Небесного дерева стогнуть гілки, обтяжені хмарою сірою.
Лелеки встромили дзьобаті голки у вишивку стежки до вирію.
Розгублений сад пише зжовклі листи промінням рудої чорнильниці
Лелекам: спішіть, вам ще треба пройти негоди повітряні митниці...
Якісь
Сумні
Передкурличні дні...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745318
дата надходження 09.08.2017
дата закладки 04.12.2017
Ми з ним знайомі вже давно,
З дитинства, з лікарняної палати.
Та я його не знаю все одно,
Хоч як не намагався би пізнати.
Відда́вна разом грали у футбол,
Гуляли, жартували, рвали струни,
Крутили на вінілах рок-н-рол,
Були ядром фанатської трибуни.
Про мене він розкаже геть усе:
Смаки в дівчатах, резус, групу крові.
У мене ж запитай хоч щось просте
Про нього - та б запнуся на півслові!
Не те, щоб невідомий він мені,
Не те, щоб я у людях щось не тямив -
Ми, наче, й разом були на війні...
А я про нього знаю лиш місцями!
Ми повзали пліч-о-пліч по полях:
По трав'яних, по мінних і не дуже...
Мої знання про нього - по нулях,
Хоча сміливо називаю його "Друже".
Й нічого б дивного у цьому не було.
Подумаєш? Дурниця, звичне діло!
Можливо це мене б так й не пекло́,
Якби ми не ділили одне тіло...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762490
дата надходження 27.11.2017
дата закладки 27.11.2017
Мені нарешті трапилося літо…
Я з ним плела ромашковий вінок,
Привітністю і сонечком зігріта,
Збирала мед з веселкових квіток.
Воно ж співало в житі над колоссям
І мальвами ясніло край воріт,
Уплівши цвіт в смарагдове волосся,
Сміялось дзвінко, кинувши: «Привіт!»
У спалахах світань звіщало бути,
У променистій сонячності днів…
І так хотілось літо пригорнути,
Всміхнувшись світу без усяких слів…
Землею милуватись в шалі неба
І грітися душею в цій красі…
Можливо, людям дуже того треба –
Зустріти літо серед трав в росі…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671760
дата надходження 12.06.2016
дата закладки 30.07.2016
[youtube]https://youtu.be/pIt1BP1bB4s[/youtube]
[i][b][color="#084e80"]Мені дав Бог творити мемуари...
То – спогади мої… про се, про те.
Хоч не нажив збережень, авуарів,
Та в вічі сніговій уже мете…
Вже в шибу мокро барабанить осінь,
Зриває вітер одинокий лист…
Та серце жаско так благає, просить:
Хоч подумки у долю повернись!..
Було ж бо нам так затишно, зі Спасом:
Буяла пристрасть і бевзіла млость -
Котилось колесо рожевим часом,
Де долі тій крутитись довелось.
Була суєтність, та були й напої,
Від хмелю в щасті шаленіла п’янь…
Все ж не впилися милістю такою
Уярмлені жагою Інь і Янь.
Мені дав Бог свого дожити віку
Без хворості, нестатків і страждань,
Дісталося усе ж й такого квіту –
Не без сльози,
ганьби,
розчарувань…
Тож хочеться уже лазурі неба,
Міцного миру – зовні і в собі…
Почну я, певно, це робити з себе,
Заки́ не впав в розгнузданій гульбі.
…Мені дав Бог все те, чого й не вартий,
Йому ж я шлю од щирості любов,
В житті своєму ставлю я на карту
Життєвий звіт – сповідний часослов...
[/color][/b]
03.06.2016[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670038
дата надходження 03.06.2016
дата закладки 09.07.2016
Я дуже довго думала про Вас...
В цю осінь плачуть зими вже у жовтні.
Такий ось час,він змішує для нас
Тепло в недозимованій ще ковдрі.
Кладе у хмари сонце і пряде
Дощесніги туманами на потім.
І сивину з коси кудись кладе,
І сум він перемелює на попіл.
Я дуже довго Вас ще долюблю...
Ви,певно,вже забули мою душу.
А я у свою спомини кладу
Лише про Вас.І вірить в любов мушу...
Хіба я ображаюсь?Зовсім ні!
Бо Ви пішли...Так Вам це так потрібно!
А я вірші дописую сумні.
Вірші пишу...Якось не дуже здібно...
А вчора!..Не впізнали...Та нехай!
Хіба я менше буду Вас кохати?
