блок-постів,
Бо сепарати — минулого гості,
Наче господарі тут. З двох сторін.
Ми вже складаємо друзів у скрині
Із-під снарядів. А вам до сих пір
Ще невтямки, що одвіку й донині.
Всі ми потроху й однаково винні,
Що у війні здобуваємо мир.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=544036
дата надходження 15.12.2014
дата закладки 15.12.2014
Дев’ять місяців прем’єра
Токсикоз давив,
Щось лукаве він сьогодні
Врешті народив.
Соціалку розіп’яв він,
А офшори – ні,
Олігархи знову в’їдуть
В Раду на коні.
Бідний може помирати –
Дозвіл й підпис є,
На кого прем’єр працює
І куди веде?
Де реформи радикальні?
І чому крадуть?
Зневажати нас, прем’єре,
Вам вже не дадуть.
Скільки можна удавати
Непохитність змін?
Нашу армію народ наш
Підіймав з колін.
Генералів та міністрів
Красти хто навчив?
Сядуть всі, хто хоч на долар
Армію нагрів!
11.12.2014р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543247
дата надходження 12.12.2014
дата закладки 15.12.2014
Новела
Слабкий ангел чи сильний демон?
Ви не повинні все розуміти;
це і наштовхне Вас на роздуми…
А.Веронський
- Злишся?
- О! Так! Ха-ха-ха-ха! Злюсь, а через декілька секунд наш хазяїн помножить свою злість. Ух! Тоді – тримайся…Я тоді буду його лупити об шафу до крові, а з кожним новим ударом і болем буду примножувати моє царство і мої ознаки: агресію, безрозсудливість, нетерплячість і безумовно злість…
- І що далі будеш робити? Не набридне? Не втомишся все рости?
- Заткнись! Не смій мені вказувати! Я буду мордувати свого хазяїна доти, доки його міокард витримає, а коли із нечутним звуком серце тьохне і дасть щілину, з якої потече тоненькою, але пружною цівкою кров, лише тоді я звільню його…Звільню назавжди! Коли я поряд, йому хочеться кусати собі руки і, відшматовуючи свою шкіру, наповнивши рот власною теплою кров’ю, дивитися у дзеркало. Але він дуже рідко так робить, а знаєш чому? Бо йому страшно. Його уява насправді зі мною дружить і може намалювати мене таким страшним, що одного кадру досить, аби в нього з’явився величезний комплекс на все життя! А найвагоміше – це те, що я в ньому назавжди, він це я. Він може обмежити мене тобою, але не знищити!!! Я можу ще багато говорити, але, мабуть краще закурю…
(…легкий димок застелив душу…)
- А знаєш чому я мовчав?
- Мені байдуже!
- Все тому, що я вмію слухати. Іноді не все потрібно сприймати, тому я фільтрую, але твою розмову я прослухав і увібрав, як губка. Тепер я тебе проаналізую і буду знати чим тебе побити, яку ковдру накинути на тебе, щоб ти сам у собі задихнувся.
- Не мели дурниць…Ха-ха-ха задихнувся…Ти, білий та пухнастий недоумок. Те, що в тебе біла риза і німб над макітрою – нічого не означає. А те, що я рогатий – це сила. Я іноді таке на моїх гострющих рогах кручу. Он, глянь – ще досі чиясь кров залишилась. Ммм, запеклася. Та дівчина, яка віддала себе нашому хазяїну була справді красива…Мої справи змусили його. О так, і, можливо, він мав на увазі платонічні стосунки, але я добре розпалив його піч і він все ж зважився. Він взяв її плоть і кохав усю ніч, а вона просто лежала без спротиву. Я навіть підозрюю чому. В її душі, мабуть, все-таки ангел має хороший авторитет, як і мій посіпака. Вони мабуть там рівносильні. Віддатись – віддалась, а насолоджуватись не посміла…Гм, але ця ніч безумовно зблизила її з моїми друзями. Так, з рогатими! О, як же ви мені остогидли, ви, білі! У вас бракує словникового запасу, щоб давати достойні відповіді нам – владарям теперішнього всесвіту! Ми є повелителі, ми – сила! Ми: жорстокі, сильні, корисливі, але ми – чемпіони; ми безжальні. Це ми, хто підбурюємо в розпалі люті чи в стані алкогольного сп’яніння встромити ніж по руків’я сестрі чи братові у печінку і відчувати, як ще жива кров лоскоче зап’ястя!
