Шукайте свого милого в дорозі,
Шукайте крізь сніги, крізь зливи грізні.
Ви з ним будете, певно, дуже схожі,
Хоча, на перший погляд – дуже різні!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780435
дата надходження 05.03.2018
дата закладки 04.06.2018
Я кохаю тебе до нестями
Тим коханням, що в’ється в казках,
І поради не слухаю мами,
Всі ми мудрі на старість в словах.
А я юна, для тебе цнотлива,
Від дитинства лелію красу,
І любов – нашу часточку дива –
Я до ночі тобі пронесу.
Вже зоря увібралась серпанком,
Позіхає ліниво земля,
І скуйовдженим, заспаним ранком
Я твоє промовляю ім’я.
Перед дзеркалом русую косу
Моя доля зі смутком плете,
А із-ззаду , неначе наосліп,
Я щораз відчуваю тебе.
А по дню все кручуся в госпОді,
Ніби праця рятує від дум,
І голівка волошки в городі
Мій брунатний вибілює сум.
Чому щастя тікає від долі?
Вона грішна, без нього пуста.
Я у посмішці маку у полі
Твої повні впізнала вуста.
Ти і з соняха дивишся ніжно,
Все підмигуєш золотом вій,
І лоскочеш мене білосніжно
На скатерці ромашкових мрій.
Ти смієшся до мене з криниці,
Аж вода розколихує щем,
І у лоні рудої пшениці
Ти шепочеш до мене дощем.
І над річкою плачеш вербою,
Вітер сльози на берег прибив.
І я також поплачу з тобою,
Бо люблю, як ніхто не любив.
Я кохаю тебе до нестями,
Як кохають крізь тло сивих літ,
І удень, і як чорнії брами
Опускає вже вечір на світ.
Ти явися, прийди по ночі,
Я не стисну солодкі вуста,
І до рання мене пролоскоче
Той метелик внизу живота.
Я щоразу ночами і днями
Свої очі услід прикую,
Бо кохаю тебе до нестями,
Навіть більше, здається, люблю.
…Не прийшов, не сказав і знову
Сподівання наповняться днем,
І я тиху почну розмову
Із волошками, маком, дощем.
І я знову почну в криниці
Через товщу зимових криг
Впізнавати твої зіниці,
Їх байдужий і тихий сміх.
Я спитаю пшеничний колос,
Яку пісню коханий вів,
Та не чути знайомий голос,
Та не чути знайомих слів.
А у відповідь підло грози,
Вже роздмухує осінь-журба,
Я тоді назбираю сльози,
Що твоя загубила верба.
Я тоді підберу одиноку
Насінину з опалих кіс,
Щоби сонях золотоокий
Знову маревом вій проріс,
Щоби знову палив вогнями,
Виколихував зерна пусті.
Я кохаю тебе до нестями,
Так кохають лиш раз у житті.
І хоч різні у нас дороги,
І нас час на майбутнє стік,
Та я вірю: любов від бога,
Невід’ємна, одна по вік.
Ти з’явися до мене з серпанку,
Цвітом меду на божий спас,
Стань понуро на збитім ганку,
Я сама все скажу за нас.
Посміхнися до мене з маку,
Чи джмелем з пелюсток злети,
Бо життя – як кисляк без смАку,
Перекисло від гіркоти.
І ми підем удвох полями
Назбирати букет із мрій.
Я кохаю тебе до нестями,
Дуже сильно, бажаний мій!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488812
дата надходження 28.03.2014
дата закладки 17.07.2016
Не впізнавай мене, коли
Ми стрінемося ненароком.
Лишаючи сліди, роки
Йдуть швидше й важче , крок за кроком.
Я стала старшою на сорок літ,
На сорок зим і сорок весен,
Я майже завершила свій політ -
В розсохлім човні пара весел,
Якими вже мені не веслувать -
На березі живеться спокійніше.
Я кожну мить навчилась цінувать,
А пам"ять збереже все найцініше.
Вже не впізнати дівчинку в мені,
Яка колись тебе не зрозуміла.
Можливо, нагада про себе в сні
Й розкаже про кохання запізніле?
Не буде смутку у її очах,
Бо спогадами вже перехворіла.
Не впізнавай при зустрічі... хоча...
Чи взнала б я тебе, коли б зустріла?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=611778
дата надходження 07.10.2015
дата закладки 07.10.2015