Так серденько просило:лиш впізнай.
Стояти б поряд!Слів не промовляти!..
Лише б тримать за руку!..До завжди!
Або лиш до зими!До миті!Трішки!..
Та вітер обтрусив усі сади...
І навіть всі малесенькі горішки!..
Якби Ви той один взяли горіх,
Мені би принесли як з казки!Прошу!..
Та я почула згодом її сміх...
Тепер в душі кохання до Вас ношу...
Забути?Це можливо?Все пройде...
І осінь ця залишиться між нами
Цією тільки зустріччю.Візьме
Вітер горіх і винесе садами
До мене потім...І згадаю Вас.
Це ніби Ви мені подарували.
Забуду я...Можливо...Та для нас
Ще зими вальс дощу не станцювали...
Ви так казали...Знаю,що давно.
Це був той час,коли Ви так кохали...
Але вже стільки зим чомусь пройшло,
А Ви...Цю нашу осінь не впізнали...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=526076
дата надходження 26.09.2014
дата закладки 17.03.2015
Я лю́блю ідеали всюди й скрізь,
Від нації здорової та миру,
До підвсідомо-нотного приливу,
І візерунків падаючих сліз.
Я лю́блю гумор і швидку ходу,
Чи навпаки – прогулянки мрійливі,
Щоб піднялись алеї гомінливі,
У хмари випаровуючи бруд.
Я не люблю́ цинізму і комиз,
Для мене простота – це геніально,
Коли життя по доброму банальне,
І так оригінальне проти мас…
Кохання, щире і міцне, люблю
І так, щоб до останніх днів з єдиним..
А на Різдво із козаченьком сином,
Ялинку ставити з тризубом на вершку…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=546621
дата надходження 26.12.2014
дата закладки 27.12.2014
"Йшла до нього,
Наче місячна царівна..."
Юрій Рибчинський
Як перли диво-чистої роси,
Твої торкання квітнуть полум"яно...
У шал своїх обіймів - запроси!!!
На зустріч, що омріяна, коханий!
Пірну в волосся... лагідно чола
І вуст твоїх я спрагло доторкнуся...
Цілуй, цілуй! Без тебе - не була!
Твоя - у кожнім подиху, і рУсі!
Вогонь по тілу - від твоїх долонь.
Від поцілунків тих, що пестять тіло...
В душі - вогонь! У серденьку - вогонь!
І я уже всесильна, і стокрила!!!
Злітаю в небо! Віддаюсь тобі,
Цілую п"янко, шаленію знову!
Твої осяйні очі голубі
Без слів -
коханням
струменять казково!
Та час - спливає. Вже тобі пора...
Гірчать хвилини щастя полинами...
Та теплий пломінь в серці - не згора!
Не обертайся! Зорі - поміж нами...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=545545
дата надходження 22.12.2014
дата закладки 22.12.2014
Стара кав’ярня у провулку Долі...
Смакує Тиша з Часом “Каберне”...
Придрімує дзиґарок* мимоволі...
Якась душа – та й зазирне.
У креденсі – думки із порцеляни,
Зачепиш словом – друзок не збереш...
Полотна пам’яті в потертих рамах,
У келихах – бажання-фреш...
Гардинна сутінь присмаку ванілі
Бентежиться відвертістю свічі.
А під вікном чиїсь бідові мрії
Самотньо мокнуть на дощі...
В кав’ярні “Затишна”, провулок Долі,
Ніколи не скінчиться “Каберне”...
Колись, я вірю (вірю мимоволі) –
Помітиш ти в кутку мене...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=294855
дата надходження 21.11.2011
дата закладки 19.12.2014
Засумував зимовий день без Вас.
Блукаючи безвір’ям попідранню,
Вишукував у безнадійний раз
Сліди неспійманої лані.
Упертий сніг безжально порошив,
Ховаючи і найдрібніший натяк
На теплоту роз’ятреній душі.
Та де тепло? Лиш холоду розп’яття.
Отак і плівся день хто зна куди,
Пригадуючи погляди: «Не рань!»
А з йóго сліду чорні голуби
Додзьобували крихти сподівань.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382946
дата надходження 06.12.2012
дата закладки 19.12.2014
У ситцевій сукні на голому тілі
Вона рвала вишні, уже переспілі.
А літо, спокушене, просто хмеліло
І пестило сонцем опуклості сміло.
Вона ж усміхалась невинно-лукаво -
По пальчиках кров соковита стікала.
А літо, в дурмані солодкого шалу
В думки проникало медово-помалу.