- Запам’ятай собі: ти – сміття! Ти просто мотлох, який із часом зігниє тут у людській душі. Одна лише проблема: зігниє з великим смородом. Розпуста і аморальність ніколи не переможуть утримання та самопожертву. Людина завжди прагнула і прагнутиме до добра, ніжності, правди, щедрості, ласки, співчуття, терпіння. І не смій ображати оту дівчину, твої висновки передчасні і надто вже хибні. І він повернеться до неї, він не кине її, він її кохає!
- Звідки ти знаєш, ти просто невеличка моя перешкода, моя малюсінька противага, яка увесь час нагадує мені, що пора творити зло. Вона просто віддалася і крапка. Можливо і кохає його, а от він її покине – я цієї осені на славу попрацював. Він тепер розпусник!
- Ні…він кохає її…, бо в мене виросли крила…
Андрій Веронський
7.11.2010р.
00:35
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229054
дата надходження 16.12.2010
дата закладки 14.12.2014
Біда настала в Україні,
Ворожа сила в дім зайшла.
Допоможи своїй країні,
Зламати ворогу хребта.
Скажи: «я вільний українець!»
Державу свою захисти.
Допоможи своїм Героям,
Кремлівську погань зупини.
Всім тим, хто зараз у окопах,
Боронить неньку від чуми,
Тим, хто в тилу допомагає,
Чим можеш, тим допоможи.
Допоможи, врятуй країну,
Не будь байдужим, бо не час.
Борись за неньку Україну,
Борись, це твій єдиний шлях.
Є інший шлях, це вічне рабство,
Це шлях образи та ганьби.
Коли не маєш Батьківщини,
Нікому, не потрібен ти.
Олександр Кобиляков
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=539529
дата надходження 26.11.2014
дата закладки 14.12.2014
То що, так і будемо скніти,
Ворожий вдихаючи дух?
Гуляють російські бандити
Та «укрів» поганять чимдуж.
Гуляють і підло триножать
Надію і волю людей.
І множать, і множать, і множать
Ряди ненависні смертей.
Війна ця – не гра автоматів.
То ж хочеться знати чому
Так мало в АТО генералів?
Туди їх, в гібридну війну!
Туди, де промерзлі солдати
Тримають, будь що, рубежі.
І втрати, і втрати, і втрати…
Чи змиряться з цим матері?
Велика, совкова Росіє,
Зухвала, холуйські німа,
Скажи – хто твій друг: Україна,
Чи Грузія, Польща, Литва?
Ніхто! Та, напевне, даремно
З тобою браталися ми.
Не браття ми, знаю це твердо,
Ти просто потвора війни.
Народе Росії, прокинься,
Зашореність з серця зніми,
В тенетах брехні пробудися,
Не стань винуватцем Війни.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=536054
дата надходження 10.11.2014
дата закладки 14.12.2014
Якщо в твоєму серці зло
Зриває всі страшні остроги,
Тобі в житті не повезло
Й назад нема тобі дороги.
Якщо в твоєму серці Бог,
Тобі пісень співає тихо,
Ви не потрапите удвох
А ні в халепу, ні у лихо.
Якщо в твоєму серці біль
За Україну і за річку,
Прийми від мене хліб та сіль
Й Дніпра синьо-сталеву стрічку.
Якщо в твоєму серці хист,
Не підпускай до себе втому.
Будуй свій надпотужний міст,
Щоб вся рідня пройшла по ньому.
4.02.2013.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=539032
дата надходження 23.11.2014
дата закладки 11.12.2014