[b][i]tth[/i][/b]
[i]Волинь... с. Веснянка. Погоже літо...
Озеро неподалік від Луцька...
Чайки над озером... І... мрії! Мрії
про майбутнє. Бо сьогодення сумне.
Та життя бере своє... Мрії...[/i]
[youtube]https://youtu.be/DPabSZMU7Zo[/youtube]
[i][b][color="#b700ff"]То не сонцева тінь в голубих небесах
В плесі озера вкіс відбивається…
То на бе́резі трав жадібка́ бірюза
Корінцями углиб розвивається…
То не чайка над озером в’ється, літа́,
Спрагло долю у вирі шукає…
То твої молоді та щасливі літа
Серед літ запізнілих блукають...
То не жайвір у небі відчайно співа,
Немов щастя нам щедро віщує…
То твої в позолоті, коштовні слова
В моїм серці... щоночі ночують.
...Кличе неба і трав нехибка бірюза,
Літо гладить фіранки в віконці…
То не сонцева тінь в голубих небесах…
То моє несподіване сонце.[/color][/b]
10.08. 2015, с. Озеро, Волинь[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=599855
дата надходження 15.08.2015
дата закладки 08.06.2023
[youtube]https://youtu.be/mlUVutmhfjM[/youtube]
[i][b][color="#73086f"]Доле українська,
ой, яка ж хрещата –
дух і тіло наші сплетені навік…
Крутяться історії
жваві коліщата,
не дають склепити нам своїх повік.
Процвітання роду
і духовні сили
з’эднані навічно Сонячним хрестом*.
Нам би, українцям,
нам би дужі крила,
щоб здолати висі, вказані Хрестом.
Нам би у дорогу
подвиг Прометеїв,
Кобзаря й Богдана силу, хоч на мить,
щоб збудити поспіль
приспану Ідею
і жагу у душах вічну запалить!
Притомились наче
наші віра й сила,
єдність, дух козацький сильно підупав.
Ой, притомні вої,
налаштуйте крила
й не спаліть у славнях павичів і пав!
Бо не спить двоглавий,
в усі боки зирить,
щоб своє конання здути, хоч на мить.
В бік наш поглядає,
певно, хоче в вирій,
щоб у теплім краї кості схоронить.
Ой, Сварожі вої,
налаштуйте крила,
й не спаліть у вирі повсякденних справ!
Покажіть поденкам,
що є віра й сила –
запал й дух козацький Бог не відібрав.[/color][/b]
9.07.2020.
___________
*Йдеться про язичницький (арійський) символ у формі рівностороннього хреста
на тлі Сонячного диску. Вважається, що цей оберіг захищає природні здібності
людини і допомагає їм розкритися; як знак Духовної Сили і процвітання Роду.
Ілюстрації: мила світлинка автора (на Майдані після бурхливої ходи "Ні - капітуляці" в День Незалежності 2019 року): Тарас Компаніченко з відомою козацькою піснею, мелодію якої вкрав Комінтерн.
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882202
дата надходження 09.07.2020
дата закладки 08.06.2023
Вчаться сніжинки у листя жовтавого креслити віршами світ понад голови,
Важко збагнути в дощі листопадовім: зимонька - тиха стежина до березня.
Груднем постелиться біла хурделиця, ковзне напруга пасток ожеледиці,
Січень рум'яним пухтеликом свята на писку лисички-часу́ танцюватиме,
Лютий сріблястими хвоями віхоли небо відпустить затерплими нотами,
Спрага зеленого скресне сновиддями, в пам'яті сонячний спомин побачимо,
З ніжок берізок панчохи засніжені березень скине руками гарячими
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708569
дата надходження 26.12.2016
дата закладки 10.05.2018
Небесного дерева стогнуть гілки, обтяжені хмарою сірою.
Лелеки встромили дзьобаті голки у вишивку стежки до вирію.
Розгублений сад пише зжовклі листи промінням рудої чорнильниці
Лелекам: спішіть, вам ще треба пройти негоди повітряні митниці...