У хвилю бажання чи, може, безумства
Вони раптом кров’ю вишневою згусли…
А літо, вловивши миттєвість пориву,
Зробилося леготом лагідно-хтивим.
Від свіжої ласки – мурашки по тілу.
Сукенка з плечей переспіло-злетіла…
А літо, розпечене пристрастю, вміло
Дощем напоїло жагу розімлілу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359382
дата надходження 23.08.2012
дата закладки 19.12.2014
Сльозиться ніч фіалковим каскадом
У зеленаву свіжість перших трав.
Немов жарини,жевріють над садом,
Дозрілі зорі дзвонами октав.
М'якенько місяць ріже неба хвилі,
Човніє плавно витканий ріжок.
І наче мавки,хмари пухокрилі,
Прозорим пледом вкрили моріжок.
В безвітрі пряно дихає весною
Сосновий ліс. Живицею пахтить.
Шифонним шлейфом в'ється за горою
Фіалково-солодка ночі мить....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488820
дата надходження 28.03.2014
дата закладки 19.12.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.12.2014
Кольорові будинки і скельця надламаних мрій,
Недопитою кавою рясно зволожені ранки.
Засинає надія в холодній долоні твоїй,
Коли йдеш манівцями додому від Музи-коханки.
А вона жартівливо щоразу сміється услід,
Мов крізь пальці пісок,розтікається ніч невагома.
Знову тиша глуха,замість чаю-розпечений лід,
Між порожніх вокзалів-забутої слави оскома.
В павутинному светрі пилюкою диха рояль.
Навпіл серце від болю,його вже нічим не зцілити.
Знов підеш до коханки,та їй тебе зовсім не жаль,
Її тіла жадає злий геній,навмисно дволикий.
Манускрипти дописані,ноти загублені.Дощ.
Кольорові будинки вже блимають сірістю вікон.
Полохливо біжать твої мрії по вигинах площ,
Ти її полоненим лишишся назавжди....навіки...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=526101
дата надходження 26.09.2014
дата закладки 19.12.2014
[i]Окрім 33-го ще був і голодомор 47-го…
[b]Не зажмурюйте очі на дійсність.
Ви тоді ще, мабуть, й не жили,
а у нас мозолі від тих істин
ще печуть, немов краплі смоли.
Може, ви у болоті ховались,
коли ваші горіли хати́,
а чинянки* під клунею рвались,
й не було куди дітям втекти?..
Знали ви, як жаду́ ми плекали
про хлібці із муки жолудів,
як бруньки, мов цукати, зривали
із дерев рученята худі?
Може, чули, як діти у сте́рнях
видлубали з землі колоски,
а на них чатувала вже че́рва**,
щоб здобутки додати до скирт?
А чи знали, що двісті лиш грамів
важив в полі тяжкий трудодень,
як хотілося їсти ночами,
бо без хліба, бувало, – весь день?!
Може, вам, добрі люди, відомо,
що батьки не уникли тюрми
за мішок бур’яну для худоби,
щоб не пухнули з голоду ми?..
Чи чекали ви з тепетом вісті
із копалень брудних Воркути?
Як дитячі котилися слі́зки
на батькІв довгождані листи?..
Як цього ви в житті не пізнали,
й через душу оте не пройшло,
і серця, як вогонь, не палали,
ви не знаєте, що таке – ЗЛО…[/b]
25.11.2014
_________
*Бомби [/i]
**Об'їзчиками звали тих сторожів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=539334
дата надходження 25.11.2014
дата закладки 10.12.2014
Останній вдих і видих цього літа.
За шпилі дому труться хмаринки́,
лякають дах ще сонячно прогрітий.
До вирію готові ластівки.
Пташки неначе чують і в останнє
така звучить довкола таїна́.
Задивишся і ніби проростаєш
ще раз, глибоко, як в нове життя...
Похнюпились травинка і квітинка,
мінорність наливає день-бокал -
звиває декупа́жем павутинка, -
і осінь через ночі інтервал...
Останнє все... згадається і зникне
ранковий світ - зірниці з-за хати́н...
Та до розлуки з любим я не звикну -
не звикну, що ти десь і не один!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=446473
дата надходження 31.08.2013
дата закладки 10.12.2014
Тамарі Севернюк
Я візьму у долоні печаль
І розвію, мов попіл, по світу.
Ні за чим, моя рідна, не жаль,
Як за тим, що зосталося літу.
Та ятрить іще рана в мені.
Слід глибокий.
І що ж ти тут вдієш?
Лише мить – і сніжинка в вікні
Промайне.
І ти знову радієш.
І просвітлена стане печаль,
І для смутку не буде причини.
Виявляється, просто скрипаль
Свого піку досяг і вершини.
Навіває зимові жалі
Надвечір’я зимового саду.
Ще заграють мені скрипалі,
Хоч на мить в самоті снігопаду.
20.12.2010р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=542284
дата надходження 08.12.2014
дата закладки 08.12.2014
Доньці Софійці
Вже сивина до скронь моїх підкралась,
Вже осінь з літом вдалеч відійшли.
Мені тепер у пам’яті зостались
Краса троянд і запах ковили.
Живуть вони лише в моїй уяві,
Хоч поруч біля мене їх нема.
Знов твої очі зблискують чорняві,
Твоїм волоссям пахне ця зима.
О, мила доню, ти в думках зі мною,
Хоча, мабуть, бракує теплоти.
І стане ця зима тобі сумною,
Бо батько твій подався у світи…
Та це минуще… Будуть знову весни…
З тобою нам радіти ще не раз.
І в небі заширяє птах небесний,
А щастя ще повернеться до нас…
02.12.2010р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=541731
дата надходження 06.12.2014
дата закладки 06.12.2014
Остапові Гавришу
Видзвонює вже зримо у мені,
Мов літа блиск в своєму суголоссі,
Мов журавлиний клин у далині,
Така чарівно-ніжна тепла осінь.
Осінній світ – це гір моїх краса,
Це плекані Карпатами рамена,
Це тихий звук, що творять небеса,
Який звучить в мелодії Шопена.
В просвітленні, яке сюди прийшло,
Я знову поринаю у задуму…
Осіння позолота – джерело,
Аби у цім житті зректися суму.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=541656
дата надходження 05.12.2014
дата закладки 05.12.2014
Під вікном моїм срібло рос –
Наяву , визнаю , не сниться,
Спектром барв виграє , іскриться
Поміж трав на листках мімоз.
Залишивши святий Едем,
В кришталевий басейн присіло
Сонце , бо шмигонуть схотіло
В бірюзово – молочний крем.
Вітерець із туману грим
Сполоснув , в очерет загнавши,
Із жоржин , із лілей піднявши
Золотий та рожевий дим.
Не душа , а світліє світ:
Тягне руки мені безвинно
Сонях жовтий , немов дитина,
Через довгий високий пліт.
Чи бува не стрибнути в двір
Він із грядок зібрався ранком?
Чи гайнути чим швидш з – під ганку
Забажав до сліпучих зір?
Впала щедро блакить роси
На вразливу – чутливу вдачу :
То сміюся – і тут же плачу
У полоні тепла й краси…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=541678
дата надходження 05.12.2014
дата закладки 05.12.2014
Прислухайся – шепочуть пелюстки,
бринить роса промінно-світанково.
Цей неповторний час не пропусти,
адже в ці миті розквітає слово.
Минула ніч, і ти поглянь на світ –
предивне світло плине знову й знову.
Поезії одвічний заповіт –
якби в душі розквітло тепле слово.
Завжди натхненно ранок зустрічай,
адже назад ці миті не повернеш.
Коли в душі твоїй горить свіча,
тоді ніколи слово не померкне.
І ти себе розкрий на всі лади,
щоб сколихнули душу серця струни,
щоб залишитись вічно молодим
і почуттів палких іскрився трунок.
Плекай пелюстку кожну у вірші
і будуть вічно квітувати ружі.
Коли мотив настояний в душі –
його почують душі небайдужі.
Мелодію любові віднайти
ніколи у житті оцім не пізно.
Коли цей світ в добрі покинеш ти –
лишиться всім твоя нетлінна пісня.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503925
дата надходження 08.06.2014
дата закладки 05.12.2014
Це слово "перемир'я"
пахне димом,
горілим порохом,
бензином і брехнею.
Маскуються ним вправно,
наче гримом...
А безіменних, - сотнями, -
везуть в алею...
За словом не сховати
сліз образи,
Не приглушити ним
розпачливе " Чому? "...
Хтось, не подумавши,
дає укази...
А інший змушений
коритися йому.
І словом вже не змити
кров з землі...
Колись там зацвітуть
червоні маки...
Лиш мрії нездійсненні...
у ріллі...
тогО, хто так й
не витримав атаки.
Усе мине...