Якісь
Сумні
Передкурличні дні...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745318
дата надходження 09.08.2017
дата закладки 14.08.2017
Вона імпортує своє божевілля
В пекельні від літа думки пішоходів
Під шепіт дощів, листопадів свавілля
Під оперу вітру та гуркіт заводів
Все менше і менше різновидів долі
Тихіші бажання, дорожчають мрії
Самотні дерева приречено-голі
Складуть заборону на будь-які дії
Завмерлі міста марнують суботу
Злочинно випробують нерви ворони
Чим далі, тим більше пірнаєш в роботу
Неначе це змінить одвічні закони
Овіяна вітром, та листям укрита
Ця осінь бажає визнання та слави
Але вже запізно, дорога закрита
Є втіха… Це блюзи із присмаком кави…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619639
дата надходження 09.11.2015
дата закладки 12.11.2015
Україно, рідна ненько, ти в душі навіки!
І твої лани безкраї, й повноводні ріки.
І луги, гаї, діброви, яри й верболози,
чисте небо, синь безмежна, блискавиці, грози…
Тут пшениця достигає, колоситься жито,
сядеш тихо під тополю, краще й не прожити.
Солов‘ї щебечуть дзвінко, дзюркотить струмочок
і пливуть, пливуть хмаринки, лиш заплющиш очі.
Я люблю поля безмежні і травневі роси,
з‘їсти кусень хліба з салом десь на сінокосі,
заблукати у лісочку там поміж горбами
і брести, брести за обрій стиглими хлібами.
Бризнув дощик, сонце сходить, журавлі курличуть,
ніби знову за собою у мандрівку кличуть.
Ллється пісня стоголоса мов ріка степами,
я збиваю чисті роси босими ногами.
Ластівки летять як стріли, аж до небокраю,
в синім небі жайвір ви́сить і веселка грає.
Сміх дитячий лунко лине і рілля парує,
рідна нива як дарунком хлібом нас частує.
Лист зелений, ягід жменька і трава духмяна…
Україно, рідна ненько, ти така кохана!
Люди добрі і привітні, не безлика лава,
щире серце, щедрі душі і козацька слава!
Сонечко уже за обрій тихо ген сідає,
як на мене, то країни кращої немає.
Вітерець калини гілку лагідно колише…
Народився тут і виріс, тут навік залишусь!..
жовтень 2015, Миколаїв
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613689
дата надходження 16.10.2015
дата закладки 30.10.2015
Та навіть зір напружувать не треба –
Так чутно шаленіє серпня пульс.
І котить селянин поперед себе
Дозрілих справ повнісіньку гарбу.
Він бив поклони, мов затятий вірник
Як з неба ливсь розплавлений метал.
Він кожну грудку – лагідно і щиро,
Мов немовля, до серця пригортав.
Приходив на побачення до лану,
Де любі кожен кущик й корінець…
Він працював, немов співав осанну,
Немов поставив небу відступне.
Як кепкував із нього ледар-місяць!
Як вітер сто потів його студив!
Всі вихідні й свята – як затялися –
Боялися й поткнутися сюди!
Ці найсолодші і найтяжчі кроки…
Цей урожай, що проситься до рук…
І знов барометр ігнорує «спокій»,
І знову його стрілка на «жару».
І знов, як завше – ані днів, ні чисел –
Усі його обов’язки й права,
Бо ще ніхто з охлялих не навчився
Ані трудитись, ані воювать.
Та хай би, хай. Та правлять панахиду
Кому село, як виразка, пече.
Воно могло б півсвіту пригостити
Своїм цілющим, запашним борщем.
Селу по вічних заповідях Бога
Належать має місце чолове.
А в нас об нього витирають ноги.
Воно – наперекір зловмисникам – живе.
Душа сердеги в’яне не від глуму,
А як тижнями не бува дощу.
Якби ж про нього хто отак подумав!
Таж на Олімпі не їдять борщу…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=602084
дата надходження 25.08.2015
дата закладки 14.10.2015
Поклич мене у світ своїх бажань,
Нехай єднає нас солодка змова,
Хай світ оцей – нестримно-кольоровий
Не стомлюється вабить і вражать.
І байдуже, чи спека,чи гроза,
Що було досі і що буде потім.
Коли душа в полоні у польоту –
Її намарно повертать назад.
Бо лише ці хвилини поривань
Впадуть на спогад зорями ясними,
І ми удвох багаті будем ними
Коли й зав’януть квіти і трава.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=599608
дата надходження 14.08.2015
дата закладки 27.08.2015