усе колись мине...
Лиш тисячі питань...
на віки вічні.
Можливо,
істина колись сплине...
Як маки зацвітуть
в морознім січні...
29.11.14.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=540273
дата надходження 29.11.2014
дата закладки 02.12.2014
* * *
Невпинно життя минає.
Хоч миті спиняв я теж,
багато побачив, та знаю, –
немає у мрії меж.
Твори-витворяй сміливо
і ниву свою пожнеш.
Мети досягати можливо,
а мрію не доженеш.
Зазначити слушно мушу:
яку б я не мав мету,
та не продаватиму душу
і мрію свою святу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474022
дата надходження 21.01.2014
дата закладки 02.12.2014
Двадцятий вік спинився біля тину.
Священна хата – криком самоти.
Отут на світ прийшла проста людина,
щоб землю рідну словом освітить.
Свята світлиця вбрана рушниками.
І образи, й на покуті – свіча.
В барвистих квітах – вічна мати Ганна,
і світлий сум в згорьованих очах.
Приспів:
Рідні до болю лиця –
мати і лицар-син.
Мріє свята світлиця.
Тут народивсь Василь.
Мріє в задумі Удай,
плине в Сулу й Дніпро.
Йдуть до світлиці люди.
Тут струменить добро!
І Василева правда – гори рушить.
І знову, й знову – повінь і жнива.
Байдужих будять і лікують душу
нетлінні, мудрі, праведні слова.
В широкий світ сягла стежина сина
з фортеці духу на семи вітрах.
Тут білолиця мила Батьківщина,
отут – його духовності вівтар.
Приспів:
Рідні до болю лиця –
мати і лицар-син.
Мріє свята світлиця.
Дивиться в світ Василь.
Хаті сумній на втіху –
дивний калини квіт,
мальви під саму стріху,
лебедів клич-політ…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472914
дата надходження 16.01.2014
дата закладки 02.12.2014
Був я раз , де витоки життя:
Жалюгідне враження справляє
Свічка та , що тихо догоряє,
Щоби кануть в вічне небуття.
Поруч з нею - свічка молода:
Не жевріє ледь , а вся палає,
Аж кипить енергія, і грає
Хвиля в ній довкола золота.
Тут же смерть , холодна і страшна,
Все на мене поглядом кидає
Та мінорним голосом питає:
-Чи впізнав , де свічечка твоя?
Звісно, знаю, ось вона – ота,
Що печально стала догоряти…
-Чи не хочеш,-каже,- поміняти
Он на свічку ту , що золота?
А з –за неї дивиться дитя –
Голубі квітують в косах банти…
Це ж згорять кохання і таланти,
Щоб чуже подовжити життя!
То ж, ні долі – віку, ні лиця
Я в людей не хочу позичати –
По дорогах буду мандрувати
До того, що в вимірах, кінця.
Що було – то буйно відцвіло…
Головне – від часу не відстати
Та завчасно все своє віддати
Геть до грама світло і тепло!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=540531
дата надходження 30.11.2014
дата закладки 01.12.2014
Відцвіло літо… Пожовтів
і впав лист…Зима на носі…
А її - як нема,- так і нема…
За Хутором… Отим, що
Михайлівським зветься…
Екран горить,- і точиться розмова, -
Привіт, Олюню!.. Що ти?.. Як ти?.. Де?..
Я в розпачі, голубко чорноброва, -
Що ми творим?.. Ти, - там… А я ніде…
А час не жде… Уже зима надворі…
Багато думав… І про те… Й про це…
Не знаю,- ти… Я ж скам'янів від горя…
Нам би зустрітись,- щоб лице в лице…
Пробачить те і це,- в пахучу гриву
Занурити просвітлене чоло...
Я не забув чуттів весняних зливу,-
Хотілось би, щоб завжди так було...
Вдихнути подих, заглянути в очі,-
Відчути рук забутий водограй...
Ти пам'ятаєш ті травневі ночі
Та почуттів розбурханих розмай?..
То ж приїжджай… Життя не зупинити,-
Роки ідуть… Ми лиш марнуєм час…
Я зрозумів,- без тебе нащо жити,-
Чорт не розсварить,- коли Бог за нас…
Мобіла зблід… Чи згода, - чи догана,-
Життя морозне чи травневий рай?..
- Лечу до тебе... Буду ранком рано...
- Чекаю, ясочко…Цілую…Приїзджай….
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=539463
дата надходження 25.11.2014
дата закладки 30.11.2014